1. Правова система ipLex360
  2. Законодавство
  3. Кодекс України


ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №№ 40-44, ст.356) ( Із змінами, внесеними згідно із Законами № 980-IV від 19.06.2003, ВВР, 2004, № 2, ст.6 № 1255-IV від 18.11.2003, ВВР, 2004, № 11, ст.140 № 1713-IV від 12.05.2004, ВВР, 2004, № 33-34, ст.403 № 2135-IV від 02.11.2004, ВВР, 2005, № 2, ст.37 № 2146-IV від 03.11.2004, ВВР, 2005, № 2, ст.39 № 2450-IV від 03.03.2005, ВВР, 2005, № 13, ст.234 № 2452-IV від 03.03.2005, ВВР, 2005, № 16, ст.257 № 2620-IV від 02.06.2005, ВВР, 2005, № 26, ст.352 № 2664-IV від 16.06.2005, ВВР, 2005, № 31, ст.420 № 2705-IV від 23.06.2005, ВВР, 2005, № 33, ст.427 № 2710-IV від 23.06.2005, ВВР, 2005, № 32, ст.423 № 2798-IV від 06.09.2005, ВВР, 2005, № 42, ст.464 № 3165-IV від 01.12.2005, ВВР, 2006, № 12, ст.102 № 3201-IV від 15.12.2005, ВВР, 2006, № 13, ст.110 № 3261-IV від 22.12.2005, ВВР, 2006, № 15, ст.127 № 3348-IV від 17.01.2006, ВВР, 2006, № 19-20, ст.161 № 3456-IV від 22.02.2006, ВВР, 2006, № 27, ст.234 № 3480-IV від 23.02.2006, ВВР, 2006, № 31, ст.268 № 185-V від 21.09.2006, ВВР, 2006, № 46, ст.456 № 501-V від 20.12.2006, ВВР, 2007, № 11, ст.93 № 524-V від 22.12.2006, ВВР, 2007, № 10, ст.87 № 1111-V від 31.05.2007, ВВР, 2007, № 44, ст.512 № 509-VI від 16.09.2008, ВВР, 2008, № 48, ст.358 № 514-VI від 17.09.2008, ВВР, 2008, № 50-51, ст.384 № 661-VI від 12.12.2008, ВВР, 2009, № 15, ст.190 № 675-VI від 17.12.2008, ВВР, 2009, № 15, ст.192 № 692-VI від 18.12.2008, ВВР, 2009, № 17, ст.236 № 800-VI від 25.12.2008, ВВР, 2009, № 19, ст.257 № 1055-VI від 03.03.2009, ВВР, 2009, № 29, ст.393 № 1254-VI від 14.04.2009, ВВР, 2009, № 36-37, ст.511 № 1390-VI від 21.05.2009, ВВР, 2009, № 39, ст.559 № 1559-VI від 17.11.2009, ВВР, 2010, № 1, ст.2 № 1568-VI від 25.06.2009, ВВР, 2010, № 1, ст.5 № 1617-VI від 24.07.2009, ВВР, 2010, № 2-3, ст.11 № 1702-VI від 05.11.2009, ВВР, 2010, № 5, ст.40 ) ( Офіційне тлумачення до Кодексу див. в Рішенні Конституційного Суду № 31-рп/2009 від 10.12.2009 ) ( Офіційне тлумачення до Кодексу див. в Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/2010 від 12.01.2010 ) ( Із змінами, внесеними згідно із Законами № 1822-VI від 21.01.2010, ВВР, 2010, № 10, ст.106 № 1878-VI від 11.02.2010, ВВР, 2010, № 18, ст.141 № 2257-VI від 14.05.2010, ВВР, 2010, № 28, ст.354 № 2258-VI від 18.05.2010, ВВР, 2010, № 29, ст.392 № 2289-VI від 01.06.2010, ВВР, 2010, № 33, ст.471 № 2328-VI від 15.06.2010, ВВР, 2010, № 32, ст.449 № 2367-VI від 29.06.2010, ВВР, 2010, № 34, ст.486 № 2398-VI від 01.07.2010, ВВР, 2010, № 38, ст.509 № 2435-VI від 06.07.2010, ВВР, 2010, № 46, ст.539 № 2457-VI від 08.07.2010, ВВР, 2010, № 48, ст.564 № 2510-VI від 09.09.2010, ВВР, 2011, № 4, ст.20 № 2518-VI від 09.09.2010, ВВР, 2011, № 4, ст.22 № 2527-VI від 21.09.2010, ВВР, 2011, № 5, ст.29 № 2555-VI від 23.09.2010, ВВР, 2011, № 6, ст.41 № 2677-VI від 04.11.2010, ВВР, 2011, № 19-20, ст.142 № 2735-VI від 02.12.2010, ВВР, 2011, № 21, ст.144 № 2741-VI від 02.12.2010, ВВР, 2011, № 18, ст.123 № 2756-VI від 02.12.2010, ВВР, 2011, № 23, ст.160 № 2825-VI від 21.12.2010, ВВР, 2011, № 27, ст.228 № 2850-VI від 22.12.2010, ВВР, 2011, № 28, ст.252 № 2938-VI від 13.01.2011, ВВР, 2011, № 32, ст.313 № 3166-VI від 17.03.2011, ВВР, 2011, № 38, ст.385 № 3234-VI від 19.04.2011, ВВР, 2011, № 42, ст.433 № 3262-VI від 21.04.2011, ВВР, 2011, № 43, ст.445 № 3263-VI від 21.04.2011, ВВР, 2011, № 43, ст.446 № 3323-VI від 12.05.2011, ВВР, 2011, № 45, ст.479 № 3384-VI від 19.05.2011, ВВР, 2011, № 46, ст.512 № 3390-VI від 19.05.2011, ВВР, 2011, № 47, ст.531 № 3436-VI від 31.05.2011, ВВР, 2011, № 50, ст.542 № 3461-VI від 02.06.2011, ВВР, 2011, № 51, ст.578 № 3565-VI від 05.07.2011, ВВР, 2012, № 5, ст.34 № 3610-VI від 07.07.2011, ВВР, 2012, № 7, ст.53 № 3795-VI від 22.09.2011, ВВР, 2012, № 21, ст.197 № 4176-VI від 20.12.2011, ВВР, 2012, № 29, ст.340 № 4212-VI від 22.12.2011, ВВР, 2012, № 32-33, ст.413 № 4220-VI від 22.12.2011, ВВР, 2012, № 29, ст.345 № 4416-VI від 21.02.2012, ВВР, 2012, № 42, ст.522 № 4652-VI від 13.04.2012, ВВР, 2013, № 21, ст.208 № 4765-VI від 17.05.2012, ВВР, 2013, № 15, ст.99 ) ( Офіційне тлумачення до Кодексу див. в Рішенні Конституційного Суду № 14-рп/2012 від 03.07.2012 ) ( Із змінами, внесеними згідно із Законами № 5042-VI від 04.07.2012, ВВР, 2013, № 26, ст.264 № 5080-VI від 05.07.2012, ВВР, 2013, № 29, ст.337 № 5178-VI від 06.07.2012, ВВР, 2013, № 39, ст.517 № 5284-VI від 18.09.2012, ВВР, 2013, № 37, ст.488 № 5405-VI від 02.10.2012, ВВР, 2013, № 40, ст.540 № 5463-VI від 16.10.2012, ВВР, 2014, № 4, ст.61 № 5477-VI від 06.11.2012, ВВР, 2013, № 50, ст.693 № 5495-VI від 20.11.2012, ВВР, 2013, № 50, ст.698 № 245-VII від 16.05.2013, ВВР, 2014, № 12, ст.178 № 402-VII від 04.07.2013, ВВР, 2014, № 20-21, ст.708 № 406-VII від 04.07.2013, ВВР, 2014, № 20-21, ст.712 № 642-VII від 10.10.2013, ВВР, 2014, № 22, ст.773 ) ( Офіційне тлумачення до Кодексу див. в Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/2014 від 11.02.2014 ) ( Із змінами, внесеними згідно із Законами № 1170-VII від 27.03.2014, ВВР, 2014, № 22, ст.816 № 1206-VII від 15.04.2014, ВВР, 2014, № 24, ст.885 № 1255-VII від 13.05.2014, ВВР, 2014, № 27, ст.912 № 1258-VII від 13.05.2014, ВВР, 2014, № 28, ст.936 № 1508-VII від 17.06.2014, ВВР, 2014, № 34, ст.1167 № 1673-VII від 02.09.2014, ВВР, 2014, № 43, ст.2037 № 1702-VII від 14.10.2014, ВВР, 2014, № 50-51, ст.2057 № 1709-VII від 20.10.2014, ВВР, 2015, № 1, ст.2 № 189-VIII від 12.02.2015, ВВР, 2015, № 16, ст.112 № 191-VIII від 12.02.2015, ВВР, 2015, № 21, ст.133 № 289-VIII від 07.04.2015, ВВР, 2015, № 25, ст.188 № 417-VIII від 14.05.2015, ВВР, 2015, № 29, ст.262 № 424-VIII від 14.05.2015, ВВР, 2015, № 30, ст.270 № 629-VIII від 16.07.2015, ВВР, 2015, № 43, ст.386 № 675-VIII від 03.09.2015, ВВР, 2015, № 45, ст.410 № 835-VIII від 26.11.2015, ВВР, 2016, № 2, ст.17 № 901-VIII від 23.12.2015, ВВР, 2016, № 4, ст.44 № 922-VIII від 25.12.2015, ВВР, 2016, № 9, ст.89 № 1021-VIII від 18.02.2016, ВВР, 2016, № 11, ст.129 № 1404-VIII від 02.06.2016, ВВР, 2016, № 30, ст.542 № 1414-VIII від 14.06.2016, ВВР, 2016, № 32, ст.555 № 1533-VIII від 20.09.2016, ВВР, 2016, № 44, ст.747 № 1666-VIII від 06.10.2016, ВВР, 2016, № 47, ст.800 № 1734-VIII від 15.11.2016, ВВР, 2017, № 1, ст.2 № 1982-VIII від 23.03.2017, ВВР, 2017, № 18, ст.222 № 1983-VIII від 23.03.2017, ВВР, 2017, № 25, ст.289 № 1984-VIII від 23.03.2017, ВВР, 2018, № 10, ст.52 № 1999-VIII від 05.04.2017, ВВР, 2017, № 24, ст.277 № 2147-VIII від 03.10.2017, ВВР, 2017, № 48, ст.436 № 2205-VIII від 14.11.2017, ВВР, 2017, № 51-52, ст.448 № 2210-VIII від 16.11.2017, ВВР, 2018, № 6-7, ст.38 № 2234-VIII від 07.12.2017, ВВР, 2018, № 6-7, ст.40 № 2269-VIII від 18.01.2018, ВВР, 2018, № 12, ст.68 № 2275-VIII від 06.02.2018, ВВР, 2018, № 13, ст.69 № 2478-VIII від 03.07.2018, ВВР, 2018, № 46, ст.368 № 2505-VIII від 12.07.2018, ВВР, 2018, № 38, ст.280 № 2581-VIII від 02.10.2018, ВВР, 2018, № 46, ст.371 Кодексом № 2597-VIII від 18.10.2018, ВВР, 2019, № 19, ст.74 Законами № 2628-VIII від 23.11.2018, ВВР, 2018, № 49, ст.399 № 2694-VIII від 28.02.2019, ВВР, 2019, № 16, ст.69 № 111-IX від 19.09.2019, ВВР, 2019, № 42, ст.236 № 123-IX від 20.09.2019, ВВР, 2019, № 45, ст.290 № 124-IX від 20.09.2019, ВВР, 2019, № 46, ст.295 № 132-IX від 20.09.2019, ВВР, 2019, № 46, ст.299 № 157-IX від 03.10.2019, ВВР, 2020, № 4, ст.25 № 159-IX від 03.10.2019, ВВР, 2019, № 47, ст.312 № 198-IX від 17.10.2019, ВВР, 2019, № 50, ст.356 № 263-IX від 31.10.2019, ВВР, 2020, № 2, ст.5 № 340-IX від 05.12.2019, ВВР, 2020, № 12, ст.66 № 361-IX від 06.12.2019, ВВР, 2020, № 25, ст.171 № 421-IX від 20.12.2019, ВВР, 2020, № 27, ст.176 № 440-IX від 14.01.2020, ВВР, 2020, № 28, ст.188 № 540-IX від 30.03.2020, ВВР, 2020, № 18, ст.123 № 552-IX від 31.03.2020, ВВР, 2020, № 20, ст.142 № 553-IX від 13.04.2020, ВВР, 2020, № 19, ст.126 № 590-IX від 13.05.2020, ВВР, 2020, № 40, ст.314 № 691-20 від 16.06.2020, ВВР, 2020, № 43, ст.370 № 692-IX від 16.06.2020, ВВР, 2020, № 43, ст.371 № 720-IX від 17.06.2020, ВВР, 2020, № 47, ст.408 № 738-IX від 19.06.2020 № 815-IX від 21.07.2020, ВВР, 2020, № 51, ст.481 № 816-IX від 21.07.2020, ВВР, 2020, № 52, ст.496 № 819-IX від 21.07.2020, ВВР, 2020, № 52, ст.497 - щодо введення в дію див. пункт 1 розділу X № 942-IX від 03.11.2020 № 1089-IX від 16.12.2020 № 1174-IX від 02.02.2021 № 1201-IX від 04.02.2021 ) ( Щодо визнання конституційними окремих положень див. Рішення Конституційного Суду України № 2-р(II)/2021 від 28.04.2021 ) ( Із змінами, внесеними згідно із Законами № 1423-IX від 28.04.2021 № 1434-IX від 29.04.2021, ВВР, 2021, № 31, ст.247 № 1587-IX від 30.06.2021 № 1591-IX від 30.06.2021 - вводиться в дію з 01.08.2022 № 1630-IX від 13.07.2021, ВВР, 2021, № 46, ст.378 № 1667-IX від 15.07.2021 № 1720-IX від 08.09.2021, ВВР, 2021, № 50, ст.394 № 1887-IX від 17.11.2021 № 1909-IX від 18.11.2021 № 1953-IX від 14.12.2021 № 2120-IX від 15.03.2022 № 2191-IX від 14.04.2022 № 2079-IX від 17.02.2022 ) ( Щодо визнання конституційними окремих положень див. Рішення Конституційного Суду України № 6-р(II)/2022 від 22.06.2022 ) ( Із змінами, внесеними згідно із Законами № 2347-IX від 01.07.2022 № 2465-IX від 27.07.2022, ВВР, 2023, № 18-19, ст.81 № 2518-IX від 15.08.2022, ВВР, 2023, № 23-24, ст.90 № 2763-IX від 16.11.2022, ВВР, 2023, № 52, ст.151 № 2792-IX від 01.12.2022, ВВР, 2023, № 29, ст.106 № 2801-IX від 01.12.2022, ВВР, 2023, № 54, ст.159 № 2811-IX від 01.12.2022, ВВР, 2023, № 57, ст.166 № 2849-IX від 13.12.2022, ВВР, 2023, №№ 47-50, ст.120 № 2888-IX від 12.01.2023, ВВР, 2023, № 59, ст.182 № 2923-IX від 23.02.2023, ВВР, 2023, № 60, ст.191 № 2970-IX від 20.03.2023, ВВР, 2023, № 62, ст.206 № 2974-IX від 20.03.2023, ВВР, 2023, № 63, ст.209 № 2989-IX від 21.03.2023, ВВР, 2023, № 64, ст.215 № 3081-IX від 02.05.2023, ВВР, 2023, № 73, ст.252 № 3254-IX від 14.07.2023, ВВР, 2023, №№ 85-86, ст.315 № 3257-IX від 14.07.2023, ВВР, 2023, № 87, ст.317 № 3265-IX від 14.07.2023, ВВР, 2023, № 87, ст.321 № 3310-IX від 09.08.2023, ВВР, 2023, № 90, ст.341 № 3320-IX від 10.08.2023, ВВР, 2023, № 90, ст.344 № 3450-IX від 08.11.2023, ВВР, 2023, № 96, ст.389 № 3585-IX від 22.02.2024, ВВР, 2024, №№ 15-18, ст.74 № 3587-IX від 22.02.2024 № 3778-IX від 05.06.2024 )
( У тексті Кодексу слова "орган державної податкової служби" в усіх відмінках і числах замінено словами "орган доходів і зборів" у відповідному відмінку і числі згідно із Законом № 406-VII від 04.07.2013 )
( У главах 35, 37 Кодексу слова "передача (програма)" у всіх відмінках і числах замінено словом "програма" у відповідному відмінку і числі згідно із Законом № 2811-IX від 01.12.2022 )
( У тексті Кодексу слова "засоби масової інформації" в усіх відмінках і числах замінено словом "медіа" згідно із Законом № 2849-IX від 13.12.2022 )
КНИГА ПЕРША
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Розділ I
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ
Глава 1
ЦИВІЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ
Стаття 1. Відносини, що регулюються цивільним законодавством
1. Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
2. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 2. Учасники цивільних відносин
1. Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи).
2. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Стаття 3. Загальні засади цивільного законодавства
1. Загальними засадами цивільного законодавства є:
1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;
2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом;
3) свобода договору;
4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;
5) судовий захист цивільного права та інтересу;
6) справедливість, добросовісність та розумність.
Стаття 4. Акти цивільного законодавства України
1. Основу цивільного законодавства України становить Конституція України.
2. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.
Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон).
Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України.
Зміни до цього Кодексу можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Цивільного кодексу України.
( Частину другу статті 4 доповнено абзацом четвертим згідно із Законом № 3081-IX від 02.05.2023 )
3. Цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України.
4. Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України.
Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.
5. Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.
6. Цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.
Стаття 5. Дія актів цивільного законодавства у часі
1. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
2. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
3. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Стаття 6. Акти цивільного законодавства і договір
1. Сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.
2. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.
3. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
4. Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.
Стаття 7. Звичай
1. Цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту.
Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин.
Звичай може бути зафіксований у відповідному документі.
2. Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується.
Стаття 8. Аналогія
1. Якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
2. У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).
Стаття 9. Застосування Цивільного кодексу України до врегулювання відносин у сферах господарювання, використання природних ресурсів, охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин
1. Положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
2. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.
Стаття 10. Міжнародні договори
1. Чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України.
2. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.
Глава 2
ПІДСТАВИ ВИНИКНЕННЯ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ ТА ОБОВ'ЯЗКІВ. ЗДІЙСНЕННЯ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ ТА ВИКОНАННЯ ОБОВ'ЯЗКІВ
Стаття 11. Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків
1. Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
2. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:
1) договори та інші правочини;
2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;
3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;
4) інші юридичні факти.
3. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
4. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
5. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
6. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Стаття 12. Здійснення цивільних прав
1. Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.
2. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом.
3. Особа може відмовитися від свого майнового права.
Відмова від права власності на транспортні засоби, тварин, нерухомі речі здійснюється у порядку, встановленому актами цивільного законодавства.
4. Особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом.
5. Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.
Стаття 13. Межі здійснення цивільних прав
1. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
2. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
3. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
( Положення частини третьої статті 13 визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 2-р(II)/2021 від 28.04.2021 )
4. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
5. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.
6. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Стаття 14. Виконання цивільних обов'язків
1. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
2. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
3. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.
4. Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.
Глава 3
ЗАХИСТ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ
Стаття 15. Право на захист цивільних прав та інтересів
1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
2. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Стаття 16. Захист цивільних прав та інтересів судом
1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов'язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
( Абзац дванадцятий частини другої статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2147-VIII від 03.10.2017 )
3. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
( Положення частини третьої статті 16 визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 2-р(II)/2021 від 28.04.2021 )
Стаття 17. Захист цивільних прав та інтересів Президентом України, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування
1. Президент України здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах повноважень, визначених Конституцією України.
2. У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
3. Орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування здійснюють захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.
Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.
Стаття 18. Захист цивільних прав нотаріусом
1. Нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Стаття 19. Самозахист цивільних прав
1. Особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань.
Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.
2. Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням.
Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства.
Стаття 20. Здійснення права на захист
1. Право на захист особа здійснює на свій розсуд.
2. Нездійснення особою права на захист не є підставою для припинення цивільного права, що порушене, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 21. Визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування
1. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
2. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Стаття 22. Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди
1. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
2. Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
3. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
4. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.
( Частина четверта статті 22 в редакції Закону № 590-IX від 13.05.2020 )
Стаття 23. Відшкодування моральної шкоди
1. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
2. Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
( Пункт 4 частини другої статті 23 в редакції Закону № 3261-IV від 22.12.2005 )
3. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
( Абзац перший частини третьої статті 23 в редакції Закону № 590-IX від 13.05.2020 )
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
4. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
5. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Розділ II
ОСОБИ
Підрозділ 1
ФІЗИЧНА ОСОБА
Глава 4
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ФІЗИЧНУ ОСОБУ
Стаття 24. Поняття фізичної особи
1. Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
Стаття 25. Цивільна правоздатність фізичної особи
1. Здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.
2. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження.
У випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини.
3. У випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку.
4. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.
Стаття 26. Обсяг цивільної правоздатності фізичної особи
1. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки.
2. Фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України та цим Кодексом.
3. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом.
4. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства.
5. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
Стаття 27. Запобігання обмеженню можливості фізичної особи мати цивільні права та обов'язки
1. Правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним.
2. Правовий акт Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб не може обмежувати можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, крім випадків, коли таке обмеження передбачено Конституцією України.
Стаття 28. Ім'я фізичної особи
1. Фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям.
Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.
2. При здійсненні окремих цивільних прав фізична особа відповідно до закону може використовувати псевдонім (вигадане ім'я) або діяти без зазначення імені.
3. Ім'я фізичній особі надається відповідно до закону.
Стаття 29. Місце проживання фізичної особи
1. Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
( Частина перша статті 29 в редакції Закону № 1673-VII від 02.09.2014 )
2. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
3. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
4. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
5. Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна.
6. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Стаття 30. Цивільна дієздатність фізичної особи
1. Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними.
Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
2. Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється цим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.
Стаття 31. Часткова цивільна дієздатність фізичної особи, яка не досягла чотирнадцяти років
1. Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має право:
1) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини.
Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість;
2) здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.
2. Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду.
Стаття 32. Неповна цивільна дієздатність фізичної особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років
1. Крім правочинів, передбачених статтею 31 цього Кодексу, фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право:
1) самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами;
2) самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом;
3) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи;
4) самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку);
5) самостійно укладати договір про отримання електронних довірчих послуг.
( Частину першу статті 32 доповнено пунктом 5 згідно із Законом № 2801-IX від 01.12.2022 )
2. Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників.
На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування.
3. Неповнолітня особа може розпоряджатися грошовими коштами, що внесені повністю або частково іншими особами у фінансову установу на її ім'я, за згодою органу опіки та піклування та батьків (усиновлювачів) або піклувальника.
( Частина третя статті 32 в редакції Закону № 3201-IV від 15.12.2005 )
4. Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від батьків (усиновлювачів) або піклувальника та органу опіки та піклування відповідно до закону.
( Частина четверта статті 32 в редакції Закону № 3201-IV від 15.12.2005; із змінами, внесеними згідно із Законом № 3234-VI від 19.04.2011 )
5. За наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права.
Суд скасовує своє рішення про обмеження або позбавлення цього права, якщо відпали обставини, які були підставою для його прийняття.
6. Порядок обмеження цивільної дієздатності неповнолітньої особи встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.
( Стаття 32 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2620-IV від 02.06.2005 )
Стаття 33. Цивільна відповідальність неповнолітньої особи
1. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону.
2. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник.
3. Неповнолітня особа несе відповідальність за шкоду, завдану нею іншій особі, відповідно до статті 1179 цього Кодексу.
Стаття 34. Повна цивільна дієздатність
1. Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття).
2. У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу.
У разі припинення шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається.
У разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов'язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається.
Стаття 35. Надання повної цивільної дієздатності
1. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини.
2. Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду.
3. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю.
За наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця.
4. Повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на усі цивільні права та обов'язки.
5. У разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається.
Стаття 36. Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи
1. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
2. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, азартними іграми тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.
( Частина друга статті 36 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4416-VI від 21.02.2012 )
3. Порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.
4. Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.
Стаття 37. Правові наслідки обмеження цивільної дієздатності фізичної особи
1. Над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, встановлюється піклування.
2. Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини.
3. Правочини щодо розпорядження майном та інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за згодою піклувальника.
Відмова піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що виходять за межі дрібних побутових, може бути оскаржена особою, цивільна дієздатність якої обмежена, до органу опіки та піклування або суду.
4. Одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів особи, цивільна дієздатність якої обмежена, та розпоряджання ними здійснюються піклувальником. Піклувальник може письмово дозволити фізичній особі, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними.
5. Особа, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно несе відповідальність за порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду, що завдана нею іншій особі.
Стаття 38. Поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена
1. У разі видужання фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, або такого поліпшення її психічного стану, який відновив у повному обсязі її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, суд поновлює її цивільну дієздатність.
2. У разі припинення фізичною особою зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, азартними іграми тощо суд поновлює її цивільну дієздатність.
( Частина друга статті 38 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4416-VI від 21.02.2012 )
3. Піклування, встановлене над фізичною особою, припиняється на підставі рішення суду про поновлення цивільної дієздатності.
4. Порядок поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.
Стаття 39. Визнання фізичної особи недієздатною
1. Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
2. Порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.
3. Якщо суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною і буде встановлено, що вимога була заявлена недобросовісно без достатньої для цього підстави, фізична особа, якій такими діями було завдано моральної шкоди, має право вимагати від заявника її відшкодування.
Стаття 40. Момент визнання фізичної особи недієздатною
1. Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.
2. Якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною.
Стаття 41. Правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною
1. Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка.
2. Недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину.
3. Правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун.
4. Відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, несе її опікун (стаття 1184 цього Кодексу).
Стаття 42. Поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною
1. За заявою опікуна або органу опіки та піклування суд поновлює цивільну дієздатність фізичної особи, яка була визнана недієздатною, і припиняє опіку, якщо буде встановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшення її психічного стану у неї поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
2. Порядок поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною, встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.
( Стаття 42 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2798-IV від 06.09.2005 )
Стаття 43. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою
1. Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.
2. У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць - перше січня наступного року.
3. Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.
Стаття 44. Опіка над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, а також особи, зниклої безвісти за особливих обставин
1. На підставі рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою нотаріус за останнім місцем її проживання описує належне їй майно та встановлює над ним опіку.
2. За заявою заінтересованої особи або органу опіки та піклування над майном особи, зниклої безвісти за особливих обставин, опіка може бути встановлена нотаріусом до ухвалення судом рішення про визнання її безвісно відсутньою.
3. Опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, зниклої безвісти за особливих обставин, приймає виконання цивільних обов’язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах.
4. За заявою заінтересованої особи опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, зниклої безвісти за особливих обставин, надає за рахунок цього майна утримання особам, яких вони за законом зобов’язані утримувати.
5. Опіка над майном припиняється у разі скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, а також у разі появи особи, зниклої безвісти за особливих обставин.
( Стаття 44 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2505-VIII від 12.07.2018; в редакції Закону № 2191-IX від 14.04.2022 )
Стаття 45. Скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою
1. Якщо фізична особа, яка була визнана безвісно відсутньою, з'явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем її перебування або суд, що постановив рішення про визнання цієї особи безвісно відсутньою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою.
Стаття 46. Оголошення фізичної особи померлою
1. Фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
( Частина перша статті 46 із змінами, внесеними згідно з Законом № 1568-VI від 25.06.2009 )
2. Фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.
( Частина друга статті 46 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2505-VIII від 12.07.2018 )
3. Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.
( Частина третя статті 46 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2505-VIII від 12.07.2018 )
4. Порядок оголошення фізичної особи померлою встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.
Стаття 47. Правові наслідки оголошення фізичної особи померлою
1. Правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті.
2. Спадкоємці фізичної особи, яка оголошена померлою, не мають права відчужувати протягом п'яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини.
Нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, накладає на нього заборону відчуження.
Стаття 48. Правові наслідки появи фізичної особи, яка була оголошена померлою
1. Якщо фізична особа, яка була оголошена померлою, з'явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем перебування цієї особи або суд, що постановив рішення про оголошення її померлою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення суду про оголошення фізичної особи померлою.
2. Незалежно від часу своєї появи фізична особа, яка була оголошена померлою, має право вимагати від особи, яка володіє її майном, повернення цього майна, якщо воно збереглося та безоплатно перейшло до неї після оголошення фізичної особи померлою, за винятком майна, придбаного за набувальною давністю, а також грошей та цінних паперів на пред'явника.
3. Особа, до якої майно перейшло за відплатним договором, зобов'язана повернути його, якщо буде встановлено, що на момент набуття цього майна вона знала, що фізична особа, яка була оголошена померлою, жива.
У разі неможливості повернути майно в натурі особі, яка була оголошена померлою, відшкодовується вартість цього майна.
4. Якщо майно фізичної особи, яка була оголошена померлою і з'явилася, перейшло у власність держави, Автономної Республіки Крим або територіальної громади і було реалізоване ними, цій особі повертається сума, одержана від реалізації цього майна.
Стаття 48-1. Правові наслідки нездатності фізичної особи виконати свої майнові зобов’язання і погасити борги
1. Стосовно фізичної особи, яка є нездатною виконати свої майнові зобов’язання і погасити борги, може бути відкрито провадження у справі про неплатоспроможність і введена процедура реструктуризації боргів боржника або така особа може бути визнана банкрутом у справі про неплатоспроможність із застосуванням процедури задоволення вимог кредиторів за правилами, передбаченими Кодексом України з процедур банкрутства.
( Кодекс доповнено статтею 48-1 згідно з Кодексом № 2597-VIII від 18.10.2018 )
Стаття 49. Акти цивільного стану
1. Актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов'язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків.
2. Актами цивільного стану є народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, зміна імені, інвалідність, смерть тощо.
3. Державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть.
( Частина третя статті 49 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2398-VI від 01.07.2010 )
4. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону.
Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку , визначеному Кабінетом Міністрів України.
( Стаття 49 із змінами, внесеними згідно із Законами № 2710-IV від 23.06.2005, № 524-V від 22.12.2006 )
Глава 5
ФІЗИЧНА ОСОБА - ПІДПРИЄМЕЦЬ
Стаття 50. Право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності
1. Право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюються Конституцією України та законом.
2. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є відкритою.
3. Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем.
( Статтю 50-1 виключено на підставі Закону № 1258-VII від 13.05.2014 )
Стаття 51. Застосування до підприємницької діяльності фізичних осіб нормативно-правових актів, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб
1. До підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Стаття 52. Цивільно-правова відповідальність фізичної особи - підприємця
1. Фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
2. Фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.
Стаття 53. Банкрутство фізичної особи - підприємця
1. Фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом у порядку, встановленому законом.
Стаття 54. Управління майном, що використовується у підприємницькій діяльності, органом опіки та піклування
1. Якщо фізична особа - підприємець визнана безвісно відсутньою, недієздатною чи її цивільна дієздатність обмежена або якщо власником майна, яке використовувалося у підприємницькій діяльності, стала неповнолітня чи малолітня особа, орган опіки та піклування може призначити управителя цього майна.
Орган опіки та піклування укладає з управителем договір про управління цим майном.
2. При здійсненні повноважень щодо управління майном управитель діє від свого імені в інтересах особи, яка є власником майна.
3. У договорі про управління майном встановлюються права та обов'язки управителя.
Орган опіки та піклування здійснює контроль за діяльністю управителя майном відповідно до правил про контроль за діяльністю опікуна і піклувальника.
4. Договір про управління майном припиняється, якщо відпали обставини, на підставі яких він був укладений.
Глава 6
ОПІКА ТА ПІКЛУВАННЯ
Стаття 55. Завдання опіки та піклування
1. Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.
Стаття 56. Орган опіки та піклування
( Стаття 56 в частині повноважень місцевих державних адміністрацій вводиться в дію одночасно із введенням у дію Закону України "Про внесення змін до статті 23 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" щодо повноважень місцевих державних адміністрацій стосовно встановлення опіки та піклування над неповнолітніми особами - див. п.2 Закону № 2825-VI від 21.12.2010 )
1. Органами опіки та піклування є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад.
2. Права та обов'язки органів, на які покладено здійснення опіки та піклування, щодо забезпечення прав та інтересів фізичних осіб, які потребують опіки та піклування, встановлюються законом та іншими нормативно-правовими актами.
( Текст статті 56 в редакції Закону № 2825-VI від 21.12.2010 )
Стаття 57. Обов'язок повідомляти про фізичних осіб, які потребують опіки або піклування
1. Особа, якій стало відомо про фізичну особу, яка потребує опіки або піклування, зобов'язана негайно повідомити про це орган опіки та піклування.
Стаття 58. Фізичні особи, над якими встановлюється опіка
1. Опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.
( Частина перша статті 58 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2825-VI від 21.12.2010 )
Стаття 59. Фізичні особи, над якими встановлюється піклування
1. Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена.
( Частина перша статті 59 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2825-VI від 21.12.2010 )
Стаття 60. Встановлення опіки та піклування судом
1. Суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.
2. Суд встановлює піклування над фізичною особою у разі обмеження її цивільної дієздатності і призначає піклувальника за поданням органу опіки та піклування.
3. Суд встановлює опіку над малолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.
4. Суд встановлює піклування над неповнолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і призначає піклувальника за поданням органу опіки та піклування.
( Стаття 60 в редакції Закону № 2450-IV від 03.03.2005 )
Стаття 61. Встановлення опіки та піклування органом опіки та піклування
1. Орган опіки та піклування встановлює опіку над малолітньою особою та піклування над неповнолітньою особою, крім випадків, встановлених частинами першою та другою статті 60 цього Кодексу.
Стаття 62. Місце встановлення опіки або піклування
1. Опіка або піклування встановлюються за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.
Стаття 63. Призначення опікуна або піклувальника
1. Опікуна або піклувальника призначає орган опіки та піклування, крім випадків, встановлених статтею 60 цього Кодексу.
2. Опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
3. Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою.
4. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника.
При призначенні опікуна для малолітньої особи та при призначенні піклувальника для неповнолітньої особи враховується бажання підопічного.
5. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників.
( Стаття 63 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2450-IV від 03.03.2005 )
Стаття 64. Фізична особа, яка не може бути опікуном або піклувальником
1. Опікуном або піклувальником не може бути фізична особа:
1) яка позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;
2) поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування.
Стаття 65. Опіка або піклування над фізичною особою, щодо якої не призначено опікуна або піклувальника
1. До встановлення опіки або піклування і призначення опікуна чи піклувальника опіку або піклування над фізичною особою здійснює відповідний орган опіки та піклування.
Стаття 66. Опіка або піклування над фізичною особою, яка перебуває у спеціальному закладі
1. Якщо над фізичною особою, яка перебуває у навчальному закладі, закладі охорони здоров'я або закладі соціального захисту населення, не встановлено опіку чи піклування або не призначено опікуна чи піклувальника, опіку або піклування над нею здійснює цей заклад.
Стаття 67. Права та обов'язки опікуна
1. Опікун зобов'язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.
Опікун малолітньої особи зобов'язаний дбати про її виховання, навчання та розвиток.
2. Опікун має право вимагати повернення підопічного від осіб, які тримають його без законної підстави.
3. Опікун вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного.
4. Опікун зобов'язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного.
Стаття 68. Правочини, які не може вчиняти опікун
1. Опікун, його дружина, чоловік та близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) не можуть укладати з підопічним договорів, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування за договором позички.
2. Опікун не може здійснювати дарування від імені підопічного, а також зобов'язуватися від його імені порукою.
Стаття 69. Права та обов'язки піклувальника
1. Піклувальник над неповнолітньою особою зобов'язаний дбати про створення для неї необхідних побутових умов, про її виховання, навчання та розвиток.
Піклувальник над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, зобов'язаний дбати про її лікування, створення необхідних побутових умов.
2. Піклувальник дає згоду на вчинення підопічним правочинів відповідно до статей 32 та 37 цього Кодексу.
3. Піклувальник зобов'язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного.
Стаття 70. Правочини, на вчинення яких піклувальник не може давати згоду
1. Піклувальник не може давати згоду на укладення договорів між підопічним та своєю дружиною (своїм чоловіком) або своїми близькими родичами, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування на підставі договору позички.
Стаття 71. Правочини, які вчиняються з дозволу органу опіки та піклування
1. Опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування:
1) відмовитися від прав на майно підопічного, у тому числі речових прав на нерухоме майно, що підлягають державній реєстрації;
2) видавати письмові зобов’язання від імені підопічного;
3) вчиняти правочини щодо:
об’єкта житлової нерухомості та/або земельної ділянки, на якій розміщений такий об’єкт, власником або користувачем яких є підопічний;
відчуження (у тому числі шляхом міни або внесення (передачі) до статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) юридичної особи чи як вступного, членського та/або цільового внеску члена кооперативу), поділу, виділу нерухомого майна, об’єкта незавершеного будівництва, майбутнього об’єкта нерухомості, іншого цінного майна, зокрема транспортних засобів, власником якого є підопічний.
( Частина перша статті 71 в редакції Закону № 3265-IX від 14.07.2023 )
2. Піклувальник має право дати згоду на вчинення правочинів, передбачених частиною першою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування.
Стаття 72. Управління майном особи, над якою встановлено опіку
1. Опікун зобов'язаний дбати про збереження та використання майна підопічного в його інтересах.
2. Якщо малолітня особа може самостійно визначити свої потреби та інтереси, опікун, здійснюючи управління її майном, повинен враховувати її бажання.
3. Опікун самостійно здійснює витрати, необхідні для задоволення потреб підопічного, за рахунок пенсії, аліментів, відшкодування шкоди у зв'язку з втратою годувальника, допомоги на підопічну дитину та інших соціальних виплат, призначених на підопічну дитину відповідно до законів України, доходів від майна підопічного тощо.
( Частина третя статті 72 в редакції Закону № 1390-VI від 21.05.2009 )
4. Якщо підопічний є власником нерухомого майна або майна, яке потребує постійного управління, опікун може з дозволу органу опіки та піклування управляти цим майном або передати його за договором в управління іншій особі.
Стаття 73. Право опікуна та піклувальника на плату за виконання ними своїх обов'язків
1. Підстави виникнення права на оплату послуг опікуна та піклувальника, її розмір та порядок виплати встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Стаття 74. Опіка над майном
1. Якщо у особи, над якою встановлено опіку чи піклування, є майно, що знаходиться в іншій місцевості, опіка над цим майном встановлюється органом опіки та піклування за місцезнаходженням майна.
Опіка над майном встановлюється також в інших випадках, встановлених законом.
Стаття 75. Звільнення опікуна та піклувальника
1. Суд, якщо він призначив опікуна чи піклувальника, або орган опіки та піклування за заявою особи звільняє її від повноважень опікуна або піклувальника. Ця заява розглядається судом або органом опіки та піклування протягом одного місяця.
Особа виконує повноваження опікуна або піклувальника до винесення рішення про звільнення її від повноважень опікуна або піклувальника чи до закінчення місячного строку від дня подання заяви, якщо вона не була розглянута протягом цього строку.
2. Суд, якщо він призначив піклувальника, або орган опіки та піклування може звільнити піклувальника від його повноважень за заявою особи, над якою встановлено піклування.
3. За заявою органу опіки та піклування суд може звільнити особу від повноважень опікуна або піклувальника у разі невиконання нею своїх обов'язків, порушення прав підопічного, а також у разі поміщення підопічного до навчального закладу, закладу охорони здоров'я або закладу соціального захисту.
( Стаття 75 із змінами, внесеними згідно із Законами № 2450-IV від 03.03.2005, № 3348-IV від 17.01.2006 )
Стаття 76. Припинення опіки
1. Опіка припиняється у разі передачі малолітньої особи батькам (усиновлювачам).
2. Опіка припиняється у разі досягнення підопічним чотирнадцяти років. У цьому разі особа, яка здійснювала обов'язки опікуна, стає піклувальником без спеціального рішення щодо цього.
3. Опіка припиняється у разі поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною.
Стаття 77. Припинення піклування
1. Піклування припиняється у разі:
1) досягнення фізичною особою повноліття;
2) реєстрації шлюбу неповнолітньої особи;
3) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;
4) поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена.
Стаття 78. Надання дієздатній фізичній особі допомоги у здійсненні її прав та виконанні обов'язків
1. Дієздатна фізична особа, яка за станом здоров'я не може самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки, має право обрати собі помічника.
Помічником може бути дієздатна фізична особа.
За заявою особи, яка потребує допомоги, ім'я її помічника реєструється органом опіки та піклування, що підтверджується відповідним документом.
2. Помічник має право на одержання пенсії, аліментів, заробітної плати, поштової кореспонденції, що належать фізичній особі, яка потребує допомоги.
3. Помічник має право вчиняти дрібні побутові правочини в інтересах особи, яка потребує допомоги, відповідно до наданих йому повноважень.
4. Помічник представляє особу в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування та організаціях, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення.
Помічник може представляти фізичну особу в суді лише на підставі окремої довіреності.
5. Послуги помічника є оплатними, якщо інше не визначено за домовленістю сторін.
6. Помічник може бути у будь-який час відкликаний особою, яка потребувала допомоги. У цьому разі повноваження помічника припиняються.
Стаття 79. Оскарження дій опікуна, рішень органу опіки та піклування
1. Дії опікуна можуть бути оскаржені заінтересованою особою, в тому числі родичами підопічного, до органу опіки та піклування або до суду.
2. Рішення органу опіки та піклування може бути оскаржено до відповідного органу, якому підпорядкований орган опіки та піклування, або до суду.
Підрозділ 2
ЮРИДИЧНА ОСОБА
Глава 7
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ЮРИДИЧНУ ОСОБУ
Стаття 80. Поняття юридичної особи
1. Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.
Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
Стаття 81. Види юридичних осіб
1. Юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна.
2. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.
Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом.
( Абзац другий частини другої статті 81 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3262-VI від 21.04.2011 )
Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
3. Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.
Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.
4. Юридична особа може бути створена шляхом примусового поділу (виділу) у випадках, встановлених законом.
Стаття 82. Участь юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах
1. На юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 83. Організаційно-правові форми юридичних осіб
1. Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.
2. Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом.
Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.
3. Установою є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.
Особливості правового статусу окремих видів установ встановлюються законом.
4. Положення цієї глави застосовуються до всіх товариств та установ, якщо інші правила для окремих видів товариств або установ не встановлені законом.
Стаття 84. Підприємницькі товариства
1. Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об’єднання, що діють з метою одержання прибутку.
( Частина перша статті 84 із змінами, внесеними згідно із Законом № 819-IX від 21.07.2020 - щодо введення в дію див. пункт 1 розділу X )
Стаття 85. Непідприємницькі товариства
1. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками.
2. Особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств встановлюються законом.
Стаття 86. Здійснення підприємницької діяльності непідприємницькими товариствами та установами
1. Непідприємницькі товариства (сільськогосподарські кооперативи та сільськогосподарські кооперативні об’єднання, що діють без мети одержання прибутку, інші кооперативи, крім виробничих, об’єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.
( Частина перша статті 86 із змінами, внесеними згідно із Законами № 5495-VI від 20.11.2012, № 819-IX від 21.07.2020 - щодо введення в дію див. пункт 1 розділу X )
Стаття 87. Створення юридичної особи
1. Для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.
Юридична особа приватного права може створюватися та здійснювати діяльність на підставі модельного статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України, а у випадках, передбачених законом, - Національним банком України, що після його прийняття учасниками стає установчим документом.
( Частину першу статті 87 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 3262-VI від 21.04.2011; в редакції Закону № 3254-IX від 14.07.2023 )
Засновники (учасники) юридичної особи, утвореної на підставі модельного статуту, можуть у встановленому законом порядку затвердити статут, який є установчим документом, та провадити діяльність на його підставі.
( Частину першу статті 87 доповнено абзацом третім згідно із Законом № 3262-VI від 21.04.2011 )
2. Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.
Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою.
3. Установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками). Установчий акт може міститися також і в заповіті. До створення установи установчий акт, складений однією або кількома особами, може бути скасований засновником (засновниками).
4. Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.
Стаття 88. Вимоги до змісту установчих документів
1. У статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом.
2. У засновницькому договорі товариства визначаються зобов'язання учасників створити товариство, порядок їх спільної діяльності щодо його створення, умови передання товариству майна учасників, якщо додаткові вимоги щодо змісту засновницького договору не встановлені цим Кодексом або іншим законом.
3. В установчому акті установи вказується її мета, визначаються майно, яке передається установі, необхідне для досягнення цієї мети, структура управління установою. Якщо в установчому акті, який міститься у заповіті, відсутні окремі із зазначених вище положень, їх встановлює орган, що здійснює державну реєстрацію.
( Стаття 88 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2452-IV від 03.03.2005 )
Стаття 89. Державна реєстрація юридичної особи
1. Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.
2. Підстави для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи встановлюються законом. Відмова у проведенні державної реєстрації юридичної особи з інших підстав, ніж встановлені законом, не допускається.
( Частина друга статті 89 в редакції Закону № 642-VII від 10.10.2013 )
3. Відмова у державній реєстрації, а також зволікання з її проведенням можуть бути оскаржені до суду.
4. До єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.
5. Зміни до установчих документів юридичної особи, які стосуються відомостей, включених до єдиного державного реєстру, набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації. Юридичні особи та їх учасники не мають права посилатися на відсутність державної реєстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з урахуванням цих змін.
( Частина п'ята статті 89 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2555-VI від 23.09.2010 )
Стаття 90. Найменування юридичної особи
1. Юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та назву.
( Абзац перший частини першої статті 90 із змінами, внесеними згідно із Законом № 835-VIII від 26.11.2015 )
Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності.
Юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування.
2. Юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування.
Комерційне (фірмове) найменування юридичної особи може бути зареєстроване у порядку, встановленому законом.
3. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру.
( Частину четверту статті 90 виключено на підставі Закону № 835-VIII від 26.11.2015 )
5. Юридична особа не має права використовувати найменування іншої юридичної особи.
Стаття 91. Цивільна правоздатність юридичної особи
1. Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
2. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.
3. Юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).
4. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Стаття 92. Цивільна дієздатність юридичної особи
1. Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
2. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників.
3. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, а також яка є членом колегіального виконавчого органу юридичної особи, з моменту її вступу на посаду набуває обов’язків щодо такої юридичної особи, зокрема зобов’язана діяти виключно в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно, у межах повноважень, наданих статутом юридичної особи і законодавством, і у спосіб, який, на її добросовісне переконання, сприятиме досягненню мети діяльності юридичної особи, у тому числі уникаючи конфлікту інтересів. Члени наглядової ради або ради директорів юридичної особи мають такі самі обов’язки щодо відповідної юридичної особи та повинні діяти в інтересах цієї юридичної особи та всіх її власників (акціонерів, учасників).
У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, якщо юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
( Частина третя статті 92 в редакції Закону № 3587-IX від 22.02.2024 )
4. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.
Стаття 93. Місцезнаходження юридичної особи
1. Місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
( Стаття 93 в редакції Закону № 2452-IV від 03.03.2005; текст статті 93 в редакції Закону № 2756-VI від 02.12.2010 )
Стаття 94. Особисті немайнові права юридичної особи
1. Юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.
Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.
2. Захист особистих немайнових прав юридичної особи у зв’язку із завідомо неправдивим повідомленням або неумисним повідомленням недостовірної інформації щодо її уповноваженої (посадової чи службової) особи про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції" у порядку, передбаченому цим Законом, здійснюється у такому самому обсязі, що і особистих немайнових прав фізичних осіб.
( Статтю 94 доповнено частиною другою згідно із Законом № 198-IX від 17.10.2019 )
Стаття 95. Філії та представництва
1. Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.
2. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.
3. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх утворила, і діють на підставі затвердженого нею положення або на іншій підставі, передбаченій законодавством іноземної держави, відповідно до якого утворено юридичну особу, відокремленими підрозділами якої є такі філії та представництва.
( Частина третя статті 95 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1953-IX від 14.12.2021; в редакції Закону № 3257-IX від 14.07.2023 )
4. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності або на іншій підставі, передбаченій законодавством іноземної держави, відповідно до якого утворено юридичну особу, відокремленими підрозділами якої є такі філії та представництва.
( Частина четверта статті 95 в редакції Закону № 3257-IX від 14.07.2023 )
5. Філії та представництва юридичної особи, у тому числі юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, підлягають державній реєстрації у порядку, встановленому законом.
Філія та представництво юридичної особи вважаються створеними з дня їх державної реєстрації.
( Частина п'ята статті 95 в редакції Закону № 3257-IX від 14.07.2023 )
6. Законом можуть бути встановлені вимоги до утворення в Україні філії та представництва юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави.
Утворення філії та представництва юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства держави, що визнана відповідно до закону державою-агресором або державою-окупантом, забороняється.
( Статтю 95 доповнено частиною шостою згідно із Законом № 3257-IX від 14.07.2023 )
Стаття 96. Відповідальність юридичних осіб
1. Юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
2. Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.
3. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.
4. Особи, які створюють юридичну особу, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до її державної реєстрації.
Юридична особа відповідає за зобов'язаннями її учасників (засновників), що пов'язані з її створенням, тільки у разі наступного схвалення їхніх дій відповідним органом юридичної особи.
Стаття 96-1. Права учасників (засновників, акціонерів, пайовиків) юридичних осіб (корпоративні права)
1. Права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства.
2. Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об’єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи.
3. Учасники (засновники, акціонери, пайовики) юридичної особи мають право у порядку, встановленому установчим документом та законом:
1) брати участь в управлінні юридичною особою у порядку, визначеному установчим документом, крім випадків, встановлених законом;
2) брати участь у розподілі прибутку юридичної особи і одержувати його частину (дивіденди), якщо така юридична особа має на меті одержання прибутку;
3) у випадках, передбачених законом та установчим документом, вийти з юридичної особи;
4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, паїв та інших об’єктів цивільних прав, що засвідчують участь у юридичній особі, у порядку, встановленому законом;
5) одержувати інформацію про діяльність юридичної особи у порядку, встановленому установчим документом;
6) одержати частину майна юридичної особи у разі її ліквідації в порядку та у випадках, передбачених законом, установчим документом (право на ліквідаційну квоту).
4. Учасники юридичних осіб можуть також мати інші права, встановлені статутом та законом.
5. Законом можуть бути встановлені для певних осіб обмеження щодо володіння корпоративними правами. Законом можуть бути встановлені умови та/або обмеження щодо реалізації окремих корпоративних прав певними особами.
6. Корпоративними відносинами є відносини між учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) юридичних осіб, у тому числі які виникають між ними до державної реєстрації юридичної особи, а також відносини між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) щодо виникнення, здійснення, зміни і припинення корпоративних прав.
( Кодекс доповнено статтею 96-1 згідно із Законом № 2465-IX від 27.07.2022 )
Стаття 97. Управління товариством
1. Управління товариством здійснюють його органи.
2. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
3. До складу органів управління товариства не можуть бути обрані особи, визнані за рішенням суду винними у заподіяні збитків товариству своїми діями (бездіяльністю), якщо такі збитки виникли внаслідок порушення такою особою своїх обов’язків. Таке обмеження застосовується протягом трьох років з дати виконання такого рішення суду.
( Статтю 97 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 2465-IX від 27.07.2022 )
Стаття 98. Загальні збори учасників товариства
1. Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства, якщо інше не встановлено законом.
( Частина перша статті 98 із змінами, внесеними згідно із Законами № 2275-VIII від 06.02.2018, № 2465-IX від 27.07.2022 )
2. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.
Рішення про внесення змін до статуту товариства, відчуження майна товариства на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна товариства, та про ліквідацію товариства приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів, якщо інше не встановлено законом.
3. Учасник товариства не має права голосу при прийнятті загальними зборами товариства рішень з питань щодо вчинення з ним правочину та щодо спору між ним і товариством, якщо інше не встановлено законом. Це правило не застосовується у товаристві з одним учасником.
( Частина третя статті 98 в редакції Закону № 2275-VIII від 06.02.2018 )
4. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства. Учасники товариства, що володіють не менш як десятьма відсотками голосів, можуть вимагати скликання загальних зборів.
Якщо вимога учасників про скликання загальних зборів не виконана, ці учасники мають право самі скликати загальні збори.
( Частину п'яту статті 98 виключено на підставі Закону № 2275-VIII від 06.02.2018 )
Стаття 99. Виконавчий орган товариства
1. Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад.
2. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу.
3. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
( Частина третя статті 99 в редакції Закону № 1255-VII від 13.05.2014 )
4. Назвою виконавчого органу товариства відповідно до установчих документів або закону може бути "правління", "дирекція" тощо.
Стаття 100. Вихід та виключення з товариства
1. Учасники товариства мають право вийти з товариства, якщо інше не випливає із закону.
2. Учасник товариства у випадках та в порядку, встановлених законом, може бути виключений з товариства.
( Стаття 100 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3262-VI від 21.04.2011; в редакції Закону № 2275-VIII від 06.02.2018 )
Стаття 101. Управління установою
1. Засновники установи не беруть участі в управлінні нею.
В установі обов'язково створюється правління, до якого застосовуються положення статті 99 цього Кодексу.
Установчий акт може передбачати створення також інших органів, визначати порядок формування цих органів та їх склад.
2. Нагляд за діяльністю установи здійснює її наглядова рада.
Наглядова рада здійснює нагляд за управлінням майном установи, додержанням мети установи та за її іншою діяльністю відповідно до установчого акта.
Стаття 102. Передання майна установі
1. В установчому акті визначається майно, яке засновник (а в разі його смерті - зобов'язана особа) повинен передати установі після її державної реєстрації.
Стаття 103. Зміна мети установи та структури управління
1. Якщо здійснення мети установи стало неможливим або воно загрожує суспільним інтересам, то відповідний орган державної влади може звернутися до суду з заявою про визначення іншої мети установи за погодженням з органами управління установою.
( Частина перша статті 103 із змінами, внесеними згідно із Законом № 642-VII від 10.10.2013 )
2. У разі зміни мети установи суд повинен враховувати наміри засновника та дбати про те, щоб вигоди від використання майна установи передавалися тим дестинаторам, яким ці вигоди призначалися за наміром засновника.
3. Суд може змінити структуру управління установи, якщо це необхідно внаслідок зміни мети установи або з інших поважних причин.
4. У разі зміни мети установи або зміни структури управління установи її правління зобов'язане повідомити суд у письмовій формі про свою думку з цього питання.
Стаття 104. Припинення юридичної особи
1. Юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов’язки переходять до правонаступників.
( Частина перша статті 104 в редакції Закону № 642-VII від 10.10.2013 )
2. Юридична особа, яка не вправі розподіляти прибуток між учасниками, не може бути реорганізована, якщо серед правонаступників є юридична особа, наділена таким правом. Якщо серед правонаступників є юридична особа, яка не вправі розподіляти прибуток між учасниками, рішення про реорганізацію товариства, наділеного таким правом, приймається одностайно загальними зборами учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства.
Положення цієї частини не застосовуються до державних установ.
( Частину другу статті 104 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 2465-IX від 27.07.2022 ) ( Статтю 104 доповнено новою частиною згідно із Законом № 2275-VIII від 06.02.2018 )
3. Юридична особа, яка не вправі розподіляти майно між учасниками, зокрема у разі ліквідації, не може бути реорганізована, якщо серед правонаступників є юридична особа, наділена таким правом. Якщо серед правонаступників є юридична особа, яка не вправі розподіляти майно між учасниками, рішення про реорганізацію товариства, наділеного таким правом, приймається одностайно загальними зборами учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства.
Положення цієї частини не застосовуються до державних установ.
( Частину третю статті 104 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 2465-IX від 27.07.2022 ) ( Статтю 104 доповнено новою частиною згідно із Законом № 2275-VIII від 06.02.2018 )
4. Установа не може бути перетворена, крім випадків, передбачених законом.
Державна установа може бути перетворена в акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю або товариство з додатковою відповідальністю.
( Частину четверту статті 104 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 2465-IX від 27.07.2022 ) ( Статтю 104 доповнено новою частиною згідно із Законом № 2275-VIII від 06.02.2018; із змінами, внесеними згідно із Законом № 421-IX від 20.12.2019 )
5. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
6. Порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом.
7. Особливості припинення банку, страховика, кредитної спілки як юридичної особи встановлюються законом.
( Статтю 104 доповнено частиною згідно із Законом № 3795-VI від 22.09.2011; із змінами, внесеними згідно із Законом № 1909-IX від 18.11.2021 )
Стаття 105. Виконання рішення про припинення юридичної особи
1. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію.
( Частину другу статті 105 виключено на підставі Закону № 835-VIII від 26.11.2015 )
3. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.
Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи.
4. До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.
5. Строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.
( Частина п'ята статті 105 із змінами, внесеними згідно із Законом № 191-VIII від 12.02.2015 )
6. Кожна окрема вимога кредитора, зокрема щодо сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, розглядається, після чого приймається відповідне рішення, яке надсилається кредитору не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора.
( Стаття 105 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3456-IV від 22.02.2006; в редакції Закону № 3384-VI від 19.05.2011 )
Стаття 105-1. Припинення філії, представництва юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави
1. Філія, представництво юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, припиняється в результаті ліквідації.
2. Філія, представництво юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, є такими, що припинилися, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення.
3. Юридична особа, утворена відповідно до законодавства іноземної держави, що прийняла рішення про припинення філії, представництва, суд або орган державної влади, що прийняв рішення про припинення філії, представництва юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, зобов’язані протягом десяти робочих днів з дати прийняття такого рішення письмово повідомити про це орган, що здійснює державну реєстрацію.
4. Юридична особа, утворена відповідно до законодавства іноземної держави, що прийняла рішення про припинення філії, представництва, суд або орган державної влади, що прийняв рішення про припинення філії, представництва юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, призначає комісію з припинення філії, представництва (ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлює порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, філія, представництво якої припиняється.
5. До комісії з припинення філії, представництва юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави (ліквідаційної комісії), або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами філії, представництва. Голова комісії, її члени або ліквідатор філії, представництва юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, представляють її у відносинах з третіми особами.
6. Строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, філія, представництво якої припиняється, не може становити менше двох місяців і більше шести місяців з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення філії, представництва.
Юридична особа, утворена відповідно до законодавства іноземної держави, філія, представництво якої припиняється, вважається такою, що отримала відповідну вимогу кредитора, з дня отримання такої вимоги її філією, представництвом, що припиняється.
7. Комісія з припинення філії, представництва юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави (ліквідаційна комісія), або ліквідатор розглядає кожну окрему вимогу кредитора, зокрема щодо сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, страхових внесків до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, та приймає відповідне рішення, яке надсилає кредитору не пізніше 30 днів з дня отримання філією, представництвом юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, що припиняється, відповідної вимоги кредитора.
( Кодекс доповнено статтею 105-1 згідно із Законом № 3257-IX від 14.07.2023 )
Стаття 106. Злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи
1. Злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.
2. Законом може бути передбачено одержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання.
Стаття 107. Порядок припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення
1. Кредитор може вимагати від юридичної особи, що припиняється, виконання зобов'язань якої не забезпечено, припинення або дострокового виконання зобов'язання, або забезпечення виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом.
( Частина перша статті 107 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1617-VI від 24.07.2009; в редакції Закону № 3795-VI від 22.09.2011 )
2. Після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов’язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами.
( Частина друга статті 107 із змінами, внесеними згідно із Законом № 835-VIII від 26.11.2015 )
3. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом.
( Абзац перший частини третьої статті 107 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3166-VI від 17.03.2011 ) ( Абзац другий частини третьої статті 107 виключено на підставі Закону № 835-VIII від 26.11.2015 )
4. Порушення положень частин другої та третьої цієї статті є підставою для відмови у внесенні до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних юридичних осіб - правонаступників.
5. Юридична особа - правонаступник, що утворилася внаслідок поділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями юридичної особи, що припинилася, які згідно з розподільчим балансом перейшли до іншої юридичної особи - правонаступника. Якщо юридичних осіб - правонаступників, що утворилися внаслідок поділу, більше двох, таку субсидіарну відповідальність вони несуть солідарно.
( Частина п'ята статті 107 в редакції Закону № 3795-VI від 22.09.2011 )
6. Якщо правонаступниками юридичної особи є декілька юридичних осіб і точно визначити правонаступника щодо конкретних обов'язків юридичної особи, що припинилася, неможливо, юридичні особи - правонаступники несуть солідарну відповідальність перед кредиторами юридичної особи, що припинилася. Учасники (засновники) припиненої юридичної особи, які відповідно до закону або установчих документів відповідали за її зобов'язаннями, відповідають за зобов'язаннями правонаступників, що виникли до моменту припинення юридичної особи, у такому самому обсязі, якщо більший обсяг відповідальності учасників (засновників) за зобов'язаннями правонаступників не встановлено законом або їх установчими документами.
( Частина статті 107 в редакції Закону № 3795-VI від 22.09.2011 )
Стаття 108. Перетворення юридичної особи
1. Перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми.
2. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи.
Стаття 109. Виділ
1. Виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб.
2. Після прийняття рішення про виділ учасники юридичної особи або орган, що прийняв рішення про виділ, складають та затверджують розподільчий баланс.
Суд, що прийняв рішення про виділ, у своєму рішенні визначає учасника юридичної особи або вищий орган юридичної особи (власника), який зобов'язаний скласти та затвердити розподільчий баланс.
( Частина друга статті 109 в редакції Закону № 3795-VI від 22.09.2011 )
3. Юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Юридична особа, з якої був здійснений виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Якщо юридичних осіб, що утворилися внаслідок виділу, дві або більше, субсидіарну відповідальність вони несуть спільно з юридичною особою, з якої був здійснений виділ, солідарно.
( Частина статті 109 в редакції Закону № 3795-VI від 22.09.2011 )
4. Якщо після виділу неможливо точно встановити обов'язки особи за окремим зобов'язанням, що існувало у юридичної особи до виділу, юридична особа, з якої здійснено виділ, та юридичні особи, що були створені внаслідок виділу, несуть солідарну відповідальність перед кредитором за таким зобов'язанням.
( Частина статті 109 в редакції Закону № 3795-VI від 22.09.2011 )
Стаття 110. Ліквідація юридичної особи
1. Юридична особа ліквідується:
1) за рішенням її учасників, суб’єкта управління державної або комунальної власності або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами;
( Пункт 1 частини першої статті 110 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2465-IX від 27.07.2022 )
2) за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, за позовом учасника юридичної особи або відповідного органу державної влади;
( Пункт 2 частини першої статті 110 в редакції Законів № 5042-VI від 04.07.2012, № 642-VII від 10.10.2013 )
3) за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи в інших випадках, встановлених законом, - за позовом відповідного органу державної влади.
( Пункт частини першої статті 110 в редакції Закону № 642-VII від 10.10.2013 )
2. Орган (особа), який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи відповідно до частини першої цієї статті, призначає ліквідаційну комісію (ліквідатора) такої юридичної особи. У справі про банкрутство небанківської фінансової установи за клопотанням органу державної влади ліквідатором може бути призначена особа з числа арбітражних керуючих у такій справі.
( Частина друга статті 110 із змінами, внесеними згідно із Законами № 514-VI від 17.09.2008, № 3610-VI від 07.07.2011, № 5042-VI від 04.07.2012, № 642-VII від 10.10.2013; в редакції Закону № 2465-IX від 27.07.2022; із змінами, внесеними згідно із Законом № 3254-IX від 14.07.2023 )
3. Якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа здійснює всі необхідні дії, встановлені законом.
( Частина третя статті 110 в редакції Законів № 3795-VI від 22.09.2011, № 3254-IX від 14.07.2023, № 3257-IX від 14.07.2023 )
4. Особливості ліквідації банків встановлюються законом про банки і банківську діяльність.
Стаття 110-1. Ліквідація філії, представництва юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави
1. Ліквідація філії, представництва юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, здійснюється відповідно до положень цієї статті, а також з урахуванням особливостей, передбачених законодавством.
2. Філія, представництво юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, ліквідується:
1) за рішенням такої юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави;
2) за рішенням суду про ліквідацію філії, представництва юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, - за позовом відповідного органу державної влади до юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, яка утворила таку філію, представництво;
3) в інших випадках, передбачених законодавством.
3. Якщо з позовом про ліквідацію філії, представництва юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, звернувся орган державної влади, ліквідатором може бути призначено посадову особу такого органу.
4. Під час проведення заходів щодо ліквідації філії, представництва юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, до завершення строку пред’явлення вимог кредиторів ліквідаційна комісія (ліквідатор) закриває рахунки, відкриті у фінансових установах філією, представництвом, що ліквідується, крім рахунку, який використовується для розрахунків з кредиторами під час ліквідації таких філії, представництва.
5. Ліквідаційна комісія (ліквідатор) вживає заходів щодо інвентаризації майна, яким юридична особа, утворена відповідно до законодавства іноземної держави, наділила філію, представництво, що ліквідується.
У випадках, установлених законом, ліквідаційна комісія (ліквідатор) забезпечує проведення незалежної оцінки такого майна.
6. Ліквідаційна комісія (ліквідатор) відповідно до законодавства про працю забезпечує звільнення працівників юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, працевлаштованих у філії, представництві, що ліквідується.
7. Для проведення перевірок та визначення наявності або відсутності заборгованості із сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування ліквідаційна комісія (ліквідатор) забезпечує своєчасне надання податковим органам та Пенсійному фонду України, фондам соціального страхування документів філії, представництва юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, що ліквідується, у тому числі первинних документів, регістрів бухгалтерського та податкового обліку.
8. Ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред’явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна, яким юридична особа, утворена відповідно до законодавства іноземної держави, наділила філію, представництво, перелік пред’явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду.
Проміжний ліквідаційний баланс затверджується ліквідаційною комісією (ліквідатором).
9. Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, філія, представництво якої ліквідується, у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, провадиться у порядку черговості, встановленому статтею 112 цього Кодексу, та з урахуванням особливостей, встановлених цією статтею.
У разі недостатності коштів для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія (ліквідатор) організовує реалізацію майна, яким юридична особа, утворена відповідно до законодавства іноземної держави, наділила філію, представництво.
Якщо вартість майна, яким наділена філія, представництво юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, що ліквідується, є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, кредитори мають право задовольнити такі вимоги за рахунок іншого майна юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави.
Вимоги кредитора, заявлені до юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, філія, представництво якої ліквідується, після спливу строку, встановленого для їх пред’явлення, задовольняються за рахунок майна, яким наділено філію, представництво, що ліквідується, та яке залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно, а у разі недостатності такого майна - за рахунок іншого майна юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, філія, представництво якої ліквідується.
10. До затвердження ліквідаційного балансу ліквідаційна комісія (ліквідатор) складає та подає податковим органам, Пенсійному фонду України та фондам соціального страхування звітність за останній звітний період.
11. Після завершення розрахунків з кредиторами за рахунок майна, яким наділена філія, представництво юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, що ліквідується, ліквідаційна комісія (ліквідатор) затверджує ліквідаційний баланс та забезпечує його подання до податкового органу.
12. Майно, яким юридична особа, утворена відповідно до законодавства іноземної держави, наділила філію, представництво та яке залишилося після задоволення вимог кредиторів (у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування), передається такій юридичній особі, якщо інше не встановлено її установчими документами або законом.
13. Документи, що підлягають обов’язковому зберіганню, передаються у встановленому законодавством порядку відповідним архівним установам.
14. Протягом трьох днів з дня затвердження ліквідаційного балансу ліквідаційна комісія (ліквідатор) забезпечує подання державному реєстраторові документів, передбачених законом для проведення державної реєстрації припинення філії, представництва юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави.
( Кодекс доповнено статтею 110-1 згідно із Законом № 3257-IX від 14.07.2023 )
Стаття 111. Порядок ліквідації юридичної особи
1. З дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу щодо ліквідації юридичної особи ліквідаційна комісія (ліквідатор) зобов'язана вжити всіх необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості юридичної особи, що ліквідується, та письмово повідомити кожного з боржників про припинення юридичної особи в установлені цим Кодексом строки.
Ліквідаційна комісія (ліквідатор) заявляє вимоги та позови про стягнення заборгованості з боржників юридичної особи.
( Частина перша статті 111 із змінами, внесеними згідно із Законом № 835-VIII від 26.11.2015 )
2. Ліквідаційна комісія (ліквідатор) зобов'язана повідомити учасників юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, про її участь в інших юридичних особах та/або надати відомості про створені нею господарські товариства, дочірні підприємства.
3. Під час проведення заходів щодо ліквідації юридичної особи до завершення строку пред'явлення вимог кредиторів ліквідаційна комісія (ліквідатор) закриває рахунки, відкриті у фінансових установах, крім рахунка, який використовується для розрахунків з кредиторами під час ліквідації юридичної особи.
4. Ліквідаційна комісія (ліквідатор) вживає заходів щодо інвентаризації майна юридичної особи, що припиняється, а також майна її філій та представництв, дочірніх підприємств, господарських товариств, а також майна, що підтверджує її корпоративні права в інших юридичних особах, виявляє та вживає заходів щодо повернення майна, яке перебуває у третіх осіб.
У випадках, установлених законом, ліквідаційна комісія (ліквідатор) забезпечує проведення незалежної оцінки майна юридичної особи, що припиняється.
5. Ліквідаційна комісія (ліквідатор) вживає заходів щодо закриття відокремлених підрозділів юридичної особи (філій, представництв) та відповідно до законодавства про працю здійснює звільнення працівників юридичної особи, що припиняється.
6. Ліцензії, документи дозвільного характеру та інші документи, а також печатки та штампи, які підлягають поверненню органам державної влади, органам місцевого самоврядування, повертаються їм ліквідаційною комісією (ліквідатором).
7. Для проведення перевірок та визначення наявності або відсутності заборгованості із сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування ліквідаційна комісія (ліквідатор) забезпечує своєчасне надання податковим органам та Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування документів юридичної особи (її філій, представництв), у тому числі первинних документів, регістрів бухгалтерського та податкового обліку.
До моменту затвердження ліквідаційного балансу ліквідаційна комісія (ліквідатор) складає та подає податковим органам, Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування звітність за останній звітний період.
( Частина сьома статті 111 із змінами, внесеними згідно із Законом № 440-IX від 14.01.2020 )
8. Ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду.
Проміжний ліквідаційний баланс затверджується ліквідаційною комісією (ліквідатором) юридичної особи.
( Абзац другий частини восьмої статті 111 в редакції Закону № 2465-IX від 27.07.2022 )
9. Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, провадиться у порядку черговості, встановленому статтею 112 цього Кодексу.
У разі недостатності в юридичної особи, що ліквідується, коштів для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія (ліквідатор) організовує реалізацію майна юридичної особи.
10. До затвердження ліквідаційного балансу ліквідаційна комісія (ліквідатор) складає та подає податковим органам, Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування звітність за останній звітний період.
( Частина десята статті 111 із змінами, внесеними згідно із Законом № 440-IX від 14.01.2020 )
11. Після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія (ліквідатор) затверджує ліквідаційний баланс та забезпечує його подання до податкового органу.
( Частина одинадцята статті 111 із змінами, внесеними згідно із Законом № 440-IX від 14.01.2020; в редакції Закону № 2465-IX від 27.07.2022 )
12. Майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів (у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування), передається учасникам юридичної особи, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом.
13. Документи, що підлягають обов'язковому зберіганню, передаються в установленому законодавством порядку відповідним архівним установам.
14. Ліквідаційна комісія (ліквідатор) забезпечує подання державному реєстраторові документів, передбачених законом для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в установлений законом строк.
( Стаття 111 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3166-VI від 17.03.2011; в редакції Закону № 3384-VI від 19.05.2011 )
Стаття 112. Задоволення вимог кредиторів
1. У разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості:
1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;
2) у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;
3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів);
4) у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги.
Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги.
2. Черговість задоволення вимог кредиторів за договорами страхування визначається законом.
( Статтю 112 доповнено частиною згідно із Законом № 675-VI від 17.12.2008 )
3. У разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.
( Частина третя статті 112 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3384-VI від 19.05.2011 )
4. Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно.
5. Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.
Глава 8
ПІДПРИЄМНИЦЬКІ ТОВАРИСТВА
§ 1. Господарські товариства
1. Загальні положення
Стаття 113. Поняття та види господарських товариств
1. Господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.
2. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.
Стаття 114. Учасники господарського товариства
1. Учасником господарського товариства може бути фізична або юридична особа.
Обмеження щодо участі у господарських товариствах може бути встановлено законом.
2. Господарське товариство, крім повного і командитного товариств, може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником.
Стаття 115. Майно господарського товариства
1. Господарське товариство є власником:
1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу;
2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності;
3) одержаних доходів;
4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.
2. Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.
Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.
Стаття 116. Права учасників господарського товариства
1. Учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом:
1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом;
2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди);
3) вийти у встановленому порядку з товариства;
4) здійснити відчуження частки (її частини) у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом.
Договір відчуження майна, предметом якого є частка (її частина) у статутному (складеному) капіталі товариства, укладається у письмовій формі;
( Пункт 4 частини першої статті 116 доповнено абзацом згідно із Законом № 159-IX від 03.10.2019 ) ( Пункт 4 частини першої статті 116 із змінами, внесеними згідно із Законом № 159-IX від 03.10.2019 )
5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.
2. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом.
Стаття 117. Обов'язки учасників господарського товариства
1. Учасники господарського товариства зобов'язані:
1) додержуватися установчого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів;
2) виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі ті, що пов'язані з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом;
3) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства.
2. Учасники господарського товариства можуть також мати інші обов'язки, встановлені установчим документом товариства та законом.
Стаття 118. Залежне господарське товариство
1. Господарське товариство (товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) є залежним, якщо іншому (головному) господарському товариству належать двадцять або більше відсотків статутного капіталу товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю чи двадцять або більше відсотків простих акцій акціонерного товариства.
2. Господарське товариство, яке придбало або іншим чином набуло двадцять або більше відсотків статутного капіталу товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю чи двадцять або більше відсотків простих акцій акціонерного товариства, зобов'язане оприлюднити цю інформацію в порядку, встановленому законом.
2. Повне товариство
Стаття 119. Поняття повного товариства
1. Повним є товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями усім майном, що їм належить.
2. Особа може бути учасником тільки одного повного товариства.
3. Учасник повного товариства не має права без згоди інших учасників вчиняти від свого імені та у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб правочини, що є однорідними з тими, які становлять предмет діяльності товариства.
У разі порушення цього правила товариство має право за своїм вибором вимагати від такого учасника або відшкодування завданих товариству збитків, або передання товариству усієї вигоди, набутої за такими правочинами.
4. Найменування повного товариства має містити імена (найменування) всіх його учасників, слова "повне товариство" або містити ім'я (найменування) одного чи кількох учасників з доданням слів "і компанія", а також слова "повне товариство".
Стаття 120. Засновницький договір повного товариства
1. Повне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору. Засновницький договір підписується всіма його учасниками.
2. Засновницький договір повного товариства крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має містити відомості про: розмір та склад складеного капіталу товариства; розмір та порядок зміни часток кожного з учасників у складеному капіталі; розмір, склад та строки внесення ними вкладів.
Стаття 121. Управління повним товариством
1. Управління діяльністю повного товариства здійснюється за спільною згодою всіх учасників. Засновницьким договором товариства можуть бути передбачені випадки, коли рішення приймається більшістю голосів учасників.
2. Кожний учасник повного товариства має один голос, якщо засновницьким договором не передбачений інший порядок визначення кількості голосів.
3. Кожний учасник повного товариства, незалежно від того, чи уповноважений він вести справи товариства, має право ознайомлюватися з усією документацією щодо ведення справ товариства. Відмова від цього права чи його обмеження, зокрема за домовленістю учасників товариства, є нікчемною.
Стаття 122. Ведення справ повного товариства
1. Кожний учасник повного товариства має право діяти від імені товариства, якщо засновницьким договором не визначено, що всі учасники ведуть справи спільно або що ведення справ доручено окремим учасникам.
У разі спільного ведення учасниками справ товариства для вчинення кожного правочину є необхідною згода всіх учасників товариства. Якщо ведення справ доручено окремим учасникам повного товариства, інші учасники можуть вчиняти правочини від імені товариства за наявності у них довіреності, виданої учасниками, яким доручено ведення справ товариства.
У відносинах з третіми особами повне товариство не може посилатися на положення засновницького договору, які обмежують повноваження учасників повного товариства щодо права діяти від імені товариства, крім випадків, коли буде доведено, що третя особа у момент вчинення правочину знала чи могла знати про відсутність в учасника товариства права діяти від імені товариства.
2. Учасник повного товариства, що діяв у спільних інтересах, але не мав на це повноважень, має право у разі, якщо його дії не були схвалені іншими учасниками, вимагати від товариства відшкодування здійснених ним витрат, якщо він доведе, що у зв'язку з його діями товариство зберегло чи набуло майно, яке за вартістю перевищує ці витрати.
3. У разі спору між учасниками повного товариства повноваження на ведення справ товариства, надані одному чи кільком учасникам, можуть бути припинені судом на вимогу одного чи кількох інших учасників товариства за наявності для цього достатніх підстав, зокрема внаслідок грубого порушення учасником, уповноваженим на ведення справ товариства, своїх обов'язків чи виявлення його нездатності до розумного ведення справ. На підставі рішення суду до засновницького договору товариства вносяться необхідні зміни.
Стаття 123. Розподіл прибутку та збитків повного товариства
1. Прибуток та збитки повного товариства розподіляються між його учасниками пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі, якщо інше не передбачено засновницьким договором або домовленістю учасників.
2. Позбавлення учасника повного товариства права на участь у розподілі прибутку чи збитків не допускається.
Стаття 124. Відповідальність учасників повного товариства за його зобов'язаннями
1. У разі недостатності у повного товариства майна для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі учасники повного товариства солідарно відповідають за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення.
2. Учасник повного товариства відповідає за боргами товариства незалежно від того, виникли ці борги до чи після його вступу в товариство.
3. Учасник повного товариства, який вибув із товариства, відповідає за зобов'язаннями товариства, що виникли до моменту його вибуття, рівною мірою з учасниками, що залишилися, протягом трьох років з дня затвердження звіту про діяльність товариства за рік, у якому він вибув із товариства.
4. Учасник повного товариства, який сплатив повністю борги товариства, має право звернутися з регресною вимогою у відповідній частині до інших учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїм часткам у складеному капіталі товариства.
Стаття 125. Зміни у складі учасників повного товариства
1. Зміни у складі учасників повного товариства можуть бути у зв'язку з:
1) виходом учасника повного товариства з його складу з власної ініціативи;
2) виключенням із складу учасників;
3) вибуттям із складу учасників з причин, що не залежать від учасника.
2. Порядок і особливості виходу, виключення та вибуття учасників зі складу повного товариства визначаються цим Кодексом, іншим законом та засновницьким договором.
Стаття 126. Вихід з повного товариства
1. Учасник повного товариства, яке було створене на невизначений строк, може у будь-який момент вийти з товариства, заявивши про це не пізніше ніж за три місяці до фактичного виходу із товариства. Справжність підпису на заяві про вихід із товариства підлягає нотаріальному засвідченню.
( Абзац перший частини першої статті 126 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1666-VIII від 06.10.2016 )
Достроковий вихід учасника з повного товариства, що засноване на певний строк, допускається лише з поважних причин.
2. Відмова від права вийти з повного товариства є нікчемною.
Стаття 127. Передання учасником частки (її частини) у складеному капіталі повного товариства
1. Учасник повного товариства має право за згодою інших його учасників передати свою частку у складеному капіталі чи її частину іншому учасникові товариства або третій особі.
2. У разі передання частки (її частини) новому учасникові до нього переходять повністю чи у відповідній частині права, що належали учасникові, який передав частку (її частину). Особа, якій передано частку (її частину), відповідає за зобов'язаннями товариства відповідно до частини другої статті 124 цього Кодексу.
3. У разі передання учасником товариства усієї частки іншій особі участь цього учасника в повному товаристві припиняється і для нього настають наслідки, передбачені частиною третьою статті 124 цього Кодексу.
Стаття 128. Виключення зі складу учасників повного товариства
1. Учасник повного товариства, який систематично не виконує чи виконує неналежним чином обов'язки, покладені на нього товариством, або який перешкоджає своїми діями (бездіяльністю) досягненню цілей товариства, може бути виключений із товариства у порядку, встановленому засновницьким договором.
2. Рішення про виключення зі складу учасників повного товариства може бути оскаржене до суду.
Стаття 129. Вибуття з повного товариства
1. Повне товариство може прийняти рішення про визнання учасника повного товариства таким, що вибув із його складу, у разі:
1) смерті учасника або оголошення його померлим - за відсутності спадкоємців;
2) ліквідації юридичної особи - учасника товариства, в тому числі у зв'язку з визнанням її банкрутом;
3) визнання учасника недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім;
4) призначення за рішенням суду примусової реорганізації юридичної особи - учасника товариства, зокрема у зв'язку з її неплатоспроможністю;
5) звернення стягнення на частину майна повного товариства, що відповідає частці учасника у складеному капіталі товариства.
2. Рішення про визнання учасника повного товариства таким, що вибув із його складу, може бути оскаржене заінтересованими особами до суду.
3. У разі вибуття учасника з повного товариства з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, товариство може продовжити свою діяльність, якщо інше не встановлено засновницьким договором товариства чи домовленістю між учасниками, що залишаються.
Стаття 130. Розрахунки у разі виходу, виключення та вибуття з повного товариства
1. Учасникові, що вийшов, якого виключено або який вибув з повного товариства з підстав, встановлених у статтях 126, 128 і 129 цього Кодексу, виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна частці цього учасника у складеному капіталі товариства, якщо інше не встановлено засновницьким договором.
2. Якщо спадкоємець учасника повного товариства - фізичної особи або правонаступник юридичної особи не вступив у повне товариство, розрахунки з ним здійснюються відповідно до частини першої цієї статті.
3. Порядок визначення вартості частки учасника у майні повного товариства та строки її виплати встановлюються засновницьким договором і законом.
Стаття 131. Звернення стягнення на частину майна повного товариства, пропорційну частці учасника товариства у складеному капіталі
1. Звернення стягнення на частку учасника у складеному капіталі повного товариства за його власними зобов'язаннями допускається тільки у разі недостатності іншого майна для задоволення вимог кредиторів. У разі недостатності майна учасника повного товариства для виконання його зобов'язань перед кредиторами вони можуть вимагати у встановленому порядку виділу частини майна повного товариства, пропорційної частці учасника-боржника у складеному капіталі товариства.
2. Частина майна повного товариства, пропорційна частці учасника-боржника у складеному капіталі, виділяється у грошовій формі чи в натурі відповідно до балансу, складеного на момент вибуття такого учасника з товариства.
Стаття 132. Ліквідація повного товариства
1. Повне товариство ліквідовується на підставах, встановлених статтею 110 цього Кодексу, а також у разі, якщо в товаристві залишається один учасник. Цей учасник має право протягом шести місяців з моменту, коли він став єдиним учасником товариства, перетворити таке товариство в інше господарське товариство у порядку, встановленому цим Кодексом.
2. У разі виходу учасника з повного товариства, виключення одного з його учасників із товариства, смерті учасника товариства, ліквідації юридичної особи - учасника товариства або звернення кредитором одного з учасників стягнення на частину майна, пропорційну його частці у складеному капіталі, товариство може продовжити свою діяльність, якщо це передбачено засновницьким договором товариства чи домовленістю між учасниками, що залишаються.
3. Командитне товариство
Стаття 133. Основні положення про командитне товариство
1. Командитним товариством є товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном (повними учасниками), є один чи кілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства.
2. Найменування командитного товариства має містити імена (найменування) всіх повних учасників, слова "командитне товариство" або містити ім'я (найменування) хоча б одного повного учасника з доданням слів "і компанія", а також слова "командитне товариство".
Якщо у найменування командитного товариства включене ім'я вкладника, такий вкладник стає повним учасником товариства.
3. До командитного товариства застосовуються положення про повне товариство, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншим законом.
Стаття 134. Засновницький договір командитного товариства
1. Командитне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору. Засновницький договір підписується усіма повними учасниками.
2. Засновницький договір командитного товариства крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має містити відомості про: розмір та склад складеного капіталу товариства; розмір та порядок зміни часток кожного з повних учасників у складеному капіталі; сукупний розмір вкладів вкладників.
3. Якщо внаслідок виходу, виключення чи вибуття у командитному товаристві залишився один повний учасник, засновницький договір переоформляється в одноособову заяву, підписану повним учасником. Якщо командитне товариство створюється одним повним учасником, то установчим документом є одноособова заява (меморандум), яка містить усі відомості, встановлені цією статтею для командитного товариства.
Стаття 135. Учасники командитного товариства
1. Правовий статус повних учасників командитного товариства та їх відповідальність за зобов'язаннями товариства встановлюються положеннями цього Кодексу про учасників повного товариства.
2. Особа може бути повним учасником тільки в одному командитному товаристві.
Повний учасник командитного товариства не може бути учасником повного товариства.
Повний учасник командитного товариства не може бути вкладником цього самого товариства.
3. Сукупний розмір вкладів вкладників не повинен перевищувати п'ятдесяти відсотків складеного капіталу повного товариства.
( Абзац другий частини третьої статті 135 виключено на підставі Закону № 3263-VI від 21.04.2011 )
4. Складений капітал підлягає сплаті учасниками командитного товариства протягом першого року з дня державної реєстрації товариства.
( Статтю 135 доповнено частиною четвертою згідно із Законом № 3263-VI від 21.04.2011 )
Стаття 136. Управління командитним товариством
1. Управління діяльністю командитного товариства здійснюється повними учасниками у порядку, встановленому цим Кодексом для повного товариства.
2. Вкладники не мають права брати участі в управлінні діяльністю командитного товариства та заперечувати проти дій повних учасників щодо управління діяльністю товариства. Вкладники командитного товариства можуть діяти від імені товариства тільки за довіреністю.
Стаття 137. Права та обов'язки вкладника командитного товариства
1. Вкладник командитного товариства зобов'язаний зробити вклад до складеного капіталу. Внесення вкладів посвідчується свідоцтвом про участь у командитному товаристві.
2. Вкладник командитного товариства має право:
1) одержувати частину прибутку товариства відповідно до його частки у складеному капіталі товариства в порядку, встановленому засновницьким договором (меморандумом);
2) діяти від імені товариства у разі видачі йому довіреності та відповідно до неї;
3) переважно перед третіми особами набувати відчужувану частку (її частину) в складеному капіталі товариства відповідно до положень статті 147 цього Кодексу.
Якщо бажання викупити частку (її частину) виявили декілька вкладників, зазначена частка розподіляється між ними відповідно до їхніх часток у складеному капіталі товариства;
4) вимагати першочергового повернення вкладу у разі ліквідації товариства;
5) ознайомлюватися з річними звітами та балансами товариства;
6) після закінчення фінансового року вийти з товариства та одержати свій вклад у порядку, встановленому засновницьким договором (меморандумом);
7) передати свою частку (її частину) у складеному капіталі іншому вкладнику або третій особі, повідомивши про це товариство.
Передання вкладником усієї своєї частки іншій особі припиняє його участь у командитному товаристві.
3. Засновницьким договором (меморандумом) командитного товариства можуть бути передбачені також інші права вкладника.
Стаття 138. Відповідальність вкладника командитного товариства
1. Якщо вкладник командитного товариства вчиняє правочин від імені та в інтересах товариства без відповідних повноважень, то в разі схвалення його дій командитним товариством він звільняється від відповідальності перед кредиторами за вчинений правочин.
Якщо схвалення командитного товариства не буде отримано, вкладник відповідає перед третіми особами за вчиненим ним правочином усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернене стягнення.
2. Вкладник командитного товариства, який не вніс передбаченого засновницьким договором (меморандумом) вкладу, несе відповідальність перед товариством у порядку, встановленому засновницьким договором (меморандумом).
Стаття 139. Ліквідація командитного товариства
1. Командитне товариство ліквідовується при вибутті усіх вкладників. Повні учасники мають право у разі вибуття всіх вкладників перетворити командитне товариство у повне товариство. Командитне товариство ліквідовується також на підставах, встановлених статтею 132 цього Кодексу.
Командитне товариство не зобов'язане ліквідовуватись, якщо в ньому залишаються хоча б один повний учасник і один вкладник.
2. У разі ліквідації командитного товариства, після розрахунків з кредиторами, вкладники мають переважне право перед повними учасниками на одержання вкладів у порядку та на умовах, встановлених цим Кодексом, іншим законом і засновницьким договором (меморандумом). За недостатності коштів товариства для повного повернення вкладникам їхніх вкладів наявні кошти розподіляються між вкладниками пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі товариства.
( Назву підрозділу 4 § 1 глави 8 "4. Товариство з обмеженою відповідальністю" виключено на підставі Закону № 2275-VIII від 06.02.2018 )
4. Товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю
( У параграф 1 глави 8 включено підрозділ 4 згідно із Законом № 2465-IX від 27.07.2022 ) ( Статтю 140 виключено на підставі Закону № 2275-VIII від 06.02.2018 )
Стаття 140. Товариство з обмеженою відповідальністю
1. Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване однією або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділено на частки.
2. Особливості діяльності товариств з обмеженою відповідальністю встановлюються Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".
( До Кодексу включено статтю 140 згідно із Законом № 2465-IX від 27.07.2022 ) ( Статтю 141 виключено на підставі Закону № 2275-VIII від 06.02.2018 )
Стаття 141. Товариство з додатковою відповідальністю
1. Товариством з додатковою відповідальністю є засноване однією або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділено на частки, учасники якого солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов’язаннями товариства своїм майном пропорційно до вартості внесеного вкладу.
2. Особливості діяльності товариств з додатковою відповідальністю встановлюються Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".
( До Кодексу включено статтю 141 згідно із Законом № 2465-IX від 27.07.2022 ) ( Статтю 142 виключено на підставі Закону № 2275-VIII від 06.02.2018 ) ( Статтю 143 виключено на підставі Закону № 2275-VIII від 06.02.2018 ) ( Статтю 144 виключено на підставі Закону № 2275-VIII від 06.02.2018 ) ( Статтю 145 виключено на підставі Закону № 2275-VIII від 06.02.2018 ) ( Статтю 146 виключено на підставі Закону № 2275-VIII від 06.02.2018 ) ( Статтю 147 виключено на підставі Закону № 2275-VIII від 06.02.2018 ) ( Статтю 148 виключено на підставі Закону № 2275-VIII від 06.02.2018 ) ( Статтю 149 виключено на підставі Закону № 2275-VIII від 06.02.2018 ) ( Статтю 150 виключено на підставі Закону № 2275-VIII від 06.02.2018 ) ( Статтю 151 виключено на підставі Закону № 2275-VIII від 06.02.2018 )
5. Акціонерне товариство
Стаття 152. Акціонерне товариство
1. Акціонерне товариство є господарським товариством, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.
2. Особливості діяльності акціонерних товариств встановлюються Законом України "Про акціонерні товариства".
3. Особливості правового статусу акціонерних товариств, створених у процесі приватизації державних підприємств, встановлюються законом.
Порядок створення, діяльності та припинення корпоративних інвестиційних фондів регулюється законодавством про інститути спільного інвестування.
( Стаття 152 із змінами, внесеними згідно із Законами № 514-VI від 17.09.2008, № 5080-VI від 05.07.2012, № 629-VIII від 16.07.2015, № 738-IX від 19.06.2020; в редакції Закону № 2465-IX від 27.07.2022 )
Стаття 153. Заснування акціонерного товариства
1. Акціонерне товариство може бути засновано юридичними та/або фізичними особами, а також державою в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, територіальною громадою в особі уповноваженого органу.
2. Якщо акціонерне товариство засновується кількома особами, вони можуть укласти між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо заснування товариства. Такий договір не є установчим документом товариства.
Договір про заснування акціонерного товариства укладається в письмовій формі. Якщо акціонерне товариство засновується за участю фізичних осіб, справжність підписів на засновницькому договорі підлягає нотаріальному посвідченню.
3. Засновники акціонерного товариства несуть солідарну відповідальність за пов’язаними з його заснуванням зобов’язаннями, що виникли до державної реєстрації акціонерного товариства.
Акціонерне товариство несе відповідальність за передбаченими частиною першою цієї статті зобов’язаннями засновників лише у разі схвалення їхніх дій загальними зборами акціонерів.
4. Акціонерне товариство може бути засновано однією особою чи може складатися з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства. Відомості про це підлягають опублікуванню у встановленому законом порядку.
5. Порядок і строки вчинення дій щодо створення акціонерного товариства, у тому числі порядок проведення установчих зборів та їхня компетенція, встановлюються законом.
( Стаття 153 із змінами, внесеними згідно із Законом № 514-VI від 17.09.2008; в редакції Закону № 2465-IX від 27.07.2022 )
Стаття 154. Статут акціонерного товариства
1. Установчим документом акціонерного товариства є його статут.
2. Статут акціонерного товариства, крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має містити відомості про права акціонерів, структуру управління акціонерним товариством, компетенцію органів управління акціонерним товариством і порядок ухвалення ними рішень та інші відомості, передбачені законом.
( Стаття 154 в редакції Закону № 2465-IX від 27.07.2022 ) ( Статтю 155 виключено на підставі Закону № 738-IX від 19.06.2020 )
Стаття 155. Статутний капітал акціонерного товариства
1. Статутний капітал акціонерного товариства формується за рахунок коштів та іншого майна, що вносяться як оплата акцій у процесі їх емісії.
Мінімальний розмір статутного капіталу акціонерного товариства встановлюється законом.
2. У процесі заснування акціонерного товариства його акції підлягають розміщенню виключно серед його засновників. Публічна пропозиція акцій акціонерного товариства може здійснюватися після отримання свідоцтва про реєстрацію першого випуску акцій.
( До Кодексу включено статтю 155 згідно із Законом № 2465-IX від 27.07.2022 )
Стаття 156. Збільшення статутного капіталу акціонерного товариства
1. Розмір статутного капіталу акціонерного товариства збільшується шляхом підвищення номінальної вартості акцій або додаткової емісії акцій існуючої номінальної вартості.
2. У випадках, визначених статутом акціонерного товариства і законом, може встановлюватися переважне право акціонерів на придбання акцій, що додатково випускаються акціонерним товариством.
( Стаття 156 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4212-VI від 22.12.2011; в редакції Закону № 2465-IX від 27.07.2022 )
Стаття 157. Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства
1. Розмір статутного капіталу акціонерного товариства зменшується шляхом зменшення номінальної вартості акцій або шляхом анулювання раніше викуплених товариством акцій та зменшення їх загальної кількості, якщо це передбачено статутом акціонерного товариства.
Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства допускається після повідомлення про це всіх його кредиторів у порядку, встановленому законом. При цьому кредитори товариства мають право вимагати дострокового припинення або виконання акціонерним товариством відповідних зобов’язань та відшкодування збитків.
2. Зменшення акціонерним товариством статутного капіталу нижче встановленого законом розміру має наслідком ліквідацію товариства.
( Стаття 157 в редакції Закону № 2465-IX від 27.07.2022 )
Стаття 158. Дивіденди акціонерного товариства
1. Акціонерне товариство може виплачувати акціонерам частину свого чистого прибутку з розрахунку на одну належну їм акцію певного типу та/або класу. Порядок виплати дивідендів визначається законом та статутом акціонерного товариства.
2. Законом можуть встановлюватися випадки, у яких акціонерне товариство не має права приймати рішення про виплату дивідендів та/або здійснювати їх виплату.
( Стаття 158 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3480-IV від 23.02.2006; в редакції Закону № 2465-IX від 27.07.2022 )
Стаття 159. Загальні збори акціонерів
1. Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерів (далі - загальні збори). На загальних зборах мають право бути присутніми всі акціонери незалежно від кількості і виду акцій, що їм належать. Законом можуть встановлюватися обмеження права на участь у загальних зборах акціонерів.
Акціонери (їхні представники), які беруть участь у загальних зборах, реєструються із зазначенням кількості голосів, що їх має кожний акціонер, який бере участь у загальних зборах акціонерів.
2. До виключної компетенції загальних зборів акціонерів належить:
1) внесення змін до статуту акціонерного товариства, крім випадків, встановлених законом;
2) прийняття рішення про зміну структури управління акціонерним товариством;
3) утворення та ліквідація наглядової ради або ради директорів товариства, обрання та припинення повноважень членів наглядової ради або ради директорів;
4) затвердження річної звітності акціонерного товариства;
5) рішення про припинення акціонерного товариства.
До виключної компетенції загальних зборів акціонерів статутом акціонерного товариства і законом може бути також віднесено вирішення інших питань.
Питання, віднесені цією частиною до виключної компетенції загальних зборів акціонерів, не можуть передаватися для вирішення іншими органами акціонерного товариства.
3. Порядок голосування на загальних зборах акціонерів встановлюється законом.
Акціонер має право призначити свого представника для участі у загальних зборах акціонерів. Представник може бути постійним чи призначеним на певний строк. Акціонер має право у будь-який момент замінити свого представника у вищому органі акціонерного товариства, повідомивши про це акціонерне товариство.
4. Рішення загальних зборів акціонерів приймається простою більшістю голосів акціонерів, які зареєструвалися для участі у загальних зборах та є власниками голосуючих з відповідного питання порядку денного акцій. Законом та/або статутом акціонерного товариства може встановлюватися більша кількість голосів, необхідна для прийняття рішення загальними зборами акціонерів.
5. Порядок скликання, способи і порядок проведення загальних зборів встановлюються законом і статутом акціонерного товариства.
( Стаття 159 із змінами, внесеними згідно із Законом № 514-VI від 17.09.2008; в редакції Закону № 2465-IX від 27.07.2022 )
Стаття 160. Структура управління акціонерним товариством
1. Структура управління акціонерним товариством може бути однорівневою або дворівневою.
2. За однорівневої структури управління органами управління акціонерним товариством є загальні збори акціонерів та рада директорів.
Однорівнева структура управління передбачає здійснення функцій контролю та управління діяльністю акціонерного товариства єдиним колегіальним органом - радою директорів.
3. За дворівневої структури управління органами управління акціонерним товариством є загальні збори акціонерів, орган, відповідальний за здійснення нагляду (наглядова рада), і виконавчий орган (колегіальний або одноосібний).
Дворівнева структура управління передбачає чіткий розподіл функцій з безпосереднього управління поточною (операційною) діяльністю акціонерного товариства, які здійснює виконавчий орган, та функцій контролю за роботою виконавчого органу, а також інших керівників акціонерного товариства (у тому числі керівників підрозділів контролю та внутрішнього аудиту), які здійснює наглядова рада.
4. Положення цієї статті за аналогією застосовуються до товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю.
( Стаття 160 в редакції Закону № 2465-IX від 27.07.2022 )
Стаття 161. Посадові особи акціонерного товариства
1. Голова та члени наглядової ради, голова та члени ради директорів, виконавчого органу, корпоративний секретар акціонерного товариства, а також голова та члени іншого органу товариства (крім консультативного), якщо утворення такого органу передбачено законом або статутом акціонерного товариства, є посадовими особами акціонерного товариства.
2. Права та обов’язки посадових осіб акціонерного товариства визначаються законом, статутом акціонерного товариства та укладеним між посадовою особою і акціонерним товариством договором (контрактом).
3. У випадках, встановлених законом, посадові особи акціонерного товариства несуть відповідають за збитки, заподіяні акціонерному товариству своїми діями або бездіяльністю.
( Стаття 161 в редакції Закону № 2465-IX від 27.07.2022 )
Стаття 162. Аудиторська перевірка фінансової звітності акціонерного товариства
1. Акціонерне товариство у встановлених законом випадках для перевірки та підтвердження правильності річної фінансової звітності щороку залучає незалежного аудитора.
2. Аудиторська перевірка фінансової звітності акціонерного товариства має бути проведена у будь-який час на вимогу акціонерів, які сукупно володіють не менш як 5 відсотками акцій.
Порядок проведення аудиторської перевірки фінансової звітності акціонерного товариства встановлюється законом.
( Стаття 162 в редакції Закону № 2465-IX від 27.07.2022 )
§ 2. Виробничий кооператив
Стаття 163. Поняття виробничого кооперативу
1. Виробничим кооперативом є добровільне об'єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їхній особистій трудовій участі та об'єднанні його членами майнових пайових внесків. Статутом кооперативу та законом може бути передбачено участь у діяльності виробничого кооперативу на засадах членства також інших осіб.
2. Члени виробничого кооперативу несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями кооперативу у розмірах та порядку, встановлених статутом кооперативу і законом.
3. Найменування кооперативу має містити його назву, а також слова "виробничий кооператив".
4. Правовий статус виробничих кооперативів, права та обов'язки їх членів встановлюються цим Кодексом та іншим законом.
5. Особливості створення і діяльності сільськогосподарських кооперативів можуть встановлюватися законом.
Стаття 164. Установчі документи виробничого кооперативу
1. Установчим документом виробничого кооперативу є його статут, що затверджується загальними зборами його членів.
2. Статут виробничого кооперативу має містити крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, відомості про: розмір пайового внеску члена кооперативу; склад і порядок внесення пайових внесків членами кооперативу та про їхню відповідальність за порушення зобов'язання щодо внесення пайових внесків; характер і порядок трудової участі його членів у діяльності кооперативу та їхньої відповідальності за порушення зобов'язань щодо особистої трудової участі; порядок розподілу прибутку і збитків кооперативу; розмір і умови субсидіарної відповідальності його членів за зобов'язаннями кооперативу; склад і компетенцію органів управління кооперативу та про порядок ухвалення ними рішень.
3. Кількість членів кооперативу не може бути меншою, ніж встановлено законом.
Стаття 165. Майно виробничого кооперативу
1. Майно, що є у власності виробничого кооперативу, поділяється на паї його членів відповідно до статуту кооперативу.
2. Член виробничого кооперативу зобов'язаний внести до дня державної реєстрації кооперативу не менше десяти відсотків пайового внеску, а частину, що залишилася, - протягом року з дня його державної реєстрації, якщо інший строк не встановлений статутом кооперативу.
Порядок внесення пайових внесків членами виробничого кооперативу встановлюється статутом кооперативу і законом.
3. Виробничий кооператив не має права випускати акції.
4. Прибуток виробничого кооперативу розподіляється між його членами відповідно до їхньої трудової участі, якщо інший порядок не встановлений статутом кооперативу.
5. Майно, що залишилося після ліквідації виробничого кооперативу та задоволення вимог його кредиторів, розподіляється між його членами відповідно до їхньої трудової участі, якщо інший порядок не встановлений статутом кооперативу.
Стаття 166. Припинення членства у виробничому кооперативі і перехід паю
1. Член виробничого кооперативу має право на вихід із кооперативу. У цьому разі йому виплачується вартість паю або видається майно, пропорційне розміру його паю, а також здійснюються виплати, встановлені статутом кооперативу.
Видача паю, виплата вартості паю та інші виплати членові кооперативу, що виходить з нього, здійснюються у порядку, встановленому статутом кооперативу і законом.
2. Член виробничого кооперативу може бути виключений із кооперативу за рішенням загальних зборів у разі невиконання чи неналежного виконання обов'язків, покладених на нього статутом кооперативу, а також в інших випадках, встановлених статутом кооперативу і законом.
Член виробничого кооперативу, якого виключили із кооперативу, має право на одержання паю та інших виплат, встановлених статутом кооперативу, відповідно до частини першої цієї статті.
3. Член виробничого кооперативу має право передати свій пай чи його частину іншому членові кооперативу, якщо інше не встановлено статутом кооперативу і законом.
Передання паю (його частини) особі, яка не є членом виробничого кооперативу, допускається лише за згодою кооперативу. У цьому разі інші члени кооперативу користуються переважним правом купівлі такого паю (його частини). Порядок відчуження паю чи його частини іншому членові кооперативу або третій особі встановлюється статутом кооперативу і законом.
4. У разі смерті члена виробничого кооперативу його спадкоємці можуть бути прийняті у члени кооперативу, якщо інше не встановлено статутом кооперативу. За відмови прийняти спадкоємців у члени кооперативу кооператив виплачує спадкоємцям вартість паю померлого члена кооперативу.
5. Звернення стягнення на пай члена виробничого кооперативу за його власними зобов'язаннями допускається лише у разі недостатності у нього іншого майна у порядку, встановленому статутом кооперативу і законом.
6. У разі звернення заставодержателем стягнення на пай члена виробничого кооперативу, що переданий у заставу, застосовуються положення частини третьої цієї статті.
Підрозділ 3
УЧАСТЬ ДЕРЖАВИ, АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ, ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД У ЦИВІЛЬНИХ ВІДНОСИНАХ
Глава 9
ПРАВОВІ ФОРМИ УЧАСТІ ДЕРЖАВИ, АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ, ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД У ЦИВІЛЬНИХ ВІДНОСИНАХ
Стаття 167. Правові форми участі держави у цивільних відносинах
1. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
2. Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.
3. Держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 168. Правові форми участі Автономної Республіки Крим у цивільних відносинах
1. Автономна Республіка Крим діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
2. Автономна Республіка Крим може створювати юридичні особи публічного права (навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.
3. Автономна Республіка Крим може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 169. Правові форми участі територіальних громад у цивільних відносинах
1. Територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
2. Територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.
( Частина друга статті 169 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1508-VII від 17.06.2014 )
3. Територіальні громади можуть створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.
Глава 10
ОРГАНИ ТА ПРЕДСТАВНИКИ, ЧЕРЕЗ ЯКИХ ДІЮТЬ ДЕРЖАВА, АВТОНОМНА РЕСПУБЛІКА КРИМ, ТЕРИТОРІАЛЬНІ ГРОМАДИ У ЦИВІЛЬНИХ ВІДНОСИНАХ
Стаття 170. Органи, через які діє держава у цивільних відносинах
1. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Стаття 171. Органи, через які діє Автономна Республіка Крим у цивільних відносинах
1. Автономна Республіка Крим набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи влади Автономної Республіки Крим у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Стаття 172. Органи, через які діють територіальні громади у цивільних відносинах
1. Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Стаття 173. Представники держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад
1. У випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад за спеціальними дорученнями можуть виступати фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування.
Глава 11
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗОБОВ'ЯЗАННЯМИ ДЕРЖАВИ, АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ, ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД
Стаття 174. Відповідальність за зобов'язаннями держави
1. Держава відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення.
Стаття 175. Відповідальність за зобов'язаннями територіальних громад
1. Територіальні громади відповідають за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення.
Стаття 176. Розмежування відповідальності за зобов'язаннями держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад та створених ними юридичних осіб
1. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади не відповідають за зобов'язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом.
2. Юридичні особи, створені державою, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, не відповідають за зобов'язаннями відповідно держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад.
3. Держава не відповідає за зобов'язаннями Автономної Республіки Крим і територіальних громад.
4. Автономна Республіка Крим не відповідає за зобов'язаннями держави і територіальних громад.
5. Територіальна громада не відповідає за зобов'язаннями держави, Автономної Республіки Крим та інших територіальних громад.
Розділ III
ОБ'ЄКТИ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ
Глава 12
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ОБ'ЄКТИ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ
Стаття 177. Види об’єктів цивільних прав
1. Об’єктами цивільних прав є речі, гроші, цінні папери, цифрові речі, майнові права, роботи та послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні та нематеріальні блага.
2. Об’єкти цивільних прав можуть існувати у матеріальному світі та/або цифровому середовищі, що обумовлює форму об’єктів, особливості набуття, здійснення та припинення цивільних прав і обов’язків щодо них.
( Стаття 177 в редакції Закону № 3320-IX від 10.08.2023 )
Стаття 178. Оборотоздатність об'єктів цивільних прав
1. Об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.
2. Види об’єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об’єкти, вилучені з цивільного обороту) або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об’єкти, обмежено оборотоздатні), а також види об’єктів цивільних прав, що можуть належати лише певним учасникам обороту, встановлюються законом.
( Частина друга статті 178 в редакції Закону № 3320-IX від 10.08.2023 )
3. Особливості оборотоздатності об’єктів незавершеного будівництва, майбутніх об’єктів нерухомості встановлюються законом.
( Статтю 178 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 2518-IX від 15.08.2022 )
Глава 13
РЕЧІ. МАЙНО
Стаття 179. Поняття речі
1. Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
Стаття 179-1. Поняття цифрової речі
1. Цифровою річчю є благо, що створюється та існує виключно у цифровому середовищі та має майнову цінність.
Цифровою річчю є віртуальні активи, цифровий контент та інші блага, щодо яких застосовуються положення частини першої цієї статті.
2. Особливості правового режиму цифрових речей визначаються законом. До цифрових речей застосовуються положення цього Кодексу про речі, якщо інше не встановлено цим Кодексом, законом або не випливає із сутності цифрової речі.
( Кодекс доповнено статтею 179-1 згідно із Законом № 3320-IX від 10.08.2023 )
Стаття 180. Тварини
1. Тварини є особливим об'єктом цивільних прав. На них поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом.
2. Правила поводження з тваринами встановлюються законом.
3. Тварини, занесені до Червоної книги України, можуть бути предметом цивільного обороту лише у випадках та порядку, встановлених законом.
Стаття 181. Нерухомі та рухомі речі
1. До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.
2. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.
Стаття 182. Державна реєстрація прав на нерухомість
1. Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
( Частина перша статті 182 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1878-VI від 11.02.2010 )
2. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
( Частина друга статті 182 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1878-VI від 11.02.2010 )
3. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.
( Частина третя статті 182 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1878-VI від 11.02.2010 )
4. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Стаття 183. Речі подільні та неподільні
1. Подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення.
2. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
Стаття 184. Речі, визначені індивідуальними або родовими ознаками
1. Річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.
Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.
2. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою.
Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.
Стаття 185. Речі споживні та неспоживні
1. Споживною є річ, яка внаслідок одноразового її використання знищується або припиняє існувати у первісному вигляді.
2. Неспоживною є річ, призначена для неодноразового використання, яка зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу.
Стаття 186. Головна річ і приналежність
1. Річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю.
2. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 187. Складові частини речі
1. Складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення.
2. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню.
Стаття 188. Складні речі
1. Якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ).
2. Правочин, вчинений щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо інше не встановлено договором.
Стаття 189. Продукція, плоди та доходи
1. Продукцією, плодами та доходами є все те, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю.
2. Продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 190. Майно
1. Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
2. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
( Статтю 190 доповнено частиною другою згідно із Законом № 3201-IV від 15.12.2005 )
Стаття 191. Підприємство як єдиний майновий комплекс
1. Підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності.
2. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.
( Частину третю статті 191 виключено на підставі Кодексу № 2597-VIII від 18.10.2018 )
4. Підприємство або його частина можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів.
Стаття 192. Гроші (грошові кошти)
1. Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.
2. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Стаття 193. Валютні цінності
1. Види майна, що вважаються валютними цінностями, та порядок вчинення правочинів з ними встановлюються законом.
Глава 14
ЦІННІ ПАПЕРИ
Стаття 194. Поняття цінного паперу
1. Цінним папером є документ (електронний документ), що посвідчує майнові та інші права його власника, які виникають внаслідок вчинення одного чи кількох правочинів (емісії або видачі цінного папера), та має грошовий вираз.
( Частина перша статті 194 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3480-IV від 23.02.2006; в редакції Законів № 5178-VI від 06.07.2012, № 3585-IX від 22.02.2024 )
( Частину другу статті 194 виключено на підставі Закону № 5178-VI від 06.07.2012 )
Стаття 195. Групи та види цінних паперів
1. В Україні в цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів:
1) пайові цінні папери, які засвідчують участь власника таких цінних паперів (інвестора) у статутному капіталі та/або активах емітента (у тому числі активах, які знаходяться в управлінні емітента) та надають власнику зазначених цінних паперів (інвестору) право на отримання частини прибутку (доходу), зокрема у вигляді дивідендів, та інші права, встановлені законодавством, а також проспектом цінних паперів або рішенням про емісію цінних паперів;
( Пункт 1 частини першої статті 195 в редакції Закону № 2210-VIII від 16.11.2017 )
2) боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги відповідно до зобов'язання;
( Пункт 2 частини першої статті 195 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3461-VI від 02.06.2011 )
3) деривативні цінні папери - цінні папери, що посвідчують право власника у визначених проспектом (рішенням про емісію цінних паперів) випадках та порядку вимагати від емітента придбання або продажу базового активу та/або реалізації встановлених проспектом (рішенням про емісію цінних паперів) прав щодо базового активу та/або здійснення платежу (платежів) залежно від значення базового показника;
( Пункт 3 частини першої статті 195 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3480-IV від 23.02.2006; в редакції Закону № 738-IX від 19.06.2020 )
4) товаророзпорядчі цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.
Законом можуть визначатися також інші групи цінних паперів.
2. Види цінних паперів та порядок їх обігу встановлюються законом.
( Частину третю статті 195 виключено на підставі Закону № 5178-VI від 06.07.2012 )
Стаття 196.
( Статтю 196 виключено на підставі Закону № 3585-IX від 22.02.2024 )
Стаття 197. Права на цінний папір та права за цінним папером
1. До особи, яка набула право на цінний папір, одночасно переходять у сукупності всі права, які ним посвідчуються (права за цінним папером).
2. Цінні папери за формою випуску (видачі) можуть бути на пред’явника, іменні або ордерні.
( Абзац перший частини другої статті 197 із змінами, внесеними згідно із Законом № 738-IX від 19.06.2020 )
Права на цінний папір та права за цінним папером, що існують у паперовій формі, належать:
( Абзац другий частини другої статті 197 із змінами, внесеними згідно із Законом № 738-IX від 19.06.2020 )
1) пред’явникові цінного папера (цінний папір на пред’явника);
2) особі, зазначеній у цінному папері (іменний цінний папір);
3) особі, зазначеній у цінному папері, яка може сама реалізувати такі права або призначити своїм наказом іншу уповноважену особу (ордерний цінний папір).
( Стаття 197 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3480-IV від 23.02.2006; в редакції Закону № 5178-VI від 06.07.2012 )
Стаття 198. Виконання за цінним папером
1. Особа, яка розмістила (видала) ордерний цінний папір, та індосанти за ним відповідають перед його законним володільцем солідарно, якщо інше не встановлено законом. У разі задоволення вимоги законного володільця ордерного цінного паперу про виконання посвідченого цим папером зобов'язання однією або кількома особами з числа тих, хто зобов'язався за цінним папером, вони набувають право зворотної вимоги (регресу) щодо інших осіб, які зобов'язалися за цінним папером.
( Частина перша статті 198 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3480-IV від 23.02.2006, № 5042-VI від 04.07.2012 )
2. Відмова від виконання зобов'язання, посвідченого цінним папером, з посиланням на відсутність підстави зобов'язання або на його недійсність не допускається.
Володілець незаконно виготовленого або підробленого цінного паперу має право пред'явити особі, яка передала йому папір, вимоги про належне виконання зобов'язання, посвідченого цим папером, та про відшкодування збитків.
Глава 15
НЕМАТЕРІАЛЬНІ БЛАГА
Стаття 199. Результати інтелектуальної, творчої діяльності
1. Результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об'єкти права інтелектуальної власності створюють цивільні права та обов'язки відповідно до книги четвертої цього Кодексу та інших законів.
Стаття 200. Інформація
1. Інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
( Частина перша статті 200 в редакції Закону № 2938-VI від 13.01.2011 )
2. Суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями.
3. Порядок використання інформації та захисту права на неї встановлюється законом.
Стаття 201. Особисті немайнові блага
1. Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
2. Відповідно до Конституції України життя і здоров'я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.
Розділ IV
ПРАВОЧИНИ. ПРЕДСТАВНИЦТВО
Глава 16
ПРАВОЧИНИ
§ 1. Загальні положення про правочини
Стаття 202. Поняття та види правочинів
1. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
2. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
3. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.
Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила.
Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
4. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
5. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Стаття 203. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
( Частина перша статті 203 в редакції Закону № 2756-VI від 02.12.2010 )
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Стаття 204. Презумпція правомірності правочину
1. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Стаття 205. Форма правочину. Способи волевиявлення
1. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
( Частина перша статті 205 із змінами, внесеними згідно із Законом № 675-VIII від 03.09.2015 )
2. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
3. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Стаття 206. Правочини, які можуть вчинятися усно
1. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
2. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.
3. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.
Стаття 207. Вимоги до письмової форми правочину
1. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
( Абзац перший частини першої статті 207 із змінами, внесеними згідно із Законами № 675-VIII від 03.09.2015, № 738-IX від 19.06.2020, № 2801-IX від 01.12.2022 )
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
2. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
( Абзац другий частини другої статті 207 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1206-VII від 15.04.2014 ) ( Абзац третій частини другої статті 207 виключено на підставі Закону № 1982-VIII від 23.03.2017 )
3. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
( Частина третя статті 207 із змінами, внесеними згідно із Законами № 5284-VI від 18.09.2012, № 675-VIII від 03.09.2015, № 738-IX від 19.06.2020 )
4. Якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа.
Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.
Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.
Стаття 208. Правочини, які належить вчиняти у письмовій формі
1. У письмовій формі належить вчиняти:
1) правочини між юридичними особами;
2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;
3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;
4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
Стаття 209. Нотаріальне посвідчення правочину
1. Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Власник нерухомого майна має право встановити (скасувати) вимогу нотаріального посвідчення договору (внесення змін до договору), предметом якого є таке майно чи його частина, крім випадків, якщо відповідно до закону такий договір підлягає нотаріальному посвідченню. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на нерухоме майно та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.
( Частину першу статті 209 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 340-IX від 05.12.2019 ) ( Частина перша статті 209 із змінами, внесеними згідно із Законами № 2289-VI від 01.06.2010, № 922-VIII від 25.12.2015 - щодо введення в дію зміни див. пункт 1 розділу IX Закону № 922-VIII від 25.12.2015 )
2. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.
3. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу.
4. За бажанням фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.
( Частина четверта статті 209 із змінами, внесеними згідно із Законом № 340-IX від 05.12.2019 ) ( Стаття 209 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2664-IV від 16.06.2005 )
Стаття 210. Державна реєстрація правочину
1. Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
2. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.
Стаття 211. Місце вчинення правочину
1. Якщо у правочині не вказане місце його вчинення, то:
1) місцем вчинення одностороннього правочину є місце вираження волі сторони;
2) місце вчинення дво- або багатостороннього правочину встановлюється відповідно до статті 647 цього Кодексу.
Стаття 212. Правочини, щодо яких правові наслідки пов'язуються з настанням певної обставини
1. Особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).
2. Особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (скасувальна обставина).
3. Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.
4. Якщо настанню обставини недобросовісно сприяла сторона, якій це вигідно, обставина вважається такою, що не настала.
5. Законом можуть встановлюватися особливості вчинення та виконання окремих правочинів, за якими настання, зміна або припинення прав та обов’язків обумовлені настанням відкладальних чи скасувальних обставин.
( Статтю 212 доповнено частиною п'ятою згідно із Законом № 1667-IX від 15.07.2021 )
Стаття 213. Тлумачення змісту правочину
1. Зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами).
2. На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.
3. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.
Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.
4. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
Стаття 214. Відмова від правочину
1. Особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від нього, якщо інше не встановлено законом. Якщо такою відмовою від правочину порушено права іншої особи, ці права підлягають захисту.
2. Особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані.
3. Відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин.
4. Правові наслідки відмови від правочину встановлюються законом або домовленістю сторін.
§ 2 Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону
Стаття 215. Недійсність правочину
1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
2. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
3. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Стаття 216. Правові наслідки недійсності правочину
1. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
2. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
3. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
4. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.
5. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.
Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Стаття 217. Правові наслідки недійсності окремих частин правочину
1. Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Стаття 218. Правові наслідки недодержання вимоги щодо письмової форми правочину
1. Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.
2. Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.
Стаття 219. Правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину
1. У разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.
2. Суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.
Стаття 220. Правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору
1. У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
2. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Стаття 221. Правові наслідки вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності
1. Правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, може бути згодом схвалений її батьками (усиновлювачами) або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном.
Правочин вважається схваленим, якщо ці особи, дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні.
2. У разі відсутності схвалення правочину він є нікчемним.
На вимогу заінтересованої особи суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він вчинений на користь малолітньої особи.
3. Якщо правочин з малолітньою особою вчинила фізична особа з повною цивільною дієздатністю, то вона зобов'язана повернути особам, вказаним у частині першій цієї статті, все те, що вона одержала за таким правочином від малолітньої особи.
4. Дієздатна сторона зобов'язана також відшкодувати збитки, завдані укладенням недійсного правочину, якщо у момент вчинення правочину вона знала або могла знати про вік другої сторони. Батьки (усиновлювачі) або опікун малолітньої особи зобов'язані повернути дієздатній стороні все одержане нею за цим правочином у натурі, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість за цінами, які існують на момент відшкодування.
5. Якщо обома сторонами правочину є малолітні особи, то кожна з них зобов'язана повернути другій стороні все, що одержала за цим правочином, у натурі. У разі неможливості повернення майна відшкодування його вартості провадиться батьками (усиновлювачами) або опікуном, якщо буде встановлено, що вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину, сприяла їхня винна поведінка.
6. У разі вчинення неповнолітньою особою правочину з малолітньою особою настають наслідки, встановлені частиною третьою статті 222 цього Кодексу.
Стаття 222. Правові наслідки вчинення правочину неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності
1. Правочин, який неповнолітня особа вчинила за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника, може бути згодом схвалений ними у порядку, встановленому статтею 221 цього Кодексу.
2. Правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників, може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої особи.
3. Якщо обома сторонами недійсного правочину є неповнолітні особи, то кожна з них зобов'язана повернути другій стороні усе одержане нею за цим правочином у натурі. У разі неможливості повернення одержаного в натурі відшкодовується його вартість за цінами, які існують на момент відшкодування.
Якщо у неповнолітньої особи відсутні кошти, достатні для відшкодування, батьки (усиновлювачі) або піклувальник зобов'язані відшкодувати завдані збитки, якщо вони своєю винною поведінкою сприяли вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину.
Стаття 223. Правові наслідки вчинення правочину фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за межами її цивільної дієздатності
1. Правочин, який вчинила фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, за межами її цивільної дієздатності без згоди піклувальника, може бути згодом схвалений ним у порядку, встановленому статтею 221 цього Кодексу.
2. У разі відсутності такого схвалення правочин за позовом піклувальника може бути визнаний судом недійсним, якщо буде встановлено, що він суперечить інтересам самого підопічного, членів його сім'ї або осіб, яких він відповідно до закону зобов'язаний утримувати.
Стаття 224. Правові наслідки вчинення правочину без дозволу органу опіки та піклування
1. Правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (стаття 71 цього Кодексу), є нікчемним.
2. На вимогу заінтересованої особи такий правочин може бути визнаний судом дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідає інтересам фізичної особи, над якою встановлено опіку або піклування.
Стаття 225. Правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними
1. Правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
2. У разі наступного визнання фізичної особи, яка вчинила правочин, недієздатною позов про визнання правочину недійсним може пред'явити її опікун.
3. Сторона, яка знала про стан фізичної особи у момент вчинення правочину, зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану у зв'язку із вчиненням такого правочину.
Стаття 226. Правові наслідки вчинення правочину недієздатною фізичною особою
1. Опікун може схвалити дрібний побутовий правочин, вчинений недієздатною фізичною особою, у порядку, встановленому статтею 221 цього Кодексу.
У разі відсутності такого схвалення цей правочин та інші правочини, які вчинені недієздатною фізичною особою, є нікчемними.
2. На вимогу опікуна правочин, вчинений недієздатною фізичною особою, може бути визнаний судом дійсним, якщо буде встановлено, що він вчинений на користь недієздатної фізичної особи.
3. Дієздатна сторона зобов'язана повернути опікунові недієздатної фізичної особи все одержане нею за цим правочином, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість майна за цінами, які існують на момент відшкодування.
Опікун зобов'язаний повернути дієздатній стороні все одержане недієздатною фізичною особою за нікчемним правочином. Якщо майно не збереглося, опікун зобов'язаний відшкодувати його вартість, якщо вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину, сприяла винна поведінка опікуна.
4. Дієздатна сторона зобов'язана відшкодувати опікунові недієздатної фізичної особи або членам її сім'ї моральну шкоду, якщо буде встановлено, що вона знала про психічний розлад або недоумство другої сторони або могла припустити такий її стан.
Стаття 227. Правові наслідки укладення юридичною особою правочину, якого вона не мала права вчиняти
1. Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
2. Якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином.
Стаття 228. Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства
( Назва статті 228 в редакції Закону № 2756-VI від 02.12.2010 )
1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
( Статтю 228 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 2756-VI від 02.12.2010 )
Стаття 229. Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки
1. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
( Абзац другий частини першої статті 229 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1667-IX від 15.07.2021 )
2. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.
Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.
Стаття 230. Правові наслідки вчинення правочину під впливом обману
1. Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
2. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Стаття 231. Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом насильства
1. Правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
2. Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов'язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Стаття 232. Правові наслідки правочину, який вчинено у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною
1. Правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.
2. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.
Стаття 233. Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом тяжкої обставини
1. Правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
2. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Стаття 234. Правові наслідки фіктивного правочину
1. Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
2. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
3. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.
( Статтю 234 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 2756-VI від 02.12.2010 )
Стаття 235. Правові наслідки удаваного правочину
1. Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
2. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Стаття 236. Момент недійсності правочину
1. Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
2. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
Глава 17
ПРЕДСТАВНИЦТВО
Стаття 237. Поняття та підстави представництва
1. Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
2. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.
3. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Стаття 238. Правочини, які може вчиняти представник
1. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.
2. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє.
3. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Стаття 239. Правові наслідки вчинення правочину представником
1. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Стаття 240. Передоручення
1. Представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє.
2. Представник, який передав своє повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (замісника). Невиконання цього обов'язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні.
3. Правочин, вчинений замісником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Стаття 241. Вчинення правочинів з перевищенням повноважень
1. Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
2. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Стаття 242. Представництво за законом
1. Батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.
2. Опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною.
3. Законним представником у випадках, встановлених законом, може бути інша особа.
Стаття 243. Комерційне представництво
1. Комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.
2. Комерційне представництво одночасно кількох сторін правочину допускається за згодою цих сторін та в інших випадках, встановлених законом.
3. Повноваження комерційного представника можуть бути підтверджені письмовим договором між ним та особою, яку він представляє, або довіреністю.
4. Особливості комерційного представництва в окремих сферах підприємницької діяльності встановлюються законом.
Стаття 244. Представництво за довіреністю
1. Представництво, яке грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.
2. Представництво за довіреністю може грунтуватися на акті органу юридичної особи.
3. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Стаття 245. Форма довіреності
1. Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.
2. Довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених частиною четвертою цієї статті.
3. Довіреність військовослужбовця або іншої особи, яка перебуває на лікуванні у госпіталі, санаторії та іншому військово-лікувальному закладі, може бути посвідчена начальником цього закладу, його заступником з медичної частини, старшим або черговим лікарем.
Довіреність військовослужбовця, а в пунктах дислокації військової частини, з'єднання, установи, військово-навчального закладу, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, також довіреність працівника, члена його сім'ї і члена сім'ї військовослужбовця може бути посвідчена командиром (начальником) цих частини, з'єднання, установи або закладу.
( Абзац другий частини третьої статті 245 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2435-VI від 06.07.2010 )
Довіреність особи, яка тримається в установі виконання покарань чи слідчому ізоляторі, може бути посвідчена начальником установи виконання покарань чи слідчого ізолятора.
( Абзац третій частини третьої статті 245 в редакції Закону № 1254-VI від 14.04.2009 )
Довіреність особи, яка проживає у населеному пункті, де немає нотаріусів, може бути посвідчена уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, крім довіреностей на право розпорядження нерухомим майном, довіреностей на управління і розпорядження корпоративними правами та довіреностей на користування і розпорядження транспортними засобами.
Довіреність суб'єкта права на безоплатну вторинну правову допомогу, за зверненням якого прийнято рішення про надання такої допомоги, може бути посвідчена посадовою особою органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
( Частину третю статті 245 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 5477-VI від 06.11.2012 - зміна набирає чинності поетапно після початку діяльності центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги - див. розділ II Закону № 5477-VI від 06.11.2012 )
Довіреності, посвідчені зазначеними посадовими особами, прирівнюються до нотаріально посвідчених.
( Частина третя статті 245 в редакції Закону № 1055-VI від 03.03.2009 )
4. Довіреність на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо) може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання.
5. Довіреність на право участі та голосування на загальних зборах, видана фізичною особою, посвідчується у порядку, визначеному законодавством.
( Статтю 245 доповнено частиною п'ятою згідно із Законом № 514-VI від 17.09.2008; в редакції Законів № 191-VIII від 12.02.2015, № 289-VIII від 07.04.2015 )
Стаття 246. Довіреність юридичної особи
1. Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.
( Стаття 246 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1206-VII від 15.04.2014 )
Стаття 247. Строк довіреності
1. Строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії.
2. Строк довіреності, виданої в порядку передоручення, не може перевищувати строку основної довіреності, на підставі якої вона видана.
3. Довіреність, у якій не вказана дата її вчинення, є нікчемною.
Стаття 248. Припинення представництва за довіреністю
1. Представництво за довіреністю припиняється у разі:
1) закінчення строку довіреності;
2) скасування довіреності особою, яка її видала;
3) відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю;
4) припинення юридичної особи, яка видала довіреність;
5) припинення юридичної особи, якій видана довіреність;
6) смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.
У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає своє повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків;
7) смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.
2. З припиненням представництва за довіреністю втрачає чинність передоручення.
3. У разі припинення представництва за довіреністю представник зобов'язаний негайно повернути довіреність.
Стаття 249. Скасування довіреності
1. Особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною.
2. Особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність.
3. Права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дія довіреності припинилася.
4. Законом може бути встановлено право особи видавати безвідкличні довіреності на певний час. Безвідклична довіреність з корпоративних прав видається відповідно до закону, що регулює діяльність відповідних господарських товариств.
( Частина четверта статті 249 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1984-VIII від 23.03.2017 ) ( Стаття 249 із змінами, внесеними згідно із Законом № 980-IV від 19.06.2003 )
Стаття 250. Відмова представника від вчинення дій, які були визначені довіреністю
1. Представник має право відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю.
2. Представник зобов'язаний негайно повідомити особу, яку він представляє, про відмову від вчинення дій, які були визначені довіреністю.
3. Представник не може відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю, якщо ці дії були невідкладними або такими, що спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам.
4. Представник відповідає перед особою, яка видала довіреність, за завдані їй збитки у разі недодержання ним вимог, встановлених частинами другою та третьою цієї статті.
Представник також несе відповідальність перед особою, яка видала довіреність, за заподіяні їй збитки у разі недодержання ним вимог статті 48 Закону України "Про акціонерні товариства".
( Частину четверту статті 250 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 2465-IX від 27.07.2022 )
Розділ V
СТРОКИ ТА ТЕРМІНИ. ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ
Глава 18
ВИЗНАЧЕННЯ ТА ОБЧИСЛЕННЯ СТРОКІВ
Стаття 251. Поняття строку та терміну
1. Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
2. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
3. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Стаття 252. Визначення строку та терміну
1. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
2. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Стаття 253. Початок перебігу строку
1. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Стаття 254. Закінчення строку
1. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.
2. До строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року.
3. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п'ятнадцяти дням.
Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця.
4. Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку.
5. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Стаття 255. Порядок вчинення дій в останній день строку
1. Якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.
2. Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.
Глава 19
ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ
Стаття 256. Поняття позовної давності
1. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Стаття 257. Загальна позовна давність
1. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Стаття 258. Спеціальна позовна давність
1. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
2. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог:
1) про стягнення неустойки (штрафу, пені);
2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у медіа.
У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у медіа або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості;
3) про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 362 цього Кодексу);
4) у зв'язку з недоліками проданого товару (стаття 681 цього Кодексу);
5) про розірвання договору дарування (стаття 728 цього Кодексу);
6) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу);
7) про оскарження дій виконавця заповіту (стаття 1293 цього Кодексу);
8) про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства.
( Частину другу статті 258 доповнено пунктом 8 згідно із Законом № 2275-VIII від 06.02.2018 ) ( Частину третю статті 258 виключено на підставі Закону № 4176-VI від 20.12.2011 ) ( Частину четверту статті 258 виключено на підставі Закону № 4176-VI від 20.12.2011 )
5. Позовна давність у чотири роки застосовується за вимогами про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.
( Статтю 258 доповнено частиною п’ятою згідно із Законом № 263-IX від 31.10.2019 )
Стаття 259. Зміна тривалості позовної давності
1. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.
Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
2. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.
Стаття 260. Обчислення позовної давності
1. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.
2. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.
Стаття 261. Початок перебігу позовної давності
1. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
2. Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства.
3. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.
4. У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття.
5. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
6. За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.
7. Перебіг позовної давності за вимогами про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави починається від дня набуття оспорюваних активів відповідачем.
( Статтю 261 доповнено новою частиною згідно із Законом № 263-IX від 31.10.2019 )
8. Винятки з правил, встановлених частинами першою та другою цієї статті, можуть бути встановлені законом.
Стаття 262. Позовна давність у разі замін сторін у зобов'язанні
1. Заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
Стаття 263. Зупинення перебігу позовної давності
1. Перебіг позовної давності зупиняється:
1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила);
2) у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом;
3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини;
4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.
2. У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин.
3. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Стаття 264. Переривання перебігу позовної давності
1. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
2. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
3. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Стаття 265. Перебіг позовної давності у разі залишення позову без розгляду
1. Залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.
2. Якщо суд залишив без розгляду позов, пред'явлений у кримінальному провадженні, час від дня пред'явлення позову до набрання законної сили судовим рішенням, яким позов було залишено без розгляду, не зараховується до позовної давності.
Якщо частина строку, що залишилася, є меншою ніж шість місяців, вона подовжується до шести місяців.
( Частина друга статті 265 в редакції Закону № 4652-VI від 13.04.2012 )
Стаття 266. Застосування позовної давності до додаткових вимог
1. Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Стаття 267. Наслідки спливу позовної давності
1. Особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.
2. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.
3. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
4. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
5. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Стаття 268. Вимоги, на які позовна давність не поширюється
1. Позовна давність не поширюється:
1) на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом;
2) на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу;
3) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію;
( Пункт 3 частини першої статті 268 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3390-VI від 19.05.2011 ) ( Пункт 4 частини першої статті 268 виключено на підставі Закону № 4176-VI від 20.12.2011 )
5) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування);
6) на вимогу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державних резервів, стосовно виконання зобов’язань, що випливають із Закону України "Про державні резерви";
( Частину першу статті 268 доповнено пунктом 6 згідно із Законом № 1713-IV від 12.05.2004; із змінами, внесеними згідно із Законом № 5463-VI від 16.10.2012; в редакції Закону № 3310-IX від 09.08.2023 )
7) на вимогу про визнання недійсним правочину, предметом якого є відчуження гуртожитку як об’єкта нерухомого майна та/або його частини, на який поширюється дія Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", про визнання недійсним свідоцтва про право власності на такий гуртожиток як об’єкт нерухомого майна та/або його частини, про визнання недійсним акта передачі такого гуртожитку як об’єкта нерухомого майна та/або його частини до статутного капіталу (фонду) товариства (організації), створеного у процесі приватизації (корпоратизації) колишніх державних (комунальних) підприємств.
( Частину першу статті 268 доповнено пунктом 7 згідно із Законом № 1999-VIII від 05.04.2017 )
2. Законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.
КНИГА ДРУГА
ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ
Глава 20
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ
Стаття 269. Поняття особистого немайнового права
1. Особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом.
2. Особисті немайнові права фізичної особи не мають економічного змісту.
3. Особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав.
4. Особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно.
Стаття 270. Види особистих немайнових прав
1. Відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.
2. Цим Кодексом та іншим законом можуть бути передбачені й інші особисті немайнові права фізичної особи.
3. Перелік особистих немайнових прав, які встановлені Конституцією України, цим Кодексом та іншим законом, не є вичерпним.
Стаття 271. Зміст особистого немайнового права
1. Зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.
Стаття 272. Здійснення особистих немайнових прав
1. Фізична особа здійснює особисті немайнові права самостійно. В інтересах малолітніх, неповнолітніх, а також повнолітніх фізичних осіб, які за віком або за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої особисті немайнові права, їхні права здійснюють батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники.
2. Фізична особа має право вимагати від посадових і службових осіб вчинення відповідних дій, спрямованих на забезпечення здійснення нею особистих немайнових прав.
Стаття 273. Забезпечення здійснення особистих немайнових прав
1. Органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень забезпечують здійснення фізичною особою особистих немайнових прав.
2. Юридичні особи, їх працівники, окремі фізичні особи, професійні обов'язки яких стосуються особистих немайнових прав фізичної особи, зобов'язані утримуватися від дій, якими ці права можуть бути порушені.
3. Діяльність фізичних та юридичних осіб не може порушувати особисті немайнові права.
Стаття 274. Обмеження особистих немайнових прав
1. Обмеження особистих немайнових прав фізичної особи, встановлених Конституцією України, можливе лише у випадках, передбачених нею.
2. Обмеження особистих немайнових прав фізичної особи, встановлених цим Кодексом та іншим законом, можливе лише у випадках, передбачених ними.
Стаття 275. Захист особистого немайнового права
1. Фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.
2. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.
Стаття 276. Поновлення порушеного особистого немайнового права
1. Орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, фізична особа або юридична особа, рішеннями, діями або бездіяльністю яких порушено особисте немайнове право фізичної особи, зобов'язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення.
2. Якщо дії, необхідні для негайного поновлення порушеного особистого немайнового права фізичної особи, не вчиняються, суд може постановити рішення щодо поновлення порушеного права, а також відшкодування моральної шкоди, завданої його порушенням.
Стаття 277. Спростування недостовірної інформації
1. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
2. Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім'ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам.
( Частину третю статті 277 виключено на підставі Закону № 1170-VII від 27.03.2014 )
4. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.
Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.
Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування.
( Абзац третій частини четвертої статті 277 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3261-IV від 22.12.2005 )
5. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний.
6. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших медіа, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж медіа в порядку, встановленому законом.
Якщо відповідь та спростування у тому ж медіа є неможливими у зв'язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому медіа, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію.
Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок повідомлення викривачем інформації про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції" через зовнішні канали повідомлення в порядку, передбаченому Законом України "Про запобігання корупції", має право на відповідь.
( Частину шосту статті 277 доповнено абзацом четвертим згідно із Законом № 198-IX від 17.10.2019 )
7. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Стаття 278. Заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права
1. Якщо особисте немайнове право фізичної особи порушене у газеті, книзі, кінофільмі, теле-, радіопередачі тощо, які готуються до випуску у світ, суд може заборонити розповсюдження відповідної інформації.
2. Якщо особисте немайнове право фізичної особи порушене в номері (випуску) газети, книзі, кінофільмі, теле-, радіопередачі тощо, які випущені у світ, суд може заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього порушення, а якщо усунення порушення неможливе, - вилучити тираж газети, книги тощо з метою його знищення.
( Стаття 278 в редакції Закону № 3261-IV від 22.12.2005 )
Стаття 279. Правові наслідки невиконання рішення суду про захист особистого немайнового права
1. Якщо особа, яку суд зобов'язав вчинити відповідні дії для усунення порушення особистого немайнового права, ухиляється від виконання судового рішення, на неї може бути накладено штраф відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.
2. Сплата штрафу не звільняє особу від обов'язку виконати рішення суду.
Стаття 280. Право фізичної особи, особисте немайнове право якої порушено, на відшкодування шкоди
1. Якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню, крім випадку неумисного повідомлення викривачем недостовірної інформації про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції" в порядку, передбаченому зазначеним Законом, яка підлягає спростуванню.
( Частина перша статті 280 в редакції Закону № 198-IX від 17.10.2019 )
Глава 21
ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА, ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ ПРИРОДНЕ ІСНУВАННЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ
Стаття 281. Право на життя
1. Фізична особа має невід'ємне право на життя.
2. Фізична особа не може бути позбавлена життя.
Фізична особа має право захищати своє життя та здоров'я, а також життя та здоров'я іншої фізичної особи від протиправних посягань будь-якими засобами, не забороненими законом.
3. Медичні, наукові та інші досліди можуть провадитися лише щодо повнолітньої дієздатної фізичної особи за її вільною згодою.
Клінічні випробування лікарських засобів проводяться відповідно до закону.
( Частину третю статті 281 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 3323-VI від 12.05.2011 )
4. Забороняється задоволення прохання фізичної особи про припинення її життя.
5. Стерилізація може відбутися лише за бажанням повнолітньої фізичної особи.
( Абзац другий частини п'ятої статті 281 виключено на підставі Закону № 2205-VIII від 14.11.2017 )
6. Штучне переривання вагітності, якщо вона не перевищує дванадцяти тижнів, може здійснюватися за бажанням жінки.
У випадках, встановлених законодавством, штучне переривання вагітності може бути проведене при вагітності від дванадцяти до двадцяти двох тижнів.
Перелік обставин, що дозволяють переривання вагітності після дванадцяти тижнів вагітності, встановлюється законодавством.
7. Повнолітні жінка або чоловік мають право за медичними показаннями на проведення щодо них лікувальних програм допоміжних репродуктивних технологій згідно з порядком та умовами, встановленими законодавством.
( Стаття 281 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2135-IV від 02.11.2004 )
Стаття 282. Право на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров'ю
1. Фізична особа має право вимагати усунення небезпеки, створеної внаслідок підприємницької або іншої діяльності, яка загрожує життю та здоров'ю.
Стаття 283. Право на охорону здоров'я
1. Фізична особа має право на охорону її здоров'я.
2. Охорона здоров'я забезпечується системною діяльністю державних та інших організацій, передбаченою Конституцією України та законом.
Стаття 284. Право на медичну допомогу
1. Фізична особа має право на надання їй медичної допомоги.
2. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років і яка звернулася за наданням їй медичної допомоги, має право на вибір лікаря та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій.
3. Надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться за її згодою.
4. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування.
5. У невідкладних випадках, за наявності реальної загрози життю фізичної особи, медична допомога надається без згоди фізичної особи або її батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника.
6. Надання фізичній особі психіатричної допомоги здійснюється відповідно до закону.
Стаття 285. Право на інформацію про стан свого здоров'я
1. Повнолітня фізична особа має право на достовірну і повну інформацію про стан свого здоров'я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються її здоров'я.
2. Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на інформацію про стан здоров'я дитини або підопічного.
3. Якщо інформація про хворобу фізичної особи може погіршити стан її здоров'я або погіршити стан здоров'я фізичних осіб, визначених частиною другою цієї статті, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право дати неповну інформацію про стан здоров'я фізичної особи, обмежити можливість їх ознайомлення з окремими медичними документами.
4. У разі смерті фізичної особи члени її сім'ї або інші фізичні особи, уповноважені ними, мають право бути присутніми при дослідженні причин її смерті та ознайомитись із висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду.
Стаття 286. Право на таємницю про стан здоров'я
1. Фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.
2. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.
3. Фізична особа зобов'язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків або з інших джерел.
4. Фізична особа може бути зобов'язана до проходження медичного огляду у випадках, встановлених законодавством.
Стаття 287. Права фізичної особи, яка перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров'я
1. Фізична особа, яка перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров'я, має право на допуск до неї інших медичних працівників, членів сім'ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса та адвоката.
2. Фізична особа, яка перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров'я, має право на допуск до неї священнослужителя для відправлення богослужіння та релігійного обряду.
Стаття 288. Право на свободу
1. Фізична особа має право на свободу.
2. Забороняються будь-які форми фізичного чи психічного тиску на фізичну особу, втягування її до вживання спиртних напоїв, наркотичних та психотропних засобів, вчинення інших дій, що порушують право на свободу.
Стаття 289. Право на особисту недоторканність
1. Фізична особа має право на особисту недоторканність.
2. Фізична особа не може бути піддана катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.
3. Фізичне покарання батьками (усиновлювачами), опікунами, піклувальниками, вихователями малолітніх, неповнолітніх дітей та підопічних не допускається.
У разі жорстокої, аморальної поведінки фізичної особи щодо іншої особи, яка є в безпорадному стані, застосовуються заходи, встановлені цим Кодексом та іншим законом.
4. Фізична особа має право розпорядитися щодо передачі після її смерті органів та інших анатомічних матеріалів її тіла науковим, медичним або навчальним закладам.
Стаття 290. Право на донорство
1. Повнолітня дієздатна фізична особа має право бути донором крові, її компонентів, а також органів та інших анатомічних матеріалів та репродуктивних клітин. Особа віком до 18 років може бути живим донором гемопоетичних стовбурових клітин відповідно до закону.
( Абзац перший частини першої статті 290 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2694-VIII від 28.02.2019 )
Донорство крові, її компонентів, органів та інших анатомічних матеріалів, репродуктивних клітин здійснюється відповідно до закону.
2. Взяття органів та інших анатомічних матеріалів з тіла фізичної особи, яка померла, не допускається, крім випадків і в порядку, встановлених законом.
3. Фізична особа може дати письмову згоду на донорство її органів та інших анатомічних матеріалів на випадок своєї смерті або заборонити його.
Особа донора не повинна бути відомою реципієнту, а особа реципієнта - родині донора, крім випадків, коли реципієнт і донор перебувають у шлюбі або є близькими родичами.
( Абзац другий частини третьої статті 290 в редакції Закону № 3436-VI від 31.05.2011 )
Стаття 291. Право на сім'ю
1. Фізична особа незалежно від віку та стану здоров'я має право на сім'ю.
2. Фізична особа не може бути проти її волі розлучена з сім'єю, крім випадків, встановлених законом.
3. Фізична особа має право на підтримання зв'язків з членами своєї сім'ї та родичами незалежно від того, де вона перебуває.
4. Ніхто не має права втручатися у сімейне життя фізичної особи, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Стаття 292. Право на опіку або піклування
1. Малолітня, неповнолітня особа, а також фізична особа, яка визнана недієздатною або цивільна дієздатність якої обмежена, має право на опіку або піклування.
Стаття 293. Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля
1. Фізична особа має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на достовірну інформацію про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її збирання та поширення.
2. Діяльність фізичної та юридичної особи, що призводить до нищення, псування, забруднення довкілля, є незаконною. Кожен має право вимагати припинення такої діяльності.
Діяльність фізичної та юридичної особи, яка завдає шкоди довкіллю, може бути припинена за рішенням суду.
3. Фізична особа має право на безпечні для неї продукти споживання (харчові продукти та предмети побуту).
4. Фізична особа має право на належні, безпечні і здорові умови праці, проживання, навчання тощо.
Глава 22
ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА, ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ СОЦІАЛЬНЕ БУТТЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ
Стаття 294. Право на ім'я
1. Фізична особа має право на ім'я.
2. Фізична особа має право на транскрибований запис її прізвища та імені відповідно до своєї національної традиції.
3. У разі перекручення імені фізичної особи воно має бути виправлене. Якщо перекручення імені було здійснене у документі, такий документ підлягає заміні. Якщо перекручення імені здійснене у медіа, воно має бути виправлене у тому ж медіа.
Стаття 295. Право на зміну імені
1. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на власний розсуд змінити своє прізвище та (або) власне ім’я, та (або) по батькові.
( Частина перша статті 295 в редакції Закону № 942-IX від 03.11.2020 )
2. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право змінити своє прізвище та (або) власне ім’я, та (або) по батькові за згодою батьків.
У разі якщо над фізичною особою, яка досягла чотирнадцяти років, встановлено піклування, зміна прізвища та (або) власного імені, та (або) по батькові такої особи здійснюється за згодою піклувальника.
( Частина друга статті 295 в редакції Закону № 942-IX від 03.11.2020 )
3. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право змінити своє прізвище та (або) власне ім’я, та (або) по батькові за згодою одного з батьків, якщо другий з батьків помер, визнаний безвісно відсутнім, оголошений померлим, визнаний обмежено дієздатним, недієздатним, позбавлений батьківських прав стосовно цієї дитини або якщо відомості про батька (матір) дитини виключено з актового запису про її народження, або якщо відомості про чоловіка як батька дитини внесені до актового запису про її народження за заявою матері.
У разі заперечення одного з батьків щодо зміни по батькові дитини спір щодо такої зміни може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. При вирішенні спору беруться до уваги виконання батьками своїх обов’язків стосовно дитини та інші обставини, що засвідчують відповідність зміни по батькові інтересам дитини.
( Частина третя статті 295 в редакції Закону № 942-IX від 03.11.2020 )
4. Прізвище, власне ім'я та по батькові фізичної особи можуть бути змінені у разі її усиновлення, визнання усиновлення недійсним або його скасування відповідно до закону.
5. Прізвище фізичної особи може бути змінене у разі реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу або визнання його недійсним.
6. Підставами для відмови у зміні імені є:
здійснення стосовно заявника кримінального провадження або його перебування під адміністративним наглядом;
( Абзац другий частини шостої статті 295 в редакції Закону № 245-VII від 16.05.2013 )
наявність у заявника судимості, яку не погашено або не знято в установленому законом порядку;
офіційне звернення правоохоронних органів іноземних держав про оголошення розшуку заявника;
подання заявником неправдивих відомостей про себе.
7. Порядок розгляду заяв про зміну імені (прізвища, власного імені, по батькові) фізичної особи встановлюється Кабінетом Міністрів України.
( Стаття 295 в редакції Закону № 524-V від 22.12.2006 )
Стаття 296. Право на використання імені
1. Фізична особа має право використовувати своє ім'я у всіх сферах своєї діяльності.
2. Використання імені фізичної особи в літературних та інших творах, крім творів документального характеру, як персонажа (дійової особи) допускається лише за її згодою, а після її смерті - за згодою її дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає, - батьків, братів та сестер.
( Частина друга статті 296 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3261-IV від 22.12.2005 )
3. Використання імені фізичної особи з метою висвітлення її діяльності або діяльності організації, в якій вона працює чи навчається, що грунтується на відповідних документах (звіти, стенограми, протоколи, аудіо-, відеозаписи, архівні матеріали тощо), допускається без її згоди.
4. Ім'я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення та в інших випадках, передбачених законом.
( Частина четверта статті 296 в редакції Закону № 3261-IV від 22.12.2005; із змінами, внесеними згідно із Законом № 245-VII від 16.05.2013 )
5. Ім'я потерпілого від правопорушення може бути обнародуване лише за його згодою.
6. Ім'я учасника цивільного спору, який стосується особистого життя сторін, може бути використане іншими особами лише за його згодою.
7. Використання початкової літери прізвища фізичної особи у медіа, літературних творах не є порушенням її права.
Стаття 297. Право на повагу до гідності та честі
1. Кожен має право на повагу до його гідності та честі.
2. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними.
3. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Стаття 298. Повага до людини, яка померла
1. Кожен зобов'язаний шанобливо ставитися до тіла людини, яка померла.
2. Кожен зобов'язаний шанобливо ставитися до місця поховання людини.
3. У разі глуму над тілом людини, яка померла, або над місцем її поховання члени її сім'ї, близькі родичі мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди.
Стаття 299. Право на недоторканність ділової репутації
1. Фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації.
2. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Стаття 300. Право на індивідуальність
1. Фізична особа має право на індивідуальність.
2. Фізична особа має право на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.
Стаття 301. Право на особисте життя та його таємницю
1. Фізична особа має право на особисте життя.
2. Фізична особа сама визначає своє особисте життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб.
3. Фізична особа має право на збереження у таємниці обставин свого особистого життя.
4. Обставини особистого життя фізичної особи можуть бути розголошені іншими особами лише за умови, що вони містять ознаки правопорушення, що підтверджено рішенням суду, а також за її згодою.
( Частина четверта статті 301 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3261-IV від 22.12.2005 )
Стаття 302. Право на інформацію
1. Фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.
Збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
2. Фізична особа, яка поширює інформацію, зобов'язана переконатися в її достовірності.
Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), не зобов'язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування.
Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов'язана робити посилання на таке джерело.
( Стаття 302 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3261-IV від 22.12.2005 )
Стаття 303. Право на особисті папери
1. Особисті папери (документи, фотографії, щоденники, інші записи, особисті архівні матеріали тощо) фізичної особи є її власністю.
2. Ознайомлення з особистими паперами, їх використання, зокрема шляхом опублікування, допускаються лише за згодою фізичної особи, якій вони належать.
3. Якщо особисті папери фізичної особи стосуються особистого життя іншої особи, для їх використання, у тому числі шляхом опублікування, потрібна згода цієї особи.
4. У разі смерті фізичних осіб, визначених частинами другою і третьою цієї статті, особисті папери можуть бути використані, у тому числі шляхом опублікування, лише за згодою їхніх дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає, - батьків, братів та сестер.
Стаття 304. Розпоряджання особистими паперами
1. Фізична особа, якій належать особисті папери, може усно або у письмовій формі розпорядитися ними, у тому числі і на випадок своєї смерті.
Стаття 305. Право на ознайомлення з особистими паперами, які передані до фонду бібліотек або архівів
1. Фізична особа має право вільно ознайомлюватися і використовувати, зокрема шляхом опублікування, будь-які особисті папери, передані до фонду бібліотек або архівів, з додержанням прав фізичних осіб, визначених частинами третьою та четвертою статті 303 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором, на підставі якого були передані особисті папери.
Стаття 306. Право на таємницю кореспонденції
1. Фізична особа має право на таємницю листування, телеграм, телефонних розмов, телеграфних повідомлень та інших видів кореспонденції.
Листи, телеграми тощо є власністю адресата.
2. Листи, телеграми та інші види кореспонденції можуть використовуватися, зокрема шляхом опублікування, лише за згодою особи, яка направила їх, та адресата.
Якщо кореспонденція стосується особистого життя іншої фізичної особи, для її використання, зокрема шляхом опублікування, потрібна згода цієї особи.
3. У разі смерті фізичної особи, яка направила кореспонденцію, і адресата використання кореспонденції, зокрема шляхом її опублікування, можливе лише за згодою фізичних осіб, визначених частиною четвертою статті 303 цього Кодексу.
У разі смерті фізичної особи, яка направила кореспонденцію, і адресата, а також у разі смерті фізичних осіб, визначених частиною четвертою статті 303 цього Кодексу, кореспонденція, яка має наукову, художню, історичну цінність, може бути опублікована в порядку, встановленому законом.
4. Кореспонденція, яка стосується фізичної особи, може бути долучена до судової справи лише у разі, якщо в ній містяться докази, що мають значення для вирішення справи. Інформація, яка міститься в такій кореспонденції, не підлягає розголошенню.
5. Порушення таємниці кореспонденції може бути дозволено судом у випадках, встановлених законом, з метою запобігання кримінальному правопорушенню чи під час кримінального провадження, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.
( Частина п'ята статті 306 із змінами, внесеними згідно із Законами № 4652-VI від 13.04.2012, № 720-IX від 17.06.2020 )
Стаття 307. Захист інтересів фізичної особи при проведенні фото-, кіно-, теле- та відеозйомок
1. Фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру.
2. Фізична особа, яка погодилася на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, може вимагати припинення їх публічного показу в тій частині, яка стосується її особистого життя. Витрати, пов'язані з демонтажем виставки чи запису, відшкодовуються цією фізичною особою.
3. Знімання фізичної особи на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, в тому числі таємне, без згоди особи може бути проведене лише у випадках, встановлених законом.
Стаття 308. Охорона інтересів фізичної особи, яка зображена на фотографіях та в інших художніх творах
1. Фотографія, інші художні твори, на яких зображено фізичну особу, можуть бути публічно показані, відтворені, розповсюджені лише за згодою цієї особи, а в разі її смерті - за згодою осіб, визначених частиною четвертою статті 303 цього Кодексу.
Згода, яку дала фізична особа, зображена на фотографії, іншому художньому творі, може бути після її смерті відкликана особами, визначеними частиною четвертою статті 303 цього Кодексу. Витрати особи, яка здійснювала публічний показ, відтворення чи розповсюдження фотографії, іншого художнього твору, відшкодовуються цими особами.
2. Якщо фізична особа позувала авторові за плату, фотографія, інший художній твір може бути публічно показаний, відтворений або розповсюджений без її згоди.
Фізична особа, яка позувала авторові фотографії, іншого художнього твору за плату, а після її смерті - її діти та вдова (вдівець), батьки, брати та сестри можуть вимагати припинення публічного показу, відтворення чи розповсюдження фотографії, іншого художнього твору за умови відшкодування автору або іншій особі пов'язаних із цим збитків.
3. Фотографія може бути розповсюджена без дозволу фізичної особи, яка зображена на ній, якщо це викликано необхідністю захисту її інтересів або інтересів інших осіб.
Стаття 309. Право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості
1. Фізична особа має право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.
2. Фізична особа має право на вільний вибір сфер, змісту та форм (способів, прийомів) творчості.
Цензура процесу творчості та результатів творчої діяльності не допускається.
Стаття 310. Право на місце проживання
1. Фізична особа має право на місце проживання.
2. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 311. Право на недоторканність житла
1. Житло фізичної особи є недоторканним.
2. Проникнення до житла чи до іншого володіння фізичної особи, проведення в ньому огляду чи обшуку може відбутися лише за вмотивованим рішенням суду.
3. У невідкладних випадках, пов'язаних із рятуванням життя людей та майна або з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, законом може бути встановлено інший порядок проникнення до житла чи до іншого володіння фізичної особи, проведення в них огляду та обшуку.
4. Фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 312. Право на вибір роду занять
1. Фізична особа має право на вибір та зміну роду занять.
2. Фізичній особі може бути заборонено виконувати певну роботу або обіймати певні посади у випадках і в порядку, встановлених законом.
3. Використання примусової праці забороняється.
Не вважаються примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншими рішеннями суду, а також робота чи служба відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.
Стаття 313. Право на свободу пересування
1. Фізична особа має право на свободу пересування.
2. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право на вільне самостійне пересування по території України і на вибір місця перебування.
Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років, має право пересуватися по території України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
3. Фізична особа, яка є громадянином України, має право на безперешкодне повернення в Україну.
Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України.
Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.
( Абзац третій частини третьої статті 313 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2234-VIII від 07.12.2017 )
4. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
5. Фізична особа не може бути видворена з обраного нею місця перебування, доступ до якого не заборонений законом.
6. Законом можуть бути встановлені особливі правила доступу на окремі території, якщо цього потребують інтереси державної безпеки, охорони громадського порядку, життя та здоров'я людей.
Стаття 314. Право на свободу об'єднання
1. Фізичні особи мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації.
2. Належність чи неналежність фізичної особи до політичної партії або громадської організації не є підставою для обмеження її прав, надання їй пільг чи переваг.
Стаття 315. Право на мирні зібрання
1. Фізичні особи мають право вільно збиратися на мирні збори, конференції, засідання, фестивалі тощо.
2. Обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання може встановлюватися судом відповідно до закону.
КНИГА ТРЕТЯ
ПРАВО ВЛАСНОСТІ ТА ІНШІ РЕЧОВІ ПРАВА
Розділ I
ПРАВО ВЛАСНОСТІ
Глава 23
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПРАВО ВЛАСНОСТІ
Стаття 316. Поняття права власності
1. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
2. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору.
( Частина друга статті 316 із змінами, внесеними згідно із Законом № 132-IX від 20.09.2019 ) ( Стаття 316 із змінами, внесеними згідно із Законом № 980-IV від 19.06.2003 )
Стаття 317. Зміст права власності
1. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
2. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Стаття 318. Суб'єкти права власності
1. Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу.
2. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.
Стаття 319. Здійснення права власності
1. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
2. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
3. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
4. Власність зобов'язує.
5. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
6. Держава не втручається у здійснення власником права власності.
7. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
8. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.
( Частина восьма статті 319 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2518-VI від 09.09.2010 )
Стаття 320. Використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності
1. Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.
2. Законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності.
Стаття 321. Непорушність права власності
1. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
2. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
3. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Стаття 322. Тягар утримання майна
1. Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 323. Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження майна
1. Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 324. Право власності Українського народу
1. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.
2. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.
3. Кожен громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності Українського народу відповідно до закону.
Стаття 325. Право приватної власності
1. Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи.
2. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.
3. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.
Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи.
Стаття 326. Право державної власності
1. У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна.
2. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.
3. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
( Статтю 326 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 185-V від 21.09.2006 )
Стаття 327. Право комунальної власності
1. У комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.
2. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Глава 24
НАБУТТЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ
Стаття 328. Підстави набуття права власності
1. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
2. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
( Частина друга статті 328 в редакції Закону № 263-IX від 31.10.2019 )
Стаття 329. Набуття права власності юридичною особою публічного права
1. Юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.
Стаття 330. Набуття добросовісним набувачем права власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права
1. Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
( Стаття 330 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1255-IV від 18.11.2003 )
Стаття 331. Набуття права власності на новостворене майно та об'єкти незавершеного будівництва
( Назва статті 331 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3201-IV від 15.12.2005 )
1. Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.
2. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
3. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об’єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності або спеціального майнового права на нього відповідно до закону.
( Частину третю статті 331 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 3201-IV від 15.12.2005; із змінами, внесеними згідно із Законом № 1878-VI від 11.02.2010; в редакції Законів № 2269-VIII від 18.01.2018, № 2518-IX від 15.08.2022 ) ( Частину четверту статті 331 виключено на підставі Закону № 3201-IV від 15.12.2005 )
Стаття 332. Набуття права власності на перероблену річ
1. Переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ.
2. Особа, яка самочинно переробила чужу річ, не набуває право власності на нову річ і зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу його вартість.
3. Право власності на рухому річ, створену особою шляхом переробки з матеріалу, що їй не належить, набувається власником матеріалу за його бажанням, якщо інше не встановлено договором або законом.
4. Якщо вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість матеріалу, право власності на нову річ набуває за її бажанням особа, яка здійснила таку переробку. У цьому разі особа, яка здійснила переробку, зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу моральну шкоду.
5. Власник матеріалу, який набув право власності на виготовлену з нього річ, зобов'язаний відшкодувати вартість переробки особі, яка її здійснила, якщо інше не встановлено договором.
Стаття 333. Привласнення загальнодоступних дарів природи
1. Особа, яка зібрала ягоди, лікарські рослини, зловила рибу або здобула іншу річ у лісі, водоймі тощо, є їхнім власником, якщо вона діяла відповідно до закону, місцевого звичаю або загального дозволу власника відповідної земельної ділянки.
Стаття 334. Момент набуття права власності за договором
1. Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
2. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.
До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.
3. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.
4. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
( Частина четверта статті 334 в редакції Закону № 1878-VI від 11.02.2010 )
Стаття 335. Набуття права власності на безхазяйну річ
1. Безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий.
2. Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих медіа.
Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність.
3. Безхазяйні рухомі речі можуть набуватися у власність за набувальною давністю, крім випадків, встановлених статтями 336, 338, 341 і 343 цього Кодексу.
4. Особливості набуття організацією водокористувачів права власності на безхазяйні об’єкти меліоративних систем визначаються законом.
( Статтю 335 доповнено частиною четвертою згідно із Законом № 2079-IX від 17.02.2022 )
5. Особливості набуття права власності на безхазяйні гідротехнічні споруди для цілей аквакультури визначаються законом.
( Статтю 335 доповнено частиною п’ятою згідно із Законом № 2989-IX від 21.03.2023 )
Стаття 336. Набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився
1. Особа, яка заволоділа рухомою річчю, від якої власник відмовився (стаття 347 цього Кодексу), набуває право власності на цю річ з моменту заволодіння нею.
Стаття 337. Знахідка
1. Особа, яка знайшла загублену річ, зобов'язана негайно повідомити про це особу, яка її загубила, або власника речі і повернути знайдену річ цій особі.
Особа, яка знайшла загублену річ у приміщенні або транспортному засобі, зобов'язана передати її особі, яка представляє володільця цього приміщення чи транспортного засобу. Особа, якій передана знахідка, набуває прав та обов'язків особи, яка знайшла загублену річ.
2. Якщо особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, або місце її перебування невідомі, особа, яка знайшла загублену річ, зобов'язана заявити про знахідку Національній поліції або органові місцевого самоврядування.
3. Особа, яка знайшла загублену річ, має право зберігати її у себе або здати на зберігання Національній поліції, або органові місцевого самоврядування, або передати знахідку особі, яку вони вказали.
Річ, що швидко псується, або річ, витрати на зберігання якої є непропорційно великими порівняно з її вартістю, може бути продана особою, яка її знайшла, з одержанням письмових доказів, що підтверджують суму виторгу. Сума грошей, одержана від продажу знайденої речі, підлягає поверненню особі, яка має право вимагати її повернення.
4. Особа, яка знайшла загублену річ, відповідає за її втрату, знищення або пошкодження в межах її вартості лише в разі свого умислу або грубої необережності.
( Стаття 337 із змінами, внесеними згідно із Законом № 901-VIII від 23.12.2015 )
Стаття 338. Набуття права власності на знахідку
1. Особа, яка знайшла загублену річ, набуває право власності на неї після спливу шести місяців з моменту заявлення про знахідку Національній поліції або органові місцевого самоврядування, якщо:
1) не буде встановлено власника або іншу особу, яка має право вимагати повернення загубленої речі;
2) власник або інша особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, не заявить про своє право на річ особі, яка її знайшла, Національній поліції або органові місцевого самоврядування.
2. Якщо особа, яка знайшла загублену річ, подасть органові місцевого самоврядування письмову заяву про відмову від набуття права власності на неї, ця річ переходить у власність територіальної громади.
3. Знайдені транспортні засоби передаються на зберігання Національній поліції, про що робиться оголошення в друкованих медіа.
Якщо протягом шести місяців від дня опублікування цього оголошення власник або інша особа, яка має право вимагати повернення транспортного засобу, не будуть виявлені або вони не заявлять про свої права на транспортний засіб, Національна поліція має право продати його, а суму виторгу внести на спеціальний рахунок у банку. Якщо протягом трьох років колишній власник транспортного засобу не вимагатиме передання йому суми виторгу, ця сума переходить у власність територіальної громади, на території якої було знайдено транспортний засіб.
( Стаття 338 із змінами, внесеними згідно із Законом № 901-VIII від 23.12.2015 )
Стаття 339. Право особи, яка знайшла загублену річ, на винагороду та відшкодування витрат, пов'язаних із знахідкою
1. Особа, яка знайшла загублену річ, має право вимагати від особи, якій вона повернута, або особи, яка набула право власності на неї, відшкодування необхідних витрат, пов'язаних із знахідкою (зберігання, розшук власника, продаж речі тощо).
2. Особа, яка знайшла загублену річ, має право вимагати від її власника (володільця) винагороду за знахідку в розмірі до двадцяти відсотків вартості речі.
3. Якщо власник (володілець) публічно обіцяв винагороду за знахідку, винагорода виплачується на умовах публічної обіцянки.
4. Право на одержання винагороди не виникає, якщо особа, яка знайшла загублену річ, не заявила про знахідку або вчинила спробу приховати її.
Стаття 340. Бездоглядна домашня тварина
1. Особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, зобов'язана негайно повідомити про це власника і повернути її. Якщо власник бездоглядної домашньої тварини або місце його перебування невідомі, особа, яка затримала тварину, зобов'язана протягом трьох днів заявити про це органові місцевого самоврядування, який вживає заходів щодо розшуку власника.
( Частина перша статті 340 із змінами, внесеними згідно із Законом № 901-VIII від 23.12.2015 )
2. Особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, може на час розшуку власника залишити її у себе на утриманні та в користуванні або передати іншій особі, якщо ця особа може забезпечити утримання та догляд за твариною з додержанням ветеринарних правил, або передати її органові місцевого самоврядування.
( Частина друга статті 340 із змінами, внесеними згідно із Законом № 901-VIII від 23.12.2015 )
3. Особа, у якої залишена бездоглядна домашня тварина, відповідає за її загибель або пошкодження у межах її вартості лише у разі свого умислу або грубої необережності.
Стаття 341. Набуття права власності на бездоглядну домашню тварину
1. Якщо протягом шести місяців з моменту заявлення про затримання бездоглядної робочої або великої рогатої худоби і протягом двох місяців - щодо інших домашніх тварин не буде виявлено їхнього власника або він не заявить про своє право на них, право власності на ці тварини переходить до особи, у якої вони були на утриманні та в користуванні.
2. У разі відмови особи, у якої бездоглядна домашня тварина була на утриманні та в користуванні, від набуття права власності на неї ця тварина переходить у власність територіальної громади, на території якої її було виявлено.
Стаття 342. Відшкодування витрат на утримання бездоглядної домашньої тварини та виплата винагороди
1. У разі повернення бездоглядної домашньої тварини власникові особа, яка затримала тварину, та особа, якій вона була передана на утримання та в користування, мають право на відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням тварини, з вирахуванням вигод, здобутих від користування нею.
2. Особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, має право на винагороду відповідно до статті 339 цього Кодексу.
Стаття 343. Набуття права власності на скарб
1. Скарбом є закопані у землі чи приховані іншим способом гроші, валютні цінності, інші цінні речі, власник яких невідомий або за законом втратив на них право власності.
2. Особа, яка виявила скарб, набуває право власності на нього.
Якщо скарб був прихований у майні, що належить на праві власності іншій особі, особа, яка виявила його, та власник майна, у якому скарб був прихований, набувають у рівних частках право спільної часткової власності на нього.
3. У разі виявлення скарбу особою, яка здійснювала розкопки чи пошук цінностей без згоди на це власника майна, в якому він був прихований, право власності на скарб набуває власник цього майна.
4. У разі виявлення скарбу, що становить культурну цінність відповідно до закону, право власності на нього набуває держава.
( Абзац перший частини четвертої статті 343 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2518-VI від 09.09.2010 )
Особа, яка виявила такий скарб, має право на одержання від держави винагороди у розмірі до двадцяти відсотків від його вартості на момент виявлення, якщо вона негайно повідомила Національній поліції або органові місцевого самоврядування про скарб і передала його відповідному державному органові або органові місцевого самоврядування.
Якщо скарб, що становить культурну цінність, був виявлений у майні, що належить іншій особі, ця особа, а також особа, яка виявила скарб, мають право на винагороду у розмірі до десяти відсотків від вартості скарбу кожна.
( Абзац третій частини четвертої статті 343 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2518-VI від 09.09.2010 )
5. Положення цієї статті не поширюються на осіб, які виявили скарб під час розкопок, пошуків, що проводилися відповідно до їхніх трудових або договірних обов'язків.
( Стаття 343 із змінами, внесеними згідно із Законом № 901-VIII від 23.12.2015 )
Стаття 344. Набувальна давність
1. Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.
Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
2. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.
3. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності.
Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування.
4. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Стаття 345. Набуття права власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності
1. Фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.
У результаті придбання єдиного майнового комплексу державного (комунального) підприємства у процесі приватизації до покупця переходять всі його права та обов’язки.
( Частину першу статті 345 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 2269-VIII від 18.01.2018 )
2. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.
Глава 25
ПРИПИНЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ
Стаття 346. Підстави припинення права власності
1. Право власності припиняється у разі:
1) відчуження власником свого майна;
2) відмови власника від права власності;
3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;
4) знищення майна;
5) викупу пам'яток культурної спадщини;
( Пункт 5 частини першої статті 346 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2518-VI від 09.09.2010 )
6) примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону;
( Пункт 6 частини першої статті 346 в редакції Закону № 1559-VI від 17.11.2009 ) ( Пункт 7 частини першої статті 346 виключено на підставі Закону № 1559-VI від 17.11.2009 )
8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника;
9) реквізиції;
10) конфіскації;
11) припинення юридичної особи чи смерті власника;
12) визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.
( Частину першу статті 346 доповнено пунктом 12 згідно із Законом № 263-IX від 31.10.2019 )
2. Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.
Стаття 347. Відмова від права власності
1. Особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності.
2. У разі відмови від права власності на майно, права на яке не підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту вчинення дії, яка свідчить про таку відмову.
3. У разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.
Стаття 348. Припинення права власності особи на майно, яке не може їй належати
1. Якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа набула право власності на майно, яке за законом, який був прийнятий пізніше, не може їй належати, це майно має бути відчужене власником протягом строку, встановленого законом.
Якщо майно не відчужене власником у встановлені законом строки, це майно з урахуванням його характеру і призначення за рішенням суду на підставі заяви відповідного органу державної влади підлягає примусовому продажу. У разі примусового продажу майна його колишньому власникові передається сума виторгу з вирахуванням витрат, пов'язаних з відчуженням майна.
Якщо майно не було продане, воно за рішенням суду передається у власність держави. У цьому разі колишньому власникові майна виплачується сума, визначена за рішенням суду.
2. Якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа набула право власності на майно, на набуття якого за законом, який був прийнятий пізніше, потрібен особливий дозвіл, а в його видачі цій особі було відмовлено, це майно підлягає відчуженню у порядку, встановленому частиною першою цієї статті.
Стаття 349. Припинення права власності внаслідок знищення майна
1. Право власності на майно припиняється в разі його знищення.
( Частину другу статті 349 виключено на підставі Кодексу № 2597-VIII від 18.10.2018 )
Стаття 350. Викуп земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, приватної власності для суспільних потреб чи їх примусове відчуження з мотивів суспільної необхідності
Викуп земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, приватної власності для суспільних потреб чи їх примусове відчуження з мотивів суспільної необхідності здійснюються в порядку, встановленому законом.
( Стаття 350 в редакції Закону № 1559-VI від 17.11.2009 )
Стаття 351. Припинення права власності на нерухоме майно у зв'язку з викупом для суспільних потреб чи примусовим відчуженням з мотивів суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене
1. Право власності на житловий будинок, інші будівлі, споруди, багаторічні насадження може бути припинене за згодою власника у разі викупу земельної ділянки, на якій вони розміщені, для суспільних потреб чи за рішенням суду в разі її примусового відчуження з мотивів суспільної необхідності з обов'язковим попереднім і повним відшкодуванням їх вартості.
2. Особа, право власності якої підлягає припиненню, має право вимагати надання їй в межах території, на яку поширюються повноваження відповідного органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, іншої земельної ділянки, вартість якої враховується при визначенні викупної ціни.
3. У разі якщо власник земельної ділянки, що підлягає примусовому відчуженню з мотивів суспільної необхідності, є власником житлового будинку, інших будівель, споруд, багаторічних насаджень, що на ній розміщені, вимога про примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності розглядається разом із вимогою про припинення права власності на такі об'єкти.
4. У разі якщо власник земельної ділянки, що підлягає примусовому відчуженню з мотивів суспільної необхідності, не є власником житлового будинку, інших будівель, споруд, багаторічних насаджень, що на ній розміщені, питання про відчуження розглядається з кожним власником окремо.
5. До набрання законної сили рішенням суду про примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності власник має право на власний розсуд розпоряджатися житловим будинком, іншими будівлями, спорудами, багаторічними насадженнями, що розміщені на такій земельній ділянці.
6. Власник земельної ділянки в разі її відчуження на користь іншої особи зобов'язаний попередити таку особу про рішення, прийняте органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування про викуп земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, для суспільних потреб, та в десятиденний строк повідомити орган, що прийняв таке рішення, про відчуження земельної ділянки на користь іншої особи. Рішення про викуп земельної ділянки для суспільних потреб зберігає свою чинність для нового власника земельної ділянки.
( Стаття 351 в редакції Закону № 1559-VI від 17.11.2009 )
Стаття 352. Викуп пам'ятки культурної спадщини
( Назва статті 352 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2518-VI від 09.09.2010 )
1. Якщо в результаті дій або бездіяльності власника пам'ятки культурної спадщини їй загрожує пошкодження або знищення, відповідний орган охорони культурної спадщини робить власнику пам'ятки відповідне попередження.
( Частина перша статті 352 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2518-VI від 09.09.2010 )
2. Якщо власник пам'ятки культурної спадщини не вживе заходів щодо її збереження, зокрема у зв'язку з неможливістю створення необхідних для цього умов, суд за позовом відповідного органу охорони культурної спадщини може постановити рішення про її викуп.
( Частина друга статті 352 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2518-VI від 09.09.2010 )
3. У разі невідкладної необхідності забезпечення умов для збереження пам'ятки культурної спадщини позов про її викуп може бути пред'явлено без попередження.
4. Викуплена пам'ятка культурної спадщини переходить у власність держави.
5. Викупна ціна пам'ятки культурної спадщини визначається за згодою сторін, а в разі спору - судом.
( Текст статті 352 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2518-VI від 09.09.2010 )
Стаття 353. Реквізиція
1. У разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, з метою суспільної необхідності майно може бути примусово відчужене у власника на підставі та в порядку, встановлених законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості (реквізиція).
2. В умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості.
3. Реквізоване майно переходить у власність держави або знищується.
4. Оцінка, за якою попередньому власникові була відшкодована вартість реквізованого майна, може бути оскаржена до суду.
5. У разі реквізиції майна його попередній власник може вимагати взамін надання йому іншого майна, якщо це можливо.
6. Якщо після припинення надзвичайної обставини реквізоване майно збереглося, особа, якій воно належало, має право вимагати його повернення у судовому порядку.
( Абзац перший частини шостої статті 353 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4765-VI від 17.05.2012 )
У разі повернення майна особі у неї поновлюється право власності на це майно, одночасно вона зобов'язується повернути грошову суму або річ, яка була нею одержана у зв'язку з реквізицією, з вирахуванням розумної плати за використання цього майна.
Стаття 354. Конфіскація
1. До особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом.
Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно, крім випадків, визначених законом.
( Абзац другий частини першої статті 354 із змінами, внесеними згідно із Законом № 552-IX від 31.03.2020 )
2. Обсяг та порядок конфіскації майна встановлюються законом.
Глава 26
ПРАВО СПІЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
Стаття 355. Поняття і види права спільної власності
1. Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
2. Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
3. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.
4. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Стаття 356. Право спільної часткової власності
1. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
2. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.
Стаття 357. Визначення часток у праві спільної часткової власності
1. Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.
2. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.
3. Співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.
4. Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.
5. Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.
Стаття 358. Здійснення права спільної часткової власності
1. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
2. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
3. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
4. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.
Стаття 359. Плоди, продукція та доходи від використання майна, що є у спільній частковій власності
1. Плоди, продукція та доходи від використання майна, що є у спільній частковій власності, надходять до складу спільного майна і розподіляються між співвласниками відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Стаття 360. Утримання майна, що є у спільній частковій власності
1. Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Стаття 361. Право співвласника розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності
1. Співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
Стаття 362. Переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності
1. У разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.
2. Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.
Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.
3. Якщо бажання придбати частку у праві спільної часткової власності виявили кілька співвласників, продавець має право вибору покупця.
4. У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.
До таких вимог застосовується позовна давність в один рік.
5. Передача співвласником свого переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності іншій особі не допускається.
Стаття 363. Момент переходу частки у праві спільної часткової власності до набувача за договором
1. Частка у праві спільної часткової власності переходить до набувача за договором з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено домовленістю сторін.
2. Частка у праві спільної часткової власності за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, переходить до набувача відповідно до статті 334 цього Кодексу.
Стаття 364. Виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності
1. Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
2. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
( Частину другу статті 364 доповнено абзацом третім згідно із Законом № 1878-VI від 11.02.2010 )
3. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.
( Статтю 364 доповнено новою частиною згідно із Законом № 1878-VI від 11.02.2010 )
4. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Стаття 365. Припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників
1. Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:
1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;
2) річ є неподільною;
3) спільне володіння і користування майном є неможливим;
4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
2. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Стаття 366. Звернення стягнення на частку у майні, що є у спільній частковій власності
1. Кредитор співвласника майна, що є у спільній частковій власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред'явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї.
Якщо виділ в натурі частки із спільного майна має наслідком зміну його призначення або проти цього заперечують інші співвласники, спір вирішується судом.
2. У разі неможливості виділу в натурі частки із спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу.
У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов'язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку.
Стаття 367. Поділ майна, що є у спільній частковій власності
1. Майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.
2. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.
3. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Стаття 368. Право спільної сумісної власності
1. Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
2. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.
3. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
4. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Стаття 369. Здійснення права спільної сумісної власності
1. Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
2. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
( Абзац перший частини другої статті 369 із змінами, внесеними згідно із Законом № 417-VIII від 14.05.2015 )
У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
( Абзац другий частини другої статті 369 із змінами, внесеними згідно із Законом № 417-VIII від 14.05.2015 )
Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
3. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном.
4. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Стаття 370. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності
1. Співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом.
( Частина перша статті 370 із змінами, внесеними згідно із Законом № 417-VIII від 14.05.2015 )
2. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
3. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.
Стаття 371. Звернення стягнення на частку майна, що є у спільній сумісній власності
1. Кредитор співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред'явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї, крім випадків, установлених законом.
( Частина перша статті 371 із змінами, внесеними згідно із Законом № 417-VIII від 14.05.2015 )
2. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, для звернення стягнення на неї здійснюється у порядку, встановленому статтею 366 цього Кодексу.
Стаття 372. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності
1. Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.
( Частина перша статті 372 із змінами, внесеними згідно із Законом № 417-VIII від 14.05.2015 )
2. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.
3. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
4. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Глава 27
ПРАВО ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ (ЗЕМЕЛЬНУ ДІЛЯНКУ)
Стаття 373. Земля (земельна ділянка) як об'єкт права власності
1. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
2. Право власності на землю гарантується Конституцією України.
Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.
3. Право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (грунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об'єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
4. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.
5. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.
Стаття 374. Суб'єкти права власності на землю (земельну ділянку)
1. Суб'єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.
2. Іноземці, особи без громадянства можуть набувати право власності на землю (земельні ділянки) відповідно до закону.
3. Іноземні юридичні особи, іноземні держави та міжнародні організації можуть бути суб'єктами права власності на землю (земельну ділянку) у випадках, встановлених законом.
4. Права та обов'язки суб'єктів права власності на землю (земельну ділянку) встановлюються законом.
Стаття 375. Право власника на забудову земельної ділянки
1. Власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.
2. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.
3. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
4. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.
Стаття 376. Самочинне будівництво
1. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
( Частина перша статті 376 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4220-VI від 22.12.2011 )
2. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
3. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
4. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
5. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
6. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене.
7. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Стаття 377. Перехід права на земельну ділянку у разі набуття права власності на об’єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об’єкт незавершеного будівництва, що розміщені на ній
( Назва статті 377 в редакції Закону № 1720-IX від 08.09.2021 )
1. До особи, яка набула право власності на об’єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об’єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об’єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об’єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об’єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об’єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об’єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об’єкта до набувача такого об’єкта.
( Стаття 377 в редакції Закону № 1702-VI від 05.11.2009; із змінами, внесеними згідно із Законом № 2269-VIII від 18.01.2018; в редакції Закону № 1174-IX від 02.02.2021; частина перша статті 377 в редакції Закону № 1720-IX від 08.09.2021 )
Стаття 378. Припинення права власності на земельну ділянку
1. Право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
Глава 28
ПРАВО ВЛАСНОСТІ НА ЖИТЛО
Стаття 379. Поняття житла
1. Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
( Стаття 379 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1673-VII від 02.09.2014 )
Стаття 380. Житловий будинок як об'єкт права власності
1. Житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.
Стаття 381. Садиба як об'єкт права власності
1. Садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями.
2. У разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 382. Квартира як об'єкт права власності
1. Квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.
2. Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
( Частина друга статті 382 в редакції Закону № 417-VIII від 14.05.2015 )
Стаття 383. Права власника житлового будинку, квартири
1. Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
2. Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.
( Частина друга статті 383 із змінами, внесеними згідно із Законом № 417-VIII від 14.05.2015 )
Стаття 384. Права житлово-будівельного (житлового) кооперативу та їх членів на квартиру в будинку кооперативу
1. Усі власники (співвласники) квартир та нежитлових приміщень у будинку, спорудженому або придбаному житлово-будівельним (житловим) кооперативом, є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна такого будинку.
Спільним майном будинку кооперативу є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку кооперативу, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників будинку кооперативу та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований будинок кооперативу та його прибудинкова територія, з моменту державної реєстрації таких прав відповідно до закону.
( Частина перша статті 384 в редакції Закону № 2518-IX від 15.08.2022 )
2. Член житлово-будівельного (житлового) кооперативу має право володіння і користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, яку він займає в будинку кооперативу, якщо він не викупив її.
3. У разі викупу квартири член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власником.
4. Управління спільним майном будинку кооперативу здійснюється його співвласниками (незалежно від членства в кооперативі) відповідно до закону.
Установчі документи кооперативу не можуть включати норми, які обмежують визначені законом права співвласників будинку кооперативу. Положення установчих документів кооперативу, що обмежують визначені законом права співвласників будинку кооперативу, є нікчемними.
( Статтю 384 доповнено частиною четвертою згідно із Законом № 2518-IX від 15.08.2022 )
Стаття 385. Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку
1. Власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об’єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).
Таке об’єднання є юридичною особою, що створюється та діє відповідно до закону та статуту.
2. Об'єднання власників квартир, житлових будинків є юридичною особою, яка створюється та діє відповідно до статуту та закону.
( Стаття 385 в редакції Закону № 417-VIII від 14.05.2015 )
Глава 29
ЗАХИСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ
Стаття 386. Засади захисту права власності
1. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
2. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
3. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Стаття 387. Право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння
1. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Стаття 388. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача
1. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
2. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.
( Частину другу статті 388 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 2792-IX від 01.12.2022 )
3. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Стаття 389. Витребування грошей та цінних паперів
1. Гроші, а також цінні папери на пред'явника, що існують у паперовій формі, не можуть бути витребувані від добросовісного набувача.
( Частина перша статті 389 із змінами, внесеними згідно із Законом № 738-IX від 19.06.2020 ) ( Стаття 389 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5178-VI від 06.07.2012 )
Стаття 390. Розрахунки при витребуванні майна із чужого незаконного володіння
1. Власник майна має право вимагати від особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно (недобросовісного набувача), передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним.
2. Власник майна має право вимагати від добросовісного набувача передання усіх доходів від майна, які він одержав або міг одержати з моменту, коли дізнався чи міг дізнатися про незаконність володіння ним, або з моменту, коли йому було вручено повістку до суду у справі за позовом власника про витребування майна.
3. Добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів.
4. Добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.
Стаття 391. Захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння
1. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Стаття 392. Визнання права власності
1. Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Стаття 393. Визнання незаконним правового акта, що порушує право власності
1. Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
2. Якщо інше не встановлено законом, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.
( Частина друга статті 393 із змінами, внесеними згідно із Законом № 590-IX від 13.05.2020 )
Стаття 394. Відшкодування шкоди, завданої власникові земельної ділянки, житлового будинку, інших будівель у зв'язку із зниженням їх цінності
1. Власник земельної ділянки, житлового будинку, інших будівель має право на компенсацію у зв'язку із зниженням цінності цих об'єктів у результаті діяльності, що призвела до зниження рівня екологічної, шумової захищеності території, погіршення природних властивостей землі.
Розділ II
РЕЧОВІ ПРАВА НА ЧУЖЕ МАЙНО
Глава 30
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО РЕЧОВІ ПРАВА НА ЧУЖЕ МАЙНО
Стаття 395. Види речових прав на чуже майно
1. Речовими правами на чуже майно є:
1) право володіння;
2) право користування (сервітут);
3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);
4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій).
2. Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.
Стаття 396. Захист речових прав на чуже майно
1. Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
Глава 31
ПРАВО ВОЛОДІННЯ ЧУЖИМ МАЙНОМ
Стаття 397. Суб'єкти права володіння чужим майном
1. Володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе.
2. Право володіння чужим майном може належати одночасно двом або більше особам.
3. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.
Стаття 398. Виникнення права володіння
1. Право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.
Стаття 399. Припинення права володіння
1. Право володіння припиняється у разі:
1) відмови володільця від володіння майном;
2) витребування майна від володільця власником майна або іншою особою;
3) знищення майна.
2. Право володіння припиняється також в інших випадках, встановлених законом.
Стаття 400. Обов'язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності чи інше право або яка є добросовісним володільцем
1. Недобросовісний володілець зобов'язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.
Глава 32
ПРАВО КОРИСТУВАННЯ ЧУЖИМ МАЙНОМ
Стаття 401. Поняття користування чужим майном
1. Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
2. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Стаття 402. Встановлення сервітуту
1. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
2. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки або особою, яка використовує земельну ділянку на праві емфітевзису, суперфіцію.
( Абзац перший частини другої статті 402 в редакції Закону № 1423-IX від 28.04.2021 )
Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.
( Абзац другий частини другої статті 402 із змінами, внесеними згідно із Законом № 402-VII від 04.07.2013 )
3. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
Стаття 403. Зміст сервітуту
1. Сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном.
2. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку.
3. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.
4. Сервітут не підлягає відчуженню.
У разі встановлення земельного сервітуту для спорудження лінійного об’єкта енергетичної інфраструктури, іншого об’єкта законом або договором про встановлення земельного сервітуту може бути встановлена умова щодо переходу права земельного сервітуту до нового власника такого об’єкта при переході права власності на нього.
( Частину четверту статті 403 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 1423-IX від 28.04.2021 )
5. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.
6. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.
7. Збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна, особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних підставах.
Стаття 404. Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном
1. Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.
2. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.
3. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
Стаття 405. Право членів сім'ї власника житла на користування цим житлом
1. Члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
2. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Стаття 406. Припинення сервітуту
1. Сервітут припиняється у разі:
1) поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом;
2) відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут;
3) спливу строку, на який було встановлено сервітут;
4) припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту;
5) невикористання сервітуту протягом трьох років підряд;
6) смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.
2. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
3. Власник земельної ділянки має право вимагати припинення сервітуту, якщо він перешкоджає використанню цієї земельної ділянки за її цільовим призначенням.
4. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.
Глава 33
ПРАВО КОРИСТУВАННЯ ЧУЖОЮ ЗЕМЕЛЬНОЮ ДІЛЯНКОЮ ДЛЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПОТРЕБ
Стаття 407. Підстави виникнення права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб
1. Право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і фізичною особою, юридичною особою (далі - землекористувач).
( Частина перша статті 407 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1423-IX від 28.04.2021 )
2. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною п’ятою статті 102-1 Земельного кодексу України.
( Частина друга статті 407 із змінами, внесеними згідно із Законами № 509-VI від 16.09.2008, № 1423-IX від 28.04.2021 ) ( Частину третю статті 407 виключено на підставі Закону № 1423-IX від 28.04.2021 )
Стаття 408. Строк договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб
1. Строк договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб встановлюється договором і не може перевищувати 50 років.
( Частина перша статті 408 із змінами, внесеними згідно із Законами № 509-VI від 16.09.2008, № 1423-IX від 28.04.2021 ) ( Частину другу статті 408 виключено на підставі Закону № 1423-IX від 28.04.2021 )
Стаття 409. Права та обов'язки власника земельної ділянки, наданої у користування для сільськогосподарських потреб
1. Власник земельної ділянки має право вимагати від землекористувача використання її за призначенням, встановленим у договорі.
2. Власник земельної ділянки має право на одержання плати за користування нею. Розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором.
3. Власник земельної ділянки зобов'язаний не перешкоджати землекористувачеві у здійсненні його прав.
Стаття 410. Права та обов'язки землекористувача
1. Землекористувач має право володіти та користуватися земельною ділянкою в повному обсязі відповідно до умов договору.
Землекористувач має право передавати земельну ділянку в оренду.
( Частина перша статті 410 в редакції Закону № 1423-IX від 28.04.2021 )
2. Землекористувач зобов'язаний вносити плату за користування земельною ділянкою, а також інші платежі, встановлені законом.
3. Землекористувач зобов'язаний ефективно використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, утримуватися від дій, які можуть призвести до погіршення екологічної ситуації.
Стаття 411. Відчуження права користування земельною ділянкою
( Назва статті 411 в редакції Закону № 1423-IX від 28.04.2021 )
1. Землекористувач має право на відчуження права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, якщо інше не встановлено законом.
2. У разі продажу права користування земельною ділянкою власник цієї земельної ділянки має переважне перед іншими особами право на його придбання, за ціною, що оголошена для продажу, та на інших рівних умовах.
3. Особа, яка здійснює відчуження права користування земельною ділянкою, зобов’язана письмово повідомити власника земельної ділянки про продаж права користування нею. Якщо протягом одного місяця власник не надішле письмової згоди на купівлю, право користування земельною ділянкою може бути продане іншій особі.
( Частина третя статті 411 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1423-IX від 28.04.2021 )
4. У разі порушення права переважної купівлі настають наслідки, передбачені статтею 362 цього Кодексу.
5. У разі продажу права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб іншій особі власник земельної ділянки має право на одержання відсотків від ціни продажу (вартості права), встановлених договором про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Розмір та порядок сплати відсотків є істотною умовою договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
( Частина п'ята статті 411 в редакції Закону № 1423-IX від 28.04.2021 )
6. У разі відчуження права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб іншій особі до неї переходять усі права та обов’язки землекористувача з дня державної реєстрації переходу права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
( Статтю 411 доповнено частиною шостою згідно із Законом № 1423-IX від 28.04.2021 )
Стаття 412. Припинення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб
1. Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб припиняється у разі:
1) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача;
2) спливу строку, на який було надано право користування;
3) викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю.
2. Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб може бути припинене за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом.
Глава 34
ПРАВО КОРИСТУВАННЯ ЧУЖОЮ ЗЕМЕЛЬНОЮ ДІЛЯНКОЮ ДЛЯ ЗАБУДОВИ
Стаття 413. Підстави виникнення права користування чужою земельною ділянкою для забудови
1. Власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту.
2. Право користування земельною ділянкою, наданою для забудови, може відчужуватися або передаватися землекористувачем у порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.
3. Право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для забудови не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам (крім випадків переходу права власності на будівлі та споруди, що розміщені на такій земельній ділянці), внесено до статутного фонду, передано у заставу.
4. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови може бути встановлено на визначений або на невизначений строк, крім випадків, передбачених частиною п'ятою цієї статті.
5. Строк користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності для забудови не може перевищувати 50 років.
( Текст статті 413 в редакції Закону № 509-VI від 16.09.2008 )
Стаття 414. Права та обов'язки власника земельної ділянки, наданої для забудови
1. Власник земельної ділянки, наданої для забудови, має право на одержання плати за користування нею.
Якщо на земельній ділянці збудовані промислові об'єкти, договором може бути передбачено право власника земельної ділянки на одержання частки від доходу землекористувача.
2. Власник земельної ділянки має право володіти, користуватися нею в обсязі, встановленому договором із землекористувачем.
Перехід права власності на земельну ділянку до іншої особи не впливає на обсяг права власника будівлі (споруди) щодо користування земельною ділянкою.
Стаття 415. Права та обов'язки землекористувача
1. Землекористувач має право користуватися земельною ділянкою в обсязі, встановленому договором.
2. Землекористувач має право власності на будівлі (споруди), споруджені на земельній ділянці, переданій йому для забудови.
3. Особа, до якої перейшло право власності на будівлі (споруди), набуває право користування земельною ділянкою на тих же умовах і в тому ж обсязі, що й попередній власник будівлі (споруди).
4. Землекористувач зобов'язаний вносити плату за користування земельною ділянкою, наданою йому для забудови, а також інші платежі, встановлені законом.
5. Землекористувач зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення.
Стаття 416. Припинення права користування земельною ділянкою для забудови
1. Право користування земельною ділянкою для забудови припиняється у разі:
1) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача;
2) спливу строку права користування;
3) відмови землекористувача від права користування;
4) невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд.
2. Право користування земельною ділянкою для забудови може бути припинене за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом.
Стаття 417. Правові наслідки припинення права користування земельною ділянкою
1. У разі припинення права користування земельною ділянкою, на якій була споруджена будівля (споруда), власник земельної ділянки та власник цієї будівлі (споруди) визначають правові наслідки такого припинення.
У разі недосягнення домовленості між ними власник земельної ділянки має право вимагати від власника будівлі (споруди) її знесення та приведення земельної ділянки до стану, в якому вона була до надання її у користування.
2. Якщо знесення будівлі (споруди), що розміщена на земельній ділянці, заборонено законом (житлові будинки, пам'ятки культурної спадщини тощо) або є недоцільним у зв'язку з явним перевищенням вартості будівлі (споруди) порівняно з вартістю земельної ділянки, суд може з урахуванням підстав припинення права користування земельною ділянкою постановити рішення про викуп власником будівлі (споруди) земельної ділянки, на якій вона розміщена, або про викуп власником земельної ділянки будівлі (споруди), або визначити умови користування земельною ділянкою власником будівлі (споруди) на новий строк.
( Частина друга статті 417 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2518-VI від 09.09.2010 )
КНИГА ЧЕТВЕРТА
ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
Глава 35
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
Стаття 418. Поняття права інтелектуальної власності
1. Право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.
2. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.
3. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.
Стаття 419. Співвідношення права інтелектуальної власності та права власності
1. Право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного.
2. Перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ.
3. Перехід права власності на річ не означає переходу права на об'єкт права інтелектуальної власності.
Стаття 420. Об'єкти права інтелектуальної власності
1. До об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать:
літературні та художні твори;
комп'ютерні програми;
компіляції даних (бази даних);
виконання;
фонограми, відеограми, програми організацій мовлення;
наукові відкриття;
винаходи, корисні моделі, промислові зразки;
компонування напівпровідникових виробів;
( Абзац дев'ятий частини першої статті 420 в редакції Закону № 111-IX від 19.09.2019 )
раціоналізаторські пропозиції;
сорти рослин, породи тварин;
комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;
комерційні таємниці.
Стаття 421. Суб'єкти права інтелектуальної власності
1. Суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору.
Стаття 422. Підстави виникнення (набуття) права інтелектуальної власності
1. Право інтелектуальної власності виникає (набувається) з підстав, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.
Стаття 423. Особисті немайнові права інтелектуальної власності
1. Особистими немайновими правами інтелектуальної власності є:
1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності;
2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;
3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
2. Особисті немайнові права інтелектуальної власності належать творцеві об'єкта права інтелектуальної власності. У випадках, передбачених законом, особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати іншим особам.
3. Особисті немайнові права інтелектуальної власності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності.
4. Особисті немайнові права інтелектуальної власності не можуть відчужуватися (передаватися), за винятками, встановленими законом.
Стаття 424. Майнові права інтелектуальної власності
1. Майновими правами інтелектуальної власності є:
1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;
2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;
3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;
4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
2. Законом можуть бути встановлені винятки та обмеження в майнових правах інтелектуальної власності за умови, що такі обмеження та винятки не створюють істотних перешкод для нормальної реалізації майнових прав інтелектуальної власності та здійснення законних інтересів суб'єктів цих прав.
3. Майнові права інтелектуальної власності можуть відповідно до закону бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов'язань, а також використовуватися в інших цивільних відносинах.
Стаття 425. Строк чинності прав інтелектуальної власності
1. Особисті немайнові права інтелектуальної власності є чинними безстроково, якщо інше не встановлено законом.
2. Майнові права інтелектуальної власності є чинними протягом строків, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.
3. Майнові права інтелектуальної власності можуть бути припинені достроково у випадках, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.
Стаття 426. Використання об'єкта права інтелектуальної власності
1. Способи використання об'єкта права інтелектуальної власності визначаються цим Кодексом та іншим законом.
2. Особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об'єкт на власний розсуд, з додержанням при цьому прав інших осіб.
3. Використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом.
4. Умови надання дозволу (видачі ліцензії) на використання об'єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором, який укладається з додержанням вимог цього Кодексу та іншого закону.
Стаття 427. Передання майнових прав інтелектуальної власності
1. Майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково іншій особі.
2. Умови передання майнових прав інтелектуальної власності можуть бути визначені договором, який укладається відповідно до цього Кодексу та іншого закону.
Стаття 428. Здійснення права інтелектуальної власності, яке належить кільком особам
1. Право інтелектуальної власності, яке належить кільком особам спільно, може здійснюватися за договором між ними. У разі відсутності такого договору право інтелектуальної власності, яке належить кільком особам, здійснюється спільно.
Стаття 429. Права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору (контракту)
( Назва статті 429 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1667-IX від 15.07.2021 )
1. Особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник.
2. Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору (контракту), належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено цим Кодексом або договором.
( Частина друга статті 429 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1667-IX від 15.07.2021 )
3. Особливості здійснення майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, можуть бути встановлені законом.
Стаття 430. Права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням
1. Особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта.
У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати замовникові.
2. Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором або законом.
( Частина друга статті 430 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1667-IX від 15.07.2021 )
Стаття 431. Наслідки порушення права інтелектуальної власності
1. Порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену цим Кодексом, іншим законом чи договором.
Стаття 432. Захист права інтелектуальної власності судом
1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу.
2. Суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема, про:
1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;
2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;
3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності, та знищення таких товарів за рахунок особи, яка вчинила порушення;
( Пункт 3 частини другої статті 432 в редакції Закону № 2974-IX від 20.03.2023 )
4) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності, або вилучення та знищення таких матеріалів та знарядь за рахунок особи, яка вчинила порушення;
( Пункт 4 частини другої статті 432 в редакції Закону № 2974-IX від 20.03.2023 )
4-1) застосування разової грошової виплати замість застосування способів захисту права інтелектуальної власності, встановлених пунктами 3 та/або 4 цієї частини. Застосування разової грошової виплати здійснюється за заявою відповідача, за умови що право інтелектуальної власності порушено відповідачем ненавмисно і без недбалості та що застосування способів захисту, встановлених пунктами 3 і 4 цієї частини, є неспівмірним шкоді, заподіяній позивачеві. Розмір разової грошової виплати визначається судом як розмір винагороди, яка була б сплачена за надання позивачем дозволу на використання права інтелектуальної власності, щодо якого виник спір, і обґрунтовано задовольняє позивача;
( Частину другу статті 432 доповнено пунктом 4-1 згідно із Законом № 2974-IX від 20.03.2023 )
5) застосування компенсації замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності. Розмір компенсації визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;
( Пункт 5 частини другої статті 432 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2974-IX від 20.03.2023 )
6) опублікування за заявою позивача в засобах масової інформації або доведення до загального відома іншим визначеним судом шляхом відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення за рахунок особи, яка вчинила правопорушення.
( Пункт 6 частини другої статті 432 в редакції Закону № 2974-IX від 20.03.2023 )
( Стаття 432 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1111-V від 31.05.2007 )
Глава 36
ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ЛІТЕРАТУРНИЙ, ХУДОЖНІЙ ТА ІНШИЙ ТВІР (АВТОРСЬКЕ ПРАВО)
Стаття 433. Об'єкти авторського права
1. Об'єктами авторського права є твори, а саме:
1) літературні та художні твори, зокрема:
романи, поеми, статті та інші письмові твори;
лекції, промови, проповіді та інші усні твори;
драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні, інші сценічні твори;
музичні твори (з текстом або без тексту);
аудіовізуальні твори;
твори живопису, архітектури, скульптури та графіки;
фотографічні твори;
твори ужиткового мистецтва;
ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки;
переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів;
збірники творів, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;
2) комп'ютерні програми;
3) компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;
4) інші твори.
2. Твори є об'єктами авторського права без виконання будь-яких формальностей щодо них та незалежно від їх завершеності, призначення, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження.
3. Авторське право не поширюється на ідеї, процеси, методи діяльності або математичні концепції як такі.
4. Комп'ютерні програми охороняються як літературні твори.
5. Компіляції даних (бази даних) або іншого матеріалу охороняються як такі. Ця охорона не поширюється на дані або матеріал як такі та не зачіпає авторське право на дані або матеріал, що є складовими компіляції.
Стаття 434. Твори, які не є об'єктами авторського права
1. Не є об'єктами авторського права:
1) акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування (закони, укази, постанови, рішення тощо), а також їх офіційні переклади;
2) державні символи України, грошові знаки, емблеми тощо, затверджені органами державної влади;
3) повідомлення про новини дня або інші факти, що мають характер звичайної прес-інформації;
4) інші твори, встановлені законом.
Стаття 435. Суб'єкти авторського права
1. Первинним суб'єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).
2. Суб'єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.
Стаття 436. Співавторство
1. Авторське право на твір, створений у співавторстві, належить співавторам спільно, незалежно від того, становить такий твір одне нерозривне ціле чи складається з частин, кожна з яких може мати ще й самостійне значення. Частина твору, створеного у співавторстві, визнається такою, що має самостійне значення, якщо вона може бути використана незалежно від інших частин цього твору.
2. Кожен із співавторів зберігає своє авторське право на створену ним частину твору, яка має самостійне значення.
3. Відносини між співавторами можуть бути визначені договором. У разі відсутності такого договору авторське право на твір здійснюється всіма співавторами спільно.
Стаття 437. Виникнення авторського права
1. Авторське право виникає у його автора в момент створення твору.
( Частина перша статті 437 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1667-IX від 15.07.2021 )
2. Суб’єкти авторського права для повідомлення про свої майнові права можуть використовувати спеціальний знак, встановлений законом.
( Частина друга статті 437 в редакції Закону № 2811-IX від 01.12.2022 )
Стаття 438. Особисті немайнові права автора
1. Автору твору належать особисті немайнові права, встановлені статтею 423 цього Кодексу та іншими законами.
( Текст статті 438 в редакції Закону № 2811-IX від 01.12.2022 )
Стаття 439. Забезпечення недоторканності твору
1. Автор має право вимагати збереження цілісності твору, протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, включаючи супроводження твору ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями тощо без згоди автора.
( Частина перша статті 439 в редакції Закону № 2811-IX від 01.12.2022 )
2. У разі смерті автора недоторканність твору охороняється особою, уповноваженою на це автором. За відсутності такого уповноваження недоторканність твору охороняється спадкоємцями автора, а також іншими заінтересованими особами.
Стаття 440. Майнові права інтелектуальної власності на твір
1. Майновими правами інтелектуальної власності на твір є:
1) право на використання твору;
2) виключне право дозволяти використання твору;
3) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання;
4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
2. Майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено договором чи законом.
3. Майнові права інтелектуальної власності на твір, створений у зв’язку з виконанням трудового договору (контракту), переходять до юридичної або фізичної особи, де або у якої працює автор, з моменту створення службового твору у повному складі, якщо інше не передбачено договором чи законом.
( Статтю 440 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 1667-IX від 15.07.2021; в редакції Закону № 2811-IX від 01.12.2022 )
4. Майнові права інтелектуальної власності на твір, створений за замовленням, переходять до замовника з моменту створення твору у повному складі, якщо інше не передбачено договором чи законом.
( Статтю 440 доповнено частиною четвертою згідно із Законом № 1667-IX від 15.07.2021; в редакції Закону № 2811-IX від 01.12.2022 )
Стаття 441. Здійснення майнових прав інтелектуальної власності на твір
1. Суб’єкти авторського права можуть здійснювати свої майнові права особисто, через представника чи іншу уповноважену особу або через організацію колективного управління відповідно до закону.
( Стаття 441 в редакції Закону № 2811-IX від 01.12.2022 )
Стаття 442. Оприлюднення твору
( Назва статті 442 в редакції Закону № 2811-IX від 01.12.2022 )
1. Оприлюдненням твору вважається будь-яка дія, що вперше робить твір доступним для необмеженого кола осіб.
( Частина перша статті 442 в редакції Закону № 2811-IX від 01.12.2022 )
2. Твір не може бути оприлюднений, якщо це порушує права людини на таємницю її особистого і сімейного життя, завдає шкоди громадському порядку, фізичному і моральному здоров’ю населення.
( Частина друга статті 442 в редакції Закону № 2811-IX від 01.12.2022 ) ( Частину третю статті 442 виключено на підставі Закону № 2811-IX від 01.12.2022 ) ( Частину четверту статті 442 виключено на підставі Закону № 2811-IX від 01.12.2022 )
Стаття 443. Використання твору з дозволу суб’єкта авторського права
1. Використання твору здійснюється виключно з дозволу суб’єкта авторського права або іншої уповноваженої на надання такого дозволу особи, крім випадків правомірного використання твору без такого дозволу, встановлених законом.
( Стаття 443 в редакції Закону № 2811-IX від 01.12.2022 )
Стаття 444. Публічна ліцензія на використання твору
1. Суб’єкт авторського права може надати дозвіл на використання твору будь-якою особою на визначених ним умовах (публічна ліцензія).
2. Особа, яка використовує твір на основі публічної ліцензії, зобов’язана дотримуватися визначених суб’єктом авторського права умов, на яких її було видано.
( Стаття 444 в редакції Закону № 2811-IX від 01.12.2022 )
Стаття 445. Право на справедливу винагороду за використання твору
1. Автор має невідчужуване право на справедливу винагороду за використання його твору у випадках, в розмірах і на умовах, передбачених законом. Право на справедливу винагороду належить автору твору, а після його смерті переходить до спадкоємців автора.
( Стаття 445 в редакції Закону № 2811-IX від 01.12.2022 )
Стаття 446. Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір
1. Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір спливає через сімдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком смерті автора чи останнього із співавторів, який пережив інших співавторів, крім випадків, передбачених законом.
Стаття 447. Правові наслідки закінчення строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір
1. Після закінчення строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір він може вільно та безоплатно використовуватися будь-якою особою, за винятками, встановленими законом.
Стаття 448. Право слідування
1. Автор має невідчужуване право на одержання справедливої винагороди як частки відрахувань від кожного продажу оригіналу художнього твору, оригіналу рукопису літературного або музичного твору, наступного за продажом оригіналу, здійсненим автором (право слідування).
Для цілей цієї статті до оригіналів творів, зазначених у частині першій цієї статті, прирівнюються їх примірники, виготовлені в обмеженій кількості самим автором або під його керівництвом, які пронумеровані, підписані автором або містять інші позначення, що засвідчують його авторство.
2. Право слідування належить автору, а після його смерті переходить до спадкоємців автора та спадкоємців цих спадкоємців і діє до спливу строків чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір.
3. Умови здійснення права слідування визначаються законом.
( Стаття 448 в редакції Закону № 2811-IX від 01.12.2022 )
Глава 37
ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ВИКОНАННЯ, ФОНОГРАМУ, ВІДЕОГРАМУ ТА ПРОГРАМУ (ПЕРЕДАЧУ) ОРГАНІЗАЦІЇ МОВЛЕННЯ (СУМІЖНІ ПРАВА)
Стаття 449. Об'єкти суміжних прав
1. Об'єктами суміжних прав без виконання будь-яких формальностей щодо цих об'єктів та незалежно від їх призначення, змісту, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження є:
а) виконання;
б) фонограми;
в) відеограми;
г) програми (передачі) організацій мовлення.
Стаття 450. Суб'єкти суміжних прав
1. Первинними суб’єктами суміжних прав є виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми, організація мовлення. За відсутності доказів іншого, виконавцем, виробником фонограми, виробником відеограми вважаються особи, імена (найменування) яких зазначені у фонограмі, відеограмі та їх копіях або на упаковці, що містить примірники фонограми, відеограми.
( Текст статті 450 в редакції Закону № 2811-IX від 01.12.2022 )
Стаття 451. Виникнення суміжних прав
1. Суміжні права виникають внаслідок факту:
1) здійснення виконання;
2) вироблення фонограми;
3) вироблення відеограми;
4) першої трансляції програми організації мовлення.
( Частина перша статті 451 в редакції Закону № 2811-IX від 01.12.2022 ) ( Частину другу статті 451 виключено на підставі Закону № 2811-IX від 01.12.2022 ) ( Частину третю статті 451 виключено на підставі Закону № 2811-IX від 01.12.2022 ) ( Частину четверту статті 451 виключено на підставі Закону № 2811-IX від 01.12.2022 )
Стаття 452. Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт суміжних прав
1. Майновими правами інтелектуальної власності на об'єкт суміжних прав є:
1) право на використання об'єкта суміжних прав;
2) виключне право дозволяти використання об'єкта суміжних прав;
3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта суміжних прав, у тому числі забороняти таке використання;
( Пункт 3 частини першої статті 452 в редакції Закону № 2811-IX від 01.12.2022 )
4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
2. Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт суміжних прав належать відповідно виконавцеві, виробнику фонограми, виробнику відеограми чи організації мовлення, якщо інше не встановлено договором чи законом.
Стаття 453. Здійснення майнових прав інтелектуальної власності на виконання, фонограму, відеограму, програму організації мовлення
1. Суб’єкти суміжних прав можуть здійснювати свої майнові права особисто, через представника чи іншу уповноважену особу або через організацію колективного управління відповідно до закону.
( Стаття 453 в редакції Закону № 2811-IX від 01.12.2022 )
Стаття 454. Використання виконання, фонограми, відеограми, програми організації мовлення з дозволу суб’єкта суміжних прав
1. Використання виконання, фонограми, відеограми, програми організації мовлення здійснюється виключно з дозволу відповідного суб’єкта суміжних прав або іншої уповноваженої на надання такого дозволу особи, крім випадків правомірного використання, встановлених законом.
( Стаття 454 в редакції Закону № 2811-IX від 01.12.2022 )
Стаття 455. Публічна ліцензія на використання об’єкта суміжних прав
1. Суб’єкт суміжних прав може надати дозвіл на використання відповідного об’єкта будь-якою особою на визначених ним умовах (публічна ліцензія).
2. Особа, яка використовує об’єкт суміжних прав на основі публічної ліцензії, зобов’язана дотримуватися визначених суб’єктом суміжних прав умов, на яких її було видано.
( Стаття 455 в редакції Закону № 2811-IX від 01.12.2022 )
Стаття 456. Строки чинності суміжних майнових прав
1. Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на виконання спливає через 50 років, що обчислюються з 1 січня року, наступного за роком здійснення виконання. Якщо запис виконання протягом цього строку правомірно оприлюднено, строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на виконання спливає через 50 років, що обчислюються з 1 січня року, наступного за роком такого оприлюднення.
2. Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на фонограму, відеограму спливає через 50 років, що обчислюються з 1 січня року, наступного за роком вироблення фонограми, відеограми. Якщо фонограму, відеограму протягом цього строку правомірно оприлюднено, строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на фонограму, відеограму спливає через 50 років, що обчислюються з 1 січня року, наступного за роком такого оприлюднення.
3. Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на програму організації мовлення спливає через 50 років, що обчислюються з 1 січня року, наступного за роком першої трансляції програми організації мовлення незалежно від використаних технічних засобів.
( Стаття 456 в редакції Закону № 2811-IX від 01.12.2022 )
Глава 38
ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА НАУКОВЕ ВІДКРИТТЯ
Стаття 457. Поняття наукового відкриття
1. Науковим відкриттям є встановлення невідомих раніше, але об'єктивно існуючих закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни у рівень наукового пізнання.
Стаття 458. Право на наукове відкриття
1. Автор наукового відкриття має право надати науковому відкриттю своє ім'я або спеціальну назву.
2. Право на наукове відкриття засвідчується дипломом та охороняється у порядку, встановленому законом.
Глава 39
ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ВИНАХІД, КОРИСНУ МОДЕЛЬ, ПРОМИСЛОВИЙ ЗРАЗОК
Стаття 459. Придатність винаходу для набуття права інтелектуальної власності на нього
1. Винахід вважається придатним для набуття права інтелектуальної власності на нього, якщо він, відповідно до закону, є новим, має винахідницький рівень і придатний для промислового використання.
2. Об'єктом винаходу може бути продукт (пристрій, речовина тощо) або процес у будь-якій сфері технології.
3. Законом можуть бути встановлені продукти та процеси, які не є придатними для набуття права інтелектуальної власності на них відповідно до цієї статті.
Стаття 460. Придатність корисної моделі для набуття права інтелектуальної власності на неї
1. Корисна модель вважається придатною для набуття права інтелектуальної власності на неї, якщо вона, відповідно до закону, є новою і придатною для промислового використання.
2. Об’єктом корисної моделі може бути пристрій або процес у будь-якій сфері технології.
( Частина друга статті 460 в редакції Закону № 816-IX від 21.07.2020 )
3. Законом можуть бути встановлені продукти та процеси, які не є придатними для набуття права інтелектуальної власності на них відповідно до цієї статті.
Стаття 461. Придатність промислового зразка для набуття права інтелектуальної власності на нього
1. Промисловий зразок вважається придатним для набуття права інтелектуальної власності на нього, якщо він, відповідно до закону, є новим і має індивідуальний характер.
( Частина перша статті 461 із змінами, внесеними згідно із Законом № 815-IX від 21.07.2020 )
2. Промисловим зразком може бути зовнішній вигляд виробу або його частини, що визначається, зокрема, лініями, контурами, кольором, формою, текстурою та/або матеріалом виробу, та/або його оздобленням.
( Частина друга статті 461 в редакції Закону № 815-IX від 21.07.2020 )
Стаття 462. Засвідчення набуття права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок
1. Право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок підлягає державній реєстрації, якщо інше не встановлено законом або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України. Набуття права інтелектуальної власності на винахід і корисну модель засвідчується патентом, на промисловий зразок - свідоцтвом.
( Частина перша статті 462 в редакції Закону № 815-IX від 21.07.2020 )
2. Обсяг правової охорони визначається формулою винаходу, корисної моделі, зображенням промислового зразка.
( Частина друга статті 462 із змінами, внесеними згідно із Законом № 815-IX від 21.07.2020 )
3. Умови та порядок державної реєстрації права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок, а також умови та порядок видачі патенту, свідоцтва встановлюються законом.
( Частина третя статті 462 в редакції Закону № 815-IX від 21.07.2020 )
Стаття 463. Суб'єкти права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок
1. Суб'єктами права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель та промисловий зразок є:
1) винахідник, автор промислового зразка;
2) інші особи, які набули прав на винахід, корисну модель та промисловий зразок за договором чи законом.
Стаття 464. Майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок
1. Майновими правами інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок є:
1) право на використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка;
2) виключне право дозволяти використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка (видавати ліцензії);
3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню винаходу, корисної моделі, промислового зразка, в тому числі забороняти таке використання;
4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
2. Майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок належать володільцю відповідного патенту (свідоцтва), якщо інше не встановлено договором чи законом.
( Частина друга статті 464 із змінами, внесеними згідно із Законом № 815-IX від 21.07.2020 )
Стаття 465. Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок
1. Майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрації, за умови підтримання чинності цих прав відповідно до закону.
2. Законом можуть бути встановлені умови тимчасової чинності майнових прав інтелектуальної власності на винахід до набрання ними чинності відповідно до частини першої цієї статті.
3. Строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід спливає через двадцять років, що відліковуються від дати подання заявки на винахід в установленому законом порядку. Цей строк може бути продовжений в установленому законом порядку щодо винаходу, використання якого потребує спеціальних випробувань та офіційного дозволу.
4. Строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на корисну модель спливає через десять років від дати подання заявки на корисну модель в установленому законом порядку.
5. Строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на промисловий зразок становить п’ять років від дати подання заявки на промисловий зразок в установленому законом порядку і подовжується за клопотанням власника промислового зразка на один або більше п’ятирічних строків. Загальний строк чинності зазначених прав не може перевищувати двадцяти п’яти років від дати подання заявки.
( Частина п'ята статті 465 в редакції Закону № 815-IX від 21.07.2020 )
Стаття 466. Дострокове припинення чинності майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок
1. Чинність майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок може бути припинено достроково за ініціативою особи, якій вони належать, якщо це не суперечить умовам договору, а також в інших випадках, передбачених законом.
Стаття 467. Правові наслідки припинення чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок
1. У разі припинення чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок ці об'єкти можуть вільно та безоплатно використовуватися будь-якою особою, за винятками, встановленими законом.
2. Якщо у зв'язку з достроковим припиненням чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок завдано збитків особі, якій було надано дозвіл на використання цих об'єктів, такі збитки відшкодовуються особою, яка надала зазначений дозвіл, якщо інше не встановлено договором чи законом.
Стаття 468. Відновлення чинності достроково припинених виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок
1. Чинність достроково припинених виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок може бути відновлено у порядку, встановленому законом, за заявою особи, якій ці права належали у момент їх припинення.
Стаття 469. Визнання прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок недійсними
1. Права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок визнаються недійсними з підстав та в порядку, встановлених законом.
Стаття 470. Право попереднього користувача на винахід, корисну модель, промисловий зразок
1. Будь-яка особа, яка до дати подання заявки на винахід, корисну модель, промисловий зразок або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки в інтересах своєї діяльності добросовісно використала винахід, корисну модель, промисловий зразок в Україні або здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, має право на безоплатне продовження такого використання або використання, яке передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користувача).
2. Право попереднього користувача може передаватися або переходити до іншої особи тільки разом із підприємством чи діловою практикою або з тією частиною підприємства чи ділової практики, в яких було використано винахід, корисну модель, промисловий зразок або здійснено значну і серйозну підготовку для такого використання.
Глава 40
ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА КОМПОНУВАННЯ НАПІВПРОВІДНИКОВОГО ВИРОБУ
( Назва глави 40 із змінами, внесеними згідно із Законом № 111-IX від 19.09.2019 )
Стаття 471. Придатність компонування напівпровідникового виробу для набуття права інтелектуальної власності на нього
1. Компонування напівпровідникового виробу вважається придатним для набуття права інтелектуальної власності на нього, якщо воно є оригінальним.
Стаття 472. Засвідчення набуття права інтелектуальної власності на компонування напівпровідникового виробу
1. Набуття права інтелектуальної власності на компонування напівпровідникового виробу засвідчується свідоцтвом.
2. Обсяг правової охорони компонування напівпровідникового виробу визначається сукупністю пов’язаних зображень цього компонування на матеріальному носії.
( Частина друга статті 472 із змінами, внесеними згідно із Законом № 111-IX від 19.09.2019 )
3. Умови та порядок видачі свідоцтва встановлюються законом.
Стаття 473. Суб'єкти права інтелектуальної власності на компонування напівпровідникового виробу
1. Суб'єктами права інтелектуальної власності на компонування напівпровідникового виробу є:
1) автор компонування напівпровідникового виробу;
2) інші особи, які набули прав на компонування напівпровідникового виробу за договором чи законом.
Стаття 474. Майнові права інтелектуальної власності на компонування напівпровідникового виробу
1. Майновими правами інтелектуальної власності на компонування напівпровідникового виробу є:
1) право на використання компонування напівпровідникового виробу;
2) виключне право дозволяти використання компонування напівпровідникового виробу;
3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню компонування напівпровідникового виробу, в тому числі забороняти таке використання;
4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
2. Майнові права інтелектуальної власності на компонування напівпровідникового виробу належать володільцю відповідного свідоцтва, якщо інше не встановлено законом чи договором.
Стаття 475. Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на компонування напівпровідникового виробу
1. Майнові права інтелектуальної власності на компонування напівпровідникового виробу є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрації за умови підтримання чинності цих прав відповідно до закону.
2. Строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на компонування напівпровідникового виробу спливає через десять років, що відліковуються від найбільш ранньої з таких дат:
закінчення календарного року, в якому компонування було вперше використане на комерційній основі будь-де у світі;
закінчення календарного року, в якому була подана належним чином оформлена заявка на державну реєстрацію.
( Частина друга статті 475 в редакції Закону № 111-IX від 19.09.2019 )
Стаття 476. Дострокове припинення чинності майнових прав інтелектуальної власності на компонування напівпровідникового виробу
1. Чинність майнових прав інтелектуальної власності на компонування напівпровідникового виробу може бути припинено достроково за ініціативою особи, якій вони належать, якщо це не суперечить умовам договору, а також в інших випадках, передбачених законом.
Стаття 477. Правові наслідки спливу строку чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на компонування напівпровідникового виробу
1. У разі припинення чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на компонування напівпровідникового виробу воно може вільно та безоплатно використовуватися будь-якою особою, за винятками, встановленими законом.
2. Якщо у зв'язку з достроковим припиненням чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на компонування напівпровідникового виробу завдано збитків особі, якій було надано дозвіл на його використання, такі збитки відшкодовуються особою, яка надала зазначений дозвіл, якщо інше не встановлено договором чи законом.
Стаття 478. Відновлення чинності достроково припинених виключних майнових прав інтелектуальної власності на компонування напівпровідникового виробу
1. Чинність достроково припинених виключних майнових прав інтелектуальної власності на компонування напівпровідникового виробу може бути відновлено у порядку, встановленому законом, за заявою особи, якій ці права належали у момент їх припинення.
Стаття 479. Визнання прав інтелектуальної власності на компонування напівпровідникового виробу недійсними
1. Права інтелектуальної власності на компонування напівпровідникового виробу визнаються недійсними з підстав та в порядку, встановлених законом.
Стаття 480. Право попереднього користувача на компонування напівпровідникового виробу
1. Будь-яка особа, яка до дати подання заявки на компонування напівпровідникового виробу або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки в інтересах своєї діяльності добросовісно використала компонування напівпровідникового виробу в Україні або здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, має право на безоплатне продовження такого використання або використання, яке передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користувача).
2. Право попереднього користувача може передаватися або переходити до іншої особи тільки разом із підприємством чи діловою практикою або з тією частиною підприємства чи ділової практики, в яких було використано компонування напівпровідникового виробу або здійснено значну і серйозну підготовку для такого використання.
( Текст глави 40 із змінами, внесеними згідно із Законом № 111-IX від 19.09.2019 )
Глава 41
ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА РАЦІОНАЛІЗАТОРСЬКУ ПРОПОЗИЦІЮ
Стаття 481. Поняття та об'єкти раціоналізаторської пропозиції
1. Раціоналізаторською пропозицією є визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності.
2. Об'єктом раціоналізаторської пропозиції може бути матеріальний об'єкт або процес.
Стаття 482. Обсяг правової охорони раціоналізаторської пропозиції
1. Обсяг правової охорони раціоналізаторської пропозиції визначається її описом, а також кресленнями, якщо вони подані.
Стаття 483. Суб'єкти права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію
1. Суб'єктами права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію є її автор та юридична особа, якій ця пропозиція подана.
Стаття 484. Права суб'єктів права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію
1. Автор раціоналізаторської пропозиції має право на добросовісне заохочення від юридичної особи, якій ця пропозиція подана.
2. Юридична особа, яка визнала пропозицію раціоналізаторською, має право на використання цієї пропозиції у будь-якому обсязі.
Глава 42
ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА СОРТ РОСЛИН, ПОРОДУ ТВАРИН
Стаття 485. Види прав інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин
1. Право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин становлять:
1) особисті немайнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчені державною реєстрацією;
2) майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчені патентом.
( Пункт 3 частини першої статті 485 виключено на підставі Закону № 2763-IX від 16.11.2022 )
Стаття 486. Суб'єкти права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин
1. Суб'єктами права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин є:
1) автор сорту рослин, породи тварин, селекціонер сорту рослин, породи тварин;
( Пункт 1 частини першої статті 486 в редакції Закону № 2763-IX від 16.11.2022 )
2) інші особи, які набули майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин за правочином чи законом.
( Пункт 2 частини першої статті 486 в редакції Закону № 2763-IX від 16.11.2022 )
Стаття 487. Майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчені патентом
1. Майновими правами інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідченими патентом, є:
1) право на використання сорту рослин, породи тварин, придатних для поширення в Україні;
2) виключне право дозволяти використання сорту рослин, породи тварин;
3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню сорту рослин, породи тварин, у тому числі забороняти таке використання;
4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
2. Майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин належать володільцю патенту, якщо інше не встановлено договором чи законом.
Стаття 488. Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин
1. Майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчені патентом, є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрації, за умови підтримання чинності таких прав відповідно до закону.
2. Законом можуть бути встановлені умови тимчасової чинності майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин до набрання ними чинності відповідно до частини першої цієї статті.
3. Строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на породу тварин закінчується в останній день тридцятого року, що відліковується після року державної реєстрації таких прав.
4. Строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин встановлюється законом.
( Стаття 488 в редакції Закону № 2763-IX від 16.11.2022 )
Глава 43
ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА КОМЕРЦІЙНЕ НАЙМЕНУВАННЯ
Стаття 489. Правова охорона комерційного найменування
1. Правова охорона надається комерційному найменуванню, якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності.
2. Право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов'язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки.
3. Відомості про комерційне найменування можуть вноситися до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом.
4. Особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізовують, та послуг, які ними надаються.
Стаття 490. Майнові права інтелектуальної власності на комерційне найменування
1. Майновими правами інтелектуальної власності на комерційне найменування є:
1) право на використання комерційного найменування;
2) право перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати комерційне найменування, в тому числі забороняти таке використання;
3) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
2. Майнові права інтелектуальної власності на комерційне найменування передаються іншій особі лише разом з цілісним майновим комплексом особи, якій ці права належать, або його відповідною частиною.
Стаття 491. Припинення чинності майнових прав інтелектуальної власності на комерційне найменування
1. Чинність майнових прав інтелектуальної власності на комерційне найменування припиняється у разі ліквідації юридичної особи та з інших підстав, встановлених законом.
Глава 44
ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ТОРГОВЕЛЬНУ МАРКУ
Стаття 492. Торговельна марка
1. Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.
Стаття 493. Суб'єкти права інтелектуальної власності на торговельну марку
1. Суб'єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи.
2. Право інтелектуальної власності на певну торговельну марку може належати одночасно кільком фізичним та (або) юридичним особам.
Стаття 494. Засвідчення набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку
1. Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Умови та порядок видачі свідоцтва встановлюються законом.
2. Обсяг правової охорони торговельної марки визначається наведеними у свідоцтві її зображенням та переліком товарів і послуг, якщо інше не встановлено законом.
3. Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку, яка має міжнародну реєстрацію або визнана в установленому законом порядку добре відомою, не вимагає засвідчення свідоцтвом.
Стаття 495. Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку
1. Майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є:
1) право на використання торговельної марки;
2) виключне право дозволяти використання торговельної марки;
3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання;
4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
2. Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.
Стаття 496. Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку
1. Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку є чинними протягом десяти років з дати подання заявки на торговельну марку в установленому законом порядку, якщо інше не встановлено законом. Зазначений строк може бути продовженим щоразу на десять років у порядку, встановленому законом.
( Стаття 496 із змінами, внесеними згідно із Законом № 815-IX від 21.07.2020 )
Стаття 497. Дострокове припинення чинності майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку
1. Чинність майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку припиняється в установленому законом порядку достроково у зв'язку з перетворенням торговельної марки у загальновживане позначення певного виду товарів чи послуг.
2. Чинність майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку може бути припинено достроково за ініціативою особи, якій вони належать, якщо це не суперечить умовам договору, а також в інших випадках, передбачених законом.
3. Якщо у зв'язку з достроковим припиненням чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку завдано збитків особі, якій було надано дозвіл на її використання, такі збитки відшкодовуються особою, яка надала зазначений дозвіл, якщо інше не встановлено договором чи законом.
Стаття 498. Відновлення чинності достроково припинених виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку
1. Чинність достроково припинених виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку може бути відновлено у порядку, встановленому законом, за заявою особи, якій ці права належали у момент їх припинення.
Стаття 499. Визнання прав інтелектуальної власності на торговельну марку недійсними
1. Права інтелектуальної власності на торговельну марку визнаються недійсними з підстав та в порядку, встановлених законом.
Стаття 500. Право попереднього користувача на торговельну марку
1. Будь-яка особа, яка до дати подання заявки на торговельну марку або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки в інтересах своєї діяльності добросовісно використала торговельну марку в Україні або здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, має право на безоплатне продовження такого використання або використання, яке передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користувача).
2. Право попереднього користувача може передаватися або переходити до іншої особи тільки разом із підприємством чи діловою практикою або з тією частиною підприємства чи ділової практики, в яких було використано торговельну марку або здійснено значну і серйозну підготовку для такого використання.
Глава 45
ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ГЕОГРАФІЧНЕ ЗАЗНАЧЕННЯ
Стаття 501. Набуття права інтелектуальної власності на географічне зазначення
1. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення виникає з дати державної реєстрації цього права, якщо інше не встановлено законом.
2. Обсяг правової охорони географічного зазначення визначається характеристиками товару (послуги) і межами географічного місця його (її) походження, зафіксованими державною реєстрацією права інтелектуальної власності на географічне зазначення.
Стаття 502. Суб'єкти права інтелектуальної власності на географічне зазначення
1. Суб’єктами права інтелектуальної власності на географічне зазначення є виробники товарів, об’єднання виробників, інші особи, визначені законом.
( Частина перша статті 502 в редакції Закону № 123-IX від 20.09.2019 )
Стаття 503. Права інтелектуальної власності на географічне зазначення
1. Правами інтелектуальної власності на географічне зазначення є:
1) право на визнання позначення товару (послуги) географічним зазначенням;
2) право на використання географічного зазначення;
3) право перешкоджати неправомірному використанню географічного зазначення, в тому числі забороняти таке використання.
2. Права інтелектуальної власності на географічне зазначення, що належать окремим суб'єктам права інтелектуальної власності на географічне зазначення, встановлюються законом.
Стаття 504. Строк чинності права інтелектуальної власності на географічне зазначення
1. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення є чинним з дати, наступної за датою державної реєстрації, і охороняється безстроково за умови збереження характеристик товару (послуги), позначених цим зазначенням.
Глава 46
ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА КОМЕРЦІЙНУ ТАЄМНИЦЮ
Стаття 505. Поняття комерційної таємниці
1. Комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.
2. Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.
Стаття 506. Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю
1. Майновими правами інтелектуальної власності на комерційну таємницю є:
1) право на використання комерційної таємниці;
2) виключне право дозволяти використання комерційної таємниці;
3) виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці;
4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
2. Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором.
Стаття 507. Охорона комерційної таємниці органами державної влади
1. Органи державної влади зобов'язані охороняти від недобросовісного комерційного використання інформацію, яка є комерційною таємницею та створення якої потребує значних зусиль і яка надана їм з метою отримання встановленого законом дозволу на діяльність, пов'язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки. Ця інформація охороняється органами державної влади також від розголошення, крім випадків, коли розголошення необхідне для забезпечення захисту населення або не вжито заходів щодо її охорони від недобросовісного комерційного використання.
2. Органи державної влади зобов'язані охороняти комерційну таємницю також в інших випадках, передбачених законом.
Стаття 508. Строк чинності права інтелектуальної власності на комерційну таємницю
1. Строк чинності права інтелектуальної власності на комерційну таємницю обмежується строком існування сукупності ознак комерційної таємниці, встановлених частиною першою статті 505 цього Кодексу.
КНИГА П'ЯТА
ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ЗОБОВ'ЯЗАННЯ
Глава 47
ПОНЯТТЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ. СТОРОНИ У ЗОБОВ'ЯЗАННІ
Стаття 509. Поняття зобов'язання та підстави його виникнення
1. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов’язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
( Частина перша статті 509 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1984-VIII від 23.03.2017 )
2. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
3. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Стаття 510. Сторони у зобов'язанні
1. Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
2. У зобов'язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб.
3. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Стаття 511. Третя особа у зобов'язанні
1. Зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Стаття 512. Підстави заміни кредитора у зобов'язанні
1. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:
1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);
2) правонаступництва;
3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);
4) виконання обов'язку боржника третьою особою.
2. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.
3. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Стаття 513. Форма правочину щодо заміни кредитора у зобов'язанні
1. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
2. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 514. Обсяг прав, що переходять до нового кредитора у зобов'язанні
1. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 515. Зобов'язання, в яких заміна кредитора не допускається
1. Заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Стаття 516. Порядок заміни кредитора у зобов'язанні
1. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
2. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Стаття 517. Докази прав нового кредитора у зобов'язанні
1. Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
2. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Стаття 518. Заперечення боржника проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні
1. Боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.
2. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.
Стаття 519. Відповідальність первісного кредитора у зобов'язанні
1. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.
Стаття 520. Заміна боржника у зобов'язанні
1. Боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
( Частина перша статті 520 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1617-VI від 24.07.2009 )
Стаття 521. Форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні
1. Форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.
Стаття 522. Заперечення нового боржника у зобов'язанні проти вимоги кредитора
1. Новий боржник у зобов'язанні має право висунути проти вимоги кредитора всі заперечення, що грунтуються на відносинах між кредитором і первісним боржником.
Стаття 523. Правові наслідки заміни боржника у зобов'язанні, забезпеченому порукою або заставою
1. Порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником.
2. Застава, встановлена первісним боржником, зберігається після заміни боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 524. Валюта зобов'язання
1. Зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.
2. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Стаття 525. Недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання
1. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Глава 48
ВИКОНАННЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ
Стаття 526. Загальні умови виконання зобов'язання
1. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
2. Виконання зобов’язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов’язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов’язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
( Статтю 526 доповнено частиною другою згідно із Законом № 1984-VIII від 23.03.2017 )
Стаття 527. Виконання зобов'язання належними сторонами
1. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
2. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Стаття 528. Виконання обов'язку боржника іншою особою
1. Виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.
2. У разі невиконання або неналежного виконання обов'язку боржника іншою особою цей обов'язок боржник повинен виконати сам.
3. Інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов'язанні і застосовуються положення статей 512-519 цього Кодексу.
Стаття 529. Виконання зобов'язання частинами
1. Кредитор має право не приймати від боржника виконання його обов'язку частинами, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Стаття 530. Строк (термін) виконання зобов'язання
1. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
2. Якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
( Частина друга статті 530 в редакції Закону № 1587-IX від 30.06.2021 )
Стаття 531. Дострокове виконання зобов'язання
1. Боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Стаття 532. Місце виконання зобов'язання
1. Місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі.
Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання провадиться:
1) за зобов'язанням про передання нерухомого майна - за місцезнаходженням цього майна;
2) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, - за місцем здавання товару (майна) перевізникові;
3) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання;
4) за грошовим зобов'язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов'язаних із зміною місця виконання;
5) за іншим зобов'язанням - за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника.
2. Зобов'язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Стаття 533. Валюта виконання грошового зобов'язання
1. Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
2. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
3. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Стаття 534. Черговість погашення вимог за грошовим зобов'язанням
1. У разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом:
( Абзац перший частини першої статті 534 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1734-VIII від 15.11.2016 )
1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;
2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;
3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.
Стаття 535. Збільшення суми, що виплачується фізичній особі за грошовим зобов'язанням
1. У разі збільшення встановленого законом неоподатковуваного мінімуму доходів громадян сума, що виплачується за грошовим зобов'язанням фізичній особі (на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, за договором довічного утримання (догляду) та в інших випадках, встановлених договором або законом), пропорційно збільшується.
2. Якщо внаслідок виплати збільшеної суми сторона, яка зобов'язана провадити ці виплати, втрачає вигоди, на одержання яких вона могла розраховувати при укладенні договору, на вимогу цієї сторони договір може бути розірваний за рішенням суду.
Стаття 536. Проценти
1. За користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність.
( Частина перша статті 536 в редакції Закону № 1587-IX від 30.06.2021 )
2. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Стаття 537. Виконання зобов'язання внесенням боргу в депозит нотаріуса, нотаріальної контори або на рахунок ескроу
( Назва статті 537 із змінами, внесеними згідно із Законами № 2435-VI від 06.07.2010, № 738-IX від 19.06.2020 )
1. Боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори або на рахунок ескроу в разі:
( Абзац перший частини першої статті 537 із змінами, внесеними згідно із Законами № 2435-VI від 06.07.2010, № 738-IX від 19.06.2020 )
1) відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов'язання;
2) ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку;
3) відсутності представника недієздатного кредитора.
2. Нотаріус повідомляє кредитора у порядку, встановленому законом, про внесення боргу у депозит.
3. Порядок внесення цінних паперів, що існують в електронній формі, в депозит нотаріуса (нотаріальної контори) або на відповідний рахунок ескроу в цінних паперах встановлюється законодавством про депозитарну систему України.
( Абзац перший частини третьої статті 537 в редакції Закону № 738-IX від 19.06.2020 )
Внесення на депозит нотаріуса цінних паперів, що існують в паперовій формі, здійснюється шляхом вручення нотаріусу сертифіката таких цінних паперів.
( Абзац другий частини третьої статті 537 із змінами, внесеними згідно із Законом № 738-IX від 19.06.2020 ) ( Статтю 537 доповнено новою частиною згідно із Законом № 5178-VI від 06.07.2012 )
Стаття 538. Зустрічне виконання зобов'язання
1. Виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.
2. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.
Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону.
3. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
4. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Стаття 539. Виконання альтернативного зобов'язання
1. Альтернативним є зобов'язання, в якому боржник зобов'язаний вчинити одну з двох або кількох дій. Боржник має право вибору предмета зобов'язання, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.
Стаття 540. Виконання зобов'язання, в якому беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників
1. Якщо у зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов'язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Стаття 541. Солідарне зобов'язання
1. Солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Стаття 542. Солідарна вимога кредиторів
1. У разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний із кредиторів має право пред'явити боржникові вимогу у повному обсязі.
До пред'явлення вимоги одним із солідарних кредиторів боржник має право виконати свій обов'язок будь-кому із них на свій розсуд.
2. Боржник не має права висувати проти вимоги одного із солідарних кредиторів заперечення, що грунтуються на таких відносинах боржника з іншими солідарними кредиторами, в яких цей кредитор не бере участі.
3. Виконання боржником свого обов'язку одному із солідарних кредиторів у повному обсязі звільняє боржника від виконання решті солідарних кредиторів.
4. Солідарний кредитор, який одержав виконання від боржника, зобов'язаний передати належне кожному з решти солідарних кредиторів у рівній частці, якщо інше не встановлено договором між ними.
Стаття 543. Солідарний обов'язок боржників
1. У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
2. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.
Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.
3. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що грунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі.
4. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.
5. Ліквідація солідарного боржника - юридичної особи, смерть солідарного боржника - фізичної особи не припиняють обов’язку решти солідарних боржників перед кредитором та не змінюють його обсягу та умов виконання.
( Статтю 543 доповнено частиною п'ятою згідно із Законом № 2478-VIII від 03.07.2018 )
Стаття 544. Право боржника, який виконав солідарний обов'язок, на зворотну вимогу
1. Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.
2. Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку, належну солідарному боржникові, який у повному обсязі виконав солідарний обов'язок, несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці.
Стаття 545. Підтвердження виконання зобов'язання
1. Прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
2. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
3. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
4. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Глава 49
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ
§ 1. Загальні положення про забезпечення виконання зобов'язання
Стаття 546. Види забезпечення виконання зобов'язання
1. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
( Частина перша статті 546 із змінами, внесеними згідно із Законом № 132-IX від 20.09.2019 )
2. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Стаття 547. Форма правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання
1. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
2. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Стаття 548. Загальні умови забезпечення виконання зобов'язання
1. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
2. Недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
3. Недійсність правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання не спричиняє недійсність основного зобов'язання.
§ 2. Неустойка
Стаття 549. Поняття неустойки
1. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
2. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
3. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Стаття 550. Підстави виникнення права на неустойку
1. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
2. Проценти на неустойку не нараховуються.
3. Кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання (стаття 617 цього Кодексу).
Стаття 551. Предмет неустойки
1. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
2. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом.
( Абзац другий частини другої статті 551 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1734-VIII від 15.11.2016 )
Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
3. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Стаття 552. Правові наслідки сплати (передання) неустойки
1. Сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
2. Сплата (передання) неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
§ 3. Порука
Стаття 553. Договір поруки
1. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
2. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
3. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Стаття 554. Правові наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого порукою
1. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
2. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
3. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов’язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
( Частина третя статті 554 в редакції Закону № 2478-VIII від 03.07.2018 )
Стаття 555. Права та обов'язки поручителя у разі пред'явлення до нього вимоги
1. У разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі.
Якщо поручитель не повідомить боржника про вимогу кредитора і сам виконає зобов'язання, боржник має право висунути проти вимоги поручителя всі заперечення, які він мав проти вимоги кредитора.
2. Поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов'язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг.
Стаття 556. Права поручителя, який виконав зобов'язання
1. Після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.
2. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.
3. До кожного з кількох поручителів, які виконали зобов'язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов'язку, що виконана ним.
Стаття 557. Повідомлення поручителя про виконання зобов'язання боржником
1. Боржник, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, повинен негайно повідомити про це поручителя.
2. Поручитель, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, у зв'язку з ненаправленням йому боржником повідомлення про виконання ним свого обов'язку, має право стягнути з кредитора безпідставно одержане або пред'явити зворотну вимогу до боржника.
Стаття 558. Оплата послуг поручителя
1. Поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.
Стаття 559. Припинення поруки
1. Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання. У разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов’язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов’язання.
( Частина перша статті 559 в редакції Закону № 2478-VIII від 03.07.2018 )
2. Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем.
3. Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не погодився забезпечувати виконання зобов’язання іншим боржником у договорі поруки чи при переведенні боргу.
( Частина третя статті 559 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2478-VIII від 03.07.2018 )
4. Порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов’язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов’язання не пред’явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред’явить позову до поручителя. Для зобов’язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов’язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов’язання.
( Частина четверта статті 559 в редакції Законів № 1414-VIII від 14.06.2016, № 2478-VIII від 03.07.2018 )
5. Ліквідація боржника - юридичної особи не припиняє поруку, якщо до дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про припинення боржника - юридичної особи кредитор звернувся до суду з позовом до поручителя у зв’язку з порушенням таким боржником зобов’язання.
( Статтю 559 доповнено частиною п'ятою згідно із Законом № 2478-VIII від 03.07.2018 )
§ 4. Гарантія
Стаття 560. Поняття гарантії
1. За гарантією банк, інша фінансова установа (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку.
Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
( Частина перша статті 560 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1909-IX від 18.11.2021 )
Стаття 561. Строк дії гарантії
1. Гарантія діє протягом строку, на який вона видана.
2. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше.
3. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.
Стаття 562. Незалежність гарантії від основного зобов'язання
1. Зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання.
Стаття 563. Правові наслідки порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією
1. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.
2. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії.
3. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією.
4. Кредитор може пред'явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано.
5. Кредитор не може передавати іншій особі право вимоги до гаранта, якщо інше не встановлено гарантією.
Стаття 564. Обов'язки гаранта під час розгляду вимоги кредитора
1. Після одержання вимоги кредитора гарант повинен негайно повідомити про це боржника і передати йому копії вимоги разом з доданими до неї документами.
2. Гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений у гарантії строк, а у разі його відсутності - в розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії.
Стаття 565. Право гаранта на відмову в задоволенні вимоги кредитора
1. Гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії.
2. Гарант повинен негайно повідомити кредитора про відмову від задоволення його вимоги.
3. Якщо гарант після пред'явлення до нього вимоги кредитора дізнався про недійсність основного зобов'язання або про його припинення, він повинен негайно повідомити про це кредитора і боржника.
Повторна вимога кредитора, одержана гарантом після такого повідомлення, підлягає задоволенню.
Стаття 566. Обов'язок гаранта
1. Обов'язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію.
У разі порушення гарантом свого обов'язку його відповідальність перед кредитором не обмежується сумою, на яку видано гарантію, якщо інше не встановлено у гарантії.
Стаття 567. Оплата послуг гаранта
1. Гарант має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.
Стаття 568. Припинення гарантії
1. Зобов'язання гаранта перед кредитором припиняється у разі:
1) сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію;
2) закінчення строку дії гарантії;
3) відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов'язків за гарантією.
2. Гарант, якому стало відомо про припинення гарантії, повинен негайно повідомити про це боржника.
Стаття 569. Право гаранта на зворотну вимогу до боржника
1. Гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.
2. Гарант не має права на зворотну вимогу (регрес) до боржника у разі, якщо сума, сплачена гарантом кредиторові, не відповідає умовам гарантії, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.
§ 5. Завдаток
Стаття 570. Поняття завдатку
1. Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.
2. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Стаття 571. Правові наслідки порушення або припинення зобов'язання, забезпеченого завдатком
1. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора.
Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.
2. Сторона, винна у порушенні зобов'язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором.
3. У разі припинення зобов'язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.
§ 6. Застава
Стаття 572. Поняття застави
1. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
( Частина перша статті 572 із змінами, внесеними згідно із Законом № 738-IX від 19.06.2020 )
Стаття 573. Забезпечення майбутньої вимоги
1. Заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому.
Стаття 574. Підстави виникнення застави
1. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
2. До застави, яка виникає на підставі закону, застосовуються положення цього Кодексу щодо застави, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 575. Окремі види застав
1. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, а також застава об’єкта незавершеного будівництва, майбутнього об’єкта нерухомості. Подільний об’єкт незавершеного будівництва може бути переданий в іпотеку лише у випадках, визначених законом.
( Частина перша статті 575 в редакції Закону № 2518-IX від 15.08.2022 )
2. Закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом - у володіння третій особі.
3. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.
Стаття 576. Предмет застави
1. Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.
2. Предметом застави може бути майно, яке заставодавець набуде та/або може набути після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо).
( Частина друга статті 576 із змінами, внесеними згідно із Законом № 738-IX від 19.06.2020 )
3. Права заставодержателя (право застави) на річ, яка є предметом застави, поширюються на її приналежності, якщо інше не встановлено договором. Право застави поширюється на плоди, продукцію та доходи, одержані від використання заставленого майна, у випадках, встановлених договором.
4. Предметом застави не можуть бути:
культурні цінності, що є об'єктами права державної чи комунальної власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання;
пам'ятки культурної спадщини, занесені до Переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації.
( Частина четверта статті 576 в редакції Закону № 2518-VI від 09.09.2010 )
5. Предметом застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких заборонена законом.
6. Предмет застави залишається у заставодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.
7. Застава окремих видів майна може бути заборонена або обмежена законом.
Стаття 577. Нотаріальне посвідчення договору застави та реєстрація застави
1. Якщо предметом застави є нерухоме майно, об’єкт незавершеного будівництва, майбутній об’єкт нерухомості, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, установлених законом.
( Частина перша статті 577 із змінами, внесеними згідно із Законом № 629-VIII від 16.07.2015; в редакції Закону № 2518-IX від 15.08.2022 )
2. Застава нерухомого майна, об’єкта незавершеного будівництва, майбутнього об’єкта нерухомості підлягає державній реєстрації у випадках та в порядку, встановлених законом.
( Частина друга статті 577 в редакції Закону № 2518-IX від 15.08.2022 )
3. Застава рухомого майна може бути зареєстрована на підставі заяви заставодержателя або заставодавця з внесенням запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
4. Моментом реєстрації застави рухомого майна є дата та час внесення відповідного запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
( Частина четверта статті 577 в редакції Закону № 2518-IX від 15.08.2022 ) ( Стаття 577 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1255-IV від 18.11.2003 )
Стаття 578. Застава майна, що є у спільній власності
1. Майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників.
Стаття 579. Заміна предмета застави
1. Предмет застави може бути замінений лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 580. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави
1. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави несе власник заставленого майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
2. У разі випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави заставодавець на вимогу заставодержателя зобов'язаний надати рівноцінний предмет або, якщо це можливо, відновити знищений або пошкоджений предмет застави.
Стаття 581. Страхування предмета застави
1. Якщо предмет застави не підлягає страхуванню, він може бути застрахований за згодою сторін на погоджену суму, якщо інше не передбачено законом.
( Абзац перший частини першої статті 581 в редакції Закону № 1909-IX від 18.11.2021 )
У разі настання страхового випадку предметом застави стає право вимоги до страховика.
Стаття 582. Оцінка предмета застави
1. Оцінка предмета застави здійснюється у випадках, встановлених договором або законом.
2. Оцінка предмета застави здійснюється заставодавцем разом із заставодержателем відповідно до звичайних цін, що склалися на момент виникнення права застави, якщо інший порядок оцінки предмета застави не встановлений договором або законом.
Стаття 583. Сторони у договорі застави
1. Заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).
2. Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.
3. Застава права на чужу річ здійснюється за згодою власника цієї речі, якщо для відчуження цього права відповідно до договору або закону потрібна згода власника.
Стаття 584. Зміст договору застави
1. У договорі застави визначаються суть, розмір і строк (термін) виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, тa (або) посилання на договір чи інший правочин, яким встановлено основне зобов’язання, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору.
( Частина перша статті 584 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2478-VIII від 03.07.2018 )
2. Опис предмета застави у договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).
Стаття 585. Момент виникнення права застави
1. Право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, - з моменту його нотаріального посвідчення, крім випадків, установлених законом.
( Частина перша статті 585 із змінами, внесеними згідно із Законом № 629-VIII від 16.07.2015 )
2. Якщо предмет застави відповідно до договору або закону повинен перебувати у володінні заставодержателя, право застави виникає в момент передання йому предмета застави. Якщо таке передання було здійснене до укладення договору застави, право застави виникає з моменту його укладення.
Стаття 586. Користування та розпоряджання предметом застави
1. Заставодавець має право користуватися предметом застави відповідно до його призначення, у тому числі здобувати з нього плоди та доходи, якщо інше не встановлено договором і якщо це випливає із суті застави.
2. Заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом.
( Частина друга статті 586 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1983-VIII від 23.03.2017 )
3. Заставодавець має право заповідати заставлене майно. Правочин, яким обмежується право заставодавця заповідати заставлене майно, є нікчемним.
4. Заставодержатель має право користуватися переданим йому предметом застави лише у випадках, встановлених договором. За договором на заставодержателя може бути покладений обов'язок здобувати з предмета застави плоди та доходи.
Стаття 587. Обов'язки володільця предмета застави
1. Особа, яка володіє предметом застави, зобов'язана, якщо інше не встановлено договором:
1) вживати заходів, необхідних для збереження предмета застави;
2) утримувати предмет застави належним чином;
3) негайно повідомляти другу сторону договору застави про виникнення загрози знищення або пошкодження предмета застави.
2. Заставодавець, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини зобов'язаний замінити або відновити це майно, якщо інше не встановлено договором.
3. Заставодержатель, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини зобов'язаний відшкодувати заставодавцю завдані збитки.
Стаття 588. Наступна застава
1. Наступна застава майна, що вже заставлене, допускається, якщо інше не встановлено попереднім договором застави або законом.
2. Наступна застава майна не припиняє право застави попереднього заставодержателя.
3. Перший заставодержатель має переважне право перед наступними заставодержателями на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна. Вимоги наступних заставодержателів задовольняються в порядку черговості виникнення права застави, крім випадку, передбаченого частиною четвертою цієї статті.
4. Якщо предметом застави є рухоме майно, заставодержатель зареєстрованої застави має переважне право на задоволення вимог із заставленого майна перед заставодержателями незареєстрованих застав та застав, які зареєстровані пізніше.
5. Заставодавець незареєстрованої застави зобов'язаний надати кожному із заставодержателів інформацію про всі попередні застави майна в обсязі, встановленому статтею 584 цього Кодексу. Заставодавець зобов'язаний відшкодувати збитки, що виникли у будь-кого із заставодержателів внаслідок невиконання ним цього обов'язку.
( Стаття 588 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1255-IV від 18.11.2003 )
Стаття 589. Правові наслідки невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою
1. У разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
( Частина перша статті 589 із змінами, внесеними згідно із Законом № 738-IX від 19.06.2020 )
2. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
Стаття 590. Звернення стягнення на предмет застави
1. Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.
2. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.
3. У разі ліквідації юридичної особи-заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою.
4. У разі схвалення судом відповідно до законодавства про банкрутство плану санації чи реструктуризації боргів боржника за основним зобов’язанням, якщо він відмінний від заставодавця, заставодержатель, який голосував проти схвалення плану санації юридичної особи чи плану реструктуризації боргів боржника - фізичної особи, набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов’язання, забезпеченого заставою.
( Статтю 590 доповнено новою частиною згідно з Кодексом № 2597-VIII від 18.10.2018 )
5. У разі часткового виконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первісному обсязі.
6. Якщо предметом застави є дві або більше речей (два або більше прав), стягнення може бути звернене на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (прав) на вибір заставодержателя.
Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (одне право), але його вимогу не буде задоволено в повному обсязі, він зберігає право застави на інші речі (права), які є предметом застави.
Стаття 591. Реалізація предмета застави
1. Реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом.
2. Початкова ціна предмета застави для його продажу з публічних торгів визначається в порядку, встановленому договором або законом. Якщо звернення стягнення здійснюється за рішенням суду, суд у своєму рішенні може визначити початкову ціну предмета застави.
3. Якщо публічні торги оголошено такими, що не відбулися, предмет застави може бути за згодою заставодержателя та заставодавця переданий у власність заставодержателя за початковою ціною, якщо інше не встановлено договором або законом.
4. Якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 592. Дострокове виконання зобов'язання, забезпеченого заставою
1. Заставодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, у разі:
1) передання заставодавцем предмета застави іншій особі без згоди заставодержателя, якщо одержання такої згоди було необхідним;
2) порушення заставодавцем правил про заміну предмета застави;
3) втрати предмета застави за обставин, за які заставодержатель не відповідає, якщо заставодавець не замінив або не відновив предмет застави.
2. Заставодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, а якщо його вимога не буде задоволена, - звернути стягнення на предмет застави:
1) у разі порушення заставодавцем правил про наступну заставу;
2) у разі порушення заставодавцем правил про розпоряджання предметом застави;
3) в інших випадках, встановлених законом або договором.
( Пункт 3 частини другої статті 592 в редакції Закону № 738-IX від 19.06.2020 )
Стаття 593. Припинення права застави
1. Право застави припиняється у разі:
1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою;
2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави;
3) реалізації предмета застави;
4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави.
Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.
2. У разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані.
3. У разі припинення права застави внаслідок виконання забезпеченого заставою зобов'язання заставодержатель, у володінні якого перебувало заставлене майно, зобов'язаний негайно повернути його заставодавцеві.
4. Припинення основного зобов’язання внаслідок ліквідації боржника - юридичної особи, яка виступає боржником у такому зобов’язанні, не припиняє права застави (іпотеки) на майно, передане в заставу боржником та/або майновим поручителем такого боржника, якщо заставодержатель до ліквідації боржника - юридичної особи реалізував своє право щодо звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) шляхом подання позову або пред’явлення вимоги.
( Статтю 593 доповнено частиною четвертою згідно із Законом № 2478-VIII від 03.07.2018 )
§ 7. Притримання
Стаття 594. Право притримання
1. Кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.
2. Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом.
3. Кредитор має право притримати річ у себе також у разі, якщо права на неї, які виникли після передачі речі у володіння кредитора, набула третя особа.
4. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження притриманої речі несе кредитор, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 595. Обов'язки кредитора, який притримує річ у себе
1. Кредитор, який притримує річ у себе, зобов'язаний негайно повідомити про це боржника.
2. Кредитор відповідає за втрату, псування або пошкодження речі, яку він притримує в себе, якщо втрата, псування або пошкодження сталися з його вини.
3. Кредитор не має права користуватися річчю, яку він притримує у себе.
Стаття 596. Розпорядження річчю, яку притримує кредитор
1. До кредитора, який притримує у себе річ боржника, не переходить право власності на неї.
2. Боржник, річ якого кредитор притримує, має право розпорядитися нею, повідомивши набувача про притримання речі і права кредитора.
Стаття 597. Задоволення вимог за рахунок речі, яку притримує кредитор
1. Вимоги кредитора, який притримує річ у себе, задовольняються з її вартості відповідно до статті 591 цього Кодексу.
§ 8. Довірча власність
Стаття 597-1. Право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором
1. За договором про встановлення довірчої власності одна сторона (довірчий засновник) передає майно другій стороні (довірчому власнику) на праві довірчої власності для забезпечення зобов’язання боржника за кредитним договором, договором позики.
2. Право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов’язань (далі - довірча власність) є різновидом права власності на майно, за яким кредитор, який отримав майно у довірчу власність (довірчий власник), не має права самостійно відчужувати таке майно, крім як для звернення стягнення на нього, а також викупу його для суспільних потреб у порядку, встановленому законом.
3. З моменту встановлення довірчої власності право власності особи, яка передала своє майно у довірчу власність, припиняється.
4. До надання кредиту або позики, що забезпечується переданням нерухомого майна, об’єкта незавершеного будівництва та майбутнього об’єкта нерухомості у довірчу власність, кредитор зобов’язаний запропонувати боржнику надання такого кредиту, позики, можливість забезпечити виконання цих зобов’язань в інший спосіб. Умови кредитного договору, договору позики, що забезпечується переданням майна у довірчу власність, можуть відрізнятися від умов кредитного договору, договору позики, що забезпечується в інший спосіб.
( Частина четверта статті 597-1 в редакції Закону № 2518-IX від 15.08.2022 )
Стаття 597-2. Об’єкт довірчої власності
1. Об’єктом довірчої власності може бути майно, яке може бути відчужено і на яке може бути звернено стягнення.
2. Якщо законом не встановлено інше, об’єктом довірчої власності не можуть бути корпоративні права. Об’єктом довірчої власності не можуть бути подільні об’єкти незавершеного будівництва.
( Частина друга статті 597-2 із змінами, внесеними згідно із Законом № 738-IX від 19.06.2020; в редакції Закону № 2518-IX від 15.08.2022 )
3. Режим довірчої власності не поширюється на плоди, продукцію та доходи, одержані від використання об’єкта довірчої власності, якщо інше не зазначено у договорі про встановлення довірчої власності.
Стаття 597-3. Виникнення довірчої власності
1. Довірча власність виникає на підставі договору, укладеного у письмовій формі.
2. Довірчим засновником може бути боржник за основним зобов’язанням та/або інша особа, яка передає своє майно у довірчу власність з метою забезпечення виконання зобов’язань боржника.
3. Довірчим власником є кредитор за основним зобов’язанням.
4. Договір про встановлення довірчої власності на нерухоме майно, неподільний об’єкт незавершеного будівництва, майбутній об’єкт нерухомості укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
( Частина четверта статті 597-3 в редакції Закону № 2518-IX від 15.08.2022 )
5. Довірча власність на нерухоме майно, неподільний об’єкт незавершеного будівництва, майбутній об’єкт нерухомості виникає з моменту її реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
( Частина п'ята статті 597-3 в редакції Закону № 2518-IX від 15.08.2022 )
6. Довірча власність на рухоме майно виникає з моменту укладення договору про встановлення довірчої власності, якщо таким договором не встановлено інше.
Стаття 597-4. Користування об’єктом довірчої власності
1. Об’єктом довірчої власності має право користуватися довірчий засновник (далі - користувач). Користувачем також може бути інша особа, визначена договором про встановлення довірчої власності. Якщо об’єктом довірчої власності є земельна ділянка, передача її в користування іншим особам здійснюється в порядку, визначеному Земельним кодексом України.
2. Договір про встановлення довірчої власності може передбачати право користувача передавати об’єкт довірчої власності у тимчасове користування третім особам.
3. Користувач, який не є довірчим власником, втрачає право користування об’єктом довірчої власності з дня отримання ним повідомлення про прийняття довірчим власником рішення про звернення стягнення на такий об’єкт. Право користування об’єктом довірчої власності, який є житловим приміщенням, втрачається у порядку, встановленому статтею 597- 9 цього Кодексу.
4. Довірчий власник має право у будь-який час протягом строку дії довірчої власності та за умови попереднього повідомлення користувача перевіряти наявність, стан, умови збереження та використання об’єкта довірчої власності. Договором може бути передбачено періодичність таких перевірок, їх тривалість, обов’язковість попередження користувача про перевірку, а також інші умови здійснення перевірки об’єкта довірчої власності.
5. Періодичність перевірок об’єкта довірчої власності, що є житловим приміщенням, не може перевищувати одного разу на місяць, а тривалість однієї перевірки - двох годин.
Стаття 597-5. Обов’язки користувача
1. Користувач зобов’язаний утримуватися від дій, які виходять за межі нормального зносу об’єкта довірчої власності та можуть істотно знизити його вартість або завдати іншої шкоди.
2. Користувач несе витрати на утримання об’єкта довірчої власності, якщо інше не встановлено договором.
3. Договором можуть бути встановлені інші обов’язки користувача.
Стаття 597-6. Правові наслідки порушення зобов’язання боржником
1. У разі прострочення виконання боржником основного зобов’язання довірчий власник має право звернути стягнення на об’єкт довірчої власності за умови, що строк прострочення перевищує 20 календарних днів. У разі прострочення боржником виконання частини основного зобов’язання довірчий власник має право звернути стягнення на об’єкт довірчої власності, якщо прострочення виконання боржником основного зобов’язання триває більше 30 календарних днів.
2. Договором, яким встановлена довірча власність або на підставі якого виникло основне зобов’язання, можуть бути встановлені інші підстави, з настанням яких у довірчого власника виникає право звернути стягнення на об’єкт довірчої власності.
3. У разі порушення боржником зобов’язань, зазначених у договорі про встановлення довірчої власності (крім основного зобов’язання), довірчий власник має право прийняти рішення про необхідність дострокового виконання основного зобов’язання та повідомити про таке рішення боржника. Якщо боржник не виконує рішення довірчого власника про дострокове виконання основного зобов’язання протягом 30 календарних днів з моменту отримання такого повідомлення (якщо інший строк не встановлено договором), довірчий власник має право звернути стягнення на об’єкт довірчої власності.
4. У разі порушення користувачем обов’язків щодо збереження чи користування об’єктом довірчої власності довірчий власник може скористатися правами, визначеними частиною другою цієї статті, та/або вжити заходів для збереження чи страхування об’єкта довірчої власності у своїх інтересах та за власний рахунок. Користувач зобов’язаний на вимогу довірчого власника негайно відшкодувати останньому всі витрати, понесені у зв’язку із вжиттям заходів щодо збереження та страхування об’єкта довірчої власності.
Стаття 597-7. Обов’язкове звернення стягнення на об’єкт довірчої власності
1. Якщо інше не передбачено договором про встановлення довірчої власності, довірчий власник зобов’язаний звернути стягнення на об’єкт довірчої власності у разі настання однієї з таких обставин:
1) державної реєстрації рішення про припинення юридичної особи - боржника за основним зобов’язанням або довірчого власника;
2) прийняття судом постанови про визнання боржника за основним зобов’язанням або довірчого власника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури;
3) смерті боржника за основним зобов’язанням, визнання його недієздатним або померлим.
2. Під час звернення стягнення на об’єкт довірчої власності у випадку, передбаченому пунктом 3 частини першої цієї статті, усі повідомлення, які відповідно до цього Кодексу повинні бути надіслані довірчому засновнику, надсилаються відповідно опікуну, спадкоємцям довірчого засновника, виконавцю заповіту або особі, яка управляє спадщиною.
Стаття 597-8. Порядок звернення стягнення на об’єкт довірчої власності
1. Якщо інше не визначено договором про встановлення довірчої власності, звернення стягнення на об’єкт довірчої власності відбувається шляхом його продажу довірчим власником будь-якій особі-покупцеві. Довірчий власник зобов’язаний не пізніше ніж за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити боржника, користувача та довірчого засновника про свій намір укласти цей договір та мінімальну ціну продажу. У разі невиконання зазначеної вимоги довірчий власник зобов’язаний відшкодувати таким особам завдані збитки.
2. Протягом п’ятиденного строку з дня отримання повідомлення, зазначеного у частині першій цієї статті, боржник (користувач, довірчий засновник) має право письмово повідомити довірчого власника про свій намір придбати об’єкт довірчої власності та внести грошову суму в розмірі мінімальної ціни продажу об’єкта довірчої власності, повідомленої довірчим власником, на депозит нотаріуса. З дня отримання довірчим власником зазначеного повідомлення та внесення відповідної грошової суми на депозит нотаріуса боржник (користувач, довірчий засновник) набуває переважне право на придбання об’єкта довірчої власності у довірчого власника.
3. Ціна продажу об’єкта довірчої власності встановлюється довірчим власником одноособово та не може бути меншою за мінімальну ціну, повідомлену боржникові (користувачеві, довірчому засновникові).
4. Сума перевищення ціни продажу об’єкта довірчої власності над розміром заборгованості боржника перед довірчим власником сплачується довірчим власником довірчому засновнику, якщо інше не передбачено договором про встановлення права довірчої власності.
5. Довірчий власник, який звернув стягнення на об’єкт довірчої власності, надсилає довірчому засновнику та боржнику, якщо він не є довірчим засновником, звіт про розподіл коштів від продажу об’єкта довірчої власності.
6. Договором про встановлення довірчої власності може бути передбачено інший порядок звернення стягнення на об’єкт довірчої власності, мінімальна ціна продажу такого об’єкта довірчим власником або ж право довірчого власника отримати об’єкт довірчої власності у свою власність (без обмежень на користування та розпорядження) у рахунок виконання зобов’язань боржника.
7. За рахунок об’єкта довірчої власності довірчий власник має право задовольнити у повному обсязі свою вимогу, розмір якої визначається на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання, та необхідних витрат на утримання об’єкта довірчої власності, якщо інше не встановлено договором.
Стаття 597-9. Особливості звернення стягнення на житлові приміщення
1. Після прийняття рішення про звернення стягнення на житлове приміщення, що є об’єктом довірчої власності, всі мешканці такого приміщення зобов’язані на письмову вимогу довірчого власника або особи, яка отримала право власності на приміщення від довірчого власника, звільнити житлове приміщення протягом десяти днів з дня отримання такої вимоги. Якщо мешканці не звільняють житлове приміщення у встановлений цим Кодексом або інший погоджений сторонами строк, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Стаття 597-10. Звернення стягнення на об’єкт довірчої власності на вимогу третіх осіб
1. Звернення стягнення на об’єкт довірчої власності за зобов’язаннями довірчого власника не допускається.
2. Кредитор боржника, який повністю виконав основне зобов’язання боржника перед довірчим власником, може вимагати звернення стягнення на об’єкт довірчої власності за зобов’язаннями довірчого засновника.
Стаття 597-11. Припинення довірчої власності
1. Протягом п’яти робочих днів з дня припинення (у тому числі у зв’язку з його повним виконанням) основного зобов’язання довірчий власник зобов’язаний передати право власності на об’єкт довірчої власності довірчому засновнику, якщо інше не визначено договором про встановлення довірчої власності.
2. Передача права власності на об’єкт довірчої власності у випадку, встановленому частиною першою цієї статті, здійснюється згідно з актом приймання-передачі, який підписується довірчим власником та особою, якій передається об’єкт довірчої власності. Акт приймання-передачі нерухомого об’єкта довірчої власності підлягає нотаріальному посвідченню.
3. Якщо незважаючи на повне виконання боржником свого зобов’язання, довірчий власник ухиляється від укладення та нотаріального посвідчення акта приймання-передачі, боржник або інша особа, яка має право на отримання права власності на об’єкт довірчої власності, має право звернутися до суду з позовом про визнання свого права власності на об’єкт довірчої власності або до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису про витребування об’єкта довірчої власності у довірчого власника.
4. За результатами відчуження довірчим власником об’єкта довірчої власності (внаслідок звернення стягнення на такий об’єкт або внаслідок його передачі за актом приймання-передачі довірчому засновникові чи іншій особі) у набувача виникає право власності на такий об’єкт, якщо інше не встановлено законом або договором. Право власності нового власника на нерухоме майно виникає з моменту реєстрації такого права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
За результатами відчуження довірчим власником об’єкта довірчої власності - неподільного об’єкта незавершеного будівництва, майбутнього об’єкта нерухомості, щодо яких за довірчим власником зареєстровано спеціальне майнове право (внаслідок звернення стягнення на такий об’єкт або внаслідок його передачі за актом приймання-передачі довірчому засновникові чи іншій особі), у набувача виникає спеціальне майнове право на такий об’єкт, якщо інше не встановлено законом або договором. Спеціальне майнове право набувача на неподільний об’єкт незавершеного будівництва, майбутній об’єкт нерухомості виникає з моменту реєстрації такого права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
( Частину четверту статті 597-11 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 2518-IX від 15.08.2022 )
Стаття 597-12. Відступлення прав довірчого власника
1. У випадку відступлення довірчим власником своїх прав за основним зобов’язанням третій особі до такої третьої особи переходять права та обов’язки довірчого власника за договором про встановлення довірчої власності, якщо довірчий засновник надав згоду на такий перехід та інше не зазначено у договорі про встановлення довірчої власності. Підпис довірчого засновника на заяві про надання згоди на перехід права довірчої власності підлягає нотаріальному засвідченню.
2. Довірча власність у третьої особи (нового кредитора за основним зобов’язанням) на нерухоме майно, неподільний об’єкт незавершеного будівництва, майбутній об’єкт нерухомості виникає з моменту державної реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
( Частина друга статті 597-12 в редакції Закону № 2518-IX від 15.08.2022 )
Стаття 597-13. Придбання майна у довірчу власність в інтересах іншої особи
1. Довірча власність може виникнути на підставі договору, відповідно до якого одна сторона за власний рахунок, але в інтересах та за рекомендацією іншої сторони придбаває у третьої особи майно у довірчу власність. При цьому сторона, яка придбала майно у довірчу власність, отримує право вимоги до особи, за рекомендацією якої відбулося придбання, щодо сплати компенсації вартості такого майна та/або процентів за користування чужими грошовими коштами.
2. У випадку, зазначеному в частині першій цієї статті, особа, яка придбала майно, набуває прав та обов’язків довірчого власника, а особа, в інтересах та за рекомендацією якої було придбане майно, - довірчого засновника.
( Главу 49 доповнено параграфом 8 згідно із Законом № 132-IX від 20.09.2019 )
Глава 50
ПРИПИНЕННЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ
Стаття 598. Підстави припинення зобов'язання
1. Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
2. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
3. Особливості припинення зобов’язань за правочинами щодо фінансових інструментів, вчиненими на організованому ринку капіталу та поза ним, встановлюються законодавством.
( Статтю 598 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 5178-VI від 06.07.2012; в редакції Закону № 738-IX від 19.06.2020 )
4. Законом можуть бути встановлені випадки, коли припинення зобов’язань на певних підставах не допускається.
( Статтю 598 доповнено частиною четвертою згідно із Законом № 629-VIII від 16.07.2015 )
Стаття 599. Припинення зобов'язання виконанням
1. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Стаття 600. Припинення зобов'язання переданням відступного
1. Зобов'язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами.
Стаття 601. Припинення зобов'язання зарахуванням
1. Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
2. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Стаття 602. Недопустимість зарахування зустрічних вимог
1. Не допускається зарахування зустрічних вимог:
1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;
2) про стягнення аліментів;
3) щодо довічного утримання (догляду);
4) у разі спливу позовної давності;
4-1) за зобов’язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом;
( Частину першу статті 602 доповнено пунктом 4-1 згідно із Законом № 629-VIII від 16.07.2015 )
5) в інших випадках, встановлених договором або законом.
Стаття 603. Зарахування у разі заміни кредитора
1. У разі заміни кредитора боржник має право пред'явити проти вимоги нового кредитора свою зустрічну вимогу до первісного кредитора.
2. У разі заміни кредитора зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент одержання боржником письмового повідомлення про заміну кредитора, і строк вимоги настав до його одержання або цей строк не встановлений чи визначений моментом пред'явлення вимоги.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора, зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент пред'явлення боржникові вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.
Стаття 604. Припинення зобов'язання за домовленістю сторін
1. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін.
2. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).
У випадках, передбачених законом або договором, новація може здійснюватися щодо декількох первісних зобов’язань.
( Частину другу статті 604 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 738-IX від 19.06.2020 )
3. Новація не допускається щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом.
4. Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором, крім випадків, коли первісне зобов’язання змінене планом санації або реструктуризації згідно з Кодексом України з процедур банкрутства і заставодержатель проголосував проти такого плану.
( Частина четверта статті 604 із змінами, внесеними згідно з Кодексом № 2597-VIII від 18.10.2018 )
Стаття 605. Припинення зобов'язання прощенням боргу
1. Зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.
Стаття 606. Припинення зобов'язання поєднанням боржника і кредитора в одній особі
1. Зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі.
Стаття 607. Припинення зобов'язання неможливістю його виконання
1. Зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.
Стаття 608. Припинення зобов'язання смертю фізичної особи
1. Зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.
2. Зобов'язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов'язаним з особою кредитора.
Стаття 609. Припинення зобов'язання ліквідацією юридичної особи
1. Зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Глава 51
ПРАВОВІ НАСЛІДКИ ПОРУШЕННЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ
Стаття 610. Порушення зобов'язання
1. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 611. Правові наслідки порушення зобов'язання
1. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:
1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;
2) зміна умов зобов'язання;
3) сплата неустойки;
4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
2. У разі порушення боржником негативного зобов’язання кредитор незалежно від сплати неустойки та (або) відшкодування збитків і моральної шкоди має право вимагати припинення дії, від вчинення якої боржник зобов’язався утриматися, якщо це не суперечить змісту зобов’язання. Така вимога може бути пред’явлена кредитором і в разі виникнення реальної загрози порушення такого зобов’язання.
( Статтю 611 доповнено частиною другою згідно із Законом № 1984-VIII від 23.03.2017 )
Стаття 612. Прострочення боржника
1. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
2. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
3. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
4. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
Стаття 613. Прострочення кредитора
1. Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.
Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу.
2. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
3. Боржник не має права на відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслідком його вини або осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання.
4. Боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.
Стаття 614. Вина як підстава відповідальності за порушення зобов'язання
1. Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
2. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
3. Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним.
Стаття 615. Одностороння відмова від зобов'язання
1. У разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.
2. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
3. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.
Стаття 616. Правові наслідки порушення зобов'язання з вини кредитора
1. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника.
2. Суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.
Стаття 617. Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання
1. Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Стаття 618. Відповідальність боржника за дії інших осіб
1. Боржник відповідає за порушення зобов'язання іншими особами, на яких було покладено його виконання (стаття 528 цього Кодексу), якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця.
Стаття 619. Субсидіарна відповідальність
1. Договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.
2. До пред'явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред'явити вимогу до основного боржника.
Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред'явлену вимогу, кредитор може пред'явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.
3. Кредитор не може вимагати задоволення своєї вимоги від особи, яка несе субсидіарну відповідальність, якщо ця вимога може бути задоволена шляхом зарахування зустрічної вимоги до основного боржника.
4. Особа, яка несе субсидіарну відповідальність, повинна до задоволення вимоги, пред'явленої їй кредитором, повідомити про це основного боржника, а у разі пред'явлення позову, - подати клопотання про залучення основного боржника до участі у справі.
У разі недотримання цих вимог особою, яка несе субсидіарну відповідальність, основний боржник має право висунути проти регресної вимоги особи, яка несе субсидіарну відповідальність, заперечення, які він мав проти кредитора.
Стаття 620. Правові наслідки невиконання обов'язку передати річ, визначену індивідуальними ознаками
1. У разі невиконання боржником обов'язку передати кредиторові у власність або у користування річ, визначену індивідуальними ознаками, кредитор має право витребувати цю річ у боржника та вимагати її передання відповідно до умов зобов'язання.
2. Кредитор втрачає право на витребування у боржника речі, визначеної індивідуальними ознаками, у разі, якщо ця річ вже передана третій особі у власність або в користування.
Якщо річ, визначену індивідуальними ознаками, ще не передано, переважне право на її одержання має той з кредиторів, зобов'язання на користь якого виникло раніше, а коли це неможливо визначити, - кредитор, який першим пред'явив позов.
Стаття 621. Виконання зобов'язання за рахунок боржника
1. У разі невиконання боржником для кредитора певної роботи чи ненадання йому послуги кредитор має право виконати цю роботу власними силами або доручити її виконання чи надання послуги третій особі і вимагати від боржника відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання.
Стаття 622. Відповідальність і виконання зобов'язання в натурі
1. Боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки, завдані порушенням зобов'язання, не звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом.
2. У разі відмови кредитора від прийняття виконання, яке внаслідок прострочення втратило для нього інтерес (стаття 612 цього Кодексу), або передання відступного (стаття 600 цього Кодексу) боржник звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі.
3. У разі відмови кредитора від договору (стаття 615 цього Кодексу) боржник звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі.
Стаття 623. Відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання
1. Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
2. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
3. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.
4. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Стаття 624. Збитки і неустойка
1. Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

................
Перейти до повного тексту