1. Правова система ipLex360
  2. Законодавство
  3. Роз"яснення


ПРЕЗИДІЯ ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ
Р О З'Я С Н Е Н Н Я
N 04-5/609 від 31.05.2002
Господарські суди України
Про внесення змін і доповнень і про визнання таким, що втратило чинність, деяких роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України
( Із змінами, внесеними згідно з Рекомендаціями Президії Вищого Господарського суду N 04-5/1799 від 15.10.2004 Постановами Вищого господарського суду N 6 від 17.05.2011 N 16 від 26.12.2011 N 18 від 26.12.2011 N 4 від 23.03.2012 N 6 від 23.03.2012 N 9 від 17.10.2012 N 7 від 21.02.2013 N 10 від 29.05.2013 N 12 від 29.05.2013 N 1 від 24.11.2014 )
У зв'язку із змінами, що сталися у законодавстві, Вищий господарський суд України вважає за необхідне:
I. Внести такі зміни і доповнення до роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України.
( Пункт 1 втратив чинність на підставі Постанови Вищого господарського суду N 18 від 26.12.2011 )
2. В абзаці шостому пункту 3 і абзаці другому пункту 5 роз'яснення від 30.03.93 N 01-6/368 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з поверненням засобів упаковки і повторним використанням дерев'яної і картонної тари та паперових мішків" слова "арбітражного" замінити словами "господарського".
( Пункт 3 фактично втратив чинність у зв'язку з втратою чинності Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду N 01-6/438 від 16.04.93, до якого вносились зміни )
3. У тексті роз'яснення, крім вступної частини, від 16.04.93 N 01-6/438 "Про деякі питання застосування позовної давності при вирішенні спорів" слово "арбітражний" в усіх відмінках замінити словом "господарський" у відповідних відмінках, а абревіатуру "АПК" - абревіатурою "ГПК".
4. У роз'ясненні від 12.10.93 N 01-6/1106 "Про деякі питання практики вирішення господарських спорів, пов'язаних з прийомкою продукції і товарів за кількістю та якістю":
4.1. В останньому абзаці пункту 6, в абзацах третьому і останньому пункту 8 слова "арбітражному" і "арбітражним" замінити відповідно словами "господарському" і "господарським";
4.2. В абзаці третьому пункту 8 абревіатуру "АПК" замінити словами "Господарського процесуального кодексу".
5. У роз'ясненні від 12.11.93 N 01-6/1205 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з поставкою продукції і товарів неналежної якості та некомплектних":
5.1. У тексті роз'яснення, крім вступної частини, слова "арбітражний" і "арбітражні" в усіх відмінках замінити відповідно словами "господарський" і "господарські" у відповідних відмінках, а абревіатуру "АПК" - абревіатурою "ГПК";
5.2. У пункті 2:
5.2.1. В абзаці першому слово "обов'язків" замінити словом "зобов'язань";
5.2.2. Абзац другий виключити;
5.3. В абзаці четвертому пункту 6:
5.3.1. Цифру "7" замінити цифрами "14", а слова "аналогічним товаром" замінити словами "товаром аналогічної марки (моделі, артикулу, модифікації)";
5.3.2. Слова і цифру "та згідно з пунктом 3 Правил обміну непродовольчих товарів, куплених у роздрібній торгівельній мережі" виключити.
6. У пункті 6 роз'яснення від 14.12.93 N 01-6/1301 "Про деякі питання уступки вимоги і переводу боргу" слово "арбітражний" в усіх відмінках замінити словом "господарський" у відповідних відмінках.
( Пункт 7 втратив чинність на підставі Постанови Вищого господарського суду N 18 від 26.12.2011 )
8. У роз'ясненні від 01.04.94 N 02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди":
8.1. У тексті роз'яснення, крім вступної частини, слова "арбітражний" і "арбітражні" в усіх відмінках замінити відповідно словами "господарський" і "господарські" у відповідних відмінках;
8.2. В абзаці другому пункту 6 слова "арбітражного процесу" замінити словами "судового процесу";
8.3. Пункт 7 виключити.
У зв'язку з цим пункт 8 вважати пунктом 7;
8.4. У новому пункті 7:
8.4.1. В абзаці четвертому виключити слова "з урахуванням необхідності дотримання доарбітражного врегулювання спору", "визначених у претензії", а в останньому реченні цього абзацу слово "доарбітражного" замінити словом "досудового", доповнивши це речення словами і цифрою "у випадках, передбачених статтею 5 названого Кодексу";
8.4.2. В абзаці п'ятому слова "пред'явити нову претензію та" замінити словами "подати новий";
8.5. В абзаці шостому цифру "1" замінити цифрою "2".
9. У роз'ясненні від 02.04.94 N 02-5/225 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права власності":
9.1. Абзац перший вступної частини виключити;
9.2. У тексті роз'яснення, крім вступної частини, слова "арбітражний суд" в усіх відмінках замінити словами "господарський суд" у відповідних відмінках;
9.3. Абзаци четвертий і п'ятий пункту 1 замінити п'ятьма новими абзацами такого змісту:
"Право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти тощо належить територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах (пункт 1 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", які згідно зі статтею 143 Конституції України безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є у комунальній власності. Як передбачено пунктом 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", зазначені органи від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
Представницькі органи місцевого самоврядування - сільські, селищні, міські ради - вправі приймати рішення про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення (пункт 31 статті 26 цього ж Закону). Зокрема, до відання виконавчих органів цих рад належить управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності.
Що ж до районних і обласних рад, то їх повноваження щодо користування і розпорядження таким майном має похідний від повноважень представницьких органів місцевого самоврядування характер, оскільки у вирішенні відповідних питань названі ради діють за дорученням сільських, селищних, міських рад (пункт 19 статті 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Оскільки від імені і в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради, учасниками судового процесу у спорах, пов'язаних із захистом права комунальної власності, можуть виступати ради, а також їх виконавчі органи (виконавчі комітети, управління, служби та ін.), за умови, що даний орган має статус юридичної особи і що відповідні повноваження передбачені нормативним актом, який регулює діяльність цього органу (положенням тощо).
Якщо державна виконавча влада здійснюється місцевою державною адміністрацією, остання в межах повноважень, делегованих їй згідно зі статтею 119 Конституції України відповідною радою, здійснює управління майном, що належить до комунальної власності";
9.4. В абзаці третьому пункту 2 слова і цифри "(Положення про порядок відчуження засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за державним підприємством, затверджене наказом Фонду державного майна від 2 грудня 1992 року N 530)" замінити словами і цифрами "(Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затверджене наказом Фонду державного майна України від 30.07.99 N 1477";
9.5. Абзац другий пункту 9 доповнити словами "з подальшими змінами і доповненнями".
( Пункт 10 втратив чинність на підставі Постанови Вищого господарського суду N 18 від 26.12.2011 ) ( Пункт 11 втратив чинність на підставі Постанови Вищого господарського суду N 16 від 26.12.2011 ) ( Пункт 12 втратив чинність на підставі Постанови Вищого господарського суду N 18 від 26.12.2011 ) ( Пункт 13 втратив чинність на підставі Постанови Вищого господарського суду N 1 від 24.11.2014 )
14. У роз'ясненні від 30.03.95 N 02-5/218 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором поставки":
14.1. У тексті роз'яснення, крім вступної частини, слово "арбітражний" в усіх відмінках замінити словом "господарський" у відповідних відмінках;
14.2. В останньому абзаці пункту 1 літеру і цифру "ч.2" замінити словами "частина друга";
14.3. В абзаці другому пункту 4 слово і цифру "абзацу 2" замінити словами "частини другої";
15. У роз'ясненні від 28.04.95 N 02-5/302 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням договорів про сумісну діяльність":
15.1. У тексті роз'яснення, крім вступної частини, слова "арбітражний" і "арбітражні" в усіх відмінках замінити відповідно словами "господарський" і "господарські" у відповідних відмінках;
15.2. Пункт 3 виключити.
У зв'язку з цим пункти 4-10 вважати відповідно пунктами 3-9;
15.3. В абзаці другому підпункту 6.2 нового пункту 6 слова і цифри "Положення про порядок відчуження засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за державним підприємством, затверджене наказом Фонду державного майна України від 2 грудня 1992 року N 530 з наступними змінами" замінити словами і цифрами "Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затверджене наказом Фонду державного майна України від 30.07.99 N 1477".
16. У роз'ясненні від 12.05.95 N 02-5/451 "Про деякі питання практики вирішення спорів за участю податкових органів":
16.1. У заголовку слова "податкових органів" замінити словами "органів державної податкової служби";
16.2. У тексті, крім вступної частини, слова "арбітражний" і "арбітражні" в усіх відмінках замінити відповідно словами "господарський" і "господарські" у відповідних відмінках, а абревіатуру "АПК" - абревіатурою "ГПК";
16.3. У вступній частині:
16.3.1. Абзац перший виключити;
16.3.2. Абзац другий після слів "при вирішенні спорів" доповнити словами "за участю органів державної податкової служби (далі - податкові органи)";
16.4. Пункт 1 викласти у такій редакції:
"1. Підприємства, установи, організації, а також громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, на підставі статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) можуть звертатись до господарського суду, якщо вважають, що податковими органами порушені їх права і охоронювані законом інтереси. Що ж до податкових органів, то вони можуть звертатись до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами.
Статтею 14 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (далі - Закон) передбачена можливість оскарження у встановленому законом порядку рішень, дій або бездіяльності податкових органів.
У зв'язку з цим господарським судам необхідно враховувати, що складені посадовими особами податкових органів (у тому числі їх керівниками чи заступниками керівників) акти перевірок грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, інших документів, пов'язаних із обчисленням і сплатою податків (обов'язкових платежів), а також інші матеріали документальних перевірок (довідки, розрахунки, письмові пропозиції осіб, що здійснювали перевірку тощо), не можуть розглядатись як акти у розумінні частини четвертої статті 5 ГПК і отже не можуть бути предметом спору у господарському суді. Викладені у цих документах обставини можуть бути лише підставою для вжиття керівником податкового органу чи його заступником відповідних заходів.
Що ж до рішень про застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій, то вони повинні відповідати формі, що встановлена Інструкцією про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженій наказом Державної податкової адміністрації України від 17.03.2001 N 110 (з подальшими змінами)";
16.5. У підпункті 1-1 виключити цифри "1-1" і вважати цей підпункт абзацом п'ятим пункту 1;
16.6. Пункт 2 викласти у такій редакції:
"2. У разі подання позову до податкового органу з вимогою, не пов'язаною із поверненням (стягненням) коштів, така позовна заява має немайновий характер, і державне мито повинно справлятися відповідно до підпункту "б" пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 N 7-93 "Про державне мито".
Якщо ж позивач оскаржує рішення, дії чи бездіяльність податкового органу і одночасно порушує питання про повернення (стягнення) грошових сум, такі позовні заяви мають одночасно майновий і немайновий характер і повинні оплачуватись державним митом за ставками, встановленими підпунктами "а" і "б" пункту 2 статті 3 цього Декрету";
16.7. Пункт 3 викласти у такій редакції:
"3. У вирішенні спорів про визнання недійсними актів податкових органів господарським судам слід виходити з того, що обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття цих актів, покладається на відповідний податковий орган. Ці обставини можуть доводитись, зокрема, матеріалами документальних перевірок з описом змісту порушення, допущеного платником податку, посиланням на первинні облікові документи із зазначенням реквізитів цих останніх (назва, дата, номер тощо) або із долученням до матеріалів перевірки оригіналів чи належно завірених копій таких документів.
У разі необхідності з'ясування обставин, які мають значення для правильного розгляду таких справ, господарським судам слід витребувати докази, які використовувались для підтвердження встановлених перевіркою податкових порушень. Такими доказами можуть бути, зокрема, первинні документи, звіти, розрахунки, пояснення посадових осіб, висновки фахівців, залучених до проведення перевірки тощо";
16.8. У пункті 5:
16.8.1. У першому реченні абзацу першого слова і цифри "відповідальності, передбаченої пунктами 7, 8 статті 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" замінити словами "щодо платників податків заходів відповідальності, передбачених законодавчими актами, зокрема, Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами";
16.8.2. В абзаці другому виключити слова і цифри "оскільки це прямо передбачено чинним законодавством (зокрема, пунктом 8 статті 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні")";
16.9. У пункті 6 слова "Законом України "Про державну податкову службу в Україні" замінити словами "Законом і Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами";
16.10. У пункті 7:
16.10.1. Виключити абзаци перший-третій.
У зв'язку з цим абзаци четвертий і п'ятий вважати відповідно абзацами першим і другим.
У новому абзаці першому виключити слово "отже";
16.10.2. Доповнити пункт новим абзацом третім такого змісту:
"Якщо податковий орган, до якого оскаржено рішення податкової інспекції, відмовив у задоволенні скарги, заінтересована особа не позбавлена права звернутися з позовом до податкової інспекції, яка прийняла рішення, в господарський суд за місцем її знаходження. Необхідності у залученні до участі у справі іншого відповідача в особі податкового органу, який розглядав скаргу, в такому разі немає";
16.11. У пункті 8:
16.11.1. Слова "Головної державної податкової інспекції" в усіх відмінках замінити словами "Державної податкової адміністрації України" у відповідних відмінках;
16.11.2. В абзаці другому виключити слово "України" після абревіатури "АПК";
16.12. У пункті 9:
16.12.1. У першому абзаці слова "Закону України "Про державну податкову службу в Україні" замінити словом "Закону";
16.12.2. Абзац другий викласти у такій редакції:
"Строки давності щодо стягнення податкового боргу визначаються відповідно до пунктів 15.1 і 15.2 статті 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами";
16.12.3. Абзаци третій і сьомий виключити.
У зв'язку з цим абзаци четвертий - шостий вважати відповідно абзацами третім-п'ятим;
16.12.4. Новий абзац третій викласти у такій редакції:
"Що ж до позовів про визнання недійсними актів податкових органів, то їх подання є формою захисту цивільних прав, тому до таких позовів повинен застосовуватись загальний строк позовної давності, передбачений статтею 71 названого Кодексу";
16.12.5. Нові абзаци четвертий і п'ятий викласти у такій редакції:
"У вирішенні питання про повернення коштів з бюджету господарським судам слід враховувати граничні строки, зазначені у пункті 15.3 статті 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".
Перебіг строку, встановленого для подання заяви на повернення надміру сплачених або невідшкодованих податків і зборів, інших обов'язкових платежів, не може бути перервано, але може бути продовжено у випадках, зазначених у підпункті 15.4 статті 15 названого Закону";
16.13. У пункті 10:
16.13.1. Абзац перший доповнити реченнями такого змісту:
"Згаданий обов'язок вважається виконаним лише у разі надходження відповідних сум до бюджету (позабюджетних фондів). В іншому разі вони є недоїмкою і можуть бути стягнуті у встановленому порядку";
16.13.2. Абзац другий замінити новими абзацами такого змісту:
"Обчислення (донарахування) податку або іншого обов'язкового платежу (визначення об'єктів і ставок оподаткування тощо) здійснюється на підставі тих норм законодавства, що були чинними у податкові періоди, за які здійснюється таке обчислення (донарахування).
Порядок (правовий механізм) стягнення заборгованості за податками або іншими обов'язковими платежами до бюджетів чи позабюджетних фондів, у тому числі прийняття відповідних рішень податковими органами тощо, визначається тими нормами законодавства, які були чинними на момент стягнення суми відповідної заборгованості.
Що ж до розміру фінансових санкцій за наслідками документальних перевірок, які здійснюються податковими органами, то відповідно до частини другої статті 11 Закону України "Про систему оподаткування" він має визначатися відповідно до законодавчих актів, чинних на день завершення таких перевірок.
Отже якщо на момент вирішення спору розмір фінансових санкцій змінився, господарському суду слід виходити з того їх розміру, який існував на день завершення перевірки.
Наявність у підприємства, установи, організації переплати по податках у певні періоди не є підставою для звільнення від відповідальності за несплату податку в інші періоди, оскільки сума переплати на вимогу платника могла бути повернена йому з бюджету чи зарахована у сплату в наступні періоди";
16.14. Пункти 11-13 замінити пунктами 11 і 12 у такій редакції:
"11. Встановлене пунктом 3 частини статті 83 ГПК право господарського суду зменшувати розмір неустойки не може застосовуватись у вирішенні спорів, пов'язаних із порушеннями законодавства про податки, оскільки воно стосується лише цивільно-правових зобов'язань.
12. Стягнення коштів у доход держави може здійснюватись податковими органами лише шляхом подання до господарських судів позовів до підприємств, установ та організацій у випадках, передбачених законодавчими актами. У вирішенні відповідних спорів господарським судам слід мати на увазі таке.
12.1. Питання про підстави визнання угод недійсними (пункт 11 статті 10 Закону повинні вирішуватись відповідно до вимог глави 3 Цивільного кодексу України, інших актів законодавства, та з урахуванням завдань податкових органів, передбачених абзацом другим статті 2 Закону. Відповідна норма названого Кодексу або іншого нормативно-правового акта, на підставі якої угода визнається недійсною, застосовується залежно від конкретних обставин, пов'язаних з порушенням вимог законодавства про податки та ухиленням від їх сплати.
Що ж до наслідків визнання угоди недійсною, то у цих випадках вони настають на підставі статті 49 Цивільного кодексу України. У розгляді відповідних справ необхідно враховувати викладене у роз'ясненні президії Вищого господарського суду України від 26.04.2002 N 04-5/491 "Про внесення змін і доповнень до роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 N 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними".
12.2. Звернення податкового органу з позовом про стягнення в доход держави одержаних підприємством, установою, організацією чи громадянином коштів може мати місце і в тих випадках, коли встановлено факти надходження цих коштів до відповідної юридичної чи фізичної особи без установлених законом підстав.
Розглядаючи відповідні справи, господарські суди повинні мати на увазі, що будь - які кошти можуть бути одержані підприємством, установою чи організацією виключно з підстав, передбачених законом, іншим нормативно-правовим актом або їх установчими документами чи угодами, які відповідають закону".
У зв'язку з цим пункт 14 вважати пунктом 13.
16.15. У новому пункті 13:
16.15.1. Слова "України "Про державну податкову службу в Україні" виключити;
16.15.2. Слова "у рішенні державної податкової інспекції" замінити словами "в акті податкового органу";
16.15.3. Доповнити пункт реченням такого змісту: "Загальні підстави такої відповідальності встановлено статтями 440 - 442 Цивільного кодексу України";
16.16. Пункти 15-18 виключити;
16.17. Доповнити роз'яснення новими пунктами 14-21 такого змісту:
"14. У разі реорганізації юридичної особи до нововиниклої юридичної особи (осіб) переходять права і обов'язки реорганізованої юридичної особи згідно з передаточним балансом.
Якщо на момент реорганізації майно реорганізованої юридичної особи вже було обтяжене зобов'язаннями перед бюджетом чи позабюджетним фондом щодо сплати недоїмки, ці зобов'язання поряд із зобов'язаннями перед іншими кредиторами мають бути включені в передаточний баланс. Тому новостворена юридична особа, що є правонаступником реорганізованої юридичної особи, зобов'язана виконати відповідне податкове зобов'язання у повному обсязі.
15. Пунктом 8.6 статті 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" передбачено письмове узгодження платником податків, активи якого перебувають у податковій заставі, певних операцій з цими активами із податковим органом. Порушення платником податків відповідних вимог є підставою для визнання недійсними угод, пов'язаних з такими операціями.
Заяви підприємств, установ і організацій про визнання недійсним акта податкового органу про відмову у такому узгодженні або про спонукання податкового органу здійснити таке узгодження підлягають розглядові господарськими судами на загальних підставах.
16. За змістом частини другої статті 1 та статті 7 Закону спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими правопорушеннями (податкова міліція) не є юридичними особами. Отже сторонами у спорах які виникають у зв'язку з діяльністю податкової міліції, можуть бути відповідні податкові органи, у складі яких перебувають названі підрозділи.
Як випливає із статті 22 Закону, податкова міліція виконує як функції правоохоронних органів, так і деякі функції податкових органів. У зв'язку з цим господарським судам необхідно враховувати таке.
Рішення та дії податкової міліції, її посадових та службових осіб, пов'язані із здійсненням оперативно-розшукових, кримінально-процесуальних та охоронних функцій, розслідуванням і провадженням у справах про адміністративні правопорушення можуть бути оскаржені до суду загальної юрисдикції або прокуратури у порядку, визначеному Кримінально-процесуальним кодексом України і Кодексом України про адміністративні правопорушення. Розгляду у господарських судах відповідні заяви не підлягають.
Що ж до актів, які пов'язані із здійсненням податковою міліцією контролю за додержанням податкового законодавства і які, на думку платників податків, порушують їх права та охоронювані законом інтереси, то вони можуть бути предметом спору у господарському суді. Так, якщо керівник податкової міліції є заступником керівника відповідного податкового органу, то він відповідно до частини другої статті 11 Закону користується певними правами, передбаченими цією статтею. Оскільки в такому разі керівник податкової міліції діє саме як заступник керівника податкового органу, зацікавлене підприємство чи організація згідно із статтями 12 і 14 Закону не позбавлені права оскаржити відповідне рішення за підпорядкованістю або звернутися до господарського суду з позовною заявою.
17. Оскільки громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, не мають відособленого майна, використовуваного для здійснення підприємницької діяльності, за своїм статусом вони залишаються фізичними особами, і стягнення з них зазначених сум має здійснюватись шляхом звернення до господарського суду або за виконавчими написами нотаріусів. Вибір одного з цих двох способів здійснюється стягувачем залежно від конкретних обставин (зокрема, наявності чи відсутності спору щодо підстав та розміру стягнення).
Слід також мати на увазі, що справи у спорах за участю громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, підвідомчі господарським судам на загальних підставах, незалежно від наявності у названих громадян рахунків в установах банків.
18. Пунктом 11 статті 11 Закону передбачено право податкових органів накладати адміністративні штрафи, зокрема, на громадян - суб'єктів підприємницької діяльності. У зв'язку з цим господарським судам слід мати на увазі, що оскарження і опротестування відповідних постанов по справах про адміністративні правопорушення має здійснюватись виключно у порядку, визначеному Кодексом України про адміністративні правопорушення.
19. За договором комісії комісіонер, вчиняючи угоди, виступає від свого імені, але за дорученням і за рахунок комітента.
Відповідно до статей 404 і 405 Цивільного кодексу України по виконанні доручення комісіонер зобов'язаний передати комітентові все одержане по виконаному дорученню, а комітент зобов'язаний прийняти від комісіонера все виконане за дорученням. Отже усе одержане в результаті реалізації угод, укладених комісіонером з третіми особами на виконання договору комісії, є власністю комітента і підлягає оподаткуванню в установленому порядку саме у нього, якщо інше не передбачено чинним законодавством.
Що ж до комісіонера, то у нього об'єктом оподаткування може бути комісійна винагорода, яку він вправі одержати від комітента згідно зі статтею 406 названого Кодексу.
20. У разі виникнення під час розгляду справи питань, вирішення яких потребує спеціальних знань з оподаткування, господарський суд відповідно до статті 41 ГПК може за клопотанням сторін чи за власною ініціативою призначити експертизу. Питання, поставлені експерту, можуть бути пов'язані, зокрема, з правильністю і відповідністю фактичним обставинам акта документальної перевірки і рішення про застосування фінансових санкцій, іншими обставинами, що мають значення для правильного вирішення спору.
21. Розподіл судових витрат у спорах за участю податкових органів здійснюється за загальними правилами статті 49 ГПК.
Якщо рішення відбулося на користь позивача-підприємства чи організації, господарський суд відповідно до частини четвертої згаданої статті відшкодовує йому мито за рахунок відповідача - податкового органу, а не державного бюджету".

................
Перейти до повного тексту