З метою забезпечення правильного застосування законодавства про позовну давність Президія Вищого Арбітражного Суду України вважає за необхідне дати такі роз'яснення.

1. Загальний строк позовної давності, встановлений статтею 71 Цивільного кодексу України у редакції Закону України від 11 липня 1995 року "Про внесення змін до статті 71 Цивільного кодексу України", застосовується з 27 липня 1995 року за позовами усіх осіб, право яких порушено, тобто як фізичних, так і юридичних.

Загальний строк позовної давності у три роки слід застосовувати до позовів, у яких до 27 липня 1995 року не закінчився раніше встановлений загальний строк позовної давності в один рік. Якщо до набрання чинності згаданим Законом загальний строк позовної давності в один рік закінчився, у господарського суду відсутні правові підстави для застосування після 27 липня 1995 року до таких позовів загального строку позовної давності у три роки.

Виняток становлять позови, пов'язані з вимогою власника про повернення свого майна з чужого незаконного володіння (віндикацію), оскільки щодо таких вимог статтею 50 Закону України "Про власність", введеного в дію з 15 квітня 1991 року, було встановлено трирічну позовну давність. Це положення щодо захисту права власності поширюється також на особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном на праві повного господарського відання, оперативного управління або іншій підставі, передбаченій законом чи договором (пункт 5 статті 48 Закону України "Про власність").

Що ж до правомірного володіння майном (добросовісний набувач), то до позовів власника про витребування майна від такого набувача застосовуються правила статті 71 Цивільного кодексу України. При цьому володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, господарським або третейським судом (стаття 49 Закону України "Про власність"). Отже господарський суд вирішує питання про застосування статті 71 Цивільного кодексу України або статті 50 Закону України "Про власність" у залежності від визнання володіння майном правомірним або неправомірним.

Слід мати на увазі, що об'єктом віндикаційного позову може бути тільки індивідуально визначене майно, а не майно, яке визначається за родовими ознаками. Оскільки грошові суми визначаються родовими ознаками, позови про повернення грошових сум з чужого незаконного володіння, наприклад, безпідставно стягнутих у безспірному порядку, не є віндикаційними, і до них застосовуються правила статті 71 Цивільного кодексу України.

2. Перебіг строку позовної давності за позовом торговельного підприємства (організації), пов'язаним з поверненням покупцем-громадянином товарів неналежної якості.

Відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів", продавець зобов'язаний за вибором покупця, якому продано товар неналежної якості, виявленої у межах гарантійного строку, забезпечити заміну аналогічним товаром належної якості, або відповідне зниження його купівельної ціни, або безплатне усунення недоліків товару чи відшкодування витрат покупця на їх виправлення, або у разі розірвання договору відшкодувати збитки, яких він зазнав.

Якщо на вимогу покупця торговельне підприємство (організація) здійснило відповідне зниження купівельної ціни товару, або безплатне усунення недоліків чи відшкодування затрат покупця на їх виправлення, або повернуло покупцеві вартість товару, перебіг шестимісячного строку давності за позовом торговельного підприємства (організації) до підприємства-виготовлювача про відшкодування завданих цим збитків і сплати відповідної суми штрафу починається з дня вчинення зазначених дій.

За наявності товару вимога покупця про його заміну підлягає негайному задоволенню, а у разі, коли виникає необхідність перевірки якості, - протягом 14 днів за домовленістю сторін. За відсутності товару вимога покупця про заміну підлягає задоволенню у двомісячний строк з моменту відповідної заяви. У цьому випадку перебіг строку позовної давності за позовом торговельного підприємства (організації), пов'язаним з поверненням покупцем-громадянином товарів неналежної якості, що стверджене відповідним висновком (актом) експертизи, починається з дня задоволення у встановлений строк торговельним підприємством (організацією) вимоги покупця-громадянина.

3. Якщо господарський суд поновив строк позовної давності, сума неустойки (штрафу, пені) підлягає стягненню на користь позивача, а не в доход бюджету.

Відповідно до пункту 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має право обертати повністю або частково в доход державного бюджету стягувану неустойку (штраф, пеню), якщо позивач припустився порушень законодавства, що не зменшують відповідальності відповідача.

В практиці вирішення господарських спорів мають місце випадки, коли господарський суд поновив пропущений строк позовної давності, але посилаючись на пункт 2 статті 83 ГПК повністю або частково обертає суму неустойки (штрафу, пені) в доход державного бюджету. Такі рішення мотивуються тим, що позивач припустився порушення законодавства щодо строку позовної давності.

Такі рішення не відповідають чинному законодавству. Згідно з статтею 80 Цивільного кодексу України, якщо господарський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові. Отже у разі поновлення строку позовної давності відповідна сума основної заборгованості і неустойки (штрафу, пені) підлягає стягненню на користь позивача, а не оберненню в доход бюджету тільки на тій підставі, що позивач звернувся з позовом після закінчення строку позовної давності.

4. Порядок обчислення строку позовної давності по спорах про повернення устаткування, переданого за договором майнового найму.

Відповідно до статті 258 Цивільного кодексу України строк договору майнового найму визначається за погодженням сторін, якщо інше не встановлено чинним законодавством. Згідно зі статтею 76 Цивільного кодексу України перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов, тобто з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Отже перебіг строку позовної давності щодо вимоги наймодавця про повернення устаткування, переданого за договором майнового найму, починається після закінчення строку, обумовленого договором.

Відповідно до статті 259 Цивільного кодексу України, коли договір майнового найму укладено без зазначення строку, він вважається укладеним на невизначений строк і кожна із сторін вправі відмовитися від договору в будь-який час, попередивши про це у письмовій формі другу сторону за три місяці.

Таким чином, якщо договір майнового найму укладено без зазначення строку, перебіг строку позовної давності слід обчислювати після закінчення строку, вказаного в письмовому попередженні наймодавця, але не менше трьох місяців з моменту направлення попередження.