З метою правильного і однакового застосування законодавства при вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором поставки, Президія Вищого Арбітражного Суду України вважає за необхідне дати такі роз'яснення.

1. За договором поставки підприємство (організація) - постачальник зобов'язується передати у певні строки або строк підприємству (організації) - покупцеві у власність або у оперативне управління певні товари, а покупець зобов'язується прийняти товари і оплатити його вартість за встановленою договором ціною.

Ці зобов'язання повинні виконуватися сторонами належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону та договору. Згідно зі статтею 178 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання за договором поставки забезпечується неустойкою (штрафом, пенею). Крім зазначених видів забезпечення виконання зобов'язання, боржник у разі невиконання або неналежного його виконання зобов'язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (стаття 203 Цивільного кодексу України).

Чинне законодавство не передбачає будь-яких обмежень відповідальності сторін за договором поставки. Отже у випадках невиконання або неналежного виконання умов договору кожна із сторін має право вимагати від свого контрагента, який не виконав або неналежним чином виконав зобов'язання, сплати неустойки і відшкодування завданих цим збитків.

При цьому слід мати на увазі, що за загальним правилом, встановленим статтею 204 Цивільного кодексу України, якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлена неустойка (штраф, пеня), то збитки відшкодовуються в частині, не покритій неустойкою (залікова неустойка).

З цього загального правила законом або договором можуть бути передбачені певні виключення, а саме: коли допускається стягнення тільки неустойки, але не збитків (виключна неустойка); коли збитки стягуються в повній сумі понад неустойку (штрафна); коли за вибором кредитора можуть бути стягнуті або неустойка, або збитки (альтернативна неустойка).

Що ж до договору поставки, то якщо інше не передбачено договором, за невиконання або неналежне виконання зобов'язання до винної сторони застосовується залікова неустойка, крім випадків поставки товарів неналежної якості або некомплектних, та недопоставки чи прострочки поставки товарів (частина друга статті 253 Цивільного кодексу України, пункт 74 Положення про поставки продукції, пункт 65 Положення про поставки товарів).

1.1. Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України обсяг збитків, які підлягають відшкодуванню, складають витрати, зроблені кредитором внаслідок невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язання, втрата або пошкодження майна кредитора (наприклад, у процесі перевозки за відсутності вини перевізника), а також не одержані доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником.

Зазначений принцип застосовується щодо всіх випадків порушення зобов'язання, тобто недопоставки, прострочки поставки товарів, поставки товарів неналежної якості або некомплектних, необгрунтованого ухилення від їх оплати, односторонньої відмови від одержання товарів, поставка яких передбачена договором тощо.

При цьому сплата неустойки (штрафу, пені) і відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язання, не звільняють боржника від виконання зобов'язання в натурі, крім випадків, коли на це є згода покупця (стаття 207 Цивільного кодексу України, пункт 1 статті 31 Закону України "Про підприємства в Україні") .

1.2. Чинним законодавством господарському суду не надане право зменшувати суму збитків, що підлягають відшкодуванню. Якщо господарський суд на підставі статті 205 Цивільного кодексу України та пункту 3 статті 83 Господарського процесуального Кодексу України зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню, то у випадку застосування залікової неустойки збитки відшкодовуються у частині, не покритій сумою неустойки, яку господарський суд фактично стягнув з боржника.

Заліку також підлягає сума неустойки (штрафу, пені), у стягненні якої з відповідача відмовлено у зв'язку з закінченням строку позовної давності.

Згідно з пунктом 74 Положення про поставки продукції та пунктом 65 Положення про поставки товарів сторони мають право передбачити в договорі можливість відшкодування збитків у твердій сумі, яка підлягає стягненню у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язання за договором. Зазначена умова договору означає, що у кожному випадку порушення зобов'язання кредитор не повинен доводити дійсний розмір своїх збитків, однак у разі застосування залікової неустойки ці збитки підлягають стягненню в частині, не покритій неустойкою (штрафом, пенею).

1.3. Умовою відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, у тому числі у вигляді відшкодування збитків, є вина боржника. Таким чином, у разі заподіяння збитків боржник може бути звільненим від цієї відповідальності, якщо він доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання (стаття 209 Цивільного кодексу України). При цьому слід мати на увазі, що посилання боржника на такі причини невиконання зобов'язання, як недопоставка сировини, матеріалів, комплектуючих виробів тощо не є підставою для висновку про відсутність його вини, тобто для звільнення від обов'язку відшкодувати завдані ним збитки контрагентові за договором.

Кредитор не повинен доводити вину боржника у порушенні зобов'язання. На нього покладений обов'язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання, прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання і завданими збитками та їх розмір.

Застосування принципу вини як умови відповідальності за порушення зобов'язання, пов'язане також з необхідністю з'ясування таких обставин, як вина кредитора або вина обох сторін. З цих питань слід керуватися статтями 210 та 211 Цивільного кодексу України. Зокрема, господарський суд зменшує розмір належних до відшкодування збитків, якщо кредитор навмисно або з необережності сприяв збільшенню їх розміру або не вжив заходів до їх зменшення. У випадках посилання боржника на ці обставини, обов'язок їх доведення покладений на боржника (стаття 33 Господарського процесуального Кодексу України) .