Відповідно до пункту 6 частини другої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" пленум Вищого господарського суду України

З метою забезпечення правильного і однакового застосування господарськими судами норм Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) у прийнятті судових рішень пленум Вищого господарського суду України вважає за необхідне дати такі роз'яснення.

1. На підставі статті 124 Конституції України , частини першої статті 4-5, частини першої статті 84 ГПК судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території.

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення має бути викладено чітко, зрозуміло, грамотно (тобто не містити граматичних і стилістичних помилок, виправлень).

2. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

3. Рішення може прийматися тільки тим суддею (суддями), який брав участь у розгляді справи з його початку. В разі необхідності заміни судді в процесі розгляду справи або додаткового введення судді (суддів) до складу суду розгляд справи з огляду на встановлений пунктом 3 частини четвертої статті 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" принцип незмінності судді слід починати спочатку. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених статтею 69 ГПК строків вирішення спору, а його подальше продовження новим (зміненим) складом суду здійснюється у випадках і в порядку, передбачених частиною третьою цієї статті.

4. Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

5. Господарські суди повинні дотримуватись передбаченої статтями 84, 86 ГПК структури та послідовності викладення рішення (вступна, описова, мотивувальна та резолютивна частини).

Про зміну сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх процесуальних позицій у порівнянні з позовною заявою, відзивом на неї, клопотанням тощо слід зазначати в описовій частині рішення.

6. За наявності у справі третіх осіб у вступній та описовій частинах рішення згідно зі статтями 26 та 27 ГПК повинен бути точно визначений їх процесуальний статус - з самостійними вимогами щодо предмета спору чи без таких, а в останньому випадку - на чиїй стороні вони виступають (позивача чи відповідача). У залежності від цього слід формулювати мотивувальну та резолютивну частини рішень.

7. Зміна предмета або підстав позову за заявою позивача допустима лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та якщо при цьому не порушено процесуальних прав відповідача, передбачених статтями 22 і 23 ГПК, і відповідачеві було надано можливість подання доказів щодо нового предмета або підстав позову та наведення його доводів у судовому засіданні. Волевиявлення позивача повинно викладатись у письмовій формі.

Про зміну предмета або підстав позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, якщо відповідну заяву прийнято господарським судом, зазначається в описовій частині рішення, і подальший виклад рішення, в тому числі його резолютивної частини, здійснюється з урахуванням такої заяви. При цьому у господарського суду відсутні підстави для припинення провадження у справі в частині, на яку зменшився розмір позовних вимог.

У зв'язку із збільшенням позивачем розміру позовних вимог відповідач вправі вимагати відкладення розгляду справи (у межах строків вирішення спору, передбачених статтею 69 ГПК) для подання відповідних доказів, але лише в тому випадку, коли таке збільшення обґрунтовується обставинами, про які не було зазначено в позовній заяві, та/або доказами, відсутніми у матеріалах справи.

8. У разі необхідності в мотивувальній частині рішення суд може зазначити про урахування ним:

рішення Конституційного Суду України про офіційне тлумачення Конституції та законів України, які підлягають застосуванню в даній справі, а також рішення про відповідність Основному Закону України нормативно-правових актів, зазначених у пункті 1 частини першої статті 150 Конституції України , якими сторони обґрунтовують свої вимоги або заперечення;

прийнятих відповідно до Конституції України і Закону України "Про судоустрій і статус суддів" постанов пленуму Вищого господарського суду України;

рішення Верховного Суду України, прийнятого за наслідками розгляду заяви про перегляд судових рішень господарських судів з підстав, передбачених статтею 111-16 ГПК.

Якщо суд застосував у розгляді справи як джерело права Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" ), то про це також зазначається в мотивувальній частині рішення.

9. Резолютивна частина рішення ні за яких умов не повинна викладатись альтернативно (наприклад: стягнути з відповідача певну суму або в разі відсутності коштів на його рахунку звернути стягнення на належне йому майно). У випадку, коли такі альтернативні вимоги містяться у позовній заяві, господарському суду слід ухвалою зобов'язати позивача визначитись з предметом позову і вирішувати спір у залежності від характеру зобов'язань відповідача. Якщо позивачем не виконано відповідних вимог суду у встановлений останнім строк, суд може вжити щодо позивача заходів, передбачених пунктом 5 статті 83 ГПК , та/або залишити позов без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 названого Кодексу.

У резолютивній частині рішення має бути остаточна відповідь щодо усіх вимог, які були предметом судового розгляду.

При цьому господарські суди повинні зазначати:

9.1. у рішеннях за позовами про витребування майна чи про визнання права власності на майно - найменування майна, місце його знаходження (у спорі про передачу майна), строк виконання відповідних дій та/або про видачу наказу про примусове виконання рішення;

9.2. у рішеннях щодо кількох відповідачів - як вирішено спір щодо кожного з них (з урахуванням вимог частини другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження");

9.3. у рішеннях про визнання недійсними установчих документів суб'єктів господарювання, припинення діяльності юридичних осіб та скасування їх державної реєстрації - про покладення на їх учасників або органи, уповноважені установчими документами приймати рішення про ліквідацію відповідних юридичних осіб, обов'язку щодо проведення ліквідації юридичної особи. Копії таких рішень слід надсилати учасникам юридичної особи або зазначеному органу; крім того, відповідно до частини першої статті 105 Цивільного кодексу України суд протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення, пов'язаного з припиненням юридичної особи, зобов'язаний письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію, шляхом надіслання йому копії відповідного рішення;

9.4. у рішеннях про часткове задоволення майнових вимог, у тому числі в разі зменшення розміру неустойки згідно з пунктом 3 статті 83 ГПК, - про відмову в позові в решті вимог, припинення провадження або залишення без розгляду позову у цій частині;

9.5. у рішеннях, якими надано відстрочку або розстрочку виконання (пункт 6 статті 83, стаття 121 ГПК), - конкретні терміни їх виконання;

9.6. в ухвалах зі справ, у яких сторони досягли мирової угоди (частина четверта статті 78, частина четверта статті 121 ГПК), - про затвердження такої угоди з наведенням її повного тексту та про припинення провадження у справі;

9.7. у рішенні про визнання недійсним акта - його номер і дату видання, назву (за наявності), найменування органу, що видав цей акт, а в разі визнання акта частково недійсним - також його конкретний пункт, абзац, частину, що визнається недійсною;

Визнаючи повністю або частково недійсним акт державного чи іншого органу, який доведено до відома та/або виконання певного кола юридичних чи фізичних осіб (крім самого позивача), що спричинило порушення прав чи завдало шкоди охоронюваним законом інтересам позивача, господарський суд на вимогу позивача зобов'язує відповідача повідомити про резолютивну частину рішення зі справи тих же осіб і у той самий спосіб, яким до них було доведено цей акт, або в інший прийнятний для позивача спосіб та подати господарському суду докази такого повідомлення. При цьому в рішенні мають бути зазначені строки (терміни) як вчинення позивачем відповідних дій після набрання рішенням законної сили, так і подання суду згаданих доказів;

9.8. у рішенні зі спору, що виник при укладенні або зміні договору, - рішення з кожної спірної умови договору у вигляді конкретного формулювання відповідної умови (розділу, пункту, підпункту) договору;

9.9. у рішенні про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект цього договору, наприклад: "Вважати договір (найменування договору) укладеним на умовах поданого (найменування позивача) проекту цього договору", а в разі необхідності - з викладенням у рішенні умов (пунктів) договору повністю або в певній частині.