Основи законодавства України про охорону здоров"я

ЗАКОН УКРАЇНИ

Основи законодавства України про охорону здоров'я

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, № 4, ст.19) ( Вводиться в дію Постановою ВР № 2802-XII від 19.11.92, ВВР, 1993, № 4, ст.20 ) ( Із змінами, внесеними згідно з Декретом № 23-92 від 31.12.92, ВВР, 1993, № 11, ст. 93 Законами № 2978-XII від 03.02.93, ВВР, 1993, № 15, ст.132 № 4039а-XII від 25.02.94, ВВР, 1994, № 28, ст.235 № 183/94-ВР від 23.09.94, ВВР, 1994, № 41, ст.376 № 200/94-ВР від 13.10.94, ВВР, 1994, № 45, ст.404 № 70/97-ВР від 14.02.97, ВВР, 1997, № 15, ст.115 № 1489-III від 22.02.2000, ВВР, 2000, № 19, ст.143 № 380-IV від 26.12.2002, ВВР, 2003, № 10-11, ст.86 № 1344-IV від 27.11.2003, ВВР, 2004, № 17-18, ст.250 № 1694-IV від 20.04.2004, ВВР, 2005, № 4, ст.83 № 1801-IV від 17.06.2004, ВВР, 2004, № 43-44, ст.493 № 2285-IV від 23.12.2004, ВВР, 2005, № 7-8, ст.162 № 2427-IV від 01.03.2005, ВВР, 2005, № 13, ст.231 № 2505-IV від 25.03.2005, ВВР, 2005, № 17, № 18-19, ст.267 № 2624-IV від 02.06.2005, ВВР, 2005, № 26, ст.355 № 3235-IV від 20.12.2005, ВВР, 2006, № 9, № 10-11, ст.96 № 3370-IV від 19.01.2006, ВВР, 2006, № 22, ст.184 № 3421-IV від 09.02.2006, ВВР, 2006, № 22, ст.199 № 489-V від 19.12.2006, ВВР, 2007, № 7-8, ст.66 № 657-V від 08.02.2007, ВВР, 2007, № 16, ст.215 № 997-V від 27.04.2007, ВВР, 2007, № 33, ст.440 № 1033-V від 17.05.2007, ВВР, 2007, № 34, ст.445 ) ( Додатково див. Рішення Конституційного Суду № 6-рп/2007 від 09.07.2007 ) ( Із змінами, внесеними згідно із Законами № 107-VI від 28.12.2007, ВВР, 2008, № 5-6, № 7-8, ст.78 - зміни діють по 31 грудня 2008 року № 121-VI від 12.02.2008, ВВР, 2008, № 11, ст.108 ) ( Додатково див. Рішення Конституційного Суду № 10-рп/2008 від 22.05.2008 ) ( Із змінами, внесеними згідно із Законами № 2592-VI від 07.10.2010, ВВР, 2011, № 10, ст.63 № 3395-VI від 19.05.2011, ВВР, 2011, № 50, ст.537 № 3611-VI від 07.07.2011, ВВР, 2012, № 14, ст.86 № 4000-VI від 03.11.2011, ВВР, 2012, № 23, ст.241 № 4196-VI від 20.12.2011, ВВР, 2012, № 30, ст.348 № 5036-VI від 04.07.2012, ВВР, 2013, № 23, ст.223 № 5081-VI від 05.07.2012, ВВР, 2013, № 30, ст.340 № 5290-VI від 18.09.2012, ВВР, 2013, № 41, ст.549 № 5460-VI від 16.10.2012, ВВР, 2014, № 2-3, ст.41 № 694-VII від 19.11.2013, ВВР, 2014, № 22, ст.793 ) ( Щодо втрати чинності Закону № 2592-VI від 07.10.2010 додатково див. Закон № 763-VII від 23.02.2014, ВВР, 2014, № 12, ст.189 ) ( Із змінами, внесеними згідно із Законами № 1166-VII від 27.03.2014, ВВР, 2014, № 20-21, ст.745 № 1194-VII від 09.04.2014, ВВР, 2014, № 25, ст.890 № 1213-VII від 15.04.2014, ВВР, 2014, № 26, ст.894 № 1590-VII від 04.07.2014, ВВР, 2014, № 36, ст.1184 № 1697-VII від 14.10.2014, ВВР, 2015, № 2-3, ст.12 № 76-VIII від 28.12.2014, ВВР, 2015, № 6, ст.40 - щодо набрання чинності норм зазначеного Закону див. "Прикінцеві положення" № 326-VIII від 09.04.2015, ВВР, 2015, № 28, ст.237 № 2002-VIII від 06.04.2017, ВВР, 2017, № 21, ст.245 № 2168-VIII від 19.10.2017, ВВР, 2018, № 5, ст.31 № 2204-VIII від 14.11.2017, ВВР, 2017, № 51-52, ст.447 № 2205-VIII від 14.11.2017, ВВР, 2017, № 51-52, ст.448 № 2206-VIII від 14.11.2017, ВВР, 2018, № 5, ст.32 № 2427-VIII від 17.05.2018, ВВР, 2018, № 28, ст.232 № 2581-VIII від 02.10.2018, ВВР, 2018, № 46, ст.371 № 418-IX від 20.12.2019, ВВР, 2020, № 28, ст.187 № 421-IX від 20.12.2019, ВВР, 2020, № 27, ст.176 № 531-IX від 17.03.2020, ВВР, 2020, № 16, ст.101 № 539-IX від 30.03.2020, ВВР, 2020, № 17, ст.107 - діє до 01.01.2021, з урахуванням змін, внесених Законом № 737-IX від 19.06.2020 № 540-IX від 30.03.2020, ВВР, 2020, № 18, ст.123 № 587-IX від 07.05.2020, ВВР, 2020, № 22, ст.157 - щодо дії Закону див. пункт 2 розділу II № 720-IX від 17.06.2020, ВВР, 2020, № 47, ст.408 № 749-IX від 03.07.2020, ВВР, 2020, № 47, ст.411 № 1053-IX від 03.12.2020, ВВР, 2021, № 8, ст.59 - вводиться в дію з 30.06.2021 № 1075-IX від 04.12.2020, ВВР, 2021, № 16, ст.142 № 1123-IX від 18.12.2020, ВВР, 2021, № 12, ст.98 - вводиться в дію з 14.02.2021 № 1357-IX від 30.03.2021, ВВР, 2021, № 29, ст.234 № 1756-IX від 21.09.2021, ВВР, 2021, № 50, ст.402 № 1822-IX від 21.10.2021, ВВР, 2022, № 1, ст.2 № 1871-IX від 05.11.2021 № 1909-IX від 18.11.2021, ВВР, 2023, № 12-13, ст.28 № 1962-IX від 15.12.2021, ВВР, 2023, № 2, ст.6 № 1967-IX від 16.12.2021 № 2054-IX від 15.02.2022, ВВР, 2023, № 14, ст.44 № 2347-IX від 01.07.2022 № 2379-IX від 08.07.2022 № 2438-IX від 19.07.2022 - щодо набрання чинності див. пункт 2 № 2494-IX від 29.07.2022 № 2573-IX від 06.09.2022, ВВР, 2023, № 26, ст.93 № 3079-IX від 02.05.2023, ВВР, 2023, № 73, ст.250 № 3191-IX від 29.06.2023, ВВР, 2023, № 80, ст.293 № 3301-IX від 09.08.2023, ВВР, 2023, № 89, ст.336 № 3528-IX від 21.12.2023, ВВР, 2024, № 3, ст.18 № 3576-IX від 07.02.2024 № 3622-IX від 21.03.2024 № 3728-IX від 22.05.2024 № 3911-IX від 21.08.2024 ) ( Установити, що у 2016 році норми і положення частини другої статті 12, пункту "ж" частини першої статті 77 цього Закону застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджету Фонду соціального страхування України, згідно із Законом № 928-VIII від 25.12.2015 ) ( У тексті Основ законодавства України про охорону здоров'я:

слова "галузь", "подання", "державна виконавча влада", "Республіка Крим" в усіх відмінках замінено відповідно словами "сфера", "надання", "виконавча влада", "Автономна Республіка Крим" у відповідному відмінку;

слова "подавати", "подається", "подаватися", "подають" замінено відповідно словами "надавати", "надається", "надаватися", "надають";

слова "медико-санітарна допомога" і "лікувально-профілактична допомога" в усіх відмінках замінено словами "медична допомога" у відповідному відмінку;

слова "Міністерство охорони здоров'я України" в усіх відмінках замінено відповідно словами "центральний орган виконавчої влади у сфері охорони здоров'я" у відповідному відмінку;

слово "акредитованих" виключено згідно із Законом № 3611-VI від 07.07.2011 )

( У тексті Закону слова "центральний орган виконавчої влади у сфері охорони здоров'я" в усіх відмінках замінено словами "центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я" у відповідному відмінку згідно із Законом № 5460-VI від 16.10.2012 ) ( У тексті Закону слова "технічні та інші засоби реабілітації" в усіх відмінках замінено словами "допоміжні засоби реабілітації" у відповідному відмінку згідно із Законом № 1962-IX від 15.12.2021 )

Кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.

Основи законодавства України про охорону здоров'я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Розділ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Законодавство України про охорону здоров'я

Законодавство України про охорону здоров'я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров'я.

Стаття 2. Міжнародні договори України в сфері охорони здоров'я

Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону здоров'я, то застосовуються правила міжнародного договору.

( Стаття 2 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5460-VI від 16.10.2012 )

Стаття 3. Поняття і терміни, що вживаються в законодавстві про охорону здоров'я

У цих Основах та інших актах законодавства про охорону здоров'я основні поняття мають таке значення:

госпітальний округ - територія, у межах якої забезпечено надання якісної, комплексної, безперервної і орієнтованої на пацієнтів медичної та реабілітаційної допомоги шляхом організації спроможної мережі закладів охорони здоров’я;

( Частину першу статті 3 доповнено терміном згідно із Законом № 2347-IX від 01.07.2022 )

догоспітальний етап надання медичної допомоги - період надання медичної допомоги з моменту виявлення особи у невідкладному стані або звернення особи за медичною допомогою до її госпіталізації в заклад охорони здоров’я або відмови від госпіталізації;

( Частину першу статті 3 доповнено терміном згідно із Законом № 3576-IX від 07.02.2024 )

електронна охорона здоров’я (е-здоров’я, eHealth) - система взаємоприйнятних інформаційних відносин усіх суб’єктів сфери охорони здоров’я, які базуються на використанні методів, заходів та технологій із застосуванням цифрового середовища, у тому числі інформаційно-комунікаційних технологій, спрямованих на підтримку сфери охорони здоров’я, включаючи медичні послуги, профілактичний нагляд за здоров’ям населення та його зміцненням, покращення якості та збільшення тривалості життя населення, медичну літературу та освіту у сфері охорони здоров’я, знання та дослідження, використання цифрових сервісів з метою отримання необхідної інформації, знань і навичок для надання медичної та/або реабілітаційної допомоги, виконання оперативних функцій системи громадського здоров’я;

( Частину першу статті 3 доповнено терміном згідно із Законом № 3301-IX від 09.08.2023 )

електронна система охорони здоров’я - інформаційно-комунікаційна система, що забезпечує автоматизацію ведення обліку медичних послуг та управління інформацією про охорону здоров’я, у тому числі медичною інформацією, шляхом створення, розміщення, оприлюднення та обміну інформацією, даними і документами в електронному вигляді, до складу якої входять центральна база даних та електронні медичні інформаційні системи, між якими забезпечено автоматичний обмін інформацією, даними та документами через відкритий програмний інтерфейс (API);

( Частину першу статті 3 доповнено терміном згідно із Законом № 1962-IX від 15.12.2021 )

життєдіяльність - здатність організму особи до участі у життєдіяльності/заняттєвої участі у спосіб і в межах, звичайних для людини;

( Частину першу статті 3 доповнено терміном згідно із Законом № 1053-IX від 03.12.2020 - вводиться в дію з 30.06.2021 )

загальний заклад охорони здоров’я - багатопрофільний лікарняний заклад, що надає медичну та реабілітаційну допомогу населенню територіальної громади або декількох громад та забезпечує базові напрями стаціонарної медичної допомоги відповідно до переліку, визначеного Кабінетом Міністрів України, стабілізацію стану пацієнта та його маршрутизацію до кластерних та надкластерних закладів охорони здоров’я;

( Частину першу статті 3 доповнено терміном згідно із Законом № 2347-IX від 01.07.2022 )

засіб телемедицини (телемедичний засіб) - будь-який технічний та програмний засіб та/або інший компонент інформаційної (автоматизованої) системи для надання пацієнтам медичної та/або реабілітаційної допомоги із застосуванням телемедицини;

( Частину першу статті 3 доповнено терміном згідно із Законом № 3301-IX від 09.08.2023 )

здоров'я - стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад;

заклад охорони здоров’я - юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників і фахівців з реабілітації;

( Абзац частини першої статті 3 в редакції Законів № 2002-VIII від 06.04.2017, № 1053-IX від 03.12.2020 - вводиться в дію з 30.06.2021, № 2347-IX від 01.07.2022 )

кластерний заклад охорони здоров’я - багатопрофільний лікарняний заклад, спроможний забезпечити на території госпітального кластера потребу населення в медичному обслуговуванні у найбільш поширених захворюваннях і станах за напрямами медичного обслуговування в стаціонарних умовах відповідно до переліку, визначеного Кабінетом Міністрів України;

( Частину першу статті 3 доповнено терміном згідно із Законом № 2347-IX від 01.07.2022; в редакції Закону № 2494-IX від 29.07.2022 )

медична допомога - діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику та лікування у зв'язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв'язку з вагітністю та пологами;

( Абзац частини першої статті 3 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1053-IX від 03.12.2020 - вводиться в дію з 30.06.2021 )

медична інформація - інформація про медичне обслуговування особи або його результати, викладена в уніфікованій формі відповідно до вимог, встановлених законодавством, у тому числі інформація про стан здоров’я, діагнози та будь-які документи, що стосуються здоров’я та обмеження повсякденного функціонування/ життєдіяльності людини;

( Частину першу статті 3 доповнено терміном згідно із Законом № 1962-IX від 15.12.2021 )

медична субсидія - безготівкова допомога, яка надається за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів для оплати необхідних пацієнту медичних послуг та лікарських засобів;

( Частину першу статті 3 доповнено терміном згідно із Законом № 2168-VIII від 19.10.2017 )

медичне обслуговування - діяльність закладів охорони здоров’я, реабілітаційних закладів, відділень, підрозділів та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію у встановленому законом порядку, у сфері охорони здоров’я, що не обов’язково обмежується медичною допомогою та/або реабілітаційною допомогою, але безпосередньо пов’язана з їх наданням;

( Абзац частини першої статті 3 в редакції Законів № 2002-VIII від 06.04.2017, № 1053-IX від 03.12.2020 - вводиться в дію з 30.06.2021 )

мережа закладів охорони здоров'я - сукупність закладів охорони здоров'я, що забезпечують потреби населення у медичному обслуговуванні на відповідній території;

метод телемедицини (телемедичний метод) - порядок дій з використанням технічних і програмних засобів та/або інших компонентів інформаційної (автоматизованої) системи, які в комплексній взаємодії забезпечують надання пацієнтам медичної та/або реабілітаційної допомоги із застосуванням телемедицини;

( Частину першу статті 3 доповнено терміном згідно із Законом № 3301-IX від 09.08.2023 )

надкластерний заклад охорони здоров’я - багатопрофільний лікарняний заклад, в якого наявні ресурси та технології, орієнтовані на забезпечення медичного обслуговування у найбільш складних та/або рідкісних випадках захворювань населення всього госпітального округу за напрямами медичного обслуговування в стаціонарних умовах відповідно до переліку, визначеного Кабінетом Міністрів України;

невідкладний стан людини - раптове погіршення фізичного або психічного здоров'я, яке становить пряму та невідворотну загрозу життю та здоров'ю людини або оточуючих її людей і виникає внаслідок хвороби, травми, отруєння або інших внутрішніх чи зовнішніх причин;

( Частину першу статті 3 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 5081-VI від 05.07.2012 )

обмеження життєдіяльності - втрата особою внаслідок хвороби, травми (її наслідків), вроджених порушень або інших станів здоров’я здатності до участі у життєдіяльності/заняттєвої участі у спосіб і в межах, звичайних для людини;

( Частину першу статті 3 доповнено терміном згідно із Законом № 1053-IX від 03.12.2020 - вводиться в дію з 30.06.2021 )

оригінальний (інноваційний) лікарський засіб - лікарський засіб, що був уперше у світі зареєстрований на основі повного комплекту документів щодо його якості, безпеки та ефективності (повної реєстраційної інформації);

( Частину першу статті 3 доповнено терміном згідно із Законом № 3622-IX від 21.03.2024 )

особа, уповноважена на здійснення закупівель у сфері охорони здоров’я, - юридична особа, утворена центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, та уповноважена здійснювати закупівлі лікарських засобів, медичних виробів та допоміжних засобів до них і послуг за кошти державного бюджету для виконання програм та здійснення централізованих заходів з охорони здоров’я, а також за кошти грантів (субгрантів) для виконання програм Глобального фонду для боротьби із СНІДом, туберкульозом та малярією в Україні відповідно до закону. Особа, уповноважена на здійснення закупівель у сфері охорони здоров’я, має право безоплатно постачати (передавати) належні їй лікарські засоби, медичні вироби та допоміжні засоби до них і послуги структурним підрозділам з питань охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або суб’єктам господарювання, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики;

( Частину першу статті 3 доповнено терміном згідно із Законом № 531-IX від 17.03.2020 )

охорона здоров’я - система заходів, спрямованих на збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя. Такі заходи здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, заклади охорони здоров’я; фізичні особи - підприємці, які зареєстровані у встановленому законом порядку та одержали ліцензію на право провадження господарської діяльності з медичної практики; медичні та фармацевтичні працівники, фахівці з реабілітації, громадські об’єднання і громадяни;

( Частину першу статті 3 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 5081-VI від 05.07.2012; в редакції Законів № 2002-VIII від 06.04.2017, № 1053-IX від 03.12.2020 - вводиться в дію з 30.06.2021 )

оцінка медичних технологій - експертиза медичних технологій щодо клінічної ефективності, економічної доцільності, організаційних проблем та проблем безпеки для громадян у зв’язку з їх застосуванням;

( Частину першу статті 3 доповнено терміном згідно із Законом № 2168-VIII від 19.10.2017 )

пацієнт - фізична особа, яка звернулася за медичною та/або реабілітаційною допомогою або медичною послугою та/або якій така допомога або послуга надається;

( Визначення терміна статті 3 в редакції Закону № 1962-IX від 15.12.2021 )

послуга з медичного обслуговування населення (медична послуга) - послуга, у тому числі реабілітаційна, що надається пацієнту закладом охорони здоров’я, реабілітаційним закладом або фізичною особою - підприємцем, яка зареєстрована та одержала в установленому законом порядку ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, та оплачується її замовником. Замовником послуги з медичного обслуговування населення можуть бути держава, відповідні органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи, у тому числі пацієнт;

( Частину першу статті 3 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 2002-VIII від 06.04.2017; в редакції Закону № 1962-IX від 15.12.2021 )

домедична допомога - невідкладні дії та організаційні заходи, спрямовані на врятування та збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров'я, що здійснюються на місці події особами, які не мають медичної освіти, але за своїми службовими обов'язками повинні володіти основними практичними навичками з рятування та збереження життя людини, яка перебуває у невідкладному стані, та відповідно до закону зобов'язані здійснювати такі дії та заходи;

( Частину першу статті 3 доповнено абзацом згідно із Законом № 5081-VI від 05.07.2012 )

реабілітаційна допомога у сфері охорони здоров’я (далі - реабілітаційна допомога) - діяльність фахівців з реабілітації у сфері охорони здоров’я, що передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на оптимізацію функціонування осіб, які зазнають або можуть зазнати обмеження повсякденного функціонування у їхньому середовищі;

( Частину першу статті 3 доповнено терміном згідно із Законом № 1053-IX від 03.12.2020 - вводиться в дію з 30.06.2021 )

реабілітаційна послуга - послуга, що надається пацієнту реабілітаційним закладом, реабілітаційною установою, закладом охорони здоров’я, соціального захисту або іншим суб’єктом господарювання, які мають право надавати реабілітаційну допомогу згідно із законодавством, та оплачується її замовником. Замовником реабілітаційної послуги можуть бути держава, орган місцевого самоврядування, юридична або фізична особа, у тому числі пацієнт;

( Частину першу статті 3 доповнено терміном згідно із Законом № 1053-IX від 03.12.2020 - вводиться в дію з 30.06.2021 )

реабілітація - комплекс заходів, яких потребує особа, яка зазнає або може зазнавати обмеження повсякденного функціонування внаслідок стану здоров’я у взаємодії з її середовищем;

( Частину першу статті 3 доповнено терміном згідно із Законом № 1053-IX від 03.12.2020 - вводиться в дію з 30.06.2021 )

рідкісне (орфанне) захворювання - захворювання, яке загрожує життю людини або яке хронічно прогресує, призводить до скорочення тривалості життя громадянина або до його інвалідності, поширеність якого серед населення не частіше ніж 1:2000;

( Частину першу статті 3 доповнено абзацом згідно із Законом № 1213-VII від 15.04.2014 )

стан здоров’я - загальний показник для хвороб (гострих і хронічних), розладів, пошкоджень або травм. Стан здоров’я також може охоплювати інші обставини, такі як вагітність, старіння, стрес, вроджена аномалія або генетична схильність. Стани здоров’я кодуються за Міжнародною статистичною класифікацією хвороб та споріднених проблем охорони здоров’я;

( Частину першу статті 3 доповнено терміном згідно із Законом № 1053-IX від 03.12.2020 - вводиться в дію з 30.06.2021 )

теледіагностика - проведення діагностичних процедур із застосуванням інформаційно-комунікаційних технологій для обміну медичною інформацією, що включає, в тому числі, передачу зображень, результатів аналізів, інших обстежень, даних з медичного обладнання та будь-яких документів, що стосуються здоров’я;

( Частину першу статті 3 доповнено терміном згідно із Законом № 3301-IX від 09.08.2023 )

телеконсультування (телевідеоконсультування) - комунікація (взаємодія) двох або більше учасників (медичних (фармацевтичних) працівників та/або фахівців з реабілітації та пацієнтів) з використанням інформаційно-комунікаційних технологій з метою надання пацієнтам медичної та/або реабілітаційної допомоги та профілактики;

( Частину першу статті 3 доповнено терміном згідно із Законом № 3301-IX від 09.08.2023 )

телемедицина - комплекс дій, технологій та заходів, що застосовуються для надання пацієнтам медичної та/або реабілітаційної допомоги методами і засобами телемедицини в дистанційний спосіб та є складовою електронної охорони здоров’я;

( Частину першу статті 3 доповнено терміном згідно із Законом № 2206-VIII від 14.11.2017; в редакції Закону № 3301-IX від 09.08.2023 )

телемедична мережа - складова електронної охорони здоров’я, що становить сукупність телемедичних засобів і методів, надавачів медичних послуг та організаційно-технічних заходів для ефективної взаємодії між медичними працівниками, фахівцями з реабілітації та пацієнтами;

( Частину першу статті 3 доповнено терміном згідно із Законом № 3301-IX від 09.08.2023 )

телеметрія - сукупність технологій та засобів, що дають змогу проводити дистанційне вимірювання показників стану здоров’я пацієнта, а також обробку та передачу інформації/даних про такі показники;

( Частину першу статті 3 доповнено терміном згідно із Законом № 3301-IX від 09.08.2023 )

цифрова компетентність працівників сфери охорони здоров’я - здатність упевнено, фахово, відповідально використовувати цифрові технології у професійній діяльності, а також для безперервного професійного розвитку з метою досягнення цілей охорони здоров’я, організації та надання медичної та/або реабілітаційної допомоги населенню, що охоплює, зокрема, цифрову та інформаційну грамотність, цифрову комунікацію та співпрацю, використання цифрових технологій, кібергігієну та кібербезпеку.

( Частину першу статті 3 доповнено терміном згідно із Законом № 3301-IX від 09.08.2023 )

Зміст інших понять і термінів визначається законодавством України та спеціальними словниками понять і термінів Всесвітньої організації охорони здоров'я.

( Текст статті 3 в редакції Закону № 3611-VI від 07.07.2011 )

Стаття 4. Основні принципи охорони здоров'я

Основними принципами охорони здоров'я в Україні є:

визнання охорони здоров'я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України;

дотримання прав і свобод людини і громадянина в сфері охорони здоров'я та забезпечення пов'язаних з ними державних гарантій;

гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціальний захист найбільш вразливих верств населення;

рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної і реабілітаційної допомоги та інших послуг в сфері охорони здоров'я;

( Абзац п'ятий статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1053-IX від 03.12.2020 - вводиться в дію з 30.06.2021 )

відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, наукова обгрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість;

орієнтація на сучасні стандарти здоров’я, медичної та реабілітаційної допомоги, застосування сучасних цифрових технологій, телемедицини та телереабілітації, поєднання вітчизняних традицій і досягнень та кращого світового досвіду у сфері охорони здоров’я;

( Абзац сьомий статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1053-IX від 03.12.2020 - вводиться в дію з 30.06.2021; в редакції Закону № 3301-IX від 09.08.2023 )

попереджувально-профілактичний характер, комплексний соціальний, екологічний, медичний та реабілітаційний підхід до охорони здоров'я;

( Абзац восьмий статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1053-IX від 03.12.2020 - вводиться в дію з 30.06.2021 )

багатоукладність економіки охорони здоров'я і багатоканальність її фінансування, поєднання державних гарантій з демонополізацією та заохоченням підприємництва і конкуренції;

децентралізація державного управління, розвиток самоврядування закладів та самостійності працівників охорони здоров'я на правовій і договірній основі;

формування єдиного медичного інформаційного простору як сукупності баз даних, технологій їх ведення та використання, інформаційно-комунікаційних систем, що функціонують на основі єдиних принципів і загальних правил, а також на засадах інтероперабельності, інтегрованості і впровадження інструментів електронної охорони здоров’я;

( Статтю 4 доповнено абзацом одинадцятим згідно із Законом № 3301-IX від 09.08.2023 )

дотримання принципів безбар’єрності та інклюзії при наданні медичної та/або реабілітаційної допомоги, у тому числі з використанням методів і засобів телемедицини.

( Статтю 4 доповнено абзацом дванадцятим згідно із Законом № 3301-IX від 09.08.2023 )

Стаття 5. Охорона здоров’я - загальний обов’язок суспільства та держави

Державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов’язані забезпечити пріоритетність охорони здоров’я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров’ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу особам, які її потребують за станом здоров’я, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров’я в їх діяльності, а також виконувати інші обов’язки, передбачені законодавством про охорону здоров’я.

( Стаття 5 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2581-VIII від 02.10.2018; в редакції Закону № 2347-IX від 01.07.2022 )

Розділ II

ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ГРОМАДЯН У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

Стаття 6. Право на охорону здоров'я

Кожний громадянин України має право на охорону здоров'я, що передбачає:

а) життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров'я людини;

б) безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;

в) санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає;

г) безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку;

д) кваліфіковану медичну та реабілітаційну допомогу із забезпеченням належного рівня захисту персональних даних, включаючи вільний вибір лікаря та фахівця з реабілітації, вибір методів лікування та реабілітації відповідно до рекомендацій лікаря та фахівця з реабілітації, вибір закладу охорони здоров’я, а також доступ до необхідних лікарських засобів та медичних виробів у порядку, встановленому законодавством;

( Пункт "д" частини першої статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом № 997-V від 27.04.2007; в редакції Законів № 1053-IX від 03.12.2020 - вводиться в дію з 30.06.2021, № 3301-IX від 09.08.2023, № 3528-IX від 21.12.2023 )

е) достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я і здоров'я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь;

є) участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в сфері охорони здоров'я;

ж) участь в управлінні охороною здоров'я та проведенні громадської експертизи з цих питань у порядку, передбаченому законодавством;

з) можливість об'єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров'я;

и) правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов'язаних із станом здоров'я;

і) відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди;

ї) оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров'я;

й) можливість проведення незалежної медичної експертизи відповідного типу у разі незгоди громадянина з висновком державної медичної експертизи, застосування до нього запобіжного заходу як до особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, примусових заходів медичного характеру, примусового лікування, примусової госпіталізації та в інших випадках, коли діями працівників охорони здоров’я порушуються права громадянина України на охорону здоров’я;

( Пункт "й" частини першої статті 6 в редакції Закону № 2204-VIII від 14.11.2017 )

к) право пацієнта, який перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров'я, на допуск до нього інших медичних працівників, членів сім'ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса та адвоката, а також священнослужителя для відправлення богослужіння та релігійного обряду;

( Частину першу статті 6 доповнено пунктом "к" згідно із Законом № 997-V від 27.04.2007 )

л) інформування про доступні медичні та реабілітаційні послуги із застосуванням телемедицини і телереабілітації.

( Частину першу статті 6 доповнено пунктом "л" згідно із Законом № 2206-VIII від 14.11.2017; в редакції Закону № 1053-IX від 03.12.2020 - вводиться в дію з 30.06.2021 )

Законами України можуть бути визначені й інші права громадян у сфері охорони здоров'я.

( Частина друга статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5460-VI від 16.10.2012 )

Громадянам України, які перебувають за кордоном, гарантується право на охорону здоров'я у формах і обсязі, передбачених міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.

Стаття 7. Гарантії права на охорону здоров'я

Держава згідно з Конституцією України гарантує всім громадянам реалізацію їх прав у сфері охорони здоров'я шляхом:

а) створення розгалуженої мережі закладів охорони здоров'я;

б) організації і проведення системи державних і громадських заходів щодо охорони та зміцнення здоров'я;

в) фінансування надання всім громадянам та іншим визначеним законом особам гарантованого обсягу медичних і реабілітаційних послуг та лікарських засобів у порядку, встановленому законом;

( Пункт "в" статті 7 в редакції Закону № 2168-VIII від 19.10.2017; із змінами, внесеними згідно із Законом № 1053-IX від 03.12.2020 - вводиться в дію з 30.06.2021 )

г) здійснення державного і можливості громадського контролю та нагляду в сфері охорони здоров'я;

д) організації державної системи збирання, обробки і аналізу соціальної, екологічної, спеціальної медичної та реабілітаційної статистичної інформації;

( Пункт "д" статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1053-IX від 03.12.2020 - вводиться в дію з 30.06.2021 )

е) встановлення відповідальності за порушення прав і законних інтересів громадян у сфері охорони здоров'я.

Стаття 8. Державний захист права на охорону здоров'я

Держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров'я і забезпечує його захист.

Кожен громадянин має право на безоплатне отримання у державних та комунальних закладах охорони здоров’я медичної допомоги, до якої належать:

екстрена медична допомога;

первинна медична допомога;

спеціалізована медична допомога;

паліативна допомога.

( Статтю 8 доповнено новою частиною згідно із Законом № 3611-VI від 07.07.2011; в редакції Закону № 2347-IX від 01.07.2022 )

Держава визнає право кожного громадянина на отримання реабілітаційної допомоги під час надання медичної допомоги. Порядок надання реабілітаційної допомоги під час надання медичної допомоги встановлюється законодавством.

( Статтю 8 доповнено новою частиною згідно із Законом № 2347-IX від 01.07.2022 )

Держава гарантує безоплатне надання медичної допомоги у державних та комунальних закладах охорони здоров’я за епідемічними показаннями. Держава також гарантує безоплатне проведення медико-соціальної експертизи, судово-медичної та судово-психіатричної експертизи, патологоанатомічних розтинів та пов’язаних з ними досліджень у порядку, встановленому законодавством.

( Статтю 8 доповнено новою частиною згідно із Законом № 3611-VI від 07.07.2011; в редакції Закону № 2168-VIII від 19.10.2017 )

Держава гарантує громадянам України та іншим визначеним законом особам надання необхідних медичних послуг та лікарських засобів за рахунок коштів Державного бюджету України на умовах та в порядку, встановлених законодавством.

( Статтю 8 доповнено новою частиною згідно із Законом № 2168-VIII від 19.10.2017 )

У разі порушення законних прав і інтересів громадян у сфері охорони здоров'я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов'язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди.

Судовий захист права на охорону здоров'я здійснюється у порядку, встановленому законодавством.

Проведення державної оцінки медичних технологій здійснюється у порядку , встановленому Кабінетом Міністрів України.

( Статтю 8 доповнено частиною згідно із Законом № 2168-VIII від 19.10.2017; в редакції Закону № 3728-IX від 22.05.2024 )

Стаття 9. Обмеження прав громадян, пов'язані із станом їх здоров'я

На підставах і в порядку, передбачених законами України, громадяни можуть бути визнані тимчасово або постійно не придатними за станом здоров'я до професійної або іншої діяльності, пов'язаної з підвищеною небезпекою для оточуючих, а також з виконанням певних державних функцій.

Застосування запобіжних заходів до особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, примусових заходів медичного характеру стосовно осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, примусового лікування до осіб, які вчинили кримінальні правопорушення та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб, обмеження прав інших громадян у вигляді примусового лікування, примусової госпіталізації або у зв’язку із встановленням карантину допускаються виключно з підстав і в порядку, передбачених законом.

( Частина друга статті 9 в редакції Закону № 2204-VIII від 14.11.2017; із змінами, внесеними згідно із Законом № 720-IX від 17.06.2020 )

Рішення про обмеження прав громадян, пов'язані із станом їх здоров'я, можуть бути оскаржені в судовому порядку.

Стаття 10. Обов'язки громадян у сфері охорони здоров'я

Громадяни України зобов'язані:

а) піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян;

б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення;

в) вживати передбачених Законом України "Про екстрену медичну допомогу", заходів для забезпечення надання екстреної медичної допомоги іншим особам, які знаходяться у невідкладному стані;

( Пункт "в" статті 10 в редакції Закону № 5081-VI від 05.07.2012 )

г) виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.

Стаття 11. Права і обов'язки іноземців та осіб без громадянства

( У назві та тексті статті 11 слова "іноземні громадяни" в усіх відмінках замінено словом "іноземці" у відповідному відмінку згідно із Законом № 5460-VI від 16.10.2012 )

Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають на території України, особи, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, користуються такими ж правами і несуть такі ж обов'язки в сфері охорони здоров'я, як і громадяни України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами чи законами України.

( Частина перша статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законами № 5290-VI від 18.09.2012, № 5460-VI від 16.10.2012 )

Права та обов'язки в сфері охорони здоров'я іноземців та осіб без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, визначаються законами України і відповідними міжнародними договорами.

( Частина друга статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5460-VI від 16.10.2012 )

Розділ III

ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

Стаття 12. Охорона здоров'я - пріоритетний напрям державної діяльності

Охорона здоров'я - один з пріоритетних напрямів державної діяльності. Держава формує політику охорони здоров'я в Україні та забезпечує її реалізацію.

( Дію частини другої статті 12 зупинено на 2004 рік згідно із Законом № 1344-IV від 27.11.2003 ) ( Дію частини другої статті 12 зупинено на 2003 рік згідно із Законом № 380-IV від 26.12.2002 )

Державна політика охорони здоров'я забезпечується бюджетними асигнуваннями в розмірі, що відповідає її науково обгрунтованим потребам, але не менше десяти відсотків національного доходу.

Стаття 13. Формування державної політики охорони здоров'я

Основу державної політики охорони здоров'я формує Верховна Рада України шляхом закріплення конституційних і законодавчих засад охорони здоров'я, визначення її мети, головних завдань, напрямів, принципів і пріоритетів, встановлення нормативів і обсягів бюджетного фінансування, створення системи відповідних кредитно-фінансових, податкових, митних та інших регуляторів, затвердження загальнодержавних програм охорони здоров'я.

( Частина перша статті 13 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3421-IV від 09.02.2006 ) ( Частину другу статті 13 виключено на підставі Закону № 5460-VI від 16.10.2012 )

Складовою частиною державної політики охорони здоров'я в Україні є політика охорони здоров'я в Автономній Республіці Крим, місцеві і регіональні комплексні та цільові програми, що формуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та відображають специфічні потреби охорони здоров'я населення, яке проживає на відповідних територіях.

( Частина третя статті 13 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3611-VI від 07.07.2011 )

Стаття 14. Реалізація державної політики охорони здоров'я

Реалізація державної політики охорони здоров'я покладається на органи виконавчої влади.

( Частину другу статті 14 виключено на підставі Закону № 5460-VI від 16.10.2012 ) ( Частину третю статті 14 виключено на підставі Закону № 5460-VI від 16.10.2012 )

Кабінет Міністрів України організує розробку та здійснення державних цільових програм, створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність в сфері охорони здоров'я, забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров'я, укладає міжурядові угоди і координує міжнародне співробітництво з питань охорони здоров'я, а також в межах своєї компетенції здійснює інші повноваження, покладені на органи виконавчої влади в сфері охорони здоров'я.

( Частина четверта статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3421-IV від 09.02.2006 )

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади в межах своєї компетенції розробляють програми і прогнози в сфері охорони здоров'я, визначають єдині науково обгрунтовані державні стандарти, критерії та вимоги, що мають сприяти охороні здоров'я населення, здійснюють державний контроль і нагляд та іншу виконавчо-розпорядчу діяльність в сфері охорони здоров'я.

( Частина п'ята статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3611-VI від 07.07.2011, № 421-IX від 20.12.2019 )

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, а також органи місцевого самоврядування реалізують державну політику у сфері охорони здоров'я в межах своїх повноважень, передбачених законодавством.

( Частина шоста статті 14 в редакції Закону № 3611-VI від 07.07.2011 )

Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад здійснюють управління комунальними закладами охорони здоров’я, організацію їх матеріально-технічного, кадрового та фінансового забезпечення відповідно до закону.

( Статтю 14 доповнено частиною сьомою згідно із Законом № 421-IX від 20.12.2019 )

Стаття 14-1. Система стандартів у сфері охорони здоров'я

Систему стандартів у сфері охорони здоров'я складають державні соціальні нормативи та галузеві стандарти.

Державні соціальні нормативи у сфері охорони здоров'я встановлюються відповідно до Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".

Галузевими стандартами у сфері охорони здоров'я є:

стандарт медичної допомоги (медичний стандарт) - сукупність норм, правил і нормативів, а також показники (індикатори) якості надання медичної допомоги відповідного виду, які розробляються з урахуванням сучасного рівня розвитку медичної науки і практики;

клінічний протокол - уніфікований документ, який визначає вимоги до діагностичних, лікувальних, профілактичних методів надання медичної допомоги та їх послідовність;

( Абзац третій частини третьої статті 14-1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1053-IX від 03.12.2020 - вводиться в дію з 30.06.2021 )

протокол надання реабілітаційної допомоги у сфері охорони здоров’я - уніфікований документ, що визначає вимоги до реабілітаційних заходів та їх послідовність відповідно до напрямів реабілітації у сфері охорони здоров’я з урахуванням сучасного рівня розвитку міжнародної реабілітаційної науки і практики;

( Частину третю статті 14-1 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 1053-IX від 03.12.2020 - вводиться в дію з 30.06.2021 )

табель матеріально-технічного оснащення - документ, що визначає мінімальний перелік обладнання, устаткування та засобів, необхідних для оснащення конкретного типу закладу охорони здоров’я, його підрозділу, а також для забезпечення діяльності фізичних осіб - підприємців, які провадять господарську діяльність з медичної практики за певною спеціальністю (спеціальностями) та/або мають право на надання реабілітаційної допомоги згідно із законодавством;

( Абзац п'ятий частини третьої статті 14-1 в редакції Закону № 1053-IX від 03.12.2020 - вводиться в дію з 30.06.2021 )

лікарський формуляр - перелік зареєстрованих в Україні лікарських засобів, що включає ліки з доведеною ефективністю, допустимим рівнем безпеки, використання яких є економічно прийнятним;

стандарт реабілітаційної допомоги - сукупність норм, правил і нормативів, а також показники (індикатори) якості надання реабілітаційної допомоги відповідного напряму реабілітації у сфері охорони здоров’я, які розробляються з урахуванням сучасного рівня розвитку медичної науки і доказових методів реабілітації.

( Частину третю статті 14-1 доповнено абзацом сьомим згідно із Законом № 3728-IX від 22.05.2024 )

Галузеві стандарти у сфері охорони здоров'я розробляються і затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті.

( Частина четверта статті 14-1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3576-IX від 07.02.2024 )

Галузевими стандартами у сфері охорони здоров’я є також інші норми, правила та нормативи, передбачені законами, що регулюють діяльність у сфері охорони здоров’я, або визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

( Частина п’ята статті 14-1 в редакції Закону № 3728-IX від 22.05.2024 )

Додержання стандартів медичної допомоги (медичних стандартів), стандартів реабілітаційної допомоги, клінічних протоколів, протоколів надання реабілітаційної допомоги, табелів матеріально-технічного оснащення є обов’язковим для всіх реабілітаційних закладів, закладів охорони здоров’я, їх відділень, підрозділів, а також для фізичних осіб - підприємців, які провадять господарську діяльність з медичної практики та/або мають право на надання реабілітаційної допомоги згідно із законодавством.

( Частина шоста статті 14-1 в редакції Законів № 1053-IX від 03.12.2020 - вводиться в дію з 30.06.2021, № 3728-IX від 22.05.2024 )

Табелі матеріально-технічного оснащення, стандарти, обсяги надання домедичної допомоги та медичної допомоги на догоспітальному етапі під час ведення бойових дій та підготовки сил безпеки і сил оборони за призначенням у тактичних умовах затверджуються Міністерством оборони України для сил безпеки і сил оборони у порядку, визначеному Законом України "Про оборону України".

( Статтю 14-1 доповнено частиною сьомою згідно із Законом № 3576-IX від 07.02.2024 ) ( Основи законодавства доповнено статтею 14-1 згідно із Законом № 3611-VI від 07.07.2011 )

Стаття 15. Органи охорони здоров'я

Реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я забезпечують:

центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я;

центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері контролю якості та безпеки лікарських засобів.

( Абзац третій частини першої статті 15 в редакції Закону № 2573-IX від 06.09.2022 )

Реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, санітарного та епідемічного благополуччя населення в адміністративно-територіальних одиницях України здійснюють Рада міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації.

( Частина друга статті 15 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2573-IX від 06.09.2022 ) ( Стаття 15 в редакції Закону № 5460-VI від 16.10.2012 )

Стаття 16. Заклади охорони здоров'я

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування сприяють розвитку закладів охорони здоров’я усіх форм власності.

( Частина перша статті 16 в редакції Закону № 421-IX від 20.12.2019 )

Порядок створення, припинення закладів охорони здоров'я, особливості діяльності визначаються законом.

( Частина друга статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2347-IX від 01.07.2022 )

Мережа державних і комунальних закладів охорони здоров'я формується з урахуванням планів розвитку госпітальних округів, потреб населення у медичному обслуговуванні, необхідності забезпечення належної якості такого обслуговування, своєчасності, доступності для громадян, ефективного використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена.

( Частина третя статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом № 421-IX від 20.12.2019 )

З метою забезпечення територіальної доступності якісної медичної та реабілітаційної допомоги населенню визначається госпітальний округ. Госпітальний округ поділяється на госпітальні кластери, в межах яких організовано комплексний доступ населення до медичного обслуговування в стаціонарних умовах. Межі госпітальних округів та госпітальних кластерів, порядок їх визначення та функціонування, а також порядок визначення кластерних, надкластерних та інших видів закладів охорони здоров’я, що входять до спроможної мережі закладів охорони здоров’я госпітального округу, визначаються Кабінетом Міністрів України на основі потреб населення у комплексному медичному обслуговуванні в стаціонарних умовах.

( Частина четверта статті 16 в редакції Законів № 421-IX від 20.12.2019, № 2347-IX від 01.07.2022, № 2494-IX від 29.07.2022 )

Органи місцевого самоврядування здійснюють планування розвитку мережі закладів охорони здоров’я комунальної форми власності, приймають рішення про створення, припинення, реорганізацію чи перепрофілювання закладів охорони здоров’я з урахуванням затвердженого у встановленому порядку плану розвитку госпітального округу.

( Статтю 16 доповнено новою частиною згідно із Законом № 421-IX від 20.12.2019; в редакції Закону № 2347-IX від 01.07.2022 )

Заклади охорони здоров’я можуть добровільно проходити акредитацію в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Не підлягають обов’язковій акредитації аптечні заклади. Акредитація аптечних закладів може здійснюватися на добровільних засадах.

( Частина статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законами № 326-VIII від 09.04.2015, № 2168-VIII від 19.10.2017 )

Заклад охорони здоров'я провадить свою діяльність на підставі статуту (положення), що затверджується власником закладу (уповноваженим ним органом).

Керівником закладу охорони здоров'я незалежно від форми власності може бути призначено лише особу, яка відповідає єдиним кваліфікаційним вимогам, що встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Призначення на посаду та звільнення з посади керівника закладу охорони здоров'я здійснюються відповідно до законодавства.

Керівники державних та комунальних закладів охорони здоров’я призначаються на посаду уповноваженим виконавчим органом управління власника закладу охорони здоров’я на конкурсній основі шляхом укладання з ними контракту на строк від трьох до п’яти років. Порядок проведення конкурсу на зайняття посади керівника державного, комунального закладу охорони здоров’я та порядок укладання контракту з керівником державного, комунального закладу охорони здоров’я, а також типова форма такого контракту затверджуються Кабінетом Міністрів України.

( Частина статті 16 в редакції Законів № 694-VII від 19.11.2013, № 2002-VIII від 06.04.2017 ) ( Частину одинадцяту статті 16 виключено на підставі Закону № 2573-IX від 06.09.2022 )

Залежно від форми власності заклади охорони здоров’я утворюються та функціонують як державні, комунальні, приватні чи засновані на змішаній формі власності. Державні та комунальні заклади охорони здоров’я не підлягають приватизації.

( Статтю 16 доповнено частиною згідно із Законом № 2002-VIII від 06.04.2017 )

За організаційно-правовою формою заклади охорони здоров’я державної власності можуть утворюватися та функціонувати як державні некомерційні підприємства або державні установи.

( Статтю 16 доповнено частиною згідно із Законом № 2002-VIII від 06.04.2017; в редакції Закону № 1962-IX від 15.12.2021 )

За організаційно-правовою формою заклади охорони здоров’я комунальної власності можуть утворюватися та функціонувати як комунальні некомерційні підприємства або комунальні установи. Заклади охорони здоров’я комунальної власності можуть утворюватися та функціонувати шляхом здійснення співробітництва територіальних громад у формах, передбачених законом, у тому числі як спільне комунальне підприємство.

( Статтю 16 доповнено частиною згідно із Законом № 2002-VIII від 06.04.2017; із змінами, внесеними згідно із Законом № 421-IX від 20.12.2019 )

Заклади охорони здоров’я приватної власності не обмежені у виборі організаційно-правової форми.

( Статтю 16 доповнено частиною згідно із Законом № 2002-VIII від 06.04.2017 )

Заклади охорони здоров’я комунальної та державної форми власності, що діють в організаційно-правовій формі установи, можуть бути реорганізовані, у тому числі шляхом перетворення, за рішенням власника або уповноваженого органу управління.

( Статтю 16 доповнено частиною згідно із Законом № 2002-VIII від 06.04.2017; в редакції Закону № 421-IX від 20.12.2019 ) ( Стаття 16 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3370-IV від 19.01.2006, № 2592-VI від 07.10.2010; в редакції Закону № 3611-VI від 07.07.2011 )

Стаття 17. Господарська діяльність у сфері охорони здоров'я

Провадження господарської діяльності в сфері охорони здоров'я, яка відповідно до закону підлягає ліцензуванню, дозволяється лише за наявності ліцензії.

Держава підтримує господарську діяльність у сфері охорони здоров'я.

( Стаття 17 в редакції Закону № 3370-IV від 19.01.2006 )

Стаття 18. Фінансове забезпечення охорони здоров’я

Фінансове забезпечення охорони здоров’я може здійснюватися за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів, коштів юридичних та фізичних осіб, а також з інших джерел, не заборонених законом.

Рівень фінансового забезпечення охорони здоров’я розраховується на підставі науково обґрунтованих нормативів.

Кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, призначені на охорону здоров’я, використовуються, зокрема, для забезпечення медичної та реабілітаційної допомоги населенню, фінансування державних цільових і місцевих програм охорони здоров’я та фундаментальних наукових досліджень у цій сфері.

( Частина третя статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1053-IX від 03.12.2020 - вводиться в дію з 30.06.2021 )

Фінансове забезпечення державних та комунальних закладів охорони здоров’я - бюджетних установ здійснюється відповідно до бюджетного законодавства.

Медична допомога надається безоплатно за рахунок бюджетних коштів у закладах охорони здоров’я та фізичними особами - підприємцями, які зареєстровані та одержали в установленому законом порядку ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, з якими головними розпорядниками бюджетних коштів укладені договори про медичне обслуговування населення.

Реабілітаційна допомога у сфері охорони здоров’я надається за рахунок бюджетних коштів у реабілітаційних закладах, закладах охорони здоров’я з реабілітаційним відділенням чи підрозділом, інших суб’єктах господарювання, які мають право на надання реабілітаційної допомоги згідно із законодавством та з якими головні розпорядники бюджетних коштів уклали договори про медичне обслуговування населення.

( Статтю 18 доповнено новою частиною згідно із Законом № 1053-IX від 03.12.2020 - вводиться в дію з 30.06.2021 )

Договори про медичне обслуговування укладаються у межах бюджетних коштів, передбачених на охорону здоров’я, на підставі вартості та обсягу послуг з медичного обслуговування, замовником яких є держава або органи місцевого самоврядування. Вартість послуги з медичного обслуговування розраховується з урахуванням структури витрат, необхідних для надання такої послуги відповідно до галузевих стандартів у сфері охорони здоров’я. Методика розрахунку вартості послуги з медичного обслуговування, замовником якої є держава, затверджується Кабінетом Міністрів України.

( Частина сьома статті 18 в редакції Закону № 2347-IX від 01.07.2022 )

Вимоги до надавача послуг з медичного обслуговування населення, з яким головними розпорядниками бюджетних коштів укладаються договори про медичне обслуговування населення, порядок укладання таких договорів та типова форма договору затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Заклади охорони здоров’я можуть використовувати для підвищення рівня якості медичного обслуговування населення кошти, отримані від юридичних та фізичних осіб, якщо інше не встановлено законом.

( Частина дев’ята статті 18 в редакції Закону № 2347-IX від 01.07.2022 )

Заклади охорони здоров’я державної та комунальної форм власності можуть надавати послуги з медичного обслуговування, які не покриваються програмою медичних гарантій з медичного обслуговування населення, а також в інших випадках, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, за плату від юридичних і фізичних осіб. Плата за такі послуги з медичного обслуговування встановлюється закладами охорони здоров’я самостійно.

( Статтю 18 доповнено новою частиною згідно із Законом № 2347-IX від 01.07.2022 )

Порядок укладення договорів про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій та порядок визначення тарифів для оплати медичних послуг і лікарських засобів встановлюються Законом України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення".

( Статтю 18 доповнено частиною згідно із Законом № 2168-VIII від 19.10.2017 )

Порядок призначення та надання медичних субсидій встановлюється Кабінетом Міністрів України.

( Статтю 18 доповнено частиною згідно із Законом № 2168-VIII від 19.10.2017 ) ( Текст статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3421-IV від 09.02.2006; в редакції Законів № 3611-VI від 07.07.2011, № 2002-VIII від 06.04.2017 )

Стаття 19. Матеріально-технічне забезпечення охорони здоров'я

Держава організовує матеріально-технічне забезпечення охорони здоров’я в обсязі, необхідному для надання населенню гарантованого рівня медичної та реабілітаційної допомоги. Всі заклади охорони здоров’я мають право самостійно вирішувати питання свого матеріально-технічного забезпечення. Держава сприяє виробництву медичної апаратури, інструментарію, обладнання, лабораторних реактивів, ліків, медичних виробів (виробів медичного призначення), допоміжнх засобів реабілітації, протезних і гігієнічних засобів та інших виробів, необхідних для охорони здоров’я, а також розвитку торгівлі цими виробами.

( Частина перша статті 19 в редакції Закону № 1053-IX від 03.12.2020 - вводиться в дію з 30.06.2021 )

З цією метою забезпечується реалізація державних цільових програм пріоритетного розвитку медичної, біологічної та фармацевтичної промисловості, виробництва медичних виробів (виробів медичного призначення), допоміжних засобів реабілітації, заохочуються підприємництво і міжнародне співробітництво в сфері матеріально-технічного забезпечення охорони здоров'я, створюється система відповідних податкових, цінових, митних та інших пільг і регуляторів.

( Частина друга статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3421-IV від 09.02.2006, № 1053-IX від 03.12.2020 - вводиться в дію з 30.06.2021 )

Держава забезпечує дотримання вимог закону щодо обмеження реклами лікарських засобів та може обмежувати експорт товарів, необхідних для охорони здоров'я, і сировини для їх виготовлення, якщо це може зашкодити інтересам охорони здоров'я населення України.

( Частина третя статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4196-VI від 20.12.2011 )

Для забезпечення належної якості виробів, необхідних для охорони здоров'я, їх застосування дозволяється лише після обов'язкової апробації, здійснюваної у порядку, погодженому з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Стаття 20. Наукове забезпечення охорони здоров'я

Держава сприяє розвитку наукових досліджень у сфері охорони здоров'я і впровадженню їх результатів у діяльність закладів і працівників охорони здоров'я. Дослідження, що проводяться академічними і відомчими науковими установами, навчальними закладами та іншими науковими установами і підрозділами або окремими науковцями, фінансуються на конкурсній основі з державного бюджету, а також за рахунок будь-яких інших джерел фінансування, що не суперечать законодавству.

Всі державні цільові програми у сфері охорони здоров'я та найважливіші заходи щодо їх здійснення підлягають науковій експертизі, яка проводиться відповідно до закону у провідних національних і міжнародних установах, визначених Кабінетом Міністрів України.

( Частина друга статті 20 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3421-IV від 09.02.2006 )

Вищою науковою медичною установою України із статусом самоврядної організації і незалежною у проведенні досліджень і розробці напрямів наукового пошуку є Академія медичних наук України.

Стаття 21. Податкові та інші пільги в сфері охорони здоров'я

Заклади охорони здоров'я, особи, які здійснюють підприємницьку діяльність в сфері охорони здоров'я, а також суб'єкти господарювання, що виробляють продукцію, необхідну для забезпечення діяльності закладів охорони здоров'я, користуються податковими та іншими пільгами, передбаченими законодавством.

Стаття 22. Державний контроль і нагляд в сфері охорони здоров'я

Держава через спеціально уповноважені органи виконавчої влади здійснює контроль і нагляд за додержанням законодавства про охорону здоров'я, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення здорового навколишнього природного середовища і санітарно-епідемічного благополуччя населення, нормативів професійної діяльності в сфері охорони здоров'я, вимог Державної Фармакопеї, стандартів медичного обслуговування, медичних матеріалів і технологій та протоколів надання реабілітаційної допомоги.

( Стаття 22 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1053-IX від 03.12.2020 - вводиться в дію з 30.06.2021 ) ( Статтю 23 виключено на підставі Закону № 1697-VII від 14.10.2014 )

Стаття 24. Участь громадськості в охороні здоров'я

Державні органи, заклади охорони здоров’я зобов’язані сприяти реалізації права громадян на участь в управлінні охороною здоров’я.

У державних та комунальних закладах охорони здоров’я, що надають спеціалізовану медичну допомогу, з якими головними розпорядниками бюджетних коштів укладені договори про медичне обслуговування населення, за рішенням власника закладу охорони здоров’я (уповноваженого ним органу) утворюються наглядові ради з обов’язковим залученням представників громадськості (за їхньою згодою). Наглядові ради також можуть утворюватися за рішенням власника в інших закладах охорони здоров’я.

( Частина друга статті 24 в редакції Закону № 2347-IX від 01.07.2022 )

Наглядові ради розглядають питання, зокрема, щодо дотримання прав та забезпечення безпеки пацієнтів, додержання вимог законодавства при здійсненні медичного обслуговування населення закладом охорони здоров’я, фінансово-господарської діяльності закладу охорони здоров’я.

( Частина третя статті 24 в редакції Закону № 2347-IX від 01.07.2022 )

До складу наглядової ради закладу охорони здоров’я, крім представників власника закладу охорони здоров’я (уповноваженого ним органу) та відповідних органів виконавчої влади та/або органів місцевого самоврядування, входять (за їхньою згодою) депутати місцевих рад, представники громадськості та громадських об’єднань, діяльність яких спрямована на захист прав у сфері охорони здоров’я, організацій, що здійснюють професійне самоврядування у сфері охорони здоров’я. До складу наглядових рад включаються незалежні члени наглядової ради, кількість яких повинна становити більшість членів наглядової ради. До складу наглядової ради державного чи комунального закладу охорони здоров’я не можуть входити громадяни Російської Федерації або Республіки Білорусь, а також особи, до яких застосовуються обмежувальні заходи (санкції).

( Частина четверта статті 24 в редакції Законів № 2347-IX від 01.07.2022, № 3728-IX від 22.05.2024 )

Порядок утворення, вимоги до членів наглядової ради закладу охорони здоров’я, права, обов’язки наглядової ради закладу охорони здоров’я, типове положення про неї затверджуються Кабінетом Міністрів України.

( Частина п ’ята статті 24 в редакції Законів № 2347-IX від 01.07.2022, № 3728-IX від 22.05.2024 )

При закладах охорони здоров’я з метою сприяння їх діяльності можуть також утворюватися опікунські ради, до складу яких (за їхньою згодою) можуть включатися благодійники, представники громадськості та громадських об’єднань, благодійних, релігійних організацій, органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації, волонтери та інші. Рішення про створення опікунської ради при закладі охорони здоров’я та положення про неї затверджуються наказом керівника закладу охорони здоров’я або уповноваженого органу.

У визначенні змісту та шляхів виконання державних цільових та місцевих програм у сфері охорони здоров’я, здійсненні відповідних заходів, вирішенні кадрових, наукових та інших питань державної політики можуть брати участь організації, що здійснюють професійне самоврядування у сфері охорони здоров’я, та інші громадські об’єднання, діяльність яких спрямована на захист прав у сфері охорони здоров’я, іноземні неурядові організації.

( Стаття 24 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3421-IV від 09.02.2006; в редакції Закону № 2002-VIII від 06.04.2017 )

Стаття 24-1. Захист прав пацієнтів

Правові, економічні, організаційні основи захисту прав та законних інтересів пацієнтів визначаються законом

( Розділ III доповнено статтею 24-1 згідно із Законом № 3611-VI від 07.07.2011 )

Стаття 24-2. Електронна система охорони здоров’я

1. Порядок функціонування електронної системи охорони здоров’я затверджується Кабінетом Міністрів України з урахуванням вимог законодавства України щодо захисту персональних даних. Захист інформації в електронній системі охорони здоров’я здійснюється у встановленому законодавством порядку.

Метою функціонування електронної системи охорони здоров’я є забезпечення виконання завдань та функцій у сфері охорони здоров’я, визначених відповідно до закону.

2. Доступ до відомостей про пацієнта, що містяться в електронній системі охорони здоров’я, можливий лише у разі отримання згоди такого пацієнта (його законного представника) у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди. Без згоди доступ до відомостей про пацієнта можливий лише:

за наявності ознак прямої загрози життю пацієнта;

у разі неможливості отримання згоди такого пацієнта чи його законного представника (до часу, коли отримання згоди стане можливим);

за рішенням суду.

3. Підписуючи декларацію про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, пацієнт (його законний представник) надає згоду на доступ до відомостей про нього, що містяться в електронній системі охорони здоров’я, такому лікарю, а також іншим лікарям за його направленням у межах, необхідних для надання медичних послуг такими лікарями.

4. Для забезпечення функціонування електронної системи охорони здоров’я, з метою виконання завдань і функцій, покладених на електронну систему охорони здоров’я щодо забезпечення можливості використання пацієнтами електронних сервісів для реалізації їх прав, автоматизації ведення обліку медичних послуг, управління медичною інформацією у сфері охорони здоров’я, для реєстрації пацієнта, оновлення відомостей та верифікації даних про нього з електронної системи охорони здоров’я до Єдиного державного демографічного реєстру, Державного реєстру актів цивільного стану громадян та/або Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку електронної інформаційної взаємодії можуть передаватися такі відомості про фізичних осіб, які зареєстровані в електронній системі охорони здоров’я або яких передбачається в ній зареєструвати:

прізвище, власне ім’я, по батькові (за наявності);

дата народження/смерті;

стать;

відомості, що підтверджують повноваження батьків пацієнтів як їх законних представників;

реквізити (тип, назва документа, серія (за наявності), номер, дата видачі та уповноважений суб’єкт, що видав документ, строк дії документа) документа, що посвідчує особу та відомості про який внесено до електронної системи охорони здоров’я;

реквізити (серія, номер, дата видачі та уповноважений суб’єкт, що видав документ) свідоцтва про народження або документа про реєстрацію народження, виданого компетентним органом іноземної держави і легалізованого у встановленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України (за наявності);

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті);

унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (за наявності).

Інформаційна взаємодія між електронною системою охорони здоров’я та Єдиним державним демографічним реєстром, Державним реєстром актів цивільного стану громадян та Державним реєстром фізичних осіб - платників податків здійснюється у встановленому законодавством порядку з використанням системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів та/або з використанням єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України з дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних".

Під час інформаційної взаємодії, передбаченої цією частиною, доступ до медичної інформації щодо пацієнта не допускається.

Національна служба здоров’я України під час забезпечення функціонування електронної системи охорони здоров’я та здійснення інформаційної взаємодії між центральною базою даних цієї системи та іншими відповідними державними інформаційними електронними ресурсами забезпечує захист центральної бази даних електронної системи охорони здоров’я від несанкціонованого доступу до інформації щодо пацієнта, захист персональних даних пацієнтів відповідно до цих Основ та законів України "Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах", "Про захист персональних даних", міжнародних договорів у сфері захисту інформації, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

( Статтю 24-2 доповнено новою частиною згідно із Законом № 3191-IX від 29.06.2023 )

5. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення, зобов’язаний опубліковувати на своєму офіційному веб-сайті відомості, що містяться в електронній системі охорони здоров’я, за умови знеособлення персональних даних відповідно до вимог Закону України "Про захист персональних даних" в обсязі та порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

6. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення, здійснює із забезпеченням захисту персональних даних осіб обмін необхідною для діяльності інформацією із закладом охорони здоров’я, що здійснює державний санітарно-епідеміологічний нагляд та діяльність у галузі громадського здоров’я, який одержав ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, та необхідною для діяльності інформацією (крім інформації про стан здоров’я особи) з Пенсійним фондом України, Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю, з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціальної політики, загальнообов’язкового державного соціального та пенсійного страхування, соціального захисту населення. Перевірка достовірності інформації та документів, що внесені до електронної системи охорони здоров’я (крім інформації про стан здоров’я людини), на підставі яких формуються звіти, що є підставою для оплати наданих медичних послуг, лікарських засобів та медичних виробів за програмою медичних гарантій, або які містять персональні дані пацієнтів, медичних працівників, яким (якими) надано відповідні медичні послуги, лікарські засоби та медичні вироби, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, у порядку , визначеному Кабінетом Міністрів України. Така перевірка здійснюється шляхом автоматизованого обміну інформацією шляхом інформаційної взаємодії з інформаційно-аналітичною платформою електронної верифікації та моніторингу, створеною відповідно до статті 14 Закону України "Про верифікацію та моніторинг державних виплат", у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами такої перевірки у разі виявлення недостовірності інформації та документів, що внесені до електронної системи охорони здоров’я (крім інформації про стан здоров’я людини), на підставі яких формуються звіти, що є підставою для оплати наданих медичних послуг, лікарських засобів та медичних виробів за програмою медичних гарантій, або які містять персональні дані пацієнтів, медичних працівників, яким (якими) надано відповідні медичні послуги, лікарські засоби та медичні вироби, а також виявлення невідповідності відомостей в автоматизованих інформаційних системах, реєстрах, базах даних, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, надається рекомендація центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення, для проведення додаткової перевірки інформації, що містить невідповідності.

( Частина статті 24-2 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2438-IX від 19.07.2022 - щодо набрання чинності див. пункт 2; із змінами, внесеними згідно із Законом № 3191-IX від 29.06.2023 ) ( Розділ III доповнено статтею 24-2 згідно із Законом № 1962-IX від 15.12.2021 )

Розділ IV

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗДОРОВИХ І БЕЗПЕЧНИХ УМОВ ЖИТТЯ

Стаття 25. Підтримання необхідного для здоров'я життєвого рівня населення

Держава забезпечує життєвий рівень населення, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд, соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання його здоров'я.

З цією метою на основі науково обгрунтованих медичних, фізіологічних та санітарно-гігієнічних вимог встановлюються єдині мінімальні норми заробітної плати, пенсій, стипендій, соціальної допомоги та інших доходів населення, організується натуральне, в тому числі безплатне, забезпечення найбільш вразливих верств населення продуктами харчування, одягом, ліками та іншими предметами першої необхідності, здійснюється комплекс заходів щодо задоволення життєвих потреб біженців, безпритульних та інших осіб, які не мають певного місця проживання, безплатно надаються медична допомога і соціальне обслуговування особам, які перебувають у важкому матеріальному становищі, загрозливому для їх життя і здоров'я.

Медичні, фізіологічні та санітарно-гігієнічні вимоги щодо життєвого рівня населення затверджуються Верховною Радою України.

Стаття 26. Охорона навколишнього природного середовища

Держава забезпечує охорону навколишнього природного середовища як важливої передумови життя і здоров'я людини шляхом охорони живої і неживої природи, захисту людей від негативного екологічного впливу, шляхом досягнення гармонійної взаємодії особи, суспільства та природи, раціонального використання і відтворення природних ресурсів.

Відносини у сфері охорони навколишнього природного середовища регулюються відповідним законодавством України і міжнародними договорами.

Стаття 27. Забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя територій і населених пунктів

Санітарно-епідемічне благополуччя територій і населених пунктів забезпечується системою державних стимулів та регуляторів, спрямованих на суворе дотримання державних медико-санітарних нормативів і державних медико-санітарних правил, комплексом медико-санітарних заходів та організацією епідеміологічного нагляду і здійсненням державного нагляду (контролю).

( Частина перша статті 27 в редакції Закону № 2573-IX від 06.09.2022 )

В Україні встановлюються єдині санітарно-гігієнічні вимоги до планування і забудови населених пунктів; будівництва і експлуатації промислових та інших об'єктів; очистки і знешкодження промислових та комунально-побутових викидів, відходів і покидьків; утримання та використання жилих, виробничих і службових приміщень та територій, на яких вони розташовані; організації харчування і водопостачання населення; виробництва, застосування, зберігання, транспортування та захоронення радіоактивних, отруйних і сильнодіючих речовин; утримання і забою свійських та диких тварин, а також до іншої діяльності, що може загрожувати санітарно-епідемічному благополуччю територій і населених пунктів.

Стаття 28. Створення сприятливих для здоров'я умов праці, навчання, побуту та відпочинку

З метою забезпечення сприятливих для здоров'я умов праці, навчання, побуту та відпочинку, високого рівня працездатності, профілактики травматизму і професійних захворювань, отруєнь та відвернення іншої можливої шкоди для здоров'я встановлюються єдині санітарно-гігієнічні вимоги до організації виробничих та інших процесів, пов'язаних з діяльністю людей, а також до якості машин, обладнання, будівель, споживчих товарів та інших об'єктів, які можуть мати шкідливий вплив на здоров'я. Всі державні стандарти, технічні умови і промислові зразки обов'язково погоджуються з органами охорони здоров'я в порядку, встановленому законодавством.

Власники і керівники підприємств, установ і організацій зобов'язані забезпечити в їх діяльності виконання правил техніки безпеки, виробничої санітарії та інших вимог щодо охорони праці, передбачених законодавством про працю, не допускати шкідливого впливу на здоров'я людей та навколишнє середовище.

Держава забезпечує нагляд і контроль за створенням сприятливих для здоров'я умов праці, навчання, побуту і відпочинку, сприяє громадському контролю з цих питань.

Стаття 29. Збереження генофонду народу України

В інтересах збереження генофонду народу України, запобігання демографічній кризі, забезпечення здоров'я майбутніх поколінь і профілактики спадкових захворювань держава здійснює комплекс заходів, спрямованих на усунення факторів, що шкідливо впливають на генетичний апарат людини, а також створює систему державного генетичного моніторингу, організує медико-генетичну допомогу населенню, сприяє збагаченню і поширенню наукових знань в сфері генетики і демографії.

Забороняється медичне втручання, яке може викликати розлад генетичного апарату людини.

Стаття 30. Запобігання інфекційним захворюванням, небезпечним для населення

Держава забезпечує планомірне науково обгрунтоване попередження, лікування, локалізацію та ліквідацію масових інфекційних захворювань.

Особи, які є носіями збудників інфекційних захворювань, небезпечних для населення, усуваються від роботи та іншої діяльності, яка може сприяти поширенню інфекційних хвороб, і підлягають медичному нагляду і лікуванню за рахунок держави з виплатою в разі потреби допомоги по соціальному страхуванню. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов'язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України.

У разі загрози виникнення або поширення епідемічних захворювань Кабінетом Міністрів України у порядку, встановленому законом можуть запроваджуватися особливі умови і режими праці, навчання, пересування і перевезення на всій території України або в окремих її місцевостях, спрямовані на запобігання поширенню та ліквідацію цих захворювань.

( Частина третя статті 30 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5460-VI від 16.10.2012 )

Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування зобов'язані активно сприяти здійсненню протиепідемічних заходів.

( Частина четверта статті 30 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3611-VI від 07.07.2011 )

Перелік особливо небезпечних і небезпечних інфекційних захворювань та умови визнання особи інфекційно хворою або носієм збудника інфекційного захворювання визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я і публікуються в офіційних джерелах.

Стаття 31. Обов'язкові медичні огляди

З метою охорони здоров'я населення організуються профілактичні медичні огляди неповнолітніх, вагітних жінок, працівників підприємств, установ і організацій з шкідливими і небезпечними умовами праці, військовослужбовців та осіб, професійна чи інша діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення або підвищеною небезпекою для оточуючих.

Власники та керівники підприємств, установ і організацій несуть відповідальність за своєчасність проходження своїми працівниками обов'язкових медичних оглядів та за шкідливі наслідки для здоров'я населення, спричинені допуском до роботи осіб, які не пройшли обов'язкового медичного огляду.

Перелік категорій населення, які повинні проходити обов'язкові медичні огляди, періодичність, джерела фінансування та порядок цих оглядів визначаються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 32. Сприяння здоровому способу життя населення

Держава сприяє утвердженню здорового способу життя населення шляхом поширення наукових знань з питань охорони здоров'я, організації медичного, екологічного і фізичного виховання, здійснення заходів, спрямованих на підвищення гігієнічної культури населення, створення необхідних умов, в тому числі медичного контролю, для заняття фізкультурою, спортом і туризмом, розвиток мережі лікарсько-фізкультурних закладів, профілакторіїв, баз відпочинку та інших оздоровчих закладів, на боротьбу із шкідливими для здоров'я людини звичками, встановлення системи соціально-економічного стимулювання осіб, які ведуть здоровий спосіб життя.

( Частина перша статті 32 із змінами, внесеними згідно із Законом № 200/94-ВР від 13.10.94 )

В Україні проводиться державна політика обмеження куріння та вживання алкогольних напоїв. Реклама тютюнових виробів, алкогольних напоїв та інших товарів, шкідливих для здоров'я людини, здійснюється відповідно до Закону України "Про рекламу".

( Частина друга статті 32 в редакції Закону № 70/97-ВР від 14.02.97 )

З метою запобігання шкоди здоров'ю населення застосування гіпнозу, навіювання, інших методів психологічного і психотерапевтичного впливу дозволяється лише у місцях та в порядку, встановлених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

( Частина третя статті 32 в редакції Закону № 1033-V від 17.05.2007 )

Розділ V

МЕДИЧНА ДОПОМОГА

( Назва розділу V в редакції Закону № 3611-VI від 07.07.2011 )

Стаття 33. Забезпечення надання медичної допомоги

Медична допомога надається відповідно до медичних показань професійно підготовленими медичними працівниками, які перебувають у трудових відносинах із закладами охорони здоров’я, що забезпечують надання медичної допомоги згідно з одержаною відповідно до закону ліцензією, та фізичними особами - підприємцями, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку і можуть перебувати з цими закладами у цивільно-правових відносинах.

( Частина перша статті 33 в редакції Закону № 5081-VI від 05.07.2012 )

У закладах охорони здоров’я з метою забезпечення освітнього процесу медична допомога може надаватися науково-педагогічними працівниками закладів вищої (післядипломної) освіти, які здійснюють підготовку кадрів у сфері охорони здоров’я, за умови, що вони мають сертифікат лікаря-спеціаліста та отримали погодження керівника закладу охорони здоров’я на надання медичної допомоги пацієнту, форма якого затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

( Статтю 33 доповнено новою частиною згідно із Законом № 749-IX від 03.07.2020 - щодо дії частини другої статті 33 див. пункт 2 розділу II )

Організація освітнього процесу у закладах охорони здоров’я за участі науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти, що здійснюють підготовку здобувачів вищої освіти у сфері охорони здоров’я, здійснюється відповідно до положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

( Статтю 33 доповнено новою частиною згідно із Законом № 749-IX від 03.07.2020 )

Участь у наданні всіх видів медичної допомоги, під керівництвом лікаря закладу охорони здоров’я, беруть лікарі-інтерни відповідно до положення, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

( Статтю 33 доповнено новою частиною згідно із Законом № 749-IX від 03.07.2020 )

................

Перейти до повного тексту