РЕЗУЛЬТАТИ РОЗГЛЯДУ

Делегації знайдуть у долучнику оновлений Посібник користувача до Спільної позиції Ради 2008/944/СЗБП про визначення спільних правил контролю за експортом товарів і технологій військового призначення, схвалений Радою ("Міністрів закордонних справ") 20 липня 2015 року.

Усі держави-члени погодилися суворо дотримуватися Спільної позиції Ради 2008/944/СЗБП про визначення спільних правил контролю за експортом товарів і технологій військового призначення під час оцінювання заяв на експорт товарів, зазначених в узгодженому Спільному військовому списку ЄС. Ціллю Спільної позиції також є вдосконалення обміну інформацією між державами-членами та підвищення взаємного розуміння їхніх політик контролю за експортом.

Посібник користувача призначений допомогти державам-членам у застосуванні зазначеної Спільної позиції. Цей Посібник жодним чином не замінює Спільну позицію, проте наводить стислий виклад узгоджених настанов щодо тлумачення її критеріїв та імплементації її статей. Посібник призначений для використання переважно посадовими особами ліцензійного органу.

Цей Посібник користувача регулярно оновлюватиметься. Найновіша редакція буде доступна на інтернет-сайті Європейської служби зовнішніх справ (EEAS).

Глaва 1 - Практики надання ліцензій

Секція 1: Кращі практики у сфері сертифікатів кінцевого споживача

Секція 2: Оцінювання заяв на вбудовування та реекспорт

Секція 3: Верифікація після відвантаження

Секція 4: Експорт контрольованих товарів для гуманітарних цілей

Секція 5: Терміни та означення

Глaва 2 - Настанови щодо критеріїв

Вступ до всіх кращих практик, пов’язаних з критеріями

Секція 1: Кращі практики тлумачення Критерію 1 ("міжнародні зобов’язання")

Секція 2: Кращі практики тлумачення Критерію 2 ("права людини")

Секція 3: Кращі практики тлумачення Критерію 3 ("внутрішня ситуація")

Секція 4: Кращі практики тлумачення Критерію 4 ("регіональна стабільність")

Секція 5: Кращі практики тлумачення Критерію 5 ("безпека країн-друзів і країн-союзниць")

Секція 6: Кращі практики тлумачення Критерію 6 ("ставлення до тероризму")

Секція 7: Кращі практики тлумачення Критерію 7 ("ризик перенаправлення")

Секція 8: Кращі практики тлумачення Критерію 8 ("сталий розвиток")

Глaва 3 - Прозорість

Вимоги до подання інформації для Щорічного звіту ЄС

Глaва 4 - Спільний військовий список ЄС

Спільний військовий список ЄС - посилання на електронну версію

Глaва 5 - Повідомлення про відмови і консультації

Інструкції щодо повідомлень про відмови і консультацій - оновлюються в онлайн-системі

1.1. Існує єдиний комплекс елементів, які повинні міститися в сертифікаті кінцевого споживача, якщо будь-яка з держав-членів висуває вимогу наявності такого сертифікату стосовно експорту товарів зі Спільного військового списку ЄС. Також є деякі елементи, наявність яких держава-член може вимагати на власний розсуд.

1.2. Сертифікат кінцевого споживача повинен містити принаймні такі дані:

- Дані про експортера (принаймні найменування, адреса та комерційне позначення);

- Дані про кінцевого споживача (принаймні найменування, адреса та комерційне позначення). У випадку експорту фірмі, яка перепродає товари на місцевому ринку, така фірма розглядатиметься як кінцевий споживач;

- Країна кінцевого призначення;

- Опис товарів, передбачених для експорту (тип, характеристики) або покликання на контракт, укладений з органами країни кінцевого призначення;

- Кількість та/або вартість товарів, передбачених для експорту;

- Підпис, ім'я та посада кінцевого споживача;

- Дата сертифіката кінцевого споживача;

- Застереження щодо кінцевого використання та/або заборони реекспорту, у належних випадках;

- Зазначення кінцевого використання товарів;

- Зобов’язання, у належних випадках, що товари, передбачені для експорту, не використовуватимуться для цілей, відмінних від заявленого використання;

- Зобов’язання, у належних випадках, що товари не використовуватимуться для розроблення, виробництва або використання хімічної, біологічної або ядерної зброї або для ракет, здатних доставляти таку зброю.

1.3. Елементи, наявність яких держава-член може вимагати на власний розсуд, зокрема, такі:

- Застереження, що забороняє реекспорт товарів, зазначених у сертифікаті кінцевого споживача. Таке застереження може, між іншим:

• містити однозначну заборону на реекспорт;

• передбачати, що реекспорт здійснюватиметься лише за письмовою згодою органів країни походження експорту;

• забезпечувати можливість реекспорту до певних країн, зазначених у сертифікаті кінцевого споживача, без попереднього отримання дозволу від органів країни-експортера;

- У належних випадках, повні дані про посередника;

- Якщо сертифікат кінцевого споживача видано урядом країни призначення товарів, органи країни-експортера завірятимуть справжність такого сертифіката з метою перевірки справжності підпису та права підписанта брати на себе зобов’язання від імені свого уряду;

- Зобов’язання кінцевого вантажоодержувача надавати на запит держави-експортера сертифікат підтвердження доставки.

2.1. Як і до всіх заяв про надання ліцензії, держави-члени застосовують у повному обсязі Спільну позицію до заяв про надання ліцензії на товари, якщо зрозуміло, що ці товари буде вбудовано в товари для реекспорту. Однак, оцінюючи такі заяви, держави-члени також братимуть до уваги, міжіншим:

(i) політики експортного контролю та дієвість системи експортного контролю країни, у якій їх буде вбудовано;

(ii) важливість їхніх оборонних та безпекових відносин з такою країною;

(iii) важливість і значущість цих товарів для товарів, у які їх буде вбудовано, та для будь-якого кінцевого використання готових продуктів, які можуть викликати занепокоєння;

(iv) легкість, з якою ці товари або їхні важливі частини можна вилучити з товарів, у які їх буде вбудовано;

(v) постійного суб’єкта, якому планують експортувати товари.

3.1. Оскільки основна увага контролю за експортом зосереджується на етапі, що передує отриманню ліцензії, контроль після відвантаження може бути важливим додатковим інструментом для посилення дієвості національного контролю за експортом озброєнь.

Заходи після відвантаження, наприклад, інспекції на місці або сертифікати підтвердження доставки, є особливо корисними інструментами, що допомагають запобігти перенаправленню в межах країни-покупця або реекспорту на небажаних умовах.

Для добровільного обміну доступною інформацією державам-членам, які здійснюють контроль після відвантаження, пропонують повідомляти партнерів про набутий у цій галузі досвід та про знання, що становлять загальний інтерес, зібрані за допомогою заходів після відвантаження.

4.1. Є випадки, коли держави-члени розглядають можливість надання дозволу на експорт товарів, внесених до Спільного військового списку ЄС, для гуманітарних цілей за обставин, які в іншому разі могли б призвести до відмови на підставі критеріїв, визначених у статті 2 Спільної позиції . У постконфліктних зонах деякі товари можуть значно посприяти безпеці цивільного населення та економічній перебудові. Такий експорт не обов’язково є таким, що не відповідає критеріям. Цей експорт, як усі інші, розглядатиметься з урахуванням кожного окремого випадку.

Держави-члени вимагатимуть адекватних гарантій проти неналежного використання такого експорту і, за необхідності, положень, що передбачають повернення товарів.

5.1. Для цілей Спільної позиції застосовуються такі терміни та означення:

5.2. - "Транзит": переміщення, за яких товари (товари військового призначення) просто перетинають територію держави-члена.

- "Перевантаження": транзит, що включає фізичні операції з вивантаження товарів з транспортного засобу, який імпортує, і наступного перевантаження (як правило) на інший транспортний засіб, який експортує.

5.3. Як це визначено в статті 2 Спільної Позиції Ради 2003/468/СЗБП,

- "Брокерська діяльність" - це діяльність фізичних та юридичних осіб:

- які ведуть переговори або організовують транзакції, що можуть включати передачу товарів, внесених до Спільного військового списку ЄС, з однієї третьої країни до будь-якої іншої третьої країні; або

- які купують, продають або організовують передачу таких товарів, що є їхньою власністю, з однієї третьої країни до будь-якої іншої третьої країни.

5.4. - "Ліцензія на експорт" - це офіційний дозвіл, виданий національним ліцензійним органом на експорт або передачу товарів військового призначення на тимчасовій або безповоротній основі. Ліцензіями на експорт є:

- ліцензії на фізичний експорт, у тому числі для потреб ліцензованого виробництва товарів військового призначення;

- ліцензії на брокерську діяльність;

- ліцензії на транзит або перевантаження;

- ліцензії на будь-які невідчутні передачі програмного забезпечення та технологій за допомогою таких засобів, як електронні носії, факс або телефон.

З огляду на значні відмінності в процедурах опрацювання заяв національними ліцензійними органами держав-членів, зобов’язання з обміну інформацією (наприклад, повідомлення про відмову), у належних випадках, необхідно виконувати на етапі, що передує отриманню ліцензії, наприклад, у випадку попередніх ліцензій і ліцензій на здійснення маркетингової діяльності або проведення переговорів щодо контракту. Національне законодавство держав-членів зазначатиме, у яких випадках вимагається ліцензія на експорт.

Вступ до всіх кращих практик, пов’язаних з критеріями

Ціль цих кращих практик - досягти більшої узгодженості в застосуванні державами-членами критеріїв, установлених у статті 2 Спільної позиції Ради 2008/944/СЗБП , шляхом визначення факторів, які необхідно врахувати під час оцінювання заяв про надання ліцензій на експорт. Вони призначені для обміну кращими практиками тлумачення критеріїв, а не для встановлення набору інструкцій; індивідуальне судження досі є важливою частиною процесу, і держави-члени мають абсолютне право застосовувати власні тлумачення. Кращі практики існують щоб ними користувалися посадові особи ліцензійного органу та інші посадові особи міністерств та агентств, експертний досвід яких, зокрема, у регіональних, юридичних (наприклад: право у сфері прав людини, міжнародне публічне право), технічних питаннях, а також питаннях пов’язаних з розвитком, безпекою та військових питаннях повинен обумовлювати процес вироблення й ухвалення рішень.

Ці кращі практики регулярно переглядатимуться або на запит однієї чи більше держав-членів, або як результат будь-яких майбутніх змін у формулюванні критеріїв, викладених у статті 2 Спільної позиції Ради 2008/944/СЗБП .

Як застосовувати Критерій 1

1.1. Спільна позиція Ради 2008/944/СЗБП застосовується до всього експорту товарів або технологій військового призначення державами-членами, і до товарів подвійного використання, зазначених у статті 6 Спільної позиції. Таким чином, Критерій 1 апріорі застосовується до експорту в усі країни-одержувачі без будь-яких відмінностей. Однак кращі практики керуються принципом, що, якщо існує ризик порушення міжнародних зобов’язань або обов’язків держав-членів або ЄС у цілому, необхідно зробити ретельний аналіз Критерію 1.

Ціль Критерію 1 - забезпечити, зокрема, дотримання санкцій, установлених рішеннями ООН, ОБСЄ або ЄС, угодами про нерозповсюдження зброї та іншими угодами про роззброєння, а також інших міжнародних зобов’язань. Усі ліцензії на експорт необхідно оцінювати з урахуванням кожного окремого випадку, і необхідно зважувати на Критерій 1 у випадках, коли є питання щодо несумісності з міжнародними зобов’язаннями або обов’язками.

1.2. Джерела інформації. Інформацію про ризик порушення міжнародних зобов’язань або обов’язків необхідно, перш за все, запитувати у посадових осіб з відділів міністерств закордонних справ, що займаються конкретною країною та відповідними угодами про нерозповсюдження зброї, роззброєння або експортний контроль. Так само рекомендованою є думка дипломатичних місій та інших урядових установ держав-членів, у тому числі інформаційних джерел служб розвідки.

Спільна база інформації ЄС включає звіти голів місій ЄС (HOMs) у країнах , базу даних про відмови ЄС, а також висновки/заяви Ради ЄС щодо відповідних країн або питань безпеки. Списки обмежувальних заходів, у тому числі ембарго стосовно зброї, регулярно оновлюються Європейською службою зовнішніх справ (EEAS), і доступ до них можна отримати через системи надання регулярної інформації. Загальні настанови стосовно політики ЄС щодо нерозповсюдження можна знайти в Стратегії ЄС проти розповсюдження зброї масового знищення, а також положеннях щодо нерозповсюдження зброї у двосторонніх угодах.

Документація ООН та інших пов’язаних організацій, як-от МАГАТЕ і ОЗХЗ, допоможе з’ясувати вимоги конкретних міжнародних режимів або угод, а також визначити політику країни-одержувача в цьому аспекті.

Список відповідних інтернет-сайтів міститься в додатку 1 до цієї секції.

Елементи, які необхідно розглянути під час формування рішення

1.3. Критерій 1 передбачає, що в наданні ліцензії на експорт необхідно відмовити, якщо таке надання буде несумісним, зокрема, з:

(а) міжнародними обов’язками держав-членів та їхніми зобов’язаннями забезпечувати виконання ембарго стосовно зброї, запроваджених ООН, Організацією з безпеки та співробітництва в Європі та Європейським Союзом

Держави-члени повинні перевірити заявлене або можливе місце призначення експорту та місце розташування кінцевого споживача на предмет відповідності ембарго, введених ООН, ОБСЄ та ЄС. Оскільки список країн, недержавних суб’єктів та осіб (таких як терористичні групи та окремі терористи), на яких накладено ембарго, регулярно змінюється, для врахування останніх змін необхідно виявляти найвищий ступінь уважності.

Країни, недержавні суб’єкти та особи, які перебувають під санкціями ООН, ОБСЄ та ЄС, значною мірою збігаються. Однак список товарів (військового призначення та подвійного використання), стосовно яких накладено кілька ембарго щодо того самого кінцевого споживача, може відрізнятися, а накладені обмеження можуть бути як обов’язковими, так і необов’язковими. Щоб забезпечити єдине для ЄС тлумачення сфери застосування юридично зобов’язальних санкцій ООН, відповідні резолюції Ради Безпеки інкорпоруються в право ЄС у формі рішення Ради, та, якщо це необхідно, Регламенту Ради. Таким чином, у разі невизначеності щодо тлумачення обов’язкових санкцій ООН, необхідно звернутись до списків санкцій ЄС. Що стосується юридично не зобов’язальних санкцій ООН і ОБСЄ, їхнє тлумачення залишається на розсуд держав-членів.

Формуючи рішення щодо видачі ліцензії, щоб уникнути конфлікту з їхніми міжнародними обов’язками, держави-члени повинні дотримуватись найсуворіших обмежень, що є зобов’язальними або застосовними до них.

(b) міжнародними зобов’язаннями держав-членів згідно з Договором про нерозповсюдження ядерної зброї, Конвенцією про біологічну і токсинну зброю (КБТЗ) і Конвенцією про хімічну зброю

ДОГОВІР ПРО НЕРОЗПОВСЮДЖЕННЯ ЯДЕРНОЇ ЗБРОЇ (ДНЯЗ)

ДНЯЗ - це юридично зобов’язальний договір. Він свідчить, що держави-учасниці мають право брати участь у якомога повнішому обміні обладнанням, матеріалами та пов’язаною інформацією для використання атомної енергії в мирних цілях. Однак стаття І ДНЯЗ накладає на ядерні держави обов’язок не передавати жодним можливим чином ядерну зброю або інші ядерні пристрої будь-яким одержувачам. Відповідно до параграфа 2 статті ІІІ ДНЯЗ ядерні держави та неядерні держави взяли на себе зобов’язання не передавати вихідний матеріал або спеціальний матеріал, що розщеплюється, чи обладнання, або матеріали, спеціально призначені чи підготовлені для оброблення, використання або виробництва спеціального матеріалу, що розщеплюється, жодним неядерним державам для мирних цілей, окрім випадків, коли ці товари підлягають належним гарантіям (МАГАТЕ).

Вироби, матеріали і обладнання, на які поширюється Договір (статті І та ІІІ):

• ядерна зброя або інші ядерні вибухові пристрої;

• вихідний матеріал або спеціальний матеріал, що розщеплюється;

• обладнання або матеріали, спеціально призначені чи підготовлені для оброблення, використання або виробництва спеціального матеріалу, що розщеплюється.

ДНЯЗ не дає означення і не наводить деталізовані списки зазначених пристроїв і товарів. Щодо ядерної зброї або інших ядерних вибухових пристроїв, у публікації UNIDIR-1 наведено таке означення: "Ядерна зброя - це зброя, яка складається з ядерного вибухового пристрою та системи доставки; ядерний вибуховий пристрій - це пристрій, що вивільняє енергію через ядерне розщеплення або реакцію розщеплення і синтезу (системою доставки ядерних вибухових пристроїв можуть бути авіабомби, балістичні та крилаті ракети, артилерійські снаряди, морські міни та торпеди, а також наземні міни)". Означення терміну "вихідний матеріал або спеціальний матеріал, що розщеплюється" можна знайти в Статуті МАГАТЕ (стаття ХХ). Відповідну інформацію про ядерні товари та ядерні товари і технології подвійного використання можна знайти в контрольних списках Групи ядерних постачальників і Комітету Цангера, а також у Спільному військовому списку ЄС (позиція ML 7a) і додатку I до Регламенту Ради (EC) № 428/2009 про встановлення режиму ЄС для контролю за експортом, передачею, брокерською діяльністю і транзитом товарів подвійного використання, а також у відповідних Регламентах Ради, що накладають санкції на певні країни.

Формуючи рішення щодо видачі ліцензії на товари та технології, охоплені ДНЯЗ, держави-члени повинні зважати на те, чи є країна призначення державою-учасницею ДНЯЗ, і чи діють у ній необхідні гарантії МАГАТЕ.

КОНВЕНЦІЯ ПРО БІОЛОГІЧНУ ТА ТОКСИННУ ЗБРОЮ (КБТЗ)

КБТЗ - це юридично зобов’язальний договір, який забороняє розробки, вироблення, накопичення, придбавання та зберігання біологічної та токсинної зброї, а також засобів її доставки. Однак необхідно відзначити, що згідно зі статтею Х Конвенції держави-учасниці мають право брати участь у якомога повнішому обміні обладнанням, матеріалами та пов’язаною інформацією, якщо це призначено для мирних цілей.

Сфера застосування КБТЗ охоплює такі товари (стаття І):

• мікробні чи інші біологічні агенти або токсини будь-якого походження чи методу виробництва, таких типів і в таких кількостях, які не можна виправдати профілактичними, захисними або іншими мирними цілями;

• зброя, обладнання або засоби доставки, призначені для використання таких агентів або токсинів у ворожих цілях або у збройному конфлікті.

Сама КБТЗ не містить детального списку зазначених вище товарів. Відповідну інформацію можна знайти в Спільному військовому списку ЄС (ML 7), контрольних списках Австралійської групи та в додатку I до Регламенту Ради (EC) № 428/2009 про встановлення режиму ЄС для контролю за експортом, передачею, брокерською діяльністю і транзитом товарів подвійного використання.

Формуючи рішення щодо видачі ліцензії на товари та технології, охоплені КБТЗ, необхідно враховувати, що відповідно до КБТЗ:

• Повинно бути відхилено заяви на експорт біологічних агентів таких типів та в таких кількостях, які не можна виправдати профілактичними, захисними або іншими мирними цілями. (Можливими мирними цілями можуть бути санітарно-епідеміологічний контроль або заходи з охорони здоров’я.)

• Заборонено передачу будь-яких видів звичайних озброєнь, військової техніки або засобів доставки, призначених для використання таких агентів у ворожих цілях або у збройному конфлікті.

КОНВЕНЦІЯ ПРО ХІМІЧНУ ЗБРОЮ (КХЗ)

КХЗ - це юридично зобов’язальний договір, який забороняє розробки, вироблення, накопичення, передавання та застосування хімічної зброї, а також обумовлює її вчасне знищення. Водночас, вона наголошує на праві держав-учасниць брати участь у міжнародному обміні науковою інформацією, хімічними речовинами і обладнанням для цілей, не заборонених Конвенцією.

Термін "хімічна зброя" визначено в статті ІІ КХЗ таким чином, разом або окремо:

• токсичні хімічні речовини (хімічні речовини, що можуть призвести до смерті, тимчасової втрати працездатності або виводу з ладу) та їхні прекурсори, окрім випадків, коли вони призначені для цілей, не заборонених згідно з КХЗ;

• боєприпаси та пристрої, спеціально призначені для смертельного ураження або заподіяння іншої шкоди за рахунок токсичних властивостей зазначених вище токсичних хімічних речовин, які вивільнятимуться внаслідок застосування таких боєприпасів та пристроїв;

• будь-яке обладнання, спеціально призначене для використання безпосередньо у зв’язку з застосуванням зазначених вище боєприпасів та пристроїв.

КХЗ має вичерпний додаток про хімічні речовини. Зазначений додаток є невід’ємною частиною Конвенції. Відповідну інформацію також можна знайти в Спільному військовому списку ЄС (ML 7), контрольних списках Австралійської групи та в додатку I до Регламенту Ради (EC) № 428/2009 про встановлення режиму ЄС для контролю за експортом, передачею, брокерською діяльністю і транзитом товарів подвійного використання.

Формуючи рішення щодо видачі ліцензії на товари, охоплені КХЗ, держави-члени повинні брати до уваги наведений нижче, але не вичерпний список елементів:

• Загальним обов’язком держав-учасниць є відмовляти в передачі хімічної зброї, визначеної в статті ІІ КХЗ .

• Додаток до КХЗ про хімічні речовини складається з трьох так званих переліків (списків хімічних речовин). Режим передачі для переліку 1, переліку 2 і переліку 3 детально викладено, відповідно, в частині VI, частині VII і частині VIII додатка до КХЗ про верифікацію. З огляду на той факт, що між позицією ML7 Спільного військового списку ЄС та переліками КХЗ існує певний збіг, у першу чергу необхідно визначити, чи є відповідний хімічний агент або прекурсор, наведений у позиції ML7, у переліках КХЗ. Отже, у випадку заяви на експорт хімічної речовини з переліку КХЗ необхідно дотримуватися правил передачі, викладених у відповідній частині додатка до КХЗ про верифікацію.

• Дослідницькі, медичні, фармацевтичні або захисні цілі не є забороненими згідно з КХЗ.

(с) зобов’язаннями держав-членів не експортувати жодних видів протипіхотних мін

Найбільш всеосяжним міжнародним інструментом, у якому йдеться про протипіхотні міни, є Конвенція 1997 року про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва і передачі протипіхотних мін та про їх знищення (так звана Оттавська Конвенція). Держави-учасниці Конвенції взяли на себе зобов’язання, серед іншого, здійснювати експорт протипіхотних мін тільки з метою їх знищення. Додатково вони домовились жодним чином не допомагати нікому, не заохочувати і не спонукати нікого займатися будь-якою діяльністю, забороненою для держави-учасниці.

Деякі країни, незважаючи на те, що вони не є державами-учасницями Оттавської Конвенції, оголосили мораторій на експорт протипіхотних мін.

Формуючи рішення щодо видачі ліцензії, відповідно до своїх міжнародних обов’язків, держави-члени, які є державами-учасницями Оттавської Конвенції або які, як альтернативний варіант, взяли на себе політичне зобов’язання не експортувати протипіхотні міни, повинні відмовитися здійснювати такий експорт, окрім випадків, коли визнано, що метою експорту є їхнє знищення.

(d) зобов’язаннями держав-членів у рамках Австралійської групи, Режиму контролю за ракетними технологіями, Комітету Цангера, Групи ядерних постачальників, Вассенаарської домовленості та Гаазького кодексу поведінки проти розповсюдження балістичних ракет

Регламент Ради (EC) № 428/2009 від 5 травня 2009 року встановлює режим ЄС для контролю за експортом, передачею, брокерською діяльністю і транзитом товарів подвійного використання. Зазначений регламент містить у додатку загальний список усіх товарів, що підлягають експортному контролю, і список найбільш критичних товарів подвійного використання, що підпадають під навіть жорсткіші правила. Ці списки можна використовувати як довідковий документ для більшості товарів, охоплених Австралійською групою, Режимом контролю за ракетними технологіями, Комітетом Цангера, Групою ядерних постачальників, Вассенаарською домовленістю та Гаазьким кодексом поведінки проти розповсюдження балістичних ракет.

АВСТРАЛІЙСЬКА ГРУПА (АГ)

АГ - це неформальна угода. Учасники не беруть на себе жодних юридично зобов’язальних обов’язків: дієвість співпраці між учасниками залежить лише від їхньої відданості меті нерозповсюдження хімічної та біологічної зброї (ХБЗ) та національних заходів, спрямованих на перешкоджання поширенню ХБЗ.

"Політика непослаблення", якої дотримується АГ - це основний елемент зобов’язань членів, спрямований на забезпечення спільного підходу до контролю за експортом, пов’язаним з ХБЗ. Якщо один член відмовляє в експорті товару, наведеного у списку АГ, на підставі нерозповсюдження ХБЗ, всі інші члени погоджуються не схвалювати рішення щодо надання ліцензій на ідентичні по суті заяви без попередньої консультації з членом, який відмовив першим.

Передача хімічних речовин або біологічних агентів, що знаходяться під контролем АГ, повинна дозволятися тільки тоді, коли країна-член, яка здійснює експорт, упевниться в тому, що кінцеве використання не буде пов’язаним з ХБЗ.

Формуючи рішення щодо видачі ліцензії на передачу, держави-члени повинні зважати на наведений нижче, але не вичерпний, перелік елементів:

• Значущість передачі з огляду на потенційну можливість розробки, виробництва чи накопичення запасів хімічної або біологічної зброї;

• Чи обладнання, матеріали або супутні технології, передбачені для передачі, відповідають заявленому кінцевому використанню;

• Чи не складається враження, що існує значний ризик перенаправлення на застосування в програмах створення хімічної і біологічної зброї;

• Чи було раніше відмовлено в передачі кінцевому споживачу, або чи здійснював кінцевий споживач перенаправлення будь-якої передачі, на яку раніше було отримано дозвіл, для цілей, несумісних з цілями нерозповсюдження;

• Чи існують достатні підстави підозрювати, що одержувачі брали участь у прихованій або незаконній закупівельній діяльності;

• Чи існують достатні підстави підозрювати, або чи відомо, що держава-одержувач має програми ведення війни хімічною або біологічною зброєю, або діє за такими програмами;

• Чи спроможний кінцевий споживач безпечно поводитись та зберігати передбачений для передачі товар;

• Чи не призначені передбачені для експорту товари для реекспорту. У випадку реекспорту, чи товари належним чином контролюватиме уряд-одержувач і буде отримано достатні гарантії того, що перед будь-якою подальшою передачею товарів третій країні буде отримано згоду такого уряду;

• Чи мають держава-одержувач, а також будь-які держави-посередники дієві системи експортного контролю;

• Чи є держава-одержувач учасником Конвенції про хімічну зброю або Конвенції про біологічну та токсинну зброю, та чи дотримується вона своїх зобов’язань за цими договорами;

• Чи дії, заяви та політики уряду держави-одержувача підтримують нерозповсюдження хімічної та біологічної зброї, а також чи дотримується держава-одержувач своїх міжнародних зобов’язань у сфері нерозповсюдження.

РЕЖИМ КОНТРОЛЮ ЗА РАКЕТНИМИ ТЕХНОЛОГІЯМИ (РКРТ)

РКРТ - це неформальна домовленість між країнами, які поділяють цілі нерозповсюдження безпілотних систем доставки, здатних доставляти зброю масового знищення, та які намагаються координувати національні зусилля з видачі ліцензій на експорт, спрямовані на запобігання розповсюдженню таких систем. Основою РКРТ є дотримання принципів спільної політики стосовно експорту (Керівні принципи РКРТ), застосовних до єдиного спільного списку контрольованих товарів (Додаток РКРТ про обладнання, програмне забезпечення та технології). Кожна країна-член імплементувала Керівні принципи згідно з власним національним законодавством, і рішення щодо заяв на здійснення передачі ухвалюються на національному рівні.

Оцінюючи заяви на передачу товарів, зазначених у Додатку, держави-члени повинні враховувати такі фактори:

• Занепокоєння щодо розповсюдження зброї масового знищення;

• Можливості та цілі ракетно-космічних програм держави-одержувача;

• Значущість передачі з огляду на потенційну можливість розробки систем доставки (за винятком пілотованих повітряних суден) зброї масового знищення;

• Оцінювання кінцевого використання передач. Якщо передача може сприяти системі доставки зброї масового ураження, передачі необхідно дозволяти тільки після отримання від уряду держави-одержувача належних гарантій того, що:

- Товари використовуватимуться лише для заявленої цілі, і таке використання не буде змінено, а товари не буде модифіковано або не створено їх копії без попередньої згоди уряду, який надавав дозвіл;

- Ні товари, ні їх копії, ні їх модифікації не підлягатимуть подальшій передачі без згоди уряду, який надавав дозвіл;

• Застосовність відповідних багатосторонніх угод;

• Ризик потрапляння контрольованих товарів до рук терористичних груп або осіб. Якщо інша країна-член відмовляє в ідентичній по суті передачі, всі інші члени погоджуються не схвалювати рішення про надання дозволу за такими заявами без попередньої консультації з членом, який відмовив першим.

ГРУПА ЯДЕРНИХ ПОСТАЧАЛЬНИКІВ (ГЯП)

ГЯП - це неформальна домовленість, учасники якої зацікавлені у сприянні нерозповсюдженню ядерної зброї шляхом впровадження Керівних принципів щодо експорту в ядерній галузі та експорту, пов’язаного з ядерною галуззю. Кожен уряд-учасник впроваджує Керівні принципи ГЯП відповідно до національних законів і практик. Рішення щодо заяв на здійснення експорту ухвалюють на національному рівні згідно з національними вимогами до ліцензування експорту.

Базовий принцип полягає в тому, що постачальники не повинні надавати дозвіл на передачі обладнання, матеріалів, програмного забезпечення або супутніх технологій, визначених у додатку:

• для використання в державі, що не володіє ядерною зброєю, у діяльності зі здійснення ядерних вибухів, або в діяльності, пов’язаній з ядерним паливним циклом, що не підпадає під гарантії, або

• взагалі, коли існує неприйнятний ризик перенаправлення для використання в такій діяльності, або коли передачі суперечать цілі запобігання розповсюдженню ядерної зброї, або

• коли існує неприйнятний ризик перенаправлення для використання в актах ядерного тероризму.

Розглядаючи питання надання дозволу на передачі в ядерній галузі або передачі, пов’язані з ядерною галуззю, згідно з ГЯП держави-члени повинні виявляти обачність, щоб виконати Базовий принцип, та врахувати відповідні фактори, у тому числі такі:

• Чи є держава-одержувач учасником ДНЯЗ або Договору про заборону ядерної зброї в Латинській Америці або подібної міжнародної юридично зобов’язальної угоди про нерозповсюдження ядерної зброї, та чи вона має чинну угоду про гарантії МАГАТЕ, застосовну до всієї її мирної ядерної діяльності;

• Чи будь-яка держава-одержувач, що не є учасником ДНЯЗ, Договору про заборону ядерної зброї в Латинській Америці або подібної міжнародної юридично зобов’язальної угоди про нерозповсюдження ядерної зброї, провадить будь-яку діяльність, пов’язану з ядерним паливним циклом, що не підпадає під гарантії МАГАТЕ;

• Чи пов’язані з ядерною галуззю технології, передбачені для передачі, відповідають заявленому кінцевому використанню, і чи заявлене кінцеве використання є відповідним для кінцевого споживача;

• Чи пов’язані з ядерною галуззю технології, передбачені для передачі, планують використовувати в дослідженнях або розробках, проектуванні, виготовленні, будуванні, експлуатації або технічному обслуговуванні будь-якої установки з перероблення або збагачення ядерного палива;

• Чи дії, заяви та політики уряду держави-одержувача підтримують нерозповсюдження ядерної зброї, а також чи дотримується держава-одержувач своїх міжнародних зобов’язань у сфері нерозповсюдження;

• Чи займалися одержувачі прихованою або незаконною діяльністю; та

• Чи було не дозволено передачу кінцевому споживачу, або чи перенаправляв кінцевий споживач будь-яку передачу, на яку раніше було надано дозвіл, на цілі несумісні з Керівними принципами;

• Чи є підстави вважати, що існує ризик перенаправлення для використання в актах ядерного тероризму;

• Чи існує ризик подальших передач третій стороні обладнання, матеріалів, програмного забезпечення або супутніх технологій, визначених у додатку, або передач будь-яких їх копій всупереч Базовому принципу в результаті неспроможності держави-одержувача розробити і підтримувати дієвий національний контроль за експортом і перевантаженням, як зазначено в Резолюції Ради Безпеки ООН 1540.

ВАССЕНААРСЬКА ДОМОВЛЕНІСТЬ (ВД)

ВД щодо контролю за експортом звичайних озброєнь та товарів і технологій подвійного використання - це неформальний режим експортного контролю. Членство у ВД не створює юридичних зобов’язань для держав-учасниць. Рішення щодо передачі або відмови в передачі будь-яких товарів - це одноосібна відповідальність кожної держави-учасниці. Усі заходи, пов’язані з Домовленістю, вживаються відповідно до національного законодавства та політик, а також впроваджуються на національний розсуд.

Національні політики, у тому числі рішення про дозвіл або відмову у видачі ліцензії, керуються Кращими практиками, Настановами або Елементами, узгодженими в межах Домовленості. Повний текст будь-якого з цих документів можна знайти на веб-сайті ВД http://www.wassenaar.org

Розглядаючи питання надання дозволу на передачі товарів зі списку ВД, держави-члени повинні взяти до уваги, що основні зобов’язання за ВД включають:

• Підтримання національного контролю за експортом товарів, зазначених у Контрольних списках;

• Обмін, на добровільній основі, інформацією, що підвищує прозорість передач зброї, а також чутливих товарів і технологій подвійного використання;

• Для товарів зі Списку озброєнь - кожні шість місяців обмін інформацією щодо доставок звичайних озброєнь до держав, що не є учасниками Вассенаарської домовленості;

• Для товарів зі Списку товарів подвійного використання - повідомлення про всі відмови у видачі ліцензій державам, що не є учасниками Вассенаарської домовленості, в сукупності, двічі на рік;

• Для товарів зі Списку чутливих товарів і Списку дуже чутливих товарів - повідомлення про всі відмови у видачі ліцензій державам, що не є учасниками Вассенаарської домовленості, окремо для кожного випадку, та всі ліцензії, видані державам, що не є учасниками Вассенаарської домовленості, в сукупності, двічі на рік;

• Повідомлення державам-учасницям про будь-яке надання ліцензії, у видачі якої відмовила інша держава-учасниця, на ідентичну по суті транзакцію за останні три роки (повідомлення про "послаблення"). Рішення щодо передачі або відмови в передачі будь-яких товарів - це одноосібна відповідальність кожної держави-учасниці.

КОМІТЕТ ЦАНГЕРА

Комітет Цангера - це неформальна домовленість, яка робить значний внесок у тлумачення параграфа 2 статті ІІІ Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) і тим самим пропонує настанови всім сторонам зазначеного Договору.

Оцінюючи заяви на здійснення передачі товарів, охоплених Комітетом Цангера, держави-члени повинні взяти до уваги такі фактори:

• Надання вихідного матеріалу або спеціального матеріалу, що розщеплюється, будь-якій державі, що не володіє ядерною зброєю, для мирних цілей не дозволяється, якщо вихідний матеріал або спеціальний матеріал, що розщеплюється, не підпадає під гарантії за угодою з Міжнародним агентством з атомної енергії (МАГАТЕ);

• Якщо Уряд бажає постачати вихідний матеріал або спеціальний матеріал, що розщеплюється, для мирних цілей до такої держави, він здійснюватиме таке:

- зазначатиме для держави-одержувача, як умову постачання, що вихідний матеріал або спеціальний матеріал, що розщеплюється, або спеціальний матеріал, що розщеплюється, вироблений у процесі або за допомогою його використання, не повинні перенаправлятися для використання в ядерній зброї або інших ядерних вибухових пристроях; та

- пересвідчуватиметься, що гарантії цього, за угодою з Агентством і відповідно до системи гарантій, застосовуватимуться до відповідного вихідного матеріалу або спеціального матеріалу, що розщеплюється.

• У випадку прямого експорту вихідного матеріалу або спеціального матеріалу, що розщеплюється, до держав, що не володіють ядерною зброєю і не є сторонами ДНЯЗ, Уряд, перш ніж надати дозвіл на експорт відповідного матеріалу, пересвідчуватиметься, що такий матеріал підпадатиме під дію угоди про гарантії з МАГАТЕ, щойно держава-одержувач візьме на себе відповідальність за матеріал, але не пізніше того часу, коли матеріал дійде до місця призначення;

• Уряд, експортуючи вихідний матеріал або спеціальний матеріал, що розщеплюється, до держави, що не володіє ядерною зброєю і не є стороною ДНЯЗ, вимагатиме задовільних гарантій того, що матеріал не буде реекспортовано до держави, що не володіє ядерною зброєю і не є стороною ДНЯЗ, якщо держава, що одержує такий реекспорт, не укладе домовленість про прийняття гарантій МАГАТЕ;

• Надається щорічний звіт про експорт вихідного матеріалу і матеріалу, що розщеплюється, до держав, що не володіють ядерною зброєю і не є стороною ДНЯЗ.

ГААЗЬКИЙ КОДЕКС ПОВЕДІНКИ ПРОТИ РОЗПОВСЮДЖЕННЯ БАЛІСТИЧНИХ РАКЕТ (ГКП)

ГКП - це політично зобов’язальний інструмент про нерозповсюдження, спрямований на розв’язання проблеми балістичних ракет, здатних доставляти зброю масового знищення. Головна мета Кодексу - підвищити прозорість і довіру серед держав-підписантів шляхом впровадження конкретних заходів, спрямованих на зміцнення довіри, а саме: передпускових повідомлень про запуски балістичних ракет та космічних ракет-носіїв, а також щорічних декларацій про політику щодо балістичних ракет та космічних ракет-носіїв.

Формуючи рішення щодо видачі ліцензії, держави-члени повинні взяти до уваги, чи приєдналася держава до ГКП та його основних принципів:

• Нагальна потреба в запобіганні та стримуванні розповсюдження балістичних ракет, здатних доставляти зброю масового ураження;

• Важливість посилення багатосторонніх інструментів щодо роззброєння та нерозповсюдження;

• Визнання, що не можна виключати використання державами переваг космосу для мирних цілей, але, використовуючи такі можливості, держави повинні не сприяти розповсюдженню балістичних ракет, зданих доставляти зброю масового знищення;

• Необхідність належних заходів із забезпечення прозорості програм, що стосуються балістичних ракет та космічних ракет-носіїв.

1.4. Винесення рішення. На основі наведеного вище оцінювання, держави-члени винесуть рішення про те, чи представлятиме експорт порушення міжнародних зобов’язань та обов’язків держави-члена або ЄС, а також чи слід відмовити в такому експорті.

Список санкцій ЄС (EEAS):

http://eeas.europa.eu/cfsp/sanctions/docs/measures en.pdf

Список чинних ембарго (SIPRI):

http://www.sipri.org/databases/embargoes

Міжнародне агентство з атомної енергії ( ДНЯЗ):

www.iaea.org

Відділення ООН в Женеві (Роззброєння, КБТЗ):

www.unog.ch

Організація із заборони хімічної зброї ( КХЗ):

www.opcw.org

Міжнародний рух за заборону протипіхотних мін:

www.icbl.org

Женевський міжнародний центр гуманітарного розмінування:

www.gichd.ch

Австралійська Група:

www.australiagroup.net

РКРТ:

www.mtcr.info

Комітет Цангера:

www.zanggercommittee.org

Група ядерних постачальників:

www.nuclearsuppliersgroup.org

Вассенаарська домовленість:

www.wassenaar.org

Гаазький кодекс поведінки проти розповсюдження балістичних ракет (ГКП):

www.hcoc.at

Як застосовувати Критерій 2

2.1. Спільна позиція Ради 2008/944/СЗБП застосовується до всього експорту товарів або технологій військового призначення державами-членами, і товарів подвійного використання, зазначених у статті 6 Спільної позиції. Таким чином, Критерій 2 апріорі застосовується до експорту в усі країни-одержувачі без будь-яких відмінностей. Однак, оскільки Критерій 2 встановлює зв’язок з повагою до прав людини, а також з повагою до міжнародного гуманітарного права в країні кінцевого призначення, особливу увагу необхідно приділити експорту товарів або технологій військового призначення в країни, де існують ознаки порушення прав людини або порушення міжнародного гуманітарного права.

2.2. Джерела інформації. Спільна база джерел інформації ЄС, доступна всім державам-членам, складається зі звітів голів місій ЄС, стратегій ЄС з прав людини для кожної країни та в деяких випадках заяв/висновків Ради ЄС щодо відповідних країн-одержувачів. Ці документи, як правило, вже враховують інформацію, яку можна отримати від інших міжнародних органів та з інших джерел інформації. Однак, через ґрунтовний аналіз кожного окремого випадку і специфіку кожної заяви про надання ліцензії, додаткову інформацію можна, за необхідності, отримати:

• від дипломатичних місій та інших урядових установ держав-членів,

• з документації Організації Об’єднаних Націй, Міжнародного комітету Червоного Хреста та інших міжнародних і регіональних органів,

• зі звітів міжнародних неурядових організацій,

• зі звітів місцевих неурядових організацій з прав людини та інших надійних місцевих джерел,

• з інформації від громадянського суспільства.

Крім того, ЄС розробив і ухвалив спеціальні настанови, що слугують рамками для захисту та просування прав людини в третіх країнах, а саме: Настанови щодо смертної кари, катувань, дітей та збройних конфліктів, а також щодо правозахисників. Неповний список відповідних інтернет-сайтів міститься в додатку І.

Елементи, які необхідно розглянути під час формування рішення

2.3. Ключові поняття. Розгляд Критерію 2 виявляє декілька ключових понять, які необхідно взяти до уваги в будь-якому оцінюванні, та на яких наголошено у наведеному нижче в тексті.

"Оцінивши ставлення країни-одержувача до відповідних принципів, визначених у міжнародних інструментах захисту прав людини, держави-члени повинні:

(a) відмовляти у наданні ліцензії на експорт, якщо існує очевидний ризик, що товари або технології військового призначення, передбачені для експорту, можуть бути використані для внутрішніх репресій;

(b) виявляти особливу обережність і пильність щодо видачі ліцензій на експорт до країн, в яких компетентні органи ООН, Європейського Союзу або Ради Європи виявили серйозні порушення прав людини, з урахуванням кожного окремого випадку та беручи до уваги характер товарів або технологій військового призначення;"

"Оцінивши ставлення країни-одержувача до відповідних принципів, визначених інструментами міжнародного гуманітарного права, держави-члени повинні:

(c) відмовляти у наданні ліцензії на експорт, якщо існує очевидний ризик, що товари або технології військового призначення, передбачені для експорту, можуть бути використані під час вчинення серйозних порушень міжнародного гуманітарного права."

"Для цих цілей товарами або технологіями військового призначення, що можуть бути використані для внутрішніх репресій, вважатимуть, зокрема, товари або технології військового призначення, щодо яких існують підтвердження про використання заявленим кінцевим споживачем таких чи подібних товарів або технологій для внутрішніх репресій, або якщо є підстави вважати, що такі товари використовуватимуть не у заявлених цілях кінцевого використання або кінцевого споживача, а для внутрішніх репресій. Відповідно до статті 1 цієї Спільної позиції, характер товарів підлягає ретельному розгляду, особливо, якщо вони призначені для цілей внутрішньої безпеки.

Внутрішні репресії - це, зокрема, катування й інше жорстоке, нелюдське чи принизливе поводження або покарання, позасудові або свавільні страти, зникнення, свавільні затримання, а також інші грубі порушення прав та фундаментальних свобод людини, визначених відповідними міжнародними інструментами захисту прав людини, у тому числі Загальною декларацією прав людини та Міжнародним пактом про громадянські і політичні права."

Під час оцінювання, чи існує очевидний ризик того, що заявлений експорт може бути використано для внутрішніх репресій, держави-члени повинні зважати на поточні та попередні дані щодо поваги заявленим кінцевим споживачем прав людини, а також дані про країну-одержувача в цілому. До останніх належать політичний курс уряду країни-одержувача, нещодавні значні події, у тому числі, між іншим, вплив "боротьби проти тероризму", дієвий захист прав людини в конституції, навчання щодо прав людини, яке проводять серед ключових учасників (наприклад, правоохоронних органів), безкарність за порушення прав людини, незалежні органи моніторингу та національні установи з питань просування або захисту прав людини.

2.4. Міжнародні інструменти захисту прав людини. Неповний список основних міжнародних і регіональних інструментів міститься в додатку ІІ.

Ці інструменти та їхні відповідні додаткові протоколи представляють основні міжнародні норми та стандарти у сферах прав і фундаментальних свобод людини. Вони гарантують громадянські та політичні права (як-от, між іншим, право на життя, заборону рабства та примусової праці, свободу та особисту безпеку, рівність перед законом, справедливий суд та дієві засоби захисту, свободу вияву поглядів та свободу інформації, свободу зібрань, свободу пересування, свободу думки, совісті та віросповідання, право шукати притулку та користуватися притулком); права жінок; права дітей, недискримінація; права меншин та корінних народів; економічні, соціальні та культурні права.

2.5. Ставлення країни-одержувача. Наведені нижче показники необхідно, за потреби, брати до уваги, під час оцінювання поваги країни до всіх прав і фундаментальних свобод людини та їх дотримання:

• Зобов’язання уряду країни-одержувача поважати права людини та покращувати стан справ у цій сфері, а також притягувати до відповідальності порушників прав людини;

• Дані про імплементацію відповідних міжнародних та регіональних інструментів з прав людини через національну політику та практику;

• Дані щодо відповідної країни про ратифікацію нею відповідних міжнародних та регіональних інструментів з прав людини;

• Ступінь взаємодії з міжнародними та регіональними механізмами захисту прав людини (наприклад, договірними органами ООН та спеціальними процедурами);

• Політична воля обговорювати внутрішні питання захисту прав людини у прозорий спосіб, наприклад, у формі двосторонніх або багатосторонніх діалогів із ЄС або з іншими партнерами, у тому числі з громадянським суспільством.

2.6. Серйозні порушення прав людини. У Віденській декларації і Програмі дій, ухваленій на Світовій конференції з прав людини у Відні в червні 1993 року, було ще раз підтверджено урочисте зобов’язання всіх держав виконувати свої обов’язки із заохочення загальної поваги, а також дотримання та захисту всіх прав людини та фундаментальних свобод для всіх відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй, інших інструментів, пов’язаних із захистом прав людини, а також відповідно до інструментів міжнародного права. Так само було ще раз підтверджено принципи універсальності, неподільності, взаємозалежності та взаємопов’язаності всіх прав людини.

З огляду на кваліфікацію порушення прав людини як "серйозного", кожну ситуацію потрібно оцінювати окремо з урахуванням її особливостей, беручи до уваги всі відповідні аспекти. Фактор, що враховується в оцінюванні - це характер/природа та наслідки фактичного порушення, яке розглядають. Систематичні та/або поширені порушення прав людини підкреслюють серйозність ситуації із захистом прав людини. Однак, порушення не обов'язково мають бути систематичними чи поширеними, щоб їх вважали "серйозними" для аналізу за Критерієм 2. Відповідно до Критерію 2, головний фактор в аналізі - це чи встановлено компетентними органами ООН, ЄС або Ради Європи (зазначеними в списку додатка III), що серйозні порушення прав людини відбувалися в країні-одержувачі. У зв’язку з цим, пряме вживання самими цими компетентними органами терміна "серйозний" не є необхідною умовою; достатньо того, що вони встановили, що порушення сталося. Остаточне оцінювання того, чи вважаються ці порушення серйозними за таких обставин, повинні здійснювати держави-члени. Аналогічно, відсутність рішення цих органів не повинно позбавляти держав-членів можливості здійснювати незалежне оцінювання щодо того, чи сталися такі серйозні порушення.

2.7. Внутрішні репресії, очевидний ризик, "імовірність", кожний окремий випадок. Текст Критерію 2 дає значну кількість прикладів того, що таке внутрішні репресії. Але оцінювання наявності чи відсутності очевидного ризику, що заявлений експорт може бути використано для вчинення таких дій або сприяння їм, вимагає детального аналізу. Необхідно відзначити поєднання в тексті "очевидного ризику" та "імовірності". Таке поєднання потребує меншого тягаря доказів порівняно з очевидним ризиком, що товари або технології військового призначення використовуватимуться для внутрішніх репресій.

Аналіз очевидного ризику повинен базуватися на розгляді в кожному окремому випадку доступних доказів, що підтверджують історію та наявні переважаючі обставини в державі-члені/стосовно заявленого кінцевого споживача, а також будь-які тенденції, які можна виявити, та/або майбутні події, що - як обґрунтовано можна очікувати - створять умови, що можуть призвести до репресивних дій (наприклад, майбутні вибори). Деякі з початкових питань, які можна поставити, такі:

• Чи було поведінку держави-члена/заявленого кінцевого споживача висвітлено негативно в заявах/висновках Ради ЄС?

• Чи було висловлено занепокоєння у нещодавніх звітах голів місій ЄС у державах-одержувачах/стосовно заявленого кінцевого споживача?

• Чи висловили занепокоєння інші міжнародні або регіональні органи (наприклад, ООН, Рада Європи або ОБСЄ)?

• Чи є відповідні повідомлення про занепокоєння від місцевих або міжнародних неурядових організацій та засобів масової інформації?

Буде важливо приділити особливу увагу поточній ситуації в державі-одержувачі до підтвердження будь-якого аналізу. Може бути так, що зловживання відбувалися в минулому, але що держава-одержувач вжила заходів, щоб змінити практику, у відповідь на внутрішній або міжнародний тиск, або внутрішні зміни в уряді. Можливі такі запитання:

• Чи погодилась держава-одержувач на зовнішній або інший незалежний контроль та/або на розслідування здогадних актів репресій?

• Якщо так, якою була її реакція на будь-які виявлені обставини/як вона використала результати розслідувань?

• Чи змінився уряд держави-одержувача в спосіб, який дає впевненість у тому, що в політиці/практиці відбудуться зміни?

• Чи існують будь-які програми ЄС або інші багатосторонні або двосторонні програми, спрямовані на здійснення змін/реформ?

Пом’якшуючі обставини, такі як покращена відкритість і безперервний процес діалогу, у якому вирішуються питання прав людини в державі-одержувачі, можуть вести до можливості більш позитивного оцінювання. Однак важливо визнати, що тривалий проміжок часу з моменту будь-яких випадків репресій, що отримали широкий розголос у державі-члені, сам собою не є надійною мірою відсутності очевидного ризику. Якщо необхідно провести оцінювання з урахуванням кожного окремого випадку, ніщо не може замінити актуальну інформацію з надійних джерел даних.

2.8. Характер товарів або технологій військового призначення - це важливий аспект у будь-якій заяві. Дуже важливо, щоб будь-яке оцінювання товарів за Критерієм 2 було реалістичним (тобто, чи дійсно відповідні товари можна використовувати як інструмент репресій?). Але важливо також визнати, що значна кількість товарів має репутацію таких, що використовувалися для вчинення актів репресій або сприяння їм. Такі товари, як бронетранспортери (БТР), бронежилети і обладнання для зв’язку/спостереження, можуть відігравати значну роль у сприянні репресіям.

2.9. Кінцевий споживач - це також тісно пов’язаний чинник. Якщо товари призначені для поліції або сил безпеки, важливо встановити, до яких саме підрозділів цих сил у державі-одержувачі товари будуть доставлені. Варто також відзначити, що не існує суворого правила, щодо того, які підрозділи безпекового апарату можуть відігравати роль у репресіях. Наприклад, армія може відігравати роль у багатьох державах, водночас в інших державах може не бути жодної згадки про таку роль. Серед початкових питань можуть бути такі:

• Чи зафіксовано випадки використання таких товарів для репресій у державі-одержувачі або на території інших держав?

• Якщо ні, чи є можливість такого їх використання в майбутньому?

• Хто кінцевий споживач?

• Якою є роль кінцевого споживача у державі-одержувачі?

• Чи був кінцевий споживач причетний до репресій?

• Чи існують будь-які відповідні повідомлення про таку причетність?

2.10. Релевантні принципи, установлені в інструментах міжнародного гуманітарного права. Міжнародне гуманітарне право (також відоме як "право збройного конфлікту" або "право війни") складається з правил, що в часи збройного конфлікту спрямовані на захист людей, які не беруть участі або більше не беруть участі у військових діях (наприклад, мирне населення та поранені, хворі та полонені комбатанти), а також регулювання ведення військових дій (тобто, засоби та методи ведення війни). Воно застосовується до ситуацій збройного конфлікту, а не регламентує, коли держава може законно застосувати силу. Міжнародне гуманітарне право накладає обов’язки на всі сторони збройного конфлікту, у тому числі організовані збройні групи.

Основні принципи міжнародного гуманітарного права, застосовні до використання зброї у збройному конфлікті, - це правило вирізнення, правило проти нападів невибіркового характеру, правило пропорційності, правило про практично можливі запобіжні заходи, правила щодо надмірного ушкодження або непотрібних страждань і правило про захист довкілля.

Найважливіші інструменти міжнародного гуманітарного права - це чотири Женевські конвенції 1949 року та Додаткові протоколи 1977 року до них. Їх доповнюють договори щодо окремих питань, у тому числі заборони певних видів зброї та захисту певних категорій населення й об’єктів, таких як діти та культурні цінності (список основних договорів див. у додатку VI).

Релевантними питаннями стосовно ратифікації та імплементації на національному рівні договорів міжнародного гуманітарного права є:

• Ратифікація чотирьох Женевських конвенцій 1949 року та Додаткових протоколів 1977 року до них.

• Ратифікація інших ключових договорів міжнародного гуманітарного права.

• Ратифікація договорів, які містять пряму заборону або обмеження передачі окремих видів озброєнь.

• Чи ухвалила країна-одержувач національне законодавство або підзаконні нормативно-правові акти, необхідні згідно з інструментами міжнародного гуманітарного права, стороною яких вона є?

2.11. Серйозні порушення міжнародного гуманітарного права включають серйозні порушення чотирьох Женевських конвенцій 1949 року. Кожна Конвенція містить визначення серйозних порушень (Статті 50, 51, 130, 147 відповідно). Статті 11 і 85 Додаткового протоколу І 1977 року також включають ширший спектр дій, що їх необхідно розглядати як серйозні порушення зазначеного Протоколу. Список цих визначень див. у додатку V. Римський статут Міжнародного Кримінального Суду включає інші серйозні порушення законів і звичаїв, що застосовуються у міжнародних та неміжнародних збройних конфліктах, які він визначає як військові злочини (стаття 8, підсекції b, c та e; повний текст Римського статуту див. за посиланням http://legal.un.org/icc/statute/romefra.htm.

• Чи були вчинені порушення будь-яким суб’єктом, відповідальність за якого несе держава (наприклад, державними органами, у тому числі збройними силами; особами чи суб’єктами, що мають право здійснювати елементи владних повноважень; особами або групами, що фактично діють за вказівками або за керівництвом або під контролем держави; порушення, вчинені приватними особами або групами, які держава визнає та сприймає як власну поведінку.)

• Чи була країна-одержувач неспроможною вживати заходів, щоб запобігти порушенням та стримати порушення, вчинені її громадянами або на її території?

• Чи була країна-одержувач неспроможною розслідувати порушення, імовірно вчинені її громадянами або на її території?

• Чи була країна-одержувач неспроможною розшукувати та притягувати до відповідальності (або домагатися екстрадиції) своїх громадян або тих осіб на її території, що є відповідальними за порушення міжнародного гуманітарного права?

• Чи була країна-одержувач неспроможною співпрацювати з іншими державами, трибуналами ad hoc або Міжнародним Кримінальним Судом з питань, пов’язаних з кримінальними провадженнями стосовно порушень міжнародного гуманітарного права?

2.12. Договір про торгівлю озброєннями, стаття 7 (1) (b) (i) ("серйозне порушення міжнародного гуманітарного права") та (ii) ("серйозне порушення міжнародного права в сфері прав людини") і стаття 7 (4) ("тендерне насильство та насильство проти жінок і дітей")

Договір про торгівлю озброєннями містить положення, подібні до Критерію 2 Спільної позиції ЄС. У статті 7 стверджується:

"Експорт і оцінювання експорту

1. Якщо експорт не заборонено згідно зі статтею 6, кожна держава-учасниця, що експортує, перш ніж надавати дозвіл на експорт звичайних озброєнь, що підпадають під дію статті 2 (1) або товарів, що підпадають під дію статті 3 або статті 4, у межах юрисдикції такої держави та відповідно до її національної системи контролю, повинна в об’єктивний та недискримінаційний спосіб, беручи до уваги відповідні обставини, у тому числі інформацію, надану державою-імпортером відповідно до статті 8 (1), оцінити потенційну можливість того, що звичайні озброєння або товари:

[...]

(b) може бути використано для:

(i) вчинення серйозних порушень міжнародного гуманітарного права або сприяння їм;

(ii) вчинення серйозних порушень міжнародного права у сфері захисту прав людини або сприяння їм;

[...]"

Наведені вище міркування щодо Критерію 2 також повною мірою застосовуються до імплементації статті 7 (1) b) (i) та (ii).

Договір про торгівлю озброєннями також містить положення щодо конкретних форм порушень прав людини та міжнародного гуманітарного права, які не було прямо зазначено в Спільній позиції, але які також охоплені Критерієм 2, тобто гендерного насильства (ГН) або насильства проти жінок і дітей.

У статті 7 (4) стверджується:

"4. Держава-учасниця, що експортує, виконуючи це оцінювання, повинна враховувати ризик використання звичайних озброєнь, що підпадають під дію статті 2 (1) або товарів, що підпадають під дію статті 3 або статті 4, для вчинення серйозних актів гендерного насильства або серйозних актів насильства проти жінок і дітей або сприяння їм."

Згідно з цими положеннями Договору про торгівлю озброєннями, розглядаючи Критерій 2, необхідно брати до уваги питання гендерного насильства (ГН) та насильства проти жінок і дітей. Акти ГН порушують низку принципів прав людини, передбачених у міжнародних інструментах, і можуть становити порушення міжнародного гуманітарного права, якщо їх вчинено під час збройного конфлікту. Загальновідомі приклади ГН - це сексуальне насильство (у тому числі зґвалтування), примусова проституція, торгівля людьми, домашнє насильство та примусове одруження.

Розуміння ЄС поваги до права у сфері захисту прав людини та міжнародного гуманітарного права повністю охоплює акти, зазначені в статті 7 (4) Договору про торгівлю озброєннями. Таким чином, Критерій 2 повністю охоплює зобов’язання, обумовлені статтею 7 (4) Договору про торгівлю озброєннями.

2.13. Очевидний ризик. Ретельне оцінювання ризику майбутнього використання заявленого експорту товарів і технологій військового призначення у вчиненні серйозних порушень міжнародного гуманітарного права повинно включати дослідження репутації щодо поваги до міжнародного гуманітарного права, яку одержувач мав у минулому і має тепер, намірів одержувача, виражених через офіційні зобов’язання, та здатності одержувача забезпечити, щоб товари або технології, передбачені для передачі, використовували у спосіб, що відповідає вимогам міжнародного гуманітарного права та не перенаправляли або не передавали в інші місця призначення, де їх можуть використати для серйозних порушень цього права.

Окремі випадки порушення міжнародного гуманітарного права не обов’язково вказують на ставлення країни-одержувача до міжнародного гуманітарного права і самі собою не можуть уважатися підставою для відмови в передачі озброєнь. Підставами для серйозного занепокоєння повинні бути випадки, у яких можна виокремити певну модель порушень, або у яких країна-одержувач не вжила належних заходів, щоб покарати за порушення.

Спільна стаття 1 Женевських конвенцій в цілому тлумачиться як така, що покладає обов’язок на держави, що є третіми сторонами, непричетними до збройного конфлікту, не заохочувати сторону збройного конфлікту до порушення міжнародного гуманітарного права, не вчиняти дії, що допомагали б у таких порушеннях, а також вживати належних заходів для припинення таких порушень. Вони мають особливий обов’язок втручатися у справи держав або збройних груп, на які вони можуть мати деякий вплив. Держави, що виробляють і експортують озброєння, можна вважати особливо впливовими в "забезпеченні поваги" до міжнародного гуманітарного права через можливість таких держав надавати засоби або відмовляти в наданні засобів, за допомогою яких здійснюються певні серйозні порушення. Таким чином, вони повинні вдаватися до особливої обережності, аби забезпечити, щоб їхній експорт не було використано для вчинення серйозних порушень міжнародного гуманітарного права.

Обов’язки, викладені в Спільній позиції 2008/944/СЗБП, узгоджені з обов’язками, викладеними в параграфі 3 статті 7 Договору про торгівлю озброєннями.

Відповідні питання, які необхідно розглянути, такі:

• Чи існує чинне національне законодавство, яке забороняє та карає за порушення міжнародного гуманітарного права?

• Чи ввела країна-одержувач вимоги до військового командування перешкоджати тим підконтрольним йому суб’єктам, які вчинили порушення міжнародного гуманітарного права, стримувати їх та вживати заходів проти них ?

• Чи ратифікувала країна-одержувач Римський статут Міжнародного Кримінального Суду?

• Чи співпрацює країна-одержувач з іншими державами, трибуналами ad hoc або Міжнародним Кримінальним Судом з питань, пов’язаних з кримінальними провадженнями стосовно порушень?

• Чи встановлено мінімальний вік для призову (обов’язкового та добровільного) осіб до збройних сил?

• Чи було ухвалено правові інструменти, що забороняють та карають за призов дітей або їх використання у військових діях?

• Чи забезпечує країна-одержувач освіту і підготовку військових офіцерів, а також рядових, у застосуванні правил міжнародного гуманітарного права? (наприклад, під час військових навчань)

• Чи було міжнародне гуманітарне право інкорпоровано до воєнної доктрини та військових статутів, правил застосування зброї, інструкцій та наказів?

• Чи є юридичні радники, що пройшли навчання з міжнародного гуманітарного права, які консультують збройні сили?

• Чи вжито таких самих заходів, щоб забезпечити дотримання міжнародного гуманітарного права іншими суб’єктами, що володіють зброєю, які діють у ситуаціях, охоплених міжнародним гуманітарним правом?

• Чи було введено механізми, щоб забезпечити відповідальність за порушення міжнародного гуманітарного права, вчинені збройними силами та іншими суб’єктами, що володіють зброєю, зокрема дисциплінарні та кримінальні санкції?

• Чи існує незалежна та дієздатна судова влада, здатна притягувати до відповідальності за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права?

• Чи існує ризик раптової або неочікуваної зміни уряду або владних структур , що може негативно вплинути на бажання або здатність одержувача дотримуватися міжнародного гуманітарного права? (наприклад, дезінтеграція державних структур)

• Чи має кінцевий споживач спроможність використовувати товари відповідно до міжнародного гуманітарного права? (наприклад, якщо зброя військового призначення передається суб’єктам, що володіють зброєю, але не є збройними силами, що діють у ситуаціях, охоплених міжнародним гуманітарним правом, то чи пройшли вони підготовку з питань міжнародного гуманітарного права?)

• Чи має кінцевий споживач спроможність зберігати та розгортати ці товари або технології? (Якщо ні, може існувати обґрунтоване занепокоєння щодо того, яким чином їх використовуватимуть, і щодо перенаправлення іншим суб’єктам.)

• Чи має заявлений кінцевий споживач належні процедури для управління запасами і забезпечення їх безпеки, у тому числі для надлишкових озброєнь і боєприпасів?

• Чи відомо, що в країні-одержувачі є проблема викрадення та "витікання" запасів або проблема корупції?

• Чи є незаконний обіг зброї проблемою в країні-одержувачі? Чи діють у такій країні групи, причетні до незаконного обігу зброї?

• Чи належний у країні-одержувачі прикордонний контроль, або чи відомо, що кордони слабо захищені?

• Чи має країна-одержувач дієву систему контролю за передачею озброєнь? (Імпорт, експорт, транзит і перевантаження.)

• Чи є одержувач фактичним кінцевим споживачем товарів або технологій військового призначення, чи погодиться він на верифікацію цього, та чи візьме на себе зобов’язання не передавати товари або технології військового призначення третім сторонам без дозволу держави-постачальника?

2.14. Перенаправлення. Питання внутрішнього перенаправлення також потребує розгляду. Його ознаки можуть бути пов’язані з характером товарів або технологій військового призначення та кінцевим споживачем. Можливі такі запитання:

• Чи має заявлений кінцевий споживач законну потребу в цих товарах або технологіях військового призначення? Або чи відповідні товари є необхіднішими для іншого підрозділу безпекового апарату?

• Чи видали б ми ліцензію, якщо кінцевий споживач був би іншою частиною безпекового апарату держави-одержувача?

• Чи мають різні підрозділи сил безпеки окремі закупівельні канали? Чи існує можливість, що товари може бути перенаправлено до іншого підрозділу?

2.15. Винесення рішення. На основі інформації та оцінки елементів, запропонованих у параграфах 2.3 - 2.14, держави-члени винесуть рішення про те, чи слід відмовити в наданні дозволу на заявлений експорт на підставі Критерію 2.

Управління Верховного комісара ООН з прав людини (www.ohchr.org)

Організація Об’єднаних Націй (www.un.org ; http://untreaty.un.org)

Міжнародний комітет Червоного Хреста (www.icrc.org)

Рада Європи (www.coe.int)

Європейський Союз (http://europa.eu)

Організація з безпеки і співробітництва в Європі (www.osce.org)

Організація Американських Держав (www.oas.org)

Африканський Союз(www.au.int)

Всесвітній рух "Amnesty International" (www.amnesty.org)

"Г’юман Райтс Вотч" (Human Rights Watch) (www.hrw.org)

Міжнародна федерація за права людини (www.fidh.org)

Всесвітня організація проти катувань (www.omct.org)

Асоціація з питань запобігання катуванням (www.apt.ch)

Міжнародна комісія юристів (www.ici.org)

ІНШІ ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ:

Міжнародний Кримінальний Суд і трибунали ad hoc

Міжнародні агентства, що працюють у державі-одержувачі

Міжнародна кризова група

Коаліція за припинення використання дітей-солдатів

Small Arms Survey (Огляд стрілецької зброї)

Стокгольмський інститут досліджень питань миру (SIPRI) та інші дослідницькі інститути

Військові статути (інструкції збройних сил)

Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (МПЕСКП)

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (МПГПП)

Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (МПГПП-ФП1)

Другий факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, що стосується скасування смертної кари (МПГПП-ФП2-СК)

Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (МКЛВФРД)

Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок (CEDAW)

Факультативний протокол до Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок (КЛВФДЖ-ФП)

Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження та покарання (КПК)

Факультативний протокол до Конвенції проти катувань (КПК-ФП)

Конвенція про права дитини (КПД)

Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо залучення дітей до збройних конфліктів (КПД-ФП-ЗК)

Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії (КПД-ФП-ТД)

Конвенція про статус біженців 1951 року

Протокол щодо статусу біженців 1967 року

Римський статут Міжнародного Кримінального Суду;

РЕГІОНАЛЬНІ ІНСТРУМЕНТИ:

ЩОДО ДЕРЖАВ-ЧЛЕНІВ РАДИ ЄВРОПИ:

Європейська конвенція з прав людини, у тому числі протоколи 6 і 13 щодо скасування смертної кари

Європейська конвенція з питань запобігання катуванням

ЩОДО ДЕРЖАВ-ЧЛЕНІВ ОРГАНІЗАЦІЇ АМЕРИКАНСЬКИХ ДЕРЖАВ:

Американська конвенція про права людини

Додатковий протокол до Американської конвенції про права людини у сфері економічних, соціальних і культурних прав, Сан-Сальвадорський протокол

Протокол до Американської конвенції про права людини щодо скасування смертної кари Міжамериканська конвенція про насильницькі зникнення осіб Міжамериканська конвенція про запобігання катуванням і покарання за їх застосування

ЩОДО ДЕРЖАВ-ЧЛЕНІВ АФРИКАНСЬКОГО СОЮЗУ:

Африканська хартія прав людини і народів

Протокол до Африканської хартії прав людини і народів щодо утворення Африканського суду з прав людини і народів

Протокол до Африканської хартії прав людини і народів щодо прав жінок в Африці

Африканська хартія прав і добробуту дитини

ЩОДО ДЕРЖАВ-ЧЛЕНІВ АРАБСЬКОЇ ЛІГИ:

Арабська хартія прав людини

ОРГАНІЗАЦІЯ ОБ’ЄДНАНИХ НАЦІЙ:

Генеральна Асамблея (у тому числі резолюції щодо окремих країн)

Рада Безпеки

Рада з прав людини та Економічна і соціальна рада

Управління Верховного комісара ООН з прав людини

Спеціальні процедури та інші мандатарії Договірні органи

РАДА ЄВРОПИ:

Комітет міністрів Ради Європи

Парламентська асамблея

Європейський суд з прав людини

Комісар Ради Європи з прав людини

Європейська комісія проти расизму та нетерпимості (ЄКРН)

Європейський комітет з питань запобігання катуванням (КЗК)

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ:

Заяви Європейської Ради, зроблені органами Спільної зовнішньої та безпекової політики (СЗБП)

Спільні позиції та декларації ЄС щодо окремих країн

Щорічний звіт ЄС з прав людини

Звіти голів місій ЄС з прав людини та стратегії ЄС з прав людини для кожної країни

Резолюції та декларації Європейського Парламенту

Конвенція (І) про поліпшення долі поранених і хворих у збройних силах в умовах бойових дій. Женева, 12 серпня 1949 року.

Конвенція (ІІ) про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, зі складу збройних сил на морі. Женева, 12 серпня 1949 року.

Конвенція (ІІІ) про поводження з військовополоненими. Женева, 12 серпня 1949 року

Конвенція (IV) про захист цивільного населення під час війни, Женева, 12 серпня 1949 року.

Додатковий протокол до Женевських Конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів . Женева, 8 червня 1977 року.

Декларація, передбачена статтею 90 Додаткового протоколу І: Визнання компетенції Міжнародної комісії зі встановлення фактів.

Додатковий протокол до Женевських Конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв неміжнародних збройних конфліктів . Женева, 8 червня 1977 року.

Конвенція про права дитини, Нью-Йорк, 20 листопада 1989 року.

Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо залучення дітей до збройних конфліктів, Нью-Йорк, 25 травня 2000 року.

Римський статут Міжнародного Кримінального Суду, 17 липня 1998 року.

Конвенція про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту, Гаага, 14 травня 1954 року.

Перший протокол до Гаазької Конвенції 1954 року про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту , Гаага, 14 травня 1954 року.

Другий протокол до Гаазької Конвенції 1954 року про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту, Гаага, 26 березня 1999 року.

Конвенція про заборону військового або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище, Нью-Йорк, 10 грудня 1976 року.

Протокол про заборону застосування на війні задушливого, отруйного або інших газів та бактеріологічних засобів, Женева, 17 червня 1925 року.

Конвенція про заборону розроблення, виробництва та накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) та токсинної зброї та про її знищення, відкрита для підписання в Лондоні, Москві та Вашингтоні, 10 квітня 1972 року.

Конвенція про заборону або обмеження застосування окремих видів звичайних озброєнь, які можна вважати такими, що наносять надмірні ушкодження або мають невибіркову дію. Женева, 10 жовтня 1980 року.

- Протокол про уламки, які неможливо виявити (Протокол I до Конвенції 1980 року)

- Протокол про заборону або обмеження застосування мін, мін-пасток та інших пристроїв, 10 жовтня 1980 року (Протокол ІІ до Конвенції 1980 року)

- Протокол про заборону або обмеження застосування запалювальної зброї, 10 жовтня 1980 року. (Протокол III до Конвенції 1980 року)

- Протокол про засліплюючу лазерну зброю, 13 жовтня 1995 року. (Протокол IV до Конвенції 1980 року)

- Протокол про заборону або обмеження застосування мін, мін-пасток та інших пристроїв зі змінами та доповненнями, внесеними 3 травня 1996 року (Протокол ІІ зі змінами та доповненнями до Конвенції 1980 року)

- Зміни та доповнення до Конвенції про заборону або обмеження застосування окремих видів звичайних озброєнь, які можна вважати такими, що наносять надмірні ушкодження або мають невибіркову дію, 21 грудня 2001 року

- Протокол про вибухонебезпечні предмети-наслідки війни, 28 листопада 2003 року (Протокол V до Конвенції 1980 року).

Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення запасів та застосування хімічної зброї та її знищення, Париж, 13 січня 1993 року.

Конвенція про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва та передачі протипіхотних мін та про їх знищення, Осло, 18 вересня 1997 року.

Як застосовувати Критерій 3

3.1. Спільна позиція Ради 2008/944/СЗБП застосовується до всього експорту державами-членами товарів або технологій військового призначення, включених до Спільного військового списку ЄС, а також товарів подвійного використання, зазначених у статті 6 Спільної позиції. Критерій 3 застосовується до всіх країн-одержувачів без будь-яких відмінностей. Однак ці кращі практики керуються принципом, що якщо в країні призначення є збройний конфлікт або ситуація внутрішньої напруженості, необхідно провести ретельний аналіз ризику того, що цей заявлений експорт може спровокувати або подовжити конфлікт або посилити вже існуючу напруженість та стати причиною їх переростання в більший конфлікт. Якщо аналіз доводить, що існує ризик такого розвитку подій, до відповідної ліцензії на експорт необхідно застосувати обмежувальний підхід. Особливу увагу необхідно приділити ролі кінцевого споживача в цьому конфлікті. Усі ліцензії на експорт оцінюються з урахуванням кожного окремого випадку і необхідно звернути увагу на Критерій 3 у випадках, коли є занепокоєння щодо існування ситуації напруженості або збройного конфлікту.

3.2. Джерела інформації. Інформацію щодо існування ризику того, що товари провокуватимуть або подовжуватимуть збройні конфлікти, або загострюватимуть існуючу напруженість чи конфлікти в країні кінцевого призначення, необхідно запитувати в місії держави-члена у відповідній країні, а також у відділі міністерства закордонних справ, що займається конкретною країною.

Спільна база джерел інформації ЄС, доступна всім державам-членам, складається зі звітів голів місій ЄС, звітів ЄС, а також в деяких випадках заяв/висновків Ради ЄС щодо відповідних країн-одержувачів. Під час консультацій з іншими державами-членами щодо їхніх відмов для проблемних районів, державам-членам рекомендовано ділитися результатами свого аналізу та тлумаченням внутрішньої ситуації в країні кінцевого призначення.

Більш докладні матеріали з Інтернету та повідомлення розвідки - від національних розвідувальних служб - також допомагають розібратися, особливо в оцінюванні ймовірного збільшення можливостей.

Додаткову інформацію можна отримати з таких джерел:

• місцеві місії ООН/ЄС/ОБСЄ;

• документація ООН (Генеральної Асамблеї ООН, Ради Безпеки ООН), Міжнародного Кримінального Суду та/або інших міжнародних та регіональних органів;

• дослідницькі інститути (наприклад, SIPRI);

• звіти міжнародних неурядових організацій;

• інформація місцевих і регіональних неурядових організацій/ громадянського суспільства.

Неповний список відповідних інтернет-сайтів міститься у додатку I.

Елементи, які необхідно розглянути під час формування рішення

3.3. Ключові поняття. Розгляд Критерію 3 виявляє декілька ключових понять, які необхідно взяти до уваги в будь-якому оцінюванні, та на яких наголошено нижче у тексті.

Внутрішня ситуація

"Внутрішня ситуація" означає економічні, соціальні та політичні обставини і стабільність в межах кордонів країни кінцевого призначення. Спільна Позиція 2008/944/СЗБП в інших частинах документа також називає "країну кінцевого призначення" "країною-одержувачем".

Функція існування напруженості або збройних конфліктів

"Напруженість" означає ворожі або сповнені ненависті відносини між різними групами або групами окремих осіб суспільства, основою яких є раса, колір, стать, мова, релігія, політичні або інші погляди, національне або соціальне походження, тлумачення історичних подій, різниця в економічному добробуті або володінні майном, сексуальна орієнтація, або інші чинники. Напруженість може бути першопричиною заворушень або насильницьких дій, або приводом для створення окремих воєнізованих формувань, непідконтрольних державі.

"Збройні конфлікти" означає переростання напруженості між зазначеними вище групами до рівнів, за яких будь-яка з груп використовує зброю проти інших.

Розглядаючи заяву про надання ліцензії на експорт, компетентний орган повинен оцінити внутрішню ситуацію в країні призначення; можливу участь і роль кінцевого споживача у внутрішньому конфлікті або напруженості та ймовірне застосування заявленого експорту в конфлікті. Під час оцінювання потенційних ризиків у країні кінцевого призначення, компетентний орган може поставити такі запитання:

• Яким є кінцеве використання заявленого експорту (товарів або технологій військового призначення)? Чи використовуватиметься експорт для забезпечення внутрішньої безпеки чи для продовження військових дій?

• Чи призначені товари або технології військового призначення для підтримки санкціонованих на міжнародному рівні миротворчих операцій/операцій з примушення до миру або втручань у гуманітарних цілях?

• Чи є кінцевий споживач учасником збройного конфлікту в межах країни або тісно пов’язаним зі стороною, причетною до збройного конфлікту в межах країни? Якою є роль кінцевого споживача в конфлікті?

• Якщо подають заявку на компоненти або запчастини, чи відомо, що держава-одержувач використовує відповідну систему в збройному конфлікті в країні?

• Чи були нещодавні повідомлення про можливе загострення існуючої напруженості? Чи існує ризик, що існуюча напруженість може перерости в збройний конфлікт, якщо один або більше учасників отримають доступ до товарів або технологій військового призначення, передбачених для експорту?

• Чи підпадає країна кінцевого призначення під регіональні ембарго або ембарго ООН через внутрішню ситуацію в країні (див. також Критерій 1)?

Характер товару

Характер товару впливатиме на рішення щодо надання ліцензії або відмови в її видачі. Необхідно звернути увагу на те, чи технології або товари, передбачені для експорту, є фактично пов’язаними, прямо або опосередковано, з напруженістю або конфліктами в країні кінцевого призначення. Це буде тим більше важливим, коли збройний конфлікт уже існує.

Деякими питаннями до розгляду можуть бути:

• Чи є експорт за характером таким, що його використовують або могли б використати в збройному конфлікті в межах країни кінцевого призначення?

• Чи є ризик, що існуюча внутрішня напруженість може перерости в збройний конфлікт, коли заявлений кінцевий споживач отримає доступ до цих товарів або технологій військового призначення?

Кінцевий споживач

Кінцевий споживач також відіграє важливу роль у такому аналізі. Якщо існують занепокоєння, пов’язані з Критерієм 3, важливо встановити точно, для яких саме підрозділів збройних сил, поліції або сил безпеки призначається експорт. Наприклад, у країні-одержувачі армію та поліцію може бути залучено до збройного конфлікту, у якому жодної ролі не мають військово-морські сили. З огляду на це, також необхідно зважати на ризик внутрішнього перенаправлення.

Складніші випадки виникають, коли товари може бути направлено до дослідницького інституту або приватної компанії. У такому разі необхідно зробити висновок щодо ймовірності перенаправлення, а судження щодо Критерію 3 повинні базуватися на інших критеріях, особливо на занепокоєннях, пов’язаних з Критерієм 7 - ризиком перенаправлення.

Можливо, необхідно зважити на таке:

• Якою є роль кінцевого споживача в країні кінцевого призначення? Чи є кінцевий споживач частиною проблеми, або він радше намагається сприяти її вирішенню?

• Чи причетний кінцевий споживач до внутрішнього збройного конфлікту або напруженості?

• Чи існують будь-які відповідні повідомлення щодо такої причетності?

3.4. Винесення рішення.

На основі інформації та оцінки сукупного ризику, як запропоновано в параграфах вище, держави-члени винесуть рішення про те, чи слід відмовити в наданні дозволу на заявлений експорт на підставі Критерію 3.

Організація Об’єднаних Націй

Комітет 1540

ОБСЄ/контроль за озброєннями

Європейський Союз

Як застосовувати Критерій 4

4.1. Спільна позиція 2008/944/СЗБП застосовується до всього експорту державами-членами товарів і технологій військового призначення, включених до Спільного військового списку ЄС, а також товарів подвійного використання, зазначених у статті 6 Спільної позиції. Критерій 4 застосовується до всіх країн-одержувачів без будь-яких відмінностей. Однак, ці кращі практики керуються принципом, що, якщо існує підвищений ризик регіонального конфлікту, Критерій 4 потребує ретельнішого вивчення порівняно з випадками, коли ризик менший. Усі ліцензії на експорт оцінюються з урахуванням кожного окремого випадку, і необхідно звернути увагу на Критерій 4 у випадках, коли є занепокоєння щодо збереження миру, безпеки та стабільності в регіоні.

Ціль Критерію 4 - забезпечити, щоб будь-який експорт не сприяв, не посилював, не провокував і не подовжував конфлікти або напруженість у регіоні заявленої країни-одержувача. Цей критерій відмежовує намір використовувати заявлений експорт для цілей агресії від наміру використовувати його для цілей оборони. Цей критерій не призначений перешкоджати експорту до країн, що є (потенційними) жертвами агресії або загрози агресії. Ретельне оцінювання необхідно буде провести щодо того, чи є достовірні ознаки наміру заявленої країни-одержувача використовувати заявлений експорт для нападу, потенційного нападу або загрози здійснити напад на іншу країну.