Держави - учасниці цього Протоколу,

уважаючи, що скасування смертної кари сприяє зміцненню людської гідності й прогресивному розвиткові прав людини;

посилаючися на статтю 3 Загальної декларації прав людини, прийнятої 10 грудня 1948 року, і статтю 6 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, прийнятого 16 грудня 1966 року;

відзначаючи, що формулювання статті 6 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, що стосується скасування смертної кари, є вагомим свідченням бажаності скасування;

будучи переконаними в тому, що всі заходи стосовно скасування смертної кари мають розглядатись як прогрес у забезпеченні права на життя;

бажаючи при цьому взяти міжнародне зобов'язання стосовно скасування смертної кари;

домовилися про таке:

1. Жодну особу, яка перебуває під юрисдикцією держави - учасниці цього Протоколу, не буде страчено.

2. Кожна держава-учасниця вживає всіх необхідних заходів для скасування смертної кари в межах своєї юрисдикції.

1. Жодні застереження до цього Протоколу не дозволяються, за винятком застереження, яке зроблено під час ратифікації або приєднання і яке передбачає застосування смертної кари у воєнний час після визнання вини в скоєнні у воєнний час найбільш тяжкого злочину воєнного характеру.

2. Держава-учасниця, яка робить таке застереження, під час ратифікації або приєднання повідомляє Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй відповідні положення свого національного законодавства, що застосовується у воєнний час.

3. Держава-учасниця, яка зробила таке застереження, повідомляє Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй про будь-який початок або припинення стану війни стосовно своєї території.

Держави - учасниці цього Протоколу включають до доповідей, які вони подають Комітетові з прав людини відповідно до статті 40 Пакту, інформацію про заходи, ужиті ними для реалізації цього Протоколу.

Що стосується держав - учасниць Пакту, які зробили застереження відповідно до статті 41, то компетенція Комітету з прав людини отримувати й розглядати повідомлення, коли будь-яка держава-учасниця стверджує, що інша держава-учасниця не виконує своїх зобов'язань, поширюється на положення цього Протоколу, якщо заінтересована держава-учасниця не заявила про протилежне в момент ратифікації або приєднання.

Що стосується держав - учасниць першого Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, прийнятого 16 грудня 1966 року, то компетенція Комітету з прав людини отримувати й розглядати повідомлення окремих осіб, які знаходяться під його юрисдикцією, поширюється на положення цього Протоколу, якщо заінтересована держава-учасниця не зробила заяви про протилежне в момент ратифікації або приєднання.