Статус Конвенції див.

Високі Договірні Сторони,

нагадуючи, що кожна держава зобов'язана відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй утримуватися у своїх міжнародних відносинах від погрози застосування сили або її застосування як проти суверенітету, територіальної цілісності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з цілями Організації Об'єднаних Націй;

нагадуючи далі про загальний принцип захисту цивільного населення від впливу воєнних дій;

виходячи з принципу міжнародного права, згідно з яким право сторін збройного конфлікту вибирати методи чи засоби ведення війни не є обмеженим, а також із принципу, що забороняє застосування у збройних конфліктах зброї, снарядів і речовин та методів ведення війни, які можуть завдати надмірних ушкоджень або призвести до зайвих страждань;

нагадуючи також, що забороняється застосовувати методи або засоби ведення війни, які мають на меті завдати або, як можна очікувати, завдадуть широкомасштабної довготермінової і серйозної шкоди природному середовищу;

підтверджуючи свою переконаність, що у випадках, не передбачених цією Конвенцією і Протоколами, які до неї додаються, або іншими міжнародними угодами, цивільне населення і комбатанти постійно залишаються під захистом і дією принципів міжнародного права, які базуються на усталених звичаях, принципах гуманності і вимогах суспільної свідомості;

бажаючи сприяти міжнародній розрядці, припиненню гонки озброєнь і зміцненню довіри між державами і, таким чином, здійсненню прагнення всіх народів жити у мирі;

визнаючи значення всіх зусиль, які можуть сприяти прогресу в справі загального і повного роззброєння під суворим і ефективним міжнародним контролем;

знову підтверджуючи необхідність продовжувати кодифікацію і поступальний розвиток норм міжнародного права, що застосовується в період збройних конфліктів;

бажаючи заборонити або в подальшому обмежити застосування конкретних видів звичайної зброї і вважаючи, що позитивні результати, досягнуті у цій галузі, можуть сприяти основним переговорам щодо роззброєння з метою покласти край виробництву, накопиченню і розповсюдженню такої зброї;

підкреслюючи бажаність того, щоб усі держави стали учасницями цієї Конвенції і Протоколів, які до неї додаються, особливо держави, що є важливими у військовому відношенні;

враховуючи, що Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй і Комісія Організації Об'єднаних Націй з роззброєння можуть прийняти рішення вивчити питання про можливе розширення сфери заборон і обмежень, передбачених цією Конвенцією і Протоколами, які до неї додаються;

враховуючи надалі, що Комітет з роззброєння може вирішити розглянути питання про вжиття подальших заходів щодо заборони або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї;

Домовилися про таке:

1. Ця Конвенція і Протоколи, які до неї додаються, застосовуються в ситуаціях, зазначених у статті 2, спільній для Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року про захист жертв війни, включаючи будь-яку ситуацію, описану в пункті 4 статті 1 Додаткового протоколу I до цих Конвенцій.

2. Ця Конвенція і Протоколи, які до неї додаються, застосовуються крім ситуацій, зазначених у пункті 1 цієї статті, також до ситуацій, зазначених у статті 3, спільній для Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року. Ця Конвенція і Протоколи, які до неї додаються, не застосовуються до випадків порушення внутрішнього порядку і виникнення обстановки внутрішньої напруженості, таких як заколот, окремі й спорадичні акти насильства та інші акти подібного характеру, оскільки вони не є збройними конфліктами.

3. У разі збройних конфліктів, які не мають міжнародного характеру і відбуваються на території однієї з Високих Договірних Сторін, кожна сторона конфлікту зобов'язана застосовувати заборони і обмеження за цією Конвенцією і Протоколами, які до неї додаються.

4. Ніщо в цій Конвенції або Протоколах, які до неї додаються, не повинно тлумачитись як таке, що зачіпає суверенітет держави або обов'язок уряду всіма законними засобами підтримувати або відновлювати правопорядок у державі або захищати національну єдність і територіальну цілісність держави.

5. Ніщо в цій Конвенції або Протоколах, які до неї додаються, не повинно тлумачитись як виправдання прямого або непрямого втручання з будь-якої причини в збройний конфлікт або у внутрішні чи зовнішні справи Високої Договірної Сторони, на території якої відбувається цей конфлікт.

6. Застосування положень цієї Конвенції і Протоколів, які до неї додаються, до сторін конфлікту, які не є Високими Договірними Сторонами, що прийняли цю Конвенцію або Протоколи, які до неї додаються, ні прямо, ні опосередковано не змінює їхній юридичний статус або юридичний статус спірної території.

7. Положення пунктів 2-6 цієї статті не завдають шкоди додатковим протоколам, прийнятим після 1 січня 2002 року, які можуть застосовувати, виключати чи модифікувати сферу їхнього застосування стосовно цієї статті.

Ніщо в цій Конвенції або Протоколах, які до неї додаються, не може тлумачитись як таке, що применшує значення всіх зобов'язань, які покладаються на Високі Договірні Сторони міжнародним гуманітарним правом, що застосовується у збройних конфліктах.

Ця Конвенція відкрита для підписання всіма державами у штаб-квартирі Організації Об'єднаних Націй у Нью-Йорку протягом дванадцяти місяців, починаючи з 10 квітня 1981 року.

1. Ця Конвенція підлягає ратифікації, прийняттю або схваленню державами, які її підписали. Будь-яка держава, яка не підписала цю Конвенцію, може приєднатись до неї.

2. Ратифікаційні грамоти, документи про прийняття, схвалення або приєднання здаються на зберігання депозитарію.

3. Висловлення згоди на обов'язковість будь-якого із Протоколів, які додаються до цієї Конвенції, є факультативним для кожної держави за умови, що під час здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти, документа про прийняття або схвалення цієї Конвенції чи про приєднання до неї ця держава повідомляє депозитарію про свою згоду на обов'язковість для неї будь-яких двох або більше з цих Протоколів.

4. У будь-який час після здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти, документа про прийняття або схвалення цієї Конвенції чи про приєднання до неї держава може повідомити депозитарію про свою згоду на обов'язковість для неї будь-якого Протоколу, який додається і який ще не є для неї обов'язковим.

5. Будь-який Протокол, який є обов'язковим для Високої Договірної Сторони, становить невід'ємну частину цієї Конвенції.

1. Ця Конвенція набуває чинності через шість місяців після дати здачі на зберігання двадцятої ратифікаційної грамоти, документа про прийняття, схвалення або приєднання.

2. Для будь-якої держави, яка здає на зберігання свою ратифікаційну грамоту, документ про прийняття, схвалення або приєднання після дати здачі на зберігання двадцятої ратифікаційної грамоти, документа про прийняття, схвалення або приєднання, ця Конвенція набуває чинності через шість місяців після дати здачі на зберігання цією державою своєї ратифікаційної грамоти, документа про прийняття, схвалення або приєднання.

3. Кожний з Протоколів, які додаються до цієї Конвенції, набуває чинності через шість місяців після дати, до якої двадцять держав повідомили про свою згоду на обов'язковість для них цього Протоколу відповідно до пункту 3 або 4 статті 4 цієї Конвенції.

4. Для будь-якої держави, яка повідомляє про свою згоду на обов'язковість для неї будь-якого Протоколу, який додається до цієї Конвенції, після дати, до якої двадцять держав повідомили про свою згоду на його обов'язковість для них, Протокол набуває чинності через шість місяців після дати повідомлення цією державою про свою згоду на обов'язковість для неї цього Протоколу.

Високі Договірні Сторони зобов'язуються як у мирний час, так і під час збройного конфлікту поширювати цю Конвенцію і ті з Протоколів, які до неї додаються і які є для неї обов'язковими, якомога ширше у своїх відповідних країнах і, зокрема, включати їхнє вивчення до програм військової підготовки для того, щоб ці документи могли стати відомими їхнім збройним силам.