ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ І РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про функціонування Європейського Союзу, зокрема його статтю 77(2)(b) та (d), а також статтю 79(2)(c),

Беручи до уваги пропозицію Європейської Комісії,

Після передачі проекту законодавчого акта національним парламентам,

Беручи до уваги висновок Європейського економічно-соціального комітету (- 1),

Беручи до уваги висновок Комітету регіонів (- 2),

Діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою (- 3),

Оскільки:

(1) Метою політики Союзу у сфері управління зовнішніми кордонами є розроблення та впровадження європейського інтегрованого управління кордонами на національному рівні та на рівні Союзу, що є необхідною умовою для вільного руху осіб у межах Союзу та фундаментальною складовою простору свободи, безпеки та правосуддя. Європейське інтегроване управління кордонами має важливе значення для кращого регулювання міграції. Метою є ефективне управління перетином зовнішніх кордонів і вирішення міграційних викликів та потенційних майбутніх загроз на цих кордонах, тим самим сприяючи боротьбі з серйозними злочинами з транскордонним виміром і забезпеченню високого рівня внутрішньої безпеки в межах Союзу. Водночас необхідно діяти з повним дотриманням фундаментальних прав і таким чином, щоб гарантувати вільний рух осіб у межах Союзу.

(2) Європейська агенція з питань управління оперативним співробітництвом на зовнішніх кордонах держав-членів Європейського Союзу була створена на підставі Регламенту Ради (ЄС) № 2007/2004 (- 4). Розпочавши виконувати свої обов’язки 1 травня 2005 року, вона довела свою успішність у наданні допомоги державам-членам у реалізації оперативних аспектів управління зовнішніми кордонами шляхом спільних операцій, швидких прикордонних втручань, аналізу ризиків, обміну інформацією, відносин з третіми країнами та повернення поворотців.

(3) Європейську агенцію з питань управління оперативним співробітництвом на зовнішніх кордонах держав-членів Європейського Союзу було перейменовано на Європейську агенцію прикордонної та берегової охорони (далі - "Агенція"), широко відому як Frontex, а її завдання були розширені із забезпеченням повної безперервності всієї діяльності та процедур. Агенція повинна мати такі основні функції: розробляти технічну та оперативну стратегію як частину імплементації багаторічного циклу стратегічної політики для європейського інтегрованого управління кордонами; контролювати ефективне функціонування прикордонного контролю на зовнішніх кордонах; проводити аналіз ризиків та оцінювання вразливості; надавати посилену технічну та оперативну допомогу державам-членам та третім країнам шляхом спільних операцій та швидких прикордонних втручань; забезпечувати практичне виконання заходів у ситуаціях, що вимагають термінових дій на зовнішніх кордонах; надавати технічну та оперативну допомогу для підтримки пошуково-рятувальних операцій особам, що зазнали лиха на морі; а також організовувати, координувати та проводити операції повернення та втручання, пов’язані з поверненням.

(4) З початку міграційної кризи у 2015 році Комісія започаткувала важливі ініціативи та запропонувала ряд заходів з метою посилення захисту зовнішніх кордонів та відновлення нормального функціонування Шенгенської зони. Пропозиція щодо значного розширення повноважень Європейської агенції з питань управління оперативним співробітництвом на зовнішніх кордонах була представлена у грудні 2015 року і швидко погоджена у 2016 році. Отриманий у результаті регламент - Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 2016/1624 (- 5) - набув чинності 6 жовтня 2016 року.

(5) Однак рамка Союзу у сфері прикордонного контролю на зовнішніх кордонах, повернення, боротьби з транскордонною злочинністю та надання притулку все ще потребує подальшого вдосконалення. З цією метою та для подальшої підтримки поточних та майбутніх запланованих оперативних зусиль Європейська прикордонна і берегова охорона повинна бути реформована шляхом розширення повноважень Агенції та, зокрема, забезпечення їй необхідної спроможності у формі постійного корпусу європейської прикордонної і берегової охорони (далі - "постійний корпус"). Постійний корпус повинен поступово, але швидко досягти стратегічного цільового показника спроможності в розмірі 10000 працівників оперативного персоналу, як визначено у додатку I, з виконавчими повноваженнями, у відповідних випадках, щоб надавати ефективну підтримку державам-членам на місцях у їхніх зусиллях щодо захисту зовнішніх кордонів, боротьби з транскордонною злочинністю та сприянні ефективному та сталому поверненню незаконних мігрантів. Така спроможність - 10000 працівників оперативного персоналу - є максимальною наявною спроможністю, необхідною для ефективного задоволення наявних і майбутніх оперативних потреб для операцій на кордоні та операцій повернення в Союзі та третіх країнах, включно зі спроможністю швидкого реагування для врегулювання майбутніх криз.

(6) Комісія повинна провести огляд загальної кількості та складу постійного корпусу, у тому числі розміру відповідних індивідуальних внесків держав-членів, а також огляд підготовки, експертних знань і професіоналізму постійного корпусу. До березня 2024 року Комісія повинна, за необхідності, подати відповідні пропозиції щодо внесення змін до додатків I, II, III та IV Якщо Комісія не подає пропозицію, вона повинна пояснити причину.

(7) Імплементація цього Регламенту, зокрема створення постійного корпусу, навіть після його огляду Комісією, повинне бути предметом багаторічної фінансової рамки.

(8) У своїх висновках від 28 червня 2018 року Європейська Рада закликала до подальшого посилення допоміжної ролі Агенції, у тому числі шляхом співпраці з третіми країнами, збільшення ресурсів та розширення повноважень, з метою забезпечення ефективного прикордонного контролю на зовнішніх кордонах та ефективного повернення нелегальних мігрантів.

(9) Необхідно ефективно контролювати перетин зовнішніх кордонів, вирішувати міграційні виклики та потенційні майбутні загрози на зовнішніх кордонах, забезпечувати високий рівень внутрішньої безпеки в межах Союзу, забезпечувати функціонування Шенгенської зони та поважати всеосяжний принцип солідарності. Ці заходи та цілі повинні супроводжуватися активним регулюванням міграції, а також необхідні заходи в третіх країнах. З цією метою необхідно консолідувати європейську прикордонну і берегову охорону та продовжити розширення повноважень Агенції.

(10) При імплементації європейського інтегрованого управління кордонами слід забезпечити узгодженість з іншими політичними цілями.

(11) Європейське інтегроване управління кордонами, засноване на чотирирівневій моделі контролю доступу, включає заходи в третіх країнах, такі як загальна візова політика, заходи із сусідніми третіми країнами, заходи прикордонного контролю на зовнішніх кордонах, аналіз ризиків і заходи в межах Шенгенської зони та повернення.

(12) Європейське інтегроване управління кордонами повинне здійснюватися як спільна відповідальність Агенції та національних органів, відповідальними за управління кордонами, у тому числі працівників берегової охорони тією мірою, якою вони здійснюють операції з нагляду за морським кордоном та будь-які інші завдання прикордонного контролю, а також національними органами, відповідальними за повернення. Хоча держави-члени зберігають за собою основну відповідальність за управління своїми зовнішніми кордонами у своїх інтересах та в інтересах усіх держав-членів і несуть відповідальність за рішення щодо повернення, Агенція повинна підтримувати застосування заходів Союзу, пов’язаних з управління зовнішніми кордонами та виконанням рішень щодо повернення шляхом підкріплення, оцінювання та координування дій держав-членів, що реалізують такі заходи. Діяльність Агенції повинна доповнювати зусилля держав-членів.

(13) Для забезпечення дієвої імплементації європейського інтегрованого управління кордонами та підвищення ефективності політики повернення Союзу слід створити Європейську прикордонну і берегову охорону. Вона повинна бути забезпечена необхідними фінансовими та людськими ресурсами й обладнанням. Європейська прикордонна і берегова охорона повинна включати Агенцію та національні органи, відповідальні за управління кордонами, у тому числі берегову охорону тією мірою, якою вони виконують завдання прикордонного контролю, а також національних органів, відповідальних за повернення. Таким чином, вона буде покладатися на спільне використання інформації, спроможностей і систем на національному рівні та на реагування Агенції на рівні Союзу.

(14) Європейське інтегроване управління кордонами не змінює відповідних компетенцій Комісії та держав-членів у митній сфері, зокрема щодо контролю, управління ризиками та обміну інформацією.

(15) Розроблення політики та законодавства у сфері контролю за зовнішніми кордонами та повернення, у тому числі розроблення багаторічного циклу стратегічної політики для європейського інтегрованого управління кордонами, залишається відповідальністю установ Союзу. Необхідно гарантувати тісну координацію між Агенцією та цими установами.

(16) Дієва реалізація європейського інтегрованого управління кордонами Європейською прикордонною і береговою охороною повинна забезпечуватися за допомогою багаторічного циклу стратегічної політики. Багаторічний цикл повинен встановлювати інтегрований, уніфікований та постійний процес надання стратегічних настанов усім відповідним суб’єктам на рівні Союзу та на національному рівні в галузі управління кордонами та повернення, щоб ці суб’єкти мали змогу реалізувати європейське інтегроване управління кордонами в узгоджений спосіб. Багаторічний цикл також повинен регулювати всі відповідні взаємодії між Європейською прикордонною і береговою охороною, Комісією та іншими установами, органами, офісами та агентствами Союзу, а також співпрацю з іншими відповідними партнерами, у тому числі з третіми країнами та третіми особами, у відповідних випадках.

(17) Європейське інтегроване управління кордонами вимагає інтегрованого планування між державами-членами та Агенцією для спільних операцій та операцій з повернення, щоб реагувати на виклики на зовнішніх кордонах, планування дій у разі надзвичайних ситуацій та координації довгострокового нарощування спроможності, як з точки зору добору персоналу і його підготовки, так і з точки зору придбання та розроблення обладнання.

(18) Агенції необхідно розробити технічні стандарти обміну інформацією, як передбачено цим Регламентом. Крім того, для ефективної імплементації Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 2016/399 (- 6), необхідно розробити спільні мінімальні стандарти нагляду за зовнішніми кордонами. З цією метою Агенція повинна мати здатність сприяти розробленню спільних мінімальних стандартів у рамках відповідних компетенцій держав-членів та Комісії. Ці спільні мінімальні стандарти повинні бути розроблені з урахуванням типу кордонів, рівнів впливу, які Агенція присвоює кожній ділянці зовнішнього кордону, та інших факторів, таких як географічні особливості. При розробленні цих спільних мінімальних стандартів необхідно враховувати можливі обмеження, що випливають із національного права.

(19) Технічні стандарти для інформаційних систем та програм повинні узгоджуватися зі стандартами, що використовуються Агентством Європейського Союзу з оперативного управління великомасштабними IT-системами у сферах свободи, безпеки та правосуддя (eu-LISA) для інших IT-систем у просторі свободи, безпеки та правосуддя.

(20) Імплементація цього Регламенту не впливає на розподіл компетенції між Союзом та державами-членами, а також на зобов’язання держав-членів відповідно до Конвенції ООН з морського права, Міжнародної конвенції з охорони людського життя на морі, Міжнародної Конвенція про пошук і рятування на морі, Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності та Протоколу проти незаконного ввезення мігрантів сушею, морем і повітрям, Конвенції від 1951 року про статус біженців та Протоколу від 1967 року до неї, Європейської конвенції про захист прав людини та фундаментальних свобод, Конвенції ООН про статус апатридів та інших відповідних міжнародних інструментів.

(21) Імплементація цього Регламенту не впливає на Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 656/2014 (- 7). Морські операції повинні проводитися таким чином, щоб забезпечувати безпеку перехоплених або врятованих осіб, безпеку підрозділів, які беруть участь у відповідній морській операції, та безпеку третіх осіб за будь-яких обставин.

(22) Агенція повинна виконувати свої завдання згідно з принципом субсидіарності та без обмеження відповідальності держав-членів щодо підтримання правопорядку та захисту внутрішньої безпеки.

(23) Агенція повинна виконувати свої завдання без обмеження компетенції держав-членів у сфері оборони.

(24) Розширені завдання та компетенція Агенції повинні поєднуватися з посиленням захисту фундаментальних прав та розширенням підзвітності та юридичної відповідальності, зокрема, щодо здійснення виконавчих повноважень штатним персоналом.

(25) Агенція покладається на співпрацю держав-членів, щоб мати змогу ефективно виконувати свої завдання. У цьому аспекті важливо, щоб Агенція та держави-члени діяли добросовісно та своєчасно обмінювалися точною інформацією. Жодна держава-член не може бути зобов’язана надавати інформацію, розкриття якої, на її думку, суперечитиме суттєвим інтересам її безпеки.

(26) Держави-члени також повинні, у власних інтересах та в інтересах інших держав-членів, надавати релевантні дані, необхідні для діяльності, що здійснюється Агенцією, у тому числі для цілей ситуаційної обізнаності, аналізу ризиків, оцінювання вразливості та інтегрованого планування. Крім того, вони повинні гарантувати, що такі дані є достовірними й актуальними, а також отриманими та внесеними законним чином. Якщо такі дані включають персональні дані, повинно бути забезпечено застосування права Союзу у сфері захисту персональних даних у повному обсязі.

(27) Комунікаційна мережа, створена згідно із цим Регламентом, повинна ґрунтуватися на комунікаційній мережі EUROSUR, розробленій в рамках Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1052/2013 (- 8), і замінює її. Комунікаційна мережа, створена згідно з цим Регламентом, повинна використовуватися для всіх видів безпечного обміну інформацією в межах Європейської прикордонної і берегової охорони. Рівень акредитації комунікаційної мережі необхідно підвищити до ступеня секретності "CONFIDENTIEL UE/EU CONFIDENTIAL" для підвищення інформаційної безпеки між державами-членами та з Агенцією.

(28) Система EUROSUR необхідна для того, щоб Європейська прикордонна і берегова охорона мала змогу забезпечити основу для обміну інформацією та оперативної співпраці між національними органами держав-членів і Агенцією. EUROSUR забезпечує національні органи влади та Агенцію інфраструктурою та інструментами, необхідними для поліпшення ситуаційної обізнаності та підвищення спроможності реагувати на зовнішніх кордонах з метою виявлення, запобігання та боротьби з незаконною імміграцією та транскордонною злочинністю, сприяючи тим самим збереженню життя мігрантів та забезпеченню їхнього захисту.

(29) Держави-члени повинні створити національні координаційні центри для покращення обміну інформацією та співпраці між державами-членами та Агенцією у сфері нагляду за кордонами та здійснення перевірок на кордоні. Для належного функціонування EUROSUR важливо, щоб усі національні органи, відповідальні за нагляд за зовнішніми кордонами згідно з національним правом, співпрацювали через національні координаційні центри.

(30) Роль національного координаційного центру, що полягає у координації та обміні інформацією між усіма органами влади, відповідальними за контроль за зовнішніми кордонами на національному рівні, не обмежує компетенцію в галузі планування та здійснення прикордонного контролю, що встановлена на національному рівні.

(31) Цей Регламент не повинен перешкоджати державам-членам також покладати на національні координаційні центри відповідальність за координацію обміну інформацією та співпрацю щодо інших складових європейського інтегрованого управління кордонами.

(32) Для забезпечення належного функціонування європейського інтегрованого управління кордонами, потрібно забезпечити якість інформації та своєчасність обміну такою інформацією, якою обмінюються держави-члени та Агенція. Враховуючи успіх EUROSUR, ця якість повинна забезпечуватися шляхом стандартизації, автоматизації обміну інформацією через мережі та системи, забезпечення інформаційної безпеки та контролю якості переданих даних та інформації.

(33) Агенція повинна надавати необхідну допомогу для розвитку та функціонування EUROSUR, включно із взаємодійністю систем, зокрема шляхом створення, підтримки та координації EUROSUR.

(34) EUROSUR повинна надавати вичерпну ситуаційну картину не лише на зовнішніх кордонах, а й у межах Шенгенської зони та в прикордонній зоні. Вона повинна охоплювати нагляд за морськими та повітряними кордонами та перевірки на кордоні. Забезпечення ситуаційної обізнаності в межах Шенгенської зони не повинне призводити до оперативних дій Агенції на внутрішніх кордонах держав-членів.

(35) Нагляд за повітряними кордонами повинен бути елементом управління кордонами, оскільки як комерційні, так і приватні авіарейси, а також дистанційно пілотовані авіаційні системи використовуються для незаконної діяльності, пов’язаної з імміграцією та транскордонною злочинністю. Метою нагляду за повітряними кордонами є виявлення та моніторинг таких підозрілих авіарейсів, які перетинають або мають намір перетнути зовнішні кордони, а також проведення відповідного аналіз ризиків, щоб компетентні органи Союзу та держав-членів мали спроможність реагувати. З цією метою слід сприяти міжвідомчій співпраці на рівні Союзу між Агенцією, Менеджером Європейської мережі організації повітряного руху (EATMN) і Агентством з безпеки польотів Європейського Союзу (EASA). За необхідності, держави-члени повинні мати змогу отримувати інформацію про підозрілі зовнішні авіарейси та реагувати відповідно. Агенція повинна здійснювати моніторинг та підтримку дослідницької та інноваційній діяльності у цій галузі.

(36) Звітування про випадки, пов’язані з несанкціонованими вторинними переміщеннями, у EUROSUR, сприятиме моніторингу Агенцією міграційних потоків до та в межах Союзу з метою аналізу ризиків та ситуаційної обізнаності. В імплементаційному акті, що встановлює деталі рівнів інформації ситуаційних картин та правила створення спеціальних ситуаційних картин, необхідно додатково визначити тип звітування для найкращого досягнення цієї мети.

(37) Служби об’єднання даних EUROSUR, що забезпечуються Агенцією, повинні ґрунтуватися на спільному використанні засобів нагляду та міжвідомчій співпраці на рівні Союзу, включно зі службами безпеки в рамках програми "Copernicus". Служби об’єднання даних EUROSUR повинні надавати державам-членам і Агенції інформаційні послуги з доданою вартістю, пов’язані з європейським інтегрованим управлінням кордонами. Служби об’єднання даних EUROSUR слід розширити для підтримки перевірок на кордоні, нагляду за повітряними кордонами та моніторингу міграційних потоків.

(38) Практика використання малих і непридатних до плавання суден призвела до значного зростання кількості мігрантів, які тонуть на південних морських зовнішніх кордонах. EUROSUR повинні значною мірою покращити оперативні та технічні можливості Агенції та держав-членів щодо виявлення таких малих суден і покращити спроможність реагувати держав-членів, щоб тим самим сприяти зниженню втрат людських життів серед мігрантів на зовнішніх кордонах, у тому числі в рамках пошуково-рятувальних операцій.

(39) У цьому Регламенті визнається, що міграційні шляхи також використовуються особами, які потребують міжнародного захисту.

(40) Агенції необхідно підготувати загальний та спеціальний аналіз ризиків на основі спільної моделі інтегрованого аналізу ризиків, яка застосовуватиметься як самою Агенцією, так і державами-членами. Агенція повинна, також на основі інформації, що надається державами-членами, надавати адекватну інформацію, що охоплює всі аспекти, які стосуються європейського інтегрованого управління кордонами, зокрема прикордонного контролю, повернення, явища несанкціонованого вторинного переміщення громадян третьої країни у межах Союзу в розрізі тенденцій, масштабу та маршрутів, запобігання транскордонній злочинності, а також сприяння несанкціонованому перетину кордону, торгівлі людьми, тероризму та загрозам гібридного характеру, а також ситуацій у відповідних третіх країнах, щоб мати змогу вживати відповідних заходів для усунення виявлених загроз та ризиків з метою вдосконалення інтегрованого управління зовнішніми кордонами.

(41) У своїй діяльності на зовнішніх кордонах Агенція повинна сприяти запобіганню та виявленню транскордонної злочинності, як-от незаконному ввезенню мігрантів, торгівлі людьми та тероризму, якщо існує необхідність вжиття заходів та коли вона отримала відповідну інформацію у процесі своєї діяльності. Агенція повинна координувати свою діяльність з Європолом - агентством, відповідальним за підтримку та підкріплення дій держав-членів та їх співпрацю у запобіганні та боротьбі із серйозними злочинами, що зачіпають дві або більше держав-членів. Транскордонний вимір характеризується злочинами, які безпосередньо пов’язані з несанкціонованим перетином зовнішніх кордонів, у тому числі з торгівлею людьми або незаконним ввезенням мігрантів. Згідно з Директивою Ради 2002/90/ЄС (- 9), держави-члени можуть вирішити не вводити санкції у випадках, коли метою такої поведінки є надання гуманітарної допомоги мігрантам.

(42) У контексті спільної відповідальності роль Агенції повинна полягати в регулярному моніторингу управління зовнішніми кордонами, у тому числі дотримання фундаментальних прав у діяльності Агенції щодо управління кордонами та щодо повернення. Агенція повинна забезпечити належний та ефективний моніторинг не лише за допомогою ситуаційної обізнаності та аналізу ризиків, але також за допомогою присутності в державах-членах експертів із власного персоналу. Таким чином, Агенція повинна мати змогу направляти зв’язкових офіцерів до держав-членів на певний період, протягом якого зв’язковий офіцер звітує перед виконавчим директором. Звіти зв’язкових офіцерів повинні бути включені в оцінку вразливості.

(43) Агенція повинна проводити оцінювання вразливості на основі об’єктивних критеріїв оцінювання спроможності та готовності держав-членів протистояти викликам на своїх зовнішніх кордонах та робити внесок у склад постійного корпусу та до резерву технічного обладнання. Оцінювання вразливості повинне включати оцінювання обладнання, інфраструктури, персоналу, бюджету та фінансових ресурсів держав-членів, а також їхніх планів дій у разі надзвичайних ситуацій для реагування на можливі кризи на зовнішніх кордонах. Держави-члени повинні вжити заходів для усунення будь-яких недоліків, виявлених у цій оцінці. Виконавчий директор повинен визначити заходи, яких слід вжити, та рекомендувати їх відповідній державі-члену. Виконавчий директор також повинен встановити граничний термін, протягом якого цих заходів слід вживати, і ретельно контролювати їх своєчасне виконання. Якщо необхідні заходи не будуть вжиті у встановлений термін, питання направляється на розгляд правління для подальшого ухвалення рішення.

(44) Якщо Агенції не надається точна та своєчасна інформація, необхідна для проведення оцінювання вразливості, вона повинна мати змогу врахувати цей факт під час проведення оцінювання вразливості, якщо тільки не надані належним чином обґрунтовані підстави затримки даних.

(45) Оцінювання вразливості та Шенгенський механізм оцінювання, встановлені Регламентом Ради (ЄС) № 1053/2013 (- 10), є двома додатковими механізмами, які гарантують контроль якості Союзу щодо належного функціонування Шенгенської зони та забезпечують постійну готовність відповідати на будь-які виклики на зовнішніх кордонах як на рівні Союзу, так і на національному рівні. Хоча Шенгенський механізм оцінювання є основним методом оцінювання імплементації та дотримання законодавства Союзу в державах-членах, необхідно забезпечити якомога більшу синергію між оцінюванням вразливості та Шенгенським механізмом оцінювання, щоб створити вдосконалену ситуаційну картину функціонування Шенгенської зони, уникаючи, наскільки можливо, дублювання зусиль з боку держав-членів, і забезпечити краще узгоджене використання відповідних фінансових інструментів Союзу для підтримки управління зовнішніми кордонами. З цією метою Агенції та Комісії необхідно регулярно обмінюватися інформацією про результати, отримані від обох механізмів.

(46) З огляду на те, що держави-члени визначають ділянки кордону, яким Агенція присвоює рівні впливу, і що спроможності реагувати держав-членів та Агенції повинні бути пов’язані з цими рівнями впливу, четвертий рівень впливу - критичний рівень впливу - повинен тимчасово присвоюватися ділянці кордону, де Шенгенська зона перебуває під ризиком та де Агенція повинна втручатися.

(47) Якщо ділянці морського кордону присвоюється високий або критичний рівень впливу через підвищення рівня незаконної імміграції, відповідні держави-члени повинні врахувати це підвищення при плануванні та проведенні пошуково-рятувальних операцій, оскільки така ситуація може призвести до збільшення кількості запитів про допомогу особами, що зазнали лиха на морі.

(48) Агенції необхідно організувати відповідну технічну та оперативну допомогу державам-членам для посилення їх спроможності виконувати свої зобов’язання щодо прикордонного контролю на зовнішніх кордонах та реагування на виклики на зовнішніх кордонах внаслідок збільшення кількості прибулих незаконних мігрантів або транскордонної злочинності. Така допомога повинна надаватися без обмеження компетенції відповідних національних органів розпочинати кримінальне розслідування. У цьому плані Агенція повинна, з власної ініціативи та за згодою відповідної держави-члена або за запитом відповідної держави-члена, організовувати та координувати спільні операції для однієї або кількох держав-членів, розгортати команди управління кордонами, команди підтримки регулювання міграції та команди повернення (далі разом - "команди") зі складу постійного корпусу та забезпечувати надання необхідного технічного обладнання.

(49) У разі виникнення конкретних та непропорційно складних викликів на зовнішніх кордонах Агенції необхідно, з власної ініціативи та за згодою відповідної держави-члена або за запитом відповідної держави-члена, організувати та координувати швидкі прикордонні втручання та розгорнути обидві команди зі складу постійного корпусу, а також технічне обладнання, у тому числі з резерву обладнання швидкого реагування. Резерв обладнання швидкого реагування повинен містити обмежену кількість одиниць обладнання, необхідного для можливих швидких прикордонних втручань. Швидке прикордонне втручання повинне забезпечувати підкріплення на обмежений період часу в ситуаціях, які потребують негайного реагування і в яких таке втручання може забезпечити дієве реагування. Для забезпечення дієвості такого втручання держави-члени повинні забезпечити, щоб працівники, яких вони відкомандировують до Агенції, працівники, відкомандировані до Агенції для короткострокового направлення, та працівники, направлені до резерву швидкого реагування, були доступними для формування відповідних команд, а також забезпечити необхідне технічне обладнання. Якщо персонал, направлений з технічного обладнання держави-члена, походить із цієї держави-члена, його слід розглядати як частину внеску держави-члена до постійного корпусу. Агенція та відповідна держава-член повинні узгодити оперативний план.

(50) Якщо держава-член стикається з особливими та непропорційно складними міграційними викликами на окремих ділянках її зовнішніх кордонів, що характеризуються великим припливом змішаних міграційних потоків, держави-члени повинні мати змогу покладатися на посилене технічне та оперативне підкріплення. Таке підкріплення необхідно забезпечувати командами підтримки регулювання міграції у зонах припливу мігрантів. Ці команди повинні складатися з оперативного персоналу, який буде направлений зі складу постійного корпусу, і експертів Європейського офісу підтримки з питань притулку (EASO), Європолу та, у відповідних випадках, експертів з Агентства Європейського Союзу з фундаментальних прав, інших органів, офісів та агентств Союзу та держав-членів. Комісія повинна забезпечити необхідну координацію оцінок потреб, поданих державами-членами. Агенція повинна допомагати Комісії у координації діяльності між різними установами на місцях. Комісія, у співпраці з державою-членом здійснення заходів та відповідними установами Союзу, повинна встановити умови співпраці у зонах припливу мігрантів. Комісія повинна забезпечити співпрацю відповідних агентств у межах їх відповідних повноважень та відповідати за координацію діяльності команд підтримки регулювання міграції.

(51) Держави-члени повинні забезпечити, щоб будь-які органи, які, ймовірно, можуть отримати заяви про міжнародний захист, такі як поліція, прикордонники, органи імміграції та персонал установ тимчасового утримання, мали відповідну інформацію. Вони також повинні забезпечити, щоб працівники таких органів пройшли необхідний рівень підготовки, який відповідає їх завданням та відповідальності, для надання вказівок заявникам щодо того, де і як вони можуть подати заяви про міжнародний захист, і вказівок щодо того, як направляти осіб, які перебувають в уразливому становищі, до відповідних механізмів направлення.

(52) У своїх висновках від 28 червня 2018 року Європейська Рада підтвердила важливість дотримання комплексного підходу до міграції та зауважила, що міграція є викликом не лише для однієї держави-члена, але й для Європи в цілому. У цьому контексті вона підкреслила важливість надання Союзом повної підтримки для забезпечення упорядкованого управління міграційними потоками.

(53) Агенція та EASO повинні тісно співпрацювати для ефективного реагування на міграційні виклики, що характеризуються припливом великих змішаних міграційних потоків, зокрема, на зовнішніх кордонах. Зокрема, Агенція та EASO повинні координувати свою діяльність та підтримувати держави-члени для сприяння процедурам, що стосуються міжнародного захисту, та процедурам повернення громадян третьої країни, заяви про міжнародний захист яких відхилено. Агенція та EASO повинні також співпрацювати в рамках інших спільних оперативних заходів, таких як спільний аналіз ризиків, збір статистичних даних, підготовка та підтримка держав-членів у плануванні дій у разі надзвичайних ситуацій.

(54) Національні органи, що виконують функції берегової охорони, відповідають за широкий спектр завдань, які можуть включати безпеку на морі, безпеку, пошук і порятунок, прикордонний контроль, контроль риболовлі, митний контроль, загальну правоохоронну діяльність та охорону довкілля. У зв’язку з цим Агенції, Європейському агентству з контролю рибальства (EFCA) та Європейському агентству морської безпеки (EMSA) необхідно посилити співпрацю як між собою, так і з національними органами влади, що виконують функції берегової охорони, щоб поліпшити морську ситуаційну обізнаність та підтримати узгоджені та економічно ефективні дії. Синергія між різними суб’єктами морського середовища повинна відповідати стратегіям європейського інтегрованого управління кордонами та морської безпеки.

(55) У зонах припливу мігрантів держави-члени повинні співпрацювати з відповідними установами Союзу, які повинні діяти в межах своїх відповідних мандатів і повноважень і які координуються Комісією. Комісія, у співпраці з відповідними установами Союзу, повинна забезпечити, щоб дії в зонах припливу мігрантів здійснювались відповідно з дотриманням законодавства Союзу та фундаментальних прав.

(56) Якщо це виправдано результатами оцінювання вразливості або аналізу ризиків або коли одній або кільком ділянкам кордону тимчасово присвоюється критичний рівень впливу, виконавчий директор Агенції повинен рекомендувати відповідній державі-члену ініціювати та проводити спільні операції або швидкі прикордонні втручання.

(57) Якщо прикордонний контроль за зовнішніми кордонами стає неефективним настільки, що функціонування Шенгенської зони може знаходитися під загрозою або через те, що держава-член не вживає необхідних заходів відповідно до оцінювання вразливості, або те, що держава-член, яка стикається з особливими та непропорційно складними викликами на зовнішніх кордонах, не вимагає достатньої підтримки від Агенції або не реалізує таку підтримку, на рівні Союзу повинна бути уніфікована, швидка та ефективна реакція. З метою пом’якшення цих ризиків та забезпечення кращої координації на рівні Союзу Комісія повинна запропонувати Раді рішення, яке визначає заходи, що їх має вжити Агенція, і вимагає від відповідної держави-члена співпраці з Агенцією у здійсненні цих заходів. Раді необхідно надати виконавчі повноваження щодо ухвалення такого рішення через потенційно політично чутливий характер заходів, що підлягають ухваленню, які, ймовірно, стосуватимуться національних виконавчих та правозастосовних повноважень. Потім Агенції потрібно визначити заходи, яких необхідно вжити для реалізації на практиці заходів, зазначених у рішенні Ради. Агенція повинна скласти оперативний план із відповідною державою-членом. Агенція та відповідна держава-член повинні узгодити оперативний план. Відповідна держава-член повинна сприяти виконанню рішення Ради та оперативного плану, виконуючи, між іншим, свої зобов’язання, передбачені цим Регламентом. Якщо відповідна держава-член не виконує це рішення Ради протягом 30 днів і не співпрацює з Агенцією у здійсненні заходів, що містяться в такому рішенні, Комісія повинна мати змогу ініціювати спеціальну процедуру, передбачену статтею 29 Регламенту (ЄС) № 2016/399, для врегулювання виняткових обставин, що загрожують загальному функціонуванню території без прикордонного контролю на внутрішньому кордоні.

(58) Постійний корпус повинен складатися із чотирьох категорій оперативного персоналу, а саме штатного персоналу, персоналу, відкомандированого державами-членами до Агенції на довгий строк, персоналу, що надається державами-членами для короткострокового направлення, і персоналу, що входить до резерву швидкого реагування для швидких прикордонних втручань. Оперативний персонал повинен складатися з прикордонників, персоналу супроводу при поверненні, спеціалістів із повернення та іншого відповідного персоналу. Розгортання постійного корпусу повинне відбуватися у рамках команд. Фактична кількість оперативного персоналу, що направляється з постійного корпусу, залежить від оперативних потреб.

(59) Працівники оперативного персоналу, направлені як члени команд, повинен мати усі необхідні повноваження для здійснення прикордонного контролю та завдань з повернення, у тому числі завдань, що вимагають виконавчих повноважень, визначених у відповідному національному праві або в цьому Регламенті. Якщо штатний персонал здійснює виконавчі повноваження, Агенція повинна нести відповідальність за будь-яку заподіяну шкоду.

(60) Держави-члени повинні робить внесок у склад постійного корпусу згідно з додатком II для довгострокових прикомандирувань та додатком III для короткострокових направлень. Індивідуальні внески держав-членів повинні визначатися на основі коефіцієнта розподілу, погодженого під час переговорів у 2016 році щодо Регламенту (ЄС) № 2016/1624 для цілей резерву швидкого реагування та визначеного в додатку I до цього Регламенту. Такий коефіцієнт розподілу повинен коригуватися пропорційно розміру постійного корпусу. Такі внески також повинні пропорційно встановлюватися для країн, асоційованих із Шенгенською конвенцією.

(61) Виконавчий директор повинен застосовувати принципи однакового ставлення та пропорційності при виборі кількості та профілів персоналу, які повинні бути зазначені у рішенні правління, зокрема, щодо національних спроможностей держав-членів.

(62) Точні терміни короткострокових направлень з постійного корпусу та надання технічного обладнання, що співфінансується в рамках конкретних дій Фонду внутрішньої безпеки або будь-якого іншого спеціального фінансування Союзу, повинні узгоджуватися між кожною державою-членом і Агенцією шляхом щорічних двосторонніх переговорів, враховуючи спроможність і пропорційність. Вимагаючи національні внески до постійного корпусу, виконавчий директор повинен застосовувати, як загальне правило, принципи пропорційності та однакового ставлення до держав-членів з метою запобігання ситуаціям, які могли б суттєво вплинути на виконання національних завдань в одній державі-члені через вимагання надання річних внесків цієї держави-члена протягом одного конкретного чотиримісячного періоду. Такі домовленості повинні включати можливість виконання державами-членами своїх зобов’язань щодо періодів направлень шляхом застосування безперервних періодів. У разі короткострокового направлення з постійного корпусу держави-члени також повинні мати змогу виконувати свої зобов’язання щодо короткострокового направлення кумулятивно, направляючи більше персоналу на коротші періоди або направляючи окремих працівників більш ніж на чотири місяців згідно з планом, погодженим в рамках щорічних двосторонніх переговорів.

(63) Без обмеження своєчасного виконання оперативного плану щодо морських операцій, Агенція повинна на якомога ранішій стадії надавати державам-членам, що беруть участь, конкретну інформацію про відповідну юрисдикцію та застосовне право, зокрема, про повноваження, якими наділені капітани суден та повітряних суден, умови застосування сили та введення обмежувальних заходів або заходів, пов’язаних із позбавленням волі.

(64) Довгостроковий розвиток людських ресурсів для забезпечення внесків держав-членів до постійного корпусу повинен підтримуватися системою фінансової підтримки. З цією метою доцільно дозволити Агенції використовувати присудження грантів державам-членам без конкурсу пропозицій щодо фінансування, не пов’язаного з витратами, у разі виконання умов, визначених у Регламенті Європейського Парламенту і Ради (ЄС, Євратом) № 2018/1046 (- 11). Фінансова підтримка повинна давати змогу державам-членам набрати та готувати додатковий персонал, щоб забезпечити їм необхідну гнучкість для надання обов’язкових внесків до постійного корпусу. Система фінансової підтримки повинна враховувати час, необхідний для добору та підготовки, і тому вона повинна ґрунтуватися на правилі N + 2. Спеціальна система фінансування повинна знаходити правильний баланс між ризиками порушень та шахрайства і витратами на контроль. Цей Регламент встановлює істотні умови надання фінансової підтримки, а саме добір та підготовку відповідної кількості прикордонників або інших спеціалістів, що відповідає кількості офіцерів, прикомандированих до Агенції на довгий строк або для ефективного направлення офіцерів під час оперативної діяльності Агенції протягом послідовного або непослідовного періоду тривалістю щонайменше чотири місяці, або пропорційно для направлення протягом послідовного або непослідовного періоду тривалістю менше чотирьох місяців. З огляду на відсутність релевантних і порівнянних даних про фактичні витрати в державах-членах, розробка схеми фінансування, заснованої на витратах, була б надмірно складною і не задовольнила б потребу у простій, швидкій, ефективній та дієвій схемі фінансування. З метою встановлення суми такого фінансування для різних держав-членів доцільно використовувати як референтну суму річну зарплату працівника, який працює за контрактом функціональної групи III, ступеня 8, кроку 1 в установах ЄС, обчислену з використанням поправочного коефіцієнта, що застосовується у відповідній державі-члені, згідно з принципом розсудливого управління фінансами та однакового ставлення. Під час впровадження такої фінансової підтримки Агенція та держави-члени повинні забезпечити дотримання принципів співфінансування та відсутності подвійного фінансування.

(65) З метою пом’якшення можливого впливу на національні служби, пов’язані з добором штатного персоналу для постійного корпусу, відповідним службам держав-членів повинна надаватися підтримка для покриття інвестицій у підготовку нового персоналу, що замінює таких працівників, які від’їжджають.

(66) З огляду на розгортання постійного корпусу на території третіх країн Агенція повинна розвинути спроможність власних структур управління та контролю, а також розробити процедуру, яка гарантує, що члени команд можуть бути притягнуті до цивільної та кримінальної відповідальності.

(67) Для забезпечення ефективного розгортання постійного корпусу з 1 січня 2021 року слід якнайшвидше ухвалити та впровадити певні рішення та імплементаційні інструменти. Таким чином, Агенція, разом із державами-членами та Комісією, повинна брати участь у підготовці таких імплементаційних інструментів та рішень для їх ухвалення правлінням. Такий підготовчий процес повинен охоплювати відповідний добір Агенцією та державами-членами, як зазначено у цьому Регламенті.

(68) Для забезпечення безперервності підтримки оперативної діяльності, організованої Агенцією, усі розгортання, у тому числі в рамках резерву швидкого реагування, які повинні бути здійснені до 31 грудня 2020 року, повинні плануватися та здійснюватися згідно з Регламентом (ЄС) № 2016/1624 та щорічними двосторонніми переговорами, проведеними у 2019 році. З цією метою відповідні положення цього Регламенту повинні бути скасовані лише з 1 січня 2021 року.

(69) Персонал Агенції повинен складатися з персоналу, який виконує завдання, покладені на Агенцію, у штаб-квартирі Агенції або у складі постійного корпусу. Працівники штатного персоналу у складі постійного корпусу насамперед повинні направлятися як члени команд. Лише обмежену і чітко визначену кількість штатного персоналу можна набрати для виконання допоміжних функцій при створенні постійного корпусу, зокрема, у штаб-квартирі.

(70) Для усунення стійких прогалин у добровільному об’єднанні технічного обладнання з боку держав-членів, зокрема, що стосується великомасштабних активів, Агенція повинна мати власне необхідне обладнання, яке розгортатимуть під час спільних операцій або швидких прикордонних втручань чи будь-якої іншої оперативної діяльності. Державами-члени повні дозволити використання таких активів як обладнання для цілей державної служби. Хоча Агенція може законно купувати або орендувати власне технічне обладнання з 2011 року, цій можливості суттєво заважала відсутність бюджетних ресурсів.

(71) Відповідно, щоб відповідати рівню амбіцій, що лежать в основі створення постійного корпусу, Комісія передбачила значний пакет у рамках багаторічної фінансової бази на 2021-2027 роки, щоб дати змогу Агенції придбавати, підтримувати та експлуатувати необхідні повітряні, морські та наземні активи відповідно до його операційних потреб. Хоча придбання необхідних активів може зайняти багато часу, особливо для великих активів, у довгостроковій перспективі основна частина обладнання, що використовується для оперативних розгортань, повинна стати власним обладнанням Агенції, а додаткові внески держав-членів повинні використовуватися лише за виняткових обставин. Обладнання Агенції повинен переважно експлуатувати технічний персонал Агенції, що входить до складу постійного корпусу. Щоб забезпечити ефективне використання пропонованих фінансових ресурсів, придбання необхідних активів повинне ґрунтуватися на багаторічній стратегії, яка повинна бути якнайшвидше ухвалена правлінням. Необхідно забезпечити стійкість Агенції за допомогою майбутніх багаторічних фінансових рамок, а також підтримку всебічного європейського інтегрованого управління кордонами.

(72) У ході імплементації цього Регламенту Агенція та держави-члени повинні якнайкраще використовувати наявні спроможності у вигляді людських ресурсів, а також технічного обладнання, як на рівні Союзу, так і на національному рівні.

(73) Довгостроковий розвиток нових спроможностей в рамках Європейської прикордонної і берегової охорони повинен координуватися між державами-членами й Агенцією відповідно до багаторічного циклу стратегічної політики для європейського інтегрованого управління кордонами, враховуючи тривалість певних процесів. Він включає добір та підготовку нових прикордонників, які протягом своєї кар’єри можуть служити як у державах-членах, так і в складі постійного корпусу, придбання, технічне обслуговування та утилізацію обладнання з пошуком можливостей забезпечення взаємодійності та економії на масштабах, розроблення нового обладнання та супутніх технологій, у тому числі шляхом досліджень.

(74) Для оптимізації довгострокових інвестицій з метою кращого захисту зовнішніх кордонів плани нарощування спроможності держав-членів та багаторічне планування ресурсів Агенції повинні бути поєднані у дорожній карті нарощування спроможності.

(75) Беручи до уваги розширений мандат Агенції, створення постійного корпусу та розширення його присутності на місцях на зовнішніх кордонах і участі у сфері повернення, Агенція повинна мати змогу створювати місцеві офіси, розташовані поблизу місць проведення її значних оперативних дій протягом строку їх здійснення, щоб забезпечувати взаємозв’язок між Агенцією та державою-членом здійснення заходів, здійснювати координацію, виконувати логістичні та допоміжні завдання та сприяти співпраці між Агенцією і державою-членом здійснення заходів.

(76) З огляду на те, що міжвідомча співпраця є частиною європейського інтегрованого управління кордонами, Агенції необхідно тісно співпрацювати з усіма відповідними органами, установами, офісами та агентствами Союзу, зокрема з Європолом та EASO. Така співпраця повинна здійснюватися на рівні штаб-квартири, в оперативних зонах і, за необхідності, на рівні місцевих офісів.

(77) Агенція та держави-члени, зокрема їхні академії підготовки, повинні тісно співпрацювати у сфері підготовки постійного корпусу, забезпечуючи при цьому гармонізацію програм підготовки та просування спільних цінностей, закріплених у Договорах. Агенція повинна мати змогу, після отримання схвалення Правління, створити центр підготовки Агенції для подальшого сприяння включенню спільної європейської культури в надавану підготовку.

(78) Агенції потрібно надалі розробляти спільні основні програми підготовки та належні інструменти підготовки у сфері управління кордонами та повернення, у тому числі спеціальної підготовки у сфері захисту осіб, які перебувають в уразливому становищі, у тому числі дітей. Вона також повинна пропонувати додаткові навчальні курси та семінари, що стосуються завдань інтегрованого управління кордонами, у тому числі для працівників компетентних національних органів. Агенція повинна забезпечувати для працівників постійного корпусу спеціалізовану підготовку, що відповідає їх завданням та повноваженням. Вона повинна включати підготовку у галузі відповідного права Союзу, міжнародного права та фундаментальних прав. Агенції потрібно дозволити організовувати заходи підготовки у співпраці з державами-членами та третіми країнами на їхніх територіях.

(79) Повернення громадян третьої країни, які не виконують або більше не виконують умови в’їзду, перебування чи проживання в державах-членах, згідно з Директивою Європейського Парламенту і Ради 2008/115/ЄС (- 12), є важливою складовою всебічних зусиль щодо боротьби з незаконною імміграцією та важливим питанням, що становить значний суспільний інтерес.

(80) Агенції необхідно вдосконалити свою систему допомоги державам-членам у поверненні громадян третьої країни, відповідно до політики повернення Союзу та Директиви 2008/115/ЄС. Зокрема, Агенції необхідно координувати та організовувати операції повернення з однієї або декількох держав-членів, а також організовувати та проводити втручання, пов’язані з поверненням, з метою посилення систем повернення держав-членів, які потребують посиленої технічної та оперативної допомоги у виконанні своїх зобов’язань з повернення громадян третьої країни згідно з цією Директивою.

(81) Агенція повинна, з повним дотриманням фундаментальних прав та без обмеження відповідальності держав-членів за ухвалення рішень про повернення, надавати технічну та оперативну допомогу державам-членам у процесі повернення, включно з ідентифікацією громадян третьої країни та іншими заходами перед поверненням і заходами держав-членів, пов’язаними з поверненням. Крім того, Агенція, у співпраці з органами відповідних третіх країн, повинна допомагати державам-членам в отриманні проїзних документів для повернення.

(82) За погодженням з відповідною державою-членом Агенція повинна дозволити Європейському комітету з питань запобігання катуванням та нелюдському чи принизливому поводженню чи покаранню Ради Європи здійснювати візити до місць проведення операцій повернення в рамках механізму моніторингу, встановленого державами-членами Ради Європи відповідно до Європейської конвенції про запобігання катуванням та нелюдському чи принизливому поводженню чи покаранню.

(83) Допомога державам-членам у проведенні процедур повернення повинна включати надання практичної інформації про треті країни повернення, що має значення для імплементації цього Регламенту, наприклад надання контактних даних або іншої логістичної інформації, необхідної для безперешкодного та гідного проведення операцій повернення. Допомога також повинна включати функціонування та технічне обслуговування платформи для обміну даними та інформацією, необхідною Агенції для надання технічної та оперативної допомоги згідно із цим Регламентом. Для цієї платформи слід створити комунікаційну інфраструктуру, що уможливлює автоматичну передачу статистичних даних системами управління поверненням держав-членів.

(84) Можливе існування домовленості між державою-членом і третьою країною не звільняє Агенцію та держави-члени від їхніх зобов’язань або відповідальності згідно із законодавством Союзу чи міжнародним правом, зокрема щодо дотримання принципу заборони примусового видворення чи примусового повернення та заборони катувань та нелюдського чи принизливого поводження.

(85) Держави-члени повинні мати змогу співпрацювати на операційному рівні з іншими державами-членами або третіми країнами на зовнішніх кордонах, у тому числі щодо військових операцій з правоохоронною метою, якщо така співпраця сумісна з діяльністю Агенції.

(86) Агенції необхідно вдосконалити обмін інформацією та співпрацю з іншими органами, офісами та агентствами Союзу, такими як Європол, EASO, EMSA, Супутниковий центр Європейського Союзу, EASA та Менеджер мережі EATMN, з метою оптимального використання інформації, спроможностей і систем, які вже існують на європейському рівні, таких як програма Союзу для спостереження та моніторингу Землі "Copernicus".

(87) Співпраця з третіми країнами є важливим елементом європейського інтегрованого управління кордонами. Вона повинна сприяти просуванню європейських стандартів управління кордонами, поверненню, обміну інформацією та аналізу ризиків, а також сприяти здійсненню процесу повернення, з метою підвищення його ефективності та підтримки третіх країн у сфері управління кордонами та міграції, у тому числі шляхом розгортання постійного корпусу, якщо така підтримка потрібна для захисту зовнішніх кордонів та ефективного управління міграційною політикою Союзу.

(88) Якщо Комісія рекомендує Раді уповноважити її вести переговори щодо укладання угоди про статус із третьою країною, Комісія повинна оцінити ситуацію з фундаментальними правами у сферах, охоплених угодою про статус, у такій третій країні та повідомити про це Європейський Парламент.

(89) Співпраця з третіми країнами повинна здійснюватися в рамках зовнішньої діяльності Союзу та з дотриманням принципів та завдань, встановлених у статті 21 Договору про Європейський Союз (ДЄС). Комісія повинна забезпечити узгодженість між європейським інтегрованим управлінням кордонами та іншою політикою Союзу у сфері зовнішніх діяльності Союзу і, зокрема, спільною безпековою та оборонною політикою. Комісії повинен допомагати Високий представник Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки. Така співпраця повинна охоплювати, зокрема, діяльність Агенції, що здійснюється на території третіх країн або за участі посадових осіб третіх країн у таких сферах, як аналіз ризиків, планування та проведення операцій, підготовка, обмін інформацією та співпраця.

(90) Для забезпечення того, щоб інформація, яка міститься в EUROSUR, була якомога повнішою та актуальнішою, зокрема, щодо ситуації у третіх країнах, Агенції необхідно співпрацювати з органами третіх країн або в рамках двосторонніх та багатосторонніх угод між державами-членами та третіми країнами, включно з регіональними мережами, або на основі робочих угод, укладених між Агенцією та відповідними органами третіх країн. З цією метою Європейська служба зовнішніх справ, представництва та офіси Союзу повинні надавати всю інформацію, яка може бути релевантною для EUROSUR.

(91) Цей Регламент містить положення про співпрацю з третіми країнами, оскільки добре структурований та регулярний обмін інформацією та співпраця з такими країнами, у тому числі, між іншим, із сусідніми третіми країнами, є ключовими факторами для досягнення цілей європейського інтегрованого управління кордонами. Важливо, щоб будь-який обмін інформацією та будь-яка співпраця між державами-членами та третіми країнами здійснювалися з повним дотриманням фундаментальних прав.

(92) Допомога третім країнам повинна доповнювати підтримку Агенції держав-членів у застосуванні заходів Союзу, що стосуються впровадження європейського інтегрованого управління кордонами.

(93) Двосторонні та багатосторонні угоди, укладені державами-членами з третіми країнами у сферах, що стосуються європейського інтегрованого управління кордонами, можуть містити чутливу інформацію з точки зору безпеки. Якщо така інформація повідомляється Комісії, вона повинна опрацьовувати таку інформацію згідно із застосовними правилами безпеки.

(94) Для створення всеохоплюючої ситуаційної картини та аналізу ризиків у прикордонній зоні, Агенції та національним координаційним центрам необхідно збирати інформацію та координувати роботу зі зв’язковими офіцерами з питань імміграції, які направляються до третіх країнах державами-членами, Комісією, Агенцією чи іншими органами, офісами та агентствами Союзу.

(95) Онлайнова система фальшивих і автентичних документів (FADO) була створена Спільними діями Ради 98/700/ЮВС (- 13) в рамках Генерального секретаріату Ради, що дає змогу органам держав-членів мати у своєму розпорядженні інформацію про будь-які виявлені нові способи підробок та про нові автентичні документи, що перебувають в обігу;

(96) У своїх висновках від 27 березня 2017 року Рада заявила, що управління системою FADO застаріло і що необхідна зміна її правової основи для подальшого задоволення вимог політики у сферах юстиції та внутрішніх справ. Рада також зазначила, що для цього можуть бути використані синергічні ефекти, спираючись на експертні знання Агенції у сфері підробки документів та результати роботи, яку Агенція вже проводила у цій сфері. Відповідно, передбачається, що адміністрування та оперативно-технічне управління системою FADO перейде від Генерального секретаріату Ради до Агенції, як тільки Європейський Парламент та Рада ухвалять відповідний правовий акт про систему FADO, який замінить Спільні дії 98/700/ЮВС.

(97) До ухвалення відповідного правового акта про систему FADO бажано забезпечити повну функціональність системи FADO, поки передача не буде ефективно завершена і дані, що зберігаються, не будуть передані до нової системи. Потім право власності на дані, що зберігаються, буде передане Агенції.

(98) Будь-яке опрацювання персональних даних Агенцією в рамках цього Регламенту повинне здійснюватися згідно з Регламентом Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 2018/1725 (- 14).

(99) Будь-яке опрацювання персональних даних державами-членами в рамках цього Регламенту повинне здійснюватися згідно з Регламентом Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 2016/679 (- 15) або Директивою Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2016/680 (- 16), відповідно.

(100) У контексті повернення, громадяни третьої країни часто не мають жодних документів, що посвідчують особу, і не співпрацюють з метою ідентифікації їх особи, приховуючи інформацію або надаючи неправильні персональні дані. З огляду на особливу політичну потребу в ефективних процедурах повернення, Агенції необхідно мати змогу обмежувати певні права суб’єктів даних, щоб запобігти зловживанню такими правами, що перешкоджає належному здійсненню процедур повернення та успішному виконанню рішень про повернення державами-членами або заважає Агенції ефективно виконувати свої завдання. Зокрема, реалізація права на обмеження опрацювання даних може суттєво затримувати та перешкоджати здійсненню операцій повернення. Крім того, у деяких випадках право доступу громадянина третьої країни може поставити під загрозу операцію повернення, підвищивши ризик втечі, якщо громадянин третьої країни дізнається, що Агенція опрацьовує його дані в контексті планування операції повернення. Право на внесення виправлень може збільшити ризик того, що відповідний громадянин третьої країни введе органи в оману, надавши неправильні дані. Щоб Агенція могла обмежувати певні права суб’єктів даних, вона повинна мати змогу ухвалювати внутрішні правила щодо таких обмежень.

(101) Для належного виконання своїх завдань у сфері повернення, у тому числі шляхом надання допомоги державам-членам у належному впровадженні процедур повернення та успішному виконанні рішень про повернення, а також для сприяння операціям повернення, Агенції може знадобитися можливість передавати персональні дані поворотців до третіх країн. Щодо третіх країн повернення не часто є рішення про відповідність, ухвалені Комісією згідно зі статтею 45 Регламенту (ЄС) № 2016/679 або статтею 36 Директиви (ЄС) 2016/680, і вони часто не укладають або не мають наміру укладати із Союзом угоду про реадмісію або іншим чином забезпечувати відповідні гарантії у розумінні статті 48 Регламенту (ЄС) № 2018/1725 або у розумінні національних положень, що транспонують статтю 37 Директиви (ЄС) 2016/680. Однак, незважаючи на значні зусилля Союзу у співпраці з основними країнами походження громадян третьої країни, які незаконно перебувають на його території і щодо яких є рішення про повернення, не завжди можливо забезпечити, щоб такі треті країни систематично виконували зобов’язання, встановлені міжнародним правом, щодо реадмісії власних громадян. Угоди про реадмісію, які укладені або щодо яких ведуться переговори Союзом або державами-членами, що передбачають відповідні гарантії щодо персональних даних, застосовуються лише до обмеженої кількості таких третіх країн. Якщо таких угод ще не існує, Агенція повинна передавати персональні дані з метою сприяння операціям повернення Союзу у разі, якщо виконуються умови, встановлені в пункті (d) статті 50(1) Регламенту (ЄС) № 2018/1725.

(102) Будь-яке передавання персональних даних державами-членами третім країнам повинне здійснюватися згідно з Регламентом (ЄС) № 2016/679 та Директивою (ЄС) 2016/680, залежно від випадку. За відсутності угод про реадмісію та як виняток із вимоги щодо ухвалення рішень про відповідність або забезпечення відповідних гарантій, держави-члени повинні мати змогу передавати персональні дані органам третіх країн для цілей реалізації політики повернення Союзу. Необхідно мати змогу використовувати відступ для особливих ситуацій, передбачений статтею 49 Регламенту (ЄС) № 2016/679 та статтею 38 Директиви (ЄС) 2016/680, залежно від випадку, за умови дотримання умов, визначених у цих статтях.

(103) Цей Регламент поважає фундаментальні права та дотримується принципів, визнаних статтями 2 та 6 ДФЄС та Хартією фундаментальних прав Європейського Союзу (далі - "Хартія"), як-от повага до людської гідності, право на життя, заборона тортур та нелюдського чи принизливого поводження чи покарання, заборона торгівлі людьми, право на свободу та безпеку, право на захист персональних даних, право на доступ до документів, право на притулок та захист від вивезення та вислання, заборона примусового видворення чи примусового повернення, відсутність дискримінації та права дитини.

(104) Цей Регламент повинен встановити механізм розгляду скарг для Агенції у співпраці із працівником з питань фундаментальних прав з метою забезпечення дотримання фундаментальних прав у всіх видах діяльності Агенції. Це повинен бути адміністративний механізм, згідно з яким працівник з питань фундаментальних прав повинен відповідати за розгляд скарг, що надходять до Агенції, згідно з правом на належне управління. Працівник з питань фундаментальних прав повинен перевіряти прийнятність скарг, реєструвати прийнятні скарги, направляти всі зареєстровані скарги виконавчому директору, направляти скарги щодо членів команд рідній державі-члену та реєструвати подальші дії Агенції або такої держави-члена. Механізм повинен бути дієвим і забезпечувати подальше опрацювання скарг. Механізм розгляду скарг не повинен обмежувати доступ до адміністративних та судових засобів захисту і не повинен розглядатися як вимога доступу до таких засобів захисту. Розслідування кримінальних злочинів повинні здійснювати держави-члени. Для підвищення прозорості та підзвітності Агенція повинна звітувати про механізм розгляду скарг у своєму річному звіті. Звіт повинен охоплювати, зокрема, кількість отриманих скарг, види порушень фундаментальних прав, відповідні операції та, якщо можливо, подальші заходи, вжиті Агенцією та державами-членами. Працівник з питань фундаментальних прав повинен мати доступ до всієї інформації, що стосується дотримання фундаментальних прав у всіх видах діяльності Агенції. Працівник з питань фундаментальних прав повинен бути забезпечений ресурсами та персоналом, необхідними йому для ефективного виконання своїх завдань згідно із цим Регламентом. Персонал, який надається працівнику з питань фундаментальних прав, повинен мати навички та звання, які відповідають розширеному обсягу діяльності та повноважень Агенції.

(105) Агенція повинна бути незалежною у технічних та операційних питаннях і мати юридичну, адміністративну та фінансову автономію. З цією метою необхідно та достатньо, щоб вона була органом Союзу, що має правосуб’єктність і здійснює надані їй цим Регламентом виконавчі повноваження.

(106) Комісія та держави-члени повинні бути представлені у складі правління для здійснення нагляду за Агенцією. Якщо можливо, до складу правління повинні входити оперативні керівники національних служб, відповідальних за управління кордонами, або їх представники. Для забезпечення безперервності роботи правління, сторони, представлені в ньому, повинні докладати зусиль для забезпечення того, щоб їхні представники змінювалися якомога рідше. Правлінню слід надати необхідні повноваження щодо формування бюджету Агенції, перевірок його виконання, ухвалення відповідних фінансових правил, встановлення прозорих робочих процедур для вироблення й ухвалення рішень Агенцією та призначення виконавчого директора та трьох заступників виконавчого директора, на кожного з яких повинні бути покладені обов’язки у певній сфері компетенції Агенції, як-от управління постійним корпусом, нагляд за завданнями Агенції щодо повернення або управління участю Агенції у великомасштабних IT-системах. Управління Агенцією та її діяльністю повинні здійснюватися згідно із принципами спільного підходу щодо децентралізованих агентств Союзу, схваленими 19 липня 2012 року Європейським Парламентом, Радою та Комісією.

(107) З огляду на участь Європейського Парламенту у справах, що регулюються цим Регламентом, голова правління повинен мати змогу запросити експерта Європейського Парламенту для участі у засіданнях Правління.

(108) Щороку правління повинне готувати єдиний документ програмування. Готуючи такий документ, правління повинне брати до уваги рекомендації Міжінституційної робочої групи з питань ресурсів децентралізованих агентств.

(109) Для гарантування автономії Агенції, їй надається окремий бюджет із надходженнями, які переважно формуються за рахунок внеску Європейського Союзу. Бюджет Агенції повинен бути підготовлений згідно з принципом бюджетування на основі результатів з урахуванням цілей Агенції та очікуваних результатів виконання її завдань. На внесок Союзу або будь-які інші субсидії, які виплачуються із загального бюджету Союзу, повинна поширюватися бюджетна процедура Союзу. Рахункова Палата повинна проводити аудит звітів. У виняткових випадках, коли наявний бюджет вважається недостатнім, а бюджетна процедура не дозволяє належним чином реагувати на ситуації, що стрімко змінюються, Агенція повинна мати змогу отримувати гранти з фондів Союзу для виконання своїх завдань.

(110) Виконавчий директор, виконуючи обов’язки відповідального розпорядника, повинен регулярно оцінювати фінансові ризики, пов’язані з діяльністю Агенції, та вживати необхідних заходів з пом’якшення ризику згідно з фінансовою рамкою, що застосовується до Агенції, а також інформувати про це правління.

(111) Імовірно, Агенція зіткнеться найближчими роками зі складними обставинами у плані задоволення виняткових потреб у доборі та утриманні кваліфікованого персоналу з якомога ширшого географічного району.

(112) Згідно із принципом спільної відповідальності, Агенції необхідно вимагати від персоналу, який вона наймає, зокрема, від штатного персоналу постійного корпусу, у тому числі працівників штатного персоналу, направлених для оперативної діяльності, того самого рівня підготовки, експертних знань та професіоналізму, що його має персонал, відкомандирований або працевлаштований державами-членами. Відповідно, Агенції необхідно переглянути та оцінити, чи належним чином поводиться її штатний персонал під час оперативної діяльності у сфері прикордонного контролю та повернення.

(113) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС, Євратом) № 883/2013 (- 17) повинен застосовуватися без обмежень до Агенції, яка повинна приєднатися до Міжінституційної угоди між Європейським Парламентом, Радою Європейського Союзу та Комісією Європейських Співтовариств від 25 травня 1999 року щодо проведення внутрішніх розслідувань Європейським бюро боротьби із шахрайством (OLAF) (- 18).

(114) Згідно з Регламентом Ради (ЄС) № 2017/1939 (- 19), Європейська прокуратура може розслідувати та карати за випадки шахрайства та іншої незаконної діяльності і, що впливає на фінансові інтереси Союзу, як передбачено Директивою Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2017/1371 (- 20).

(115) До Агенції повинен застосовуватися Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1049/2001 (- 21). Здійснюючи свою діяльність, Агенція повинна забезпечувати максимальну прозорість, не ставлячи під загрозу досягнення мети своєї діяльності. Вона повинна оприлюднювати інформацію про всю свою діяльність. Вона також повинна забезпечити негайне надання громадськості та будь-якій зацікавленій стороні інформації, що стосується її діяльності.

(116) Агенція також повинна у повній мірі звітувати про свою діяльність перед Європейським Парламентом, Радою та Комісією.

(117) Комісія повинна провести оцінювання цього Регламенту. У рамках такого оцінювання необхідно оцінювати, між іншим, привабливість Агенції як працедавця для добору штатного персоналу, щоб забезпечити якість та географічний баланс кандидатів.

(118) Зовнішні кордони, вказані у цьому Регламенті, - це кордони, до яких застосовуються положення розділу II Регламенту (ЄС) № 2016/399 і які охоплюють зовнішні кордони держав-членів Шенгенської зони згідно з Протоколом № 19 про acquis щодо Шенгенської зони, що входить в рамку Європейського Союзу, що додається до ДЄС та до Договору про функціонування Європейського Союзу (ДФЄС).

(119) Для забезпечення однакових умов імплементації цього Регламенту, необхідно надати Комісії виконавчі повноваження. Такі повноваження повинні здійснюватися відповідно до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 182/2011 (- 22).

(120) Оскільки цілі цього Регламенту, а саме розроблення та впровадження системи інтегрованого управління зовнішніми кордонами для забезпечення належного функціонування Шенгенської зони, не можуть достатньою мірою бути досягнуті державами-членами, які діють у некоординований спосіб, і радше, через відсутність контролю на внутрішніх кордонах, значні міграційні виклики на зовнішніх кордонах, необхідність ефективного контролю за перетином цих кордонів та необхідність сприяти високому рівню внутрішньої безпеки в межах Союзу, можуть бути краще досягнуті на рівні Союзу, Союз може ухвалювати інструменти відповідно до принципу субсидіарності, як визначено у статті 5 ДЄС. Відповідно до визначеного в зазначеній статті принципу пропорційності, цей Регламент не виходить за рамки необхідного для досягнення зазначених цілей.

(121) Що стосується Ісландії та Норвегії, цей Регламент є розвитком положень acquis про Шенгенську зону у розумінні Угоди, укладеної між Радою Європейського Союзу та Республікою Ісландія і Королівством Норвегія про асоціацію останніх у зв’язку з процесом імплементації, застосування та розвитку acquis щодо Шенгенської зони (- 23), що належать до сфери, зазначеної в пункті A статті 1 Рішення Ради 1999/437/ЄС (- 24). Угода між Європейським Співтовариством та Республікою Ісландія і Королівством Норвегія про процедури участі цих держав у Європейській агенції з питань управління оперативним співробітництвом на зовнішніх кордонах держав-членів Європейського Союзу (- 25) передбачає правила щодо участі цих країн у роботі Агенції, а також положення про фінансові внески та персонал.

(122) Що стосується Швейцарії, цей Регламент є розвитком положень acquis про Шенгенську зону у розумінні Угоди між Європейським Союзом, Європейським Співтовариством та Швейцарською Конфедерацією про асоціацію Швейцарської Конфедерації у зв’язку з імплементацією, застосуванням та розвитком acquis про Шенгенську зону (- 26), що належать до сфери, зазначеної в пункті А статті 1 Рішення 1999/437/ЄС, що має розглядатися разом зі статтею 3 Рішення Ради 2008/146/ЄС (- 27).

(123) Що стосується Ліхтенштейну, цей Регламент є розвитком положень acquis про Шенгенську зону у розумінні Протоколу між Європейським Союзом, Європейським Співтовариством, Швейцарською Конфедерацією та Князівством Ліхтенштейн про приєднання Князівства Ліхтенштейн до Угоди між Європейським Союзом, Європейським Співтовариством та Швейцарською Конфедерацією про асоціацію Швейцарської Конфедерації у зв’язку з імплементацією, застосуванням і розвитком acquis про Шенгенську зону (- 28), що належать до сфери, зазначеної в пункті А статті 1 Рішення 1999/437/ЄС, спільно зі статтею 3 Рішення Ради 2011/350/ЄС (- 29).

(124) Угода між Європейським Співтовариством з одного боку, та Швейцарською Конфедерацією і Князівством Ліхтенштейн, з іншого боку, про процедури участі цих держав у Європейській агенції з питань управління оперативним співробітництвом на зовнішніх кордонах держав-членів Європейського Союзу (- 30) передбачає правила щодо участі цих країн у роботі Агенції, а також положення про фінансові внески та персонал.

(125) Відповідно до статей 1 і 2 Протоколу № 22 про позицію Данії, що міститься в додатку до ДЄС і ДФЄС, Данія не бере участі в ухваленні цього Регламенту, не зв’язана ним та не підлягає його застосуванню. З огляду на те, що цей Регламент ґрунтується на acquis про Шенгенську зону, Данія, згідно зі статтею 4 цього Протоколу, повинна ухвалити рішення протягом шести місяців після ухвалення Радою рішення щодо цього Регламенту, чи буде вона імплементувати його у своє національне право.

(126) Цей Регламент є розвитком положень acquis про Шенгенську зону, у якому Велика Британія не бере участі, згідно з Рішенням Ради 2000/365/ЄС (- 31); відповідно, Велика Британія не бере участі в ухваленні цього Регламенту, не зв’язана ним та не підлягає його застосуванню.

(127) Цей Регламент є розвитком положень acquis про Шенгенську зону, у якому Ірландія не бере участі, згідно з Рішенням Ради 2002/192/ЄС (- 32); відповідно, Ірландія не бере участі в ухваленні цього Регламенту, не зв’язана ним та не підлягає його застосуванню.

(128) Агенція повинна сприяти організації конкретних видів діяльності, у рамках яких держави-члени можуть скористатися експертними знаннями та засобами, які Ірландія та Велика Британія можуть запропонувати на умовах, що визначаються правлінням у кожному конкретному випадку. З цією метою представники Ірландії можуть бути запрошені до участі в засіданнях правління, щоб мати змогу повною мірою брати участь у підготовці таких конкретних заходів. Представники Великої Британії можуть бути запрошені до участі в засіданнях правління до дати припинення дії Договорів щодо Великої Британії згідно зі статтею 50(3) ДЄС.

(129) Хоча Велика Британія не бере участі в цьому Регламенті, їй надана можливість співпрацювати з Європейською прикордонною і береговою охороною з огляду на її позицію як держави-члена. З огляду на те, що Велика Британія повідомила про свій намір вийти з Союзу відповідно до статті 50 ДЄС, спеціальний механізм, що застосовується до оперативної співпраці зі Великої Британією на основі цього Регламенту, повинен застосовуватися до дати, поки Договори не перестануть застосовуватись до Великої Британії згідно зі статтею 50(3) ДФЄС, або до набуття чинності угодою про вихід, укладеною з Великою Британією згідно зі статтею 50 ДЄС, що регулює такий спеціальний механізм.

(130) Між Королівством Іспанія та Великою Британією досі триває спір щодо демаркації кордонів Гібралтару.

(131) Тимчасове зупинення застосування цього Регламенту до кордонів Гібралтару не означає будь-яких змін у відповідних позиціях відповідних держав.

(132) Згідно зі статтею 28(2) Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 45/2001 (- 33), 7 листопада 2018 року були проведені консультації з Європейським інспектором із захисту даних, який надав висновок 30 листопада 2018 року.

(133) Цей Регламент спрямований на змінення і розширення положень Регламентів (ЄС) № 2016/1624 та (ЄС) № 1052/2013. Оскільки зміни, які повинні бути внесені, є істотними з точки зору їх кількості та характеру, зазначені правові акти повинні бути, з метою забезпечення ясності, скасовані.

УХВАЛИЛИ ЦЕЙ РЕГЛАМЕНТ:

Цим Регламентом утворено Європейську прикордонну і берегову охорону для забезпечення європейського інтегрованого управління кордонами на зовнішніх кордонах, щоб ефективно управляти такими кордонами з повним дотриманням фундаментальних прав та підвищити ефективність політики Союзу щодо повернення мігрантів.

Цей Регламент спрямований на подолання міграційних викликів та потенційних майбутніх викликів і загроз на зовнішніх кордонах. Він покликаний забезпечити високий рівень внутрішньої безпеки у межах Союзу з повним дотриманням фундаментальних прав, гарантуючи при цьому вільний рух осіб у межах території Союзу. Цей Регламент сприяє виявленню та запобіганню транскордонної злочинності на зовнішніх кордонах, а також боротьбі з нею.

Для цілей цього Регламенту застосовують такі терміни та означення:

(1) "зовнішні кордони" означає зовнішні кордони, як означено в пункті (2) статті 2 Регламенту (ЄС) № 2016/399;

(2) "пункт пропуску через кордон" означає пункт пропуску через кордон, як означено в пункті (8) статті 2 Регламенту (ЄС) № 2016/399;

(3) "прикордонний контроль" означає прикордонний контроль, як означено в пункті (10) статті 2 Регламенту (ЄС) № 2016/399;

(4) "перевірки на кордоні" означає перевірки на кордоні, як означено в пункті (11) статті 2 Регламенту (ЄС) № 2016/399;

(5) "нагляд за кордонами" означає нагляд за кордонами, як означено в пункті (12) статті 2 Регламенту (ЄС) № 2016/399;

(6) "нагляд за повітряними кордонами" означає нагляд за будь-яким рейсом пілотованого або безпілотного повітряного судна та його пасажирами чи вантажем, що його здійснюють до або з території держав-членів, крім внутрішніх авіарейсів, як означено в пункті (3) статті 2 Регламенту (ЄС) № 2016/399;

(7) "ситуаційна обізнаність" означає здатність контролювати, виявляти, ідентифікувати, відстежувати та розуміти незаконну транскордонну діяльність, щоб належним чином обґрунтовувати заходи з реагування, поєднуючи нову інформацію з відомими фактами, і щоб мати змогу знизити людські втрати серед мігрантів на зовнішніх кордонах та уздовж або поблизу них;

(8) "спроможність реагувати" означає здатність вживати заходів, спрямованих на протидію незаконній транскордонній діяльності на зовнішніх кордонах та уздовж або поблизу них, включно із засобами та строками адекватного реагування;

(9) "EUROSUR" означає систему для обміну інформацією та співпраці між державами-членами та Європейською агенцією прикордонної та берегової охорони;

(10) "ситуаційна картина" означає сукупність геоприв’язаних даних та інформації в майже реальному часі, отриманих від різних органів, сенсорів, платформ та інших джерел, яка передається через безпечні канали зв’язку та інформації і може бути опрацьована, вибірково відображена та надана іншим відповідним органам для забезпечення ситуаційної обізнаності та підтримки спроможності реагувати на зовнішніх кордонах та уздовж або поблизу них, а також у прикордонній зоні;

(11) "ділянка зовнішнього кордону" означає весь зовнішній кордон держави-члена або його частину, як визначено національним правом або як визначено національним координаційним центром чи будь-яким іншим відповідальним національним органом;

(12) "транскордонна злочинність" означає будь-який тяжкий злочин у транскордонному вимірі, вчинення або замах на вчинення якого здійснені на зовнішніх кордонах та уздовж або поблизу них;

(13) "прикордонна зона" означає географічний район за межами зовнішніх кордонів, що має значення для управління зовнішніми кордонами за допомогою аналізу ризиків і ситуаційної обізнаності;

(14) "інцидент" означає ситуацію, пов’язану з нелегальною імміграцією, транскордонною злочинністю або ризиками для життя мігрантів на зовнішніх кордонах та уздовж або поблизу них;

(15) "штатний персонал" означає персонал, який працює в Європейській агенції прикордонної та берегової охорони згідно із Положенням про персонал Європейського Союзу (далі - "Положення про персонал") та Умовами працевлаштування інших службовців Союзу (далі - "Умови працевлаштування"), встановлених у Регламенті Ради (ЄЕС, Євратом, ЄСВС) № 259/68 (- 34);

(16) "оперативний персонал" означає прикордонників, персонал супроводу при поверненні, спеціалістів з повернення та інший відповідний персонал, який входить до складу постійного корпусу Європейської прикордонної і берегової охорони згідно із чотирма категоріями, визначеними у статті 54(1), які діють як члени команд із виконавчими повноваженнями, якщо застосовно, та штатний персонал, відповідальний за функціонування центрального підрозділу Європейської системи інформації та авторизації подорожей (ETIAS), що не включається до складу команд;

(17) "член команд" означає члена постійного корпусу Європейської прикордонної і берегової охорони, направленого до команд управління кордонами, команд підтримки регулювання міграції та команд повернення;

(18) "команди управління кордонами" означають команди, сформовані із членів постійного корпусу Європейської прикордонної і берегової охорони, які розгортаються під час спільних операцій на зовнішніх кордонах і швидких прикордонних втручань у державах-членах та третіх країнах;

(19) "команди підтримки регулювання міграції" означають групи експертів, які забезпечують технічне і оперативне підкріплення для країн-членів, у тому числі в зонах припливу мігрантів, що складаються з оперативного персоналу, експертів Європейського офісу підтримки з питань притулку (EASO) та Європолу, а також, у відповідних випадках, експертів з Агентства Європейського Союзу з фундаментальних прав (FRA), інших органів, офісів і агентств Союзу та держав-членів;

(20) "держава-член здійснення заходів" означає державу-члена, на території якої проводиться або розпочинається спільна операція або швидке прикордонне втручання, операція повернення або втручання, пов’язане з поверненням, або на території якої розгортають команду підтримки регулювання міграції;

(21) "рідна держава-член" означає державу-член, з якої працівника направлено або відкомандировано до постійного корпусу Європейської прикордонної і берегової охорони;

(22) "держава-член, що бере участь" означає державу-члена, яка бере участь у спільній операції, швидкому прикордонному втручанні, операції повернення, втручанні, пов’язаному з поверненням, або в направленні команд підтримки регулювання міграції шляхом надання технічного обладнання або персоналу з постійного корпусу Європейської прикордонної і берегової охорони, а також державу-члена, яка бере участь в операціях повернення або втручанні, пов’язаному з поверненням, шляхом надання технічного обладнання або персоналу, але не є приймаючою державою-членом;

(23) "зона припливу мігрантів" означає територію, створену на вимогу держави-члена здійснення заходів, в якій приймаюча держава-член, Комісія, відповідні установи Союзу та держави-члени, що беруть участь, співпрацюють з метою управління наявним або потенційно непропорційним міграційним викликом, що характеризується значним збільшенням кількості мігрантів, які прибувають до зовнішніх кордонів;

(24) "повернення" означає повернення, як означено в пункті (3) статті 3 Директиви 2008/115/ЄС;

(25) "рішення про повернення" означає адміністративне чи судове рішення або акт, що визнає або оголошує перебування громадянина третьої країни незаконним і накладає або встановлює зобов’язання щодо повернення згідно із Директивою 2008/115/ЄС;

(26) "поворотець" означає громадянина третьої країни, який незаконно перебуває на території Союзу та щодо якого є рішення про повернення, що підлягає виконанню;

(27) "операція повернення" означає операцію, яка організовується або координується Європейською агенцією прикордонної та берегової охорони та включає надання технічного і оперативного підкріплення одній або більше держав-членів, коли поворотці з однієї чи більше держав-членів, повертаються примусово або добровільно, незалежно від типу транспортного засобу;

(28) "втручання, пов’язане з поверненням" означає діяльність Європейської агенції прикордонної та берегової охорони, спрямовану на надання державам-членам посиленої технічної і оперативної допомоги, що включає розгортання команд повернення та організації операцій повернення;

(29) "команди повернення" означають групи, сформовані із членів постійного корпусу Європейської прикордонної і берегової охорони, які будуть залучені до операцій повернення, втручання, пов’язаного з поверненням, у державах-членах або під час інших оперативних дій, пов’язаних з виконанням завдань щодо повернення;

(30) "зв’язковий офіцер з питань імміграції" означає зв’язкового офіцера з питань імміграції, як означено в пункті (1) статті 2 Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 2019/1240 (- 35)

1. Європейське інтегроване управління кордонами складається з таких компонентів:

(a) прикордонний контроль, а також заходи щодо сприяння законному перетину кордону та, у відповідних випадках, заходи, пов’язані із запобіганням та виявленням транскордонної злочинності на зовнішніх кордонах, зокрема незаконного ввезення мігрантів, торгівлі людьми та тероризму; механізми та процедури ідентифікації вразливих осіб та неповнолітніх без супроводу, а також для ідентифікації осіб, які потребують міжнародного захисту або бажають звернутися за таким захистом, надання інформації таким особам та довідки про таких осіб;

(b) пошуково-рятувальні операції для осіб, що зазнали лиха на морі, розпочаті та проведені згідно із Регламентом (ЄС) № 656/2014 та міжнародним правом, що відбуваються в ситуаціях, які можуть виникнути під час операцій нагляду за морським кордоном;

(c) аналіз ризиків для внутрішньої безпеки й аналіз загроз, які можуть вплинути на функціонування або безпеку зовнішніх кордонів;

(d) обмін інформацією та співпраця між державами-членами у сферах, на які поширюється дія цього Регламенту, а також обмін інформацією та співпраця між державами-членами та Європейською агенцією прикордонної та берегової охорони, у тому числі підтримка, координована Європейською агенцією прикордонної та берегової охорони;

(e) міжвідомча співпраця між національними органами в кожній державі-члені, які відповідають за прикордонний контроль або інші завдання, що виконуються на кордоні, а також між органами в кожній державі-члені, відповідальними за повернення, у тому числі регулярний обмін інформацією за допомогою наявних засобів обміну інформацією, а також, у відповідних випадках, співпраця з національними органами, відповідальними за захист фундаментальних прав;

(f) співпраця між відповідними установами, органами, офісами та агентствами Союзу у сферах, на які поширюється дія цього Регламенту, у тому числі шляхом регулярного обміну інформацією;

(g) співпраця з третіми країнами в сферах, на які поширюється дія цього Регламенту, зосереджуючись, зокрема, на сусідніх третіх країнах та на тих третіх країнах, які за допомогою аналізу ризику були визначені як країни походження або країни транзиту незаконної імміграції;

(h) техніко-оперативні заходи в межах Шенгенської зони, які пов’язані з прикордонним контролем і призначені для ефективнішого подолання незаконної імміграції та протидії транскордонній злочинності;

(i) повернення громадян третьої країни, щодо яких існують рішення про повернення, видані державою-членом;

(j) використання передових технологій, а також масштабних інформаційних систем;

(k) механізм контролю якості, зокрема Шенгенський механізм оцінювання, оцінювання вразливості та можливі національні механізми для забезпечення імплементації права Союзу у сфері управління кордонами;

(l) механізми солідарності, зокрема інструменти фінансування Союзу.

2. Фундаментальні права, освіта та навчання, а також дослідження та інновації є ключовими компонентами у впровадженні європейського інтегрованого управління кордонами.

Національні органи держав-членів, відповідальних за управління кордонами, у тому числі працівники берегової охорони тією мірою, якою вони виконують завдання прикордонного контролю, національні органи, відповідальні за повернення, і Європейська агенція прикордонної та берегової охорони (далі - Агенція) становлять Європейську прикордонну і берегову охорону.

1. Діяльність Агенції регулюється положенням цього Регламенту.

2. Агенція включає постійний корпус Європейської прикордонної і берегової охорони (далі - "постійний корпус"), зазначений у статті 54, що нараховує до 10000 працівників оперативного персоналу згідно з додатком I.

3. З метою забезпечення узгодженого європейського інтегрованого управління кордонами Агенція повинна сприяти ефективнішому застосуванню інструментів Союзу, пов’язаних з управлінням зовнішніми кордонами, зокрема Регламенту (ЄС) № 2016/399, а також інструментів Союзу, пов’язаних із поверненням.

4. Агенція повинна сприяти постійному та однаковому застосуванню права Союзу, у тому числі acquis Союзу у сфері фундаментальних прав, зокрема Хартії фундаментальних прав Європейського Союзу (далі - "Хартія"), на зовнішніх кордонах. Таке сприяння передбачає обмін належними практиками.

Агенція підзвітна Європейському Парламенту та Раді згідно з положеннями цього Регламенту.

1. Європейська прикордонна і берегова охорона повинна здійснювати європейське інтегроване управління кордонами під спільну відповідальність Агенції та національних органів, відповідальних за управління кордонами, у тому числі працівників берегової охорони тією мірою, якою вони здійснюють операції з нагляду за морськими кордонами та будь-які інші завдання прикордонного контролю. Держави-члени несуть основну відповідальність за управління своїми ділянками зовнішніх кордонів.

2. Агенція повинна надавати технічну й оперативну допомогу у здійсненні заходів, пов’язаних із поверненням, зазначених у статті 48 цього Регламенту, за запитом відповідної держави-члена або за власною ініціативою Агенції та за згодою відповідної держави-члена. Держави-члени несуть одноосібну відповідальність за ухвалення рішень про повернення та вжиття заходів щодо затримання поворотців згідно із Директивою 2008/115/ЄС.

3. Держави-члени повинні забезпечити управління своїми зовнішніми кордонами та виконання рішень про повернення в тісній співпраці з Агенцією у своїх власних інтересах та у спільних інтересах усіх держав-членів у повній відповідності до права Союзу, у тому числі дотримання фундаментальних прав, і згідно із багаторічним циклом стратегічної політики у сфері європейського інтегрованого управління кордонами, зазначеним у статті 8.

4. Агенція повинна підтримувати застосування інструментів Союзу, пов’язаних із управлінням зовнішніми кордонами, і виконання рішень про повернення шляхом підкріплення, оцінювання та координування дій держав-членів, а також шляхом надання технічної та оперативної допомоги в імплементації таких інструментів та у питаннях повернення. Агенція не повинна підтримувати жодних інструментів або брати участь у будь-яких заходах, пов’язаних із контролем на внутрішніх кордонах. Агенція несе повну відповідальність та звітує про будь-яке ухвалене нею рішення та будь-яку діяльність, за які вона несе виключну відповідальність згідно із цим Регламентом.

5. Держави-члени можуть співпрацювати на операційному рівні з іншими державами-членами чи третіми країнами, якщо така співпраця сумісна із завданнями Агенції. Держави-члени повинні утримуватися від будь-якої діяльності, яка може загрожувати функціонуванню Агенції або досягненню її цілей. Держави-члени повинні повідомляти Агенції про таку оперативну співпрацю з іншими державами-членами чи третіми країнами на зовнішніх кордонах та у сфері повернення. Виконавчий директор повинен регулярно та щонайменше один раз на рік інформувати правління про такі питання.

1. Комісія та Європейська прикордонна і берегова охорона повинні забезпечити дієвість європейського інтегрованого управління кордонами за допомогою багаторічного циклу стратегічної політики, який ухвалюється згідно із процедурою, встановленою у параграфі 4.

2. Багаторічна стратегічна політика для європейського інтегрованого управління кордонами повинна визначати узгоджений, інтегрований та систематичний підхід до подолання викликів у сфері управління кордонами та повернення. Вона повинна визначати пріоритети політики та надавати стратегічні настанови щодо компонентів, визначених у статті 3, на п’ятирічний період.

3. Багаторічний цикл стратегічної політики у сфері європейського інтегрованого управління кордонами складається із чотирьох етапів, визначених у параграфах 4-7.

4. На основі стратегічного аналізу ризиків для європейського інтегрованого управління кордонами, зазначеного у статті 29(2), Комісія повинна підготувати документ щодо політики для розроблення багаторічної стратегічної політики у сфері європейського інтегрованого управління кордонами. Комісія повинна подати цей документ щодо політики Європейському Парламенту та Раді для обговорення. Після такого обговорення Комісія повинна ухвалити повідомлення, що встановлює багаторічну стратегічну політику у сфері європейського інтегрованого управління кордонами.

5. З метою реалізації багаторічної стратегічної політики у сфері європейського інтегрованого управління кордонами Агенція, за рішенням правління на підставі пропозиції виконавчого директора, підготовленої в тісній співпраці з державами-членами та Комісією, повинна розробити технічну та операційну стратегію європейського інтегрованого управління кордонами. За наявності відповідних підстав Агенція повинна брати до уваги особливі ситуації держав-членів, зокрема їхнє географічне розташування. Технічна та операційна стратегія повинна відповідати статті 3 та багаторічній стратегічній політиці у сфері європейського інтегрованого управління кордонами. Вона повинна сприяти та підтримувати впровадження європейського інтегрованого управління кордонами в усіх державах-членах.

6. З метою реалізації багаторічної стратегічної політики у сфері європейського інтегрованого управління кордонами, держави-члени повинні встановити національні стратегії європейського інтегрованого управління кордонами через тісну співпрацю між усіма національними органами, відповідальними за управління зовнішніми кордонами та повернення. Такі національні стратегії повинні відповідати статті 3, багаторічній стратегічній політиці у сфері європейського інтегрованого управління кордонами та технічній і операційній стратегії.

7. Через чотири роки після прийняття багаторічної стратегічної політики у сфері європейського інтегрованого управління кордонами Комісія повинна провести ретельне оцінювання її реалізації. Результати такого оцінювання повинні бути враховані при підготовці наступного багаторічного циклу стратегічної політики. Держави-члени й Агенція повинні своєчасно надавати Комісії необхідну інформацію для проведення такого оцінювання. Комісія повинна повідомляти результати такого оцінювання Європейському Парламенту та Раді.

8. Якщо ситуація на зовнішніх кордонах або в сфері повернення вимагає змінення пріоритетів політики, Комісія повинна внести зміни до багаторічної стратегічної політики у сфері європейського інтегрованого управління кордонами або до її відповідних частин згідно із процедурою, визначеною у параграфі 4.

Якщо Комісія вносить зміни в багаторічну стратегічну політику, як передбачено в першому підпараграфі, технічна та операційна стратегія і національні стратегії, за необхідності, повинні бути адаптовані.

1. На основі багаторічного циклу стратегічної політики у сфері європейського інтегрованого управління кордонами Європейська прикордонна і берегова охорона повинна встановити інтегрований процес планування управління кордонами та повернення, а також процеси оперативного планування, планування дій у разі надзвичайних ситуацій і планування нарощування спроможності. Такий інтегрований процес планування повинен бути встановлений згідно з параграфами 2, 3 та 4 цієї статті.

2. Держави-члени та Агенція повинні ухвалити оперативні плани управління кордонами та повернення. Оперативні плани держав-членів стосовно ділянок кордону з високим і критичним рівнями впливу повинні бути узгоджені із сусідніми державами-членами й Агенцією з метою вжиття необхідних транскордонних заходів і надання підтримки з боку Агенції. Для дій Агенції процеси оперативного планування на наступний рік повинні бути визначені в додатку до єдиного програмного документу, зазначеного у статті 102. Для кожної конкретної оперативної діяльності в результаті процесів оперативного планування повинні бути створені оперативні плани, зазначені у статті 38 та статті 74(3). Оперативні плани або їх частини можуть бути у відповідних випадках засекречені згідно зі статтею 92.

3. Держави-члени повинні ухвалити план дій у разі надзвичайних ситуацій для управління своїми кордонами та повернення. Згідно з національними стратегіями інтегрованого управління кордонами, плани дій у разі надзвичайних ситуацій повинні описувати всі необхідні заходи та ресурси для можливого зміцнення спроможностей, у тому числі логістику та підтримку, як на національному рівні, так і на рівні Агенції.

Частина планів дій у разі надзвичайних ситуацій, що потребує додаткової підтримки Європейської прикордонної і берегової охорони, повинна бути підготовлена спільно з відповідною державою-членом та Агенцією у тісній співпраці із сусідніми державами-членами.

4. Держави-члени й Агенція повинні ухвалити національні плани нарощування спроможності у сферах управління кордонами та повернення відповідно до своїх національних стратегій інтегрованого управління кордонами. Такі національні плани нарощування спроможності повинні описувати середньо- та довгострокову еволюцію національних спроможностей у сферах управління кордонами та повернення.

Національні плани нарощування спроможності повинні стосуватися розвитку кожного компонента європейського інтегрованого управління кордонами, зокрема політики щодо добору та навчання прикордонників і спеціалістів з повернення, придбання та технічного обслуговування обладнання, необхідної діяльності з досліджень і розробок, а також відповідних вимог і джерел фінансування.

5. Плани дій у разі надзвичайних ситуацій і національні плани нарощування спроможності, зазначені в параграфах 3 та 4, повинні ґрунтуватися на сценаріях, отриманих на основі аналізу ризиків. Такі сценарії повинні відображати можливий розвиток ситуації на зовнішніх кордонах та в зоні незаконної імміграції, а також виклики, визначені в багаторічному циклі стратегічної політики у сфері європейського інтегрованого управління кордонами. Такі сценарії повинні бути визначені у планах дій у разі надзвичайних ситуацій і національних планах нарощування спроможності, яких вони стосуються.

6. Методологія та порядок складання планів, зазначених у параграфах 3 та 4, повинні ухвалюватися правлінням на підставі пропозиції виконавчого директора після консультацій з державами-членами.

7. Агенція повинна готувати огляд національних планів нарощування спроможності та багаторічної стратегії придбання обладнання Агенції, зазначеної у статті 63, а також багаторічного планування профілів персоналу постійного корпусу.

Агенція повинна надавати такий огляд державам-членам і Комісії з метою визначення можливих синергій і можливостей для співпраці в різних сферах, що охоплюються національними планами нарощування спроможності, включно зі спільними закупівлями. На основі визначених синергій Агенція може запросити держав-членів взяти участь у подальших заходах зі співпраці.

8. Правління повинне збиратися щонайменше раз на рік, щоб обговорити та затвердити дорожню карту нарощування спроможності Європейської прикордонної і берегової охорони. Дорожня карта нарощування спроможності повинна бути запропонована виконавчим директором на основі огляду національних планів нарощування спроможності, враховуючи, між іншим, результати аналізу ризиків і оцінювань вразливості, проведених згідно зі статтями 29 та 32, а також власні багаторічні плани Агенції. Після затвердження правлінням дорожня карта нарощування спроможності додається до технічної та операційної стратегії, зазначеної у статті 8(5).

1. Агенція повинна виконувати такі завдання:

(a) здійснювати моніторинг міграційних потоків і проводити аналіз ризиків стосовно всіх аспектів інтегрованого управління кордонами;

(b) здійснювати моніторинг операційних потреб держав-членів, пов’язаних із поверненнями, у тому числі шляхом збору оперативних даних;

(c) здійснювати оцінювання вразливості, у тому числі оцінювання спроможності та готовності держав-членів до боротьби із загрозами та викликами на зовнішніх кордонах;

(d) здійснювати моніторинг управління зовнішніми кордонами через зв’язкових офіцерів Агенції в державах-членах;

(e) здійснювати моніторинг дотримання фундаментальних прав у рамках всіх своїх дій на зовнішніх кордонах та операцій повернення;

(f) підтримувати розвиток та діяльність EUROSUR;

(g) допомагати державам-членам в обставинах, що вимагають посиленої технічної та операційної допомоги на зовнішніх кордонах, шляхом координації та організації спільних операцій, беручи до уваги те, що деякі випадки можуть включати надзвичайні гуманітарні ситуації та рятувальні операції на морі згідно із правом Союзу та міжнародним правом;

(h) допомагати державам-членам в обставинах, що вимагають посиленої технічної та операційної допомоги на зовнішніх кордонах, шляхом здійснення швидких прикордонних втручань на зовнішніх кордонах держав-членів, які зіткнулися з особливими та непропорційними викликами, беручи до уваги те, що деякі випадки можуть включати надзвичайні гуманітарні ситуації та рятувальні операції на морі згідно із правом Союзу та міжнародним правом;

(i) надавати технічну та операційну допомогу державам-членам і третім країнам згідно із Регламентом (ЄС) № 656/2014 та міжнародним правом для підтримки пошуково-рятувальних операцій стосовно осіб, що зазнали лиха на морі, які можуть проводитися під час операцій нагляду за морськими кордонами;

(j) розгортати постійний корпус у формі команд управління кордонами, команд підтримки регулювання міграції та команд повернення (далі разом - "команди") під час спільних операцій, а також у рамках швидких прикордонних втручань, операцій повернення або втручань, пов’язаних із поверненням;

(k) створити резерв технічного обладнання, включно з резервом обладнання швидкого реагування, для використання в рамках спільних операцій, швидких прикордонних втручань і для потреб команд підтримки регулювання міграції, а також у рамках операцій повернення та втручань, пов’язаних із поверненням;

(l) розвивати власні людські та технічні спроможності та управляти ними, спираючись на внутрішній механізм контролю якості, щоб зробити свій внесок у постійний корпус, включно з добором і навчанням членів його персоналу, які діють як члени команд, і резервом технічного обладнання;

(m) у рамках команд підтримки регулювання міграції в зонах припливу мігрантів:

(i) направляти оперативний персонал і технічне обладнання для надання допомоги у проведенні догляду, опитування, ідентифікації та зняття відбитків пальців;

(ii) встановлювати процедуру надання первинної інформації та рекомендацій особам, які потребують міжнародного захисту або які бажають подати заявку на такий захист, у тому числі процедуру ідентифікації вразливих груп у співпраці з EASO та компетентними національними органами;

(n) надавати допомогу на всіх стадіях процесу повернення, не розглядаючи по суті рішення про повернення, які залишаються одноосібною відповідальністю держав-членів, сприяти координації та організації операцій повернення та надавати технічну та оперативну підтримку у виконанні обов’язку повернути поворотців та технічну й оперативну підтримку в рамках операцій повернення та втручань, пов’язаних із поверненням, у тому числі за обставин, що вимагають посиленої допомоги;

(o) створити резерв спостерігачів за примусовим поверненням;

(p) розгортати команди повернення під час втручань, пов’язаних із поверненням;

(q) у рамках відповідних повноважень залучених агентств співпрацювати з Європолом та Євроюстом і надавати підтримку державам-членам за обставин, що вимагають посиленої технічної і оперативної допомоги на зовнішніх кордонах у боротьбі з транскордонною злочинністю та тероризмом;

(r) співпрацювати з EASO у межах їхніх відповідних повноважень, зокрема, щоб полегшити вжиття заходів у випадках, коли стосовно громадян третьої країни, заяви про міжнародний захист яких були відхилені остаточним рішенням, є рішення про повернення;

(s) співпрацювати з FRA у межах їхніх відповідних повноважень, щоб забезпечити постійне та однакове застосування acquis Союзу про фундаментальні права;

(t) співпрацювати з Європейським агентством з контролю рибальства (EFCA) та Європейським агентством морської безпеки (EMSA) у межах їхніх відповідних повноважень для підтримки національних органів, які виконують функції берегової охорони, як визначено у статті 69, у включно з порятунком людського життя на морі, шляхом надання послуг, інформації, обладнання та навчання, а також шляхом координації багатоцільових операцій;

(u) співпрацювати з третіми країнами у сферах, на які поширюється дія цього Регламенту, у тому числі шляхом можливого оперативного розгортання команд управління кордонами у третіх країнах;

(v) допомагати державам-членам і третім країнам у рамках технічної і операційної співпраці між ними у справах, які охоплюються цим Регламентом;

(w) допомагати державам-членам і третім країнам у підготовці національних прикордонників, іншого відповідного персоналу та спеціалістів з повернення, у тому числі шляхом встановлення загальних освітніх стандартів і програм, у тому числі в галузі фундаментальних прав;

(x) брати участь у розвитку діяльності з досліджень та інновацій і управлінні нею, що стосується контролю зовнішніх кордонів, включно з використанням передових технологій нагляду, а також розробляти власні пілотні проекти, за необхідності, для здійснення заходів, передбачених у цьому Регламенті;

(y) розробляти технічні стандарти обміну інформацією;

(z) підтримувати розроблення технічних стандартів для обладнання у сфері прикордонного контролю та повернення, у тому числі для взаємоз’єднання систем і мереж, а також підтримувати, у відповідних випадках, розроблення загальних мінімальних стандартів нагляду за зовнішніми кордонами в межах відповідних повноважень держав-членів та Комісії;

(aa) створювати та підтримувати комунікаційну мережу, зазначену у статті 14;

(ab) розробляти та управляти, згідно із Регламентом (ЄС) № 2018/1725, інформаційними системами, що уможливлюють швидкий і надійний обмін інформацією про ризики, що виникають у сферах управління зовнішніми кордонами, незаконної імміграції та поверненням, у тісній співпраці з Комісією, органами, офісами та агентствами Союзу, а також із Європейською міграційною мережею, створеною на підставі Рішення Ради 2008/381/ЄС (- 36);

(ac) надавати необхідну допомогу для розроблення спільного середовища обміну інформацією, включно із взаємодійністю систем, у відповідних випадках;

(ad) дотримуватися високих стандартів управління кордонами, що дозволяють забезпечити прозорість та громадський контроль у повному дотриманні застосовного права та забезпечують дотримання, захист та заохочення фундаментальних прав;

(ae) здійснювати адміністрування та експлуатацію онлайнової системи фальшивих і автентичних документів, зазначеної у статті 79, а також підтримувати держави-члени шляхом сприяння виявленню підробки документів;

(af) виконувати завдання та обов’язки, покладені на Агенцію згідно з Регламентом Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 2018/1240 (- 37), і забезпечити створення та діяльність Центрального підрозділу ETIAS згідно зі статтею 7 цього Регламенту;

(ag) допомагати державам-членам у спрощенні перетину особами зовнішніх кордонів.

2. Агенція повинна надавати інформацію про питання, що належать до її компетенції. Вона повинна надавати громадськості точну, детальну, своєчасну та всебічну інформацію про свою діяльність.

Така комунікація не повинна завдавати шкоди завданням, зазначеним у параграфі 1 цієї статті, і, зокрема, не повинна розкривати оперативну інформацію, що, у разі оприлюднення, ставить під загрозу досягнення мети операцій. Агенція повинна здійснювати таку комунікацію без обмеження статті 92 та згідно з відповідними планами комунікації та розповсюдження інформації, ухваленими правлінням у тісній співпраці, у відповідних випадках, з іншими органами, офісами та агентствами.

На Агентство, національні органи, відповідальні за управління кордонами, у тому числі працівники берегової охорони тією мірою, якою вони виконують завдання прикордонного контролю, національні органи, відповідальні за повернення, поширюється обов’язок добросовісної співпраці та обов’язок обмінюватися інформацією.

1. Для виконання завдань, покладених на них цим Регламентом Агенція, національні органи, відповідальні за управління кордонами, у тому числі працівники берегової охорони тією мірою, якою вони виконують завдання прикордонного контролю, і національні органи, відповідальні за повернення, згідно із цим Регламентом та іншими відповідними актами права Союзу та національного права щодо обміну інформацією, обмінюються усією необхідною своєчасною та достовірною інформацією.

2. Агенція повинна вживати відповідних заходів для сприяння обміну інформацією, що стосується її завдань, з Комісією та державами-членами.

Якщо інформація є важливою для виконання її завдань, Агенція повинна обмінюватися цією інформацією з іншими відповідними органами, офісами та агентствами Союзу для цілей аналізу ризиків, збору статистичних даних, оцінювання ситуації у третіх країнах, навчання та надання підтримки державам-членам у плануванні дій у разі надзвичайних ситуацій. З цією метою між органами, офісами та агентствами Союзу повинні бути розроблені необхідні інструменти та структури.

3. Агенція повинна вживати всіх необхідних заходів для сприяння обміну інформацією, що стосується її завдань, з Ірландією та Великою Британією, якщо така інформація стосується діяльності, у якій вони беруть участь згідно із статтею 70 та статтею 100(5).

1. Кожна держава-член повинна призначити національний контактний пункт для зв’язку з Агенцією з усіх питань, пов’язаних із діяльністю Агенції, без обмеження ролі національних координаційних центрів. Національні контактні пункти повинні бути постійно на зв’язку та забезпечувати своєчасне розповсюдження всієї інформації від Агенції серед усіх відповідних органів у відповідній державі-члені, зокрема серед членів правління та національних координаційних центрів.

2. Держави-члени можуть призначити до двох працівників, які представляють їхній національний контактний пункт і будуть приставлені до Агенції як зв’язкові офіцери. Зв’язкові офіцери повинні сприяти комунікації між національним контактним пунктом і Агенцією та можуть, за необхідності, відвідувати відповідні засідання.

3. Агенція повинна забезпечити зв’язкових офіцерів необхідними приміщеннями у своїй штаб-квартирі та належною підтримкою для виконання їхніх завдань. Усі інші витрати, які виникають у зв’язку з відкомандируванням зв’язкових офіцерів, повинні покриватися державою-членом. Правління повинне визначити правила та умови відкомандирування, а також правила щодо надання належної підтримки.

1. Агенція повинна створити та здійснювати технічне обслуговування комунікаційної мережі, щоб забезпечити комунікаційні й аналітичні інструменти та уможливити обмін чутливою несекретною та секретною інформацією у безпечний спосіб та в режимі майже реального часу з національними координаційними центрами та між ними.

Будь-яка система або застосунок, що використовує комунікаційну мережу, повинні відповідати праву Союзу у сфері захисту даних упродовж усього строку їх експлуатації.

Комунікаційна мережа повинна працювати 24 години на добу та сім днів на тиждень і повинна уможливлювати:

(a) двосторонній та багатосторонній обмін інформацією в режимі майже реального часу;

(b) аудіо- та відеоконференції;

(c) безпечне використання, зберігання, передавання та опрацювання чутливої несекретної інформації;

(d) безпечне оброблення, зберігання, передавання та опрацювання інформації ЄС аж до ступеня секретності "CONFIDENTIEL UE/EU CONFIDENTIAL" або еквівалентних національних ступенів секретності, із забезпеченням того, що секретна інформація обробляється, зберігається, передається та опрацьовується в окремій та належним чином акредитованій частині комунікаційної мережі.

2. Агенція повинна надавати технічну підтримку та забезпечувати, щоб комунікаційна мережа була постійно доступна та могла підтримувати інформаційно-комунікаційну систему, керовану Агенцією.

1. Агенція може вживати всіх необхідних заходів для сприяння обміну інформацією, що стосується її завдань, з Європейським Парламентом, Радою, Комісією, державами-членами та, у відповідних випадках, з іншими установами Союзу, а також органами, офісами та агентствами Союзу, міжнародними організаціями, переліченими у статті 68 (1), а також із третіми країнами, як зазначено у статті 71.

2. Агенція повинна розробити, розгорнути та здійснювати експлуатацію інформаційної системи, яка здатна здійснювати обмін секретною та чутливою несекретною інформацією з учасниками, зазначеними у параграфі 1 цієї статті, а також обмін персональними даними, зазначеними у статтях 86-91 згідно зі статтею 92.

3. Агенція повинна розгортати інформаційні системи, зазначені в параграфі 2 цієї статті, в комунікаційній мережі, зазначеній у статті 14, у відповідних випадках.

Агенція повинна розробити технічні стандарти у співпраці з державами-членами щоб:

(a) з’єднати комунікаційну мережу, зазначену у статті 14, з національними мережами, які використовуються для складання національних ситуаційних картин, зазначених у статті 25, та іншими відповідними інформаційними системами для цілей цього Регламенту;

(b) розробляти та встановлювати інтерфейси між відповідними системами обміну інформацією та програмами Агенції та держав-членів для цілей цього Регламенту;

(c) передавати ситуаційні картини та, у відповідних випадках, спеціальні ситуаційні картини, як зазначено у статті 27, а також забезпечувати зв’язок між відповідними підрозділами та центрами компетентних національних органів і з командами, розгорнутими Агенцією, використовуючи різні засоби зв’язку, такі як супутниковий зв’язок та радіомережі;

(d) звітувати про стан власних активів, якнайповніше використовуючи технологічні досягнення системи супутникової навігації, створеної в рамках програми "Галілео" згідно з Регламентом Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1285/2013 (- 38).

Держави-члени повинні забезпечити через свій національний координаційний центр і під наглядом компетентних національних органів, щоб їхні національні органи, агентства та інші органи при використанні комунікаційної мережі, зазначеної у статті 14, і систем обміну інформацією Агенції:

(a) мали належний та постійний доступ до відповідних систем та мереж Агенції або до підключених до них систем та мереж;

(b) дотримувалися відповідних технічних стандартів, зазначених у статті 16;

(c) застосовували правила та стандарти безпеки, еквівалентні тим, які застосовуються Агенцією для опрацювання секретної інформації;

(d) обмінювались чутливою несекретною та секретною інформацією, опрацьовували та зберігали її згідно із статтею 92.

Цим Регламентом утворено EUROSUR як інтегровану систему для обміну інформацією та оперативної співпраці в межах Європейської прикордонної і берегової охорони для поліпшення ситуаційної обізнаності та підвищення спроможності реагувати для цілей управління кордонами, а також для виявлення, запобігання та боротьби з незаконною імміграцією та транскордонною злочинністю та сприяння захисту та збереженню життя мігрантів.

1. EUROSUR повинна використовуватися для перевірок на кордоні на уповноважених пунктах пропуску через кордон та для нагляду за зовнішніми наземними, морськими та повітряними кордонами, а також для моніторингу, виявлення, ідентифікації, відстеження, запобігання та перехоплення осіб при несанкціонованому перетині кордону з метою виявлення, запобігання та боротьби з незаконною імміграцією та транскордонною злочинністю та сприяння захисту та збереженню життя мігрантів.

2. EUROSUR не використовується для жодних правових чи адміністративних заходів, здійснюваних після того, як компетентні органи держави-члена виявили випадки транскордонної злочинності чи перехопили осіб при несанкціонованому перетині зовнішніх кордонів.

1. Держави-члени й Агенція повинні використовувати EUROSUR для обміну інформацією та для співпраці у сфері прикордонного контролю з урахуванням існуючих механізмів обміну інформацією та співпраці. EUROSUR складається з таких компонентів:

(a) національні координаційні центри, як зазначено у статті 21;

(b) національні ситуаційні картини, як зазначено у статті 25;

(c) європейська ситуаційна картина, як зазначено у статті 26, у тому числі інформація про ділянки зовнішнього кордону з відповідними рівнями впливу;

(d) спеціальні ситуаційні картини, як зазначено у статті 27;

(e) служби об’єднання даних EUROSUR, як зазначено у статті 28;

(f) інтегроване планування, як зазначено у статті 9.

2. Національні координаційні центри повинні надавати Агенції, через комунікаційну мережу, зазначену у статті 14, і відповідні системи, інформацію про їх національні ситуаційні картини та, у відповідних випадках, про спеціальні ситуаційні картини, яка необхідна для створення та підтримки європейської ситуаційної картини.

3. Агенція повинна надавати національним координаційним центрам, через комунікаційну мережу, необмежений доступ до спеціальних ситуаційних картин та до європейської ситуаційної картини 24 години на добу і сім днів на тиждень.

1. Кожна держава-член повинна призначити, адмініструвати та підтримувати національний координаційний центр, який повинен координувати діяльність усіх органів, відповідальних за контроль за зовнішніми кордонами на національному рівні, а також обмінюватися інформацією з ним та з іншими національними координаційними центрами й Агенцією. Кожна держава-член повинна повідомити про створення свого національного координаційного центру Комісію, яка повинна невідкладно повідомити про це інших держав-членів і Агенцію.

2. Без обмеження статті 13 і в рамках EUROSUR, національний координаційний центр є єдиним контактним пунктом для обміну інформацією та співпраці з іншими національними координаційними центрами та з Агенцією.

3. Національні координаційні центри повинні:

(a) забезпечувати своєчасний обмін інформацією та своєчасну співпрацю між усіма національними органами, відповідальними за контроль за зовнішніми кордонами на національному рівні, а також з іншими національними координаційними центрами й Агенцією;

(b) забезпечувати своєчасний обмін інформацією з органами з питань пошуково-рятувальних робіт, правопорядку, надання притулку й імміграції та управляти розповсюдженням відповідної інформації на національному рівні;

(c) сприяти ефективному та дієвому управлінню ресурсами та персоналом;

(d) встановлювати та підтримувати національні ситуаційні картини згідно із статтею 25;

(e) підтримувати координацію, планування та здійснення національного прикордонного контролю;

(f) координувати національні системи прикордонного контролю згідно із національним правом;

(g) сприяти регулярному вимірюванню результатів національного прикордонного контролю для цілей цього Регламенту;

(h) координувати оперативні заходи з іншими державами-членами та третіми країнами, без обмеження для повноважень Агенції та інших держав-членів;

(i) обмінюватися відповідною інформацією зі зв’язковими офіцерами з питань імміграції власної держави-члена, якщо вони призначені, через відповідні структури, створені на національному рівні, щоб зробити вклад в європейську ситуаційну картину та підтримати операції прикордонного контролю;

(j) під наглядом компетентних національних органів сприяти захисту інформаційної безпеки національних інформаційних систем та інформаційних систем Агенції.

4. Держави-члени можуть доручати регіональним, місцевим, функціональним чи іншим органам влади, які здатні приймати оперативні рішення, забезпечувати ситуаційну обізнаність і спроможність реагувати у відповідних сферах їхньої компетенції, у тому числі завдання та повноваження, перелічені в пунктах (c), (e) та (f) параграфа 3.

5. Рішення держави-члена про розподілення завдань згідно із параграфом 4 не впливає на здатність національного координаційного центру співпрацювати та обмінюватися інформацією з іншими національними координаційними центрами й Агенцією.

6. У заздалегідь визначених випадках, як визначено на національному рівні, національний координаційний центр може уповноважувати орган, зазначений у параграфі 4, підтримувати зв’язок і здійснювати обмін інформацією з регіональними органами або національним координаційним центром іншої держави-члена або компетентними органами третьої країни за умови, що такий уповноважений орган регулярно інформує власний національний координаційний центр про такий зв’язок та обмін інформацією.

7. Національний координаційний центр повинен працювати 24 години на добу та сім днів на тиждень.

1. Комісія у тісній співпраці з Агенцією та будь-яким іншим відповідним органом, офісом чи агентствами Союзу повинна ухвалити та надати посібник із впровадження та управління EUROSUR (далі - "Посібник EUROSUR"). Посібник EUROSUR повинен містити технічні та операційні настанови, рекомендації та найкращі практики, у тому числі щодо співпраці з третіми країнами. Комісія повинна ухвалити Посібник EUROSUR у формі рекомендації.

2. Комісія може ухвалити рішення після консультацій з державами-членами й Агенцією про присвоєння частинам Посібника EUROSUR ступеня секретності "RESTREINT UE/EU RESTRICTED" згідно із правилами, встановленими у Правилах процедури Комісії.

1. Агенція та держави-члени повинні забезпечити наявність процедур моніторингу технічного та операційного функціонування EUROSUR з метою досягнення належного рівня ситуаційної обізнаності та спроможності реагувати на зовнішніх кордонах.

2. Агенція повинна здійснювати постійний моніторинг якості послуг, пропонованих комунікаційною мережею, зазначеною у статті 14, а також якості даних, якими обмінюються в межах європейської ситуаційної картини.

3. Агенція повинна передавати інформацію, зібрану в рамках моніторингу згідно з параграфом 2, національним координаційним центрам і відповідним структурам командування та контролю, що використовуються для діяльності Агенції в рамках служб об’єднання даних EUROSUR. Такій інформації повинен бути присвоєний ступінь секретності "RESTREINT UE/EU RESTRICTED".

1. Національні ситуаційні картини, європейська ситуаційна картина та спеціальні ситуаційні картини повинні створюватися шляхом збирання, оцінювання, порівняння, аналізу, тлумачення, формування, візуалізації та розповсюдження інформації.

Ситуаційні картини, зазначені в першому підпараграфі, повинні містити такі рівні інформації:

(a) рівень подій, що включає події та інциденти, пов’язані з несанкціонованими перетинами кордонів та транскордонною злочинністю, а також, за наявності, інформацію про несанкціоновані вторинні переміщення, щоб зрозуміти тенденцій, масштаб і маршрути міграції;

(b) операційний рівень, що містить інформацію про операції, у тому числі план розгортання, зону операцій, а також розташування, час, стан і тип залучених активів, як передбачено в оперативному плані;

(c) аналітичний рівень, що містить проаналізовану інформацію, яка має значення для цілей цього Регламенту і, зокрема, важлива для присвоєння рівнів впливу ділянкам зовнішнього кордону, як-от зображення та геодані, основні зміни та показники, аналітичні звіти та інша відповідна додаткова інформація.

2. Ситуаційні картини, зазначені у параграфі 1, повинні давати змогу виявляти та відстежувати події, операції та здійснювати відповідний аналіз, пов’язаний із ситуаціями, у яких існує ризик для життя людини.

3. Комісія повинна ухвалити імплементаційний акт, який детально встановлює рівні інформації ситуаційних картин і правила створення спеціальних ситуаційних картин. Імплементаційний акт повинен визначати тип інформації, що надається, і органи, відповідальні за збирання, опрацювання, архівування та передавання конкретної інформації, граничні терміни звітування, правила щодо безпеки і захисту даних та відповідні механізми контролю якості. Такий імплементаційний акт повинен ухвалюватися згідно із експертною процедурою, зазначеною у статті 122(2).

1. Кожний національний координаційний центр повинен сформувати та підтримувати національну ситуаційну картину, щоб забезпечити всі органи, відповідальні за контроль за зовнішніми кордонами на національному рівні, ефективною, точною та своєчасною інформацією.

2. Національна ситуаційна картина повинна містити інформацію, зібрану з таких джерел:

(a) національна система нагляду за кордонами згідно із національним правом;

(b) стаціонарні та мобільні сенсори, що використовуються національними органами, відповідальними за нагляд за зовнішніми кордонами;

(c) патрулі з нагляду за кордонами та інші моніторингові місії;

(d) місцеві, регіональні та інші координаційні центри;

(e) інші відповідні національні органи та системи, у тому числі зв’язкові офіцери з питань імміграції, оперативні центри та контактні пункти;

(f) перевірки на кордоні;

(g) Агенція;

(h) національні координаційні центри в інших державах-членах;

(i) органи третіх країн на основі двосторонніх або багатосторонніх угод та регіональних мереж, зазначених у статті 72;

(j) системи звітування для суден згідно із відповідними правовими основами;

(k) інші відповідні європейські та міжнародні організації;

(l) інші джерела.

3. Кожен національний координаційний центр повинен присвоювати один орієнтовний рівень впливу - від "низького" та "середнього" до "високого" та "дуже високого" - кожному інциденту на рівні подій національної ситуаційної картини. Про всі інциденти необхідно повідомляти Агенцію.

4. Кожен національний координаційний центр може ухвалити рішення, за запитом компетентних національних органів, про обмеження доступу до інформації, пов’язаної з національною безпекою, а також до військових засобів, згідно з принципом службової необхідності.

5. Національні координаційні центри сусідніх держав-членів можуть прямо та в режимі майже реального часу обмінюватися між собою ситуаційною картиною сусідніх ділянок зовнішнього кордону, включно з розташуванням, станом і типом власних активів, задіяних на ділянках зовнішнього кордону із сусідніми державами.

1. Агенція повинна сформувати та підтримувати європейську ситуаційну картину, щоб надавати національним координаційним центрам і Комісії ефективну, точну та своєчасну інформацію й аналіз, з охопленням зовнішніх кордонів, прикордонної зони та несанкціонованих вторинних переміщень.

2. Європейська ситуаційна картина повинна містити інформацію, зібрану з таких джерел:

(a) національні координаційні центри, національні ситуаційні картини, а також інформація і звіти, отримані від зв’язкових офіцерів з питань імміграції, в обсязі, передбаченому цією статтею;

(b) Агенція, а також інформація та звіти, надані її зв’язковими офіцерами з питань імміграції згідно зі статтями 31 та 77;

(c) представництва Союзу, а також місії та операції Спільної безпекової та оборонної політики (СБОП), передбачені пунктом (j) другого підпараграфа статті 68(1);

(d) інші відповідні органи, офіси та агентства Союзу та міжнародні організації, перелічені у статті 68(1);

(e) органи третіх країн на основі двосторонніх або багатосторонніх угод і регіональних мереж, як зазначено у статті 72, і робочих угод, як зазначено у статті 73(4);

(f) інші джерела.

3. Рівень подій європейської ситуаційної картини повинен містити інформацію щодо:

(a) інцидентів та інших подій, що містяться на рівні подій національних ситуаційних картин;

(b) інцидентів та інших подій, що містяться у спеціальних ситуаційних картинах, передбачених у статті 27;

(c) інцидентів в операційній зоні спільної операції або швидкого втручання, координованих Агенцією, або в зонах припливу мігрантів.

4. Операційний рівень європейської ситуаційної картини повинен містити інформацію про спільні операції та швидкі втручання, координовані Агенцією, і в зонах припливу мігрантів, і повинен включати завдання місій, розташування, статус, тривалість, інформацію про держави-члени та інших учасників, щодобові та щотижневі звіти про ситуацію, статистичні дані та інформаційні пакети для ЗМІ.

5. Інформація про власні активи на операційному рівні європейської ситуаційної картини, у відповідних випадках, може мати ступінь секретності "RESTREINT UE/EU RESTRICTED".

6. У контексті європейської ситуаційної картини Агенція повинна враховувати рівні впливу, які національні координаційні центри присвоюють конкретним інцидентам в національних ситуаційних картинах. Будь-якому інциденту у прикордонній зоні Агенція повинна пристроїти один орієнтовний рівень впливу та повинна повідомити про це національні координаційні центри.

1. Агенція та держави-члени можуть формувати та підтримувати спеціальні ситуаційні картини для підтримки конкретних оперативних дій на зовнішніх кордонах або для обміну інформацією з установами, органами, офісами та агентствами Союзу і міжнародними організаціями, переліченими у статті 68(1), або третіми країнами, як передбачено у статті 75.

2. Спеціальні ситуаційні картини повинні містити вибірку інформації з національних і європейської ситуаційних картин.

3. Детальні правила створення спеціальних ситуаційних картин і обміну ними повинні бути визначені в оперативному плані оперативних дій та у двосторонній чи багатосторонній угоді, якщо спеціальна ситуаційна картина формується в рамках двосторонньої або багатосторонньої співпраці з третіми країнами. Будь-який обмін інформацією згідно із цим параграфом повинен здійснюватися згідно з принципом згоди автора інформації.

1. Агенція повинна координувати служби об’єднання даних EUROSUR для регулярного, надійного та економічно ефективного забезпечення національних координаційних центрів, Комісії та Агенції інформацією про зовнішні кордони та прикордонну зону.

2. За запитом національного координаційного центру Агенція повинна надати йому інформацію про зовнішні кордони держави-члена її приналежності та про прикордонну зону, що її можна отримати за допомогою:

(a) вибіркового моніторингу за призначеними портами та узбережжями третіх країн, які за допомогою аналізу ризику та інформації були визначені як пункти посадки чи транзиту для суден або інших плавучих засобів, що використовуються для незаконної імміграції чи транскордонної злочинності;

(b) відстеження суден або інших плавучих засобів у відкритому морі та відстеження повітряних суден, якщо існує підозра або було виявлено, що такі судна, інші плавучі засоби або повітряні судна використовуються для незаконної імміграції чи транскордонної злочинності, а також, у випадку осіб, що зазнали лиха на морі, з метою передачі цієї інформації відповідним органам, компетентним проводити пошуково-рятувальні операції;

(c) моніторингу призначених районів у морській зоні для виявлення, ідентифікації та відстеження суден або інших плавучих засобів, що використовуються або підозрюються у використанні для незаконної імміграції чи транскордонної злочинності, а також, у випадку осіб, що зазнали лиха на морі, з метою передачі цієї інформації відповідним органам, компетентним проводити пошуково-рятувальні операції;

(d) моніторингу призначених районів повітряних кордонів для виявлення, ідентифікації та відстеження повітряних суден та інших видів обладнання, що використовуються або підозрюються у використанні для незаконної імміграції чи транскордонної злочинності;

(e) екологічної оцінки призначених районів у морській зоні та на зовнішніх сухопутних і повітряних кордонах для оптимізації моніторингу та патрульної діяльності;

(f) вибіркового моніторингу призначених прикордонних зон на зовнішніх кордонах, які були визначені на основі аналізу ризику та інформації як потенційні зони виїзду або транзиту для незаконної імміграції чи транскордонної злочинності;

(g) моніторингу міграційних потоків до та в межах Союзу в розрізі тенденцій, масштабу та маршрутів міграції;

(h) моніторингу засобів масової інформації, розвідки на основі відкритих джерел даних і аналізу використання мережі Інтернет згідно з Директивою (ЄС) 2016/680 та Регламентом (ЄС) № 2016/679, залежно від випадку, з метою запобігання нелегальній імміграції чи транскордонній злочинності;

(i) аналізу інформації, отриманої з великих інформаційних систем з метою виявлення змінних маршрутів і методів, які використовуються для нелегальної імміграції та транскордонної злочинності.

3. Агенція може відхилити запит національного координаційного центру з технічних, фінансових чи операційних причин. Агенція повинна своєчасно повідомляти національний координаційний центр про причини такого відхилення.

4. Агенція може з власної ініціативи використовувати інструменти нагляду, зазначені у параграфі 2, для збору інформації про прикордонну зону, що має значення для європейської ситуаційної картини.

1. Агенція повинна здійснювати моніторинг міграційних потоків до та в межах Союзу в розрізі тенденцій, масштабу та маршрутів міграції та інших тенденцій чи можливих викликів на зовнішніх кордонах та щодо повернення. З цією метою Агенція, за рішенням правління на підставі пропозиції виконавчого директора, повинна створити спільну модель інтегрованого аналізу ризиків, яку повинні застосовувати Агенція і держави-члени. Спільна модель інтегрованого аналізу ризиків повинна бути створена та оновлюватися, за необхідності, на основі результатів оцінювання виконання багаторічного циклу стратегічної політики європейського інтегрованого управління кордонами, зазначеного у статті 8(7).

2. Агенція повинна готувати загальні річні аналізи ризиків, які подаються Європейському Парламенту, Раді та Комісії із застосуванням правил безпеки, ухвалених згідно із статтею 92, а також спеціальні аналізи ризиків для операційної діяльності. Кожні два роки Агенція у тісній консультації з державами-членами повинна підготувати та подати Європейському Парламенту, Раді та Комісії стратегічний аналіз ризиків для європейського інтегрованого управління кордонами. Такі стратегічні аналізи ризиків повинні враховуватися при підготовці багаторічного циклу стратегічної політики для європейського інтегрованого управління кордонами. Агенція повинна готувати такі загальні річні аналізи ризиків і стратегічні аналізи ризиків на основі отриманої інформації, у тому числі від держав-членів. Персональні дані знеособлюються в результатах таких аналізів ризику.

3. Аналіз ризиків, зазначений у параграфі 2, повинен охоплювати всі аспекти, що мають значення для європейського інтегрованого управління кордонами з метою розроблення механізму раннього попередження.

4. Агенція повинна публікувати вичерпну інформацію про спільну модель інтегрованого аналізу ризику.

5. Держави-члени повинні надавати Агенції всю необхідну інформацію щодо ситуації, тенденцій і можливих загроз на зовнішніх кордонах та щодо повернення. Держави-члени регулярно або за запитом Агенції повинні надавати їй всю відповідну інформацію, таку як статистичні та оперативні дані, зібрані щодо європейського інтегрованого управління кордонами, які включені до переліку обов’язкової інформації та даних для обміну з Агенцією, як зазначено у пункті (е) статті 100(2), а також інформацію, отриману з аналітичних рівнів національних ситуаційних картин, як передбачено у статті 25.

6. Результати аналізу ризиків повинні бути надані правлінню та своєчасно і точно передані компетентним органам держав-членів.

7. Держави-члени повинні враховувати результати аналізу ризиків при плануванні своїх операцій та дій на зовнішніх кордонах, а також діяльності, пов’язаної із поверненням.

8. Агенція повинна враховувати результати спільної моделі інтегрованого аналізу ризиків при розробленні спільних основних програм підготовки, як зазначено у статті 62.

Для цілей цього Регламенту кожна держава-член повинна поділити свої зовнішні кордони на ділянки зовнішнього кордону. Такі ділянки складаються із суходолу, моря та, за рішенням держави-члена, ділянок повітряного кордону. Кожна держава-член повинна повідомити Агенцію про такі ділянки зовнішнього кордону.

Держави-члени повинні своєчасно повідомляти Агенцію про будь-яку зміну ділянок зовнішнього кордону для забезпечення безперервності аналізу ризиків Агенцією.

1. Агенція повинна забезпечити регулярний моніторинг управління зовнішніми кордонами та повернення в усіх державах-членах через зв’язкових офіцерів Агенції.

Агенція може вирішити, що зв’язковий офіцер відповідає за максимум чотири держави-члена, які розташовані географічно близько одна до одної.

2. Виконавчий директор повинен призначити експертів із штатного персоналу, які повинні бути направлені як зв’язкові офіцери. На основі аналізу ризиків та після консультацій із відповідними державами-членами, виконавчий директор повинен внести пропозицію щодо характеру та умов направлення, держави-члена чи регіону, до якого може бути направлено зв’язкового офіцера та можливих завдань, які не охоплюються параграфом 3. Пропозиція виконавчого директора підлягає затвердженню правлінням. Виконавчий директор повинен повідомити відповідну державу-члену про призначення та повинен визначити разом з цією державою-членом місце направлення.

3. Зв’язкові офіцери діють від імені Агенції, і їхня роль полягає у сприянні співпраці та діалогу між Агенцією та національними органами, відповідальними за управління кордонами, включно з береговою охороною тією мірою, якою вони виконують завдання прикордонного контролю, а також національними органами, відповідальними за повернення. Зв’язкові офіцери повинні, зокрема:

(a) бути сполучною ланкою між Агенцією та національними органами, відповідальними за управління кордонами, включно з береговою охороною тією мірою, якою вони виконують завдання прикордонного контролю, а також національними органами, відповідальними за повернення;

(b) підтримувати збір інформації, необхідної Агенції для моніторингу незаконної імміграції й аналізу ризиків, зазначеного у статті 29;

(c) підтримувати збір інформації, зазначеної у статті 32 і необхідної Агенції для проведення оцінки вразливості та підготовки відповідного звіту;

(d) контролювати заходи, вжиті державами-членами на ділянках зовнішнього кордону, яким присвоєно високий або критичний рівень впливу згідно із статтею 34;

(e) сприяти розширенню застосування acquis Союзу в галузі управління зовнішніми кордонами та повернення, а також дотримання фундаментальних прав;

(f) співпрацювати з працівником з питань фундаментальних прав, за необхідності, з метою сприяння дотриманню фундаментальних прав у роботі Агенції згідно з пунктом (e);

(g) у разі можливості, допомагати державам-членам у підготовці планів дій у разі надзвичайних ситуацій, що стосуються управління кордонами;

(h) сприяти комунікації між відповідною державою-членом і Агенцією, обмінюватися відповідною інформацією, відомою Агенції, з відповідною державою-членом, включно з інформацією про поточні операції;

(i) звітувати регулярно та безпосередньо виконавчому директору про ситуацію на зовнішніх кордонах і спроможність держави-члена ефективно контролювати ситуацію на зовнішніх кордонах; а також звітувати про виконання операцій повернення перед відповідними третіми країнами;

(j) контролювати заходи, вжиті державою-членом щодо ситуації, що вимагає невідкладних дій на зовнішніх кордонах, як зазначено у статті 42;

(k) контролювати заходи, вжиті державою-членом щодо повернення, і допомагати зі збором інформації, необхідної Агенції для здійснення дій, зазначених у статті 48.

4. Якщо звітність зв’язкового офіцера, зазначена у пункті (i) параграфа 3, викликає занепокоєння щодо одного або більше аспектів, важливих для відповідної держави-члена, виконавчий директор повинен невідкладно повідомити про це відповідну державу-член.

5. Для цілей параграфа 3 зв’язковий офіцер повинен, відповідно до національних і союзних правил безпеки та захисту даних:

(a) отримувати інформацію від відповідного національного координаційного центру та відповідну національну ситуаційну картину, сформовану згідно із статтею 25;

(b) підтримувати регулярні контакти з національними органами, відповідальними за управління кордонами, у тому числі з працівниками берегової охорони тією мірою, якою вони виконують завдання прикордонного контролю, а також з національними органами, відповідальними за повернення, інформуючи про це відповідний національний контактний пункт.

6. Звіт зв’язкового офіцера, зазначений у пункті (c) параграфа 3 цієї статті, повинен бути частиною оцінки вразливості, зазначеного у статті 32. Такий звіт повинен бути переданий відповідній державі-члену.

7. Під час виконання своїх обов’язків зв’язкові офіцери отримують вказівки лише від Агенції.

1. Агенція повинна встановити загальну методику оцінювання вразливості за рішенням правління на підставі пропозиції виконавчого директора, підготовленої в тісній співпраці з державами-членами та Комісією. Така методологія повинна включати об’єктивні критерії, за якими Агенція здійснюватиме оцінювання вразливості, періодичність такого оцінювання, спосіб проведення послідовних оцінок вразливості та механізми ефективної системи моніторингу виконання рекомендацій виконавчого директора, як зазначено у параграфі 7.

2. Агенція повинна здійснювати моніторинг та оцінку наявності технічного обладнання, систем, можливостей, ресурсів, інфраструктури та належно кваліфікованого та підготовленого персоналу держав-членів, необхідних для прикордонного контролю, як зазначено у пункті (a) статті 3(1). У цьому контексті Агенція повинна оцінювати національні плани нарощування спроможності, зазначені у статті 9(4), у розрізі здатності здійснювати прикордонний контроль з урахуванням того, що окремі національні спроможності можуть частково використовуватися для інших цілей, ніж прикордонний контроль. Для цілей майбутнього планування Агенція повинна здійснювати такий моніторинг і оцінку як превентивний захід на основі аналізів ризиків, підготовлених згідно із статтею 29(2). Агенція повинна здійснювати такий моніторинг та оцінювання щонайменше раз на рік, якщо виконавчий директор не вирішить інше на основі аналізу ризиків або попередньої оцінки вразливості. У будь-якому разі кожна держава-член повинна бути об’єктом моніторингу та оцінки щонайменше один раз на три роки.

3. Без обмеження статті 9, держави-члени, за запитом Агенції, повинні надавати інформацію щодо технічного обладнання, персоналу та, наскільки це можливо, фінансових ресурсів, наявних на національному рівні для здійснення прикордонного контролю. Держави-члени також повинні надавати інформацію про свої плани дій у разі надзвичайних ситуацій з управління кордонами за запитом Агенції.

4. Метою оцінювання вразливості для Агенції є: оцінювання спроможності та готовності держав-членів до вирішення наявних і майбутніх викликів на зовнішніх кордонах; визначення, особливо для держав-членів, які стикаються зі специфічними та непропорційно складними викликами, можливих негайних наслідків на зовнішніх кордонах і подальших наслідків для функціонування Шенгенської зони; оцінювання їхньої спроможності зробити свій внесок у постійний корпус та резерв технічного обладнання, а також в резерв обладнання швидкого реагування; і оцінювання спроможності прийому держав-членів щодо підтримки з боку Європейської прикордонної і берегової охорони згідно зі статтею 9(3). Ця оцінка повинна проводитися без обмеження Шенгенського механізму оцінювання.

5. При оцінюванні вразливості Агенція повинна оцінити якісні та кількісні параметри спроможності держав-членів виконувати всі завдання з управління кордонами, а також їхню спроможність справлятися з потенційним прибуттям значної кількості осіб на їхню територію.

6. Попередні результати оцінювання вразливості повинні бути надані відповідним державам-членам. Відповідні держави-члени можуть надавати коментарі до такої оцінки.

7. У необхідних випадках виконавчий директор, після консультацій із відповідною державою-членом, повинен надати рекомендацію, у якій визначаються необхідні заходи, які слід здійснити відповідній державі-члену, а також строк здійснення таких заходів. Виконавчий директор повинен рекомендувати відповідним державам-членам здійснити необхідні заходи на основі плану дій, розробленого державою-членом після консультацій з виконавчим директором.

8. Виконавчий директор повинен розробляти заходи, що рекомендуються відповідним державам-членам, на основі результатів оцінювання вразливості, враховуючи аналіз ризиків Агенції, коментарі відповідної держави-члена та результати Шенгенського механізму оцінювання.

Рекомендовані заходи повинні бути спрямовані на усунення вразливостей, виявлених під час оцінювання, щоб держави-члени могли підвищити готовність до вирішення наявних і майбутніх викликів на зовнішніх кордонах шляхом посилення або вдосконалення свого потенціалу, технічного обладнання, систем, ресурсів та планів дій у разі надзвичайних ситуацій. Виконавчий директор може запропонувати державам-членам технічні експертні знання Агенції для підтримки здійснення рекомендованих заходів.

9. Виконавчий директор повинен здійснювати моніторинг реалізації рекомендованих заходів за допомогою регулярних звітів, що подаються державами-членами на основі планів дій, зазначених у параграфі 7.

Якщо існує ризик, що держава-член не здійснить рекомендовані заходи протягом строку, встановленого згідно із параграфом 7, виконавчий директор повинен невідкладно повідомити про це члена правління від відповідної держави-члена та Комісію. Після консультацій із членом правління від відповідної держави-члена виконавчий директор повинен надіслати запит до відповідних органів такої держави-члена щодо причин затримки та запропонувати підтримку Агенції, щоб сприяти здійсненню рекомендованих заходів.

10. Якщо існує ризик, що держава-член не здійснить рекомендовані заходи протягом строку, встановленого згідно із параграфом 7 цієї статті, виконавчий директор повинен невідкладно повідомити про це члена правління від відповідної держави-члена та Комісію. Правління повинне ухвалити рішення на підставі пропозиції виконавчого директора, що визначає необхідні заходи, які повинні бути здійснені відповідною державою-членом, і строк здійснення таких заходів. Рішення Правління є обов’язковим для держави-члена. Якщо держава-член не здійснить заходи у строк, передбачений цим рішенням, правління повинне повідомити Раду та Комісію і подальші заходи можуть бути вжиті згідно із статтею 42.

11. Оцінка вразливості, у тому числі детальний опис результатів оцінювання вразливості, заходи, вжиті державами-членами у відповідь на оцінювання вразливості, і стан виконання будь-яких раніше рекомендованих заходів повинні передаватися, згідно із статтею 92, на регулярній основі - щонайменше один раз на рік - до Європейського Парламенту, Ради та Комісії.

1. Синергія між оцінюванням вразливості та Шенгенським механізмом оцінювання повинна бути максимальною, щоб створити вдосконалену ситуаційну картину функціонування Шенгенської зони, уникаючи, наскільки це можливо, дублювання зусиль з боку держав-членів, і забезпечити краще координоване використання відповідних фінансових інструментів Союзу для підтримки управління зовнішніми кордонами.

2. Для цілей, зазначених у параграфі 1, Комісія й Агенція повинні створити необхідні механізми для регулярного, безпечного та своєчасного обміну всією інформацією, пов’язаною з результатами оцінювання вразливості та результатами проведених оцінок у рамках Шенгенського механізму оцінювання у сфері управління кордонами. Такі механізми обміну інформацією повинні охоплювати звіти про результати оцінювання вразливості та звіти про візити в рамках шенгенського оцінювання, подальші рекомендації, плани дій та будь-які оновлення щодо виконання планів дій, надані державами-членами.

3. Для цілей Шенгенського механізму оцінювання, наскільки це пов’язано з управлінням зовнішніми кордонами, Комісія повинна надавати результати оцінювання вразливості з усіма членами груп з шенгенського оцінювання, які беруть участь в оцінюванні відповідної держави-члена. Така інформація вважається чутливою у розумінні Регламенту (ЄС) № 1053/2013 і повинна опрацьовуватися відповідним чином.

4. Механізми, зазначені у параграфі 2, повинні охоплювати результати оцінок, проведених у рамках Шенгенського механізму оцінювання в сфері повернення для забезпечення повного розуміння Агенцією виявлених недоліків, щоб дати їй змогу пропонувати належні заходи для підтримки відповідних держав-членів у цьому плані.

1. На основі аналізу ризиків Агенції, оцінювання вразливості та за погодженням із відповідною державою-членом Агенція присвоює такі рівні впливу кожній ділянці зовнішнього кордону або змінює такі рівні:

(a) низький рівень впливу, якщо інциденти, пов’язані з незаконною імміграцією чи транскордонною злочинністю на відповідній ділянці кордону, мають незначний вплив на безпеку кордону;

(b) середній рівень впливу, якщо інциденти, пов’язані з незаконною імміграцією чи транскордонною злочинністю на відповідній ділянці кордону, мають помірний вплив на безпеку кордону;

(c) високий рівень впливу, коли інциденти, пов’язані з незаконною імміграцією чи транскордонною злочинністю, що відбуваються на відповідній ділянці кордону, мають істотний вплив на безпеку кордону.

2. Для швидкого вирішення кризової ситуації на певній ділянці зовнішнього кордону, коли згідно з аналізом ризиків Агенції, інциденти, пов’язані з незаконною імміграцією або транскордонною злочинністю на відповідній ділянці кордону, мають вирішальний вплив на безпеку кордону настільки, що вони можуть поставити під загрозу функціонування Шенгенської зони, Агенція повинна, за погодженням із відповідною державою-членом, тимчасово присвоїти такій ділянці зовнішнього кордону "критичний" рівень впливу.

3. Якщо між відповідною державою-членом і Агенцією не досягнута згода щодо присвоєння рівня впливу ділянці зовнішнього кордону, рівень впливу, який раніше був присвоєний цій ділянці кордону, повинен залишатися незмінним.

4. Національний координаційний центр, у тісній співпраці з іншими компетентними національними органами, повинен постійно оцінювати потребу у зміненні рівня впливу будь-якої з ділянок зовнішнього кордону, враховуючи інформацію, що міститься в національній ситуаційній картині, і повинен повідомляти про це Агенцію.

5. Агенція повинна відображати рівні впливу, присвоєні ділянкам зовнішнього кордону, у європейській ситуаційній картині.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб прикордонний контроль на ділянках зовнішнього кордону відповідав присвоєним рівням впливу таким чином:

(a) якщо ділянці зовнішнього кордону присвоюється низький рівень впливу, національні органи, відповідальні за контроль за зовнішніми кордонами, повинні організувати регулярний прикордонний контроль на основі аналізу ризиків і забезпечити, щоб на цій ділянці кордону було достатньо персоналу та ресурсів;

(b) якщо ділянці зовнішнього кордону присвоюється середній рівень впливу, національні органи, відповідальні за контроль за зовнішніми кордонами, повинні забезпечити, на додачу до заходів, вжитих згідно з пунктом (a) цього параграфа, вжиття відповідних заходів прикордонного контролю на цій ділянці кордону; якщо вживаються такі заходи прикордонного контролю, про це повідомляється національний координаційний центр; національний координаційний центр повинен координувати будь-яку підтримку, надану згідно зі статтею 21(3);

(c) якщо ділянці зовнішнього кордону присвоюється високий рівень впливу, відповідна держава-член, на додачу до заходів, вжитих згідно із пунктом (b) цього параграфа, повинна забезпечити через національний координаційний центр, щоб національним органам, які працюють на цій ділянці кордону, надавали необхідну підтримку та щоб вживалися посилені заходи прикордонного контролю; така держава-член може вимагати від Агенції підтримки на умовах ініціювання спільних операцій або швидких прикордонних втручань, як встановлено у статті 36;

(d) якщо ділянці зовнішнього кордону присвоюється критичний рівень впливу, Агенція повинна повідомити про це Комісію; виконавчий директор, на додаток до заходів, вжитих відповідно до пункту (c) цього параграфа, повинен видати рекомендацію згідно зі статтею 41(1), враховуючи постійну підтримку Агенції; відповідна держава-член повинна надати відповідь на рекомендацію згідно із статтею 41(2).

2. Національні координаційні центри повинні регулярно повідомляти Агенцію про заходи, вжиті на національному рівні згідно із пунктами (c) та (d) параграфа 1.

3. Якщо середній, високий або критичний рівень впливу присвоюється ділянці зовнішнього кордону, що примикає до ділянки кордону іншої держави-члена або третьої країни, з якою наявні угоди, домовленості або регіональні мережі, як зазначено у статтях 72 та 73, національний координаційний центр повинен зв’язатися з національним координаційним центром сусідньої держави-члена або компетентним органом сусідньої третьої країни та докладати зусиль, щоб координувати разом з Агенцією необхідні транскордонні заходи.

4. Агенція разом із відповідною державою-членом повинні оцінити присвоєння рівнів впливу та відповідні заходи, вжиті на національному рівні та на рівні Союзу. Таке оцінювання повинна використовуватися для цілей оцінювання вразливості, яке проводиться Агенцією згідно зі статтею 32.

1. Держава-член може звернутися із запитом до Агенції про надання допомоги у виконанні своїх зобов’язань щодо прикордонного контролю за зовнішнім кордоном. Агенція також повинна здійснювати заходи згідно зі статтями 41 та 42.

2. Агенція повинна організувати належну технічну та оперативну допомогу для держави-члена здійснення заходів і може, діючи згідно з правом Союзу та міжнародним правом, а також принципом заборони примусового видворення чи примусового повернення, здійснити один або кілька таких заходів:

(a) координувати спільні операції для однієї або кількох держав-членів та розгортати постійний корпус та технічне обладнання;

(b) організовувати швидкі прикордонні втручання та розгортати постійний корпус та технічне обладнання;

(c) координувати діяльність однієї або кількох держав-членів та третіх країн на зовнішніх кордонах, у тому числі, спільні операції з третіми країнами;

(d) розгортати постійний корпус у формі команд підтримки регулювання міграції у, між іншим, зонах припливу мігрантів для надання технічної та оперативної допомоги, а також, за необхідності, у рамках заходів із повернення;

(e) надавати, у рамках операцій, зазначених у пунктах (a), (b) та (c) цього параграфа, і згідно із Регламентом (ЄС) № 656/2014 та міжнародним правом, технічну і оперативну допомогу державам-членам та третім країнам для підтримки пошуково-рятувальних операцій стосовно осіб, що зазнали лиха на морі, які можуть проводитися в рамках операцій з нагляду за морськими кордонами;

(f) встановлювати пріоритетний режим для служб об’єднання даних EUROSUR.

3. Агенція фінансує або співфінансує діяльність, зазначену у параграфі 2, зі свого бюджету згідно з фінансовими правилами, що застосовуються до Агенції.

4. Якщо Агенція має значні додаткові фінансові потреби у зв’язку із ситуацією на зовнішніх кордонах, вона повинна невідкладно повідомити про це Європейський Парламент, Раду та Комісію.

1. Держава-член може звернутися із запитом до Агенції про ініціювання спільних операцій для вирішення майбутніх викликів, у тому числі нелегальної імміграції, поточних або майбутніх загроз на своїх зовнішніх кордонах або транскордонної злочинності, або про надання посиленої технічної та оперативної допомоги у виконанні своїх зобов’язань щодо прикордонного контролю за зовнішнім кордоном. У рамках такого запиту держава-член може також вказати профілі оперативного персоналу, необхідного для проведення спільної операції, у тому числі персоналу, який має виконавчі повноваження, якщо застосовно.

2. За запитом держави-члена, яка зіткнулася із ситуацією зі специфічними і непропорційно складними викликами, зокрема прибуття до пунктів на зовнішніх кордонах великої кількості громадян третьої країни, які намагаються в’їхати на територію цієї держави-члена без дозволу, Агенція може організувати швидке прикордонне втручання на обмежений період часу на території цієї держави-члена здійснення заходів.

3. Виконавчий директор повинен оцінити, затвердити та координувати пропозиції, внесені державами-членами щодо спільних операцій або швидких прикордонних втручань. Спільним операціям та швидким прикордонним втручанням повинен передувати ретельний, надійний та сучасний аналіз ризиків, що дає змогу Агенції визначити порядок пріоритетності запропонованих спільних операцій та швидких прикордонних втручань, враховуючи рівні впливу, присвоєних ділянкам зовнішнього кордону згідно зі статтею 34, і наявність ресурсів.

4. Цілі спільної операції або швидкого прикордонного втручання можуть бути досягнуті в рамках багатоцільової операції. Такі операції можуть включати функції берегової охорони та запобігання транскордонній злочинності, зосереджуючись на боротьбі з незаконним ввезенням мігрантів або торгівлею людьми, а також регулювання міграції, зосереджуючись на ідентифікації, реєстрації, збиранні інформації та поверненні.

1. Під час підготовки спільної операції, виконавчий директор у співпраці з державою-членом здійснення заходів повинен скласти перелік необхідного технічного обладнання, персоналу та профілі персоналу, у тому числі персоналу, який має виконавчі повноваження, якщо застосовано, який затверджується згідно із статтею 82(2). Цей перелік складається з урахуванням наявних ресурсів держави-члена здійснення заходів і запиту держави-члена здійснення заходів зі статтею 37. На основі цих елементів Агенція повинна визначити обсяг технічного та оперативного підкріплення, а також заходи з нарощування спроможності, які повинні бути включені в оперативний план.

2. Виконавчий директор повинен підготувати оперативний план спільних операцій на зовнішніх кордонах. Виконавчий директор та держава-член здійснення заходів, у тісних і своєчасних консультаціях з державами-членами, що беруть участь, погоджують оперативний план, у якому детально визначені організаційні та процедурні аспекти спільної операції.

3. Оперативний план є обов’язковим для Агенції, держави-члена здійснення заходів та держав-членів, що беруть участь. Він повинен охоплювати всі аспекти, які вважаються необхідними для проведення спільної операції, зокрема:

(a) опис ситуації з алгоритмом дій і цілями розгортання, включно з оперативною метою;

(b) орієнтовна тривалість спільної операції для досягнення цілей;

(c) географічний район, у якому буде проводитися спільна операція;

(d) опис завдань, у тому числі тих, що вимагають виконавчих повноважень, обов’язків, у тому числі щодо дотримання фундаментальних прав та вимог захисту даних, а також спеціальні інструкції для команд, у тому числі щодо дозволів на користування базами даних і дозволеної службової зброї, боєприпасів та обладнання у державі-члені здійснення заходів;

(e) склад команд, а також розгортання іншого відповідного персоналу;

(f) положення про командування та контроль, у тому числі імена та звання прикордонників держави-члена здійснення заходів, відповідальних за співпрацю із членами команд і Агенцією, зокрема імена та звання прикордонників, які здійснюють командування протягом періоду розгортання, і позиції членів команд у структурі командування;

(g) технічне обладнання, яке буде розгорнуте під час спільної операції, у тому числі конкретні вимоги, такі як умови використання, запитуваний персонал, транспорт та інша логістика, а також фінансові положення;

(h) детальні положення про невідкладне звітування Агенцією про інциденти перед правлінням та відповідними національними органами;

(i) схема звітності та оцінювання, що містить бенчмарки для звіту про результати оцінювання, у тому числі щодо захисту фундаментальних прав, і кінцеву дату подання остаточного звіту про результати оцінювання;

(j) у випадку морських операцій, конкретна інформацію щодо відповідної юрисдикції та застосовного права у географічному районі проведення спільної операції, у тому числі покликання на норми національного, міжнародного права та права Союзу щодо перехоплення, порятунку на морі та висадки; у зв’язку з цим оперативний план повинен складатися згідно із Регламентом (ЄС) № 656/2014;

(k) умови співпраці з третіми країнами, іншими органами, офісами й агентствами Союзу або міжнародними організаціями;

(l) загальні інструкції щодо забезпечення захисту фундаментальних прав у ході оперативної діяльності Агенції;

(m) процедури, згідно з якими особи, які потребують міжнародного захисту, жертви торгівлі людьми, неповнолітні без супроводу та особи, що перебувають в уразливому становищі, направляються до компетентних національних органів для отримання відповідної допомоги;

(n) процедури, що встановлюють механізм приймання та передавання до Агенції скарг на будь-яку особу, що бере участь в оперативній діяльності Агенції, у тому числі на прикордонників або інший відповідний персонал держави-члена здійснення заходів і членів команд, за порушення фундаментальних права у контексті їх участі в оперативній діяльності Агенції;

(o) логістичні заходи, у тому числі інформація про умови праці та екологічну ситуацію в районах, де має відбуватися спільна операція.

4. Будь-які зміни або адаптації оперативного плану вимагають погодження виконавчого директора та держави-члена здійснення заходів після консультацій з державами-членами, які беруть участь. Агенція повинна невідкладно надіслати копію зміненого або адаптованого оперативного плану державам-членам, що беруть участь.

5. Ця стаття застосовується mutatis mutandis до всіх операцій Агенції.

1. Запит держави-члена про ініціювання швидкого прикордонного втручання повинен містити опис ситуації, можливих цілей та передбачених потреб, а також профілів необхідного персоналу, у тому числі персоналу, який має виконавчі повноваження, якщо застосовно. За необхідності виконавчий директор може негайно направити експертів Агенції для оцінювання ситуації на зовнішніх кордонах відповідної держави-члена.

2. Виконавчий директор повинен невідкладно повідомити правління про запит держави-члена про ініціювання швидкого прикордонного втручання.

3. У ході ухвалення рішення щодо запиту держави-члена виконавчий директор повинен враховувати результати аналізу ризиків Агенції та аналітичний рівень європейської ситуаційної картини, а також результати оцінювання вразливості, зазначеного у статті 32, і будь-яку іншу відповідну інформацію, надану відповідною державою-членом або іншою державою-членом.

4. Виконавчий директор повинен невідкладно оцінити можливість перенаправлення наявних членів команд у складі постійного корпусу, зокрема штатного персоналу та персоналу, прикомандированого до Агенції державами-членами, що присутній в інших оперативних зонах. Виконавчий директор також повинен оцінити додаткову потребу в направленні оперативного персоналу згідно зі статтею 57 та, після вичерпання персоналу з необхідними профілями, в активації резерву швидкого реагування згідно зі статтею 58.

5. Виконавчий директор повинен ухвалити рішення щодо запиту про ініціювання швидкого прикордонного втручання на кордоні протягом двох робочих днів з дати отримання запиту. Виконавчий директор повинен одночасно письмово повідомити відповідну державу-член та правління про ухвалене рішення. Рішення повинне містити обґрунтування його ухвалення.

6. Ухвалюючи рішення, зазначене у параграфі 5 цієї статті, виконавчий директор повинен повідомити держави-члени про можливість подання запиту на додатковий оперативний персонал згідно зі статтею 57 та, якщо застосовно, статтею 58, зазначивши можливу кількість та профілі персоналу, який повинен бути наданий кожною державою-членом.

7. Якщо виконавчий директор вирішить ініціювати швидке прикордонне втручання, він або вона повинна розгорнути наявні команди управління кордонами із числа працівників постійного корпусу та обладнання з резерву технічного обладнання згідно зі статтею 64 і, за необхідності, він або вона ухвалює рішення про негайне підкріплення у вигляді однієї або кількох команд управління кордонами згідно зі статтею 57.

8. Виконавчий директор разом із державою-членом здійснення заходів повинні розробити та погодити оперативний план, як зазначено у статті 38(2), у терміновому порядку, але в будь-якому разі не пізніше трьох робочих днів з дати прийняття рішення.

9. Після погодження оперативного плану та його надання державам-членам виконавчий директор повинен негайно розгорнути наявний оперативний персонал шляхом перенаправлення з інших оперативних зон або інших завдань.

10. Одночасно з розгортанням, зазначеним у параграфі 9, та у разі необхідності забезпечити негайне підкріплення у вигляді команд управління кордонами, перенаправлених з інших зон або завдань, виконавчий директор повинен направити запит до кожної держави-члена, вказавши кількість та профілі додаткового персоналу, який має бути додатково направлений з їхніх національних переліків персоналу для короткострокового розгортання, як зазначено у статті 57.

11. Якщо виникла ситуація, коли команд управління кордонами, зазначених у параграфі 7, та персоналу, зазначеного у параграфі 10 цієї статті, недостатньо, виконавчий директор може активувати резерв швидкого реагування, направивши запит до кожної держави-члена із зазначенням кількості та профілів додаткового персоналу для розгортання, як передбачено у статті 58.

12. Інформація, зазначена у параграфах 10 та 11, повинна надаватися в письмовій формі національним контактним пунктам із зазначенням дати розгортання персоналу з кожної категорії. Копія оперативного плану також надається національним контактним пунктам.

13. Держави-члени повинні забезпечити, щоб кількість та профілі персоналу були негайно повідомлені Агенції для гарантування повного розгортання згідно зі статтею 57 та, якщо застосовно, статтею 58.

14. Розгортання перших команд управління кордонами, що перенаправляються з інших зон та інших службових завдань, повинно бути здійснене не пізніше ніж через п’ять робочих днів з дати узгодження оперативного плану між виконавчим директором та державою-членом здійснення заходів. Додаткове розгортання команд управління кордонами повинне бути здійснене, за необхідності, не пізніше ніж через 12 робочих днів з дати узгодження оперативного плану.

15. У випадках, коли має відбутися швидке прикордонне втручання, виконавчий директор за погодженням з правлінням повинен негайно визначити порядок пріоритетності поточних і планових спільних операцій Агенції на інших зовнішніх кордонах з метою забезпечення можливого перенаправлення ресурсів на ділянки зовнішніх кордонів, які найбільше потребують посиленого розгортання.

1. Якщо держава-член стикається з непропорційно складними міграційними викликами в зоні припливу мігрантів на її зовнішніх кордонах, що характеризуються великими змішаними міграційними потоками в межах її території, така держава-член може направити запит щодо технічного та оперативного підкріплення у вигляді команд підтримки регулювання міграції, що складаються з експертів відповідних органів, офісів та агентств Союзу, які діють згідно зі своїми повноваженнями.

Така держава-член повинна направити до Комісії запит щодо підкріплення та оцінку своїх потреб. На основі такої оцінки потреб Комісія передає запит, залежно від випадку, Агенції, EASO, Європолу та іншим відповідним органам, офісам і агентствам Союзу.

2. Відповідні органи, офіси і агентства Союзу повинні розглянути, згідно з їхніми відповідними повноваженнями, запит держави-члена щодо підкріплення та оцінку її потреб з метою визначення комплексного пакета підкріплення, що складається з різних заходів, координованих відповідними органами, офісами й агентствами, і підлягає погодженню з відповідною державою-членом. Комісія повинна координувати цей процес.

3. Комісія у співпраці з державою-членом здійснення заходів та відповідними органами, офісами й агентствами Союзу, згідно із їхніми відповідними повноваженнями, повинна встановити умови співпраці в зоні припливу мігрантів та несе відповідальність за координацію діяльності команд підтримки регулювання міграції.

4. Технічне та оперативне підкріплення, що надається з повним дотриманням фундаментальних прав постійним корпусом у рамках команд підтримки регулювання міграції, може включати в себе надання:

(a) допомоги, з повним дотриманням фундаментальних прав, у проведенні догляду громадян третіх країн, які прибувають на зовнішні кордони, у тому числі ідентифікації, реєстрації та опитувань цих громадян третьої країни та, за запитом держави-члена, зняття відбитків пальців громадян третьої країни та надання інформації щодо мети цих процедур;

(b) первинної інформації особам, які потребують міжнародного захисту, та направлення таких осіб до компетентних національних органів відповідної держави-члена або до експертів, направлених EASO;

(c) технічної та оперативної допомоги у сфері повернення згідно зі статтею 48, включно з підготовкою та організацією операцій повернення;

(d) необхідне технічне обладнання.

5. До складу команд підтримки регулювання міграції, за необхідності, повинен входити персонал, який має експертні знання в галузі захисту прав дітей, торгівлі людьми, захисту від ґендерного переслідування або захисту фундаментальних прав.

1. На основі результатів оцінювання вразливості або коли рівень критичного впливу присвоєно одній або кільком ділянкам зовнішнього кордону, враховуючи відповідні елементи у планах дій держав-членів у разі надзвичайних ситуацій, аналіз ризиків Агенції й аналітичний рівень європейської ситуаційної картини, виконавчий директор повинен рекомендувати відповідній державі-члену звернутися із запитом до Агенції щодо ініціювання, проведення або коригування спільних операцій, швидких прикордонних втручань або будь-яких інших відповідних заходів Агенції, як визначено у статті 36.

2. Відповідна держава-член повинна відповісти на рекомендацію виконавчого директора, зазначену в параграфі 1, протягом шести робочих днів. У разі негативної відповіді на рекомендацію держава-член також повинна надати обґрунтування такої відповіді. Виконавчий директор повинен невідкладно повідомити правління та Комісію про рекомендовані дії та обґрунтування негативної відповіді з метою оцінювання необхідності здійснення невідкладних дій згідно зі статтею 42.

1. Якщо контроль за зовнішніми кордонами стає настільки неефективним, що ризикує поставити під загрозу функціонування Шенгенської зони, оскільки:

(a) держава-член не здійснює необхідних заходів згідно з рішенням правління, зазначеним у статті 32(10); або

(b) держава-член, що стикається з особливими та непропорційно складними викликами на зовнішніх кордонах, не вимагає достатньої підтримки від Агенції згідно зі статтями 37, 39 чи 40 або не здійснює необхідних кроків для виконання дій, передбачених цими статтями або статтею 41;

Рада, на підставі пропозиції Комісії, може невідкладно ухвалити рішення у вигляді імплементаційного акта для визначення заходів щодо пом’якшення таких ризиків, які повинні бути здійснені Агенцією, вимагаючи від відповідної держави-члена співпрацювати з Агенцією у ході здійснення цих заходів. Комісія повинна провести консультації з Агенцією перед поданням своєї пропозиції.

2. У разі виникнення ситуації, що потребує невідкладних дій, Європейський Парламент повинен бути негайно повідомлений про таку ситуацію, а також про всі подальші заходи та рішення, прийняті у відповідь на неї.

3. Для пом’якшення ризику виникнення небезпеки для Шенгенської зони у рішенні Ради, зазначеному в параграфі 1, необхідно передбачити один або кілька таких заходів, що здійснюються Агенцією:

(a) організувати та координувати швидкі прикордонні втручання та розгорнути постійний корпус, у тому числі, команди з резерву швидкого реагування;

(b) розгорнути постійний корпус у рамках команд підтримки регулювання міграції, зокрема в зоні припливу мігрантів;

(c) координувати діяльність однієї або кількох держав-членів та третіх країн на зовнішніх кордонах, у тому числі спільні операції з третіми країнами;

(d) розгортати технічне обладнання;

(e) організувати втручання щодо повернення.

4. Виконавчий директор повинен протягом двох робочих днів з дня ухвалення рішення Ради, зазначеного у параграфі 1:

(a) визначити дії, які необхідно здійснити для практичної реалізації заходів, визначених у цьому рішенні, у тому числі технічне обладнання, кількість та профілі оперативного персоналу, необхідні для досягнення цілей цього рішення;

(b) розробити проект оперативного плану та надати його відповідним державам-членам.

5. Виконавчий директор та відповідна держава-член повинні погодити оперативний план, зазначений у пункті (b) параграфа 4, протягом трьох робочих днів з дати його подання.

6. Агенція повинна невідкладно, але в будь-якому рані протягом п’яти робочих днів після складання оперативного плану, направити необхідний оперативний персонал з числа працівників постійного корпусу для практичної реалізації заходів, визначених у рішенні Ради, зазначеному в параграфі 1. Додаткові групи повинні бути розгорнуті, за необхідності, на другому етапі, у будь-якому випадку протягом 12 робочих днів після складання оперативного плану.

7. Агенція та держави-члени повинні невідкладно, у будь-якому випадку протягом 10 робочих днів з моменту складання оперативного плану, направити необхідне технічне обладнання та компетентний персонал до місця розгортання для практичної реалізації заходів, визначених у рішенні Ради, зазначеному в параграфі 1.

Додаткове технічне обладнання, за необхідності, повинне бути розгорнуте на другому етапі згідно зі статтею 64.

8. Відповідна держава-член повинна виконати рішення Ради, зазначене в параграфі 1. З цією метою вона повинна невідкладно почати співпрацю з Агенцією та вжити необхідних заходів для сприяння виконанню цього рішення та практичній реалізації заходів, визначених у цьому рішенні та в оперативному плані, погодженому з виконавчим директором, зокрема, шляхом виконання зобов’язань, передбачених статтями 43, 82 та 83.

9. Згідно зі статтею 57 та, якщо доцільно, статтею 39, держави-члени повинні надати оперативний персонал, визначений виконавчим директором згідно з параграфом 4 цієї статті.

10. Комісія здійснює контроль за виконанням заходів, визначених у рішенні Ради, зазначеному в параграфі 1, і дій, які Агенція здійснює з цією метою. Якщо відповідна держава-член протягом 30 днів не виконує рішення Ради, зазначене в параграфі 1 цієї статті, і не співпрацює з Агенцією згідно з параграфом 8 цієї статті, Комісія може розпочати процедуру, передбачену статтею 29 Регламенту (ЄС) № 2016/399.

1. Під час розгортання команд управління кордонами, команд повернення та команд підтримки регулювання міграції держава-член здійснення заходів або, у разі співпраці з третьою країною згідно з угоди про статус, відповідна третя країна повинна видавати командам інструкції згідно з оперативним планом.

2. Агенція може передавати через свого координатора державі-члену здійснення заходів свої думки щодо інструкцій, наданих командам. У цьому випадку держава-член ведення діяльності повинна враховувати такі думки та дотримуватися їх, наскільки це можливо.

3. У випадках, коли інструкції, що видаються командам, не відповідають оперативному плану, координатор повинен невідкладно звітувати перед виконавчим директором, який може, за необхідності, вжити заходів згідно зі статтею 46(3).

4. Члени команд повинні, під час виконання своїх завдань і здійснення своїх повноважень, забезпечити повне дотримання фундаментальних прав, у тому числі права на доступ до процедур надання притулку та повагу до людської гідності, і приділяти особливу увагу вразливим особам. Будь-які заходи, вжиті під час виконання своїх завдань та при здійсненні своїх повноважень, повинні бути пропорційними цілям, які переслідуються такими заходами. Виконуючи свої завдання та здійснюючи свої повноваження, вони не повинні дискримінувати осіб за будь-якими ознаками, такими як стать, раса, колір шкіри, етнічне чи соціальне походження, генетичні особливості, мова, релігія чи віра, політичні чи будь-які інші переконання, належність до національної меншини, майновий стан, народження, інвалідність, вік чи сексуальна орієнтація відповідно до статті 21 Хартії.

5. До членів команд, які не є штатним персоналом, повинні застосовуватися дисциплінарні заходи їхньої рідної держави-члена. Рідна держава-член повинна застосовувати відповідні дисциплінарні чи інші заходи згідно зі своїм національним правом до порушень фундаментальних прав або зобов’язань з міжнародного захисту під час будь-якої оперативної діяльності Агенції.

6. До штатного персоналу, направленого як члени команд, застосовуються дисциплінарні заходи, передбачені Положенням про персонал та Умовами працевлаштування, а також заходи дисциплінарного характеру, передбачені механізмом нагляду, зазначеним у пункті (a) статті 55(5).

1. Агенція повинна забезпечити оперативну реалізацію всіх організаційних аспектів спільних операцій, пілотних проектів або швидких прикордонних втручань, у тому числі наявність штатного персоналу.

2. Без обмеження статті 60, виконавчий директор призначає одного або кількох експертів із числа штатного персоналу, які повинні бути залучені як координатори до кожної спільної операції або швидкого прикордонного втручання. Виконавчий директор повинен повідомити державу-члена здійснення заходів про таке призначення.

3. Координатор діє від імені Агенції в усіх аспектах розгортання команд. Роль координатора полягає у сприянні співпраці та координації між державами-членами здійснення заходів та державами-членами, що беруть участь. Щонайменше один спостерігач за дотриманням фундаментальних прав повинен допомагати координатору та консультувати його. Зокрема, координатор повинен:

(a) бути сполучною ланкою між Агенцією, державою-членом здійснення заходів та членами команд, надаючи допомогу від імені Агенції з усіх питань, що стосуються умов направлення до команд;

(b) контролювати правильність виконання оперативного плану, у тому числі, у співпраці зі спостерігачами за дотриманням фундаментальних прав, щодо захисту фундаментальних прав, і звітувати про це виконавчому директору;

(c) діяти від імені Агенції у всіх аспектах розгортання команд та звітувати Агенції про всі такі аспекти;

(d) звітувати перед виконавчим директором, коли інструкції, що видаються командам державами-членами здійснення заходів, не відповідають оперативному плану, зокрема, у розрізі фундаментальних прав, і, у відповідних випадках, пропонувати виконавчому директору розглянути можливість ухвалення рішення згідно із статтею 46.

4. У контексті спільних операцій або швидких прикордонних втручань виконавчий директор може уповноважувати координатора допомагати у вирішенні будь-яких розбіжностей щодо виконання оперативного плану та розгортання команд.

1. Агенція повинна повністю покрити такі витрати, понесені державами-членами у зв’язку з наданням персоналу для направлення зі складу постійного корпусу як членів команд до держав-членів та третіх країн на короткий термін згідно зі статтею 57 або до держав-членів через резерв швидкого реагування згідно зі статтею 58:

(a) витрати на поїздки з рідної держави-члена до держави-члена здійснення заходів, з держави-члена здійснення заходів до рідної держави-члена, у межах держави-члена здійснення заходів для цілей направлення або перенаправлення у межах цієї держави-члена здійснення заходів або до іншої держави-члена здійснення заходів, а також для цілей направлення або перенаправлення у межах або до іншої третьої країни;

(b) витрати, пов’язані з вакцинацією;

(c) витрати, пов’язані зі спеціальними страховими потребами;

(d) витрати, пов’язані з охороною здоров’я, у тому числі, психологічною допомогою;

(e) добові, у тому числі витрати на проживання.

2. На підставі пропозиції виконавчого директора, Правління повинне ухвалити детальні правила відшкодування витрат, понесених персоналом, направленим на короткий термін згідно зі статтями 57 та 58, та оновлювати їх у разі необхідності. Для забезпечення дотримання чинної правової рамки виконавчий директор повинен внести пропозицію після отримання позитивного висновку Комісії. Детальні правила повинні ґрунтуватися, наскільки це можливо, на спрощених формах витрат згідно з пунктами (c), (d) та (e) статті 125(1) Регламенту (ЄС, Євратом) № 2018/1046. У разі необхідності Правління повинне забезпечити відповідність правилам, що застосовуються до витрат на відрядження штатного персоналу.

1. Виконавчий директор повинен припинити будь-яку діяльність Агенції, якщо умови для здійснення цієї діяльності більше не виконуються. Виконавчий директор повинен повідомити відповідну державу-члена перед припиненням діяльності.

2. Держави-члени, що беруть участь в оперативній діяльності Агенції, можуть звернутися із запитом до виконавчого директора про припинення такої оперативної діяльності. Виконавчий директор повинен повідомити правління про такий запит.

3. Виконавчий директор може, після інформування відповідної держави-члена, відкликати, тимчасово зупинити або припинити фінансування діяльності, якщо держава-член здійснення заходів не дотримується оперативного плану.

4. Після консультацій із працівником з питань фундаментальних прав та інформування відповідної держави-члена виконавчий директор повинен відкликати фінансування будь-якої діяльності Агенції або тимчасово зупинити чи припинити будь-яку діяльність Агенції повністю або частково, якщо він або вона вважає, що існують серйозні порушення фундаментальних прав або зобов’язань з міжнародного захисту, пов’язані з відповідною діяльністю, або існує ймовірність їх продовження.

5. Виконавчий директор повинен, після консультацій із працівником з питань фундаментальних прав, ухвалити рішення не розпочинати жодну діяльність Агенції, якщо він або вона вважає, що на початку діяльності вже існують серйозні підстави для її тимчасового зупинення або припинення, оскільки ця діяльність може призвести до серйозних порушень фундаментальних прав або зобов’язань з міжнародного захисту. Виконавчий директор повинен повідомити відповідну державу-члена про це рішення.

6. Рішення, зазначені у параграфах 4 і 5, повинні базуватися на належно обґрунтованих підставах. Ухвалюючи такі рішення, виконавчий директор повинен враховувати відповідну інформацію, таку як кількість та зміст зареєстрованих скарг, які не були вирішені національним компетентним органом, повідомлення про серйозні інциденти та звіти координаторів, відповідних міжнародних організацій та установ, органів, офісів та агентств Союзу у сферах, що регулюються цим Регламентом. Виконавчий директор повинен повідомити правління про такі рішення та надати йому обґрунтування таких рішень.

7. Якщо виконавчий директор вирішить тимчасово зупинити або припинити розгортання Агенцією команд підтримки регулювання міграції, він або вона повинен повідомити про це рішення інші відповідні органи, офіси та агентства, що діють у зоні припливу мігрантів.

Виконавчий директор оцінює результати усієї оперативної діяльності Агенції. Він або вона надсилає правлінню детальні звіти про результати оцінювання протягом 60 днів після закінчення цієї діяльності, разом із зауваженнями працівника з питань фундаментальних прав. Виконавчий директор повинен здійснити комплексний аналіз цих результатів з метою підвищення якості, узгодженості та дієвості майбутніх дій, і включити цей аналіз у річний звіт про діяльність Агенції. Виконавчий директор повинен забезпечити, щоб Агенція враховувала аналіз цих результатів у майбутній оперативній діяльності.

1. Не вдаючись до аналізу суті рішень щодо повернення, які залишаються одноосібною відповідальністю держав-членів, і дотримуючись фундаментальних прав, загальних принципів права Союзу та міжнародного права, у тому числі міжнародного захисту, принципу заборони примусового видворення чи примусового повернення та прав дітей, що стосується повернення, Агенція повинна:

(a) надавати технічну та оперативну допомогу державам-членам у сфері повернення, у тому числі у таких сферах:

(i) збір інформації, необхідної для видачі рішень про повернення, ідентифікації громадян третьої країни, що підлягають процедурам повернення, та інших заходів держав-членів, пов’язаних із поверненням, а також заходів перед поверненням, заходів, пов’язаних з поверненням, а також заходів після прибуття та після повернення для забезпечення інтегрованої системи управління поверненням між компетентними органами держав-членів за участю відповідних органів третіх країн та інших відповідних стейкхолдерів;

(ii) отримання проїзних документів, у тому числі в рамках консульської співпраці, без розкриття інформації про те, чи була подана заява про надання міжнародного захисту, або будь-якої іншої інформації, яка не потрібна для повернення;

(iii) організація та координація операцій повернення та надання допомоги при добровільному поверненні у співпраці з державами-членами;

(iv) сприяння добровільному поверненню з держав-членів, надаючи допомогу поворотцям на етапі перед поверненням, етапі, пов’язаному із поверненням, та етапах після прибуття та після повернення з урахуванням потреб вразливих осіб;

(b) надавати технічну та оперативну допомогу державам-членам, які стикаються з викликами, пов’язаними з їхніми системами повернення;

(c) розробляти, у консультації з працівником з питань фундаментальних прав, необов’язкову референтну модель для національних IT-систем управління справами про повернення, яка описує структуру таких систем, а також надавати технічну та оперативну допомогу державам-членам у розробці таких систем, сумісних з цією моделлю;

(d) адмініструвати та розвивати інтегровану платформу управління поверненням та інфраструктуру зв’язку, яка дає змогу зв’язувати системи управління поверненням держав-членів з платформою для обміну даними та інформацією, у тому числі автоматизованої передачі статистичних даних, а також надавати технічну та оперативну допомогу державам-членам у підключенні до інфраструктури зв’язку;

(e) організовувати, підтримувати та координувати заходи, що уможливлюють обмін інформацією, а також виявлення та зведення найкращих практик у питаннях повернення між державами-членами;

(f) фінансувати або співфінансувати з власного бюджету, згідно із фінансовими правилами, що застосовуються до Агенції, операції, втручання та заходи, зазначені у цій главі, включно з відшкодуванням витрат, понесених на необхідну адаптацію національних IT-систем управління справами про повернення для забезпечення безпечного зв’язку з інтегрованою платформою управління поверненням.

2. Технічна та оперативна допомога, зазначена у пункті (b) параграфа 1, повинна включати заходи, що допомагають державам-членам здійснювати процедури повернення із залученням компетентних національних органів шляхом надання, зокрема:

(a) послуг з усного перекладу;

(b) практичну інформацію, у тому числі аналіз такої інформації, та рекомендації Агенції щодо повернення до третіх країн, необхідні для імплементації цього Регламенту, у співпраці, у відповідних випадках, з іншими органами, офісами та агентствами Союзу, зокрема EASO;

(c) консультацій щодо впровадження та управління процедурами повернення відповідно до Директиви 2008/115/ЄС;

(d) консультацій та допомоги у здійсненні заходів, вжитих державами-членами відповідно до Директиви 2008/115/ЄС та міжнародного права, які необхідні для забезпечення доступності поворотців для цілей повернення та для запобігання переховуванню поворотців, а також консультацій та допомоги щодо альтернатив затриманню;

(e) обладнання, ресурсів та експертні знань для виконання рішень про повернення та ідентифікації громадян третьої країни.

3. Агенція має на меті розбудовувати синергію та з’єднувати мережі та програми, що фінансуються Союзом у сфері повернення, у тісній співпраці з Комісією та за підтримки відповідних стейкхолдерів, у тому числі Європейської міграційної мережі.

1. Агенція повинна адмініструвати та далі розвивати, згідно з пунктом (d) статті 48(1), інтегровану платформу управління поверненням для опрацювання інформації, у тому числі персональних даних, що передаються через системи управління поверненням держав-членів, що необхідна Агенції для надання технічної та оперативної допомоги. Персональні дані повинні включати лише біографічні дані або переліки пасажирів. Персональні дані повинні передаватися тільки у разі, якщо вони необхідні для надання Агенцією допомоги в координації або організації операцій повернення до третіх країн, незалежно від типу транспортного засобу. Такі персональні дані повинні бути передані на платформу лише після ухвалення рішення розпочати операції повернення та видалені, як тільки операція припиняється.

Біографічні дані повинні передаватися на платформу тільки у разі, якщо члени команд не можуть отримати доступ до них згідно зі статтею 17(3) Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 2018/1860 (- 39).

Агенція може також використовувати платформу з метою безпечної передачі біографічних або біометричних даних, у тому числі всіх типів документів, які можуть вважатися доказом або очевидним доказом громадянства для громадян третьої країни, щодо яких є рішення про повернення, якщо передача таких персональних даних необхідна Агенції, щоб за запитом держави-члена надати допомогу в підтвердженні особи та громадянства громадян третьої країни в окремих випадках. Такі дані не повинні зберігатися на платформі і повинні бути видалені негайно після підтвердження отримання.

2. Агенція повинна розробляти, розгортати й адмініструвати інформаційні системи та програми, що дозволяють здійснювати обмін інформацією для цілей повернення в рамках Європейської прикордонної і берегової охорони та для цілей обміну персональними даними.

3. Персональні дані необхідно опрацьовувати згідно зі статтями 86, 87, 88 та 91, залежно від випадку.

1. Не вдаючись до аналізу суті рішень щодо повернення, які залишаються одноосібною відповідальністю держав-членів, Агенція повинна надавати державам-членам технічну та оперативну допомогу і забезпечувати координацію або організацію операцій повернення, у тому числі орендуючи повітряні судна для таких операцій та організовуючи повернення регулярними рейсами або іншими видами транспорту.

Агенція може з власної ініціативи та за згодою відповідної держави-члена координувати або організовувати операції повернення.

2. Держави-члени повинні надавати оперативні дані про повернення, необхідні для оцінювання Агенцією потреб у поверненні, використовуючи платформу, зазначену у статті 49(1), і повідомляти Агенцію про орієнтовні результати планування кількості поворотців та третіх країн повернення у рамках відповідних національних операцій повернення, а також про їх потреби в допомозі або координації з боку Агенції. Агенція повинна розробити та підтримувати послідовний оперативний план для надання державам-членам, що подають запит, необхідної оперативної допомоги та підкріплення, у тому числі у формі технічного обладнання. Агенція може, з власної ініціативи та за згодою відповідної держави-члена або за запитом держави-члена, включити в поточний оперативний план дати та місця проведення операцій повернення, які вона вважає необхідними на основі оцінювання потреб. Правління повинне ухвалити рішення за пропозицією виконавчого директора про алгоритм виконання поточного оперативного плану. Відповідна держава-член повинна підтвердити Агенції, що щодо всіх поворотців, охоплених операцією повернення, організованою чи координованою Агенцією, є рішення про повернення, яке підлягає виконанню.

Якщо направляються члени команд, вони повинні направити запит до Шенгенською інформаційної системи до повернення будь-якого поворотця, щоб перевірити, чи не було рішення про повернення тимчасово зупинене або його виконання відкладено.

Постійний оперативний план повинен містити елементи, необхідні для здійснення операції повернення, у тому числі елементи, що стосуються дотримання фундаментальних прав, та, між іншим, повинен містити посилання на відповідні кодекси поведінки та процедури моніторингу, звітності та механізм подання скарг.

3. Агенція може надавати технічну та оперативну допомогу державам-членам, а також може, з власної ініціативи та за згодою відповідної держави-члена або за запитом держав-членів, що беруть участь, забезпечувати координацію або організацію операцій повернення, для яких третьою країною повернення транспортні засоби та персонал супроводу при поверненні (далі - "колективні операції повернення"). Держави-члени, що беруть участь, і Агенція повинні забезпечити дотримання фундаментальних прав, принципу заборони примусового видворення чи примусового повернення, пропорційного використання примусових заходів та поваги до гідності поворотця протягом усієї операції повернення. Щонайменше один представник держави-члена та один спостерігач за примусового поверненням з резерву, створеного згідно зі статтею 51, або із системи моніторингу держави-члена, що бере участь, повинні бути присутні протягом усієї операції повернення до прибуття до третьої країни повернення.

4. Виконавчий директор повинен невідкладно скласти план повернення для колективних операції повернення. Виконавчий директор та будь-яка держава-член, що бере участь, повинні погодити оперативний план, у якому детально визначені організаційні та процедурні аспекти колективної операції повернення, враховуючи наслідки для фундаментальних прав та ризики, пов’язані з такими операціями. Будь-яка зміна або адаптація цього плану вимагає погодження сторін, зазначених у параграфі 3 та в цьому параграфі.

Оперативний план для колективних операцій повернення є обов’язковим для Агенції та будь-якої держави-члена, що бере участь. Він повинен охоплювати всі необхідні кроки для здійснення колективних операції повернення.

5. Кожна операція повернення, організована або координована Агенцією, підлягає моніторингу згідно зі статтею 8(6) Директиви 2008/115/ЄС. Моніторинг операцій примусового поверненням здійснюється спостерігачем за примусовим поверненням на основі об’єктивних та прозорих критеріїв і охоплює всю операцію повернення від етапу перед від’їздом до передачі поворотців у третій країні повернення. Спостерігач за примусовим поверненням повинен подати звіт про кожну операцію примусового повернення виконавчому директору, спостерігачу за дотриманням фундаментальних прав та компетентним національним органам усіх держав-членів, що беруть участь у відповідній операції. За необхідності виконавчий директор та компетентні національні органи забезпечують відповідні подальші дії.

6. Якщо Агенція має занепокоєння стосовно дотримання фундаментальних прав на будь-якому етапі операції повернення, вона повинна повідомити про них державам-членам, що беруть участь, та Комісії.

7. Виконавчий директор повинен оцінити результати операцій повернення та кожні шість місяців надсилати детальний звіт про результати оцінювання Європейському Парламенту, Раді, Комісії та правлінню, що охоплює всі операції повернення, проведені за попередні шість місяців, разом із зауваженнями працівника з питань фундаментальних прав. Виконавчий директор повинен провести комплексний порівняльний аналіз цих результатів з метою підвищення якості, узгодженості та дієвості майбутніх операцій повернення. Виконавчий директор повинен включити цей аналіз у річний звіт про діяльність Агенції.

8. Агенція повинна фінансувати або співфінансувати операції повернення зі свого бюджету згідно з фінансовими правилами, що застосовуються до Агенції, надаючи пріоритет операціям, які проводяться більш ніж однією державою-членом або в зонах припливу мігрантів.

1. Агенція, після належного врахування висновку працівника з питань фундаментальних прав, повинна створити резерв спостерігачів за примусовим поверненням з числа працівників компетентних органів держав-членів, які здійснюють діяльність з моніторингу примусового повернення згідно зі статтею 8(6) Директиви 2008/115/ЄС та які пройшли підготовку згідно зі статтею 62 цього Регламенту.

2. Правління, на основі пропозиції виконавчого директора, повинне визначити профіль і кількість спостерігачів за примусовим поверненням, які повинні бути доступними для такого резерву. Та сама процедура застосовується щодо будь-яких подальших змін профілю та загальної кількості спостерігачів за примусовим поверненням.

Держави-члени несуть відповідальність за внесок у резерв шляхом призначення спостерігачів за примусовим поверненням, що відповідають визначеному профілю, без обмеження незалежності таких спостерігачів за національним правом, якщо це передбачено національним правом. Агенція також повинна зробити внесок до резерву спостерігачів за дотриманням фундаментальних прав, як зазначено у статті 110. До резерву повинні бути включені спостерігачі за примусовим поверненням, які мають експертні знання в галузі захисту дітей.

3. Внесок держав-членів до резерву спостерігачів за примусовим поверненням для операцій повернення та втручань в наступному році повинен плануватися на основі щорічних двосторонніх переговорів та угод між Агенцією та державами-членами. Згідно із цими угодами, держави-члени повинні забезпечити доступність спостерігачів за примусовим поверненням для направлення за запитом Агенції, якщо вони не стикаються з винятковою ситуацією, яка суттєво впливає на виконання національних завдань. Такий запит повинен бути зроблений щонайменше за 21 робочий день до передбаченого направлення або за п’ять робочих днів у разі швидкого втручання, пов’язаного з поверненням.

4. За запитом держав-членів, що беруть участь, Агенція повинна надати спостерігачів за примусовим поверненням, які від їх імені здійснюють моніторинг правильності виконання операцій повернення та втручань, пов’язаних із поверненням, протягом усього періоду їх здійснення. Агенція повинна забезпечити доступність спостерігачів за примусовим поверненням, що мають особливі експертні знання у галузі захисту дітей, для будь-якої операції повернення, що стосується дітей.

5. Спостерігачі за примусовим поверненням підлягають дисциплінарним заходам своєї рідної держави-члена в ході операції повернення або втручання, пов’язаного з поверненням. До штатного персоналу, направленого в якості спостерігачів за примусовим поверненням, застосовуються дисциплінарні заходи, передбачені Положенням про персонал та Умовами працевлаштування.

1. Агенція може розгортати команди повернення з власної ініціативи та за згодою відповідної держави-члена або за запитом такої держави-члена. Агенція може розгортати такі команди повернення під час втручань, пов’язаних із поверненням, у рамках команд підтримки регулювання міграції або, за необхідності, для надання додаткової технічної та оперативної допомоги у сфері повернення. За необхідності, до команд повернення повинні входити офіцери, які мають особливі експертні знання у галузі захисту дітей.

2. Статті 40(2)-(5) та статті 43, 44 та 45 застосовуються mutatis mutandis до команд повернення.

1. Якщо держава-член стикається з труднощами при виконанні зобов’язання з повернення поворотців, Агенція повинна надавати відповідну технічну та оперативну допомогу у формі втручання, пов’язаного з поверненням, з власної ініціативи та за згодою відповідної держави-члена або за запитом цієї держави-члена. Таке втручання може полягати в розгортанні команд повернення у державі-члені здійснення заходів для надання допомоги у здійсненні процедур повернення та організації операцій повернення з держави-члена здійснення заходів.

Стаття 50 також застосовується до операцій повернення, організованих або координованих Агенцією у рамках втручання, пов’язаного з поверненням.

2. Якщо держава-член стикається з особливими та непропорційно складними викликами при виконанні свого зобов’язання з повернення поворотців, Агенція повинна надати відповідну технічну та оперативну допомогу у формі швидкого втручання, пов’язаного з поверненням, з власної ініціативи та за згодою відповідної держави-члена або за запитом цієї держави-члена. Швидке втручання, пов’язане з поверненням може полягати в швидкому розгортанні команд повернення у державі-члені здійснення заходів, що надають допомогу у здійсненні процедур повернення та організації операцій повернення з держави-члена здійснення заходів.

3. У контексті втручання, пов’язаного з поверненням, виконавчий директор повинен невідкладно розробити оперативний план за погодженням із державою-членом здійснення заходів і державами-членами, що беруть участь. Положення статті 38 застосовуються mutatis mutandis.

4. Виконавчий директор повинен ухвалити рішення щодо оперативного плану якомога швидше, а у випадку, зазначеному у параграфі 2, - протягом п’яти робочих днів. Рішення повинне бути негайно повідомлене в письмовій формі відповідним державам-членам та правлінню.

5. Агенція повинна фінансувати або співфінансувати втручання, пов’язані з поверненням, зі свого бюджету згідно із фінансовими правилами, що застосовуються до Агенції.

1. Постійний корпус Європейської прикордонної і берегової охорони зі спроможністю, визначеною в додатку I, є частиною Агенції. Постійний корпус складається з таких чотирьох категорій оперативного персоналу згідно з річною схемою доступності, визначеною в додатку I:

(a) категорія 1: штатний персонал, направлений у якості членів команд в оперативні зони згідно зі статтею 55, а також персонал, відповідальний за функціонування центрального підрозділу ETIAS;

(b) категорія 2: персонал, прикомандирований державами-членами до Агенції на довгий строк як частина постійного корпусу згідно зі статтею 56;

(c) категорія 3: персонал держав-членів, який готовий до надання Агенції для короткострокового розгортання як частини постійного корпусу згідно зі статтею 57; та

(d) категорія 4: резерв швидкого реагування, що складається з персоналу держав-членів, який готовий до розгортання згідно із статтею 58 для цілей швидкого прикордонного втручання згідно зі статтею 39.

2. Агенція повинна направити членів постійного корпусу як членів команд управління кордонами, команд підтримки регулювання міграції та команд повернення у спільних операціях, швидких прикордонних втручаннях, втручаннях, пов’язаних з поверненням, або будь-яких інших відповідних оперативних заходах у державах-членах або в третіх країнах. Така діяльність може здійснюватися лише з дозволу відповідної держави-члена або третьої країни. Фактична кількість персоналу, що направляється з постійного корпусу, залежить від оперативних потреб.

Розгортання постійного корпусу повинне доповнювати зусилля, що здійснюються державами-членами.

3. Надаючи підтримку державам-членам, члени постійного корпусу, направлені як члени команд, повинні мати змогу виконувати завдання прикордонного контролю або повернення, а також завдання, що вимагають виконавчих повноважень, передбачених відповідним національним правом, або, у випадку штатного персоналу, завдання, що вимагають виконавчих повноважень, визначених у статті 55(7).

Члени постійного корпусу повинні відповідати вимогам щодо спеціальної підготовки та професіоналізму, як передбачено у третьому підпараграфі статті 16(1) Регламенту (ЄС) № 2016/399 чи в інших відповідних інструментах.

4. На основі пропозиції виконавчого директора, враховуючи аналіз ризиків Агенції, результати оцінювання вразливості та багаторічний цикл стратегічної політики для європейського інтегрованого управління кордонами, а також з огляду на кількість і профілі персоналу, доступного Агенції у вигляді штатного персоналу та поточних прикомандирувань до 31 березня кожного року правління повинне ухвалити рішення щодо:

(a) визначення профілів і вимог до оперативного персоналу;

(b) кількості персоналу за конкретним профілем категорій 1, 2 та 3 для формування команд в наступному році з урахуванням очікуваних оперативних потреб на наступний рік;

(c) уточнення додаткових внесків, визначених у додатку II та додатку III, шляхом встановлення конкретної кількості та профілів персоналу в кожній державі-члені, які будуть відкомандировані до Агенції згідно зі статтею 56 та призначені згідно зі статтею 57 в наступному році;

(d) уточнення додаткових внесків, визначених у додатку IV, шляхом встановлення конкретної кількості та профілів персоналу для кожної держави-члена в рамках резерву швидкого реагування, який надаватиметься в наступному році в разі швидкого прикордонного втручання згідно зі статтями 39 та 58; і

(e) визначення орієнтовного багаторічного планування профілів на наступні роки для сприяння довгостроковому плануванню внесків держав-членів і добору штатного персоналу.

5. Персонал для обслуговування технічного обладнання, який надається згідно зі статтею 64, враховується як частина внесків для короткострокового розгортання, що надаються державами-членами згідно зі статтею 57 на наступний рік. З метою підготовки відповідного рішення правління, зазначеного у параграфі 4 цієї статті, відповідна держава-член повинна повідомити Агенцію про свій намір направити технічне обладнання з відповідним обслуговуючим персоналом до кінця січня кожного року.

6. Для цілей статті 73 Агенція повинна розробити та забезпечити структури командування та управління для ефективного розгортання постійного корпусу на території третіх країн.

7. Агенція може найняти достатню кількість штатного персоналу, що може становити до 4% від загальної кількості постійного корпусу, визначеного у додатку I, для функцій підтримки або моніторингу для цілей створення постійного корпусу, планування та управління його діяльністю та придбання Агенцією власного обладнання.

8. Персонал, згаданий у параграфі 7, і персоналу, відповідальний за функціонування центрального підрозділу ETIAS, не повинен бути задіяний як члени команд, але тим не менш зараховується до складу категорії 1 для цілей додатка I.

1. Агенція направляє до постійного корпусу працівників зі свого штатного персоналу (категорія 1) для їх направлення до оперативних зон як членів команд із завданнями та повноваженнями, передбаченими статтею 82, у тому числі із завданнями з експлуатації власного обладнання Агенції.

2. При доборі персоналу Агенція забезпечує, щоб були обрані лише ті кандидати, які демонструють високий рівень професіоналізму, дотримуються високих етичних цінностей та володіють відповідним рівнем знання мов.

3. Згідно із статтею 62(2), працівники штатного персоналу, які будуть направлені як члени команд, після свого призначення повинні пройти необхідну підготовку, пов’язану з прикордонною охороною або поверненням, у тому числі з фундаментальними правами, відповідно до профілів персоналу, встановлених правлінням згідно зі статтею 54(4), враховуючи їхню попередню кваліфікацію та професійний досвід у відповідних сферах.

Підготовка, зазначена в першому підпараграфі, проводиться в рамках спеціальних програм підготовки, розроблених Агенцією, і, на основі угод з окремими державами-членами, впроваджених у їх спеціалізованих закладах освіти, у тому числі в академіях-партнерах Агенції у державах-членах. Належні карти підготовки повинні складатися для кожного працівника після його призначення, щоб гарантувати, що він або вона завжди мають професійну кваліфікацію для виконання завдань прикордонної охорони або повернення. Карти підготовки слід регулярно оновлювати. Агенція покриває повну вартість підготовки.

Штатному персоналу, який виконує функції технічного персоналу, що працює з власним обладнанням Агенції, не потрібно проходити повну підготовку, пов’язану з прикордонною охороною або поверненням.

4. Протягом усього періоду працевлаштування Агенція повинна забезпечити, щоб працівники його штатного персоналу виконували свої завдання як члени команд згідно з найвищими стандартами та з повним дотриманням фундаментальних прав.

5. На основі пропозиції виконавчого директора правління повинне:

(a) створити відповідний наглядовий механізм для моніторингу застосування положень про застосування сили штатним персоналом, у тому числі правил щодо звітування та спеціальних заходів, як-от заходів дисциплінарного характеру, пов’язаних з використанням сили в період направлення;

(b) встановити правила для виконавчого директора щодо надання дозволів штатному персоналу на носіння та використання зброї згідно зі статтею 82 та додатком V, у тому числі щодо обов’язкової співпраці з компетентними національними органами, зокрема з органами держави-члена громадянства, держави-члена проживання та держави-члена початкової підготовки; такі правила також повинні регулювати те, як виконавчий директор забезпечує, щоб штатний персонал продовжував дотримуватися умов видачі таких дозволів, зокрема на поводження зі зброєю, у тому числі проведення регулярних тестів зі стрільби;

(c) встановити спеціальні правила для спрощення зберігання зброї, боєприпасів та іншого обладнання на захищених об’єктах та їх транспортування до оперативних зон.

Комісія повинна надати висновок щодо відповідності правил, зазначених у пункті (a) першого підпараграфа цього параграфа, Положенню про персонал та Умовам працевлаштування згідно зі статтею 110(2) Положення про персонал. За пропозицією виконавчого директора проводиться консультація щодо цих правил із працівником з питань фундаментальних прав.

6. Персонал Агенції, який не має кваліфікації для виконання завдань прикордонного контролю або завдань, пов’язаних із поверненням, може використовуватися лише в рамках спільний спільних операцій з метою координації, моніторингу фундаментальних прав та інших пов’язаних із цим завдань. Відповідні працівники не повинні входити до складу команд.

7. Штатний персонал, який буде задіяний як члени команд, повинен мати здатність виконувати, згідно зі статтею 82, вказані нижче завдання, що вимагають виконавчих повноважень, згідно з профілями персоналу та відповідною підготовкою:

(a) перевірка особи та громадянства осіб, а також направлення запитів для перевірки цієї інформації до відповідних баз даних Союзу та національних баз даних;

(b) дозвіл на в’їзд, якщо виконуються умови в’їзду, встановлені у статті 6 Регламенту (ЄС) № 2016/399;

(c) відмова у в’їзді згідно із статтею 14 Регламенту (ЄС) № 2016/399;

(d) проставлення штампів на проїзних документах згідно із статтею 11 Регламенту (ЄС) № 2016/399;

(e) видача або відмова у видачі віз на кордоні згідно зі статтею 35 Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 810/2009 (- 40) та внесення релевантних даних до Візової інформаційної системи;

(f) нагляд за кордонами, у тому числі патрулювання між пунктами пропуску через кордон для запобігання несанкціонованому перетину кордону, протидії транскордонній злочинності та вжиття заходів проти осіб, які незаконно перетнули кордон, а також перехоплення або затримання;

(g) реєстрація відбитків пальців осіб, затриманих у зв’язку з незаконним перетином зовнішнього кордону, у системі Eurodac згідно із главою III Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 603/2013 (- 41);

(h) встановлення зв’язку з третіми країнами з метою виявлення та отримання проїзних документів для поворотців;

(i) супровід громадян третьої країни, які підлягають процедурам примусового повернення.

1. Держави-члени роблять внесок у постійний корпус шляхом прикомандирування оперативного персоналу до Агенції як членів команд (категорія 2). Тривалість індивідуальних прикомандирувань становить 24 місяці. За погодженням з рідною державою-членом і Агенцією індивідуальні прикомандирування можуть бути продовжені один раз на додаткові 12 або 24 місяці. Для сприяння впровадженню системи фінансової підтримки, зазначеної у статті 61, прикомандирування, як правило, починаються з початку календарного року.

2. Кожна держава-член несе відповідальність за забезпечення постійного внеску оперативного персоналу як прикомандированих членів команд згідно із додатком II. Оплата витрат, понесених персоналом, який прикомандировано за цією статтею, здійснюється згідно із правилами, ухваленими згідно зі статтею 95(6).

3. Оперативний персонал, прикомандирований до Агенції, повинен мати завдання та повноваження членів команд згідно із статтею 82. Держава-член, яка прикомандирувала цей оперативний персонал, вважається його рідною державою-членом. У період прикомандирування розташування та тривалість направлення прикомандированих членів команд повинні визначатися виконавчим директором згідно з оперативними потребами. Агенція повинна забезпечити постійну підготовку оперативного персоналу протягом періоду його прикомандирування.

4. До 30 червня кожного року кожна держава-член повинна визначити кандидатів на прикомандирування серед оперативного персоналу згідно з конкретною кількістю та профілями персоналу, визначеними правлінням на наступний рік, як зазначено у статті 54(4). Агенція повинна перевірити, чи відповідає оперативний персонал, запропонований державами-членами, визначеним профілям персоналу та чи володіє необхідним рівнем знання мов. До 15 вересня кожного року Агенція приймає запропонованих кандидатів або відхиляє відповідних кандидатів у разі невідповідності необхідним профілям, недостатнього рівня знання мов, порушення дисципліни або порушення застосовних правил під час попереднього направлення, а також звертається до держав-член із запитом запропонувати інших кандидатів для прикомандирування.

5. Якщо через форс-мажорні обставини окремий працівник оперативного персоналу не може бути прикомандирований або не може продовжити своє прикомандирування, відповідна держава-член повинна забезпечити, щоб цей працівник був замінений іншим членом оперативного персоналу, який має необхідний профіль.

1. На додачу до прикомандирувань за статтею 56, до 30 червня кожного року держави-члени повинні зробити свій внесок у постійний корпус, призначивши прикордонників та інший відповідний персонал до попереднього національного переліку доступного оперативного персоналу для короткострокового розгортання (категорія 3) згідно із внесками, визначеними у додатку III, і згідно із конкретною кількістю та профілями персоналу, визначеними правлінням на наступний рік, як зазначено у статті 54(4). Попередні національні переліки призначених членів оперативного персоналу повинні бути повідомлені Агенції. Остаточний склад річного переліку повинен бути підтверджений Агенцією до 1 грудня того ж року після завершення щорічних двосторонніх переговорів.

2. Кожна держава-член повинна забезпечити, щоб призначений оперативний персонал був доступний за запитом Агенції згідно з домовленостями, визначеними у цій статті. Кожен працівник повинен бути доступний протягом періоду до чотирьох місяців упродовж календарного року. Хоча держави-члени можуть ухвалити рішення про направлення окремого працівника на термін більше чотирьох місяців. Таке продовження враховується як окремий внесок цієї держави-члена за тим самим профілем або іншим необхідним профілем, якщо працівник має необхідні навички. Оплата витрат, понесених персоналом, направленим за цією статтею, здійснюється згідно з правилами, ухваленими відповідно до статті 45(2).

3. Оперативний персонал, направлений за цією статтею, повинен мати завдання та повноваження членів команд згідно зі статтею 82.

4. Агенція може перевірити, чи відповідає оперативний персонал, призначений державами-членами для короткострокового розгортання, визначеним профілям персоналу та чи володіє він необхідним рівнем знання мов. Агенція повинна відхилити призначений оперативний персонал у разі недостатнього рівня знання мов, порушення дисципліни або порушення застосовних правил під час попереднього направлення. Агенція також відхиляє призначеного працівника оперативного персоналу у разі невідповідності необхідним профілям, якщо тільки відповідний працівник не відповідає іншому профілю, відведеному цій державі-члену. У разі відхилення працівника Агенцією відповідна держава-член повинна забезпечити, щоб цей працівник був замінений іншим працівником оперативного персоналу, що має необхідний профіль.

5. До 31 липня кожного року Агенція звертається до держави-члена із запитом про надання конкретних окремих працівників оперативного персоналу для направлення у рамках спільних операцій на наступний рік у межах необхідної кількості та профілів. Періоди індивідуального направлення повинні визначатися в ході щорічних двосторонніх переговорів та на підставі угодам між Агенцією та державами-членами.

6. Після щорічних двосторонніх переговорів держави-члени повинні забезпечити доступність оперативного персоналу з національних переліків, згаданих у параграфі 1, для конкретного розгортання в межах кількості та профілів, зазначених у запиті Агенції.

7. Якщо через форс-мажорні обставини окремий працівник оперативного персоналу не може бути направлений згідно з угодами, відповідна держава-член повинна забезпечити заміну такого працівника іншим працівником з переліку з необхідним профілем.

8. У разі зростання потреби в підкріпленні поточної спільної операції, потреби в ініціюванні швидкого прикордонного втручання або нової спільної операції, не зазначеної у відповідній річній програмі роботи або у відповідному результаті щорічних двосторонніх переговорів, розгортання повинне здійснюватися в межах, визначених у додатку III. Виконавчий директор повинен невідкладно повідомити держави-члени про додаткові потреби, вказавши можливу кількість та профілі оперативного персоналу, що надаються кожною державою-членом. Після того, як виконавчий директор та держава-член здійснення заходів погодять змінений оперативний план або, якщо доречно, новий оперативний план, виконавчий директор повинен подати офіційний запит щодо кількості та профілів оперативного персоналу. Члени команд повинні бути направлені з кожної держави-члена протягом 20 робочих днів з моменту подання цього офіційного запиту, без обмеження статті 39.

9. Якщо аналіз ризиків або будь-яка доступна оцінка вразливості свідчить, що держава-член зіткнулася із ситуацією, яка суттєво вплине на виконання її національних завдань, така держава-член повинна зробити внесок в оперативний персонал згідно із запитами, зазначеними у параграфі 5 або 8 цієї статті. Однак ці внески не повинні сукупно перевищувати половину внеску цієї держави-члена за відповідний рік, як визначено у додатку III. Якщо держава-член посилається на таку виняткову ситуацію, вона повинна надати Агенції вичерпне обґрунтування причин та інформацію про ситуацію у письмовій формі, зміст яких повинен бути включений у звіт, зазначений у статті 65.

10. Тривалість розгортання в рамках конкретної операції визначається рідною державою-членом, але в будь-якому випадку не повинна бути меншою за 30 днів, за винятком випадків, коли операція, частиною якої є розгортання, триває менше 30 днів.

11. Технічна команда, яка зараховується до внесків держав-членів згідно зі статтею 54(5), повинна бути направлена лише згідно з угодами, що випливають із щорічних двосторонніх переговорів щодо відповідних одиниць технічного обладнання, зазначених у статті 64(9).

Як відступ від параграфа 1 цієї статті, держави-члени включають до своїх річних переліків технічну команду, зазначену в першому підпараграфі цього параграфа, лише після завершення щорічних двосторонніх переговорів. Держави-члени можуть коригувати відповідні річні переліки у випадку будь-яких змін технічної команди протягом відповідного року. Держави-члени повинні повідомити Агенцію про такі зміни.

Перевірка, зазначена у параграфі 4 цієї статті, не стосується компетентності щодо експлуатації технічного обладнання.

Члени команди, які мають виключно технічні завдання, повинні вказуватися лише за функцією в національних річних переліках.

Тривалість направлення технічних команд визначається згідно із статтею 64.

1. Держави-члени повинні надавати оперативний персонал для постійного корпусу через резерв швидкого реагування (категорія 4), який активують для швидкого прикордонного втручання згідно зі статтею 37(2) та статтею 39, за умови, що оперативний персонал у категорії 1, 2 і 3 уже повністю залучений до відповідного швидкого прикордонного втручання.

2. Кожна держава-член несе відповідальність за забезпечення доступності оперативного персоналу у кількості та за відповідними профілями, визначеними правлінням на наступний рік, як зазначено у статті 54(4), за запитом Агенції у межах, визначених у додатку IV, та згідно із домовленостями, визначеними у цій статті. Кожен працівник оперативного персоналу повинен бути доступний протягом періоду до чотирьох місяців упродовж календарного року.

3. Конкретні направлення в рамках швидких прикордонних втручань із резерву швидкого реагування повинні здійснюватися згідно зі статтею 39(11) та (13).

1. До 31 грудня 2023 року, зокрема, на основі звітів, зазначених у статті 62(10) та статті 65, Комісія повинна представити Європейському Парламенту та Раді огляд загальної кількості та складу постійного корпусу, у тому числі розміру індивідуальних внесків держав-членів у постійний корпус, а також експертних знань та професіоналізму постійного корпусу та підготовки, яку він отримує. Під час огляду також визначать, чи потрібно підтримувати резерв швидкого реагування як частину постійного корпусу.

Під час огляду повинні бути описані та враховані наявні та потенційні оперативні потреби постійного корпусу, які охоплюють спроможність швидкого реагування, важливі обставини, що впливають на спроможність держав-членів робити внесок до постійного корпусу, і розвиток штатного персоналу в розрізі внеску Агенції до постійного корпусу.

2. Не пізніше 29 лютого 2024 року Комісія, за необхідності, повинна подати відповідні пропозиції щодо внесення змін до додатків I, II, III та IV. Якщо Комісія не подасть пропозицію, вона повинна пояснити причини.

1. За умови наявності угоди з державою-членом здійснення заходів або явного включення цієї можливості до угоди про статус, укладеної з третьою країною здійснення заходів, Агенція може створити місцеві офіси на території цієї держави-члена або третьої країни для сприяння та покращення координації оперативної діяльності, у тому числі у сфері повернення, організованої Агенцією у цій державі-члені, сусідньому регіоні або в цій третій країні, а також для забезпечення ефективного управління людськими та технічними ресурсами Агенції. Місцеві офіси створюються згідно з оперативними потребами на період часу, необхідний Агенції для виконання важливої оперативної діяльності у цій конкретній державі-члені, сусідньому регіоні або у цій третій країні. За необхідності цей проміжок часу може бути продовжений.

Перш ніж створити місцевий офіс, усі бюджетні наслідки ретельно оцінюються та розраховуються, а відповідні суми заздалегідь передбачаються у бюджеті.

2. Агенція та держава-член здійснення заходів або третя країна здійснення заходів, у якій створено місцевий офіс, повинні вжити необхідних заходів для забезпечення оптимальних умов, необхідних для виконання завдань, покладених на місцевий офіс. Місце роботи персоналу, що працює в місцевих офісах, встановлюється згідно із статтею 95(2).

3. Місцеві офіси повинні, якщо застосовно:

(a) надавати оперативну та матеріально-технічну підтримку та забезпечувати координацію діяльності Агенції у відповідних оперативних сферах;

(b) надавати оперативну підтримку державі-члену або третій країні у відповідних оперативних зонах;

(c) контролювати діяльність команд і регулярно звітувати перед штаб-квартирою Агенції;

(d) співпрацювати з державою-членом здійснення заходів або третьою країною здійснення заходів з усіх питань, пов’язаних з практичним здійсненням оперативної діяльності, організованої Агенцією у цій державі-члені або третій країні, а також з будь-яких додаткових питань, які могли виникнути у ході цієї діяльності;

(e) надавати підтримку координатору, зазначеному у статті 44, у його або її співпраці з державами-членами, що беруть участь, з усіх питань, пов’язаних з їхнім внеском в оперативну діяльність, організовану Агенцією, та, за необхідності, підтримувати зв’язок із штаб-квартирою Агенції;

(f) надавати підтримку координатору та спостерігачам за дотриманням фундаментальних прав, призначеним для моніторингу оперативної діяльності, сприяючи, за необхідності, координації та зв’язку між командами Агенції та відповідними органами держави-члена здійснення заходів або третьої країни здійснення заходів, а також виконанню будь-яких відповідних завдань;

(g) організовувати матеріально-технічну підтримку, пов’язану з направленням членів команд, розгортанням та використанням технічного обладнання;

(h) надавати будь-яку іншу матеріально-технічну підтримку в рамках оперативної зони, за яку відповідає певний місцевий офіс, з метою сприяння оптимальному здійсненню оперативної діяльності, організованої Агенцією;

(i) надавати підтримку зв’язковому офіцеру Агенції, без обмеження його чи її завдань і функцій, зазначених у статті 31, у визначенні будь-яких поточних або майбутніх викликів для управління кордонами у зоні, за яку відповідає певний місцевий офіс, в імплементації acquis у сфері повернення та регулярно звітувати перед штаб-квартирою Агенції;

(j) забезпечити ефективне керування власним обладнанням Агенції у сферах, охоплених його діяльністю, у тому числі можливу реєстрацію та тривале технічне обслуговування цього обладнання та будь-яку необхідну матеріально-технічну підтримку.

4. Кожним місцевим офісом керує представник Агенції, якого виконавчий директор призначає керівником місцевого офісу. Керівник місцевого офісу повинен здійснювати нагляд за загальною роботою офісу і діє як його єдиний контактний пункт із штаб-квартирою Агенції.

5. На основі пропозиції виконавчого директора правління повинне ухвалити рішення про створення, склад, тривалість і, за необхідності, можливе продовження тривалості роботи місцевого офісу, враховуючи висновок Комісії і за погодженням з державою-членом здійснення заходів або третьою країною здійснення заходів.

6. Держава-член здійснення заходів повинне надавати Агенції допомогу для забезпечення операційної спроможності.

7. Виконавчий директор повинен щоквартально звітувати перед правлінням про діяльність місцевих офісів. Діяльність місцевих офісів повинна бути описана в окремій секції щорічного звіту про діяльність.

1. Держави-члени повинні мати право отримувати щорічне фінансування у формі фінансування, не пов’язаного з витратами, для підтримки розвитку людських ресурсів, здатних гарантувати їх внески до постійного корпусу, як визначено у додатках II, III та IV, згідно із пунктом (a) статті 125(1) Регламенту (ЄС, Євратом) № 2018/1046. Це фінансування виплачується після закінчення відповідного року та після виконання умов, встановлених у параграфах 3 та 4 цієї статті. Таке фінансування базується на референтній сумі, встановленій у параграфі 2 цієї статті, і може становити, якщо застосовно:

(a) 100% від референтної суми, що множиться на кількість оперативного персоналу, визначеного на рік N + 2 для прикомандирування згідно з додатком II;

(b) 37% від референтної суми, що множиться на кількість оперативного персоналу, який ефективно направлений згідно зі статтею 57 у межах, встановлених у додатку III, і згідно зі статтею 58 у межах, встановлених у додатку IV, залежно від випадку;

(c) одноразову виплату в розмірі 50% від референтної суми, що множиться на кількість оперативного персоналу, найнятого Агенцією як штатний персонал; ця виплата застосовується до персоналу, який залишає національну службу та перебував на дійсній службі не більше 15 років на момент прийняття на роботу Агенцією.

2. Референтна сума повинна відповідати річній базовій заробітній платі працівника за контрактом функціональної групи III, ступеня 8, кроку 1, як визначено у статті 93 Умов працевлаштування, та обчислюється з використанням коефіцієнта коригування, що застосовується у відповідній державі-члені.

3. Щорічна виплата суми, зазначеної у пункті (a) параграфа 1 цієї статті, здійснюється лише за умови, що держави-члени збільшують відповідну загальну кількість персоналу національних прикордонників шляхом набору нового персоналу протягом відповідного періоду. Відповідна інформація для цілей звітності повинна надаватися Агенції на щорічних двосторонніх переговорах та перевірятися шляхом оцінювання вразливості у наступному році. Щорічна виплата суми, зазначеної у пункті (b) параграфа 1 цієї статті, підлягає сплаті в повному обсязі, залежно від кількості персоналу, який фактично направлений протягом послідовного або непослідовного періоду тривалістю чотири місяці згідно зі статтею 57 у межах, встановлених у додатку III, та згідно зі статтею 58 у межах, встановлених у додатку IV. Для ефективного направлення, зазначеного у пункті (b) параграфу 1 цієї статті, виплати обчислюються пропорційно референтному періоду тривалістю чотири місяці.

Агенція здійснює авансовий платіж, пов’язаний зі щорічними виплатами сум, зазначених у пунктах (a) та (b) параграфа 1 цієї статті, відповідно до імплементаційного акта, зазначеного у параграфі 4 цієї статті, після подання конкретного та обґрунтованого запиту держави-члена, що робить внесок.

4. Комісія повинна ухвалити імплементаційний акт, що встановлює детальні правила щорічної виплати та моніторингу застосовних умов, передбачених параграфом 3 цієї статті. Такі правила повинні включати порядок здійснення авансових платежів при виконанні умов, встановлених у параграфі 3 цієї статті, а також порядок пропорційних розрахунків, у тому числі щодо випадків, коли направлення технічного персоналу у виняткових випадках перевищує максимальні національні внески, визначені у додатку III. Цей імплементаційний акт повинен бути прийнятий згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 122(2).

5. Під час реалізації фінансової підтримки відповідно до цієї статті Агенції та держави-члени повинні забезпечити дотримання принципів співфінансування та відсутності подвійного фінансування.

1. Агенція повинна, враховуючи дорожню карту нарощування спроможності, зазначену у статті 9(8), за наявності, та у співпраці з відповідними закладами підготовки держав-членів та, у відповідних випадках, EASO, FRA, Агентством Європейського Союзу з оперативного управління великомасштабними IT-системами у сферах свободи, безпеки та правосуддя (eu-LISA) та Європейським поліційним коледжем (CEPOL), розробити спеціальні інструменти підготовки, у тому числі підготовки в галузі захисту дітей та інших осіб, які перебувають у вразливому становищі. Зміст підготовки повинен враховувати відповідні результати досліджень та найкращі практики. Агенція повинна надавати прикордонникам, спеціалістам з питань повернення, персоналу супроводу при поверненні та іншим відповідним працівникам персоналу, які є членами постійного корпусу, а також спостерігачам за примусовим поверненням та спостерігачам за дотриманням фундаментальних прав спеціальну підготовку, що відповідає їхнім завданням та повноваженням. Агенція проводить регулярні навчання із цими прикордонниками та іншими членами команд згідно з графіком спеціалізованої підготовки, зазначеним у річній робочій програмі Агенції.

2. Агенція повинна забезпечити, щоб, на додачу до підготовки, зазначеної у статті 55(3), усі працівники штатного персоналу, які будуть направлені як члени команд, пройшли відповідну підготовку з відповідного права Союзу та міжнародного права, а також з фундаментальних прав, доступу до міжнародного захисту, керівних принципів з метою ідентифікації осіб, які шукають захисту, та направлення їх для відповідних процедур, настанов щодо задоволення особливих потреб дітей, у тому числі неповнолітніх без супроводу, жертв торгівлі людьми, осіб, які потребують невідкладної медичної допомоги, та інших особливо вразливих осіб, і, якщо передбачається, якщо вони братимуть участь у морських та пошуково-рятувальних операціях, до їхнього початкового розгортання в рамках оперативних дій, організованих Агенцією.

Така підготовка повинна також охоплювати застосування сили згідно з додатком V.

3. Для цілей параграфа 2 Агенція, на основі угод з вибраними державами-членами, повинна впровадити необхідні програми підготовки у спеціалізованих закладах освіти цих держав, у тому числі в академіях-партнерах Агенції в державах-членах. Агенція повинна забезпечити, щоб підготовка відповідала спільним основним програмам підготовки, була гармонізована та сприяла взаєморозумінню та спільній культурі, заснованій на цінностях, закріплених у Договорах. Агенція повинна покривати повну вартість підготовки.

Агенція може, після отримання схвалення Правління, створити центр підготовки Агенції для подальшого сприяння включенню загальноєвропейської культури до надаваної підготовки.

4. Агенція повинна вжити необхідних заходів, щоб забезпечити, що весь персонал держав-членів, який бере участь у командах із постійного корпусу, пройшов підготовку, зазначену в першому підпараграфі параграфа 2.

5. Агенція повинна вжити необхідних заходів, щоб забезпечити підготовку персоналу, залученого до завдань, пов’язаних із поверненням, що призначений до постійного корпусу або резерву, зазначеного у статті 51. Агенція повинна забезпечити, щоб штатний персонал і весь персонал, який бере участь в операції повернення або втручаннях, пов’язаних з поверненням, пройшли підготовку з відповідного права Союзу та міжнародного права, у тому числі з фундаментальних прав, доступу до міжнародного захисту та спрямуванні вразливих осіб, до участі в оперативних діях, організованих Агенцією.

6. Агенція повинна встановити та надалі розвивати спільні основні програми підготовки для прикордонників та забезпечити підготовку на європейському рівні для інструкторів прикордонників держав-членів, у тому числі щодо фундаментальних прав, доступу до міжнародного захисту та відповідного морського права, а також спільну програму підготовки для персоналу, залученого до виконання завдань, пов’язаними з поверненням. Загальні основні програми підготовки повинні бути спрямовані на просування найвищих стандартів і найкращих практик імплементації права Союзу у сфері управління кордонами та повернення. Агенція повинна розробити спільні основні програми підготовки після консультацій з консультаційним форумом, зазначеним у статті 108 (далі - "консультаційний форум"), і працівником з питань фундаментальних прав. Держави-члени повинні інтегрувати спільні основні програми підготовки у навчання, яке вони проводять для своїх національних прикордонників та персоналу, залученого до виконання завдань, пов’язаних з поверненням.

7. Агенція також повинна організовувати додаткові курси підготовки та семінари з питань, пов’язаних із контролем за зовнішніми кордонами та поверненням громадян третьої країни, для офіцерів компетентних служб держав-членів та, у відповідних випадках, третіх країн.

8. Агенція може, у співпраці з державами-членами та третіми країнами, організовувати заходи з підготовки на їхній території.

9. Агенція повинна створити програму обміну, яка дасть змогу прикордонникам, що входять до її команд, і персоналу, який входить до складу команд втручань, пов’язаних із поверненням, отримувати знання або спеціальні ноу-хау з досвіду та належних практик за кордоном, працюючи з прикордонниками та персоналом, залученим до виконання завдань, пов’язаних із поверненням, в іншій державі-члені.

10. Агенція повинна встановити та надалі розвивати механізм внутрішнього контролю якості для забезпечення високого рівня підготовки, експертних знань і професіоналізму штатного персоналу, зокрема штатного персоналу, який бере участь в оперативних діях Агенції. На основі впровадження механізму контролю якості Агенція повинна готувати річний звіт про оцінку, який додається до річного звіту про діяльність.

1. Агенція може придбати у власність або у спільну власність з державою-членом чи взяти в оренду технічне обладнання для розгортання під час спільних операцій, пілотних проектів, швидкого прикордонного втручання, дій у сфері повернення, у тому числі операцій повернення та втручань, пов’язаних із поверненням, розгортання команд підтримки регулювання міграції або проектів технічної допомоги згідно з фінансовими правилами, застосовними до Агенції.

2. На основі пропозиції виконавчого директора правління повинне ухвалити комплексну багаторічну стратегію розвитку власної технічної спроможності Агенції, враховуючи багаторічний цикл стратегічної політики для європейського інтегрованого управління кордонами, у тому числі дорожню карту нарощування спроможності, зазначену у статті 9(8), за наявності, і бюджетні ресурси, наявні для цієї мети у багаторічній фінансовій рамці. Для забезпечення відповідності чинним правовим, фінансовим та політичним рамкам виконавчий директор повинне внести пропозицію лише після отримання позитивного висновку Комісії.

Багаторічна стратегія повинна супроводжуватися детально викладеним планом впровадження, що включає строки придбання чи оренди, планування закупівель та зниження ризиків. Якщо правління при ухваленні стратегії та плану вирішить відступити від висновку Комісії, воно повинне надати Комісії відповідне обґрунтування. Після ухвалення багаторічної стратегії план впровадження стає частиною компонента багаторічного програмування єдиного програмного документа, зазначеного у пункті (k) статті 100(2).