Цей Регламент передбачає відсутність прикордонного контролю осіб, які перетинають внутрішні кордони між державами-членами Союзу.

Він встановлює правила, що регулюють прикордонний контроль осіб, які перетинають зовнішні кордони держав-членів Союзу.

Для цілей цього Регламенту застосовуються такі терміни та означення:

1. "внутрішні кордони" означає:

(a) спільні сухопутні кордони держав-членів, у тому числі річкові та озерні кордони;

(b) аеропорти держав-членів для внутрішніх авіарейсів;

(c) морські, річкові та озерні порти держав-членів для регулярних внутрішніх поромних сполучень;

2. "зовнішні кордони" означає сухопутні кордони держав-членів, у тому числі річкові та озерні кордони, морські кордони та їхні аеропорти, річкові порти, морські порти та озерні порти за умови, що вони не є внутрішніми кордонами;

3. "внутрішній авіарейс" означає будь-який авіарейс, який виконують виключно з території або на територію держав-членів без посадки на території третьої країни;

4. "регулярне внутрішнє поромне сполучення" означає будь-яке поромне сполучення між тими самими двома або більше портами, розташованими на території держав-членів, без заходу в будь-які порти, розташовані за межами території держав-членів, яке охоплює перевезення пасажирів і транспортних засобів відповідно до опублікованого розкладу;

5. "особи, які мають право на вільний рух згідно з правом Союзу" означає:

(a) громадян Союзу у розумінні статті 20 (1) ДФЄС та громадян третіх країн, які є членами сім’ї громадянина Союзу, який користується своїм правом на вільний рух та до якого застосовують Директиву Європейського Парламенту і Ради 2004/38/ЄС (- 1);

(b) громадян третіх країн та членів їхніх сімей, незалежно від їхнього громадянства, які, згідно з угодами між Союзом та його державами-членами з однієї сторони і згаданими третіми країнами з іншої сторони, мають права на вільний рух, еквівалентні таким правам громадян Союзу;

6. "громадянин третьої країни" означає будь-яку особу, яка не є громадянином Союзу у розумінні статті 20 (1) ДФЄС та на яку не розповсюджується дія пункту 5 цієї статті;

7. "особи, щодо яких внесено попередження з метою відмови у в’їзді" означає будь-якого громадянина третьої країни, щодо якого внесено попередження в Шенгенську інформаційну систему (SIS) відповідно до статей 24 та 26 Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1987/2006 (- 2) та для цілей, встановлених у зазначених статтях;

8. "пункт пропуску через кордон" означає будь-який пункт пропуску, в якому компетентними органами дозволено перетинати зовнішні кордони;

9. "спільний пункт пропуску через кордон" означає будь-який пункт пропуску через кордон, розташований на території держави-члена або на території третьої країни, в якому прикордонники держави-члена та прикордонники третьої країни виконують перевірки на виїзді з країни та на в'їзді в країну послідовно відповідно до свого національного права та згідно з двосторонньою угодою;

10. "прикордонний контроль" означає діяльність, яку здійснюють на кордоні відповідно до цього Регламенту та для його цілей виключно у відповідь на намір перетнути такий кордон або на його перетинання незалежно від будь-яких інших міркувань та яка охоплює перевірки на кордоні та нагляд за кордонами;

11. "перевірки на кордоні" означає перевірки, які виконують у пунктах пропуску через кордон, щоб забезпечити можливість отримання особами, у тому числі для їхніх транспортних засобів та особистих речей, дозволу на в’їзд на територію держав-членів або виїзд із неї;

12. "нагляд за кордонами" означає нагляд за кордонами між пунктами пропуску через кордон та нагляд за пунктами пропуску через кордон поза встановленими годинами роботи для запобігання ухилення особами від перевірок на кордоні;

13. "контроль другої лінії" означає додаткову перевірку, яку можуть виконувати у спеціальному місці, розташованому окремо від місця проведення перевірок всіх осіб (першої лінії);

14. "прикордонник" означає будь-якого державного службовця, якого призначено відповідно до національного права на службу в пункті пропуску через кордон, або вздовж кордону, або в безпосередній близькості до кордону та який згідно з цим Регламентом та національним правом виконує завдання з прикордонного контролю;

15. "перевізник" означає будь-яку фізичну або юридичну особу, яка здійснює професійну діяльність із перевезення осіб;

16. "дозвіл на проживання" означає:

(a) усі дозволи на проживання, які держави-члени видають відповідно до уніфікованого формату, встановленого Регламентом Ради (ЄС) № 1030/2002 (- 3), та картки на проживання, які видають згідно з Директивою 2004/38/ЄС;

(b) усі інші документи, які держава-член видає громадянам третіх країн для надання їм права на перебування на її території та які підлягають повідомленню та подальшій публікації відповідно до статті 39, за винятком:

(i) тимчасових дозволів, які видають на період очікування розгляду першої заяви про надання дозволу на проживання, згаданого в пункті (а), або заяви про надання притулку; та

(ii) віз, які держави-члени видають відповідно до уніфікованого формату, встановленого Регламентом Ради (ЄС) № 1683/95 (- 4);

17. "круїзне судно" означає судно, яке рухається за певним маршрутом відповідно до попередньо визначеної програми, що охоплює програму туристичних заходів у різних портах, та яке зазвичай не приймає на перевезення пасажирів і не дозволяє пасажирам сходити на берег під час подорожі;

18. "користування прогулянковими човнами" означає використання прогулянкових човнів для спортивних і туристичних цілей;

19. "прибережне рибальство" означає рибальство, яке здійснюють за допомогою суден, які повертаються щодня або протягом 36 годин у порт, розташований на території держави-члена, без заходу в порт, розташований у третій країні;

20. "працівник на морській установці" означає особу, яка працює на морській установці, розташованій у територіальних водах або у виключній морській економічній зоні держав-членів, як визначено в міжнародному морському праві, та яка регулярно повертається морськими або повітряними шляхами на територію держав-членів;

21. "загроза громадському здоров’ю" означає будь-яке захворювання з епідемічним потенціалом згідно з визначенням у Міжнародних медико-санітарних правилах Всесвітньої організації охорони здоров’я, та інші інфекційні захворювання чи заразні паразитарні захворювання, якщо вони підпадають під дію положень про захист, які застосовують до громадян держав-членів.

Цей Регламент застосовують до будь-якої особи, яка перетинає внутрішні або зовнішні кордони держав-членів, без обмеження:

(a) прав осіб, які мають право на вільний рух згідно з правом Союзу;

(b) прав біженців та осіб, які звернулися по міжнародний захист, зокрема щодо заборони примусового видворення чи примусового повернення.

Застосовуючи цей Регламент, держави-члени діють у повній відповідності до відповідного права Союзу, у тому числі Хартії фундаментальних прав Європейського Союзу ("Хартія"), відповідного міжнародного права, у тому числі Конвенції про статус біженців, ухваленої в Женеві 28 липня 1951 року ("Женевська конвенція"), зобов’язань, пов’язаних із наданням міжнародного захисту, зокрема принципу заборони примусового видворення чи примусового повернення, та фундаментальних прав. Згідно із загальними принципами права Союзу, рішення згідно з цим Регламентом ухвалюють на індивідуальній основі.

1. Зовнішні кордони можна перетинати лише в пунктах пропуску через кордон та у встановлені години їхньої роботи. На пунктах пропуску через кордон, які не працюють цілодобово, чітко зазначають години роботи.

Держави-члени повідомляють Комісії список своїх пунктів пропуску через кордон відповідно до статті 39.

2. Як відступ від параграфа 1, від обов’язку перетинати зовнішні кордони лише в пунктах пропуску через кордон та у встановлені години їхньої роботи можуть звільнити:

(a) осіб або груп осіб за наявності особливої необхідності здійснити нерегулярний перетин зовнішніх кордонів поза межами пунктів пропуску через кордон або поза межами їхнього встановленого робочого часу, за наявності у них дозволів, яких вимагає національне право, та за відсутності конфлікту з інтересами публічної політики та внутрішньої безпеки держав-членів. Держави-члени можуть викласти конкретні домовленості у двосторонніх угодах. Комісії повідомляють загальні винятки, передбачені у національному праві та двосторонніх угодах, відповідно до статті 39;

(b) осіб або груп осіб у випадку непередбаченої надзвичайної ситуації;

(c) відповідно до конкретних правил, визначених у статтях 19 і 20, разом із додатками VI та VII.

3. Без обмеження винятків, передбачених у параграфі 2, або зобов’язань держав-членів щодо міжнародного захисту, держави-члени запроваджують відповідно до свого національного права санкції за несанкціонований перетин зовнішніх кордонів поза межами пунктів пропуску через кордон або поза межами їхнього встановленого робочого часу. Такі санкції повинні бути дієвими, пропорційними та стримувальними.

1. Для запланованого перебування на території держав-членів тривалістю не більше ніж 90 днів протягом будь-якого 180-денного періоду, що передбачає врахування 180-денного періоду, який передує кожному дню перебування, умови в’їзду для громадян третіх країн є такими:

(a) вони мають дійсний проїзний документ, що дає власнику право перетинати кордон і відповідає таким критеріям:

(i) документ залишатиметься дійсним протягом щонайменше трьох місяців після запланованої дати виїзду з території держав-членів. В обґрунтованому випадку надзвичайної ситуації може бути дозволено не виконувати цей обов’язок;

(ii) документ видано у період останніх 10 років;

(b) вони мають дійсну візу, якщо це вимагається відповідно до Регламенту Ради (ЄС) № 539/2001 (- 5), окрім випадків, коли в них є дійсний дозвіл на проживання або дійсна довгострокова віза;

(c) вони обґрунтовують мету та умови запланованого перебування, у них є достатні засоби для існування як на період запланованого перебування, так і для повернення до країни походження або транзиту до третьої країни, прийняття їх у якій не викликає сумнівів, або в них є можливості законно отримати такі засоби;

(d) вони не є особами, щодо яких внесено попередження в SIS з метою відмови у в’їзді;

(e) їх не вважають особами, які становлять загрозу публічній політиці, внутрішній безпеці, громадському здоров’ю або міжнародним відносинам будь-якої з держав-членів, зокрема якщо щодо них не внесено в національні бази даних держав-членів попередження з метою відмови у в’їзді на тих самих підставах.

2. Для цілей імплементації параграфа 1 датою в’їзду вважають перший день перебування на території держав-членів, а датою виїзду - останній день перебування на території держав-членів. Періоди перебування, дозволені згідно з дозволом на проживання або довгостроковою візою, не враховують в обчисленні тривалості перебування на території держав-членів.

3. Неповний перелік підтвердних документів, яких може вимагати прикордонник від громадянина третьої країни, щоб перевірити виконання умов, визначених у параграфі 1 (с), міститься в додатку I.

4. Засоби для існування оцінюють відповідно до тривалості та мети перебування за середніми цінами у відповідній державі-члені (відповідних державах-членах) на бюджетне проживання і харчування, помноженими на кількість днів перебування.

Орієнтовні суми, що їх встановили держави-члени, повідомляють Комісії відповідно до статті 39.

Достатність засобів для існування може оцінюватися на основі готівкових коштів, дорожніх чеків і кредитних карток, якими володіє громадянин третьої країни. Заяви про спонсорування, якщо такі заяви вимагає національне право, та гарантійні листи від приймаючих сторін, як визначено в національному праві, якщо громадянин третьої країни гостюватиме в приймаючої сторони, також можуть бути доказом достатності засобів для існування.

5. Як відступ від параграфа 1:

(a) громадянам третіх країн, які не відповідають усім умовам, установленим у параграфі 1, але мають дозвіл на проживання або довгострокову візу, дозволено в’їжджати на територію інших держав-членів із метою транзиту, щоб вони могли потрапити на територію тієї держави-члена, яка видала дозвіл на проживання або довгострокову візу, крім випадків, якщо їхні імена внесені до національного списку попереджень держави-члена, зовнішні кордони якої вони мають намір перетнути, і до попередження щодо них додано розпорядження відмовити їм у в’їзді або транзиті;

(b) громадянам третіх країн, які відповідають умовам, установленим у параграфі 1, за винятком умови, встановленої у пункті (b), та які з’являються на кордоні, можуть дозволити в’їхати на територію держав-членів, якщо їм видають візу на кордоні відповідно до статей 35 та 36 Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 810/2009 (- 6).

Держави-члени збирають статистичні дані про візи, видані на кордоні, відповідно до статті 46 Регламенту (ЄС) № 810/2009 та додатка XII до нього.

Якщо проставити візу в документі неможливо, її, як виняток, проставляють на окремому аркуші, який потім вкладають у документ. У такому випадку використовують уніфікований формат для форм для проставлення візи, встановлений Регламентом Ради (ЄС) № 333/2002 (- 7);

(c) громадянам третіх країн, які не відповідають одній або декільком умовам, установленим у параграфі 1, держава- члена може дозволити в’їхати на її територію з гуманітарних міркувань, з міркувань національного інтересу або через міжнародні зобов’язання. Якщо щодо відповідного громадянина третьої країни внесено попередження, згадане в параграфі 1 (d), держава-член, яка дозволяє такому громадянину в’їзд на свою територію, повинна повідомити про це інші держави-члени.

1. На виконання своїх обов’язків прикордонники повинні цілком поважати людську гідність, зокрема у випадках, які стосуються вразливих осіб.

Будь-які заходи, яких прикордонники вживають на виконання своїх обов’язків, повинні бути пропорційними до цілей таких заходів.

2. Під час проведення перевірок на кордоні прикордонники не повинні дискримінувати осіб за ознаками статі, раси або етнічного походження, релігії або віросповідання, інвалідності, віку або сексуальної орієнтації.

1. Транскордонний рух через зовнішні кордони підлягає перевіркам із боку прикордонників. Перевірки виконують згідно з цією главою.

Перевірки можуть також стосуватися транспортних засобів та особистих речей осіб, які перетинають кордон. До проведення будь-якого обшуку застосовують право відповідної держави-члена.

2. На в’їзді та виїзді особи, які мають право на вільний рух згідно з правом Союзу, підлягають таким перевіркам:

(a) верифікація особи і громадянства, справжності і дійсності проїзного документа для перетинання кордону, у тому числі шляхом перевірки інформації у відповідних базах даних, зокрема:

(1) SIS;

(2) базі даних Інтерполу про викрадені і втрачені проїзні документи (SLTD);

(3) національних базах даних, які містять інформацію про викрадені, привласнені, втрачені та визнані недійсними проїзні документи.

Стосовно паспортів та проїзних документів, які містять носій інформації, згаданий у статті 1 (2) Регламенту Ради (ЄС) № 2252/2004 (- 8), виконують перевірку справжності даних чипа.

(b) перевірка того, що особу, яка має право на вільний рух згідно з правом Союзу, не вважають такою, що становить загрозу публічній політиці, внутрішній безпеці, громадському здоров’ю або міжнародним відносинам будь-якої з держав-членів, у тому числі шляхом перевірки інформації у SIS та інших відповідних базах даних Союзу. Це не обмежує перевірки інформації у національних базах даних і базах даних Інтерполу.

У разі наявності сумнівів щодо справжності проїзного документа або особи його власника верифікують щонайменше один із біометричних ідентифікаторів, інтегрованих у паспорти та проїзні документи, видані відповідно до Регламенту (ЄС) № 2252/2004. Якщо можливо, таку верифікацію застосовують також до проїзних документів, на які не розповсюджується дія цього Регламенту.

2a. Якщо перевірки за базами даних, згадані в пунктах (а) та (b) параграфа 2, матимуть непропорційний вплив на потік руху, держава-член може вирішити виконувати такі перевірки на цільовій основі у визначених пунктах пропуску через кордон за результатами оцінення ризиків, пов’язаних із публічною політикою, внутрішньою безпекою, громадським здоров’ям або міжнародними відносинами будь-якої з держав-членів.

Обсяг і тривалість тимчасового скорочення перевірок до цільових перевірок за базами даних не повинні перевищувати строго необхідних обсягу і тривалості та повинні бути визначені відповідно до ризику, оціненого відповідною державою-членом. В оцінці ризику зазначають причини тимчасового скорочення перевірок до цільових перевірок за базами даних, беруть до уваги, між іншим, диспропорційний вплив на потік руху та надають статистичні дані про пасажирів та інциденти, пов’язані з транскордонною злочинністю. Таку оцінку регулярно оновлюють.

Особи, які в принципі не підлягають цільовим перевіркам за базами даних, повинні щонайменше підлягати перевірці з метою встановлення ідентичності їхньої особи на підставі наданих або пред’явлених проїзних документів. Така перевірка складається зі швидкої і безпосередньої верифікації дійсності проїзного документа для перетинання кордону, а також наявності ознак фальсифікації або підробки, у відповідних випадках за допомогою технічних пристроїв, а у разі наявності сумнівів щодо проїзного документа або ознак того, що така особа може становити загрозу публічній політиці, внутрішній безпеці, громадському здоров’ю або міжнародним відносинам держав-членів, прикордонник перевіряє інформацію в базах даних, згаданих у пунктах (а) та (b) параграфа 2.

Відповідна держава-член передає свою оцінку ризику та її оновлення Європейському агентству прикордонної і берегової охорони ("Агентство"), яке створено відповідно до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2016/1624 (- 9), без зволікань і кожні шість місяців звітує Комісії та Агентству про проведення перевірок за базами даних на цільовій основі. Відповідна держава-член може ухвалити рішення про засекречення оцінки ризиків або її частин.

2b. Якщо держава-член має намір виконувати цільові перевірки за базами даних відповідно до параграфа 2a, вона повинна без зволікань повідомити про це інші держави-члени, Агентство та Комісію. Відповідна держава-член може ухвалити рішення про засекречення такого повідомлення або його частин.

Якщо держави-члени, Агентство або Комісія мають занепокоєння щодо наміру проведення цільових перевірок за базами даних, вони без зволікань повідомляють про такі занепокоєння відповідну державу-члена. Відповідна держава-член повинна взяти до уваги такі занепокоєння.

2c. До 8 квітня 2019 року Комісія повинна передати Європейському Парламенту і Раді оцінку імплементації та наслідків параграфа 2.

2d. Щодо повітряних кордонів, параграфи 2а і 2b застосовують із максимальним перехідним періодом тривалістю шість місяців починаючи з 7 квітня 2017 року.

У виняткових випадках, якщо в певному аеропорті існують певні інфраструктурні перешкоди, які вимагають довшого періоду адаптації, щоб уможливити проведення систематичних перевірок за базами даних без диспропорційного впливу на потік руху, перехідний період тривалістю шість місяців, згаданий у першому підпараграфі, може бути подовжено для цього конкретного аеропорту щонайбільше до 18 місяців відповідно до процедури, зазначеної у третьому підпараграфі.

Для цього держава-член повинна щонайменше за три місяці до закінчення перехідного періоду, зазначеного в першому підпараграфі, повідомити Комісію, Агентство та інші держави-члени про конкретні інфраструктурні перешкоди у відповідному аеропорті, передбачені заходи для їх усунення та період часу, необхідний для їх реалізації.

Якщо існують певні інфраструктурні перешкоди, які вимагають довшого періоду адаптації, Комісія протягом одного місяця з дня отримання повідомлення, згаданого у третьому підпараграфі, та після консультацій із Агентством уповноважує відповідну державу-члена подовжити перехідний період для відповідного аеропорту та, у відповідних випадках, встановлює тривалість такого подовження.

2e. Перевірки за базами даних, згадані в пунктах (a) та (b) параграфа 2, можуть виконувати заздалегідь на основі даних про пасажирів, отриманих відповідно до Директиви Ради 2004/82/ЄС (- 10) або іншого акта права Союзу або національного права.

Якщо такі перевірки виконують заздалегідь на основі даних про пасажирів, отримані заздалегідь дані перевіряють на відповідність даним у проїзному документі в пункті пропуску через кордон. Також виконують верифікацію особи та громадянства, а також справжності і дійсності проїзного документа для перетинання кордону відповідної особи.

2f. Як відступ від параграфа 2, особи, які мають право на вільний рух згідно з правом Союзу та перетинають внутрішні сухопутні кордони держав-членів, щодо яких уже успішно виконали верифікацію відповідно до застосовних процедур шенгенського оцінювання, але щодо яких рішення про скасування заходів контролю на їхніх внутрішніх кордонах згідно з відповідними положеннями відповідних актів про вступ іще не ухвалили, можуть підлягати лише несистематичним перевіркам на виїзді, згаданим у параграфі 2, на основі оцінки ризиків.

3. На в’їзді та виїзді громадяни третіх країн підлягають таким ретельним перевіркам:

(a) ретельні перевірки на в’їзді охоплюють перевірку виконання умов, які регулюють в’їзд і які встановлено у статті 6 (1), та, якщо застосовно, документів, які дають право на проживання та провадження професійної діяльності. Вони також охоплюють детальне вивчення таких аспектів:

(i) верифікація особи і громадянства громадянина третьої країни, справжності і дійсності проїзного документа для перетинання кордону, у тому числі шляхом перевірки інформації у відповідних базах даних, зокрема:

(1) SIS;

(2) базі даних SLTD Інтерполу;

(3) національних базах даних, які містять інформацію про викрадені, привласнені, втрачені та визнані недійсними проїзні документи.

Стосовно паспортів та проїзних документів, які містять носій інформації, виконують перевірку справжності даних чипа за умови наявності дійсних сертифікатів;

(ii) верифікація наявності, якщо застосовно, на додаток до проїзного документа необхідної візи або дозволу на проживання;

(iii) вивчення відміток про в’їзд і виїзд у проїзному документі відповідного громадянина третьої країни, щоб перевірити шляхом порівняння дат в’їзду та виїзду факт того, що особа ще не перевищила максимального періоду дозволеного перебування на території держав-членів;

(iv) перевірка пункту відправлення і пункту призначення відповідного громадянина третьої країни та мети запланованого перебування шляхом перевірки, за необхідності, відповідних підтвердних документів;

(v) перевірка наявності у відповідного громадянина третьої країни достатніх засобів для існування на період запланованого перебування та для мети такого перебування, для його повернення до країни походження або транзиту до третьої країни, прийняття його в якій не викликає сумнівів, або наявності в нього можливості законно отримати такі засоби;

(vi) перевірка того, що відповідний громадянин третьої країни, його транспортний засіб та речі, які він перевозить, з великою вірогідністю не становлять загрози публічній політиці, внутрішній безпеці, громадському здоров’ю або міжнародним відносинам будь-якої з держав-членів. Така перевірка охоплює пряму перевірку наявності даних і попереджень щодо осіб та, за необхідності, речей у SIS та інших відповідних базах даних Союзу, а також про дії, які необхідно вчинити у зв’язку з наявністю такого попередження, якщо такі дії передбачені. Це не обмежує перевірки інформації в національних базах даних і базах даних Інтерполу;

(b) якщо громадянин третьої країни має візу, зазначену в статті 6 (1) (b), ретельні перевірки на в’їзді повинні також охоплювати верифікацію особи власника візи та справжності візи шляхом перевірки інформації у Візовій інформаційній системі (VIS) відповідно до статті 18 Регламенту (ЄС) № 767/2008;

(c) як відступ, перевірку у VIS можна виконати у всіх випадках за допомогою номера візової етикетки та вибірково за допомогою номера візової етикетки в поєднанні з верифікацією відбитків пальців, якщо:

(i) виникає транспортний потік такої інтенсивності, за якої час очікування в пункті пропуску через кордон стає задовгим;

(ii) уже вичерпано всі ресурси, а саме персонал, матеріально-технічну базу та організаційну базу; та

(iii) згідно з оцінкою відсутній ризик, пов’язаний із внутрішньою безпекою і нелегальною імміграцією.

Однак у всіх випадках наявності сумніву щодо особи власника візи та/або справжності візи систематично виконують перевірку інформації у VIS, використовуючи номер візової етикетки в поєднанні з верифікацію відбитків пальців.

Цей відступ можуть застосовувати тільки у відповідному пункті пропуску через кордон і тільки тоді, коли виконано умови, вказані у пунктах (і), (іі) та (ііі);

(d) рішення про перевірку інформації у VIS згідно з пунктом (c) ухвалює начальник підрозділу охорони кордону в пункті пропуску через кордон або його ухвалюють на вищому рівні.

Відповідна держава-член негайно повідомляє інші держи-члени та Комісію про будь-яке таке рішення;

(e) один раз на рік кожна держава-член надсилає Європейському Парламенту і Комісії звіт про застосування пункту (c), у якому повинна бути вказана кількість громадян третіх країн, інформацію про яких перевіряли у VIS, використовуючи тільки номер візової етикетки, та тривалість часу очікування, вказана в пункті (c) (i);

(f) пункти (c) та (d) повинні застосовувати щонайбільше протягом трьох років, починаючи через три роки від початку функціонування VIS. Перед завершенням другого року застосування пунктів (с) та (d) Комісія повинна надати Європейському Парламенту і Раді оцінку їх імплементації. На підставі такої оцінки Європейський Парламент або Рада може звернутися до Комісії з пропозицією внесення відповідних змін до цього Регламенту;

(g) ретельні перевірки на виїзді охоплюють:

(i) верифікація особи і громадянства громадянина третьої країни, справжності і дійсності проїзного документа для перетинання кордону, у тому числі шляхом перевірки інформації у відповідних базах даних, зокрема:

(1) SIS;

(2) базі даних SLTD Інтерполу;

(3) національних базах даних, які містять інформацію про викрадені, привласнені, втрачені та визнані недійсними проїзні документи.

Стосовно паспортів та проїзних документів, які містять носій інформації, виконують перевірку справжності даних чипа за умови наявності дійсних сертифікатів;

(ii) перевірку того, що громадянина третьої країни не вважають особою, що становить загрозу публічній політиці, внутрішній безпеці, громадському здоров’ю або міжнародним відносинам будь-якої з держав-членів, у тому числі шляхом перевірки інформації у SIS та інших відповідних базах даних Союзу. Це не обмежує перевірки інформації в національних базах даних і базах даних Інтерполу;

(h) окрім перевірок, згаданих у пункті (g), ретельні перевірки на виїзді також можуть охоплювати:

(i) перевірку наявності в особи дійсної візи, якщо цього вимагають відповідно до Регламенту Ради (ЄС) № 539/2001, окрім випадків, коли в особи є дійсний дозвіл на проживання; така перевірка може охоплювати перевірку інформації у VIS відповідно до статті 18 Регламенту (ЄС) № 767/2008;

(ii) перевірку того, що особа не перевищила максимального періоду дозволеного перебування на території держав-членів;

(i) з метою ідентифікації будь-якої особи, яка може не виконувати або більше не виконує умов в’їзду, перебування або проживання на території держав-членів, можна виконувати перевірку інформації у VIS відповідно до статті 20 Регламенту (ЄС) № 767/2008;

(ia) перевірки за базами даних, згаданими в пункті (a) (і) та (vi), а також у пункті (g), можуть виконувати заздалегідь на основі даних про пасажирів, отриманих відповідно до Директиви 2004/82/ЄС або до іншого акта права Союзу або національного права.

Якщо такі перевірки виконують заздалегідь на основі даних про пасажирів, отримані заздалегідь дані перевіряють на відповідність даним у проїзному документі в пункті пропуску через кордон. Також виконують верифікацію особи та громадянства, а також справжності і дійсності проїзного документа для перетинання кордону відповідної особи;

(ib) у разі наявності сумнівів щодо справжності проїзного документа або особи громадянина третьої країни верифікують, за можливості, щонайменше один із біометричних ідентифікаторів, інтегрованих у проїзні документи.

4. За наявності матеріально-технічної бази та на прохання громадянина третьої країни такі ретельні перевірки виконують у місцях особистого користування.

4a. Якщо на в’їзді чи виїзді у результаті перевірки за відповідними базами даних, у тому числі за детектором наявності різних наборів ідентифікаційних даних щодо однієї особи через Європейський пошуковий портал, запроваджений згідно зі статтею 25 (1) та статтею 6 (1) Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2019/817 (- 11), відповідно виявлено збіг жовтого рівня попередження або червоного рівня попередження, прикордонник виконує перевірку за спільним репозиторієм ідентифікаторів, запровадженим згідно зі статтею 17 (1) вказаного Регламенту, або за SIS, або за обома цими базами даних, щоб оцінити відмінності між ідентифікаційними даними або даними проїзного документа, щодо яких було виявлено збіг. Прикордонник виконує будь-яку додаткову перевірку, необхідну для ухвалення рішення про статус і колір збігу.

Згідно зі статтею 69 (1) Регламенту (ЄС) 2019/817, цей параграф застосовуватимуть із початку функціонування детектора наявності різних наборів ідентифікаційних даних щодо однієї особи відповідно до статті 72 (4) указаного Регламенту.

5. Без обмеження другого підпараграфа, громадянам третіх країн, які підлягають ретельному контролю другої лінії, надають інформацію про мету і процедуру проведення такої перевірки у письмовій формі мовою, яку вони розуміють або можуть, як у розумних межах припускають, розуміти, або в інший дієвий спосіб.

Ця інформація повинна бути доступна всіма офіційними мовами Союзу і мовою (мовами) країни або країн, які межують із відповідною державою-членом, і зазначати, що громадянин третьої країни може запитати ім’я або службовий ідентифікаційний номер прикордонників, які здійснюють ретельний контроль другої лінії, назву пункту пропуску через кордон та дату перетину кордону.

6. Перевірки осіб, які мають право на вільний рух згідно з правом Союзу, виконують відповідно до Директиви 2004/38/ЄС.

7. Детальні правила, що регулюють питання щодо інформації, яка підлягає реєстрації, встановлено в додатку II.

8. Якщо застосовують статтю 5 (2) (а) або (b), держави-члени можуть також передбачити відступи від правил, встановлених у цій статті.

1. Перевірки на кордоні на зовнішніх кордонах можуть спростити за наявності виняткових і непередбачених обставин. Такими винятковими й непередбаченими обставинами вважають обставини, за яких непередбачувані події призводять до такої інтенсивності руху, за якої час очікування у пункті пропуску через кордон стає задовгим та всі ресурси, зокрема кадрові, матеріально-технічні та організаційні, вичерпано.

2. У разі спрощення перевірок відповідно до параграфа 1 перевірки на кордоні на в’їзді повинні в принципі мати пріоритет над перевірками на кордоні на виїзді.

Рішення про спрощення перевірок ухвалює начальник пункту пропуску через кордон.

Таке спрощення перевірок повинне бути тимчасовим, адаптованим до обставин, які його обґрунтовують, і впроваджуватися поступово.

3. Навіть у разі спрощення перевірок прикордонник проставляє відмітки у проїзних документах громадян третіх країн на в’їзді та виїзді відповідно до статті 11.

4. Один раз на рік кожна держава-член надсилає Європейському Парламенту та Комісії звіт про застосування цієї статті.

1. Держави-члени облаштовують окремі смуги руху, зокрема в пунктах пропуску через кордон для повітряного сполучення, щоб виконувати перевірки осіб відповідно до статті 8. Такі смуги руху виокремлюють за допомогою знаків із покажчиками, визначеними в додатку III.

Держави-члени можуть облаштовувати окремі смуги руху в пунктах пропуску через кордон для морського та сухопутного сполучень та на кордонах між державами-членами, які не застосовують статтю 22 на своїх спільних кордонах. Знаки з покажчиками, визначеними в додатку III, використовують, якщо держави-члени облаштовують окремі смуги руху на таких кордонах.

Держави-члени повинні забезпечувати чітке маркування таких смуг руху, в тому числі в разі відмови від застосування правил, пов’язаних із використанням різних смуг руху, як передбачено у параграфі 4, щоб забезпечити оптимальні рівні потоку осіб, які перетинають кордон.

2. Особи, які мають право на вільний рух згідно з правом Союзу, мають право використовувати смуги руху, позначені знаком, зображеним у частині А ("ЄС, ЄЕП, Швейцарія") додатка III. Вони також можуть використовувати смуги руху, позначені знаком, зображеним у частині В1 ("без візи") та частині В2 ("всі паспорти") додатка III.

Громадяни третіх країн, які не зобов’язані мати візу під час перетинання зовнішніх кордонів держав-членів відповідно до Регламенту (ЄС) № 539/2001, і громадяни третіх країн, які мають дійсний дозвіл на проживання або довгострокову візу, можуть використовувати смуги руху, позначені знаком, зображеним у частині В1 ("без візи") додатка III до цього Регламенту. Вони також можуть використовувати смуги руху, позначені знаком, зображеним у частині В2 ("всі паспорти") додатка III до цього Регламенту.

Усі інші особи повинні використовувати смуги руху, позначені знаком, зображеним у частині В2 ("всі паспорти") додатка III.

Покажчики на знаках, зазначених у першому, другому та третьому підпараграфах, можуть відображати такою мовою або такими мовами, яку або які кожна держава-член вважає доцільною чи доцільними.

Облаштування окремих смуг руху, позначених знаком, зображеним у частині В1 ("без візи") додатка III, не є обов’язковим. Держави-члени повинні вирішити, чи та у яких саме пунктах пропуску через кордон облаштовувати їх, відповідно до практичних потреб.

3. У пунктах пропуску через кордон для морського та сухопутного сполучень держави-члени можуть розділяти рух транспорту на різні смуги руху для легкових автомобілів, вантажних автомобілів та автобусів, використовуючи знаки, зображені у частині С додатка III.

Держави-члени можуть змінювати покажчики на таких знаках у відповідних випадках з урахуванням місцевих обставин.

4. У разі тимчасової розбалансованості потоків руху в конкретному пункті пропуску через кордон компетентні органи можуть відмовитися від застосування правил, пов’язаних із використанням різних смуг руху, на час, необхідний для усунення такої розбалансованості.

1. На в’їзді та виїзді у проїзних документах громадян третіх країн систематично проставляють відмітки. Зокрема, відмітку про в’їзд або виїзд проставляють:

(a) у документах із дійсною візою, що дають громадянам третіх країн змогу перетнути кордон;

(b) у документах, що дають громадянам третіх країн, яким держава-член видає візу на кордоні, змогу перетнути кордон;

(c) у документах, що дають громадянам третіх країн, на яких не розповсюджується вимога отримання візи, змогу перетнути кордон.

2. У проїзних документах громадян третіх країн, які є членами сім’ї громадянина Союзу, до якого застосовують Директиву 2004/38/ЄС, але який не пред’являє картку для проживання, передбачену в указаній Директиві, відмітки проставляють на в’їзді та виїзді.

У проїзних документах громадян третіх країн, які є членами сім’ї громадян третіх країн, які мають право на вільний рух згідно з правом Союзу, але не пред’являють картку на проживання, передбачену в Директиві 2004/38/ЄС, відмітки проставляють на в’їзді та виїзді.

3. Відмітку про в’їзд або виїзд не проставляють:

(a) у проїзних документах глав держав і високопоставлених осіб, про прибуття яких офіційно оголосили заздалегідь дипломатичними каналами;

(b) на свідоцтвах пілотів або посвідченнях членів екіпажу повітряного судна;

(c) у проїзних документах моряків, які перебувають на території держави-члена, тільки якщо туди заходить їхнє судно, і лише на території порту заходу;

(d) у проїзних документах членів екіпажу та пасажирів круїзних суден, які не підлягають перевіркам на кордоні відповідно до пункту 3.2.3 додатка VI;

(e) у документах, які дають змогу перетинати кордон громадянам Андорри, Монако та Сан-Марино;

(f) у проїзних документах членів екіпажу та пасажирів товарних поїздів міжнародного сполучення;

(g) у проїзних документах громадян третіх країн, які пред’являють картку на проживання, передбачену в Директиві 2004/38/ЄС.

Як виняток, на прохання громадянина третьої країни відмітку про в’їзд або виїзд можуть не ставити, якщо вона може спричинити серйозні труднощі для такої особи. У такому випадку запис про в’їзд або виїзд роблять на окремому аркуші із зазначенням імені та номера паспорта такої особи. Цей аркуш віддають громадянину третьої країни. Компетентні органи держав-членів можуть вести статистичний облік таких виняткових випадків і надавати Комісії такі статистичні дані.

4. Практичний порядок проставляння відміток визначено в додатку IV.

5. За можливості громадян третіх країн повідомляють про обов’язок прикордонника поставити відмітку у їхньому проїзному документі на в’їзді та виїзді навіть у разі спрощення перевірок відповідно до статті 9.

1. Якщо у проїзному документі громадянина третьої країни немає відмітки про в’їзд, компетентні національні органи можуть припустити, що його власник не виконує або більше не виконує умов щодо тривалості перебування, застосовних у відповідній державі-члені.

2. Припущення, зазначене в параграфі 1, можна спростувати, якщо громадянин третьої країни надасть у будь-який спосіб достовірні докази, такі як транспортні квитки або доказ його присутності поза межами держав-членів, що він виконує умови щодо тривалості короткострокового перебування.

У такому випадку:

(a) якщо громадянина третьої країни виявлено на території держави-члена, яка в повному обсязі застосовує шенгенський acquis, компетентні органи зазначають, відповідно до національних права та практики, у його проїзному документі дату й місце перетину ним зовнішнього кордону однієї з держав-членів, яка в повному обсязі застосовує шенгенський acquis;

(b) якщо громадянина третьої країни виявлено на території держави-члена, стосовно якої не ухвалено рішення, передбаченого у статті 3 (2) Акту про вступ 2003 року, у статті 4 (2) Акту про вступ 2005 року та в статті 4 (2) Акту про вступ 2011 року, компетентні органи зазначають, відповідно до національних права та практики, у його проїзному документі дату і місце перетину ним зовнішнього кордону такої держави-члена.

Окрім зазначеного у пунктах (а) та (b), громадянин третьої країни може отримати форму, зразок якої міститься в додатку VIII.

Держави-члени повідомляють одна одну, Комісію та Генеральний секретаріат Ради про свої національні практики щодо зазначеного в цій статті.

3. Якщо припущення, зазначене в параграфі 1, не спростовано, громадянина третьої країни можуть повернути відповідно до Директиви Європейського Парламенту і Ради 2008/115/ЄС (- 12) та до національного права, яке відповідає вказаній Директиві.

4. Відповідні положення параграфів 1 та 2 застосовують mutatis mutandis у разі відсутності відмітки про виїзд.

1. Основною метою нагляду за кордонами є запобігання несанкціонованим перетинам кордону, протидія транскордонній злочинності та вжиття заходів проти осіб, які нелегально перетнули кордон. Особу, яка нелегально перетнула кордон і не має права перебувати на території відповідної держави-члена, затримують, і до неї застосовують процедури, що відповідають Директиві 2008/115/ЄС.

2. Для нагляду за кордонами прикордонники використовують стаціонарні чи мобільні підрозділи.

Такий нагляд здійснюють у такий спосіб, щоб запобігти ухиленню осіб від перевірок у пунктах пропуску через кордон та знеохочувати до ухилення від таких перевірок.

3. Нагляд за ділянками кордону між пунктами пропуску через кордон виконують прикордонники, чисельність і методи яких пристосовують до існуючих чи передбачених ризиків і загроз. Він передбачає часті й раптові зміни періодів нагляду так, щоб завжди існував ризик виявлення несанкціонованих перетинів кордону.

4. Нагляд здійснюють стаціонарні чи мобільні підрозділи, які виконують свої обов’язки шляхом патрулювання або дислокації у місцях, які відомі як вразливі або які вважають такими; метою такого нагляду є затримання осіб, які перетинають кордон нелегально. Нагляд можуть також здійснювати за допомогою технічних засобів, у тому числі електронних.

5. Комісія уповноважена ухвалювати згідно зі статтею 37 делеговані акти щодо додаткових заходів управління наглядом.

1. Громадянину третьої країни, який не виконує всіх умов щодо в’їзду, встановлених у статті 6 (1), і не належить до категорій осіб, указаних у статті 6 (5), відмовляють у в’їзді на території держав-членів. Це не повинно обмежувати застосування спеціальних положень про право на притулок та міжнародний захист або видачу довгострокових віз.

2. У в’їзді можуть відмовити лише шляхом ухвалення обґрунтованого рішення із зазначенням точних причин відмови. Рішення ухвалює орган, уповноважений згідно з національним правом. Таке рішення набуває чинності відразу.

Обґрунтоване рішення, у якому зазначено точні причини відмови, видають у вигляді стандартної форми, зразок якої міститься в додатку V, частина В, та яку заповнив орган, уповноважений згідно з національним правом відмовляти у в’їзді. Заповнену стандартну форму вручають відповідному громадянину третьої країни, який повинен підтвердити отримання рішення про відмову за допомогою такої форми.

3. Особи, яким відмовили у в’їзді, мають право оскаржити таке рішення. Оскарження відбуваються відповідно до національного права. Громадянину третьої країни також надають у письмовій формі список контактних пунктів, які можуть надати інформацію про представників, компетентних діяти від імені громадянина третьої країни згідно з національним правом.

Подання такої скарги не призупиняє дію рішення про відмову у в’їзді.

Без обмеження будь-якої компенсації, наданої відповідно до національного права, відповідний громадянин третьої країни має право на виправлення державою-членом, яка відмовила у в’їзді, скасованої відмітки про в’їзд та будь-яких інших скасованих чи доданих відміток, якщо внаслідок оскарження визнали, що таке рішення про відмову у в’їзді безпідставне.

4. Прикордонники забезпечують, щоб громадянин третьої країни, якому відмовили у в'їзді, не в’їжджав на територію відповідної держави-члена.

5. Держави-члени збирають статистичні дані про кількість осіб, яким відмовили у в’їзді, причини відмови, громадянство осіб, яким відмовили у в’їзді, і тип кордону (сухопутний, повітряний чи морський), на якому їм відмовили у в’їзді, та надсилають їх щороку Комісії (Євростат) відповідно до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 862/2007 (- 13).

6. Детальні правила, які регулюють відмову у в’їзді, визначені в частині А додатка V.

Держави-члени повинні виділяти достатньо відповідного персоналу й ресурсів для здійснення прикордонного контролю на зовнішніх кордонах відповідно до статей 7-14 так, щоб забезпечити ефективний, високий та уніфікований рівень контролю на своїх зовнішніх кордонах.

1. Прикордонники здійснюють прикордонний контроль, передбачений статтями 7-14, відповідно до положень цього Регламенту та національного права.

Під час здійснення прикордонного контролю повноваження ініціювати кримінальні провадження, які покладені на прикордонників за національним правом і не входять до сфери застосування цього Регламенту, не зазнають впливу.

Держави-члени повинні забезпечувати, щоб прикордонники були профільними та відповідним чином підготовленими професіоналами, беручи до уваги спільні основні програми підготовки для прикордонників, встановлені й розроблені Європейським агентством з управління оперативною співпрацею на зовнішніх кордонах держав-членів ("Агентство"), яке створено згідно з Регламентом (ЄС) № 2007/2004. Програми підготовки передбачають спеціальну підготовку для виявлення ситуацій, до яких залучено вразливих осіб, таких як неповнолітні особи без супроводу і жертви торгівлі людьми, та реагування на такі ситуації. Держави-члени, за підтримки Агентства, повинні заохочувати прикордонників вивчати мови, необхідні для виконання їхніх завдань.

2. Держави-члени надають Комісії список національних служб, відповідальних за прикордонний контроль згідно з їхнім національним правом, відповідно до статті 39.

3. Для дієвого прикордонного контролю кожна з держав-членів повинна забезпечити тісну й постійну співпрацю між своїми національними службами, відповідальними за прикордонний контроль.

1. Держави-члени повинні допомагати одна одній і підтримувати тісну й постійну співпрацю з метою дієвого здійснення прикордонного контролю відповідно до статей 7-16. Вони повинні обмінюються всією відповідною інформацією.

2. Агентство координує оперативну співпрацю між державами-членами у сфері управління зовнішніми кордонами.

3. Без обмеження компетенцій Агентства, держави-члени можуть продовжувати оперативну співпрацю з іншими державами-членами та/або третіми країнами на зовнішніх кордонах, у тому числі обмін офіцерами зв’язку, якщо така співпраця доповнює заходи Агентства.

Держави-члени повинні утримуватися від будь-якої діяльності, яка може загрожувати функціонуванню Агентства або досягненню його цілей.

Держави-члени звітують Агентству про оперативну співпрацю, згадану в першому підпараграфі.

4. Держави-члени повинні забезпечувати підготовку з питань правил прикордонного контролю і фундаментальних прав. У зв’язку з цим повинні бути враховані спільні стандарти підготовки, які встановило і далі розвиває Агентство.

1. Держави-члени, які не застосовують статтю 22 на своїх спільних сухопутних кордонах, можуть до дати застосування вказаної статті спільно контролювати такі спільні кордони, і в такому разі особу можуть зупинити лише один раз для проведення перевірок на в’їзді та виїзді, без обмеження індивідуальної відповідальності держав-членів, що виникає на підставі статей 7-14.

З такою метою держави-члени можуть укладати двосторонні угоди між собою.

2. Держави-члени інформують Комісію про будь-які угоди, укладені відповідно до параграфа 1.

Конкретні правила, визначені в додатку VI, застосовують до перевірок на різних типах кордонів та різних транспортних засобів, які використовують для перетинання кордону у пунктах пропуску через кордон.

Такі конкретні правила можуть містити відступи від статей 5 та 6 і статей 8-14.

1. Конкретні правила, визначені в додатку VII, застосовують до таких категорій осіб:

(a) глав держав та членів їхньої делегації (їхніх делегацій);

(b) пілотів повітряних суден та інших членів екіпажу;

(c) моряків;

(d) власників дипломатичних, офіційних або службових паспортів та членів міжнародних організацій;

(e) транскордонних працівників;

(f) неповнолітніх;

(g) рятувальних служб, поліцейських і пожежних бригад та прикордонників;

(h) працівників на морських установках.

Такі конкретні правила можуть містити відступи від статей 5 та 6 і статей 8-14.

2. Держави-члени надсилають Комісії зразки карт, виданих їхніми міністерствами закордонних справ акредитованим членам дипломатичних місій і консульських представництв та членам їхніх сімей згідно зі статтею 39.

1. У разі зазначення у звіті про оцінювання, підготовленому відповідно до статті 14 Регламенту (ЄС) № 1053/2013, серйозних недоліків у здійсненні контролю зовнішніх кордонів та для забезпечення відповідності рекомендаціям, указаним у статті 15 вказаного Регламенту, Комісія, шляхом ухвалення імплементаційного акта, може рекомендувати оціненій державі-члену вжити певних конкретних заходів, які можуть охоплювати один чи обидва з таких заходів:

(a) ініціювати розміщення європейських прикордонних загонів відповідно до Регламенту (ЄС) № 2007/2004;

(b) подати Агентству свої стратегічні плани на основі оцінки ризику, у тому числі інформації про розміщення персоналу й обладнання, для отримання його висновку.

Такий імплементаційний акт ухвалюють згідно з процедурою вивчення, згаданою у статті 38 (2).

2. Комісія регулярно інформує комітет, створений відповідно до статті 38 (1), про прогрес у реалізації заходів, зазначених у параграфі 1 цієї статті, та його вплив на виявлені недоліки.

Вона також інформує Європейський Парламент і Раду.

3. Якщо у звіті про оцінювання, вказаному в параграфі 1, встановлено, що оцінена держава-член серйозно нехтує своїми обов’язками і тому повинна відзвітувати про виконання відповідного плану дій протягом трьох місяців згідно зі статтею 16 (4) Регламенту (ЄС) № 1053/2013, та, якщо після завершення такого тримісячного періоду Комісія виявляє, що ситуація триває, вона може розпочати застосування процедури, передбаченої у статті 29 цього Регламенту, якщо для цього виконано всі умови.

Внутрішні кордони можна перетинати у будь-якому пункті без проведення перевірки осіб на кордоні, незалежно від їхнього громадянства.

Відсутність прикордонного контролю на внутрішніх кордонах не впливає на:

(a) виконання поліцейських повноважень компетентними органами держав-членів згідно з національним правом, якщо виконання таких повноважень не має сили, еквівалентної силі перевірок на кордоні; це положення також застосовують у прикордонних зонах. У розумінні першого речення, виконання поліцейських повноважень не можуть, зокрема, вважати еквівалентним виконанню перевірок на кордоні, якщо поліцейські заходи:

(i) не мають за ціль прикордонний контроль;

(ii) ґрунтуються на загальній інформації і досвіді поліції щодо можливих загроз громадській безпеці та мають на меті, зокрема, боротьбу з транскордонною злочинністю;

(iii) розроблено й реалізовано в такий спосіб, який чітко відрізняється від способу проведення систематичних перевірок осіб на зовнішніх кордонах;

(iv) здійснюють на основі вибіркових перевірок;

(b) перевірки безпеки щодо осіб, які виконують компетентні органи в портах і аеропортах відповідно до права кожної держави-члена, працівники порту чи аеропорту або перевізники, за умови, що такі перевірки виконують щодо осіб, які подорожують територією держави-члена;

(c) можливість держави-члена передбачити в законі обов’язок мати або носити із собою документи;

(d) можливість держави-члена передбачити в законі обов’язок громадян третіх країн повідомляти про їх присутність на її території відповідно до положень статті 22 Конвенції про реалізацію Шенгенської угоди від 14 червня 1985 року між урядами держав Економічного союзу Бенілюкс, Федеративної Республіки Німеччина і Французької Республіки про поступове скасування перевірок на їхніх спільних кордонах ("Шенгенська конвенція").

Держави-члени повинні усувати всі перешкоди для безперебійного потоку руху в пунктах пропуску для автомобільного сполучення на внутрішніх кордонах, зокрема будь-яке обмеження швидкості, підставою для яких не є виключно міркування безпеки на дорозі.

Водночас держави-члени повинні бути готовими забезпечити наявність матеріально-технічної бази для проведення перевірок на випадок відновлення контролю на внутрішніх кордонах.

1. Якщо на території без внутрішнього прикордонного контролю існує серйозна загроза публічній політиці або внутрішній безпеці у державі-члені, така держава-член може як виняток відновити прикордонний контроль на всіх своїх внутрішніх кордонах або їхніх окремих ділянках на обмежений період до 30 днів або на час передбачуваного існування такої серйозної загрози, якщо він перевищує 30 днів. Обсяг і тривалість тимчасового відновлення прикордонного контролю на внутрішніх кордонах не повинні перевищувати строго необхідних для усунення такої серйозної загрози обсягу й тривалості.

2. Прикордонний контроль на зовнішніх кордонах відновлюють лише як крайній захід і відповідно до статей 27, 28 та 29. Критерії, вказані відповідно у статтях 26 та 30, беруть до уваги в кожному випадку розгляду рішення про відновлення прикордонного контролю на внутрішніх кордонах згідно зі статтями 27, 28 або 29 відповідно.

3. Якщо тривалість серйозної загрози публічній політиці чи внутрішній безпеці у державі-члені перевищує період, передбачений у параграфі 1 цієї статті, така держава-член може продовжувати прикордонний контроль на внутрішніх кордонах, беручи до уваги критерії, вказані у статті 26, та відповідно до статті 27, на тих самих підставах, які вказані у параграфі 1 цієї статті, та беручи до уваги будь-які нові елементи, на поновлювані періоди до 30 днів.

4. Загальний період, протягом якого прикордонний контроль відновлюють на внутрішніх кордонах, у тому числі будь-яке продовження, передбачене згідно з параграфом 3 цієї статті, не повинен перевищувати шести місяців. За виняткових обставин, як указано в статті 29, такий загальний період може бути подовжено щонайбільше до двох років відповідно до параграфа 1 вказаної статті.

Якщо держава-член вирішує, як крайній захід, тимчасово відновити прикордонний контроль на одному чи декількох зі своїх внутрішніх кордонів або на окремих його ділянках або вирішує продовжити період такого відновлення відповідно до статті 25 або статті 28 (1), вона повинна оцінити ступінь вірогідності належного усунення в результаті такого заходу загрози публічній політиці чи внутрішній безпеці та оцінити пропорційність заходу такій загрозі. Під час виконання такого оцінювання держава-член повинна взяти до уваги, зокрема, таке:

(a) імовірний вплив будь-яких загроз її публічній політиці чи внутрішній безпеці, у тому числі терористичних інцидентів чи загроз, у тому числі таких, які становить організована злочинність;

(b) імовірний вплив такого заходу на вільний рух осіб територією без контролю внутрішніх кордонів.

1. Якщо держава-член планує відновити прикордонний контроль на внутрішніх кордонах відповідно до статті 25, вона повідомляє інші держави-члени та Комісію щонайпізніше за чотири тижні до запланованого відновлення або у коротший період, якщо про обставини, які спричинили необхідність відновлення прикордонного контролю на внутрішніх кордонах, стало відомо менше ніж за чотири тижні до запланованого відновлення. Для цього держава-член надає таку інформацію:

(a) причини запропонованого відновлення, у тому числі релевантні дані, які детально описують події, що становлять серйозну загрозу її публічній політиці або внутрішній безпеці;

(b) сферу застосування запропонованого відновлення із зазначенням ділянки або ділянок внутрішніх кордонів, на яких потрібно відновити прикордонний контроль;

(c) назви уповноважених пунктів пропуску;

(d) дату і тривалість запланованого відновлення;

(e) у відповідних випадках заходи, які необхідно вжити іншим державам-членам.

Двоє або більше держав-членів можуть спільно надіслати повідомлення відповідно до першого підпараграфа.

За необхідності Комісія може вимагати додаткову інформацію від відповідної держави-члена (відповідних держав-членів).

2. Інформацію, згадану в параграфі 1, подають Європейському Парламенту і Раді у той самий час, коли її повідомляють іншим державам-членам і Комісії згідно з указаним параграфом.

3. Держави-члени, які надсилають повідомлення згідно з параграфом 1, можуть, за необхідності та відповідно до національного права, вирішити засекретити частини інформації.

Таке засекречення не повинне унеможливлювати надання Комісією інформації Європейському Парламенту. Передавання й опрацювання інформації і документів, які передаються Європейському Парламенту згідно з цією статтею, відбувається згідно з правилами передавання й опрацювання секретної інформації, застосовними між Європейським Парламентом і Комісією.

4. Після надіслання державою-членом повідомлення згідно з параграфом 1 та з метою консультування, передбаченого в параграфі 5, Комісія або будь-яка інша держава-член можуть, без обмеження статті 72 ДФЄС, надати висновок.

Якщо на основі інформації, яка міститься у повідомленні, або будь-якої додаткової отриманої Комісією інформації Комісія має сумніви щодо необхідності чи пропорційності запланованого відновлення прикордонного контролю на внутрішніх кордонах або вважає, що було б доцільним отримати консультацію щодо певного аспекту повідомлення, вона надає висновок про це.

5. Щодо інформації, зазначеної в параграфі 1, та будь-яких висновків Комісії чи держави-члена згідно з параграфом 4 повинні проводити консультації, у тому числі, залежно від випадку, спільні зустрічі між державами-членами, які планують відновити прикордонний контроль на внутрішніх кордонах, іншими державами-членами, особливо тими, на

які безпосередньо впливають такі заходи, і Комісією з метою організації, залежно від випадку, взаємної співпраці між державами-членами та вивчення пропорційності заходів до подій, які призвели до відновлення прикордонного контролю та загрози публічній політиці чи внутрішній безпеці.

6. Консультація, згадана в параграфі 5, повинна відбутися щонайменше за десять днів до запланованої дати відновлення прикордонного контролю.

1. Якщо в державі-члені існує серйозна загроза публічній політиці або внутрішній безпеці, яка вимагає негайного реагування, відповідна держава-член може як виняток негайно відновити прикордонний контроль на внутрішніх кордонах на обмежений період до десяти днів.

2. Якщо держава-член відновлює прикордонний контроль на внутрішніх кордонах, вона одночасно повідомляє про це інші держави-члени та Комісію та надає інформацію, згадану в статті 27 (1), у тому числі причини, які обґрунтовують використання процедури, визначеної у цій статті. Комісія може надавати іншим державам-членам консультації відразу після отримання такого повідомлення.

3. Якщо тривалість серйозної загрози публічній політиці чи внутрішній безпеці перевищує період, передбачений у параграфі 1 цієї статті, така держава-член може вирішити продовжувати прикордонний контроль на внутрішніх кордонах на поновлювані періоди до 20 днів. Вчиняючи так, відповідна держава-член повинна брати до уваги критерії, згадані у статті 26, у тому числі оновлену оцінку необхідності та пропорційності заходу, та будь-які нові елементи.

У разі такого продовження положення статті 27 (4) та(5) застосовують mutatis mutandis, а консультацію проводять без зволікань після повідомлення Комісії та держав-членів про рішення щодо продовження.

4. Без обмеження статті 25 (4), загальний період, протягом якого прикордонний контроль відновлюють на внутрішніх кордонах, з урахуванням початкового періоду згідно з параграфом 1 цієї статті та всіх продовжень згідно з параграфом 3 цієї статті не повинен перевищувати двох місяців.

5. Комісія без зволікань інформує Європейський Парламент про повідомлення, надані відповідно до цієї статті.

1. За виняткових обставин, за яких виникає загроза загальному функціонуванню території без внутрішнього прикордонного контролю внаслідок систематичних серйозних недоліків, пов’язаних із зовнішнім прикордонним контролем, як зазначено в статті 21цього Регламенту, або внаслідок невиконання державою-членом рішення, згаданого у статті 19 (1) Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 2016/1624 (- 14), і оскільки такі обставини є серйозною загрозою публічній політиці чи внутрішній безпеці на території без внутрішнього прикордонного контролю або на окремих її частинах, прикордонний контроль на внутрішніх кордонах може бути відновлено відповідно до параграфа 2 цієї статті на період до шести місяців. Зазначений період може бути продовжено на період до шести місяців не більше трьох разів, якщо виняткові обставини тривають.

2. Як крайній захід та як захід для захисту спільних інтересів на території без внутрішнього прикордонного контролю, якщо всі інші заходи, зокрема ті, що згадані у статті 21 (1), не є дієвими у зменшенні виявленої серйозної загрози, Рада може рекомендувати одній або декільком державам-членам ухвалити рішення про відновлення прикордонного контролю на всіх внутрішніх кордонах або на їхніх певних ділянках. Рекомендація Ради повинна ґрунтуватися на пропозиції Комісії. Держави-члени можуть звернутися до Комісії з проханням подати таку пропозицію Раді для надання рекомендації.

У своїй рекомендації Рада щонайменше зазначає інформацію, згадану в статті 27 (1) (а)-(е).

Рада може рекомендувати продовження відповідно до умов і процедури, визначених у цій статті.

Перед відновленням прикордонного контролю на всіх внутрішніх кордонах або їхніх окремих ділянках згідно з цим параграфом держава-член повідомляє про це інші держави-члени, Європейський Парламент і Комісію.

3. Якщо держава-член не виконує рекомендації, згаданої в параграфі 2, така держава-член без зволікань та у письмовій формі інформує Комісію про причини цього.

У такому випадку Комісія повинна представити Європейському Парламенту і Раді звіт про оцінювання причин, про які повідомила відповідна держава-член, та наслідків для захисту спільних інтересів на території без внутрішнього прикордонного контролю.

4. На належно обґрунтованих підставах нагальності, пов’язаних із ситуаціями, у яких про обставини, що спричинили необхідність продовження прикордонного контролю на внутрішніх кордонах відповідно до параграфа 2, стає відомо менше ніж за 10 днів до закінчення попереднього періоду відновлення, Комісія може ухвалити будь-які необхідні рекомендації шляхом ухвалення негайно застосовних імплементаційних актів відповідно до процедури, згаданої у статті 38 (3). Протягом 14 днів після ухвалення таких рекомендацій Комісія подає Раді пропозицію щодо рекомендації відповідно до параграфа 2 цієї статті.

5. Ця стаття не обмежує заходів, яких можуть вжити держави-члени у разі наявності серйозної загрози публічній політиці чи внутрішній безпеці згідно зі статтями 25, 27 та 28.

1. Якщо Рада рекомендує як крайній захід відповідно до статті 29 (2) тимчасово відновити прикордонний контроль на одному чи декількох зі своїх внутрішніх кордонів або на окремих його ділянках, вона повинна оцінити ступінь вірогідності належного усунення в результаті такого заходу загрози публічній політиці чи внутрішній безпеці на території без внутрішнього прикордонного контролю та оцінити пропорційність заходу такій загрозі. Таке оцінювання повинне ґрунтуватися на детальній інформації, яку надала відповідна держава-член (відповідні держави-члени) та Комісія, а також на будь-якій іншій релевантній інформації, у тому числі будь-якій інформації, отриманій відповідно до параграфа 2 цієї статті. Під час виконання такого оцінювання держава-член повинна взяти до уваги, зокрема, такі міркування:

(a) наявність заходів технічної чи фінансової підтримки, які можна було б використати або було використано на національному рівні, на рівні Союзу чи на обох рівнях, у тому числі допомога органів, офісів чи агентств Союзу, таких як Агентство, Європейський офіс підтримки з питань притулку, створений згідно з Регламентом Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 439/2010 (- 15), або Європейський поліцейський офіс ("Європол"), створений згідно з Рішенням 2009/371/ЮВС , та ступінь вірогідності належного усунення в результаті таких заходів загрози публічній політиці чи внутрішній безпеці на території без внутрішнього прикордонного контролю;