Цей Регламент засновує Європейську прокуратуру та визначає правила її функціонування.

Для цілей цього Регламенту застосовують такі терміни та означення:

(1) "держава-член" означає, якщо не зазначено інакше, зокрема, у главі VIII, державу-член, яка бере участь у посиленій співпраці щодо заснування Європейської прокуратури, дозвіл на яку вважається наданим відповідно до третього підпараграфа статті 86(1) ДФЄС або на підставі рішення, ухваленого відповідно до другого або третього підпараграфа статті 331(1) ДФЄС;

(2) "особа" означає будь-яку фізичну чи юридичну особу;

(3) "фінансові інтереси Союзу" означають усі доходи, видатки та активи, покриті, придбані за рахунок або завдяки бюджету Союзу та бюджетів установ, органів, офісів та агентств, створених відповідно до Договорів, та бюджетів, щодо яких вони здійснюють управління та моніторинг;

(4) "персонал Європейської прокуратури" означає персонал на центральному рівні, який підтримує Колегію, постійні палати, Головного прокурора ЄС, прокурорів ЄС, делегованих прокурорів ЄС та адміністративного директора під час щоденної діяльності, спрямованої на здійснення завдань Європейської прокуратури відповідно до цього Регламенту;

(5) "провідний делегований прокурор ЄС" означає делегованого прокурора ЄС, відповідального за розслідування та кримінальні переслідування, які він/вона ініціював або ініціювала, які було передано йому/їй в рамках розподілення або які він/вона взяв або взяла на себе, застосовуючи право на витребування справи від держави-члена відповідно до статті 27;

(6) "помічний делегований прокурор ЄС" означає делегованого прокурора ЄС, який розташований у державі-члені, іншій ніж держава-член провідного делегованого прокурора ЄС, де здійснюється розслідування або інші заходи, доручені йому або їй;

(7) "персональні дані" означає будь-яку інформацію, що стосується ідентифікованої або ідентифіковної фізичної особи ("суб’єкт даних"); ідентифіковною фізичною особою є особа, яку прямо чи опосередковано може бути ідентифіковано, зокрема, за такими ідентифікаторами, як ім’я, ідентифікаційний номер, дані про місцеперебування, онлайн-ідентифікатор або за одним чи декількома факторами, що є специфічними для фізичної, фізіологічної, генетичної, психологічної, економічної, культурної або соціальної ідентичності такої фізичної особи;

(8) "опрацювання" означає будь-яку операцію або низку операцій з персональними даними або наборами персональних даних із використанням автоматизованих засобів або без них, такі як збирання, реєстрація, організація, структурування, зберігання, адаптація чи зміна, пошук, ознайомлення, використання, розкриття через передавання, розповсюдження чи надання іншим чином, упорядкування чи комбінування, обмеження, видалення чи знищення;

(9) "обмеження опрацювання" означає позначення збережених персональних даних з метою обмеження їх опрацювання в майбутньому;

(10) "профайлінг" означає будь-яку форму автоматизованого опрацювання персональних даних, що складається із використання персональних даних для оцінювання окремих персональних аспектів, що стосуються фізичної особи, зокрема, для аналізу або прогнозування аспектів, що стосуються продуктивності суб’єкта даних на роботі, економічної ситуації, здоров’я, особистих переваг, інтересів, надійності, поведінки, місця перебування або пересування;

(11) "використання псевдонімів" означає опрацювання персональних даних у такий спосіб, що персональні дані більше не можна віднести до конкретного суб’єкта даних без використання додаткової інформації, за умови що таку додаткову інформацію зберігають окремо і на неї поширюється застосування технічних та організаційних інструментів для забезпечення того, що персональні дані не віднесено до фізичної особи, яку ідентифіковано чи може бути ідентифіковано;

(12) "картотека" означає будь-який структурований набір персональних даних, доступ до якого надають відповідно до спеціальних критеріїв, є централізованим, децентралізованим або розосередженим на функціональній або географічній основі;

(13) "контролер" означає Європейську прокуратуру чи інший компетентний орган, який самостійно чи спільно з іншими визначає цілі та засоби опрацювання персональних даних; якщо цілі та засоби такого опрацювання визначаються правом Європейського Союзу чи держави-члена, контролер або спеціальні критерії його призначення може бути передбачено правом Європейського Союзу чи держави-члена;

(14) "оператор" означає фізичну чи юридичну особу, орган публічної влади, агентство чи інший орган, який опрацьовує персональні дані від імені контролера;

(15) "отримувач" означає фізичну чи юридичну особу, орган публічної влади, агентство чи інший орган, якому розкривають персональні дані, незалежно від того, чи є вони третьою стороною. Проте, органи публічної влади держав-членів Європейського Союзу, інші ніж компетентні органи, визначені у пункті 7(a) статті 3 Директиви (ЄС) 2016/680, що отримують персональні дані в рамках конкретного запиту Європейської прокуратури, не повинні вважатися отримувачами; опрацювання таких даних такими органами публічної влади повинно відповідати застосовним нормам про захист даних відповідно до цілей опрацювання;

(16) "порушення захисту персональних даних" означає порушення безпеки, що призводить до випадкового чи незаконного знищення, втрати, зміни, несанкціонованого розкриття або доступу до персональних даних, які передано, збережено або іншим чином опрацьовано;

(17) "адміністративні персональні дані" означає усі персональні дані, які опрацьовує Європейська прокуратура, крім оперативних персональних даних;

(18) "оперативні персональні дані" означає усі персональні дані, які опрацьовує Європейська прокуратура для цілей, встановлених у статті 49;

(19) "генетичні дані" означає персональні дані, що стосуються вроджених або набутих генетичних ознак фізичної особи, надають унікальну інформацію про фізіологію чи здоров’я такої фізичної особи та такі, що отримані, зокрема, в результаті аналізу біологічної проби, взятої у відповідної фізичної особи;

(20) "біометричні дані" означають персональні дані, отримані в результаті спеціального технічного опрацювання, що стосується фізичних, фізіологічних чи поведінкових ознак фізичної особи, таких як, зображення обличчя чи дактилоскопічні дані, що дають змогу однозначно ідентифікувати або підтверджують однозначну ідентифікацію фізичної особи;

(21) "дані стосовно стану здоров’я" означає персональні дані, що стосуються стану фізичного чи психічного здоров’я фізичної особи, в тому числі надання медичних послуг, що відображають інформацію про його або її стан здоров’я;

(22) "наглядовий орган" означає незалежний публічний орган, заснований державою-членом відповідно до статті 51 Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2016/679 (-1) або відповідно до статті 41 Директиви (ЄС) 2016/680;

(23) "міжнародна організація" означає організацію та її підпорядковані органи, що регулюються публічним міжнародним правом, або будь-який інший орган, заснований договором або на основі договору між двома чи декількома державами.

1. Цим засновується Європейська прокуратура як орган Союзу.

2. Європейська прокуратура має правосуб’єктність.

3. Європейська прокуратура співпрацює з Євроюстом та користується його підтримкою відповідно до статті 100.

Європейська прокуратура відповідає за розслідування кримінальних злочинів, що негативно впливають на фінансові інтереси Союзу, встановлених Директивою (ЄС) 2017/1371 та цим Регламентом, за кримінальне переслідування учасників та співучасників таких злочинів та за їх віддавання під суд. У цьому зв’язку Європейська прокуратура здійснює розслідування, кримінальне переслідування та виконує функції обвинувача у компетентних судах держав-членів до ухвалення остаточного рішення у справі.

1. У своїй діяльності Європейська прокуратура забезпечує дотримання прав, визначених у Хартії.

2. Принципи верховенства права та пропорційності мають зобов’язальний характер для Європейської прокуратури щодо всієї її діяльності.

3. Розслідування і кримінальні переслідування, які здійснюються від імені Європейської прокуратури, регулюються цим Регламентом. Національне право застосовується мірою, якою питання відповідне не регулюється цим Регламентом. Якщо інше не визначено цим Регламентом, застосовне національне право - це право держави-члена, чий делегований прокурор ЄС здійснює провадження у справі відповідно до статті 13(1). Якщо питання регулюються і національним правом, і цим Регламентом, переважну силу мають положення цього Регламенту.

4. Європейська прокуратура здійснює свої розслідування в неупереджений спосіб та намагається отримувати всі відповідні докази як обвинувального, так і виправдувального характеру.

5. Європейська прокуратура відкриває та здійснює розслідування без необґрунтованої затримки.

6. Компетентні національні органи активно допомагають Європейській прокуратурі та підтримують її у здійсненні розслідувань і кримінальних переслідувань. До будь-якої дії, політики або процедури відповідно до цього Регламенту застосовується принцип щирої співпраці.

1. Європейська прокуратура є незалежною. Головний прокурор ЄС, заступники Головного прокурора ЄС, прокурори ЄС, делеговані прокурори ЄС, адміністративний директор, а також персонал Європейської прокуратури діють в інтересах Союзу в цілому відповідно до положень права, та під час виконання своїх обов’язків згідно з цим Регламентом вони не повинні очікувати надання інструкцій або отримувати вказівки від будь-якої особи поза межами Європейської прокуратури, будь-якої держави-члена Європейського Союзу або будь-якої установи, органу, офісу або агентства Союзу. Держави-члени Європейського Союзу, а також установи, органи, офіси та агентства Союзу повинні поважати незалежність Європейської прокуратури, та повинні утримуватися від намагань вплинути на неї у процесі здійснення нею своїх завдань.

2. Стосовно своєї діяльності Європейська прокуратура підзвітна Європейському Парламенту, Раді та Комісії, та вона повинна подавати щорічні звіти відповідно до статті 7.

1. Європейська прокуратура щорічно складає та оприлюднює Річний звіт стосовно своєї загальної діяльності офіційними мовами установ Союзу. Вона надсилає такий звіт Європейському Парламенту і національним парламентом, а також Раді і Комісії.

2. Головний прокурор ЄС раз на рік виступає перед Європейським Парламентом і Радою та перед національними парламентами держав-членів на їхній запит для представлення звіту щодо загальної діяльності Європейської прокуратури, без обмеження обов’язку щодо таємниці та конфіденційності окремих справ та персональних даних. Під час слухань, організованих національними парламентами, Головного прокурора ЄС може заміщати один зі заступників Головного прокурора ЄС.

1. Європейська прокуратура є неподільним органом Союзу, який діє як єдиний офіс із децентралізованою структурою.

2. Організація Європейської прокуратури має два рівні: центральний та децентралізований.

3. До центрального рівня належить головний офіс, який вважається є місцем розташування Європейської прокуратури. До структури головного офісу входять: Колегія, постійні палати, Головний прокурор ЄС, заступники Головного прокурора ЄС, прокурори ЄС та адміністративний директор.

4. До децентралізованого рівня належать делеговані прокурори ЄС, місцем розташування яких є держави-члени.

5. Персонал Європейської прокуратури допомагає головному офісу та делегованим прокурорам ЄС здійснювати їхні обов’язки відповідно до положень цього Регламенту.

1. До складу Колегії Європейської прокуратури входить Головний прокурор ЄС та по одному прокурору ЄС від кожної держави-члена. Головний прокурор ЄС головує на засіданнях Колегії та відповідає за їх підготовку.

2. Колегія регулярно проводить засідання та відповідає за загальний нагляд за діяльністю Європейської прокуратури. Вона ухвалює рішення щодо стратегічних питань, а також щодо загальних питань, які виникають стосовно окремих справ, зокрема, у частині забезпечення узгодженості, ефективності та послідовності у політиці переслідування Європейської прокуратури через держави-члени, а також стосовно інших питань, як вказано у цьому Регламенті. Колегія не ухвалює оперативних рішень в рамках окремих справ. Внутрішній регламент Європейської прокуратури визначає механізми здійснення Колегією загальної наглядової діяльності та ухвалення рішень щодо стратегічних та загальних питань відповідно до цієї статті.

3. За пропозицією Головного прокурора ЄС та відповідно до внутрішнього регламенту Європейської прокуратури, Колегія створює постійні палати.

4. Колегія ухвалює внутрішній регламент Європейської прокуратури відповідно до статті 21, та визначає відповідальність щодо здійснення функцій членами Колегії та персоналом Європейської прокуратури.

5. Якщо інше не передбачено цим Регламентом, Рада ухвалює рішення простою більшістю голосів своїх членів. Будь-який член Колегії має право ініціювати голосування стосовно питань, які вирішуються Колегією. Кожен член Колегії має один голос. Головний прокурор ЄС повинен мати вирішальний голос у випадку рівності голосів щодо будь-якого питання, рішення стосовно якого ухвалює Колегія.

1. У постійних палатах головує Головний прокурор ЄС або один із заступників Головного прокурора ЄС, або прокурор ЄС, призначений головою відповідно до внутрішнього регламенту Європейської прокуратури. Крім цього, до складу постійних палат повинні входити два постійні члени. Кількість постійних палат, їх склад, а також розподіл компетенцій між палатами визначаються з огляду на функціональні потреби Європейської прокуратури. Формування постійних палат здійснюється відповідно до внутрішнього регламенту Європейської прокуратури.

Внутрішній регламент Європейської прокуратури повинен забезпечувати рівномірний розподіл робочого навантаження на основі системи випадкового розподілу справ та, у виняткових випадках, повинен містити процедури, якщо це необхідно для належного функціонування Європейської прокуратури, для випадків, коли Головний прокурор ЄС вирішить відійти від принципу випадкового розподілу.

2. Постійні палати здійснюють моніторинг та керування розслідуваннями та переслідуваннями, які здійснюються делегованими прокурорами ЄС відповідно до параграфів 3, 4 і 5 цієї статті. Вони також забезпечують координацію розслідувань та переслідувань у транскордонних справах та забезпечують виконання рішень, ухвалених Колегією відповідно до статті 9(2).

3. Відповідно до умов і процедур, визначених цим Регламентом, якщо вони підлягають застосуванню після розгляду проекту рішення, представленого провідним делегованим прокурором ЄС, постійні палати ухвалюють рішення щодо таких питань:

(a) передавання справи на розгляд до суду відповідно до статей 36(1),(3) і (4);

(b) закриття справи відповідно до пунктів (a)-(g) статті 39(1);

(c) застосування спрощеної процедури переслідування та надання розпорядження делегованому прокурору ЄС діяти з метою ухвалення остаточного рішення у справі відповідно до статті 40;

(d) спрямування справи до національних органів відповідно до статей 34(1), (2), (3) або (6);

(e) повторне відкриття розслідування відповідно до статті 39(2).

4. Якщо необхідно, постійні палати ухвалюють такі рішення, відповідно до умов та процедур, визначених у цьому Регламенті, про:

(a) надання розпорядження делегованому прокурору ЄС ініціювати розслідування відповідно до правил, визначених у статті 26(1)-(4), якщо розслідування не було ініційовано;

(b) надання розпорядження делегованому прокурору ЄС реалізувати право на витребування справи відповідно до статті 27(6), якщо справу не було передано із застосуванням права на витребування справи;

(c) спрямування на розгляд Колегії стратегічних або загальних питань, які виникають на основі окремих справ відповідно до статті 9(2);

(d) розподіл справи відповідно до статті 26(3);

(e) перерозподіл справи відповідно до статті 26(5)або 28(3);

(f) схвалення рішення прокурора ЄС про здійснення розслідування ним або нею самостійно відповідно до статті 28(4).

5. Компетентна постійна палата, діючи через європейського прокурора, який здійснює нагляд за розслідуванням або переслідуванням, може у певному випадку надавати розпорядження відповідно до застосовного національного права провідному делегованому прокурору ЄС, якщо це необхідно для ефективного здійснення розслідування чи переслідування в інтересах правосуддя або для забезпечення узгодженого функціонування Європейської прокуратури.

6. Постійна палата ухвалює рішення простою більшістю голосів. Палата голосує на вимогу будь-якого з її членів. Кожен член має один голос. За рівної кількості голосів, голова має вирішальний голос. Рішення ухвалюються після обговорення під час засідання палати на основі проекту рішення, запропонованого провідним делегованим прокурором ЄС, якщо застосовно.

На запит, постійна палата надає доступ до всіх матеріалів справи для цілей підготовки рішень.

7. Постійні палати можуть ухвалити рішення про делегування повноважень щодо вироблення й ухвалення рішень відповідно до пункту (a) або (b) параграфа 3 цієї статті, та в останньому випадку лише щодо правил, визначених у пунктах (a)-(f) статті 39(1), прокурору ЄС, який здійснює нагляд у справі відповідно достатті 12(1), якщо таке делегування повноважень може бути належним чином обґрунтоване з огляду на ступінь тяжкості злочину або комплексний характер провадження окремої справи, стосовно злочину, який завдав шкоди або ймовірно може завдати шкоди фінансовим інтересам Союзу в розмірі менше 100000 євро.

Внутрішній регламент Європейської прокуратури повинен містити настанови, що забезпечують його послідовне застосування в межах Європейської прокуратури.

Постійна палата інформує Головного прокурора ЄС про будь-яке рішення, яке стосується делегування повноважень стосовно вироблення й ухвалення рішень. Після отримання такої інформації, Головний прокурор ЄС може протягом трьох днів вимагати від постійної палати перегляду її рішення, якщо Головний прокурор ЄС вважає, що цього вимагає інтерес у забезпеченні узгодженості розслідувань та переслідувань Європейської прокуратури. Якщо Головний прокурор ЄС є членом відповідної постійної палати, право вимагати згаданий вище перегляд здійснює один із заступників Головного прокурора ЄС. Прокурор ЄС, який здійснює нагляд, звітує перед постійною палатою про остаточне завершення розгляду справи, а також повідомляє будь-яку іншу інформацію або обставини, які, на його або її погляд, можуть призвести до необхідності здійснення нового оцінювання можливості збереження делегованих повноважень, зокрема, за обставин, зазначених у статті 36(3).

Рішення про делегування повноважень стосовно вироблення й ухвалення рішень може бути скасовано у будь-який момент на вимогу одного з членів постійної палати, та при цьому таке рішення про скасування ухвалюється відповідно до параграфа 6 цієї статті. Делегування може бути скасовано після заміщення делегованим прокурором ЄС прокурора ЄС відповідно до статті 16(7).

Для забезпечення послідовного застосування принципу делегування, кожна постійна палата щорічно звітує перед Колегією про використання права на делегування повноважень.

8. Внутрішній регламент Європейської прокуратури повинен давати змогу постійним палатам ухвалювати рішення із застосуванням письмової процедури, яка повинна бути детально викладена у внутрішньому регламенті Європейської прокуратури.

Усі рішення, ухвалені відповідно до параграфів 3, 4, 5 та 7, та всі розпорядження, надані відповідно до зазначених параграфів, фіксуються у письмовій формі та стають частиною матеріалів справи.

9. Окрім постійних членів, прокурор ЄС, який здійснює нагляд за розслідуванням або переслідуванням відповідно до статті 12(1), бере участь в обговореннях у постійній палаті. Прокурор ЄС має право голосу стосовно рішень щодо розподілу або перерозподілу відповідно до статей 26(3), (4) і (5) і статті 27(6), щодо передавання справи на розгляд до суду відповідно до статті 36(3), якщо більше ніж одна держава-член має юрисдикцію у справі, а також у ситуаціях, визначених у статті 31(8), крім як стосовно рішень постійної палати щодо делегування повноважень або скасування делегованих повноважень відповідно до параграфа 7 цієї статті.

Постійна палата може також або на вимогу прокурора ЄС чи делегованого прокурора ЄС, або за власною ініціативою запрошувати прокурорів ЄС або делегованих прокурорів ЄС, яких стосується справа, брати участь у її засіданнях без права голосу.

10. Голови постійних палат повинні, відповідно до внутрішнього регламенту Європейської прокуратури, інформувати Колегію про рішення, ухвалені відповідно до цієї статті, щоб Колегія мала змогу виконувати свою роль згідно зі статтею 9(2).

1. Головний прокурор ЄС є керівником Європейської прокуратури. Головний прокурор ЄС організує роботу Європейської прокуратури, спрямовує її діяльність та ухвалює рішення відповідно до цього Регламенту та внутрішнього регламенту Європейської прокуратури.

2. Для допомоги у здійсненні його або її обов’язків та заміщення його або її за його чи її відсутності або неможливості присутності для виконання обов’язків, Головному прокурору ЄС призначається два заступника Головного прокурора ЄС.

3. Головний прокурор ЄС представляє Європейську прокуратуру у відносинах з установами Союзу та держав-членів Європейського Союзу та з третіми сторонами. Головний прокурор ЄС може делегувати свої представницькі завдання одному із заступників Головного прокурора ЄС або прокурору ЄС.

1. Від імені постійної палати та відповідно до будь-яких розпоряджень, наданих нею відповідно достатті 10(3), (4) і (5), прокурори ЄС здійснюють нагляд за розслідуваннями і переслідуваннями, повноваження щодо яких належать делегованим прокурорам ЄС, у провадженні яких справа перебуває у їхній державі-члені походження. Прокурори ЄС презентують коротку інформацію стосовно справ, щодо яких вони здійснюють нагляд, та, якщо застосовно, пропозицій щодо рішень, які згадана палата буде ухвалювати на основі проектів рішень, підготовлених делегованими прокурорами ЄС.

У внутрішньому регламенті Європейської прокуратури повинно бути, без обмеження статті 16(7), визначено механізм заміщення між прокурорами ЄС, якщо прокурор ЄС, який здійснює нагляд, тимчасово відсутній і не виконує свої обов’язки, або якщо існують інші причини, через які будь-який з прокурорів ЄС не може виконувати свої обов’язки. Прокурор ЄС, який заміщує іншого прокурора ЄС, може здійснювати будь-яку функцію прокурора ЄС, окрім можливості здійснювати розслідування, визначеної у статті 28(4).

2. Прокурор ЄС може надіслати запит, у виключному випадку, із причин, пов’язаних із навантаженням, що випливає з кількості розслідувань і переслідувань у державі-члені походження прокурора ЄС або з особистого конфлікту інтересів, щодо передання іншому прокурору ЄС нагляду за розслідуваннями і переслідуванням в окремих справах, які перебувають у провадженні делегованих прокурорів ЄС у його або її державі-члені походження, за його або її згодою. Головний прокурор ЄС ухвалює рішення щодо запиту з огляду на робоче навантаження прокурора ЄС. У разі конфлікту інтересів, який стосується прокурора ЄС, Головний прокурор ЄС задовольняє такий запит. Внутрішній регламент Європейської прокуратури визначає принципи, які регулюють таке рішення і процедуру подальшого розподілу справ. Стаття 28(4) не застосовується до розслідувань і переслідувань, нагляд за якими здійснюється відповідно до цього параграфа.

3. Прокурори ЄС, які здійснюють нагляд, можуть у певному випадку і відповідно до застосовного національного права та згідно з розпорядженнями, наданими постійною палатою, надавати розпорядження провідному делегованому прокурору ЄС, якщо це необхідно для ефективного здійснення розслідування або переслідування в інтересах правосуддя, або для забезпечення узгодженого функціонування Європейської прокуратури.

4. Якщо національне право держави-члена містить вказівки щодо внутрішнього перегляду певних актів у межах структури національної прокуратури, перегляд таких актів, який здійснюється делегованим прокурором ЄС, підпадає під наглядові повноваження прокурора ЄС, який здійснює нагляд, відповідно до внутрішнього регламенту Європейської прокуратури без обмеження наглядових і контрольних повноважень постійної палати.

5. Прокурори ЄС функціонують як сполучна ланка та інформаційні канали між постійними палатами та делегованими прокурорами ЄС у їхніх відповідних державах-членах походження. Вони здійснюють моніторинг імплементації завдань Європейської прокуратури у своїх відповідних державах-членах у тісних консультаціях із делегованими прокурорами ЄС. Вони забезпечують, відповідно до цього Регламенту та внутрішнього регламенту Європейської прокуратури, передання всієї релевантної інформації від центрального офісу делегованим прокурорам ЄС і навпаки.

1. Делеговані прокурори ЄС діють від імені Європейської прокуратури у відповідних державах-членах, і повинні мати такі самі повноваження, як національні прокурори щодо розслідувань, переслідувань і передавання справ на розгляд до суду, на додаток до та з огляду на спеціальні повноваження та статус, наданий їм, і відповідно до умов, визначених цим Регламентом.

Делеговані прокурори ЄС несуть відповідальність за розслідування і переслідування, ініційовані ними, які було розподілено їм або які вони взяли на себе із застосуванням права на витребування справи. Делеговані прокурори ЄС повинні орієнтуватися на вказівки та розпорядження постійної палати, яка має повноваження стосовно справи, а також розпорядження прокурора ЄС, який здійснює нагляд.

Делеговані прокурори ЄС повинні нести відповідальність за підготовку для передавання справи на розгляд до суду, зокрема, мати право звертатися з клопотаннями, брати участь у збиранні доказів та користуватися доступними засобами правового захисту відповідно до національного права.

2. У кожній державі-члені повинно бути два або більше делегованих прокурорів ЄС. Головний прокурор ЄС повинен, після консультацій і погодження з відповідними органами влади держав-членів, погодити кількість делегованих прокурорів ЄС, а також функціональний і територіальний розподіл компетенцій між делегованими прокурорами ЄС у межах кожної держави-члена.

3. Делеговані прокурори ЄС можуть також виконувати обов’язки національних прокурорів мірою, якою це не заважає їм виконувати свої обов’язки відповідно до цього Регламенту. Вони інформують про такі функції прокурорів ЄС, які здійснюють нагляд. У випадку, якщо делегований прокурор ЄС у будь-який визначений момент нездатний виконувати свої обов’язки як делегований прокурор ЄС через здійснення таких обов’язків як національний прокурор, він/вона повинен/повинна повідомити про це прокурора ЄС, який здійснює нагляд, який повинен провести консультації з компетентними національними органами прокуратури для визначення пріоритетності їхніх обов’язків відповідно до цього Регламенту. Прокурор ЄС може запропонувати постійній палаті перерозподілити справу іншому делегованому прокурору ЄС у цій самій державі-члені, або запропонувати здійснення розслідування його/її силами відповідно до статті 28(3) і (4).

1. Європейський Парламент і Рада за взаємною згодою призначають Головного прокурора ЄС на семирічний строк, який не підлягає поновленню. Рада діє простою більшістю голосів.

2. Головного прокурора ЄС обирають з числа кандидатів:

(a) які є чинними членами публічної прокуратури або судової влади держав-членів або чинними прокурорами ЄС;

(b) щодо незалежності яких відсутні сумніви;

(c) які володіють кваліфікаціями, необхідними для призначення до найвищих органів прокуратури і судових органів у своїх відповідних державах-членах, та мають дотичний практичний досвід роботи у національних правових системах, з фінансовими розслідуваннями та у міжнародній судовій співпраці щодо кримінальних справ, або які працювали на посаді прокурорів ЄС; та

(d) які мають достатній управлінський досвід та кваліфікації для цієї посади.

3. Відбір кандидатів ґрунтується на відкритому конкурсі, оголошення про який оприлюднюється в Офіційному віснику Європейського Союзу, після чого конкурсна комісія складає короткий список кваліфікованих кандидатів, який подається Європейському Парламенту і Раді. Ця конкурсна комісія складається з дванадцяти осіб, які обираються серед колишніх членів Суду ЄС і Рахункової Палати, колишніх національних представників Євроюсту, членів національних верховних судів, прокурорів високого рівня та юристів з визнаною компетенцією. Одну з обраних осіб пропонує Європейський Парламент. Рада повинна розробити правила діяльності конкурсної комісії та ухвалити рішення про призначення її членів за пропозицією Комісії.

4. Якщо прокурора ЄС призначають на посаду Головного прокурора ЄС, заповнення його посади прокурора ЄС відбувається без затримки відповідно до процедури, визначеної у статті 16(1) і (2).

5. Суд ЄС може, відповідно до подання Європейського Парламенту, Ради або Комісії, звільнити Головного прокурора ЄС, якщо він встановить, що він/вона більше не в змозі виконувати його/її обов’язки або що він/вона винний/винна у серйозних порушеннях.

6. Якщо Головний прокурор ЄС звільняється, якщо його/її звільнено або якщо він/вона залишає свою посаду через будь-яку причину, заповнення посади відбувається негайно відповідно до процедури, визначеної у параграфах 1, 2 і 3.

1. Колегія призначає двох прокурорів ЄС на посади заступників Головного прокурора ЄС на трирічний строк, який може бути поновлено, при цьому він не повинен перевищувати строків їхніх мандатів як прокурорів ЄС. Процес добору регулюється внутрішнім регламентом Європейської прокуратури. Заступники Головного прокурора ЄС зберігають свій статус прокурорів ЄС.

2. Внутрішній регламент Європейської прокуратури визначає правила та умови виконання обов’язків заступника Головного прокурора ЄС. Якщо прокурор ЄС більше не в змозі виконувати його/її обов’язки заступника Головного прокурора ЄС, Колегія може вирішити, відповідно до внутрішнього Регламенту Європейської прокуратури, звільнити заступника Головного прокурора ЄС з такої посади.

3. Якщо заступник Головного прокурора ЄС звільняється, якщо його/її звільнено або якщо він/вона залишає свою посаду як заступника Головного прокурора ЄС через будь-яку причину, заповнення посади відбувається без затримки відповідно до процедури, визначеної у параграфі 1 цієї статті. З урахуванням правил статті 16, він/вона залишається прокурором ЄС.

1. Кожна держава-член висуває трьох кандидатів на посаду прокурора ЄС з числа кандидатів:

(a) які є чинними членами публічної прокуратури або судової влади відповідної держави-члена;

(b) щодо незалежності яких немає сумнівів; та

(c) які володіють кваліфікаціями, необхідними для призначення до найвищих органів прокуратури і судових органів у своїх відповідних державах-членах, та мають відповідний практичний досвід роботи у національних правових системах, фінансових розслідуваннях і міжнародній судовій співпраці у кримінальних справах.

2. Після отримання обґрунтованого висновку конкурсної комісії, зазначеної у статті 14(3), Рада здійснює відбір та призначає одного з кандидатів на посаду прокурора ЄС у відповідній державі-члені. Якщо конкурсна комісія встановлює, що кандидат не відповідає вимогам, визначеним для виконання обов’язків прокурора ЄС, її висновок має зобов’язальний характер для Ради.

3. Рада, діючи простою більшістю, здійснює відбір та призначає прокурорів ЄС на шестирічний строк, який не є поновлюваним. Рада може ухвалити рішення про продовження мандату максимум на три роки наприкінці шестирічного періоду.

4. Кожні три роки відбувається часткове заміщення однієї третини прокурорів ЄС. Рада, діючи простою більшістю, ухвалює перехідні правила, які застосовуються до призначення прокурорів ЄС на перший строк та протягом нього.

5. Суд ЄС може, відповідно до подання Європейського Парламенту, Ради або Комісії, звільнити прокурора ЄС, якщо він встановить, що він/вона більше не в змозі виконувати його/її обов’язки або що він/вона винний/винна у серйозних порушеннях.

6. Якщо прокурор ЄС звільняється, якщо його/її звільнено або якщо він/вона залишає свою посаду через будь-яку причину, заповнення посади відбувається без затримки відповідно до процедури, визначеної у параграфах 1 і 2. Якщо прокурор ЄС також обіймає посаду заступника Головного прокурора ЄС, він/вона автоматично звільняється з цієї посади.

7. Колегія повинна, за поданням кожного прокурора ЄС, призначити одного з делегованих прокурорів ЄС з тієї самої держави-члена для заміщення прокурора ЄС у випадку, якщо він/вона не в змозі виконувати свої обов’язки або залишив/залишила посаду відповідно до параграфів 5 і 6.

Якщо Колегія визнає необхідність заміщення, призначена особа діє як тимчасовий прокурор ЄС до призначення нового прокурора ЄС або повернення прокурора ЄС протягом періоду, який не перевищує три місяці. Колегія може продовжити цей період на запит, якщо необхідно. Механізми і способи тимчасового заміщення визначаються та регулюються внутрішнім регламентом Європейської прокуратури.

1. За поданням Головного прокурора ЄС, Колегія призначає делегованих прокурорів ЄС, номінованих державами-членами. Колегія може відмовити у призначенні номінованої особи, якщо він/вона не відповідає критеріям, зазначеним у параграфі 2. Делегованих прокурорів ЄС призначають на п’ятирічний строк, який може бути поновлено.

2. Делеговані прокурори Європейського Союзу повинні з моменту їх призначення як делегованих прокурорів ЄС і до звільнення бути активними учасниками служби публічної прокуратури або суддівського корпусу відповідної держави-члена, яка їх номінувала. Не повинно існувати сумнівів щодо їх незалежності та вони повинні мати необхідні кваліфікації та релевантний практичний досвід у своїй національній правовій системі.

3. Колегія звільняє делегованого прокурора ЄС, якщо вона встановить, що він/вона більше не відповідає вимогам, визначеним у параграфі 2, не в змозі виконувати його/її обов’язки або його/її звинувачено у серйозному порушенні.

4. Якщо держава-член ухвалить рішення звільнити національного прокурора, якого було призначено делегованим прокурором ЄС, або вжити дисциплінарних заходів щодо нього/неї з причин, які не пов’язані з його/її діяльністю відповідно до цього Регламенту, вона інформує про це Головного прокурора ЄС перед вжиттям таких дій. Держава-член не повинна звільняти делегованого прокурора ЄС або вживати дисциплінарних заходів щодо делегованого прокурора ЄС з причин, пов’язаних із його/її обов’язками за цим Регламентом, без згоди Головного прокурора ЄС. Якщо Головний прокурор ЄС не дає згоду, відповідна держава-член може звернутися до Колегії із запитом щодо перегляду справи.

5. Якщо делегований прокурор ЄС звільняється за власним бажанням, якщо його/її діяльність більше не потрібна для виконання обов’язків прокуратури ЄС або якщо він/вона звільняється або залишає свою посаду з будь-якої іншої причини, відповідна держава-член повинна негайно повідомити Головному прокурору ЄС та, якщо необхідно, номінувати іншого прокурора для призначення на посаду як нового делегованого прокурора ЄС відповідно до параграфа 1.

1. Адміністративний директор залучається як тимчасовий представник Європейської прокуратури відповідно до статті 2(a) Умов працевлаштування.

2. Колегія призначає адміністративного директора зі списку кандидатів, запропонованих Головним прокурором ЄС, за результатами відкритої і прозорої процедури відбору відповідно до внутрішнього регламенту Європейської прокуратури. Для цілей укладення договору з адміністративним директором Європейську прокуратуру представляє Головний прокурор ЄС.

3. Строк повноважень адміністративного директора становить чотири роки. До закінчення зазначеного строку Колегія здійснює оцінювання, яке включає оцінку ефективності роботи адміністративного директора.

4. Колегія, діючи за пропозицією Головного прокурора ЄС, який враховує оцінку, зазначену у параграфі 3, може продовжити строк повноважень адміністративного директора один раз і не більше ніж на чотири роки.

5. Адміністративний директор, повноваження якого було продовжено, не повинен брати участь у іншій процедурі відбору на таку саму позицію до кінця загального періоду.

6. Адміністративний директор підзвітний Головному прокурору ЄС та Колегії.

7. Адміністративний директор усувається з посади у Європейській прокуратурі відповідно до рішення Колегії, ухваленого більшістю у складі двох третин її членів, та без обмеження застосовних правил щодо припинення контракту, передбачених у Положенні про персонал та в Умовах працевлаштування.

1. Стосовно адміністративних та бюджетних цілей, управління Європейською прокуратурою здійснює її адміністративний директор.

2. Без обмеження повноважень Колегії або Головного прокурора ЄС, адміністративний директор при здійсненні своїх обов’язків є незалежним, і не повинен ані звертатися за вказівками, ані приймати вказівки від будь-якого уряду або іншого органу.

3. Адміністративний директор є законним представником Європейської прокуратури стосовно адміністративних та бюджетних цілей. Адміністративний директор імплементує бюджет Європейської прокуратури.

4. Адміністративний директор відповідає за реалізацію адміністративних завдань, покладених на Європейську прокуратуру, а саме за:

(a) щоденне адміністрування Європейської прокуратури та управління персоналом;

(b) виконання рішень, ухвалених Головним прокурором ЄС та Колегією;

(c) підготовку пропозиції щодо річного або багаторічного програмного документа та його подання Головному прокурору ЄС;

(d) імплементацію річних або багаторічних програмних документів і звітування перед Колегією про їх виконання;

(e) підготовку адміністративних та бюджетних частин щорічного звіту про діяльність Європейської прокуратури;

(f) підготовку плану дій після отримання висновків звітів внутрішнього або зовнішнього аудиту, оцінок та розслідувань, включаючи оцінювання та розслідування Європейського інспектора із захисту даних та Європейського бюро боротьби із шахрайством (OLAF), та звітування перед ними та Колегією двічі на рік;

(g) підготовку внутрішньої стратегії для боротьби із шахрайством для Європейської прокуратури і надання її Колегії на затвердження;

(h) підготовку пропозиції щодо проекту фінансових правил, застосовних до Європейської прокуратури, та їх подання Головному прокурору ЄС;

(i) підготовку пропозиції щодо проекту кошторису доходів та видатків, і їх подання Головному прокурору ЄС;

(j) надання необхідної адміністративної підтримки для оперативної роботи Європейської прокуратури;

(k) надання підтримки Головному прокурору ЄС і заступникам Головного прокурора ЄС під час виконання ними своїх обов’язків.

1. На основі попередніх бюджетних асигнувань, розподілених до її власного бюджету, Комісія відповідає за створення та початкове адміністративне управління Європейською прокуратурою до моменту, доки Європейська прокуратура буде спроможною виконувати свій власний бюджет. З цією метою, Комісія може:

(a) призначати після консультацій з Радою посадову особу Комісії для того, щоб вона діяла як тимчасовий адміністративний директор і виконувала обов’язки адміністративного директора, включаючи повноваження, які, відповідно до Положення про персонал та Умов працевлаштування, покладаються на орган, який здійснює призначення персоналу Європейської прокуратури щодо усіх посад персоналу, які повинні бути заповнені до початку здійснення своїх повноважень адміністративним директором відповідно достатті 18;

(b) запропонувати допомогу Європейській прокуратурі шляхом відрядження обмеженої кількості посадових осіб Комісії, необхідних для здійснення адміністративної діяльності Європейської прокуратури під відповідальність адміністративного директора.

2. Тимчасовий адміністративний директор може дозволяти усі платежі, які охоплюються асигнуваннями, внесеними до бюджету Європейської прокуратури, та укладати контракти, включаючи контракти з персоналом.

3. Після того, як Колегія розпочинає виконання своїх обов’язків відповідно до статті 9(1), тимчасовий адміністративний директор здійснює свої обов’язки відповідно до статті 18. Тимчасовий адміністративний директор припиняє виконувати цю функцію тоді, коли адміністративний директор розпочинає виконання своїх обов’язків після призначення Колегією відповідно до статті 18.

4. До початку виконання Колегією своїх обов’язків відповідно до статті 9(1), Комісія виконує її обов’язки, визначені у цій статті, при цьому вона консультується з групою експертів, яка складається з представників держав-членів.

1. Організація роботи Європейської прокуратури регулюється її внутрішнім регламентом.

2. Після створення Європейської прокуратури, Головний прокурор ЄС без затримки готує пропозицію внутрішнього регламенту Європейської прокуратури, який ухвалює Колегія більшістю у складі двох третин своїх членів.

3. Будь-який прокурор ЄС може запропонувати зміни до внутрішнього регламенту Європейської прокуратури, та їх повинно бути ухвалено, якщо рішення про це буде ухвалено Колегією більшістю у складі двох третин своїх членів.

1. Європейська прокуратура має повноваження стосовно кримінальних злочинів, які впливають на фінансові інтереси Союзу, як визначено у Директиві (ЄС) 2017/1371, імплементованої у національне право, незалежно від того, чи може така злочинна поведінка бути кваліфікована як інший тип злочину відповідно до національного права. Стосовно злочинів, зазначених у пункті (d) статті 3 (2) Директиви (ЄС) 2017/1371, імплементованої у національне право, Європейська прокуратура має повноваження лише тоді, коли навмисні дії або бездіяльність, визначені у зазначеному положенні, стосуються території двох або більше держав-членів та стосуються загальної шкоди, сума якої становить принаймні 10 мільйонів євро.

2. Європейська прокуратура повинна також мати повноваження стосовно злочинів стосовно участі у злочинній організації, відповідно до визначення у Рамковому рішенні 2008/841/ЮВС, імплементованого у національне право, якщо основним напрямком злочинної діяльності такої злочинної організації є вчинення будь-якого зі злочинів, зазначених у параграфі 1.

3. Європейська прокуратура повинна також мати повноваження стосовно будь-яких інших кримінальних злочинів, які тісно пов’язані зі злочинною поведінкою, яке підпадає під визначення у параграфі 1 цієї статті. Повноваження щодо таких кримінальних злочинів може реалізовуватися лише відповідно до статті 25(3).

4. У будь-якому разі, Європейська прокуратура не має повноважень стосовно кримінальних злочинів, які стосуються національних прямих податків, включаючи злочини, безпосередньо пов’язані з такими злочинами. Цей Регламент не впливає на структуру та функціонування податкових адміністрацій держав-членів.

Європейська прокуратура має повноваження стосовно злочинів, зазначених у статті 22, якщо такі злочини:

(a) було вчинено на всій території або частині території однієї або декількох держав-членів;

(b) було вчинено громадянином держави-члена, за умови що держава-член має юрисдикцію стосовно таких злочинів, якщо їх було вчинено поза межами її території, або

(c) було вчинено поза межами територій, зазначених у пункті (a), особою, до якої на момент вчинення злочину застосовуються Положення про персонал або Умови працевлаштування, за умови що держава-член має юрисдикцію стосовно таких злочинів, якщо їх було вчинено поза межами її території.

1. Установи, органи, офіси та агентства Союзу та органи держав-членів, які мають компетенції відповідно до застосовного національного права, без необґрунтованої затримки повідомляють Європейську прокуратуру про будь-яку злочинну поведінку, щодо якої вона може застосувати право на здійснення своїх повноважень відповідно до статті 22, статті 25(2) та (3).

2. Якщо судовий або правоохоронний орган держави-члена ініціює розслідування стосовно кримінального злочину, щодо якого Європейська прокуратура має право на здійснення своїх повноважень відповідно до статті 22, статті 25(2) та(3), або якщо в будь-який час після початку розслідування компетентний судовий або правоохоронний орган дізнається, що розслідування стосується такого злочину, повноважний орган без необґрунтованої затримки інформує Європейську прокуратуру, щоб вона могла вирішити, чи здійснювати своє право на витребування справи від держави-члена відповідно до статті 27.

3. Якщо судовий або правоохоронний орган держави-члена ініціює розслідування стосовно кримінального злочину, визначеного у статті 22, та вважає, що Європейська прокуратура може, відповідно до статті 25(3), не використовувати право на здійснення своїх повноважень, він повинен повідомити про це Європейську прокуратуру.

4. Звіт повинен містити принаймні опис фактів, включаючи оцінку вже завданої або ймовірної шкоди, можливу правову кваліфікацію та будь-яку доступу інформацію про потенційних жертв, підозрюваних або інших пов’язаних осіб.

5. Європейську прокуратуру також повідомляють, відповідно до параграфів 1 і 2 цієї статті, про усі випадки, коли неможливо здійснити оцінювання того, чи задоволено критерії, визначені у статті 25(2).

6. Інформація, надана Європейській прокуратурі, реєструється та перевіряється відповідно до внутрішнього регламенту. Перевірка також повинна оцінити, чи з огляду на інформацію, надану відповідно до параграфів 1 і 2, наявні причини для ініціювання розслідування або застосування права на витребування справи від держави-члена.

7. Якщо після перевірки Європейська прокуратура вирішить, що підстави для ініціювання розслідування відповідно до статті 26 або застосування права на витребування справи від держави-члена відповідно до статті 27 відсутні, причини фіксуються у системі управління справами. Європейська прокуратура інформує орган, який надав дані про злочинну поведінку відповідно до параграфа 1 або 2, а також жертв злочину і, якщо це передбачено національним правом, інших осіб, які повідомили про злочинну поведінку.

8. Якщо Європейська прокуратура дізнається, що могло бути вчинено кримінальний злочин поза сферою компетенцій Європейської прокуратури, вона без необґрунтованої затримки інформує компетентні національні органи та передає їм релевантні докази.

9. У певних випадках, Європейська прокуратура може спрямувати запит на надання релевантної інформації, доступної установам, органам, офісам та агентствам Союзу та органам держав-членів. Інформація, щодо якої здійснюється запит, може стосуватися порушень, які призвели до шкоди для фінансових інтересів Союзу, відмінних від тих, які входять до компетенції Європейської прокуратури відповідно до статті 25(2).

10. Європейська прокуратура може спрямувати запит на надання іншої інформації для того, щоб надати Колегії можливість, відповідно до статті 9(2), видати загальні настанови щодо тлумачення обов’язку інформування Європейської прокуратури про справи, які підпадають під дію статті 25(2).

1. Європейська прокуратура здійснює свої повноваження або шляхом ініціювання розслідування відповідно до статті 26, або шляхом ухвалення рішення про застосування свого права на витребування справи від держави-члена відповідно до статті 27. Якщо Європейська прокуратура ухвалює рішення про застосування права на здійснення своїх повноважень, компетентні національні органи не повинні здійснювати своїх повноважень стосовно тієї самої злочинної поведінки.

2. Якщо кримінальний злочин, який підпадає під сферу дії статті 22, завдав або ймовірно завдасть шкоди фінансовим інтересам Союзу на суму менше 10000 євро, Європейська прокуратура може застосувати право на здійснення своїх повноважень лише у разі, якщо:

(a) справа має наслідки на рівні Союзу, що вимагає розслідування Європейською прокуратурою; або

(b) у вчиненні злочину можуть підозрюватися посадові особи чи інші службові особи Союзу або члени установ Союзу.

Європейська прокуратура повинна, у відповідних випадках, проводити консультації з компетентними національними органами або органами Союзу для визначення того, чи задоволено критерії, вказані у пунктах (a) і (b) першого підпараграфа.

3. Європейська прокуратура утримується від здійснення своїх повноважень щодо будь-якого злочину, який підпадає під положення статті 22, та повинна, після консультацій із компетентними національними органами, передати їм справу без необґрунтованої затримки відповідно до статті 34, якщо:

(a) максимальна санкція, визначена національним правом за злочин, який підпадає під дію статті 22(1), дорівнює або є менш суворою за максимальну санкцію за вчинення безпосередньо пов’язаного злочину, як вказано у статті 22(3), окрім випадків, коли пов’язаний злочин був вчинений для забезпечення можливості вчинення злочину, який підпадає під дію статті 22(1); або

(b) існує підстава для припущення того, що шкода, якої було або ймовірно буде завдано фінансовим інтересам Союзу злочином, зазначеним у статті 22, не перевищує шкоди, яку було завдано або ймовірно буде завдано іншій жертві.

Пункт (b) першого підпараграфа цього параграфа не застосовується до злочинів, зазначених у статті 3(2)(a), (b) і (d) Директиви (ЄС) 2017/1371, імплементованої до національного права.

4. Європейська прокуратура може, за згоди компетентних національних органів, здійснювати свої повноваження щодо злочинів, зазначених у статті 22, у випадках, які за інших обставин було б виключено через застосування параграфа 3(b) цієї статті, якщо виявиться, що Європейська прокуратура має кращу позицію для здійснення розслідування або переслідування.

5. Європейська Комісія без необґрунтованої затримки інформує компетентні національні органи про своє рішення щодо застосування права здійснити або утриматися від здійснення своїх повноважень.

6. У випадку незгоди між Європейською прокуратурою та національними органами прокуратури щодо питання, чи підпадає злочинна поведінка під дію статті 22(2) або (3)чи статті 25(2) або (3), національні органи, які мають компетенцію ухвалювати рішення щодо розподілу повноважень стосовно переслідування на національному рівні, повинні ухвалити рішення про те, хто має повноваження на розслідування справи. Держави-члени визначають національний орган, який відповідає за ухвалення рішення про розподіл компетенцій.

1. Якщо відповідно до застосовного національного права існують достатні причини вірити, що відбувається вчинення або відбулося вчинення злочину в межах компетенції Європейської прокуратури, делегований прокурор ЄС у державі-члені, яка відповідно до її національного права має юрисдикцію стосовно злочину, повинна без обмеження правил, визначених у статті 25(2) та (3), ініціювати розслідування та внести інформацію про це до системи управління справами.

2. Якщо за результатами перевірки згідно зі статтею 24(6) Європейська прокуратура ухвалює рішення про ініціювання розслідування, вона повинна без необґрунтованої затримки повідомити про це орган, який повідомив про злочинну поведінку відповідно до статті 24(1) або(2).

3. Якщо делегований прокурор ЄС не ініціював розслідування, постійна палата, якій було розподілено справу, повинна відповідно до умов, визначених у параграфі 1, видати розпорядження делегованому прокурору ЄС ініціювати розслідування.

4. За загальним правилом, справу ініціює та провадження щодо неї здійснює делегований прокурор ЄС у державі-члені, у якій відбулася переважна частина злочинної діяльності або, якщо вчинено декілька пов’язаних злочинів у межах компетенцій Європейської прокуратури, у державі-члені, у якій було вчинено основну частину злочинів. Делегований прокурор ЄС іншої держави-члена, яка має юрисдикцію у справі, може ініціювати або отримати розпорядження від компетентної постійної палати щодо ініціювання розслідування лише у разі, якщо відхилення від правила, визначеного у попередньому реченні, належним чином обґрунтоване з огляду на такі критерії у порядку їх пріоритетності:

(a) місце звичайного проживання підозрюваного або обвинуваченого;

(b) громадянство підозрюваного або обвинуваченого;

(c) місце завдання основної фінансової шкоди.

5. До ухвалення рішення про переслідування відповідно до статті 36, компетентна постійна палата може, якщо йдеться про юрисдикцію більше ніж однієї держави-члена та після консультацій із прокурорами ЄС та/або делегованими прокурорами ЄС, ухвалити рішення про:

(a) перерозподіл справи на делегованого прокурора ЄС в іншій державі-члені;

(b) об’єднати або розділити справи, обрати делегованого прокурора ЄС для здійснення провадження по кожній справі,

якщо такі рішення відповідають загальним інтересам правосуддя та критеріям визначення провідного делегованого прокурора ЄС згідно з параграфом 4 цієї статті.

6. Кожного разу, коли постійна палата ухвалює рішення про перерозподіл, об’єднання або розділення справ, вона належним чином враховує поточний стан розслідувань.

7. Європейська прокуратура без необґрунтованої затримки інформує компетентні національні органи про своє рішення щодо ініціювання розслідування.

1. Після отримання всієї релевантної інформації відповідно до статті 24(2), Європейська прокуратура ухвалює рішення про те, чи застосовувати своє право на витребування справи від держави-члена якомога швидше, але не пізніше п’яти днів після отримання інформації від національних органів, та інформує про таке рішення національні органи. Головний прокурор ЄС може у певному випадку ухвалити обґрунтоване рішення про продовження часового обмеження максимум на п’ять днів, та він повинен повідомити про це національні органи відповідно.

2. Протягом періодів, зазначених у параграфі 1, національні органи утримуються від ухвалення будь-якого рішення відповідно до національного права, яке може завадити Європейській прокуратурі застосувати її право на витребування справи від держави-члена.

Національні органи влади вживають будь-яких невідкладних заходів, необхідних для забезпечення ефективного розслідування і переслідування відповідно до національного права.

3. Якщо Європейській прокуратурі стає відомо іншим шляхом, ніж шляхом отримання інформації згідно зі статтею 24(2), про те, що розслідування кримінального злочину, стосовно якого вона могла мати компетенцію, вже здійснюється компетентними органами держави-члена, вона без невиправданої затримки звертається до таких органів. Після отримання всієї релевантної інформації відповідно до статті 24(2), Європейська прокуратура ухвалює рішення про те, чи застосовувати своє право на витребування справи від держави-члена. Рішення ухвалюється в рамках часових обмежень, визначених у параграфі 1 цієї статті.

4. Європейська прокуратура, у відповідних випадках, здійснює консультації з компетентними органами відповідної держави-члена перед ухваленням рішення про застосування права на витребування справи від держави-члена.

5. Якщо Європейська прокуратура застосовує своє право на витребування справи від держави-члена, компетентні органи держави-члена передають матеріали справи Європейській прокуратурі та утримуються від здійснення будь-якого подальшого розслідування щодо відповідного злочину.

6. Право на витребування справи від держави-члена, визначене у цій статті, може здійснюватися делегованим прокурором ЄС з будь-якої держави-члена, чиї компетентні органи ініціювали розслідування щодо злочину, який підпадає під дію статей 22 і 23.

Якщо делегований прокурор ЄС, який отримав інформацію відповідно до статті 24(2), розглядає можливість відмови від застосування права на витребування справи від держави-члена, він/вона інформує компетентну постійну палату через прокурора ЄС у його/її державі-члені стосовно надання постійній палаті можливості ухвалити рішення відповідно до статті 10(4).

7. У випадках, коли Європейська прокуратура утримується від здійснення своїх повноважень, вона інформує компетентні національні органи без необґрунтованої затримки. У будь-який момент під час провадження, компетентні національні органи інформують Європейську прокуратуру про будь-які нові факти, які можуть давати Європейській прокуратурі підстави для перегляду її рішення не використовувати право на здійснення повноважень.

Європейська прокуратура може застосувати своє право на витребування справи від держави-члена після отримання такої інформації, за умови якщо розслідування на національному рівні не було завершено та якщо обвинувальний акт не було передано до суду. Рішення ухвалюється в рамках часового обмеження, визначеного в параграфі 1 цієї статті.

8. Якщо, щодо злочинів, які завдали або ймовірно завдадуть шкоди фінансовим інтересам Союзу на суму менше ніж 100000 євро, Колегія вважає, що з огляду на рівень тяжкості злочину або складність проваджень у кожній індивідуальній справі необхідність розслідувати злочин або здійснювати переслідування на рівні Союзу відсутня, вона повинна, відповідно до статті 9(2), видати загальні настанови, які дозволяють делегованим прокурорам ЄС незалежно та без необґрунтованої затримки ухвалити рішення про відмову від витребування справи.

Настанови повинні визначати, з усіма необхідними деталями, обставини, до яких вони застосовуються, шляхом визначення чітких критеріїв, з урахуванням особливої уваги до характеру злочинів, терміновості ситуацій та зобов’язань національних органів вживати усіх необхідних заходів для повного відшкодування шкоди, завданої фінансовим інтересам Союзу.

9. Для забезпечення узгодженого застосування настанов, делегований прокурор ЄС інформує компетентну постійну палату про кожне рішення, ухвалене відповідно до параграфа 8, та кожна постійна палата щороку звітує перед Колегією про застосування настанов.

1. Делегований прокурор ЄС, який здійснює провадження у справі, може, відповідно до цього Регламенту і національного права, або самостійно здійснювати слідчі дії та інші заходи, або видавати розпорядження компетентним органам у його/її державі-члені. Такі органи повинні, відповідно до національного права, забезпечити виконання усіх розпоряджень щодо здійснення заходів, виконання яких їм було доручено. Провідний делегований прокурор ЄС повідомляє компетентному прокурору ЄС і постійній палаті про будь-які значні події стосовно справи за допомогою системи управління справами відповідно до правил, визначених у внутрішньому регламенті Європейської прокуратури.

2. У будь-який час під час розслідувань, які здійснюються Європейською прокуратурою, компетентні національні органи можуть вживати невідкладних заходів відповідно до національного права, необхідних для забезпечення ефективності розслідувань, навіть якщо вони не діють безпосередньо відповідно до розпоряджень провідного делегованого прокурора ЄС. Національні органи без необґрунтованої затримки інформують провідного делегованого прокурора ЄС про вжиті ними невідкладні заходи.

3. Компетентна постійна палата може, за пропозицією прокурора ЄС, який здійснює нагляд, ухвалити рішення про перерозподіл справи іншому делегованому прокурору ЄС у тій самій державі-члені, у якій розташований провідний делегований прокурор ЄС, якщо провідний делегований прокурор ЄС:

(a) не може здійснювати розслідування або переслідування; або

(b) не виконує розпоряджень компетентної постійної палати або прокурора ЄС.

4. У виняткових випадках, після отримання згоди компетентної постійної палати, прокурор ЄС, який здійснює нагляд, може ухвалити обґрунтоване рішення щодо здійснення розслідування або особисто, або шляхом особистого здійснення слідчих дій та інших заходів, або шляхом надання розпоряджень компетентним органам у його/її державі-члені, якщо це видається необхідним в інтересах ефективності розслідування або переслідування з огляду на один чи більше таких критеріїв:

(a) тяжкість злочину, особливо з огляду на можливі наслідки на рівні Союзу;

(b) якщо розслідування стосується посадових осіб або інших службовців Союзу або членів установ Союзу;

(c) у разі незастосування механізму перерозподілу, зазначеного у параграфі 3.

У таких виняткових обставинах держави-члени забезпечують право прокурора ЄС видавати накази або подавати запити стосовно здійснення слідчих дій та наявність у нього/неї усіх прав та обов’язків делегованого прокурора ЄС відповідно до цього Регламенту та національного права.

Компетентні національні органи і делеговані прокурори ЄС, яких стосується справа, повинні бути без необґрунтованої затримки поінформовані про рішення, ухвалене відповідно до цього параграфа.

1. Якщо розслідування Європейської прокуратури стосується осіб, захищених привілеями або імунітетом відповідно до національного права, і такі привілеї або імунітет є перешкодою для здійснюваного розслідування, Головний прокурор ЄС надсилає письмовий запит стосовно їх скасування згідно з процедурами, визначеними відповідним національним правом.

2. Якщо розслідування Європейської прокуратури стосується осіб, захищених привілеями або імунітетом відповідно до права Союзу, зокрема, Протоколом про привілеї та імунітети Європейського Союзу, і такі привілеї або імунітет є перешкодою для здійснюваного розслідування, Головний прокурор ЄС надсилає письмовий запит стосовно їх скасування згідно з процедурами, визначеними правом Союзу.

1. Принаймні у справах, коли злочин, що підлягає розслідуванню, карається максимальним покаранням у вигляді позбавлення волі на строк 4 роки, держави-члени повинні забезпечити право делегованих прокурорів ЄС видавати накази або запити стосовно таких слідчих дій:

(a) обшук будь-яких приміщень, земельних ділянок, транспортних засобів, приватних помешкань, одягу або іншої приватної власності або комп’ютерних систем, та вжиття будь-яких необхідних охоронних заходів, необхідних для збереження їх цілісності та запобігання втраті або пошкодженню доказів;

(b) забезпечення отримання будь-якого релевантного предмета або документа або в його оригінальному вигляді або у будь-якій іншій визначеній формі;

(c) забезпечення отримання збережених комп’ютерних даних, зашифрованих або розшифрованих, або в їх оригінальному вигляді або в іншій визначеній формі, включаючи банківські дані та дані про трафік, за винятком даних, які спеціально зберігаються відповідно до національного права, згідно з другим реченням статті 15(1) Директиви Європейського Парламенту і Ради 2002/58/ЄС (-2);

(d) заморожування засобів або доходів від вчинення злочинів, включаючи активи, які, як очікується, підлягатимуть конфіскації судом першої інстанції, якщо існує причина вважати, що власник, володілець або розпорядник таких засобів або доходів намагатиметься завадити виконанню наказу про конфіскацію.

(e) перехоплення електронних повідомлень до підозрюваної або обвинуваченої особи та від неї через будь-які засоби електронної комунікації, якими користується підозрювана або обвинувачена особа;

(f) виявлення та відстеження об’єкта за допомогою технічних засобів, включаючи контрольовані поставки товарів.

2. Без обмеженнястатті 29, до слідчих дій, визначених у параграфі 1 цієї статті, можуть застосовуватися умови відповідно до застосовного національного права, якщо національне право містить особливі обмеження, які стосуються певних категорій осіб або фахівців, які зобов’язані дотримуватися вимог конфіденційності.

3. До слідчих дій, зазначених у пунктах (c), (e) та (f) параграфа 1 цієї статті, можуть застосовуватися подальші умови, включаючи обмеження, визначені застосовним національним правом. Зокрема, держави-члени можуть обмежити застосування пунктів (e) та (f) параграфа 1 цієї статті певними тяжкими злочинами. Держава-член, яка має намір застосувати таке обмеження, повідомляє Європейській прокуратурі відповідний список тяжких злочинів згідно зі статтею 117.

4. Делеговані прокурори ЄС повинні мати право надсилати запити або накази стосовно здійснення будь-яких інших заходів у своїй державі-члені, які є доступними для прокурорів відповідно до національного права у подібних національних справах, на додаток до заходів, зазначених у параграфі 1.

5. Делеговані прокурори ЄС можуть видавати накази стосовно здійснення заходів, зазначених у параграфах 1 та 4, якщо існують обґрунтовані підстави вважати, що відповідний захід може надати інформацію або докази, корисні для розслідування, та коли відсутній інший, менш інтрузивний захід, який може досягти тієї самої мети. Процедури і механізми вжиття заходів регулюються застосовним національним правом.

1. Делеговані прокурори ЄС повинні тісно співпрацювати шляхом надання допомоги та проведення регулярних консультацій щодо транскордонних справ. Якщо захід потрібно здійснити у державі-члені, відмінній від держави-члена провідного делегованого прокурора ЄС, цей провідний делегований прокурор ЄС ухвалює рішення про здійснення необхідних заходів та доручає їх делегованому прокурору ЄС, розташованому в державі-члені, у якій необхідно здійснити заходи.

2. Провідний делегований прокурор ЄС може доручати здійснення будь-яких заходів, доступних йому/їй відповідно до статті 30. Обґрунтування та схвалення таких заходів регулюється правом держави-члена провідного делегованого прокурора ЄС. Якщо провідний делегований прокурор ЄС доручає слідчу дію одному або декільком делегованим прокурорам ЄС з іншої держави-члена, він/вона одночасно повідомляє свого прокурора ЄС, який здійснює нагляд.

3. Якщо відповідно до права держави-члена помічного делегованого прокурора ЄС необхідний дозвіл суду на здійснення слідчої дії, помічний делегований прокурор ЄС отримує такий дозвіл відповідно до права такої держави-члена.

Якщо у судовому дозволі на здійснення дорученої дії відмовлено, провідний делегований прокурор ЄС скасовує доручення.

Тим не менше, якщо право держави-члена помічного делегованого прокурора ЄС не вимагає такого судового дозволу, але його вимагає право держави-члена провідного делегованого прокурора ЄС, провідний делегований прокурор ЄС отримує дозвіл і надає його разом із дорученням.

4. Помічний делегований прокурор ЄС здійснює доручену дію або видає розпорядження компетентному національному органу на її здійснення.

5. Якщо помічний делегований прокурор ЄС вважає, що:

(a) доручення є неповним або містить очевидну суттєву помилку;

(b) дію неможливо виконати протягом часового обмеження, визначеного у дорученні, через обґрунтовані та об’єктивні причини;

(c) альтернативна, але менш інтрузивна дія здатна досягнути тих самих результатів, що й доручена дія; або

(d) доручена дія не існує або до неї відсутній доступ у подібній справі на національному рівні відповідно до права його/її держави-члена,

він/вона інформує свого прокурора ЄС, який здійснює нагляд, та проводить консультації з провідним делегованим прокурором ЄС для вирішення питання із залученням обох сторін.

6. Якщо делегована дія не існує у суто національному контексті, але буде доступною у транскордонній ситуації, яка охоплюється правовими інструментами щодо взаємного визнання та транскордонної співпраці, відповідні делеговані прокурори ЄС за погодженням із відповідними прокурорами ЄС, які здійснюють нагляд, можуть застосувати такі інструменти.

7. Якщо делеговані прокурори ЄС не можуть ухвалити рішення щодо справи протягом 7 робочих днів та доручення продовжує діяти, справа передається компетентній постійній палаті. Те саме застосовується, якщо доручену дію не здійснено протягом часового обмеження, визначеного у дорученні, або протягом розумного часу.

8. Компетентна постійна палата необхідною мірою заслуховує делегованих прокурорів ЄС, залучених до справи, після чого ухвалює рішення без необґрунтованої затримки, відповідно до застосовного національного права, а також цього Регламенту, чи потрібна та до якого часу потрібна делегована дія або потрібний замісний захід здійснюється помічним делегованим прокурором ЄС, та повідомляє про своє рішення згаданим делегованим прокурорам ЄС через компетентного прокурора ЄС.

Доручені заходи здійснюються відповідно до цього Регламенту та згідно з правом держави-члена помічного делегованого прокурора ЄС. Необхідно забезпечити дотримання формальностей і процедур, чітко визначених провідним делегованим прокурором ЄС, якщо такі формальності або процедури не суперечать фундаментальним принципам права держави-члена помічного делегованого прокурора ЄС.

1. Провідний делегований прокурор ЄС може видати наказ або запит про арешт або досудове затримання підозрюваної або обвинуваченої особи відповідно до національного права, застосовного до подібних внутрішніх справ.

2. Якщо необхідно заарештувати і видати особу, яка відсутня у державі-члені, у якій перебуває провідний делегований прокурор ЄС, останній видає європейський ордер на арешт або звертається до компетентного органу такої держави-члена із запитом щодо видачі європейського ордеру на арешт відповідно до Рамкового рішення Ради 2002/584/ЮВС (-3).

1. Якщо у процесі розслідування, яке здійснюється Європейською прокуратурою, буде виявлено, що факти, які підлягають розслідуванню, не становлять собою кримінальний злочин, щодо якого вона має повноваження відповідно до статей 22 і 23, компетентна постійна палата ухвалює рішення про передання справи компетентним національним органам без необґрунтованої затримки.

2. Якщо у процесі розслідування, яке здійснюється Європейською прокуратурою, буде виявлено, що умови для здійснення її повноважень, визначені у статті 25(2) і (3), більше не задовольняються, компетентна постійна палата ухвалює рішення про передання справи компетентним національним органам без необґрунтованої затримки та перед ініціюванням переслідування у національних судах.

3. Якщо, щодо злочинів, які завдали або ймовірно завдадуть шкоди фінансовим інтересам Союзу на суму менше ніж 100000 євро, Колегія вважає, що з огляду на рівень тяжкості злочину або складність проваджень у кожній окремій справі необхідність розслідувати злочин або здійснювати переслідування на рівні Союзу відсутня та це відповідатиме інтересам ефективності розслідування або переслідування, вона повинна, відповідно до статті 9(2), видати загальні настанови, які дають змогу постійній палаті передати справу компетентним національним органам.

Такі настанови повинні також давати змогу постійним палатам передавати справу компетентним національним органам, якщо Європейська прокуратура здійснює повноваження щодо злочинів, зазначених у пунктах (a) і (b) статті 3(2) Директиви (ЄС) 2017/1371, та якщо шкода, яку завдано або ймовірно буде завдано фінансовим інтересам Союзу, не перевищує шкоди, яку було або ймовірно буде завдано іншій жертві.

Для забезпечення узгодженого застосування настанов, кожна постійна палата щорічно звітує перед Колегією про застосування настанов.

Такі передавання повинні також включати будь-які нерозривно пов’язані злочини в межах компетенції Європейської прокуратури, відповідно до статті 22(3).

4. Постійна палата повідомляє Головного прокурора ЄС про будь-яке рішення щодо передавання справи національним органам відповідно до параграфа 3. Після отримання такої інформації, Головний прокурор ЄС може протягом трьох днів вимагати від постійної палати перегляду її рішення, якщо Головний прокурор ЄС вважає, що цього вимагає забезпечення узгодженості політики Європейської прокуратури стосовно передавання справ. Якщо Головний прокурор ЄС є членом відповідної постійної палати, право вимагати згаданий вище перегляд здійснює один із заступників Головного прокурора ЄС.

5. Якщо компетентні національні органи не згодні взяти на себе справу відповідно до параграфів 2 і 3 протягом часового обмеження, яке становить максимум 30 днів, Європейська прокуратура зберігає повноваження щодо переслідування або закриття справи відповідно до правил, викладених у цьому Регламенті.

6. Якщо Європейська прокуратура розглядає можливість закриття справи відповідно до статті 39(3), та якщо цього вимагає національний орган, постійна палата негайно передає справу такому органу влади.

7. Якщо, після передавання відповідно до параграфа (1), (2) або (3) цієї статті та статті 25(3), національний орган ухвалює рішення про відкриття розслідування, Європейська прокуратура передає справу такому національному органу, утримується від здійснення подальших слідчих дій або заходів переслідування та закриває провадження у справі.

8. Якщо справа передається відповідно до параграфа (1), (2) або (3) цієї статті та статті 25(3), Європейська прокуратура інформує відповідні установи, органи, офіси та агентства Союзу, а також, у відповідних випадках, згідно з національним правом, підозрюваних або обвинувачених та жертв злочину про передавання.

1. Якщо провідний делегований прокурор ЄС вважає розслідування завершеним, він/вона подає звіт прокурору ЄС, який здійснює нагляд, що містить коротку інформацію про справу і проект рішення стосовно того, чи слід притягати особу до відповідальності перед національним судом або розглянути можливість передавання справи, закриття справи або спрощеної процедури переслідування відповідно до статті 34, 39 або 40. Прокурор ЄС, який здійснює нагляд, передає зазначені документи компетентній постійній палаті, у супроводі його/її оцінки, якщо він/вона вважає це необхідним. Якщо постійна палата, відповідно до статті 10(3), ухвалює рішення відповідно до пропозиції делегованого прокурора ЄС, він/вона продовжує справу відповідним чином.

2. Якщо постійна палата на основі отриманих звітів доходить висновку про те, що вона не ухвалить рішення відповідно до пропозиції делегованого прокурора ЄС, вона повинна, якщо необхідно, самостійно здійснити перегляд справи перед ухваленням остаточного рішення або наданням подальших розпоряджень делегованому прокурору ЄС.

3. У відповідних випадках звіт делегованого прокурора ЄС також повинен включати достатнє обґрунтування для передавання справи на розгляд до суду або до суду держави-члена, де він/ вона розташований, або, відповідно до статті 26(4), до суду іншої держави-члена, яка має юрисдикцію щодо справи.

1. Якщо делегований прокурор ЄС подає проект рішення, який пропонує передати справу на розгляд до суду, постійна палата повинна, відповідно до процедур, визначених у статті 35, ухвалити рішення щодо такого проекту протягом 21 дня. Постійна палата не може ухвалити рішення про закриття справи, якщо проектом рішення пропонується передати справу на розгляд до суду.

2. Якщо постійна палата не ухвалює рішення протягом 21 днів, рішення, запропоноване делегованим прокурором ЄС, вважається ухваленим.

3. Якщо більше ніж одна держава-член має юрисдикцію щодо справи, постійна палата, за загальним правилом, ухвалює рішення про передання справи для притягнення особи до відповідальності у державі-члені провідного делегованого прокурора ЄС. Однак постійна палата може, беручи до уваги звіт, наданий відповідно достатті 35(1), ухвалити рішення про притягнення особи до відповідальності в іншій державі-члені, якщо для цього наявні достатньо обґрунтовані підстави, з огляду на критерії, визначені у статті 26(4) і (5), та надати відповідні розпорядження делегованому прокурору ЄС такої держави-члена відповідно.

4. Перед ухваленням рішення про передавання справи на розгляд до суду, компетентна постійна палата може, за пропозицією провідного делегованого прокурора ЄС, ухвалити рішення про об’єднання декількох справ, якщо розслідування здійснювалися різними делегованими прокурорами ЄС проти однієї і тієї самої особи (осіб) з метою притягнення винних до відповідальності у судах однієї і тієї самої держави-члена, яка, відповідно до її права, має юрисдикцію щодо кожної з таких справ.

5. Після ухвалення рішення щодо держави-члени, де відбудеться притягнення винних до відповідальність, компетентний національний суд у такій державі-члені визначається на основі національного права.

6. Якщо це необхідно для цілей відновлення, вжиття подальших адміністративних заходів або моніторингу, центральний офіс повідомляє компетентні національні органи, причетних осіб та залучені установи, органи, офіси та агентства Союзу про рішення щодо притягнення винних до відповідальності.

7. Якщо після отримання рішення Суду прокуратура повинна ухвалити рішення про те, чи звертатися з апеляційною скаргою, делегований прокурор ЄС подає звіт, який включає проект рішення до компетентної постійної палати та очікує на її розпорядження. Якщо неможливо очікувати на такі розпорядження протягом періоду, визначеного національним правом, делегований прокурор ЄС має право подати відповідну апеляційну скаргу без попередніх розпоряджень від постійної палати, та повинен після цього негайно подати звіт постійній палаті. Постійна палата потім надає делегованому прокурору ЄС розпорядження щодо підтвердження або відкликання апеляційної скарги. Аналогічна процедура застосовується у випадках, коли під час судового провадження та відповідно до національного права провідний делегований прокурор ЄС буде дотримуватися позиції, яка може призвести до закриття справи.

1. Не може бути визнано недопустимими докази, представлені на розгляд суду Європейською прокуратурою або відповідачем лише з тієї причини, що такі докази було зібрано в іншій державі-члені або відповідно до права іншої держави-члена.

2. Положення цього Регламенту не впливають на повноваження суду першої інстанції вільно здійснювати оцінку доказів, представлених відповідачем або прокурорами Європейської прокуратури.

Якщо, відповідно до вимог та процедур згідно з національним правом, включаючи національне право, спрямоване на транспозицію Директиви Європейського Парламенту і Ради 2014/42/ЄС (-4), компетентний національний суд першої інстанції ухвалив остаточне рішення про конфіскацію будь-якої власності, пов’язаної зі злочином, який підпадає під компетенцію Європейської прокуратури, або доходів від нього, розпорядження такими активами здійснюється відповідно до застосовного національного права. Таке розпорядження не повинне негативно впливати на права Союзу або інших жертв на отримання відшкодування завданої їм шкоди.

1. Якщо здійснення переслідування стало неможливим відповідно до права держави-члена провідного делегованого прокурора ЄС, постійна палата повинна на основі звіту, який надається делегованим прокурором ЄС, який здійснює провадження у справі відповідно до статті 35(1), ухвалити рішення про закриття справи проти особи через одну з таких причин:

(a) смерть підозрюваної чи обвинуваченої особи або ліквідація підозрюваної чи обвинуваченої юридичної особи;

(b) неосудність підозрюваної чи обвинуваченої особи;

(c) амністія підозрюваної чи обвинуваченої особи;

(d) імунітет, наданий підозрюваній чи обвинуваченій особі, якщо його не було скасовано;

(e) закінчення національного законодавчого строку давності для притягнення до відповідальності;

(f) у справі проти підозрюваної чи обвинуваченої особи стосовно тих самих дій вже було ухвалено остаточне рішення у справі;

(g) брак відповідних доказів.

2. Рішення, ухвалене відповідно до параграфа 1, не може забороняти подальші розслідування на основі нових фактів, які не були відомі Європейській прокуратурі на момент ухвалення рішення, і про які стало відомо після ухвалення рішення. Рішення про повторне відкриття розслідування на основі таких нових фактів ухвалює компетентна постійна палата.

3. Якщо Європейська прокуратура має повноваження відповідно до статті 22(3), вона закриває справу лише після консультацій із національними органами держави-члена, зазначеної у статті 25(6). У відповідних випадках постійна палата передає справу компетентним національним органам відповідно до статті 34(6), (7)та(8).

Такі самі правила застосовуються у разі, якщо Європейська прокуратура здійснює повноваження стосовно злочинів, зазначених у пунктах (a) та (b) статті 3(2) Директиви (ЄС) 2017/1371, та якщо шкода, яку завдано або ймовірно буде завдано фінансовим інтересам Союзу, не перевищує шкоди, яку було або ймовірно буде завдано іншій жертві.

4. Якщо справу закрито, Європейська прокуратура інформує про закриття справи компетентні національні органи та відповідні установи, органи, офіси та агентства Союзу, а також, залежно від випадку, відповідно до національного права підозрюваних чи обвинувачених та жертв злочину. Закриті справи також можуть передаватися до Європейського бюро боротьби із шахрайством або до компетентних національних адміністративних або судових органів для відновлення або інших подальших адміністративних процедур.

1. Якщо застосовне національне право передбачає спрощену процедуру переслідування, спрямовану на ухвалення остаточного рішення у справі на основі умов, погоджених із підозрюваним, провідний делегований прокурор ЄС може, відповідно до статті 10(3) та статті 35(1), запропонувати компетентній постійній палаті застосувати процедуру відповідно до умов, передбачених національним правом.

Якщо Європейська прокуратура здійснює повноваження щодо злочинів, зазначених у пунктах (a) та (b) статті 3(2) Директиви (ЄС) 2017/1371, та якщо шкода, яку завдано або ймовірно буде завдано фінансовим інтересам Союзу, не перевищує шкоди, яку було або ймовірно буде завдано іншій жертві, провідний делегований прокурор ЄС проводить консультації з національними органами прокуратури перед тим, як запропонувати застосування спрощеної процедури переслідування.

2. Постійна палата ухвалює рішення за пропозицією провідного делегованого прокурора ЄС з урахуванням таких підстав:

(a) тяжкості злочину, зокрема, з огляду на завдану шкоду;

(b) бажання підозрюваної особи відшкодувати шкоду, завдану незаконною поведінкою;

(c) застосування процедури відповідатиме загальним цілям та основним принципам Європейської прокуратури відповідно до цього Регламенту.

Колегія відповідно до статті 9(2) видає настанови про застосування цих підстав.

3. Якщо постійна палата погоджується з пропозицією, провідний делегований прокурор ЄС застосовує спрощену процедуру переслідування відповідно до умов, визначених у національному праві, та реєструє її у системі управління справами. Після завершення спрощеної процедури переслідування та після виконання умов, погоджених із підозрюваним, постійна палата надає розпорядження делегованому прокурору ЄС діяти з метою ухвалення остаточного рішення у справі.

1. Діяльність Європейської прокуратури здійснюється з повним дотриманням прав підозрюваних та обвинувачених осіб, визначених Хартією, включаючи право на справедливий розгляд справи та право на захист.

2. Будь-яка підозрювана чи обвинувачена особа у кримінальному провадженні Європейської прокуратури повинна, як мінімум, мати процесуальні права, визначені правом Союзу, включаючи визначені директивами стосовно прав підозрюваних та обвинувачених осіб у кримінальному процесі, імплементовані у національне право, що включають:

(a) право на усний та письмовий переклад відповідно до Директиви 2010/64/ЄС;

(b) право на інформацію та доступ до матеріалів справи відповідно до Директиви 2012/13/ЄС;

(c) право доступу до адвоката та право спілкуватися з третіми особами та інформувати третіх осіб у випадку затримання відповідно до Директиви 2013/48/ЄС;

(d) право зберігати мовчання та право на презумпцію невинуватості відповідно до Директиви (ЄС) 2016/343;

(e) право на правову допомогу відповідно до Директиви (ЄС) 2016/1919.

3. Без обмеження прав, зазначених у цій главі, підозрювані та обвинувачені особи, а також інші особи, які беруть участь у провадженнях Європейської прокуратури, повинні мати всі процесуальні права, доступні їм відповідно до застосовного національного права, включаючи можливість надавати докази, подавати клопотання про залучення експертів або здійснення експертизи та заслуховування свідків, та звертатися до Європейської прокуратури із запитом щодо вжиття таких заходів від імені захисту.

1. Процесуальні акти Європейської прокуратури, спрямовані на створення правових наслідків для третіх осіб, повинні підлягати нагляду з боку компетентних національних судів відповідно до вимог і процедур, визначених національним правом. Аналогічне правило застосовується до випадків, коли Європейська прокуратура не ухвалює процесуальних актів, спрямованих на створення правових наслідків для третіх осіб, ухвалювати які вона юридично зобов’язана відповідно до цього Регламенту.

2. Відповідно до статті 267 ДФЄС, Суд ЄС має юрисдикцію щодо ухвалення попередніх рішень стосовно:

(a) законності процесуальних актів Європейської прокуратури мірою, якою питання про законність постає перед будь-яким судом або трибуналом держави-члена безпосередньо на основі права Союзу;

(b) тлумачення законності положень права Союзу, включно з положеннями цього Регламенту;

(c) тлумачення статей 22 і 25 цього Регламенту щодо будь-якого конфлікту повноважень між Європейською прокуратурою та компетентними національними органами.

3. Як відступ від параграфа 1 цієї статті, рішення Європейської прокуратури стосовно закриття справи мірою, якою вони оскаржуються безпосередньо на основі права Союзу, підлягають перегляду Судом ЄС відповідно до четвертого параграфа статті 263 ДФЄС.

4. Відповідно до статті 268 ДФЄС, Суд ЄС має юрисдикцію щодо будь-якого спору стосовно відшкодування шкоди, завданої Європейською прокуратурою.

5. Відповідно до статті 272 ДФЄС, Суд ЄС має юрисдикцію щодо будь-якого спору стосовно арбітражних застережень, які містяться у контрактах, укладених Європейською прокуратурою.

6. Відповідно до статті 270 ДФЄС, Суд ЄС має юрисдикцію щодо будь-якого спору стосовно персоналу.

7. Суд ЄС має юрисдикцію щодо звільнення Головного прокурора ЄС або прокурорів ЄС згідно зі статтями 14(5) і 16(5) відповідно.

8. Положення цієї статті діють без обмеження судового нагляду з боку Суду ЄС відповідно до параграфа 4 статті 263 ДФЄС стосовно рішень Європейської прокуратури, які впливають на права суб’єктів даних відповідно до глави VIII, та рішень Європейської прокуратури, які не є процесуальними актами, наприклад, рішень Європейської прокуратури щодо права публічного доступу до документів, рішень про звільнення делегованих прокурорів ЄС, ухвалених відповідно до статті 17(3) цього Регламенту, або будь-яких інших адміністративних рішень.

1. Делеговані прокурори ЄС повинні мати право отримувати будь-яку релевантну інформацію, яка зберігається в національних базах даних розслідувань у кримінальних справах та правозастосування, а також інших релевантних реєстрах органів публічної влади відповідно до умов, аналогічних умовам, які застосовуються до подібних справ відповідно до національного права.

2. Європейська прокуратура також повинна мати право отримувати будь-яку релевантну інформацію, яка підпадає під її компетенцію, що зберігається у базах даних установ, органів, офісів та агентств Союзу.

1. Європейська прокуратура створює систему управління справами, яка утримується та управління якою здійснюється відповідно до правил, визначених цим Регламентом та внутрішнім регламентом Європейської прокуратури.

2. Система управління справами має на меті:

(a) підтримку управління розслідуваннями і переслідуваннями, які здійснюються Європейською прокуратурою, зокрема, шляхом управління внутрішніми робочими потоками інформації та підтримки здійснення розслідувань у транскордонних справах;

(b) забезпечення безпечного доступу до інформації щодо розслідувань і переслідувань у центральному офісі та делегованими прокурорами ЄС;

(c) забезпечення перехресних посилань на інформацію та отримання даних для операційного аналізу та статистичних цілей;

(d) спрощення моніторингу для забезпечення законності опрацювання оперативних персональних даних і дотримання дотичних положень цього Регламенту.

3. Система управління справами повинна бути підключена до безпечного телекомунікаційного з’єднання, зазначеного у статті 9 Рішення Ради 2008/976/ЮВС (-5).

4. Система управління справами повинна містити:

(a) реєстр інформації, отриманої Європейською прокуратурою відповідно до статті 24, включаючи будь-які рішення щодо такої інформації,

(b) каталог усіх досьє справ;

(c) усю інформацію з досьє справ, які зберігаються у системі управління справами відповідно до статті 45(3).

Каталог не повинен містити жодних оперативних персональних даних, окрім даних, необхідних для ідентифікації справ або створення перехресних зв’язків між досьє різних справ.

5. Для цілей опрацювання оперативних персональних даних, Європейська прокуратура може лише створювати автоматичні файли даних, відмінних від досьє справи, відповідно до цього Регламенту і внутрішнього регламенту Європейської прокуратури. Інформація про такі інші автоматизовані файли даних повідомляється Європейському інспектору із захисту даних.

1. Коли Європейська прокуратура ухвалює рішення про початок розслідування або здійснення її права на витребування справи від держави-члена відповідно до цього Регламенту, провідний делегований прокурор ЄС відкриває досьє справи.

Досьє справи містить усю інформацію та докази, доступні делегованому прокурору ЄС, які стосуються розслідування і переслідування Європейською прокуратурою.

Як тільки розслідування було відкрито, інформація з реєстру, зазначеного у статті 44(4)(a), стає частиною досьє справи.

2. Управління досьє справи здійснюється провідним делегованим прокурором ЄС відповідно до права його/її держави-члена.

Внутрішній регламент Європейської прокуратури може включати правила щодо організації досьє справ та управління ними мірою, необхідною для забезпечення функціонування Європейської прокуратури як єдиного офісу. Провідний делегований прокурор ЄС надає доступ до досьє справ підозрюваним та обвинуваченим, а також іншим особам, залученим до провадження відповідно до національного права держави-члена, у якій працює прокурор.

3. Система управління справами Європейської прокуратури включає всю інформацію та докази з досьє справи, які можуть зберігатися в електронному вигляді, для того, щоб надати центральному офісу можливість здійснювати його функції відповідно до цього Регламенту. Провідний делегований прокурор ЄС повинен переконатися, що зміст інформації у системі управління справами весь час відповідає досьє справи, зокрема, що оперативні персональні дані у системі управління справами видалено або виправлено кожного разу, коли такі дані видалено або виправлено у відповідному досьє справи.

Головний прокурор ЄС, заступники Головного прокурора ЄС, інші прокурори ЄС та делеговані прокурори ЄС мають безпосередній доступ до реєстру та каталогу.

Прокурор ЄС, який здійснює нагляд, а також компетентна постійна палата повинні при здійсненні своїх повноважень відповідно до статей 10 і 12 мати прямий доступ до інформації, яка зберігається в електронному вигляді у системі управління справами. Прокурор ЄС, який здійснює нагляд, також має безпосередній доступ до досьє справи. Компетентна постійна палата повинна мати доступ до досьє справи на її запит.

Інші делеговані прокурори ЄС можуть звернутися із запитом про отримання доступу до інформації, яка зберігається в електронному вигляді у системі управління справами, а також у будь-якому досьє справи. Провідний делегований прокурор ЄС ухвалює рішення про надання такого доступу іншим делегованим прокурорам ЄС відповідно до застосовного національного права. Якщо доступ не надано, це питання має бути передано на розгляд компетентній постійній палаті. Компетентна постійна палата мірою необхідності заслуховує делегованих прокурорів ЄС, яких стосується справа, і потім ухвалює рішення відповідно до застосовного національного права, а також цього Регламенту.

Внутрішній регламент Європейської прокуратури визначає подальші правила стосовно права доступу та процедури визначення рівня доступу до системи управління справами, який надається Головному прокурору ЄС, заступникам Головного прокурора ЄС, іншим прокурорам ЄС, делегованим прокурорам ЄС і персоналу Європейської прокуратури мірою, необхідною для здійснення їхніх обов’язків.

1. Персональні дані:

(a) необхідно опрацьовувати у законний та справедливий спосіб ("законність та справедливість");

(b) необхідно збирати для визначених, чітких та законних цілей та в подальшому не опрацьовувати у спосіб, несумісний з цими цілями; подальше опрацювання з цілями архівування для задоволення суспільного інтересу, цілями наукових або історичних досліджень або статистичних цілей не вважається несумісним з первісними цілями, якщо Європейська прокуратура надає належні гарантії прав і свобод суб’єктів даних ("обмеження мети");

(c) повинні бути належними, релевантними та не надмірними з огляду на цілі опрацювання ("мінімізація даних");

(d) повинні бути точними і, за необхідності, їх повинні оновлювати; необхідно вживати усіх відповідних заходів для того, щоб забезпечити, щоб неточні персональні дані, зважаючи на цілі їх опрацювання, було видалено чи виправлено без затримки ("точність");

(e) необхідно зберігати у формі, що дозволяє ідентифікацію суб’єктів даних не довше, ніж це є необхідним для цілей їх опрацювання; персональні дані можна зберігати протягом більш тривалих періодів, доки їх опрацьовують винятково для досягнення цілей суспільних інтересів, цілей наукового чи історичного дослідження або статистичних цілей за умов забезпечення Європейською прокуратурою належних гарантій щодо прав і свобод суб’єктів даних, зокрема, шляхом імплементації відповідних технічних і організаційних заходів, передбачених цим Регламентом ("обмеження зберігання");

(f) необхідно опрацьовувати персональні дані у спосіб, який забезпечує належну безпеку персональних даних, включаючи захист проти опрацювання без належного дозволу або незаконного опрацювання, а також випадкової втрати, знищення або пошкодження із застосуванням належних технічних або організаційних заходів ("цілісність та конфіденційність").

2. Європейська прокуратура несе відповідальність за і повинна бути в змозі продемонструвати дотримання параграфа 1 ("підзвітність") при опрацюванні персональних даних повністю чи частково із застосуванням автоматизованих засобів та при опрацюванні персональних даних із застосуванням неавтоматизованих засобів, які формують частину картотеки або призначені для внесення до картотеки.

3. Опрацювання даних Європейською прокуратурою з будь-якою з цілей, визначених статтею 49, відмінних від тих, з якими було зібрано оперативні персональні дані, повинно дозволятися мірою, якою:

(a) Європейська прокуратура має повноваження щодо опрацювання таких оперативних персональних даних з цією метою відповідно до цього Регламенту; та

(b) опрацювання є необхідним і пропорційним для визначеної іншої мети відповідно до права Союзу; та

(c) якщо релевантно, використання оперативних персональних даних не заборонено застосовним національним процесуальним правом щодо слідчих дій, здійснених відповідно до статті 30. Застосовним національним процесуальним правом є право держави-члена, у якій було отримано дані.

1. Регламент (ЄС) № 45/2001 застосовується до всіх адміністративних персональних даних, які опрацьовує Європейська прокуратура.

2. Європейська прокуратура повинна визначити часові обмеження для зберігання адміністративних персональних даних у положеннях щодо захисту даних у своєму внутрішньому регламенті.

1. Європейська прокуратура опрацьовує оперативні персональні дані за допомогою автоматизованих засобів або у структурованих файлах, створених за допомогою ручних засобів, відповідно до цього Регламенту та лише з такими цілями:

(a) розслідування і переслідування у кримінальних справах, які здійснюються відповідно до цього Регламенту; або

(b) обмін інформацією з компетентними органами держави-членів ЄС та іншими установами, органами, офісами та агентствами Союзу відповідно до цього Регламенту; або

(c) співпраця з третіми країнами або міжнародними організаціями відповідно до цього Регламенту.

2. Категорії оперативних персональних даних та категорії суб’єктів персональних даних, чиї оперативні персональні дані можуть бути опрацьовані Європейською прокуратурою в рамках каталогу, як вказано у пункті (b) статті 44(4), з будь-якою метою, зазначеною у параграфі 1 цієї статті, наведені у додатку відповідно до параграфа 3.

3. Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 115 для визначення переліку категорій оперативних персональних даних та категорій суб’єктів даних, зазначених у параграфі 2 цієї статті, та оновлення такого переліку для врахування розвитку інформаційних технологій та в світлі прогресу в інформаційному суспільстві.

До делегованих актів, ухвалених відповідно до цього параграфа, застосовують процедуру, передбачену в статті 116, якщо того вимагають імперативні міркування нагальності.

4. Європейська прокуратура може тимчасово опрацьовувати оперативні персональні дані з метою визначення, чи такі дані є релевантними з огляду на її завдання та з цілями, зазначеними у параграфі 1. Колегія, діючи за поданням Головного прокурора ЄС та після консультацій із Європейським інспектором із захисту даних, повинна додатково уточнити умови опрацювання таких оперативних персональних даних, зокрема, у частині доступу до таких даних та їх застосування, а також часових обмежень для зберігання та видалення таких даних.