На підставі вивчення доповідних записок про роботу господарських судів України у першому півріччі 2008 року Вищий господарський суд України здійснив узагальнення порушених у доповідних записках питань щодо застосування у вирішенні спорів деяких норм Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) і вважає за доцільне довести відповіді на зазначені питання до відома господарських судів України.

1. Чи може бути учасником судового процесу в господарському суді громадянин, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набув статусу суб'єкта підприємницької діяльності, але у спірних правовідносинах виступає не як суб'єкт підприємницької діяльності?

У вирішенні відповідного питання слід враховувати не лише суб'єктний склад сторін у справах, а й характер правовідносин, у яких вони виникли. За приписом частини першої статті 1 ГПК зазначені в ній особи (в тому числі громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності) вправі звернутися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ.

У вирішенні ж питань про те, чи є спірні правовідносини господарськими, а справа (спір у справі) - господарською слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України з урахуванням викладеного, зокрема, в пункті 3 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 N 04-5/120 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам".

2. Чи є обов'язковим додержання стороною господарського договору передбаченого частиною другою статті 188 Господарського кодексу України та частиною першою статті 11 ГПК порядку досудового врегулювання спорів, що виникають у разі зміни та розірвання господарського договору?

Відповідно до частини другої статті 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Згідно з частиною першою статті 11 ГПК підприємство чи організація, які вважають за необхідне змінити чи розірвати договір, надсилають пропозиції про це другій стороні за договором.

Наведені та інші норми матеріального і процесуального права не передбачають будь-яких санкцій за недодержання підприємством (організацією) відповідного порядку внесення змін до господарського договору чи його розірвання. Тому саме по собі таке недодержання не тягне за собою наслідків у вигляді відмови в прийнятті позовної заяви або її повернення чи припинення провадження у справі.

Верховним Судом України з посиланням на Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі N 1-2/2002 (про досудове врегулювання спорів) також зазначалося, що недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання договору (Постанова названого суду від 17.06.2008 N 8/32пд).

3. Чи повинен господарський суд у розгляді справи за позовом, який не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, відмовляти в задоволенні такого позову або ж припиняти провадження у справі?

У постановах Верховного Суду України, зокрема, від 13.07.2004 N 10/732, викладалася правова позиція, згідно з якою, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способом захисту прав, суд повинен відмовити у позові, а не припиняти провадження у справі за її непідвідомчістю суду.

З цього приводу див. також пункт 14 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 N 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" та пункт 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 25.11.2005 N 01-8/2229 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у I півріччі 2005 року".

4. Чи підвідомчі господарському суду справи зі спорів між суб'єктами господарювання і органами державної влади та місцевого самоврядування, пов'язані з визнанням недійсними угод, укладених шляхом проведення прилюдних торгів (аукціону), а також актів про проведення прилюдних торгів та свідоцтв про право власності, виданих на підставі таких актів? Чи можуть вимоги про визнання недійсними названих документів бути об'єднані з вимогами про витребування відповідного майна?

Господарським судам підвідомчі на загальних підставах справи зі спорів між суб'єктами господарювання і органами державної влади та місцевого самоврядування, пов'язані з визнанням недійсними угод, укладених шляхом проведення прилюдних торгів (аукціону), а так само актів про проведення прилюдних торгів.

Що ж до свідоцтва про право власності, виданого на підставі відповідного акта, то воно не може виступати предметом спору, оскільки не має статусу акта державного чи іншого органу.

Вимоги про визнання недійсними згаданих документів (угод, актів) в принципі можуть бути об'єднані з вимогами про витребування майна, реалізованого на прилюдних торгах (аукціоні), якщо це узгоджується з приписами частини першої статті 58 ГПК, а можуть бути й предметом розгляду в окремих судових провадженнях. Однак у будь-якому разі вирішення питання про визнання зазначених угоди чи акта недійсними має передувати розглядові питання про витребування майна, придбаного на прилюдних торгах (аукціоні).

5. Чи може бути розглянуто господарським судом справу за позовом, пов'язаним з оскарженням протоколу засідання комісії енергопостачальної компанії щодо визначення обсягу спожитої елекртоенергії?

Відповідь на наведене питання вміщено в пункті 10 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.03.2008 N 01-8/164 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році", де зазначено таке.

Згідно з пунктом 6.42 Правил користування електричною енергією (затверджені постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31.07.96 N 28, у редакції постанови названої Комісії від 17.10.2005 ) на підставі акта порушень (виявлених у споживача електричної енергії) уповноваженими представниками постачальника електричної енергії під час засідань з розгляду актів про порушення визначається обсяг недоврахованої електричної енергії та сума завданих споживачем збитків, рішення комісії оформлюється протоколом, який разом з іншими документами надається споживачу.

У Постанові Верховного Суду України від 12.06.2007 зі справи N 3/576н викладено правову позицію, згідно з якою:

- рішення комісії постачальника електричної енергії та протокол, яким воно оформлене, за своїми ознаками не належить до актів господарських товариств, які відповідно до закону чи установчих документів, мають обов'язковий характер для учасників відповідних правовідносин; такі рішення та протокол є лише фіксацією порушення, яке було виявлено при проведенні перевірки дотримання Правил користування електричною енергією;

- зазначені акти можуть бути використані як докази у разі звернення постачальника електричної енергії з позовом до суду і підлягають оцінці останнім згідно з вимогами статті 43 ГПК.

Таким чином, споживач електричної енергії в разі незгоди з рішенням названої комісії не позбавлений права та можливості доводити в суді ті обставини, на які він (споживач) посилається як на підставу своїх заперечень проти такого рішення.

Водночас господарському суду необхідно враховувати викладене в пункті 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 29.06.2010 N 01-08/369 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 році щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України.

6. Чи тягне за собою зменшення розміру позовних вимог правові наслідки у вигляді припинення провадження у справі в тій частині, на яку зменшилися такі вимоги?

У пункті 17 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.10.2006 N 01-8/2351 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в першому півріччі 2006 року" зазначалося, зокрема, що в разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.

7. Чи має господарський суд у розгляді справи за позовом про відшкодування шкоди до органу державної влади, що фінансується з державного бюджету України, залучати до участі у справі як іншого відповідача територіальний орган Державного казначейства України?

За приписом статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю, зокрема, органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою.

Відшкодування такої шкоди органом державної влади, оскільки останній фінансується з державного бюджету України, здійснюється з відповідного бюджету.

Відтак участь органів Державного казначейства України як іншого відповідача є ознакою, притаманною для всіх спорів про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органів державної влади.

8. Чи може господарський суд здійснити заміну неналежного відповідача у справі належним без згоди позивача?

За змістом частини третьої статті 24 ГПК заміна господарським судом первісного відповідача належним відповідачем обумовлюється наявністю згоди на це позивача.

У разі відсутності згоди позивача на відповідну заміну господарський суд може розглянути справу згідно з поданим позовом та відмовити в задоволенні останнього, оскільки судом вже встановлено, що визначений у позові відповідач не є боржником у тих матеріально-правових відносинах, в яких виник спір. Разом з тим така відмова не позбавляє позивача права на подання нового позову до належного відповідача, оскільки первісно поданий і новий позови не співпадають, зокрема, за складом сторін.

9. Чи вправі прокурор звернутися до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі регіонального відділення Фонду державного майна України або управління майном органу місцевого самоврядування про розірвання договору оренди відповідно державного або комунального майна, укладеного таким відділенням (управлінням) з суб'єктом господарювання?

У вирішенні наведеного питання, так само як й інших питань, пов'язаних з правом прокурора на звернення з позовом до господарського суду в інтересах держави, слід мати на увазі таке.

Згідно з положеннями статті 121 Конституції України на прокуратуру покладено функції представництва інтересів громадянина або держави у випадках, визначених законом.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про прокуратуру" при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатися до суду із заявою про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Статтею 36-1 названого Закону визначено підстави представництва прокурором інтересів держави, а саме: наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

За приписами статті 2 ГПК прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 у справі N 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносин.

Відповідну правову позицію викладено й Верховним Судом України, зокрема, в постанові від 03.04.2007 N 05-5-46/8142.

10. Чи мають преюдиційне значення в розумінні статті 35 ГПК для розгляду справи господарським судом факти, встановлені рішенням господарського суду з іншої справи, склад сторін у якій повністю або частково не збігається зі складом сторін у справі, що розглядається?

Відповідно до частини другої статті 35 ГПК факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Отже, за змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

11. Якими повинні бути дії господарського суду, якщо після порушення провадження у справі позивач не подає суду оспорюваного договору чи акта державного або іншого органу з посиланням на відсутність у нього відповідного документа, а відповідач ухиляється від подання суду такого документа?

Неподання позивачем витребуваних господарським судом матеріалів, необхідних для вирішення спору, згідно з пунктом 5 частини першої статті 81 ГПК є підставою для залишення позову без розгляду.

Проте, якщо позивач належним чином обґрунтував неможливість подання ним таких матеріалів і документів та наявність їх у відповідача (чи іншої особи, яка не бере участі у справі), господарський суд з огляду на приписи частини третьої статті 4-3 та частини першої статті 38 ГПК витребовує їх у відповідача або інших підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі, а в разі ухилення відповідача або зазначених підприємств та організацій від виконання вимог суду вживає відповідних заходів (див. також пункт 12 цього листа).

Якщо, незважаючи на вжиті заходи, отримання витребуваних матеріалів та/або документів не є можливим, суд здійснює розгляд справи за наявними в ній матеріалами.

12. Яким чином має діяти господарський суд у разі відмови підприємства чи організації у наданні документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору і витребуваних судом у порядку статті 38 ГПК?

Відповідно до частини першої статті 38 ГПК ,якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

Таке витребування має здійснюватись господарським судом виключно ухвалою, винесеною згідно із статтею 86 ГПК.

Обов'язковість рішень суду (до яких належать і ухвали) визначена частиною третьою статті 129 Конституції України як одна з основних засад судочинства.

Статтею 11 Закону України "Про судоустрій України" передбачено, зокрема, що:

- судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України;

- невиконання судових рішень тягне передбачену законом відповідальність.

У статті 115 ГПК також зазначено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження"..

Отже, у наведеній ситуації господарський суд може реагувати, зокрема, таким чином:

- якщо підприємство чи організація, яка припустилася порушення, є стороною у справі, - на підставі пункту 5 статті 83 ГПК вирішити питання про стягнення з неї в доход Державного бюджету України штрафу в розмірі, передбаченому цією нормою;

- незалежно від участі зазначеного підприємства чи організації у справі:

відповідно до частини четвертої статті 90 ГПК надіслати належним органам повідомлення про виявлення в діяльності працівників підприємства чи організації порушення законності, що міститься ознаки дії, переслідуваної в кримінальному порядку, а саме - порушення, передбаченого статтею 382 Кримінального кодексу України, у вигляді невиконання службовою особою, зокрема, ухвали суду;

згідно з приписами частин першої, другої статті 9 ГПК винести і надіслати відповідну окрему ухвалу, маючи при цьому на увазі, що невжиття заходів щодо окремої ухвали суду тягне за собою адміністративну відповідальність, передбачену статтею 185-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Водночас необхідно враховувати, що притягнення певної фізичної та/або юридичної особи до встановленої законом відповідальності не звільняє підприємство чи організацію від обов'язку виконати ухвалу господарського суду, в тому числі про витребування необхідних документів і матеріалів. Якщо така ухвала узгоджується з вимогами статті 19 Закону України "Про виконавче провадження", то вона відповідно до пункту 2 частини другої статті 3 названого Закону має статус виконавчого документа та може бути виконана в порядку, передбаченому законодавством про виконавче провадження. Якщо ж вона не містить усіх даних, необхідних для здійснення такого провадження, суд за необхідності не позбавлений права та можливості винести ще одну ухвалу з цього приводу.

13. Чи можуть запобіжні заходи вживатися господарським судом в інших правовідносинах крім тих, що пов'язані із захистом прав на об'єкти інтелектуальної власності?

У пункті 10 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004 N 04-5/1107 (з доповненнями, внесеними рекомендаціями президії Вищого господарського суду України від 16.01.2008 N 04-5/5 ) зазначено, зокрема, таке:

"Вжиття запобіжних заходів має здійснюватися для попередження порушень прав інтелектуальної власності та для збереження доказів такого порушення.

Водночас з огляду на відсутність у цьому розділі ГПК будь-яких обмежень щодо можливості вжиття запобіжних заходів виключно у правовідносинах, пов'язаних із захистом прав на об'єкти інтелектуальної власності, таке вжиття можливе і в інших правовідносинах, на які поширюються повноваження господарських судів".

14. Чи повинен господарський суд у розгляді заяви про скасування запобіжних заходів призначати судове засідання з викликом заінтересованих сторін?

Відповідно до частини третьої статті 43-7 ГПК заява про скасування запобіжних заходів розглядається протягом трьох днів господарським судом, який виніс ухвалу про їх вжиття. Неявка заінтересованих осіб не перешкоджає розглядові заяви.

За змістом цієї норми господарський суд для розгляду зазначеної заяви має призначити судове засідання з викликом заінтересованих осіб.

Повідомлення останніх про час і місце розгляду заяви здійснюється господарським судом шляхом винесення відповідної ухвали з додержанням вимог статті 86 ГПК, а в разі необхідності - також шляхом надіслання телефонограми, телетайпограми, використання засобів електронного зв'язку тощо.

15. Чи повинен господарський суд ухвалювати будь-який судовий акт про припинення запобіжних заходів?

У пункті 18-2 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004 N 04-5/1107 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності" (в редакції рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 16.01.2008 N 04-5/5) зазначено таке:

"Статтею 43-9 ГПК визначено підстави припинення запобіжних заходів. Водночас названим Кодексом не встановлено, що господарський суд має виносити ухвалу про припинення запобіжних заходів. Отже, останні припиняються в силу самої лише наявності відповідних підстав, без обов'язкового оформлення такого припинення якимось процесуальним документом.

Разом з тим на практиці можливі ситуації, за яких після настання обставин, зазначених у статті 43-9 ГПК продовжують зберігати законну силу й залишатися обов'язковими до виконання винесені господарськими судами в порядку статті 43-2 ГПК ухвали про витребування доказів, накладення арешту на майно, що позбавляє певну заінтересовану особу (осіб) права розпоряджатися своєю власністю чи обмежує її (їх) в такому праві. У подібних випадках з урахуванням конкретних обставин господарський суд не позбавлений права і можливості винести ухвалу про припинення того чи іншого запобіжного заходу (заходів) з додержанням загальних вимог статті 86 ГПК щодо змісту ухвали".

16. Яким чином має вирішуватись питання про повідомлення фізичної особи - учасника судового процесу, місце проживання якої невідоме, про час і місце розгляду справи господарським судом?

У вирішенні відповідного питання слід враховувати викладене в пункті 23 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.03.2008 N 01-8/164 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році", де зазначено, зокрема, таке.

Місце проживання фізичної особи визначається згідно з вимогами статті 29 Цивільного кодексу України.

У разі коли фактичне місце проживання фізичної особи - учасника судового процесу невідоме, то господарський суд вправі надсилати процесуальні документи за останнім відомим йому на час такого надсилання місцем проживання фізичної особи - учасника судового процесу.

Якщо фізична особа - учасник судового процесу своєчасно не довела до відома господарського суду або інших учасників процесу про зміну свого фактичного місця проживання, то всі процесуальні наслідки такої бездіяльності покладаються на цю фізичну особу.

Якщо ж господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи вважає за потрібне з'ясувати фактичне місце проживання фізичної особи - учасника судового процесу, то він не позбавлений права після порушення провадження у справі здійснити це, зокрема, шляхом витребування відповідних доказів у порядку, передбаченому частинами першою і другою статті 38 ГПК, у тому числі з органів внутрішніх справ, органів державної податкової служби, адресних бюро та ін. Запит щодо подання таких доказів за необхідності може бути виданий господарським судом заінтересованій стороні (її представникові).

17. Чи може бути задоволена господарським судом вимога про повернення орендованого майна одночасно із задоволенням позовної вимоги про дострокове розірвання договору оренди?

Відповідно до частини першої статті 58 ГПК в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

З урахуванням наведеного припису зазначені позовні вимоги можуть бути об'єднані в одній позовній заяві. Та обставина, що розірвання договору оренди і є підставою для повернення орендованого майна, такому об'єднанню не перешкоджає. Наведене підтверджується й положенням частини першої статті 785 Цивільного кодексу України, якою встановлено обов'язок наймача у разі припинення договору наймунегайноповернути наймодавцеві річ (предмет оренди). Закон не вимагає від наймодавця (орендодавця) спочатку пред'явити наймачеві (орендареві) вимогу про розірвання договору найму, і лише після її задоволення - вимогу про повернення орендованого майна.