На підставі вивчення доповідних записок про роботу господарських судів України у 2004 р. Вищий господарський суд України здійснив узагальнення порушених у доповідних записках питань щодо застосування у вирішенні спорів деяких норм Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) і вважає за доцільне довести відповіді на зазначені питання до відома господарських судів України.

1. Чи підлягають розгляду господарськими судами справи зі спорів про визнання недійсними актів державних чи інших органів, які втратили чинність до подання відповідного позову або під час розгляду справи судом?

Справи зі спорів про визнання зазначених актів недійсними підлягають розгляду господарськими судами, якщо між сторонами після скасування оспорюваного акта залишилися неврегульованими певні питання.

З цього приводу див. також підпункт 3.1 пункту 3 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 23.08.94 р. N 02-5/612 "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України".

2. Як слід вирішувати питання про підсудність зустрічних позовних заяв у справах, що віднесені до виключної підсудності господарських судів відповідно до частини 4 статті 16 ГПК?

У вирішенні відповідного питання слід виходити з того, що за змістом частини 1 статті 60 ГПК зустрічний позов завжди розглядається спільно з первісним позовом в тому ж суді, в провадженні якого перебуває справа за первісним позовом, включаючи випадки, коли відповідач за зустрічним позовом є організацією, зазначеною в частині 4 статті 16 ГПК.

3. Чи підвідомчі господарським судам спори про тлумачення змісту правочину?

Відповідно до частини 2 статті 213 Цивільного кодексу України на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

Вичерпний перелік справ, підвідомчих господарським судам, визначено у частині 1 статті 12 ГПК.

Згідно з пунктом 1 цієї норми до підвідомчості господарських судів віднесено, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, та на інших підставах. Отже, тлумачення змісту правочину господарським судом можливе за наявності спору, тобто коли сторони мають різне уявлення щодо свого волевиявлення або волевиявлення іншої сторони (сторін) правочину.

Крім того, необхідно мати на увазі, що відповідно до частини 1 статті 1 ГПК зазначені в ній юридичні та фізичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ.

4. Як визначається підсудність справ за позовами органів Пенсійного фонду України до органів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань про відшкодування витрат, пов'язаних з виплатою пенсій?

Зазначені справи підсудні господарським судам на загальних підставах.

Відповідну позицію Верховного Суду України викладено в його постанові від 30.11.2004 р. у справі N 18/62 - див. інформаційний лист Вищого господарського суду України від 31.01.2005 р. N 01-8/162 "Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 06.09.2004 р. N 01-8/1519 "Про практику Верховного Суду України у справах за участю фондів загальнообов'язкового державного страхування".

5. Які підстави в розумінні статті 24 ГПК є достатніми для залучення до участі у справі іншого відповідача?

Згідно з частиною 1 статті 24 ГПК України господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача.

Питання про достатність підстав для вчинення відповідної процесуальної дії вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин та матеріалів певної справи і з огляду на те, чи сприятиме залучення іншого відповідача з'ясуванню усього кола обставин, що входять до предмета доказування у справі, встановленню наявності або відсутності правопорушення, прийняттю законного та обґрунтованого рішення. Необхідно також мати на увазі, що інший відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої в принципі можливо було б задовольнити позовні вимоги, - на відміну від третьої особи на стороні відповідача, за рахунок якої такі вимоги ніколи не задовольняються.

6. Чи може бути постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття кримінальної справи підставою для встановлення господарським судом наявності чи відсутності обставин, що мають значення для вирішення спору?

Відповідна постанова оцінюється господарським судом поряд з іншими доказами у справі на загальних підставах за правилами статті 43 ГПК. Встановлені у ній факти, - на відміну від органів, про які йдеться в частинах 2-4 статті 35 ГПК, - не є преюдиціальними.

7. Як слід вирішувати питання про місце розгляду заяви про вжиття запобіжних заходів?

Чинне законодавство не містить прямих вказівок щодо місця розгляду відповідної заяви. Згідно з частиною 1 статті 43-4 ГПК заява про вжиття запобіжних заходів розглядається господарським судом, в районі діяльності якого належить провести ці процесуальні дії. Отже, у вирішенні зазначеного питання слід виходити з того, який саме запобіжний захід заявник вважає за необхідне вжити: тобто якщо йдеться про витребування доказів, про огляд приміщень або про накладення арешту на майно, заява має подаватися до місцевого господарського суду, в районі діяльності якого знаходяться відповідно докази, приміщення або майно, стосовно яких належить провести певні дії.

8. Який порядок відкриття передбаченого частиною 4 статті 43-4 ГПК депозиту господарського суду?

У вирішенні відповідного питання необхідно мати на увазі викладене в листі Вищого господарського суду України від 20.01.2005 р. N 05-1/128.

9. Чи має право позивач сплатити витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу за розгляд господарським судом декількох справ за його позовами одним платіжним документом?

У підпункті 5.3 пункту 5 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 р. N 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначено таке: "У випадках, коли господарським судом розглядається декілька справ за позовними заявами одного і того ж позивача, останній має право сплатити державне мито за їх розгляд одним платіжним документом, який долучається господарським судом до однієї зі справ. У решті справ робиться відмітка про суму державного мита, сплаченого за розгляд справи, та зазначається номер справи, в якій знаходиться платіжний документ. Така ж відмітка робиться у справах в разі повернення державного мита".

Викладене повною мірою стосується й питань сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

10. Який порядок повернення позивачеві надмірно сплаченого державного мита, що сплачене одним платіжним документом, якщо позовні заяви розглядаються різними суддями?

Повернення державного мита у зазначеній ситуації здійснюється на загальних підставах і в порядку, визначених статтею 8 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 р. N 7-93 "Про державне мито" і розділом IV Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.93 р. N 15. Про повернення суми мита, внесеного в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством, зазначається у судовому рішенні чи у довідці про повернення державного мита будь-яким одним суддею з числа тих, що розглядали відповідні позовні заяви.

11. Чи може вважатися надіслання копії позовної заяви відповідачеві пред'явленням вимоги у розумінні частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України?

Надіслання сторонам копії позовної заяви і доданих до неї документів є виконанням позивачем, прокурором чи його заступником процесуального обов'язку, покладеного на них статтею 56 ГПК, а не пред'явленням вимоги боржникові.

12. Чи може господарський суд з урахуванням вимог Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах (далі - Конвенція) розглянути справу у більш тривалий строк, ніж передбачений статтею 69 ГПК?

Конвенція відповідно до Закону України від 19.10.2000 р. N 2052-III набрала чинності для України з 26.11.2000 р. і відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

За Конвенцією, зокрема, судове рішення не може бути винесено, поки не буде встановлено, що судовий документ було вручено або доставлено особисто відповідачеві і це було здійснено в належний строк, достатній для здійснення захисту.

У випадку, передбаченому частиною 2 статті 15 Конвенції, суд може постановити рішення, якщо з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців.

13. Як розуміти термін "інший суд", що вживається у частині 1 статті 79 ГПК?

"Іншим судом", про який йдеться у зазначеній нормі ГПК, є будь-який орган, що входить до складу судової системи України згідно із статтею 3 та частиною 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій України", а також створений відповідно до закону арбітраж (третейський суд).

14. Чи вправі господарський суд самостійно змінити позовні вимоги позивача у справі чи спонукати сторони до уточнення позовних вимог?

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції органи державної (в тому числі судової) влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 4 статті 22 ГПК визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов'язок позивача.

Пунктом 2 статті 83 ГПК передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.

Слід мати на увазі, що Верховним Судом України у постанові від 13.07.2004 р. у справі N 10/732 викладено правову позицію, згідно з якою "суд, дійшовши висновку, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити у позові, а не припиняти провадження у справі за її непідвідомчістю суду".