На підставі вивчення доповідних записок про роботу господарських судів України у 2005 році та в першому півріччі 2006 року Вищий господарський суд України здійснив узагальнення порушених у доповідних записках питань щодо застосування у вирішенні спорів деяких норм Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) і вважає за доцільне довести відповіді на зазначені питання до відома господарських судів України.

1. Чи існує порядок розгляду господарським судом заяви державного виконавця про встановлення способу виконання рішення?

Статтею 33 Закону України "Про виконавче провадження" передбачена можливість, зокрема, встановлення способу і порядку виконання рішення.

Водночас у статті 121 ГПК йдеться про відстрочку або розстрочку виконання рішення, зміну способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду і не згадується про встановлення способу і порядку виконання рішення.

Разом з тим необхідно мати на увазі таке.

Судове рішення, за яким захищаються права та інтереси певної особи чи осіб, одночасно має визначати (встановлювати) й спосіб його виконання та бути підставою для вчинення виконавчого провадження. У разі ж виникнення у державного виконавця сумнівів щодо порядку виконання судового рішення він вправі звернутися до суду із заявою про роз'яснення такого рішення (стаття 89 ГПК.

2. Чи підлягає оскарженню ухвала місцевого господарського суду про затвердження мирової угоди?

У вирішенні відповідного питання слід враховувати правову позицію Верховного Суду України, викладену в його постанові від 21.12.2004 N 8/107-14/56, згідно з якою "затвердження господарським судом мирової угоди з одночасним припиненням провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розглядатися як два самостійних акта - окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо припинення провадження".

3. Якими є підстави для відмови у прийнятті апеляційних і касаційних скарг?

Вирішуючи зазначене питання, необхідно мати на увазі викладене у:

пункті 5 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 N 04-5/366 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України";

пункті 4 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 N 04-5/367 "Про деякі питання практики застосування розділу XII-1 Господарського процесуального кодексу України".

4. Чи може апеляційна інстанція у розгляді апеляційної скарги затвердити мирову угоду, укладену сторонами в процесі апеляційного провадження?

Затвердження апеляційною інстанцією мирової угоди, укладеної сторонами в процесі апеляційного провадження, не є можливим, оскільки це потягло б за собою скасування рішення місцевого господарського суду з відповідної справи, що допускається виключно з підстав, передбачених статтею 104 ГПК.

5. Чи може бути сплачено суму судових витрат одним платіжним документом за кількома позовами? Як у такому разі має бути повернуто надмірно сплачене державне мито?

У підпункті 5.3 пункту 5 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 N 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що у випадках, коли господарським судом розглядається декілька справ за позовними заявами одного і того ж позивача, останній має право сплатити державне мито за їх розгляд одним платіжним документом, який долучається господарським судом до однієї зі справ. У решті справ робиться відмітка про суму державного мита, сплаченого за розгляд справи та зазначається номер справи, в якій знаходиться платіжний документ. Така ж відмітка робиться у справах в разі повернення державного мита.

Наведене повною мірою стосується й сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Питання про повернення надмірно сплаченої суми державного мита у відповідному випадку може бути вирішено будь-ким із суддів, у провадженні яких знаходяться відповідні справи.

6. Чи може вважатися надіслання позивачем копії позовної заяви відповідачеві вимогою виконання обов'язку в розумінні частини другої статті 530 Цивільного кодексу України?

Передбачене статтею 56 ГПК надсилання копії позовної заяви і доданих до неї документів є процесуальним обов'язком позивача як учасника судового процесу і не підпадає під ознаки вимоги щодо виконання боржником обов'язку, про яку йдеться у зазначеній нормі Цивільного кодексу України.

7. З якого моменту слід відраховувати передбачений статтею 69 ГПК строк вирішення спору в разі подання зустрічного позову?

Відповідно до частини першої статті 60 ГПК зустрічний позов подається для спільного розгляду з первісним позовом. Оскільки первісний позов підглядає розглядові у строк, визначений згідно із статтею 69 названого Кодексу починаючи від дня одержання позовної заяви, то й зустрічний позов має бути розглянутий у той же строк починаючи від дня одержання первісної позовної заяви.

Що ж до продовження строку вирішення спору, то воно можливе у випадках, передбачених частиною третьою статті 69 ГПК.

8. Чи можливе процесуальне правонаступництво у разі:

- перетворення юридичної особи (сторони у справі) шляхом відділення з її складу самостійного суб'єкта господарювання?

- наявності договорів переводу боргу, відступлення права вимоги?

Процесуальне правонаступництво за змістом статті 25 ГПК можливе внаслідок реорганізації підприємства чи організації, внаслідок чого господарський суд здійснює заміну відповідної сторони у справі її правонаступником.

Згідно з частиною четвертою статті 59 Господарського кодексу України у разі виділення одного або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта. Отже, у наведеному випадку допускається процесуальне правонаступництво.

Якщо ж реорганізація підприємства чи організації - сторони у справі - не мала місця, то процесуальне правонаступництво, про яке йдеться у статті 25 ГПК, неможливе.

9. Чи можлива участь у судовому процесі в господарському суді фізичних осіб, що не мають статусу суб'єктів підприємницької діяльності, як третіх осіб?

Згідно з частиною першою статті 1 ГПК та частиною першою статті 21 ГПК сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути лише юридичні особи та громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Це правило встановлено лише для сторін спору в судовому процесі і не стосується третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Отже, такими особами можуть бути і громадяни, які не мають статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Залучення до участі у справі такої третьої особи не впливає на підвідомчість спору господарському суду.

10. Чи правомірне залучення до участі у справі державного реєстратора прав як відповідача за позовом про визнання власності на нерухоме майно?

У вирішенні відповідного питання слід враховувати викладене у пункті 18 Інформаційного листа Вищого арбітражного суду України від 31.01.2001 N 01-8/98 "Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом" (в редакції Інформаційного листа Вищого господарського суду від 22.11.2005 N 01-8/2167 із зміною, внесеною Інформаційним листом Вищого господарського суду від 21.07.2006 N 01-8/1609.

11. Чи може господарський суд вирішити спір за вимогами, які не були заявлені під час судового провадження?

Згідно з пунктом 2 статті 83 ГПК господарський суд вправі виходити за межі позовних вимог за одночасної наявності двох умов: по-перше, якщо це потрібно для захисту прав і законних інтересів позивача або третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору і, по-друге, за наявності відповідного клопотання заінтересованої сторони.

12. Чи вправі господарський суд встановлювати обставини справи, які мають значення для вирішення спору, у випадку, коли жодна із сторін на них не посилається?

Відповідно до частини першої статті 4-7 ГПК судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи. Частина перша статті 43 названого Кодексу містить вимоги щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Крім того, за приписами частини першої статті 38 ГПК за недостатності поданих сторонами доказів господарський суд зобов'язаний витребувати документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

З огляду на викладені вимоги ГПК господарський суд не лише вправі, а й повинен з'ясувати усі обставини справи, що входять до предмету доказування в ній та мають значення для її розгляду, хоча б сторони та інші учасники судового процесу й не посилалися на відповідні обставини.

13. Чи вправі господарський суд задовольнити позовні вимоги або відмовити в їх задоволенні з посиланням на рішення державного чи іншого органу, яке не скасоване або не визнане недійсним?

Рішення державного чи іншого органу, яке не є нормативно-правовим актом у розумінні частин першої і другої статті 4 ГПК і виступає як доказ у справі, підлягає оцінці господарським судом за загальними правилами статті 43 названого Кодексу. Згідно з частиною другою цієї статті ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.