На підставі вивчення доповідних записок про роботу господарських судів України у 2009 році Вищий господарський суд України здійснив узагальнення порушених у доповідних записках питань щодо застосування у вирішенні спорів деяких норм Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) і вважає за доцільне довести відповіді на зазначені питання до відома господарських судів України.

I. Питання підвідомчості та підсудності справ господарським судам.

1. Яким господарським судом повинен вирішуватися спір, якщо відповідачем у справі про визнання права власності на майно виступає орган, зазначений у частині четвертій статті 16 ГПК?

В останньому абзаці підпункту 27.6 пункту 27 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 N 04-5/120 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" викладено правову позицію, згідно з якою якщо відповідачем у справі зі спору про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном є органи, зазначені у частині четвертій статті 16 ГПК, то такі справи підлягають розглядові у господарському суді міста Києва.

2. Чи може бути розглянуто господарським судом справу за позовом, пов'язаним з оскарженням протоколу засідання комісії енергопостачальної компанії щодо визначення обсягу спожитої електроенергії?

Відповідь на зазначене питання вміщувалася в пункті 10 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.03.2008 N 01-8/164 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році" і в пункті 5 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 N 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року".

Водночас господарському суду необхідно мати на увазі, що до згаданого в цих листах пункту 6.42 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31.07.96 N 28 (у редакції постанови названої Комісії від 17.10.2005, з подальшими змінами, далі - Правила), неодноразово вносилися зміни та доповнення, в тому числі й після прийняття Верховним Судом України відповідної постанови.

Зокрема, згідно з постановою Національної комісії регулювання електроенергетики від 22.11.2006 N 1497 пункт 6.42 Правил доповнено абзацом п'ятим (з подальшими змінами), згідно з яким споживач має право оскаржити в суді рішення комісії з розгляду актів про порушення.

Отже, господарському суду в розгляді справ, пов'язаних із застосуванням даного пункту Правил, необхідно виходити з положень тієї його редакції, яка була або є чинною на час існування спірних правовідносин.

II. Питання, пов'язані з участю в судовому процесі.

3. Чи може господарський суд першої інстанції видавати учасникові судового процесу копії документів з матеріалів справи, складених судом апеляційної інстанції, якщо матеріали справи знаходяться в місцевому господарському суді?

Відповідно до частини другої статті 22 ГПК сторони мають право, зокрема, знайомитися з матеріалами справи, знімати копії.

За змістом частини третьої статті 26, частини четвертої статті 27, частини четвертої статті 29 названого Кодексу такі ж права мають треті особи у справі, прокурор, який бере участь у справі.

Стосовно питань, пов'язаних із зніманням копій будь-яких матеріалів (документів) справи, учасник судового процесу вправі звернутися до того господарського суду, в якому на момент такого звернення знаходяться матеріали справи, - незалежно від того, судом якої з інстанцій складено відповідний документ.

4. Яким чином має здійснюватися зміна процесуального статусу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на відповідача? Чи потрібно зазначати в судовому рішенні про виключення такої особи з числа третіх осіб?

Залучення у разі необхідності підприємства, організації чи громадянина, що виступав у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, відповідачем у тій же справі здійснюється на загальних підставах та в порядку, визначених статтею 24 ГПК. У такому разі відповідне підприємство, організація чи громадянин втрачає статус третьої особи у даній справі, і прийняття якогось окремого судового рішення з приводу виключення його з числа третіх осіб не вимагається.

5. Чи може адвокат представляти юридичну особу чи громадянина в господарському суді без довіреності, на підставі угоди про надання юридичних послуг з наявної справи?

Згідно з частинами третьою і п'ятою статті 28 ГПК:

- представниками юридичних осіб можуть бути, зокрема, особи, повноваження яких підтверджується довіреністю від імені підприємства, організації; довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації;

- громадяни можуть вести свої справи в господарському суді, зокрема, через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю.

Таким чином, наявність належним чином оформленої довіреності, що підтверджує повноваження представника юридичної або фізичної особи, у передбачених даними нормами випадках є обов'язковою, і будь-яка угода між відповідною особою і адвокатом згаданої довіреності не замінює.

III. Питання доказування в судовому процесі (призначення і проведення судової експертизи).

6. Чи може господарський суд розглянути заяву про відвід судового експерта, якщо матеріали відповідної справи знаходяться в експертній установі, а провадження у справі зупинено на підставі пункту 1 частини другої статті 79 ГПК?

Частиною четвертою статті 41 ГПК передбачено можливість заявлення відводу судовому експерту лише до початку проведення судової експертизи.

Отже, в наведеній ситуації, якщо матеріали справи вже надіслано господарським судом до експертної установи, суд, одержавши клопотання (заяву) про відвід експерта, має з'ясувати у цієї установи, чи розпочалося проведення судової експертизи згідно з Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 08.10.98 N 53/5 (з подальшими змінами), і якщо так, то відмовити в задоволенні відповідної заяви на підставі зазначеного припису ГПК. Якщо ж проведення судової експертизи ще не розпочалося, суд може, поновивши провадження у справі (частина третя статті 79 ГПК) , витребувати матеріали справи з експертної установи, розглянути у встановленому порядку таке клопотання (заяву), а в разі, якщо його буде відхилено, - знову своєю ухвалою зупинити провадження у справі і передати її матеріали до зазначеної установи для проведення експертизи.

IV. Питання щодо вжиття запобіжних заходів.

7. Чи можливе вжиття господарським судом запобіжних заходів у правовідносинах, не пов'язаних із захистом прав на об'єкти інтелектуальної власності?

У пункті 10 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004 N 04-5/1107 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності" зазначено, що:

" Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК) згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності" від 22.05.2003 N 850-IV доповнено розділом V-1 "Запобіжні заходи".

Вжиття запобіжних заходів має здійснюватися для попередження порушень прав інтелектуальної власності та для збереження доказів такого порушення.

Водночас з огляду на відсутність у цьому розділі ГПК будь-яких обмежень щодо можливості вжиття запобіжних заходів виключно у правовідносинах, пов'язаних із захистом прав на об'єкти інтелектуальної власності, таке вжиття можливе і в інших правовідносинах, на які поширюються повноваження господарських судів.

Відповідно в усіх випадках вжиття запобіжних заходів господарські суди можуть враховувати викладене в даному розділі цих рекомендацій".

V. Питання, пов'язані з судовими витратами у справі.

8. За якою ставкою повинно сплачуватися державне мито з позовних заяв про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту, поданих у порядку статті 59 Закону України "Про виконавче провадження"?

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.

Згідно з пунктом 32 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.93 N 15, з позовних заяв, зокрема, про право власності на майно, про визнання права на частку у майні державне мито сплачується виходячи із вартості розшукуваного майна або його частки.

З цього приводу див. також пункт 14 інформаційного листа Вищого господарського суду від 14.08.2007 N 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (у редакції інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21.04.2008 N 01-8/241) .

VI. Питання подання позову.

9. Чи можна вважати зустрічний позов про визнання правочину недійсним, взаємно пов'язаним з первісним позовом про стягнення заборгованості за таким правочином?

Про певні обставини, які свідчать про взаємну пов'язаність зустрічного позову з первісним, зазначено в пункті 16 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.03.2009 N 01-08/163 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України"; зокрема, в ньому йдеться про ту обставину, що задоволення зустрічного позову виключатиме частково чи повністю задоволення первісного позову, а також про пов'язаність зазначених позовів за поданими доказами.

VII. Питання, пов'язані з вирішенням господарських спорів у суді першої інстанції.

10. З якого дня мають обраховуватися передбачені частинами першою і другою статті 69 ГПК строки вирішення спору при новому розгляді справи - з дня одержання місцевим господарським судом матеріалів справи чи з дати винесення ухвали про призначення справи до розгляду?

Згідно з частинами першою і другою статті 69 ГПК спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців, а про стягнення заборгованості за опротестованим векселем - у строк не більше одного місяця від дня одержання позовної заяви.

За змістом цих приписів строк вирішення спору зі справи, переданої на новий розгляд до суду першої інстанції, має обраховуватися з дня надходження до відповідного суду матеріалів такої справи (в яких знаходиться й позовна заява).

11. Якими повинні бути дії господарського суду, якщо під час вирішення спору про стягнення заборгованості за договором сторони уклали новий договір, яким змінили умови попереднього (в частині строків проведення розрахунків, відповідальності тощо)?

Господарський суд не вправі на власний розсуд змінювати позовні вимоги у справі, в тому числі збільшувати чи зменшувати їх розмір, і т.ін.

Відтак якщо позивачем у зв'язку зі зміною умов договору, на яких ґрунтувалися позовні вимоги, змінено й останні, то суд розглядає змінені позовні вимоги. Якщо ж зміни позовних вимог не здійснено, суд розглядає попередні вимоги - з урахуванням додатково поданих сторонами доказів зміни договірних умов.

12. Якщо господарським судом у вирішенні спору про визнання правочину недійсним чи про розірвання договору встановлено його нікчемність, то чи повинен суд припиняти провадження у справі або відмовляти в задоволенні позову?

Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин); у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З наведеного випливає, зокрема, що сторони нікчемного правочину не зобов'язані виконувати його умови (навіть якщо суд не визнавав його недійсним).

Але законом не виключається можливість вирішення судом спорів, пов'язаних також з нікчемними правочинами, як-от:

- про визнання нікчемних правочинів дійсними (частина друга статті 218, частина друга статті 219, частина друга статті 220, частина друга статті 221, частина друга статті 221, частина друга статті 224, частина друга статті 226 Цивільного кодексу України) ;

- про визнання нікчемних правочинів недійсними (така потреба може виникнути, зокрема, якщо сторони виконали певні умови нікчемного правочину, якщо він порушує права третіх осіб, якщо він нотаріально посвідчений або зареєстрований у державному органі).

Таким чином, відповідні питання мають вирішуватися господарським судом з урахуванням змісту заявлених позовних вимог та конкретних обставин кожної справи.

13. Якщо сторона у справі - фізична особа (громадянин) перебуває у місцях позбавлення волі, то яким чином їй мають надсилатися копії позовної заяви, процесуальні документи господарського суду?

Відповідно до приписів Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду (частина друга статті 7); зокрема, засуджені мають право звертатися відповідно до законодавства з заявами і скаргами до суду, вести листування (частина перша статті 8). Повідомлення про місце відбування покарання здійснюється в порядку, передбаченому статтею 20 названого Кодексу.

Відтак відповідні документи можуть надсилатися в загальному порядку (поштовим зв'язком) на адреси установ виконання покарань, в яких перебувають згадані особи.

14. Якими мають бути дії господарського суду, якщо в процесі розгляду справи позивач зменшив розмір позовних вимог?

Відповідно до частини четвертої статті 22 ГПК позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог.

Про зменшення розміру позовних вимог господарський суд зазначає в описовій частині рішення зі справи; розгляд останньої і прийняття рішення в ній здійснюється виходячи з нового розміру позовних вимог (якщо судом не буде застосовано припис частини шостої згаданої статті щодо неприйняття зменшення розміру позовних вимог).

15. Якими мають бути дії господарського суду, якщо в процесі розгляду справи, в якій заявлено кілька позовних вимог, позивач відмовився від однієї чи кількох з них і наполягає на задоволенні решти вимог?

Відповідно до частини четвертої статті 22 ГПК позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, відмовитись від позову.

Якщо у справі заявлено кілька позовних вимог і позивач відмовився від деяких з них, провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 80 ГПК припиняється у частині тих вимог, від яких було заявлено відмову (за умови, що судом не буде застосовано припис частини шостої згаданої статті 22 ГПК щодо неприйняття відмови від позовних вимог), а розгляд решти позовних вимог здійснюється в загальному порядку.

16. Чи може господарський суд у вирішенні спору застосувати інші норми матеріального права, ніж ті, на які посилаються сторони та інші учасники судового процесу?

Відповідно до статті 2 Закону України "Про судоустрій України" суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Стаття 6 Закону України "Про статус суддів" відносить до обов'язків суддів при здійсненні правосуддя дотримувати Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об'єктивний розгляд судових справ.

Частиною першою статті 1 ГПК передбачено, що звернення до господарського суду зазначених у цій нормі юридичних осіб і громадян здійснюється за захистом їх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

У частинах першій і четвертій статті 4 ГПК йдеться про вирішення господарським судом спорів на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також норм права інших держав.

З урахуванням наведеного господарські суди у вирішенні спорів не лише можуть, а й повинні застосовувати норми права, якими регулюються спірні правовідносини у конкретних справах, незалежно від того, чи посилаються на відповідні норми сторони та інші учасники судового процесу (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

17. Чи можливе зупинення провадження у справі в разі подання апеляційної (касаційної) скарги на судовий акт, прийнятий до розгляду справи по суті (наприклад, ухвали про вжиття заходів до забезпечення позову тощо)?

Частиною третьою статті 91 і частиною другою статті 109 ГПК передбачено обов'язок місцевого та апеляційного господарського суду надіслати одержану відповідно апеляційну або касаційну скаргу (подання) разом зі справою суду вищої інстанції.

Водночас відсутність у господарського суду матеріалів справи в даному разі унеможливлює здійснення судом подальшого провадження у ній.

Тому в разі надіслання матеріалів справи, розгляд якої не закінчено, до суду вищої інстанції місцевий або апеляційний господарський суд зупиняє провадження в такій справі на підставі частини першої статті 79 ГПК до повернення матеріалів справи з апеляційної або касаційної інстанції.

18. Якими мають бути дії господарського суду, якщо під час розгляду справи, стороною в якій виступила фізична особа - підприємець, остання померла, але державної реєстрації припинення підприємницької діяльності не здійснено?