Для цілей цього Регламенту застосовують такі терміни та означення:

(1) "інструмент аграрної політики" означає положення, що стосуються ввезення та вивезення продуктів, зазначених у пунктах 1, 2 та 3 додатка 71-02;

(2) "книжка АТА" означає міжнародний митний документ для тимчасового ввезення, виданий відповідно до Конвенції АТА або Стамбульської конвенції;

(3) "Конвенція АТА" означає Митну конвенцію про книжку АТА для тимчасового ввезення товарів, вчинену у Брюсселі 6 грудня 1961 року;

(4) "Стамбульська конвенція" означає Конвенцію про тимчасове ввезення, вчинену у Стамбулі 26 червня 1990 року;

(5) "багаж" означає всі товари, що їх перевозять будь-якими транспортними засобами у зв’язку з подорожжю фізичної особи;

(6) "Кодекс" означає Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 952/2013 від 9 жовтня 2013 року про встановлення Митного кодексу Союзу;

(7) "аеропорт Союзу" означає будь-який аеропорт, розташований на митній території Союзу;

(8) "порт Союзу" означає будь-який морський порт, розташований на митній території Союзу;

(9) "Конвенція про процедуру спільного транзиту" означає Конвенцію про процедуру спільного транзиту (- 1);

(10) "країна спільного транзиту" означає будь-яку країну, крім держави-члена Союзу, що є стороною Конвенції про процедуру спільного транзиту;

(11) "третя країна" означає країну або територію за межами митної території Союзу;

(12) "книжка CPD" означає міжнародний митний документ, що використовується для тимчасового ввезення транспортних засобів, виданий відповідно до Стамбульської конвенції;

(13) "митниця відправлення" означає митницю, де приймається митна декларація для поміщення товарів під процедуру транзиту;

(14) "митниця призначення" означає митницю, де поміщені під процедуру транзиту товари пред’являються для завершення такої процедури;

(15) "митниця першого в’їзду" означає митницю, до компетенції якої належить митний нагляд у місці, де транспортний засіб, що перевозить товари, прибуває на митну територію Союзу з території за її межами;

(16) "митниця експорту" означає митницю, де подається експортна декларація або декларація зворотного вивезення щодо товарів, переміщуваних за межі митної території Союзу;

(17) "митниця поміщення під процедуру" означає митницю, зазначену в дозволі на спеціальну процедуру, як вказано у статті 211(1) Кодексу, яка уповноважена випускати товари для спеціальної процедури;

(18) "реєстраційний та ідентифікаційний номер економічного оператора" (номер EORI) означає ідентифікаційний номер, унікальний на митній території Союзу, присвоєний митним органом економічному оператору або іншій особі для їх реєстрації для митних цілей;

(19) "експортер" означає:

(a) приватну особу, що перевозить товари, переміщувані за межі митної території Союзу, якщо такі товари містяться в особистому багажі такої приватної особи;

(b) в інших випадках, коли пункт (a) не застосовується:

(i) особу, що має осідок на митній території Союзу, яка має повноваження визначати та визначила, що товари повинні бути переміщені за межі зазначеної митної території;

(ii) якщо підпункт (i) не застосовується, будь-яку особу, що має осідок на митній території Союзу, яка є стороною контракту, згідно з яким товари повинні бути переміщені за межі зазначеної митної території.

(20) "загальноприйняті принципи бухгалтерського обліку" означає принципи, що визнані або є авторитетними в певній країні в певний час, згідно з якими визначається, які економічні ресурси і зобов’язання необхідно обліковувати як активи і зобов’язання, які зміни в активах і зобов’язаннях необхідно обліковувати, як необхідно оцінювати активи і зобов’язання та зміни в них, яку інформацію необхідно розкривати та в який спосіб, а також які фінансові звіти необхідно складати;

(21) "товари некомерційного характеру" означає:

(a) товари, що містяться у відправленнях, що їх відправляє одна приватна особа іншій, якщо такі відправлення:

(i) є нерегулярними;

(ii) містять товари виключно для особистого користування одержувача або його сім’ї, що за своїм характером або кількістю не становлять будь-якого комерційного інтересу; та

(iii) відправляються відправником одержувачу без будь-якого виду плати;

(b) товари, що містяться в особистому багажі мандрівників, якщо вони:

(i) мають нерегулярний характер; та

(ii) складаються виключно з товарів, призначених для особистого користування мандрівників чи їхніх сімей, або товарів, придбаних як подарунки; характер і кількість таких товарів не повинні вказувати на те, що вони ввозяться або вивозяться для комерційних цілей;

(22) "основний контрольний номер" (MRN) означає реєстраційний номер, що його присвоює компетентний митний орган деклараціям або повідомленням, зазначеним у статті 5(9)-(14) Кодексу, операціям МДП або підтвердженням митного статусу товарів Союзу;

(23) "період закриття" означає час, до якого товари, поміщені під спеціальну процедуру, крім процедури транзиту, або перероблені продукти необхідно помістити під наступну митну процедуру, знищити, перемістити за межі митної території Союзу або передати для передбаченого кінцевого використання. У разі перероблення за межами митної території період закриття означає період, протягом якого тимчасово вивезені товари можуть бути зворотно ввезені на митну територію Союзу у вигляді перероблених продуктів і поміщені під процедуру випуску для вільного обігу, щоб було можливо отримати повне або часткове звільнення від ввізних мит;

(24) "товари в поштовому відправленні" означає товари, інші ніж кореспонденція, що містяться в поштовій посилці або пакунку і перевозяться поштовим оператором або під його відповідальністю згідно з положеннями Всесвітньої поштової конвенції, ухваленої 10 липня 1984 року під егідою Організації Об’єднаних Націй;

(25) "поштовий оператор" означає оператора, що має осідок у державі-члені та призначений нею для надання міжнародних послуг, що регулюються Всесвітньою поштовою конвенцією;

(26) "кореспонденція" означає листи, листівки, написані шрифтом Брайля листи, а також друковані матеріали, що не обкладаються ввізним або вивізним митом;

(27) "перероблення за межами митної території IM/ЕХ" означає попереднє ввезення отриманих з еквівалентних товарів перероблених продуктів під процедурою перероблення за межами митної території до вивозу товарів, які вони замінюють, відповідно до статті 223(2)(d) Кодексу;

(28) "перероблення за межами митної території EX/IM" означає вивезення товарів Союзу під процедурою перероблення за межами митної території до ввезення перероблених продуктів;

(29) "перероблення на митній території EX/IM" означає попереднє ввезення отриманих з еквівалентних товарів перероблених продуктів під процедурою перероблення на митній території до ввезення товарів, які вони замінюють, зазначених у статті 223(2)(c) Кодексу;

(30) "перероблення на митній території IM/ЕХ" означає ввезення товарів із третіх країн під процедурою перероблення на митній території до вивезення перероблених продуктів;

(31) "приватна особа" означає фізичну особу, іншу ніж оподатковувана особа, що діє як така в розумінні Директиви Ради 2006/112/ЄС;

(32) "публічний митний склад I-го типу" означає публічний митний склад, де обов’язки, зазначені у статті 242(1) Кодексу, покладаються на власника дозволу та суб’єкта процедури;

(33) "публічний митний склад II-го типу" означає публічний митний склад, де обов’язки, зазначені у статті 242(2) Кодексу, покладаються на суб’єкта процедури;

(34) "єдиний транспортний документ" означає, у контексті митного статусу, виданий у державі-члені транспортний документ на перевезення товарів із пункту відправлення на митній території Союзу до пункту призначення на такій території під відповідальністю перевізника, що видає зазначений документ;

(35) "спеціальна фіскальна територія" означає частину митної території Союзу, де не застосовуються положення Директиви Ради 2006/112/ЄС від 28 листопада 2006 року про спільну систему податку на додану вартість або Директиви Ради 2008/118/ЄС від 16 грудня 2008 року про загальний режим акцизних зборів та про скасування Директиви 92/12/ЄЕС;

(36) "митниця нагляду" означає:

(a) у разі тимчасового зберігання, вказаного у розділі IV Кодексу, або в разі спеціальних процедур, окрім транзиту, передбачених розділом VII Кодексу, - митницю, визначену в дозволі для здійснення нагляду за тимчасовим зберіганням товарів або за відповідною спеціальною процедурою;

(b) у разі спрощеної митної декларації, вказаної у статті 166 Кодексу, централізованого митного очищення, передбаченого статтею 179 Кодексу, внесення запису в облік згідно зі статтею 182 Кодексу, - митницю, визначену в дозволі для здійснення нагляду за поміщенням товарів під відповідну митну процедуру;

(37) "Конвенція МДП" означає Митну конвенцію про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжок МДП, вчинену у Женеві 14 листопада 1975 року;

(38) "операція МДП" означає переміщення товарів у межах митної території Союзу відповідно до Конвенції МДП;

(39) "перевантаження" означає завантаження чи розвантаження продуктів і товарів з одного транспортного засобу на інший;

(40) "мандрівник" означає будь-яку фізичну особу, що:

(a) тимчасово в’їжджає на митну територію Союзу та не проживає на ній постійно; або

(b) повертається на митну територію Союзу, де вона постійно проживає, після тимчасового перебування за межами цієї території; або

(c) тимчасово залишає митну територію Союзу, де постійно проживає; або

(d) залишає митну територію Союзу після тимчасового перебування та не проживає на ній постійно;

(41) "відходи та брухт" означає будь-що з наведеного нижче:

(a) товари або продукти, що віднесені до відходів та брухту відповідно до Комбінованої номенклатури;

(b) у контексті кінцевого використання або перероблення на митній території, товари або продукти, отримані в результаті операції з перероблення, які не мають економічної цінності або мають низьку економічну цінність і не можуть використовуватися без подальшого перероблення.

(42) "піддон" означає пристосування, на поверхні якого можна розмістити певну кількість товарів для формування вантажної одиниці з метою її транспортування, транспортного оброблення або укладання з використанням механічних пристроїв. Таке пристосування складається з двох настилів, розділених рейками, або з одного настилу на ніжках; його загальна висота зменшена до мінімально сумісної з транспортним обробленням вилочним навантажувачем або візком для піддонів; піддон може мати надбудову або не мати її;

(43) "рибопереробне судно Союзу" означає судно, зареєстроване в частині території держави-члена, що є частиною митної території Союзу, яке плаває під прапором держави-члена і не займається виловом продуктів морського рибальства, але переробляє такі продукти на борту;

(44) "риболовне судно Союзу" означає судно, зареєстроване в частині території держави-члена, що є частиною митної території Союзу, яке плаває під прапором держави-члена, займається виловом продуктів морського рибальства та, залежно від випадку, переробляє їх на борту;

(45) "регулярна судноплавна лінія" означає лінію, що здійснює перевезення вантажів суднами, що курсують лише між портами Союзу та не відбувають з будь-яких місць за межами митної території Союзу або будь-яких місць вільної зони порту Союзу, не прямують до таких місць або не роблять зупинок у таких місцях.

1. Обмін інформацією, необхідною для заяв і рішень, та її зберігання повинні здійснюватися відповідно до загальних вимог до даних, визначених у додатку A.

2. Обмін інформацією, необхідною для декларацій, повідомлень і підтверджень митного статусу, та її зберігання повинні здійснюватися відповідно до загальних вимог до даних, визначених у додатку B.

3. Як відступ від параграфа 1 цієї статті, до дати впровадження першого етапу модернізації системи обов’язкової тарифної інформації (ВТІ) та системи "Нагляд 2", зазначених у додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, стовпець 1a додатка A до цього Регламенту не застосовується, натомість застосовуються відповідні вимоги до даних, визначені в додатках 2-5 до Делегованого регламенту Комісії (ЄС) № 2016/341 (- 2).

Як відступ від параграфа 1 цієї статті, до дати модернізації системи АЕО, вказаної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, стовпець 2 додатка A до цього Регламенту не застосовується, натомість застосовуються відповідні вимоги до даних, визначені в додатках 6 та 7 до Делегованого регламенту (ЄС) № 2016/341.

4. Як відступ від параграфа 2 цієї статті, для IT-систем, зазначених у додатку 1 до Делегованого регламенту (ЄС) № 2016/341, до відповідних дат розгортання або модернізації відповідних IT-систем, зазначених у додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, не застосовуються загальні вимоги до даних, визначені в додатку B до цього Регламенту.

Для IT-систем, зазначених у додатку 1 до Делегованого регламенту (ЄС) № 2016/341, до відповідних дат розгортання або модернізації відповідних IT-систем, зазначених у додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, обмін та зберігання інформації, що необхідна для декларацій, повідомлень і підтвердження митного статусу, підпадають під дію вимог до даних, визначених у додатку 9 до Делегованого регламенту (ЄС) № 2016/341.

Якщо вимоги до даних для обміну та зберігання інформації, необхідної для декларацій, повідомлень і підтвердження митного статусу, не визначені в додатку 9 до Делегованого регламенту (ЄС) № 2016/341, держави-члени повинні забезпечити, щоб відповідні вимоги до даних гарантували можливість застосування положень, що регулюють такі декларації, повідомлення та підтвердження митного статусу.

5. До дати розгортання системи рішень митних органів відповідно до Митного кодексу Союзу, вказаної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, митні органи можуть ухвалювати рішення про те, що відповідні вимоги до даних, альтернативні встановленим у додатку A до цього Регламенту вимогам, підлягають застосуванню до таких заяв та дозволів:

(a) Заяви та дозволи стосовно спрощень у визначенні сум, що входять до складу митної вартості товарів;

(b) Заяви та дозволи стосовно комплексних гарантій;

(c) Заяви та дозволи на відстрочення платежу;

(d) Заяви та дозволи на експлуатацію складів тимчасового зберігання, зазначених у статті 148 Кодексу;

(e) Заяви та дозволи на регулярні судноплавні лінії;

(f) Заяви та дозволи щодо уповноваженого емітента;

(g) Заяви та дозволи на отримання статусу уповноваженого зважувача бананів;

(h) Заяви та дозволи щодо самоконтролю;

(i) Заяви та дозволи на отримання статусу уповноваженого одержувача для операцій МДП;

(j) Заяви та дозволи на отримання статусу уповноваженого відправника для транзиту Союзу;

(k) Заяви та дозволи на отримання статусу уповноваженого одержувача для транзиту Союзу;

(l) Заяви та дозволи на використання пломб спеціального типу;

(m) Заяви та дозволи на використання транзитної декларації зі скороченим набором даних;

(n) Заяви та дозволи на використання електронного транспортного документа як митної декларації.

6. Якщо держава-член ухвалює рішення, відповідно до параграфа 5, про застосування альтернативних вимог до даних, вона повинна забезпечити, щоб такі альтернативні вимоги до даних давали змогу державі-члену перевіряти виконання умов надання відповідного дозволу, а також щоб вони включали щонайменше такі вимоги:

(a) Ідентифікація заявника/власника дозволу (елемент даних 3/2 "Ідентифікаційні дані заявника/власника дозволу або адресата рішення" або - у разі відсутності чинного номера EORI заявника - за елементом даних 3/1 "Заявник/власник дозволу або адресат рішення);

(b) Тип заяви або дозволу (елемент даних 1/1 "Код типу заяви/рішення");

(c) Використання дозволу в одній або більше державах-членах (елемент даних 1/4 "Територіальна дія - Союз"), якщо застосовно.

7. До дати розгортання системи рішень митних органів відповідно до Митного кодексу Союзу митні органи можуть дозволяти застосування вимог до даних для заяв та дозволів, визначених у додатку 12 до Делегованого регламенту (ЄС) № 2016/341, замість вимог до даних, встановлених у додатку A до цього Регламенту, для таких процедур:

(a) Заяви та дозволи на використання спрощеної декларації;

(b) Заяви та дозволи на централізоване митне очищення;

(c) Заяви та дозволи на внесення даних до обліку декларанта;

(d) Заяви та дозволи на використання перероблення на митній території;

(e) Заяви та дозволи на використання перероблення за межами митної території;

(f) Заяви та дозволи на використання кінцевого використання;

(g) Заяви та дозволи на використання тимчасового ввезення;

(h) Заяви та дозволи на експлуатацію складів для митного зберігання;

8. Незважаючи на параграф 7, до дат розгортання автоматизованої системи експорту (AES) Митного кодексу Союзу або до дат модернізації національних систем імпорту, якщо заява на дозвіл ґрунтується на митній декларації відповідно до статті 163(1) цього Регламенту, митна декларація повинна також містити такі дані:

(a) Вимоги до даних, спільні для всіх процедур:

- Характер перероблення або використання товарів;

- Технічні описи товарів та/або перероблених продуктів і засоби їх ідентифікації;

- Очікуваний період закриття;

- Пропонований орган закриття (не для кінцевого використання); та

- Місце перероблення або використання.

(b) Спеціальні вимоги до даних для перероблення на митній території:

- Коди економічних умов, зазначені у доповненні до додатка 12 до Делегованого регламенту (ЄС) № 2016/341;

- Розрахункова норма добутку або метод, за допомогою якого визначається така норма; та

- Чи потрібно робити розрахунок суми ввізного мита відповідно до статті 86(3) Кодексу (вказати "так" або "ні").

Під час реєстрації особи митні органи повинні збирати та зберігати встановлені в додатку 12-01 дані щодо такої особи. Такі дані становлять запис EORI.

Як відступ від першого параграфа, до дати модернізації системи EORI, вказаної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, не застосовуються загальні вимоги до даних, визначені в додатку 12-01.

До дати модернізації системи EORI держави-члени повинні збирати та зберігати вказані нижче дані, як визначено в доповненні Е до додатка 9 до Делегованого регламенту (ЄС) № 2016/341, що становлять запис EORI:

(a) дані, зазначені в пунктах 1-4 доповнення E до додатка 9 до Делегованого регламенту (ЄС) № 2016/341;

(b) якщо це вимагається національними системами, дані, зазначені в пунктах 5-12 доповнення E до додатка 9 до Делегованого регламенту (ЄС) № 2016/341.

Держави-члени повинні регулярно передавати до системи EORI дані, зібрані відповідно до третього параграфа цієї статті.

Як відступ від другого та третього параграфів цієї статті, держави-члени можуть збирати елемент даних, зазначений у пункті 4 глави 3 розділу I додатка 12-01. Якщо держави-члени збирають такий елемент, він повинен бути переданий до системи EORI якомога найшвидше після модернізації такої системи.

Митні органи можуть дозволити особам надавати дані, необхідні для реєстрації EORI, шляхом використання засобів, інших ніж засоби електронного опрацювання даних.

1. Економічний оператор, що не має осідку на митній території Союзу, повинен зареєструватися, перш ніж:

(a) подати митну декларацію на митній території Союзу, за винятком таких декларацій:

(i) митної декларації, поданої згідно зі статтями 135-144;

(ii) митної декларації для поміщення товарів під процедуру тимчасового ввезення або декларації зворотного вивезення для закриття такої процедури;

(iii) митної декларації, поданої економічним оператором, що має осідок у країні спільного транзиту, відповідно до Конвенції про процедуру спільного транзиту (- 3)

(iv) митної декларації, поданої в рамках процедури транзиту Союзу економічним оператором, що має осідок в Андоррі або Сан-Марино;

(b) подати загальну декларацію вибуття або прибуття на митній території Союзу;

(c) подати декларацію тимчасового зберігання на митній території Союзу;

(d) діяти як перевізник для цілей перевезення морським, внутрішнім водним або повітряним транспортом;

(e) діяти як перевізник, що пов’язаний із митною системою та бажає отримати будь-яке з повідомлень, передбачених митним законодавством, стосовно подання або внесення змін до загальної декларації прибуття;

(f) звернутися за реєстрацією або засвідченням підтвердження митного статусу товарів Союзу.

2. Незважаючи на параграф 1(a)(ii), економічні оператори, що не мають осідку на митній території Союзу, підлягають реєстрації в митних органах перед поданням митної декларації для поміщення товарів під процедуру тимчасового ввезення або декларації зворотного вивезення для закриття такої процедури, якщо реєстрація необхідна для використання спільної системи управління гарантіями.

3. Незважаючи на параграф 1(a)(iii), економічні оператори, що мають осідок у країні спільного транзиту, підлягають реєстрації в митних органах перед поданням митної декларації згідно з Конвенцією про процедуру спільного транзиту, якщо така декларація подається замість загальної декларації прибуття або використовується як попередня декларація.

4. Незважаючи на параграф 1(a)(iv), економічні оператори, що мають осідок в Андоррі або Сан-Марино, підлягають реєстрації в митних органах перед поданням митної декларації в рамках процедури транзиту Союзу, якщо така декларація подається замість загальної декларації прибуття або використовується як попередня декларація.

5. Як відступ від параграфа 1(d), економічний оператор, що діє як перевізник для цілей перевезення морським, внутрішнім водним або повітряним транспортом, не підлягає реєстрації в митних органах за умови присвоєння йому унікального ідентифікаційного номера третьої країни в рамках програми партнерства торговців третіх країн, яка визнана Союзом.

6. У випадках, коли вимагається реєстрація відповідно до цієї статті, її необхідно провести в митних органах за місцем, де економічний оператор подає декларацію або подає заяву щодо ухвалення рішення.

1. Особи, інші ніж економічні оператори, підлягають реєстрації в митних органах, якщо виконано одну з таких умов:

(a) така реєстрація вимагається за законодавством держави-члена;

(b) особа здійснює операції, для яких повинен бути наданий номер ЕОМ відповідно до додатка A та додатка B.

2. Як відступ від параграфа 1, якщо особа, інша ніж економічний оператор, подає митні декларації лише час від часу і митні органи вважають це обґрунтованим, реєстрація не вимагається.

1. Митні органи повинні визнати номер EORI недійсним у будь-якому з таких випадків:

(a) на вимогу зареєстрованої особи;

(b) якщо митний орган знає, що зареєстрована особа припинила діяльність, яка вимагала реєстрації.

2. Митний орган повинен зареєструвати дату визнання номера EORI недійсним і повідомити її зареєстрованій особі.

Митні органи можуть дозволити використання інших засобів, ніж засоби електронного опрацювання даних, щодо заяв та рішень, для яких відповідні вимоги до даних не визначені в додатку A, і щодо будь-яких подальших заяв та дій, що стосуються управління такими рішеннями.

1. Період, протягом якого заявник має право висловити свою точку зору до ухвалення рішення, що може негативно вплинути на нього, становить 30 днів.

2. Незважаючи на параграф 1, якщо рішення стосується результатів контролю товарів, стосовно яких не подано загальну декларацію, декларацію тимчасового зберігання, декларацію зворотного вивезення або митну декларацію, митні органи можуть вимагати від відповідної особи висловити свою точку зору протягом 24 годин.

Якщо повідомлення, зазначене в першому підпараграфі статті 22(6) Кодексу, надається у процесі перевірки або контролю, таке повідомлення може бути надане з використанням засобів, інших ніж засоби електронного опрацювання даних.

Якщо заява подана або рішення повідомлене з використанням засобів, інших ніж засоби електронного опрацювання даних, таке повідомлення може бути надане з використанням таких самих засобів.

Заявнику не надається можливість висловити свою точку зору в таких особливих випадках:

(a) якщо заяву на ухвалення рішення не прийнято відповідно до статті 11 цього Регламенту або другого підпараграфа статті 12(2) Імплементаційного регламенту Комісії (ЄС) № 2015/2447 (- 4);

(b) якщо у разі морських контейнерних перевезень і повітряних перевезень митні органи повідомляють особу, що подала загальну декларацію прибуття, про те, що товари не повинні завантажуватись;

(c) якщо рішення стосується повідомлення заявнику про зазначене у статті 116(3) Кодексу рішення Комісії;

(d) якщо номер EORI повинен бути визнаний недійсним.

1. Заяву на ухвалення рішення щодо застосування митного законодавства приймають тільки в разі виконання таких умов:

(a) якщо це вимагається згідно з процедурою, що її стосується заява, заявник зареєстрований відповідно до статті 9 Кодексу;

(b) якщо це вимагається згідно з процедурою, що її стосується заява, заявник має осідок на митній території Союзу;

(c) заяву подано до митного органу, що його призначено для отримання заяв у державі-члені компетентного митного органу, зазначеного в третьому підпараграфі статті 22(1) Кодексу;

(d) заява не стосується рішення, що має таку саму мету, що й адресоване тому самому заявнику попереднє рішення, яке протягом одного року до подання заяви було скасовано або відкликано на підставі того, що заявник не виконав зобов’язання, покладеного відповідно до такого рішення.

2. Як відступ від параграфа 1(d), зазначений у ньому строк повинен становити три роки, якщо попереднє рішення було скасовано згідно зі статтею 27(1) Кодексу або заява є заявою на отримання статусу авторизованого економічного оператора, поданою відповідно до статті 38 Кодексу.

Якщо неможливо визначити компетентний митний орган згідно з третім підпараграфом статті 22(1) Кодексу, компетентним митним органом є митний орган за місцем, де зберігаються або доступні книги обліку та документація заявника, що дають можливість митному органу ухвалити рішення (основна звітність для митних цілей).

1. Якщо після прийняття заяви митний орган, компетентний ухвалювати рішення, вважає за потрібне вимагати додаткову інформацію від заявника для ухвалення свого рішення, він повинен встановити строк для надання заявником такої інформації, що не повинен перевищувати 30 днів. Строк ухвалення рішення, встановлений у статті 22(3) Кодексу, подовжується на цей строк. Заявник повинен бути поінформований про подовження строку ухвалення рішення.

2. Якщо застосовується стаття 8(1), строк ухвалення рішення, встановлений у статті 22(3) Кодексу, подовжується на 30 днів. Заявник повинен бути поінформований про подовження строку.

3. Якщо митний орган, компетентний ухвалювати рішення, подовжив строк проведення консультацій з іншим митним органом, строк ухвалення рішення подовжується на той самий період, на який подовжений строк проведення консультацій. Заявник повинен бути поінформований про подовження строку ухвалення рішення.

4. Якщо існують серйозні підстави для підозри в порушенні митного законодавства та митні органи проводять розслідування на основі таких підстав, строк ухвалення рішення подовжується на час, необхідний для завершення таких розслідувань. Таке подовження не повинне перевищувати дев’яти місяців. Якщо тільки це не поставить проведення розслідувань під загрозу, заявник повинен бути поінформований про подовження строку.

Рішення набуває чинності з дати, іншої ніж дата, у яку заявник його отримав або вважається таким, що його отримав, у таких випадках:

(a) якщо рішення буде сприятливим для заявника та заявник просив визначити іншу дату набуття чинності - у такому разі рішення набуває чинності з дати, що її просив визначити заявник, за умови що вона настає після дати, у яку заявник отримує рішення або вважається таким, що його отримав;

(b) якщо попереднє рішення було видано на обмежений строк та єдиною метою поточного рішення є продовження строку його дії - у такому разі рішення набуває чинності з наступного дня після закінчення строку дії попереднього рішення;

(c) якщо дія рішення обумовлена виконанням заявником певних формальностей - у такому разі рішення набуває чинності з дня, коли заявник отримає повідомлення від компетентного митного органу, у якому зазначається, що формальності були успішно виконані, або коли він вважається таким, що отримав таке повідомлення.

1. Митний орган, компетентний ухвалювати рішення, повинен переглянути рішення в таких випадках:

(a) якщо внесено зміни до відповідного законодавства Союзу, що впливає на таке рішення;

(b) якщо це необхідно за результатами проведеного моніторингу;

(c) якщо це необхідно з огляду на інформацію, надану адресатом рішення відповідно до статті 23(2) Кодексу або іншими органами.

2. Митний орган, компетентний ухвалювати рішення, повинен повідомити про результат перегляду адресата рішення.

1. Митний орган, компетентний ухвалювати рішення, повинен тимчасово зупинити дію рішення замість його скасування, відкликання або внесення змін до нього згідно зі статями 23(3), 27 або 28 Кодексу, якщо:

(a) такий митний орган вважає, що можуть існувати достатні підстави для скасування, відкликання або внесення змін до рішення, але ще не має всіх необхідних елементів для ухвалення рішення про скасування, відкликання або внесення змін;

(b) такий митний орган вважає, що не виконані умови ухвалення рішення або що адресат рішення не виконує зобов’язань, покладених на нього згідно з таким рішенням, і адресату рішення слід надати час для вжиття заходів для забезпечення виконання умов або дотримання зобов’язань;

(c) адресат рішення просить тимчасово зупинити його дію, оскільки він тимчасово не може виконувати умови, встановлені щодо рішення, або дотримуватись зобов’язань, покладених на нього згідно з таким рішенням.

2. У випадках, зазначених у пунктах (b) та (c) параграфа 1, адресат рішення повинен повідомити митний орган, компетентний ухвалювати рішення, про заходи, яких він вживатиме для забезпечення виконання умов або дотримання зобов’язань, а також про строк, який необхідний йому для вжиття таких заходів.

1. У випадках, зазначених у статті 16(1)(a), визначений компетентним митним органом строк тимчасового зупинення дії повинен відповідати строку, що необхідний такому митному органу, щоб установити, чи виконані умови для скасування, відкликання або внесення змін. Такий строк не може перевищувати 30 днів.

Однак, якщо митний орган вважає, що адресат рішення може не дотримати критерії, визначені у статті 39(a) Кодексу, дія рішення тимчасово зупиняється, поки не буде встановлено, чи вчинила серйозне порушення або повторні порушення будь-яка з таких осіб:

(a) адресат рішення;

(b) особа, що очолює компанію, яка є адресатом відповідного рішення, або здійснює контроль управління нею;

(c) особа, відповідальна за митні справи в компанії, що є адресатом відповідного рішення.

2. У випадках, зазначених у статті 16(1)(b) та (c), строк тимчасового зупинення дії, визначений митним органом, компетентним ухвалювати рішення, повинен відповідати строку, про який повідомив адресат рішення згідно зі статтею 16(2). Строк тимчасового зупинення дії, у відповідних випадках, може бути додатково подовжений на вимогу адресата рішення.

Строк тимчасового зупинення дії може бути додатково подовжений на період, необхідний компетентному митному органу для перевірки того, що такі заходи забезпечують виконання умов або дотримання зобов’язань. Такий період не повинен перевищувати 30 днів.

3. Якщо після тимчасового зупинення дії рішення митний орган, компетентний ухвалювати рішення, має намір скасувати, відкликати або змінити таке рішення відповідно до статей 23(3), 27 або 28 Кодексу, строк тимчасового зупинення дії, як визначено згідно з параграфами 1 і 2 цієї статті, подовжується, залежно від випадку, до набуття чинності рішенням про скасування, відкликання або внесення змін.

1. Тимчасове зупинення дії рішення закінчується після завершення строку тимчасового зупинення дії, якщо тільки до завершення такого строку не виникає будь-яка з таких ситуацій:

(a) тимчасове зупинення дії скасовано, оскільки, у випадках, зазначених у статті 16(1)(a), відсутні підстави для скасування, відкликання або внесення змін до рішення відповідно до статей 23(3), 27 або 28 Кодексу, - у такому випадку тимчасове зупинення дії закінчується в дату скасування;

(b) тимчасове зупинення дії скасовано, оскільки, у випадках, зазначених у статті 16(1)(b) та (c), адресат рішення, відповідно до вимог митного органу, компетентного ухвалювати рішення, вжив необхідних заходів для забезпечення виконання умов, встановлених щодо рішення, або дотримання зобов’язань, покладених згідно з таким рішенням, - такому випадку тимчасове зупинення дії закінчується в дату скасування;

(c) рішення, дію якого тимчасово зупинили, було скасоване, відкликане або змінене, - у такому випадку тимчасове зупинення дії закінчується в дату скасування, відкликання або зміни.

2. Митний орган, компетентний ухвалювати рішення, повинен повідомити адресата рішення про закінчення тимчасове зупинення дії.

1. Як відступ від третього підпараграфа статті 22(1) Кодексу, заява на ухвалення рішення щодо обов’язкової інформації та будь-які супровідні або підтвердні документи повинні подаватися до компетентного митного органу в державі-члені, де заявник має осідок, або до компетентного митного органу в державі-члені, де використовуватиметься така інформація.

2. Після подання заяви на ухвалення рішення щодо обов’язкової інформації заявник вважається таким, що погоджується з публічним розкриттям на вебсайті Комісії всіх даних рішення, у тому числі будь-яких фотографій, зображень і брошур, за винятком конфіденційної інформації. Будь-яке публічне розкриття даних не повинне порушувати право на захист персональних даних.

3. За відсутності електронної системи подання заяв на ухвалення рішення щодо обов’язкової інформації про походження (BOI), держави-члени можуть дозволити подавати такі заяви з використанням засобів, інших ніж засоби електронного опрацювання даних.

1. Якщо Комісія повідомить митні органи про тимчасове зупинення ухвалення рішень щодо BTI та BOI згідно зі статтею 34(10)(a) Кодексу, строк ухвалення рішення, зазначений у першому підпараграфі статті 22(3) Кодексу, повинен бути додатково подовжений до моменту повідомлення Комісією митних органів про те, що забезпечено правильну та єдину тарифну класифікацію або визначення походження.

Такий подовжений строк, зазначений у підпараграфі 1, не повинен перевищувати 10 місяців, але за виняткових обставин може бути додатково подовжений на строк не більше 5 місяців.

2. Строк, зазначений у другому підпараграфі статті 22(3) Кодексу, може перевищувати 30 днів, якщо протягом такого строку неможливо провести аналіз, що його митний орган, компетентний ухвалювати рішення, вважає необхідним для ухвалення такого рішення.

Якщо заява на ухвалення рішення щодо BOI була подана з використанням засобів, інших ніж засоби електронного опрацювання даних, митні органи можуть повідомити заявника про ухвалення рішення щодо BOI за допомогою засобів, інших ніж засоби електронного опрацювання даних.

Статті 15-18 стосовно перегляду та тимчасового зупинення дії рішень не застосовуються до рішень щодо обов’язкової інформації.

1. Якщо економічний оператор, ліцензований щодо безпеки відповідно до статті 38(2)(b) Кодексу (AEOS), подає від власного імені попередню декларацію у формі митної декларації або декларації зворотного вивезення, не вимагається надання інших даних на додачу до даних, що зазначені в таких деклараціях.

2. Якщо AEOS подає від імені іншої особи, що також є AEOS, попередню декларацію у формі митної декларації або декларації зворотного вивезення, не вимагається надання інших даних на додачу до даних, що зазначені в таких деклараціях.

1. Авторизований економічний оператор (AEO) підлягає меншому фізичному та документальному контролю порівняно з іншими економічними операторами.

2. Якщо AEOS подав загальну декларацію прибуття або, у випадках, зазначених у статті 130 Кодексу, митну декларацію чи декларацію тимчасового зберігання або якщо AEOS подав повідомлення і надав доступ до даних його загальної декларації прибуття в його комп’ютерній системі, як вказано у статті 127(8) Кодексу, митниця першого в’їзду, зазначена в першому підпараграфі статті 127(3) Кодексу, у випадках, коли відправлення відібрано для фізичного контролю, повинна повідомити про це AEOS. Таке повідомлення повинне бути надане до прибуття товарів на митну територію Союзу.

Таке повідомлення необхідно також надавати перевізнику, якщо він не є AEOS, зазначеним у першому підпараграфі, за умови, що перевізник є AEOS та підключений до електронних систем, що стосуються декларацій, зазначених у першому підпараграфі.

Таке повідомлення не надається, якщо це може поставити під загрозу контроль, що підлягає проведенню, або його результати.

3. Якщо AEO подає декларацію тимчасового зберігання або митну декларацію згідно зі статтею 171 Кодексу, митниця, уповноважена отримувати таку декларацію тимчасового зберігання або таку митну декларацію, у випадках, коли відправлення відібрано для фізичного контролю, повинна повідомити про це AEOS. Таке повідомлення здійснюється до пред’явлення товарів на митниці.

Таке повідомлення не надається, якщо це може поставити під загрозу проведення контролю або його результати.

4. Якщо відправлення, що їх задекларував AEO, відібрані для фізичного або документального контролю, такий контроль повинен проводитись у першочерговому порядку.

На вимогу AEO контроль може проводитись у місці, іншому ніж місце, де товари повинні бути пред’явлені на митниці.

5. Повідомлення, зазначені в параграфах 2 та 3, не стосуються митного контролю, ініційованого на підставі декларації тимчасового зберігання або митної декларації після пред’явлення товарів.

Згаданий у статті 24 сприятливіший режим не поширюється на будь-який митний контроль, пов’язаний з окремими рівнями підвищеної загрози, або на зобов’язання щодо контролю, що визначені в інших актах законодавства Союзу.

Однак митні органи повинні виконувати необхідне опрацювання, формальності та контроль щодо відправлень, що їх задекларував AEOS, у першочерговому порядку.

1. На додачу до передбачених у статті 11(1) умов прийняття заяви, щоб звернутись із заявою на отримання статусу AEO, заявник повинен подати анкету самооцінювання, що її надають митні органи разом із заявою.

2. Економічний оператор повинен подавати одну заяву на отримання статусу AEO для всіх своїх постійних комерційних представництв на митній території Союзу.

Якщо компетентний митний орган не може бути визначений відповідно до третього підпараграфа статті 22(1) Кодексу або статті 12 цього Регламенту, заява подається до митних органів держави-члена, де заявник має постійне комерційне представництво та де зберігається або доступна інформація про його загальну діяльність із логістичного управління в Союзі, як зазначено в заяві.

1. Строк для ухвалення рішення, зазначений у першому підпараграфі статті 22(3) Кодексу, може бути подовжений на період до 60 днів.

2. Якщо ведеться кримінальне провадження, що дає підстави для сумнівів у тому, чи виконує заявник умови, зазначені у статті 39(a) Кодексу, строк ухвалення рішення подовжується на час, необхідний для завершення такого провадження.

Як відступ від статті 22(4) Кодексу, дозвіл, що надає статус AEO (далі - дозвіл AEO) набуває чинності на п’ятий день після ухвалення рішення.

1. У разі призупинення дії дозволу AEO через недотримання будь-якого з критеріїв, зазначених у статті 39 Кодексу, митний орган, що ухвалив будь-яке рішення стосовно такого AEO, що ґрунтується на ліцензії АЕО в цілому або на будь-якому з конкретних критеріїв, що призвели до призупинення дії дозволу АЕО, повинен тимчасово зупинити його дію.

2. Призупинення дії ухваленого стосовно AEO рішення щодо застосування митного законодавства не призводить до автоматичного призупинення дії дозволу АЕО.

3. Якщо дію рішення стосовно особи, що є AEOS та економічним оператором, авторизованим щодо митних спрощень, як зазначено у статті 38(2)(a) Кодексу (AEOС), тимчасово зупинено відповідно до статті 16(1) у зв’язку з невиконанням умов, встановлених у статті 39(d) Кодексу, дія його дозволу АЕОС підлягає тимчасовому зупиненню, але його дозвіл AEOS залишається дійсним.

Якщо дію рішення стосовно особи, який одночасно є AEOS та AEOС, тимчасово зупинено відповідно до статті 16(1) з огляду на невиконання умов, встановлених у статті 39(e) Кодексу, дія його дозволу AEOS підлягає тимчасовому зупиненню, але його дозвіл AEOС залишається дійсним.

Зазначені нижче товари вважаються повністю отриманими в одній країні або на одній території:

(a) мінеральні продукти, видобуті в такій країни або на такій території;

(b) продукти рослинного походження, зібрані в такій країни або на такій території;

(c) живі тварини, які народилися та були вирощені в такій країни або на такій території;

(d) продукти, одержані із живих тварин, вирощених у такій країни або на такій території;

(e) продукти мисливства або рибальства, що ведуться в такій країни або на такій території;

(f) продукти морського рибальства та інші продукти, одержані морськими суднами, які зареєстровані у такій країні або на такій території та плавають під прапором такої країни або території, з моря за межами територіальних вод будь-якої країни;

(g) товари, одержані або виготовлені на борту рибопереробних суден із продуктів, зазначених у пункті (f), що походять із такої країни або території, за умови, що такі рибопереробні судна зареєстровані в такій країні або на такій території та плавають під її прапором;

(h) продукти, одержані з морського дна або надр морського дна за межами територіальних вод, за умови, що така країна або територія має виключні права на експлуатацію такого морського дна або його надр;

(i) продукти відходів та брухту, що одержані з виробничих операцій і вживаних виробів, якщо вони були зібрані в такій країни або на такій території та придатні лише для перероблення на сировину;

(j) товари, вироблені в такій країни або на такій території виключно з продуктів, указаних у пунктах (a)-(i).

Перелічені в додатку 22-01 товари вважаються такими, що були піддані своєму останньому істотному обробленню або переробленню, яке призвело до виробництва нового продукту або становить важливий етап виробництва, у країні або на території, де виконані визначені у згаданому додатку правила або яка визначена такими правилами.

Будь-яка обробна або переробна операція, проведена в іншій країні або на іншій території, не вважається економічно обґрунтованою, якщо на основі наявних фактів встановлено, що метою такої операції було ухилення від застосування заходів, зазначених у статті 59 Кодексу.

До наведених у додатку 22-01 товарів застосовуються залишкові правила глави стосовно таких товарів.

Для товарів, що не охоплюються додатком 22-01, якщо останнє оброблення або перероблення не вважається економічно обґрунтованим, товари вважаються такими, що були піддані своєму останньому істотному економічно обґрунтованому обробленню або переробленню, що призвело до вироблення нового продукту або що становить важливий етап виробництва, у країні або на території, звідки походить переважна частина матеріалів, що визначається на основі вартості матеріалів.

Указані нижче операції не вважаються істотним економічно обґрунтованим обробленням або переробленням для цілей надання походження:

(a) операції для забезпечення збереження продуктів у належному стані під час перевезення та зберігання (вентилювання, розкладання, сушіння, усунення пошкоджених частин та подібні операції) або операції, що полегшують відвантажування або перевезення;

(b) прості операції, що складаються з видалення пилу, відсіювання або просіювання, сортування, класифікування, групування, промивання, розрізання;

(c) змінювання паковання і розбирання та комплектування відправлень, просте фасування у пляшки, банки, балони, пакети, ящики, коробки, закріплення на лотках або картоні та всі інші прості пакувальні операції;

(d) складання товарів у набори або комплекти чи виставлення на продаж;

(e) нанесення марковань, етикеток або інших подібних розпізнавальних знаків на продукти або на їхнє паковання;

(f) просте складання цілого продукту з частин продуктів;

(g) розбирання або змінення використання;

(h) поєднання двох або більше операцій, зазначених у пунктах (a)-(g).

1. Аксесуари, запасні частини або інструменти постачені з будь-якими товарами, які перелічені у розділах XVI, XVII та XVIII Комбінованої номенклатури та які є частиною їх стандартного обладнання, мають таке саме походження, що й відповідні товари.

2. Основні запасні частини, які використовуються з будь-якими товарами, перерахованими в розділах XVI, XVII та XVIII Комбінованої номенклатури, що раніше були випущені для вільного обігу в Союзі, мають таке саме походження, що й відповідні товари, якщо включення основних запасних частин на етапі виробництва не змінило б їхнього походження.

3. Для цілей цієї статті основні запасні частини означають частини, які:

(a) є компонентами, без яких неможливо забезпечити належну експлуатацію обладнання, машини, апарату або транспортного засобу, що були випущені у вільний обіг або раніше вивезені; та

(b) характерні для таких товарів; та

(c) призначені для їх нормального технічного обслуговування та заміни частин того самого типу, які пошкоджені або стали непридатними для експлуатації.

1. Щоб визначити, чи товари походять із певної країни або території, не беруть до уваги походження таких елементів:

(a) енергія та паливо;

(b) устатковання та обладнання;

(c) машини та інструменти;

(d) матеріали, що не входять до кінцевого складу товарів або не призначені для цього.

2. Якщо згідно з основним правилом інтерпретації 5 до Комбінованої номенклатури, що визначене в додатку I до Регламенту Ради (ЄЕС) № 2658/87 (- 5), пакувальні матеріали та пакувальні контейнери вважаються частиною продукту для цілей класифікації, їх не враховують для цілей визначення походження, за винятком випадків, коли правило, наведене в додатку 22-01 для зазначених товарів, засноване на відсотку доданої вартості.

Для цілей цієї секції застосовують такі терміни та означення:

(1) "країна-бенефіціар" означає країну-бенефіціара генералізованої системи преференцій (ГСП), наведену в додатку II до Регламенту Європейського Парламенту і Ради № 978/2012 (- 6);

(2) "виробництво" означає будь-який вид оброблення або перероблення, у тому числі складання;

(3) "матеріал" означає будь-який інгредієнт, сировину, складову або частину тощо, що їх використовують для виробництва продукту;

(4) "продукт" означає вироблений продукт, навіть якщо він призначений для подальшого використання в іншій виробничій операції;

(5) "товари" означає як матеріали, так і продукти;

(6) "двостороння кумуляція" означає систему, що дає змогу продуктам, які походять із Союзу, вважатися матеріалами, що походять із країни-бенефіціара, за умови, що їх додатково переробляють або вбудовують у продукт в такій країні-бенефіціарі;

(7) "кумуляція з Норвегією, Швейцарією та Туреччиною" означає систему, що дає змогу продуктам, які походять з Норвегії, Швейцарії або Туреччини, вважатися матеріалами, що походять із країни-бенефіціара, якщо їх додатково переробляють або вбудовують у продукт в такій країні-бенефіціарі, після чого ввозять на територію Союзу;

(8) "регіональна кумуляція" означає систему, у якій продукти, які відповідно до цього Регламенту, походять з країни, що є членом регіональної групи, вважаються матеріалами, що походять з іншої країни тієї самої регіональної групи (або країни іншої регіональної групи, у якій можлива кумуляція між групами), якщо їх додатково переробляють чи включають у продукт, вироблений у такій країні;

(9) "розширена кумуляція" означає систему, яка залежить від задоволення Комісією запиту, поданого країною-бенефіціаром, і в рамках якої певні матеріали, що походять із країни, з якою Союз уклав угоду про вільну торгівлю відповідно до статті XXIV чинної Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ), вважаються матеріалами, що походять з відповідної країни-бенефіціара, якщо їх додатково переробляють чи включають у продукт, вироблений у такій країні;

(10) "взаємозамінні матеріали" означає матеріали того самого виду та товарної якості з однаковими технічними та фізичними характеристиками, які неможливо відрізнити один від одного після включення в готовий продукт;

(11) "регіональна група" означає групу країн, між якими застосовується регіональна кумуляція;

(12) "митна вартість" означає вартість, визначену відповідно до Угоди про імплементацію статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі від 1994 року (Угода СОТ про митну оцінку);

(13) "вартість матеріалів" означає митну вартість на момент ввезення використаних матеріалів, що походять з відповідної країни, або, якщо вона невідома та не може бути встановлена, першу встановлену ціну, сплачену за матеріали у країні виробництва; якщо необхідно встановити вартість використаних матеріалів, що походять з відповідної країни, цей пункт застосовується mutatis mutandis;

(14) "ціна франко-завод" означає ціну, сплачену за продукт із заводу виробнику, на підприємстві якого здійснене останнє оброблення або перероблення, за умови, що така ціна враховує вартість усіх використаних матеріалів та всі інші витрати, пов’язані з його виробництвом, мінус будь-які внутрішні податки, які були або можуть бути відшкодовані в разі вивезення отриманого продукту.

Якщо фактично сплачена ціна не відображає всіх витрат, пов’язаних із виробництвом продукту, які фактично виникли у країні виробництва, ціна франко-завод означає суму всіх таких витрат мінус будь-які внутрішні податки, які були або можуть бути відшкодовані в разі вивезення отриманого продукту;

Якщо останнє оброблення або перероблення здійснене виробником на умовах субпідряду, термін "виробник", зазначений у першому підпараграфі, може стосуватися підприємства, яке залучило такого субпідрядника.

(15) "максимальний вміст матеріалів, що не походять з відповідної країни" означає максимальний вміст матеріалів, що не походять з відповідної країни, який дозволений для того, щоб виробництво вважалося обробленням або переробленням, і який є достатнім для надання статусу продукту, що походить з відповідної країни. Він може бути виражений як відсоток від ціни франко-завод продукту або як відсоток від чистої ваги таких використаних матеріалів, що підпадають під конкретну групу глав, розділів, позицій або підпозицій;

(16) "чиста вага" означає вагу власне товарів без пакувальних матеріалів і пакувальних контейнерів будь-яких видів;

(17) "групи", "позиції" та "підпозиції" означають групи, позиції та підпозиції (чотири- або шестизначні коди), що використовуються в номенклатурі, яка становить Гармонізовану систему, зі змінами відповідно до рекомендації Ради митної співпраці від 26 червня 2004 року;

(18) "класифікований" означає віднесення продукту або матеріалу до конкретної позиції або підпозиції Гармонізованої системи;

(19) "відправлення" означає продукти, які:

(a) відправлені одночасно від одного експортера до одного одержувача; або

(b) охоплені єдиним транспортним документом, що поширюється на їх перевезення від експортера до одержувача або, за відсутності такого документа, єдиним рахунком-фактурою;

(20) "експортер" означає особу, яка вивозить товари до Союзу або до країни-бенефіціара і може довести походження товарів, незалежно від того, чи вона є виробником та чи вона самостійно виконує вивізні формальності;

(21) "зареєстрований експортер" означає:

(a) експортера, що має осідок у країні-бенефіціарі та зареєстрований у компетентних органах такої країни-бенефіціара з метою вивезення продуктів за схемою до Союзу або до іншої країни-бенефіціара, з якою можлива регіональна кумуляція; або

(b) експортера, що має осідок у державі-члені та зареєстрований у митних органах такої держави-члена з метою вивезення продуктів, що походять із Союзу, до країни або території, з якою Союз має преференційну торговельну угоду; або

(c) повторного відправника товарів, який має осідок у державі-члені та зареєстрований у митних органах такої держави-члена з метою видачі дублікатів заяв про походження, щоб повторно відправити продукти з країни походження до іншого місця на митній території Союзу або, у відповідних випадках, до Норвегії або Швейцарії ("зареєстрований повторний відправник");

(22) "заява про походження" означає заяву, складену експортером або повторним відправником товарів, де зазначено, що вказані в ній продукти відповідають правилам походження схеми.

1. Заява на отримання інформаційного сертифіката INF 4 може бути подана з використанням засобів, інших ніж засоби електронного опрацювання даних, і повинна відповідати вимогам до даних, які наведені в додатку 22-02.

2. Інформаційний сертифікат INF 4 повинен відповідати вимогам до даних, які наведені в додатку 22-02.

Заяву на отримання статусу уповноваженого експортера для цілей оформлення підтверджень преференційного походження може бути подано, а дозвіл уповноваженого експортера може бути видано з використанням засобів, інших ніж засоби електронного опрацювання даних.

Дозволено використання засобів, інших ніж засоби електронного опрацювання даних, для всіх обмінів повідомленнями та інформацією щодо заяв і рішень щодо статусу зареєстрованого експортера та щодо будь-яких подальших заяв та дій, що стосуються управління такими рішеннями.

Указані нижче продукти вважаються такими, що походять з країни-бенефіціара:

(a) продукти, повністю отримані в такій країні, у розумінні статті 44;

(b) продукти повністю отримані в такій країні, включно з матеріалами, що не були повністю там отримані, якщо такі матеріали зазнали достатнього оброблення або перероблення у розумінні статті 45.

1. Умови отримання статусу походження з відповідної країни, визначені в цій підсекції, повинні бути виконані у відповідній країні-бенефіціарі.

2. Термін "країна-бенефіціар" охоплює межі територіальних вод відповідної країни і не може виходити за такі межі в розумінні Конвенції Організації Об’єднаних Націй з морського права (Конвенція Монтего-Бей від 10 грудня 1982 року).

3. У разі повернення продуктів, що походять з відповідної країни, які були вивезені з країни-бенефіціара до іншої країни, їх вважають продуктами, що не походять з відповідної країни, якщо тільки компетентним органам не буде доведено, що виконані такі умови:

(a) повернені продукти є такими самими, що й ті, які були вивезені, та

(b) вони не піддавалися будь-яким операціям, окрім тих, які є необхідними для збереження їх у належному стані під час перебування в такій країні або під час вивезення.

1. Продукти, задекларовані для випуску для вільного обігу в Союзі, повинні бути тими самими продуктами, що їх було вивезено з країни-бенефіціара, з якої, як вважається, вони походять. Перед декларуванням для випуску для вільного обігу, вони не повинні бути змінені, трансформовані в будь-який спосіб або піддані операціям, іншим ніж операції для збереження їх у належному стані або нанесення чи прикріплення марковань, етикеток, пломб або будь-якої іншої документації для забезпечення відповідності конкретним національним вимогам, застосовним у Союзі.

2. Продукти, ввезені до країни-бенефіціара для цілей кумуляції відповідно до статей 53, 54, 55 або 56, повинні бути тими самими продуктами, що їх було вивезено з країни, з якої, як вважається, вони походять. Перед декларуванням для відповідної митної процедури у країні імпорту вони не повинні бути змінені, трансформовані в будь-який спосіб або піддані операціям, іншим ніж операції для збереження їх у належному стані.

3. Зберігання продуктів може здійснюватись за умови, що вони залишаються під митним наглядом у країні або країнах транзиту.

4. Поділ відправлень може здійснюватися у разі, якщо його проводить експортер або якщо це здійснюється під його відповідальність, за умови що вони залишаються під митним наглядом у країні або країнах транзиту.

5. Відповідність положенням параграфів 1-4 вважається досягнутою крім випадків, коли митні органи мають підстави вважати інакше; у таких випадках митні органи можуть вимагати від декларанта надати докази досягнення відповідності, які можуть бути надані в будь-який спосіб, у тому числі у формі договірних транспортних документів, таких як коносаменти, або фактичні чи конкретні докази на основі марковання чи нумерації пакунків, або будь-які інші докази, пов’язані із самими товарами.

1. Указані нижче продукти вважаються повністю отриманими у країні-бенефіціарі:

(a) мінеральні продукти, видобуті з її надр або з її морського дна;

(b) рослини та продукти рослинного походження, вирощені або зібрані на її території;

(c) живі тварини, які народилися та були вирощені в такій країни або на такій території;

(d) продукти, отримані від живих тварин, які вирощені на її території;

(e) продукти від забитих тварин, які народжені та вирощені на її території;

(f) продукти мисливського або рибальського промислу на її території;

(g) продукти аквакультури за умови, що риба, ракоподібні та молюски розведені та вирощені на її території;

(h) продукти морського рибного промислу та інші продукти, отримані її суднами з моря за межами територіальних вод;

(i) продукти, виготовлені на борту її рибопереробних суден виключно з продуктів, зазначених у пункті (h);

(j) зібрані на її території використані вироби, які підходять лише для перероблення на сировину;

(k) відходи та брухт, які є результатом виробничих операцій, проведених на її території;

(l) продукти, видобуті з морського дна або грунту під ним за межами її територіальних вод, за умови, що вона має виключне право на використання цього дна або грунту;

(m) товари, вироблені виключно з продуктів, вказаних у пунктах (a)-(i).

2. Терміни "її судна" та "її рибопереробні судна" у параграфі 1(h) та (i) застосовуються тільки до суден та рибопереробних суден, які відповідають усім таким вимогам:

(a) вони зареєстровані у країні-бенефіціарі або державі-члені;

(b) вони плавають під прапором країни-бенефіціара або держави-члена;

(c) вони відповідають одній з таких умов:

(i) принаймні 50% перебувають у власності громадян країни-бенефіціара або держав-членів, або

(ii) перебувають у власності компаній:

- які мають головний офіс та основне місце ведення діяльності у країні-бенефіціарі або в державах-членах, та

- які принаймні на 50% перебувають у власності країни-бенефіціара, держав-членів або публічних суб’єктів чи громадян країни-бенефіціара або держав-членів.

3. Кожна з умов параграфа 2 може бути виконана в державах-членах або в різних країнах-бенефіціарах, якщо у всіх відповідних країнах-бенефіціарах застосовується регіональна кумуляція відповідно до статті 55(1) та (5). У такому випадку продукти вважаються такими, що походять з країни-бенефіціара, під прапором якої плаває судно або рибопереробне судно, згідно з пунктом (b) параграфа 2.

Перший підпараграф застосовується, тільки якщо виконані умови, встановлені у статті 55(2)(a), (c) та (d).

1. Без обмеження статей 47 та 48, продукти, які не повністю отримані у відповідній країні-бенефіціарах, у розумінні статті 44, вважають такими, що походять з неї, якщо виконані умови, встановлені у списку додатка 22-03 для відповідних товарів.

2. Якщо продукт, який отримав статус походження у країні відповідно до параграфа 1, додатково перероблений в цій країні та використаний як матеріал для виробництва іншого продукту, матеріали, що не походять з відповідної країни, які могли бути використані для його виробництва, не враховуються.

1. Виконання вимог статті 45(1) визначають для кожного продукту.

Однак, якщо відповідне правило засноване на дотриманні максимального вмісту матеріалів, що не походять з відповідної країни, для врахування коливань витрат і курсів валют, вартість матеріалів, що не походять з відповідної країни, може бути розрахована на основі середнього значення, як визначено у параграфі 2.

2. У випадку, зазначеному у другому підпараграфі параграфа 1, середня ціна франко-завод продукту та середня вартість використаних матеріалів, що не походять з відповідної країни, розраховується, відповідно, на підставі суми цін франко-завод для всіх продажів продуктів, проведених протягом попереднього фінансового року, і суми вартості всіх матеріалів, що не походять з відповідної країни, використаних для виробництва продуктів за попередній фінансовий рік, як означено у країні експорту, або, якщо недоступні значення за повний фінансовий рік, за коротший період, що не повинен бути меншим ніж три місяці.

3. Експортери, які обрали розрахунки на основі середніх значень, повинні послідовно застосовувати такий метод протягом року після базового фінансового року або, у відповідних випадках, протягом року після коротшого періоду, використаного як базовий. Вони можуть припинити застосувати такий метод, якщо протягом наданого фінансового року або коротшого репрезентативного періоду тривалістю не менше трьох місяців, вони реєструють припинення коливання витрат або курсів валют, які обґрунтовували використання такого методу.

4. Середні значення, зазначені в параграфі 2, повинні використовуватися як ціна франко-завод та вартість матеріалів, що не походять з відповідної країни, відповідно, для цілей встановлення дотримання максимального вмісту матеріалів, що не походять з відповідної країни.

1. Без обмеження параграфа 3, указані нижче операції необхідно вважати як недостатнє оброблення або перероблення для отримання статусу продуктів, що походять з відповідної країни, незалежно від того, чи виконані вимоги статті 45:

(a) операцій із забезпечення цілості, щоб гарантувати належний стан продуктів під час транспортування та збереження;

(b) розбирання та складання пакунків;

(c) прання, чищення; видалення пилу, окису, олії, фарби або інших покриттів;

(d) прасування або пресування текстильних матеріалів та текстильних виробів;

(e) операції простого фарбування та полірування;

(f) лущення, часткове або повне відбілювання, шліфування та полірування злакових і рису;

(g) операції з надання цукру кольору або смаку або формування грудкового цукру; часткове або повне подрібнення кристалічного цукру;

(h) зняття шкірки, видалення кісточок і шелушіння фруктів, овочів та горіхів;

(i) точіння, просте подрібнення або просте нарізання;

(j) просіювання, відбір, сортування, класифікування, калібрування, упорядкування (у тому числі укомплектування виробів);

(k) простий розлив і фасування у пляшки, банки, балони, пакети, ящики, коробки, фіксація на лотках або картоні та всі інші прості операції з пакування;

(l) прикріплення або нанесення марковань, етикеток, логотипів та інших подібних розмежувальних знаків на продукти або на їх паковання;

(m) просте змішування однотипних або різнотипних продуктів; додавання цукру до будь-яких матеріалів;

(n) просте додавання води, розведення, дегідратація або денатурація продуктів;

(o) просте збирання частин виробів для отримання повного виробу або демонтаж продуктів на частини;

(p) забій тварин;

(q) поєднання двох або більше операцій, вказаних у пунктах (a)-(p).

2. Для цілей параграфа 1 операції вважаються простими, якщо їх виконання не потребує спеціальних навичок або спеціального виготовлення чи встановлення машин, апаратів або інструментів для їх виконання.

3. Усі операції, виконані з відповідним продуктом у країні-бенефіціарі, необхідно враховувати при визначенні того, чи оброблення або перероблення, якому було піддано такий продукт, вважається недостатнім у розумінні параграфа 1.

1. Як відступ від статті 45 та з урахуванням параграфів 2 і 3 цієї статті, матеріали, що не походять з відповідної країни, які, згідно з умовами, визначеними у списку в додатку 22-03, не повинні використовуватися при виробництві певного продукту, усе ж можуть бути використані, за умови що їхня загальна вартість або чиста вага, оцінена для продукту, не перевищує:

(a) 15% ваги продукту для продуктів, які підпадають під глави 2 та 4-24 Гармонізованої системи, окрім перероблених продуктів рибальства у групі 16;

(b) 15% ціни франко-завод продукту для інших продуктів, за винятком продуктів, що підпадають під групи 50-63 Гармонізованої системи, для яких застосовуються відхилення, згадані у примітках 6 та 7 частини I додатка 22-03.

2. Параграф 1 не дозволяє перевищувати будь-який відсоток максимального вмісту матеріалів, що не походять з відповідної країни, як вказано у правилах, встановлених у списку додатка 22-03.

3. Параграфи 1 та 2 не застосовуються до продуктів, які повністю отримані у країні-бенефіціарі в розумінні статті 44; Однак, без обмеження статей 47 та 49(2), відхилення, передбачене в таких параграфах, усе одно повинне застосовуватись до суми всіх матеріалів, які використані для виробництва продукту і щодо яких правило, встановлене в списку в додатку 22-03 для такого продукту, вимагає, щоб такі матеріали були повністю отримані.

1. Одиницею кваліфікації для застосування положень цієї підсекції є конкретний продукт, який вважається базовою одиницею при класифікації на основі Гармонізованої системи.

2. Якщо відправлення складаються з ряду ідентичних продуктів, класифікованих за однаковою позицією Гармонізованої системи, при застосуванні положень цієї підсекції необхідно враховувати кожну окрему позицію.

3. Якщо, згідно із Основним правилом інтерпретації 5 Гармонізованої системи, паковання вважається частиною продукту для цілей класифікації, його необхідно враховувати для цілей визначення походження.

Аксесуари, запасні частини та інструменти, відправлені разом з обладнанням, машиною, апаратом або транспортним засобом, які є частиною звичайного обладнання та включені до ціни франко-завод, необхідно розглядати як одне ціле з відповідним обладнанням, машиною, апаратом або транспортним засобом.

Комплекти, як означено в Основному правилі інтерпретації 3(b) Гармонізованої системи, вважаються такими, що походять з відповідної країни, за умови, що всі їх складові є продуктами, що походять з відповідної країни.

Якщо комплект складається з продуктів, що походять і не походять з відповідної країни, такий комплект у цілому вважається таким, що походить з відповідної країни, за умови, що вартість продуктів, що не походять з відповідної країни, не перевищує 15% від ціни франко-завод комплекту.

Щоб визначити, що продукт походить з відповідної країни, не враховується походження таких продуктів, які можуть бути використані для його виробництва:

(a) енергія та паливо;

(b) устатковання та обладнання;

(c) машини та інструменти;

(d) будь-які інші товари, що не входять до кінцевого складу продукту і не призначені для цього.

Двостороння кумуляція дає змогу вважати продуктам, що походять із Союзу, матеріалами, що походять з країни-бенефіціара, якщо їх включають до продукту, виробленого в такій країні, за умови, що проведене там оброблення чи перероблення виходить за межі операцій, описаних у статті 47(1).

Статті 41-52 цього Регламенту та стаття 108 Імплементаційного регламенту (ЄС) № 2015/2447 застосовуються mutatis mutandis до товарів, що вивозяться із Союзу до країни-бенефіціара, для цілей двосторонньої кумуляції.

1. Кумуляція з Норвегією, Швейцарією або Туреччиною дає змогу вважати продукти, що походять із цих країн, матеріалами, що походять з країни-бенефіціара, за умови, що проведене там оброблення чи перероблення виходить за межі операцій, описаних у статті 47(1).

2. Кумуляція з Норвегією, Швейцарією або Туреччиною не застосовується до продуктів, що підпадають під групи 1-24 Гармонізованої системи.

1. Регіональна кумуляція застосовується до таких чотирьох окремих регіональних груп:

(a) група I: Бруней, Камбоджа, Індонезія, Лаос, Малайзія, М’янма/Бірма, Філіппіни, Таїланд, В’єтнам;

(b) група II: Болівія, Колумбія, Коста-Рика, Еквадор, Ель-Сальвадор, Гватемала, Гондурас, Нікарагуа, Панама, Перу, Венесуела;

(c) група III: Бангладеш, Бутан, Індія, Мальдіви, Непал, Пакистан, Шрі-Ланка;

(d) група IV: Аргентина, Бразилія, Парагвай та Уругвай.

2. Регіональна кумуляція між країнами в межах однієї групи застосовується тільки в разі виконання таких умов:

(a) країни, які беруть участь у кумуляції, на момент вивезення продукту до Союзу, є країнами-бенефіціарами, для яких не було тимчасово зупинено дію преференційного режиму згідно з Регламентом (ЄС) № 978/2012;

(b) для регіональної кумуляції між країнами регіональної групи застосовуються правила походження, встановлені в підсекції 2;

(c) країни регіональної групи зобов’язались:

(i) виконувати або забезпечувати виконання вимог цієї підсекції, та

(ii) гарантувати адміністративну співпрацю, щоб забезпечити правильну імплементацію цієї підсекції, як щодо Союзу, так і у відносинах між ними;

(d) зобов’язання, зазначені в пункті (c), були повідомлені Комісії Секретаріатом відповідної регіональної групи або іншим компетентним спільним органом, який представляє всіх членів цієї групи.

Для цілей пункту (b), якщо кваліфікаційна операція, встановлена у частині II додатка 22-03, не однакова для всіх країн, що беруть участь у кумуляції, походження продуктів, вивезених з однієї країни в іншу країну регіональної групи, для цілей регіональної кумуляції повинне визначатися на основі правила, що діяло б, якби продукти вивозилися до Союзу.

Якщо країни у складі регіональної групи виконали пункти (c) та (d) першого підпараграфа до 1 січня 2011 року, нові зобов’язання не вимагаються.

3. Перераховані в додатку 22-04 матеріали виключаються з регіональної кумуляції, передбаченої у параграфі 2, якщо:

(a) тарифні преференції, застосовні в Союзі, різні для всіх країн, які беруть участь у кумуляції; та

(b) завдяки кумуляції до відповідних матеріалів застосовуватиметься тарифний режим, сприятливіший за тарифний режим, що застосовувався б до них у разі безпосереднього вивезення до Союзу.

4. Регіональна кумуляція між країнами-бенефіціарами однієї регіональної групи застосовується лише за умови, що оброблення чи перероблення, здійснене у країні-бенефіціарі, у рамках якого додатково переробляють або включають матеріали, виходять за межі операцій, описаних у статті 47(1) та, у випадку текстильних виробів, також виходять за межі операцій, визначених у додатку 22-05.

Якщо не виконана умова, встановлена в першому підпараграфі, країною, яку необхідно зазначати як країну походження в підтвердженні походження, виданому або складеному для цілей вивезення продуктів до Союзу, є країна регіональної групи, з якої походить найвища частка вартості матеріалів, використаних для виробництва кінцевого продукту.

5. За запитом органів країни-бенефіціара групи I або групи III Комісія може дозволити регіональну кумуляцію між країнами цих груп за умови, що Комісія переконалась у виконанні кожної з таких умов:

(a) виконані умови, встановлені в параграфі 2(a) та (b); та

(b) країни, які братимуть участь у такій регіональній кумуляції, взяли на себе зобов’язання та спільно повідомили Комісію про свої зобов’язання:

(i) виконувати або забезпечити вимог цієї підсекції, підсекції 2 та всіх інших положень стосовно імплементації правил походження; та

(ii) гарантувати адміністративну співпрацю, щоб забезпечити правильну імплементацію цієї підсекції та підсекції 2, як щодо Союзу, так і у відносинах між ними;

Запит, зазначений у першому підпараграфі, повинен бути підкріплений доказом виконання умов, встановлених у зазначеному підпараграфі. Він повинен бути адресований Комісії. Комісія ухвалює рішення щодо вимоги, враховуючи всі елементи, що стосуються кумуляції і вважаються важливими, у тому числі матеріали, що підлягають кумуляції.

6. У разі надання дозволу регіональна кумуляція між країнами-бенефіціарами групи I або групи III, дає змогу вважати матеріали, що походять з країни однієї регіональної групи матеріалами, які походять із країни іншої регіональної групи, якщо їх включають до складу продукту, виробленого в ній, за умови, що відповідне оброблення або перероблення, здійснене в останній країні-бенефіціарі, виходить за межі операцій, описаних у статті 47(1) та, у випадку текстильних виробів, також виходить за межі операцій, визначених у додатку 22-05.

Якщо не виконана умова, встановлена в першому підпараграфі, країною, яку необхідно зазначати як країну походження в підтвердженні походження для цілей вивезення продуктів до Союзу, є країна, що бере участь у кумуляції, з якої походить найбільша частка вартості матеріалів, використаних для виробництва кінцевого продукту.

7. Комісія публікує в Офіційному віснику Європейського Союзу (серія С) дату набуття чинності кумуляцією між країнами груп I та III, передбаченої параграфом 5, перелік країн, що беруть участь у такій кумуляції, і, у відповідних випадках, список матеріалів, до яких застосовується кумуляція.

8. Статті 41-52 цього Регламенту та статті 108-111 Імплементаційного регламенту (ЄС) № 2015/2447 застосовуються mutatis mutandis до товарів, що вивозяться з однієї країни-бенефіціара до іншої країни-бенефіціара, для цілей регіональної кумуляції.

1. За запитом органів будь-якої країни-бенефіціара, Комісія може дозволити кумуляцію між країною-бенефіціаром і країною, з якою Союз уклав угоду про вільну торгівлю відповідно до статті XXIV чинної Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ), за умови, що виконана кожна з таких умов:

(a) країни, що беруть участь у кумуляції, взяли на себе зобов’язання дотримуватись або забезпечити дотримання вимог цієї підсекції, підсекції 2 та всіх інших положень стосовно імплементації правил походження та гарантувати адміністративну співпрацю, необхідну для забезпечення правильної імплементації цієї підсекції та підсекції 2, як щодо Союзу, так і у відносинах між собою;

(b) зобов’язання, зазначене в пункті (a), повідомлене Комісії відповідною країною-бенефіціаром.

Запит, зазначений у першому підпараграфі, повинен містити перелік матеріалів, яких стосується кумуляція, і бути підкріплений доказом виконання умов, встановлених у пунктах (a) та (b) першого підпараграфа. Він повинен бути адресований Комісії. Якщо відповідні матеріали змінюються, необхідно подавати інший запит.

Матеріали, що підпадають під групи 1-24 Гармонізованої системи, виключаються з розширеної кумуляції.

2. У випадках розширеної кумуляції, зазначеної в параграфі 1, походження використаних матеріалів та застосовне документальне підтвердження походження повинні визначатися згідно з правилами, встановленими у відповідній угоді про вільну торгівлю. Походження продуктів, що вивозяться до Союзу, повинне визначатися відповідно до правил походження, встановлених у підсекції 2.

Щоб виготовлений продукт набув статусу походження з відповідної країни, матеріали, які походять з країни, з якою Союз має угоду про вільну торгівлю, і використані у країні-бенефіціарі для виробництва продукту, що вивозиться до Союзу, необов’язково повинні бути піддані достатньому обробленню або переробленню за умови, що оброблення або перероблення, здійснене у відповідній країні-бенефіціарі, виходить за межі операцій, описаних у статті 47(1).

3. Комісія публікує в Офіційному віснику Європейського Союзу (серія С) дату набуття чинності розширеною кумуляцією, список країн, що беруть участь у такій кумуляції, і список матеріалів, до яких застосовується кумуляція.

Якщо двостороння кумуляція або кумуляція з Норвегією, Швейцарією або Туреччиною використовується у поєднанні з регіональною кумуляцією, виготовлений продукт набуває статусу походження з однієї із країн відповідної регіональної групи, визначеного відповідно до першого та другого підпараграфів статті 55(4) або, у відповідних випадках, відповідно до першого та другого підпараграфів статті 55(6).

1. Якщо під час оброблення або перероблення продукту використовуються взаємозамінні матеріали, що походять і не походять з відповідної країни, митні органи держав-членів можуть, за письмовим запитом економічного оператора, що має осідок на митній території Союзу, дозволити управління матеріалами в Союзі з використанням методу ведення окремого бухгалтерського обліку з метою подальшого вивезення до країни-бенефіціара у рамках двосторонньої кумуляції, без окремого зберігання матеріалів.

2. Митні органи держав-членів можуть надавати дозвіл, зазначений у параграфі 1, на будь-яких умовах, що, на їх думку, є належними.

Такий дозвіл повинен надаватися, тільки якщо шляхом використання методу, зазначеного в параграфі 1, можна забезпечити, щоб у будь-який час кількість отриманих продуктів, які можна вважати такими, "що походять із Союзу", дорівнювала кількості, що була б отримана внаслідок застосування методу фізичного відокремлення запасів.

Якщо дозволено, такий метод застосовується і його застосування реєструється на основі загальних принципів бухгалтерського обліку, застосовних у Союзі.

3. Бенефіціар методу, зазначеного у параграфі 1, повинен скласти або, до застосування системи зареєстрованих експортерів, подати заяву на підтвердження походження щодо кількості продуктів, що можуть вважатися такими, що походять із Союзу. На вимогу митних органів держав-членів бенефіціар повинен надати звіт про управління кількостями.

4. Митні органи держав-членів повинні здійснювати моніторинг використання дозволу, зазначеного в параграфі 1.

Вони можуть відкликати дозвіл у таких випадках:

(a) власник неправомірно використовує дозвіл у будь-який спосіб, або

(b) власник не виконує будь-які інші умови, встановлені в цій підсекції, підсекції 2 та у всіх інших положень щодо імплементації правил походження;

1. Для цілей положень стосовно преференційних тарифних інструментів, ухвалених Союзом в односторонньому порядку для певних країн, груп країн або територій (далі - країна-бенефіціар або територія-бенефіціар), за винятком тих, що зазначені в підсекції 2 цієї секції, а також закордонних країн і територій, пов’язаних із Союзом, указані нижче продукти вважаються продуктами, що походять із країни-бенефіціара або території-бенефіціара:

(a) продукти, повністю отримані в такій країні-бенефіціарі або на такій території-бенефіціарі, у розумінні статті 60;

(b) продукти, повністю вироблені в такій країні-бенефіціарі або на такій території-бенефіціарі, при виробництві яких використані продукти, інші ніж ті, що зазначені у пункті (a), за умови, що такі продукти зазнали достатнього оброблення або перероблення в розумінні статті 61.

2. Для цілей цієї підсекції продукти, що походять із Союзу, у розумінні параграфа 3 цієї статті, які піддані у країні-бенефіціарі або на території-бенефіціарі обробленню або переробленню, що виходить за межі, описані у статті 62, вважаються такими, що походять із такої країни-бенефіціара або території-бенефіціара.

3. Параграф 1 застосовується mutatis mutandis для встановлення походження продуктів, вироблених у Союзі.

1. Указані нижче продукти вважаються повністю отриманими у країні-бенефіціарі, на території-бенефіціарі або в Союзі:

(a) мінеральні продукти, видобуті з її надр або з її морського дна;

(b) продукти рослинного походження, зібрані на їхній території;

(c) живі тварини, які народилися та були вирощені в такій країни або на такій території;

(d) продукти, отримані від живих тварин, які вирощені на їхній території;

(e) продукти від забитих тварин, які народжені та вирощені на їхній території;

(f) продукти мисливського або рибальського промислу на її території;

(g) продукти морського рибного промислу та інші продукти, отримані їхніми суднами з моря за межами територіальних вод;

(h) продукти, виготовлені на борту їхніх рибопереробних суднах виключно з продуктів, зазначених у пункті (g);

(i) зібрані на їх території використані вироби, які підходять лише для регенерації сировини;

(j) відходи та брухт, які є результатом виробничих операцій, проведених на їхній території;

(1) продукти, видобуті з морського дна або грунту під ним за межами їхніх територіальних вод, за умови, що країна-бенефіціар, територія-бенефіціар або держава-член має виключне право на використання цього дна або грунту;

(1) товари, виготовлені виключно з продуктів, визначених у пунктах (a)-(k).

2. Терміни "їхні судна" та "їхні рибопереробні судна" у параграфі 1(h) та (i) застосовуються тільки до суден та рибопереробних суден, які відповідають таким вимогам:

(a) вони зареєстровані або стоять на обліку у країні-бенефіціарі, на території-бенефіціарі або у державі-члені;

(b) вони плавають під прапором країни-бенефіціара, території-бенефіціара або держави-члена;

(c) вони принаймні на 50% є власністю громадян країни-бенефіціара, території-бенефіціара, держави-члена чи компанії, головний офіс якої розміщений у країні-бенефіціарі, на території-бенефіціарі або в одній із держав-членів, де директор або директори, голова правління чи наглядової ради, а також більшість членів таких органів є громадянами країни-бенефіціара, території-бенефіціара або держави-члена, а також, у випадку компаній, де принаймні половина капіталу належить такій країні-бенефіціару, території-бенефіціару або державам-членам чи органами публічної влади або громадянам такої країни-бенефіціара, території-бенефіціара або держав-членів;

(d) капітан і особи командного складу на суднах та рибопереробних суднах є громадянами країни-бенефіціара, території-бенефіціара або держави-члена;

(e) принаймні 75% команди яких є громадянами країни-бенефіціара, території-бенефіціара або держави-члена.

3. Терміни "країна-бенефіціар або територія-бенефіціар" та "Союз" повинні також охоплювати територіальні води такої країни-бенефіціара, території-бенефіціара або держав-членів.

4. Судна, які використовуються для судноплавства у відкритому морі, у тому числі рибопереробні судна, на яких виловлену рибу обробляють або переробляють, вважаються частиною території країни-бенефіціара, території-бенефіціара або держави-члена, яким вони належать, у разі дотримання умов, визначених у параграфі 2.

Для цілей статі 59 продукти, що не повністю отримані у країні-бенефіціарі, на території-бенефіціарі або в Союзі, вважаються достатньо обробленими або переробленими в разі дотримання умов, визначених у списку додатка 22-11.

У таких умовах вказується, для всіх продуктів, охоплених цією підсекцією, оброблення або перероблення, якому повинні бути піддані матеріали, що не походять з відповідної країни, які були використані для виробництва, і вони застосовуються тільки до таких матеріалів.

Якщо продукт, який отримав статус походження з відповідної країни шляхом виконання умов, визначених у списку, використовується для виробництва іншого продукту, умови, які застосовні до продукту, до складу якого його включили, не застосовуються до нього, а також не враховуються матеріали, що не походять з відповідної країни, які могли бути використані для його виробництва.

1. Без обмеження параграфа 2, указані нижче операції необхідно вважати як недостатнє оброблення або перероблення для отримання статусу продуктів, що походять з відповідної країни, незалежно від того, чи виконані вимоги статті 61:

(a) операцій із забезпечення цілості, щоб гарантувати належний стан продуктів під час транспортування та збереження;

(b) розбирання та складання пакунків;

(c) прання, чищення; видалення пилу, окису, олії, фарби або інших покриттів;

(d) прасування або пресування текстильних матеріалів та текстильних виробів;

(e) операції простого фарбування та полірування;

(f) лущення, часткове або повне відбілювання, шліфування та полірування злакових і рису;

(g) операції з надання цукру кольору або смаку або формування грудкового цукру; часткове або повне подрібнення цукру;

(h) зняття шкірки, видалення кісточок і шелушіння фруктів, овочів та горіхів;

(i) точіння, просте подрібнення або просте нарізання;

(j) просіювання, відбір, сортування, класифікування, калібрування, упорядкування (у тому числі укомплектування виробів);

(k) простий розлив і фасування у пляшки, банки, балони, пакети, ящики, коробки, фіксація на лотках або картоні та всі інші прості операції з пакування;

(l) прикріплення або нанесення марковань, етикеток, логотипів та інших подібних розмежувальних знаків на продукти або на їх паковання;

(m) просте змішування однотипних або різнотипних продуктів; додавання цукру до будь-яких матеріалів;

(n) просте додавання води, розведення, дегідратація або денатурація продуктів;

(o) просте збирання частин виробів для отримання повного виробу або демонтаж продуктів на частини;

(p) забій тварин;

(q) поєднання двох або більше операцій, вказаних у пунктах (a)-(p).

2. Усі операції, виконані з відповідним продуктом у країні-бенефіціарі, на території-бенефіціарі або в Союзі, необхідно враховувати при визначенні того, чи оброблення або перероблення, якому було піддано такий продукт, вважається недостатнім у розумінні параграфа 1.

1. Одиницею кваліфікації для застосування положень цієї підсекції є конкретний продукт, який вважається базовою одиницею при класифікації на основі номенклатури Гармонізованої системи.

Відповідно:

(a) якщо продукт, складений з групи або комплекту виробів, класифікований згідно з умовами Гармонізованої системи за однією позицією, він повністю становить одиницю кваліфікації;

(b) якщо відправлення складаються з ряду ідентичних продуктів, класифікованих за тією самою позицією Гармонізованої системи, при застосуванні положень цієї підсекції необхідно враховувати кожен продукт індивідуально.

2. Якщо, згідно із Основним правилом інтерпретації 5 Гармонізованої системи, паковання вважається частиною продукту для цілей класифікації, його необхідно враховувати для цілей визначення походження.

1. Як відступ від положень статті 61, матеріали, що не походять з відповідної країни, можуть бути використані при виробництві певного продукту за умови, що їх загальна вартість не перевищує 10% від ціни франко-завод продукту.

Якщо у списку передбачені одне або кілька відсоткових значень максимальної вартості матеріалів, такі значення не можна перевищувати при застосуванні першого підпараграфа.

2. Параграф 1 не застосовується до продуктів, що підпадають під групи 50-63 Гармонізованої системи.

Аксесуари, запасні частини та інструменти, відправлені разом з обладнанням, машиною, апаратом або транспортним засобом, які є частиною звичайного обладнання та включені до його ціни або які не охоплені окремим рахунком-фактурою, необхідно розглядати як одне ціле з відповідним обладнанням, машиною, апаратом або транспортним засобом.

Комплекти, як означено в Основному правилі інтерпретації 3 Гармонізованої системи, вважаються такими, що походять з відповідної країни, за умови, що всі їх складові є продуктами, що походять з відповідної країни. Однак, якщо комплект складається з продуктів, що походять і не походять з відповідної країни, такий комплект у цілому вважається таким, що походить з відповідної країни, за умови, що вартість продуктів, що не походять з відповідної країни, не перевищує 15% від ціни франко-завод комплекту.

Щоб визначити, що продукт походить з відповідної країни, необов’язково визначати походження таких продуктів, які можуть бути використані для його виробництва:

(a) енергія та паливо;

(b) устатковання та обладнання;

(c) машини та інструменти;

(d) товари, що не входять до кінцевого складу продукту і не призначені для цього.

"Умови отримання, визначені в підсекції 4 і в цій підсекції для отримання статусу походження з відповідної країни, повинні бути виконані у відповідній країні-бенефіціарі, на території-бенефіціарі або в Союзі.

У разі повернення продуктів, що походять з відповідної країни, які були вивезені з країни-бенефіціара, території-бенефіціара або Союзу до іншої країни, їх вважають продуктами, що не походять з відповідної країни, якщо тільки компетентним органам не буде доведено, що виконані такі умови:

(a) повернені продукти є такими самими, що й ті, які були вивезені;

(b) вони не зазнали жодної операції, окрім тієї, яка необхідна для збереження їх у належному стані, поки вони перебувають в такій країні або поки їх вивозять.

1. Указані нижче продукти вважаються такими, що прямо перевезені з країни-бенефіціара або території-бенефіціара до Союзу або із Союзу до країни-бенефіціара або території-бенефіціара:

(a) продукти, транспортовані без проїзду через територію будь-якої іншої країни;

(b) продукти, що складають одне відправлення, перевезені через територію країн, інших ніж країна-бенефіціар, територія-бенефіціар або Союз, із, за необхідності, перевантаженням, тимчасовим складським зберіганням у таких країнах, за умови, що продукти залишаються під наглядом митних органів у країні транзиту або складського зберігання і не піддаються іншим операціям, окрім розвантаження, перезавантаження або будь-якої операції, призначеної для їх підтримання в належному стані;

(c) продукти, які безперервно транспортовані по трубопроводах через території, окрім країни-бенефіціара, території-бенефіцара або Союзу, що їх вивозить.

2. Доказ виконання умов, визначених у параграфі 1(b), надається компетентним митним органам шляхом складання будь-якого з таких документів:

(a) єдиний транспортний документ, що охоплює перевезення з країни, що вивозить, через країну транзиту;

(b) свідоцтво, видане митними органами країни транзиту:

(i) що надає точний опис продуктів,

(ii) містить дату розвантаження та перезавантаження продуктів та, у відповідних випадках, назви суден або інших використаних транспортних засобів, та

(iii) засвідчує умови, на яких продукти перебували у країні транзиту;

(c) або, за відсутності указаних вище, будь-які підтвердні документи.

1. Продукти, що походять з відповідної країни, відправлені з країни-бенефіціара або території-бенефіціара на виставку в іншій країні та продані після виставки для ввезення до Союзу, при ввезенні підпадають під дію тарифних преференцій, зазначених у статті 59, за умови, що вони відповідають вимогам підсекції 4 та цієї підсекції, що дає право вважати їх такими, що походять з відповідної країни-бенефіціара або території-бенефіціара, і за умови, що митним органам Союзу продемонстровано, що:

(a) експортер відправив продукти з країни-бенефіціара або території-бенефіціара безпосередньо до країни, де проводиться виставка, і виставив їх там;

(b) продукти були продані або іншим чином відчужені цим експортером особі на території Союзу;

(c) продукти були відправлені під час виставки або відразу після неї до Союзу в тому стані, у якому вони були відправлені на виставку;

(d) після того, як продукти були відправлені на виставку, вони не були використані для будь-яких цілей, крім демонстрації на виставці.

2. Сертифікат з перевезення товару EUR.1 повинен бути поданий до митних органів Союзу у звичайний спосіб. У ньому необхідно вказати назву та адресу відповідної виставки. Якщо необхідно, може вимагатися додатковий документальний доказ характеру продуктів та умови, на яких вони були виставлені.

3. Параграф 1 застосовується до будь-якої торговельної, промислової, сільськогосподарської виставки та виставки кустарних виробів, ярмарки або подібного публічного показу чи демонстрації, які організовані не для приватних цілей у магазинах або господарських приміщеннях з метою продажу іноземних продуктів і під час яких продукти залишаються під митним контролем.

1. Дозвіл, зазначений у статті 73 Кодексу, може бути наданий у разі виконання таких умов:

(a) застосування процедури, зазначеної у статті 166 Кодексу, за цих обставин потягло б за собою непропорційні адміністративні витрати;

(b) визначена митна вартість суттєво не відрізнятиметься від тієї, що визначена за відсутності дозволу.

2. Надання дозволу залежить від виконанням заявником таких умов:

(a) заявник відповідає критерію, встановленому у статті 39(a) Кодексу;

(b) він застосовує систему бухгалтерського обліку, що відповідає загальноприйнятим принципам бухгалтерського обліку, застосовним у державі-члені, де ведеться облік, що сприятиме проведенню митного контролю на основі аудиту. Система бухгалтерського обліку повинна підтримувати облік даних за минулі періоди, що забезпечує аудиторський слід з моменту введення даних до файлу;

(c) заявник має адміністративну структуру, яка відповідає типу та розміру бізнесу та придатна для управління потоком товарів, а також має внутрішній контроль, здатний виявляти незаконні транзакції.

1. Для визначення суми ввізного мита, яку нараховують за перероблені продукти відповідно до статті 86(3) Кодексу, кількість товарів, поміщених під процедуру перероблення на митній території, що вважається наявною у перероблених продуктах, щодо яких виник митний борг, необхідно визначати відповідно до параграфів 2-6.

2. Метод кількісної шкали, встановлений у параграфах 3 та 4, застосовується у таких випадках:

(a) якщо в результаті переробних операцій отримано тільки один вид перероблених продуктів;

(b) якщо в результаті переробних операцій отримано різні види перероблених продуктів та всі складові або компоненти товарів, поміщених під процедуру, виявлені в кожному з таких перероблених продуктів.

3. У випадку, зазначеному в параграфі 2(a), кількість товарів, поміщених під процедуру перероблення на митній території, що вважається наявною в перероблених продуктах, щодо яких виник митний борг, визначається шляхом застосування відсотка, що його становлять перероблені продукти, щодо яких виник митний борг, від загальної кількості перероблених продуктів, отриманих у результаті переробної операції, до загальної кількості товарів, поміщених під процедуру перероблення на митній території.

4. У випадку, зазначеному в параграфі 2(b), кількість товарів, поміщених під процедуру перероблення на митній території, що вважаються присутніми у перероблених продуктах, щодо яких виник митний борг, необхідно визначати шляхом застосування до загальної кількості товарів, поміщених під процедуру перероблення на митній території, відсотка розрахованого шляхом множення таких показників:

(a) відсотку, який перероблені продукти, щодо яких виник митний борг, складають від загальної кількості перероблених продуктів одного виду, отриманих у результаті переробної операції;

(b) відсотку, який загальна кількість перероблених продуктів одного виду, незалежно від того, чи виник митний борг, складає від загальної кількості всіх перероблених продуктів, отриманих у результаті переробної операції;

5. Кількість товарів, поміщених під процедуру, які знищені або втрачені в ході переробної операції, зокрема шляхом випарювання, зневоднення, сублімації або витікання, не враховується при застосуванні методу кількісної шкали.

6. У випадках, крім зазначених у параграфі 2, застосовується метод вартісної шкали згідно з другим, третім та четвертим підпараграфами.

Кількість товарів, поміщених під процедуру перероблення на митній території, що вважається наявною в перероблених продуктах, щодо яких виник митний борг, необхідно визначати шляхом застосування до загальної кількості товарів, поміщених під процедуру перероблення на митній території, відсотка, розрахованого шляхом множення таких показників:

(a) відсотку, який перероблені продукти, щодо яких виник митний борг, складають від загальної вартості перероблених продуктів одного виду, отриманих у результаті переробної операції;

(b) відсотку, який загальна вартість перероблених продуктів одного виду, незалежно від того, чи виник митний борг, складає від загальної вартості всіх перероблених продуктів, отриманих у результаті переробної операції.

Для цілей застосування методу вартісної шкали вартість перероблених продуктів необхідно встановлювати на основі поточних цін франко-завод на митній території Союзу або, якщо такі ціни франко-завод неможливо визначити, на основі поточних цін продажу на митній території Союзу для ідентичних або подібних продуктів. Ціни між сторонами, які виявились пов’язаними або мають між собою компенсаційні угоди, не можуть використовуватися для визначення вартості перероблених продуктів, якщо тільки не визначено, що вказані відносини не впливають на такі ціни.

Якщо вартість перероблених продуктів неможливо визначити відповідно до третього підпараграфа, її необхідно визначити за допомогою будь-якого обґрунтованого методу.

1. Для цілей застосування статті 86(3) Кодексу при визначенні суми ввізного мита, що відповідає митному боргу щодо перероблених продуктів, який виник у результаті процедури перероблення на митній території, поміщені під таку процедуру товари звільняються від сплати мита або для них діє знижена ставка мита у зв’язку з їх спеціальним використанням, що застосувалися б для таких товарів, якби їх було поміщено під процедуру кінцевого використання згідно зі статтею 254 Кодексу.

2. Параграф 1 застосовується, якщо виконано такі умови:

(a) міг би бути виданий дозвіл на поміщення товарів під процедуру кінцевого використання, та

(b) умови звільнення від сплати мита або застосування зниженої ставки мита у зв’язку зі спеціальним використанням таких товарів, були б виконані на момент прийняття митної декларації для поміщення товарів під процедуру перероблення на митній території.

Для цілей застосування статті 86(3) Кодексу, якщо на момент прийняття митної декларації для поміщення товарів під процедуру перероблення на митній території ввезені товари задовольняють умови застосування преференційного тарифного режиму в межах тарифних квот або стель, такі товари повинні підпадати під будь-який преференційний тарифний режим, передбачений для ідентичних товарів на момент прийняття декларації випуску для вільного обігу.

Якщо застосовується спеціальне ввізне мито щодо перероблених продуктів, отриманих у результаті процедури перероблення за межами митної території, або замінних продуктів, суму ввізного мита необхідно розраховувати на підставі митної вартості перероблених продуктів на момент прийняття митної декларації для випуску для вільного обігу, мінус статистична вартість відповідних товарів тимчасово вивезення в момент, коли вони поміщені під процедуру перероблення за межами митної території, помножено на суму ввізного мита, застосовну до перероблених продуктів або замінних продуктів, поділено на митну вартість перероблених продуктів або замінних продуктів.

Кодексу застосовується без запиту декларанта, якщо виконані всі такі умови:

(a) перероблені продукти, отримані в результаті процедури перероблення на митній території, прямо чи опосередковано ввезені відповідним власником дозволу протягом одного року після їх зворотного вивезення;

(b) на момент прийняття митної декларації для поміщення товарів під процедуру перероблення на митній території, товари підпадали б під дію інструмента аграрної або комерційної політики, тимчасового або остаточного антидемпінгового мита, компенсаційного мита, захисного заходу або додаткового мита внаслідок тимчасового зупинення концесій, якби вони були задекларовані для випуску для вільного обігу;

(c) не вимагалася жодна перевірка економічних умов відповідно до статті 166.

Для товарів, поміщених під процедуру транзиту Союзу, зазначений у статті 87(2) Кодексу, застосовується один із таких строків:

(a) сім місяців з останньої дати, на яку товари слід було пред’явити в митниці призначення, якщо тільки до закінчення цього строку не було надіслано запит про передачу стягнення митного боргу до органу за місцем, де, згідно з підтвердженням, отриманим митним органом держави-члена відправлення, відбулись події, внаслідок яких виник митний борг, у такому випадку такий строк подовжують не більше ніж на один місяць;

(b) один місяць після закінчення строку, встановленого суб’єкту процедури для відповіді на запит про надання інформації, необхідної для закриття процедури, якщо митному органу держави-члена відправлення не було повідомлено про надходження товарів і суб’єкт процедури надав недостатню інформацію або не надав інформації.

Для товарів поміщених під транзит відповідно до Митної конвенції про міжнародні перевезення вантажів із застосуванням книжок МДП, включно з будь-якими подальшими змінами (далі - Конвенція МДП), строк, зазначений у статті 87(2) Кодексу, повинен становити сім місяців з останньої дати, у яку товари слід було пред’явити на митниці призначення або виїзду.

Для товарів поміщених під транзит відповідно до Митної конвенції про книжку ATA для тимчасового ввезення товарів, вчиненої у Брюсселі 6 грудня 1961 року, включно з будь-якими подальшими змінами (далі - Конвенція АТА), або Конвенції про тимчасове ввезення, включно з будь-якими подальшими змінами (далі - Стамбульська конвенція), строк, зазначений у статті 87(2) Кодексу, повинен становити сім місяців з дати, у яку товари слід було пред’явити на митниці призначення або виїзду.

Для товарів, поміщених під спеціальну процедуру, відмінну від транзиту, або товарів, які перебувають на тимчасовому зберіганні, строк, зазначений у статті 87(2) Кодексу, повинен становити сім місяців після закінчення одного з таких періодів:

(a) встановленого періоду закриття спеціальної процедури;

(b) встановленого періоду завершення митного нагляду для товарів, що підпадають під певний режим кінцевого використання;

(c) встановленого періоду завершення тимчасового зберігання;

(d) встановленого періоду завершення переміщення товарів, поміщених під процедуру митного складу, з одного розташування в інше на митній території Союзу, якщо процедуру не було закрито.

Поміщення товарів під процедуру тимчасового ввезення не підлягає наданню гарантії у таких випадках:

(a) якщо митна декларація може бути надана в усній формі або у формі будь-якої іншої дії, як вказано у статті 141;

(b) у випадку матеріалів, які використовують у міжнародних перевезеннях повітряними, морськими чи залізничними транспортними компаніями або надавачами поштових послуг, за умови, що такі матеріали чітко марковані;

(c) у випадку тари, ввезеної порожньою, за умови, що вона має незмивне стійке марковання;

(d) якщо попередній власник дозволу на тимчасове ввезення задекларував товар для процедури тимчасового ввезення згідно зі статтею 136 або статтею 139 і згодом такі товари були поміщені під процедуру тимчасовому ввезення з тією самою метою.

1. Якщо гарантія надається гарантом у формі зобов’язання гаранта та може бути використана в більш ніж одній державі-члені, гарант повинен вказати адресу для вручення документів або призначити агента в кожній державі-члені, у якій можна використати гарантію.

2. Відкликання схвалення гаранта або зобов’язання гаранта набирає чинності на 16-й день після дати, у яку рішення про відкликання отримане або вважається таким, що отримане гарантом.

3. Скасування зобов’язання, виданого гарантом набирає чинності на 16-й день після дати, у яку гарант повідомив про скасування митницю, де була надана гарантія.

4. Якщо гарантія, яка охоплює суму єдиної операції (індивідуальна гарантія) надана у формі ваучерів, вона може бути складена з використанням засобів, інших ніж засоби електронного опрацювання даних.

5. Загальні вимоги до даних для зобов’язання гаранта надати індивідуальну гарантію, індивідуальну гарантію у формі ваучерів або комплексну гарантію визначені в додатках 32-01, 32-02 та 32-03, відповідно.

1. Форми гарантії, інші ніж грошова застава або зобов’язання, надане гарантом:

(a) створення іпотеки, застави землі, антихрези або іншого право, яке вважається еквівалентним праву на нерухоме майно;

(b) відступлення права вимоги, застава, з володінням або без володіння, товарів, цінних паперів, вимог, ощадних книжок або запису в реєстрі державного боргу;

(c) прийняття спільної договірної відповідальності на повну суму боргу третьою особою, затвердженою з такою метою митними органами, або подання перевідного векселя, виплата за яким гарантується такою третьою особою;

(d) грошова застава або платіжний засіб, що вважається еквівалентним грошовій заставі, крім виданих у євро або валюті держави-члена, у якій вимагається гарантія;

(e) участь, пов’язана зі сплатою внеску, у загальній гарантійній схемі під управлінням митних органів.

2. Форми гарантії, зазначені в параграфі 1, не підлягають прийняттю для поміщення товарів під процедуру транзиту Союзу.

3. Митні органи повинні приймати форми гарантії, зазначені в параграфі 1, тією мірою, якою такі форми гарантії приймають відповідно до національного права.

1. Дозвіл на використання комплексної гарантії із сумою, зниженою до 50% від референтної суми, надається, якщо заявник демонструє, що він виконав такі умови:

(a) заявник застосовує систему бухгалтерського обліку, що відповідає загальноприйнятим принципам бухгалтерського обліку, застосовним у державі-члені, де ведеться облік, дозволяє проведення митного контролю на основі аудиту та підтримує облік даних минулих періодів, що забезпечує аудиторський слід із моменту внесення даних до файлу;

(b) заявник має адміністративну структуру, яка відповідає типу та розміру бізнесу та придатна для управління потоком товарів, а також має внутрішній контроль, здатний запобігати, виявляти та виправляти помилки і виявляти незаконні транзакції та запобігати їм;

(c) заявник не перебуває у процесі банкрутства;

(d) протягом останніх трьох років до подання заяви заявник виконав свої фінансові зобов’язання щодо сплати митних зборів та всіх інших зборів, податків або платежів, що стягуються з або у зв’язку з ввезення або вивезенням товарів;

(e) заявник демонструє на підставі документації та інформації, доступних за останні три роки до подання заяви, що він має достатній фінансовий стан для дотримання та виконання своїх зобов’язань, беручи до уваги тип та обсяг бізнесу, у тому числі без негативних чистих активів, окрім випадків, коли вони можуть бути покриті;

2. Дозвіл на використання комплексної гарантії із сумою, зниженою до 30% від референтної суми, надається, якщо заявник демонструє, що він виконав такі умови:

(a) заявник застосовує систему бухгалтерського обліку, що відповідає загальноприйнятим принципам бухгалтерського обліку, застосовним у державі-члені, де ведеться облік, дозволяє проведення митного контролю на основі аудиту та підтримує облік даних минулих періодів, що забезпечує аудиторський слід із моменту внесення даних до файлу;

(b) заявник має адміністративну структуру, яка відповідає типу та розміру бізнесу та придатна для управління потоком товарів, а також має внутрішній контроль, здатний запобігати, виявляти та виправляти помилки і виявляти незаконні транзакції та запобігати їм;

(c) заявник забезпечує, щоб відповідним працівникам було дано розпорядження повідомляти митні органи щоразу при виявленні труднощів у сфері відповідності, і встановлює процедури для інформування митних органів про такі труднощі;

(d) заявник не перебуває у процесі банкрутства;

(e) протягом останніх трьох років до подання заяви заявник виконав свої фінансові зобов’язання щодо сплати митних зборів та всіх інших зборів, податків або платежів, що стягуються з або у зв’язку з ввезення або вивезенням товарів;

(f) заявник демонструє на підставі звітності та інформації, доступних за останні три роки до подання заяви, що він має достатній фінансовий стан для дотримання та виконання своїх зобов’язань, беручи до уваги тип та обсяг бізнесу, у тому числі без негативних чистих активів, окрім випадків, коли вони можуть бути покриті;

3. Звільнення від гарантії надається, якщо заявник демонструє, що він відповідає таким вимогам:

(a) заявник застосовує систему бухгалтерського обліку, що відповідає загальноприйнятим принципам бухгалтерського обліку, застосовним у державі-члені, де ведеться облік, дозволяє проведення митного контролю на основі аудиту та підтримує облік даних минулих періодів, що забезпечує аудиторський слід із моменту внесення даних до файлу;

(b) заявник надає митному органу фізичний доступ до своїх систем бухгалтерської обліку та, якщо застосовно, до своєї комерційної та транспортної звітності;

(c) заявник має логістичну систему, що ідентифікує товари як товари Союзу та товари з третіх країн і визначає, у відповідних випадках, їх розташування;

(d) заявник має адміністративну структуру, яка відповідає типу та розміру бізнесу та придатна для управління потоком товарів, а також має внутрішній контроль, здатний запобігати, виявляти та виправляти помилки і виявляти незаконні транзакції та запобігати їм;

(e) якщо застосовно, заявник має задовільні процедури опрацювання ліцензій та дозволів, що надані відповідно до інструментів торговельної політики або пов’язані з торгівлею сільськогосподарськими продуктами;

(f) заявник має задовільні процедури для архівування своєї звітності та інформації, а також для захисту від втрати інформації;

(g) заявник забезпечує, щоб відповідним працівникам було дано розпорядження повідомляти митні органи щоразу при виявленні труднощів у сфері відповідності, і встановлює процедури для інформування митних органів про такі труднощі;

(h) заявник має належні заходи безпеки для захисту комп’ютерної системи заявника від несанкціонованого втручання та для охорони документації заявника;

(i) заявник не перебуває у процесі банкрутства;

(j) протягом останніх трьох років до подання заяви заявник виконав свої фінансові зобов’язання щодо сплати митних зборів та всіх інших зборів, податків або платежів, що стягуються з або у зв’язку з ввезення або вивезенням товарів;

(k) заявник демонструє на підставі звітності та інформації, доступних за останні три роки до подання заяви, що він має достатній фінансовий стан для дотримання та виконання своїх зобов’язань, беручи до уваги тип та обсяг бізнесу, у тому числі без негативних чистих активів, окрім випадків, коли вони можуть бути покриті;

3a. У ході перевірки того, чи заявник має достатній фінансовий стан, з метою надання дозволу на використання комплексної гарантії зі зниженою сумою або звільнення від гарантії, як вимагається в параграфах 1(e), 2(f) та 3(k), митні органи повинні враховувати здатність заявника виконувати свої зобов’язання зі сплати своїх митних боргів та інших платежів, які можуть виникнути та які не покриті такою гарантією.

Якщо це обґрунтовано, митні органи можуть враховувати ризик виникнення таких митних боргів та інших платежів, беручи до уваги тип і обсяг господарської діяльності заявника, пов’язаної з митними операціями, а також тип товарів, для яких вимагається гарантія.

3b. Якщо виконання умови щодо достатнього фінансового стану вже оцінювалося як передумова для застосування критерію, зазначеного у статті 39(c) Кодексу, митні органи повинні лише перевірити, чи фінансовий стан заявника обґрунтовує надання дозволу на використання комплексної гарантії зі зниженою сумою або звільнення від гарантії.

4. Якщо заявник був створений менш ніж на три роки, виконання умов, встановлених у пунктах (d) та (e) параграфа 1, у пунктах (e) та (f) параграфа 2 і в пунктах (j) та (k) параграфа 3, необхідно перевіряти на основі наявної звітності та інформації.

1. Якщо процедуру транзиту Союзу не було закрито, митні органи держави-члена відправлення повинні, протягом дев’яти місяців після настання встановленого строку пред’явлення товарів на митниці призначення, повідомити гаранту, що процедуру не закрито.

2. Якщо процедуру транзиту Союзу не було закрито, митні органи, визначені відповідно до статті 87 Кодексу, повинні, протягом трьох років із дати прийняття транзитної декларації, повідомити гаранта про те, що він зобов’язаний або може бути зобов’язаний сплатити борг, за який він відповідає, щодо відповідної транзитної операції Союзу.

3. Гарант звільняється від своїх зобов’язань за умови, що будь-яке з повідомлень, передбачених у параграфах 1 і 2, не було надане йому до закінчення строку.

4. Якщо будь-яке з повідомлень було надане, гарант повинен бути поінформований про стягнення боргу або закриття процедури.

5. Загальні вимоги до даних для повідомлення, як зазначено у параграфі 1, визначені в додатку 32-04.

Загальні вимоги до даних для повідомлення, як зазначено у параграфі 2, визначені в додатку 32-05.

6. Згідно з умовамистатті 6(3)(a) Кодексу, повідомлення, як вказано у параграфах 1 та 2 може бути надіслане з використанням засобів, інших ніж засоби електронного опрацювання даних.

1. У разі невиконання одного із зобов’язань відповідно до книжки ATA або книжки CPD, митні органи повинні оформляти документи про тимчасове ввезення (вимога щодо оплати до асоціації-гаранта або повідомлення про відмову від звільнення від зобов’язань, відповідно) згідно зі статтями 9, 10 і 11 додатка A до Стамбульської конвенції або, якщо застосовно, згідно зі статтями 7, 8 та 9 Конвенції АТА.

2. Сума ввізного мита та податків, що виникають на підставі вимоги щодо оплати до асоціації-гаранта, повинні бути розраховані з використанням типової форми оподаткування.

3. Загальні вимоги до даних для вимоги щодо оплати до асоціації-гаранта, зазначеної в параграфі 1, визначені в додатку 33-01.

4. Загальні вимоги до даних для повідомлення про відмову від звільнення від зобов’язань за книжками CPD, зазначеного в параграфі 1, визначені в додатку 33-02.

5. Згідно зі статтею 6(3)(a) Кодексу, вимога щодо оплати до асоціації-гаранта та повідомлення про відмову від звільнення від зобов’язань за книжками CPD можуть бути надіслані відповідній асоціації-гаранту з використанням засобів, інших ніж засоби електронного опрацювання даних.

Повідомлення про митний борг, згідно зі статтею 102 Кодексу, може бути надане за допомогою засобів, інших ніж засоби електронного опрацювання даних.

1. Митні органи можуть утриматися від надання повідомлення про митний борг, що виник внаслідок невиконання вимог згідно зі статтею 79 або 82 Кодексу, якщо відповідна суми ввізного або вивізного мита становить менше 10 євро.

2. Якщо про митний борг було спочатку повідомлено із сумою ввізного чи вивізного мита, меншою за суму ввізного чи вивізного мита, що підлягає сплаті, митні органи можуть утриматися від повідомлення про митний борг за умови, що різниця між цими сумами становить менше 10 євро.

3. Обмеження суми в розмірі 10 євро, зазначене в параграфах 1 і 2, застосовується до будь-якої дії зі стягнення.

1. Митні органи повинні тимчасово зупинити перебіг строку сплати суми ввізного або вивізного мита, що відповідає митному боргу, до ухвалення рішення за заявою про звільнення від сплати, якщо виконані такі умови:

(a) у випадку подання заяви на звільнення від сплати відповідно до статей 118, 119 або 120 Кодексу - ймовірно, будуть виконані умови, встановлені у відповідній статті;

(b) у випадку подання заяви на звільнення від сплати відповідно до статті 117 Кодексу - ймовірно, будуть виконані умови, встановлені у статтях 117 та 45(2) Кодексу.

2. Якщо на момент подання заяви товари, які є предметом заяви на звільнення від сплати, більше не перебувають під митним наглядом, повинна бути надана гарантія.

3. Як відступ від параграфа 2, митні органи не повинні вимагати гарантію, якщо встановлено, що надання гарантії, ймовірно, створить серйозні економічні або соціальні труднощі для боржника.

Митним органам повинні тимчасово зупинити перебіг строку сплати суми ввізного або вивізного мита, що відповідає митному боргу, якщо товари ще перебувають під митним наглядом та підлягають конфіскації, знищенню або відмові на користь держави і митні органи вважають, що умови для конфіскації, знищення чи відмови, імовірно, будуть виконані, до ухвалення остаточного рішення про їх конфіскацію, знищення чи відмову від них.

1. Митні органи повинні тимчасово зупинити перебіг строку сплати особою, зазначеною у статті 79(3)(a) Кодексу, суми ввізного або вивізного мита, що відповідає митному боргу, якщо митний борг виник внаслідок невиконання вимог, як зазначено у статті 79 Кодексу, до ухвалення рішення за заявою про звільнення від сплати у разі виконання таких умов:

(a) визначений принаймні ще один боржник відповідно до статті 79(3)(b) або (c) Кодексу;

(b) сума відповідного ввізного або вивізного мита повідомлена боржнику, зазначеному у пункті (a), згідно зі статтею 102 Кодексу;

(c) особа, зазначена у статті 79(3)(a) Кодексу, не вважається боржником відповідно до статті 79(3)(b) або (c) Кодексу і не може вважатися відповідальною за введення в оману або грубу недбалість;

2. Тимчасове зупинення надається за умови, що особа, на користь якої воно встановлене, надасть гарантію на суму ввізного або вивізного мита, за винятком однієї з таких ситуацій:

(a) гарантію, що охоплює всю суму ввізного або вивізного мита, уже надано, і гаранта не звільнено від його зобов’язань;

(b) встановлено на підставі задокументованої оцінки, що вимагання такої гарантії, ймовірно, створить серйозні економічні або соціальні труднощі для боржника.

3. Тривалість тимчасового зупинення не повинна перевищувати один рік. Однак митні органи можуть подовжити цей період з обґрунтованих причин.

1. Як відступ від третього підпараграфа статті 22(1) Кодексу, заяву про повернення або звільнення від сплати ввізного або вивізного мита, зазначеного у статті 116 Кодексу, необхідно подавати до компетентного митного органу держави-члена, у якій повідомлено про митний борг;

2. Заява, зазначена в параграфі 1, може бути подана з використанням засобів, інших ніж засоби електронного опрацювання даних, згідно з положеннями у відповідній державі-члені.

Загальні вимоги до даних для запиту про надання додаткової інформації, якщо товари перебувають в іншій державі-члені, визначені в додатку 33-06.

Запит про надання додаткової інформації, зазначений в першому підпараграфі, може бути поданий з використанням засобів, інших ніж засоби електронного опрацювання даних.

Рішення про повернення або звільнення від сплати ввізного або вивізного мита може бути повідомлено відповідній особі з використанням засобів, інших ніж засоби електронного опрацювання даних.

Загальні вимоги до даних для відповіді на запит про надання інформації стосовно виконання формальностей, якщо заява про повернення або звільнення від сплати стосується товарів, що перебувають у державі-члені, відмінній від тієї, у якій повідомлено про митний борг, визначені в додатку 33-07.

Відповідь, зазначена у статті 95, може бути надіслана з використанням засобів, інших ніж засоби електронного опрацювання даних.

1. Якщо застосовується перший підпараграф статті 116(3) Кодексу або пункт (b) другого підпараграфа статті 116(3) Кодексу, строк ухвалення рішення про повернення або звільнення від сплати тимчасово зупиняється, доки відповідна держава-член не отримає повідомлення про рішення Комісії або повідомлення Комісії про повернення справи через підстави, зазначені у статті 98(6) цього Регламенту.

2. Якщо застосовується пункт (b) другого підпараграфа статті 116(3) Кодексу, строк ухвалення рішення про повернення або звільнення від сплати тимчасово зупиняється, доки відповідна держава-член не отримає повідомлення про рішення Комісії у справі, що стосується порівнянних питань фактичного і правового характеру.

3. Якщо на рішення про повернення або звільнення від сплати може вплинути результат однієї з таких поточних адміністративних процедур або судових проваджень, строк ухвалення рішення про повернення або звільнення від сплати, за згодою заявника, може бути подовжений таким чином:

(a) Якщо триває розгляд справи, що стосується ідентичних або порівнянних питань фактичного або правового характеру в Суді Європейського Союзу відповідно до статті 267 Договору про функціонування Європейського Союзу, строк ухвалення рішення про повернення або звільнення від сплати може бути подовжений на період, який закінчується не пізніше ніж через 30 днів з дати ухвалення рішення Судом;

(b) Якщо рішення про повернення або звільнення від сплати залежить від результату опрацювання запиту про подальшу перевірку підтвердження преференційного походження, поданого відповідно до статей 109, 110 або 125 Імплементаційного регламенту (ЄС) № 2015/2447 чи поданого згідно з відповідною преференційною угодою, строк ухвалення рішення про повернення або звільнення від сплати може бути подовжений на строк перевірки, як зазначено у статтях 109, 110 або 125 Імплементаційного регламенту (ЄС) № 2015/2447 або у відповідній преференційній угоді, але в будь-якому разі не більше ніж на 15 місяців з дати надсилання запиту; та

(c) Якщо рішення про повернення або звільнення від сплати залежить від результату консультаційної процедури, спрямованої на забезпечення, на рівні Союзу, правильної та однакової тарифної класифікації або визначення походження відповідних товарів, що проводиться відповідно до статті 23(2) Імплементаційного регламенту (ЄС) № 2015/2447, строк ухвалення рішення про повернення або звільнення від сплати може бути подовжений на період, який закінчується не пізніше ніж через 30 днів після повідомлення Комісією про скасування тимчасового зупинення ухвалення рішень щодо BTI та BOI, як передбачено у статті 23(3) зазначеного Імплементаційного регламенту.

1. Держава-член повинна повідомити відповідну особу про свій намір передати матеріал до Комісії до передачі та надати відповідній особі 30 днів для підпису заяви, яка засвідчує, що вона ознайомилася з матеріалами та стверджує, що не вважає за потрібне щось додавати або вказує всю додаткову інформацію, яку вона вважає за потрібне додати. Якщо відповідна особа не надає такої заяви протягом 30 днів, вважається, що відповідна особа ознайомилася з матеріалами і не бажає нічого додати.

2. Якщо держава-член передає матеріали до Комісії для ухвалення рішення у випадках, зазначених у статті 116(3) Кодексу, матеріали повинні містити принаймні таку інформацію:

(a) резюме справи;

(b) детальну інформацію, що встановлює факт виконання умов, зазначених у статті 119 або статті 120 Кодексу;

(c) заява, зазначена в параграфі 1, або заява держави-члена, яка засвідчує, що відповідна особа вважається такою, що прочитала цей матеріал та не бажає нічого додати.

3. Комісія повинна підтвердити одержання матеріалів відповідній державі-члену, як тільки вона його одержить.

4. Комісія повинна надати всім державам-членам копію резюме справи, зазначеного в параграфі 2(a), протягом 15 днів з дня отримання матеріалів.

5. Якщо інформації, переданої державою-членом недостатньо для того, щоб Комісія ухвалила рішення, Комісія може вимагати надання додаткової інформації від держави-члена.

6. Комісія повинна повернути матеріали державі-члену і справа вважається такою, що ніколи не була подана Комісії, у будь-якому з таких випадків:

(a) матеріали явно неповні, оскільки не містять відомостей, які б обґрунтовували їх розгляд Комісією;

(b) згідно з другим підпараграфом статті 116(3) Кодексу, справа не повинна була подаватися до Комісії;

(c) держава-член передала Комісії нову інформацію, здатну істотно змінити представлення фактів або юридичну оцінку справи, поки Комісія розглядає справу.

1. Якщо Комісія має намір ухвалити несприятливе рішення у випадках, зазначених у статті 116(3) Кодексу, вона повинна повідомити свої заперечення в письмові формі відповідній особі разом із покликанням на всі документи та інформацію, на яких ґрунтуються її заперечення. Комісії повинна повідомити відповідну особу про її право на доступ до матеріалів.

2. Комісія повинна повідомити відповідну державу-член про свій намір та надсилання повідомлення, як вказано в параграфі 1.

3. Відповідній особі необхідно надати можливість висловити свою точку зору Комісії в письмовій формі протягом 30 днів з дати отримання повідомлення, зазначеного в параграфі 1.

1. Комісія повинна ухвалити рішення про те, чи повернення або звільнення від сплати є обґрунтованим, протягом дев’яти місяців з дати, у яку вона отримала матеріали, зазначені у статті 98(1).

2. Якщо Комісія вважає за потрібне вимагати додаткову інформацію від держави-члена, як встановлено у статті 98(5), строк, зазначений у параграфі 1, подовжується на такий самий період часу, як період між датою, у яку Комісія надіслала запит про надання додаткової інформації, і датою отримання такої інформації. Комісія повинна повідомити відповідну особу про подовження строку.

3. Якщо Комісія проводить розслідування для ухвалення рішення, строк, зазначений у параграфі 1, подовжується на період часу, необхідний для завершення таких розслідувань. Такий подовжений строк не повинен перевищувати дев’яти місяців. Комісія повинна-повідомити державу-члена та відповідну особу про дати початку та завершення розслідувань.

4. Якщо Комісія має намір ухвалити несприятливе рішення, як зазначено у статті 99(1), строк, зазначений у параграфі 1, повинен бути подовжений на 30 днів.

1. Комісія повинна повідомити відповідну державу-члена про своє рішення якнайшвидше, але в будь-якому разі протягом 30 днів після закінчення строку, зазначеного у статті 100(1).

2. Митний орган, уповноважений ухвалювати рішення, повинен ухвалити рішення на підставі рішення Комісії, повідомленого згідно з параграфом 1.

Держава-член, до якої належить митний орган, уповноважений ухвалювати рішення, повідомляє про це Комісію шляхом надсилання їй копії відповідного рішення.

3. Якщо рішення у випадках, зазначених у статті 116(3) Кодексу, є сприятливим для відповідної особи, Комісія може вказати умови, за яких митні органи повинні повернути мито або звільнити від його сплати у справах, які стосуються порівнянних питань фактичного і правового характеру.

Якщо Комісія не ухвалить рішення протягом строку, передбаченого у статті 100, або не повідомить відповідну державу-члена про рішення протягом строку, передбаченого у статті 101(1), митний орган, уповноважений ухвалювати рішення, повинен ухвалити рішення, що є сприятливим для відповідної особи.

Указані нижче ситуації вважаються порушенням, що не має істотного впливу на правильне здійснення митної процедури:

(a) перевищення строку на період, що не перевищує подовження строку, яке було б надане, якби була подана відповідна заява;

(b) якщо митний борг виник щодо товарів, які поміщені під спеціальну процедуру або перебувають на тимчасовому зберіганні відповідно до статті 79(1)(a) або (c) Кодексу, і такі товари були згодом випущені у вільний обіг;

(c) якщо згодом був відновлений митний нагляд для товарів, які не формально не є частиною процедури транзиту, але які раніше перебували на тимчасовому зберіганні або були поміщені під спеціальну процедуру разом із товарами, які формально поміщені під таку процедуру транзиту;

(d) у випадку товарів, поміщених під спеціальну процедуру, іншу ніж транзит і вільні зони, або у випадку товарів, що перебувають на тимчасовому зберіганні, якщо допущена помилку щодо інформації в митній декларації, що закриває процедуру або завершує тимчасове зберігання, за умови, що така помилка не впливає на закриття процедури або завершення тимчасового зберігання;

(e) якщо митний борг виник відповідно до статті 79(1)(a) або (b) Кодексу, за умови що відповідна особа інформує компетентні митні органи про невиконання вимог, перш ніж буде повідомлено про митний борг або митні органи поінформують таку особу про те, що вони мають намір здійснити контроль.

1. Указані нижче товари звільняються від подання загальної декларації прибуття:

(a) електрична енергія;

(b) товари, що прибувають по трубопроводу;

(c) кореспонденція;

(d) побутові речі, як означено у статті 2(1)(d) Регламенту Ради (ЄС) № 1186/2009 від 16 листопада 2009 року про встановлення системи Співтовариства щодо звільнень від сплати мита (- 7), за умови що їх не перевозять за договором перевезення;

(e) товари, щодо яких дозволяється подання митної декларації в усній формі відповідно до статті 135 та статті 136(1), за умови, що їх не перевозять за договором перевезення;

(f) товари, зазначені у статті 138(b)-(d) або у статті 139(1), які вважаються задекларованими відповідно до статті 141, за умови, що їх не перевозять за договором перевезення;

(g) товари, що містяться в особистому багажі мандрівників;

(h) товари, переміщувані на підставі форми 302, передбаченої в Угоді між сторонами Північноатлантичного договору стосовно статусу їхніх збройних сил, підписаній у Лондоні 19 червня 1951 року;

(i) зброя та військове обладнання, переміщені на митну територію Союзу органами, відповідальними за оборону держави-члена, на військовому транспорті або на транспорті, призначеному для виключного використання військовими органами;

(j) указані нижче товари, переміщені на митну територію Союзу безпосередньо з морських установок, що їх експлуатує особа, що має осідок на митній території Союзу:

(i) товари, що були включені до таких морських установок для цілей їх будівництва, ремонту, обслуговування або переобладнання;

(ii) товари, що були використані для встановлення або обладнання морських установок;

(iii) продовольчі товари, використані або спожиті на морських установках;

(iv) відходи, що не є небезпечними, від зазначених морських установок;

(k) товари, що мають право на звільнення відповідно до Віденської конвенції про дипломатичні відносини від 18 квітня 1961 року, Віденської конвенції про консульські відносини від 24 квітня 1963 року, інших консульських конвенцій або Нью-Йоркської конвенції про спеціальні місії від 16 грудня 1969 року;

(l) указані нижче товари на борту суден і повітряних суден:

(i) товари, які були постачені для включення як частин або аксесуарів у такі судна та повітряні судна;

(ii) товари для експлуатації двигунів, механічного устатковання та іншого обладнання таких суден і повітряних суден;

(iii) харчові продукти та інші предмети для споживання або продажу на борту;

(m) товари, переміщувані на митну територію Союзу з Сеути та Мелільї, Гібралтару, Гельголанду, Республіки Сан-Марино, Держави-Міста Ватикан, муніципалітетів Лівіньо та Кампіоне-д’Італія або італійських національних вод озера Лугано, які розташовані між берегом і політичним кордоном території між Понте-Треза та Порто-Черезіо;

(n) продукти морського рибальства та інші продукти, отримані з моря за межами митної території Союзу риболовними суднами Союзу;

(o) судна та товари, що ними перевозяться, які заходять у територіальні води держави-члена виключно для поповнення запасів без з’єднання з портовими спорудами;

(p) товари, охоплені книжками ATA або CPD, за умови, що їх не перевозять за договором перевезення.

2. До 31 грудня 2020 року товари у складі поштових відправлень, маса яких не перевищує 250 грам звільняються від подання загальної декларації прибуття.

Якщо товари у складі поштових відправлень, маса яких не перевищує 250 грам, переміщені на митну територію Союзу, але не зазначені в загальній декларації прибуття, санкції не застосовуються. Необхідно провести аналіз ризиків після пред’явлення товарів та, за наявності, на основі декларації тимчасового зберігання або митної декларації, що охоплюють такі товари.

До 31 грудня 2020 року Комісія повинна розглянути ситуацію з товарами у поштових відправленнях, відповідно до цього параграфа, з метою здійснення необхідних адаптацій, враховуючи використання електронних засобів поштовими операторами, що охоплюють переміщення товарів.

3. До дат модернізації системи контролю імпорту, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, параграф 2 цієї статті не застосовується та подання загальної декларації прибуття не вимагається щодо товарів у поштових відправленнях.

4. До дати модернізації системи контролю імпорту, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, подання загальної декларації прибуття не вимагається щодо товарів у відправленні, внутрішня вартість якого не перевищує 22 євро, за умови, що митні органи згодні, за згодою економічного оператора, здійснювати аналіз ризиків з використанням інформації, що міститься в системі або надана системою, використовуваною економічним оператором.

Якщо товари переміщаються на митну територію Союзу морським транспортом, загальна декларація прибуття повинна бути подана в такі строки:

(a) для контейнерних вантажів, окрім випадків застосування пункту (c) або пункту (d) - не пізніше ніж за 24 години до завантаження товарів на судно, на якому їх буде переміщено на митну територію Союзу;

(b) для навалювальних або генеральних вантажів, окрім випадків застосування пункту (c) або пункту (d) - не пізніше ніж за чотири години до прибуття судна в перший порт прибуття на митній території Союзу;

(c) не пізніше ніж за дві години до прибуття судна у перший порт прибуття на митній території Союзу у випадку товарів, що прибувають з будь-якого з указаних нижче місць:

(i) Гренландія;

(ii) Фарерські острови;

(iii) Ісландія;

(iv) порти на Балтійському морі, Північному морі, Чорному морі та Середземному морі;

(v) усі порти Марокко;

(d) для переміщення, за винятком тих, до яких застосовується пункт (c), між територією за межами митної території Союзу і французькими заморськими департаментами, Азорськими островами, Мадейрою або Канарськими островами, якщо тривалість такого перевезення не перевищує 24 години, - не пізніше ніж за дві години до прибуття у перший порт прибуття на митній території Союзу.

1. Якщо товари переміщуються на митну територію Союзу повітряним транспортом, загальна декларація прибуття повинна бути подана якнайшвидше.

Мінімальний набір даних загальної декларації прибуття повинен бути поданий не пізніше ніж перед завантаженням товарів на повітряне судно, на якому їх буде переміщено на митну територію Союзу;

2. Якщо тільки мінімальний набір даних загальної декларації прибуття був наданий протягом строку, зазначеного в першому підпараграфі параграфа 1, інші дані повинні бути надані в такі строки

(a) для рейсів тривалістю менше чотирьох годин - не пізніше ніж до фактичного відправлення повітряного судна;

(b) для інших рейсів - не пізніше ніж за чотири години перед прибуттям повітряного судна до першого аеропорту прибуття на митній території Союзу.

3. Як відступ від параграфів 1 та 2 цієї статті, до дати модернізації система контролю імпорту, вказаної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, загальна декларація прибуття повинна бути подана в такі строки:

(a) для рейсів тривалістю менше чотирьох годин - не пізніше ніж до фактичного відправлення повітряного судна; та

(b) стосовно рейсів тривалістю чотири години і більше - не пізніше ніж за чотири години до прибуття повітряного судна в перший аеропорт на митній території Союзу.

Якщо товари переміщуються на митну територію Союзу залізничним транспортом, загальна декларація прибуття повинна бути подана в такі строки:

(a) якщо перевезення потягом з останньої станції формування потягу, розташованої у третій країні, до митниці першого в’їзду триває менше ніж дві години - не пізніше ніж за годину до прибуття товарів у місце, для якого ця митниця є компетентним органом;

(b) у всіх інших випадках - не пізніше ніж за дві години до прибуття товарів у місце, для якого митниця першого в’їзду є компетентним органом.

Якщо товари переміщуються на митну територію Союзу дорожнім транспортом, загальна декларація прибуття повинна бути подана не пізніше ніж за одну годину до прибуття товарів у місце, для якого митниця першого в’їзду є компетентним органом.

Якщо товари переміщуються на митну територію Союзу внутрішнім водним транспортом, загальна декларація прибуття повинна бути подана не пізніше ніж за дві години до прибуття товарів у місце, для якого митниця першого в’їзду є компетентним органом.

Якщо товари переміщуються на митну територію Союзу транспортним засобом, що його транспортують на активному транспортному засобі, строком подання загальної декларації прибуття є строк, застосовний до активного транспортного засобу.

Строки, зазначені у статтях 105-109, не застосовуються у випадку форс-мажору.

1. Якщо, у випадку перевезення морським або внутрішнім водним транспортом, щодо тих самих товарів було укладено один або кілька додаткових договорів перевезення, охоплених одним або більше коносаментів, однією або більше особами, за винятком перевізника, і особа, що видає коносамент, не надає дані, що вимагаються для загальної декларації прибуття, своєму контрагенту, який видає коносамент для неї або з яким вона уклала договір про спільне завантаження товарів, особа, що не надала необхідні дані, повинна надати такі дані митниці першого в’їзду відповідно до статті 127(6) Кодексу.

Якщо одержувач, вказаний у коносаменті, що не має первинних коносаментів, не надає відомостей, що вимагається для загальної декларації прибуття, особі, що видає такий коносамент, він повинен надати ці відомості митниці першого в’їзду.

2. Кожна особа, яка надає дані, зазначені у статті 127(5) Кодексу, несе відповідальність за надані нею дані відповідно до статті 15(2)(a) та (b) Кодексу.

3. До дат модернізації системи контролю імпорту, вказаної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, параграфи 1 та 2 цієї статті не застосовуються.

1. Якщо, у випадку перевезення повітряним транспортом, щодо тих самих товарів було укладено один або кілька додаткових договорів перевезення, охоплених однією або більше авіаційними вантажними накладними, однією або більше особами, за винятком перевізника, і особа, що видає авіаційну вантажну накладну, не надає дані, що вимагаються для загальної декларації прибуття, своєму контрагенту, який видає авіаційну вантажну накладну для неї або з яким вона уклала договір про спільне завантаження товарів, особа, що не надала необхідні дані, повинна надати такі дані митниці першого в’їзду відповідно до статті 127(6) Кодексу.

2. Якщо, у випадку перевезення повітряним транспортом, товари переміщуються відповідно до правил актів Всесвітнього поштового Союзу, але поштовий оператор не надає дані, що вимагаються для загальної декларації прибуття, перевізнику, поштовий оператор повинен надати такі дані митниці першого в’їзду відповідно до статті 127(6) Кодексу.

3. Кожна особа, що подає дані, зазначені у статті 127(5) Кодексу, несе відповідальність за надані нею дані відповідно до статті 15(2)(a) та (b) Кодексу.

4. До дат модернізації системи контролю імпорту, вказаної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, параграфи 1-3 цієї статті не застосовуються.

1. Держави-члени повинні застосовувати статті 115-118 цього Регламенту та статті 133-152 Кодексу до товарів Союзу, що переміщуються з або до спеціальної фіскальної території до або з іншої частини митної території Союзу, що не є спеціальною фіскальною територією та не розташована в межах однієї держави-члена.

2. Якщо товари Союзу відправлені зі спеціальної фіскальної території до іншої частини митної території Союзу, що не є спеціальною фіскальної територією, але розташована в межах однієї держави-члена, вони повинні бути пред’явлені на митниці відразу після прибуття до такої іншої частини митної території Союзу. Однак за згодою митного органу відповідної держави-члена товари можуть бути пред’явлені на призначеній митниці або в будь-якому іншому місці, призначеному або схваленому таким митним органом до їх відвантаження зі спеціальної фіскальної території.

Товари повинні бути пред’явлені на митниці особою, яка переміщує такі товари до іншої частини митної території Союзу або особою, від імені або в інтересах якої товари переміщуються до зазначеної частини митної території Союзу.

3. Якщо товари Союзу відправлені із частини митної території Союзу, що не є спеціальною фіскальної територією, до спеціальної фіскальної території в межах однієї держави-члена, вони повинні бути пред’явлені на митниці відразу після прибуття до такої спеціальної фіскальної території. Однак за згодою митного органу відповідної держави-члена товари можуть бути пред’явлені на призначеній митниці або в будь-якому іншому місці, призначеному або схваленому таким митним органом до їх відвантаження з місця відправлення.

Товари повинні бути пред’явлені на митниці особою, яка переміщує такі товари до спеціальної фіскальної території Союзу або особою, від імені або в інтересах якої товари переміщуються до спеціальної фіскальної території.

4. Товари Союзу, зазначені в параграфах 2 та 3, підпадають тільки під дію митних положень відповідно до статті 134 цього Регламенту.

1. Місце, інше ніж компетентна митниця, може бути затверджена для цілей пред’явлення товарів, якщо виконані такі умови.

(a) виконані вимоги, встановлені у статті 148(2) та (3) Кодексу та статті 117 цього Регламенту;

(b) товари задекларовані для митної процедури або стануть предметом зворотного вивезення не пізніше ніж через 3 дні після їх пред’явлення або не пізніше ніж через 6 днів після їх пред’явлення у випадку уповноваженого одержувача, як зазначено у статті 233(4)(b) Кодексу, крім випадків, коли митні органи вимагають перевірки товарів відповідно до статті 140(2) Кодексу.

Якщо вже надано дозвіл на місце для цілей експлуатації складів тимчасового зберігання, таке затвердження не вимагається.

2. Місце, інше ніж склад тимчасового зберігання, може бути затверджене для тимчасового зберігання товарів, якщо виконані такі умови:

(a) виконані вимоги, встановлені устатті 148(2) та (3) Кодексу та статті 117;

(b) товари задекларовані для митної процедури або стануть предметом зворотного вивезення не пізніше ніж через 3 дні після їх пред’явлення або не пізніше ніж через 6 днів після їх пред’явлення у випадку уповноваженого одержувача, зазначеного у статті 233(4)(b) Кодексу, крім випадків, коли митні органи вимагають перевірки товарів відповідно до статті 140(2) Кодексу.

1. Документація, зазначена у статті 148(4) Кодексу, повинна містити таку інформацію та дані:

(a) покликання на відповідну декларацію тимчасового зберігання для збережених товарів і покликання на відповідне завершення тимчасового зберігання;

(b) дату та дані, які ідентифікують митні документи, що стосуються збережених товарів, і будь-які інші документи щодо тимчасового зберігання товарів;

(c) дані, ідентифікаційні номери, число та вид пакунків, кількість та звичайний комерційний або технічний опис товарів та, за необхідності, ідентифікаційні марковання контейнера, необхідні для ідентифікації товарів;

(d) розташування товарів та дані щодо будь-якого переміщення товарів;

(e) митний статус товарів;

(f) дані про форми транспортного оброблення, зазначеного у статті 147(2) Кодексу;

(g) щодо переміщення товарів, що перебувають на тимчасовому зберіганні, між складами тимчасового зберігання, які розташовані в різних державах-членах, дані про прибуття товарів на склади тимчасового зберігання в місці призначення.

Якщо документація не є частиною основної звітності для митних цілей, така документація повинна містити покликання на основну звітність для митних цілей.

2. Митні органи можуть звільнити від вимоги надавати певну інформацію, зазначену в параграфі 1, якщо це не матиме негативного впливу на митний нагляд та контроль за товарами. Однак у разі переміщення товарів між складами тимчасового зберігання це звільнення не застосовується.

Дозволи на експлуатацію складів тимчасового зберігання, зазначених у статті 148 Кодексу, надаються на таких умовах:

(a) склади тимчасового зберігання не використовуються для цілей роздрібної торгівлі;

(b) якщо товари, що зберігаються, становлять загрозу або можуть зіпсувати інші товари чи вимагають спеціальних складів з інших причин, склади тимчасового зберігання спеціально обладнані для їх зберігання;

(c) експлуатацію складів тимчасового зберігання здійснює виключно власник дозволу.

Згідно зі статтею 148(5)(c) Кодексу, митні органи можуть дозволити переміщення товарів, що перебувають на тимчасовому зберіганні, між різними складами тимчасового зберігання, що підпадають під різні дозволи на експлуатацію складів тимчасового зберігання, якщо власниками цих дозволів є АЕОС.