Сторони Північноатлантичного договору, підписаного в м. Вашингтон 4 квітня 1949 р.,

беручи до уваги те, що за домовленістю збройні сили однієї Сторони можуть бути направлені для проходження служби на території іншої Сторони;

беручи до уваги те, що рішення про їхнє направлення та умови, за яких їх буде направлено, залишатимуться предметом окремих домовленостей між заінтересованими Сторонами, оскільки таких умов цією Угодою не зазначено;

бажаючи, проте, визначити статус таких збройних сил під час їхнього перебування на території іншої Сторони,

домовилися про таке:

1. У цій Угоді вислів:

a) "збройні сили" означає членів особового складу сухопутних, військово-морських або військово-повітряних сил однієї Договірної Сторони під час їхнього перебування на території іншої Договірної Сторони в районі дії Північноатлантичного договору у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків, однак для цілей цієї Угоди дві заінтересовані Договірні Сторони можуть домовитися про те, що деякі особи, підрозділи чи формування не вважаються такими, що є складовою частиною "збройних сил" або належать до них;

b) "цивільний компонент" означає членів цивільного особового складу, які супроводжують збройні сили Договірної Сторони, перебувають на службі у збройних силах цієї Договірної Сторони та не є особами без громадянства чи громадянами держави, що не є стороною Північноатлантичного договору, а також громадянами чи резидентами держави, в якій розміщено збройні сили;

c) "член сім'ї" означає подружжя члена збройних сил чи цивільного компонента або дитину, яка перебуває на його чи її утриманні;

d) "Держава, що направляє" означає Договірну Сторону, якій належать збройні сили;

e) "Держава, що приймає" означає Договірну Сторону, на території якої розміщено збройні сили або цивільний компонент, незалежно від того, чи базуються вони на цій території, чи здійснюють через неї транзит;

f) "військові органи влади Держави, що направляє" означає ті органи влади Держави, що направляє, уповноважені відповідно до її законодавства забезпечувати дотримання військового законодавства цієї Держави стосовно членів її збройних сил або цивільного компонента;

g) "Північноатлантична рада" означає Раду, засновану статтею 9 Північноатлантичного договору або кожний з підпорядкованих їй органів, які вповноважені діяти від її імені.

2. Ця Угода застосовується до органів влади адміністративно-територіальних одиниць Договірних Сторін у межах їхніх територій, до яких застосовується чи на які поширюється Угода відповідно до статті XX так, як вона застосовується до центральних органів влади цих Договірних Сторін, за умови, проте, що майно, яке належить адміністративно-територіальним одиницям, не вважається власністю Договірної Сторони в значенні статті VIII.

Збройні сили, їхній цивільний компонент і члени збройних сил та цивільного компонента, а також члени їхніх сімей зобов'язані дотримуватися законодавства Держави, що приймає, й утримуватися від будь-якої діяльності, що суперечить духові цієї Угоди, та, зокрема, від будь-якої політичної діяльності в Державі, що приймає. Держава, що направляє, також зобов'язана вжити всіх заходів, необхідних для цього.

1. Відповідно до положень пункту 2 цієї статті й за умови дотримання формальностей, установлених Державою, що приймає, стосовно прибуття й відбуття збройних сил чи їхніх членів, такі члени не підпадають під дію правил паспортно-візового режиму й не підлягають імміграційному контролеві під час в'їзду на територію Держави, що приймає, чи виїзду з неї. Вони також не підпадають під дію правил Держави, що приймає, які стосуються реєстрації іноземних громадян і контролю над ними, але не вважаються такими, які отримують будь-яке право на постійне проживання чи доміциль на території Держави, що приймає.

2. Стосовно членів збройних сил вимагатимуться лише такі документи. Їх необхідно пред'являти на вимогу:

а) посвідчення особи з фотокарткою, видане Державою, що направляє, де зазначено прізвище, ім'я та по батькові, дату народження, військове звання й номер (якщо такий є), а також рід військ;

b) індивідуальний або колективний наказ на переміщення, який складається мовою Держави, що направляє, а також англійською та французькою мовами, видається відповідною установою Держави, що направляє, чи Організації Північноатлантичного договору та який посвідчує статус особи чи групи як члена або членів збройних сил та порядок переміщення. Держава, що приймає, може вимагати, щоб наказ про переміщення містив і підпис її відповідного представника.

3. Інформація про членів цивільного компонента і членів їхніх сімей міститься в їхніх паспортах.

4. Якщо член збройних сил або цивільного компонента звільняється зі служби Держави, що направляє, і не репатріюється, уповноважений орган влади Держави, що направляє, негайно повідомляє про це відповідному органові Держави, що приймає, надаючи всю необхідну інформацію, яку може бути запитано. Уповноважений орган Держави, що направляє, так само повідомляє вповноваженому органові Держави, що приймає, про відсутність на службі будь-якого члена більше двадцяти одного дня.

5. Якщо Держава, що приймає, зробила запит про виведення з її території члена збройних сил або цивільного компонента чи видала наказ про вислання з її території колишнього члена збройних сил чи цивільного компонента або члена сім'ї члена чи колишнього члена, органи влади Держави, що направляє, є відповідальними за прийом цієї особи на їхній території або виведення її за межі Держави, що приймає, в інший спосіб. Цей пункт застосовується лише до осіб, які не є громадянами Держави, що приймає, які прибули до Держави, що приймає, як члени збройних сил або цивільного компонента чи з метою стати такими членами, а також до членів сімей таких осіб.

Держава, що приймає:

a) без іспиту з водіння або плати визнає дійсними посвідчення водія чи посвідку на право водіння, чи військове посвідчення водія, видані Державою, що направляє, або її адміністративно-територіальною одиницею, члену збройних сил чи цивільного компонента або

b) видає свої посвідчення водія чи посвідку на право водіння будь-якому члену збройних сил або цивільного компонента, що має посвідчення водія чи посвідку на право водіння, чи військове посвідчення водія, видані Державою, що направляє, або її адміністративно-територіальною одиницею, за умови, що не вимагається жодних іспитів з водіння.

1. Члени збройних сил, як правило, носять уніформу. Якщо іншого не передбачено відповідно до будь-якої домовленості між органами влади Держави, що направляє, та Держави, що приймає, носіння цивільного одягу відбувається на таких самих умовах, як і для членів збройних сил Держави, що приймає. Регулярні підрозділи чи формування носять уніформу під час перетину кордону.

2. На додаток до реєстраційного номера, службові транспортні засоби збройних сил або цивільного компонента мають відмітний знак держави, до якої вони належать.

Члени збройних сил можуть мати й носити зброю за умови, що вони вповноважені діяти таким чином відповідно до їхніх наказів. Органи влади Держави, що направляє, прихильно розглядають запити Держави, що направляє.

1. Відповідно до положень цієї статті:

a) військові органи влади Держави, що направляє, мають право здійснювати в Державі, що приймає, будь-яку карну й дисциплінарну юрисдикцію, надану їм відповідно до законодавства Держави, що направляє, над усіма особами, що підпорядковуються військовому праву цієї Держави;

b) органи влади Держави, що приймає, поширюють юрисдикцію на всіх членів збройних сил або цивільного компонента, а також членів їхніх сімей у разі вчинення ними правопорушень на території Держави, що приймає, за які передбачено покарання законодавством цієї Держави.

2. a. Військові органи влади Держави, що направляє, мають право здійснювати виняткову юрисдикцію над особами, що підпорядковуються військовому праву цієї Держави, стосовно правопорушень, у тому числі правопорушень, які стосуються її безпеки, за які передбачено покарання відповідно до законодавства Держави, що направляє, але не до законодавства Держави, що приймає.

b. Органи влади Держави, що приймає, мають право здійснювати виняткову юрисдикцію над членами збройних сил або цивільного компонента й членами їхніх сімей стосовно правопорушень, у тому числі правопорушень, які стосуються безпеки цієї Держави, пов'язаних з державною безпекою цієї країни, за які передбачено покарання відповідно до її законодавства, але не до законодавства Держави, що направляє.

c. Для цілей цього пункту й пункту 3 цієї статті правопорушення проти державної безпеки будь-якої Держави охоплюють:

i) державну зраду;

ii) саботаж, шпигунство чи порушення будь-якого закону, що охороняє державну таємницю цієї Держави або таємниці, які стосуються національної оборони цієї Держави.

3. У разі збігу прав на юрисдикцію застосовуються такі правила:

a) військові органи Держави, що направляє, мають пріоритет у здійсненні юрисдикції над членом збройних сил або цивільного компонента стосовно:

i) правопорушень, учинених виключно проти майна чи державної безпеки цієї Держави, або правопорушень, учинених виключно проти іншої особи чи майна іншого члена збройних сил або цивільного компонента цієї Держави або члена його сім'ї;

ii) правопорушень, які випливають з будь-яких дій або бездіяльності, що мали місце під час виконання посадових обов'язків;

b) у разі будь-яких інших правопорушень органи влади Держави, що приймає, мають пріоритет у здійсненні юрисдикції;

c) якщо Держава, що має пріоритет, вирішує не здійснювати юрисдикції, вона якнайшвидше повідомляє про це органам влади іншої Держави. Органи влади Держави, що має пріоритет, прихильно розглядають запит органів влади іншої Держави про відмову від її права у випадках, коли інша Держава вважає таку відмову особливо важливою.

4. Зазначені вище положення цієї статті не дають військовим органам влади Держави, що направляє, права здійснювати юрисдикцію над особами, що є громадянами чи резидентами Держави, що приймає, якщо вони не є членами збройних сил Держави, що направляє.

5. а. Органи влади Держави, що приймає, та Держави, що направляє, допомагають одні одним у затримці членів збройних сил чи цивільного компонента або членів їхніх сімей на території Держави, що приймає, і передачі їх відповідному органові влади, який повинен здійснити над ними юрисдикцію відповідно до викладених вище положень.

b. Органи влади Держави, що приймає, негайно повідомляють військовим органам влади Держави, що направляє, про затримку будь-якого члена збройних сил чи цивільного компонента або члена їхніх сімей.

c. Утримання під вартою члена збройних сил або цивільного компонента, над яким Держава, що приймає, здійснюватиме юрисдикцію, залишається, якщо він перебуває в руках Держави, що направляє, за цією Державою доти, доки Держава, що приймає, не висуне йому обвинувачення.

6. a. Органи влади Держави, що приймає, та Держави, що направляє, допомагають одні одним у проведенні всіх необхідних розслідувань правопорушень, а також в зборі й поданні доказів, у тому числі у вилученні та у відповідних випадках передачі предметів, пов'язаних з правопорушенням. Проте передача таких предметів може відбуватися за умови їхнього повернення протягом строку, визначеного органом, що їх надає.

b. Органи влади Договірних Сторін повідомляють одні одним про рішення стосовно всіх випадків збігу прав на здійснення юрисдикції.

7. a. Смертний вирок не підлягає виконанню в Державі, що приймає, органами влади Держави, що направляє, якщо законодавство Держави, що приймає, не передбачає такого покарання в схожій справі.

b. Органи влади Держави, що приймає, прихильно розглядають запит органів влади Держави, що направляє, про надання допомоги у виконанні вироку про тюремне ув'язнення, оголошеного органами Держави, що направляє, відповідно до положень цієї статті, на території Держави, що приймає.

8. Де б обвинувачуваний не притягувався до судової відповідальності відповідно до положень цієї статті органами влади однієї з Договірних Сторін, де б його не було виправдано чи засуджено, де б він не відбував або відбув своє покарання чи де б його не було помилувано, органи влади іншої Договірної Сторони не можуть притягнути його до судової відповідальності за те саме правопорушення на тій самій території. Проте ніщо в цьому пункті не перешкоджає притягненню до судової відповідальності військовими органами влади Держави, що направляє, члена збройних сил за будь-яке порушення правил дисципліни, яке випливає з дій або бездіяльності, що призвели до правопорушення, за яке він притягувався до судової відповідальності органами влади іншої Договірної Сторони.

9. Щоразу, коли член збройних сил чи цивільного компонента або член його сім'ї переслідується в судовому порядку в рамках юрисдикції Держави, що приймає, він має право:

a) на негайний та невідкладний розгляд справи судом;

b) на надання завчасно перед судом інформації про конкретне(-і) обвинувачення, яке(-і) висунуто проти нього;

c) на проведення очних ставок зі свідками, які свідчать проти нього;

d) на процедуру примусового залучення до судового процесу свідків захисту, якщо вони підпадають під юрисдикцію Держави, що приймає;

е) на отримання юридичного представництва на власний вибір для побудови свого захисту чи на отримання безоплатного юридичного представництва чи фінансової допомоги в організації захисту згідно з умовами, що на цей момент є чинними в Державі, що приймає;

f) на отримання послуг кваліфікованого тлумача, якщо він уважає за необхідне, а також

g) на спілкування з представником Уряду Держави, що направляє, й у випадках, коли це дозволяється правилами судочинства, на присутність такого представника під час судового розгляду.

10. a. Регулярні військові підрозділи чи формування збройних сил мають право на організацію охорони порядку в будь-яких таборах, установах або інших приміщеннях, які вони займають в результаті домовленості з Державою, що приймає. Військова поліція збройних сил може вжити всіх належних заходів для підтримки порядку та безпеки в таких приміщеннях.

b. За межами цих приміщень така військова поліція використовується лише згідно з домовленостями з органами влади Держави, що приймає, та у взаємодії із цими органами влади настільки, наскільки її застосування необхідно для підтримки дисципліни й порядку серед членів збройних сил.

11. Кожна Договірна Сторона домагається застосування такого законодавства, яке вона вважає необхідним для забезпечення в межах її території відповідної безпеки та охорони установок, техніки, майна, документації та офіційної інформації інших Договірних Сторін, а також покарання осіб, які можуть порушувати закони, прийняті із цією метою.

1. Кожна Договірна Сторона відмовляється від усіх своїх претензій до будь-якої іншої Договірної Сторони стосовно шкоди, завданої будь-якому майну, що належить їй та використовується її сухопутними, військово-морськими чи військово-повітряними силами, якщо:

i) такої шкоди завдав військовослужбовець або цивільний службовець збройних сил іншої Договірної Сторони під час виконання своїх службових обов'язків у зв'язку з дією Північноатлантичного договору чи

ii) така шкода випливає з використання будь-якого транспортного засобу, судна або літального апарата, що належить іншій Договірній Стороні й використовується її збройними силами за умови, що цей транспортний засіб, судно чи літальний апарат, який завдав шкоди, використовувався у зв'язку з дією Північноатлантичного договору чи цієї шкоди було завдано майну, що таким чином використовувалося.

Договірні Сторони відмовляються від взаємних претензій стосовно винагороди за рятування суден за умови, що врятоване судно чи вантаж належали Договірній Стороні й використовувалися її збройними силами у зв'язку з дією Північноатлантичного договору.

2. a. Якщо, як це зазначено в пункті 1, шкоди завдано іншому майну, що належить Договірній Стороні й знаходиться на її території, визначається відповідальність будь-якої іншої Договірної Сторони, а сума завданої шкоди оцінюється виключно арбітром, обраним відповідно до підпункту "b" цього пункту, якщо заінтересовані Договірні Сторони не погодять іншого. Арбітр також ухвалює рішення стосовно будь-яких зустрічних претензій, що випливають з того самого інциденту.

b. Арбітр, зазначений у підпункті "a", обирається за згодою заінтересованих Договірних Сторін із числа громадян Держави, що приймає, які займають або займали вищу судову посаду. Якщо заінтересовані Договірні Сторони не можуть протягом двох місяців дійти згоди стосовно арбітра, кожна з них може звернутися до Голови Північноатлантичної ради з проханням обрати особу із зазначеною вище кваліфікацією.

с. Будь-яке рішення, ухвалене арбітром, є обов'язковим й остаточним для Договірних Сторін.

d. Сума будь-якої компенсації, установлена арбітром, розподіляється відповідно до положень рубрик "i", "ii" та "iii" підпункту "е" пункту 5 цієї статті.

e. Компенсація, що виплачується арбітру, установлюється за згодою заінтересованих Договірних Сторін й разом з необхідними для виконання його роботи витратами виплачується ними в рівних пропорціях.

f. Проте кожна Договірна Сторона відмовляється від претензії в разі, якщо сума збитку не перевищує:

Бельгія: 70 000 бельгійських франків

Данія: 9 670 датських крон

Ісландія: 22 800 ісландських крон

Італія: 850 000 лір

Канада: 1460 канадських доларів

Люксембург: 70 000 люксембурзьких франків

Нідерланди: 5320 гульденів

Норвегія: 10 000 норвезьких крон

Португалія: 40 250 ескудо

Сполучене Королівство: 500

США: 1400 доларів США

Франція: 490 000 франків.

Будь-яка інша Договірна Сторона, майну якої було завдано шкоди в результаті того самого інциденту, також відмовляється від своїх претензій, якщо сума завданої шкоди не перевищує зазначених вище показників. У разі значної розбіжності між курсами обміну цих валют Договірні Сторони домовляються про відповідне корегування цих сум.

3. Для цілей пунктів 1 та 2 цієї статті вислів "що належить Договірній Стороні" для судна охоплює судно, зафрахтоване без екіпажу цією Договірною Стороною, яке реквізоване нею на умовах фрахтування без екіпажу або яке стало її власністю як морський приз (крім випадків, коли ризик втрати чи відповідальність покладається на особу, іншу, ніж така Договірна Сторона).

4. Кожна Договірна Сторона відмовляється від усіх претензій до іншої Договірної Сторони стосовно каліцтва чи смерті будь-якого її військовослужбовця, що мали місце під час виконання ним службових обов'язків.

5. Претензії (інші, ніж претензії за контрактом і ті, до яких застосовуються пункти 6 або 7 цієї статті), заявлені у зв'язку з діями або бездіяльністю членів збройних сил чи цивільного компонента під час виконання службових обов'язків або у зв'язку з будь-якими іншими діями, бездіяльністю чи подіями, за які збройні сили або цивільний компонент несуть відповідальність відповідно до закону, що завдали шкоди на території Держави, що приймає, третім сторонам, іншим, ніж будь-яка з Договірних Сторін, розглядаються Державою, що приймає, відповідно до таких положень:

a) претензії подаються, розглядаються, урегульовуються чи вирішуються відповідно до нормативно-правових актів Держави, що приймає, якщо претензії стосуються діяльності її збройних сил;

b) Держава, що приймає, може здійснювати врегулювання будь-яких таких претензій, а виплата погодженої або визначеної рішенням суми здійснюється Державою, що приймає, в її валюті;

c) така виплата, яка здійснюється в результаті врегулювання або вирішення справи належною судовою інстанцією Держави, що приймає, чи остаточне рішення про відмову у виплаті, яке винесла така судова інстанція, є обов'язковими й остаточними для Договірних Сторін;

d) повідомлення про виплату за будь-якою претензією, що здійснюється Державою, що приймає, надсилається заінтересованим Державам, що направляють, разом з детальним звітом й запропонованим розподілом відповідно до зазначених нижче рубрик "i", "ii" та "iii" підпункту "е". У разі неотримання відповіді протягом двох місяців запропонований розподіл уважається прийнятим;

e) витрати, необхідні для задоволення претензій відповідно до попередніх підпунктів і пункту 2 цієї статті, розподіляються між Договірними Сторонами так:

i) у випадках, коли відповідальною є лише Держава, що надсилає, ухвалена чи встановлена сума розподіляється в такій пропорції: 25% сплачується Державою, що приймає, 75% - Державою, що направляє;