Зі змінами, внесеними:

Зі змінами, внесеними:

Із виправленнями, внесеними:

1. Ця Директива встановлює спільну систему податку на додану вартість (ПДВ).

2. Принцип спільної системи ПДВ передбачає застосування до товарів та послуг загального податку на споживання, точно пропорційного ціні товарів і послуг, незалежно від кількості операцій, які відбуваються в процесі виробництва та розповсюдження до моменту нарахування податку.

За кожною операцією виникає податкове зобов’язання з ПДВ, розраховане відповідно до ціни товарів або послуг за ставкою, застосовною для таких товарів або послуг, після віднесення на зменшення податкового зобов’язання суми ПДВ, що безпосередньо припадає на різні складові собівартості.

Спільна система ПДВ повинна застосовуватися до етапу роздрібної торгівлі включно.

1. Оподаткуванню ПДВ підлягають такі операції:

(a) постачання товарів за винагороду в межах території держави-члена оподатковуваною особою, що діє як така;

(b) придбання товарів в межах Співтовариства за винагороду в межах території держави-члена:

(i) оподатковуваною особою, що діє як така, або неоподатковуваною юридичною особою, якщо продавець є оподатковуваною особою, що діє як така, яка не підпадає під звільнення від оподаткування для малих підприємств, передбачене у статтях 282-292, та не підпадає під дію статей 33 або 36;

(ii) у випадку нового транспортного засобу - оподатковуваною особою або неоподатковуваною юридичною особою, інші придбання якої не підлягають оподаткуванню ПДВ згідно зі статтею 3(1), або будь-якою іншою неоподатковуваною особою;

(iii) у випадку підакцизних продуктів, якщо податкове зобов’язання з акцизного збору виникає під час придбання в межах Співтовариства, згідно з Директивою 92/12/ЄЕС, на території держави-члена, оподатковуваною особою або неоподатковуваною юридичною особою, інші придбання якої не підлягають оподаткуванню ПДВ згідно зі статтею 3(1);

(c) постачання послуг за винагороду в межах території держави-члена оподатковуваною особою, що діє як така;

(d) імпортування товарів.

2. (a) Для цілей пункту (ii) параграфа 1(b), "транспортними засобами", якщо вони призначені для перевезення осіб чи товарів, вважають:

(i) механічні наземні транспортні засоби з об’ємом двигуна більше 48 кубічних сантиметрів чи потужністю більше 7,2 кіловат;

(ii) судна завдовжки понад 7,5 метрів, окрім суден, які використовують для судноплавства у відкритому морі та перевезення пасажирів за винагороду, а також суден, які використовують для цілей комерційної, промислової або риболовної діяльності, для порятунку чи надання допомоги у морі або для риболовлі у внутрішніх водах;

(iii) повітряні судна зі злітною масою понад 1550 кілограмів, окрім повітряних суден, використовуваних авіалініями, що працюють за винагороду здебільшого на міжнародних маршрутах.

(b) Ці транспортні засоби вважають "новими" у таких випадках:

(i) механічні наземні транспортні засоби, постачання яких здійснюють протягом шести місяців з дати першого введення в експлуатацію, або якщо транспортний засіб проїхав не більше 6000 кілометрів;

(ii) судна, постачання яких здійснюють протягом трьох місяців з дати першого введення в експлуатацію, або якщо судно пройшло не більше 100 годин;

(iii) повітряні судна, постачання яких здійснюють протягом трьох місяців з дати першого введення в експлуатацію, або якщо повітряне судно літало не більше 40 годин.

(c) Держави-члени повинні встановити умови, за яких факти, зазначені в пункті (b), можуть вважатися встановленими.

3. "Підакцизні продукти" означають енергоносії, алкоголь і алкогольні напої та тютюнові вироби, визначені чинним законодавством Співтовариства, окрім газу, який постачають через систему постачання природного газу, розташовану на території Співтовариства, або через будь-яку мережу, з’єднану з такою системою.

1. Як відступ від статті 2(1)(b)(i), такі операції не підлягають оподаткуванню ПДВ:

(a) придбання товарів у межах Співтовариства оподатковуваною особою або неоподатковуваною юридичною особою, якщо постачання таких товарів у межах території держави-члена придбання було б звільнене від оподаткування згідно зі статтями 148 та 151;

(b) придбання товарів у межах Співтовариства, інших ніж зазначені у пункті (a) і статті 4, та інших ніж нові транспортні засоби або підакцизні продукти, оподатковуваною особою для цілей її сільськогосподарської, лісогосподарської або рибогосподарської діяльності згідно зі спільною схемою з фіксованою ставкою для фермерів, або оподатковуваною особою, що здійснює лише постачання товарів чи послуг, стосовно яких ПДВ не підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов’язання, або неоподатковуваною юридичною особою.

2. Пункт (b) параграфа 1 застосовують лише якщо виконані такі умови:

(a) протягом поточного календарного року загальна вартість придбань товарів в межах Співтовариства не перевищує порогового значення, яке повинні визначати держави-члени, але яке не може бути нижчим 10000 євро чи еквівалент в національній валюті;

(b) протягом попереднього календарного року загальна вартість придбань товарів у межах Співтовариства не перевищувала порогового значення, передбаченого у пункті (a).

Порогове значення, яке слугує базовим значенням, повинне складатися із загальної вартості придбань товарів в межах Співтовариства без урахування ПДВ, що підлягає сплаті або було сплачено в державі-члені, в якій розпочалося пересилання або перевезення товарів, як зазначено в пункті (b) параграфа 1.

3. Держави-члени повинні надавати оподатковуваним особам та неоподатковуваним юридичним особам, що підпадають під вимоги, передбачені в пункті (b) параграфа 1, право обирати загальну схему, передбачену в статті 2(1)(b)(i).

Держави-члени повинні встановити детальні правила для реалізації можливості вибору, зазначеного в першому підпараграфі, що в будь-якому разі повинна охоплювати період тривалістю два календарних роки.

Крім операцій, зазначених у статті 3, оподаткуванню ПДВ не підлягають такі операції:

(a) придбання в межах Співтовариства вживаних товарів, витворів мистецтва, предметів колекціонування та антикваріату, визначених в пунктах (1)-(4) статті 311(1), якщо продавець є оподатковуваним дилером та діє як такий, а ПДВ було справлено з товарів у державі-члені, в якій розпочалося їх пересилання чи перевезення, згідно з маржинальною схемою, передбаченою у статтях 312-325;

(b) придбання в межах Співтовариства вживаних транспортних засобів, визначених у статті 327(3), якщо продавець є оподатковуваним дилером та діє як такий, а ПДВ було справлено з транспортних засобів у державі-члені, в якій розпочалося їх пересилання чи перевезення, згідно з перехідними положеннями для вживаних транспортних засобів;

(c) придбання в межах Співтовариства вживаних товарів, витворів мистецтва, предметів колекціонування та антикваріату, визначених в пунктах (1)-(4) статті 311(1), якщо продавець є організатором продажу з публічних торгів, діючи як такий, а ПДВ було справлено з товарів у державі-члені, в якій розпочалося їх пересилання чи перевезення, відповідно до спеціальних механізмів продажу з публічних торгів.

Для цілей застосування цієї Директиви застосовують такі терміни та означення:

(1) "Співтовариство" та "територія Співтовариства" означають території держав-членів, як визначено у пункті (2);

(2) "держава-член" та "територія держави-члена" означають територію кожної держави-члена Співтовариства, до якої є застосовним Договір про заснування Європейського Співтовариства відповідно до статті 299 цього Договору, за винятком будь-якої території, зазначеної в статті 6 цієї Директиви;

(3) "треті території" означає території, зазначені в статті 6;

(4) "третя країна" означає будь-яку державу або територію, щодо якої не застосовують Договір.

1. Цю Директиву не застосовують до наведених нижче територій, які становлять частину митної території Співтовариства:

(a) Гори Афон;

(b) Канарських островів;

(c) територій Франції, зазначених в статті 349 та статті 355(1) Договору про функціонування Європейського Союзу;

(d) Аландських островів;

(e) Нормандських островів;

(f) Кампіоне д’Італія;

(g) італійських вод озера Лугано.

2. Цю Директиву не застосовують до наведених нижче територій, які не становлять частину митної території Співтовариства:

(a) острова Гельголанд;

(b) території Бюзінгена;

(c) Сеути;

(d) Мелільї;

(e) Лівіньо.

1. З огляду на конвенції та договори, укладені з Францією, Великою Британією та Кіпром відповідно, Князівство Монако, острів Мен та Суверенні території баз Великої Британії Акротирі та Декелія не вважають третіми країнами для цілей застосування цієї Директиви.

2. Держави-члени повинні вжити необхідних заходів для забезпечення того, щоб операції, ініційовані у Князівстві Монако чи призначені для Князівства Монако, вважалися операціями, ініційованими у Франції чи призначеними для Франції, щоб операції, ініційовані на острові Мен або призначені для острова Мен, вважалися операціями, ініційованими у Великій Британії або призначеними для Великої Британії, та щоб операції, ініційовані на Суверенних територіях баз Великої Британії Акротирі та Декелія чи призначені для них, вважалися операціями, ініційованими на Кіпрі або призначеними для Кіпру.

Якщо Комісія вважатиме, що положення, встановлені у статтях 6 і 7, більше не є обґрунтованими, зокрема з точки зору добросовісної конкуренції або власних ресурсів, вона повинна подати відповідні пропозиції Раді.

1. "Оподатковувана особа" означає будь-яку особу, що самостійно провадить у будь-якому місці будь-яку економічну діяльність, незалежно від мети чи результатів такої діяльності.

Будь-яка діяльність виробників, торговців або осіб, що постачають послуги, включаючи гірничодобувну та сільськогосподарську діяльність, а також професійну діяльність, вважають "економічною діяльністю". Зокрема, експлуатацію матеріального або нематеріального майна для отримання доходу від такої експлуатації на постійній основі вважають економічною діяльністю.

2. Окрім осіб, зазначених у параграфі 1, будь-яку особу, яка на нерегулярній основі постачає новий транспортний засіб, що його пересилає або перевозить до покупця продавець або покупець, або це здійснюють в інтересах продавця чи покупця, до місця призначення за межами території держави-члена, але в межах території Співтовариства, вважають оподатковуваною особою.

Умова статті 9(1) щодо того, що економічна діяльність повинна здійснюватися "самостійно", звільняє найманих працівників та інших осіб від ПДВ, якщо вони пов’язані з працедавцем трудовою угодою або будь-якими іншими юридичними зв’язками, які створюють відносини між працедавцем та працівником в тому, що стосується умов праці, оплати праці та відповідальності працедавця.

Після консультацій із дорадчим комітетом з питань податку на додану вартість (далі - "Комітет із ПДВ") кожна держава-член може вважати єдиною оподатковуваною особою будь-яких осіб, що мають осідок на території цієї держави-члена, які, будучи юридично самостійними, тісно пов’язані одна з одною фінансовими, економічними та організаційними зв’язками.

Держава-член, що використовує можливість, передбачену в першому параграфі, може ухвалювати будь-які заходи, необхідні для запобігання ухиленню від оподаткування або уникненню оподаткування шляхом використання цього положення.

1. Держави-члени можуть вважати оподатковуваною особою будь-кого, хто на нерегулярній основі здійснює операцію, пов’язану з видами діяльності, зазначеними у другому підпараграфі статті 9(1), і зокрема одну з таких операцій:

(a) постачання будівлі чи частин будівлі та землі, на якій розташована будівля, до першого заселення;

(b) постачання землі під забудову.

2. Для цілей параграфа 1(a), "будівля" означає будь-яку споруду, закріплену на землі або в землі.

Держави-члени можуть встановлювати детальні правила застосування критерію, зазначеного в параграфі 1(a), до перебудов будівель та можуть визначати, що означає "земля, на якій розташована будівля".

Держави-члени можуть застосовувати критерії, інші ніж критерій першого заселення, такі як період між датою завершення будівництва і датою першого постачання будівлі або період між датою першого заселення і датою подальшого постачання, за умови, що тривалість таких періодів не перевищуватиме відповідно п’яти та двох років.

3. Для цілей параграфа 1(b) "земля під забудову" означає будь-які необлаштовані або облаштовані земельні ділянки, визначені як такі державами-членами.

1. Держави, регіональні та місцеві органи влади та інші органи, що регулюються публічним правом, не повинні вважатися оподатковуваними особами стосовно видів діяльності чи операцій, в яких вони беруть участь як органи публічної влади, навіть якщо вони утримують збори, комісії, внески або платежі у зв’язку з цими видами діяльності чи операціями.

Однак якщо вони беруть участь у таких видах діяльності або операціях, вони повинні вважатися оподатковуваними особами стосовно цих видів діяльності або операцій у випадках, коли поводження з ними як із неоподатковуваними особами призвело б до суттєвих спотворень конкуренції.

У будь-якому випадку органи, що регулюються публічним правом, повинні вважатися оподатковуваними особами стосовно видів діяльності, перелічених у додатку I, за умови, що ці види діяльності не здійснюються в такому малому обсязі, що ними можна знехтувати.

2. Держави-члени можуть вважати види діяльності, звільнені від оподаткування згідно зі статтями 132, 135, 136 та 371, статтями 374-377, статтею 378(2), статтею 379(2) або статтями 380-390b, в яких беруть участь органи, що регулюються публічним правом, діяльністю, в якій ці органи беруть участь як органи публічної влади.

1. "Постачання товарів" означає передання права розпоряджатися матеріальним майном як власник.

2. Окрім операції, зазначеної в параграфі 1, постачанням товарів вважають кожну з таких операцій:

(a) передання права власності на майно з виплатою компенсації на підставі наказу органу публічної влади, або наказу від його імені, або на виконання закону;

(b) фактичне передання товарів відповідно договору оренди товарів на певний період або продажу товарів у розстрочку, який передбачає, що за звичайного розвитку подій передання права власності здійснюється не пізніше виплати останнього внеску;

(c) передання товарів відповідно до договору, за яким сплачують комісію за продаж чи купівлю.

3. Держави-члени можуть вважати передання деяких будівельних робіт постачанням товарів.

4. Для цілей цієї Директиви застосовують такі терміни та означення:

(1) "дистанційні продажі товарів у межах Співтовариства" означає постачання товарів, що їх відправляють або перевозять постачальники або за їхнім дорученням, у тому числі якщо постачальники опосередковано беруть участь у перевезенні або відправленні товарів, з держави-члена, іншої ніж держава-член, в якій закінчується відправлення або перевезення товарів замовникам, у разі виконання таких умов:

(a) постачання товарів здійснюється для оподатковуваної особи або неоподатковуваної юридичної особи, придбання якими товарів у межах Співтовариства не оподатковують ПДВ згідно зі статтею 3(1), або для будь-якої іншої неоподатковуваної особи;

(b) товари, що їх постачають, не є ані новими транспортними засобами, ані товарами, що їх постачають після монтажу або встановлення, з випробувальним пробігом чи запуском або без нього, від постачальника або за його дорученням;

(2) "дистанційні продажі товарів, що імпортовані з третіх територій або третіх країн" означає постачання товарів, що їх відправляють або перевозять постачальники або за їхнім дорученням, у тому числі якщо постачальники опосередковано беруть участь у перевезенні або відправленні товарів, з третьої території або третьої країни, замовникам у державі-члені, в разі виконання таких умов:

(a) постачання товарів здійснюється для оподатковуваної особи або неоподатковуваної юридичної особи, придбання якими товарів у межах Співтовариства не оподатковують ПДВ згідно зі статтею 3(1), або для будь-якої іншої неоподатковуваної особи;

(b) товари, що їх постачають, не є ані новими транспортними засобами, ані товарами, що їх постачають після монтажу або встановлення, з випробувальним пробігом чи запуском або без нього, від постачальника або за його дорученням.

1. Якщо оподатковувана особа сприяє за допомогою електронного інтерфейсу, такого як торговельний майданчик, платформа, портал або подібне, дистанційним продажам товарів, що імпортовані з третіх територій або третіх країн, у відправленнях, внутрішня вартість яких не перевищує 150 євро, вважають, що оподатковувана особа самостійно отримала та постачала такі товари.

2. Якщо оподатковувана особа сприяє за допомогою електронного інтерфейсу, такого як торговельний майданчик, платформа, портал або подібне, постачанню товарів в межах Співтовариства неоподатковуваній особі оподатковуваною особою, що не має осідку в Співтоваристві, вважають, що оподатковувана особа, яка сприяє постачанню, самостійно отримала та постачала такі товари.

1. Електроенергію, газ, теплову енергію, енергію для охолоджування вважають матеріальним майном.

2. Держави-члени можуть вважати матеріальним майном:

(a) певні права на нерухоме майно;

(b) речові права, що дають їх власнику право користування нерухомим майном;

(c) акції, частки або паї, еквівалентні акціям та часткам, що дають їх власнику де-юре чи де-факто права власності або володіння нерухомим майном чи його частиною.

Використання оподатковуваною особою товарів, що становлять частину її господарських засобів, у її приватних цілях або в приватних цілях її персоналу, безоплатне їх надання або, загалом, їх використання для інших цілей, ніж цілі її господарської діяльності, повинне вважатися постачанням товарів за винагороду, якщо ПДВ на такі товари або їхні складові повністю або частково підлягав віднесенню на зменшення податкового зобов’язання.

Однак використання товарів для цілей господарської діяльності як зразків або подарунків невисокої вартості не вважають постачанням товарів за винагороду.

1. Передання оподатковуваною особою товарів, що становлять частину її господарських засобів, до іншої держави-члена вважається постачанням товарів за винагороду.

"Передання до іншої держави-члена" означає пересилання або перевезення рухомого матеріального майна оподатковуваною особою або в її інтересах для цілей її господарської діяльності до місця призначення за межами території держави-члена, в якій розташоване майно, але в межах Співтовариства.

2. Переданням до іншої держави-члена не вважають пересилання або перевезення товарів для цілей будь-яких з таких операцій:

(a) постачання товарів оподатковуваною особою в межах території держави-члена, в якій завершується пересилання або перевезення, згідно з умовами, встановленими у статті 33;

(b) постачання товарів оподатковуваною особою для встановлення або монтажу постачальником або в інтересах постачальника в межах території держави-члена, в якій завершується пересилання або перевезення товарів, згідно з умовами, встановленими у статті 36;

(c) постачання товарів оподатковуваною особою на борт судна, повітряного судна чи на потяг під час здійснення операції пасажирського перевезення згідно з умовами, встановленими у статті 37;

(d) постачання газу через систему постачання природного газу, розташовану в межах території Співтовариства або через будь-яку мережу, з’єднану з такою системою, постачання електроенергії або постачання теплової енергії чи енергії для охолоджування через опалювальні або охолоджувальні мережі згідно з умовами, встановленими у статтях 38 і 39;

(e) постачання товарів оподатковуваною особою в межах території держави-члена згідно з умовами, встановленими у статтях 138, 146, 147, 148, 151 або 152;

(f) постачання послуги, яка надається оподатковуваній особі і полягає в оцінюванні відповідних товарів або виконанні робіт, пов’язаних із товарами, що фізично відбувається в межах території держави-члена, в якій завершується пересилання або перевезення товарів за умови, що товари, після їх оцінювання або виконання пов’язаних з ними робіт, повертаються цій оподатковуваній особі до держави-члена, з якої вони були вперше переслані або перевезені;

(g) тимчасове користування товарами в межах території держави-члена, в якій завершується пересилання або перевезення товарів, для цілей постачання послуг оподатковуваною особою, що має осідок у державі-члені, в якій розпочалося пересилання або перевезення товарів;

(h) тимчасове користування товарами протягом періоду, що не перевищує двадцяти чотирьох місяців, у межах території іншої держави-члена, в якій імпортування таких самих товарів із третьої країни для тимчасового користування підпадало би під режим тимчасового ввезення (імпортування) з повним звільненням від імпортних платежів.

3. Якщо одна з умов, які регулюють прийнятність згідно параграфа 2, більше не виконується, товари вважають такими, що були передані до іншої держави-члена. У таких випадках вважають, що передання відбулося в момент припинення виконання такої умови.

1. Передання оподатковуваною особою товарів, що становлять частину її господарських засобів, до іншої держави-члена у режимі складу тимчасового зберігання не розглядається як постачання товарів за винагороду.

2. Для цілей цієї статті режим складу тимчасового зберігання вважають наявним, якщо виконані такі умови:

(a) товари переслані або перевезені оподатковуваною особою або третьою особою в інтересах оподатковуваної особи, до іншої держави-члена з метою постачання там таких товарів на більш пізньому етапі або після прибуття, іншій оподатковуваній особі, яка має право на набуття права власності на такі товари відповідно до існуючої угоди між двома оподатковуваними особами;

(b) оподатковувана особа, що здійснює пересилання або перевезення товарів, ані веде господарську діяльність, ані має фіксованого осідку в державі-члені, до якої пересилають або перевозять товари;

(c) оподатковувана особа, якій призначається постачання товарів, ідентифікована для цілей ПДВ у державі-члені, до якої пересилають або перевозять товари, а її особові дані та ідентифікаційний номер платника ПДВ, присвоєний їй такою державою-членом, відомі оподатковуваній особі, зазначеній у пункті (b), на момент початку пересилання або перевезення;

(d) оподатковувана особа, яка здійснює пересилання або перевезення товарів, вносить передання товарів до реєстру, передбаченого у статті 243(3), та включає особові дані оподатковуваної особи, яка придбаває товари, та ідентифікаційний номер платника ПДВ, присвоєний їй державою-членом, до якої пересилають або перевозять товари, до зведеного звіту, передбаченого у статті 262(2).

3. Якщо виконані умови, встановлені у параграфі 2, на момент передання права розпоряджатися товарами як власник оподатковуваній особі, зазначеній у пункті (c) параграфа 2, застосовують такі правила, за умови що передання відбувається у строки, зазначені у параграфі 4:

(a) постачання товарів відповідно до статті 138(1) вважають таким, що здійснюється оподатковуваною особою, яка пересилала або перевозила товари самостійно або через третю особу в її інтересах у державі-члені, з якої пересилають або перевозять товари;

(b) придбання товарів в межах Співтовариства вважають таким, що здійснюється оподатковуваною особою, якій постачають такі товари у державі-члені, до якої пересилають або перевозять товари.

4. Якщо протягом 12 місяців після прибуття товарів у державу-член, до якої їх пересилають або перевозять, товари не були постачені оподатковуваній особі, якій вони призначені, зазначеній у пункті (c) параграфа 2 та параграфа 6, та жодна з обставин, встановлених у параграфі 7, не настала, передання у розумінні статті 17 вважається таким, що було здійснене у день, наступний після завершення дванадцятимісячного строку.

5. Передання у розумінні статті 17 не вважається здійсненим, якщо виконані такі умови:

(a) право розпорядження товарами не було передано і такі товари повернені до держави-члена, з якої вони бути переслані або перевезені у межах строку, зазначеного в параграфі 4; та

(b) оподатковувана особа, яка здійснювала пересилання або перевезення товарів, вносить їх повернення до реєстру, встановленого у статті 243(3).

6. Якщо протягом строку, зазначеного у параграфі 4, оподатковувану особу, зазначену у пункті (c) параграфа 2, замінено іншою оподатковуваною особою, передання у розумінні статті 17 не вважається здійсненим на момент заміни, за умови, що:

(a) усі застосовні умови параграфа 2 виконані; та

(b) оподатковувана особа, зазначена у статті (b) параграфа 2, внесла заміну в реєстр, передбачений у статті 243(3).

7. Якщо в межах строку, зазначеного в параграфі 4, будь-яка з умов, встановлених у параграфах 2 та 6, більше не буде виконана, передання товарів відповідно до статті 17 вважається здійсненим у момент, коли відповідна умова більше не є виконаною.

Якщо товари постачені особі, іншій ніж оподатковувана особа, зазначена у пункті (c) параграфа 2 або у параграфі 6, вважається, що умови, встановлені в параграфах 2 та 6 більше не виконуються безпосередньо перед таким постачанням.

Якщо товари переслані або перевезені до країни, іншої ніж держава-член, з якої вони були первинно переміщені, вважається, що умови, встановлені в параграфах 2 та 6, більше не виконуються безпосередньо перед початком такого пересилання або перевезення.

У випадку знищення, втрати або викрадення товарів вважається, що умови, встановлені в параграфах 2 та 6, більше не виконуються у дату, коли товари бути фактично видалені або знищені, або, якщо таку дату визначити неможливо, у дату, коли було виявлено знищення або зникнення товарів.

Держави-члени можуть вважати постачанням товарів за винагороду кожну з таких операцій:

(a) використання оподатковуваною особою для цілей своєї господарської діяльності товарів, виготовлених, збудованих, видобутих, оброблених, придбаних чи імпортованих під час такої діяльності, якщо ПДВ на такі товари не підлягав би віднесенню на зменшення податкового зобов’язання в повному обсязі в разі їх придбання в іншої оподатковуваної особи;

(b) використання товарів оподатковуваною особою для цілей здійснення неоподатковуваних видів діяльності, якщо ПДВ на такі товари підлягає повному або частковому віднесенню на зменшення податкового зобов’язання після їх придбання або використання відповідно до пункту (a);

(c) за винятком випадків, зазначених у статті 19, утримання товарів оподатковуваною особою або її правонаступниками після припинення здійснення нею оподатковуваної економічної діяльності, якщо ПДВ на такі товари підлягає повному або частковому віднесенню на зменшення податкового зобов’язання після їх придбання або використання відповідно до пункту (a).

У разі передання сукупності активів чи їхньої частини за винагороду або безоплатно, або як внеску в компанію, держави-члени можуть вважати, що постачання товарів не відбулося, а особу, якій були передані товари, необхідно розглядати як правонаступника особи, яка здійснює передання.

У випадках, коли одержувач не підлягає оподаткуванню в повному обсязі, держави-члени можуть вживати необхідних заходів для запобігання спотворенню конкуренції. Вони також можуть ухвалювати будь-які заходи, необхідні для запобігання ухиленню від оподаткування або уникненню оподаткування, використовуючи цю статтю.

"Придбання товарів у межах Співтовариства" означає придбання права розпоряджатися як власник рухомим матеріальним майном, пересланим або перевезеним особі, яка придбаває товари, продавцем або в інтересах продавця, або особою, яка придбаває товари, в державі-члені, іншій ніж та, в якій розпочалося пересилання або перевезення товарів.

Якщо придбані неоподатковуваною юридичною особою товари ця сама неоподатковувана юридична особа пересилає або перевозить з третьої території або третьої країни та імпортує в державу-член, іншу ніж держава-член, у якій завершується пересилання або перевезення товарів, товари вважають такими, що були переслані або перевезені з держави-члена імпортування. Ця держава-член повинна надати імпортеру, визначеному або визнаному згідно зі статтею 201 відповідальним за сплату ПДВ, відшкодування ПДВ, сплаченого у зв’язку зі імпортуванням товарів, якщо імпортер доведе, що ПДВ було справлено з придбаних ним товарів у державі-члені, в якій завершується пересилання або перевезення товарів.

Використання оподатковуваною особою для цілей власної господарської діяльності товарів, пересланих або перевезених такою оподатковуваною особою чи в її інтересах з іншої держави-члена, в якій ці товари було виготовлено, видобуто, оброблено, закуплено або придбано в розумінні статті 2(1)(b), або до якої вони були імпортовані цією оподатковуваною особою для цілей власної господарської діяльності, вважають придбанням товарів у межах Співтовариства за винагороду.

Використання збройними силами держави-члена, що беруть участь у оборонних діях, які виконують для імплементації діяльності Союзу відповідно до спільної безпекової та оборонної політики, для власних цілей або для використання цивільним персоналом, який їх супроводжує, товарів, що не були придбані ними відповідно до загальних правил оподаткування, чинних на внутрішньому ринку держави-члена, вважають придбанням товарів у межах Співтовариства за винагороду, якщо імпортування таких товарів не підпадає під звільнення від оподаткування, передбачене у пункті (ga) статті 143(1)(h).

Використання збройними силами держави, що є стороною Північноатлантичного договору, для власних цілей або для використання цивільним персоналом, який їх супроводжує, товарів, що не були придбані ними відповідно до загальних правил оподаткування, чинних на внутрішньому ринку держави-члена, вважають придбанням товарів у межах Співтовариства за винагороду, якщо імпортування таких товарів не підпадає під звільнення від оподаткування, передбачене у статті 143(1)(h).

Держави-члени повинні вжити необхідних заходів для забезпечення класифікації як придбання товарів у межах Співтовариства операції, яка класифікувалася б як постачання товарів, якби вона була виконана на їхній території оподатковуваною особою, що діє як така.

1. "Постачання послуг" означає будь-яку операцію, що не є постачанням товарів.

2. "Телекомунікаційні послуги" означає послуги, пов’язані із передаванням, поширенням або прийманням сигналів, слів, зображень та звуків або інформації будь-якого характеру за допомогою провідних, радіотехнічних, оптичних або інших електромагнітних систем, включаючи пов’язане з ними передання або відступлення права на використання можливостей такого передання, поширення або приймання, включно з наданням доступу до глобальних інформаційних мереж.

Постачання послуг може полягати, зокрема, у здійсненні однієї з таких операцій:

(a) передання нематеріального майна, незалежно від того, чи воно регулюється правовстановчим документом;

(b) зобов’язання утримуватися від дії або допускати дію чи ситуацію;

(c) надання послуг на виконання замовлення, здійсненого органом публічної влади або від його імені, або на виконання закону.

1. Постачанням послуг за винагороду вважають кожну з таких операцій:

(a) використання оподатковуваною особою товарів, що становлять частину її бізнес-активів, для її приватних цілей або приватних цілей її персоналу, або, загалом, для цілей, інших ніж цілі її господарської діяльності, якщо ПДВ на такі товари повністю або частково підлягав віднесенню на зменшення податкового зобов’язання;

(b) постачання послуг, здійснюване безоплатно оподатковуваною особою у приватних цілях або в приватних цілях її персоналу, або, загалом, для цілей, інших ніж цілі її господарської діяльності.

2. Держави-члени можуть відступати від параграфа 1 за умови, що такий відступ не призведе до спотворення конкуренції.

Для запобігання спотворенню конкуренції та після консультацій з Комітетом із ПДВ держави-члени можуть вважати постачанням послуг за винагороду постачання оподатковуваною особою послуги для цілей її господарської діяльності за умови, що ПДВ за таку послугу не підлягав би віднесенню на зменшення податкового зобов’язання в повному обсязі в разі постачання послуги іншою оподатковуваною особою.

Якщо оподатковувана особа, що діє від власного імені, але в інтересах іншої особи, бере участь у постачанні послуг, вважають, що вона сама отримала і постачила такі послуги.

Стаття 19 аналогічним чином повинна застосовуватися до постачання послуг.

"Імпортування товарів" означає ввезення до Співтовариства товарів, що не перебувають у вільному обігу в розумінні статті 24 Договору.

Окрім операції, зазначеної в першому параграфі, ввезення до Співтовариства товарів, які перебувають у вільному обігу та надходять із третьої території, що становить частину митної території Співтовариства, вважають імпортуванням товарів.

Для цілей цієї Директиви застосовують такі терміни та означення:

(1) "ваучер" означає інструмент, відповідно до якого існує зобов’язання прийняти його як винагороду або частину винагороди за постачання товарів або послуг, і відповідно до якого товари або послуги, які повинні бути постачені, або особові дані їх потенційних постачальників зазначені на самому інструменті або у пов’язаній документації, включаючи умови використання такого інструменту;

(2) "одноцільовий ваучер" означає ваучер, відповідно до якого місце постачання товарів або послуг, яких стосується цей ваучер, та ПДВ, що підлягає сплаті за такі товари або послуги, відомі у момент видачі ваучера;

(3) "багатоцільовий ваучер" означає ваучер, відмінний від одноцільового ваучера.

1. Кожне передання одноцільового ваучера, що здійснюється оподатковуваною особою, яка діє від власного імені, вважається постачанням товарів або послуг, яких стосується ваучер. Фактичне вручення товарів або фактичне надання послуг в обмін на приймання одноцільового ваучера в якості винагороди або частини винагороди постачальником не вважається незалежною операцією.

Якщо передання одноцільового ваучера здійснює оподатковувана особа, яка діє від імені іншої оподатковуваної особи, таке передання вважають постачанням товарів або послуг, яких стосується ваучер, здійсненим іншою оподатковуваною особою, від імені якої діє оподатковувана особа.

Якщо постачальник товарів або послуг не є оподатковуваною особою, яка, діючи від власного імені, видала одноцільовий ваучер, такий постачальник все одно вважається таким, що здійснив постачання товарів або послуг, пов’язаних з таким ваучером, такій оподатковуваній особі.

2. Фактичне вручення товарів або фактичне надання послуг в обмін на приймання багатоцільового ваучера в якості винагороди або частини винагороди постачальником підлягає оподаткуванню ПДВ відповідно до статті 2, якщо кожне попереднє передання такого багатоцільового ваучера не підлягає оподаткуванню ПДВ.

Якщо передання багатоцільового ваучера здійснює оподатковувана особа, інша ніж оподатковувана особа, що виконує операцію, яка підлягає оподаткуванню ПДВ відповідно до першого підпараграфа, будь-яке постачання послуг, які можна встановити, як от послуги з розповсюдження або реклами, підлягає оподаткуванню ПДВ.

Якщо товари не пересилають або не перевозять, то місцем постачання вважають місце, в якому товари перебувають під час здійснення постачання.

Якщо товари пересилає або перевозить постачальник, або замовник, або третя особа, то місцем постачання вважають місце, в якому товари перебувають на момент початку пересилання або перевезення товарів замовникові.

Однак, якщо пересилання або перевезення товарів розпочинається на третій території або в третій країні, то як місце постачання імпортером, призначеним або визнаним державою-членом імпортування як такий, що є відповідальними за сплату ПДВ згідно зі статтею 201, так і місце будь-якого подальшого постачання вважають такими, що перебувають в межах держави-члена, до якої імпортують товари.

Як відступ від статті 32:

(a) місцем постачання для товарів, що їх постачають при здійсненні дистанційних продажів в межах Співтовариства, вважають місце, у якому такі товари розташовані на момент завершення відправлення або перевезення товарів замовникові;

(b) місцем постачання для товарів, що їх постачають при здійсненні дистанційних продажів товарів, що імпортовані з третіх територій або третіх країн до держави-члена, іншої ніж держава, в якій завершується відправлення або перевезення товарів замовникові, вважають місце, у якому такі товари розташовані на момент завершення відправлення або перевезення товарів замовникові;

(c) місцем постачання для товарів, що їх постачають при здійсненні дистанційних продажів товарів, що імпортовані з третіх територій або третіх країн до держави-члена, в якій завершується відправлення або перевезення товарів замовникові, вважають зазначену державу-член за умови, що ПДВ на такі товари декларується відповідно до спеціальної схеми, визначеної в секції 4 глави 6 розділу XII.

Статтю 33 не застосовують до постачання вживаних товарів, витворів мистецтва, предметів колекціонування та антикваріату, як визначено в пунктах (1)-(4) статті 311(1), а також до постачання вживаних транспортних засобів, як визначено у статті 327(3), що підлягають оподаткуванню ПДВ згідно з відповідними спеціальними положеннями.

Якщо товари, переслані або перевезені постачальником, замовником або третьою особою, встановлюють або монтують з випробувальним пробігом або запуском чи без нього, постачальником або в його інтересах, то місцем постачання вважають місце, в якому товари було встановлено або змонтовано.

Якщо встановлення або монтаж здійснюють в державі-члені, іншій ніж держава-член постачальника, то держава-член, на чиїй території здійснюють встановлення або монтаж, повинна вживати необхідних заходів для уникнення подвійного оподаткування у такій державі-члені.

1. Якщо одні й ті ж товари постачають послідовно і такі товари пересилають або транспортують з однієї держави-члена до іншої держави-члена безпосередньо від першого постачальника останньому замовнику в ланцюгу, пересилання або транспортування приписують лише постачанню, яке здійснює проміжний оператор.

2. Як відступ від параграфа 1, пересилання або транспортування приписують лише постачанню товарів проміжним оператором, якщо проміжний оператор повідомив своєму постачальнику ідентифікаційний номер платника ПДВ, наданий йому державою-членом, з якої пересилають або транспортують товари.

3. Для цілей цієї статті "проміжний оператор" означає постачальника в ланцюгу, відмінного від першого постачальника в ланцюгу, який пересилає або транспортує товари самостійно або через третю сторону, яка діє в його інтересах.

4. Ця стаття не застосовується в ситуаціях, які регулюються статтею 14a.

Якщо вважають, що оподатковувана особа отримала та постачила товари відповідно до статті 14a, відправлення або перевезення товарів приписують постачанню такою оподаткованою особою.

1. Якщо постачання товарів здійснюють на борт суден, повітряних суден або на потяги на ділянці пасажирського перевезення, що його здійснюють в межах Співтовариства, місцем постачання вважають пункт відправлення пасажирського перевезення.

2. Для цілей параграфа 1 "ділянка пасажирського перевезення, яке здійснюють в межах Співтовариства" означає ділянку, на якій здійснюють таке перевезення без зупинок за межами Співтовариства, між пунктом відправлення та пунктом прибуття пасажирського перевезення.

"Пункт відправлення пасажирського перевезення" означає перший за розкладом пункт посадки пасажирів у межах Співтовариства, де це застосовно, після зупинки за межами Співтовариства.

"Пункт прибуття пасажирського перевезення" означає останній за розкладом пункт висадки у межах Співтовариства пасажирів, що здійснили посадку в Співтоваристві, де це застосовно, перед зупинкою за межами Співтовариства.

У випадку поїздки в обидва кінці зворотну частину маршруту вважають окремою операцією з перевезення.

3. Комісія повинна за першої нагоди надати Раді звіт, супроводжуючи його, за необхідності, відповідними пропозиціями, про місце оподаткування постачання товарів, призначених для споживання на борту, та постачання послуг, включно з ресторанними послугами, пасажирам на борту суден, повітряних суден або в потягах.

Перед ухваленням пропозицій, зазначених у першому підпараграфі, держави-члени можуть звільнити або продовжувати звільняти від оподаткування постачання товарів для споживання на борту, з правом на віднесення на зменшення податкового зобов’язання з ПДВ, сплаченого на попередньому етапі, для яких місце оподаткування визначається згідно з параграфом 1.

1. У випадку постачання газу через систему постачання природного газу, розташовану на території Співтовариства, або через будь-яку мережу, з’єднану з такою системою, постачання електроенергії або постачання теплової енергії чи енергії для охолоджування через опалювальні або охолоджувальні мережі оподатковуваному дилеру місцем постачання вважають місце, де оподатковуваний дилер веде господарську діяльність або де він має фіксований осідок, до якого здійснюють постачання товарів, або, за відсутності такого місця ведення господарської діяльності чи фіксованого осідку, - місце, де він постійно проживає чи зазвичай перебуває.

2. Для цілей параграфа 1 "оподатковуваний дилер" означає оподатковувану особу, чиїм основним видом діяльності у зв’язку із закупівлею газу, електроенергії, теплової енергії або енергії для охолоджування є перепродаж цих продуктів і чиїм власним споживанням цих продуктів можна знехтувати.

У випадку постачання газу через систему постачання природного газу, розташовану на території Співтовариства або через будь-яку мережу, з’єднану з такою системою, постачання електроенергії або постачання теплової енергії чи енергії для охолоджування через опалювальні або охолоджувальні мережі, якщо таке постачання не охоплене в статті 38, місцем постачання вважають місце фактичного використання та споживання товарів замовником.

Якщо замовник фактично не споживає газ, електроенергію, теплову енергію або енергію для охолоджування повністю або частково, ці неспожиті товари вважають такими, що їх використано і спожито в місці, де замовник веде господарську діяльність або має фіксований осідок, до якого постачають товари. За відсутності такого місця ведення господарської діяльності або фіксованого осідку вважають, що замовник використав і спожив товари у місці, де він постійно проживає чи зазвичай перебуває.

Місцем придбання товарів у межах Співтовариства вважають місце, в якому завершується пересилання або перевезення товарів особі, що їх придбаває.

Без обмеження статті 40, місцем придбання товарів у межах Співтовариства, зазначеним у статті 2(1)(b)(i), вважають місце на території держави-члена, що видала ідентифікаційний номер платника ПДВ, під яким особа, що придбаває товари, здійснила таке придбання, за винятком випадків, коли особа, що придбаває товари, доводить, що ПДВ було справлено з такого придбання відповідно до статті 40.

Якщо ПДВ справляють із придбання згідно з першим параграфом, а потім справляють, згідно зі статтею 40, до придбання в державі-члені, в якій завершується пересилання або перевезення товарів, то базу оподаткування відповідно зменшують в тій державі-члені, що видала ідентифікаційний номер платника ПДВ, під яким особа, що придбала товари, здійснила таке придбання.

Перший параграф статті 41 не застосовують, а ПДВ вважають справленим з придбання товарів у межах Співтовариства відповідно до статті 40, якщо виконані такі умови:

(a) особа, що здійснює придбання товарів, довела, що вона здійснила придбання в межах Співтовариства для цілей подальшого постачання в межах території держави-члена, визначеної згідно зі статтею 40, у зв’язку з чим особу, якій здійснюють постачання, було визначено як особу, відповідальну за сплату ПДВ згідно зі статтею 197;

(b) особа, що здійснює придбання товарів, виконала обов’язки, встановлені у статті 265, стосовно подання зведеного звіту.

Для цілей застосування правил щодо місця постачання послуг:

1. оподатковувану особу, яка також провадить види діяльності або операції, що їх не вважають оподатковуваним постачанням товарів або послуг відповідно до статті 2(1), вважають оподатковуваною особою стосовно усіх наданих їй послуг;

2. неоподатковувану юридичну особу, яку ідентифікують для цілей ПДВ, вважають оподатковуваною особою.

Місцем постачання послуг оподатковуваній особі, що діє як така, є місце, у якому така особа веде господарську діяльність. Однак, якщо такі послуги надають фіксованому осідку оподатковуваної особи, розташованому в місці, іншому ніж місце ведення нею господарської діяльності, місцем постачання таких послуг є місце, де розташований такий фіксований осідок. За відсутності такого місця осідку або фіксованого осідку місцем надання послуг вважають місце, де оподатковувана особа, що отримує такі послуги, постійного проживає чи зазвичай перебуває.

Місцем постачання послуг не оподатковуваній особі є місце, у якому постачальник веде господарську діяльність. Однак, якщо такі послуги надаються з фіксованого осідку постачальника, що розташований в місці, іншому ніж його місце ведення господарської діяльності, місцем постачання таких послуг є місце, де розташований такий фіксований осідок. За відсутності такого місця осідку або фіксованого осідку місцем постачання послуг вважають місце, де постачальник постійно проживає чи зазвичай перебуває.

Місцем постачання послуг, які надаються неоподатковуваній особі посередником, що діє від імені та в інтересах іншої особи, є місце, у якому постачається основна операція відповідно до цієї Директиви.

Місцем постачання послуг, пов’язаних з нерухомим майном, включаючи послуги експертів та агентів з нерухомості, забезпечення розміщення в готельному секторі або в секторах з подібними функціями, таких як табори відпочинку або зони відпочинку, облаштованих для використання як кемпінги, надання прав на користування нерухомим майном та послуг для підготовки та координування будівельних робіт, таких як послуги архітекторів та фірм, що здійснюють нагляд на місцях, є місце розташування нерухомого майна.

Місцем постачання послуг із пасажирських перевезень є місце, в якому відбувається перевезення, пропорційно до подоланої відстані.

Місцем постачання послуг із перевезення товарів, інших ніж перевезення товарів в межах Співтовариства, неоподатковуваним особам є місце, в якому відбувається перевезення, пропорційно до подоланої відстані.

Місцем постачання послуг із перевезення товарів у межах Співтовариства неоподатковуваним особам є місце відправлення.

"Перевезення товарів у межах Співтовариства" означає будь-яке перевезення товарів у випадку, коли місце відправлення та місце прибуття розташоване на територіях двох різних держав-членів.

"Місце відправлення" означає місце, в якому фактично розпочинається перевезення товарів, незалежно від відстаней, подоланих для досягнення місця, в якому перебувають товари, а "місце прибуття" означає місце, в якому перевезення товарів фактично завершується.

Державам-членам не потрібно справляти ПДВ з тієї частини перевезення товарів у межах Співтовариства з неоподатковуваних осіб, яка відбувається у водах, що не є частиною території Співтовариства.

Місцем постачання послуг, пов’язаних із допуском до культурних, мистецьких, спортивних, наукових, освітніх, розважальних та подібних заходів, таких як ярмарки та виставки, а також допоміжних послуг, пов’язаних з допуском, що їх постачають оподатковуваній особі, є місце, де такі заходи фактично відбуваються.

1. Місцем постачання послуг та допоміжних послуг, пов’язаних із культурними, мистецькими, спортивними, науковими, освітніми, розважальними або подібними видами діяльності, такими як ярмарки та виставки, включно з постачання послуг організаторів таких видів діяльності, що їх постачають неоподатковуваній особі, є місце, де фактично виконують таку діяльність.

2. Місцем постачання наведених нижче послуг неоподатковуваній особі є місце, де такі послуги виконують фізично:

(a) допоміжні види діяльності, пов’язані з транспортними послугами, такі як завантаження та розвантаження, оброблення вантажу та подібні види діяльності;

(b) оцінювання рухомого матеріального майна та пов’язані з ним роботи.

Місцем постачання ресторанних та кейтерингових послуг, інших ніж ті, що їх фізично виконують на борту суден, повітряних суден або в потягах у сфері пасажирських перевезень, здійснюваних у межах Співтовариства, є місце, де такі послуги фізично виконують.

1. Місцем короткострокового найму транспортного засобу є місце, де транспортний засіб фактично надають у розпорядження замовника.

2. Місцем найму, іншого ніж короткостроковий найм, транспортного засобу неоподатковуваною особою є місце, де замовник має осідок, постійно проживає чи зазвичай перебуває.

Однак місцем найму, іншого ніж короткостроковий найм, прогулянкового судна неоподатковуваною особою є місце, де прогулянкове судно фактично надають у розпорядження замовника, якщо цю послугу фактично надає постачальник з місця ведення ним господарської діяльності або фіксованого осідку, розташованого у такому місці.

3. Для цілей параграфів 1 і 2 "короткостроковий" означає безперервне володіння або використання транспортного засобу протягом періоду тривалістю не більше тридцяти днів, а у випадку водного транспорту - не більше 90 днів.

1. Місцем постачання ресторанних та кейтерингових послуг, що їх фізично виконують на борту суден, повітряних суден або в потягах на ділянці пасажирського перевезення, яке здійснюють в межах Співтовариства, є пункт відправлення пасажирського перевезення.

2. Для цілей параграфа 1 "ділянка пасажирського перевезення, яке здійснюють в межах Співтовариства" означає ділянку, на якій здійснюють таке перевезення без зупинок за межами Співтовариства, між пунктом відправлення та пунктом прибуття пасажирського перевезення.

"Пункт відправлення пасажирського перевезення" означає перший за розкладом пункт посадки пасажирів у межах Співтовариства, де це застосовно, після зупинки за межами Співтовариства.

"Пункт прибуття пасажирського перевезення" означає останній за розкладом пункт висадки у межах Співтовариства пасажирів, що здійснили посадку в Співтоваристві, де це застосовно, перед зупинкою за межами Співтовариства.

У випадку поїздки в обидва кінці зворотну частину маршруту вважають окремою операцією з перевезення.

1. Місцем постачання наведених нижче послуг неоподатковуваній особі є місце, де така особа має осідок, постійно проживає чи зазвичай перебуває:

(a) телекомунікаційні послуги;

(b) послуги радіомовлення і телебачення;

(c) послуги, які постачають електронними засобами, зокрема послуги, зазначені в додатку II.

Якщо постачальник послуги і замовник спілкуються за допомогою електронної пошти, це саме по собі не означає, що постачена послуга є послугою, яку постачають електронними засобами.

Місцем постачання наведених нижче послуг неоподатковуваній особі, що має осідок, постійно проживає чи зазвичай перебуває за межами Співтовариства, є місце, де ця особа має осідок, постійно проживає чи зазвичай перебуває:

(a) передання та відступлення авторських прав, патентів, ліцензій, торговельних марок та подібних прав;

(b) рекламні послуги;

(c) послуги консультантів, інженерів, консалтингових фірм, юристів, бухгалтерів та інші подібні послуги, а також опрацювання даних та надання інформації;

(d) зобов’язання щодо повного або часткового утримання від здійснення господарської діяльності або користування правом, зазначеним в цій статті;

(e) банківські, фінансові та страхові операції, включно з перестрахуванням, за винятком найму сейфів;

(f) надання персоналу;

(g) надання в оренду рухомого матеріального майна, за винятком всіх видів транспортних засобів;

(h) надання доступу до системи постачання природного газу, розташованої на території Співтовариства або до будь-якої мережі, з’єднаної з такою системою, до системи електропостачання або до опалювальних чи охолоджувальних мереж, або передання чи розподілення через ці системи або мережі, а також надання інших послуг, безпосередньо пов’язаних з ними.

Стосовно послуг, місце постачання яких визначено у статтях 44 і 45, статті 54(1), другому підпараграфі, а також статтях 56, 58 та 59, для уникнення подвійного оподаткування, неоподаткування або спотворення конкуренції, держави-члени можуть:

(a) вважати місце постачання будь-яких або всіх таких послуг, якщо воно розташоване на їхній території, таким, що розташоване за межами Співтовариства, якщо фактичне користування цими послугами та їх споживання відбувається за межами Співтовариства;

(b) вважати місце постачання будь-яких або всіх таких послуг, якщо воно розташоване за межами Співтовариства, таким, що розташоване на їхній території, якщо фактичне користування цими послугами та їх споживання відбувається на їхній території.

1. Пункт (a) статті 33 і стаття 58 не застосовують у разі виконання таких умов:

(a) постачальник має осідок або, за відсутності осідку, постійно проживає або зазвичай перебуває лише в одній державі-члені;

(b) послуги постачаються неоподатковуваним особам, що мають осідок, постійно проживають або зазвичай перебувають у будь-якій державі-члені, іншій ніж держава-член, зазначена в пункті (a), або товари відправлені чи перевезені до держави-члена, іншої ніж держава-член, зазначена в пункті (a); та

(c) загальна вартість, без урахування ПДВ, постачань, зазначених у пункті (b), не перевищує 10000 євро або еквівалент в національній валюті у поточному календарному році, і не перевищувала цього порогового значення протягом минулого календарного року.

2. Якщо протягом календарного року порогове значення, вказане в пункті (c) параграфа 1, перевищено, станом на той час застосовують пункт (a) статті 33 і статтю 58.

3. Держава-член, на території якої перебувають товари на момент початку їх відправлення або перевезення, або в якій мають осідок оподатковувані особи, які постачають телекомунікаційні послуги, послуги телебачення і радіомовлення та послуги, що їх надають електронними засобами, повинна надавати оподатковуваним особам, які здійснюють постачання, що підпадають під умови, викладені у параграфі 1, право обирати місце постачання відповідно до пункту (a) статті 33 і статті 58, яке повинно в будь-якому разі охоплювати період тривалістю два календарні роки.

4. Держави-члени повинні вживати відповідних заходів для моніторингу виконання оподаткованою особою умов, зазначених у параграфах 1, 2 і 3.

5. Відповідна вартість в національній валюті суми, зазначеної в пункті (c) параграфа 1, розраховується шляхом застосування обмінного курсу, опублікованого Європейським Центральним Банком на дату ухвалення Директиви (ЄС) 2017/2455.

Місцем імпортування товарів є держава-член, на чиїй території товари перебувають після прибуття до Співтовариства.

Як відступ від статті 60, якщо після ввезення до Співтовариства товари, які не випущено у вільний обіг, поміщають в один із режимів чи ситуацій, зазначених у статті 156, або в режим тимчасового ввезення (імпортування) з повним звільненням від імпортних платежів, або в режим зовнішнього транзиту, то місцем імпортування таких товарів є держава-член, на території якої завершується перебування товарів у таких режимах чи ситуаціях.

Подібним чином, якщо після ввезення до Співтовариства товари, що перебувають у вільному обігу, поміщають в один із режимів чи одну із ситуацій, зазначених у статтях 276 та 277, то місцем імпортування є держава-член, на території якої завершується перебування товарів у таких режимах чи ситуаціях.

Для цілей цієї Директиви:

(1) "подія, що призводить до виникнення податкового зобов’язання" означає подію, в силу якої виконуються юридичні умови, необхідні для виникнення податкового зобов’язання з ПДВ;

(2) "податкове зобов’язання" з ПДВ виникає тоді, коли податковий орган на законних підставах отримує право у певний момент вимагати сплати податку від особи, відповідальної за його сплату, навіть якщо термін сплати може бути відстрочено.

Подія, що призводить до виникнення податкового зобов’язання, настає, а податкове зобов’язання з ПДВ виникає тоді, коли відбувається постачання товарів або послуг.

1. Якщо постачання товарів, інше ніж оренда товарів на певний строк чи продаж товарів у розстрочку, як зазначено в пункті (b) статті 14(2), або постачання послуг передбачають послідовні виписки з рахунку чи послідовні платежі, вони вважаються такими, що закінчуються після завершення періодів, яких стосуються такі виписки з рахунку або платежі.

2. Постійне постачання протягом періоду тривалістю більше одного календарного місяця товарів, які пересилають або транспортують до держави-члена, іншої ніж та, в якій розпочинають пересилання чи перевезення таких товарів, і постачання яких не оподатковують ПДВ або передання яких до іншої держави-члена оподатковуваною особою для цілей її господарської діяльності не оподатковують ПДВ відповідно до умов, встановлених у статті 138, вважають завершеним після закінчення кожного календарного місяця до моменту завершення постачання.

Постачання послуг, за які замовник сплачує ПДВ згідно зі статтею 196, які постійно постачають протягом періоду тривалістю більше одного року і які не передбачають виписок з рахунку або платежів протягом цього періоду, вважають завершеним після закінчення кожного календарного року до моменту закінчення постачання послуг.

Держави-члени можуть передбачати, щоб в окремих випадках, інших ніж зазначені у першому та другому підпараграфах, постійне постачання товарів або послуг протягом певного періоду вважалося завершеним щонайменше з інтервалом в один рік.

Якщо платіж повинен бути здійснений на рахунок перед постачанням товарів або послуг, податкове зобов’язання з ПДВ виникає після надходження платежу та на отриману суму.

Як відступ від статей 63, 64 та 65, держави-члени можуть передбачати, щоб податкове зобов’язання з ПДВ виникало щодо певних операцій чи певних категорій оподатковуваних осіб з настанням одного з таких моментів:

(a) не пізніше моменту виставлення рахунку-фактури;

(b) не пізніше моменту отримання платежу;

(c) якщо рахунок-фактуру не виставлено або виставлено із запізненням, у межах визначеного часу не пізніше закінчення строку виставлення рахунків-фактур, встановленого державами-членами відповідно до другого параграфа статті 222, або, якщо такий строк не встановлено державою-членом - у межах визначеного періоду з дати події, що призводить до виникнення податкового зобов’язання.

Однак відступ, передбачений у першому параграфі, не застосовують до постачання послуг, щодо яких ПДВ сплачує замовник згідно зі статтею 196, а також до постачань або передання товарів, зазначених у статті 67.

Як відступ від статей 63, 64 і 65, подія, що призводить до виникнення податкового зобов’язання щодо постачання товарів оподатковуваною особою, яка вважається такою, що отримала та постачила товари відповідно до статті 14а, та постачання товарів такій оподатковуваній особі має місце, а податкове зобов’язання з ПДВ виникає на момент акцепту платежу.

Якщо згідно з умовами, встановленими у статті 138, постачання товарів, пересланих або перевезених до держави-члена, іншої ніж та, в якій починається пересилання чи перевезення товарів, не оподатковують ПДВ або передання товарів до іншої держави-члена оподатковуваною особою для цілей її господарської діяльності не оподатковують ПДВ, то податкове зобов’язання з ПДВ виникає після виставлення рахунку-фактури або після закінчення граничного строку, зазначеного в першому параграфі статті 222, якщо до цього часу рахунок-фактуру не було виставлено.

Статтю 64(1), третій підпараграф статті 64(2) та статтю 65 не застосовують щодо постачань та передання товарів, зазначених у першому параграфі.

Подія, що призводить до виникнення податкового зобов’язання, настає тоді, коли здійснюють придбання товарів у межах Співтовариства.

Придбання товарів у межах Співтовариства вважають здійсненим, якщо постачання подібних товарів вважають виконаним в межах території відповідної держави-члена.

У випадку придбання товарів у межах Співтовариства податкове зобов’язання з ПДВ виникає після виставлення рахунку-фактури або після закінчення граничного строку, зазначеного в першому параграфі статті 222, якщо до цього часу рахунок-фактуру не було виставлено.

Подія, що призводить до виникнення податкового зобов’язання, настає, а податкове зобов’язання з ПДВ виникає в момент імпорту товарів.

1. Якщо після ввезення до Співтовариства товари поміщають в один з режимів чи одну із ситуацій, зазначених у статтях 156, 276 та 277, або в режим тимчасового ввезення (імпортування), що передбачає повне звільнення від імпортних платежів, або в режим зовнішнього транзиту, подія, що призводить до виникнення податкового зобов’язання, настає, а податкове зобов’язання з ПДВ виникає лише тоді, коли завершується перебування товарів в таких режимах чи ситуаціях.

Однак, якщо імпортовані товари оподатковують митними зборами, сільськогосподарськими зборами або рівнозначними обов’язковими платежами, встановленими згідно зі спільною політикою, подія, що призводить до виникнення податкового зобов’язання, настає, а податкове зобов’язання з ПДВ виникає тоді, коли настає подія, що призводить до виникнення податкового зобов’язання, стосовно таких зборів і виникає зобов’язання з їх сплати.

2. Якщо імпортовані товари не підпадають під жоден зі зборів, зазначених у другому підпараграфі параграфа 1, держави-члени застосовують чинні положення, що регулюють митні збори, стосовно події, що призводить до виникнення податкового зобов’язання, та моменту виникнення податкових зобов’язань з ПДВ.

Для цілей цієї Директиви "ринкова вартість" означає повну суму, яку повинен був би сплатити замовник для отримання відповідних товарів або послуг у відповідний час на тому самому етапі реалізації, на якому відбувається постачання товарів або послуг, за умов добросовісної конкуренції постачальникові відповідно до принципу "витягнутої руки" в межах території держави-члена, в якій постачання підлягає оподаткуванню.

Якщо неможливо визначити порівнюване постачання товарів або послуг, то "ринкова вартість" означає:

(1) стосовно товарів - суму, не меншу за ціну купівлі товарів чи подібних товарів або, за відсутності ціни купівлі - собівартість, визначену на момент постачання;

(2) стосовно послуг - суму, не меншу за повну вартість витрат на надання послуги, що виникли в оподатковуваної особи.

Стосовно постачання товарів або послуг, інших ніж зазначені у статтях 74-77, база оподаткування повинна включати усе, що становить винагороду, яку постачальник отримав чи повинен отримати в обмін на постачання від замовника або третьої сторони, включаючи субсидії, безпосередньо пов’язані з ціною постачання.

Без обмеження статті 73, база оподаткування постачання товарів або послуг, що надаються у зв’язку з багатоцільовим ваучером, дорівнює винагороді, сплаченій за ваучер, або, за відсутності інформації про таку винагороду, грошовій вартості, зазначеній на самому багатоцільовому ваучері або у пов’язаній документації, з вирахуванням суми ПДВ, пов’язаної з постаченими товарами або послугами.

Якщо оподатковувана особа використовує товари, що становлять частину її господарських засобів, або розпоряджається ними, або якщо товари утримує оподатковувана особа або її правонаступники, у випадку припинення ведення нею оподатковуваної економічної діяльності, зазначеної у статтях 16 та 18, базою оподаткування повинна бути ціна купівлі товарів чи подібних товарів, або, за відсутності ціни купівлі - собівартість, визначена на момент використання, розпорядження або утримання.

Стосовно постачання послуг, зазначених у статті 26, якщо товари, що становлять частину господарських засобів, використовують для приватних цілей, або послуги надають безоплатно, базою оподаткування повинна бути повна вартість витрат, що виникли у оподатковуваної особи у зв’язку з наданням таких послуг.

Стосовно постачання товарів, яке полягає у їх переданні до іншої держави-члена, базою оподаткування повинна бути ціна купівлі товарів або подібних товарів, або, за відсутності ціни купівлі - собівартість, визначена на момент передання.

Стосовно постачання оподатковуваною особою послуги для цілей її господарської діяльності, як зазначено у статті 27, базою оподаткування повинна бути ринкова вартість постаченої послуги.

База оподаткування включає такі елементи:

(a) податки, мита, збори та обов’язкові платежі, за винятком самого ПДВ;

(b) супутні витрати, такі як витрати на сплату комісії, пакування, перевезення та страхування, які постачальник стягує з замовника.

Для цілей пункту (b) першого параграфа держави-члени можуть вважати витрати, передбачені в окремій угоді, супутніми витратами.

База оподаткування не включає такі елементи:

(a) зниження ціни у вигляді знижки за дострокову оплату;

(b) цінові знижки та часткові повернення коштів, надані замовникові та отримані ним під час постачання;

(c) суми, отримані оподатковуваною особою від замовника, такі як повернення витрат, понесених від імені та в інтересах замовника, та внесених до його бухгалтерського обліку на проміжний рахунок.

Оподатковувана особа повинна надавати підтвердження фактичної суми витрат, зазначених у пункті (c) першого параграфа, і не може відносити на зменшення податкового зобов’язання ПДВ, що міг бути нарахований.

1. Для запобігання ухиленню від оподаткування або уникненню оподаткування держави-члени можуть у будь-якому із зазначених нижче випадків вживати заходів для забезпечення того, щоб базою оподаткування стосовно постачання товарів або послуг із залученням родинних або інших близьких особистих зв’язків, відносин управління, власності, членства, фінансових або юридичних зв’язків, визначених державою-членом, була ринкова вартість:

(a) якщо винагорода є нижчою за ринкову вартість, а одержувач постачання не має повного права на віднесення на зменшення податкового зобов’язання згідно зі статтями 167-171 та статтями 173-177;

(b) якщо винагорода є нижчою за ринкову вартість, постачальник не має повного права на віднесення на зменшення податкового зобов’язання згідно зі статтями 167-171 та статтями 173-177, а постачання підлягає звільненню від оподаткування згідно зі статтями 132, 135, 136, 371, 375, 376, 377, 378(2), 379(2) або статтями 380-390c;

(c) якщо винагорода є вищою за ринкову вартість, а постачальник не має повного права на віднесення на зменшення податкового зобов’язання згідно зі статтями 167-171 та статтями 173-177.

Для цілей першого підпараграфа до юридичних зв’язків можуть належати відносини між працедавцем та найманим працівником чи членами родини працівника або іншими тісно пов’язаними особами.

2. Якщо держави-члени використовують можливість, передбачену в параграфі 1, вони можуть обмежити категорії постачальників або одержувачів, до яких застосовують ці заходи.

3. Держави-члени повинні повідомляти Комітет із ПДВ про національні законодавчі інструменти, ухвалені згідно з параграфом 1, якщо такі інструменти відрізняються від інструментів, дозволених Радою до 13 серпня 2006 року згідно зі статтею 27(1)-(4) Директиви 77/388/ЄЕС, що продовжують діяти згідно з параграфом 1 цієї статті.

Держави-члени, що станом на 1 січня 1993 року не використали можливість застосування зниженої ставки згідно зі статтею 98, можуть, у випадку використання можливості згідно зі статтею 89, передбачити, щоб стосовно постачання витворів мистецтва, як зазначено у додатку III, пункті (26), база оподаткування дорівнювала частині суми, визначеної відповідно до статей 73, 74, 76, 78 та 79.

Частину, зазначену в першому параграфі, визначають у такий спосіб, щоб ПДВ, що підлягає сплаті, дорівнював принаймні 5 % суми, визначеної відповідно до статей 73, 74, 76, 78 та 79.

Держави-члени можуть передбачити, щоб для постачання товарів і послуг база оподаткування включала вартість звільненого від оподаткування інвестиційного золота у розумінні статті 346, яке було надане замовником для використання як основи для оброблення і яке внаслідок цього втрачає статус інвестиційного золота, звільненого від ПДВ, під час постачання таких товарів і послуг. Як вартість повинна використовуватися ринкова вартість інвестиційного золота на момент постачання таких товарів або надання таких послуг.

Стосовно придбання товарів у межах Співтовариства базу оподаткування визначають на основі тих самих елементів, які використовують відповідно до глави 2 для визначення бази оподаткування для постачання тих самих товарів у межах території відповідної держави-члена. У випадку операцій, що їх вважають придбанням у межах Співтовариства товарів, зазначених у статтях 21 і 22, базою оподаткування повинна бути ціна купівлі товарів чи подібних товарів або, за відсутності ціни купівлі - собівартість, визначена на момент постачання.

1. Держави-члени повинні вжити необхідних заходів, щоб забезпечити включення до бази оподаткування акцизного збору, який сплатила або повинна сплатити особа, що здійснює придбання у межах Співтовариства підакцизного продукту, відповідно до пункту (a) першого параграфа статті 78.

2. Якщо після здійснення придбання товарів у межах Співтовариства особа, що придбала товари, отримує відшкодування акцизного збору, сплаченого в державі-члені, в якій почалося пересилання чи перевезення товарів, база оподаткування повинна бути відповідним чином зменшена в державі-члені, на території якої було здійснено придбання.

Стосовно імпортування товарів базою оподаткування повинна бути митна вартість, визначена відповідно до чинних положень Співтовариства.

1. База оподаткування повинна включати такі елементи, якщо їх ще не включено:

(a) податки, мита, збори та інші обов’язкові платежі, які підлягають сплаті за межами держави-члена імпортування, а також ті, які підлягають сплаті на підставі імпорту, окрім ПДВ, що підлягає утриманню;

(b) супутні витрати, такі як витрати на сплату комісії, пакування, перевезення та страхування, понесені до прибуття до першого місця призначення на території держави-члена імпортування, а також витрати, обумовлені перевезенням до іншого місця призначення в межах Співтовариства, якщо таке інше місце відоме на момент настання події, що призводить до виникнення податкового зобов’язання.

2. Для цілей пункту (b) параграфа 1 "перше місце призначення" означає місце, зазначене у вантажній накладній чи в будь-якому іншому документі, за яким здійснюють імпортування товарів до держави-члена імпортування. Якщо таке місце не зазначено, то першим місцем призначення вважають місце першого передання вантажу в державі-члені імпортування.

База оподаткування не включає такі елементи:

(a) зниження ціни у вигляді знижки за дострокову оплату;

(b) знижки та часткові повернення коштів, надані замовникові та отримані ним під час імпортування.

Якщо товари, тимчасово експортовані зі Співтовариства, реімпортують після ремонту, оброблення, адаптації, модернізації чи перероблення за межами Співтовариства, держави-члени повинні вживати заходів для забезпечення дії щодо таких товарів того самого режиму оподаткування ПДВ, який застосовували б щодо них у разі здійснення ремонту, оброблення, адаптації, модернізації чи перероблення на їхній території.

Держави-члени, що станом на 1 січня 1993 року не використали можливість застосування зниженої ставки згідно зі статтею 98, можуть передбачити, щоб база оподаткування стосовно імпортування витворів мистецтва, предметів колекціонування та антикваріату, як визначено в пунктах (2), (3) і (4) статті 311(1), дорівнювала частині суми, визначеної відповідно до статей 85, 86 та 87.

Частину, зазначену в першому параграфі, визначають у такий спосіб, щоб ПДВ, що підлягає сплаті під час імпортування, дорівнював принаймні 5 % суми, визначеної відповідно до статей 85, 86 та 87.

1. У випадку скасування, відмови або повної чи часткової несплати, або в разі зниження ціни після здійснення постачання, база оподаткування повинна бути відповідним чином зменшена згідно з умовами, які повинні визначати держави-члени.

2. У випадку повної або часткової несплати держави-члени можуть відступати від параграфа 1.

1. Якщо елементи, які використовують для визначення бази оподаткування імпорту, виражені у валюті, іншій ніж валюта держави-члена, в якій відбувається визначення вартості, обмінний курс визначають згідно з положеннями Співтовариства щодо розрахування вартості для митних цілей.

2. Якщо елементи, які використовують для визначення бази оподаткування операції, іншої ніж операція із імпортування товарів, виражені у валюті, іншій ніж валюта держави-члена, в якій відбувається визначення вартості, застосовним обмінним курсом повинен бути останній курс продажу, зареєстрований на момент виникнення податкового зобов’язання з ПДВ на найрепрезентативнішому валютному ринку чи ринках відповідних держав-членів, або курс, визначений із покликанням на такий ринок чи такі ринки відповідно до правил, встановлених у цій державі-члені.

Держави-члени повинні натомість прийняти використання останнього обмінного курсу, опублікованого Європейським центральним банком на момент виникнення податкового зобов’язання з ПДВ. Конвертацію валют, інших ніж євро, слід здійснювати з використанням обмінного курсу євро для кожної валюти. Держави-члени можуть вимагати, щоб оподатковувана особа повідомляла їх про використання цієї можливості.

Однак, держави-члени можуть використовувати для деяких операцій, зазначених у першому підпараграфі, або для деяких категорій оподатковуваних осіб обмінний курс, визначений згідно з чинними положеннями Співтовариства щодо розрахування вартості для митних цілей.

Стосовно витрат на пакувальний матеріал, що підлягає поверненню, держава-член може вжити один із таких заходів:

(a) виключити його з розрахування бази оподаткування та вжити необхідних заходів для забезпечення коригування цієї суми в разі неповернення пакувального матеріалу;

(b) включити його до розрахування бази оподаткування та вжити необхідних заходів для забезпечення коригування цієї суми в разі фактичного повернення пакувального матеріалу.

До операцій, що підлягають оподаткуванню, застосовують ставку, чинну на момент події, що призводить до виникнення податкового зобов’язання.

Однак, у зазначених нижче ситуаціях застосовують ставку, чинну на момент виникнення податкового зобов’язання з ПДВ:

(a) у випадках, зазначених у статтях 65 та 66;

(b) у випадку придбання товарів у межах Співтовариства;

(c) у випадках, пов’язаних із імпортуванням товарів, зазначених у другому підпараграфі статті 71(1) та статті 71(2).

1. Ставкою, застосовною до придбання товарів у межах Співтовариства повинна бути ставка, яку застосовують до постачання подібних товарів у межах території відповідної держави-члена.

2. З урахуванням можливості застосування згідно зі статтею 103(1) зниженої ставки на імпортування витворів мистецтва, предметів колекціонування чи антикваріату, ставкою, застосовною до імпортування товарів, повинна бути ставка, яку застосовують до постачання подібних товарів у межах території держави-члена.

У разі зміни ставок держави-члени можуть, у випадках, зазначених у статтях 65 та 66, вносити корективи для врахування ставки, застосовної на момент постачання товарів або послуг.

Держави-члени можуть також ухвалювати всі необхідні перехідні заходи.

Держави-члени застосовують стандартну ставку ПДВ, яку кожна держава-член повинна встановлювати як відсоток від бази оподаткування, і яка повинна бути однаковою як для постачання товарів, так і для постачання послуг.

Стандартна ставка не може бути нижчою 15 %.

1. Держави-члени можуть застосовувати максимум дві знижені ставки.

Знижені ставки слід встановлювати як відсоток від бази оподаткування, який не повинен бути нижчим за 5 % та застосовується тільки для постачання поварів і послуг, перелічених у додатку III.

Держави-члени можуть застосовувати знижені ставки до постачання товарів або послуг, віднесених максимум до 24 пунктів у додатку III.

2. Держави члени можуть, додатково до двох знижених ставок, зазначених у параграфі 1 цієї статті, застосовувати знижену ставку, що є нижчою мінімального рівня 5 %, та звільнення від оподаткування, що передбачає віднесення на зменшення податкового зобов’язання з ПДВ, сплаченого на попередньому етапі, до постачання товарів або послуг, віднесених максимум до семи пунктів у додатку III.

Знижена ставка, що є нижчою мінімального рівня 5 %, та звільнення від оподаткування, що передбачає віднесення на зменшення податкового зобов’язання з ПДВ, сплаченого на попередньому етапі, може застосовуватися тільки до постачання товарів або послуг, віднесених до таких пунктів додатку III:

(a) пункти (1)-(6) та (10c);

(b) будь-який інший пункт додатку III, що підпадає під варіанти, передбачені у статті 105a(1).

Для цілей пункту (b) другого підпараграфа цього параграфа, операція щодо житлового фонду, вказана у статті 105a(1), другому підпараграфі, розглядається як така, що підпадає під додаток III, пункт (10).

Держави члени що застосовують, станом та 1 січня 2021 року, знижені ставки, що є нижчими мінімального рівня 5 %, або надають звільнення від оподаткування, що передбачають віднесення на зменшення податкового зобов’язання з ПДВ, сплаченого на попередньому етапі, до постачання товарів або послуг, віднесених більш ніж до семи пунктів додатку III, обмежують застосування таких знижених ставок або надання такого звільнення для дотримання першого підпараграфа цього параграфа до 1 січня 2032 року або до ухвалення остаточних заходів, зазначених у статті 402, залежно від того, що настане раніше. Держави-члені вільні визначати, до якого постачання товарів або послуг вони продовжуватимуть застосовувати такі знижені ставки або надавати такі винятки.

3. Знижені ставки та звільнення, вказані у параграфі 1 та 2 цієї статті, не застосовуються до послуг, що їх надають електронними засобами, окрім тих, що перелічені у додатку III, пунктах (6), (7), (8) і (13).

4. Під час застосування знижених ставок та звільнень, передбачених у цій Директиві, держави-члени можуть використовувати Комбіновану номенклатуру або статистичну класифікацію продуктів за видом діяльності, або і те, і те, для того, щоб точно визначити охоплення відповідної категорії.

До 31 грудня 2028 року та кожні п’ять років після вказаної дати Комісія подає Раді звіт про сферу застосування додатка III, разом з відповідними пропозиціями, у разі необхідності.

1. Якщо державі-члену був наданий дозвіл відповідно до статті 53, першого параграфу, Директиви Ради 2009/132/ЄС (- 1) застосовувати звільнення від оподаткування до товарів, імпортованих на користь жертв катастроф, така держава-член може надати звільнення від оподаткування, що передбачають віднесення на зменшення податкового зобов’язання з ПДВ, сплаченого на попередньому етапі, на тих самих умовах, стосовно придбання в межах Співтовариства та постачання таких товарів і послуг, пов’язаних з такими товарами, включаючи послуги оренди.

2. Держава-член, яка бажає застосувати заходи, передбачені параграфом 1, повинна повідомити Комітет із ПДВ.

3. Якщо товари або послуги, придбані організаціями, які користуються звільненням від оподаткування, встановленим у параграфі 1 цієї статті, або використовуються для цілей, відмінних від встановлених у розділі VIII, главі 4 Директиви 2009/132/ЄС, використання таких товарів або послуг оподатковується ПДВ відповідно до умов, застосовних на момент, коли умови звільнення від оподаткування більше не виконуються.

1. Держави-члени можуть передбачити, щоб знижену ставку або одну зі знижених ставок, які вони застосовують відповідно до статей 98 та 99, також застосовували до імпортування витворів мистецтва, предметів колекціонування та антикваріату, як визначено у пунктах (2), (3) та (4) статті 311(1).

2. Якщо Держави-члени використовують можливість, передбачену в параграфі 1, вони також можуть застосовувати знижену ставку до таких операцій:

(a) постачання витворів мистецтва особою, що їх створила, або її правонаступниками;

(b) постачання витворів мистецтва на нерегулярній основі оподатковуваною особою, іншою ніж оподатковуваний дилер, якщо витвори мистецтва було імпортовано власне оподатковуваною особою або якщо їх постачання оподатковуваній особі здійснила особа, що їх створила, або її правонаступники, або якщо вони надали їй право на віднесення на зменшення податкового зобов’язання з ПДВ у повному обсязі.

1. Австрія може застосовувати в громадах Юнггольц та Міттельберг (Малий Вальзерталь) другу стандартну ставку, що є нижчою за відповідну ставку, яку застосовують на решті території Австрії, але не меншою 15 %.

2. У департаментах Лесбос, Хіос, Самос, Додеканес та Кіклади, а також на островах Тасос, Північні Споради, Самотракія та Скірос Греція може застосовувати ставки, до 30 % нижчі за відповідні ставки, які застосовують в материковій Греції.

3. У випадку операцій, які здійснюють в автономних регіонах Азорських островів та острова Мадейра, а також прямого імпортування до зазначених регіонів Португалія може застосовувати ставки, нижчі за ті, які застосовні на материковій території.

4. Португалія може застосовувати одну з двох знижених ставок, передбачених у статті 98(1), до зборів за проїзд через мости в районі Лісабона.

1. Держави-члени, що відповідно до законодавства Союзу станом на 1 січня 2021 року застосовували знижені ставки, нижчі мінімуму, встановленого у статті 98(1), або надавали звільнення від оподаткування з правом на віднесення на зменшення податкового зобов’язання з ПДВ, сплаченого на попередньому етапі, до постачання товарів або послуг, перелічених у пунктах, окрім додатку III, пунктів (1)-(6) та (10c), можуть, відповідно до статті 98(2), і надалі застосовувати такі знижені ставки або надавати такі звільнення, без обмеження параграфа 4 цієї статті.

Держави-члени, що відповідно до законодавства Союзу станом на 1 січня 2021 року застосовували знижені ставки, нижче мінімуму, встановленого у статті 98(1), до операцій щодо житлового фонду, що не є частиною соціальної політики, можуть, відповідно до статті 98(2), і надалі застосовувати такі знижені ставки.

Держави-члени повідомляють Комітету із ПДВ текст основних положень національного законодавства та умови застосування знижених ставок та звільнення стосовно статті 98(2), другого підпараграфа, пункту (b), не пізніше 7 липня 2022 року.

Без обмеження параграфа 4 цієї статті, знижені ставки, нижче мінімуму, встановленого у статті 98(1), або звільнення від оподаткування з правом на віднесення на зменшення податкового зобов’язання з ПДВ, сплаченого на попередньому етапі, можуть застосовуватися іншими державами-членами відповідно до статті 98(2), першого підпараграфа, до такого самого постачання товарів або послуг, що й товари або послуги, зазначені у першому і другому підпараграфі цього параграфа та на тих самих умовах, що й умови, застосовні 1 січня 2021 року у державах-членах, зазначених у першому і другому підпараграфах цього параграфа.

2. Держави-члени, що відповідно до законодавства Союзу станом на 1 січня 2021 року застосовували знижені ставки, нижчі 12 %, включаючи знижені ставки, нижчі мінімуму, встановленого у статті 98(1) або надавали звільнення від оподаткування з правом на віднесення на зменшення податкового зобов’язання з ПДВ, сплаченого на попередньому етапі, до постачання товарів або послуг, відмінних від тих, що перелічені у додатку III, можуть, відповідно до статті 98(1) та (2), і надалі застосовувати такі знижені ставки або надавати звільнення до 1 січня 2032 року або до ухвалення остаточних заходів, зазначених у статті 402, залежно від того, що настане раніше, без обмеження параграфа 4 цієї статті.

3. Держави-члени, що відповідно до законодавства Союзу станом на 1 січня 2021 року застосовували знижені ставки, не нижчі 12 % до постачання товарів або послуг, відмінних від тих, що перелічені у додатку III, можуть, відповідно до статті 98(1), першого підпараграфа, і надалі застосовувати такі знижені ставки, без обмеження параграфа 4 цієї статті.

Держави-члени повідомляють Комітету із ПДВ текст основних положень національного законодавства та умови застосування знижених ставок, зазначених у першому підпараграфі цього параграфа, не пізніше 7 липня 2022 року.

Без обмеження параграфа 4 цієї статті, знижені ставки, не нижчі 12 %, можуть застосовуватися іншими державами-членами відповідно до статті 98(1), першого підпараграфа, до такого самого постачання товарів або послуг, що й товари або послуги, зазначені у першому підпараграфі цього параграфа, та на тих самих умовах, що застосовні 1 січня 2021 року у державах-членах, зазначених у першому підпараграфі цього параграфа.

4. Як відступ від параграфів 1, 2 і 3, знижені ставки або звільнення від оподаткування з правом на віднесення на зменшення податкового зобов’язання з ПДВ, сплаченого на попередньому етапі, до викопного палива, інших товарів з подібним впливом на викиди парникових газів, таких як торф та деревина, що використовується як дрова, припиняють застосовувати до 1 січня 2030 року. Знижені ставки або звільнення від оподаткування з правом на віднесення на зменшення податкового зобов’язання з ПДВ, сплаченого на попередньому етапі, до хімічних пестицидів або хімічних добрив припиняють застосовувати до 1 січня 2032 року.

5. Держави-члени, які відповідно до четвертого підпараграфа параграфа 1 цієї статті, третього підпараграфа параграфа 3 цієї статті та статті 105b, бажають застосовувати знижені ставки, не нижчі 12 %, знижені ставки, нижчі мінімуму, встановленого у статті 98(1), або звільнення від оподаткування з правом на віднесення на зменшення податкового зобов’язання з ПДВ, сплаченого на попередньому етапі, до 7 жовтня 2023 року ухвалюють детальні правила, що регулюють реалізацію таких можливостей. Вони надсилають Комітету із ПДВ текст основних положень національного законодавства, які вони ухвалили.

6. До 1 липня 2025 року на підставі інформації, наданої державами-членами, Комісія представляє Раді звіт з вичерпним списком, в якому вказані товари і послуги, зазначені у параграфах 1 та 3 цієї статті та статті 105b, до яких у державах-членах застосовуються знижені ставки, включаючи знижені ставки, нижчі мінімуму, встановленого у статті 98(1), або звільнення від оподаткування з правом на віднесення на зменшення податкового зобов’язання з ПДВ, сплаченого на попередньому етапі.

Держави-члени, що відповідно до законодавства Союзу станом на 1 січня 2021 року застосовували знижені ставки, не нижче мінімуму в розмірі 5 %, до операцій щодо житлового фонду, що не є частиною соціальної політики, можуть, відповідно до статті 98(1), першого підпараграфа, і надалі застосовувати такі знижені ставки. У такому випадку знижені ставки, які повинні застосовуватися до таких операції, станом на 1 січня 2042 повинні становити не менше 12 %.

Держави-члени повідомляють Комітету із ПДВ текст основних положень національного законодавства та умови застосування знижених ставок, зазначених у першому параграфі, не пізніше 7 липня 2022 року.

Знижена ставка, не нижча 12 %, може застосовуватися іншими державами-членами відповідно до статті 98(1), першого підпараграфу, до операцій, зазначених у першому параграфі цієї статті, на тих самих умовах, що й умови, застосовні 1 січня 2021 року у державах-членах, зазначених у першому параграфі цієї статті.

Для цілей статті 98(1), третього підпараграфа, операції, зазначені у цій статті, розглядаються як такі, що підпадають під додаток III, пункт (10).

1. Держави-члени можуть вживати один з таких заходів:

(a) застосовувати знижену ставку для постачання медичних виробів для діагностування COVID-19 in vitro та послуг, тісно пов’язаних з такими виробами;

(b) надавати звільнення від оподаткування, що передбачає віднесення на зменшення податкового зобов’язання з ПДВ, сплаченого на попередньому етапі, стосовно постачання медичних виробів для діагностування COVID-19 in vitro та послуг, тісно пов’язаних з такими виробами.

Лише медичні вироби для діагностування COVID-19 in vitro, що відповідають застосовним вимогам, встановленим у Директиві Європейського Парламенту і Ради 98/79/ЄЕС (-2) або Регламенті Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 2017/746 (-3), а також іншому застосовному законодавству Союзу є прийнятними для заходів, передбачених першим підпараграфом.

2. Держави-члени можуть надавати звільнення від оподаткування, що передбачає віднесення на зменшення податкового зобов’язання з ПДВ, сплаченого на попередньому етапі, стосовно постачання вакцин від COVID-19 та послуг, тісно пов’язаних з такими вакцинами.

Лише вакцини від COVID-19, дозволені Комісією або держаною-членом, є прийнятними для звільнення від оподаткування, передбаченого першим підпараграфом.

3. Ця стаття застосовується з 31 грудня 2022 року.

Звільнення від оподаткування, передбачені у главах 2-9, застосовують без обмеження інших положень Співтовариства та відповідно до умов, які держави-члени повинні встановлювати для цілей забезпечення правильного й прямого застосування таких звільнень та запобігання будь-яким можливим ухиленням, уникненням чи зловживанням.

1. Держави-члени повинні звільняти від оподаткування такі операції:

(a) постачання публічними поштовими службами послуг, інших ніж послуги пасажирських перевезень та телекомунікаційні послуги, а також постачання пов’язаних з ними товарів;

(b) лікарняний і медичний догляд та тісно пов’язані з ним види діяльності, здійснювані органами, що регулюються публічним правом, або, за соціальних умов, порівнюваних із тими, які є застосовними до органів, що регулюються публічним правом - лікарнями, медичними або діагностичними центрами та іншими належним чином визнаними закладами подібного характеру;

(c) надання медичної допомоги у рамках здійснення професійної медичної та парамедичної діяльності, як визначено у відповідній державі-члені;

(d) постачання людських органів, крові та молока;

(e) постачання послуг зубними техніками в рамках їхньої професійної діяльності, а також постачання зубних протезів стоматологами та зубними техніками;

(f) постачання послуг незалежними групами осіб, що провадять діяльність, звільнену від ПДВ, або діяльність, стосовно якої вони не є оподатковуваними особами, для надання їхнім членам послуг, безпосередньо необхідних для проведення такої діяльності, якщо такі групи вимагають від своїх членів лише точного відшкодування їхньої частки спільних витрат, та за умови, що таке звільнення від оподаткування навряд чи призведе до спотворення конкуренції;

(g) постачання послуг та товарів, тісно пов’язаних із соціальним забезпеченням та соціальним захистом, включно з тими, які постачають будинки для людей похилого віку, органи, що регулюються публічним правом, або інші органи, визнані відповідною державою-членом такими, що працюють в інтересах соціального добробуту;

(h) постачання послуг та товарів, тісно пов’язаних із захистом дітей та молоді органами, що регулюються публічним правом, або іншими організаціями, визнаними відповідною державою-членом такими, що працюють в інтересах соціального добробуту;

(i) надання освітніх послуг для дітей або молоді, освітніх послуг у школах або університетах, професійного навчання або професійної перепідготовки, включаючи постачання тісно пов’язаних з ними послуг і товарів органами, що регулюються публічним правом, які мають такі завдання, або іншими організаціями, визнаними відповідною державою-членом такими, що мають подібні цілі;

(j) приватна навчальна діяльність учителів, що охоплює програму шкільної або вищої освіти;

(k) надання персоналу релігійними або філософськими установами для цілей діяльності, зазначеної у пунктах (b), (g), (h) та (i), а також для цілей духовного добробуту;

(l) постачання послуг та постачання тісно пов’язаних з ними товарів неприбутковими організаціями для цілей політичного, профспілкового, релігійного, патріотичного, філософського, філантропічного або громадянського характеру їхнім членам у їхніх спільних інтересах в обмін на передплату, встановлену відповідно до їхніх правил, за умови, що таке звільнення від оподаткування навряд чи призведе до спотворення конкуренції;

(m) постачання деяких послуг, тісно пов’язаних зі спортом або фізичним вихованням, неприбутковими організаціями особам, що беруть участь у спортивній діяльності чи у фізичному вихованні;

(n) постачання деяких культурних послуг та товарів, тісно пов’язаних із ними, органами, що регулюються публічним правом, або іншими органами у сфері культури, визнаними відповідною державою-членом;

(o) постачання послуг і товарів організаціями, діяльність яких звільнена від оподаткування згідно з пунктами (b), (g), (h), (i), (l), (m) та (n), у зв’язку із організацією заходів із залучення коштів лише для їхніх власних потреб, за умови, що таке звільнення навряд чи призведе до спотворення конкуренції;

(p) постачання відповідним чином уповноваженими органами послуг з перевезення для хворих або травмованих осіб за допомогою спеціально призначених для цієї мети транспортних засобів;

(q) діяльність, інша ніж діяльність комерційного характеру, здійснювана суспільними органами радіомовлення та телевізійного мовлення.

2. Для цілей пункту (o) параграфа 1 держави-члени можуть впроваджувати будь-які необхідні обмеження, зокрема стосовно кількості заходів або суми надходжень, що дають право на звільнення від оподаткування.

Держави-члени можуть передбачити, щоб до надання кожного зі звільнень від оподаткування, передбачених пунктами (b), (g), (h), (i), (l), (m) та (n) статті 132(1) органам, іншим ніж органи, що регулюються публічним правом, в кожному конкретному випадку застосовувалася одна або декілька таких умов:

(a) відповідні органи не повинні мати на меті систематичне отримання прибутку, а будь-які надлишки, що виникають, не повинні підлягати розподілу, а повинні направлятися для продовження надання послуг чи покращення їх надання;

(b) управління такими органами та їх адміністрування повинне здійснюватися в основному на добровільних засадах особами, що не мають прямого або опосередкованого інтересу ані самі, ані через посередників, в результатах відповідної діяльності;

(c) такі органи повинні встановлювати ціни, затверджені органами публічної влади, або ціни, що не перевищують таких затверджених цін, або, стосовно послуг, що не підлягають затвердженню - ціни, нижчі від тих, що встановлені за подібні послуги комерційними підприємствами, які є платниками ПДВ;

(d) звільнення від оподаткування не повинні призводити до спотворення конкуренції на шкоду комерційним підприємствам, що є платниками ПДВ.

Держави-члени, що, згідно з додатком E до Директиви 77/388/ЄЕС, станом на 1 січня 1989 року, справляли ПДВ з операцій, зазначених у статті 132(1)(m) та (n), можуть також застосовувати умови, передбачені у пункті (d) першого параграфа цієї статті, в разі надання звільнення для такого постачання товарів або послуг органами, що регулюються публічним правом.

Постачання товарів або послуг не підлягає звільненню від оподаткування, як передбачено у пунктах (b), (g), (h), (i), (l), (m) та (n) статті 132(1) в таких випадках:

(a) якщо таке постачання не є суттєвим для здійснення операцій, що підлягають звільненню від оподаткування;

(b) якщо основною метою постачання є отримання додаткового доходу для відповідного органу шляхом здійснення операцій, що створюють пряму конкуренцію операціям комерційних підприємств, які є платниками ПДВ.

1. Держави-члени повинні звільняти від оподаткування такі операції:

(a) операції страхування та перестрахування, включаючи пов’язані з ними послуги, які надають страхові брокери та страхові агенти;

(b) надання кредиту і посередництво щодо надання кредиту, а також управління кредитом особою, що його надає;

(c) посередництво щодо кредитних гарантій чи гарантій при наданні грошових коштів або укладення будь-яких угод щодо них, а також управління кредитними гарантіями особою, що надає кредит;

(d) операції, включаючи посередництво, пов’язані з депозитними та поточними рахунками, платежами, переказами, боргами, чеками та іншими обіговими інструментами, але за винятком стягнення боргів;

(e) операції, включаючи посередництво, пов’язані з валютою, банкнотами і монетами, які використовують як законний платіжний засіб, окрім предметів колекціонування, тобто золотих, срібних та інших металевих монет і банкнот, які зазвичай не використовують як законний платіжний засіб, або нумізматичних монет;

(f) операції, включаючи посередництво, але не управління чи відповідальне зберігання, з акціями, частками в компаніях або асоціаціях, борговими та іншими цінними паперами, але за виключенням правоустановчих документів на товари, а також прав або цінних паперів, зазначених статті 15(2);

(g) управління спеціальними інвестиційними фондами, визначеними державами-членами;

(h) постачання за номінальною вартістю поштових марок, дійсних для використання в поштовому обігу на відповідній території, фіскальних марок та інших подібних марок;

(i) парі, лотереї та інші форми грального бізнесу, на умовах і з урахуванням обмежень, встановлених кожною державою-членом;

(j) постачання будівлі або її частин, а також землі, на якій вона розташована, інше ніж постачання, зазначене у пункті (a) статті 12(1);

(k) постачання незабудованої землі, інше ніж постачання землі під забудову, як зазначено в пункті (b) статті 12(1);

(l) надання нерухомого майна в лізинг або в оренду.

2. Звільнення від оподаткування, передбачене в пункті (l) параграфа 1, не охоплює:

(a) надання послуг розміщення, як визначено у законодавстві держав-членів, у готельному секторі або в секторах із подібною функцією, включаючи надання послуг розміщення на базах відпочинку чи в місцях, облаштованих під кемпінги;

(b) надання в оренду приміщень і майданчиків для паркування транспортних засобів;

(c) надання в оренду стаціонарного обладнання та машин;

(d) найм сейфів.

Держави-члени можуть застосовувати додаткові винятки з обсягу звільнення від оподаткування, зазначеного в пункті (l) параграфа 1.

Держави-члени повинні звільняти від оподаткування такі операції:

(a) постачання товарів, які використовують лише для цілей діяльності, звільненої від оподаткування згідно зі статтями 132, 135, 371, 375, 376 та 377, статтею 378(2), статтею 379(2) та статтями 380-390с, якщо такі товари не дають підстав для віднесення на зменшення податкового зобов’язання;

(b) постачання товарів, на момент придбання або застосування яких ПДВ не підлягав віднесенню на зменшення податкового зобов’язання згідно зі статтею 176.

Якщо вважають, що оподатковувана особа отримала та постачила товари відповідно до статті 14a(2), держави-члени звільняють від оподаткування постачання цих товарів такій оподаткованій особі.

1. Держави-члени можуть надавати оподатковуваним особам право обирати спосіб оподаткування стосовно таких операцій:

(a) фінансових операцій, зазначених у пунктах (b)-(g) статті 135(1);

(b) постачання будівлі або її частин, а також земельної ділянки, на якій вона розташована, інше ніж постачання, зазначене у пункті (a) статті 12(1);

(c) постачання незабудованої землі, інше ніж постачання землі під забудову, зазначене в пункті (b) статті 12(1);

(d) надання нерухомого майна в лізинг або в оренду.

2. Держави-члени повинні встановлювати детальні правила, що регулюють реалізацію можливості вибору, передбаченої в параграфі 1.

Держави-члени можуть обмежувати обсяг такого права вибору.

1. Держави-члени повинні звільняти від оподаткування постачання товарів, пересланих чи перевезених до місця призначення за межами їхньої території, але в межах Співтовариства, продавцем або особою, що здійснює придбання товарів, чи в їхніх інтересах, якщо виконані такі умови:

(a) товари постачають іншій оподатковуваній особі або неоподатковуваній юридичній особі, що діє як така, в державі-члені, іншій ніж та, в якій розпочинається пересилання або перевезення товарів;

(b) оподатковувана особа або неоподатковувана юридична особа, якій здійснюють постачання, ідентифікована для цілей ПДВ в державі-члені, іншій ніж та, в якій розпочинається відправлення або перевезення товарів, та вказала цей ідентифікаційний номер платника ПДВ постачальнику.

1a. Виключання, передбачені в параграфі 1, не застосовують, якщо постачальник не виконав зобов’язання, передбачені в статтях 262 та 263, щодо надання зведеного звіту або якщо поданий ним зведений звіт не містить точної інформації щодо цього постачання, як вимагається відповідно до статті 264, крім випадків, коли постачальник може задовільним для компетентних органів чином виправдати таке невиконання.

2. Додатково до постачання товарів, зазначеного у параграфі 1, держави-члени повинні звільняти від оподаткування такі операції:

(a) постачання нових транспортних засобів, пересланих чи перевезених покупцеві до місця призначення за межами їхньої відповідної території, але в межах Співтовариства, продавцем або покупцем, чи за їх дорученням, для оподатковуваних осіб або неоподатковуваних юридичних осіб, придбання якими товарів у межах Співтовариства не оподатковують ПДВ згідно зі статтею 3(1), або для будь-якої іншої неоподатковуваної особи;

(b) постачання підакцизних продуктів, які пересилають чи перевозять до місця призначення за межами їхньої відповідної території, але в межах Співтовариства покупцеві продавцем або покупцем чи в їхніх інтересах для оподатковуваних осіб або неоподатковуваних юридичних осіб, чиї придбання у межах Співтовариства товарів, інших ніж підакцизні продукти, не оподатковують ПДВ згідно зі статтею 3(1), якщо такі продукти було переслано або перевезено відповідно до статті 7(4) та (5) або статті 16 Директиви 92/12/ЄЕС;

(c) постачання товарів, яке полягає в переданні до іншої держави-члена, і яке отримало б право на звільнення від оподаткування згідно з параграфом 1 та пунктами (a) і (b), якби здійснювалося в інтересах іншої оподатковуваної особи.

1. Звільнення від оподаткування, передбачене у статті 138(1), не застосовують до постачання товарів, яке здійснюють оподатковувані особи, що підпадають під звільнення від оподаткування для малих підприємств, передбачене у статтях 282-292.

Так само це звільнення не застосовують до постачання товарів оподатковуваним особам або неоподатковуваним юридичним особам, придбання товарів якими у межах Співтовариства не підлягають оподаткуванню ПДВ згідно зі статтею 3(1).

2. Звільнення від оподаткування, передбачене у статті 138(2)(b), не застосовують до постачання підакцизних продуктів оподатковуваним особам, що підпадають під звільнення від оподаткування для малих підприємств, передбачене у статтях 282-292.

3. Звільнення від оподаткування, передбачене в статті 138(1) та (2)(b) і (c), не застосовують до постачання товарів, які підлягають оподаткуванню ПДВ згідно з маржинальною схемою, передбаченою у статтях 312-325 або за спеціальними положеннями щодо продажу з публічних торгів.

Звільнення від оподаткування, передбачене у статті 138(1) та (2)(c), не застосовують до постачання вживаних транспортних засобів, визначених у статті 327(3), які підлягають оподаткуванню ПДВ згідно з перехідними положеннями для вживаних транспортних засобів.

Держави-члени повинні звільняти від оподаткування такі операції:

(a) придбання у межах Співтовариства товарів, постачання яких оподатковуваними особами за будь-яких обставин було б звільнене від оподаткування на їхній відповідній території;

(b) придбання у межах Співтовариства товарів, імпортування яких за будь-яких обставин було би звільнене від оподаткування згідно з пунктами (a), (b) і (c), а також пунктами (e)-(l) статті 143(1);

(c) придбання товарів у межах Співтовариства, за якого, згідно зі статтями 170 та 171, особа, що здійснює придбання товарів, за будь-яких обставин мала б право на повне відшкодування ПДВ згідно зі статтею 2(1)(b).

Кожна держава-член повинна вжити спеціальних заходів для забезпечення того, щоб зобов’язання з ПДВ не нараховували в разі придбання товарів у межах Співтовариства на її території, здійснюване відповідно до статті 40, якщо виконані такі умови:

(a) придбання товарів здійснює оподатковувана особа, що не має осідку у відповідній державі-члені, але ідентифікована для цілей ПДВ в іншій державі-члені;

(b) придбання товарів здійснює для цілей подальшого постачання цих товарів у відповідній державі-члені оподатковувана особа, зазначена у пункті (a);

(c) товари, придбані в такий спосіб оподатковуваною особою, зазначеною у пункті (a), безпосередньо пересилають чи перевозять з держави-члена, іншої ніж та, в якій вона ідентифікована для цілей ПДВ, особі, якій вона повинна здійснити подальше постачання;

(d) особа, якій повинне бути здійснене подальше постачання, є іншою оподатковуваною особою або неоподатковуваною юридичною особою, ідентифікованою для цілей ПДВ у відповідній державі-члені;

(e) особу, зазначену в пункті (d), було призначено, згідно зі статтею 197, особою, відповідальною за сплату ПДВ, що підлягає сплаті за постачання, здійснюване оподатковуваною особою, що не має осідку в державі-члені, в якій податок підлягає сплаті.

Держави-члени повинні звільняти від оподаткування постачання послуг з перевезення товарів у межах Співтовариства на острови, що становлять автономні регіони Азорських островів та острова Мадейра, та з цих островів, а також постачання послуг з перевезення товарів між цими островами.

1. Держави-члени повинні звільняти від оподаткування такі операції:

(a) остаточне імпортування товарів, постачання яких оподатковуваною особою за будь-яких обставин було б звільнене від оподаткування на їхній відповідній території;

(b) остаточне імпортування товарів, що регулюється Директивами Ради 69/169/ЄЕС (- 4), 83/181/ЄEC (- 5) та 2006/79/ЄC (- 6);

(c) остаточне імпортування товарів, що перебувають у вільному обігу, з третьої території, що становить частину митної території Співтовариства, які б мали право на звільнення від оподаткування згідно з пунктом (b), якби їх імпортували в розумінні першого параграфа статті 30;

(ca) імпортування товарів за умови, що ПДВ декларують за спеціальною схемою відповідно до глави 6, секції 4 розділу XII, та що індивідуальний ідентифікаційний номер платника ПДВ для застосування спеціальної схеми постачальника або посередника, що діє в його інтересах, присвоєний згідно зі статтею 369q, було надано компетентному митному підрозділу держави-члена імпортування щонайпізніше на момент подання імпортної декларації;

(d) імпортування товарів, які пересилають або перевозять з третьої території або третьої країни до держави-члена, іншої ніж та, в якій закінчується пересилання або перевезення товарів, якщо постачання таких товарів імпортером, призначеним або визнаним відповідальним за сплату ПДВ згідно зі статтею 201, звільняється від ПДВ згідно зі статтею 138;

(e) реімпорт товарів особою, що їх експортувала, у стані, в якому вони були експортовані, якщо такі товари звільнено від митних зборів;

(f) імпортування товарів, звільнених від митних зборів згідно з дипломатичними та консульськими домовленостями;

(fa) імпортування товарів Європейським Співтовариством, Європейським Співтовариством з атомної енергії, Європейським центральним банком або Європейським інвестиційним банком чи органами, створеними Співтовариствами, до яких застосовують Протокол від 8 квітня 1965 року про привілеї та імунітети Європейських Співтовариств, в межах та згідно з умовами цього Протоколу та угод про його імплементацію або угод про штаб-квартири, якщо це не призводить до спотворення конкуренції;

(fb) імпортування товарів Комісією або агенцією чи органом, створеними відповідно до законодавства Союзу, якщо Комісія або така агенція чи орган імпортує такі товари на виконання завдань, покладених на них відповідно до законодавства Союзу для реагування на пандемію COVID-19, за виключенням випадків, коли імпортовані товари використовуються, відразу або на пізнішу дату, для цілей подальшого постачання за винагороду Комісією або такою агенцією чи органом;

(g) імпортування товарів міжнародними організаціями, іншими ніж зазначені у пункті (fa), визнаними як такі органами публічної влади держави-члена ведення діяльності, або членами таких організацій, у межах та згідно з умовами, встановленими міжнародними конвенціями про створення таких організацій або угодами стосовно їхніх штаб-квартир;

(ga) імпортування товарів до держав-членів збройними силами інших держав-членів для використання такими збройними силами чи цивільним персоналом, який їх супроводжує, або для постачання до їхніх буфетів чи їдальнь, якщо такі збройні сили беруть участь у оборонних діях, які виконують для імплементації діяльності Союзу відповідно до спільної безпекової та оборонної політики;

(h) імпортування товарів до держав-членів, що є сторонами Північноатлантичного Договору, збройними силами інших держав, що є сторонами цього Договору, для використання такими збройними силами чи цивільним персоналом, який їх супроводжує, або для постачання до їхніх буфетів чи їдальнь, якщо такі збройні сили беруть участь у спільних оборонних діях;

(i) імпортування товарів збройними силами Великої Британії, що базуються на острові Кіпр згідно з Угодою про утворення Республіки Кіпр від 16 серпня 1960 року, призначених для використання такими збройними силами чи цивільним персоналом, який їх супроводжує, або для постачання до їхніх буфетів чи їдальнь;

(j) імпортування улову до портів морськими риболовними підприємствами без оброблення або після оброблення задля консервування, для цілей реалізації, але перед постачанням;

(k) імпортування золота центральними банками;

(l) імпортування газу через систему постачання природного газу або будь-яку мережу, з’єднану з такою системою або відведену від судна, що перевозить газ до системи постачання природного газу або будь-яку трубопровідну мережу, ввіз електроенергії або теплової чи охолоджувальної енергії через опалювальні або охолоджувальні мережі;

2. Звільнення від оподаткування, передбачене в параграфі 1(d), застосовують у випадках, коли після імпортування товарів відбувається постачання товарів, звільнених від оподаткування згідно зі статтею 138(1) та (2)(c), лише якщо на момент імпортування імпортер надав компетентним органам держави-члена імпорту принаймні таку інформацію:

(a) свій ідентифікаційний номер платника ПДВ, виданий у державі-члені імпортування, або ідентифікаційний номер платника ПДВ його податкового представника, зобов’язаного сплачувати ПДВ, виданий у державі-члені імпортування;

(b) ідентифікаційний номер платника ПДВ замовника, якому постачають товари відповідно до статті 138(1), виданий в іншій державі-члені, або його власний ідентифікаційний номер платника ПДВ, виданий у державі-члені, в якій закінчується пересилання або перевезення товарів, якщо товари підлягають переданню відповідно до статті 138(2)(c);

(c) докази того, що ввезені товари призначено для перевезення або пересилання з держави-члена імпортування до іншої держави-члена.

Однак, держави-члени можуть передбачити, щоб докази, зазначені в пункті (c), потрібно було пред’являти компетентним органам лише на їх вимогу.

3. Якщо умови звільнення від оподаткування, встановлені в параграфі 1, пункті (fb), більше не застосовуються, Комісія або агенція чи відповідний орган інформують державу-члена, у якій застосовувалося звільнення від оподаткування, а імпортування таких товарів підлягає оподаткуванню ПДВ відповідно до умов, застосовних на той момент.

Держави-члени повинні звільняти від оподаткування постачання послуг, пов’язаних із імпортуванням товарів, якщо вартість таких послуг включають до бази оподаткування відповідно до статті 86(1)(b).

1. Комісія повинна, за доцільності, якнайшвидше надати Раді пропозиції, розроблені для розмежування обсягу звільнень від оподаткування, передбачених у статтях 143 і 144, та встановити детальні правила їх імплементації.

2. До набуття чинності правилами, зазначеними у параграфі 1, держави-члени можуть дотримуватись своїх чинних національних положень.

Держави-члени можуть адаптувати свої національні положення для мінімізації спотворень конкуренції та, зокрема, запобігання неоподаткуванню або подвійному оподаткуванню в межах Співтовариства.

Держави-члени можуть використовувати будь-які адміністративні процедури, які вони вважають найдоцільнішими для забезпечення звільнення від оподаткування.

3. Держави-члени повинні нотифікувати Комісії, яка відповідно повинна інформувати інші держави-члени, положення чинного національного законодавства, якщо вони ще не були нотифіковані, а також положення, які вони ухвалюють згідно з параграфом 2.

1. Держави-члени повинні звільняти від оподаткування такі операції:

(a) постачання товарів, які пересилаються або перевозяться до місця призначення за межами Співтовариства продавцем або в його інтересах;

(b) постачання товарів, які пересилаються або перевозяться до місця призначення за межами Співтовариства замовником або в інтересах замовника, що не має осідку на їхній відповідній території, за винятком товарів, які перевозить сам замовник для обладнання, заправлення і забезпечення провізією прогулянкових суден та приватних повітряних суден або будь-яких інших транспортних засобів для приватних цілей;

(c) постачання товарів уповноваженим органам, які експортують їх зі Співтовариства в рамках їхньої гуманітарної, благодійної або навчальної діяльності за межами Співтовариства;

(d) постачання послуг, що полягають у виконанні робіт з рухомим майном, придбаним або імпортованим для виконання таких робіт у межах Співтовариства, та які пересилаються або перевозяться зі Співтовариства постачальником, замовником, якщо він не має осідку на їхній відповідній території, або в інтересах будь-кого із них;

(e) постачання послуг, включаючи операції з перевезення та допоміжні операції, але за винятком постачання послуг, звільнених від оподаткування відповідно до статей 132 та 135, якщо вони безпосередньо пов’язані з експортуванням або імпортуванням товарів, охоплених статтею 61 та статтею 157(1)(a).

2. Звільнення від оподаткування, передбачене в пункті (c) параграфа 1, може бути надане шляхом відшкодування ПДВ.

1. Якщо постачання товарів, зазначене в пункті (b) статті 146(1), стосується товарів, які перевозять в особистому багажі мандрівники, звільнення від оподаткування застосовують лише в разі дотримання таких умов:

(a) мандрівник не має осідку в межах Співтовариства;

(b) товари перевозять зі Співтовариства до кінця третього місяця, наступного за тим, в якому відбулося постачання;

(c) загальна вартість постачання із урахуванням ПДВ перевищує 175 євро або еквівалент у національній валюті, який встановлюють щорічно шляхом застосування курсу конвертації станом на перший робочий день жовтня, що діє з 1 січня наступного року.

Однак, держави-члени можуть звільняти від оподаткування постачання, загальна вартість якого є меншою, ніж сума, визначена в пункті (c) першого підпараграфа.

2. Для цілей параграфа 1 "мандрівник, що не має осідку в межах Співтовариства" означає мандрівника, чиє місце, де він постійно проживає чи зазвичай перебуває, не розташоване в межах Співтовариства. У такому випадку "постійно проживає чи зазвичай перебуває" означає місце, записане як таке у паспорті, посвідченні особи чи іншому документі, визнаному документом, що посвідчує особу, державою-членом, на території якої відбувається постачання.

Підтвердження експортування подають за допомогою рахунку-фактури або іншого документа, що його замінює, з відміткою митниці виїзду зі Співтовариства.

Кожна держава-член повинна надіслати Комісії зразки печаток, які вона використовує для виконання відміток, як зазначено у другому підпараграфі. Комісія повинна пересилати цю інформацію податковим органам інших держав-членів.

Держави-члени повинні звільняти від оподаткування такі операції:

(a) постачання товарів для заправлення і забезпечення провізією суден, які використовуються для судноплавства у відкритому морі та перевозять пасажирів за винагороду, або використовуються для цілей комерційної, промислової чи риболовної діяльності, або для рятування чи допомоги на морі, або для прибережного рибальства, за винятком провізії у випадку суден, які використовують для прибережного рибальства;

(b) постачання товарів для заправлення і забезпечення провізією військових кораблів, що підпадають під код 8906 10 00 комбінованої номенклатури (КН), які залишають свою територію і прямують до портів або якірних стоянок за межами відповідної держави-члена;

(c) постачання, модифікацію, ремонт, технічне обслуговування, фрахтування та найм суден, зазначених у пункті (a), а також постачання, найм, ремонт та технічне обслуговування обладнання, включаючи рибальське обладнання, вбудоване або використовуване на таких суднах;

(d) постачання послуг, інших ніж зазначені у пункті (c), для задоволення безпосередніх потреб суден, зазначених у пункті (a), або їх вантажів;

(e) постачання товарів для заправлення і забезпечення провізією повітряних суден, які використовують авіакомпанії, що працюють за винагороду переважно на міжнародних маршрутах;

(f) постачання, модифікацію, ремонт, технічне обслуговування, фрахтування та найм повітряних суден, зазначених у пункті (e), а також постачання, найм, ремонт та технічне обслуговування обладнання, вбудованого або використовуваного на них;

(g) постачання послуг, інших ніж зазначені у пункті (f), для задоволення безпосередніх потреб повітряних суден, зазначених у пункті (e), або їх вантажів.

Португалія може вважати морські та повітряні перевезення між островами, що становлять автономні регіони Азорських островів та Мадейри, а також між цими регіонами та материковою частиною, міжнародними перевезеннями.

1. Комісія повинна, за доцільності, якнайшвидше надати Раді пропозиції, розроблені для розмежування обсягу звільнень від оподаткування, передбачених у статті 148, та встановити детальні правила їх імплементації.

2. До набуття чинності положень, зазначених у параграфі 1, держави-члени можуть обмежувати обсяг звільнення від оподаткування, передбаченого в пунктах (a) та (b) статті 148.

1. Держави-члени повинні звільняти від оподаткування такі операції:

(a) постачання товарів або послуг згідно з дипломатичними та консульськими домовленостями;

(aa) постачання товарів або послуг Європейському Співтовариству, Європейському Співтовариству з атомної енергії, Європейському центральному банку або Європейському інвестиційному банку чи органам, створеним Співтовариствами, до яких застосовують Протокол від 8 квітня 1965 року про привілеї та імунітети Європейських Співтовариств, в межах та згідно з умовами згаданого Протоколу та угод про його імплементацію або угод про штаб-квартири, якщо це не призводить до спотворення конкуренції;

(ab) постачання товарів або послуг Комісії або агенції чи органу, заснованим відповідно до законодавства Союзу, якщо Комісія або така агенція чи орган закуповує такі товари або послуги на виконання завдань, покладених на них відповідно до законодавства Союзу для реагування та пандемію COVID-19, за виключенням випадків, коли товари або послуги, що закуповуються, використовуються, відразу або на пізнішу дату, для цілей подальшого постачання за винагороду Комісією або такою агенцією чи органом;

(b) постачання товарів або послуг міжнародним організаціям, іншим ніж зазначені в пункті (aa), визнаним як такі органами публічної влади держав-членів ведення діяльності, а також членам таких організацій, у межах та згідно з умовами, передбаченими міжнародними конвенціями про створення таких організацій або угодами про штаб-квартири;

(ba) постачання товарів або послуг в межах держав-членів, призначених для збройних сил інших держав-членів для використання такими збройними силами чи цивільним персоналом, який їх супроводжує, або для постачання до їхніх буфетів чи їдальнь, якщо такі збройні сили беруть участь у оборонних діях, які виконують для імплементації діяльності Союзу відповідно до спільної безпекової та оборонної політики;

(bb) постачання товарів або послуг до іншої держави-члена, призначених для збройних сил будь-якої держави-члена, окрім самої держави-члена призначення для використання такими збройними силами чи цивільним персоналом, який їх супроводжує, або для постачання до їхніх буфетів чи їдальнь, якщо такі збройні сили беруть участь у спільних оборонних діях, які виконують для імплементації діяльності Союзу відповідно до спільної безпекової та оборонної політики;

(c) постачання товарів або послуг в межах держави-члена, що є стороною Північноатлантичного Договору, призначених або для збройних сил інших держав, які є сторонами Договору, для використання цими збройними силами чи цивільним персоналом, що їх супроводжує, або для постачання до їхніх буфетів чи їдальнь, коли такі сили беруть участь у спільних оборонних діях;

(d) постачання товарів або послуг іншій державі-члену, призначених для збройних сил будь-якої держави, що є стороною Північноатлантичного Договору, іншої ніж держава-член кінцевого призначення, для використання цими силами чи цивільним персоналом, що їх супроводжує, або для постачання до їхніх буфетів чи їдальнь, коли такі сили беруть участь у спільних оборонних діях;

(e) постачання товарів або послуг збройним силам Великої Британії, що базуються на острові Кіпр згідно з Угодою про утворення Республіки Кіпр від 16 серпня 1960 року, призначених для використання такими збройними силами чи цивільним персоналом, який їх супроводжує, або для постачання до їхніх буфетів чи їдальнь;

До ухвалення спільних правил оподаткування, звільнення від оподаткування, передбачені в першому підпараграфі, окрім зазначених у пункті (ab), повинні підлягати обмеженням, встановленим державою-членом ведення діяльності.

2. У випадках, коли товари не пересилають або не перевозять з держави-члена, в якій відбувається постачання, та у випадку послуг, звільнення від оподаткування може бути надане шляхом відшкодування ПДВ.

3. Якщо умови звільнення від оподаткування, встановлені в параграфі 1, першому підпараграфі, пункті (ab), більше не застосовуються, Комісія або агенція чи відповідний орган, які отримали постачання, звільнене від оподаткування, інформують державу-члена, у якій застосовувалося звільнення від оподаткування, а постачання таких товарів або послуг підлягає оподаткуванню ПДВ відповідно до умов, застосовних на той момент.

Держави-члени повинні звільняти від оподаткування постачання золота до центральних банків.

Держави-члени повинні звільняти від оподаткування постачання послуг посередниками, які діють від імені та в інтересах іншої особи, якщо вони беруть участь у операціях, зазначених у главах 6, 7 та 8, або операціях, які здійснюють за межами Співтовариства.

Звільнення від оподаткування, зазначене в першому параграфі, не застосовують до туристичних агентів, що від імені та в інтересах мандрівників постачають послуги, які виконують в інших державах-членах.

Для цілей цієї секції "склади, інші ніж митні склади" у випадку підакцизних товарів означає місця, визначені як податкові склади згідно зі статтею 4(b) Директиви 92/12/ЄЕС, а у випадку непідакцизних товарів - місця, визначені як такі державами-членами.

Без обмеження інших податкових положень Співтовариства, держави-члени можуть після консультацій з Комітетом із ПДВ вжити спеціальних заходів, розроблених для звільнення від оподаткування усіх або деяких операцій, зазначених у цій секції, за умови, що такі заходи не спрямовані на кінцеве використання або споживання, а сума ПДВ, що підлягає сплаті після припинення режимів чи ситуацій, зазначених у цій секції, відповідає сумі податку, яка підлягала б сплаті, якби кожна з таких операцій оподатковувалася на своїй території.

1. Держави-члени можуть звільняти від оподаткування такі операції:

(a) постачання товарів, призначених для пред’явлення до митного огляду та, де це застосовно, поміщених у тимчасове зберігання;

(b) постачання товарів, призначених для поміщення у вільну зону або у вільний склад;

(c) постачання товарів, призначених для поміщення в режим митного складу або режим переробки на митній території;

(d) постачання товарів, призначених для допущення в територіальні води для їх встановлення на бурових або добувних платформах для цілей будівництва, ремонту, технічного обслуговування, перебудови або оснащення таких платформ або для цілей з’єднання таких бурових або добувних платформ з материком;

(e) постачання товарів, призначених для допущення в територіальні води для цілей заправлення і забезпечення провізією бурових або добувних платформ.

2. Місцями, зазначеними в параграфі 1, повинні бути місця, визначені як такі чинними митними положеннями Співтовариства.

1. Держави-члени можуть звільняти від оподаткування такі операції:

(a) імпортування товарів, призначених для поміщення в режим складування, інший ніж режим митного складування.

(b) постачання товарів, призначених для поміщення в межах території відповідної держави в режим складування, інший ніж режим митного складування.

2. Держави-члени можуть не передбачати режим складування, інший ніж режим митного складування, для непідакцизних товарів, якщо такі товари призначають для постачання на стадії роздрібного продажу.

1. Як відступ від статті 157(2), держави-члени можуть передбачати режими складування, інші ніж режим митного складування, у таких випадках:

(a) якщо товари призначено для магазинів безмитної торгівлі для цілей постачання товарів, що підлягають перевезенню в особистому багажі мандрівників, які здійснюють перельоти або морські подорожі до третьої території або третьої країни, якщо таке постачання звільнено від оподаткування відповідно до пункту (b) статті 146(1);

(b) якщо товари призначено для оподатковуваних осіб для цілей здійснення постачання мандрівникам на борту повітряного судна або судна під час перельоту або морської подорожі у випадку, коли місце прибуття розташоване за межами Співтовариства;

(c) якщо товари призначено для оподатковуваних осіб для цілей здійснення постачання, звільненого від ПДВ згідно зі статтею 151.

2. Якщо держави-члени використовують можливість звільнення від оподаткування, передбачену в пункті (a) параграфа 1, вони повинні вжити необхідних заходів для забезпечення правильного та прямого застосування цього звільнення та запобігання будь-яким ухилянням, уникненням або зловживанням.

3. Для цілей пункту (a) параграфа 1 "магазин безмитної торгівлі" означає будь-який заклад, розташований в аеропорту або порту, що відповідає умовам, встановленим компетентними органами публічної влади.

Держави-члени можуть звільняти від оподаткування постачання послуг, пов’язаних з постачанням товарів, зазначених у статті 156, статті 157(1)(b) або статті 158.

1. Держави-члени можуть звільняти від оподаткування такі операції:

(a) постачання товарів чи послуг, здійснюване у місцях, зазначених у статті 156(1), якщо одна з ситуацій, визначених у цій статті, все ще дійсна на їхній території;

(b) постачання товарів чи послуг, здійснюване у місцях, зазначених у статті 157(1)(b) або статті 158, якщо одна з ситуацій, визначених у статті 157(1)(b) або 158(1), все ще дійсна на їхній території.

2. Якщо держави-члени використовують можливість, передбачену в пункті (a) параграфа 1, щодо операцій, здійснюваних на митних складах, вони повинні вжити необхідних заходів для забезпечення можливості застосування режимів складування, інших ніж режим митного складування, згідно з якими пункт (b) параграфа 1 може бути застосований до тих самих операцій, коли вони стосуються товарів, перелічених у додатку V, і їх здійснюють на складах, інших ніж митні склади.

Держави-члени можуть звільняти від оподаткування постачання таких товарів та пов’язаних з ними послуг:

(a) постачання товарів, зазначених в першому параграфі статті 30, поки вони залишаються в режимі тимчасового ввезення (імпортування) із повним звільненням від імпортних платежів, або в режимі зовнішнього транзиту;

(b) постачання товарів, зазначених у другому параграфі статті 30, поки вони залишаються в режимі транзиту в межах Співтовариства, зазначеному в статті 276.

У разі використання державами-членами можливості, передбаченої в цій секції, вони повинні вжити необхідних заходів для забезпечення того, щоб придбання товарів в межах Співтовариства, призначених для поміщення в один із режимів або одну із ситуацій, зазначених у статті 156, статті 157(1)(b) або статті 158, охоплювалося тими самими положеннями, що і постачання товарів, яке здійснюють на їхній території за тих самих умов.

Якщо завершується перебування товарів в режимах чи ситуаціях, зазначених в цій секції, що призводить до імпортування для цілей статті 61, держава-член імпортування повинна вживати необхідних заходів для запобігання подвійному оподаткуванню.

1. Держави-члени можуть після консультацій з Комітетом із ПДВ звільняти від оподаткування наведені нижче операції, здійснювані оподатковуваною особою або призначені для неї, в межах суми, що дорівнює вартості експорту, здійсненого такою оподатковуваною особою протягом попередніх 12 місяців:

(a) придбання товарів у межах Співтовариства оподатковуваною особою, а також імпортування та постачання товарів оподатковуваній особі для їх експортування зі Співтовариства у незмінному стані або після оброблення;

(b) постачання послуг, пов’язаних із експортною господарською діяльністю оподатковуваної особи.

2. Якщо держави-члени використовують можливість звільнення від оподаткування згідно з параграфом 1, вони повинні після консультацій із Комітетом з ПДВ застосовувати таке звільнення також до операцій, пов’язаних із постачаннями, які здійснює оподатковувана особа відповідно до умов, визначених у статті 138, в межах суми, що дорівнює вартості постачань, здійснених такою особою відповідно до тих самих умов протягом попередніх 12 місяців.

Держави-члени можуть установлювати спільну максимальну суму для операцій, які вони звільняють від оподаткування відповідно до статті 164.

Комісія повинна, за доцільності, якнайшвидше надати Раді пропозиції щодо спільних заходів із застосування ПДВ до операцій, зазначених у секціях 1 і 2.

Право на віднесення на зменшення податкового зобов’язання виникає у момент виникнення податкового зобов’язання з податку, що може бути віднесений на зменшення.

Держави-члени можуть передбачити в рамках необов’язкової схеми, щоб застосування права на віднесення на зменшення податкового зобов’язання оподатковуваної особи, виникнення податкового зобов’язання з ПДВ якої відбувається лише згідно зі статтею 66(b), відкладалося, поки ПДВ на товари чи послуги, які їй постачають, не буде сплачено її постачальнику.

Держави-члени, що застосовують необов’язкову схему, зазначену в першому параграфі, повинні встановити порогове значення для оподатковуваних осіб, які використовують схему на своїй території, на основі річного обігу оподатковуваної особи, розрахованого відповідно до статті 288. Таке порогове значення не може перевищувати 500000 євро або їх еквівалент у національній валюті. Держави-члени можуть збільшити таке порогове значення до 2000000 євро або їх еквіваленту в національній валюті після консультацій з Комітетом із ПДВ. Однак, проведення такої консультації з Комітетом із ПДВ є необов’язковим для держав-членів, які застосовували порогове значення, що перевищує 500000 євро або їх еквівалент у національній валюті станом на 31 грудня 2012 року.

Держави-члени повинні повідомляти Комітет із ПДВ про національні законодавчі інструменти, ухвалені відповідно до першого параграфа.

Якщо товари та послуги використовують для цілей оподатковуваних операцій оподатковуваної особи, оподатковувана особа повинна мати право у державі-члені, в якій вона здійснює такі операції, відносити на зменшення податкового зобов’язання з ПДВ, який вона зобов’язана сплатити, таке:

(a) ПДВ, що підлягає сплаті або сплачений в цій державі-члені стосовно постачання товарів або послуг, яке здійснено або буде здійснено іншою оподатковуваною особою;

(b) ПДВ, що підлягає сплаті стосовно операцій, які вважають постачанням товарів або послуг відповідно до статті 18(a) та статті 27;

(c) ПДВ, що підлягає сплаті стосовно придбань товарів у межах Співтовариства відповідно до статті 2(1)(b)(i);

(d) ПДВ, що підлягає сплаті стосовно операцій, які вважають придбаннями в межах Співтовариства відповідно до статей 21 та 22;

(e) ПДВ, що підлягає сплаті або сплачений стосовно імпортування товарів до такої держави-члена.

1. У випадку нерухомого майна, що становить частину господарських засобів оподатковуваної особи та що його використовують як для цілей господарської діяльності оподатковуваної особи, так і для її приватних цілей чи приватних цілей її персоналу, або, більш узагальнено, для цілей, інших ніж її господарська діяльність, ПДВ на видатки, пов’язані з цим майном, підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов’язання відповідно до принципів, викладених у статтях 167, 168, 169 та 173, лише пропорційно до використання майна для цілей господарської діяльності оподатковуваної особи.

Як відступ від статті 26, зміни у пропорції використання нерухомого майна, зазначеного в першому підпараграфі, повинні враховуватися згідно з принципами, передбаченими у статтях 184-192, відповідно до їх застосування у відповідній державі-члені.

2. Держави-члени також можуть застосовувати параграф 1 стосовно ПДВ на видатки, пов’язані з іншими товарами, які становлять частину господарських засобів, відповідно до їх визначення.

Окрім віднесення на зменшення податкового зобов’язання, передбаченого у статті 168, оподатковувана особа повинна мати право на віднесення на зменшення податкового зобов’язання ПДВ, зазначеного у цій статті, якщо товари та послуги використовують для:

(a) операцій, пов’язаних з видами діяльності, зазначеними у другому підпараграфі статті 9(1), здійснюваними за межами держави-члена, в якій такий податок підлягає сплаті або сплачують, стосовно яких ПДВ підлягав би віднесенню на зменшення податкового зобов’язання, якби вони були здійснені в межах цієї держави-члена;

(b) операцій, звільнених від оподаткування відповідно до статей 136a, 138, 142 або 144, статей 146-149, статей 151, 152, 153 або 156, статті 157(1)(b), статей 158-161 або статті 164;

(c) операцій, звільнених від оподаткування відповідно до пунктів (a)-(f) статті 135(1), якщо замовник має осідок за межами Співтовариства або якщо такі операції безпосередньо стосуються товарів, що будуть експортовані за межі Співтовариства.

Усі оподатковувані особи, що в розумінні статті 1 Директиви 86/560/ЄЕС (- 7), статті 2(1) та статті 3 Директиви 2008/9/ЄС (- 8), а також статті 171 цієї Директиви не мають осідку в державі-члені, в якій вони купують товари та послуги або до якої вони імпортують оподатковувані ПДВ товари, повинні мати право на отримання відшкодування такого ПДВ, якщо товари та послуги використовують для цілей:

(a) операцій, зазначених у статті 169;

(b) операцій, за які податок сплачує лише замовник відповідно до статей 194-197 або статті 199.

1. ПДВ повинен відшкодовуватися оподатковуваним особам, що не мають осідку в державі-члені, в якій вони купують товари та послуги або в яку імпортують оподатковувані ПДВ товари, але мають осідок в іншій державі-члені, відповідно до детальних правил, встановлених у Директиві 2008/9/ЄC.

2. ПДВ повинен відшкодовуватися оподатковуваним особам, що не мають осідку на території Співтовариства, відповідно до детальних імплементаційних правил, встановлених у Директиві 86/560/ЄЕС.

Також оподатковуваних осіб, зазначених у статті 1 Директиви 86/560/ЄЕС, для цілей застосування зазначеної Директиви вважають оподатковуваними особами, що не мають осідку в Співтоваристві, якщо в державі-члені, в якій вони купують товари та послуги або в яку імпортують оподатковувані ПДВ товари, вони здійснили лише постачання товарів або послуг особі, відповідальній за сплату ПДВ відповідно до статей 194-197 або статті 199.

3. Директиву 86/560/ЄЕС не застосовують до:

(a) сум ПДВ, що були неправильно виставлені в рахунку-фактурі за законодавством держави-члена, що здійснює відшкодування;

(b) сум ПДВ, виставлених у рахунку-фактурі стосовно постачання товарів, постачання яких звільнено від оподаткування або може бути звільнено від оподаткування відповідно до статті 138 або статті 146(1)(b).

Держави-члени можуть замість надання відшкодування ПДВ згідно з Директивами 86/560/ЄЕС або 2008/9/ЄС для такого постачання товарів або послуг оподатковуваній особі, стосовно якого оподатковувана особа зобов’язана сплачувати податок відповідно до статей 194-197 або статті 199, дозволяти відносити на зменшення податкового зобов’язання цей податок згідно з процедурою, встановленою у статті 168. Існуючі обмеження відповідно до статті 2(2) та статті 4(2) Директиви 86/560/ЄЕС можуть бути збережені.

З цією метою держави-члени можуть виключати оподатковувану особу, зобов’язану сплачувати податок, з процедури відшкодування відповідно до Директив 86/560/ЄЕС або 2008/9/ЄС.

1. Будь-яка особа, яку вважають оподатковуваною особою з огляду на постачання на нерегулярній основі нового транспортного засобу відповідно до умов, визначених у статті 138(1) та (2)(a), повинна мати право в державі-члені, в якій здійснюють постачання, відносити на зменшення податкового зобов’язання ПДВ, включений у ціну купівлі або сплачений у зв’язку із імпортуванням чи придбанням в межах Співтовариства цього транспортного засобу, в межах суми, що не перевищує суми ПДВ, яку вона повинна була би сплатити, якби постачання не було б звільнено від оподаткування.

Право на віднесення на зменшення податкового зобов’язання виникає і може бути застосоване лише в момент постачання нових транспортних засобів.

2. Держави-члени повинні встановити детальні правила щодо імплементації параграфа 1.

1. У випадку товарів або послуг, які оподатковувана особа використовує як для операцій, стосовно яких ПДВ підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов’язання відповідно до статей 168, 169 та 170, так і для операцій, стосовно яких ПДВ не підлягає такому віднесенню, тільки та частина ПДВ, яка припадає на першу групу операцій, підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов’язання.

Частину, що підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов’язання, визначають відповідно до статей 174 та 175 для всіх операцій, здійснюваних оподатковуваною особою.

2. Держави-члени можуть вживати таких заходів:

(a) дозволяти оподатковуваній особі визначати частину для кожного напряму її господарської діяльності за умови ведення окремого бухгалтерського обліку для кожного напряму;

(b) вимагати від оподатковуваної особи визначати частину для кожного напряму її господарської діяльності та вести окремий бухгалтерський облік для кожного напряму;

(c) дозволяти оподатковуваній особі або вимагати від неї здійснювати віднесення на зменшення податкового зобов’язання на підставі використання всіх товарів і послуг або їхньої частини;

(d) дозволяти оподатковуваній особі або вимагати від неї здійснювати віднесення на зменшення податкового зобов’язання відповідно до правила, встановленого у першому підпараграфі параграфа 1, стосовно всіх товарів та послуг, використовуваних для всіх операцій, зазначених у цьому підпараграфі;

(e) передбачати, щоб ПДВ, який не підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов’язання оподатковуваною особою, вважався нульовим у випадку, коли він є незначним.

1. Частина, що підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов’язання, визначається як дріб на основі таких сум:

(a) у чисельнику - загальна сума річного обігу, без ПДВ, отримана від операцій, стосовно яких ПДВ підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов’язання відповідно до статей 168 та 169;

(b) у знаменнику - загальна сума річного обігу, без ПДВ, отримана від операцій, включених до чисельника, та операцій, стосовно яких ПДВ не підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов’язання.

Держави-члени можуть включати до знаменника суму субсидій, інших ніж ті, що безпосередньо пов’язані з ціною постачання товарів або послуг, зазначених у статті 73.

2. Як відступ від параграфа 1, до розрахування частини, що підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов’язання, не включають такі суми:

(a) суму обігу, отриману від постачання засобів виробництва, які оподатковувана особа використовує в своїй господарській діяльності;

(b) суму обігу, отриману від допоміжних операцій, пов’язаних з нерухомістю, та допоміжних фінансових операцій;

(c) суму обігу, отриману від операцій, визначених у пунктах (b)-(g) статті 135(1), якщо такі операції є допоміжними.

3. Якщо держави-члени використовують можливість, передбачену в статті 191, згідно з якою не вимагається коригування стосовно засобів виробництва, вони можуть включати продаж засобів виробництва до розрахування частини, що підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов’язання.

1. Частину, що підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов’язання, визначають щорічно та встановлюють як відсотковий показник, округлений до цифри, яка не перевищує наступного цілого числа.

2. Попередню частину за рік розраховують на основі операцій за попередній рік. За відсутності таких операцій, що можуть бути взяті за основу, або якщо їх сума є незначною, частину, що підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов’язання, оцінюються попередньо під наглядом податкових органів оподатковуваною особою на основі її власних прогнозів.

Однак, держави-члени можуть продовжувати застосовувати правила, що були чинними станом на 1 січня 1979 року, або, у випадку держав-членів, які приєдналися чи вступили до Співтовариства після цієї дати - станом на дату їх приєднання чи вступу.

3. Віднесення на зменшення податкового зобов’язання, здійснені на основі таких попередніх частин, слід коригувати під час встановлення остаточної частини протягом наступного року.

Рада, діючи одностайно за пропозицією Комісії, визначає видатки, стосовно яких ПДВ не підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов’язання. ПДВ за жодних обставин не підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов’язання стосовно видатків, що не є видатками суворо на господарську діяльність на кшталт витрат на предмети розкоші, розваги або представницьких витрат.

До набуття чинності положеннями, зазначеними в першому параграфі, держави-члени можуть продовжувати застосовувати всі винятки, передбачені їхнім національним законодавством станом на 1 січня 1979 року, або, у випадку держав-членів, що приєдналися чи вступили до Співтовариства після цієї дати - станом на дату їх приєднання чи вступу.

Після консультацій з Комітетом із ПДВ кожна держава-член може на підставі економічного циклу повністю або частково виключати всі або деякі засоби виробництва або інші товари з системи віднесення на зменшення податкового зобов’язання.

Щоб підтримувати однакові умови конкуренції, держави-члени замість того, щоб відмовитися від віднесення на зменшення податкового зобов’язання, можуть оподатковувати товари, вироблені безпосередньо оподатковуваною особою, або придбані нею в межах Співтовариства, або імпортовані, таким чином, щоб податок не перевищував суми ПДВ, яку нараховували б за придбання подібних товарів.

Для застосування права на віднесення на зменшення податкового зобов’язання оподатковувана особа повинна відповідати таким умовам:

(a) для цілей віднесення на зменшення податкового зобов’язання згідно зі статтею 168(a) стосовно постачання товарів чи послуг вона повинна мати рахунок-фактуру, складений відповідно до секцій 3-6 глави 3 розділу XI;

(b) для цілей віднесення на зменшення податкового зобов’язання згідно зі статтею 168(b) стосовно операцій, які вважають постачанням товарів чи послуг, вона повинна виконати формальності, встановлені кожною державою-членом;

(c) для цілей віднесення на зменшення податкового зобов’язання згідно зі статтею 168(c) стосовно придбання товарів у межах Співтовариства вона повинна зазначити в податковій декларації з ПДВ, передбаченій у статті 250, всю інформацію, необхідну для розрахування суми ПДВ, що підлягає сплаті за придбання нею товарів в межах Співтовариства, і вона повинна мати рахунок-фактуру, складений відповідно до секцій 3-5 глави 3 розділу XI;

(d) для цілей віднесення на зменшення податкового зобов’язання згідно зі статтею 168(d) стосовно операцій, які вважають придбанням товарів у межах Співтовариства, вона повинна виконати формальності, встановлені кожною державою-членом;

(e) для цілей віднесення на зменшення податкового зобов’язання згідно зі статтею 168(e) стосовно імпортування товарів вона повинна мати документ про імпорт, що визначає її вантажоодержувачем або імпортером і містить суму ПДВ, що підлягає сплаті, або інформацію, що уможливлює розрахування такої суми;

(f) якщо у випадку застосування статей 194-197 або статті 199 від оподатковуваної особи вимагають сплати ПДВ як від замовника, вона повинна відповідати формальним вимогам, встановленим кожною державою-членом.

Оподатковувана особа повинна здійснювати віднесення на зменшення податкового зобов’язання шляхом віднімання від загальної суми ПДВ, що підлягає сплаті за певний податковий період, загальної суми ПДВ, стосовно якого протягом того самого періоду виникло право на віднесення на зменшення податкового зобов’язання та яке застосовують відповідно до статті 178.

Однак, держави-члени можуть вимагати, щоб оподатковувані особи, які здійснюють нерегулярні операції, як визначено в статті 12, застосовували своє право на віднесення на зменшення податкового зобов’язання тільки на момент постачання.

Держави-члени можуть надавати дозвіл оподатковуваній особі на віднесення на зменшення податкового зобов’язання, яке вона не здійснила відповідно до статей 178 та 179.

Держави-члени можуть надавати дозвіл оподатковуваній особі, що не має рахунку-фактури, складеного відповідно до секцій 3-5 глави 3 розділу XI, на віднесення на зменшення податкового зобов’язання, зазначене в статті 168(c), стосовно придбання нею товарів у межах Співтовариства.

Держави-члени повинні визначати умови та детальні правила застосування статей 180 та 181.

Якщо в певному податковому періоді сума віднесень на зменшення податкового зобов’язання перевищує суму ПДВ, що підлягає сплаті, держави-члени можуть, відповідно до умов, які вони визначають, надавати відшкодування або переносити надлишок на наступний період.

Однак, держави-члени можуть відмовити у відшкодуванні чи перенесенні надлишку, якщо сума надлишку є незначною.

Первинне віднесення на зменшення податкового зобов’язання необхідно коригувати, якщо воно вище або нижче того, на яке оподатковувана особа має право.

1. Коригування, зокрема, повинне здійснюватися, якщо після подання декларації з ПДВ відбувається якась зміна елементів, які використовують для визначення суми, що підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов’язання, наприклад, у випадку скасування закупівель або отримання зниження ціни.

2. Як відступ від параграфа 1, жодних коригувань не здійснюють у випадку операцій, що залишаються повністю або частково неоплаченими, або у випадку належним чином доведеного чи підтвердженого знищення, втрати чи викрадення майна, або у випадку товарів, зарезервованих для цілей надання подарунків малої вартості або для надання зразків, як зазначено у статті 16.

Однак, у випадку операцій, що залишаються повністю або частково неоплаченими, або у разі викрадення, держави-члени можуть вимагати здійснення коригування.

Держави-члени повинні встановити детальні правила застосування статей 184 та 185.

1. У випадку засобів виробництва коригування необхідно розподіляти протягом п’ятирічного періоду, включно з роком придбання або виготовлення товарів.

Однак, держави-члени можуть здійснювати коригування для періоду повних п’яти років, починаючи з моменту першого використання товарів.

У випадку нерухомого майна, придбаного як засоби виробництва, період коригування може бути продовжений до 20 років.

2. Щорічне коригування здійснюють лише стосовно однієї п’ятої частини ПДВ, що його нараховують на засоби виробництва, або, якщо період коригування було продовжено, стосовно його відповідної частки.

Коригування, зазначене в першому підпараграфі, здійснюють на підставі змін права на віднесення на зменшення податкового зобов’язання в наступні роки у порівнянні з правом за рік, в якому товари було придбано, виготовлено або, де це застосовно, використано вперше.

1. Якщо засоби виробництва постачено протягом періоду коригування, їх розглядають як такі, наче їх би застосовували в економічній діяльності оподатковуваної особи аж до закінчення періоду коригування.

У випадках оподаткування постачання засобів виробництва виходять з того, що економічну діяльність оподатковують в повному обсязі.

У випадках звільнення від оподаткування постачання засобів виробництва виходять з того, що економічну діяльність повністю звільнено від оподаткування.

2. Коригування, передбачене в параграфі 1, здійснюють лише один раз стосовно усього часу, який залишився до кінця періоду коригування. Однак у випадку, коли постачання засобів виробництва звільнено від оподаткування, держави-члени можуть відступати від вимоги щодо коригування, якщо покупець є оподатковуваною особою, що використовує такі засоби виробництва лише для операцій, стосовно яких ПДВ підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов’язання.

Для цілей застосування статей 187 та 188 держави-члени можуть вживати таких заходів:

(a) надавати означення поняття засобів виробництва;

(b) визначати суму ПДВ, яка повинна враховуватися під час коригування;

(c) ухвалювати будь-які заходи, необхідні для забезпечення того, щоб коригування не призвело до виникнення будь-яких необґрунтованих переваг;

(d) дозволяти адміністративні спрощення.

Для цілей статей 187, 188, 189 та 191 держави-члени можуть вважати засобами виробництва послуги, які мають характеристики, подібні до тих, які зазвичай приписують засобам виробництва.

Якщо в будь-якій державі-члені практичні результати застосування статей 187 та 188 є незначними, ця держава-член після консультацій з Комітетом із ПДВ може утримуватися від застосування таких положень, беручи до уваги загальний вплив ПДВ у відповідній державі-члені та необхідність адміністративного спрощення, і за умови, що такі дії не призведуть до спотворення конкуренції.

Якщо оподатковувана особа переходить із загального режиму оподаткування на спеціальну схему або навпаки, держави-члени можуть вживати всіх необхідних заходів для забезпечення того, щоб оподатковувана особа не мала необґрунтованих переваг або не зазнавала необґрунтованої шкоди.

Для цілей цієї секції оподатковувану особу, що має фіксований осідок на території держави-члена, в якій податок підлягає сплаті, вважають оподатковуваною особою, що не має осідку в цій державі-члені, якщо виконані такі умови:

(a) вона здійснює оподатковуване постачання товарів або послуг на території такої держави-члена;

(b) осідок, який постачальник має на території цієї держави-члена, не втручається у таке постачання.

ПДВ підлягає сплаті будь-якою оподатковуваною особою, що здійснює оподатковуване постачання товарів чи послуг, за винятком ситуацій, коли ПДВ підлягає сплаті іншою особою у випадках, зазначених у статтях 194-199b та статті 202.

1. Якщо оподатковуване постачання товарів або послуг здійснює оподатковувана особа, що не має осідку в державі-члені, в якій ПДВ підлягає сплаті, держави-члени можуть передбачити, щоб особою, відповідальною за сплату ПДВ, була особа, якій постачають товари або послуги.

2. Держави-члени повинні встановити умови для імплементації параграфа 1.

ПДВ повинна сплачувати будь-яка особа, ідентифікована для цілей ПДВ у державі-члені, в якій податок підлягає сплаті, і якій постачають товари за обставин, визначених у статтях 38 або 39, якщо постачання здійснює оподатковувана особа, що не має осідку в такій державі-члені.

ПДВ повинна сплачувати будь-яка оподатковувана особа або будь-яка неоподатковувана юридична особа, ідентифікована для цілей ПДВ, якій постачають послуги, зазначені у статті 44, якщо послуги постачає оподатковувана особа, що не має осідку на території держави-члена.

1. ПДВ повинна сплачувати особа, якій постачають товари, якщо виконані такі умови:

(a) оподатковуваною операцією є постачання товарів, здійснюване відповідно до умов, встановлених у статті 141;

(b) особою, якій постачають товари, є інша оподатковувана особа або інша неоподатковувана юридична особа, ідентифікована для цілей ПДВ в державі-члені, в якій здійснюють постачання;

(c) рахунок-фактуру виставлено оподатковуваною особою, що не має осідку в державі-члені особи, якій постачають товари, складений відповідно до секцій 3-5 глави 3.

2. Якщо податкового представника призначено особою, відповідальною за сплату ПДВ згідно зі статтею 204, держави-члени можуть передбачити відступ від параграфа 1 цієї статті.

1. Якщо спеціальні операції, пов’язані з інвестиційним золотом, відбуваються між оподатковуваною особою, що є учасником регульованого ринку зливкового золота, та іншою оподатковуваною особою, що не є учасником такого ринку, і їх оподатковують відповідно до статті 352, держави-члени призначають замовника особою, відповідальною за сплату ПДВ.

Якщо замовник, що не є учасником регульованого ринку зливкового золота, є оподатковуваною особою, що повинна бути ідентифікована для цілей ПДВ у державі-члені, в якій податок підлягає сплаті лише стосовно операцій, зазначених у статті 352, продавець повинен виконувати податкові зобов’язання в інтересах замовника відповідно до законодавства цієї держави-члена.

2. У випадку постачання золота як сировини, напівобробленого золота 325 проби чи вище або інвестиційного золота, як визначено в статті 344(1), оподатковуваною особою, яка використовує одну з можливостей відповідно до статей 348, 349 та 350, держави-члени можуть призначати замовника особою, відповідальною за сплату ПДВ.

3. Держави-члени повинні встановити процедури та умови для імплементації параграфів 1 і 2.

1. Держави-члени можуть передбачити, щоб особою, відповідальною за сплату ПДВ, була оподатковувана особа, якій здійснюють будь-яке з таких постачань:

(a) постачання будівельних робіт, включаючи послуги ремонту, прибирання, технічного обслуговування, перебудови та знесення нерухомого майна, а також передання будівельних робіт, яке вважають постачанням товарів відповідно до статті 14(3);

(b) надання персоналу, зайнятого у видах діяльності, перелічених у пункті (a);

(c) постачання нерухомого майна, як зазначено у статті 135(1)(j) та (k), якщо постачальник обрав спосіб оподаткування постачання згідно зі статтею 137;

(d) постачання використаного матеріалу, використаного матеріалу, який не можна повторно використовувати у незмінному стані, брухту, промислових та непромислових відходів, перероблюваних відходів, частково оброблених відходів та деяких товарів і послуг, перелічених у додатку VI;

(e) постачання товарів, наданих однією оподатковуваною особою іншій як заставу, в разі звернення стягнення на заставлене майно;

(f) постачання товарів після передання права власності правонаступнику та реалізації цього права таким правонаступником;

(g) постачання нерухомого майна, проданого боржником за рішенням суду в рамках процедури примусового продажу.

2. В разі використання можливості, передбаченої в параграфі 1, держави-члени можуть визначати постачання товарів та послуг, на які поширюється така можливість, та категорії постачальників або одержувачів, до яких можуть бути застосовані такі заходи.

3. Для цілей параграфа 1 держави-члени можуть вживати таких заходів:

(a) передбачити, щоб оподатковувану особу, яка також провадить діяльність або операції, які не вважають оподатковуваним постачанням товарів або послуг відповідно до статті 2, вважали оподатковуваною особою стосовно отриманих постачань, як зазначено у параграфі 1 цієї статті;

(b) передбачити, щоб орган публічного права, що не є оподатковуваною особою, вважали оподатковуваною особою стосовно отриманих постачань, як зазначено в пунктах (e), (f) та (g) параграфа 1.

4. Держави-члени повинні інформувати Комітет із ПДВ про національні законодавчі інструменти, ухвалені згідно з параграфом 1, якщо такі заходи не є інструментами, дозволеними Радою до 13 серпня 2006 року згідно зі статтею 27(1)-(4) Директиви 77/388/ЄЕС, що продовжують діяти згідно з параграфом 1 цієї статті.

1. До 31 грудня 2026 року Держави-члени можуть передбачити, щоб особою, відповідальною за сплату ПДВ, була оподатковувана особа, якій здійснюють будь-яке з таких постачань:

(a) передання квот на викиди парникових газів, як визначено у статті 3 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2003/87/ЄС від 13 жовтня 2003 року про встановлення схеми торгівлі квотами на викиди парникових газів у Співтоваристві (- 9), які можуть бути передані відповідно до статті 12 зазначеної Директиви;

(b) передання інших одиниць, які оператори можуть використовувати для дотримання тієї самої Директиви;

(c) постачання мобільних телефонів, що є пристроями, виробленими або адаптованими для використання у поєднанні з ліцензованою мережею, і які працюють на певних частотах, незалежно від того, чи використовують їх в інший спосіб;

(d) постачання інтегрованих схем, таких як мікропроцесори та центральні процесори, до стадії інтегрування в продукти кінцевого користувача;

(e) постачання газу та електроенергії оподатковуваному дилеру, як визначено у статті 38(2);

(f) постачання сертифікатів на газ та електроенергію;

(g) надання телекомунікаційних послуг, як визначено в статті 24(2);

(h) постачання ігрових консолей, планшетних ПК та ноутбуків;

(i) постачання зернових та технічних культур, включаючи насіння олійних культур та цукровий буряк, які зазвичай не використовують в незміненому стані для кінцевого споживання;

(j) постачання необроблених та напівоброблених металів, включаючи дорогоцінні метали, якщо вони не підпадають під пункт (d) статті 199(1), спеціальні положення щодо вживаних товарів, витворів мистецтва, предметів колекціонування та антикваріату відповідно до статей 311-343 або під спеціальну схему для інвестиційного золота відповідно до статей 344-356.

1a. Держави-члени можуть встановлювати умови для застосування механізму, передбаченого в параграфі 1.

1b. Застосування механізму, передбаченого в параграфі 1, до постачання будь-яких з товарів або послуг, перелічених у пунктах (c)-(j) цього параграфа, залежить від впровадження належних та дієвих обов’язків щодо звітності для оподатковуваних осіб, які постачають товари або послуги, до яких застосовують механізм, передбачений у параграфі 1.

2. Держави-члени повинні повідомляти Комітет із ПДВ про застосування механізму, передбаченого в параграфі 1, після впровадження будь-якого такого механізму та надавати Комітету із ПДВ таку інформацію:

(a) обсяг застосування заходу, в межах якого застосовують механізм, разом з типом та особливостями шахрайства, а також докладний опис супровідних заходів, включно з будь-якими обов’язками щодо звітності для оподатковуваних осіб та будь-якими контрольними заходами;

(b) дії, спрямовані на інформування відповідних оподатковуваних осіб про початок застосування механізму;

(c) критерії оцінювання, що уможливлюють порівняння рівня шахрайської діяльності стосовно товарів та послуг, перелічених у параграфі 1, до і після застосування механізму, шахрайської діяльності стосовно інших товарів та послуг до й після застосування механізму та будь-якого підвищення рівня інших видів шахрайської діяльності до і після застосування механізму;

(d) дату початку дії механізму та період, охоплений заходом, в межах якого застосовують механізм.

1. Держава-член може у надзвичайно термінових випадках та відповідно до параграфів 2 та 3 призначати одержувача особою, відповідальною за сплату ПДВ за конкретні постачання товарів і послуг, як відступ від статті 193, у вигляді спеціального заходу - механізму швидкої реакції ("QRM") - для боротьби з раптовим та масовим шахрайством, що може призвести до значних і непоправних фінансових втрат.

Спеціальний захід QRM підлягає належним заходам контролю держави-члена стосовно оподатковуваних осіб, які постачають товари чи послуги, на які поширюється такий захід, та повинен тривати не більше дев’яти місяців.

2. Держава-член, що бажає впровадити спеціальний захід QRM, як це передбачено в параграфі 1, повинна надіслати повідомлення Комісії, використовуючи стандартну форму, встановлену відповідно до параграфа 4, і одночасно надіслати її іншим державам-членам. Держава-член повинна надати Комісії інформацію із зазначенням відповідного сектора, типу та особливостей шахрайства, існування підстав для термінових дій, раптового та масового характеру шахрайства та його наслідків з точки зору значних та непоправних фінансових збитків. Якщо Комісія вважає, що вона не має всієї необхідної інформації, вона звертається до держави-члена протягом двох тижнів з моменту отримання повідомлення та уточнює, якої додаткової інформації вона потребує. Будь-яка додаткова інформація, надана відповідною державою-членом Комісії, повинна одночасно надсилатися іншим державам-членам. Якщо наданої додаткової інформації недостатньо, Комісія інформує про це відповідну державу-члену протягом одного тижня.

Держава-член, що бажає впровадити спеціальний захід QRM, як передбачено в параграфі 1 цієї статті, повинна одночасно також подати заявку до Комісії відповідно до процедури, встановленої у статті 395(2) і (3).

У випадках невідкладної терміновості, викладених в параграфі 1 цієї статті, процедура, встановлена в статті 395(2) та (3), повинна бути завершена протягом шести місяців з моменту отримання Комісією заявки.

3. Після того, як Комісія отримує всю інформацію, яку вона вважає необхідною для оцінювання повідомлення, зазначеного в першому підпараграфі параграфа 2, вона повинна повідомити про це держави-члени. Якщо вона заперечує проти спеціального заходу QRM, вона повинна надати негативний висновок протягом одного місяця з моменту отримання повідомлення та поінформувати про це відповідну державу-член та Комітет із ПДВ. Якщо Комісія не заперечує, вона повинна підтвердити це у письмовій формі відповідній державі-члену та Комітету із ПДВ протягом такого самого періоду часу. Держава-член може ухвалити спеціальний захід QRM, починаючи з дати отримання такого підтвердження. Під час оцінювання повідомлення Комісія повинна враховувати точку зору будь-якої іншої держави-члена, надіслану їй у письмовій формі.

4. Комісія повинна ухвалити імплементаційний акт про стандартну форму подання повідомлення щодо спеціального заходу QRM, зазначеного в пункті 2, та інформації, зазначеної в першому підпараграфі параграфа 2. Такий імплементаційний акт повинен бути ухвалений згідно з експертною процедурою, зазначеною в параграфі 5.

5. Якщо на цей параграф здійснено покликання, застосовують статтю 5 Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 182/2011 (- 10), і для цієї цілі комітетом є комітет, створений відповідно до статті 58 Регламенту Ради (ЄС) № 904/2010 (- 11).

6. Спеціальний захід QRM, встановлений у параграфі 1, застосовують до 31 грудня 2026 року.

ПДВ повинна сплачувати будь-яка особа, що здійснює оподатковуване придбання товарів в межах Співтовариства.

Під час імпортування ПДВ повинна сплачувати будь-яка особа або особи, призначені або визнані державою-членом імпортування як такі, що є відповідальними за сплату.

ПДВ повинна сплачувати будь-яка особа, що завершує перебування товарів в режимах чи ситуаціях, перелічених у статтях 156, 157, 158, 160 та 161.

ПДВ повинна сплачувати будь-яка особа, що вносить ПДВ до рахунку-фактури.

1. Якщо згідно зі статтями 193-197 та статтями 199 і 200 особою, відповідальною за сплату ПДВ, є оподатковувана особа, що не має осідку в державі-члені, в якій ПДВ підлягає сплаті, держави-члени можуть дозволяти такій особі призначати податкового представника особою, відповідальною за сплату ПДВ.

Крім того, якщо оподатковувану операцію здійснює оподатковувана особа, що не має осідку в державі-члені, в якій ПДВ підлягає сплаті, а в країні, в якій така оподатковувана особа має осідок або місцезнаходження, немає жодного правового інструменту стосовно взаємної допомоги з обсягом застосування, подібним до того, що передбачений Директивою 76/308/ЄЕС (- 12) та Регламентом (ЄС) № 1798/2003 (- 13), держави-члени можуть вживати заходів для забезпечення того, щоб особою, відповідальною за сплату ПДВ, був податковий представник, призначений оподатковуваною особою, що не має осідку.

Однак, держави-члени можуть не застосовувати можливість, зазначену в другому підпараграфі, до оподатковуваної особи в розумінні пункту (1) статті 358a, яка обрала спеціальну схему для послуг, які постачаються оподатковуваними особами, що не мають осідку в Співтоваристві.

2. Можливість, передбачена у першому підпараграфі параграфа 1, підпадає під умови та процедури, встановлювані кожною державою-членом.

У ситуаціях, зазначених у статтях 193-200 та статтях 202, 203 та 204, держави-члени можуть передбачити, щоб особа, інша ніж особа, відповідальна за сплату ПДВ, несла солідарну відповідальність за сплату ПДВ.

Будь-яка оподатковувана особа, відповідальна за сплату ПДВ, повинна сплачувати чисту суму ПДВ під час подання декларації з ПДВ, передбаченої в статті 250. Однак, держави-члени можуть установлювати інший термін сплати такої суми або вимагати здійснення проміжних платежів.

Держави-члени повинні вживати необхідних заходів для забезпечення того, щоб особи, яких вважають відповідальними за сплату ПДВ замість оподатковуваної особи, що не має осідку на їхній території відповідно до статей 194-197 та статей 199 та 204, виконували зобов’язання щодо сплати, передбачені у цій секції.

Держави-члени також повинні вживати необхідних заходів для забезпечення того, щоб особи, які відповідно до статті 205 несуть солідарну відповідальність за сплату ПДВ, виконували ці зобов’язання щодо сплати.

Якщо держави-члени призначають замовника інвестиційного золота особою, відповідальною за сплату ПДВ відповідно до статті 198(1), або якщо, у випадку золота у вигляді сировини, напівоброблених продуктів чи інвестиційного золота, як визначено у статті 344(1), вони застосовують можливість визначати замовника особою, відповідальною за сплату ПДВ, передбачену статтею 198(2), вони повинні вживати необхідних заходів для забезпечення виконання особою зобов’язань щодо сплати, передбачених у цій секції.

Держави-члени повинні вживати необхідних заходів для забезпечення того, щоб неоподатковувані юридичні особи, відповідальні за сплату ПДВ стосовно придбань товарів у межах Співтовариства, як зазначено у статті 2(1)(b)(i), виконували зобов’язання щодо сплати, встановлені в цій секції.

Держави-члени повинні ухвалювати порядок сплати ПДВ за придбання у межах Співтовариства нових транспортних засобів, як зазначено в статті 2(1)(b)(ii), а також за придбання у межах Співтовариства підакцизних продуктів, як зазначено в статті 2(1)(b)(iii).

Держави-члени повинні встановити детальні правила сплати стосовно імпортування товарів.

Зокрема, держави-члени можуть передбачити, щоб у випадку імпортування товарів оподатковуваними особами або окремими категоріями оподатковуваних осіб, або особами, відповідальними за сплату ПДВ, або деякими категоріями таких осіб, ПДВ, що підлягає сплаті у зв’язку із імпортуванням, не потрібно було сплачувати в момент імпортування, за умови, що його буде внесено як таке до декларації з ПДВ, яку подають відповідно до статті 250.

Держави-члени можуть звільняти оподатковуваних осіб від сплати ПДВ, якщо сума є незначною.

1. Кожна оподатковувана особа повинна заявляти про початок, зміну або припинення її діяльності як оподатковуваної особи.

Держави-члени повинні дозволяти та можуть вимагати, щоб заявка була надана електронними засобами відповідно до встановлених ними умов.

2. Без обмеження першого підпараграфа параграфа 1, кожна оподатковувана особа або неоподатковувана юридична особа, яка здійснює придбання товарів у межах Співтовариства, що їх не оподатковують ПДВ відповідно до статті 3(1), повинна заявити про здійснення таких придбань, якщо умови неоподаткування ПДВ таких операцій, встановлені в цьому положенні, більше не виконуються.

1. Держави-члени повинні вживати необхідних заходів, щоб забезпечити ідентифікацію за допомогою індивідуального номера таких осіб:

(a) кожну оподатковувану особу, за винятком зазначених у статті 9(2), які на своїй відповідній території здійснюють постачання товарів чи послуг, стосовно яких ПДВ підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов’язання, інше ніж постачання товарів чи послуг, стосовно яких ПДВ підлягає сплаті лише замовником або особою, якій призначено товари або послуги, відповідно до статей 194-197 та статті 199;

(b) кожну оподатковувану особу чи неоподатковувану юридичну особу, яка здійснює придбання товарів в межах Співтовариства, що його оподатковують ПДВ відповідно до статті 2(1)(b), та кожну оподатковувану особу або неоподатковувану юридичну особу, яка використовує можливість, що передбачає оподаткування ПДВ їх придбань у межах Співтовариства, відповідно до статті 3(3);

(c) кожну оподатковувану особу, яка на своїй відповідній території здійснює придбання товарів у межах Співтовариства для цілей операцій, пов’язаних із видами діяльності, зазначеними в другому підпараграфі статті 9(1), і які здійснюють за межами цієї території;

(d) кожну оподатковувану особу, що на своїй відповідній території отримує послуги, стосовно яких вона відповідальна за сплату ПДВ відповідно до статті 196;

(e) кожну оподатковувану особу, що має осідок на своїй відповідній території, яка надає послуги на території іншої держави-члена, за які ПДВ підлягає сплаті лише одержувачем відповідно до статті 196.

2. Державам-членам не потрібно ідентифікувати деяких оподатковуваних осіб, що здійснюють операції на нерегулярній основі, як зазначено в статті 12.

Кожний індивідуальний ідентифікаційний номер платника ПДВ повинен мати префікс відповідно до коду ISO 3166 - літерний код 2, за яким можна ідентифікувати державу-член, що видала такий номер.

Попри це, Греція може використовувати префікс "EL".

Префікс "XI" використовується для Північної Ірландії.

Держави-члени повинні вживати необхідних заходів для забезпечення того, щоб їхні ідентифікаційні системи давали змогу ідентифікувати оподатковуваних осіб, зазначених у статті 214, та забезпечення правильного застосування перехідних положень щодо оподаткування операцій у межах Співтовариства, як зазначено в статті 402.

Для цілей цієї Директиви "електронний рахунок-фактура" означає рахунок-фактуру, що містить інформацію, необхідну згідно з цією Директивою, який було видано та отримано в будь-якому електронному форматі.

Для цілей цієї Директиви, держави-члени повинні приймати документи чи повідомлення на папері або в електронній формі як рахунки-фактури, якщо вони відповідають умовам, встановленим у цій главі.

Будь-який документ або повідомлення, що вносить зміни до первісного рахунку-фактури і конкретно та недвозначно покликається на нього, вважають рахунком-фактурою.

1. Виставлення рахунку-фактури повинне підлягати правилам, що їх застосовують в державі-члені, в якій, як вважають, було здійснено постачання товарів або послуг відповідно до положень розділу V.

2. Як відступ від параграфа 1, до виставлення рахунку-фактури застосовують такі правила:

(a) правила, застосовні у державі-члені, в якій постачальник веде господарську діяльність або має фіксований осідок, з якого здійснює постачання, або, за відсутності такого місця осідку чи фіксованого осідку - в державі-члені, в якій постачальник постійно проживає або зазвичай перебуває, якщо:

(i) постачальник не має осідку в державі-члені, в якій, як вважають, було здійснено постачання товарів або послуг відповідно до положень розділу V, або його осідок у такій державі-члені не втручається в постачання товарів або послуг у розумінні пункту (b) статті 192a, а особою, відповідальною за сплату ПДВ, є особа, якій постачаються товари або послуги, якщо замовник не виставляє рахунок-фактуру (самостійне виставлення рахунку-фактури);

(ii) постачання товарів або послуг вважають таким, що його не було здійснено в межах Співтовариства, відповідно до положень розділу V;

(b) правила, застосовні у державі-члені, в якій ідентифіковано постачальника, що застосовує одну зі спеціальних схем, зазначених у главі 6 розділу XII.

3. Параграфи 1 і 2 цієї статті застосовують без обмеження статей 244-248.

1. Кожна оподатковувана особа повинна забезпечувати виставлення рахунку-фактури нею самою, або її замовником, або, від її імені та в її інтересах, третьою стороною, стосовно:

(1) постачання товарів чи послуг, здійсненого нею іншій оподатковуваній особі або неоподатковуваній юридичній особі;

(2) постачання товарів відповідно до пункту (a) статті 33, крім випадків, коли оподатковувана особа застосовує спеціальну схему, зазначену в секції 3 глави 6 розділу XII;

(3) постачання товарів, здійсненого на умовах, передбачених у статті 138;

(4) будь-якого якого авансового платежу, здійсненого на його користь до здійснення одного з постачань товарів, зазначеного в пунктах (1) та (2);

(5) будь-якого авансового платежу, здійсненого на її користь іншою оподатковуваною особою або неоподатковуваною юридичною особою, до завершення надання послуг.

2. Як відступ від параграфа 1 та без обмеження статті 221(2), виставлення рахунку-фактури не вимагається стосовно постачання послуг, звільнених від оподаткування згідно з пунктами (a)-(g) статті 135(1).

1. Держави-члени дозволяють оподатковуваним особам виставляти спрощений рахунок-фактуру в будь-якому з таких випадків:

(a) якщо сума рахунку не перевищує 100 євро або еквівалент у національній валюті;

(b) якщо виставлений рахунок-фактура є документом або повідомленням, що його вважають рахунком-фактурою відповідно до статті 219.

2. Держави-члени не повинні дозволяти оподатковуваним особам виставляти спрощений рахунок-фактуру, якщо рахунки-фактури повинні бути виставлені відповідно до пунктів (2) та (3) статті 220(1), або якщо оподатковуване постачання товарів чи надання послуг здійснює оподатковувана особа, що не має осідку в державі-члені, в якій ПДВ підлягає сплаті, або чий осідок у такій державі-члені не втручається в постачання товарів або надання послуг у розумінні статті 192a, а особою, відповідальною за сплату ПДВ, є особа, якій постачають товари або послуги.

1. Держави-члени можуть зобов’язати оподатковуваних осіб виставляти рахунок-фактуру згідно з реквізитами, що вимагаються відповідно до статей 226 або 226b, стосовно постачання товарів чи послуг, інших ніж зазначені у статті 220(1).

2. Держави-члени можуть зобов’язати оподатковуваних осіб, що ведуть господарську діяльність на їхній території або мають фіксований осідок на їхній території, з якого здійснюють постачання товарів або послуг, виставляти рахунок-фактуру згідно з реквізитами, що вимагаються відповідно до статті 226 або 226b стосовно постачання послуг, звільнених від оподаткування згідно з пунктами (a)-(g) статті 135(1), які ці оподатковувані особи здійснили на їхній території або за межами Співтовариства.

3. Держави-члени можуть звільняти оподатковуваних осіб від встановленого у статті 220(1) або статті 220a зобов’язання виставляти рахунок-фактуру щодо постачання товарів або послуг, здійсненого на їхній території та звільненого від оподаткування, з віднесенням на зменшення податкового зобов’язання ПДВ або без віднесення на зменшення податкового зобов’язання ПДВ, сплаченого на попередньому етапі, згідно зі статтею 98(2), статтями 105a і 132, статтею 135(1), пунктами (h)-(l), статтями 136, 371, 375, 376 та 377, статтею 378(2), статтею 379(2) і статтями 380-390c.

Для постачання товарів, яке здійснюють відповідно до умов, визначених у статті 138, або для постачання послуг, за які ПДВ підлягає сплаті замовником відповідно до статті 196, рахунок-фактура повинна виставлятися не пізніше п’ятнадцятого дня місяця, наступного за тим, в якому настає подія, що призводить до виникнення податкового зобов’язання.

Для інших видів постачання товарів чи послуг держави-члени можуть накладати часові обмеження на оподатковуваних осіб щодо виставлення рахунків-фактур.

Держави-члени повинні дозволяти оподатковуваним особам виставляти зведені рахунки-фактури, в яких деталізовано окремі постачання товарів або послуг за умови, що податкове зобов’язання з ПДВ щодо постачань, вказаних у зведеному рахунку-фактурі, виникає протягом того самого календарного місяця.

Без обмеження статті 222, держави-члени можуть дозволяти, щоб зведені рахунки-фактури включали постачання, щодо яких податкові зобов’язання з ПДВ виникли протягом періоду, що перевищує один календарний місяць.

Замовник може складати рахунки-фактури стосовно постачання товарів або послуг, здійсненого для нього оподатковуваною особою, якщо існує попередня домовленість між двома сторонами, і за умови існування процедури прийняття кожного рахунку-фактури оподатковуваною особою, що постачає товари чи послуги. Держава-член може вимагати, щоб такі рахунки-фактури виставляли від імені та в інтересах оподатковуваної особи.

Держави-члени можуть встановлювати особливі умови для оподатковуваних осіб у випадках, коли третя сторона або замовник, який виставляє рахунки-фактури, має осідок у країні, в якій не існує жодного правового інструменту стосовно взаємної допомоги з обсягом застосування, подібним до того, який передбачений в Директиві 2010/24/ЄС (- 14) та Регламенті (ЄС) № 1798/2003 (- 15).

Без обмеження окремих положень, викладених у цій Директиві, для цілей ПДВ рахунки-фактури, виставлені відповідно до статей 220 та 221, повинні містити лише такі реквізити:

(1) дату видачі;

(2) порядковий номер на основі однієї або декількох серій, що забезпечує унікальну ідентифікацію рахунку-фактури;

(3) ідентифікаційний номер платника ПДВ, зазначений у статті 214, під яким оподатковувана особа постачала товари чи послуги;

(4) ідентифікаційний номер платника ПДВ замовника, як зазначено в статті 214, під яким замовник отримував постачання товарів або послуг, стосовно яких він відповідальний за сплату ПДВ, або отримував постачання товарів, як зазначено у статті 138;

(5) повне найменування та адресу оподатковуваної особи та замовника;

(6) кількість та характер постачених товарів або обсяг та характер наданих послуг;

(7) дату, на яку було здійснено або завершено постачання товарів чи послуг, або дату, на яку було здійснено авансовий платіж зазначений у пунктах (4) та (5) статті 220, якщо така дата може бути визначена та відрізняється від дати виставлення рахунку-фактури;

(7a) якщо податкове зобов’язання виникає в момент отримання платежу відповідно до статті 66(b), а право на віднесення на зменшення податкового зобов’язання виникає у момент виникнення податкового зобов’язання з ПДВ, що підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов’язання - коментар "Облік грошових коштів";

(8) база оподаткування для окремих ставок або звільнення від оподаткування, ціна за одиницю, без урахування ПДВ, а також будь-які знижки або часткові повернення коштів, якщо вони не включені в ціну за одиницю;

(9) застосовну ставку ПДВ;

(10) суму ПДВ, що підлягає сплаті, за винятком застосування спеціального положення, згідно з яким, відповідно до цієї Директиви, такий реквізит не включають;

(10a) якщо замовник, що отримує постачання, виставляє рахунок-фактуру замість постачальника - коментар "Самовиставлення рахунку-фактури";

(11) у випадку звільнення від оподаткування - покликання на застосовне положення цієї Директиви чи на відповідне національне положення або будь-яке інше покликання, яке вказує на те, що постачання товарів або послуг звільнено від оподаткування;

(11a) якщо замовник відповідальний за сплату ПДВ - коментар "Зворотне нарахування";

(12) у випадку постачання нового транспортного засобу, здійсненого відповідно до умов, визначених у статті 138(1) та (2)(a) - характеристики, визначені в пункті (b) статті 2(2);

(13) у разі застосування маржинальної схеми для туристичних агентів - коментар "Маржинальна схема - туристичні агенти";

(14) у разі застосування одного зі спеціальних положень, застосовних до вживаних товарів, витворів мистецтва, предметів колекціонування та антикваріату - коментар "Маржинальна схема - вживані товари"; "Маржинальна схема - витвори мистецтва" або "Маржинальна схема - предмети колекціонування та антикваріат" відповідно;

(15) якщо особа, відповідальна за сплату ПДВ, є податковим представником для цілей статті 204 - ідентифікаційний номер платника ПДВ, зазначений у статті 214, такого податкового представника, а також його повне найменування та адресу.

Якщо рахунок-фактуру виставлено оподатковуваною особою, що не має осідку в державі-члені, в якій податок підлягає сплаті, або якщо осідок в такій державі-члені не втручається у постачання товарів чи послуг у розумінні статті 192a, і вона здійснює постачання товарів чи послуг замовникові, відповідальному за сплату ПДВ, оподатковувана особа може не включати реквізити, зазначені в пунктах (8), (9) та (10) статті 226, і натомість вказувати базу оподаткування таких товарів чи послуг, зазначивши кількість або обсяг постачених товарів або послуг та їх характер.

Щодо спрощених рахунків-фактур, виставлених відповідно до статті 220a та статті 221(1) і (2), держави-члени повинні вимагати принаймні такі реквізити:

(a) дату видачі;

(b) ідентифікаційні дані оподатковуваної особи, що постачає товари або послуги;

(c) ідентифікаційні дані щодо типу постачених товарів або послуг;

(d) суму ПДВ, що підлягає сплаті, або інформацію, необхідну для її розрахування;

(e) якщо виставлений рахунок-фактура є документом чи повідомленням, що його вважають рахунком-фактурою відповідно до статті 219 - конкретне та недвозначне покликання на такий первісний рахунок-фактуру та конкретні реквізити, до яких вносять зміни.

Вони не можуть вимагати надання у рахунках-фактурах інших реквізитів, інших ніж зазначені у статтях 226, 227 та 230.

Держави-члени можуть вимагати від оподатковуваних осіб, що мають осідок на їхній території, що постачають там товари чи послуги, вказувати ідентифікаційний номер платника ПДВ замовника, зазначений у статті 214, у випадках, інших ніж зазначені у пункті (4) статті 226.

Держави-члени не повинні вимагати підписувати рахунки-фактури.

Суми, відображені в рахунку-фактурі, можуть бути виражені в будь-якій валюті за умови, що сума ПДВ, що підлягає сплаті або коригуванню, виражена у національній валюті держави-члена з використанням механізму курсу конвертації, передбаченого у статті 91.

Використання електронного рахунку-фактури можливе за умови, що одержувач приймає такі рахунки-фактури.

1. Автентичність походження, цілісність змісту та читабельність рахунка-фактури, як на папері, так і в електронній формі, забезпечують з моменту виставлення до закінчення періоду зберігання рахунку-фактури.

Кожна оподатковувана особа визначає спосіб забезпечення автентичності походження, цілісності змісту та читабельності рахунку-фактури. Цього можна досягти завдяки будь-яким системам звітності, що створюють надійний аудиторський слід між рахунком-фактурою та постачанням товарів чи послуг.

"Автентичність походження" означає засвідчення особи постачальника або особи, що виставила рахунок-фактуру.

"Цілісність змісту" означає, що зміст, який вимагається відповідно до цієї Директиви, не було змінено.

2. Окрім типу систем звітності, описаного у параграфі 1, нижче наведені приклади технологій, що забезпечують автентичність походження та цілісність змісту електронного рахунку-фактури:

(a) просунутий електронний підпис у розумінні пункту (2) статті 2 Директиви Європейського Парламенту і Ради 1999/93/ЄС від 13 грудня 1999 року про рамки Співтовариства для електронних підписів (- 16) на основі кваліфікованого сертифікату, створених за допомогою пристрою для створення захищеного підпису в розумінні пунктів (6) та (10) статті 2 Директиви 1999/93/ЄС;

(b) електронний обмін даними (EDI), як визначено у статті 2 додатка 1 до Рекомендації Комісії 1994/820/ЄС від 19 жовтня 1994 року стосовно правових аспектів електронного обміну даними (- 17), якщо угода стосовно обміну даними передбачає використання процедур, що гарантують автентичність походження та цілісність даних.

Держави-члени можуть встановлювати особливі умови для електронних рахунків-фактур, виставлених на товари чи послуги, які постачають на їхній території з країни, в якій не існує жодного правового інструменту стосовно взаємної допомоги з обсягом застосування, подібним до того, що передбачений Директивою 2010/24/ЄС та Регламентом (ЄС) № 1798/2003.

Якщо тому самому одержувачу надсилають пакети, що містять кілька електронних рахунків-фактур, або надають йому доступ до них, то реквізити, спільні для окремих рахунків-фактур, можна вказувати лише один раз, якщо за кожним рахунком-фактурою доступна вся інформація.

Щонайпізніше до 31 грудня 2016 року Комісія повинна надати Європейському Парламенту і Раді загальний звіт про оцінку, який ґрунтується на незалежному економічному дослідженні щодо впливу правил виставлення рахунків-фактур, застосовних з 1 січня 2013 року і, зокрема, щодо досягнутого ступеня дієвого зменшення адміністративного тягаря для підприємств, супроводжуючи його, за необхідності, належною пропозицією щодо внесення змін і доповнень до відповідних правил.

1. Після консультацій з Комітетом із ПДВ держави-члени можуть, відповідно до умов, які вони можуть встановлювати, передбачати, щоб до рахунків-фактур стосовно постачання товарів та послуг потрібно було вносити лише інформацію, що вимагається згідно зі статтею 226b, у таких випадках:

(a) якщо сума рахунку-фактури перевищує 100 євро, але не перевищує 400 євро або еквівалент у національній валюті;

(b) якщо комерційна або адміністративна практика у відповідній галузі економіки або технічні умови, за яких виставляють рахунки-фактури, ускладнюють виконання всіх обов’язків, зазначених у статті 226 або 230.

3. Спрощення, передбачені в параграфі 1, не застосовують, якщо рахунки-фактури вимагається виставляти згідно з пунктами (2) та (3) статті 220(1), або якщо оподатковуване постачання товарів чи послуг здійснює оподатковувана особа, що не має осідку в державі-члені, в якій ПДВ підлягає сплаті, або чий осідок в такій державі-члені не втручається у постачання товарів або послуг у розумінні статті 192a, а особою, відповідальною за сплату ПДВ, є особа, якій постачають товари або послуги.

У випадках, коли держави-члени використовують передбачену в пункті (b) першого підпараграфа статті 272(1) можливість не надавати ідентифікаційний номер платника ПДВ оподатковуваним особам, що не здійснюють жодних операцій, зазначених у статтях 20, 21, 22, 33, 36, 138 та 141, а також якщо постачальнику або замовнику не надано ідентифікаційний номер такого типу, натомість до рахунку-фактури повинен бути внесений інший номер, так званий податковий ідентифікаційний номер, визначений відповідними державами-членами.

Якщо оподатковуваній особі надано ідентифікаційний номер платника ПДВ, держави-члени, які використовують можливість згідно з пунктом (b) першого підпараграфа статті 272(1), також можуть вимагати, щоб у рахунку-фактурі було зазначено:

(1) стосовно постачання послуг, зазначених у статтях 44, 47, 50, 53, 54 і 55, та постачання товарів, зазначених у статтях 138 та 141 - ідентифікаційний номер платника ПДВ та податковий ідентифікаційний номер постачальника;

(2) стосовно іншого постачання товарів чи послуг - тільки податковий ідентифікаційний номер постачальника чи надавача або тільки ідентифікаційний номер платника ПДВ.

Для цілей цієї глави, "зберігання рахунку-фактури електронними засобами" означає зберігання даних з використанням електронного обладнання для опрацювання (включаючи цифрове стиснення) та використання провідних, радіо-, оптичних або інших електромагнітних засобів.

Кожна оподатковувана особа повинна вести достатньо детальний облік для справляння ПДВ та перевірки його справляння податковими органами.

1. Якщо оподатковувана особа сприяє за допомогою електронного інтерфейсу, такого як торговельний майданчик, платформа, портал або подібне, постачанню товарів або послуг неоподатковуваній особі в межах Співтовариства відповідно до положень розділу V, оподатковувана особа, яка сприяє постачанню, зобов’язана вести облік таких постачань. Зазначений облік повинен бути достатньо деталізованим для уможливлення проведення податковими органами держави-члена, в якій такі постачання підлягають оподаткуванню, перевірки правильності обліку ПДВ.

2. Доступ до облікових записів, зазначених в параграфі 1, повинен надаватися в електронній формі відповідній державі-члену на її запит.

Такі облікові записи повинні зберігатися протягом 10 років після завершення року, в якому було здійснено операцію.

1. Кожна оподатковувана особа повинна вести реєстр товарів, відправлених чи перевезених нею або за її дорученням до місця призначення за межами території держави-члена відправлення, але в межах Співтовариства, для цілей операцій, які полягають в оцінюванні цих товарів, або проведенні робіт з ними, або тимчасовому використанні цих товарів, як визначено в пунктах (f), (g) та (h) статті 17(2).

2. Кожна оподатковувана особа повинна вести достатньо детальний облік для уможливлення ідентифікації товарів, пересланих їй з іншої держави-члена оподатковуваною особою, ідентифікованою для цілей ПДВ в тій іншій державі-члені, або в її інтересах, та використовуваних для послуг, що полягають в оцінюванні таких товарів та проведенні робіт з ними.

3. Кожна оподатковувана особа, яка здійснює передання товарів у режимі складу тимчасового зберігання, зазначеного у статті 17a, веде облік, що дозволяє податковим органам верифікувати правильність застосування цієї статті.

Кожна оподатковувана особа, яка здійснює постачання товарів у режимі складу тимчасового зберігання, зазначеного у статті 17a, веде облік таких товарів.

Кожна оподатковувана особа повинна забезпечувати зберігання копій рахунків-фактур, виставлених нею самою, або її замовником, або від її імені та за її дорученням третьою стороною, а також всіх рахунків-фактур, які вона отримала.

1. Для цілей цієї Директиви, оподатковувана особа може визначати місце зберігання всіх рахунків-фактур за умови, що вона без неналежних затримок надає доступ до рахунків-фактур або інформації, що зберігаються відповідно до статті 244, компетентним органам, коли вони цього вимагають.

2. Держави-члени можуть вимагати, щоб оподатковувані особи, що мають осідок на їхній території, повідомляли їх про місце зберігання рахунків-фактур, якщо воно розташоване за межами їх території.

Держави-члени можуть також вимагати від оподатковуваних осіб, що мають осідок на їхній території, зберігати на цій території рахунки-фактури, виставлені ними або їх замовниками, або від їх імені та за їх дорученням третьою стороною, а також усі рахунки-фактури, отримані ними, у випадку, коли їх не зберігають електронними засобами, що гарантує повний доступ до цих даних у режимі онлайн.

1. Кожна держава-член повинна визначати період, протягом якого оподатковувані особи повинні забезпечувати зберігання рахунків-фактур, пов’язаних із постачанням товарів або послуг на її території, та рахунків-фактур, отриманих оподатковуваними особами, що мають осідок на її території.

2. Для того, щоб забезпечити виконання вимог, встановлених у статті 233, держава-член, зазначена в параграфі 1, може вимагати збереження рахунків-фактур у їх оригінальному вигляді, в якому вони були надіслані чи надані в доступ, як у паперовій, так і в електронній формі. Крім того, у випадку рахунків-фактур, що їх зберігають електронними засобами, держава-член може вимагати, щоб дані, які гарантують автентичність походження рахунків-фактур та цілісність їх змісту, як передбачено в статті 233, також зберігали електронними засобами.

3. Держава-член, зазначена в параграфі 1, може встановлювати особливі умови, що забороняють або обмежують зберігання рахунків-фактур у країні, в якій не існує жодного правового інструменту стосовно взаємної допомоги з обсягом застосування, подібним до передбаченого в Директиві 2010/24/ЄС та Регламенті (ЄС) № 1798/2003, або стосовно права доступу електронними засобами, завантаження та використання, зазначеного в статті 249.

Держави-члени можуть згідно зі встановленими ними умовами вимагати зберігання рахунків-фактур, отриманих неоподатковуваними особами.

Для цілей контролю у певних випадках держави-члени можуть вимагати для деяких оподатковуваних осіб або деяких випадків перекладати рахунки-фактури, що стосуються постачання товарів або послуг на їхній території, та рахунки-фактури, одержувані оподатковуваними особами, що мають осідок на їхній території, на їхні офіційні мови. Однак, держави-члени не можуть встановлювати загальну вимогу щодо перекладу рахунків-фактур.

Для цілей контролю, якщо оподатковувана особа зберігає рахунки-фактури, які вона виставляє чи отримує, за допомогою електронних засобів, що гарантують доступ до відповідних даних в режимі онлайн, компетентні органи держави-члена, в якій вона має осідок, та, у випадку, коли ПДВ підлягає сплаті в іншій державі-члені, компетентні органи такої держави-члена, повинні мати право доступу до цих рахунків-фактур, їх завантаження та використання.

1. Кожна оподатковувана особа повинна подавати декларацію з ПДВ із зазначенням всієї інформації, необхідної для розрахування виниклого податкового зобов’язання й відповідних сум, що відносяться на зменшення податкового зобов’язання, включаючи, наскільки це необхідно для визначення бази оподаткування, загальну вартість операцій, пов’язаних із таким податком, суми, віднесені на зменшення податкового зобов’язання, та вартість будь-яких операцій, звільнених від оподаткування.

2. Держави-члени повинні дозволяти та можуть вимагати подання декларації з ПДВ, зазначеної в параграфі 1, електронними засобами відповідно до встановлених ними умов.

Крім інформації, зазначеної в статті 250, декларація з ПДВ, що охоплює певний податковий період, повинна містити:

(a) загальну вартість, без урахування ПДВ, постачань товарів, зазначених в статті 138, стосовно яких податкові зобов’язання з ПДВ виникли протягом зазначеного податкового періоду;

(b) загальну вартість, без урахування ПДВ, постачань товарів, зазначених у статтях 33 та 36, здійснених на території іншої держави-члена, стосовно яких податкові зобов’язання з ПДВ виникли протягом цього податкового періоду, якщо місце, в якому розпочалося пересилання або перевезення товару, розташоване у державі-члені, в якій повинна подаватися декларація;

(c) загальну вартість, без урахування ПДВ, придбань товарів у межах Співтовариства або операцій, що їх вважають такими, відповідно до статті 21 та 22, здійснених в державі-члені, в якій повинна подаватися декларація, і стосовно яких податкові зобов’язання з ПДВ виникли протягом цього податкового періоду;

(d) загальну вартість, без урахування ПДВ, постачань товарів, зазначених у статтях 33 та 36, здійснених у державі-члені, в якій повинна подаватися декларація і стосовно яких податкові зобов’язання з ПДВ виникли протягом цього податкового періоду, якщо місце початку пересилання або перевезення товарів розташоване на території іншої держави-члена;

(e) загальну вартість, без урахування ПДВ, постачань товарів, здійснених у державі-члені, в якій повинна подаватися декларація, стосовно яких оподатковувана особа була призначена особою, відповідальною за сплату ПДВ відповідно до статті 197, і стосовно яких податкові зобов’язання з ПДВ виникли протягом цього податкового періоду.

1. Декларація з ПДВ повинна подаватися у строк, який визначають держави-члени. Такий строк подання не може перевищувати двох місяців після закінчення кожного податкового періоду.

2. Кожна держава-член встановлює податковий період тривалістю один, два або три місяці.

Однак, держави-члени можуть встановлювати інші податкові періоди за умови, що вони не перевищують один рік.

Швеція може застосовувати спрощену процедуру для малих та середніх підприємств, згідно з якою оподатковувані особи, які здійснюють лише операції, що підлягають оподаткуванню на національному рівні, можуть подавати декларації з ПДВ через три місяці після закінчення безпосереднього річного податкового періоду.

У випадку постачання нових транспортних засобів, що здійснюється згідно з умовами, визначеними у статті 138(2)(a), оподатковуваною особою, ідентифікованою для цілей ПДВ, покупцеві, не ідентифікованому для цілей ПДВ, або оподатковуваною особою згідно з означенням у статті 9(2), держави-члени повинні вживати необхідних заходів, щоб забезпечити надання продавцем всієї інформації, потрібної для справляння ПДВ та перевірки його справляння податковими органами.

Якщо держави-члени призначають замовника інвестиційного золота особою, відповідальною за сплату ПДВ відповідно до статті 198(1), або якщо у випадку золота у вигляді сировини, напівоброблених продуктів чи інвестиційного золота, визначеного в статті344(1), вони використовують передбачену в статті 198(2) можливість призначати замовника особою, відповідальною за сплату ПДВ, вони повинні вживати необхідних заходів, щоб забезпечити виконання ним обов’язків стосовно подання декларації з ПДВ, встановлених у цій главі.

Держави-члени повинні вживати необхідних заходів для забезпечення того, щоб особи, яких вважають відповідальними за сплату ПДВ, замість оподатковуваної особи, що не має осідку на їхній території, відповідно до статей 194-197 та статті 204, виконували обов’язки щодо подання декларації з ПДВ, встановлені у цій главі.

Держави-члени повинні вживати необхідних заходів для забезпечення того, щоб неоподатковувані юридичні особи, відповідальні за сплату ПДВ, що підлягає сплаті стосовно придбання товарів у межах Співтовариства, як зазначено в статті 2(1)(b)(i), виконували обов’язки щодо подання декларації з ПДВ, встановлені в цій главі.

Держави-члени повинні встановлювати детальні правила подання декларацій з ПДВ стосовно придбань у межах Співтовариства нових транспортних засобів, як зазначено в статті 2(1)(b)(ii), а також придбань у межах Співтовариства підакцизних продуктів, як зазначено в статті 2(1)(b)(iii).

Держави-члени можуть вимагати від осіб, що здійснюють придбання в межах Співтовариства нових транспортних засобів, як зазначено в статті 2(1)(b)(ii), під час подання декларації з ПДВ надавати всю інформацію, необхідну для справляння ПДВ та перевірення його справляння податковими органами.

Держави-члени повинні встановлювати детальні правила подання декларацій з ПДВ стосовно імпортування товарів.

1. Держави-члени можуть вимагати від оподатковуваної особи подавати декларацію, що містить усі реквізити, визначені в статтях 250 та 251 стосовно всіх операцій, здійснених у попередньому році. Ця декларація повинна містити всю інформацію, необхідну для будь-яких коригувань.

2. Держави-члени повинні дозволяти та можуть вимагати, щоб декларацію, зазначену в параграфі 1, подавали за допомогою електронних засобів відповідно до умов, які вони встановлюють.

1. Кожна оподатковувана особа, ідентифікована для цілей ПДВ, повинна подавати зведений звіт щодо:

(a) набувачів, ідентифікованих для цілей ПДВ, яким вона постачала товари відповідно до умов, визначених у статті 138(1)та пункті (c) статті 138(2);

(b) осіб, ідентифікованих для цілей ПДВ, яким вона постачала товари, що були постачені їй шляхом придбань у межах Співтовариства, зазначених у статті 42;

(c) оподатковуваних осіб та неоподатковуваних юридичних осіб, ідентифікованих для цілей ПДВ, яким вона постачала послуги, інші ніж послуги, звільнені від ПДВ у державі-члені, де операція підлягає оподаткуванню, і стосовно яких одержувач є відповідальним за сплату податку відповідно до статті 196.

2. Окрім інформації, зазначеної у параграфі 1, кожна оподатковувана особа повинна подати інформацію про ідентифікаційний номер платника ПДВ оподатковуваних осіб, яким призначені товари, переслані або перевезені у режимі складу тимчасового зберігання відповідно до умов, зазначених у статті 17a, та про зміну поданої інформації.

1. Зведений звіт складають за кожний календарний місяць протягом періоду, що не перевищує одного місяця, та відповідно до процедур, що їх повинні визначати держави-члени.

1a. Однак держави-члени, відповідно до умов та обмежень, які вони можуть встановлювати, можуть дозволяти оподатковуваним особам подавати зведений звіт за кожний календарний квартал протягом терміну, що не перевищує одного місяця з кінця кварталу, якщо загальна квартальна сума постачань товарів, зазначених у статтях 264(1)(d) та 265(1)(c), без урахування ПДВ, не перевищує суму 50000 євро або її еквівалент у національній валюті ані за відповідний квартал, ані за будь-який з попередніх чотирьох кварталів.

Можливість, передбачену в першому підпараграфі, перестають застосовувати після закінчення місяця, протягом якого загальна вартість постачань товарів, зазначених у статті 264(1)(d) та 265(1)(c), без урахування ПДВ, перевищує, в поточному кварталі, суму в 50000 євро або її еквівалент у національній валюті. У цьому випадку зведений звіт слід складати за місяць(місяці), що пройшов(пройшли) від початку кварталу, протягом терміну, що не перевищує одного місяця.

1b. До 31 грудня 2011 року державам-членам дозволено встановлювати суму, зазначену в параграфі 1a, на рівні 100000 євро або еквівалент цієї суми у національній валюті.

1c. У випадку постачання послуг, зазначених у статті 264(1)(d), держави-члени відповідно до умов та обмежень, які вони можуть встановлювати, можуть дозволяти оподатковуваним особам подавати зведений звіт за кожний календарний квартал протягом терміну, що не перевищує одного місяця з кінця кварталу.

Держави-члени можуть, зокрема, вимагати від оподатковуваних осіб, що здійснюють постачання як товарів, так і послуг, як зазначено в статті 264(1)(d), подавати зведений звіт у термін, що випливає з параграфів 1-1b.

2. Держави-члени повинні дозволяти і можуть вимагати подання зведеного звіту, зазначеного в параграфі 1, за допомогою електронного передання файлів, відповідно до умов, які вони встановлюють.

1. Зведений звіт повинен містити таку інформацію:

(a) ідентифікаційний номер платника ПДВ оподатковуваної особи в державі-члені, в якій повинен подаватися зведений звіт, під яким вона здійснювала постачання товарів відповідно до умов, визначених у статті 138(1), та під яким вона здійснювала оподатковуване постачання послуг згідно з умовами, встановленими в статті 44;

(b) ідентифікаційний номер платника ПДВ особи, що здійснює придбання товарів або отримує послуги в державі-члені, іншій ніж та, в якій повинен подаватися зведений звіт та під яким їй здійснено постачання товарів чи послуг;

(c) ідентифікаційний номер платника ПДВ оподатковуваної особи в державі-члені, в якій повинен подаватися зведений звіт, під яким вона здійснила передання до іншої держави-члена, як зазначено у статті 138(2)(c), та номер, під яким вона ідентифікована у державі-члені, в якій завершилося пересилання чи перевезення;

(d) для кожної особи, що придбала товари або отримала послуги - загальну вартість постачань товарів та загальну вартість постачань послуг, що їх здійснила оподатковувана особа;

(e) стосовно постачань товарів, що полягають у переданні до іншої держави-члена, як зазначено у статті 138(2)(c) - загальну вартість постачань, визначену відповідно до статті 76;

(f) суму коригувань, зроблених відповідно до статті 90.

2. Вартість, зазначену в параграфі 1(d), декларують за період, щодо якого подають декларацію, встановлений відповідно до статті 263(1)-(1c), протягом якого виникло податкове зобов’язання з ПДВ.

Суми, зазначені в параграфі 1(f), декларують за період, щодо якого подають декларацію, встановлений відповідно до статті 263(1)-(1c), протягом якого особу, що придбаває товари, повідомили про коригування.

1. У випадку придбань товарів у межах Співтовариства, зазначених у статті 42, оподатковувана особа, ідентифікована для цілей ПДВ в державі-члені, що видала їй ідентифікаційний номер платника ПДВ, під яким вона здійснила такі придбання, повинна чітко вказувати у зведеному звіті таку інформацію:

(a) свій ідентифікаційний номер платника ПДВ у цій державі-члені, під яким вона здійснила придбання та подальше постачання товарів;

(b) ідентифікаційний номер платника ПДВ особи, якій оподатковувана особа здійснила подальше постачання, наданий у державі-члені, в якій завершилося пересилання чи перевезення товарів;

(c) для кожної особи, якій було здійснене подальше постачання - загальну вартість постачання, без урахування ПДВ, здійсненого оподатковуваною особою в державі-члені, в якій завершилося пересилання чи перевезення товарів.

2. Вартість, зазначену в параграфі 1(c), декларують за період, щодо якого подають декларацію, встановлений відповідно до статті 263(1)-(1b), протягом якого виникло податкове зобов’язання з ПДВ.

Як відступ від статей 264 та 265, держави-члени можуть передбачити необхідність надання додаткової інформації у зведених звітах.

Держави-члени повинні вживати необхідних заходів для забезпечення того, щоб особи, яких вважають відповідальними за сплату ПДВ відповідно до статей 194 та 204 замість оподатковуваної особи, що не має осідку на їхній території, виконували обов’язки з подання зведеного звіту, передбаченого у цій главі.

Держави-члени можуть вимагати від оподатковуваних осіб, які на їхній території здійснюють придбання товарів у межах Співтовариства або операції, які вважають таким придбанням згідно зі статтями 21 або 22, подавати звіти із зазначенням деталей таких придбань, за умови, що такі звіти не вимагають за період тривалістю меншою одного місяця.

Діючи одностайно за пропозицією Комісії, Рада може дозволяти будь-якій державі-члену впроваджувати спеціальні заходи, передбачені в статтях 270 та 271, для спрощення виконання обов’язку подавати зведений звіт, встановленого в цій главі. Такі заходи не можуть ставити під загрозу належний моніторинг операцій в межах Співтовариства.

На підставі дозволу, зазначеного в статті 269, держави-члени можуть дозволяти оподатковуваним особам подавати щорічні зведені звіти із зазначенням ідентифікаційних номерів платника ПДВ осіб, яким ці оподатковувані особи постачали товари відповідно до умов, визначених у статті 138(1) та (2)(c), в іншій державі-члені, якщо оподатковувані особи відповідають таким трьом умовам:

(a) загальна річна вартість їх постачання товарів та послуг, без урахування ПДВ, не перевищує більше ніж на 35000 євро або еквівалент в національній валюті, суму річного обігу, яку використовують як базову суму для застосування звільнення від оподаткування малих підприємств, передбаченого в статтях 282-292;

(b) загальна річна вартість постачань товарів, здійснених ними відповідно до умов, визначених у статті 138, без урахування ПДВ, не перевищує 15000 євро або еквівалент у національній валюті;

(c) жодне з постачань товарів, здійснених ними відповідно до умов, визначених у статті 138, не є постачанням нових транспортних засобів.

На підставі дозволу, зазначеного в статті 269, держави-члени, які встановлюють податковий період, що перевищує три місяці, за який оподатковувані особи повинні подавати декларацію з ПДВ, передбачену в статті 250, можуть дозволяти таким особам подавати зведені звіти за той самий період, якщо ці оподатковувані особи відповідають таким трьом умовам:

(a) загальна річна вартість постачання товарів та послуг без урахування ПДВ не перевищує 200000 євро або еквівалент у національній валюті;

(b) загальна річна вартість постачань товарів, здійснених ними відповідно до умов, визначених у статті 138, без урахування ПДВ, не перевищує 15000 євро або еквівалент у національній валюті;

(c) жодне з постачань товарів, здійснених ними відповідно до умов, визначених у статті 138, не є постачанням нових транспортних засобів.

1. Держави-члени можуть звільняти від деяких або всіх обов’язків, зазначених у главах 2-6, таких оподатковуваних осіб:

(a) оподатковуваних осіб, чиї придбання товарів у межах Співтовариства не підлягають оподаткуванню ПДВ відповідно до статті 3(1);

(b) оподатковуваних осіб, що не здійснюють жодних із операцій, зазначених у статтях 20, 21, 22, 33, 36, 136a, 138 та 141;

(c) оподатковуваних осіб, що здійснюють лише постачання товарів чи послуг, звільнених від оподаткування відповідно до статей 132, 135 та 136, статей 146-149 та статей 151, 152 чи 153;

(d) оподатковуваних осіб, що підпадають під звільнення від оподаткування для малих підприємств, передбачене у статтях 282-292;

(e) оподатковуваних осіб, що підпадають під спільну схему з фіксованою ставкою для фермерів.

Держави-члени не можуть звільняти оподатковуваних осіб, зазначених у пункті (b) першого підпараграфа, від обов’язків щодо виставлення рахунків-фактур, встановлених у секціях 3-6 глави 3 та секції 3 глави 4.

2. Якщо держави-члени використовують можливість, передбачену в пункті (e) першого підпараграфа параграфа 1, вони повинні вживати необхідних заходів для забезпечення правильного застосування перехідних положень щодо оподаткування операцій у межах Співтовариства.

3. Держави-члени можуть звільняти оподатковуваних осіб, інших ніж зазначені у параграфі 1, від деяких обов’язків щодо ведення обліку, зазначених у статті 242.

Держави-члени можуть накладати інші обов’язки, що їх вони вважають необхідними для забезпечення правильного утримання ПДВ та запобігання ухиленню від оподаткування, за умови однакового ставлення до внутрішніх операцій та операцій, які оподатковувані особи здійснюють між державами-членами, і за умови, що такі обов’язки не призводять до формальностей, пов’язаних з перетином кордонів, у торгівлі між державами-членами.

Можливість, передбачену в першому параграфі, не можна використовувати для встановлення додаткових обов’язків, пов’язаних із виставленням рахунків-фактур, понад обсяг обов’язків, встановлений у главі 3.

Статті 275, 276 та 277 застосовують до імпортування товарів, що перебувають у вільному обігу та які прибувають до Співтовариства з третьої території, що становить частину митної території Співтовариства.

Формальності щодо імпортування товарів, зазначених у статті 274, повинні бути тими самими, що їх встановлено в митних положеннях Співтовариства та що є чинними для імпортування товарів на митну територію Співтовариства.

Якщо пересилання або перевезення товарів, зазначених у статті 274, завершують у місці, що розташоване поза межами держави-члена їх ввезення до Співтовариства, вони повинні перебувати в обігу в Співтоваристві під процедурою внутрішнього транзиту Співтовариства, встановленою чинними митними положеннями Співтовариства, в тому обсязі, в якому їх було внесено до декларації, на підставі якої їх поміщають під цю процедуру під час їх ввезення до Співтовариства.

Якщо під час ввезення до Співтовариства товари, зазначені в статті 274, перебувають в одній із ситуацій, що уможливила б, в разі їх імпортування в розумінні першого параграфа статті 30, їх охоплення одним із режимів або однією із ситуацій, зазначених у статті 156, або режимом тимчасового ввезення (імпортування) з повним звільненням від імпортних платежів, держави-члени повинні вжити необхідних заходів для забезпечення того, щоб ці товари могли залишатися у Співтоваристві на тих самих умовах, що їх встановлено для застосування таких режимів або ситуацій.

Cтатті 279 та 280 застосовують до експортування товарів, які перебувають у вільному обігу, і які пересилають або перевозять з держави-члена до третьої території, що становить частину митної території Співтовариства.

Формальності, пов’язані з експортуванням товарів, зазначені в статті 278, з території Співтовариства, повинні бути тими самими, що їх передбачено чинними митними положеннями Співтовариства для експортування товарів з митної території Співтовариства.

У випадку товарів, які тимчасово експортують зі Співтовариства задля реімпорту, держави-члени повинні вжити необхідних заходів для забезпечення того, щоб під час реімпорту до Співтовариства такі товари підпадали під ті самі положення, які застосовували б, якби їх тимчасово експортували з митної території Співтовариства.

Держави-члени, які могли б зіткнутися з труднощами у застосуванні звичайного режиму ПДВ для малих підприємств з огляду на види діяльності або структуру таких підприємств, можуть, дотримуючись умов та обмежень, які вони можуть встановлювати, та після консультацій з Комітетом із ПДВ, застосовувати спрощені процедури нарахування та утримання ПДВ, наприклад, схеми фіксованих ставок, за умови, що вони не призведуть до зменшення ПДВ.

Звільнення від оподаткування та регресивну податкову знижку, передбачені у цій секції, застосовують до постачання товарів та послуг малими підприємствами.

1. Заходи, передбачені в цій секції, не застосовують до таких операцій:

(a) операцій, які здійснюють на нерегулярній основі, як зазначено в статті 12;

(b) постачання нових транспортних засобів, що їх здійснюють відповідно до умов, визначених у статті 138(1) та (2)(a);

(c) постачання товарів або послуг, яке здійснює оподатковувана особа, що не має осідку в державі-члені, в якій ПДВ підлягає сплаті.

2. Держави-члени можуть виключати операції, інші ніж зазначені в параграфі 1, з процедур, передбачених в цій секції.

1. Держави-члени, які використали можливість, передбачену в статті 14 Директиви Ради 67/228/ЄЕС від 11 квітня 1967 року про гармонізацію законодавства держав-членів стосовно податків з обігу - Структура та процедури застосування спільної системи податку на додану вартість (- 18), впровадити звільнення від оподаткування або регресивну податкову знижку, можуть зберегти їх та заходи з їх застосування, якщо вони відповідають правилам ПДВ.

2. Держави-члени, що станом на 17 травня 1977 року звільнили від оподаткування оподатковуваних осіб, чий річний обіг був меншим за еквівалент у національній валюті 5000 європейських розрахункових одиниць за курсом конвертації на цю дату, можуть підвищити цю верхню межу до 5000 євро.

Держави-члени, що застосовували регресивну податкову знижку, не можуть ані підвищувати верхню межу регресивної податкової знижки, ані змінювати умови її надання на сприятливіші.

Держави-члени, що не використали можливість, передбачену в статті 14 Директиви 67/228/ЄЕС, можуть звільняти від оподаткування оподатковуваних осіб, чий річний обіг не перевищує 5000 євро або еквівалент у національній валюті.

Держави-члени, зазначені в першому параграфі, можуть надавати регресивну податкову знижку оподатковуваним особам, чий річний обіг перевищує верхню межу, встановлену ними для її застосування.

Держави-члени, що станом на 17 травня 1977 року звільнили від оподаткування оподатковуваних осіб, чий річний обіг дорівнював еквіваленту 5000 європейських розрахункових одиниць в національній валюті за курсом конвертації на цю дату або перевищував його, можуть підвищити цю верхню межу для того, щоб зберегти реальну вартість звільнення від оподаткування.

Держави-члени, які приєдналися чи вступили після 1 січня 1978 року, можуть звільняти від оподаткування оподатковуваних осіб, чий річний обіг не перевищує еквівалент у національній валюті за курсом конвертації на дату їх приєднання чи вступу такі суми:

(1) Греція: 10000 європейських розрахункових одиниць;

(2) Іспанія: 10000 європейських розрахункових одиниць;

(3) Португалія: 10000 європейських розрахункових одиниць;

(4) Австрія: 35000 європейських розрахункових одиниць;

(5) Фінляндія: 10000 європейських розрахункових одиниць;

(6) Швеція: 10000 європейських розрахункових одиниць;

(7) Чеська Республіка: 35000 євро;

(8) Естонія: 16000 євро;

(9) Кіпр: 15600 євро;

(10) Латвія: 17200 євро;

(11) Литва: 29000 євро;

(12) Угорщина: 35000 євро;

(13) Мальта: 37000 євро, якщо економічна діяльність полягає переважно в постачанні товарів, 24300 євро, якщо економічна діяльність полягає переважно в постачанні послуг із низькою доданою вартістю (високі витрати), та 14600 євро в інших випадках, а саме в разі постачання послуг із високою доданою вартістю (низькі витрати);

(14) Польща: 10000 євро;

(15) Словенія: 25000 євро;

(16) Словаччина: 35000 євро;

(17) Болгарія: 25600 євро;

(18) Румунія: 35000 євро;

(19) Хорватія 35000 євро.

Сума обігу, що слугує базовою сумою для цілей застосування заходів, передбачених в цій секції, без урахування ПДВ повинна складатися з таких сум:

(1) вартість постачання товарів і послуг, якщо вони підлягають оподаткуванню;

(2) вартість операцій, звільнених від оподаткування, що передбачають віднесення на зменшення податкового зобов’язання з ПДВ, сплаченого на попередньому етапі, відповідно до статті 98(2) або статті 105a;

(3) вартість операцій, звільнених від оподаткування відповідно до статей 146-149 та статей 151, 152 або 153;

(4) вартість операцій, пов’язаних з нерухомістю, фінансових операцій, як зазначено в пунктах (b)-(g) статті 135(1), та страхових послуг, якщо ці операції не є допоміжними операціями.

Однак, продаж матеріальних чи нематеріальних капітальних активів підприємства не враховують для цілей розрахування обігу.

Оподатковувані особи, звільнені від сплати ПДВ, не мають права на віднесення на зменшення податкового зобов’язання ПДВ згідно зі статтями 167-171 та статтями 173-177, а також не можуть вказувати ПДВ у своїх рахунках-фактурах.

Оподатковувані особи, що мають право на звільнення від сплати ПДВ, можуть обирати або звичайний режим ПДВ, або спрощені процедури, передбачені в статті 281. У такому випадку вони мають право на отримання будь-якої регресивної податкової знижки, передбаченої національним законодавством.

За умови застосування статті 281, оподатковуваних осіб, що використовують регресивну податкову знижку, вважають оподатковуваними особами, що підпадають під дію звичайного режиму ПДВ.

Заходи, передбачені в цій секції, застосовують до дати, яку повинна встановити Рада відповідно до статті 93 Договору, і яка не може бути пізнішою, ніж дата набуття чинності остаточними заходами, зазначеними в статті 402.

Кожні чотири роки після ухвалення цієї Директиви, на основі інформації, отриманої від держав-членів, Комісія повинна подавати Раді звіт про застосування цієї глави, а також, в разі необхідності і з урахуванням потреби у забезпеченні довгострокової конвергенції національних положень, пропозиції щодо таких питань:

(1) покращення спеціальної схеми для малих підприємств;

(2) адаптація національних систем стосовно звільнень від оподаткування та регресивних податкових знижок;

(3) адаптація верхньої межі, передбаченої у секції 2.

Відповідно до статті 93 Договору, Рада повинна вирішувати, чи необхідна спеціальна схема для малих підприємств у рамках остаточних заходів, і, де це доречно, встановлювати спільні обмеження та умови імплементації цієї схеми.

1. Для цілей цієї глави застосовують такі терміни та означення:

(1) "фермер" означає будь-яку оподатковувану особу, що веде свою діяльність на сільськогосподарському, лісогосподарському або рибогосподарському підприємстві;

(2) "сільськогосподарське, лісогосподарське або рибогосподарське підприємство" означає підприємство, яке кожна держава-член вважає таким в рамках видів виробничої діяльності, перелічених у додатку VII;

(3) "фермер на фіксованій ставці" означає будь-якого фермера, що використовує схему з фіксованою ставкою, передбаченою в цій главі;

(4) "сільськогосподарські продукти" означає товари, вироблені на сільськогосподарському, лісогосподарському або рибогосподарському підприємстві в кожній державі-члені в результаті видів діяльності, перелічених у додатку VII;

(5) "сільськогосподарські послуги" означає послуги, зокрема ті, що перелічені в додатку VIII, які постачає фермер, використовуючи свою робочу силу або обладнання, які зазвичай використовують на його сільськогосподарському, лісогосподарському або рибогосподарському підприємстві, та які зазвичай становлять частину сільськогосподарського виробництва;

(6) "нарахований вхідний ПДВ" означає загальну суму ПДВ, що припадає на товари і послуги, придбані усіма сільськогосподарськими, лісогосподарськими та рибогосподарськими підприємствами кожної держави-члена, що використовує схему з фіксованою ставкою, якщо такий податок підлягав би віднесенню на зменшення податкового зобов’язання відповідно до статей 167, 168 і 169 та статей 173-177 фермером, що підпадає під звичайний режим ПДВ.

(7) "фіксовані компенсаційні відсоткові ставки" означає відсоткові ставки, визначені державами-членами відповідно до статей 297, 298 та 299, і застосовувані ними у випадках, визначених у статті 300, щоб уможливити для фермерів на фіксованій ставці компенсацію за встановленою ставкою нарахованого вхідного ПДВ;

(8) "компенсація за фіксованою ставкою" означає суму, отриману шляхом застосування фіксованої компенсаційної відсоткової ставки до обігу фермера на фіксованій ставці у випадках, визначених у статті 300.

2. Якщо фермер обробляє продукти, що походять здебільшого з його сільськогосподарського виробництва, використовуючи засоби, які зазвичай застосовують на сільськогосподарському, лісогосподарському або рибогосподарському підприємстві, види діяльності, пов’язані з таким обробленням, слід вважати видами діяльності, пов’язаними з сільськогосподарським виробництвом, переліченими в додатку VII.

1. Якщо застосування до фермерів звичайного режиму ПДВ або спеціальної схеми, передбаченої в главі 1, може спричинити труднощі, держави-члени можуть, згідно з цією главою, застосовувати до фермерів схему з фіксованою ставкою, розроблену для компенсації ПДВ, нарахованого під час купівлі товарів і послуг, здійсненої фермерами на фіксованій ставці.

2. Кожна держава-член може виключати зі схеми з фіксованою ставкою деякі категорії фермерів, а також фермерів, для яких застосування звичайного режиму ПДВ або спрощених процедур, передбачених в статті 281, навряд чи призведе до виникнення адміністративних труднощів.

3. З урахуванням правил та умов, які повинна встановлювати кожна держава-член, кожен фермер на фіксованій ставці може обирати між застосуванням звичайного режиму ПДВ або, у відповідних випадках, спрощених процедур, передбачених у статті 281.

У разі необхідності, держави-члени встановлюють фіксовані компенсаційні відсоткові ставки. Вони можуть установлювати різні відсоткові ставки для лісових господарств, для різних галузей сільського господарства та для рибогосподарств.

Держави-члени повинні повідомляти Комісію про фіксовані компенсаційні відсоткові ставки, встановлені відповідно до першого параграфа, до їх застосування.

Фіксовані компенсаційні відсоткові ставки розраховують на основі макроекономічних статистичних даних лише за попередні три роки для фермерів на фіксованій ставці.

Відсотки можна округлювати до найближчої половини цілого числа в бік збільшення або зменшення. Держави-члени можуть також скорочувати такі відсоткові ставки до нуля.

Фіксовані компенсаційні відсоткові ставки не можуть призводити до отримання фермерами на фіксованій ставці відшкодувань, що перевищують суму нарахованого вхідного ПДВ.

Фіксовані компенсаційні відсоткові ставки застосовують до цін, без урахування ПДВ, на такі товари та послуги:

(1) сільськогосподарські продукти, які фермери на фіксованій ставці постачають оподатковуваним особам, іншим ніж ті, що підпадають під цю схему з фіксованою ставкою, у державі-члені, у якій ці продукти було постачено;

(2) сільськогосподарські продукти, які фермери на фіксованій ставці постачають відповідно до умов, визначених у статті 138, неоподатковуваним юридичним особам, чиї придбання товарів у межах Співтовариства оподатковують ПДВ відповідно до статті 2(1)(b) в державі-члені, де завершують пересилання чи перевезення цих сільськогосподарських продуктів;

(3) сільськогосподарські послуги, які фермери на фіксованій ставці надають оподатковуваним особам, іншим ніж оподатковувані особи, що підпадають під цю схему з фіксованою ставкою у державі-члені, де було постачено послуги.

1. У випадку постачання сільськогосподарських продуктів або сільськогосподарських послуг, визначених у статті 300, держави-члени повинні передбачити, щоб компенсації за фіксованою ставкою сплачував або замовник, або органи публічної влади.

2. Стосовно будь-якого постачання сільськогосподарських продуктів або сільськогосподарських послуг, інших ніж визначені у статті 300, вважають, що компенсацію за фіксованою ставкою сплачує замовник.

Якщо фермер на фіксованій ставці має право на отримання компенсації за фіксованою ставкою, він не повинен мати права на віднесення на зменшення податкового зобов’язання з ПДВ стосовно видів діяльності, охоплених цією схемою з фіксованою ставкою.

1. Якщо оподатковуваний замовник сплачує компенсацію за фіксованою ставкою відповідно до статті 301(1), він повинен мати право відповідно до умов, встановлених у статтях 167, 168 та 169, а також у статтях 173-177 та відповідно до процедур, встановлених державами-членами, відносити на зменшення податкового зобов’язання суму компенсації з ПДВ, за сплату якого він відповідальний в державі-члені, де він здійснює свої оподатковувані операції.

2. Держави-члени повинні відшкодовувати замовникові суму компенсації за фіксованою ставкою, сплачену ним стосовно будь-якої з таких операцій:

(a) постачання сільськогосподарських продуктів, здійснене відповідно до умов, визначених у статті 138, оподатковуваним особам чи неоподатковуваним юридичним особам, що діють як такі в іншій державі-члені, на території якої їх придбання товарів в межах Співтовариства оподатковують ПДВ згідно зі статтею 2(1)(b);

(b) постачання сільськогосподарських продуктів, здійснене відповідно до умов, визначених у статтях 146, 147, 148 та 156, статті 157(1)(b) та статтях 158, 160 та 161, оподатковуваному замовникові, що має осідок за межами Співтовариства, якщо цей замовник використовує ці продукти для цілей здійснення операцій, зазначених у статті 169(a) та (b), або для цілей постачання послуг, яке вважають здійсненим на території держави-члена, в якій замовник має осідок і стосовно якого ПДВ підлягає сплаті виключно замовником відповідно до статті 196;

(c) постачання сільськогосподарських послуг оподатковуваному замовникові, що має осідок у Співтоваристві, але в іншій державі-члені, або оподатковуваному замовникові, що має осідок за межами Співтовариства, якщо замовник використовує ці послуги для цілей здійснення операцій, зазначених в статті 169(a) та (b), або для цілей постачання послуг, яке вважають здійсненим на території держави-члена, в якій замовник має осідок і стосовно якого ПДВ підлягає сплаті виключно замовником відповідно до статті 196.

3. Держави-члени повинні визначати метод здійснення відшкодувань, передбачених в параграфі 2. Зокрема, вони можуть застосовувати положення Директив 79/1072/ЄЕС та 86/560/ЄЕС.

Держави-члени повинні вживати всіх необхідних заходів для верифікації виплат компенсації за фіксованою ставкою фермерам на фіксованій ставці.

Щоразу, коли держави-члени застосовують схему з фіксованою ставкою, вони повинні вжити всіх необхідних заходів для забезпечення однакового оподаткування постачання сільськогосподарських продуктів між державами-членами, здійснюваного відповідно до умов, визначених у статті 33, незалежно від того, чи постачання здійснює фермер на фіксованій ставці, чи інша оподатковувана особа.

1. Держави-члени повинні застосовувати спеціальну схему ПДВ згідно з цією главою до операцій, здійснюваних туристичними агентами, що працюють із замовниками від свого імені та використовують постачання товарів та послуг, що їх надають інші оподатковувані особи, для забезпечення туристичних послуг.

Цю спеціальну схему не застосовують до туристичних агентів, що діють виключно як посередники та до яких застосовують пункт (c) першого параграфа статті 79 для цілей розрахування бази оподаткування.

2. Для цілей цієї глави туристичних операторів вважають туристичними агентами.

Операції, які туристичний агент здійснює відповідно до умов, встановлених у статті 306, у зв’язку з подорожжю, вважають єдиною послугою, що її туристичний агент постачає мандрівнику.

Єдина послуга повинна бути оподаткована у державі-члені, в якій туристичний агент веде господарську діяльність або має фіксований осідок, з якого туристичний агент здійснив постачання послуг.

Стосовно єдиної послуги, надаваної туристичним агентом, базою оподаткування та ціною без урахування ПДВ у розумінні пункту (8) статті 226 є маржа туристичного агента, тобто різниця між загальною сумою без урахування ПДВ, яку повинен сплатити мандрівник, та фактичними витратами туристичного агента на постачання товарів і послуг, що надаються іншими оподатковуваними особами, якщо ці операції здійснюють безпосередньо на користь мандрівника.

Якщо операції, довірені туристичним агентом іншим оподатковуваним особам, здійснюють такі оподатковувані особи за межами Співтовариства, то постачання послуг туристичним агентством вважають посередницькою діяльністю, звільненою від оподаткування відповідно до статті 153.

Якщо операції здійснюють як в межах, так і за межами Співтовариства, лише та частина послуг туристичного агента, яка стосується операцій поза межами Співтовариства, може бути звільнена від оподаткування.