Подання надається на виконання статті 14 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та містить стислий виклад проблем, які призводять до визнання Європейським судом з прав людини (далі - Європейський суд) порушень Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

1. Порушення пункту 1 статті 6 (Право на справедливий суд) Конвенції

1.1. Щодо порушення права на здійснення досудового слідства та розгляду справи судом протягом розумного строку (пункт 1 статті 6)

Рішення, в яких було констатовано вказане порушення: "Агрокомплекс проти України", "Борисенко проти України", "Тодоров проти України", "Кір'яков проти України", "Папазова та інші проти України", "Деменова проти України", "Лобацька проти України", "Варламова проти України", "Циганков проти України", "Блінова проти України", "Шпілько проти України" та "Хажевський проти України".

Аналіз вищезазначених рішень Європейського суду свідчить, що проблеми, які призводять до порушення вимоги здійснення досудового слідства та судового розгляду в розумний строк, належать до практики розслідування справ правоохоронними органами та судової практики і пов'язані з:

- надмірною тривалістю розгляду справи судом, зокрема, у зв'язку з неодноразовими відкладеннями судових засідань і затримками при призначенні судових засідань, затримками при організації технічного запису судових засідань та оголошенні вироку тощо;

- неодноразовим поверненням справ судом на додаткове розслідування та/або новий розгляд;

- неодноразовим призначенням судових експертиз;

- тривалим розглядом справ судом касаційної інстанції, зокрема Верховним Судом України.

- втручанням органів державної влади у провадження з метою домогтися перегляду остаточного рішення суду ("Агрокомплекс проти України").

У справах "Шпілько проти України" та "Хажевський проти України" Європейський суд констатував також порушення статті 13 (Право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції в зв'язку з відсутністю у заявників ефективного засобу юридичного захисту від порушення їхнього права на розгляд їхніх справ протягом розумного строку.

Шляхи вирішення

З метою усунення підстав порушень статті 6 Конвенції, визнаних Європейським судом у вказаних справах, необхідно вдосконалювати практику досудового слідства та розгляду справ судами в контексті відповідної вимоги статті 6 Конвенції щодо "розумного строку" провадження.

1.2. Щодо порушення права на розгляд справи судом, встановленим законом (п. 1 статті 6 Конвенції)

Вказане порушення було констатовано в рішеннях Європейського суду у справах "ТОВ "Базальт-Імпекс" проти України" та "ТОВ "Фірма "Верітас " проти України", з огляду на те, що Верховний Суд України, розглядаючи справи підприємств-заявників, вийшов за межі своїх повноважень, передбачених Господарсько-процесуальним кодексом України.

У цих справах Європейський суд особливо підкреслив те, що Верховний Суд України проігнорував його висновки, викладені у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України", яке на час провадження у справах підприємств-заявників вже було перекладено українською мовою і надруковано в офіційному юридичному виданні.

Шляхи вирішення

З метою усунення підстав вказаного порушення необхідно привести судову практику у відповідність з вимогою пункту 1 статті 6 Конвенції, а саме, з вимогою безумовного дотримання судами повноважень, визначених відповідними законодавчими актами.

1.3. Щодо порушення принципу юридичної визначеності та права на розгляд справи безстороннім і незалежним судом (пункт 1 статті 6 Конвенції)

Вказані порушення були констатовані Європейським судом у справі "Агрокомплекс проти України".

У цій справі підприємство-заявник звернулось до Вищого арбітражного суду України із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство заводу "ЛИНОС" (м. Лисичанськ), посилаючись при цьому на тривале невиконання постановлених раніше судових рішень щодо невиконання цим заводом своїх договірних зобов'язань перед заявником.

У ході розгляду справи про банкрутство державні органи та посадові особи направляли на адресу судів, у провадженні яких на той час перебувала справа, листи з вказівками скасувати або переглянути рішення, ухвалені раніше, або зупинити провадження у справі.

2 липня 1998 року Вищий арбітражний суд України встановив остаточний розмір заборгованості заводу "ЛИНОС" перед підприємством-заявником.

У подальшому, створена Кабінетом Міністрів України спеціальна робоча група разом з місцевим підрозділом контрольно-ревізійного управління встановила, що визначений Вищим арбітражним судом розмір заборгованості є невірним.

19 вересня 2000 року Вищий арбітражний суд України відмовив у задоволенні клопотання заводу "ЛИНОС" про скасування постановлених раніше рішень щодо суми його заборгованості перед компанією-заявником.

Однак, 26 грудня 2000 року за вказівкою голови Вищого арбітражного суду України рішення від 19 вересня 2000 року було скасовано, а справу направлено на новий розгляд.

27 червня 2001 року Вищий арбітражний суд України переглянув у зв'язку з нововиявленими обставинами ухвалу від 2 липня 1998 року та зменшив попередньо встановлену суму заборгованості. У якості нововиявленої обставини було наведено висновки робочої групи та контрольно-ревізійного управління. Це рішення було оскаржено компанією-заявником.

З огляду на те, що обставини справи свідчили про здійснення керівництвом Вищого арбітражного суду відкритого впливу на перебіг судового процесу в справі, Європейський суд встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з відсутністю безсторонності та незалежності національних судів, які розглядали справу компанії-заявника.

Розглянувши справу, Європейський суд також встановив порушення принципу юридичної визначеності у зв'язку з тим, що перегляд остаточного судового рішення та, як наслідок, зменшення суми заборгованості був здійснений лише на тій підставі, що з цим рішенням не були згодні державні органи.

Крім того, у цій справі Європейський суд встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв'язку з тим, що такий перегляд остаточного рішення щодо суми заборгованості заводу "ЛИНОС" перед підприємством-заявником становив для останнього надмірний тягар та втручання у його право на мирне володіння майном.

Шляхи вирішення

З метою уникнення вказаних порушень необхідно удосконалювати практику національних судів в контексті вимог пункту 1 статті 6 Конвенції практику щодо безсторонності та незалежності суддів, а також недопущення порушення принципу юридичної визначеності.

1.4. Щодо порушення права на виконання рішення національного суду протягом розумного строку (п. 1 статті 6 Конвенції)

Вказане порушення, Європейський суд встановив у рішенні у справі "Концевич проти України", з огляду на те, що виконання рішення, постановленого на користь заявниці у 2002 році, було закінчено лише у 2006 році.

Крім того, у цьому контексті Європейський суд також встановив порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

1.5. Щодо порушення права на захист (пункт 1 та підпункт "c" пункту 3 статті 6, окремо та у поєднанні)

Вказане порушення було констатовано Європейським судом у справах "Максименко проти України", "Довженко проти України", "Тодоров проти України" та "Іглін проти України".

Порушення вказаного положення Конвенції у справах "Максименко проти України" та "Довженко проти України" було встановлено з огляду на те, що Кримінально-процесуальний кодекс України не передбачав обов'язкового надання безоплатної юридичної допомоги особам, яким вже передбачено максимально суворий вид покарання, під час провадження з перегляду Верховним Судом України вироків, постановлених апеляційними судами. Разом з неврахуванням суворості покарання, яке могло бути призначено, та відсутністю у заявників коштів для оплати послуг захисника це становило порушення їхнього права на захист, гарантованого вказаним положенням Конвенції.

У справі "Тодоров проти України" вказане порушення було констатовано з огляду на те, що суди, які розглядали кримінальну справу щодо заявника, не відреагували на його скарги щодо порушення його права на доступ до захисника до проведення першого допиту, незважаючи навіть на те, що визнавальні показання заявника, надані ним на цьому допиті, не були враховані при вирішенні справи.

У справі "Іглін проти України" Європейський суд, поряд із порушенням вказаних вище положень Конвенції, встановив також порушення підп. "b" п. 3 ст. 6 Конвенції.

Так, до розгляду Верховним Судом України касаційної скарги заявника він неодноразово звертався до цього суду зі скаргами щодо недостатності наданого йому часу для ознайомлення з матеріалами справи (оскільки вони складались із великої кількості томів) та клопотав про відкладення судового засідання у зв'язку з цим, а також через необхідність забезпечення участі його представника в судовому засіданні. Проте, додаткового часу для ознайомлення йому надано не було.

4 жовтня 2005 року Верховний Суд України провів судове засідання за участі прокурора і заявника, але без участі захисника заявника.

З огляду на обставини справи Європейський суд дійшов висновку про порушення вищезазначених положень Конвенції у зв'язку з відмовою Верховного Суду України надати заявникові додатковий час для ознайомлення з матеріалами справи та забезпечити представництво його інтересів під час розгляду його касаційної скарги.

Шляхи вирішення

З прийняттям нового Кримінально-процесуального кодексу України законодавчі недоліки, які призвели до порушення права на захист у справах "Максименко проти України" та "Довженко проти України", були виправлені.

Щодо решти порушень, то з метою їх недопущення необхідно удосконалювати практику розгляду справ судами у відповідність вимогам статті 6 Конвенції щодо права особи на захист.

1.6. Щодо порушення презумпції невинуватості (пункт 2 статті 6)

Порушення вказаного положення Конвенції було констатовано Європейським судом у справі "Довженко проти України".

Так, під час досудового слідства у кримінальній справі щодо заявника в місцевих газетах були опубліковані статті, які містили коментарі начальника Маріупольського МВ УМВС України в Донецькій області та начальника УМВС України в Донецькій області, стосовно обставин справи заявника, що створювали враження переконаності вказаних осіб у винуватості заявника у вчиненні інкримінованих йому злочинів.

Відповідно, Європейський суд визнав, що такі заяви посадових осіб, які були надані засобам масової інформації та містили недвозначні твердження щодо вини заявника у вчиненні інкримінованих йому злочинів (у той час, як остаточного вироку у цій справі ухвалено не було), могли вплинути на оцінку обставин справи судом та сприяли поширенню серед громадськості упевненості у винуватості заявника та, відповідно, порушували презумпцію невинуватості заявника.

Шляхи вирішення

З метою усунення підстав констатації вказаного порушення слід привести практику органів слідства у відповідність з вимогами статті 6 Конвенції щодо недопущення порушення презумпції невинуватості.

2. Порушення статті 2 Конвенції (Право на життя)

Вказане порушення було констатовано Європейським судом у рішеннях у справах "Маснєва проти України", "Ігор Шевченко проти України", "Олейнікова проти України" та "Горовенки та Бугара проти України".

Порушення процесуального аспекту статті 2 у відповідних справах цих було констатовано у зв'язку з непроведенням державними органами ефективного розслідування обставин смерті родичів заявників і завдання їм тілесних ушкоджень, зокрема, через:

- неодноразові відмови в порушенні кримінальної справи, постанови про що в подальшому скасовувались через процесуальні недоліки;

- затримки порушення кримінальної справи та призначення експертиз;

- недослідження органами слідства важливих обставини справи, зокрема тих, на які посилались заявники;

- незабезпечення незалежності слідства;

- надмірну тривалість досудового слідства.

Порушення статті 2 з огляду на недотримання державою свого позитивного обов'язку щодо захисту права на життя було констатовано у справі "Горовенки та Бугара проти України".

Так, у цій справі родичі заявників були застрелені з табельної зброї заступником начальника відділу карного розшуку П'ятихатського районного відділу УМВС України в Дніпропетровській області, який у той час не був при виконанні службових обов'язків.

За результатами службового розслідування було встановлено, зокрема, що керівництво П'ятихатського районного відділу УМВС України в Дніпропетровській області не вживало належних заходів щодо контролю за зберіганням і використанням працівниками табельної зброї. Про це у подальшому також зазначив апеляційний суд Дніпропетровської області у своїй окремій ухвалі.

З огляду на обставини справи Європейський суд визнав порушення вказаного положення Конвенції, оскільки видача відповідальними державними органами працівнику міліції табельної зброї не відповідала вимогам національного законодавства, що в результаті призвело до смерті двох осіб.

Шляхи вирішення

Для усунення підстав вказаного порушення необхідно удосконалювати практику розслідування кримінальних справ, що порушуються за фактом смерті особи, в контексті вимог статті 2 Конвенції щодо ефективності такого розслідування, а також здійснювати суворий контроль за видачею, постійним зберіганням і носінням табельної вогнепальної зброї, боєприпасів і спеціальних засобів працівниками міліції, з метою недопущення порушення позитивних зобов'язань держави за цією статтею Конвенції.

3. Порушення статті 3 Конвенції (Заборона катування)

Порушення вказаного положення Конвенції було констатовано Європейським судом у наступних рішеннях: "Веніосов проти України", "Кондратьєв проти України", "Тесленко проти України", "Тодоров проти України", "Іглін проти України", "Бєляєв та Дігтяр проти України", "Савін проти України", "Яценко проти України" та "Клішин проти України".

3.1. Щодо порушення статті 3 Конвенції у зв'язку з неналежними матеріально-побутовими умовами тримання осіб під вартою

Вказане порушення було констатовано Європейським судом у зв'язку з тим, що умови тримання осіб під вартою в Одеському СІЗО № 21 ("Устянцев проти України"), Феодосійському ІТТ ("Веніосов проти України"), Дніпропетровському слідчому ізоляторі № 3 ( "Іглін проти України") та Сумському СІЗО № 25 ("Бєляєв та Дігтяр проти України") були такими, що принижують гідність.

Крім того, у справі "Іглін проти України" Європейський суд встановив порушення ст. 13 Конвенції в зв'язку з відсутністю на національному рівні ефективних засобів юридичного захисту щодо скарг заявника на неналежні умови тримання його під вартою.

3.2. Щодо порушення статті 3 у зв'язку з ненаданням особам, які тримаються в умовах несвободи, адекватної та належної медичної допомоги

Вказане порушення було констатоване Європейським судом у справах "Кондратьєв проти України" і "Тодоров проти України".

Так, у справі "Кондратьєв проти України" вказане порушення мало місце у зв'язку з ненаданням заявнику адекватної медичної допомоги щодо його захворювання на туберкульоз, зокрема, оскільки протягом тримання його під вартою він хоча і отримував певну медичну допомогу, вона не була регулярною і систематичною та не забезпечувала всебічної терапевтичної стратегії лікування його захворювання на туберкульоз або попередження його погіршення; повне документування відомостей про стан його здоров'я та отримане лікування не здійснювалось; для забезпечення заявника призначеним лікуванням не було створено необхідних умов, а також з огляду на те, що в Севастопольському ІТТ не було відповідного медичного персоналу.

Порушення цього положення Конвенції у справі "Тодоров проти України" Європейський суд встановив у зв'язку з тим, що державні органи не вжили всіх необхідних заходів з метою уникнення погіршення стану здоров'я заявника та втрати ним зору.

3.3. Щодо порушення статті 3 Конвенції у зв'язку з жорстоким, нелюдським та таким, що принижує гідність, поводженням з особами, які тримаються в умовах несвободи, їх катуванням з боку представників держави та відсутністю ефективного розслідування за скаргами на таке поводження

Такі порушення статті 3 Конвенції були констатовані у рішеннях "Тесленко проти України", "Савін проти України" та "Клішин проти України".