Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Довженко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Дін Шпільманн (Dean Spielmann), Голова,

Елізабет Фура (Elisabet Fura),

Боштьян М. Зупанчіч (Bostjan M. Zupancic),

Енн Пауер-Форд (Ann Power-Forde),

Ангеліка Нусбергер (Angelika Nusberger),

Андре Потоцький (Andre Potocki), судді,

Михайло Буроменський (Mykhaylo Buromenskiy), суддя ad hoc,

а також Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції, після обговорення за зачиненими дверима 6 грудня 2011 року постановляє таке рішення, що було ухвалено в той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 36650/03), яку 11 жовтня 2003 року подав до Суду проти України громадянин України пан Сергій Іванович Довженко (далі - заявник) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Заявника представляв пан В. Довженко - юрист, який практикує у м. Маріуполі. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - пан Ю. Зайцев.

3. Заявник скаржився за пунктом 2 статті 6 Конвенції на недотримання презумпції невинуватості, за пунктом 1 і підпунктом "c" пункту 3 статті 6 Конвенції, що провадження у Верховному Суді здійснювалось за відсутності захисника; за пунктом 1 і підпунктом "b" пункту 3 статті 6 Конвенції, що він не мав достатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи при підготовці до провадження у Верховному Суді, а також за статтею 8 Конвенції на невідправлення державними органами його кореспонденції під час тримання під вартою.

4. 22 вересня 2009 року Суд визнав заяву частково неприйнятною і вирішив комунікувати Уряду вищевказані скарги. Суд також вирішив розглядати питання щодо суті справи та прийнятності заяви одночасно (пункт 1 статті 29). У зв'язку з відсутністю судді від України пана М. Буроменського було призначено суддею ad hoc (підпункт "b" пункту 1 правила 29).

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1972 році і наразі відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі.

A. Кримінальне провадження щодо заявника та пов'язані з ним питання

6. 19 травня 2002 року заявника була затримано за підозрою у вчиненні кількох вбивств.

7. 22 жовтня 2002 року досудове слідство було закінчено і заявнику було надано можливість ознайомитись з матеріалами справи. Під час досудового слідства та ознайомлення з матеріалами справи заявнику надавалась юридична допомога.

8. 7 листопада 2002 року заявник та його захисник повністю закінчили ознайомлення з матеріалами справи.

9. 8 вересня 2003 року апеляційний суд Донецької області (далі - суд першої інстанції), діючи як суд першої інстанції, визнав заявника винним у вчиненні сімнадцяти вбивств та інших менш тяжких злочинів, які мали місце у період між 1999 та 2002 роками і призначив йому покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна. У ході судового розгляду заявник був представлений захисником.

10. За словами заявника, після ухвалення вироку 8 вересня 2003 року йому не було забезпечено захисника, незважаючи на його скарги щодо цього до суду першої інстанції.

11. 2 жовтня 2003 року заявник подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вирок від 8 вересня 2003 року.

12. 17 вересня 2003 року в ході підготовки до розгляду справи у Верховному Суді заявник подав до суду першої інстанції клопотання про ознайомлення його з протоколами судових засідань.

13. 23 січня 2004 року заявник розпочав ознайомлення з протоколами судових засідань у суді першої інстанції.

14. 26 січня 2004 року заявник повідомив, що він продовжуватиме ознайомлення з протоколами судових засідань лише після того, як ознайомиться з матеріалами справи ще раз. Для цього він просив надати йому матеріали справи для ознайомлення.

15. 2 лютого 2004 року суд першої інстанції, у зв'язку зі скаргами заявника, встановив п'ятиденний строк для ознайомлення заявника з протоколом судових засідань. Незважаючи на те, що заявнику декілька разів було запропоновано продовжити ознайомлення з протоколами судових засідань, він відмовився це зробити, заявивши, що йому спочатку потрібно ознайомитись з матеріалами справи.

16. 28 квітня 2004 року суд першої інстанції визнав, що заявник відмовлявся ознайомлюватись з протоколами судових засідань без поважної причини і більше не надав часу для такого ознайомлення. Після цього заявнику були надані матеріали справи.

17. 16 липня 2004 року суд першої інстанції встановив, що, незважаючи на те, що заявнику декілька разів надавались матеріали справи, він ознайомився лише з двома томами матеріалів справи. Оскільки матеріали справи складались з двадцяти п'яти томів, суд прийшов до висновку, що дії заявника свідчать про свідоме затягування часу, відведеного для ознайомлення з матеріалами справи. Суд встановив строк у тридцять п'ять днів для завершення ознайомлення з матеріалами справи.

18. Протягом п'ятдесяти трьох днів у період між липнем і вереснем 2004 року заявник ознайомлювався з матеріалами справи. Йому вдалось ознайомитись з дванадцятьма томами матеріалів справи.

19. 28 вересня 2004 року суд першої інстанції вирішив не надавати заявнику додаткового часу для ознайомлення з матеріалами справи, оскільки відповідний строк вже сплинув.

20. 7 квітня 2005 року Верховний Суд провів судове засідання у справі заявника. У своїх подальших доводах у Верховному Суді заявник, inter alia, скаржився на відсутність юридичної допомоги та достатнього часу для ознайомлення з матеріалами справи.

21. У той же день Верховний Суд в присутності прокурора і заявника, який не був представлений захисником, встановив, що вина заявника була належним чином обґрунтованою та відхилив касаційну скаргу заявника як необґрунтовану.

B. Повідомлення про кримінальне провадження стосовно заявника у засобах масової інформації

22. 25 травня 2002 року місцева газета "Приазовський робочий" ("Приазовский рабочий") опублікувала повідомлення про те, що міліція затримала заявника за підозрою у вчиненні низки вбивств. У ньому йшлося, зокрема, про таке:

"Але найбільш сенсаційним є той факт, що затриманим виявився колишній лейтенант міліції карного розшуку Сергій Довженко..."

23. 28 травня 2002 року інша газета, "Салон Дону і Басу" ("Салон Дона и Баса"), опублікувала повідомлення про прес-конференцію, проведену паном К., керівником Маріупольського MB УМВС України в Донецькій області. Згідно з цією публікацією, у зв'язку з ходом розслідування серії вбивств, пан К. заявив, що міліція затримала "особу, яка обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочинів із використанням вогнепальної зброї", а також наголосив, що розголошувати будь-яку іншу інформацію про хід розслідування є недоречним.

24. 8 червня 2002 року газета "Приазовский рабочий" опублікувала резюме іншої прес-конференції пана К. з приводу затримання заявника. Журналіст, який був автором статті про прес-конференцію, називав заявника його справжнім ім'ям і навів деякі уривки з виступу пана К. Зокрема, говорячи про те, хто може були наступними жертвами затриманого, висловлювання пана К. було процитовано таким чином:

"Ними будуть співпрацівники міліції... та інші... Але в цьому відношенні ми можемо довіряти лише словам злочинця... І в мене є сумніви щодо багатьох його висловлювань..."

25. 11 грудня 2002 року той самий журналіст повідомив у газеті "Приазовский рабочий", що перше слухання у справі заявника мало відбутись у той день. Він зазначив, що органи міліції завжди наполягали на відсутності у заявника спільників, у той час як в останньому інтерв'ю пан М., начальник УМВС України в Донецькій області, висловив іншу думку. Журналіст повідомив наступне:

"На початку липня пан М. заявив в офіційному прес-релізі, що Довженко просто - цитуючи його слово в слово - "один з членів злочинного угрупування, яким було вчинено ряд вбивств...".

26. Надалі кримінальне провадження щодо заявника широко висвітлювалось цим журналістом у низці його публікацій, деякі з яких містили фото заявника.

27. 4 червня 2004 року цей журналіст опублікував інтерв'ю з прокурором, який прокоментував процесуальні дії, вжиті заявником після винесення вироку судом першої інстанції.

28. У своїх доводах у Верховному Суді заявник скаржився, що його право на презумпцію невинуватості було порушено численними газетними статтями з повідомленнями щодо кримінального провадження у його справі, зазначивши також, що у деяких статтях посадові особи державних органів чітко зазначали, що він вчинив вбивства, незважаючи на те, що провадження ще тривало.

С. Кореспонденція заявника

29. 5 листопада 2004 року суд першої інстанції направив матеріали справи до Верховного Суду, після чого заявнику посадовими особами установи тримання під вартою було відмовлено у відправленні кореспонденції. Відмови ґрунтувалися на недійсності письмового дозволу суду першої інстанції на відправлення кореспонденції, та тому, що Верховний Суд, відповідальний за цю справу, не видав новий такий дозвіл. Органи влади діяли на підставі статті 13 Закону України "Про попереднє ув'язнення" (див. пункт 33 нижче).

30. 2 лютого 2005 року та 1 березня 2005 року заявник подав до Верховного Суду два клопотання щодо надання дозволу на відправлення кореспонденції, але безрезультатно. 28 червня 2005 року заявник все ще не міг відправляти кореспонденцію.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

А. Кримінально-процесуальний кодекс від 28 грудня 1960 року (далі - КПК)

31. У відповідних положеннях КПК зазначається таке:

Стаття 45. Обов'язкова участь захисника

"Участь захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов'язковою:

4) коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне ув'язнення - з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення;

У суді апеляційної інстанції участь захисника у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, є обов'язковою, якщо в апеляції ставиться питання про погіршення становища засудженого чи виправданого".

Стаття 47. Порядок запрошення і призначення захисника

"Захисник запрошується підозрюваним, обвинуваченим, підсудним чи засудженим

…

Захисник призначається у випадках:

1) коли відповідно до вимог частин першої і другої статті 45 цього Кодексу участь захисника є обов'язковою, але підозрюваний, обвинувачений, підсудний не бажає або не може запросити захисника;

2) коли підозрюваний, обвинувачений, підсудний бажає запросити захисника, але за відсутністю коштів чи з інших об'єктивних причин не може цього зробити".

32. Стаття 395 КПК передбачає, inter alia, що суд касаційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення за наявними у справі та додатково поданими матеріалами. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого чи виправданого.

В. Закон України "Про попереднє ув'язнення" від 30 червня 1993 року

33. Стаття 13 Закону України "Про попереднє ув'язнення" передбачає, inter alia, що особи, взяті під варту, можуть листуватися з родичами та іншими громадянами, а також підприємствами, установами, організаціями з письмового дозволу особи або органу, в провадженні яких знаходиться справа.

I. ЗАПЕРЕЧЕННЯ УРЯДУ ЩОДО LOCUS STANDI

34. У своїх подальших зауваженнях щодо заяви Уряд стверджував, що жодних документів, які б підтверджували повноваження представника заявника, ним отримано не було. Відповідно Уряд зазначив, що доводи, подані представником заявника, не можуть бути прийняті Судом.

35. Суд зазначає, що представника заявника було залучено до провадження на підставі довіреності від 24 жовтня 2009 року, яка міститься в матеріалах справи. 5 листопада 2009 року Секретаріат Суду направив копію цього документа Уряду. Далі Суд зазначає, що до дати надання зазначеної довіреності представник заявника не подавав жодних доводів. За цих умов заперечення Уряду має бути відхилене.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 2 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

36. Заявник скаржився на те, що численні газетні статті з викладом інформації про кримінальне провадження стосовно нього були медіа-кампанією негативного спрямування, що суперечить пункту 2 статті 6 Конвенції. Крім того, публічні заяви працівників правоохоронних органів містили твердження, несумісні з його правом на презумпцію невинуватості.

37. Пункт 2 статті 6 Конвенції передбачає таке:

"2. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку".

А. Прийнятність

38. Уряд стверджував, що заявник не вичерпав національні засоби юридичного захисту, оскільки він не звертався до редакцій відповідних газет із проханням спростувати розголошену інформацію. Він також не подав цивільного позову про порушення оспорюваними публікаціями його честі і гідності та не вимагав відшкодування завданої шкоди.

39. Заявник стверджував, що засоби юридичного захисту, на які посилався Уряд, не були ефективними і, отже, він не був зобов'язаний вичерпати їх.

40. Перш за все, Суд зазначає, що, оскільки заявник стверджував, що журналісти своїми численними публікаціями і висловлюваннями думки щодо винуватості заявника порушили його право, передбачене пунктом 2 статті 6 Конвенції, ця скарга є неприйнятною ratione personae, оскільки ці дії були вчинені приватними особами і немає жодних ознак того, що відповідальність за них має нести держава. Крім того, заявник не скористався будь-яким з національних засобів юридичного захисту в цьому відношенні (див. ухвалу щодо прийнятності від 20 березня 2007 року у справі "Бочев проти Болгарії" (Bochev v. Bulgaria), заява № 73481/01).

41. Що стосується твердження заявника про те, що його право на презумпцію невинуватості було порушено публічними заявами працівників правоохоронних органів, які також були процитовані в газетних статтях, на які посилається заявник, Суд вважає, що ця скарга підпадає під дію пункту 2 статті 6 Конвенції.

42. Суд раніше постановляв, що скарга за пунктом 2 статті 6 Конвенції не може бути відхилена через невичерпання національних засобів юридичного захисту, якщо заявник порушував це питання в ході провадження у кримінальній справі щодо нього (див. рішення від 10 грудня 2009 року у справі "Шагін проти України" (Shagin v. Ukraine), заява № 20437/05, пп.71-73). Оскільки заявник порушив це питання перед Верховним Судом (див. пункт 28 вище), скарга не може бути відхилена на тих підставах, про які стверджує Уряд.

43. Суд зазначає, що ця частина заяви не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Крім того, він зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона повинна бути визнана прийнятною.

В. Суть

44. Уряд стверджував, що посадові особи державних органів були дуже обережні у своїх заявах, коли інформували громадськість про справу щодо заявника. Про таку обережність свідчить перша прес-конференція, проведена паном К., під час якої він лише розповів, що затриманий був "особою, яка обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочинів із використанням вогнепальної зброї" (див. пункт 23 вище).

45. Що стосується статей від 8 червня і 11 грудня 2002 року, то заяви високопосадовців органів міліції, які містились в них, як такі не можуть бути пов'язані із заявником, оскільки його ім'я не було згадане у цитатах. Його ім'я було згадане поза межами цитат журналістом, а не посадовими особами. Уряд також додав, що інтерв'ю з прокурором від 4 червня 2004 року не містило жодних виразів, які б порушували право заявника на презумпцію невинуватості.

46. Заявник не погодився.

47. Суд повторює, що пункт 2 статті 6 Конвенції у її відповідному аспекті спрямований на запобігання негативному впливу на справедливий судовий розгляд кримінальної справи упереджених заяв, зроблених у тісному зв'язку з цим судовим розглядом. Право на презумпцію невинуватості, закріплене у пункті 2 статті 6 Конвенції є одним з елементів справедливого судового розгляду кримінальної справи, який вимагається відповідно до пункту 1 цієї ж статті (див. рішення від 10 лютого 1995 року у справі "Аллен де Рібемон проти Франції" (Allenet de Ribemont v. France), п. 35, Series A, № 308 ). Воно забороняє передчасне вираження самим судом думки про те, що "той, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення", є винним, до того, як це було доведено відповідно до закону самим судом (див. рішення від 25 березня 1983 року у справі "Мінеллі проти Швейцарії" (Minelli v. Switzerland), п. 37, Series A. 62). Воно також охоплює заяви інших державних посадових осіб щодо кримінального розслідування, які заохочують громадськість вважати підозрюваного винним і передують оцінці фактів компетентним судовим органом (див. рішення у справі "Аллен де Рібемонт проти Франції", процитоване вище, п. 41; рішення від 10 жовтня 2000 року у справі "Дактарас проти Литви" (Daktaras v. Lithuania), заява № 42095/98, пп. 41-43, ECHR 2000-Х, і рішення від 26 березня 2002 року у справі "Буткевічюс проти Литви" (Butkevicius v. Lithuania), заява № 48297/99, п. 49, ECHR 2002-И).