Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Текст рішення може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Максименко проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Дін Шпільманн (Dean Spielmann), Голова,

Елізабет Фура (Elisabet Fura),

Боштьян М. Зупанчіч (Bostjan M. Zupancic),

Енн Пауер-Форд (Ann Power-Forde),

Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska),

Ангеліка Нуссбергер (Angelika Nusberger),

Андре Потоцький (Andre Potocki), судді,

а також Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 29 листопада 2011 року

постановляє таке рішення, що було ухвалене в той день:

1. Справа була розпочата за заявою (№ 39488/07), яку 20 серпня 2007 року подав до Суду проти України громадянин Російської Федерації пан Сергій Іванович Максименко (далі - заявник) на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Заявника, якому було надано юридичну допомогу, представляв пан М.О. Тарахкало, юрист, який практикує у м. Харкові. Уряд України (далі - Уряд) представляли його Уповноважені - пан Юрій Зайцев та пані Валерія Лутковська з Міністерства юстиції.

3. Заявник скаржився, зокрема, на ненадання йому безоплатної юридичної допомоги під час касаційного провадження у справі після того, як він був засуджений судом першої інстанції до довічного позбавлення волі.

4. 24 листопада 2010 року Голова п’ятої секції вирішив повідомити про заяву Уряд. Було також вирішено одночасно розглянути питання щодо прийнятності та суті заяви (пункт 1 статті 29 Конвенції).

5. Уряд Російської Федерації, повідомлений про своє право взяти участь у слуханні справи (пункт 1 статті 36 Конвенції і Правило 44 Регламенту Суду), зазначив, що не бажає скористатися цим правом.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Заявник народився у 1972 році та наразі відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі у Темнівській виправній колонії № 100.

7. 3 грудня 2001 року було виявлено труп пана Л. та вкриту плямами крові сокиру, що лежала поруч. За фактом вчинення вбивства було порушено кримінальну справу.

8. З 14 січня до 13 березня 2002 року заявник проходив лікування у медичному центрі В. у зв’язку з психічним розладом, назва якого не уточнювалась.

9. 19 липня 2002 року заявника було затримано у зв’язку з розслідуванням іншого вбивства.

10. У березні 2006 року заявник, який у той час відбував покарання у виді позбавлення волі на певний строк за вчинення кількох умисних вбивств, зізнався - спочатку адміністрації колонії, а потім слідчим органам - у тому, що 3 грудня 2001 року він двічі вдарив пана Л. по голові обухом сокири, не маючи, однак, умислу вбити його.

11. Заявникові було призначено захисника, який представляв його інтереси під час досудового слідства та провадження у суді першої інстанції.

12. Під час досудового слідства заявник подавав слідчому клопотання з проханням вжити заходів щодо перекладу російською мовою деяких документів із матеріалів справи, що були складені українською мовою, але його клопотання були залишені без задоволення.

13. 7 листопада 2006 року апеляційний суд Київської області (далі - апеляційний суд), діючи як суд першої інстанції, визнав заявника винним у вчиненні умисного вбивства, як особу, яка раніше вчинила умисне вбивство, та призначив йому покарання у виді довічного позбавлення волі. Апеляційний суд зазначив, що хоча заявник стверджував, що не мав умислу вбивати, той факт, що він двічі та зі значною силою наніс потерпілому удари сокирою по життєво важливій частині тіла, свідчив про протилежне. Врахувавши добровільне зізнання заявника, апеляційний суд зазначив, однак, що це було четверте вбивство, вчинене ним, та дійшов висновку, що довічне позбавлення волі буде належним покаранням. За клопотанням заявника провадження в апеляційному суді здійснювалось російською мовою.

14. Заявник, який не мав захисника, подав касаційну скаргу, в якій зазначив, inter alia, що не має коштів для оплати юридичної допомоги.

15. 22 лютого 2007 року Верховний Суд України, провівши судове засідання за участю заявника, залишив вирок щодо нього без змін.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА

A. Кримінальний кодекс України 2001 року

16. Згідно з пунктом 13 частини 2 статті 115 умисне вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство (за деякими винятками, що не є застосовними у цій справі) карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

B. Кримінально-процесуальний кодекс України 1960 року

17. Частина 1 статті 45 передбачає, що участь захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов’язковою, якщо, inter alia, санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне позбавлення волі. Згідно з частиною 2 статті 45 у суді апеляційної інстанції участь захисника у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, є обов’язковою, якщо в апеляції ставиться питання про погіршення становища засудженого чи виправданого.

18. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 383 у касаційному порядку можуть бути перевірені вироки апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції.

19. Згідно з частиною 2 статті 398 вирок апеляційного суду, постановлений ним як судом першої інстанції, може бути скасований або змінений у зв’язку з однобічністю, неповнотою дізнання, досудового чи судового слідства або невідповідністю висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи.

І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПІДПУНКТУ "C" ПУНКТУ 3 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ ЩОДО НЕНАДАННЯ ЗАЯВНИКОВІ БЕЗОПЛАТНОЇ ЮРИДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ПІД ЧАС ПРОВАДЖЕННЯ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ

20. Заявник скаржився на те, що йому не було надано безоплатну юридичну допомогу під час провадження у Верховному Суді України. Він посилався на підпункт "c" пункту 3 статті 6 Конвенції, який передбачає таке:

"Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:

...

(c) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя..."

A. Прийнятність

21. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції та що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

B. Суть

22. Заявник стверджував, що складність його справи, ризик засудження до довічного позбавлення волі, що є найсуворішим видом кримінального покарання, а також відсутність у нього будь-якого доходу вимагали забезпечення йому державою безоплатної юридичної допомоги під час провадження у Верховному Суд України. З огляду на те, що національне законодавство визнає таку потребу під час досудового слідства і розгляду справи судом першої інстанції, заявник вважав незрозумілим та невиправданим те, що безоплатна юридична допомога не надавалась йому і надалі.

23. Уряд зазначив, що національні суди діяли відповідно до Кримінально-процесуального кодексу, який не передбачав надання обов’язкової юридичної допомоги під час касаційного провадження, якщо, як у справі заявника, не ставилося питання про погіршення становища засудженого. У цьому зв’язку Уряд зазначив, що заявник був засуджений до довічного позбавлення волі, тобто найсуворішого виду покарання, і його становище не могло бути погіршене. Уряд не вважав, що відсутність безоплатної юридичної допомоги на цій стадії суперечила інтересам правосуддя.