Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції . Текст рішення може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Іглін проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Дін Шпільманн (Dean Spielmann), Голова,

Елізабет Фура (Elisabet Fura),

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Енн Пауер-Форд (Ann Power-Forde),

Андре Потоцький (Andre Potocki), судді, .

Михайло Буроменський, суддя ad hoc,

а також Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції, після обговорення за зачиненими дверима 6 грудня 2011 року постановляє таке рішення, що було ухвалене в той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 39908/05), яку 28 жовтня 2005 року подав до Суду проти України громадянин України пан Руслан Анатолійович Іглін (далі - заявник) згідно зі статтею 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Заявник, якому було надано юридичну допомогу, представляли пан М. Тарахкало та пан А. Крістенко, юристи, що практикують в м. Харкові. Уряд України (далі - Уряд) представляли його Уповноважені - пан Ю. Зайцев і пані В. Лутковська.

3. Заявник стверджував, зокрема, що умови тримання його під вартою були такими, що принижують гідність, та що він не мав ефективних засобів юридичного захисту щодо цих скарг; що він був позбавлений гарантій справедливого суду та що державні органи перешкоджали йому у здійсненні його права на подання індивідуальної заяви до Суду.

4. 16 листопада 2009 року Голова п’ятої секції вирішив повідомити про заяву Уряд. Було також вирішено одночасно розглянути питання щодо прийнятності та суті заяви (пункт 1 статті 29 Конвенції ).

5. Пані Г. Юдківська, суддя, обрана від України, не могла брати участь у справі (правило 28 Регламенту Суду ). Голова палати вирішив призначити пана Михайла Буроменського в якості судді ad hoc (підпункт "b" пункту 1 правила 29).

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Заявник народився у 1981 році та наразі відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі в м. Ізяславі.

A. Кримінальне провадження щодо заявника

7. 21 лютого 2002 року заявника було визнано винним у вчиненні розбою та інших злочинів та засуджено до 13 років позбавлення волі. Для відбування покарання його було переведено до Криворізької виправної колонії.

8. Під час відбування заявником покарання щодо нього було порушено іншу кримінальну справу, в рамках якої йому висувались обвинувачення у бандитизмі, вчиненні умисного вбивства та інших насильницьких злочинів. У невизначену дату в якості захисника заявника було призначено Н.Н., якого в подальшому замінив А.К.

9. У невизначену дату справу щодо заявника та кількох інших осіб було направлено до апеляційного суду Дніпропетровської області (далі - апеляційний суд), що діяв як суд першої інстанції. Обвинувачення щодо заявника включали участь у банді, будучи членом якої він брав участь у вчиненні трьох вбивств з корисливих мотивів, вчиненні кількох розбоїв, незаконному поводженні з вогнепальною зброєю та у незаконному заволодінні транспортним засобом.

10. Під час судового провадження заявник зізнався у тому, що брав участь у вчиненні кількох розбоїв та інших злочинів, які йому було інкриміновано. Проте, він стверджував, що його особиста роль у вчиненні вбивств була незначною та що при вчиненні одного з трьох вбивств він не мав жодного наміру отримати особисту вигоду.

11. Заявник також скаржився до суду, що під час досудового слідства слідчі органи катували його. Суд надав прокуратурі Дніпропетровської області вказівку провести перевірку за скаргою заявника. Прокуратура не встановила ознак застосування до заявника жорстокого поводження.

12. 6 січня 2005 року заявника було визнано винним у вчиненні інкримінованих йому злочинів і засуджено до довічного позбавлення волі.

13. Заявник та А.К. (його захисник) подали окремі касаційні скарги. Захисник заявника оскаржив оцінку судом фактів та застосування ним законодавчих положень щодо кількох епізодів та клопотав про пом’якшення покарання.

14. Заявник, зі свого боку, скаржився, перш за все, на суворість вироку, на жорстоке поводження з боку слідчих органів та на те, що суд не допитав 3., іншого стверджуваного члена банди, який перебував у розшуку. У своїй скарзі заявник також зазначив, що хотів би далі обґрунтувати свої доводи, як тільки йому буде надано можливість ознайомитися з матеріалами справи.

15. 23 і 24 березня, а також 4 і 5 квітня 2005 року заявника привозили у приміщення апеляційного суду для ознайомлення з матеріалами справи, аби він міг підготувати свою касаційну скаргу. Заявник написав розписки, в яких зазначалося, що він ознайомився з усіма матеріалами справи.

16. 14 червня 2005 року Верховний Суд України відклав розгляд справи на 13 вересня 2005 року для того, щоб забезпечити присутність заявника та інших підсудних в судовому засіданні.

17. 28 червня 2005 року заявник подав до Верховного Суду скаргу на те, що він належним чином не ознайомився з матеріалами справи. Він зазначив, зокрема, що його тільки чотири рази доставляли в архів суду для ознайомлення з матеріалами справи. Він також зазначив, що увесь час перебував у наручниках, і це не тільки спричиняло фізичний біль, але й позбавляло його можливості робити записи. Насамкінець, заявник зазначив, що його примусили підписати розписки про те, що він належним чином ознайомився з усіма матеріалами кримінальної справи. Заявник просив Верховний Суд забезпечити йому можливість ознайомитися з матеріалами справи у присутності свого захисника.

18. 13 вересня 2005 року заявник подав до Верховного Суду клопотання про відкладення слухання справи з огляду на неявку його захисника. Він також просив Верховний Суд зобов’язати А.К. належним чином виконувати свої професійні обов’язки, допустити до участі у справі в якості його захисника Л.Л., його мати, та надати йому можливість ознайомитися з матеріалами справи для підготовки свого захисту.

19. Того ж дня Верховний Суд відклав слухання справи. Суд зазначив, що клопотання заявника щодо надання додаткового часу для ознайомлення з матеріалами справи було необґрунтованим, оскільки той підписав розписки про те, що ознайомився з усіма матеріалами справи. З іншого боку, Верховний Суд визнав занепокоєння заявника з приводу відсутності його захисника обґрунтованим та постановив:

"Надати [заявникові] можливість ... запросити адвоката чи захисника для участі в касаційному розгляді справи для захисту його інтересів...

Керівництву СІЗО надати [заявникові] допомогу у встановленні зв'язку з захисником або особами, які можуть запросити захисника.".

20. 15 вересня 2005 року заявник подав до Верховного Суду скаргу на те, що його не було ознайомлено з касаційними скаргами, поданими іншими учасниками провадження.

21. 4 жовтня 2005 року Верховний Суд провів засідання у справі заявника за відсутності його захисника. На початку засідання заявник просив про те, щоб Верховний Суд надав відповіді на його попередні клопотання. Прокурор висловив думку, що заявник мав достатньо можливостей для ознайомлення з матеріалами справи. Суд відхилив клопотання заявника як необґрунтовані та залишив вирок суду першої інстанції без змін.

22. 12 червня 2006 року Секретар Суду попросив заявника надати завірені копії його скарг та клопотань до апеляційного суду і до Верховного Суду.

23. 29 червня 2006 року заявник звернувся до архіву апеляційного суду з проханням надати йому вищезазначені документи у зв’язку із запитом Секретаря.

24. 6 липня 2006 року апеляційний суд відхилив це клопотання, посилаючись на те, що національним законодавством не передбачається обов’язок робити копії документів з матеріалів справи.

25. 31 січня 2007 року Л.Л., мати заявника, яка також на той час діяла як його представник в конвенційному провадженні, подала до апеляційного суду нове клопотання від його імені. Зокрема, посилаючись на статтю 34 Конвенції , вона просила, щоб апеляційний суд або вислав поштою на її домашню адресу завірені копії документів, які запитувались Секретарем Суду, або повідомив її у письмовій формі про те, куди вони можуть бути їй надіслані.

26. 9 лютого 2007 року апеляційний суд відмовив у задоволенні її клопотання, не надавши документів та зазначивши, що "чинним Кримінально-процесуальним кодексом на суд не покладається обов’язок з копіювання матеріалів, що містяться у справі".

B. Умови тримання заявника під вартою

27. З 27 січня 2004 року по 4 серпня 2006 року, за винятком певних нетривалих періодів, заявник тримався під вартою у Дніпропетровському слідчому ізоляторі № 3 (далі - СІЗО № 3).

1. Викладення фактів заявником

28. Згідно з твердженнями заявника він більшу частину дня тримався під вартою разом з іншою особою у камері розмірами 1,90 на 3,70 кв. м. Спальне місце заявника розмірами 1,70 м на 50 см мало спинки з обох кінців. Враховуючи те, що зріст заявника становив 1,84 м, він не міг витягнутися на ліжку у повний зріст і нормально спати. Камера була розташована у підвальному приміщенні, в якому майже не було доступу денного світла та свіжого повітря; при цьому електричне освітлення було тьмяним, а примусової вентиляції не було. На вікнах були ґрати, що ще більше перешкоджало доступу природного освітлення. Крім того, вони перекривалися верхнім ярусом ліжка. Повітря було вологе, а вентиляція камери була недостатньою. Туалет не був відокремлений від житлового приміщення камери і часто забивався. У камері був відчутний запах екскрементів. Для того, щоб запобігти розповсюдженню неприємних запахів, заявник зробив накриття для туалету ("грушу"). Проте, його було вилучено адміністрацією СІЗО. Так само, без будь-якої видимої причини, адміністрація СІЗО вилучила деякі з його речей, включаючи їжу, телевізійну антену та мотузку, без якої було неможливо відкрити вікно. Як наслідок, доступ заявника до інформації із зовнішнього світу було вкрай обмежено; крім того, він не міг відкривати вікно, щоб провітрювати приміщення від запахів з туалету. Порції їжі були замалі. Харчування здебільшого складалось з пшеничної каші та хліба. Особи, що трималися під вартою, могли митися, зістригати нігті та голитися тільки раз на тиждень у спеціальному банному приміщенні. Усі особи, що трималися під вартою, користувались одними ножицями. Під час зрізання нігтів та гоління одна рука у них залишалась прикутою наручниками до стіни, що було принизливим.

29. 11 листопада 2005 року співкамерник заявника вдарив його по голові металевим кухлем, поки той спав, спричинивши йому відкриту рану. Незважаючи на численні прохання заявника про надання медичної допомоги з приводу цієї події, його рану лише обробили перекисом водню та перебинтували. Наслідком травми заявника стали часті головні болі, запаморочення, блювота, гній з кров'ю, що сочився з вуха; усе це він лікував самостійно власною сечею.

30. 28 лютого 2006 року заявника було сильно побито працівниками СІЗО буцімто за організацію спілкування між камерами. Незважаючи на його численні прохання про надання медичної допомоги з приводу тілесних ушкоджень, яких він зазнав унаслідок побиття, йому просто давалися знеболюючі препарати.

31. Заявник надав копії своїх скарг до різних органів, у яких викладалися різноманітні аспекти побутових умов тримання його під вартою, включаючи скаргу від 4 лютого 2006 року на адресу Генеральної прокуратури України. У цій скарзі заявник описував умови тримання його під вартою, зробивши особливий наголос на поганій вентиляції, а також скаржився на свавільне вилучення різних особистих речей, включаючи саморобне накриття для туалету та мотузку для відкривання та закривання вікна. Під цією скаргою стояв також підпис співкамерника заявника А.З., яким той підтверджував, що заявник надіслав скаргу 4 лютого 2006 року. З матеріалів справи вбачається, що на цю скаргу заявник відповіді не отримав.

32. Заявник також стверджував, що декілька разів адміністрація СІЗО відмовлялася пересилати його скарги та її представники рвали їх на очах заявника, радячи йому припинити скаржитись заради його власного блага.

2. Викладення фактів Урядом

33. Уряд стверджував, що умови тримання заявника під вартою у СІЗО № 3 були адекватними. Уряд надав довідку від адміністрації СІЗО, датовану лютим 2010 року, в якій засвідчувалося, що згідно з проведеною у той день перевіркою у кожній камері було щонайменше по 3,5 кв. м житлової площі на кожну особу. Розміри ліжок, що використовувалися в СІЗО, становили 185 x 70 см. Камери у підвальному приміщенні, в яких трималися засуджені до довічного позбавлення волі, мали вікна розмірами 110 х 100 см, що дозволяли доступ денного світла у достатній кількості. Ввечері камери освітлювалися 100-ваттними лампами, що давало змогу особам, які трималися під вартою, читати та писати, не завдаючи шкоди своїм очам. Кожне вікно мало спеціальну кватирку, яку можна було відкрити для провітрювання камери. На додаток до цього, примусове провітрювання камер забезпечувала електрична вентиляційна система у коридорі. Камери були обладнані батареями центрального опалення, які забезпечували стабільну температуру між 18 та 20 градусами за шкалою Цельсія. Кожна камера була обладнана двома металевими ліжками, стільцем, полицею для особистих речей, столом, двома маленькими тумбочками, які також можна було використовувати для сидіння, вішалкою, водопровідним краном і раковиною, дзеркалом та туалетом. Туалет був обладнаний "сифоном" для запобігання розповсюдженню неприємних запахів та був відокремлений від житлового приміщення камери стаціонарною перегородкою.

34. Щодо санітарних заходів Уряд також стверджував (не надавши жодних підтверджуючих документів), що особи, які тримаються під вартою, щотижня користувались банним приміщенням, де їм також надавалися бритви для гоління та ножиці. У камерах та інших приміщеннях регулярно проводилася дезінфекція. Двічі на рік (навесні та восени) проводилися заходи зі знищення щурів та дезінфекція усіх приміщень СІЗО. Особи, що тримаються під вартою, тричі на добу забезпечувалися кухарями СІЗО свіжоприготованим харчуванням. Харчові продукти були різноманітними та відповідали затвердженим нормам харчування.

35. Жодних випадків вилучення або пошкодження адміністрацією СІЗО майна заявника зафіксовано не було.

36. Стосовно медичної допомоги, то 5 грудня 2005 року заявникові було діагностовано гострий інфекційний отит. 6 лютого 2006 року його оглянув отоларинголог, і йому було діагностовано свищ в одному з каналів вуха. Між 29 січня та 7 лютого 2007 року заявник перебував на стаціонарному лікуванні у зв’язку з розтягом м’язів ноги. У лютому 2007 року, після переведення заявника до виправної колонії для відбування покарання, йому було зроблено операцію з видалення чужорідного тіла з каналу його лівого вуха.

37. Що стосується події 28 лютого 2006 року, то заявник ніколи не скаржився щодо цього до національних органів. Немає жодних свідчень того, що ця подія взагалі мала місце.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ІНШІ МАТЕРІАЛИ

A. Кримінально-процесуальний кодекс України 1960 року

38. Відповідні положення Кримінально-процесуального кодексу України у редакції на час подій передбачали таке:

Стаття 47. Порядок запрошення і призначення захисника

"...

Захисник призначається у випадках:

...

2) коли ... підсудний бажає запросити захисника, але за відсутністю коштів чи з інших об’єктивних причин не може цього зробити.

...

... коли неможлива явка захисника, обраного ... підсудним, - протягом семидесяти двох годин, ... суд [має] право запропонувати ... підсудному запросити іншого захисника. Якщо і цей захисник не зможе з’явитися для участі в справі протягом двадцяти чотирьох годин, а також у випадках, коли ... підсудний протягом того ж строку не запросить іншого захисника, ... суддя постановою, а суд - ухвалою самі призначають захисника".

Стаття 393. Прийняття касаційним судом нових матеріалів

"На ствердження або спростування доводів, викладених у скарзі або поданні, особи, що їх подали, мають право подати до касаційного суду документи, яких не було в справі..."

Стаття 395. Обсяг перевірки справи касаційним судом

"Касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення ... в тій частині, в якій воно було оскаржене. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого чи виправданого..."

Стаття 396. Результати розгляду справи судом касаційної інстанції

"Підставами для скасування або зміни вироку, ухвали, постанови є:

1) істотне порушення кримінально-процесуального закону;

2) неправильне застосування кримінального закону;

3) невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Вирок місцевого, апеляційного суду, постановлений ним як судом першої інстанції, може бути скасований або змінений і в зв’язку з однобічністю, неповнотою дізнання, попереднього чи судового слідства або невідповідністю висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи ..."

B. Матеріали, що стосуються умов тримання під вартою

39. Відповідні матеріали Ради Європи та інші документи, якими встановлюються стандарти умов тримання під вартою, та міжнародні доповіді стосовно умов тримання під вартою в Україні викладені у рішенні від 1 липня 2010 року у справі "Давидов та інші проти України" (Davydov and Others v. Ukraine), заяви №№ 17674/02 і 39081/02, пп. 101-108.

І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ У ЗВ’ЯЗКУ З УМОВАМИ ТРИМАННЯ ЗАЯВНИКА ПІД ВАРТОЮ ТА ПОБИТТЯ ЗАЯВНИКА ПРАЦІВНИКАМИ СІЗО

40. Заявник скаржився на те, що умови тримання його під вартою в Дніпропетровському СІЗО № 3, включаючи побутові та санітарні умови, а також медичне обслуговування, були нелюдськими та такими, що принижують гідність, а також на те, що 28 лютого 2006 року його було побито працівниками СІЗО і ефективного розслідування його скарги на жорстоке поводження здійснено не було. Щодо цих скарг заявник посилався на статтю 3 Конвенції , яка передбачає таке:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню".

A. Прийнятність

1. Умови тримання під вартою

41. Уряд стверджував, що заявник не вичерпав національних засобів юридичного захисту стосовно його скарги на умови тримання під вартою. Зокрема, його скарга у разі подання могла бути розглянута національними судами трьох інстанцій (у цьому відношенні Уряд посилався на статтю 55 Конституції України , статтю 248-1 Цивільного процесуального кодексу та на статтю 2 Кодексу адміністративного судочинства ); або він міг звернутися зі скаргами до прокуратури.

42. Заявник не погодився. Він стверджував, що засоби юридичного захисту, на які посилався Уряд, були неефективними.

43. Суд зауважує, що він вже відхиляв аргументи щодо невичерпання засобів юридичного захисту, подібні до тих, що були висунуті Урядом у цій справі, у великій кількості інших справ, в яких скарги стосувалися проблем системного характеру, що існують в національній пенітенціарній системі (див., наприклад, ухвалу щодо прийнятності від 18 вересня 2001 року у справі "Калашников проти Росії" (Kalashnikov v. Russia), заява № 47095/99, рішення у справах "Мельник проти України" (Melnik v Ukraine), заява № 72286/01, пп. 69-71, 28 березня 2006 року; "Яковенко проти України" (Yakovenko v. Ukraine), заява № 15825/06, пп. 75-76, 25 жовтня 2007 року; "Коктиш проти України" (Koktysh v. Ukraine), заява № 43707/07, п. 86, 10 грудня 2009 року та "Логвиненко проти України" (Logvinenko v. Ukraine), заява № 13448/07, п. 57, 14 жовтня 2010 року). У цій справі Суд не вбачає будь-якої причини відступати від свого попереднього підходу. На додаток, Суд зазначає, що, як вбачається з матеріалів справи, заявник подавав скарги на умови тримання його під вартою (див. пункт 31 вище). У світлі вищезазначеного Суд відхиляє заперечення Уряду.

44. Суд зазначає, що ця частина заяви не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "a" пункту 3 статті 35 Конвенції . Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Таким чином, ця скарга має бути визнана прийнятною.

2. Жорстоке поводження з боку працівників СІЗО 28 лютого 2006 року

45. Уряд стверджував, що заявник повинен був подати скаргу щодо стверджуваного жорстокого поводження до прокуратури. За відсутності такої скарги було неможливо встановити відповідні факти. Відповідно заявник не може вважатись таким, що вичерпав усі національні засоби юридичного захисту щодо цього аспекту його заяви.

46. Заявник не надав коментарів щодо цього твердження, але взагалі зауважив, що підтримує свою скаргу стосовно події 28 лютого 2006 року.

47. Суд зазначає, що заявник не надав жодних доказів того, що він був побитий 28 лютого 2006 року. Так само він не надав жодного доказу того, що подавав відповідну скаргу до компетентних органів, хоча матеріали справи містили велику кількість його листів, що стосувались інших аспектів тримання його під вартою. Суд вважає, що ця конкретна оскаржувана подія не може вважатися системною проблемою. Отже, Суд погоджується з Урядом у тому, що заявник повинен був повідомити компетентні органи про стверджуване ним побиття. За відсутності будь-яких доказів того, що заявник робив будь-які спроби так вчинити, Суд не має підстав відхиляти заперечення Уряду (див. ухвалу щодо прийнятності від 14 жовтня 2008 року у справі "Алієв проти України" (Aliev v. Ukraine) (№ 2), заява № 33617/02, та вищезазначене рішення у справі "Логвиненко проти України" (Logvinenko v. Ukraine), пп. 62-64).

48. Отже, ця частина заяви має бути відхилена відповідно до пунктів 1 і 4 статті 35 Конвенції .

B. Суть

49. Заявник стверджував, що умови тримання його під вартою у СІЗО № 3 були дуже поганими. Він не погоджувався з позицією Уряду щодо цього, стверджуючи, що Уряд посилався тільки на ситуацію, що мала місце у 2010 році в той час, коли оскаржуваний ним період закінчився у 2006 році. Він також стверджував, що інформація Уряду була дуже загальною та не стосувалася специфіки його ситуації, включаючи перелічення камер, в яких він тримався. Заявник також посилався на міжнародні та національні доповіді різних органів, згідно з якими умови тримання під вартою в українських установах тримання під вартою були всюди дуже поганими.

50. Уряд заперечував цю точку зору. Уряд зазначив, що умови тримання заявника під вартою були адекватними та достатніми, аби відповідати його основним потребам.

51. Суд зазначає, що у тому, що стосується різних аспектів умов тримання заявника під вартою, включаючи розміри його ліжка, вентиляцію, санітарні заходи та вилучення його майна, інформація сторін різниться, і відомості жодної зі сторін не підкріплені достатніми доказами, факти не можуть бути доведені "поза розумним сумнівом", що є стандартом доведення, який зазвичай використовується Судом (див. рішення від 31 липня 2008 року у справі "Старокадомський проти Росії" (Starokadomskiy v. Russia), заява № 42239/02, п. 39). Проте, у цій справі Суд не вважає за необхідне встановлювати правдивість кожного з тверджень заявника. Натомість, Суд зосередиться, перш за все, на твердженнях, які не заперечувались Урядом держави-відповідача, або стосовно яких Уряд не надав достатніх зауважень, незважаючи на те, що вони були чітко та послідовно сформульовані у скаргах до національних органів та пізніше - до Суду (див. рішення від 19 липня 2007 року у справі "Трєпашкін проти Росії" (Trepashkin v. Russia), заява № 36898/03, п. 85).

52. Суд, перш за все, зазначає, що сторонами не заперечується те, що заявник, який тримався у СІЗО № 3 протягом близько двох з половиною років, більшість цього часу провів у камері, розташованій у підвальному приміщенні, і яка мала площу 7 квадратних метрів. В цій камері він перебував ще з однією особою. Таким чином, на кожного з ув’язнених припадало близько 3,5 квадратних метрів особистого простору, що є менше, ніж мінімальний стандарт, рекомендований для України Європейським комітетом з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (див. вищезазначене рішення у справі "Давидов та інші проти України" ( Davydov and Others v. Ukraine), п. 107). З огляду на свою практику (див., наприклад, вищезазначені рішення у справі "Трєпашкін проти Росії" (Trepashkin v. Russia), п. 92 "Мельник проти України" (Melnik v. Ukraine), п. 103, і рішення від 20 травня 2010 року у справі "Віслогузов проти України" (Visloguzov v. Ukraine), заява № 32362/02, п. 46), Суд констатує, що брак особистого простору під час тримання заявника під вартою сам по собі порушує питання за статтею 3 Конвенції з огляду, зокрема, на суворі обмеження свободи пересування та прогулянок на свіжому повітрі.

53. Суд також зазначає, що твердження Уряду про те, що вентиляція, освітлення та санітарні заходи в СІЗО були адекватними, а у заявника ніколи не вилучались особисті речі, не підтверджуються достатніми доказами та сформульовані у загальних виразах. У них не міститься відповідей на конкретні та постійні твердження заявника про зворотнє.

54. Зауваження Уряду щодо медичної допомоги, яка надавалася заявникові, також мають узагальнений характер. Заявник стверджував, що у нього було тривале запалення одного вуха після події 11 листопада 2005 року, коли його співкамерник, як стверджувалося, вдарив його по голові, та що він був вимушений лікувати це запалення своєю власною сечею. У той же час, як вбачається з відомостей Уряду, з приводу проблем з вухом заявника тричі оглядали лікарі: перший раз у грудні 2005 року, а останній - у лютому 2007 року, коли йому було проведено хірургічне втручання. Як вбачається з цих відомостей, запалення вуха заявника дійсно було або періодичним, або хронічним, та з плином часу погіршувалося. З іншого боку, неясно, яких заходів, якщо такі були, було вжито адміністрацією СІЗО для забезпечення своєчасного лікування та запобігання ускладненню.