Про деякі питання практики вирішення спорів, пов"язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств

ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ

Р О З'Я С Н Е Н Н Я

N 02-5/334 від 12.09.96

Арбітражним судам України

Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств

( Роз'яснення затверджено Постановою Вищого арбітражного суду N 3 від 28.02.97 ) ( Із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненнями Вищого арбітражного Суду N 02-5/445 від 18.11.97 N 02-5/618 від 06.11.2000 N 02-5/467 від 18.04.2001 Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/1429 від 18.11.2003 ) ( У тексті Роз'яснення, крім вступної частини і пункту 23, слова "арбітражний" і "арбітражні" в усіх відмінках замінено відповідно словами "господарський" і "господарські" у відповідних відмінках згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )

З метою правильного і однакового застосування законодавства при вирішенні спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств, Президія Вищого Арбітражного Суду України вважає за необхідне дати такі роз'яснення.

1. За змістом пункту 1 статті 5 Закону України "Про підприємства в Україні" та пункту 3 статті 6 Закону України "Про власність" підставою для створення підприємства є рішення власника (власників) майна чи уповноваженого ним (ними) органу, підприємства-засновника, організації або трудового колективу. Порядок створення підприємства та його реєстрації визначається Законами України "Про підприємства в Україні" та "Про підприємництво", а щодо окремих категорій підприємств - також іншими законодавчими актами України. Зокрема, господарські товариства відповідно до статті 1 Закону України "Про господарські товариства" створюються на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності.

При застосуванні цих норм необхідно враховувати, що Декретом Кабінету Міністрів України від 31.12.92 N 24-92 "Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств" останнім заборонено бути засновниками підприємств будь-яких організаційних форм та видів, господарських товариств, кооперативів, за винятками, передбаченими у пунктах 1 і 7 цього Декрету.

Законодавчі акти не встановлюють будь-яких спеціальних вимог щодо форми та змісту рішення про створення підприємства, тому при вирішенні спорів господарським судам слід виходити з того, що таке рішення має бути оформлене актом управління, виданим власником майна (уповноваженим ним органом) відповідно до його компетенції, визначеної чинним законодавством.

Якщо засновників підприємства два чи більше, рішенням про створення підприємства є установчий договір. При цьому слід мати на увазі, що створення нового суб'єкта підприємницької діяльності та визначення його організаційно-правової форми регулюється не положеннями Цивільного кодексу України про сумісну діяльність, а іншими актами законодавства, зокрема Законами України "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства".

Установчий договір повинен укладатися у письмовій формі, тому що чинне законодавство вимагає його подання для здійснення державної реєстрації.

Законодавство не містить переліку обов'язкових реквізитів установчого договору. Тому, вирішуючи питання про наявність договірних взаємовідносин, господарським судам слід виходити з того, що такий договір вважається укладеним, коли між сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов, необхідних для його виконання (стаття 153 Цивільного кодексу України. Деякі з умов випливають з чинного законодавства, зокрема, частини другої статті 26, статей 67 і 76 Закону України "Про господарські товариства".

Щодо установчого договору застосовуються загальні норми цивільного законодавства про угоди та зобов'язання.

( Абзац пункту 1 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )

2. Згідно зі статтею 5 Закону України "Про підприємства в Україні" підприємства можуть створюватися внаслідок примусового поділу іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства України.

Такий поділ може застосовуватися лише на підставах і в порядку, встановленому Законом України "Про захист економічної конкуренції".

( Абзац другий пункту 2 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )

Цією нормою Закону України "Про підприємства в Україні" передбачена також можливість створення підприємств у результаті виділення зі складу діючого підприємства, організації одного або кількох структурних підрозділів або на базі структурної одиниці діючих об'єднань за рішенням їх трудових колективів і за наявності згоди власника чи уповноваженого ним органу.

Створення підприємств та господарських товариств, 75 і більше відсотків майна яких належить державі, шляхом поділу іншого підприємства або виділення структурних підрозділів (одиниць) повинне здійснюватися з дотриманням вимог Положення про порядок поділу підприємств і об'єднань та відокремлення від них структурних підрозділів і одиниць, затвердженого наказом Мінекономіки України, Мінстату України та Антимонопольного комітету України від 20.04.94 N 43/79/5.

При вирішенні спорів, пов'язаних із застосуванням згаданої норми Закону України "Про підприємства в Україні", господарським судам слід враховувати, що згода власника (уповноваженого ним органу) на створення підприємства на базі структурної одиниці діючого об'єднання також є актом управління і повинна мати ясний і недвозначний характер; нею не може вважатися, зокрема, згода власника (уповноваженого ним органу) на перереєстрацію підприємства з ініціативи трудового колективу.

У разі відмови власника (уповноваженого ним органу) у виділенні зі складу об'єднання структурної одиниці, яка є юридичною особою, вона вправі звернутися до господарського суду з позовом про визнання відповідного рішення власника (уповноваженого ним органу) недійсним. Однак чинне законодавство не надає такого права тим структурним підрозділам об'єднань, які хоча і є суб'єктами господарювання, але не мають статусу юридичної особи, а так само і структурним підрозділам підприємств, оскільки ці підрозділи відповідно до абзацу третього пункту 1 статті 1 Закону України "Про підприємства в Україні" також не є юридичними особами.

3. Чинне законодавство України, зокрема, пункт 1 статті 3 і пункт 1 статті 5 Закону України "Про підприємства в Україні" та частина перша статті 4 Закону України "Про господарські товариства" передбачають необхідність погодження у ряді випадків рішень про створення, реорганізацію суб'єктів підприємницької діяльності з Антимонопольним комітетом України. Такі випадки передбачені зокрема щодо господарських товариств - Положенням про холдінгові компанії, що створюються у процесі корпоратизації та приватизації, затвердженим Указом Президента України від 11.05.94 N 224.

( Абзац перший пункту 3 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого арбітражного суду N 02-5/467 від 18.04.2001, Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/1429 від 18.11.2003 )

Рішення про створення об'єднання потребує згоди Антимонопольного комітету України в усіх випадках.

Порядок розгляду заяв на одержання згоди визначається нормативними актами Антимонопольного комітету України.

У разі відмови Антимонопольного комітету України у наданні згоди на створення, реорганізацію суб'єкта підприємницької діяльності засновник останнього, який є юридичною особою, вправі звернутися до господарського суду із заявою про визнання недійсним відповідного рішення (розпорядження) Антимонопольного комітету України.

4. Відповідно до статті 6 Закону України "Про підприємства в Україні", статті 6 Закону України "Про господарські товариства" підприємство (товариство) вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації.

Частиною першою статті 8 Закону України "Про підприємництво" передбачено, що державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться у виконавчому комітеті міської, районної у місті Ради народних депутатів або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законом. Чинне законодавство пов'язує державну реєстрацію з внесенням даних з реєстраційної картки суб'єкта підприємницької діяльності (яка водночас є заявою про державну реєстрацію) до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності та видачею свідоцтва про державну реєстрацією встановленого зразка.

( Абзац другий пункту 4 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого арбітражного суду N 02-5/467 від 18.04.2001; Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )

Рішення відповідного органу виконавчої влади про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності з місцезнаходженням за межами підвідомчої цьому органові території може бути за позовом іншого суб'єкта підприємницької діяльності або прокурора визнане недійсним як таке, що прийнято з перевищенням компетенції. Орган, на який покладено здійснення державної реєстрації, не вправі делегувати ці функції іншим органам, структурним підрозділам, хоча б і наділеним статусом юридичної особи, або посадовим особам за дорученням. Що ж до видачі свідоцтва про державну реєстрацію, то вона може покладатись на структурний підрозділ чи посадову особу згідно з розподілом функціональних обов'язків, оскільки свідоцтво є похідним від відповідного рішення.

( Абзац третій пункту 4 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )

Порядок державної реєстрації підприємств незалежно від їх організаційних форм і форм власності визначається Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.98 N 740 з подальшими змінами і доповненнями (далі - Положення).

( Абзац четвертий пункту 4 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого арбітражного суду N 02-5/467 від 18.04.2001 )

Перелік документів, що подаються для державної реєстрації, наведений у частині другій статті 8 Закону України "Про підприємництво" та пункті 3 Положення, є вичерпним.

( Абзац п'ятий пункту 4 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого арбітражного суду N 02-5/467 від 18.04.2001 )

Якщо у державній реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності відмовлено або її не проведено за наявності усіх необхідних для цього документів у встановлений строк (не більше п'яти робочих днів), засновник суб'єкта підприємницької діяльності, який є підприємством чи організацією у розумінні статті 1 Господарського процесуального кодексу України, вправі відповідно до частини двадцять другої статті 8 Закону України "Про підприємництво" звернутися до господарського суду з заявою про визнання недійсним акта відповідного органу про відмову в реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності або про спонукання його провести таку реєстрацію.

( Абзац шостий пункту 4 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого арбітражного суду N 02-5/467 від 18.04.2001, Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )( Абзац сьомий пункту 4 виключено на підставі Роз'яснення Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )

Відповідно до чинного законодавства, зокрема, частини дванадцятої статті 8 Закону України "Про підприємництво", перереєстрація суб'єкта підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому для його реєстрації. При вирішенні спорів, пов'язаних із створенням (реєстрацією) підприємств господарським судам необхідно враховувати, що згідно з пунктом 20 Положення перереєстрації потребує лише зміна назви, організаційно-правової форми або форми власності суб'єктів підприємництва. Оскільки вчинення зазначених дій не охоплюється поняттям реорганізації підприємства, то здійснення заходів щодо перереєстрації останнього не тягне за собою правових наслідків у вигляді виключення його з державного реєстру України.

( Абзац восьмий пункту 4 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого арбітражного суду N 02-5/467 від 18.04.2001 )

5. Чинне законодавство не передбачає реєстрації відособлених підрозділів підприємств (філіалів, представництв тощо). Тому вимоги органів, які здійснюють державну реєстрацію, щодо подання для такої реєстрації положень про відособлені підрозділи та інших документів, що стосуються діяльності останніх, повинні оцінюватися господарськими судами при вирішенні спорів як такі, що не відповідають законодавству і не породжують правових наслідків.

Як виняток обов'язкову реєстрацію встановлено для представників іноземних суб'єктів господарської діяльності, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України (стаття 5 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність").

Реєстрація здійснюється Міністерством економіки України відповідно до Інструкції про порядок реєстрації представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, затвердженої наказом МЗЕЗторгу України від 18.01.96 N 30.

( Абзац третій пункту 5 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого арбітражного суду N 02-5/467 від 18.04.2001 )

У разі відмови у реєстрації або неприйняття рішення про реєстрацію у встановлений строк іноземний суб'єкт господарської діяльності вправі звернутися до господарського суду із заявою відповідно про визнання недійсним рішення про відмову у реєстрації або про спонукання Мінекономіки України здійснити реєстрацію представництва. Справа зі спору про визнання недійсним згаданого рішення відповідно до частини третьої статті 16 Господарського процесуального кодексу України підсудна господарському суду міста Києва.

( Абзац четвертий пункту 5 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненнями Вищого Арбітражного Суду N 02-5/445 від 18.11.97, N 02-5/467 від 18.04.2001, Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )

Оскільки представництво не є юридичною особою, стороною у спорах, пов'язаних з його реорганізацією та ліквідацією, може бути лише іноземний суб'єкт господарської діяльності, зазначений у свідоцтві про реєстрацію представництва. У разі якщо керівникові або заступникові керівника останнього на підставі довіреності надано право здійснювати в господарському суді повноваження сторони у справі представництво вправі від імені іноземного суб'єкта господарської діяльності вчиняти передбачені законом процесуальні дії.

6. Якщо засновником суб'єкта підприємницької діяльності є декілька підприємств чи організацій, позовну заяву до господарського суду може подати одне з них. Інші засновники можуть взяти участь у процесі як треті особи. У випадку, коли одним із засновників є не підприємство чи організація, а з позовною заявою звертається засновник - підприємство чи організація, така позовна заява підлягає розгляду господарським судом. Відособлений підрозділ підприємства не може мати статусу юридичної особи.

( Пункт 6 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого Арбітражного Суду N 02-5/445 від 18.11.97, Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609від 31.05.2002 )

7. Відповідно до пункту 7 Положення установчі документи, які подаються для проведення державної реєстрації, не повинні містити положень, що суперечать чинному законодавству. Тому якщо при вирішенні спору, пов'язаного з відмовою у державній реєстрації, виявиться, що подані для реєстрації установчі документи суперечать чинному законодавству, позов про визнання недійсним рішення відповідного органу про відмову в реєстрації задоволенню не підлягає.

( Пункт 7 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого арбітражного суду N 02-5/467 від 18.04.2001 )

8. У разі прийняття господарським судом рішення про зобов'язання відповідного органу здійснити державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності в резолютивній частині такого рішення слід зазначити термін, протягом якого цей орган зобов'язаний видати свідоцтво про державну реєстрацію. При цьому господарський суд не зв'язаний вимогами частини шостої статті 8 Закону України "Про підприємництво" щодо п'ятиденного терміну здійснення державної реєстрації відповідним державним органом.

( Абзац перший пункту 8 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого арбітражного суду N 02-5/467 від 18.04.2001 )( Абзац другий пункту 8 виключено на підставі Роз'яснення Вищого арбітражного суду N 02-5/467 від 18.04.2001 )

9. Здійснення ліквідації і реорганізації (злиття, поєднання, поділу, виділення, перетворення) підприємства віднесено до компетенції власника (уповноваженого ним органу), а у випадках, передбачених Законом України "Про підприємства в Україні", - власника за участю трудового колективу чи органу, уповноваженого створювати відповідні підприємства, або суду чи господарського суду, а щодо господарських товариств - до компетенції їх вищих органів, суду чи господарського суду.

У разі прийняття рішень про реорганізацію або ліквідацію підприємства державними чи іншими органами, які не є власниками майна або не мають від них відповідних повноважень, такі рішення за позовами самих підприємств або одного чи кількох їх засновників повинні визнаватись недійсними.

Прийняті Антимонопольним комітетом України чи його територіальними відділеннями постанови про примусовий поділ монопольних утворень (стаття 16 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності") є не рішеннями про реорганізацію цих утворень, а підставами для її здійснення на розсуд самого утворення за умови усунення його монопольного становища на ринку.

У разі незгоди з цією постановою підприємство, об'єднання, господарське товариство вправі відповідно до пункту 1 статті 12 Господарського процесуального Кодексу України звернутися до Господарського суду із заявою про визнання її недійсною.

10. Відповідно до пункту 4 статті 34 Закону України "Про підприємства в Україні" та статті 22 Закону України "Про господарські товариства" підприємство вважається реорганізованим з моменту виключення його з державного реєстру України (господарське товариство - з моменту внесення запису про припинення його діяльності до державного реєстру).

При вирішенні майнових спорів, пов'язаних з реорганізацією підприємств, господарським судам необхідно враховувати таке.

У разі злиття, поділу, приєднання підприємств момент переходу майна та відповідних прав і обов'язків до нових підприємств визначається, якщо інше не передбачено законом чи постановою про реорганізацію, днем підписання передаточного або розподільного акта чи балансу (частина друга статті 37 Цивільного кодексу України), і тому може не співпадати у часі з моментом здійснення реорганізації підприємства, тобто виключення його з державного реєстру.

Якщо в розподільному акті (балансі) відображено лише розподіл майна, а дані про розподіл кредиторської і дебіторської заборгованості відсутні, розподіл заборгованості за наявності спору здійснюється між новоутвореними підприємствами пропорційно вартості отриманого ними майна.

( Пункт 10 доповнено абзацом четвертим згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )

Нові підприємства, до яких в результаті реорганізації перейшли майнові зобов'язання, несуть за ними матеріальну відповідальність і у випадку, якщо прийняте ними майно не покриває вимог кредиторів у межах, визначених установчими документами про реорганізацію правопопередника. Перетворення державного підприємства на підприємство, засноване на іншій формі власності, не припиняє його зобов'язань.

( Абзац п'ятий пункту 10 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )

Вирішуючи питання про правонаступництво, потрібно мати на увазі, що запис в установчих документах про правонаступництво має істотне значення для визнання правонаступництва. Однак суттєве значення мають також фактично здійснені організаційно-економічні перетворення, з якими чинне законодавство пов'язує перехід майнових прав та обов'язків, а саме: рішення власника (власників), підписання передаточного або розподільного акта чи балансу. Отже у разі виникнення питань, пов'язаних з правонаступництвом, слід здійснювати аналіз документів, що стосуються переходу прав і обов'язків на майно (майнові права) чи його відповідну частину.

( Пункт 10 доповнено абзацом шостим згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )

10-1. У разі якщо реорганізація підприємства сталася під час вирішення господарським судом спору, учасником якого воно є, господарський суд за клопотанням відповідного підприємства чи організації або за власною ініціативою здійснює заміну сторони у спорі її правонаступником згідно із статтею 25 Господарського процесуального кодексу України. Процесуальне правонаступництво може мати місце і в тому разі, коли реорганізація відбулася до подання позову, але відповідачем у позовній заяві зазначено реорганізоване підприємство.

Правонаступник повинен довести факт правонаступництва, подавши, зокрема, документи, які підтверджують припинення існування реорганізованого підприємства і створення у зв'язку з цим нового (або нових).

Необхідно враховувати, що правонаступник, який бере участь у судовому процесі, в усіх своїх діях зв'язаний попередніми процесуальними діями реорганізованого підприємствами. Наприклад, здійснена попереднім позивачем зміна підстави або предмету позову, зміна розміру позовних вимог тощо є обов'язковою для позивача-правонаступника.

( Роз'яснення доповнено пунктом 10-1 згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )

11. Порядок і умови реорганізації та ліквідації об'єднань, створених підприємствами на добровільних засадах згідно зі статтею 3 Закону України "Про підприємства в Україні", визначаються установчими документами про створення об'єднань. Тому рішення державних органів, уповноважених управляти державним майном, про реорганізацію чи ліквідацію таких об'єднань повинні визначатися недійсними як такі, що прийняті з перевищенням повноважень і не відповідають чинному законодавству.

12. Здійснення реорганізації підприємства, заснованого на колективній формі власності, становить компетенцію його вищого органу управління (загальних зборів, конференції тощо). Тому прийняття одним чи кількома з його структурних підрозділів рішення щодо поділу підприємства, виділення з його складу тощо без згоди цих вищих органів управління повинне визнаватися таким, що суперечить чинному законодавству, оскільки порушує права колективного власника.

13. Відповідно до пункту 2 статті 37 Закону України "Про власність" у разі прийняття державним органом, уповноваженим управляти державним майном, рішення про реорганізацію чи ліквідацію державного підприємства трудовий колектив вправі вимагати передачі підприємства в оренду або перетворення його на інше підприємство, засноване на колективній власності.

................

Перейти до повного тексту