ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ ТА РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейської Спільноти та, зокрема, його статтю 47(2),

Беручи до уваги пропозицію Комісії (1),

Беручи до уваги висновок Економічно-соціального комітету (2),

Беручи до уваги висновок Європейського Центрального Банку (3),

Діючи відповідно до процедури, встановленої статтею 251 Договору (4),

(1) ОВ C 71 Е, 25.3.2003, С. 62.

(2) ОВ C 220, 16.9.2003, С. 1.

(3) ОВ C 144, 20.6.2003, С. 6.

(4) Висновок Європейського Парламенту від 25 вересня 2003 року (ще не опубліковано в Офіційному віснику), Спільна позиція Ради від 8 грудня 2003 (ОВ C 60 E, 9.3.2004, С. 1), Позиція Європейського Парламенту від 30 березня 2004 року (ще не опубліковано в Офіційному віснику ) та Рішення Ради від 7 квітня 2004 року.

Оскільки:

(1) У Директиві Ради 93/22/ЄЕС від 10 травня 1993 р. про інвестиційні послуги на ринку цінних паперів (5) була здійснена спроба встановити умови, за яких ліцензовані інвестиційні компанії (*) та банки могли б надавати визначені послуги або створювати філії на території інших держав-членів з дозволу та під контролем органів цих держав-членів. З цією метою Директива була призначена для гармонізації вимог щодо отримання ліцензії та діяльності інвестиційних компаній, в тому числі - щодо правил ведення бізнесу. Вона також передбачала гармонізацію деяких умов щодо діяльності регульованих ринків.

(5) ОВ L 141, 11.6.1993, С. 27. Директива з останніми змінами, внесеними Директивою 2002/87/ЄС Європейського Парламенту та Ради (ОВ L 35, 11.2.2003, С. 1).

(2) Останнім часом на фінансових ринках активізувалась діяльність інвесторів, яким пропонують ще більш комплексний і широкомасштабний набір послуг та інструментів. Зважаючи на такий розвиток, правова основа Спільноти повинна охоплювати весь діапазон діяльності, орієнтованої на інвесторів. З цією метою потрібно забезпечити обсяг гармонізації, необхідний для того, щоб запропонувати інвесторам високий рівень захисту та дозволити інвестиційним компаніям надавати послуги на території Спільноти, яка є Єдиним Ринком, під контролем органів держави-члена походження. З огляду на це, попередню Директиву 93/22/ЄЕС слід замінити новою Директивою.

(3) Зважаючи на зростаючу залежність інвесторів від персональних рекомендацій, доцільно включити положення про інвестиційний радників до числа інвестиційних послуг, надання яких потребує ліцензування.

(4) Доцільно внести до переліку фінансових інструментів певні товарні та інші деривативи, форма створення яких та торгівля якими зумовлюють необхідність правового регулювання цих інструментів, яке є порівняно аналогічним з традиційними фінансовими інструментами.

(5) Необхідно встановити режим комплексного регулювання питань виконання угод щодо фінансових інструментів, незалежно від способів здійснення торгівлі, використаних при укладенні таких угод, для гарантування високоякісного виконання угод інвесторів та підтримання цілісності та максимальної ефективності фінансової системи. Необхідно передбачити узгоджену та чутливу до ризиків базу для регулювання основних типів заходів щодо виконання замовлень, які на даний час діють на Європейському фінансовому ринку. Слід визнати появу поруч з регульованими ринками нового покоління організованих торговельних систем, на які повинні поширюватися вимоги, розроблені для збереження ефективності та належного функціонування фінансових ринків. З метою встановлення пропорційної регуляторної бази, слід розробити положення про включення нової послуги з інвестування, що стосується діяльності Багатосторонніх торговельних засобів (БТЗ).

(6) Необхідно запровадити та ретельно узгодити між собою визначення регульованого ринку і БТЗ, для відображення того факту, що вони здійснюють аналогічну організовану торговельну діяльність. Дані визначення повинні виключати двосторонні системи, при яких інвестиційна компанія здійснює торгівлю у власних інтересах, а не в якості сторони, яка виступає посередником між покупцем і продавцем та не несе ризиків. Термін "система" охоплює всі ринки, що регулюються сукупністю правил і торговельними технологіями, а також такі, що діють на основі сукупності правил. Регульовані ринки та БТЗ не зобов'язані застосовувати "технічну" систему для метчінгу замовлень. Ринок, регульований лише сукупністю правил щодо аспектів, пов'язаних з членством, допуском інструментів до торгівлі, торгівлею між членами, обов'язками щодо звітування та, в разі потреби, - вимогами щодо прозорості діяльності, є регульованим ринком або БТЗ в значенні цієї Директиви. Угоди, укладені відповідно до цих правил, вважаються укладеними згідно з системами регульованого ринку або БТЗ. Термін "інтереси до купівлі та продажу" слід розглядати в широкому значенні і він включає замовлення, котирування та виявлення інтересу. Вимога щодо поєднання інтересів в межах системи за допомогою недискреційних правил, встановлених системним оператором, означає, що вони об'єднуються згідно з системними правилами або за допомогою системних протоколів чи внутрішніх операційних процедур (включаючи процедури, що виконуються комп'ютерним програмним забезпеченням). Термін "недискреційні правила" означає, що ці правила не надають інвестиційній компанії, яка керує та оперує БТЗ, права визначати порядок функціонування БТЗ на власний розсуд. Визначення вимагають поєднання інтересів таким чином, щоб в результаті було укладено контракт, виконання якого відбувається відповідно до системних правил або за допомогою системних протоколів чи внутрішніх операційних процедур.

(7) Мета цієї Директиви - охопити компанії, що постійно надають послуги з інвестування та/або займаються інвестиційною діяльністю на професійній основі. Тому сфера застосування цієї Директиви не повинна поширюватися на будь-яку особу, яка займається іншою професійною діяльністю.

(8) Сфера застосування цієї Директиви не повинна поширюватися на осіб, які здійснюють операції зі своїми активами, не надають послуг з інвестування та/або не займаються інвестиційною діяльністю, іншою ніж здійснення операцій за свій рахунок, за винятком якщо вони є маркет-мейкерами або здійснюють на організованій та систематичній основі операції за власний рахунок поза регульованим ринком чи БТЗ, надаючи третім сторонам систему, для здійснення з ними операцій.

(9) В тексті Директиви під "особами" слід розуміти фізичних та юридичних осіб.

(10) Зі сфери дії цієї Директиви повинні бути виключені страхові компанії та установи, що надають гарантії, діяльність котрих належним чином контролюють компетентні пруденційно-наглядові органи влади, і які регулюються директивою Ради 64/225/ЄЕС від 25 лютого 1964 року щодо скасування обмежень на свободу здійснення підприємницької діяльності і свободу надання послуг у сфері перестрахування та ретроцесії (6), Першою Директивою Ради 73/239/ЄЕС від 24 липня 1973 року щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень стосовно започаткування та ведення діяльності прямого страхування, іншого ніж життя (7) та Директивою Ради 2002/83/ЄС від 5 листопада 2002 року про страхування життя (8).

(6) ОВ 56, 4.4. 1964, С. 878/64. Зміни до Директиви внесені Актом про приєднання 1972 року.

(7) ОВ L 228, 16.8.1973, С. 3. Директива з останніми змінами, внесеними Директивою 2002/87/ЄС.

(8) ОВ L 345, 19.12.2002, С. 1.

(11) Дія цієї Директиви не повинна поширюватися на осіб, які не надають послуг третім особам, але діяльність котрих полягає в наданні послуг з інвестування виключно власними материнською компанією, дочірньою компанією або іншою дочірньою компанією своїх материнських компаній.

(12) Зі сфери застосування цієї Директиви також повинні бути виключені особи, які надають послуги з інвестування лише час від часу в процесі професійної діяльності, за умови що ця діяльність регульована і відповідні правила не забороняють надання послуг з інвестування час від часу.

(13) Дія цієї Директиви не повинна поширюватися на осіб, які надають послуги з інвестування, що полягають виключно в адмініструванні схем участі працівників і котрі, таким чином, не надають інвестиційних послуг третім особам.

(14) Необхідно виключити зі сфери застосування цієї Директиви центральні банки та інших осіб, що виконують подібні функції, а також державні органи, які відповідають за або впливають на управління державним боргом, концепція якого поширюється на інвестиції в них; за винятком органів, що частково або повністю перебувають у державній власності, виконують комерційну роль або роль, пов'язану з придбанням капіталовкладень;

(15) Зі сфери застосування цієї Директиви необхідно виключити інститути спільного інвестування та пенсійні фонди, незалежно від того, чи координуються вони на рівні Співтовариства, а також депозитаріїв чи керівників таких установ, оскільки їх діяльність регулюється специфічними правилами, безпосередньо адаптованими до їхньої діяльності.

(16) Для того, щоб дія положень, що передбачають винятки з цієї Директиви, поширювалася на зацікавлених осіб, ці особи постійно повинні відповідати вимогам, встановленим у цих винятках. Зокрема, якщо особа надає послуги з інвестування або здійснює інвестиційну діяльність і на неї не поширюються положення цієї Директиви тому, що ці послуги або діяльність є додатковими до її основної діяльності, на цю особу більше не можуть поширюватися положення, що передбачають винятки, коли такі послуги або діяльність перестають бути додатковими.

(17) Особи, які надають послуги з інвестування та/або здійснюють інвестиційну діяльність відповідно до цієї Директиви, повинні отримати ліцензію в державі-члені походження для захисту інвесторів та стабільності фінансової системи.

(18) Кредитні установи, що отримали ліцензію відповідно до Директиви 2000/12/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 20 березня 2000 року щодо започаткування та ведення діяльності кредитних установ (9), не потребують іншої ліцензії згідно з цією Директивою для того, щоб надавати послуги з інвестування чи займатися інвестиційною діяльністю. Коли кредитна установа вирішить надавати послуги з інвестування чи займатися інвестиційною діяльністю, компетентній орган влади перед наданням ліцензії повинен переконатися, що установа виконує відповідні положення цієї Директиви.

(9) ОВ L 126, 26.5.2000, С. 1. Директива з останніми змінами, внесеними Директивою 2002/87/ЄС.

(19) У разі, коли інвестиційна компанія нерегулярно надає одну чи більше послуг з інвестування, що не передбачена (-і) ліцензією, або займається одним чи кількома видами інвестиційної діяльності, що не передбачений (-і) ліцензією, не потрібно отримувати додаткову ліцензію відповідно до цієї Директиви.

(20) Для цілей цієї Директиви діяльність щодо отримання та передачі замовлень також включає зведення разом двох або більше інвесторів і таким чином укладення фінансової угоди між цими інвесторами.

(21) В контексті майбутнього перегляду бази для визначення достатнього рівня основного капіталу в м. Базель II, держави-члени визнають потребу в перегляді положення щодо того, чи слід розглядати інвестиційні компанії, що виконують замовлення клієнтів на основі подвійної угоди (перепродаж акцій одразу ж після їх купівлі з метою різкого підвищення їх курсу), як такі, що діють в якості довірителів, і тому на них поширюються вимоги щодо додаткового регуляторного капіталу.

(22) Принципи взаємного визнання та контролю з боку держави-члена походження вимагають від компетентних органів влади держав-членів ненадання або відкликана ліцензії у тих випадках, коли такі чинники, як зміст програм операцій, географічний розподіл або види діяльності, якою насправді займається компанія, чітко показують, що інвестиційна компанія обрала законодавство однієї держави-члена, щоб уникнути більш суворих стандартів, що діють в іншій державі-члені, на території якої воно має намір здійснювати або вже здійснює більшу частину своєї діяльності. Інвестиційна компанія, яка є юридичною особою, повинна отримати ліцензію на свою діяльність у тій державі-члені, в якій знаходиться його зареєстрований офіс. Інвестиційна компанія, яка не є юридичною особою, повинна отримати ліцензію в державі-члені, в якій знаходиться його головний офіс. Крім того, держави-члени повинні вимагати, щоб головний офіс інвестиційної компанії був обов'язково розташований в державі-члені походження, та щоб вона справді займалася там своєю діяльністю.

(23) Інвестиційна компанія, що отримала ліцензію в державі-члені походження, має право надавати послуги з інвестування чи здійснювати інвестиційну діяльність в межах Спільноти без спеціальної ліцензії компетентних органів влади держави-члена, на території якої вона бажає надавати такі послуги чи здійснювати таку діяльність.

(24) Оскільки на окремі інвестиційні компанії не поширюються вимоги, встановлені Директивою Ради 93/6/ЄЕС від 15 березня 1993 року про достатність основного капіталу інвестиційних компаній та кредитних установ (10), вони повинні мати мінімальну суму капіталу та/або професійну страхову гарантію. При визначенні розміру страхових сум слід враховувати врегулювання цього питання в рамках Директиви 2002/92/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 9 грудня 2002 р. про посередництва в галузі страхування (3). Такий підхід до вирішення питання щодо достатності основного капіталу цих підприємств повинен застосовуватися без шкоди будь-яким майбутнім змінам в законодавстві Спільноти щодо достатності основного капіталу.

(10) ОВ L 9, 15.1.2003, С. 3.

(25) Оскільки сфера дії належного регулювання повинна бути обмежена суб'єктами, що в силу ведення реєстрів операцій на професійній основі, становлять джерело ризику для своїх партнерів, інших учасників ринку; суб'єктами, що у власних інтересах торгують фінансовими інструментами, включно з товарними деривативами, на які поширюється дія цієї Директиви; а також тими суб'єктами, що поряд зі своєю основною діяльністю регулярно займаються додатковою діяльністю: надають послуги з інвестування торговельних деривативів клієнтам щодо своєї основної діяльності; за умови, що ця основна діяльність не передбачає надання інвестиційних послуг у значенні цієї Директиви, такі суб'єкти повинні бути виключені зі сфери застосування цієї Директиви.

(26) З метою захисту права власності інвестора та інших подібних прав, пов'язаних з цінними паперами, та його прав, пов'язаних з коштами, довірених компанії, ці права слід відрізняти, зокрема, від прав компанії. Однак, цей принцип не повинен обмежувати право компанії вести справи самостійно, але від імені інвестора, коли цього вимагає сама природа угоди, і інвестор на це погоджується, наприклад - операції з кредитування цінними паперами.

(27) У разі, коли клієнт, діючи відповідно до законодавства Спільноти, зокрема - Директиви 2002/47/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 6 червня 2002 р. про заходи фінансового забезпечення (11), повністю передає інвестиційній компанії право власності на фінансові інструменти чи кошти з метою забезпечення або іншого покриття наявних чи майбутніх, фактичних чи ймовірних зобов'язань, такі фінансові інструменти чи кошти також не слід розглядати як такі, що належать клієнтові.

(11) ОВ L 168, 27.6.2002, С. 43.

(28) Порядок надання ліцензій в межах Спільноти філіям інвестиційних компаній, ліцензованим у третіх країнах, і надалі буде застосовуватися до таких компаній. Ці філії не наділені свободою надання послуг, відповідно до другої частини Статті 49 Договору, або правом на здійснення підприємницької діяльності в державах-членах ЄС, крім тих, у яких їх було засновано. Зважаючи на обставини, коли Спільнота не пов'язана жодними дво- чи багатосторонніми зобов'язаннями, доцільно передбачити порядок, спрямований на забезпечення реалізації принципу взаємності, по відношенню до інвестиційних компаній Спільноти у відповідних третіх країнах.

(29) Одночасне розширення сфери діяльності багатьох інвестиційних компаній підвищило ймовірність виникнення конфлікту інтересів між цими різноманітними видами діяльності компаній та їх клієнтами. Тому необхідно передбачити правила для забезпечення того, щоб ці конфлікти не завдавали шкоди інтересам їхніх клієнтів.

(30) Послуга вважається наданою за ініціативою клієнта, якщо клієнт не вимагає надання послуги у відповідь на персоналізоване повідомлення, надіслане від компанії чи від його імені окремому клієнтові, що містить запрошення або призначене для того, щоб вплинути на клієнта щодо окремого фінансового інструмента чи окремої угоди. Послуга може вважатися наданою за ініціативою клієнта, незважаючи на те, що клієнт вимагає її надання на підставі будь-якого повідомлення, що містить заохочення чи пропозицію щодо фінансових інструментів, яке за своєю природою має загальний характер і адресоване громадськості або великій групі чи категорії потенційних клієнтів.

(31) Одна з цілей цієї Директиви полягає у захисті інвесторів. Засоби захисту інвесторів повинні бути адаптовані до особливостей кожної категорії інвесторів (роздрібні, професійні та партнери).

(32) Як відступ від принципу надання державою-членом походження ліцензії, нагляду за діяльністю та виконанням зобов'язань філіями, доцільно, щоб компетентний орган влади приймаючої держави-члена брав на себе відповідальність за виконання певних зобов'язань, встановлених у цій Директиві, щодо справ, які здійснюються філією в межах території її розташування, оскільки цей орган влади знаходиться найближче до філії і йому легше виявити та втрутитися в разі порушення правил, що регулюють діяльність філії.

(33) Необхідно встановити ефективне зобов'язання щодо "найкращого виконання" для забезпечення виконання інвестиційними компаніями замовлень клієнта на найсприятливіших для нього умовах. Цей обов'язок повинен стосуватися компанії, яке має договірні чи посередницькі зобов'язання перед клієнтом.

(34) Відповідно до правил чесної конкуренції учасники ринку та інвестори повинні мати можливість порівнювати ціни, які повинні оприлюднюватися установами, які забезпечують укладання угод (наприклад - регульованими ринками, БТЗ та посередниками). З цією метою державам-членам слід усунути будь-які перешкоди на шляху до консолідації та опублікування важливої інформації на європейському рівні.

(35) При встановленні ділових стосунків з клієнтом інвестиційна компанія може попросити клієнта чи потенційного клієнта одночасно схвалити порядок виконання та можливість виконання його замовлень за межами регульованого ринку чи БТЗ.

(36) Осіб, які надають послуги з інвестування від імені більш ніж однієї інвестиційної компанії, слід розглядати не як пов'язаних агентів, а як інвестиційні компанії, коли вони підпадають під означення, передбачене цією Директивою, за винятком окремих осіб, на яких не поширюється дія Директиви.

(37) Ця Директива не обмежує право пов'язаних агентів здійснювати різні види діяльності, передбачені іншими Директивами, та подібні види діяльності щодо фінансових послуг чи продуктів, не охоплених цією Директивою, включаючи діяльність від імені частин однієї і тієї ж фінансової групи.

(38) Дія цієї Директиви не охоплює умови здійснення діяльності поза межами офісу інвестиційної компанії (роздрібна торговельна діяльність).

(39) Компетентні органи влади держав-членів не мають права реєструвати або повинні скасувати реєстрацію, якщо фактична діяльність чітко вказує на те, що пов'язаний агент обрав законодавство однієї держави-члена з метою уникнення суворіших стандартів, що діють в іншій державі-члені, на території якої він має намір здійснювати або вже здійснює більшу частину своєї діяльності.

(40) В цілях цієї Директиви відповідні сторони угоди слід розглядати як осіб, які виступають в якості клієнтів.

(41) З метою забезпечення виконання правил поведінки посередників (включаючи правила найкращого виконання та розміщення замовлень клієнтів) по відношенню до тих інвесторів, які найбільше потребують такого захисту, та з метою відображення усталеної торговельної практики на території Спільноти, слід уточнити, що дотримання правил ведення справ є необов'язковим у разі укладення угод між відповідними сторонами.

(42) Що стосується угод, укладених між відповідними сторонами, вимога про оприлюднення інформації щодо лімітних замовлень клієнтів (на купівлю чи продаж цінних паперів за встановленою або вигіднішою ціною) застосовується лише тоді, коли сторона угоди чітко визначає необхідність оприлюднення під час надання інвестиційній компанії лімітного замовлення для його виконання.

(43) Держави-члени захищають право фізичних осіб на заборону втручання в їх особисте життя стосовно обробки персональних даних, відповідно до Директиви 95/46/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 24 жовтня 1995 р. про захист прав фізичних осіб стосовно обробки персональних даних та вільного обігу таких даних. (12)

(12) ОВ L 281, 23.11.1995, С. 31.

(44) Переслідуючи подвійну мету захисту інвесторів та гарантування налагодженого функціонування ринків цінних паперів, необхідно забезпечити досягнення прозорості угод і застосування правил, встановлених з цією метою, до інвестиційних компаній, коли вони діють на ринках. Для надання можливості інвесторам чи учасникам ринку в будь-який час визначити умови угоди щодо цінних паперів, яку вони розглядають, і після цього перевірити умови, в яких було укладено таку угоду, необхідно встановити загальні правила опублікування деталей укладених угод щодо цінних паперів, а також розкриття деталей поточних можливостей торгівлі цінними паперами. Ці правила необхідні для забезпечення ефективної інтеграції ринків цінних паперів держави-члена, стимулювання ефективності загального процесу формування цін на цінні папери та сприяння ефективному функціонуванню зобов'язань щодо "найкращого виконання". Ці міркування вимагають режиму абсолютної прозорості всіх угод щодо цінних паперів, незалежно від того, чи вони виконуються інвестиційною компанією на двосторонній основі, чи в рамках регульованих ринків або БТЗ. Зобов'язання інвестиційних компаній відповідно до цієї Директиви вказувати ціни котирувань купівлю та продажу і виконувати замовлення за вказаною ціною, не звільняє інвестиційні компанії від обов'язку передати замовлення для його виконання в інше місце (в даному контексті мається на увазі регульований ринок), якщо виконання замовлення в межах компанії (мається на увазі без виводу замовлення на регульований ринок) може перешкодити в реалізації обов'язку виконання замовлення клієнта за "найкращою ціною".

(45) Держави-члени повинні мати можливість регулювати передбачені Директивою зобов'язання щодо звітування про трансакції здійснені з фінансовими інструментами, які не допущені до обігу на регульованому ринку.

(46) Держава-член може вирішити застосувати вимоги, передбачені цією Директивою, стосовно прозорості до і після торгів фінансовими інструментами, іншими ніж акції. У такому разі ці вимоги повинні застосовуватися до всіх інвестиційних компаній, для яких ця держава-член є державою-членом походження щодо їх діяльності в межах території цієї держави-члена, та діяльності, що виходить за межі держави-члена і грунтується на свободі надання послуг. Вони також повинні застосовуватися до видів діяльності, що здійснюються в межах території цієї держави-члена, філіями, створеними на її території, інвестиційних компаній, ліцензованих в іншій державі-члені.

(47) Інвестиційні компанії повинні мати рівні можливості вступу чи доступу до регульованих ринків в межах Спільноти. Незважаючи на існуючі способи укладення угод в державах-членах, важливо заборонити технічні та юридичні обмеження щодо доступу до регульованих ринків.

(48) З метою сприяння укладенню угод, що виходять за межі однієї держави-члена, доцільно передбачити доступ інвестиційних компаній до систем клірингу та розрахунків в межах Спільноти, незалежно від того, чи угоди були укладені в рамках регульованих ринків у відповідній державі-члені. Інвестиційні компанії, що прагнуть брати безпосередню участь в системах розрахунків інших державах-членів, повинні дотримуватися відповідних операційних та торговельних вимог щодо членства та належних заходів для підтримання налагодженого та впорядкованого функціонування фінансових ринків.

(49) Ліцензія на організацію торгівлі цінними паперами на регульованому ринку повинна охоплювати всі види операцій, що безпосередньо пов'язані з виставленням, та обробкою замовлень, укладанням, підтвердженням та звітуванням угод з моменту, коли замовлення надходять на регульований ринок, до моменту, коли укладені угоди надаються для остаточного врегулювання; а також види діяльності, пов'язані з допуском фінансових інструментів до обігу. Також, такі види операцій повинні включати угоди, укладені за посередництвом маркет-мейкерів на регульованому ринку відповідно до його систем та згідно з правилами, що регулюють ці системи. Не всі угоди, укладені членами або учасниками регульованого ринку чи БТЗ, вважаються такими, що укладені в межах системи регульованого ринку чи БТЗ. Угоди, укладені членами чи учасниками на двосторонній основі, що не відповідають всім зобов'язанням, встановленим для регульованого ринку чи БТЗ, відповідно до цієї Директиви слід розглядати як угоди, укладені поза регульованим ринком чи БТЗ, з метою визначення системних інтерналайзерів. У такому разі застосовується вимога про зобов'язання інвестиційних компаній оприлюднювати тверде котирування, якщо виконуються умови, встановлені цією Директивою.

(50) Системні інтерналайзери можуть вирішити надати доступ до своїх котирувань лише роздрібним клієнтам та/або лише професійним клієнтам. Вони не мають права проводити дискримінацію між цими категоріями клієнтів.

(51) Стаття 27 не зобов'язує системних інтерналайзерів оприлюднювати тверде котирування стосовно угод, що виходять за межі стандартних ринкових угод.

(52) Коли інвестиційна компанія діє в якості системного інтерналайзера акцій та інших фінансових інструментів, зобов'язання щодо оприлюднення котирування застосовується лише до акцій без порушення положень Частини 46.

(53) Положення цієї Директиви не мають на меті вимагати застосування правил щодо прозорості до торгів стосовно угод, що укладаються на нерегульованому ринку (OTC basis), характерними ознаками яких є те, що вони мають разовий нерегулярний характер, укладаються з оптовими контрагентами і є частиною ділових стосунків щодо укладення угод, які виходить за межі стандартних ринкових обсягів, і коли угоди виконують поза межами систем, що звичайно використовуються компаніями для здійснення діяльності в якості системного інтерналайзера.

(54) Стандартний ринковий обсяг для будь-якого виду акцій не повинен суттєво відрізнятися щодо будь-якої акції в межах цього виду.

(55) В новій редакції Директиви 93/6/ЄЕС повинні бути встановлені вимоги щодо мінімального капіталу, яким мають відповідати регульовані для отримання ліцензії, з урахуванням з особливою природою ризиків, пов'язаних з такими ринками.

(56) Регульовані ринки також повинні мати можливість створення та управління БТЗ відповідно до положень цієї Директиви.

(57) Положення цієї Директиви щодо допуску інструментів до торгівлі згідно з правилами, встановленими регульованим ринком, повинні діяти без порушення застосування Директиви 2001/34/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 28 травня 2001 року про допуск цінних паперів до офіційного лістингу на фондових біржах та оприлюднення інформації про цінні папери (13). Регульований ринок може встановити вимоги суворіші, ніж ті, що зазначені в цій Директиві, щодо емітентів цінних паперів чи інструментів, щодо яких розглядається питання про допуск їх до обігу на цьому ринку.

(13) ОВ L 184, 6.7.2001. С. 1. Директива з останніми змінами, внесеними Директивою Європейського Парламенту та Ради 2003/71/ЄС (ОВ L 345, 31.12.2003, С. 64).

(58) Держави-члени повинні призначати різні компетентні органи влади для контролю за виконанням численних зобов'язань, встановлених цією Директивою. Такі органи влади повинні бути державними, що гарантуватиме їх незалежність від діячів економіки і допоможе уникнути конфлікту інтересів. Відповідно до національного законодавства, держави-члени повинні забезпечити належне фінансування компетентних органів влади. Призначення органів державної влади не виключає делегування під відповідальністю компетентного органу влади.

(59) Будь-яка конфіденційна інформація, отримана контактним пунктом однієї держави-члена від контактного пункту іншої держави-члена, не вважається виключно внутрішньою інформацією.

(60) Необхідно посилити зближення повноважень компетентних органів влади для підготовки основи для рівноцінної інтенсивності контролю за дотриманням правил в межах інтегрованого фінансового ринку. Загальний мінімальний набір повноважень з відповідними засобами повинен гарантувати ефективність такого контролю.

(61) З метою захисту клієнтів і без шкоди праву клієнтів звертатися з позовом до суду, держави-члени повинні заохочувати органи державної влади та приватні організації, створені з метою позасудового врегулювання спорів, співпрацювати у вирішенні спорів, що виходять за межі однієї держави-члена, враховуючи Рекомендацію Комісії 98/257/ЄС від 30 березня 1998 року про принципи, що застосовуються до органів, відповідальних за позасудове врегулювання спорів про захист прав споживачів(14).

При виконанні положень про порядок позасудового врегулювання скарг та здійснення відшкодувань, держави-члени повинні заохочувати використання існуючих механізмів міждержавної співпраці, і перш за все - Мережі Скарг щодо Фінансових Послуг (ФІН-Нет).

(14) ОВ L 115, 17.4.1998, С. 31.

(62) Будь-який обмін або передача інформації між компетентними органами влади, іншими уповноваженими органами, органами або особами повинні відбуватися відповідно до правил передачі персональних даних третім країнам, встановлених Директивою 95/46/ЄС.

(63) Необхідно закріпити положення про обмін інформацією між компетентними національними органами влади та посилити обов'язки щодо допомоги та співпраці, які вони несуть один перед одним. В результаті зростаючої міждержавної активності компетентні органи влади повинні надавити один одному інформацію, важливу для здійснення своєї діяльності з метою забезпечення ефективного застосування цієї Директиви, включаючи ситуації, коли порушення чи можливе порушення можуть мати значення для органів влади в двох або більше державах-членах. В процесі обміну інформацією потрібно суворо дотримуватися режиму професійної таємниці для забезпечення налагодженої передачі інформації та захисту окремих прав.

(64) 17 липня 2000 року на своєму засіданні Рада створила Комітет спеціалістів з регулювання європейських ринків цінних паперів. У своєму підсумковому звіті Комітет спеціалістів запропонував запровадження нової законодавчої техніки, заснованої на чотирирівневому підході: рамкові принципи, заходи щодо імплементації, співпраця та застосування. Рівень 1, Директива, повинен охоплювати основні загальні "рамкові" принципи, в той час як Рівень 2 повинен містити технічні заходи імплементації, що будуть прийняті Комісією за допомогою Комітету.

(65) Резолюція, прийнята Стокгольмською Європейською Радою 23 березня 2001 року, схвалила підсумковий звіт Комітету спеціалістів і запропонувала чотирирівневий підхід для забезпечення більшої ефективності та прозорості регуляторного процесу в сфері законодавства Спільноти про цінні папери.

(66) Відповідно до Стокгольмської Європейської Ради, заходи щодо імплементації, передбачені Рівнем 2, слід застосовувати частіше для забезпечення відповідності технічних принципів сучасному стану розвитку ринку та контролю за ним; для всіх стадій, передбачених Рівнем 2, повинні бути встановлені кінцеві строки їх виконання.

(67) Резолюція Європейського Парламенту від 5 лютого 2002 року про імплементацію законів щодо фінансових послуг також схвалила звіт Комітету спеціалістів, зважаючи на урочисту заяву Комісії перед Парламентом, зроблену того ж дня, а також лист Комісії від 2 жовтня 2001 року щодо захисту ролі Європейського Парламенту в цьому процесі., адресований Спеціальним Уповноваженим з питань внутрішнього ринку Голові Комітету Парламенту з економічних та грошово-кредитних питань.

(68) Заходи, необхідні для імплементації цієї Директиви, повинні бути вжиті згідно з Рішенням Ради 1999/468/ЄС від 28 червня 1999 року, що встановлює процедури здійснення повноважень з імплементації, делегованих Комісії (15).

(15) ОВ L 184, 17.7.1999, С. 23.

(69) Європейському Парламенту надається строк в три місяці від першої передачі проекту щодо заходів з імплементації для того, щоб дати йому можливість їх опрацювати і надати свій висновок. Однак у термінових і належним чином виправданих випадках цей строк може бути скорочено. Якщо в межах цього строку Європейський Парламент прийме Резолюцію, Комісія повинна переглянути заходи, викладені у проекті.

(70) З метою врахування подальшого розвитку фінансових ринків, Комісія повинна подавати Європейському Парламенту та Раді звіти щодо застосування положень стосовно професійної страхової гарантії, сфери застосування правил щодо прозорості та можливого ліцензування спеціалізованих торговців товарними деривативами в якості інвестиційних компаній.

(71) Мета створення цілісного фінансового ринку, на якому інвестори ефективно захищені і забезпечується охорона ефективності та цілісності всього ринку, потребує встановлення загальних регуляторних вимог щодо інвестиційних компаній, ліцензованих на території Спільноти, та вимог, що регулюють функціонування регульованих ринків й інших торговельних систем, для запобігання напівпрозорості чи розколу на одному ринку в результаті підриву ефективного функціонування європейської фінансової системи в цілому. Оскільки цю мету легше досягнути на рівні Спільноти, Спільнота може вжити заходи відповідно до принципу субсидіарності, встановленого в Статті 5 Договору. Відповідно до принципу пропорційності, встановленого у цій Статті, Директива не повинна виходити за межі необхідного для досягнення цієї мети.

УХВАЛИЛИ ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

1. Ця Директива застосовується до інвестиційних компаній та регульованих ринків.

2. Наступні положення також застосовуються до кредитних установ, ліцензованих згідно з Директивою 2000/12/ЄС, коли вони надають одну чи більше послуг (-у) з інвестування та/або займаються інвестиційною діяльністю:

- Частина 2 статті 2, статті 11, 13 та 14,

- Глава II Розділ II, за винятком другого пункту частини 2 статті 23,

- Глава III Розділ II, за винятком з частини 2 статті 31 по частину 4 статті 31, з частини 2 статті 32 по частину 6 статті 32, частини 8 статті 32 та частини 9 статті 32,

- Статей з 48 по 53, статей 57, 61, та

- Частини 1 статті 71.

1. Ця Директива не застосовується до:

(a) страхових компаній, визначених у статті 1 Директиви 73/239/ЄЕС, підприємств, що надають гарантії, визначених у статті 1 Директиви 2002/83/ЄС та підприємств, що надають послуги у сфері перестрахування та ретроцесії, зазначених у Директиві 64/225/ЄЕС;

(b) осіб, що надають послуги з інвестування виключно власним материнським та дочірнім компаніям, або дочірнім компаніям своїх материнських компаній;

(c) осіб, що надають послугу з інвестування час від часу у процесі професійної діяльності, що регулюється законами чи підзаконними положеннями або кодексом поведінки щодо цієї професії, які не виключають надання такої послуги;

(d) осіб, які не надають послуг з інвестування і не займаються інвестиційною діяльністю, іншою ніж здійснення операцій за свій рахунок, за винятком якщо вони є маркет-мейкерами або здійснюють на організованій та систематичній основі операції за власний рахунок поза регульованим ринком чи БТЗ, надаючи третім сторонам систему, для здійснення з ними операцій.

(e) осіб, які надають послуги з інвестування, що полягають виключно в адмініструванні схем участі працівників;

(f) осіб, які надають послуги з інвестування, що полягають лише в адмініструванні схем участі працівників та наданні послуг з інвестування виключно своїм материнським та дочірнім компаніям або дочірнім компаніям своїх материнських компаній;

(g) членів Європейської системи центральних банків та інших національних органів, що виконують подібні функції, а також державні органи, які відповідають за або впливають на управління державним боргом;

(h) інститути спільного інвестування та пенсійні фонди, незалежно від того, чи координуються вони на рівні Спільноти, а також депозитаріїв чи керівників таких компаній;

(i) осіб, що за свій рахунок укладають угоди щодо фінансових інструментів або надають послуги з інвестування товарних деривативів чи укладення контрактів щодо деривативів, що містяться в Додатку I Секції C 10 клієнтам щодо свого основного виду діяльності, за умови, що ця діяльність додаткова до їх основної діяльність і основна діяльність не полягає в наданні послуг з інвестування у значенні цієї Директиви чи банківських послуг, відповідно до Директиви 2000/12/ЄС;

(j) особи, що надають поради з інвестування в процесі здійснення іншої професійної діяльності, на яку не поширюється дія цієї Директиви, за умови, що надання такої поради спеціально не винагороджується;

(k) особи, основна діяльність яких полягає в укладенні угод у власних інтересах щодо товарів та/або товарних деривативів. Цей виняток не застосовується, якщо особи, які ведуть справи у власних інтересах щодо товарів та/або товарних деривативів, є частиною групи, основна діяльність якої полягає в наданні інших послуг з інвестування у значенні цієї Директиви або банківських послуг, відповідно до Директиви 2000/12/ЄС;

(l) компанії, що надають послуги з інвестування та/або займаються інвестиційною діяльністю, яка полягає виключно в укладенні угод від власного імені на ринках фінансових ф'ючерсів та опціонів або інших деривативів та на ринках готівкового товару, з єдиною метою зміцнення позицій на ринках деривативів, або які укладають угоди в інтересах інших членів цих ринків або встановлюють для них ціни, і які забезпечені гарантією компаній-членів клірингу на цих ринках, де відповідальність за гарантування виконання контрактів, укладених такими фірмами, беруть на себе компанії-члени клірингу на цих ринках;

(m) асоціації, створені Датським та Фінським пенсійними фондами з єдиною метою управління активами пенсійних фондів, що є членами цих асоціацій;

(n) "агенти ді камбіо", діяльність та функції яких регулюються статтею 201 Італійського Законодавчого Декрету N 58 від 24 лютого 1998 року.

2. Права, встановлені цією Директивою, не поширюються на надання послуг, коли стороною угоди виступають державні органи, що управляють державним боргом, або члени Європейської Системи Центральних Банків, що виконують свої завдання відповідно до Договору та Статуту Європейської Системи Центральних Банків та Європейського Центрального Банку або виконують подібні функції відповідно до національних актів.

3. З метою врахування розвитку фінансових ринків та забезпечення уніфікованого застосування цієї Директиви, Комісія, діючи відповідно до процедури, встановленої частиною 2 статті 64, може, щодо винятків (c), (i) та (k), встановити критерії для визначення, коли діяльність слід вважати додатковою до основної діяльності, а також визначення, коли діяльність здійснюється час від часу.

1. Держави-члени можуть не застосовувати цю Директиву до будь-яких осіб, для яких вони є державою-членом походження:

- яким не дозволено володіти коштами або цінними паперами клієнтів та котрим з цієї причини не дозволено у жодному разі вступати у дебіторські стосунки зі своїми клієнтами, а також

- яким не дозволено надавати будь-які послуги з інвестування, за винятком отримання і передачі замовлень на цінні папери, що підлягають обігу, та одиниці торгівлі в інститутах спільного інвестування та надання порад щодо інвестування стосовно таких фінансових інструментів, а також

- яким у ході надання такої послуги дозволено передавати замовлення лише:

(i) інвестиційним компаніям, ліцензованим відповідно до цієї Директиви;

(ii) кредитним установам, ліцензованим відповідно до Директиви 2000/12/ЄС;

(iii) філіям інвестиційних компаній або кредитних установ, ліцензованим у третій країні та які регулюються і дотримуються відповідних правил, що, на думку компетентних органів влади, принаймні, не менш суворі, ніж ті, що встановлені цією Директивою, Директивою 2000/12/ЄС та Директивою 93/6/ЄЕС;

(iv) інститутам спільного інвестування, ліцензованим відповідно до законодавства держави-члена, учасникам ринку, громадськості, а також керівникам таких інститутів;

(v) інвестиційним компаніям з основним капіталом, як визначено в частині 4 статті 15 Другої Директиви Ради 77/91/ЄЕС від 13 грудня 1976 року про узгодження, з метою зробити рівноцінними, захисних засобів яких для охорони своїх та чужих інтересів держави-члени вимагають відповідно до змісту другої частини статті 58 Договору, і які стосуються створення відкритих акціонерних товариств з обмеженою відповідальністю та збереження і зміни їхнього капіталу (77/91/ЄЕС) (16), цінні папери яких пройшли лістинг або виступають предметом торгівлі на регульованому ринку в державі-члені;

за умови, що діяльність цих осіб регулюється на національному рівні.

(16) ОВ L 26, 31.1.1977, С. 1. Директива з останніми змінами, внесеними Актом про приєднання 1994 року.

2. Особи, виключені зі сфери застосування цієї Директиви відповідно до частини 1, не можуть скористатися свободою надання послуг та/або здійснення діяльності або створення філій, як передбачено, відповідно, у статтях 31 та 32.

1. На потреби цієї Директиви застосовуються такі означення:

1) "Інвестиційна компанія" означає будь-яку юридичну особу, постійна діяльність якої полягає в наданні однієї чи більше послуг з інвестування третім особам та/або здійсненні одного чи більше видів інвестиційної діяльності на професійній основі;

Держави-члени можуть включити у визначення інвестиційних компаній такі, що не є юридичними особами, за умови, що:

(a) їх правовий статус забезпечує рівень захисту інтересів третіх осіб, еквівалентний рівню захисту, що надається юридичними особами, та

(b) вони підлягають рівноцінному контролю, що відповідає їх правовій формі.

Однак, у разі, коли фізична особа надає послуги, що пов'язані зі зберіганням коштів або цінних паперів, що підлягають обігу, які належать третім особам, цю особу можна вважати інвестиційною компанією для потреб цієї Директиви без шкоди іншим вимогам, встановленим цією Директивою, та Директивою 93/6/ЄЕС, лише в разі дотримання такою особою наступних умов:

(a) права власності третіх осіб щодо інструментів та коштів мають бути захищеними, особливо в разі неплатоспроможності компанії або його власників, накладення арешту, розпродажу майна підприємства або будь-якої іншої дії кредиторів підприємства чи його власників;

(b) компанія має регулюватися правилами, розробленими для нагляду за платоспроможністю підприємства та його власників;

(c) річні звіти інвестиційної компанії повинні підлягати аудиту з боку однієї чи більше осіб, яка (-і), відповідно до національного законодавства, має (-ють) право на проведення аудиту;

(d) у випадку, якщо у компанії лише один власник, він повинен розробити положення для захисту інвесторів у разі припинення діяльності компанії внаслідок його смерті, обмеження його дієздатності або будь-якої подібної події;

2) "Послуги з інвестування та інвестиційна діяльність" означає будь-який з видів послуг чи діяльності, зазначених у Секції A Додатка I, пов'язаних з будь-яким з інструментів, зазначених у Секції C Додатка I;

Комісія, діючи відповідно до процедури, передбаченої Частиною 2 статті 64, визначає:

- контракти щодо деривативів, зазначені у Секції C 7 Додатка I, що характерні ознаки інших похідних фінансових інструментів, незалежно від того чи кліринг та розрахунки за цими контрактами здійснені через визнані клірингові установи, чи вони підлягають вимогам щодо регулярних вимог на внесення додаткового забезпечення;

- контракти щодо деривативів, зазначені у Секції C 10 Додатка I, що мають характерні ознаки інших похідних фінансових інструментів, незалежно від того чи ними торгують на регульованому ринку, чи в рамках БТЗ; чи кліринг та розрахунки за цими контрактами здійснені через визнані клірингові установи, чи вони підлягають вимогам щодо регулярних вимог на внесення додаткового забезпечення;

- "Додаткові послуги" означає будь-які послуги, перелічені у Секції B Додатка I;

3) "Інвестиційна порада" означає надання особистих рекомендацій клієнту, чи то на його вимогу, чи то з ініціативи інвестиційної компанії щодо однієї чи більше угод, пов'язаних з фінансовими інструментами;

4) "Виконання замовлень від імені клієнта" означає діяльність з метою укладення угод щодо купівлі чи продажу одного або більше фінансового (-их) інструмента (-ів);

5) "Здійснення операцій за власний рахунок" означає розпорядження власним капіталом, що має своїм наслідком укладення угод щодо одного чи більше фінансового (-их) інструмента (-ів);

6) "Системний інтерналайзер" означає інвестиційну компанію, яка на організованій та систематичній основі діє за власний рахунок, виконуючи замовлення клієнтів поза регульованим ринком чи БТЗ;

7) "Маркет-мейкер" означає особу, яка постійно здійснює операції за власний рахунок на фінансових ринках, купляючи і продаючи фінансові інструменти за встановленими нею цінами за рахунок власного капіталу;

8) "Управління активами" означає управління портфелями клієнтів відповідно до наданих ними повноважень на власний розсуд за принципом "клієнт за клієнтом", незалежно від того чи портфелі охоплюють один або більше фінансовий (-их) інструмент (-ів);

9) "Клієнт" означає фізичну або юридичну особу, якій інвестиційна компанія надає послуги з інвестування та/або додаткові послуги;

10) "Професійний клієнт" означає клієнт, що відповідає критеріям, встановленим у Додатку I;

11) "Роздрібний клієнт" означає клієнт, який не є професійним клієнтом;

12) "Ринковий оператор" означає особу чи осіб, які керують та/або обслуговують регульований ринок. Регульований ринок сам може виступати в якості ринкового оператора;

13) "Регульований ринок" означає ліцензовану та регулярну функціонуючу відповідно до положень Розділу III багатосторонню систему, обслуговувану та/або керовану ринковим оператором, яка поєднує чи сприяє поєднанню чисельних інтересів третіх сторін щодо купівлі-продажу фінансових інструментів згідно із технологіями та своїми недискреційними правилами у спосіб, що призводить до укладення угод стосовно фінансових інструментів, які були допущені до обігу відповідно до правил та/або технологій;

14) "Багатосторонні торговельні технології (БТЗ)" означає багатосторонню систему, керовану інвестиційною компанією або ринковим оператором, що зводить разом чисельні інтереси третіх осіб стосовно купівлі та продажу фінансових інструментів відповідно до технологій та недискреційних правил у спосіб, що приводить до укладення угоди згідно з положеннями Розділу II;

15) "Лімітне замовлення" означає замовлення на купівлю чи продаж фінансового інструмента за визначеною або кращою ціною та визначеною кількістю;

16) "Фінансовий інструмент" означає інструменти, визначені у Секції C Додатка I;

17) "Цінні папери, що підлягають обігу" (Transferable Securities) означають ті види цінних паперів, за винятком засобів платежу, що можуть виступати предметом угоди на ринку капіталів:

(a) акції товариств та інші цінні папери, еквівалентні акціям товариств, участі у капіталі тощо, та депозитарні розписки щодо акцій;

(b) облігації та інші види боргових зобов'язань у формі цінних паперів, включаючи депозитарні розписки щодо таких цінних паперів;

(c) будь-які інші цінні папери, що надають право на придбання чи продаж будь-яких цінних паперів, що підлягають обігу, або передбачають грошові розрахунки пов'язані з цінними паперами, що підлягають обігу, валютою, відсотковою ставкою, доходністю, товарами, індексами або іншими вимірами;

(19) "Інструменти грошового ринку" (Money-market Instruments) означають ті типи інструментів, якими зазвичай торгують на грошовому ринку, наприклад, treasury bills (короткострокові державні боргові зобов'язання), депозитні сертифікати та commercial papers (короткострокові приватні боргові зобов'язання), за винятком засобів платежу;

(20) "Держава-член походження" означає:

(a) щодо інвестиційних компаній:

(i) якщо інвестиційна компанія є фізичною особою - держава-член, в якій знаходиться її головний офіс;

(ii) якщо інвестиційна компанія є юридичною особою - держава-член, в якій знаходиться її зареєстрований офіс;

(iii) якщо в інвестиційної компанії, відповідно до національного законодавства, немає зареєстрованого офісу - держава-член, в якій знаходиться її головний офіс;

(b) щодо регульованого ринку - держава-член, в якій зареєстровано цей регульований ринок, або, якщо відповідно до законодавства цієї держави-члена у нього немає зареєстрованого офісу, - держава-член, в якій знаходиться головний офіс регульованого ринку;

(21) "Приймаюча держава-член" означає державу-члена, іншу ніж держава-член походження, в якій інвестиційне підприємство має філію або надає послуги та/або здійснює діяльність, або державу-члена, в якій регульований ринок вживає відповідні заходи для того, щоб полегшити віддаленим членам або учасникам, створеним у цій державі-члені, доступ до торгівлі в рамках його системи;

(22) "Компетентний орган влади" означає орган, призначений кожною державою-членом відповідно до статті 48, якщо інше не вказано у цій Директиві;

(23) "Кредитні установи" означають кредитні установи, як вони визначені Директивою 2000/12/ЄС;

(24) "Компанія з управління ICI" означає компанію з управління, як вона визначена у Директиві Ради 85/611/ЄЕС від 20 грудня 1985 року щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних актів, що стосуються інститутів спільного інвестування у цінні папери (ICI) (17);

(17) ОВ L 375, 31.12.1985, С. 3. Директива з останніми змінами, внесеними Директивою 2001/108/ЄС Європейського Парламенту та Ради (ОВ L 41, 13.2.2002, С. 35).

(25) "Пов'язаний агент" означає фізичну чи юридичну особу, яка, під повною та абсолютною відповідальністю лише однієї інвестиційної компанії, від імені якої вона виступає, сприяє наданню послуг з інвестування та/або додаткових послуг клієнтам або можливим клієнтам, отримує і передає вказівки чи замовлення від клієнтів щодо послуг з інвестування чи фінансових інструментів, та/або надає поради клієнтам чи можливим клієнтам щодо цих фінансових інструментів чи послуг;

(26) "Філія" означає місце, в якому ведеться діяльність, інше ніж головний офіс, що є частиною інвестиційної компанії, яка не має статусу юридичної особи та яка надає послуги з інвестування та/або здійснює інвестиційну діяльність, яка також може надавати додаткові послуги, на здійснення якої інвестиційна компанія отримала ліцензію; всі місця, де організовано діяльність у тій самій державі-члені компанією з інвестування, головний офіс якої знаходиться в іншій державі-члені, вважаються єдиною філією;

(27) "Істотна участь" - пряма або непряма дольова участь у інвестиційній компанії, що складає 10% або більше капіталу чи права голосу, або яка дозволяє здійснювати суттєвий вплив на управління інвестиційною компанією, в яку зроблено цей внесок;

(28) "Материнська компанія" означає підприємство, як визначено в статтях 1 та 2 Сьомої Директиви Ради 83/349/ЄЕС від 13 червня 1983 року про консолідовані рахунки (18);

(18) ОВ L 193, 18.7.1983, С. 1. Директива з останніми змінами, внесеними Директивою 2003/51/ЄС Європейського Парламенту та Ради (ОВ L 178, 17.7.2003, С. 16).

(29) "Дочірня компанія" означає дочірнє підприємство, як визначено в статтях 1 та 2 Директиви 83/349/ЄЕС, включаючи будь-яку дочірню компанію дочірньої компанії спільної для них материнської компанії;

(30) "Контроль" означає контроль, як його визначено у статті 1 Директиви 83/349/ЄЕС;

(31) "Тісні зв'язки" означає ситуацію, в якій двоє або більше фізичних чи юридичних осіб пов'язані:

(a) участю, що означає володіння пряме або у вигляді контролю 20% або більше прав щодо голосування або капіталу підприємства,

(b) контролем, що означає відносини між материнською компанією та дочірньою компанією у всіх випадках, зазначених в частинах 1 і 2 статті 1 Директиви 83/349/ЄЕС, або подібні відносини між будь-якою фізичною чи юридичною особою та компанією; будь-яка дочірня компанія дочірньої компанії також вважається дочірньою компанією материнської компанії, що стоїть на чолі цих компаній.

Ситуацію, в якій двоє або більше фізичних чи юридичних осіб постійно пов'язані з однією і тією ж особою відносинами щодо контролю, також слід розглядати як таку, що становить тісний зв'язок цих осіб.

2. З метою врахування розвитку фінансових ринків та забезпечення однакового застосування цієї Директиви, Комісія, діючи відповідно до процедури, зазначеної в частині 2 статті 64, може тлумачити визначення, встановлені частиною 1 цієї Статті.

1. Кожна держава-член вимагає, щоб регулярне надання послуг з інвестування або здійснення інвестиційної діяльності на професійній основі підлягало попередньому ліцензуванню відповідно до положень цієї Глави. Таке ліцензування здійснюється компетентним органом влади держави-члена походження, призначеним відповідно до Статті 48.

2. Як відступ від частини 1, держави-члени можуть дозволяти ринковим операторам керувати БТЗ, за умови попередньої перевірки дотримання ними положень цієї Глави, за винятком статей 11 та 15.

3. Держави-члени встановлюють реєстр всіх інвестиційних компаній. Цей реєстр доступний для громадськості і містить інформацію щодо послуг та/або видів діяльності, на які компанія отримала ліцензію. Він регулярно оновлюється.

4. Кожна Держава вимагає, щоб:

- головні офіси всіх інвестиційних компаній, що мають статус юридичної особи, знаходились на території тієї ж держави-члена, що й їх зареєстровані офіси;

- головні офіси всіх інвестиційних компаній, що не мають статусу юридичної особи, та всіх інвестиційних компаній, що мають статус юридичної особи але, відповідно до свого національного законодавства, не мають зареєстрованого офісу, знаходилися на території держави-члена, в якій вони фактично займаються своєю діяльністю.

5. Що стосується інвестиційних компаній, що надають лише консультації щодо інвестування або лише приймають та передають замовлення відповідно до умов, встановлених у статті 3, держави-члени можуть дозволити компетентному органу влади делегувати адміністративні, підготовчі та додаткові повноваження відповідно до умов, встановлених у частині 2 статті 48.

1. Держава-член походження забезпечує, що ліцензія визначає послуги з інвестування або види діяльності, які має право надавати інвестиційна компанія. Ліцензування може охоплювати одну чи більше додаткову (-і) послугу (-ги), встановлену (-ні) у Секції В Додатка I. Ліцензія в жодному разі не видається для надання лише додаткових послуг.

2. Інвестиційна компанія, що бажає отримати ліцензію для розширення своєї діяльності щодо надання додаткових послуг з інвестування, здійснення інвестиційної діяльності чи надання додаткових послуг, непередбачених на момент видачі первинної ліцензії, повинна подати запит про розширення ліцензії.

3. Дія ліцензії поширюється на всю територію Спільноти і дозволяє інвестиційній компанії надавати послуги або здійснювати діяльність на основі отриманої ліцензії в межах всієї Спільноти шляхом створення дочірньої компанії або вільного надання послуг.

1. Компетентний орган влади надає ліцензію, якщо впродовж необхідного строку претендент дотримується всіх вимог положень, прийнятих відповідно до цієї Директиви.

2. Інвестиційна компанія надає всю інформацію, включно з програмою операцій, що, між іншим, встановлює види передбачуваної діяльності та організаційну структуру, необхідну для переконання компетентного органу влади в тому, що інвестиційна компанія вжила всіх необхідних заходів для виконання зобов'язань відповідно до положень цієї Глави.

3. Впродовж шести місяців після подання заяви, претендента повідомляють, чи буде йому надано ліцензію.

Компетентний орган влади може відкликати ліцензію, видану інвестиційній компанії, якщо така компанія:

(a) не використовує ліцензію впродовж 12 місяців, відкрито відмовляється від ліцензії або впродовж попередніх 6 місяців не надала жодної послуги з інвестування чи не здійснювала ніякої інвестиційної діяльності, якщо держава-член не передбачить автоматичного припинення дії ліцензії в таких випадах;

(b) отримала ліцензію на підставі неправдивих заяв або будь-ким іншим незаконним шляхом;

(c) перестала задовольняти умови, на основі яких було надано ліцензію, такі як дотримання умов, встановлених Директивою 93/6/ЄЕС;

(d) серйозно та систематично порушувала положення, прийняті відповідно до цієї Директиви, щодо умов діяльності інвестиційних компаній;

(e) підпадає під будь-який випадок, коли національне законодавство передбачає відкликання ліцензії, в силу обставин, що виходять за межі сфери застосування цієї Директиви.

1. Держави-члени вимагають, щоб в осіб, які управляють діяльністю інвестиційної компанії, була достатня репутація і необхідний досвід для забезпечення належного та якісного управління інвестиційною компанією.

Коли ринковий оператор, що намагається отримати ліцензію на управління БТЗ та особи, які ефективно управляють діяльністю БТЗ, обоє ефективно керують діяльністю регульованого ринку, вважають, що ці особи відповідають вимогам, встановленим у частині першій.

2. Держави-члени вимагають, щоб інвестиційна компанія повідомляла компетентний орган влади про будь-які зміни в її керівних кадрах, а також всю інформацію, необхідну для визначення, чи новопризначене керівництво має достатньо хорошу репутацію і необхідний досвід.

3. Компетентний орган влади відмовляє у наданні ліцензії, якщо він не переконаний в тому, що особи, які ефективно управлятимуть діяльністю інвестиційної компанії, мають достатню репутацію і необхідний досвід, або якщо є очевидні підстави вважати, що пропоновані зміни в керівних кадрах компанії становлять загрозу для належного і якісного управління нею.

4. Держави-члени вимагають, щоб управління компанією здійснювали, принаймні, дві особи, що відповідають вимогам, встановленим у частині 1.

Як відступ від положень першої частини, держави-члени можуть надати ліцензію інвестиційним компаніям, що є фізичними особами, або інвестиційним компаніям, що є юридичними особами, діяльністю яких управляє одна фізична особа відповідно до їх установчих актів та національного законодавства. Однак, держави-члени вимагають, щоб ці альтернативні заходи забезпечували належне і якісне управління такими інвестиційними компаніями.

1. Компетентні повноважні органи не видають ліцензію щодо надання послуг з інвестування або здійснення інвестиційної діяльності інвестиційною компанією, доки не отримають інформації щодо осіб цих акціонерів чи членів, прямих або непрямих, фізичних або юридичних осіб, що володіють кваліфікаційними частками, а також щодо розміру цих часток.

Компетентні уповноважені органи повинні відмовляти у видачі ліцензії, якщо, враховуючи потребу в забезпеченні належного і якісного управління інвестиційною компанією, вони мають сумніви у відповідності акціонерів чи членів.

У разі, коли існують тісні зв'язки між інвестиційною компанією та іншими фізичними чи юридичними особами, компетентний орган влади видає ліцензію лише тоді, коли ці зв'язки не перешкоджають ефективному виконанню контрольних функцій компетентним органом влади.

2. Компетентний орган влади відмовляє у видачі ліцензії, якщо закони, підзаконні або адміністративні положення третьої країни, що регулюють діяльність однієї або більше фізичних чи юридичних осіб, з якими компанія має тісні зв'язки, або труднощі щодо їх виконання перешкоджають ефективному виконанню його контрольних функцій.

3. Держави-члени вимагають, щоб будь-яка фізична чи юридична особа, що має намір придбати чи продати, прямо чи опосередковано кваліфікаційну частку в інвестиційній компанії, спершу повідомила, відповідно до частини другої, компетентний орган влади про розмір часток, що можуть бути отримані в результаті таких угод. Ці особи в такому ж порядку повідомляють компетентний орган влади, коли вони мають намір збільшити або зменшити розмір своїх кваліфікаційних часток, якщо в результаті відсоток прав щодо голосування чи капіталу, яким вони володіють, дорівнюватиме, стане нижчим або перевищуватиме 20%, 33% чи 50% або інвестиційна компанія стане або перестане бути їх дочірньою компанією.

Без втрат у частині 4, компетентному органу влади надається строк до 3 місяців з дня отримання повідомлення про намір придбати кваліфікаційну частку, передбачену у першому пункті, щоб протидіяти такому наміру, якщо, враховуючи потребу в забезпеченні належного і якісного управління інвестиційною компанією, цей орган не переконаний в тому, що акціонери чи члени відповідають вимогам, встановленим у першому пункті. Якщо компетентний орган влади не протидіє цьому наміру, він може встановити остаточний строк для його реалізації.

4. Якщо особа, що придбаває частку, зазначену в частині 3, є інвестиційною компанією, кредитною установою, страховою компанією або компанією з управління ICI, ліцензованою в іншій державі-члені; або материнською компанією інвестиційної компанії, кредитної установи, страхової компанії або компанії з управління ICI, ліцензованої в іншій державі-члені; або особою, що контролює інвестиційну компанію, кредитну установу, страхову компанію або компанію з управління ICI, ліцензовану в іншій державі-члені, і якщо в результаті придбання компанія стане дочірньою компанією такого покупця або опиниться під його контролем, перш ніж оцінити таке придбання, необхідно провести консультації, передбачені статтею 60.

5. Держави-члени вимагають, щоб у разі, коли інвестиційній компанії стане відомо про будь-який факт придбання чи розпорядження частками в його капіталі, що призводить до зростання або падіння часток нижче будь-якого з рівнів, зазначених у першому пункті частини 3, інвестиційна компанія одразу ж повідомляє про це компетентний орган влади.

Інвестиційні компанії також повинні, принаймні раз на рік, повідомляти компетентним органам влади імена акціонерів та членів, що володіють кваліфікаційними частками, і розміри цих часток, що відображено, наприклад, в інформації, отриманій на щорічних загальних зборах акціонерів та членів, або в результаті виконання положень, що стосуються компаній, які можуть торгувати на регульованому ринку своїми цінними паперами, що підлягають обігу.

6. Держави-члени вимагають, щоб у разі, коли є підстави вважати, що особи, зазначені в першому пункті частини 1, чинять вплив, що перешкоджає належному та якісному управлінню інвестиційною компанією, компетентний орган влади вживає відповідні заходи для того, щоб покласти край цій ситуації.

Ці заходи можуть полягати в зверненні для отримання судових наказів та/або накладенні санкцій на директорів та осіб, відповідальних за управління, або в призупиненні реалізації прав щодо голосування, які випливають з акцій, якими володіють ці акціонери чи члени.

Подібні заходи вживають щодо осіб, які не виконають обов'язок щодо надання попередньої інформації стосовно придбання або збільшення розміру кваліфікаційних часток. Якщо частка буде придбана, всупереч запереченням з боку компетентних органів влади, держави-члени, незважаючи на будь-які інші санкції, що мають бути вжиті, передбачають призупинення реалізації відповідних прав щодо голосування, анулювання результатів голосування або можливість їх скасування.

Компетентний орган влади переконується, що будь-яка особа, яка має намір отримати ліцензію в якості інвестиційної компанії, на момент звернення для видачі ліцензії виконує зобов'язання, відповідно до Директиви 97/9/ЄС Європейського Парламенту та Ради про інвестиційні компенсаційні схеми (19).

(19) ОВ L 84, 26.3.1997, С. 22.

Держави-члени забезпечують, щоб компетентні органи влади не видавали ліцензії, якщо інвестиційна компанія не має достатнього початкового капіталу, відповідно до Директиви 93/6/ЄЕС. Враховуючи природу відповідних послуг з інвестування чи інвестиційної діяльності.

До завершення процесу перегляду Директиви 93/6/ЄЕС, до інвестиційних компаній, передбачених статтею 67, застосовуються вимоги, встановлені у цій статті.

1. Держава-член походження вимагає, щоб інвестиційні компанії дотримувались організаційних вимог, встановлених в пунктах 2 і 8.

2. Інвестиційна компанія розробляє адекватну тактику і методику для забезпечення виконання компанією, включаючи її керівників та пов'язаних агентів, зобов'язань згідно з положеннями цієї Директиви, а також відповідних правил, що регулюють особисті угоди між цими особами.

3. Інвестиційна компанія підтримує і застосовує ефективні організаційні заходи, з метою вжиття всіх відповідних заходів, розроблених для запобігання конфліктам інтересів, як визначено в статті 18, що негативно впливають на її клієнтів.

4. Інвестиційна компанія вживає відповідні заходи для забезпечення безперебійного та регулярного надання послуг з інвестування та здійснення інвестиційної діяльності. З цією метою інвестиційна компанія застосовує відповідні пропорційні системи, ресурси та методику.

5. Інвестиційна компанія забезпечує, що, в разі, якщо вона залежить від виконання третьою особою операційних функцій, що мають критичне значення для надання клієнтам послуг з інвестування та здійснення інвестиційної діяльності на постійній та задовільній основі, цією компанією були вжиті відповідні заходи для уникнення невиправданих додаткових операційних ризиків. У разі використання компанією послуг третіх осіб для виконання важливих операційних функцій, це не впливає суттєво на якість її внутрішнього контролю та можливість контролюючого органа здійснювати нагляд за виконанням цією компанією всіх зобов'язань. Інвестиційна компанія розробляє належні адміністративні і бухгалтерські методики, механізми внутрішнього контролю, ефективні методики оцінювання ризику та ефективні заходи щодо контролю та забезпечення охорони систем обробки інформації.

6. Інвестиційна компанія організовує ведення записів щодо всіх послуг та укладених нею угод, достатніх для надання можливості компетентним органам влади контролювати дотримання всіх вимог, відповідно до цієї Директиви, і, зокрема, для впевненості в тому, що інвестиційна компанія виконала всі зобов'язання щодо клієнтів чи потенційних клієнтів.

7. Інвестиційна компанія, володіючи фінансовими інструментами, що належать клієнтам, вживає відповідні заходи для забезпечення захисту прав власності клієнтів, особливо в разі неплатоспроможності компанії, та для запобігання використанню інструментів клієнта у власних інтересах, за винятком випадків, коли клієнт надає на це згоду.

8. Інвестиційна компанія, володіючи коштами, що належать клієнтам, вживає відповідні заходи для забезпечення охорони прав клієнта та, за винятком кредитних установ, запобігає використанню фондів клієнта у власних інтересах.

9. Що стосується філій інвестиційних компаній, компетентний орган влади держави-члена, на території якої знаходиться філія, без шкоди можливості компетентного органу влади держави-члена походження інвестиційної компанії, має прямий доступ до цих записів, забезпечує виконання зобов'язань, встановлених у частині 6, щодо угод, укладених філією.

10. З метою врахування технічного розвитку фінансових ринків і забезпечення однакового застосування частин з 2 по 9, Комісія приймає, відповідно до порядку, зазначеного в частині 2 статті 64, заходи з імплементації, що визначають конкретні організаційні вимоги, які повинні бути встановлені для інвестиційних компаній, що надають різні послуги з інвестування та/або здійснюють інвестиційну діяльність і надають додаткові послуги.

1. Держави-члени вимагають, щоб інвестиційні компанії або ринкові оператори, що діють в рамках БТЗ, крім задоволення вимог, встановлених у статті 13, розробили прозорі та не дискреційні правила і процедури чесної і регулярної торгівлі та створили об'єктивні критерії ефективного виконання замовлень.

2. Держави-члени вимагають, щоб інвестиційні компанії або ринкові оператори, що діють в рамках БТЗ, розробили прозорі правила щодо критеріїв визначення фінансових інструментів, щодо яких може вестися торгівля в межах їх систем.

Держави-члени вимагають, щоб, у разі потреби, інвестиційні компанії або ринкові оператори, що діють в рамках БТЗ, забезпечили або були впевнені у вільному доступі до відповідної інформації, що надає користувачам можливість зробити висновок щодо інвестування, враховуючи як тип користувачів, так і види інструментів, якими торгують.

3. Держави-члени забезпечують, що статті 19, 21 та 22 не поширюються на угоди, укладені відповідно до правил, що діють в рамках БТЗ, регулюючи відносини їх членів чи учасників, або відносини щодо користування БТЗ між БТЗ та їх членами чи учасниками. Однак, члени чи учасники БТЗ повинні виконувати зобов'язання, передбачені статтями 19, 21 і 22 щодо своїх клієнтів, коли вони виступають від імені своїх клієнтів, виконують їх замовлення в рамках систем БТЗ.

4. Держави-члени вимагають, щоб інвестиційні компанії або ринкові оператори, що діють в рамках БТЗ, розробили і підтримували прозорі правила, що грунтуються на об'єктивних критеріях щодо доступу до їх засобів обслуговування. Ці правила відповідають умовам, встановленим у частині 3 статті 42.

5. Держави-члени вимагають, щоб інвестиційні компанії або ринкові оператори, що діють в рамках БТЗ, чітко інформували своїх користувачів стосовно їх зобов'язань щодо розрахунків за угодами укладеними з використанням таких засобів обслуговування. Держави-члени вимагають, щоб інвестиційні компанії або ринкові оператори, що діють в рамках БТЗ, вжили необхідні заходи для здійснення ефективних розрахунків за угодами, укладеними в рамках систем БТЗ.

6. У разі, коли цінні папери, які допущені до обігу на регульованому ринку, торгуються в рамках БТЗ без згоди емітента, на такого емітента не поширюється вимога щодо початкового, поточного чи разового розкриття фінансової інформації до цих БТЗ.

7. Держави-члени вимагають, щоб інвестиційні компанії або ринкові оператори, що діють в рамках БТЗ, негайно виконували будь-яку вказівку компетентного органа влади, відповідно до частини 1 статті 50, для призупинення торгівлі або виключення фінансового інструмента з торгівлі.

1. Держави-члени повідомляють Комісії про будь-які загальні труднощі, яких зазнають їх інвестиційні компанії під час започаткування діяльності, надання послуг з інвестування та/або здійснення інвестиційної діяльності в будь-якій третій країні.

2. Коли Комісія вважає на основі інформації, поданої їй (відповідно до вимог, зазначених у частини 1), що третя країна не надає інвестиційним компаніям Спільноти ефективного доступу до ринку, порівняно з доступом, що надається Спільнотою інвестиційним компаніям, походженням з даної третьої країни, Комісія може подати Раді пропозиції щодо видання відповідного наказу для проведення переговорів з метою створення подібних конкурентноспроможних можливостей для інвестиційних компаній Спільноти. Рада вирішує дане питання кваліфікаційною більшістю.

3. Коли Комісія вважає на основі інформації, поданої їй (відповідно до вимог, зазначених у частини 1), що інвестиційним компаніям Спільноти в третій країні не надається національний режим, що передбачає такі ж конкурентоспроможні можливості, які надаються внутрішнім інвестиційним компаніям, і що не виконуються умови щодо ефективного доступу до ринку, Комісія може ініціювати переговори для виправлення цієї ситуації.

За обставин, зазначених в частині 1, крім ініціювання переговорів Комісія може в будь-який момент вирішити, відповідно до процедур, зазначених в частині 2 статті 64, що компетентні органи влади держав-членів повинні припинити або відкласти розгляд поданих чи майбутніх заяв щодо ліцензування та придбання часток безпосередніми чи опосередкованими материнськими компаніями, що регулюються законодавством даної третьої країни. Подібне припинення або відкладення не застосовується щодо створення дочірніх компаній інвестиційними компаніями, належним чином ліцензованими у Спільноті, або їх дочірніми компаніями, або щодо придбання такими компаніями або дочірніми компаніями часток в інвестиційних компаніях Спільноти. Тривалість дії таких заходів не може перевищувати трьох місяців.

До завершення трьохмісячного періоду, зазначеного в пункті 2, і, виходячи з результатів переговорів, Комісія може вирішити, відповідно до процедури, зазначеної в частині 2 статті 64, продовжити строк дії цих заходів.

4. У разі, коли Комісія вважає, що має місце одна з ситуацій, зазначених в пунктах 2 і 3, на запит Комісії держави-члени повинні надати їй інформацію:

(a) стосовно заяви щодо видачі ліцензії будь-якій компанії, що є прямою чи непрямою дочірньою компанією материнської компанії, що регулюється законодавством відповідної третьої країни;

(b) коли їм стане відомо, відповідно до частини 3 статті 10, що така материнська компанія має намір придбати частку в інвестиційній компанії, що походить з держави-члена Спільноти, в результаті чого ця компанія, походженням з держави-члена Спільноти стане її дочірньою компанією.

Обов'язок щодо подання інформації припиняється у разі досягнення угоди з відповідною третьою країною або в разі припинення дії заходів, зазначених в другому і третьому пунктах частини 3.

5. Заходи, вжиті відповідно до цієї Статті, відповідають зобов'язанням Спільноти згідно з будь-якими двосторонніми чи багатосторонніми міжнародними угодами, що регулюють започаткування чи ведення діяльності інвестиційними компаніями.

1. Держави-члени вимагають, щоб інвестиційна компанія, ліцензована на їх території, постійно виконувала умови для первинного ліцензування, встановлені в Главі I цієї Директиви.

2. Держави-члени вимагають, щоб компетентні органи влади розробили відповідні методи контролю за дотриманням інвестиційними компаніями своїх зобов'язань, передбачених частиною 1. Вони вимагають, щоб інвестиційні компанії повідомляли компетентним органам влади про будь-які суттєві зміни в умовах для первинного ліцензування.

3. У разі, якщо інвестиційні компанії надають лише консультації щодо інвестування, держави члени можуть дозволити компетентним органам влади делегувати адміністративні, підготовчі або додаткові завдання, пов'язані з перевіркою умов для первинного ліцензування, відповідно до положень, встановлених в частині 2 статті 48.

1. Держави-члени забезпечують нагляд за діяльністю інвестиційних компаній з боку компетентних органів влади для оцінки виконання компаніями умов діяльності, передбачених у цій Директиві. Держави-члени забезпечують вжиття відповідних заходів для отримання компетентними органами інформації, необхідної для оцінки виконання інвестиційними компаніями цих вимог.

2. У разі надання інвестиційними компаніями лише консультацій щодо інвестування, держави члени можуть дозволити компетентним органам влади делегувати адміністративні, підготовчі або допоміжні завдання для первинного ліцензування відповідно до положень, встановлених в частині 2 статті 48.

1. Держави-члени вимагають, щоб інвестиційні компанії вжили всі розумні заходи для виявлення конфлікту інтересів між ними, включаючи їх керівників, працівників та пов'язаних агентів, або будь-якою особою, яка безпосередньо чи опосередковано пов'язана з ними контролем та їх клієнтами, або між клієнтами, що виникають в процесі надання будь-яких послуг з інвестування та/або додаткових послуг, або в результаті поєднання зазначених чинників.

2. Якщо організаційних або адміністративних заходів, вжитих інвестиційною компанією відповідно до частини 3 статті 13 для врегулювання конфліктів інтересів, недостатньо для того, щоб можна було з впевненістю гарантувати, що вдасться уникнути ризиків завдання шкоди інтересам клієнтів, інвестиційне компанія чітко повідомляє клієнтові про загальний характер та/або джерела конфліктів інтересів до того, як буде виконано дії за його дорученням.

3. З метою врахування технічного розвитку на фінансових ринках та забезпечення однакового застосування частин 1 і 2, Комісія вживає заходи щодо імплементації, відповідно до частини 2 статті 64, для:

(a) визначення заходів, що мають бути вжиті інвестиційною компанією для виявлення, запобігання, розпорядження та/або розголошення інформації щодо конфлікту інтересів під час надання різних послуг з інвестування та допоміжних послуг;

(b) розробки відповідних критеріїв визначення типів конфліктів інтересів, виникнення яких може завдати шкоди інтересам клієнтів або потенційних клієнтів інвестиційної компанії.

1. Держави-члени вимагають, щоб, при наданні клієнтам послуг з інвестування та/або, у разі потреби, - додаткових послуг, інвестиційна компанія діяла чесно, справедливо та професійно для найкращого забезпечення інтересів клієнтів і дотримувалося, зокрема, принципів, встановлених у частинах з 2 по 8.

2. Вся інформація, включаючи повідомлення щодо торгівлі, адресована інвестиційною компанією клієнтам або потенційним клієнтам, повинна бути об'єктивною, зрозумілою та правдивою. Повідомлення щодо торгівлі мають чітко розпізнаватися як такі.

3. Клієнтам або потенційним клієнтам у зрозумілій формі надається інформація щодо:

- інвестиційної компанії та її послуг,

- фінансових інструментів та пропонованих стратегій інвестування; ця інформація повинна включати відповідні вказівки та застереження щодо ризиків, пов'язаних з інвестуванням у ці інструменти, або щодо окремих інвестиційних стратегій,

- місця виконання та

- витрат і пов'язаних видатків,

щоб клієнти мали достатню змогу зрозуміти характер та ризики послуги з інвестування та окремого виду запропонованого фінансового інструмента і, відповідно прийняти рішення щодо інвестування на основі цієї інформації. Така інформація може бути надана у стандартному вигляді.

4. При наданні консультації щодо інвестування або регулювання портфеля активів, інвестиційна компанія отримує необхідну інформацію щодо обізнаності та досвіду клієнта чи потенційного клієнта в інвестиційній сфері, що стосується окремого виду продукту або послуги, його фінансового становища та інвестиційних цілей для того, щоб компанія мала змогу надати рекомендації клієнтові чи потенційному клієнтові, необхідні йому послуги з інвестування та фінансові інструменти.

5. Держави-члени забезпечують, щоб інвестиційні компанії, при наданні послуг з інвестування інших ніж ті, що зазначені в частині 4, просили клієнта чи потенційного клієнта повідомити про його обізнаність та досвід в інвестиційній сфері, що стосується окремого виду запропонованого (-ої) або необхідного (-ої) продукту чи послуги, щоб інвестиційна компанія мала змогу оцінити, чи передбачувана (-ий) послуга або продукт підходить для клієнта.

У разі, коли інвестиційна компанія вважає, на основі інформації, отриманої відповідно до попередньої частини, що продукт або послуга не підходить для клієнта чи потенційного клієнта, інвестиційна компанія попереджає про це клієнта чи потенційного клієнта. Це попередження може бути здійснене у стандартній формі.

6. Держави-члени дозволяють інвестиційним компаніям при наданні послуг з інвестування, що полягають лише у виконанні та/або прийнятті і передачі замовлень клієнта з чи без надання (-м) додаткових послуг, надавати своїм клієнтам послуги з інвестування без потреби в отриманні інформації або прийнятті рішення, як зазначено в частині 5, у разі виконання наступних умов:

- зазначені послуги стосуються акцій, що допущені до торгівлі на регульованому ринку або на рівноцінному ринку третьої країни, грошових інструментів, облігацій або інших форм боргових зобов'язань, оформлених у вигляді цінних паперів, (за винятком облігацій та боргу, оформленого у вигляді похідних цінних паперів), ICI та інших не складних фінансових інструментів. Ринок третьої країни вважається рівноцінним регульованому ринку, якщо він відповідає еквівалентним вимогам до цих регульованих ринків, встановленим у Розділі III. Комісія опубліковує список ринків, які слід вважати рівноцінними. Цей список періодично поновлюється,

- послуга надається за ініціативою клієнта або потенційного клієнта,

- клієнт чи потенційний клієнт належно поінформований про те, що при наданні цієї послуги інвестиційна компанія не повинна оцінювати, чи підходить клієнтові запропонований (-на) чи наданий (-на) інструмент або послуга, і тому він не скористається перевагами захисту, передбаченого відповідними правилами ведення бізнесу; це попередження може бути надано у стандартній формі,

- інвестиційна компанія виконує свої зобов'язання відповідно до статті 18.

7. Інвестиційна компанія веде облік документа чи документів, погодженого (-них) між компанією та клієнтом, що встановлюють права і обов'язки сторін, та інші умови надання компанією послуг клієнтові. Права та обов'язки сторін контракту можуть бути інкорпоровані при посиланні на інші документи чи юридичні тексти.

8. Клієнт повинен отримати від інвестиційної компанії відповідні звіти щодо послуг, наданих клієнтам. Ці звіти включають, у разі потреби, витрати, пов'язані з угодою, та послуги, надані за дорученням клієнта.

9. У разі, коли послуга з інвестування надається як частина фінансового продукту, що вже регулюється законодавством Спільноти або спільними європейськими стандартами, що стосуються кредитних установ та споживчих кредитів в частині оцінки ризиків клієнтів та/або вимог щодо інформації, на цю послугу додатково не поширюються зобов'язання, встановлені у цій статті.

10. З метою забезпечення необхідного захисту інвесторів та однакового застосування частин з 1 по 8, Комісія вживає заходи щодо імплементації, відповідно до частини 2 статті 64, для забезпечення дотримання інвестиційними компаніями принципів, встановлених у цих частинах, при наданні своїм клієнтам послуг з інвестування або додаткових послуг. Ці заходи щодо імплементації враховують:

(a) характер запропонованої (-их) чи наданої (-их) клієнту чи потенційному клієнту послуги (- г), зважаючи на вид, предмет, обсяг та періодичність угод;

(b) характер запропонованих фінансових інструментів;

(c) роздірбний або професійний рівень клієнта чи потенційних клієнтів.

Держави-члени дозволяють інвестиційній компанії, що отримала вказівку надати послуги з інвестування або додаткові послуги за дорученням клієнта за посередництвом іншої інвестиційної компанії, довіряти інформації, переданій компанією - посередником. Інвестиційна компанія, що передає вказівки в якості посередника, несе відповідальність за повноту і точність переданої інформації.

Інвестиційна компанія, що в такий спосіб отримує вказівки надати послуги за дорученням клієнта, довіряє будь-яким рекомендаціям щодо послуги чи угоди, що були надані клієнту іншою інвестиційною компанією. Інвестиційна компанія за посередництвом якого передаються вказівки, несе відповідальність за відповідність інтересам клієнта наданих рекомендацій чи послуг.

Інвестиційна компанія, що отримує вказівки або замовлення за посередництвом іншої інвестиційної компанії, несе відповідальність за надання послуги чи укладення угоди, що грунтується на такій інформації чи рекомендаціях, згідно з відповідними положеннями цього Розділу.

1. Держави-члени вимагають, щоб інвестиційні компанії вживали всі відповідні заходи з метою отримання якомога кращого результату для своїх клієнтів при виконанні замовлень, враховуючи ціну, витрати, швидкість, ймовірність виконання та розрахунку, розмір, характер або інші міркування, суттєві для виконання замовлення. Однак, коли клієнт дає певну вказівку, інвестиційна компанія виконує замовлення відповідно до цієї вказівки.

2. Держави-члени вимагають, щоб інвестиційні компанії розробили та вживали ефективні заходи для дотримання положень частини 1. Держави-члени особливо вимагають від інвестиційних компаній розробки та застосування порядку виконання, з метою отримання якомога кращих результатів при виконанні замовлень своїх клієнтів, відповідно до частини 1.

3. Порядок виконання замовлень включає щодо кожного класу інструментів інформацію про різні місця, в яких інвестиційна компанія виконує замовлення клієнта, та фактори, що впливають на вибір місця виконання. Він, принаймні, охоплює ті місця, які надають можливість інвестиційній компанії отримати якомога кращі результати для виконання замовлень клієнта.

Держави-члени вимагають, щоб інвестиційні компанії надавали своїм клієнтам належну інформацію щодо їх порядку виконання (замовлень). Держави-члени вимагають, щоб інвестиційні компанії отримували попередню згоду своїх клієнтів щодо порядку виконання.

У разі, коли порядок виконання передбачає можливість виконання замовлень клієнтів поза регульованим ринком чи БТЗ, держави-члени вимагають, щоб інвестиційна компанія інформувала про це своїх клієнтів. Держави-члени вимагають, щоб інвестиційні компанії отримували попередню чітко виражену згоду своїх клієнтів перед тим, як перейти до виконання їх замовлень поза регульованим ринком чи БТЗ. Інвестиційні компанії можуть отримати цю згоду або в формі загальної згоди, або - згоди щодо окремих угод.

4. Держави-члени вимагають, щоб інвестиційні компанії контролювали ефективність своїх заходів щодо виконання замовлень та порядку виконання для визначення і, в разі потреби, виправлення будь-яких недоліків. Зокрема, вони регулярно оцінюють, чи місця, включені до порядку виконання, передбачають якомога кращий результат для клієнта, чи вони повинні внести зміни до своїх заходів виконання. Держави-члени вимагають, щоб інвестиційні компанії повідомляли клієнтів про будь-які суттєві зміни до їх заходів щодо порядку виконання чи методики виконання.

5. Держави-члени вимагають, щоб інвестиційні компанії, на прохання клієнтів, довели клієнтам, що вони виконали їх замовлення відповідно до свого порядку виконання.

6. З метою забезпечення необхідного захисту інвесторів, якісного і належного функціонування ринків та гарантування однакового застосування частин 1, 2 і 4, Комісія, відповідно до процедури, зазначеної в частині 2 статті 64, вживає заходи виконання щодо:

(a) критеріїв встановлення суттєвої важливості різних факторів, що, відповідно до частини 1, можуть бути враховані для визначення якомога кращого результату, зважаючи на обсяг та вид замовлення і тип клієнта - роздрібний чи професійний;

(b) факторів, що можуть бути враховані інвестиційною компанією при перегляді своїх заходів щодо виконання та обставин, які виправдають зміни до таких заходів. Зокрема, факторів визначення, які місця надають можливість інвестиційним компаніям постійно отримувати якомога кращі результати для виконання замовлень клієнтів;

(c) характеру та обсягу інформації, що має бути надана клієнтам згідно з їх порядком виконання, відповідно до частини 3.

1. Держави-члени вимагають, щоб інвестиційні компанії, що отримали ліцензію на виконання замовлень за дорученням клієнтів, здійснювали процедури та вживали заходи, що передбачають належне, якісне і швидке виконання замовлень клієнтів, в порівнянні з виконанням замовлень інших клієнтів або реалізацією торговельних інтересів інвестиційної компанії.

Порядок чи заходи передбачають виконання подібних замовлень клієнтів залежно від часу їх отримання інвестиційною компанією.

2. Держави-члени вимагають, щоби, у разі, коли лімітне замовлення клієнта щодо акцій, які допущені до торгівлі на регульованому ринку, не виконується одразу ж, відповідно до переважаючих ринкових умов, інвестиційні компанії, якщо клієнт не дасть іншої вказівки, вживали заходи для сприяння якомога швидшому виконанню цього замовлення, негайно оприлюднюючи це лімітне замовлення клієнта у спосіб, що є легко доступним для інших учасників ринку. Держави-члени можуть вирішити, що інвестиційна компанія виконує цей обов'язок, передаючи лімітне замовлення клієнта на регульований ринок та/або в рамках БТЗ. Держави-члени надають компетентним органам влади право відмовитися від обов'язку оприлюднювати лімітні замовлення, обсяг яких перевищує звичайний ринковий розмір, як передбачено у частині 2 статті 44.

3. З метою забезпечення врахування технічного розвитку фінансових ринків в заходах захисту інвесторів та якісного і належного функціонування ринків; а також з метою гарантування однакового застосування частин 1 і 2, Комісія, відповідно до процедури, зазначеної в частині 2 статті 64, передбачає заходи, що визначають:

(a) умови і характер процедур та заходів, що зумовлюють належне, якісне і швидке виконання замовлень клієнтів, а також ситуації, в яких або види угод, зважаючи на які, інвестиційна компанія може відхилитися від швидкого виконання, з метою отримання сприятливіших умов для клієнтів.

(b) різні методи, при застосуванні яких вважається, що інвестиційна компанія виконала свої зобов'язання, не оголосивши негайно на ринку лімітне замовлення клієнта.

1. Держави-члени можуть вирішити дозволити інвестиційній компанії призначати пов'язаних агентів для реклами послуг інвестиційної компанії, допомоги у веденні справ або отримання та передачі замовлень від клієнтів чи потенційних клієнтів, розміщення фінансових інструментів та надання консультацій щодо таких фінансових інструментів та послуг, запропонованих інвестиційною компанією.

2. Держави-члени вимагають, щоб у разі призначення пов'язаного агента інвестиційною компанією, воно несло повну та абсолютну відповідальність за будь-яку дію чи упущення з боку пов'язаного агента, що діє від імені компанії. Держави-члени вимагають, щоб інвестиційна компанія забезпечила розкриття пов'язаним агентом інформації щодо того, від чийого імені він діє і яку компанію він представляє, під час або до укладення угоди з будь-яким клієнтом чи потенційним клієнтом.

Держави-члени можуть дозволити пов'язаним агентам, зареєстрованим на їх території, відповідно до частин 6, 7, 8 статті 13, розпоряджатися коштами клієнта та/або фінансовими інструментами від імені і під повною відповідальністю інвестиційної компанії, за дорученням якої вони виступають в межах території держав-членів, або, у разі здійснення міжнародних операцій, - на території держави-члена, що дозволяє пов'язаному агенту розпоряджатися коштами клієнта.

Держави-члени вимагають, щоб інвестиційні компанії контролювали діяльність своїх пов'язаних агентів, коли вони діють через пов'язаних агентів, для забезпечення дотримання ними цієї Директиви.

3. Держави-члени, які дозволяють інвестиційним компаніям призначати пов'язаних агентів, створюють державний реєстр. Пов'язаних агентів реєструють в державному реєстрі в державі-члені, на території якої вони засновані.

Коли держава-член, в якій засновано пов'язаного агента, вирішила, відповідно до частини 1, не дозволяти інвестиційним компаніям, зареєстрованим її компетентними органами влади, призначати пов'язаних агентів, ці пов'язані агенти реєструються компетентним органом влади держави-члена походження інвестиційної компанії, від імені якої вони діють.

Держави-члени забезпечують внесення пов'язаних агентів до державного реєстру лише після того, як буде встановлено, що у них достатньо хороша репутація, і що вони мають відповідні загальні, комерційні та професійні знання, для точного повідомлення клієнтам чи потенційним клієнтам всієї важливої інформації щодо запропонованих послуг.

Держави-члени можуть надати інвестиційним компаніям право перевіряти репутацію та рівень знань пов'язаних агентів, яких вони назначили, як зазначено в третьому пункті.

Реєстр регулярно поновлюється. Він загальнодоступний для довідкової інформації.

4. Держави-члени вимагають, щоб інвестиційні компанії, що призначають пов'язаних агентів, вживали відповідні заходи для уникнення негативного впливу, який може справити діяльність пов'язаного агента, на якого не поширюється дія цієї Директиви, на діяльність, здійснювану пов'язаним агентом, що виступає від імені компанії.

Держави-члени можуть дозволити компетентним органам влади співпрацювати з інвестиційними компаніями та кредитними установами, їх об'єднаннями та іншими особами при реєстрації пов'язаних агентів та здійсненні контролю за дотриманням пов'язаними агентами вимог частини 3. Зокрема, пов'язані агенти можуть бути зареєстровані інвестиційною компанією, кредитною установою або їх об'єднаннями та іншими особами під наглядом компетентних органів влади.

5. Держави-члени вимагають, щоб інвестиційні компанії назначали лише тих пов'язаних агентів, які внесені до державних реєстрів, як зазначено в частині 3.

6. Держави-члени можуть передбачити суворіші вимоги, ніж ті, що встановлені у цій статті, або встановити додаткові вимоги для пов'язаних агентів, що зареєстровані в межах їх юрисдикції.

1. Держави-члени забезпечують, що інвестиційні компанії, які отримали ліцензію на виконання замовлень від імені клієнтів, та/або укладення угоди від власного імені, та/або отримання і передачу замовлень, які можуть приводити до транзакцій з кваліфікованими контрагентами звільняються від виконання зобов'язання, відповідно до статей 19, 21 та частини 1 статті 22 щодо цих транзакцій або додаткових послуг, безпосередньо пов'язаних з цими транзакціями.

2. Держави-члени для цілей цієї статті вважають кваліфікованими контрагентами інвестиційні компанії, кредитні установи, страхові компанії, ICI та компанії з управління ICI, пенсійні фонди та компанії з управління ними, інші фінансові установи, що ліцензовані чи регулюються законодавством Спільноти або національним законодавством держави-члена, установи, виключені зі сфери дії цієї Директиви відповідно до пункту k частини 1 статті 2 та частини 1, національні уряди та їх відповідні відомства, включаючи державні органи, що мають справу з державним боргом, центральні банки та загальнонаціональні організації.

Віднесення до категорії кваліфікованих контрагентів, відповідно до першого пункту, не повинне перешкоджати праву таких суб'єктів вимагати, чи то в загальній формі, чи щодо окремої угоди, ставлення до них як до клієнтів, ділові стосунки яких з інвестиційними компаніями регулюються статтями 19, 21 та 22.

3. Держави-члени також можуть визнати в якості кваліфікованими контрагентами інші компанії, що задовольняють відповідні вимоги, включаючи вимогу щодо розміру граничних величин. У разі укладення угоди, сторони якої знаходяться в межах різних юрисдикцій, інвестиційна компанія враховує статус протилежної сторони, встановлений законодавством держави-члена, на території якої вона заснована.

Держави-члени забезпечують, що інвестиційна компанія при укладанні угод відповідно до частини 1 з такими компаніями, отримує чітке підтвердження майбутньої сторони угоди про те, що вона погоджується, щоб її вважали кваліфікованим контрагентом. Держави-члени дозволяють інвестиційній компанії отримувати це підтвердження в формі загальної угоди, або - щодо кожної окремої угоди.

4. Держави-члени можуть визнати кваліфікованими контрагентами треті країни, суб'єктів рівноцінних видам суб'єктів, зазначених у частині 2.

Держави-члени також можуть визнати кваліфікованими контрагентами компанії третіх країн, такі як ті, що зазначені в частині 3, на тих же умовах і відповідно до тих же вимог, що встановлені в частині 3.

5. З метою забезпечення однакового застосування частин 2, 3 і 4 з огляду на мінливу ринкову практику і для сприяння ефективній діяльності єдиного ринку, Комісія може прийняти, відповідно до процедури, зазначеної в частині 2 статті 64, засоби щодо імплементації, що визначають:

(a) процедури звернення з вимогою про ставлення як до клієнтів, відповідно до частини 2;

(b) процедури отримання чітко вираженого підтвердження від майбутніх сторін, відповідно до частини 3;

(c) відповідні встановлені вимоги, що включають розміри граничних величин, що дозволять розглядати підприємство в якості правомочної сторони, відповідно до частини 3.

1. Без шкоди розподілу відповідальності за забезпечення виконання положень Директиви 2003/6/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 28 січня 2003 року про інсайдерські операції та маніпуляції на ринку (зловживання на ринку) (20), держави-члени забезпечують вжиття відповідних заходів для надання компетентному органу влади змоги здійснювати нагляд за діяльністю інвестиційних компаній, забезпечувати їх чесну, якісну та професійну діяльність, що сприяє інтеграції ринку.

(20) ОВ L 96, 12.4.2003, С. 16.

2. Держави-члени повинні вимагати, щоб інвестиційні компанії, принаймні впродовж 5 років, зберігали для можливості надавання компетентним органам влади важливі дані щодо всіх угод стосовно фінансових інструментів, укладених ними у власних інтересах чи від імені клієнта. У разі, коли угоди укладені від імені клієнта, записи містять всю інформацію та деталі щодо особи клієнта, а також інформацію, що вимагається відповідно до Директиви Ради 91/308/ЄЕС від 10 червня 1991 року про запобігання використанню фінансової системи з метою відмивання грошей (21).

(21) ОВ L 166, 28.6.1991, С. 77. Зміни до Директиви внесені Директивою 2001/97/ЄС Європейського Парламенту та Ради (ОВ L 344, 28.12.2001, С. 76).

3. Держави-члени вимагають, щоб інвестиційні компанії, які виконують угоди щодо будь-яких фінансових інструментів, які допущені до обігу на регульованому ринку, звітували перед компетентним органом влади про деталі таких угод якомога швидше і не пізніше, ніж до завершення наступною робочого дня. Цей обов'язок застосовується незалежно від того, чи були ці угоди укладені на регульованому ринку.

Компетентні органи влади, відповідно до статті 58, вживають необхідні заходи для забезпечення отримання цієї інформації також компетентним органом влади, що контролює найважливіший, з точки зору ліквідності, ринок цих фінансових інструментів.

4. Звіти містять, зокрема, деталі щодо назви та випуску куплених або проданих інструментів, кількість, дата та час укладання та ціна угод і спосіб ідентифікації інвестиційних компаній, що брали участь у трансакції.

5. Держави-члени забезпечують подання звітів компетентному органу влади самою інвестиційною компанією, третьою особою, що діє від його імені, або через систему звірки (матчінгу) угод чи звітування, схвалену відповідним компетентним органом влади, або регульованим ринком або БТЗ в рамках систем яких було укладено угоду. Інвестиційна компанія може бути звільнена від виконання обов'язку, викладеного у частині 3, у разі, якщо про укладені угоди перед компетентним органом влади звітують безпосередньо через регульований ринок, БТЗ, систему звірки (матчінгу) угод чи звітування, схвалену компетентним органом влади.

6. Коли, відповідно до частини 7 статті 32, звіти, надані згідно з цією статтею, передаються компетентному органу влади приймаючої держави-члена інвестиційної компанії, цей орган передає таку інформацію компетентним органам влади держави-члена походження інвестиційної компанії, якщо лише вони не вирішать, що не хочуть отримувати таку інформацію.