ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ І РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Співтовариства, зокрема його статтю 57(2),

Беручи до уваги пропозицію Комісії (- 1),

Беручи до уваги висновок Європейського економічно-соціального комітету (- 2),

Беручи до уваги висновок Європейського монетарного інституту (- 3),

Діючи згідно з процедурою, встановленою в статті 189b Договору (- 4), на основі спільного тексту, затвердженого Погоджувальним комітетом 18 грудня 1996 року,

(1) Оскільки 10 травня 1993 року Рада ухвалила Директиву 93/22/ЄЕС про інвестиційні послуги у сфері цінних паперів (- 5); оскільки Директива є засадничим інструментом для формування внутрішнього ринку для інвестиційних фірм;

(2) Оскільки Директива 93/22/ЄЕС встановлює пруденційні правила, яких інвестиційні фірми повинні дотримуватися повсякчас, включно з правилами, мета яких полягає у тому, щоб якомога краще захистити права інвесторів стосовно належним їх коштів або інструментів;

(3) Оскільки, жодна система нагляду, однак, не може забезпечити повного захисту, зокрема, від вчинення актів шахрайства;

(4) Оскільки захист інвесторів і підтримання довіри до фінансової системи є важливими аспектами формування і належного функціонування внутрішнього ринку у цій сфері; оскільки для досягнення цієї мети важливо, щоб усі держави-члени мали схеми компенсації інвесторам, які гарантували б гармонізований мінімальний рівень захисту, щонайменше для дрібних інвесторів, для випадків, коли інвестиційна фірма втрачає спроможність виконувати взяті на себе зобов’язання перед своїми клієнтами-інвесторами;

(5) Оскільки дрібні інвестори таким чином зможуть купувати інвестиційні послуги від філій інвестиційних фірм Співтовариства або на основі транскордонного надання послуг з таким самим рівнем довіри, що й від вітчизняних інвестиційних фірм, знаючи, що для них буде доступний гармонізований мінімальний рівень захисту у випадку, коли інвестиційна фірма втрачає спроможність виконувати взяті на себе зобов’язання перед своїми клієнтами-інвесторами;

(6) Оскільки у разі відсутності такої мінімальної гармонізації держава-член ведення діяльності з міркувань захисту інвестора може вважати виправданою для себе встановлення вимоги членства у схемі компенсації, коли інвестиційна фірма Співтовариства, що працює через філію чи на умовах свободи надання послуг, або не є членом жодної схеми компенсації інвесторам у своїй державі-члені розташування головного офісу, або є членом схеми, що не була визнана такою, яка пропонує еквівалентний рівень захисту; оскільки така вимога може обмежити функціонування внутрішнього ринку;

(7) Оскільки попри те, що більшість держав-членів на поточний час мають певні механізми компенсації інвесторам, такі механізми загалом не охоплюють усі інвестиційні фірми, які мають єдину ліцензію, передбачену Директивою 93/22/ЄЕС;

(8) Оскільки, таким чином, від усіх держав-членів необхідно вимагати наявності схеми компенсації інвесторам або схем, членство у яких буде у кожної інвестиційної фірми; оскільки кожна схема повинна охоплювати грошові кошти та інструменти, які утримує інвестиційна фірма у зв’язку з інвестиційними операціями інвестора, які у випадку, коли інвестиційна фірма втратить спроможність виконувати взяті на себе зобов’язання перед своїми клієнтами-інвесторами, неможливо буде повернути інвестору; оскільки це жодним чином не обмежує правила і процедури, які застосовуються у кожній державі-члені стосовно рішень, що їх буде ухвалено у випадку неплатоспроможності або ліквідації інвестиційної фірми;

(9) Оскільки означення інвестиційної фірми включає кредитні установи, які мають ліцензію на надання інвестиційних послуг; оскільки від кожної такої кредитної установи необхідно вимагати наявності членства у схемі компенсації інвесторам, що охоплюватиме її інвестиційний бізнес; оскільки, однак, не обов’язково вимагати від кредитної установи членства у двох окремих схемах, якщо існує одна схема, яка відповідає вимогам як цієї Директиви, так і Директиви Європейського Парламенту і Ради 94/19/ЄС від 30 травня 1994 року про схеми гарантування депозитів (- 1); оскільки, однак, у випадку, коли інвестиційні фірми є кредитними установами, у певних випадках може бути складно відрізнити депозити, які покриває Директива 94/19/ЄС, та грошові кошти, що їх тримають у зв’язку з інвестиційним бізнесом; оскільки державам-членам слід дозволити визначати, яку з двох директив потрібно застосовувати для таких вимог;

__________

-1 ОВ № L 135, 31.05.1994, с. 5.

(10) Оскільки згідно з Директивою 94/19/ЄС державі-члену дозволено звільняти кредитну установу від зобов’язання щодо членства у схемі гарантування депозитів, якщо така кредитна установа є членом системи, яка захищає саму кредитну установу, і зокрема гарантує її платоспроможність; оскільки якщо кредитна установа, що є членом такої системи, також є інвестиційною фірмою, державі-члену також має бути дозволено, за умови дотримання певних вимог, звільняти таку інвестиційну фірму від зобов’язання щодо членства у схемі компенсації інвесторам;

(11) Оскільки гармонізований мінімальний рівень компенсації 20000 ЕКЮ для кожного інвестора повинен бути достатнім для захисту інтересів дрібного інвестора у випадку, коли інвестиційна фірма виявиться неспроможною виконувати свої зобов’язання перед своїми клієнтами-інвесторами; оскільки, таким чином, встановлення гармонізованого рівня компенсації 20000 ЕКЮ видається розсудливим; оскільки, як і в Директиві 94/19/ЄС, для забезпечення дотримання відповідності зазначеному рівню можуть виявитися необхідними перехідні положення, оскільки ця вимога застосовується однаково до всіх держав-членів, які станом на момент ухвалення цієї Директиви не мають жодної такої схеми;

(12) Оскільки аналогічна сума передбачена Директивою 94/19/ЄС;

(13) Оскільки для того, щоб заохотити інвесторів виявляти належну увагу при виборі інвестиційних фірм, розсудливо дозволити державам-членам вимагати від інвесторів взяття на себе частки будь-яких втрат; оскільки, однак, інвестор повинен бути захищений щонайменше на 90% від будь-яких втрат, поки рівень виплати компенсації досягне мінімального рівня Співтовариства;

(14) Оскільки певні схеми держав-членів пропонують рівні покриття вищі, ніж гармонізований мінімальний рівень захисту відповідно до цієї Директиви; оскільки, однак, видається небажаним вимагати будь-яких змін у таких схемах у цьому зв’язку;

(15) Оскільки збереження в схемах Співтовариства практики надання рівнів покриття, що є вищими за гармонізований мінімальний рівень захисту, може привести до розбіжностей у компенсації та нерівних умов конкуренції між національними інвестиційними фірмами та філіями фірм з інших держав-членів; оскільки для протидії таким недолікам філіям необхідно надати право набувати членства у схемах країн ведення діяльності, щоб вони могли пропонувати своїм інвесторам таке саме покриття, яке передбачене схемами країн, у яких вони розташовані; оскільки доцільно, щоб у своєму звіті про застосування цієї Директиви Комісія зазначала міру, якою філії скористалися такою опцією, та будь-які труднощі, з якими філії або схеми компенсації інвесторам зіткнулися при виконанні таких положень; оскільки не виключена можливість того, що схеми держав-членів розташування головного офісу будуть пропонувати таке додаткове покриття з урахуванням умов, визначених такими схемами;

(16) Оскільки потрясіння на ринку можуть бути спричинені роботою філій інвестиційних фірм, що мають осідок у державах-членах, інших ніж держави-члени походження, які пропонують рівні покриття вищі, ніж пропоновані інвестиційними фірмами, які отримали ліцензію в їхніх державах-членах ведення діяльності; оскільки недоцільно, щоб рівень чи обсяг покриття, пропонованого схемами компенсації, були інструментом конкуренції; оскільки, таким чином, необхідно принаймні на початковий період встановити, щоб ані рівень, ані обсяг покриття, пропонованого схемою компенсації держави-члена розташування головного офісу для інвесторів у філіях, розташованих в іншій державі-члені, не перевищували максимальний рівень або обсяг, які пропонуються відповідною схемою в державі-члені ведення діяльності; оскільки будь-які потрясіння на ринку необхідно аналізувати на ранній стадії виникнення на основі здобутого досвіду та у світлі досягнень у фінансовому секторі;

(17) Оскільки держава-член повинна мати змогу виключати з покриття, яке надається схемами компенсації інвесторам, певні спеціальні категорії інвестицій або інвесторів, якщо вона не вважає, що їм потрібен спеціальний захист;

(18) Оскільки в деяких державах-членах за схеми компенсації інвесторам відповідають професійні організації; оскільки в інших державах-членах є схеми, що були засновані та регулюються на встановленій законом основі; оскільки таке розмаїття статусу створює проблему лише стосовно обов’язковості членства і виключення зі схем; оскільки, таким чином, необхідно вжити заходів для обмеження повноважень схем у цій сфері;

(19) Оскільки інвестор повинен отримувати компенсацію без надмірної затримки, як тільки було встановлено дійсність його вимоги; оскільки сама схема компенсації повинна встановити розсудливий період для подання вимог; оскільки, однак, факт завершення такого періоду не може позбавляти права на компенсацію інвестора, який з обґрунтованих причин не зміг пред’явити вимогу в межах визначеного часу;

(20) Оскільки інформування інвесторів про механізми компенсації є важливим елементом захисту інвесторів; оскільки стаття 12 Директиви 93/22/ЄЕС вимагає від інвестиційних фірм інформувати інвесторів перед тим, як вести бізнес із ними, про можливості застосування схеми компенсації; оскільки, отже, ця Директива має встановлювати правила щодо інформування таких потенційних інвесторів стосовно схем компенсації, що стосуються їхнього інвестиційного бізнесу;

(21) Оскільки, однак, нерегульоване використання в рекламі покликань на суму та обсяг схеми компенсації може впливати на стабільність фінансової системи або на довіру інвесторів; оскільки, таким чином, держави-члени повинні встановлювати правила для обмеження таких покликань;

(22) Оскільки в принципі ця Директива вимагає, щоб усі інвестиційні фірми набули членства у схемі компенсації інвесторам; оскільки директиви, що регулюють допуск будь-яких інвестиційних фірм, головний офіс яких розташований у країні, що не є членом, та зокрема Директива 93/22/ЄЕС, дозволяють державам-членам вирішувати, чи надавати та за яких умов надавати філіям таких інвестиційних фірм дозвіл на ведення діяльності на своїх територіях; оскільки такі філії не матимуть свободи надання послуг відповідно до другого параграфа статті 59 Договору або права на осідок в інших державах-членах, ніж ті, у яких вони мають осідок; оскільки, відповідно, держава-член, яка надала дозвіл таким філіям, повинна вирішувати, як застосовувати принципи цієї Директиви до таких філій відповідно до статті 5 Директиви 93/22/ЄЕС, з одночасним забезпеченням потреби у захисті інвесторів та збереженням цілісності фінансової системи; оскільки важливо, щоб інвестори таких філій були повною мірою ознайомлені з механізмами компенсації, які до них застосовуються;

(23) Оскільки немає необхідності гармонізувати в цій Директиві способи, якими має здійснюватися фінансування схем компенсації інвесторам, зважаючи на те, що з одного боку витрати на фінансування таких схем повинні, в принципі, нести самі інвестиційні фірми, а з іншого боку фінансова спроможність таких схем повинна бути пропорційною їх зобов’язанням; оскільки це не повинно, однак, порушувати стабільність фінансової системи відповідної держави-члена;

(24) Оскільки ця Директива не повинна призводити до притягнення за позовами інвесторів до відповідальності держав-членів або їхніх компетентних органів за забезпечення створення чи офіційного визнання однієї або більше схем для компенсації інвесторам або захисту інвесторів відповідно до умов, прописаних у цій Директиві;

(25) Оскільки, як наслідок, для завершення формування внутрішнього ринку для інвестиційних фірм необхідний мінімальний ступінь гармонізації механізмів компенсації інвесторам, адже це забезпечить можливість для інвесторів вести бізнес із такими фірмами з більшою довірою, особливо до фірм з інших держав-членів, та дасть змогу уникати будь-яких труднощів, що виникають через застосування державою-членом ведення діяльності національних правил захисту інвесторів, які не узгоджені на рівні Співтовариства; оскільки зобов’язальна Директива Співтовариства є єдиним інструментом, який є відповідним для досягнення бажаної мети в умовах загальної відсутності механізмів компенсації інвесторам, які б охоплювали сферу дії Директиви 93/22/ЄЕС; оскільки ця Директива стосується тільки мінімально необхідної гармонізації, що дає можливість державам-членам передбачати ширше або вище покриття, якщо вони цього бажають, і надає державам-членам необхідну свободу дій у частині організації та фінансування схем компенсації інвесторам,

УХВАЛИЛИ ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

Для цілей цієї Директиви:

1. "інвестиційна фірма" означає інвестиційну фірму, як означено у статті 1(2) Директиви 93/22/ЄЕС,

- що отримала ліцензію відповідно до статті 3 Директиви 93/22/ЄЕС,

або

- що отримала ліцензію кредитної установи відповідно до Директиви Ради 77/780/ЄЕС (- 1) та Директиви Ради 89/646/ЄЕС (- 2), ліцензія якої охоплює одну чи більше інвестиційних послуг, що зазначені у переліку в секції A додатка до Директиви 93/22/ЄЕС;

2. "інвестиційний бізнес" означає будь-яку інвестиційну послугу згідно з означенням у статті 1(1) Директиви 93/22/ЄЕС та послугу, зазначену в пункті 1 секції С додатка до зазначеної Директиви,

3. "інструменти" означає інструменти, перелік яких наведено в секції B додатка до Директиви 93/22/ЄЕС;

4. "інвестор" означає будь-яку особу, яка довірила свої гроші або інструменти інвестиційній фірмі у зв’язку з інвестиційним бізнесом;

5. "філія" означає місце ведення діяльності, яке є частиною інвестиційної фірми, не є юридичною особою та надає інвестиційні послуги, на надання яких інвестиційна фірма має ліцензію; усі місця ведення діяльності, створені в одній державі-члені інвестиційною фірмою, головний офіс якої розташований в іншій державі-члені, вважаються однією філією;

6. "спільний інвестиційний бізнес" означає інвестиційний бізнес, що здійснюється за рахунок двох або більше осіб або на який дві або більше осіб мають права, що здійснюються за допомогою підпису однієї або більше таких осіб;

7. "компетентні органи" означає органи, визначені у статті 22 Директиви 93/22/ЄЕС; такими органами можуть бути, якщо доцільно, органи, визначені у статті 1 Директиви Ради 92/30/ЄЕС від 6 квітня 1992 року про нагляд за кредитними установами на консолідованій основі (- 1).

__________

-1 ОВ № L 110, 28.04.1992, с. 52.

1. Кожна держава-член забезпечує, щоб на її території були впроваджені і офіційно визнані одна або більше схем компенсації інвесторам. За винятком обставин, передбачених у другому підпараграфі та в статті 5(3), жодна інвестиційна фірма, що отримала ліцензію в такій державі-члені, не може вести інвестиційний бізнес, поки вона не буде членом однієї з таких схем.

Держава-член може, однак, звільнити кредитну установу, до якої застосовується ця Директива, від зобов’язання щодо членства у схемі компенсації інвесторам, якщо така кредитна установа вже звільнена від зобов’язання щодо членства у схемі гарантування депозитів згідно з статтею 3(1) Директиви 94/19/ЄС, за умови що захист і інформація, що надаються вкладникам, також надаються інвесторам на тих самих умовах, і таким чином інвестори мають захист щонайменше еквівалентний тому, який надається схемою компенсації інвесторам.

Будь-яка держава-член, яка скористається цією опцією, повинна повідомити про це Комісію; вона, зокрема, повинна повідомити характеристики відповідних систем захисту та надати перелік кредитних установ, які вони охоплюють для цілей цієї Директиви, а також про будь-які подальші зміни у наданій інформації. Комісія інформує про це Раду.

2. Схема повинна передбачати покриття для інвесторів відповідно до статті 4 у таких двох випадках:

- компетентні органи встановили у своєму рішенні, що на їхню думку інвестиційна фірма на поточний момент із причин, що безпосередньо пов’язані з її фінансовими обставинами, є неспроможною виконувати свої зобов’язання, що виникли у зв’язку із вимогами інвесторів, та що відсутня перспектива того, що вона буде здатна зробити це найближчим часом,

або

- судовий орган ухвалив постанову з причин, що безпосередньо пов’язані з фінансовими обставинами інвестиційної фірми, та таке рішення призвело до тимчасового зупинення спроможності інвесторів висувати вимоги до неї,

залежно від того, що з них настане раніше.

Покриття повинне надаватися стосовно вимог, що виникли у зв’язку з нездатністю інвестиційної фірми:

- повернути грошові кошти, що повинні бути виплачені або належать інвесторам та зберігаються від їхнього імені у зв’язку з інвестиційним бізнесом,

або

- повернути інвесторам будь-які інструменти, що їм належать, щодо яких здійснюється адміністрування чи управління від їхнього імені у зв’язку з інвестиційним бізнесом,

відповідно до правових та договірних умов, що застосовуються.

3. Будь-яка вимога згідно з параграфом 2 до кредитної установи, яка у відповідній державі-члені підпадатиме як під дію цієї Директиви та Директиви 94/19/ЄС, повинна бути спрямована такою державою-членом до схеми згідно з першою чи другою із зазначених директив, яку держава-члена вважатиме доцільною. Жодна вимога відповідно до зазначених директив не може вважатися прийнятною для цілей виплати компенсації більше одного разу.

4. Сума вимоги інвестора обчислюється відповідно до правових та договірних умов, зокрема, стосовно взаємозаліку і зустрічних вимог, що застосовуються до оцінювання суми коштів або вартості станом на дату ухвалення рішення чи постанови, зазначених у параграфі 2, і така сума по можливості повинна визначатися за ринковою вартістю інструментів, що належать інвестору, які інвестиційна фірма не спроможна сплатити або повернути.