РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПІВТОВАРИСТВА,

беручи до уваги Договір, яким встановлюється Європейське Економічне Співтовариство, і зокрема перше і третє речення його Статті 57 (2),

беручи до уваги пропозицію від (Європейської) Комісії (1),

у співпраці з Європейським парламентом (2),

беручи до уваги думку Економічного і Соціального комітету (3),

(1) Офіційний журнал (Європейської Комісії), N C152, 21.06.90, с. 6.

(2) Офіційний журнал, N C326, 16.12.91, с. 5 та Офіційний журнал, N C337, 21.12.92, с. 114.

(3) Офіційний журнал, N C69, 18.03.91, с. 1.

оскільки основною метою Директиви 93/22/ЄЕС від 10 травня 1993 року про інвестиційні послуги в сфері цінних паперів (4) є надання змоги інвестиційним фірмам, які отримали дозвіл від компетентних органів своїх Держав-членів походження і знаходяться під наглядом тих самих органів, засновувати філії і вільно надавати послуги в інших Державах-членах; оскільки та Директива передбачає координацію прав, які регулюють уповноваження і ведення діяльності інвестиційних фірм;

(4) Див. с. 27 цього Офіційного журналу.

оскільки та Директива, однак, встановлює спільні норми для власних фондів інвестиційних фірм та на ділі не встановлює розмір початкового капіталу таких фірм; оскільки вона не встановлює спільні рамки для моніторингу ризиків, на які наражаються ті самі фірми; оскільки вона посилається в різних своїх положеннях на іншу ініціативу Співтовариства, метою якої є саме схвалення координованих заходів у тих сферах;

оскільки підхід, який був прийнятий, має здійснити тільки суттєву гармонізацію, що є необхідною і достатньою для забезпечення взаємного визнання дозволів і систем фінансового нагляду; оскільки вжиття заходів для координації визначення власних фондів інвестиційних фірм, встановлення розмірів їхнього початкового капіталу і встановлення спільної основи для моніторингу ризиків, на які наражаються інвестиційні фірми, є суттєвими аспектами гармонізації, необхідної для досягнення взаємного визнання в межах рамок внутрішнього фінансового ринку;

оскільки є доцільним встановлення різних розмірів початкового капіталу в залежності від обсягу діяльності, на ведення якої отримали дозвіл інвестиційні фірми;

оскільки існуючим інвестиційним фірмам слід дозволити за певних умов продовжувати свою діяльність, навіть коли вони не дотримуються мінімального розміру початкового капіталу, встановленого для нових фірм;

оскільки Держави-члени також можуть встановлювати правила, суворіші за передбачені в цій Директиві;

оскільки ця Директива становить частину ширшого міжнародного зусилля для здійснення наближення чинних правил щодо нагляду за інвестиційними фірмами і кредитними установами (далі згадуваних разом як "установи");

оскільки спільні базові норми для власних фондів установ є ключовою характеристикою на внутрішньому ринку в секторі інвестиційних фірм, через те що власні фонди слугують забезпеченню стабільності установ і захисту інвесторів;

оскільки на спільному фінансовому ринку установи, чи то інвестиційні фірми чи кредитні установи, вступають у пряму конкуренцію одне з одним;

оскільки з цієї причини є бажаним досягнення рівності в ставленні до кредитних установ і інвестиційних фірм;

оскільки стосовно кредитних установ вже встановлено спільні стандарти для нагляду і моніторингу кредитних ризиків у Директиві Ради 89/647/ЄЕС від 18 грудня 1989 року про коефіцієнт платоспроможності для кредитних установ (5);

(5) Офіційний журнал, N L386, 30.12.89, с. 14. Директива зі змінами за Директивою 92/30/ЄЕС (Офіційний журнал, N L110, 28.04.92).

оскільки необхідно розробити норми для ринкових ризиків, на які наражаються кредитні установи, і надати додаткову основу для нагляду за ризиками, на які наражаються установи, зокрема, ринковими ризиками, а ще конкретніше ризиками, пов'язаними з позиціями, другою стороною/розрахунками і іноземною валютою;

оскільки необхідно впровадити поняття "портфеля цінних паперів", яке включає стан цінних паперів і інших фінансових документів, які тримаються для торговельних цілей і переважно залежать від ринкових ризиків і виплат, які стосуються певних фінансових послуг, надаваних клієнтам;

оскільки є бажаним, аби установи з дрібними портфелями цінних паперів в абсолютному і відносному значенні мали змогу застосовувати Директиву 89/647/ЄЕС замість вимог, встановлених у Додатках I та II до цієї Директиви;

оскільки, є важливим, аби моніторинг ризику розрахунку і поставки враховував існування систем, що надають адекватний захист, який зменшує такий ризик;

оскільки в будь-якому випадку установи повинні дотримуватися цієї Директиви щодо покриття валютних ризиків щодо їхньої сукупної діяльності; оскільки менші вимоги щодо капіталу мають бути встановлені для позицій у тісно корельованих валютах, які або підтверджені статистично, або випливають з зобов'язуючих міжурядових угод, з огляду, зокрема, на створення Європейського монетарного союзу;

оскільки існування в усіх установах внутрішніх систем моніторингу і контролю пов'язаних з відсотковою ставкою ризиками для всіх видів їх діяльності є особливо важливим шляхом мінімізації таких ризиків; оскільки внаслідок цього такі системи повинні бути піддані оглядові з боку компетентних органів;

оскільки Директива Ради 92/121/ЄЕС від 21 грудня 1992 року про моніторинг і контроль щодо великих виплат кредитних установ (6) не має на меті встановлення спільних правил для моніторингу великих виплат у видах діяльності, які переважно наражаються на ринкові ризики; оскільки та Директива посилається на іншу ініціативу Співтовариства з метою прийняття потрібної координації методів у тій сфері;

(6) Офіційний журнал, N L29, 05.02.93, с. 1.

оскільки необхідно прийняти спільні правила для моніторингу і контролю щодо великих виплат, яких зазнають інвестиційні фірми;

оскільки власні фонди кредитних установ вже були визначені в Директиві Ради 89/299/ЄЕС від 17 квітня 1989 року про власні фонди кредитних установ (7);

(7) Офіційний журнал, N L124, 05.05.89, с. 16.

оскільки основою для визначення власних фондів установ має бути те визначення;

оскільки, однак, існують причини, з яких для цілей цієї Директиви визначення власних фондів установ може відрізнятися від вищезазначеної Директиви з метою врахування особливих характеристик діяльності, яка ведеться тими установами і переважно спричиняє ринкові ризики;

оскільки Директива Ради 92/30/ЄЕС від 6 квітня 1992 року про нагляд за кредитними установами на консолідованій основі (8) стверджує принцип консолідації; оскільки вона не встановлює спільних правил для консолідації фінансових установ, які залучені в види діяльності, що переважно залежать від ринкових ризиків; оскільки та Директива посилається на іншу ініціативу Співтовариства з метою прийняття координованих заходів у тій сфері;

(8) Офіційний журнал, N L110, 28.04.92, с. 52.

оскільки Директива 92/30/ЄЕС не застосовується до груп, які включають одну чи більше інвестиційних фірм, але не кредитних установ; оскільки, однак, уявлялося бажаним надати спільну основу для впровадження нагляду за інвестиційними фірмами на консолідованій основі;

оскільки технічні адаптації до детальних правил, встановлених у цій Директиві, можуть бути необхідними час від часу для урахування нового розвитку в сфері інвестиційних послуг; оскільки Комісія відповідним чином пропонуватиме такі адаптації мірою їх необхідності;

оскільки Рада має на пізнішій стадії прийняти положення про адаптацію цієї Директиви до технічного прогресу в відповідності до Рішення Ради 87/373/ЄЕС від 13 липня 1987 року, яка встановлює процедури для здійснення повноважень з імплементації, покладених на Комісію (9); оскільки тим часом сама Рада на пропозицію Комісії здійснюватиме такі адаптації;

(9) Офіційний журнал, N L197, 18.07.87, с. 33.

оскільки треба зробити положення про перегляд цієї Директиви протягом трьох років від дати застосування в світлі досвіду, розвитку на фінансових ринках і роботи на міжнародних форумах регулятивних органів; оскільки такий перегляд має також включати можливий перегляд списку сфер, які можуть вимагати технічних поправок;

оскільки ця Директива і Директива 93/22/ЄЕС про інвестиційні послуги в сфері цінних паперів так тісно взаємопов'язані, що набуття ними чинності у різні дати може вести до спотворення конкуренції,

ПРИЙНЯЛА ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

1. Держави-члени застосовують вимоги цієї Директиви до інвестиційних фірм і кредитних установ згідно з визначеннями Статті 2.

2. Держава-член може встановлювати додаткові або суворіші вимоги до інвестиційних фірм та кредитних установ, яким вона видала дозвіл.

Для цілей цієї Директиви:

1. кредитні установи означають всі установи, що відповідають визначенню в першому підпункті Статті 1 Першої Директиви Ради ( 77/780/ЄЕС) від 12 грудня 1977 року про координацію законів, постанов і адміністративних положень, що стосуються започаткування і ведення діяльності кредитних установ (10), які підлягають вимогам, встановленим Директивою 89/647/ЄЕС;

(10) Офіційний журнал, N L322, 17.12.77, с. 30. Директива з останніми змінами за Директивою 89/646/ЄЕС (Офіційний журнал, N L386, 30.12.89, с. 1).

2. інвестиційні фірми означають всі установи, які відповідають визначенню в пункті 2 Статті 1 Директиви 93/22/ЄЕС, які підлягають вимогам, встановленим тією ж Директивою, виключаючи:

- кредитні установи,

- місцеві фірми згідно з визначенням параграфа 20 цієї Директиви,

- фірми, які тільки отримують та передають замовлення від інвесторів, не маючи в своєму розпорядженні грошей або цінних паперів, що належать їхнім клієнтам, і які з цієї причини не можуть у будь-який час опинитися в дебеті щодо своїх клієнтів;

3. установи означають кредитні установи і інвестиційні фірми;

4. визнані інвестиційні фірми третіх країн означають фірми, які, якщо вони засновані в межах Співтовариства, охоплюються визначенням інвестиційної фірми в 2, які отримали дозвіл у третій країні та які підлягають і відповідають фінансовим правилам, які вважаються компетентними органами принаймні такими ж суворими, як встановлені в цій Директиві;

5. фінансові зобов'язання означають зобов'язання, перелічені в Розділі B Додатка до Директиви 93/22/ЄЕС;

6. портфель цінних паперів установи складають:

(a) її пропрієтарні позиції в фінансових зобов'язаннях, товарах і похідних товарів, які тримаються для перепродажу та/або прийняті установою з наміром отримання прибутку у короткий термін від фактичної та/або очікуваної різниці між їх купівельною і продажною цінами або інших варіацій ціни або відсоткової ставки та позиції в фінансових зобов'язаннях, що випливають з узгоджених основних брокерських операцій, або позиції, прийняті з метою покриття інших елементів портфеля цінних паперів;

(b) виплати, належні за непогашеними операціями, безплатною доставкою і похідними позабіржовими зобов'язаннями, про які йдеться в параграфах 1, 2, 3 та 5 Додатка II, виплати, належні за угодами про повторну купівлю і передачу в позику цінних паперів, які грунтуються на цінних паперах або товарах, включених до портфеля цінних паперів, як визначено в (a), про що згадується в параграфі 4 Додатка II, ті виплати, які належні за зворотними угодами про повторну купівлю і операціями з отримання в позику цінних паперів і товарів, описаними в тому ж параграфі, за умови що це затверджено компетентними органами, які відповідають або умовам (i), (ii), (iii) та (v), або умовам (iv) та (v), викладеним нижче:

(i) виплати котируються щоденно за ринком згідно з процедурами, встановленими в Додатку II;

(ii) до забезпечення робиться поправка для урахування матеріальних змін у вартості цінних паперів або товарів, що включені в угоду або операції, про які йдеться, згідно з правилом, прийнятним для компетентних органів;

(iii) угода або операція передбачає, що вимоги установи автоматично і негайно компенсуються стосовно вимог другої сторони в разі невиконання обов'язків останньою;

Окремі позиції включаються в портфель цінних паперів або виключаються з нього згідно з об'єктивними процедурами, що включають, коли це доцільно, бухгалтерські норми в відповідній установі, при цьому такі процедури та їх послідовна імплементація підлягають перевірці компетентними органами;

7. материнське підприємство, дочірнє підприємство і фінансова установа визначаються в відповідності до Статті 1 Директиви 92/30/ЄЕС;

8. фінансова холдингова компанія означає фінансову установу, дочірні підприємства якої є виключно або переважно кредитними установами, принаймні одна з яких є кредитною установою або інвестиційною фірмою;

9. оцінки ризику означають ступені ризику неплатежу за позикою, що застосовуються до відповідних сторін за Директивою 89/64/ЄЕС. Проте для активів, які становлять вимоги і інші виплати інвестиційних фірм або визнаних інвестиційних фірм третьої країни та виплати, які мають здійснити визнані розрахункові палати та біржі, призначається така сама оцінка, як призначена там, де відповідною стороною є кредитна установа;

10. Пункт 10 статті 2 вилучено (згідно з Директивою 98/33/ЄС)

11. регульований ринок означає ринок, який відповідає визначенню, наданому в Статті 1 Директиви 93/22/ЄЕС;

12. кваліфікаційні позиції означають зобов'язання за терміновими угодами при грі на підвищення і пониження в активах, про які йдеться в Статті 6 (1) (b) Директиви 89/647/ЄЕС і в боргових зобов'язаннях, випущених інвестиційними фірмами або визнаними інвестиційними фірмами третьої країни. Вони також означають зобов'язання за терміновими угодами при грі на підвищення і пониження в боргових зобов'язаннях, за умови що такі зобов'язання відповідають таким умовам: такі зобов'язання повинні, по-перше, бути занесені в список на принаймні одному регульованому ринку в Державі-члені або на біржі в третій країні, за умови що та біржа визнана компетентними органами відповідної Держави-члена, і, по-друге, бути визнані відповідною установою як достатньо ліквідні і з точки зору платоспроможності емітента підлягати ступеню ризику несплати, порівнянному або нижчому за той, який мають активи, згадані в Статті 6 (1) (b) Директиви 89/647/ЄЕС; спосіб, у який оцінюються зобов'язання, підлягає перевірці компетентними органами, які відкидають рішення установи, якщо вважають, що відповідні зобов'язання підлягають вищому ступеню ризику несплати, аби бути кваліфікаційними позиціями.

Незважаючи на вищевикладене і в залежності від подальшої координації залишається на розсуд компетентних органів визнання кваліфікаційними позиціями зобов'язань, які є достатньо ліквідними і які через платоспроможність емітента підлягають ступеню ризику несплати, який є порівнянним або нижчим, ніж рівень активів, про які йдеться в Статті 6 (1) (b) Директиви 89/647/ЄЕС. Ризик несплати, пов'язаний з такими зобов'язаннями, повинен бути оцінений на такому рівні принаймні двома агентствами оцінки кредитоспроможності, визнаними компетентними органами, або тільки одним таким агентством, якщо вони не оцінені нижче такого рівня будь-яким іншим агентством оцінки кредитоспроможності, визнаним компетентними органами.

Проте компетентні органи можуть відкидати умову, встановлену в попередньому реченні, якщо вони вважають її недоцільною в світлі, наприклад, характеристик ринку, емітента, випуску або деякої комбінації тих характеристик.

Крім того, компетентні органи вимагатимуть від установ застосування максимальної оцінки, наведеної в таблиці 1 у параграфі 14 Додатка I, до зобов'язань, які виявляють особливий ризик через недостатню платоспроможність емітента або ліквідності.

Компетентні органи кожної Держави-члена регулярно надають Раді і Комісії інформацію стосовно методів, використаних для оцінки кваліфікаційних статей, зокрема, методів, використаних для оцінки ступеня ліквідності випуску та платоспроможності емітента.

13. зобов'язання центрального уряду означають зобов'язання за терміновими угодами при грі на підвищення і пониження в активах, про які йдеться в Статті 6 (1) Директиви 89/647/ЄЕС, і ті, яким призначено оцінку 0% у Статті 7 тієї ж Директиви.

14. конвертований цінний папір означає цінний папір, який, за бажання власника, може бути обмінений на інший цінний папір, як правило, акцію емітента;

15. "варрант" означає цінний папір, який надає власнику право придбати забезпечення за встановленою ціною до або в день закінчення строку дії варранта. Вони можуть бути оплачені видачею цінних паперів самих або їх еквіваленту готівкою;

16. "фондове фінансування" означає позиції, коли реальний запас продається завчасно, а вартість фінансування замкнено до дати продажу на термін;

17. "угода про повторну купівлю" і "угода про зворотну повторну купівлю" означають будь-яку угоду, в якій установа або її партнер передає цінні папери або товари або гарантовані права, що стосуються права власності на цінні папери або товари, якщо та гарантія випускається визнаною біржею, яка володіє правами на цінні папери або товари, а угода не дозволяє установі переказувати або заставляти конкретний цінний папір або товар більше, ніж одному партнеру за один раз, під зобов'язання повторної купівлі їх (або замінних цінних паперів, або товарів з такими ж характеристиками) за визначеною ціною у дату в майбутньому, визначену або таку, яка має бути визначена, особою, яка перепоступається правами (індосантом), при цьому для установи, яка продає цінні папери або товари, укладається угода про повторну купівлю, а для установи, яка купує їх, угода про зворотну повторну купівлю;

Зворотною угодою про повторну купівлю вважається міжпрофесійна операція, за якої партнер підлягає фінансовій координації на рівні Співтовариства або є кредитною установою Зони A згідно з визначенням Директиви 89/647/ЄЕС або є визнаною інвестиційною фірмою третьої країни, або, коли угода укладається з визнаною розрахунковою палатою або біржею.

18. "передача в позику цінних паперів або товарів" і "отримання в позику цінних паперів або товарів" означають будь-яку операцію, в якій установа або її партнер передає цінні папери або товари за відповідне забезпечення, яке підлягає зобов'язанню, що той, хто отримає позику, поверне еквівалентні цінні папери або товари в певну дату в майбутньому або, коли цього вимагатиме той, хто передав їх, при цьому така операція є передачею в позику цінних паперів або товарів для установи, яка передає цінні папери або товари, і отриманням в позику цінних паперів або товарів для установи, якій вони передаються.

Отриманням у позику цінних паперів або товарів вважається міжпрофесійною операцією, якщо партнер підлягає фінансовій координації на рівні Співтовариства або є кредитною установою Зони A згідно з визначенням Директиви 89/647/ЄЕС або є визнаною інвестиційною фірмою третьої країни або коли операція укладається з визнаною розрахунковою палатою або біржею;

19. кліринговий член означає члена біржі або розрахункової палати, який має пряме відношення за контрактом до центрального партнера (гаранта ринку); неклірингові члени повинні проводити свої операції через клірингового члена;

20. місцева фірма означає фірму, яка діє тільки за свій рахунок на біржі фінансових ф'ючерсів і опціонів або за рахунок інших членів тієї ж біржі або робить ціну для них та має гарантії клірингового члена тієї ж біржі. Відповідальність за забезпечення виконання контрактів, укладених такою фірмою, повинен брати на себе кліринговий член тієї ж біржі, і такі контракти повинні враховуватись в обчисленні необхідного загального капіталу клірингового члена, оскільки позиції місцевої фірми повністю відокремлені від позицій клірингового члена.

21. дельта означає очікувану зміну в опціонній ціні як пропорція малої зміни в ціні зобов'язання, на якому грунтується опціон;

22. Для цілей параграфа 4 Додатка I зобов'язання за терміновими угодами при грі на підвищення означає зобов'язання, у якому установа встановила відсоткову ставку, яку вона отримає в певний час у майбутньому, а зобов'язання за терміновими угодами при грі на пониження означає зобов'язання, у якому вона встановила відсоткову ставку, яку вона виплатить у певний час у майбутньому;

23. власні фонди означають власні фонди згідно з визначенням Директиви 89/299/ЄЕС. Це визначення, однак, може бути змінене за обставин, описаних у Додатку V;

24. початковий капітал означає пункти 1 та 2 Статті 2 (1) Директиви 89/299/ЄЕС;

25. вихідні власні фонди означають суму пунктів 1, 2 та 4 мінус сума пунктів 9, 10 та 11 Статті 2 (1) Директиви 89/299/ЄЕС;

26. капітал означає власні фонди;

27. змінена тривалість обчислюється на підставі формул, встановлених у параграфі 26 Додатка I.

1. Інвестиційні фірми, які володіють грошима та/або цінними паперами клієнта і які пропонують одну чи більше послуг з наведених нижче, мають початковий капітал 125000 ЕКЮ:

- отримання і передача доручень інвесторів для фінансових зобов'язань;

- виконання доручень інвесторів про фінансові зобов'язання;

- управління окремими портфелями інвестицій в фінансових зобов'язаннях, за умови що вони не займаються будь-якими фінансовими зобов'язаннями за свій рахунок або підписують випуски фінансових зобов'язань на підставі твердих зобов'язань.

Володіння позиціями у фінансових зобов'язаннях поза портфелем цінних паперів з метою вкладення власних фондів не вважається діяльністю для цілей, сформульованих в першому параграфі, або для цілей параграфа 2.

Проте компетентні органи можуть дозволити інвестиційній фірмі, яка виконує накази інвестора для фінансових зобов'язань, володіти такими зобов'язаннями за свій рахунок, якщо:

- такі позиції виникають тільки внаслідок неспроможності фірми точно відповідати наказам інвестора,

- сукупна ринкова вартість підлягає 15-відсотковій стелі початкового капіталу фірми,

- такі позиції є за характером випадковими і тимчасовими і суворо обмежені часом, потрібним для здійснення відповідної операції.

2. Держави-члени можуть скорочувати розмір, про який говориться в параграфі 1 до 50000 ЕКЮ, якщо фірма не має дозволу на володіння грошима або цінними паперами клієнта, діяти за свій рахунок або підписувати випуски на основі твердого зобов'язання.

3. Всі інші інвестиційні фірми мають початковий капітал 730000 ЕКЮ.

4. Фірми, про які йдеться в другому і третьому підпунктах Статті 2 (2), мають початковий капітал 50000, оскільки вони користуються свободою заснування або надають послуги за Статтями 14 або 15 Директиви 93/22/ЄЕС.

5. Незалежно від викладеного в параграфах 1 - 4 Держави-члени можуть надалі видавати дозволи існуючим інвестиційним фірмам і фірмам, які охоплюються параграфом 4, до того як буде застосовуватися ця Директива, якщо власні фонди фірм менші за рівні початкового капіталу, визначені для них у параграфах 1 - 4. Власні фонди таких фірм не опускаються нижче за вищі довідкові рівні, обчислені після дати сповіщення про цю Директиву. Цим довідковим рівнем є пересічний щоденний рівень власних фондів, обчислений за шестимісячний період, що передує даті обчислення. Він обчислюється що шість місяців стосовно попереднього відповідного періоду.

6. Якщо контроль за фірмою, яка відповідає параграфу 5, здійснюється іншою фізичною або юридичною особою, ніж особа, яка контролювала її раніше, власні фонди тієї фірми повинні досягати принаймні рівня, визначеного для неї в параграфах 1 - 4, за винятком таких ситуацій:

(i) В разі першої передачі в спадщину після застосування цієї Директиви за умови схвалення компетентними органами не більше як на 10 років після такої передачі;

(ii) В разі зміни в складі товариства, якщо принаймні один з партнерів на дату застосування цієї Директиви залишається у товаристві, не більше як на 10 років після дати застосування цієї Директиви.

7. Проте за певних специфічних обставин і за згоди компетентних органів у разі злиття двох або більше інвестиційних фірм та/або фірм, охоплених параграфом 4, власні фонди фірми, що утворилася внаслідок злиття, можуть не досягати рівня, визначеного в параграфах 1 - 4. Проте протягом будь-якого періоду, коли рівні, визначені в параграфах 1 - 4, не досягаються, власні фонди нової фірми не можуть опускатися нижче сукупних власних фондів злитих фірм під час злиття.

8. Власні фонди інвестиційних фірм та фірм, охоплених параграфом 4, не можуть опускатися нижче за рівень, визначений у параграфах 1 - 5 та 7. Проте, якщо таке трапляється, компетентні органи можуть, якщо обставини це виправдовують, дозволяти таким фірмам обмежений період, у який вони виправляють свою ситуацію або припиняють свою діяльність.

1. Компетентні органи вимагають від установ надання власних фондів, які завжди є більші або дорівнюють сумі:

(i) вимог щодо капіталу, обчислених згідно з Додатками I, II та VI і, якщо це доречно, Додатком VIII, для їх операцій за портфелем цінних паперів;

(ii) вимог щодо капіталу, обчислених згідно з Додатками III та VII і, якщо це доречно, Додатком VIII, для всіх видів їх діяльності;

(iii) вимог щодо капіталу, встановлених у Директиві 89/647/ЄЕС для всіх видів їх діяльності, виключаючи як операції за портфелем цінних паперів та неліквідні активи, якщо вони відраховані з їх власних фондів за параграфом 2 (d) Додатка V;

(iv) вимог щодо капіталу, встановлених у параграфі 2.

Незалежно від розміру вимог щодо капіталу, згаданих у (1) - (4), вимога щодо власних фондів для інвестиційних фірм ніколи не є меншою за суму, приписану в Додатку IV.

2. Компетентні органи вимагають від установ покриття ризиків, що виникають у зв'язку з діяльністю, яка є поза сферою дії як цієї Директиви, так і Директиви 89/647/ЄЕС, і вважаються подібними до ризиків, що охоплюються цими Директивами, адекватними власними фондами.

3. Якщо власні фонди у володінні установи опускаються нижче за суму вимог щодо власних фондів, встановлених у параграфі 1, компетентні органи забезпечують вжиття установою, про яку йдеться, відповідних заходів для виправлення її становища якомога швидше.

4. Компетентні органи вимагають від установ встановлення систем моніторингу і контролю ризику, пов'язаного з відсотковою ставкою, у всіх видах їх діяльності, і такі системи підлягають нагляду з боку компетентних органів.

5. Від установ вимагається дотримання вимог компетентних органів щодо застосування систем, які можуть обчислювати їхні фінансові зобов'язання з прийнятною акуратністю в будь-який час.

6. Незалежно від змісту параграфа 1 компетентні органи можуть дозволяти установам обчислювати необхідний капітал для своєї діяльності за портфелем цінних паперів згідно з Директивою 89/647/ЄЕС замість Додатків I та II до цієї Директиви, за умови що:

(i) діяльність за портфелем цінних паперів таких установ, як правило, не перевищує 5% їх загальної діяльності;

(ii) сума їх зобов'язань за портфелем цінних паперів, як правило, не перевищує 15 мільйонів ЕКЮ та

(iii) діяльність за портфелем цінних паперів таких установ ніколи не перевищує 6% їх загальної діяльності та сума їх зобов'язань за портфелем цінних паперів ніколи не перевищує 20 мільйонів ЕКЮ.

7. Для обчислення співвідношення, яке діяльність за портфелем цінних паперів має до загальної діяльності згідно з параграфом 6 (i) та (iii), компетентні органи можуть користуватися або розміром комбінованої балансової та позабалансової діяльності, або балансом прибутку і витрат, або власними фондами установ, про які йдеться, або комбінацією тих вимірювань. Коли оцінюється розмір балансової і позабалансової діяльності, боргові зобов'язання оцінюються за їх ринковими цінами або основною вартістю, звичайні акції за їх ринковими цінами та похідні згідно з номіналом або ринковою вартістю зобов'язань, на яких вони грунтуються. Зобов'язання за терміновими угодами при грі на підвищення та пониження сумуються незалежно від їх знаків.

8. Якщо трапляється так, що установа довше, ніж на короткий період, перевищує або одну або обидві межі, встановлені в параграфі 6 (i) та (ii), або одну або обидві межі, встановлені в параграфі 6 (iii), вимагається виконання вимог, встановлених у Статті 4 (1) (i), замість вимог Директиви 89/647/ЄЕС стосовно її діяльності за портфелем цінних паперів і повідомлення компетентного органу.

1. Установи здійснюють моніторинг і контроль своїх великих кредитних позицій згідно з Директивою 92/121/ЄЕС.

2. Незалежно від положень параграфа 1, ті установи, що обчислюють вимоги щодо капіталу для своєї діяльності за портфелем цінних паперів згідно з Додатками I та II і, коли це доцільно, Додатком VIII, здійснюють моніторинг і контроль своїх великих виплат згідно з Директивою 92/121/ЄЕС зі змінами, викладеними в Додатку VI до цієї Директиви.

1. Установи котирують за ринком свої портфелі цінних паперів на щоденній основі, якщо вони не підлягають Статті 4 (6).

2. За відсутності наявних ринкових цін, наприклад, в разі діяльності з новими випусками на первинних ринках, компетентні органи можуть відкидати вимогу, встановлену в параграфі 1, і вимагати від установ користування альтернативними методами оцінки, за умови що ці методи є достатньо розсудливі і були схвалені компетентними органами.

1. Вимоги щодо капіталу, встановлені в Статтях 4 та 5 для установ, які не є ні материнськими підприємствами, ні дочірніми підприємствами таких підприємств, застосовуються поодинці.

2. Вимоги, встановлені в Статтях 4 та 5 для:

- будь-якої установи, яка має кредитну установу в межах розуміння Директиви 92/30/ЄЕС, інвестиційну фірму або іншу фінансову установу як дочірнє підприємство або яка має участь у такій одиниці, та

- будь-якої установи, материнське підприємство якого є фінансовою холдинговою компанією, застосовуються на консолідованій основі згідно з методами, викладеними в вищезазначеній Директиві і параграфі 7 - 14 цієї Статті.

3. Коли група, охоплена параграфом 2, не включає кредитну установу, застосовується Директива 92/30/ЄЕС з такими поправками:

- фінансова холдингова компанія означає фінансову компанію, дочірні підприємства якої є або виключно або переважно інвестиційними фірмами або іншими фінансовими установами, принаймні одна з яких є інвестиційною фірмою,

- холдингова компанія з змішаними видами діяльності означає інше материнське підприємство, ніж фінансова холдингова компанія або інвестиційна фірма, дочірні підприємства якої включають принаймні одну інвестиційну фірму,

- компетентні органи означають національні органи, які уповноважені законом або регулятивним положенням на нагляд за інвестиційними фірмами,

- будь-яке посилання на кредитні установи замінюється на посилання на інвестиційні фірми,

- другий підпараграф Статті 3 (5) Директиви 92/30/ЄЕС не застосовується,

- у статтях 4 (1) та (2) та 7 (5) Директиви 92/30/ЄЕС будь-яке посилання на Директиву 77/780/ЄЕС замінюється на посилання на Раду і Комісію,

- перше речення Статті 7 (4) Директиви 92/30/ЄЕС замінюється таким:

"якщо інвестиційна фірма, фінансова холдингова компанія або холдингова компанія змішаних видів діяльності контролює одне чи більше дочірніх підприємств, що є страховими компаніями, компетентні органи і органи, яким доручено державне завдання нагляду за страховими підприємствами, тісно співпрацюють".

4. Компетентні органи, від яких вимагається або яким доручено здійснення нагляду за групами, охопленими параграфом 3 на консолідованій основі, можуть у залежності від подальшої координації нагляду за такими групами на консолідованій основі і, коли обставини це виправдовують, відходити від того зобов'язання, за умови що кожна інвестиційна фірма у такій групі:

(i) користується визначенням власних фондів, даним у параграфі 9 Додатка V;

(ii) відповідає вимогам, встановленим у Статтях 4 та 5 на основі відособлення;

(iii) встановлює системи для моніторингу і контролю джерел капіталу і фінансування всіх інших фінансових установ всередині групи.

5. Компетентні органи вимагають від інвестиційних фірм у групі, якій було надано виключення, передбачене в параграфі 4, повідомляти їх про такі ризики, включаючи пов'язані зі складом і джерелами їх капіталу і фінансування, які можуть підірвати їх фінансові позиції. Якщо компетентні органи пізніше вважатимуть, що фінансові позиції тих інвестиційних фірм недостатньо захищені, вони вимагатимуть від них вжиття заходів, включаючи за потреби обмежень на передачу капіталу від таких фірм одиницям групи.

6. Якщо компетентні органи відмовляються від зобов'язання нагляду на консолідованій основі, передбаченого в параграфі 4, вони вживають інших відповідних заходів для моніторингу ризиків, а саме великих виплат цілої групи, включаючи будь-які підприємства, не розташовані в Державі-члені.

7. Держави-члени можуть відмовлятися від застосування вимог, встановлених у Статтях 4 та 5 на індивідуальній або субконсолідованій основі до установи, яка, як материнське підприємство, підлягає нагляду на консолідованій основі, і до будь-якого дочірнього підприємства такої установи, яке підлягає отриманню від них дозволу і нагляду та включене в нагляд на консолідованій основі за установою, яка є його материнським підприємством.

Таке само право відмови надається, коли материнське підприємство є фінансовою холдинговою компанією, яка має свій головний офіс у тій же Державі-члені, як і установа, за умови що вона підлягає такому ж наглядові, як і нагляд, здійснюваний за кредитними установами або інвестиційними фірмами, та зокрема вимогам, встановленим у Статтях 4 та 5.

В обох випадках, якщо здійснюється право відмови, мають вживатися заходи для забезпечення задовільного розміщення власних фондів в межах групи.

8. Якщо установа, материнське підприємство якого отримало дозвіл і розташоване в іншій Державі-члені, компетентні органи, які надали той дозвіл, застосовують правила, викладені в Статтях 4 та 5, до тієї установи на індивідуальній або, коли це доцільно, на підконсолідованій основі.

9. Незважаючи на параграф 8, компетентні органи, відповідальні за видачу дозволу дочірній компанії материнського підприємства, яке є установою, можуть за двосторонньою угодою делегувати свою відповідальність щодо нагляду за адекватністю капіталу і великими виплатами дочірньої компанії компетентним органам, які видали дозвіл і наглядають за материнським підприємством. Комісія повинна бути поінформована про існування і зміст таких угод. Вона передає таку інформацію компетентним органам інших Держав-членів та банківському дорадчому комітетові та Раді за винятком того, коли йдеться про групи, охоплені параграфом 3.

10. Якщо права відмови, передбачені в параграфах 7 та 9, не здійснюються, компетентні органи можуть для цілей обчислення вимог необхідного капіталу, викладених у Додатках I та VIII, і великих кредитів клієнтам, викладених у Додатку VI, на консолідованій основі, дозволяти компенсувати позиції в портфелі цінних паперів однієї установи позиціями в портфелі цінних паперів іншої установи згідно з правилами, викладеними в Додатках I, VI та VIII.

Крім того, вони можуть дозволяти позиціями в іноземній валюті в одній установі компенсувати позиції в іноземній валюті в іншій установі згідно з правилами, викладеними в Додатку III та або Додатку VIII. Вони також можуть дозволяти зобов'язаннями у товарах в одній установі компенсувати зобов'язання у товарах в іншій установі згідно з правилами, викладеними в Додатку III та або Додатку VIII.

11. Компетентні органи також можуть дозволяти компенсацію зобов'язань за портфелем цінних паперів та в товарах і в іноземній валюті підприємств, розташованих у третіх країнах за одночасного виконання таких умов:

(i) ті підприємства отримали дозвіл у третій країні і або відповідають визначенню кредитної установи, даному в першому підпункті Статті 1 Директиви 77/780/ЄЕС, або є визнаними інвестиційними фірмами третьої країни;

(ii) такі підприємства відповідають на відособленій основі правилам адекватності капіталу, еквівалентним тим, що встановлені в цій Директиві;

(iii) у країнах, про які йдеться, немає регулятивних норм, які могли б значно вплинути на переведення фондів всередині групи.

12. Компетентні органи також можуть дозволяти компенсацію, передбачену в параграфі 10, між установами всередині групи, які отримали дозвіл у Державі-члені, про яку йдеться, за умови що:

(i) всередині групи існує задовільне розміщення капіталу;

(ii) регулятивні, правові або контрактні основи, на яких діють установи, є такими, що гарантують спільну фінансову підтримку всередині групи.

13. Крім того, компетентні органи можуть дозволяти компенсацію, передбачену в параграфі 10, між установами всередині групи, які виконують умови, встановлені в параграфі 12, і установою, включеною до тієї ж групи, яка отримала дозвіл в іншій Державі-члені, за умови що та установа зобов'язана виконувати вимоги щодо капіталу, встановлені в Статтях 4 та 5 на відособленій основі.

14. При обчисленні власних фондів на консолідованій основі застосовується Директива 89/299/ЄЕС.

15. Компетентні органи, відповідальні за здійснення нагляду на консолідованій основі, можуть визнавати дійсність конкретних визначень власних фондів, які застосовуються до установ, про які йдеться в Додатку V, при обчисленні їх консолідованих власних фондів.

1. Держави-члени вимагають, аби інвестиційні фірми і кредитні установи надавали компетентним органам своїх Держав-членів всю інформацію, необхідну для оцінки дотримання ними правил, прийнятих у відповідності до цієї Директиви. Держави-члени також забезпечують, аби механізми внутрішнього контролю тих установ і бухгалтерські процедури дозволяли перевірку дотримання ними таких правил в будь-який час.

2. Інвестиційні фірми зобов'язані звітувати компетентним органам у визначеній останніми формі принаймні раз на місяць в разі фірм, охоплених Статтею 3 (3), і принаймні раз на шість місяців у разі фірм, охоплених Статтею 3 (2).

3. Незважаючи на параграф 2, інвестиційні фірми, охоплені Статтею 3 (1) та (3), мають надавати інформацію на консолідованій і субконсолідованій основі тільки раз на шість місяців.

4. Кредитні установи зобов'язані звітувати в визначений компетентними органами спосіб так часто, як вони зобов'язані звітувати за Директивою 98/647/ЄЕС.

5. Вилучено.

5. Компетентні органи зобов'язують установи доповідати їм негайно про будь-який випадок, у якому їх партнери за угодами про повторну купівлю і зворотну повторну купівлю або операціями з передачі та отримання в позику цінних паперів і товарів не виконують своїх зобов'язань. Комісія доповідає Раді про такі випадки та їх наслідки для розгляду таких угод і операцій у цій Директиві не більше як три роки після дати, згаданої в Статті 12. Такі доповіді також описують спосіб, у який ті установи виконують ті з умов (i) - (v) у Статті 2 (6) (b), які застосовуються до них, зокрема, умова (v). Крім того, вона надає деталі будь-яких змін у відносному обсязі традиційної передачі в позику та їх передачі в позику через угоди зворотної повторної купівлі і операції з позичання цінних паперів або товарів. Якщо Комісія робить висновок на підставі цієї доповіді та іншої інформації, що потрібні подальші гарантії для запобігання зловживанню, вона робить відповідні пропозиції.

1. Держави-члени призначають органи, які виконують обов'язки, передбачені в цій Директиві. Вони інформують про це Комісію, зазначаючи будь-який розподіл обов'язків.

2. Органи, зазначені в параграфі 1, повинні бути публічними органами або органами, визнаними офіційно національним законодавством або публічною владою як діюча наглядова система в відповідній Державі-члені.

3. Відповідним органам повинні надаватися всі повноваження, необхідні для виконання їх завдань і, зокрема, завдання нагляду за формуванням книг реєстрації цінних паперів.

4. Компетентні органи різних Держав-членів тісно співпрацюють при виконанні своїх обов'язків, передбачених у цій Директиві, зокрема, коли інвестиційні послуги надаються на підставі послуг або через встановлення заснування філій в одній або більше Держав-членів. На вимогу вони надають одне одному всю інформацію, яка може сприяти наглядові за адекватністю капіталу інвестиційних фірм і кредитних установ, зокрема, перевірці дотримання ними правил, встановлених у цій Директиві. Будь-який обмін інформацією між компетентними органами, який передбачається в цій Директиві стосовно інвестиційних фірм, підлягає обов'язку професійної таємниці, встановленому в Статті 25 Директиви 93/22/ЄЕС і щодо кредитних установ обов'язку, встановленому в Статті 12 Директиви 77/780/ЄЕС зі змінами за Директивою 89/646/ЄЕС.

До прийняття подальшої Директиви, якою встановлюватимуться положення для пристосування цієї Директиви до технічного прогресу в нижчевизначених сферах, Рада, діючи кваліфікованою більшістю, на пропозицію від Комісії у відповідності до Рішення 87/373/ЄЕС приймає такі адаптації, які можуть бути необхідними:

- з'ясування визначень у Статті 2 для забезпечення однакового застосування цієї Директиви у всьому Співтоваристві;

- з'ясування визначень у Статті 2 для урахування розвитку на фінансових ринках,

- зміна розмірів початкового капіталу, приписаних у Статті 3, і розміру, про який говориться в Статті 4 (6), для урахування розвитку в економічній і монетарній сфері,

- узгодження термінології і окреслення визначень у відповідності до наступних актів про установи і пов'язані з ними питання.

1. Держави-члени можуть видавати дозволи інвестиційним фірмам, що підпадають під статтю 30 (1) Директиви 93/22/ЄЕС, власні фонди яких на день застосування цієї Директиви нижчі за рівень, визначений у статті 3 (1) - (3) цієї Директиви. Проте згідно з цим власні фонди таких інвестиційних фірм повинні виконувати умови, встановлені в Статті 3 (5) - (8) цієї Директиви.

2. Незважаючи на параграф 14 Додатка I, Держави-члени можуть встановлювати вимогу конкретного ризику для будь-яких облігацій з призначеною оцінкою 10% згідно зі Статтею 11 (2) Директиви 89/647/ЄЕС, яка дорівнює половині вимоги конкретного ризику для кваліфікаційної позиції з тим самим залишковим терміном виплати, як така облігація.

До 31 грудня 2006 року Держави-члени можуть дозволяти своїм установам використовувати мінімальні ставки, викладені в нижченаведеній таблиці замість зазначених у параграфах 13, 14, 17, та 18 Додатка VII, за умови що установи, на думку їх компетентних органів:

(i) проводять значні операції з товарами,

(ii) мають різноманітний портфель товарів,

(iii) не знаходяться ще в змозі користуватися внутрішніми зразками для цілей обчислення вимог щодо необхідного капіталу на товарний ризик згідно з Додатком VIII.

Держави-члени інформують Комісію про застосування цієї Статті.

1. Держави-члени вводять у дію закони, регулятивні і адміністративні положення, необхідні для них, аби дотримуватися цієї Директиви до дати, встановленої в другому параграфі Статті 31 Директиви 93/22/ЄЕС. По тому вони інформують про це Комісію.

Коли Держави-члени приймуть ці положення, вони повинні включити посилання на цю Директиву або додати таке посилання з приводу їх офіційної публікації. Спосіб, у який такі посилання мають бути зроблені, встановлюватиметься Державами-членами.

2. Держави-члени повідомляють Комісії основні положення національного законодавства, які вони приймають у сфері, охопленій цією Директивою.

Комісія якомога скоріше подасть Раді пропозиції стосовно вимог щодо капіталу у відношенні торгівлі товарами, товарних похідних і одиниць підприємств колективного інвестування.

Рада приймає рішення щодо пропозицій Комісії не пізніше як за шість місяців до дати застосування Директиви.

Протягом трьох років від дати, про яку йдеться в Статті 12, діючи на пропозицію Комісії, Рада перевіряє і, якщо необхідно, переглядає цю Директиву в світлі досвіду, набутого в її застосуванні, враховуючи ринкову інновацію і, зокрема, розвиток на міжнародних форумах регулятивних органів.

Ця Директива адресується Державам-членам.

Вчинено в Брюсселі, 15 березня 1993 року.

1. Перевищення зобов'язань установи за терміновими угодами при грі на підвищення (пониження) над її зобов'язаннями за терміновими угодами при грі на пониження (підвищення) у тому самому випуску звичайних акцій, боргових і конвертованих зобов'язань та ідентичних фінансових ф'ючерсів, опціонів, гарантій і покритих варрантів є її чистою позицією в кожному з цих різних зобов'язань. При обчисленні чистої позиції компетентні органи дозволяють розглядати позиції в похідних зобов'язаннях, згідно з встановленим у параграфах 4 - 7, як позиції в основному (або уявному) цінному папері або цінних паперах. Активи установ у їх власних боргових зобов'язаннях ігноруються при обчисленні специфічного ризику за параграфом 14.

2. Обчислення чистої позиції не дозволяється між конвертованою і компенсаційною позицією в зобов'язанні, на якому вона грунтується, якщо компетентні органи не приймають підхід, за якого враховується ймовірність конвертації конкретного конвертованого зобов'язання, або не ставлять вимогу необхідного капіталу для покриття будь-яких втрат внаслідок конвертації.

3. Всі чисті позиції незалежно від їх знаків повинні бути конвертовані на щоденній основі у валюту, в якій установа звітує компетентним органам, за переважним дійсним касовим курсом обміну перед їх додаванням.

4. Ф'ючерси за відсотковою ставкою, термінові угоди за курсом відсоткової ставки (FRA) і термінові зобов'язання щодо продажу або купівлі боргових зобов'язань розглядаються як комбінації зобов'язань за терміновими угодами при грі на підвищення та пониження. Таким чином, ф'ючерсні позиції за довготерміновими відсотковими ставками розглядаються як комбінація позики з терміном зобов'язання в день поставки ф'ючерсного контракту і володіння активом з датою терміну, яка дорівнює даті зобов'язання або уявної позиції, на якій грунтується відповідний ф'ючерсний контракт.

Аналогічним чином, продана термінова угода за курсом відсоткової ставки розглядається як зобов'язання за терміновою ставкою при грі на підвищення з датою терміну зобов'язання, яка дорівнює даті розрахунку плюс період контракту, і зобов'язання за терміновою ставкою при грі на пониження з терміном виконання, який дорівнює даті погашення. Позика і володіння активами включаються в колонку центрального уряду в Таблиці 1 у параграфі 14 для обчислення необхідного капіталу у відношенні конкретного ризику для ф'ючерсів за терміновою ставкою і термінових угод за курсом відсоткової ставки (FRA). Зобов'язання термінової купівлі боргового зобов'язання розглядається як комбінація позики з терміном погашення в дату поставки і (дійсної) позиції за терміновою угодою при грі на підвищення у самому борговому зобов'язанні. Отримання позики включається в колонку центрального уряду в Таблиці 1 для цілей конкретного ризику, а боргове зобов'язання у будь-якій колонці, що є придатною для цього, у тій самій таблиці.

Компетентні органи можуть дозволяти, щоб вимога щодо капіталу для укладеного на біржі ф'ючерса дорівнювала маржі, яка вимагається біржею, якщо вони повністю переконані в тому, що вони надають точне вимірювання ризику, пов'язаного з ф'ючерсом, і що він дорівнює принаймні вимозі необхідного капіталу для ф'ючерса, яка є результатом обчислення з використанням методу, викладеного в решті цього Додатка, або з застосуванням методу внутрішніх моделей, описаного в Додатку VIII. До 31 грудня 2006 року компетентні органи також можуть дозволяти, щоб необхідний капітал для позабіржових контрактів про похідні типу, зазначеного в цьому параграфі, оплаченого визнаною ними розрахунковою палатою, дорівнював маржі, що вимагається розрахунковою палатою, якщо вони повністю переконані, що вона надає точне вимірювання ризику, пов'язаного з контрактом про похідні і що вона принаймні дорівнює необхідному капіталу для відповідного контракту, який є результатом обчислення з використанням методу, викладеного в решті цього Додатка, або з застосуванням методу внутрішніх моделей, описаного в Додатку VIII.

5. Опціони на відсоткових ставках, боргових зобов'язаннях, звичайних акціях, індексах звичайних акцій, фінансових ф'ючерсах, обмінах і іноземній валюті розглядаються, наче вони є позиціями, рівними за вартістю розміру зобов'язання, на якому вони грунтуються і якого стосується опціон, помноженому на його коефіцієнт дельта для цілей цього Додатка. Останні позиції можуть бути компенсовані у відношенні до будь-яких компенсаційних позицій в ідентичних цінних паперах або похідних, на яких вони грунтуються. Використаним коефіцієнтом дельта є коефіцієнт дельта відповідної біржі, коефіцієнт дельта, обчислений компетентними органами, або, якщо такого немає, або для позабіржових опціонів, обчислений самою установою за умови переконаності компетентних органів, що використана установами модель є придатною.

Проте компетентні органи також можуть приписувати, аби установи обчислювали свої коефіцієнти дельта з використанням визначеної компетентними органами методики.

Компетентні органи вимагають, аби, крім ризику коефіцієнта дельта, були покриті інші ризики, пов'язані з опціонами. Компетентні органи можуть дозволяти, щоб вимога необхідного капіталу для проданого укладеного на біржі опціона дорівнювала маржі, яка вимагається біржею, якщо вони повністю переконані, що вона забезпечує точне вимірювання ризику, пов'язаного з опціоном, і що він принаймні дорівнює необхідному капіталу у відношенні до опціона, що випливає з обчислення, зробленого з використанням методу, викладеного в решті цього Додатка, або з застосуванням методу внутрішніх моделей, описаного в Додатку VIII. До 31 грудня 2006 року компетентні органи також можуть дозволяти, аби необхідний капітал для позабіржового опціона, оплаченого розрахунковою палатою, дорівнював маржі, яка вимагається розрахунковою палатою, якщо вони повністю переконані, що вона забезпечує точне вимірювання ризику, пов'язаного з опціоном, і що він принаймні дорівнює необхідному капіталу для позабіржового опціона, одержаного з обчислення, який здійснено з використанням методу, викладеного в решті цього Додатка, або з застосуванням методу внутрішніх моделей, описаного в Додатку VIII. Крім того, вони можуть дозволяти, аби необхідний капітал для придбаного укладеного на біржі опціона або позабіржового опціона був таким самим, що й для зобов'язання, на якому він грунтується, за обмеження, що вимога капіталу, яка з цього випливає, не перевищує ринкову вартість опціона. Вимога за проданий позабіржовий опціон ставиться у відношення до зобов'язання, на якому він грунтується.

6. Варранти, які стосуються боргових зобов'язань і звичайних акцій, розглядаються в такий самий спосіб, як і опціони за параграфом 5.

7. Обмінні свопи розглядаються для цілей ризику, пов'язаного з відсотковою ставкою, на тій же основі, як балансові зобов'язання. Так, обмінний своп за відсотковою ставкою, за яким установа одержує відсоток за плаваючою ставкою і виплачує відсоток за фіксованою ставкою, розглядається як еквівалентний позиції за терміновою угодою при грі на підвищення у зобов'язанні з терміном, еквівалентним періоду до наступної фіксації відсотка, і позиції за терміновою угодою при грі на пониження у зобов'язанні з фіксованою ставкою з таким самим терміном, як і самий обмінний своп.

8. Проте установи, які щоденно котирують свої позиції за ринком і управляють ризиком відсоткової ставки на похідні зобов'язання, охоплені у параграфах 4 - 7, на основі дисконтованого руху ліквідності, можуть використовувати моделі чутливості для обчислення згаданих вище позицій, а також можуть використовувати їх для будь-якої облігації, яка амортизується протягом залишкового строку, замість остаточного погашення основної суми боргу. Цими моделями повинні створюватись позиції, які мають таку ж чутливість до змін відсоткової ставки, як і рух ліквідності, на якому вони грунтуються. Ця чутливість має оцінюватись стосовно незалежних рухів у зразкових ставках на кривій доходу з принаймні одним пунктом чутливості в кожному з діапазонів строків, викладених у Таблиці 2 параграфа 18. Позиції включаються в обчислення необхідного капіталу згідно з положеннями, встановленими в параграфах 15 - 30.

9. Установи, які не використовують моделі за параграфом 8, можуть замість цього за схвалення компетентними органами розглядати як повністю компенсуючу будь-яку позицію в похідних зобов'язаннях, охоплених у параграфах 4 - 7, які принаймні відповідають таким умовам:

(i) позиції мають таку ж вартість і деноміновані в тій же валюті;

(ii) відсоткова ставка (для позиції з плаваючою ставкою) або купон (для позицій з фіксованою ставкою) докладно відповідають одне одному;

(iii) наступна дата фіксації відсотка або для позицій фіксованих купонів залишковий термін співвідносяться з такими межами

- менше одного місяця: той же день,

- від одного місяця до одного року: протягом семи днів,

- понад один рік: протягом 30 днів.

10. Особа, яка передає цінні папери або гарантовані права, що стосуються права на цінні папери в угоді про повторну купівлю, і кредитор цінних паперів при кредитуванні цінними паперами включають ці цінні папери в обчислення необхідного капіталу згідно з цим Додатком, за умови що такі цінні папери відповідають критеріям, викладеним у Статті 2 (6) (a).

11. Позиції, похідні від участі в підприємствах колективного інвестування, підлягають вимогам необхідного капіталу Директиви 89/647/ЄЕС, а не вимогам щодо ризику позицій згідно з цим Додатком.

12. Ризик позицій для реалізованих через біржу боргового зобов'язання або звичайної акції (або похідних від них зобов'язань) розділяється на дві компоненти для обчислення необхідного для нього капіталу. Першим є його компонент специфічного ризику - це ризик зміни ціни в зобов'язанні, про яке йдеться, внаслідок факторів, що стосуються його емітента або в разі похідного - емітента зобов'язання, на якому воно грунтується. Другим компонентом охоплюється загальний ризик - це ризик зміни ціни в зобов'язанні внаслідок (у разі біржового боргового зобов'язання або похідного боргового зобов'язання) зміни в рівні відсоткових ставок або (в разі звичайної акції або похідної акції) загального зсуву на ринку акцій, які не пов'язані з будь-якими специфічними атрибутами окремих цінних паперів.