Статус Протоколу див.

Держави - члени Ради Європи, які підписали цей Протокол,

беручи до уваги Декларацію Комітету Міністрів Ради Європи від 12 вересня 2001 року та його Рішення від 21 вересня 2001 року про боротьбу з міжнародним тероризмом, а також Вільнюську декларацію про регіональне співробітництво та зміцнення демократичної стабільності в Більшій Європі, прийняту Комітетом Міністрів на його 110-й сесії у Вільнюсі 3 травня 2002 року;

беручи до уваги Рекомендацію Парламентської Асамблеї Ради Європи 1550 (2002) стосовно боротьби з тероризмом та поваги до прав людини;

беручи до уваги Резолюцію Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй A/RES/51/210 про заходи стосовно ліквідації міжнародного тероризму та додану Декларацію, що доповнює Декларацію про заходи стосовно ліквідації міжнародного тероризму, прийняту 1994 року, її Резолюцію A/RES/49/60 про заходи стосовно ліквідації міжнародного тероризму та додану до неї Декларацію про заходи стосовно ліквідації міжнародного тероризму;

бажаючи посилити боротьбу з міжнародним тероризмом і водночас поважати права людини, а також беручи до уваги Посібник з прав людини та боротьби з тероризмом, прийнятий Комітетом Міністрів Ради Європи 11 липня 2002 року;

уважаючи із цією метою, що було б доцільно внести зміни до Європейської конвенції про боротьбу з тероризмом (ETS N 90), відкритої для підписання в Страсбурзі 27 січня 1977 року (далі - Конвенція);

уважаючи, що було б доцільно оновити перелік міжнародних конвенцій у статті 1 Конвенції та передбачити спрощену процедуру його подальшого оновлення в разі потреби;

уважаючи, що було б доцільно посилити подальші заходи з реалізації Конвенції;

уважаючи, що було б доцільно переглянути режим застереження;

уважаючи, що було б доцільно відкрити Конвенцію для підписання всіма заінтересованими державами;

домовилися про таке:

1. Вступний пункт до статті 1 Конвенції стає пунктом 1 цієї статті. У підпункті "b" цього пункту слово "підписаній" замінюється словом "укладеній", а підпункти "c", "d", "e" та "f" цього пункту замінюються такими підпунктами:

"c) злочин, що підпадає під дію Конвенції про запобігання та покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів, прийнятої в Нью-Йорку 14 грудня 1973 року;

d) злочин, що підпадає під дію Міжнародної конвенції про боротьбу із захопленням заручників, прийнятої в Нью-Йорку 17 грудня 1979 року;

e) злочин, що підпадає під дію Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу, прийнятої у Відні 3 березня 1980 року;

f) злочин, що підпадає під дію Протоколу про боротьбу з незаконними актами насильства в аеропортах, що обслуговують міжнародну цивільну авіацію, учиненого в Монреалі 24 лютого 1988 року;".

2. До пункту 1 статті 1 Конвенції додаються такі чотири підпункти:

"g) злочин, що підпадає під дію Конвенції про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства, учиненої в Римі 10 березня 1988 року;

h) злочин, що підпадає під дію Протоколу про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки стаціонарних платформ, розташованих на континентальному шельфі, учиненого в Римі 10 березня 1988 року;

i) злочин, що підпадає під дію Міжнародної конвенції про боротьбу з бомбовим тероризмом, прийнятої в Нью-Йорку 15 грудня 1997 року;

j) злочин, що підпадає під дію Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму, прийнятої в Нью-Йорку 9 грудня 1999 року.".

3. До тексту статті 1 Конвенції додається такий пункт:

"2. В тій мірі, в якій зазначені злочини не підпадають під дію конвенцій, перелічених у пункті 1, те саме застосовується для цілей видачі правопорушників між Договірними Державами не лише до вчинення виконавцем таких злочинів, а й також до:

a) замаху на вчинення будь-якого із цих злочинів;

b) участі як спільника у вчиненні будь-якого із цих злочинів або в замаху на вчинення будь-якого з них;

c) організації вчинення або підбурювання інших до вчинення чи замаху на вчинення будь-якого із цих злочинів.".

До пункту 3 статті 2 Конвенції вносяться зміни, у результаті чого він має таку редакцію:

"3. Те саме застосовується до:

a) замаху на вчинення будь-якого із зазначених вище злочинів;

b) участі як спільника в будь-якому із зазначених вище злочинів або замаху на вчинення будь-якого такого злочину;

c) організації вчинення або підбурювання інших до вчинення чи замаху на вчинення будь-якого із зазначених вище злочинів.".

1. Текст статті 4 Конвенції стає пунктом 1 цієї статті, а в кінці цього пункту додається нове речення в такій редакції: "Договірні Держави зобов'язуються вважати такі злочини злочинами, що слугують підставою для видачі правопорушників, у кожному договорі про видачу правопорушників, укладеному між ними в подальшому.".

2. До тексту статті 4 Конвенції додається такий пункт:

"2. У випадках, коли Договірна Держава, яка обумовлює видачу правопорушників існуванням договору, отримує прохання про видачу правопорушника від іншої Договірної Держави, з якою вона не має договору про видачу правопорушників, запитувана Договірна Держава може на власний розсуд уважати цю Конвенцію правовою підставою для видачі правопорушників стосовно будь-якого зі злочинів, зазначених у статтях 1 або 2".

1. Текст статті 5 Конвенції стає пунктом 1 цієї статті.

2. До тексту статті 5 Конвенції додаються такі пункти:

"2. Ніщо в цій Конвенції не тлумачиться як таке, що зобов'язує запитувану державу видати правопорушника, якщо існує ризик, що особу, якої стосується прохання про видачу, може бути піддано катуванню.

3. Ніщо в цій Конвенції не тлумачиться як таке, що зобов'язує запитувану державу видати правопорушника, якщо існує ризик, що до особи, якої стосується прохання про видачу, буде застосовано покарання у вигляді смертної кари або у випадках, коли законодавство запитуваної держави не передбачає довічного ув'язнення, - засудження до довічного ув'язнення без можливості дострокового звільнення, за винятком випадків, коли згідно із застосовуваними договорами про видачу правопорушників запитувана держава зобов'язана видати правопорушника, якщо запитуюча держава надасть гарантію, яку запитувана держава вважатиме достатньою, що смертну кару не буде призначено, або, у разі її призначення, її не буде виконано, або що відповідній особі не буде призначено довічного ув'язнення без можливості дострокового звільнення.".

Після статті 8 Конвенції вводиться нова стаття в такій редакції:

Договірні Держави можуть укладати між собою двосторонні чи багатосторонні угоди з метою доповнення положень цієї Конвенції або сприяння застосуванню принципів, які вона містить.".

1. Стаття 9 Конвенції стає статтею 10.

2. До пункту 1 нової статті 10 вносяться зміни, у результаті чого він має таку редакцію:

"Європейський комітет з проблем злочинності (CDPC) відповідає за нагляд за застосуванням цієї Конвенції. Європейський комітет з проблем злочинності:

a) повинен бути поінформований про застосування Конвенції;

b) уносить пропозиції з метою сприяння застосуванню Конвенції або вдосконалення її застосування;

c) надає рекомендації Комітетові Міністрів стосовно пропозицій про внесення змін до Конвенції, а також висловлює свою думку стосовно будь-яких пропозицій про внесення змін до Конвенції, поданих на розгляд Договірною Державою згідно зі статтями 12 і 13;

d) на прохання Договірної Держави висловлює свою думку з будь-якого питання, що стосується застосування Конвенції;

e) уживає всіх необхідних заходів для сприяння дружньому врегулюванню будь-яких труднощів, які можуть виникнути у зв'язку з виконанням Конвенції;

f) надає рекомендації Комітетові Міністрів стосовно держав, які не є членами Ради Європи і яким слід запропонувати приєднатися до Конвенції згідно з пунктом 3 статті 14;

g) щороку подає до Комітету Міністрів Ради Європи звіт про заходи, ужиті на виконання цієї статті в ході застосування Конвенції.".

3. Пункт 2 нової статті 10 вилучається.

1. Стаття 10 Конвенції стає статтею 11.

2. У першому реченні пункту 1 нової статті 11 вислів "пункту 2 статті 9" замінюється висловом "підпункту "e" статті 10 або шляхом переговорів".

У другому реченні цього пункту слово "два" вилучається. Решта речень цього пункту вилучаються.

3. Пункт 2 нової статті 11 стає пунктом 6 цієї статті. Після другого речення додається речення "Якщо неможливо досягти більшості, то головуючий має вирішальний голос", а в останньому реченні вислів "Його рішення" замінюється висловом "Рішення арбітражу".

4. Текст нової статті 11 доповнюється такими пунктами:

"2. У випадку спорів, що стосуються сторін, які є державами - членами Ради Європи, якщо сторона не призначила свого арбітра на виконання пункту 1 цієї статті впродовж трьох місяців після подання прохання про арбітраж, арбітра призначає Голова Європейського суду з прав людини на прохання іншої сторони.

3. У випадку спорів, що стосуються будь-якої сторони, яка не є членом Ради Європи, якщо сторона не призначила свого арбітра на виконання пункту 1 цієї статті впродовж трьох місяців після подання прохання про арбітраж, арбітра призначає Голова Міжнародного суду на прохання іншої сторони.

4. У випадках, охоплених пунктами 2 і 3 цієї статті, якщо голова відповідного суду є громадянином однієї зі сторін у спорі, цей обов'язок виконує заступник голови суду або, якщо заступник голови є громадянином однієї зі сторін у спорі, найстарший суддя суду, який не є громадянином однієї зі сторін у спорі.

5. Процедури, зазначені у викладених вище пунктах 2 або 3 та 4, застосовуються, mutatis mutandis, якщо арбітри не дійшли згоди стосовно призначення головуючого згідно з пунктом 1 цієї статті.".

Після нової статті 11 вводиться нова стаття в такій редакції:

1. Зміни до цієї Конвенції можуть бути запропоновані будь-якою Договірною Державою або Комітетом Міністрів. Пропозиції про внесення змін Генеральний секретар Ради Європи повідомляє Договірним Державам.

2. Після проведення консультацій з Договірними Державами, які не є членами Ради Європи, та, якщо необхідно, з Європейським комітетом з проблем злочинності, Комітет Міністрів може прийняти зміну згідно з більшістю, передбаченою в пункті "d" статті 20 Статуту Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи подає Договірним Державам для прийняття будь-які схвалені зміни.

3. Будь-яка зміна, прийнята згідно з викладеним вище пунктом, набирає чинності тридцятого дня після повідомлення всіма Сторонами Генеральному секретарю про її прийняття.".

Після нової статті 12 вводиться нова стаття в такій редакції: