Статус Конвенції див.

Держави - сторони цієї Конвенції,

беручи до уваги цілі й принципи Статуту Організації Об'єднаних Націй, що стосуються підтримання міжнародного миру і безпеки та розвитку дружніх відносин і співробітництва між державами,

визнаючи особливо, що кожна людина має право на життя, свободу і безпеку, як це передбачено в Загальній декларації прав людини та Міжнародному пакті про громадянські і політичні права,

знову підтверджуючи принцип рівноправності і самовизначення народів, проголошений у Статуті Організації Об'єднаних Націй та в Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами згідно із Статутом Організації Об'єднаних Націй, а також в інших відповідних резолюціях Генеральної асамблеї,

вважаючи, що захоплення заручників є злочином, який викликає серйозне занепокоєння з боку міжнародного співтовариства, і що згідно з положеннями цієї Конвенції будь-яка особа, яка вчиняє акт захоплення заручників, підлягає або судовому переслідуванню, або видачі,

будучи переконаними в тому, що є настійна необхідність у розвитку міжнародного співробітництва між державами в розробці та прийнятті ефективних заходів для запобігання, переслідування й покарання всіх актів захоплення заручників як вияву міжнародного тероризму,

домовилися про таке:

1. Будь-яка особа, яка захоплює або утримує іншу особу й погрожує вбити, завдати пошкодження або продовжувати утримувати іншу особу (далі називається "заручник") для того, щоб примусити третю сторону, а саме: державу, міжнародну міжурядову організацію, будь-яку фізичну, юридичну особу або групу осіб, - здійснити чи утриматись від здійснення будь-якого акту як прямої, так і опосередкованої умови для звільнення заручника, вчиняє, відповідно до змісту цієї Конвенції, злочин захоплення заручників.

2. Будь-яка особа, яка:

а) намагається здійснити акт захоплення заручників; чи

b) бере участь як співучасник будь-якої особи, яка здійснює чи намагається здійснити акт захоплення заручників,

також здійснює злочин проти мети даної Конвенції.

Кожна держава-сторона передбачає відповідні покарання за злочини, зазначені у статті 1, з урахуванням тяжкого характеру цих злочинів.

1. Держава-сторона, на території якої утримується захоплений злочинцем заручник, вживає всіх заходів, які вона вважає за доцільні, для полегшення становища заручника, зокрема - забезпечення його звільнення і сприяння в певному випадку його від'їзду після звільнення.

2. Якщо певний об'єкт, яким злочинець заволодів у результаті захоплення заручників, опиняється в розпорядженні держави-сторони, ця держава-сторона повертає його якомога швидше заручнику або третій стороні, зазначеній у статті 1, залежно від обставин, чи компетентним органам його країни.

Держави-сторони співробітничають у запобіганні злочинам, зазначеним у статті 1, зокрема шляхом:

а) вжиття всіх практично здійснюваних заходів для запобігання підготовці в межах їх відповідних територій до вчинення цих злочинів у межах чи поза межами їх територій, включаючи вжиття заходів для заборони на їх території незаконної діяльності осіб, груп і організацій, які заохочують, підбурюють, організують чи беруть участь у вчиненні актів захоплення заручників;

b) обміну інформацією та координації адміністративних та інших відповідних заходів, спрямованих на запобігання таким злочинам.

1. Кожна держава-сторона вживає таких заходів, які можуть бути необхідні для встановлення її юрисдикції щодо будь-якого із злочинів, зазначених у статті 1, який було вчинено:

а) на її території або на борту морського чи повітряного судна, зареєстрованого в цій державі;

b) будь-яким з її громадян або, якщо зазначена держава вважає це за доцільне, апатридами, які звичайно проживають на її території;

с) для того, щоб примусити цю державу здійснити який-небудь акт чи утриматися від його здійснення; або

d) щодо заручника, який є громадянином зазначеної держави, якщо ця держава вважає це за доцільне.

2. Кожна держава-сторона аналогічним чином вживає таких заходів, які можуть бути необхідними, щоб встановити свою юрисдикцію щодо злочинів, зазначених у статті 1, у випадках, коли гаданий злочинець перебуває на території цієї держави й вона не видає його якій-небудь державі, згаданій у пункті 1 цієї статті.

3. Ця Конвенція не виключає будь-якої кримінальної юрисдикції, здійснюваної згідно з внутрідержавним правом.

1. Переконавшись, що обставини цього вимагають, будь-яка держава-сторона, на території якої перебуває гаданий злочинець, згідно зі своїми законами бере його під варту або вживає інших заходів, що забезпечують його присутність доти, доки це необхідно для того, щоб розпочати кримінальне переслідування чи вжити дій щодо його видачі. Така держава-сторона негайно проводить досудове розслідування фактів.

2. Про взяття під варту чи інші заходи, про які йдеться в пункті 1 цієї статті, невідкладно повідомляється або безпосередньо, або через Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй:

а) держава, на території якої було вчинено злочин;

b) держава, проти якої було застосовано примус чи спробу примусу;

c) держава, громадянином якої є фізична особа або до якої належить юридична особа, проти яких було застосовано примус чи спробу примусу;

d) держава, громадянином якої є заручник або на території якої він звичайно проживає;

e) держава, громадянином якої є гаданий злочинець, або у разі, коли він є апатридом, - на території якої він звичайно проживає;

f) міжнародна міжурядова організація, проти якої було застосовано примус чи спробу примусу;

g) інші заінтересовані держави.

3. Будь-якій особі, стосовно якої вживаються заходи, передбачені в пункті 1 цієї статті, надається право:

а) невідкладно зв'язатися з найближчим відповідним представником держави, громадянином якої вона є, або яка іншим чином правоможна встановити такий зв'язок, чи якщо вона є апатридом держави, на території якої вона звичайно проживає;

b) відвідання представником цієї держави.

4. Права, зазначені в пункті 3 цієї статті, мають здійснюватися згідно із законами і правилами держави, на території якої перебуває гаданий злочинець, за умови, однак, що ці закони і правила повинні сприяти повному здійсненню цілей, для яких призначені права, що надаються відповідно до пункту 3 цієї статті.

5. Положення пунктів 3 і 4 цієї статті не завдають шкоди праву будь-якої держави-сторони, що претендує на юрисдикцію згідно з пунктом 1 статті 5, просити Міжнародний комітет Червоного Хреста зв'язатися з гаданим злочинцем чи відвідати його.

6. Держава, яка проводить досудове розслідування, передбачене пунктом 1 цієї статті, негайно повідомляє про одержані нею дані держави або міжнародні організації, зазначені в пункті 2 цієї статті, і повідомляє, чи має вона намір здійснювати юрисдикцію.

Держава-сторона, на території якої гаданий злочинець піддається кримінальному переслідуванню, повідомляє згідно із своїм законодавством про остаточні результати розгляду Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй, який надсилає цю інформацію іншим заінтересованим державам-сторонам і заінтересованим міжнародним міжурядовим організаціям.