Держави - учасниці цієї Конвенції,

беручи до уваги цілі і принципи Статуту Організації Об'єднаних Націй, що стосуються підтримання міжнародного миру і безпеки та розвитку дружніх відносин і співробітництва між державами,

визнаючи, зокрема, що кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканість, як це зазначено в Загальній декларації прав людини та Міжнародному пакті про громадянські і політичні права,

будучи глибоко занепокоєною ескалацією в світі актів тероризму в усіх його формах, що піддають небезпеці або позбавляють життя невинних людей, становлять під загрозу основні свободи та серйозно зневажають гідність людської особи,

вважаючи, що незаконні акти, спрямовані проти безпеки морського судоплавства, загрожують безпеці людей і майна, серйозно порушують морське сполучення та підривають віру народів світу в безпеку морського судоплавства,

вважаючи, що подібні акти є предметом серйозного занепокоєння всього світового суспільства,

будучи переконаними в настійній необхідності розвивати міжнародне співробітництво між державами у розробці й прийнятті ефективних і практичних заходів для запобігання всім незаконним актам, спрямованим проти безпеки морського судоплавства, та переслідування і покарання осіб, які їх вчинили,

посилаючись на резолюцію Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй 40/61 від 9 грудня 1985 року, яка, поряд з іншим, "настійно закликає всі держави в односторонньому порядку та в співробітництві з іншими державами, а також відповідними органами Організації Об'єднаних Націй сприяти поступовому усуненню причин, що лежать в основі міжнародного тероризму, та приділяти особливу увагу всім ситуаціям, включаючи колоніалізм, расизм і ситуації, пов'язані з масовими і брутальними порушеннями прав людини і основних свобод, а також ситуації, що склалися внаслідок іноземної окупації, що можуть викликати міжнародний тероризм та погрожувати міжнародному миру і безпеці", посилаючись далі на те, що резолюція 40/61 "беззастережно засуджує як злочинні всі акти, методи і практику тероризму, де б і ким би вони не здійснювалися, і в тому числі ті, які становлять під загрозу дружні відносини між державами та їх безпеку", посилаючись також на те, що в резолюції 40/61 Міжнародній морській організації пропонується "вивчити проблему актів тероризму на борту або проти морських суден з метою внесення рекомендацій щодо відповідних заходів",

беручи до уваги резолюцію Асамблеї Міжнародної морської організації А. 584(14) від 20 листопада 1985 року, яка закликає розробити заходи для запобігання незаконним актам, що загрожують безпеці суден та безпеці їх пасажирів і екіпажів,

зазнаючи, що ця Конвенція не поширюється на дії екіпажу, які регламентуються нормами по підтриманню звичайної дисципліни на борту судна,

підтверджуючи бажаність моніторингу норм і стандартів, які стосуються запобігання незаконним актам, спрямованим проти суден і осіб на борту суден, та боротьби з такими актами, з метою їх оновлення, коли це необхідно, та в цьому зв'язку із задоволенням

беручи до уваги заходи для запобігання незаконним актам проти пасажирів й екіпажів на борту суден, рекомендовані Комітетом по безпеці на морі Міжнародної морської організації,

підтверджуючи далі, що питання, які не регулюються цією Конвенцією, продовжуються регламентуватися нормами і принципами загального міжнародного права,

визнаючи необхідність суворого додержання всіма державами норм і принципів загального міжнародного права у боротьбі з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства,

домовились про таке:

Для цілей даної Конвенції "судно" означає будь-яке судно закріплене постійно на морському дні, включаючи судна з динамічним принципом підтримання, підводні апарати або будь-які інші плавучі засоби.

1. Ця Конвенція не застосовується до:

a) воєнного корабля; або

b) судна, що належать державі або експлуатується нею, коли воно використовується як військово-допоміжне або для митних, або поліцейських цілей; або

c) судна, що виведене з експлуатації або поставлене на прикол.

2. Ніщо в цій Конвенції не торкається імунітету воєнних кораблів та інших державних суден, що експлуатуються в некомерційних цілях.

1. Будь-яка особа вчинює злочин, якщо вона незаконно і навмисно:

a) захоплює судно або здійснює контроль над ним силою чи загрозою сили, або шляхом будь-якої іншої форми залякування; або

b) вчинює акт насильства проти осіб на борту судна, якщо цей акт може загрожувати безпечному плаванню даного судна; або

c) руйнує судно або спричиняє судну чи його вантажу пошкодження, яке може загрожувати безпечному плаванню даного судна; або

d) розміщує або вчинює дії з метою розміщення на борту судна яким би то не було чином пристрій чи речовину, яка може зруйнувати це судно, завдавати цьому судну чи його вантажу пошкодження, що загрожує чи може загрожувати безпечному плаванню даного судна; або

e) руйнує морське навігаційне обладнання чи завдає йому серйозні пошкодження, чи створює серйозні перешкоди в його експлуатації, якщо будь-який такий акт може загрожувати безпечному плаванню судна; або

f) повідомляє завідомо брехливі відомості, створюючи цим загрозу безпечному плаванню судна; або

g) наносить рану будь-якій особі чи вбиває її в зв'язку з вчиненням чи спробою вчинення якого-небудь із злочинів, зазначених у підпунктах "a"-"f".

2. Будь-яка особа також вчинює злочин, якщо вона:

a) намагається вчинити який-небудь із злочинів, зазначених у пункті 1; або

b) підбурює до вчинення якого-небудь із злочинів, зазначених у пункті 1, що вчинюється будь-якою особою або є іншим чином співучасником особи, яка вчинює такий злочин; або

c) погрожує, з умовою чи без такої, як це передбачено національним законодавством, з метою примусити фізичну чи юридичну особу вчинити яку-небудь дію чи утриматися від неї, вчинити який-небудь із злочинів, зазначених у підпунктах "b", "c" та "e" пункту 1, якщо ця загроза може погрожувати безпечному плаванню судна, про яке йде мова.

1. Ця Конвенція застосовується, якщо судно здійснює плавання або його маршрут включає плавання у води, через води чи з вод, розташованих за зовнішньою межею територіального моря будь-якої однієї держави або за боковими межами її територіального моря з сусідніми державами.

2. У випадках, коли ця Конвенція не застосовується згідно з пунктом 1, вона принаймні застосовується, якщо злочинець чи гаданий злочинець перебуває на території держави-учасниці іншої, ніж держава, зазначена у пункті 1.

Кожна держава-учасниця передбачає відповідні покарання за злочини, зазначені в статті 3.

1. Кожна держава-учасниця вживає таких заходів, які можуть бути необхідними для встановлення її юрисдикції щодо злочинів, зазначених у статті 3, коли злочин вчинено:

a) проти чи на борту судна, що плаває під прапором даної держави під час вчинення цього злочину; або

b) на території даної держави, включаючи його територіальне море; або

c) громадянином даної держави.

2. Держава-учасниця може також встановити свою юрисдикцію щодо будь-якого такого злочину, коли:

a) його вчинено особою без громадянства, яка звичайно проживає у даній державі; або

b) під час його вчинення громадянин даної держави був захоплений, піддавався загрозам, поранений чи вбитий; або

c) його вчинено при спробі примусити дану державу вчинити якісь дії чи утриматись від них.

3. Будь-яка держава-учасниця, яка встановила юрисдикцію, зазначену в пункті 2, повідомляє про це Генерального секретаря Міжнародної морської організації (надалі "Генеральний секретар").

Якщо така держава-учасниця згодом відмовляється від такої юрисдикції, вона повідомляє про це Генерального секретаря.

4. Кожна держава-учасниця вживає таких заходів, які можуть бути необхідними для встановлення її юрисдикції щодо злочинів, зазначених у статті 3, у випадках, коли гаданий злочинець перебуває на її території і вона не видає його якій-небудь з держав-учасниць, що встановили свою юрисдикцію згідно з пунктами 1, 2 цієї статті.

5. Ця Конвенція не виключає ніякої кримінальної юрисдикції, здійснюваної згідно з національним законодавством.

1. Переконавшись, що обставини цього вимагають, будь-яка держава-учасниця, на території якої перебуває злочинець чи гаданий злочинець, відповідно до свого законодавства бере його під варту чи вживає інших заходів, що забезпечують його присутність протягом такого часу, який необхідний для того, щоб розпочати кримінальне переслідування чи вжити дії для видачі.

2. Така держава негайно проводить попереднє розслідування фактів відповідно до свого законодавства.

3. Будь-яка особа, щодо якої вживаються заходи, зазначені в пункті 1, має право:

a) невідкладно зв'язатися з найближчим відповідним представником держави, громадянином якої вона є чи іншим чином правомочно встановити такий зв'язок, або, як вона є особою без громадянства, - з представником держави, на території якої вона звичайно проживає;

b) відвідання її представником цієї держави.

4. Права, зазначені в пункті 3, здійснюються відповідно до законів і правил держави, на території якої перебуває злочинець чи гаданий злочинець, за умови, що зазначені закони і правила повинні давати можливість повністю здійснити цілі, для яких призначені права, що надаються згідно з пунктом 3.

5. Коли держава-учасниця відповідно до цієї статті взяла особу під варту, вона невідкладно повідомляє державам, які встановили юрисдикцію згідно з пунктом 1 статті 6, та якщо вона вважає доцільним, будь-яким іншим заінтересованим державам про те, що така особа перебуває під вартою, та про обставини, що вимагають її затримання. Держава, яка проводить попереднє розслідування, що передбачається пунктом 2 цієї статті, негайно повідомляє його результати згаданим державам і зазначає, чи вона має намір здійснити юрисдикцію.

1. Капітан судна держави-учасниці ("держава прапора") може передати компетентним органам будь-якої іншої держави-учасниці ("приймаюча держава") будь-яку особу, щодо якої у нього є розумні підстави вважати, що вона вчинила один із злочинів, зазначених у статті 3.

2. Держава прапора забезпечує, щоб капітан її судна, на борту якого перебуває будь-яка особа, яку він має намір передати згідно з пунктом 1, був зобов'язаний давати, коли це практично здійснено і по можливості до входження судна в територіальне море приймаючої держави, повідомлення компетентним органам приймаючої держави про свій намір передати таку особу та про причини передачі.

3. Приймаюча держава приймає особу, яка передається, за винятком випадків, коли у неї є підстави вважати, що ця Конвенція не застосовується до дії, які тягнуть таку передачу, та діє відповідно до положень статті 7. Будь-яка відмова прийняти особу, яка передається, супроводжується заявою про причини відмови.