Статус Конвенції див.

Держави-члени Ради Європи, які підписали цю Конвенцію,

враховуючи те, що метою Ради Європи є досягнення більшої єдності між її членами;

усвідомлюючи зростаючу стурбованість, викликану збільшенням кількості терористичних актів,

бажаючи вжити ефективних заходів для забезпечення того, щоб злочинці, які вчинили такі акти, не уникнули переслідування і покарання,

впевнені в тому, що видача правопорушників є особливо ефективним заходом для досягнення цієї мети,

домовилися про таке:

З метою видачі правопорушників Договірними Державами, жодний з наступних злочинів не розглядається як політичний злочин або як злочин, пов'язаний з політичним злочином, або як злочин, вчинений з політичних мотивів:

a. злочин, визначений в Конвенції про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден, підписаній в Гаазі 16 грудня 1970 року;

b. злочин, визначений в Конвенції про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації, підписаній в Монреалі 23 вересня 1971 року;

c. тяжкий злочин, пов'язаний з посяганням на життя, фізичну недоторканність або свободу осіб, які перебувають під міжнародним захистом, включаючи дипломатичних агентів;

d. злочин, пов'язаний з викраданням людей, захопленням заручників або тяжким незаконним затриманням;

e. злочин з використанням бомб, гранат, ракет, автоматичної вогнепальної зброї або вибухових листів чи посилок, якщо це призводить до загрози особам;

f. замах на вчинення будь-якого з вищенаведених злочинів або участь як співучасника особи, що вчиняє або намагається вчинити такий злочин.

1. Договірна Держава, з метою видачі правопорушника іншій Договірній Державі, може вирішити не розцінювати як політичний злочин або злочин, пов'язаний з політичним злочином, або як злочин, вчинений з політичних мотивів, тяжкий злочин проти життя, фізичної недоторканності або свободи особи, пов'язаний з актом насильства, але не передбачений статтею 1.

2. Зазначене стосується тяжких злочинів, включаючи дії проти власності, не передбачені в статті 1, якщо ці дії створюють колективну загрозу групі осіб.

3. Зазначене стосується замаху на вчинення будь-якого з вищевказаних злочинів або співучасті у вчиненні чи замаху на вчинення такого злочину.

Положення всіх договорів про видачу правопорушників та домовленостей, що застосовуються між Договірними Державами, включаючи Європейську конвенцію про видачу правопорушників, замінюються у відносинах між Договірними Державами цією Конвенцією в тій мірі, в якій вони їй суперечать.

Для цілей цієї Конвенції у випадках, коли злочин, передбачений статтею 1 або 2, не вказується як злочин, що призводить до видачі, в будь-якій укладеній між Договірними Державами конвенції або договорі про видачу правопорушників, його слід вважати злочином, що призводить до видачі.

Ніщо в цій Конвенції не може тлумачитися як покладення обов'язку видачі, якщо у Держави, яку запитують, є серйозні підстави вважати, що запит про видачу за злочин, зазначений в статтях 1 чи 2, зроблений з метою переслідування або покарання особи в зв'язку з її расою, релігійними переконаннями, національністю або політичними переконаннями, або що становище такої особи може бути погіршене з будь-якої з цих причин.

1. Кожна з Договірних Держав повинна вживати таких заходів, які можуть бути необхідними для встановлення її юрисдикції щодо злочинів, зазначених в статті 1, в тому випадку, коли підозрювана особа перебуває на її території, і вона не видає цю особу після отримання запиту про видачу від Договірної Держави, юрисдикція якої ґрунтується на нормі юрисдикції, яка існує також в законі Держави, яку запитують.

2. Ця Конвенція не виключає будь-якої кримінальної юрисдикції, здійснюваної відповідно до національного закону.

Договірна Держава, на території якої виявлено особу, підозрювану у вчиненні передбаченого статтею 1 злочину, і яка отримала запит про видачу відповідно до наведених у пункті 1 статті 6 умов, якщо вона не видає таку особу, має передати справу без будь-яких винятків і неправомірних затримок на розгляд своїх компетентних органів з метою здійснення переслідування. Ці органи виносять свої рішення таким же чином, як і в разі вчинення будь-якого тяжкого злочину відповідно до законів такої Держави.

1. Договірні Держави надають одна одній найширшу взаємну допомогу у справах про кримінальне переслідування за вчинення злочинів, передбачених статтями 1 або 2. Законодавство Держави, яку запитують, про взаємну допомогу у кримінальних справах має застосовуватися в усіх випадках. Проте у наданні такої допомоги не може бути відмовлено лише на тій підставі, що вона стосується політичного злочину або злочину, пов'язаного з політичним злочином, або злочину, вчиненого з політичних мотивів.

2. Ніщо в цій Конвенції не може тлумачитися як зобов'язання надавати взаємну допомогу, якщо у Держави, яку запитують, є серйозні підстави вважати, що запит про надання допомоги у зв'язку зі злочином, передбаченим статтями 1 або 2, зроблений з метою переслідування або покарання особи у зв'язку з її расою, релігійними переконаннями, національністю або політичними переконаннями, або що становище такої особи може бути погіршене з будь-якої з цих причин.