Статус Конвенції див.

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 1 червня 1988 року на свою сімдесят п'яту сесію,

підкреслюючи важливість праці й продуктивної зайнятості в будь-якому суспільстві не тільки у зв'язку з ресурсами, котрі таким чином створюються для співтовариства, а й у зв'язку з доходом, одержаним внаслідок цього працівниками, у зв'язку із соціальною роллю, яку працівники дістають завдяки їм, та з почуттям самоповаги, якого набувають працівники,

посилаючись на чинні міжнародні норми в галузі зайнятості та захисту від безробіття ( Конвенція і Рекомендація 1934 року про безробіття, Рекомендація 1935 року щодо безробіття серед молоді, Рекомендація 1944 року щодо забезпечення доходу, Конвенція 1952 року про мінімальні норми соціального забезпечення, Конвенція та Рекомендація 1964 року про політику в галузі зайнятості, Конвенція та Рекомендація 1975 року про розвиток людських ресурсів, Конвенція та Рекомендація 1978 року про адміністрацію праці, Рекомендація 1984 року щодо політики в галузі зайнятості (додаткові положення),

беручи до уваги розмах безробіття й неповної зайнятості, що зачепили різні країни в усьому світі, які перебувають на різних етапах розвитку, і, зокрема, проблеми молоді, значна частина якої перебуває в пошуках своєї першої роботи,

вважаючи, що після ухвалення міжнародних актів щодо захисту від безробіття, вищезгаданих, у законодавстві й практиці багатьох членів Організації відбулися значні зміни, які спричинили потребу в перегляді чинних норм, зокрема Конвенції 1934 року про безробіття, та в ухваленні нових міжнародних норм, котрі стосуються сприяння повній, продуктивній і вільно вибраній зайнятості за допомогою всіх відповідних засобів, серед яких і соціальне забезпечення,

зазначаючи, що в Конвенції 1952 року про мінімальні норми соціального забезпечення положення, котрі стосуються допомоги по безробіттю, встановлюють рівень захисту, який тепер перевершено в більшості систем компенсації, котрі є в промислово розвинених країнах, і що на відміну від норм інших видів допомоги ці норми не замінено вищими, але що норми, покладені в основу вищезазначеної Конвенції, як і раніше можуть бути перспективною метою для ряду країн, котрі розвиваються, здатних створити систему компенсації по безробіттю,

визнаючи, що політика, яка веде до стабільного, неухильного безінфляційного економічного зростання та до гнучких реагувань на зміни, а також до створення й стимулювання всіх форм продуктивної і вільно вибраної зайнятості, серед яких дрібні підприємства, кооперативи, зайнятість не за наймом і місцеві ініціативи щодо створення зайнятості, навіть шляхом перерозподілу ресурсів, спрямованих тепер на фінансування діяльності, пов'язаної тільки з наданням сприяння на користь діяльності, що сприяє створенню зайнятості, особливо в галузі професійної орієнтації, професійної підготовки та професійної реабілітації, забезпечує найнадійніший захист від негативних наслідків вимушеного безробіття, але що тим не менш вимушене безробіття є і тому важливо забезпечити, щоб системи соціального забезпечення надавали сприяння у створенні зайнятості й надавали економічну підтримку тим, хто є з незалежних від них причин безробітними,

ухваливши прийняти ряд пропозицій стосовно сприяння зайнятості і соціальному забезпеченню, що є п'ятим пунктом порядку денного сесії, з метою, зокрема перегляду Конвенції 1934 року про безробіття,

вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,

ухвалює цього двадцять першого дня червня місяця тисяча дев'ятсот вісімдесят восьмого року нижченаведену Конвенцію, яка може називатися Конвенцією 1988 року про сприяння зайнятості та захист від безробіття.

Відповідно до мети цієї Конвенції:

a) термін "законодавство" охоплює всі норми, а також закони та регламенти в галузі соціального забезпечення;

b) термін "приписуваний" означає визначений національним законодавством або через національне законодавство.

Кожний член Організації вживає відповідних заходів для координації своєї системи захисту від безробіття та своєї політики в галузі зайнятості. Для цього він прагне забезпечити, щоб уся його система захисту від безробіття і, зокрема методи надання допомоги по безробіттю сприяли створенню повної, продуктивної і вільно вибраної зайнятості й справляли б такий вплив, щоб роботодавці були зацікавлені пропонувати працівникам продуктивну зайнятість, а працівники - шукати таку зайнятість.

Положення цієї Конвенції застосовуються після консультації та у співробітництві з організаціями роботодавців і працівників відповідно до національної практики.

1. Кожний член Організації, що ратифікував цю Конвенцію, може через заяву, що супроводить документ про ратифікацію, вилучити положення розділу VII із зобов'язань, які випливають з ратифікації.

2. Кожний член Організації, що зробив таку заяву згідно з параграфом 1, може анулювати її в будь-який час наступною заявою.

Кожний член Організації може через заяву, що супроводить документ про ратифікацію, скористатися не більш ніж двома тимчасовими вилученнями, передбаченими в параграфі 4 статті 10, параграфі 3 статті 11, параграфі 2 статті 15, параграфі 2 статті 18, параграфі 4 статті 19, параграфі 2 статті 23, параграфі 2 статті 24 та параграфі 2 статті 25.

У такій заяві зазначаються причини, котрі обгрунтовують ці вилучення.

2. Незалежно від положень попереднього параграфа 1, член Організації, якщо це виправдано мірою захищеності, що надає його система соціального забезпечення, може скористатися, через заяву, котра супроводить документ про ратифікацію, тимчасовими вилученнями, передбаченими в параграфі 4 статті 10, параграфі 3 статті 11, параграфі 2 статті 15, параграфі 2 статті 18, параграфі 4 статті 19, параграфі 2 статті 23, параграфі 2 статті 24 та параграфі 2 статті 25. У такій заяві зазначаються причини, що обгрунтовують ці вилучення.

3. Кожний член Організації, що зробив заяву відповідно до параграфа 1 або параграфа 2, вводить у свої доповіді про застосування цієї Конвенції, подавані згідно зі статтею 22 Статуту Міжнародної організації праці, повідомлення щодо кожного такого вилучення, котрим він скористався, про те:

a) що причини для такого вилучення далі існують; або

b) що з певної дати він відмовляється від права користуватись цією заявою.

4. Кожний член Організації, що зробив заяву згідно з параграфом 1 або параграфом 2, відповідно до умов такої заяви і такою мірою, якою дають змогу обставини:

a) охоплює частково безробітних;

b) збільшує кількість охоплених осіб;

c) збільшує розмір допомоги;

d) скорочує тривалість періоду чекання;

e) збільшує тривалість періоду виплати допомоги;

f) пристосовує грунтовані на законі системи соціального забезпечення до можливостей зайнятості працівників, які працюють неповний робочий день;

g) прагне забезпечити охоплення медичним обслуговуванням осіб, які одержують допомогу по безробіттю, та їхніх утриманців;

h) прагне гарантувати, щоб періоди, протягом яких виплачувалася допомога по безробіттю, враховувались при набутті права на допомогу по соціальному забезпеченню та, якщо це потрібно, при розрахунку допомоги по інвалідності, по старості й у разі втрати годувальника.

1. Кожний член Організації гарантує рівність ставлення всім захищеним особам без дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, статі, віросповідання, політичних поглядів, іноземного походження, національного, етнічного або соціального походження, працездатності чи віку.

2. Положення параграфа 1 не є перешкодою для вжиття спеціальних заходів, виправданих обставинами певних груп, що охоплені зазначеними в параграфі 2 статті 12 системами, чи спрямованих на задоволення конкретних потреб таких категорій осіб, які стикаються з особливими проблемами на ринку праці, особливо тих груп осіб, що перебувають у несприятливому становищі, або для укладення між державами на засадах взаємності двосторонніх чи багатосторонніх угод, які стосуються допомоги по безробіттю.

Кожний член Організації опрацьовує як пріоритетну мету політику, спрямовану на сприяння повній, продуктивній і вільно вибраній зайнятості всіма відповідними засобами, серед яких соціальне забезпечення. Такі засоби повинні містити, серед іншого, служби зайнятості, професійну підготовку та професійну орієнтацію.

1. Кожний член Організації прагне ввести, зважаючи на соціальне законодавство й практику, спеціальні програми, що сприяють створенню робочих місць та допомозі в питаннях зайнятості, а також сприяють здобуттю продуктивної і вільно вибраної зайнятості для певних категорій осіб, які перебувають у несприятливому становищі і які стикаються або можуть стикатися з труднощами в пошуках стабільної зайнятості, таких як жінки, молоді працівники, інваліди, працівники літнього віку, особи, що є безробітними тривалий час, працівники-мігранти, котрі живуть у країні на законних підставах, і працівники, котрих зачепили структурні зміни.

2. Кожний член Організації у своїх доповідях, поданих відповідно до статті 22 Статуту Міжнародної організації праці, зазначає категорії осіб, на користь яких він забов'язується здійснювати програми сприяння зайнятості.

3. Кожний член Організації прагне до поступового охоплення цим сприянням у здобутті продуктивної зайнятості більшої кількості категорій порівняно з початково охопленою кількістю категорій.

Передбачені в цьому розділі заходи проводяться з урахуванням положень Конвенції та Рекомендації 1975 року про розвиток людських ресурсів і Рекомендації 1984 року щодо політики в галузі зайнятості (додаткові положення).

1. До охоплюваних випадків належать згідно з приписуваними умовами повне безробіття, яке визначають як втрату заробітків з причини неможливості дістати підхожу роботу, з урахуванням положень параграфа 2 статті 21, щодо особи, здатної трудитись, готової трудитись, що справді шукає роботу.

2. Кожний член Організації прагне вносити у сферу охоплення Конвенції згідно з приписуваними умовами такі випадки:

a) втрату заробітку з причини часткового безробіття, яке визначають як тимчасове скорочення нормальної або встановленої законом тривалості робочого часу; та

b) перерву в одержанні заробітку або скорочення його розміру з причини тимчасового припинення виробництва;

c) без припинення трудових відносин з причин, зокрема економічного, технологічного, структурного або аналогічного плану.

3. Кожний член Організації прагне, крім того, виплачувати допомогу працівникам, які працюють неповний робочий час і які фактично шукають роботу на повний робочий час. Загальна сума допомоги й заробітків, одержуваних у зв'язку з їхньою роботою неповний робочий час, може бути такою, щоб не позбавляти їх стимулів до переходу на роботу неповний робочий час.

4. Якщо зроблена на підставі статті 5 заява має силу, то застосування параграфів 2 й 3 може бути відкладено.

1. До числа осіб, які підлягають захисту, належать приписувані категорії працівників, які становлять не менш як 85 відсотків усіх працівників, разом з державними службовцями та учнями на виробництві.

2. Незалежно від положень параграфа 1, державні службовці, зайнятість яких аж до нормального віку виходу на пенсію гарантується національним законодавством або правилами, можуть вилучатися зі сфери захисту.

3. Якщо зроблена на підставі статті 5 заява є чинною, то до числа осіб, що підлягають захисту, належать:

a) приписувані категорії працівників, які становлять не менш як 50 відсотків усіх працівників;

b) якщо це особливо виправдано рівнем розвитку, приписувані категорії працівників, які становлять не менш як 50 відсотків усіх працівників на промислових підприємствах, де зайнято 20 чоловік і більше.

1. Якщо Конвенція не встановлює протилежне, кожний член Організації може визначити метод або методи захисту, за допомогою яких він вважає за краще застосовувати положення Конвенції, чи то за допомогою системи внесків або системи, не основаної на внесках, чи за допомогою сполучення таких систем.

2. Тим не менш, якщо законодавство члена Організації захищає всіх осіб, котрі живуть у державі, кошти яких протягом охоплюваного періоду не перевищують встановлених меж, надаваний захист може бути обмежений залежно від рівня доходів, що їх має одержувач або його сім'я, відповідно до положень статті 16.

Допомога, надавана безробітним у формі періодичних виплат, може бути пов'язана з видом захисту.

У випадках повного безробіття допомога виплачується у формі періодичних виплат, нараховуваних таким чином, щоб забезпечити одержувачеві часткове й тимчасове відшкодування втраченого доходу і в той же час щоб не знижувати стимулів до здобуття роботи чи до створення зайнятості.

1. У разі повного безробіття й перерви в одержанні заробітку, спричиненої тимчасовим припиненням виробництва без якогось припинення трудових відносин, якщо такий випадок внесено у сферу охоплення, допомога надається у вигляді періодичних виплат, нараховуваних таким чином:

a) якщо ця допомога нараховується на основі внесків, котрі робляться захищеною особою чи від її імені, або з урахуванням попереднього заробітку, вона встановлюється в розмірі не менш як 50 відсотків від попереднього заробітку, причому допускається призначити максимум за сумою допомоги або за сумою заробітку, що підлягає врахуванню, який може бути пов'язаний, наприклад, із зарплатою кваліфікованого робітника або з середньою зарплатою працівників цього району;

b) якщо така допомога має за основу не внески чи попередні заробітки, то вона повинна становити не менш як 50 відсотків від встановленої законом мінімальної заробітної плати чи від заробітної плати звичайного чорнороба, або розмір її повинен забезпечувати мінімум, потрібний для покриття витрат на основні життєві потреби, залежно від того, що більше.

2. Якщо зроблена на підставі статті 5 заява є чинною, то розмір допомоги становить:

a) не менш як 45 відсотків попередніх заробітків; або

b) не менш як 45 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати чи заробітної плати звичайного чорнороба, але не менш за розмір, що забезпечує покриття витрат на мінімальні основні життєві потреби.