Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана у Філадельфії Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 20 квітня 1944 року на свою двадцять шосту сесію,

ухваливши прийняти ряд пропозицій стосовно забезпечення доходу, що є частиною четвертого пункту порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми Рекомендації,

ухвалює цього дванадцятого дня травня місяця тисяча дев'ятсот сорок четвертого року нижченаведену рекомендацію, яка називатиметься Рекомендацією 1944 року про забезпечення доходу:

беручи до уваги, що в Атлантичній хартії передбачається "тісна співпраця між усіма країнами в економічній галузі з метою забезпечити для всіх кращі умови праці, економічний розвиток і соціальне забезпечення",

беручи до уваги, що Конференція Міжнародної організації праці в Резолюції, ухваленій 5 листопада 1942 року, схвалила цей принцип Атлантичної хартії та проголосила повне співробітництво Міжнародної організації праці у його здійсненні,

беручи до уваги, що забезпечення доходу є суттєвим елементом соціального забезпечення;

беручи до уваги, що Міжнародна організація праці сприяла розвиткові забезпечення доходу:

шляхом прийняття Міжнародною організацією праці конвенцій і рекомендацій про компенсацію працівникам за нещасні випадки та професійні захворювання, про страхування з приводу хвороби, про охорону материнства, про пенсії по старості, інвалідності та пенсії вдовам і сиротам, а також про забезпечення в разі безробіття;

шляхом прийняття Першою і Другою конференціями праці американських держав резолюцій, які становлять собою Міжамериканський кодекс соціального страхування, шляхом участі делегації Адміністративної ради на Першій міжамериканській конференції з соціального забезпечення, яка ухвалила Декларацію Сант-Яго (Чилі), а також шляхом затвердження Адміністративною радою Статуту міжамериканської конференції з соціального забезпечення, заснованої як постійний орган співпраці між адміністраціями та установами соціального забезпечення, що діють у контакті з Міжнародним бюро праці;

шляхом участі Міжнародного бюро праці у статусі консультанта в розробленні систем соціального страхування в ряді країн, а також за допомогою інших заходів;

беручи до уваги, що деякі члени Організації не вжили заходів, котрі входять до їхньої компетенції, з метою сприяння підвищенню добробуту і розвитку своїх народів, хоча потреби цих народів у поліпшенні умов праці, економічному розвиткові та поліпшенні соціального забезпечення є великими,

беручи до уваги, що в цей час надзвичайно бажано, щоб такі члени Організації якнайшвидше вжили всіх потрібних заходів для того, щоб досягти прийнятих міжнародних мінімальних норм і розвивати такі норми,

беручи до уваги, що вже тепер бажано зробити подальші кроки для досягнення забезпечення доходу за допомогою уніфікації або координації систем соціального страхування, поширення таких систем на всіх працівників та їхні сім'ї, зокрема сільське населення та осіб, які працюють на свій рахунок, а також для усунення несправедливих ненормальностей,

беручи до уваги, що вироблення певних загальних принципів, яких у цьому відношенні повинні дотримуватись члени Організації під час розроблення своїх систем забезпечення доходу на основі чинних конвенцій і рекомендацій, сприятиме досягненню цієї мети,

Конференція:

a) рекомендує членам Організації поступово здійснювати такі загальні керівні принципи у найкоротший сумісний з наявними в країні умовами термін під час розроблення своїх систем забезпечення доходу з метою здійснення п'ятого принципу Атлантичної хартії і на запит Адміністративної ради подавати Міжнародному бюро праці доповіді щодо заходів, вжитих для впровадження в життя загальних керівних принципів;

b) звертає увагу членів Організації на пропозиції щодо застосування цих загальних керівних принципів, які подані Конференції і містяться в додатку до цієї Рекомендації.

1. Системи забезпечення доходу повинні зменшувати нестатки і відвертати злидні шляхом відновлення до прийнятних розмірів доходу, втраченого через непрацездатність (зокрема старість) або у зв'язку з неспроможністю дістати оплачувану роботу, або через смерть годувальника.

2. Забезпечення доходу по можливості має бути організоване на основі обов'язкового соціального страхування, завдяки якому особи, котрі задовольняють встановлені вимоги, мають право, з урахуванням сплачених ними у страховий заклад внесків, на допомогу, що виплачується в розмірах і випадках, які визначаються законом.

3. Забезпечення потреб осіб, не охоплених обов'язковим соціальним страхуванням, повинно здійснюватися через систему соціальної допомоги; певні категорії осіб, особливо діти та інваліди, які перебувають на утриманні, особи похилого віку та вдовиці, повинні мати право на допомогу в прийнятних розмірах відповідно до встановленої шкали.

4. Соціальна допомога, відповідна до потреб кожного випадку, має застосувуватися до всіх інших осіб, які її потребують.

5. До випадків, передбачених обов'язковим соціальним страхуванням, повинні входити всі випадки, коли застрахованій особі заважає заробляти засоби до існування непрацездатність чи неспроможність дістати оплачувану роботу, або коли ця особа вмирає, залишаючи сім'ю, що перебувала на її утриманні, а також певні пов'язані з цим поширені випадки нагальної потреби, які спричиняють надзвичайну напруженність для обмеженого доходу, оскільки в цих випадках не передбачено компенсації будь-яким іншим шляхом.

6. Компенсація повинна передбачатися у випадках непрацездатності і смерті, пов'язаних з працею.

7. Для того, щоб допомога, яка надається через систему соціального страхування, могла бути краще пристосована до різноманітності потреб, випадки, котрі охоплює ця система, мають визначатись, як такі:

a) хвороба;

b) материнство;

c) інвалідність;

d) старість;

e) смерть годувальника;

f) безробіття;

g) витрати у зв'язку з надзвичайними обставинами;

h) виробничі травми.

Передбачається, що допомога не повинна виплачуватись одночасно у зв'язку з більш ніж одним з таких випадків: інвалідність, старість, безробіття.

8. До всіх видів допомоги, що виплачуються у зв'язку з втратою заробітку, на кожного з перших двох дітей повинна виплачуватись надбавка за умови, що на всіх наступних дітей допомога повинна виплачуватися з державних фондів або за системами, що передбачають сплату внесків.

9. Випадком, коли повинна виплачуватись допомога у зв'язку з хворобою, є втрата заробітку через відсутність на роботі, спричинену важким з медичного погляду станом, зумовленим хворобою чи травмою, яка вимагає лікування або нагляду.

10. Випадком, коли повинна виплачуватись допомога у зв'язку з материнством, є втрата заробітку через відсутність на роботі протягом встановлених періодів до і після народження дитини.

11. Випадком, коли має виплачуватись допомога по інвалідності, є неспроможність влаштуватися на будь-яку істотно оплачувану роботу через хронічний стан, зумовлений хворобою чи травмою, або через втрату кінцівки чи якої-небудь функції.

12. Випадком, коли повинна виплачуватись допомога по старості, є досягнення встановленого віку, що має бути таким, в якому люди звичайно стають непридатними до ефективної праці, захворювання та інвалідність стають тяжкими, а безробіття, якщо воно спіткає, очевидно є постійним.

13. Випадком, коли повинна виплачуватись допомога у зв'язку зі смертю годувальника, є передбачувана втрата матеріальної підтримки особами, які перебували на утриманні, внаслідок смерті глави сім'ї.

14. Випадком, коли повинна виплачуватись допомога по безробіттю, є втрата заробітку у зв'язку з безробіттям застрахованої особи, яка звичайно працює, здатна до систематичної роботи у певній сфері, і яка шукає підхожу роботу, або у зв'язку з частковим безробіттям.

15. Повинна виплачуватись допомога у зв'язку з особливими витратами, оплата яких не передбачена іншим пунктом, спричиненими хворобою, материнством, інвалідністю і смертю.

16. Випадком, коли повинна виплачуватись компенсація за виробничу травму, є травматичне ушкодження або хвороба, пов'язані з роботою, які сталися не внаслідок навмисних дій і не внаслідок серйозного навмисного проступку потерпілого, що призвели до тимчасової чи постійної непрацездатності або смерті.

17. Соціальне страхування повинне надавати захист у випадках ризику, якого вони зазнають, усім особам, котрі працюють за наймом або на свій власний рахунок, а також їхнім утриманцям, щодо яких може здійснюватися:

a) збирання внесків без надмірних адміністративних витрат;

b) виплата допомоги в неодмінній співпраці медичної служби і служби зайнятості та з дотриманням належних запобіжних заходів проти зловживань.

18. Роботодавець повинен нести відповідальність за збирання внесків зі всіх осіб, які працюють у нього, і повинен мати право утримувати з заробітної плати цих осіб, в момент її виплати, належні суми.

19. З метою полегшення правильного призначення допомоги слід вжити заходів для ведення відомостей сплати, для забезпечення зручних засобів перевірки наявності страхових випадків, що спричиняють виплату допомоги, і для паралельної організації медичної служби та служби зайнятості з профілактичними й лікувальними функціями.

20. Особи, які працють за винагороду, повинні бути застраховані від усієї сукупності випадків, охоплюваних соціальним страхуванням, як тільки буде організовано збирання внесків за них і вжито потрібних заходів для призначення допомоги.

21. Особи, які працюють на свій власний рахунок, мають бути застраховані на випадок інвалідності, старості та смерті на тих самих умовах, що й особи, які працюють за наймом, як тільки буде організовано збирання їхніх внесків. Слід передбачити можливість їхнього страхування також на випадок хвороби і у зв'язку з материнством, що спричиняють госпіталізацію, на випадок хвороби, яка триває протягом кількох місяців, та на випадок особливих витрат, зумовлених хворобою, материнством, інвалідністю та смертю.

22. Допомога повинна заміняти втрачений заробіток, з належним урахуванням сімейних обов'язків, до такої межі, яка можлива без послаблення прагнення поновити роботу, якщо таке поновлення можливе, і без накладення на групи виробників такого тягаря витрат, який заважав би випуску продукції та зайнятості.

23. Допомога повинна відповідати попередньому заробітку застрахованої особи, на основі якого ця особа сплачувала внески; однак будь-яке перевищення заробітку над заробітком, що переважає серед кваліфікованих працівників, може не братися до уваги з метою визначення розміру допомоги або частини її, які виплачуються з джерел, що не складаються з внесків застрахованої особи.

24. Види допомоги єдиного розміру можуть бути доцільні для країн, де населення має достатні економічні засоби для забезпечення додаткового захисту шляхом добровільного страхування. Такі види допомоги мають бути пропорційними заробітку некваліфікованого працівника.

25. Право на допомогу, крім компенсації за виробничі травми, має залежати від умов сплати внесків, котрі мають за мету підтвердити, що нормальним становищем заявника є становище особи, яка працює за наймом або на свій власний рахунок, і підтримати прийнятну регулярність сплати внесків; однак ніхто не повинен бути позбавлений допомоги через неправильне збирання роботодавцем внесків, належних до сплати за даного працівника.

26. Витрати на допомогу, враховуючи затрати на адміністрацію, має бути розподілено між застрахованими особами, роботодавцями та платниками податків таким чином, щоб це було справедливо для застрахованих осіб і щоб можна було уникнути надзвичайного тягаря для застрахованих осіб, які мають невеликі кошти, чи будь-якого порушення виробництва.

27. Управління справою соціального страхування має бути об'єднано чи скоординовано в рамках загальної системи служб соціального забезпечення і особи, які роблять страхові внески, через свої організації повинні бути репрезентовані в органах, котрі визначають адміністративну політику або дають поради щодо цієї політики і пропонують законодавство або розробляють правила.

28. Суспільство повинне звичайно співпрацювати з батьками шляхом проведення спільних заходів для надання допомоги з метою забезпечити добробут дітей, які перебувають на утриманні батьків.

29. Інваліди, особи похилого віку та вдови, які не отримують допомоги по соціальному страхуванню через те, що вони або їхні чоловіки, залежно від випадку, не підлягали обов'язковому страхуванню, і дохід яких не перевищує встановленого розміру, повинні мати право на спеціальну допомогу на утримання у встановленому розмірі.

30. Відповідна грошова допомога чи допомога частково грошима і частково натурою повинні видаватися всім нужденним особам, які не потребують влаштування до виправних закладів.

1. Системи забезпечення доходу повинні зменшувати нужденність і відвертати злидні шляхом відновлення до прийнятних розмірів доходу, втраченого через непрацездатність (зокрема, старість) або у зв'язку з неспроможністю дістати оплачувану роботу, або через смерть годувальника.

2. Забезпечення доходу по можливості має бути організоване на основі обов'язкового соціального страхування, завдяки якому особи, котрі відповідають встановленим вимогам, мають право, з урахуванням сплачених ними до страхового закладу внесків, на допомогу, що виплачується в розмірах і випадках, які визначаються законом.

3. Забезпечення потреб осіб, не охоплених обов'язковим соціальним страхуванням, має здійснюватися через систему соціальної допомоги; певні категорії осіб, особливо діти та інваліди, які перебувають на утриманні, особи похилого віку та вдовиці, повинні мати право на допомогу в прийнятних розмірах відповідно до встановленої шкали.

4. Соціальна допомога, відповідна до кожного випадку, повинна застосовуватись до всіх інших осіб, які її потребують.

5. До випадків, передбачених обов'язковим соціальним страхуванням, повинні входити всі випадки, коли застрахованій особі заважає заробляти засоби до існування непрацездатність чи неспроможність дістати оплачувану роботу або коли ця особа вмирає, залишаючи сім'ю, що перебуває на її утриманні, а також певні пов'язані з цим поширені випадки нагальної потреби, які спричиняють надзвичайну напруженнісь для обмеженого доходу, оскільки в цих випадках не передбачено компенсації будь-яким іншим шляхом.

6. Компенсація повинна передбачатися у випадках непрацездатності і смерті, пов'язаних з працею.

7. Для того, щоб допомога, яка надається через систему соціального страхування, могла бути краще пристосована до різноманітності потреб, випадки, котрі охоплює ця система, мають визначатись як такі:

a) хвороба;

b) материнство;

c) інвалідність;

d) старість;

e) смерть годувальника;

f) безробіття;

g) витрати у зв'язку з надзвичайними обставинами;

h) виробничі травми.

Передбачається, що допомога не повинна виплачуватись одночасно у зв'язку з більш ніж одним з таких випадків: інвалідність, старість, безробіття.

8. До всіх видів допомоги, що виплачуються у зв'язку з втратою заробітку, на кожного з перших двох дітей повинна виплачуватись надбавка за умови, що на всіх наступних дітей допомога повинна виплачуватися з державних фондів або за системами, що передбачають сплату внесків.

9. Випадком, коли повинна виплачуватись допомога у зв'язку з хворобою, є втрата заробітку через відсутність на роботі, спричинену важким з медичного погляду станом, зумовленим хворобою чи травмою, яка вимагає лікування або нагляду.

1) Щодо потреби бути відсутнім на роботі слід судити, як правило, зважаючи на попередню роботу застрахованої особи, на поновлення якої можна від неї чекати.

2) Допомога може не виплачуватись за перші кілька днів хвороби, але якщо хвороба повторюється протягом періоду тривалістю кілька місяців, то новий термін чекання не повинен встановлюватись.

3) Найкраще продовжувати виплату допомоги доти, доки одержувач зможе повернутися до роботи, помре або стане інвалідом. Однак, якщо вважається за потрібне обмежити термін виплати допомоги, то максимальний термін не повинен бути менший ніж 26 тижнів для єдиного випадку, і слід передбачити збільшення терміну виплати допомоги в разі певних захворювань, як, наприклад, туберкульоз, котрі часто спричиняють тривалу хворобу, яка, проте, піддається лікуванню; однак на початку дії системи страхування може виявитись потрібним передбачати коротший термін ніж 26 тижнів.

10. Випадком, коли повинна виплачуватись допомога у зв'язку з материнством, є втрата заробітку через відсутність на роботі протягом встановлених періодів до і після народження дитини.

1) Жінка повинна мати право залишити роботу, якщо вона пред'явить медичну довідку, яка свідчить про те, що пологи відбудуться, можливо, через шість тижнів, і жодній жінці не повинно дозволятися працювати протягом шести тижнів після пологів.

2) Протягом цих періодів має виплачуватись допомога у зв'язку з материнством.

3) Відсутність на роботі протягом більш тривалих періодів або з інших причин може бути бажаною з медичних міркувань, враховуючи фізичний стан одержувача і вимоги, що ставляться роботою; протягом усіх таких періодів має виплачуватися допомога у зв'язку з хворобою.

4) Виплата допомоги у зв'язку з материнством може бути поставлена в залежність від використання одержувачем служб охорони здоров'я, які передбачаються для матері та для її дитини.

11. Випадком, коли має виплачуватись допомога по інвалідності, є неспроможність влаштуватися на будь-яку істотно оплачувану роботу через хронічний стан, зумовлений хворобою чи травмою або через втрату кінцівки чи якої-небудь функції.

1) Слід чекати, що особа, яка є інвалідом, працюватиме за яким-небудь фахом, який може бути в розумних межах запропонований їй з урахуванням сил і здібностей, що в неї лишилися, її минулого досвіду та доступних для неї засобів навчання.

2) Особа, для якої такий фах може бути вказаний, але ще не є доступним, та особа, яка проходить курс навчання, повинні отримувати тимчасову допомогу по інвалідності, допомогу на навчання або допомогу по безробіттю, якщо вони мають право на цю допомогу через інші обставини.

3) Особа, для якої ніякого такого фаху не може бути вказано, повинна отримувати допомогу по інвалідності.

4) Одержувачам, чия постійна нездатність регулярно займатися будь-якою оплачуваною роботою підтверджена, має бути дозволено доповнювати свою допомогу по інвалідності випадковими заробітками невеликих розмірів.

5) Якщо розмір допомоги по інвалідності пов'язаний з розміром останнього заробітку застрахованої особи, то право на допомогу має визначатися в тому разі, коли особа, яка є інвалідом, докладаючи звичайних зусиль, не здатна заробляти 1/3 звичайного заробітку здорових працівників її останньої спеціальності, які мають таку саму підготовку.

6) Допомога по інвалідності має виплачуватись від дня припинення виплати допомоги у зв'язку з хворобою за весь період інвалідності за умови, що коли одержувач досягне такого віку, з якого можна звертатися за допомогою по старості, допомогу по інвалідності може бути замінено допомогою по старості.

12. Випадком, коли повинна виплачуватись допомога по старості, є досягнення встановленого віку, що має бути таким, в якому люди звичайно стають непридатними до ефективної праці, захворювання та інвалідність стають тяжкими, а безробіття, якщо воно спіткає, очевидно є постійним.

1) Мінімальний вік, у якому можна звертатися за допомогою по старості, має бути встановлено не більший ніж шістдесят п'ять років для чоловіків і шістдесят років для жінок; однак більш низький вік може бути встановлено для осіб, які пропрацювали багато років на важких або шкідливих роботах.

2) Виплата допомоги по старості, якщо основна допомога може вважатися достатньою для існування, може бути обумовлена виходом у відставку з будь-якої постійної оплачуваної роботи; якщо вимагається такий вихід у відставку, то отримання випадкових заробітків порівняно невеликого розміру не повинно позбавляти права на допомогу по старості.

13. Випадком, коли повинна виплачуватись допомога у зв'язку зі смертю годувальника, є передбачувана втрата матеріальної підтримки особами, які перебували на утриманні, внаслідок смерті глави сім'ї.

1) Допомога у зв'язку зі смертю годувальника повинна виплачуватися:

a) вдові застрахованої особи;

b) дітям, дітям чоловіка або жінки, усиновленим дітям і, за умови їхньої попередньої реєстрації як утриманців, незаконнонародженим дітям застрахованого чоловіка або застрахованої жінки, які надавали матеріальну підтримку дітям; і

c) згідно з умовами, що визначаються національним законодавством, незаміжній і жінці, з якою жив разом небіжчик.

2) Допомога у зв'язку з удівством повинна виплачуватися вдові, котра має на своєму утриманні дитину, на яку належить отримувати допомогу, або яка на момент смерті чоловіка є інвалідом чи стала пізніше інвалідом або досягла мінімального віку, в якому можна звертатися за допомогою по старості, вдові, яка не відповідає цим вимогам, має виплачуватися допомога у зв'язку з удівством протягом мінімального періоду в кілька місяців, після чого, якщо вона є безробітною, допомога повинна виплачуватися доти, доки їй не буде запропоновано підхожу роботу після відповідного навчання, коли воно потрібне.

3) Допомога на дитину повинна виплачуватись на таку дитину, яка не досягла віку закінчення школи або якій менш ніж вісімнадцять років і вона продовжує свою загальну чи професійну освіту.

14. Випадком, коли повинна виплачуватись допомога по безробіттю, є втрата заробітку у зв'язку з безробіттям застрахованої особи, яка звичайно працює, здатна до систематичної роботи у певній сфері, і яка шукає підхожу роботу, або у зв'язку з частковим безробіттям.

1) Допомога може не виплачуватись за перші кілька днів періоду безробіття, який обчислюється від дня реєстрації заяви, але якщо безробіття повторюється протягом періоду в кілька місяців, то новий термін чекання це повинен встановлюватися.

2) Виплата повинна тривати доти, доки застрахованій особі не буде запропоновано підхожу роботу.

3) Протягом початкового періоду, прийнятного в умовах конкретного випадку, повинні вважатися підхожими лише такі види роботи:

a) робота за звичайним фахом застрахованої особи в такому місці, яке не вимагає зміни місця проживання, і за плату, яка існує в даний час, встановлену компетентними договорами, якщо вони застосовуються; або

b) інша робота, прийнятна для застрахованої особи.

4) Після закінчення початкового періоду:

a) робота, яка вимагає зміни фаху, може вважатися підхожою, якщо пропонована робота є такою, що може в розумних межах бути запропонована застрахованій особі з урахуванням її сил, здатності, минулого досвіду і доступних для неї засобів навчання;

b) робота, яка вимагає зміни місця проживання, може вважатися підхожою, якщо на новому місці проживання є підхоже житло;

c) робота в менш сприятливих умовах, ніж ті, в яких застрахована особа звичайно працювала за своїм фахом і у своєму районі, може вважатися підхожою, коли запропоновані умови відповідають загальним нормам, яких дотримують у тій професії і в тому районі, в яких ця робота пропонується.

15. Повинна виплачуватись допомога у зв'язку з особливими витратами, оплату яких не передбачено іншим шляхом, спричиненими хворобою, материнством, інвалідністю і смертю.

1) Повинна забезпечуватися потрібна допомога у домашньому господарстві або слід виплачувати допомогу для наймання особи з метою допомоги протягом періоду госпіталізації матері, яка має на утриманні дітей, якщо вона застрахована або є жінкою застрахованої особи і не отримує якої-небудь допомоги замість заробітку.

2) У разі народження дитини застрахованим жінкам і жінкам застрахованих чоловіків повинна виплачуватись одноразова сума на покриття витрат на придане для новонародженого та інших таких витрат.

3) Особам, які отримують допомогу по інвалідності або по старості і потребують постійного догляду, повинна виплачуватися спеціальна надбавка.

4) У разі смерті застрахованої особи або жінки, чоловіка чи дитини, які перебувають на утриманні застрахованої особи, повинна виплачуватись одноразова сума на покриття витрат на поховання.

16. Випадком, коли повинна виплачуватись компенсація за виробничу травму, є травматичне ушкодження або хвороба, пов'язані з роботою, які трапилися не внаслідок навмисних дій і не внаслідок серйозного навмисного проступку потерпілого, і які призвели до тимчасової або постійної непрацездатності або смерті.

1) Травмами, пов'язаними з роботою, повинні вважатися також травми, що сталися по дорозі до місця роботи або від місця роботи.

2) Якщо компенсація за виробничу травму підлягає виплаті, то попередні положення повинні підлягати відповідним змінам, як це зазначено у наступних пунктах.

3) Усяке захворювання, яке часто трапляється лише в осіб, зайнятих на певних роботах, або яке є отруєнням речовиною, що використовується під час певних робіт, якщо особа, котра потерпає від такого захворювання, була зайнята виконанням такої роботи, повинно вважатися за таке, що має професійне походження і повинно зумовити виплату компенсації.