1. Правова система ipLex360
  2. Законодавство
  3. Закон України


ЗАКОН УКРАЇНИ
Про охорону дитинства
(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, № 30, ст.142) ( Із змінами, внесеними згідно із Законами № 3109-III від 07.03.2002, ВВР, 2002, № 32, ст.232 № 177-IV від 26.09.2002, ВВР, 2002, № 46, ст.347 № 380-IV від 26.12.2002, ВВР, 2003, № 10-11, ст.86 № 1344-IV від 27.11.2003, ВВР, 2004, № 17-18, ст.250 № 1410-IV від 03.02.2004, ВВР, 2004, № 19, ст.251 № 2304-IV від 11.01.2005, ВВР, 2005, № 6, ст.144 № 2353-IV від 18.01.2005, ВВР, 2005, № 10, ст.191 № 2414-IV від 03.02.2005, ВВР, 2005, № 11, ст.202 № 2505-IV від 25.03.2005, ВВР, 2005, № 17, № 18-19, ст.267 № 257-VI від 10.04.2008, ВВР, 2008, № 24, ст.230 № 1343-VI від 19.05.2009, ВВР, 2009, № 39, ст.550 № 1397-VI від 21.05.2009, ВВР, 2009, № 41, ст.596 № 2394-VI від 01.07.2010, ВВР, 2010, № 39, ст.513 № 2435-VI від 06.07.2010, ВВР, 2010, № 46, ст.539 № 3234-VI від 19.04.2011, ВВР, 2011, № 42, ст.433 № 3525-VI від 16.06.2011, ВВР, 2012, № 4, ст.20 № 4723-VI від 17.05.2012, ВВР, 2013, № 14, ст.95 № 5290-VI від 18.09.2012, ВВР, 2013, № 41, ст.549 № 5462-VI від 16.10.2012, ВВР, 2014, № 6-7, ст.80 № 5477-VI від 06.11.2012, ВВР, 2013, № 50, ст.693 № 243-VII від 16.05.2013, ВВР, 2014, № 11, ст.140 № 76-VIII від 28.12.2014, ВВР, 2015, № 6, ст.40 № 425-VIII від 14.05.2015, ВВР, 2015, № 30, ст.271 № 901-VIII від 23.12.2015, ВВР, 2016, № 4, ст.44 № 911-VIII від 24.12.2015, ВВР, 2016, № 5, ст.50 № 936-VIII від 26.01.2016, ВВР, 2016, № 10, ст.99 № 1492-VIII від 07.09.2016, ВВР, 2016, № 43, ст.736 - положення щодо застосування пробаційних програм набирають чинності з 1 січня 2018 року № 1812-VIII від 17.01.2017, ВВР, 2017, № 7-8, ст.51 № 1838-VIII від 07.02.2017, ВВР, 2017, № 11, ст.104 № 2180-VIII від 07.11.2017, ВВР, 2017, № 51-52, ст.445 № 2229-VIII від 07.12.2017, ВВР, 2018, № 5, ст.35 № 2249-VIII від 19.12.2017, ВВР, 2018, № 6-7, ст.43 № 2279-VIII від 08.02.2018, ВВР, 2018, № 11, ст.59 № 2300-VIII від 27.02.2018, ВВР, 2018, № 14, ст.79 № 2443-VIII від 22.05.2018, ВВР, 2018, № 33, ст.250 № 2745-VIII від 06.06.2019, ВВР, 2019, № 30, ст.119 № 720-IX від 17.06.2020, ВВР, 2020, № 47, ст.408 № 1053-IX від 03.12.2020, ВВР, 2021, № 8, ст.59 - вводиться в дію з 30.06.2021 № 1095-IX від 16.12.2020, ВВР, 2021, № 6, ст.50 - вводиться в дію з 31.03.2021 № 1256-IX від 18.02.2021, ВВР, 2021, № 20, ст.187 № 1822-IX від 21.10.2021, ВВР, 2022, № 1, ст.2 № 1871-IX від 05.11.2021 № 2153-IX від 24.03.2022 № 2267-IX від 22.05.2022 № 2849-IX від 13.12.2022, ВВР, 2023, №№ 47-50, ст.120 № 3022-IX від 10.04.2023, ВВР, 2023, № 65, ст.225 № 3265-IX від 14.07.2023, ВВР, 2023, № 87, ст.321 № 3792-IX від 06.06.2024 ) ( Установити, що у 2016 році норми і положення абзацу п’ятого частини третьої статті 5, частин п’ятої, чотирнадцятої - шістнадцятої статті 19 цього Закону застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджету Фонду соціального страхування України згідно із Законом № 928-VIII від 25.12.2015 ) ( У тексті Закону слова "інвалід", "дитина-інвалід" та "інвалід з дитинства" в усіх відмінках і числах замінено відповідно словами "особа з інвалідністю", "дитина з інвалідністю" та "особа з інвалідністю з дитинства" у відповідному відмінку і числі згідно із Законом № 2249-VIII від 19.12.2017 ) ( У тексті Закону слова "засоби масової інформації" та "електронні засоби масової інформації" у всіх відмінках і числах замінено словом "медіа" згідно із Законом № 2849-IX від 13.12.2022 )
Цей Закон визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.
( Преамбула в редакції Закону № 936-VIII від 26.01.2016; із змінами, внесеними згідно із Законом № 2180-VIII від 07.11.2017 )
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
дитина - особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше;
дитинство - період розвитку людини до досягнення повноліття;
забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров’я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити;
( Статтю 1 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 936-VIII від 26.01.2016 )
жорстоке поводження з дитиною - будь-які форми фізичного, психологічного, сексуального або економічного насильства над дитиною, зокрема домашнього насильства, насильства за ознакою статі, булінгу (цькування), мобінгу (цькування), а також будь-які незаконні угоди стосовно дитини, зокрема вербування, переміщення, переховування, передача або одержання дитини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану дитини;
( Статтю 1 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 2229-VIII від 07.12.2017; із змінами, внесеними згідно із Законом № 3792-IX від 06.06.2024 )
булінг (цькування) - психологічне, фізичне, економічне чи сексуальне насильство, тобто будь-яке умисне діяння (дія або бездіяльність), у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, яке систематично вчиняється особою стосовно дитини, з якою вони є учасниками одного колективу, або дитиною стосовно іншого учасника одного колективу та яке порушує права, свободи, законні інтереси потерпілої особи та/або перешкоджає виконанню нею визначених законодавством обов’язків;
( Статтю 1 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 3792-IX від 06.06.2024 )
програма для дитини або іншої особи, яка вчинила булінг (цькування), - комплекс заходів, що формується на основі результатів оцінки ризиків та спрямований на зміну насильницької поведінки особи, яка вчинила булінг (цькування), формування у неї нової, неагресивної психологічної моделі поведінки у приватних стосунках, відповідального ставлення до своїх вчинків та їх наслідків;
( Статтю 1 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 3792-IX від 06.06.2024 )
програма для дитини або іншої особи, яка постраждала від булінгу (цькування) або стала його свідком, - комплекс заходів, спрямованих на позбавлення емоційної залежності, невпевненості у собі та формування у особи, яка постраждала від булінгу (цькування) або стала його свідком, здатності відстоювати власну гідність, захищати свої права у приватних стосунках, у тому числі за допомогою уповноважених органів державної влади, органів місцевого самоврядування;
( Статтю 1 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 3792-IX від 06.06.2024 )
охорона дитинства - система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав;
дитина-сирота - дитина, в якої померли чи загинули батьки;
діти, позбавлені батьківського піклування, - діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами Національної поліції, пов’язаним з відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки, а також діти, розлучені із сім’єю, підкинуті діти, діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовились батьки, діти, батьки яких не виконують своїх батьківських обов’язків з причин, які неможливо з’ясувати у зв’язку з перебуванням батьків на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, та безпритульні діти;
( Абзац статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законами № 5290-VI від 18.09.2012, № 901-VIII від 23.12.2015, № 936-VIII від 26.01.2016, № 2443-VIII від 22.05.2018 )
дитина, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, - дитина, яка внаслідок воєнних дій чи збройного конфлікту отримала поранення, контузію, каліцтво, зазнала фізичного, сексуального, психологічного насильства, була викрадена або незаконно вивезена за межі України, залучалася до участі у військових формуваннях або незаконно утримувалася, у тому числі в полоні;
( Статтю 1 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 936-VIII від 26.01.2016 )
дитина, яка перебуває у складних життєвих обставинах, - дитина, яка потрапила в умови, що негативно впливають на її життя, стан здоров’я та розвиток у зв’язку з інвалідністю, тяжкою хворобою, безпритульністю, перебуванням у конфлікті із законом, залученням до найгірших форм дитячої праці, залежністю від психотропних речовин та інших видів залежності, жорстоким поводженням, зокрема домашнім насильством, ухилянням батьків, осіб, які їх замінюють, від виконання своїх обов’язків, обставинами стихійного лиха, техногенних аварій, катастроф, воєнних дій чи збройних конфліктів тощо, що встановлено за результатами оцінки потреб дитини;
( Статтю 1 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 936-VIII від 26.01.2016; із змінами, внесеними згідно із Законами № 2229-VIII від 07.12.2017 )
дитина, розлучена із сім’єю, - дитина, яка прибуває чи прибула на територію України без супроводу батьків чи одного з них, діда чи баби, повнолітніх брата чи сестри або опікуна чи піклувальника, призначених відповідно до законодавства країни походження, або інших повнолітніх осіб, які до прибуття в Україну добровільно чи в силу звичаю країни походження взяли на себе відповідальність за виховання дитини;
( Статтю 1 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 5290-VI від 18.09.2012 )
безпритульні діти - діти, які були покинуті батьками, самі залишили сім’ю або дитячі заклади, де вони виховувались, і не мають певного місця проживання;
дитина з інвалідністю - дитина зі стійким розладом функцій організму, спричиненим захворюванням, травмою або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження її нормальної життєдіяльності та необхідність додаткової соціальної допомоги і захисту;
дитина-біженець - дитина, яка не є громадянином України і внаслідок обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
( Абзац статті 1 в редакції Закону № 177-IV від 26.09.2002 )
дитина, яка потребує додаткового захисту, - дитина, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", але потребує захисту, оскільки вона була змушена прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок виникнення загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження, через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання;
( Статтю 1 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 5290-VI від 18.09.2012 )
діти, які потребують тимчасового захисту, - діти, які є іноземцями та особами без громадянства, які постійно проживають на території країни, що має спільний кордон з Україною, які масово вимушені шукати захисту в Україні внаслідок зовнішньої агресії, іноземної окупації, громадянської війни, зіткнень на етнічній основі, природних чи техногенних катастроф або інших подій, що порушують громадський порядок у певній частині або на всій території країни походження;
( Статтю 1 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 5290-VI від 18.09.2012 )
діти, які мають право на безоплатне або пільгове забезпечення дитячим харчуванням, діти грудного віку та другого року життя, які входять до складу малозабезпечених сімей, діти грудного та раннього віку, які мають статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, або з числа внутрішньо переміщених осіб, або дітей з числа осіб, визначених у статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
( Статтю 1 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 1822-IX від 21.10.2021 )
неповна сім’я - сім’я, що складається з матері або батька і дитини (дітей);
багатодітна сім’я - сім’я, в якій подружжя (чоловік та жінка) перебуває у зареєстрованому шлюбі, разом проживає та виховує трьох і більше дітей, у тому числі кожного з подружжя, або один батько (одна мати), який (яка) проживає разом з трьома і більше дітьми та самостійно їх виховує. До складу багатодітної сім’ї включаються також діти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, - до закінчення закладів освіти, але не довше ніж до досягнення ними 23 років;
( Абзац статті 1 в редакції Законів № 3525-VI від 16.06.2011, № 2745-VIII від 06.06.2019 )
прийомна сім’я - сім’я, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1 до 4 дітей на виховання та спільне проживання;
дитячий будинок сімейного типу - окрема сім’я, яка створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, які беруть на виховання та спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування;
колектив - група з двох або більше осіб, які об’єднані (організовані) відповідно до законодавства з метою здобуття освіти, тренування, творчості, оздоровлення, відпочинку, лікування тощо та не перебувають між собою у трудових відносинах;
( Статтю 1 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 3792-IX від 06.06.2024 )
контакт з дитиною - реалізація матір’ю, батьком, іншими членами сім’ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання їм інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.
( Статтю 1 доповнено абзацом згідно із Законом № 1397-VI від 21.05.2009 )
Стаття 2. Законодавство про охорону дитинства та його завдання
Законодавство про охорону дитинства грунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, міжнародних договорах, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, і складається з цього Закону, а також інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.
Завданням законодавства про охорону дитинства є розширення соціально-правових гарантій дітей, забезпечення фізичного, інтелектуального, культурного розвитку молодого покоління, створення соціально-економічних і правових інститутів з метою захисту прав та законних інтересів дитини в Україні.
Стаття 3. Основні принципи охорони дитинства
Всі діти на території України, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров’я та народження дітей і їх батьків (чи осіб, які їх замінюють) або будь-яких інших обставин, мають рівні права і свободи, визначені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Держава гарантує всім дітям рівний доступ до безоплатної правничої допомоги, необхідної для забезпечення захисту їхніх прав, на підставах та в порядку, встановлених Законом України "Про безоплатну правничу допомогу".
( Частина друга статті 3 в редакції Законів № 5477-VI від 06.11.2012, № 3022-IX від 10.04.2023 )
У разі якщо вік особи не встановлено, але є підстави вважати, що особа є дитиною, до встановлення віку такої особи їй надається захист, передбачений для дитини згідно з цим Законом та іншими актами законодавства.
( Статтю 3 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 1256-IX від 18.02.2021 )
Стаття 4. Система заходів щодо охорони дитинства
Система заходів щодо охорони дитинства в Україні включає:
визначення основних правових, економічних, організаційних, культурних та соціальних засад щодо охорони дитинства, удосконалення законодавства про правовий і соціальний захист дітей, приведення його у відповідність з міжнародними правовими нормами у цій сфері;
забезпечення належних умов для гарантування безпеки, охорони здоров’я, навчання, виховання, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку дітей, їх соціально-психологічної адаптації та активної життєдіяльності, зростання в сімейному оточенні в атмосфері миру, гідності, взаємоповаги, свободи та рівності;
( Абзац третій статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2180-VIII від 07.11.2017 )
проведення державної політики, спрямованої на реалізацію цільових програм з охорони дитинства, підтримки виробництва дитячого харчування, у тому числі первинного виробництва, надання дітям пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі виховання, навчання, підготовки до трудової діяльності, заохочення наукових досліджень з актуальних проблем дитинства;
( Абзац четвертий статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1822-IX від 21.10.2021 )
встановлення відповідальності юридичних і фізичних осіб (посадових осіб і громадян) за порушення прав і законних інтересів дитини, заподіяння їй шкоди;
створення умов для забезпечення наявності на ринку в достатній кількості дитячого харчування, що відповідає вимогам законодавства про безпечність та окремі показники якості харчових продуктів, у тому числі шляхом запровадження пільгового кредитування та/або оподаткування операторів ринку харчових продуктів, митного та/або тарифного регулювання.
( Статтю 4 доповнено абзацом шостим згідно із Законом № 1822-IX від 21.10.2021 )
Стаття 5. Організація охорони дитинства
Основні засади охорони дитинства та державну політику у цій сфері визначає Верховна Рада України шляхом затвердження відповідних загальнодержавних програм.
Проведення державної політики щодо охорони дитинства, розробку і здійснення цільових загальнодержавних програм соціального захисту та поліпшення становища дітей, підтримки сімей з дітьми, координацію діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади у цій сфері забезпечує Кабінет Міністрів України. Щорічно Кабінет Міністрів України звітує Верховній Раді України про стан демографічної ситуації в Україні, становище дітей та тенденції його змін у ході впроваджених соціально-економічних перетворень.
( Частина друга статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом № 936-VIII від 26.01.2016 )
Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції, визначеної законом, забезпечують:
( Абзац перший частини третьої статті 5 в редакції Закону № 911-VIII від 24.12.2015 )
проведення державної політики у сфері охорони дитинства, розроблення і здійснення галузевих та регіональних програм поліпшення становища дітей, підтримки сімей з дітьми, вирішення інших питань у цій сфері;
( Абзац другий частини третьої статті 5 в редакції Закону № 911-VIII від 24.12.2015; із змінами, внесеними згідно із Законом № 936-VIII від 26.01.2016 )
розвиток мережі навчальних закладів, закладів охорони здоров’я, соціального захисту, а також позашкільних навчальних закладів, діяльність яких спрямована на організацію дозвілля, відпочинку і оздоровлення дітей, зміцнення їх матеріально-технічної бази;
( Абзац третій частини третьої статті 5 в редакції Закону № 911-VIII від 24.12.2015 )
вирішення питань щодо забезпечення прав дітей, встановлення опіки і піклування, створення інших передбачених законодавством умов для виховання дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів дітей;
( Абзац четвертий частини третьої статті 5 в редакції Закону № 911-VIII від 24.12.2015; із змінами, внесеними згідно із Законом № 936-VIII від 26.01.2016 )
організацію безкоштовного харчування дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей з особливими освітніми потребами, які навчаються у спеціальних і інклюзивних класах, та учнів 1-4 класів загальноосвітніх навчальних закладів із сімей, які отримують допомогу відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям";
( Абзац п'ятий частини третьої статті 5 в редакції Закону № 911-VIII від 24.12.2015 )
можуть забезпечувати пільговий проїзд учнів, вихованців, студентів до місця навчання і додому у порядку та розмірах, визначених органами місцевого самоврядування, та передбачати на це відповідні видатки з місцевих бюджетів;
( Абзац шостий частини третьої статті 5 в редакції Закону № 76-VIII від 28.12.2014 )
вирішення питань про надання пільг та державної допомоги дітям та сім’ям з дітьми відповідно до законодавства;
контроль за дотриманням в ігрових залах, комп’ютерних клубах, відеотеках, дискотеках, інших розважальних закладах та громадських місцях правопорядку та етичних норм стосовно дітей;
( Частину третю статті 5 доповнено абзацом згідно із Законом № 2304-IV від 11.01.2005 )
вжиття інших заходів щодо охорони дитинства, віднесених до їх компетенції законодавством України.
Інші органи виконавчої влади в межах своїх повноважень:
подають Кабінету Міністрів України пропозиції щодо вдосконалення положень законодавства, які стосуються забезпечення захисту прав дітей;
подають висновки до проектів законодавчих актів із зазначених питань;
надають медіа, громадськості та особам чи органам, які займаються вирішенням питань захисту дітей, загальну інформацію про забезпечення захисту прав дітей.
( Частина четверта статті 5 в редакції Закону № 1397-VI від 21.05.2009 )
У порядку, встановленому законодавством, трудові колективи, благодійні та інші громадські організації, фізичні особи можуть брати участь у забезпеченні реалізації заходів з охорони дитинства, поліпшення становища дітей, створення розвиненої системи сімейних форм виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, та патронату над дітьми, які перебувають у складних життєвих обставинах, розвитку послуг з підтримки батьків або осіб, які їх замінюють, заходів, спрямованих на забезпечення відповідних умов для виховання, освіти, всебічного гармонійного культурного і фізичного розвитку дитини.
( Частина п'ята статті 5 в редакції Закону № 936-VIII від 26.01.2016 )
Держава сприяє трудовим колективам, громадським та благодійним організаціям, іншим об’єднанням громадян та фізичним особам у їх діяльності, спрямованій на поліпшення становища дітей, охорону їх прав та інтересів, заохочує розвиток усіх форм благодійності, патронату і спонсорства щодо дітей шляхом надання податкових, інвестиційних, митних, кредитних та тарифних пільг у порядку, встановленому законами України.
Розділ II
ПРАВА ТА СВОБОДИ ДИТИНИ
Стаття 6. Право на життя та охорону здоров’я
Кожна дитина має право на життя з моменту визначення її живонародженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров’я.
Держава гарантує дитині право на охорону здоров’я, безоплатну кваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров’я, сприяє створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини, раціонального харчування, формуванню навичок здорового способу життя.
З цією метою держава вживає заходів щодо:
зниження рівня смертності немовлят і дитячої смертності;
забезпечення надання необхідної медичної допомоги всім дітям;
боротьби з хворобами і недоїданням, у тому числі шляхом надання дітям доступу до достатньої кількості якісних харчових продуктів та чистої питної води;
створення безпечних і здорових умов праці;
надання матерям належних послуг з охорони здоров’я у допологовий і післяпологовий періоди;
забезпечення всіх прошарків суспільства, зокрема батьків і дітей, інформацією щодо охорони здоров’я і здорового харчування дітей, переваг грудного вигодовування, гігієни, санітарних умов проживання дітей та запобігання нещасним випадкам;
розвитку просвітницької роботи, послуг у галузі планування сім’ї та охорони репродуктивного здоров’я;
пільгового забезпечення дітей ліками та харчуванням у порядку, встановленому законодавством.
Стаття 7. Право на ім’я та громадянство
Кожна дитина з моменту народження має право на ім’я та громадянство. Місце і порядок реєстрації народження дитини визначаються сімейним законодавством, реєстрацію актів цивільного стану, а підстави і порядок набуття та зміни громадянства визначаються Законом України "Про громадянство України", іншими нормативно-правовими актами.
( Стаття 7 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1410-IV від 03.02.2004 )
Стаття 8. Право на достатній життєвий рівень
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Стаття 9. Право дитини на вільне висловлення думки та отримання інформації
Кожна дитина має право на вільне висловлювання особистої думки, формування власних поглядів, розвиток власної суспільної активності, отримання інформації, що відповідає її віку. Це право включає свободу розшукувати, одержувати, використовувати, поширювати та зберігати інформацію в усній, письмовій чи іншій формі, за допомогою творів мистецтва, літератури, медіа, засобів зв’язку (комп’ютерної, телефонної мережі тощо) чи інших засобів на вибір дитини. Їй забезпечується доступ до інформації та матеріалів з різних національних і міжнародних джерел, особливо тих, які сприяють здоровому фізичному і психічному розвитку, соціальному, духовному та моральному благополуччю.
Діти мають право звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, медіа та їх посадових осіб із зауваженнями та пропозиціями стосовно їхньої діяльності, заявами та клопотаннями щодо реалізації своїх прав і законних інтересів та скаргами про їх порушення.
З метою реалізації цього права держава сприяє:
поширенню медіа матеріалів, корисних для розвитку дитини;
виданню та розповсюдженню дитячої літератури та підручників шляхом створення пільгових умов для їх видання;
міжнародному співробітництву у сфері обміну та поширення інформації та матеріалів, що надходять із різних національних і міжнародних джерел;
діяльності медіа, спрямованій на задоволення мовних потреб дітей, у тому числі тих, які належать до національних меншин.
Здійснення прав дитини на вільне висловлювання думки та отримання інформації може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету та неупередженості правосуддя.
( Частина четверта статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом № 720-IX від 17.06.2020 )
Стаття 10. Право на захист від усіх форм насильства
Кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім’ї, навчальних та інших дитячих закладах мають забезпечуватися на принципах, що грунтуються на взаємоповазі, справедливості і виключають приниження честі та гідності дитини.
Держава здійснює захист дитини від:
усіх форм домашнього насильства та інших проявів жорстокого поводження з дитиною, експлуатації, включаючи сексуальне насильство, у тому числі з боку батьків або інших законних представників дитини;
( Абзац другий частини другої статті 10 в редакції Закону № 2229-VIII від 07.12.2017; із змінами, внесеними згідно із Законом № 3792-IX від 06.06.2024 )
втягнення у злочинну діяльність, залучення до вживання алкоголю, наркотичних засобів і психотропних речовин;
залучення до екстремістських релігійних психокультових угруповань та течій, використання її для створення та розповсюдження порнографічних матеріалів, примушування до проституції, жебрацтва, бродяжництва, втягнення до азартних ігор тощо.
Держава через органи опіки і піклування, служби у справах дітей, центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, кол-центр з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей у порядку , встановленому законодавством, надає дитині та особам, які піклуються про неї, необхідну допомогу у запобіганні та виявленні випадків жорстокого поводження з дитиною, передачі інформації про ці випадки для розгляду до відповідних уповноважених законом органів для проведення розслідування і вжиття заходів щодо припинення насильства.
( Частина третя статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3109-III від 07.03.2002, № 2353-IV від 18.01.2005, № 5462-VI від 16.10.2012, № 2229-VIII від 07.12.2017 )
Дитина вправі особисто звернутися до органу опіки та піклування, служби у справах дітей, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, кол-центру з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей, інших уповноважених органів за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів.
( Частина четверта статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3109-III від 07.03.2002, № 2353-IV від 18.01.2005, № 5462-VI від 16.10.2012, № 2229-VIII від 07.12.2017 )
Розголошення чи публікація будь-якої інформації про дитину, що може заподіяти їй шкоду, без згоди законного представника дитини забороняється.
Типова програма унеможливлення насильства та жорстокого поводження з дітьми та Порядок реагування на випадки насильства та жорстокого поводження з дітьми затверджуються Кабінетом Міністрів України.
( Частина шоста статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2229-VIII від 07.12.2017; в редакції Закону № 3792-IX від 06.06.2024 )
Працівники закладів освіти, культури, охорони здоров’я, соціального захисту, фізичної культури і спорту, оздоровлення та відпочинку, молодіжних центрів, дитячих та молодіжних громадських об’єднань, інших громадських об’єднань, що є суб’єктами молодіжної роботи, які контактують з дітьми, повинні бути ознайомлені з інформацією про захист дітей від усіх форм насильства, у тому числі домашнього насильства, експлуатації, найгірших форм дитячої праці або інших проявів жорстокого поводження з дитиною.
( Статтю 10 доповнено частиною сьомою згідно із Законом № 1256-IX від 18.02.2021; в редакції Закону № 3792-IX від 06.06.2024 )
Адміністрація підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, до штатів яких входять особи, які в своїй роботі контактують з дітьми, зобов’язана проводити їх періодичне інформування про захист дітей від усіх форм та видів насильства та експлуатації.
( Статтю 10 доповнено частиною восьмою згідно із Законом № 1256-IX від 18.02.2021; із змінами, внесеними згідно із Законом № 3792-IX від 06.06.2024 )
Порядок організації, планування і проведення зазначеного інформування та його періодичність визначаються Кабінетом Міністрів України.
( Статтю 10 доповнено частиною дев'ятою згідно із Законом № 1256-IX від 18.02.2021 )
Заходи із запобігання та профілактики насильства включаються до цільових загальнодержавних програм соціального захисту та поліпшення становища дітей.
( Статтю 10 доповнено частиною десятою згідно із Законом № 1256-IX від 18.02.2021 )
Забороняється працювати у контакті з дітьми особам, інформацію про яких внесено до Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи.
( Статтю 10 доповнено частиною одинадцятою згідно із Законом № 1256-IX від 18.02.2021 )
Стаття 10-1. Механізми унеможливлення насильства та жорстокого поводження з дитиною
Керівники та працівники закладів (установ), молодіжних центрів, дитячих та молодіжних громадських об’єднань, інших громадських об’єднань, що є суб’єктами молодіжної роботи, в яких у колективах перебувають діти, зобов’язані сформувати середовище, вільне від насильства та жорстокого поводження з дитиною.
Керівник закладу (установи), молодіжного центру, дитячого та молодіжного громадського об’єднання, іншого громадського об’єднання, що є суб’єктом молодіжної роботи, в якому в колективах перебувають діти:
затверджує положення про запобігання та протидію насильству та жорстокому поводженню з дітьми в закладі (установі), молодіжному центрі, дитячому та молодіжному громадському об’єднанні, іншому громадському об’єднанні, що є суб’єктом молодіжної роботи, з урахуванням Типової програми унеможливлення насильства та жорстокого поводження з дітьми та Порядку реагування на випадки насильства та жорстокого поводження з дітьми, затверджених Кабінетом Міністрів України, забезпечує його оприлюднення, обов’язкове ознайомлення з ним працівників та здійснює контроль за його виконанням;
розглядає усні та письмові заяви (скарги, повідомлення) про випадки насильства або жорстокого поводження з дитиною в закладі (установі), молодіжному центрі, дитячому та молодіжному громадському об’єднанні, іншому громадському об’єднанні, що є суб’єктом молодіжної роботи, протягом однієї доби з моменту надходження та у разі виявлення ознак насильства або жорстокого поводження з дитиною невідкладно повідомляє про це батьків, інших законних представників дитини, а також письмово повідомляє уповноважений підрозділ органу Національної поліції України та службу у справах дітей;
сприяє проходженню особами, які вчинили насильство або жорстоке поводження з дитиною, стали свідком або постраждали від насильства або жорстокого поводження, відповідної програми для таких осіб.
Працівники закладу (установи), молодіжного центру, дитячого та молодіжного громадського об’єднання, іншого громадського об’єднання, що є суб’єктом молодіжної роботи, в якому в колективах перебувають діти, у разі виявлення ознак насильства або жорстокого поводження з дитиною зобов’язані:
вжити невідкладних заходів для припинення насильства або жорстокого поводження з дитиною;
за потреби надати домедичну допомогу, викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги та звернутися до органів Національної поліції України;
повідомити керівника закладу (установи), молодіжного центру, дитячого та молодіжного громадського об’єднання, іншого громадського об’єднання, що є суб’єктом молодіжної роботи, в якому в колективах перебувають діти, та принаймні одного з батьків або інших законних представників дитини, яка вчинила насильство або жорстоке поводження, та дитини, яка постраждала від насильства або жорстокого поводження.
Суб’єктами, відповідальними за виконання програм для дітей та інших осіб, які вчинили булінг (цькування), та програм для дітей та інших осіб, які постраждали від булінгу (цькування) або стали його свідком, є місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.
Суб’єкт, відповідальний за виконання програм, передбачених частиною четвертою цієї статті, організовує та забезпечує проходження таких програм особами, які вчинили булінг (цькування), а особами, які постраждали від булінгу (цькування) або стали його свідком, - за їхньою згодою.
Формування та виконання програм, передбачених частиною четвертою цієї статті, для дітей здійснюються з урахуванням їхніх вікових та психологічних особливостей.
Виконання програм, передбачених частиною четвертою цієї статті, забезпечують фахівці, які пройшли відповідне навчання.
Типові програми для дітей та інших осіб, які вчинили булінг (цькування), для дітей та інших осіб, які постраждали від булінгу (цькування) або стали його свідком, розробляються і затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань сім’ї та дітей.
У випадках, передбачених законодавством, особу, яка вчинила булінг (цькування), за рішенням суду може бути направлено для проходження відповідної програми строком від одного до трьох місяців.
За відсутності судового рішення про направлення особи, яка вчинила булінг (цькування), для проходження відповідної програми така особа може пройти відповідну програму на добровільній основі, а діти віком до 16 років - за згодою батьків (інших законних представників дитини).
( Розділ II доповнено статтею 10-1 згідно із Законом № 3792-IX від 06.06.2024 )
Розділ III
ДИТИНА І СІМ’Я
Стаття 11. Дитина і сім’я
Сім’я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.
Кожна дитина має право на проживання в сім’ї разом з батьками або в сім’ї одного з них та на піклування батьків.
Батько і мати мають рівні права та обов’язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов’язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Стаття 12. Права, обов’язки та відповідальність батьків за виховання та розвиток дитини
Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Держава надає батькам або особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов’язків щодо виховання дітей, захищає права сім’ї, сприяє розвитку системи послуг з підтримки сімей з дітьми та мережі дитячих закладів.
( Частина третя статті 12 в редакції Закону № 936-VIII від 26.01.2016 )
Позбавлення батьківських прав або відібрання дитини у батьків без позбавлення їх цих прав не звільняє батьків від обов’язку утримувати дітей.
Порядок і розміри відшкодування витрат на перебування дитини в прийомній сім’ї, сім’ї патронатного вихователя, дитячому будинку сімейного типу, будинку дитини, дитячому будинку, дитячому будинку-інтернаті, школі-інтернаті чи іншому закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлюються законодавством.
( Частина п'ята статті 12 в редакції Закону № 936-VIII від 26.01.2016 )
Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров’я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов’язків відповідно до закону.
У разі відмови від надання дитині необхідної медичної допомоги, якщо це загрожує її здоров’ю, батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність згідно з законом. Медичні працівники у разі критичного стану здоров’я дитини, який потребує термінового медичного втручання, зобов’язані попередити батьків або осіб, які їх замінюють, про відповідальність за залишення дитини в небезпеці.
Батьки або інші законні представники дитини мають право отримувати інформацію щодо порядку та умов проходження їхньою дитиною, яка постраждала від насильства або жорстокого поводження, стала свідком насильства або жорстокого поводження, відповідних програм для таких осіб.
( Статтю 12 доповнено частиною восьмою згідно із Законом № 3792-IX від 06.06.2024 )
Стаття 13. Державна допомога сім’ям з дітьми
З метою створення належних матеріальних умов для виховання дітей у сім’ях держава надає батькам або особам, які їх замінюють, соціальну допомогу, передбачену Законом України "Про державну допомогу сім’ям з дітьми" та іншими законами України.
Сім’ям з дітьми у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, надаються пільгові довгострокові кредити на придбання житла, предметів довгострокового користування та житлове будівництво.
Багатодітним сім’ям надаються такі пільги:
1) 50-відсоткова знижка плати за користування житлом (квартирна плата) в межах норм, передбачених чинним законодавством (21 кв. метр загальної площі житла на кожного члена сім’ї, який постійно проживає в жилому приміщенні (будинку), та додатково 10,5 кв. метра на сім’ю);
2) 50-відсоткова знижка плати за користування комунальними послугами (газопостачання, електропостачання та інші послуги) та вартості скрапленого балонного газу для побутових потреб у межах норм, визначених законодавством.
Площа житла, на яку надається знижка при розрахунках плати за опалення, становить 21 кв. метр опалюваної площі на кожного члена сім’ї, який постійно проживає в жилому приміщенні (будинку), та додатково 10,5 кв. метра на сім’ю;
3) 50-відсоткова знижка вартості палива, у тому числі рідкого, в межах норм, визначених законодавством, у разі якщо відповідні будинки не мають центрального опалення;
4) позачергове встановлення квартирних телефонів. Абонентна плата за користування квартирним телефоном встановлюється у розмірі 50 відсотків від затверджених тарифів.
( Статтю 13 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 1343-VI від 19.05.2009 )
Пільги щодо плати за користування житлом (квартирної плати), комунальними послугами та вартості палива, передбачені пунктами 1-3 частини третьої цієї статті, надаються багатодітним сім’ям незалежно від виду житла та форми власності на нього.
( Статтю 13 доповнено частиною четвертою згідно із Законом № 1343-VI від 19.05.2009 )
Дитячим будинкам сімейного типу та прийомним сім’ям, в яких не менше року проживають відповідно троє або більше дітей, а також сім’ям (крім багатодітних сімей), в яких не менше року проживають троє і більше дітей, враховуючи тих, над якими встановлено опіку чи піклування, надаються пільги, передбачені частиною третьою, з урахуванням умов, визначених частиною четвертою цієї статті.
( Статтю 13 доповнено новою частиною згідно із Законом № 4723-VI від 17.05.2012 )
Дітям з багатодітних сімей надаються такі пільги:
1) безоплатне одержання ліків за рецептами лікарів;
2) щорічне медичне обстеження і диспансеризація в державних та комунальних закладах охорони здоров’я із залученням необхідних спеціалістів, а також компенсація витрат на зубопротезування;
3) першочергове обслуговування в лікувально-профілактичних закладах, аптеках та першочергова госпіталізація;
4) безоплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту (крім таксі), автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання за наявності посвідчення встановленого зразка, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі;
( Пункт 4 частини шостої статті 13 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1812-VIII від 17.01.2017 )
5) безоплатне одержання послуг з оздоровлення та відпочинку відповідно до Закону України "Про оздоровлення та відпочинок дітей".
( Статтю 13 доповнено частиною згідно із Законом № 1343-VI від 19.05.2009 )
Батькам і дітям з багатодітних сімей видаються відповідні посвідчення. Зразок посвідчення, порядок виготовлення і видачі посвідчень встановлюються Кабінетом Міністрів України.
( Статтю 13 доповнено частиною згідно із Законом № 1343-VI від 19.05.2009 )
Установити, що пільги, передбачені пунктами 1, 2, 3 та 4 частини третьої та пунктом 1 частини шостої цієї статті, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
( Статтю 13 доповнено частиною восьмою згідно із Законом № 76-VIII від 28.12.2014 )
Стаття 14. Розлучення дитини з сім’єю
Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Під час вчинення дій, пов’язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини.
Стаття 15. Право дитини на контакт з батьками, які проживають окремо
( Назва статті 15 в редакції Закону № 1397-VI від 21.05.2009 )
Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов’язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом.
Дитина має право на отримання інформації про відсутніх батьків, якщо це не завдає шкоди її психічному і фізичному здоров’ю.
Стаття 16. Право дитини на контакт з батьками, іншими членами сім’ї та родичами, які проживають у різних державах
( Назва статті 16 в редакції Закону № 1397-VI від 21.05.2009 )
Дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право на регулярні особисті стосунки і прямі контакти з обома батьками. Дитина та її батьки для возз’єднання сім’ї мають право на вільний в’їзд в Україну та виїзд з України у порядку, встановленому законом.
Батьки, інші члени сім’ї та родичі, зокрема ті, які проживають у різних державах, не повинні перешкоджати одне одному реалізувати право дитини на контакт з ними, зобов’язані гарантувати повернення дитини до місця її постійного проживання після реалізації нею права на контакт, не допускати неправомірної зміни її місця проживання.
( Статтю 16 доповнено частиною другою згідно із Законом № 1397-VI від 21.05.2009 )
Стаття 16-1. Заходи і гарантії забезпечення виконання рішення суду про реалізацію права дитини на контакт
Заходи і гарантії забезпечення виконання рішення суду про реалізацію права дитини на контакт визначаються судом у кожному конкретному випадку.
Такими заходами і гарантіями є:
зобов’язання особи, яка контактує з дитиною, оплачувати витрати, пов’язані з переїздом та проживанням дитини, а також, у разі потреби, - будь-якої іншої особи, яка супроводжує дитину, повідомляти особі, з якою проживає дитина, про місце перебування дитини під час реалізації нею права на контакт, з’являтися особисто разом з дитиною до органу опіки та піклування з періодичністю, визначеною судом;

................
Перейти до повного тексту