( Кодекс втратив чинність на підставі Кодексу
N 4651-VI від 13.04.2012, ВВР,
2013, N 9-10, N 11-12, N 13, ст.88 )
Кримінально-процесуальний кодекс України
( від статті 1 до статті 93-1 )
(
ст.94 - ст.236-8 )
(
ст.237 - ст.485 )
( Затверджений
Законом від 28.12.60 ВВР, 1961, N 2 ст. 15 )
( Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з
Указами Президії Верховної Ради Української РСР
N 342а-05 від 27.06.61 (Від. N 28, ст.342)
N 461а-06 від 10.09.62 (Від. N 37, ст.461)
від 13.06.63 (Від. N 25, ст.406)
N 677а-06 від 18.11.63 (Від. N 48, ст.677)
від 18.01.66 (Від. N 4 , ст.15)
від 09.11.66 (Від. N 44, ст.274)
від 24.01.67 (Від. N 5, ст.63)
N 2631-07 від 18.03.70 (Від. N 15, ст.101)
N 117-08 від 30.08.71 (Від. N 36, ст.278)
N 862-08 від 21.07.72 (Від. N 31, ст.260)
N 986-08 від 30.08.72 (Від. N 36, ст.314)
N 1879-08 від 03.07.73 (Від. N 29, ст.249)
N 1898-08 від 23.07.73 (Від. N 32, ст.260)
N 1937-08 від 10.08.73 (Від. N 34, ст.271)
N 2718-08 від 17.06.74 (Від. N 27, ст.222)
N 3130-08 від 14.10.74 (Від. N 44, ст.445)
N 52-09 від 18.07.75 (Від. N 30, ст.371)
N 140-09 від 04.09.75 (Від. N 37, ст.418)
N 1593-09 від 22.12.76 (Від. N 1, ст.3)
N 1851-09 від 23.03.77 (Від. N 14, ст.131)
N 2281-09 від 01.07.77 (Від. N 28, ст.341)
N 3084-09 від 16.02.78 (Від. N 9, ст.163)
N 3086-09 від 16.02.78 (Від. N 9, ст.165)
N 270-10 від 26.05.80 (Від. N 24, ст.430)
N 2942-10 від 24.12.81 (Від. N 1, ст.2)
N 3464-10 від 17.05.82 (Від. N 22, ст.300)
N 6591-10 від 29.02.84 (Від. N 11, ст.203)
N 6834-10 від 16.04.84 (Від. N 18, ст.351)
N 8627-10 від 20.03.85 (Від. N 14, ст.321)
N 704-11 від 01.08.85 (Від. N 33, ст.787)
N 1432-11 від 10.12.85 (Від. N 52, ст.1224)
N 2444-11 від 27.06.86 (Від. N 27, ст.539)
N 2753-11 від 18.08.86 (Від. N35 ст.750)
N 4392-11 від 31.07.87 (Від. N32 ст.631)
N 4452-11 від 21.08.87 (Від. N35 ст.674)
N 4981-11 від 25.11.87 (Від. N49 ст.1008)
N 4995-11 від 01.12.87 (Від. N50 ст.1016)
N 5397-11 від 10.02.88 (Від. N8 ст.212)
N 5723-11 від 14.04.88 (Від. N17 ст.427)
N 5822-11 від 29.04.88 (Від. N19 ст.481)
N 6347-11 від 03.08.88 (Від. N33 ст.808)
N 6976-11 від 14.12.88 (Від. N52 ст.1184)
N 7226-11 від 06.03.89 (Від. N12 ст.96)
N 7373-11 від 14.04.89 (Від. N17 ст.148)
N 7617-11 від 16.06.89 (Від. N26 ст.276)
N 8595-11 від 29.12.89 (Від. 1990 N2 ст.15)
N 8711-11 від 19.01.90 (Від. N5 ст.60)
N 8918-11 від 07.03.90 (Від. N12 ст.194)
N 9082-11 від 20.04.90 (Від. N18 ст.278)
N 9166-11 від 04.05.90 (Від. N20 ст.313)
N 596-12 від 26.12.90 (Від. 1991 N3 ст.13)
N 597а-12 від 26.12.90 (Від. 1991 N5 ст.34)
N 647-12 від 18.01.91 (Від. N7 ст.45)
N 661-12 від 28.01.91 (Від. N11 ст.106)
N 838-12 від 18.03.91 (Від. N15 ст.178)
N 1369-12 від 29.07.91 (Від. N45 ст.600)
N 1434а-12 від 25.08.91 (Від. N40 ст.531)
Законом Української РСР
N 1255-12 від 25.06.91 (Від. N 40 ст.527)
Законами України
N 1564-12 від 18.09.91 (Від. N 47 ст.650)
N 1960-12 від 10.12.91 (Від. N 10 ст.142)
N 1974-12 від 12.12.91 (Від. N 11 ст.154)
N 2354-12 від 15.05.92 (Від. N 32 ст.457)
N 2464-12 від 17.06.92 (Від. N 35 ст.508)
N 2467-12 від 17.06.92 (Від. N 35 ст.510)
N 2468-12 від 17.06.92 (Від. N 35 ст.511)
N 2547-12 від 07.07.92 (Від. N 39 ст.570)
N 2613-12 від 17.09.92 (Від. N 41 ст.600)
N 2703-12 від 16.10.92 (Від. N 47 ст.647)
N 2857-12 від 15.12.92 (Від.1993 N 6 ст.35)
N 2935-12 від 26.01.93 (Від. N 12 ст.97 )
N 2936-12 від 26.01.93 (Від. N 12 ст.98 )
N 2947-12 від 28.01.93 (Від. N 14 ст.120)
N 3039-12 від 03.03.93 (Від. N 18 ст.189)
N 3129-12 від 22.04.93 (Від. N 22 ст.228)
N 3130-12 від 22.04.93 (Від. N 22 ст.229)
N 3132-12 від 22.04.93 (Від. N 22 ст.230)
N 3351-12 від 30.06.93 (Від. N 34 ст.355)
N 3582-12 від 11.11.93 (Від. N 46 ст.427)
N 3780-12 від 23.12.93 (Від.1994 N 11 ст.49)
N 3785-12 від 23.12.93 (Від.1994 N 11 ст. 58)
N 3787-12 від 23.12.93 (Від.1994 N 11 ст. 48)
N 3888-12 від 28.01.94 (Від. N 19 ст.111)
N 4018-12 від 24.02.94 (Від. N 26 ст.206)
N 4043-12 від 25.02.94 (Від. N 28 ст.238)
N 137/94-ВР від 27.07.94, ВВР 1994, N 37, ст.342
N 174/94-ВР від 21.09.94, ВВР 1994, N 42, ст.381
N 218/94-ВР від 20.10.94, ВВР 1994, N 45, ст.409
N 246/94-ВР від 15.11.94, ВВР 1994, N 48, ст.429
N 299/94-ВР від 16.12.94, ВВР 1995, N 2, ст. 8
N 305/94-ВР від 20.12.94, ВВР 1995, N 2, ст. 9
N 64/95-ВР від 15.02.95, ВВР 1995, N 10, ст. 64
N 282/95-ВР від 11.07.95, ВВР 1995, N 29, ст.216
N 358/95-ВР від 05.10.95, ВВР 1995, N 34, ст.268
N 360/95-ВР від 05.10.95, ВВР 1995, N 35, ст.271
N 323/96-ВР від 12.07.96, ВВР 1996, N 52, ст.294
N 386/96-ВР від 01.10.96, ВВР 1996, N 46, ст.247
N 388/96-ВР від 02.10.96, ВВР 1996, N 46, ст.249
N 530/96-ВР від 20.11.96, ВВР 1997, N 4, ст. 21
N 44/97-ВР від 05.02.97, ВВР 1997, N 12, ст.102
N 552/97-ВР від 07.10.97, ВВР 1997, N 51, ст.306
N 85/98-ВР від 05.02.98, ВВР 1998, N 26, ст.149
N 210/98-ВР від 24.03.98, ВВР 1998, N 35, ст.241
N 1134-XIV від 08.10.99, ВВР, 1999, N 48, ст.419
N 1288-XIV від 14.12.99, ВВР, 2000, N 5, ст.34
N 1381-XIV від 13.01.2000, ВВР, 2000, N 10, ст.79
N 1483-III від 22.02.2000, ВВР, 2000, N 17, ст.123
N 1587-III від 23.03.2000, ВВР, 2000, N 24, ст.183
N 1685-III від 20.04.2000, ВВР, 2000, N 30, ст.240
N 1833-III від 22.06.2000, ВВР, 2000, N 46, ст.392
N 1945-III від 14.09.2000, ВВР, 2000, N 43, ст.368
N 1981-III від 21.09.2000, ВВР, 2000, N 45, ст.389
Рішенням Конституційного Суду
N 13-рп/2000 від 16.11.2000
Законами
N 2114-III від 16.11.2000, ВВР, 2001, N 1, ст.3
N 2181-III від 21.12.2000 - набирає чинності
з 1 квітня 2001 року, ВВР, 2001, N 10, ст.44
N 2247-III від 18.01.2001, ВВР, 2001, N 13, ст.66
N 2362-III від 05.04.2001, ВВР, 2001, N 23, ст.117
N 2409-III від 17.05.2001, ВВР, 2001, N 31, ст.146
N 2533-III від 21.06.2001, ВВР, 2001, N 34-35,
ст.187 - набуває чинності з 29.06.2001
N 2670-III від 12.07.2001 - про набуття чинності
див. пункт 1 "Прикінцевих положень" Закону
N 2670-III від 12.07.2001, ВВР, 2001, N 44, ст.234
N 2922-III від 10.01.2002, ВВР, 2002, N 17, ст.117
N 2953-III від 17.01.2002, ВВР, 2002, N 17, ст.121
N 3082-III від 07.03.2002, ВВР, 2002, N 30, ст.208
N 3111-III від 07.03.2002, ВВР, 2002, N 33, ст.236
Рішенням Конституційного Суду
N 3-рп/2003 від 30.01.2003
Законами
N 430-IV від 16.01.2003, ВВР, 2003, N 14, ст.95
- набуває чинності 11.06.2003 року
N 487-IV від 06.02.2003, ВВР, 2003, N 15, ст.108
N 488-IV від 06.02.2003, ВВР, 2003, N 15, ст.109
N 658-IV від 03.04.2003, ВВР, 2003, N 26, ст.190
N 662-IV від 03.04.2003, ВВР, 2003, N 27, ст.209
- набуває чинності 01.08.2003 року
N 669-IV від 03.04.2003, ВВР, 2003, N 26, ст.199
N 743-IV від 15.05.2003, ВВР, 2003, N 29, ст.233
N 850-IV від 22.05.2003, ВВР, 2003, N 35, ст.271
N 903-IV від 05.06.2003, ВВР, 2003, N 38, ст.316 )
( Щодо визнання конституційними окремих положень див.
Рішення Конституційного Суду
N 14-рп/2003 від 08.07.2003 )
( Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 965-IV від 19.06.2003, ВВР, 2003, N 45, ст.357
N 1125-IV від 11.07.2003, ВВР, 2004, N 8, ст.63
N 1703-IV від 11.05.2004, ВВР, 2004, N 32, ст.394
N 1723-IV від 18.05.2004, ВВР, 2004, N 36, ст.430
N 2252-IV від 16.12.2004, ВВР, 2005, N 5, ст.119
N 2289-IV від 23.12.2004, ВВР, 2005, N 6, ст.139
N 2376-IV від 20.01.2005, ВВР, 2005, N 10, ст.195
N 2377-IV від 20.01.2005, ВВР, 2005, N 11, ст.198
N 2598-IV від 31.05.2005, ВВР, 2005, N 27, ст.359
N 2631-IV від 02.06.2005, ВВР, 2005, N 26, ст.358
N 2875-IV від 08.09.2005, ВВР, 2005, N 52, ст.562
N 3108-IV від 17.11.2005, ВВР, 2006, N 1, ст.18
N 3150-IV від 30.11.2005, ВВР, 2006, N 8, ст.92
N 3165-IV від 01.12.2005, ВВР, 2006, N 12, ст.102
N 3169-IV від 01.12.2005, ВВР, 2006, N 12, ст.105
N 3323-IV від 12.01.2006, ВВР, 2006, N 19-20, ст.158
N 3480-IV від 23.02.2006, ВВР, 2006, N 31, ст.268
N 3504-IV від 23.02.2006, ВВР, 2006, N 33, ст.280
N 3538-IV від 15.03.2006, ВВР, 2006, N 35, ст.295
N 170-V від 21.09.2006, ВВР, 2006, N 45, ст.443
N 462-V від 14.12.2006, ВВР, 2007, N 9, ст.74
N 526-V від 22.12.2006, ВВР, 2007, N 11, ст.95
N 534-V від 22.12.2006, ВВР, 2007, N 10, ст.91
N 578-V від 11.01.2007, ВВР, 2007, N 13, ст.131
N 609-V від 07.02.2007, ВВР, 2007, N 15, ст.194
N 965-V від 19.04.2007, ВВР, 2007, N 32, ст.411
N 966-V від 19.04.2007, ВВР, 2007, N 32, ст.412
N 1071-V від 24.05.2007, ВВР, 2007, N 34, ст.447 )
( Офіційне тлумачення до Кодексу див. в Рішенні
Конституційного Суду
N 11-рп/2007 від 11.12.2007 )
( Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 270-VI від 15.04.2008, ВВР, 2008, N 24, ст.236
N 801-VI від 25.12.2008, ВВР, 2009, N 23, ст.278
N 807-VI від 25.12.2008, ВВР, 2009, N 19, ст.261
N 839-VI від 13.01.2009, ВВР, 2009, N 23, ст.279
N 894-VI від 15.01.2009, ВВР, 2009, N 26, ст.317
N 1254-VI від 14.04.2009, ВВР, 2009, N 36-37, ст.511
N 1276-VI від 16.04.2009, ВВР, 2009, N 38, ст.535
N 1414-VI від 02.06.2009, ВВР, 2009, N 41, ст.600
N 1508-VI від 11.06.2009, ВВР, 2009, N 46, ст.699 )
( Щодо визнання неконституційними окремих положень див.
Рішення Конституційного Суду
N 16-рп/2009 від 30.06.2009 )
( Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 1616-VI від 21.08.2009, ВВР, 2009, N 50, ст.754
N 1657-VI від 21.10.2009, ВВР, 2010, N 4, ст.21
N 1708-VI від 05.11.2009, ВВР, 2010, N 5, ст.44
N 1876-VI від 11.02.2010, ВВР, 2010, N 18, ст.139
N 1940-VI від 04.03.2010, ВВР, 2010, N 20, ст.201
N 2258-VI від 18.05.2010, ВВР, 2010, N 29, ст.392
N 2262-VI від 18.05.2010, ВВР, 2010, N 28, ст.355
N 2286-VI від 21.05.2010, ВВР, 2010, N 31, ст.421
N 2339-VI від 15.06.2010, ВВР, 2010, N 32, ст.451
N 2395-VI від 01.07.2010, ВВР, 2010, N 38, ст.506
N 2396-VI від 01.07.2010, ВВР, 2010, N 38, ст.507
N 2453-VI від 07.07.2010, ВВР, 2010, N 41-42, N 43,
N 44-45, ст.529
N 2464-VI від 08.07.2010, ВВР, 2011, N 2-3, ст.11
N 2507-VI від 09.09.2010, ВВР, 2011, N 4, ст.18
N 2677-VI від 04.11.2010, ВВР, 2011, N 19-20, ст.142
N 2756-VI від 02.12.2010, ВВР, 2011, N 23, ст.160
N 2808-VI від 21.12.2010, ВВР, 2011, N 25, ст.188
N 2852-VI від 22.12.2010, ВВР, 2011, N 28, ст.253
N 2924-VI від 13.01.2011, ВВР, 2011, N 31, ст.302
N 2950-VI від 14.01.2011, ВВР, 2011, N 32, ст.319
N 3028-VI від 15.02.2011, ВВР, 2011, N 36, ст.364
N 3207-VI від 07.04.2011, ВВР, 2011, N 41, ст.414
N 3228-VI від 08.04.2011, ВВР, 2011, N 42, ст.430
N 3267-VI від 21.04.2011, ВВР, 2011, N 44, ст.456
N 3388-VI від 19.05.2011, ВВР, 2011, N 47, ст.530
Кодексом
N 3393-VI від 19.05.2011, ВВР, 2011, N 48-49, ст.536
Законами
N 3453-VI від 02.06.2011, ВВР, 2011, N 50, ст.548
N 3465-VI від 02.06.2011, ВВР, 2011, N 51, ст.580
N 3529-VI від 16.06.2011, ВВР, 2012, N 4, ст.22
N 3718-VI від 08.09.2011, ВВР, 2012, N 19-20, ст.168
N 3739-VI від 20.09.2011, ВВР, 2012, N 19-20, ст.173
N 3932-VI від 20.10.2011, ВВР, 2012, N 22, ст.221
N 4025-VI від 15.11.2011, ВВР, 2012, N 25, ст.263 )
( Щодо визнання конституційними окремих положень див.
Рішення Конституційного Суду
N 17-рп/2011 від 13.12.2011 )
( Офіційне тлумачення до Кодексу див. Рішенні
Конституційного Суду
N 19-рп/2011 від 14.12.2011 )
( Із змінами, внесеними згідно із Законом
N 4194-VI від 20.12.2011, ВВР, 2012, N 29, ст.344 )
( Щодо визнання конституційними окремих положень див.
Рішення Конституційного Суду
N 1-рп/2012 від 18.01.2012 )
( Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 5029-VI від 03.07.2012, ВВР, 2013, N 23, ст.218
N 5064-VI від 05.07.2012, ВВР, 2013, N 28, ст.299
N 5065-VI від 05.07.2012, ВВР, 2013, N 28, ст.300 )
( Зміни по Закону
N 5178-VI від 06.07.2012, ВВР, 2013, N 39, ст.517 не внесені - набирають чинності з 11.10.2013 )
( Із змінами, внесеними згідно із Законом
N 5290-VI від 18.09.2012 )
( У тексті Кодексу слова "службова особа" у всіх відмінках
замінено словами "посадова особа" у відповідних відмінках
згідно із Законом
N 282/95-ВР від 11.07.95 )
( У тексті Кодексу слова "Республіка Крим" у всіх відмінках
замінено словами "Автономна Республіка Крим" у
відповідних відмінках згідно із Законом
N 2533-III від 21.06.2001 )
( У тексті Кодексу слова "попереднє слідство", "попереднього
слідства", "попереднє", "попереднього" замінено відповідно
словами "досудове слідство", "досудового слідства",
"досудове", "досудового" згідно із Законом
N 2670-III від 12.07.2001 )
Розділ перший
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Г л а в а 1
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Призначення Кримінально-процесуального кодексу УкраїниПризначенням Кримінально-процесуального кодексу України є визначення порядку провадження у кримінальних справах.
( Стаття 1 в редакції Закону
N 2857-XII від 15.12.92 )
Стаття 2. Завдання кримінального судочинстваЗавданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.
( Стаття 2 в редакції Закону
N 2857-XII від 15.12.92 )
Стаття 3. Чинність кримінально-процесуального законуПровадження в кримінальних справах на території України здійснюється за правилами цього Кодексу незалежно від місця вчинення злочину.
При провадженні в кримінальній справі застосовується кримінально-процесуальний закон, який діє відповідно під час дізнання, досудового слідства або судового розгляду справи.
Норми цього Кодексу застосовуються при провадженні в справах про злочини іноземних громадян, за винятком осіб, які користуються правом дипломатичної недоторканості. Норми цього Кодексу застосовуються і в справах про злочини осіб без громадянства.
При проведенні на території України слідчих та інших процесуальних дій на підставі запиту (доручення) компетентного органу іноземної держави про міжнародну правову допомогу у кримінальній справі, яка перебуває у його провадженні, застосовуються норми цього Кодексу. Правовий статус свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів та учасників процесу в іноземній державі при виконанні слідчих та інших процесуальних дій на підставі запиту (доручення) компетентного органу іноземної держави у кримінальній справі на території України за участю цих осіб не потребує встановлення за правилами цього Кодексу.
На прохання компетентного органу іноземної держави під час виконання на території України запиту (доручення) про міжнародну правову допомогу може застосовуватися іноземне процесуальне законодавство, якщо це передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
( Стаття 3 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР
N 6834-X від 16.04.84; Законом
N 3529-VI від 16.06.2011 )
Стаття 4. Обов'язок порушити кримінальну справу і розкрити злочинСуд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання.
Стаття 5. Недопустимість притягнення як обвинуваченого інакше ніж на підставах і в порядку, встановлених закономНіхто не може бути притягнутий як обвинувачений інакше ніж на підставах і в порядку, встановлених законом.
Стаття 6. Обставини, що виключають провадження в кримінальній справіКримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю:
1) за відсутністю події злочину;
2) за відсутністю в діянні складу злочину;
( Пункт 3 частини першої статті 6 виключено на підставі Закону
N 2670-III від 12.07.2001 )
( Пункт 4 частини першої статті 6 виключено на підставі Закону
N 3465-VI від 02.06.2011 )
5) щодо особи, яка не досягла на час вчинення суспільно небезпечного діяння одинадцятирічного віку;
6) за примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим у справах, які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, крім випадків, передбачених частинами 2, 4 і 5 статті 27 цього Кодексу;
7) за відсутністю скарги потерпілого, якщо справу може бути порушено не інакше як за його скаргою, крім випадків, коли прокуророві надано право порушувати справи і при відсутності скарги потерпілого (частина 3 статті 27 цього Кодексу);
8) щодо померлого, за винятком випадків, коли провадження в справі є необхідним для реабілітації померлого або відновлення справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами;
9) щодо особи, про яку є вирок по тому ж обвинуваченню, що набрав законної сили, або ухвала чи постанова суду про закриття справи з тієї ж підстави;
10) щодо особи, про яку є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи по тому ж обвинуваченню;
11) якщо про відмову в порушенні справи по тому ж факту є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора;
12) стосовно злочину, щодо якого не отримано згоди держави, яка видала особу.
( Частину другу статті 6 виключено на підставі Закону
N 2670-III від 12.07.2001 )
Якщо обставини, зазначені в пунктах 1 і 2 частини першої цієї статті, виявляються в стадії судового розгляду, суд доводить розгляд справи до кінця і постановляє виправдувальний вирок.
( Частину четверту статті 6 виключено на підставі Закону
N 3465-VI від 02.06.2011 )
У разі наявності достатніх підстав вважати, що суспільно небезпечне діяння вчинено особою, яка досягла одинадцяти років, але до виповнення віку, з якого законом передбачена кримінальна відповідальність, по факту цього діяння порушується кримінальна справа. Така справа вирішується у порядку, передбаченому статтею 7-3 цього Кодексу.
Якщо в ході дізнання, досудового чи судового слідства або перевірки, що проводилась на підставах, передбачених частиною 4 статті 97 цього Кодексу, поряд з обставинами, зазначеними у пунктах 1, 2, 6, 7, 9-11 частини 1 цієї статті, що виключають провадження у кримінальній справі, у діянні особи будуть виявлені ознаки адміністративного правопорушення, орган дізнання, слідчий, прокурор, суд або суддя зобов'язані направити відповідні матеріали органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про таке адміністративне правопорушення.
( Стаття 6 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР від 10.09.62,
N 6834-10 від 16.04.84, Законами
N 3351-12 від 30.06.93,
N 3787-12 від 23.12.93,
N 358/95-ВР від 05.10.95,
N 1483-III від 22.02.2000,
N 2533-III від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001,
N 2670-III від 12.07.2001,
N 2286-VI від 21.05.2010,
N 3465-VI від 02.06.2011 )
Стаття 6-1. Порядок звільнення від покарання внаслідок амністії Суд вправі звільнити засудженого від відбування покарання внаслідок акта амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння.
Рішення про застосування чи незастосування амністії приймається судом стосовно кожної особи індивідуально після ретельної перевірки матеріалів особової справи та відомостей про поведінку засудженого за час відбування покарання.
Установивши в стадії судового розгляду кримінальної справи наявність акта амністії, що усуває застосування покарання за вчинене діяння, суд, за доведеності вини особи, постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від відбування покарання.
Якщо в ході судового слідства поряд з обставиною, передбаченою частиною третьою цієї статті, в діянні особи будуть виявлені ознаки адміністративного правопорушення, суд або суддя зобов'язані направити відповідні матеріали органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про таке адміністративне правопорушення.
( Кодекс доповнено статтею 6-1 згідно із Законом
N 3465-VI від 02.06.2011 )
Стаття 7. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановкиСуд вправі звільнити підсудного від кримінальної відповідальності, коли буде визнано, що на час розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене особою діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною.
Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора за наявності підстав, зазначених у статті 48 Кримінального кодексу України, складає мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
За наявності підстав, зазначених у статті 48 Кримінального кодексу України, у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи.
При закритті кримінальної справи з цих підстав мають додержуватися вимоги, зазначені в частинах 2 і 3 статті 7-1 цього Кодексу.
Суд своїм вироком може звільнити від покарання особу, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, коли визнає, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною.
Особа також може бути за вироком суду звільнена від відповідальності чи покарання на підставах, передбачених статтями 49 і 74 Кримінального кодексу України.
( Стаття 7 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР
N 1851-IX від 23.03.77,
N 6834-X від 16.04.84,
Законами
N 3351-XII від 30.06.93,
N 2533-III від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001,
N 2670-III від 12.07.2001 )
Стаття 7-1. Закриття кримінальної справи у зв'язку з дійовим каяттям, з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим, із застосуванням примусових заходів виховного характеру, з передачею особи на поруки або із закінченням строків давностіПровадження в кримінальній справі може бути закрито судом у зв'язку:
1) з дійовим каяттям;
2) з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим;
3) із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру в порядку, передбаченому статтею 447 цього Кодексу;
4) з передачею особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації;
5) із закінченням строків давності.
До направлення кримінальної справи до суду особі повинно бути роз'яснено сутність обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття справи з цієї підстави.
Направлення кримінальної справи до суду з підстав, зазначених у цій статті, не допускається, якщо обвинувачений, підсудний проти цього заперечує. В цьому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку.
Прокурор або слідчий в разі винесення постанови про направлення справи до суду у випадках, передбачених у частині першій статті 7-1 цього Кодексу, повинні ознайомити обвинуваченого, його захисника, потерпілого або його представника з названою постановою, а в разі їх вимоги - з усіма матеріалами справи та роз'яснити їх права, передбачені цим Кодексом.
( Кодекс доповнено статтею 7-1 згідно з Указом ПВР
N 1851-IX від 23.03.77, із змінами, внесеними згідно з Указом
ПВР
N 6834-X від 16.04.84, Законами
N 2857-XII від 15.12.92,
N 3787-XII від 23.12.93,
N 2670-III від 12.07.2001 )
Стаття 7-2. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттямПрокурор, а також слідчий за згодою прокурора за наявності підстав, зазначених у статті 45 Кримінального кодексу України, вправі своєю мотивованою постановою направити кримінальну справу до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.
За наявності підстав, зазначених у статті 45 Кримінального кодексу України, у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи.
( Кодекс доповнено статтею 7-2 згідно з Указом ПВР
N 1851-IX від 23.03.77, із змінами, внесеними згідно з Указом
ПВР
N 6834-X від 16.04.84, Законами
N 3351-XII від 30.06.93,
N 2533-III від 21.06.2001 -
набуває чинності з 29.06.2001, в редакції Закону
N 2670-III від 12.07.2001 )
Стаття 7-3. Порядок вирішення справ про суспільно небезпечні діяння, вчинені особою, яка не досягла віку, з якого можлива кримінальна відповідальністьОсобу у віці від одинадцяти років, яка підозрюється у вчиненні суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, за яке Кримінальним кодексом України передбачено покарання у виді позбавлення волі понад п'ять років, і яка не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, і щодо якої достатньо підстав вважати, що вона буде ухилятися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати протиправну діяльність, може бути поміщено у приймальник-розподільник для дітей строком до 30 діб. Цей строк за наявності підстав може бути продовжено рішенням суду ще до 30 діб. Питання щодо поміщення такої особи у приймальник-розподільник для дітей вирішується судом за поданням слідчого або органу дізнання за згодою прокурора, з урахуванням особливостей, передбачених частинами третьою і четвертою статті 447 цього Кодексу, негайно. На рішення суду прокурором, законним представником, захисником неповнолітнього та самим неповнолітнім протягом трьох діб з дня ухвалення такого рішення може бути подана апеляція до апеляційного суду. Подача апеляції не зупиняє виконання рішення суду про поміщення дитини у приймальник-розподільник для дітей.
Слідчий, встановивши в кримінальній справі, що суспільно небезпечне діяння, вчинене особою у віці від одинадцяти років і до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, виносить мотивовану постанову про закриття справи та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Справа разом з постановою направляється прокурору.
Неповнолітньому, щодо якого винесено постанову, а також його батькам або особам, що їх замінюють, перед направленням справи прокурору надається можливість ознайомитись з усіма матеріалами справи, при цьому вони мають право користуватися послугами захисника.
( Частину четверту статті 7-3 виключено на підставі Закону
N 2507-VI від 09.09.2010 )
Слідчий, встановивши в кримінальній справі, що суспільно небезпечне діяння вчинено дитиною, яка не досягла одинадцятирічного віку, виносить постанову про закриття справи з додержанням вимог частини третьої цієї статті, про що повідомляє прокурора і службу в справах дітей за місцем проживання дитини.
( Кодекс доповнено статтею 7-3 згідно із Законом
N 3787-XII від 23.12.93, із змінами, внесеними згідно із Законами
N 2533-III від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001,
N 2670-III від 12.07.2001,
N 609-V від 07.02.2007,
N 2507-VI від 09.09.2010 )
Стаття 8. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілимПрокурор, а також слідчий за згодою прокурора вправі за наявності підстав, зазначених у статті 46 Кримінального кодексу України, винести мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.
За наявності підстав, зазначених у статті 46 Кримінального кодексу України, у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи.
( Стаття 8 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР
N 1851-IX від 23.03.77,
N 6834-X 16.04.84, Законом
N 3351-XII від 30.06.93, в редакції Закону
N 2670-III від 12.07.2001 )
Стаття 9. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеруПрокурор, а також слідчий за згодою прокурора на підставі, передбаченій частиною першою статті 97 Кримінального кодексу України, виносять мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності. У цьому разі неповнолітньому, з додержанням вимог статей 438 і 440 цього Кодексу, пред'являється обвинувачення і після винесення постанови пред'являються всі матеріали справи. Справа із списком осіб, які підлягають виклику до суду, надсилається до суду прокурором.
За наявності підстав, зазначених у частині першій статті 97 Кримінального кодексу України, у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи.
( Стаття 9 в редакції Закону
N 3787-XII від 23.12.93,
із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2670-III від
12.07.2001 )
Стаття 10. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на порукиПрокурор, а також слідчий за згодою прокурора вправі за наявності підстав, зазначених у статті 47 Кримінального кодексу України, своєю вмотивованою постановою направити справу в суд для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності з передачею його на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням про це, прийнятим на загальних зборах. Протокол загальних зборів додається до справи.
За клопотанням колективу прокурор, слідчий інформують збори про обставини вчиненого злочину невеликої або середньої тяжкості.
За наявності підстав, зазначених у статті 47 Кримінального кодексу України, у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи.
Суд, прокурор, слідчий зобов'язані повідомити колектив про передачу їм особи на поруки.
( Стаття 10 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР
N 1851-IX від 23.03.77,
N 6834-X від 16.04.84,
Законами
N 3351-XII від 30.06.93,
N 2670-III від 12.07.2001 )
Стаття 11. Відмова в передачі на порукиПри наявності обставин, які відповідно до статті 47 Кримінального кодексу України виключають передачу особи на поруки, суд, прокурор, слідчий відмовляють в клопотанні про передачу особи на поруки і повідомляють про мотиви відхилення клопотання.
Відмова слідчого або прокурора у винесенні постанови про направлення справи в суд для звільнення від кримінальної відповідальності з передачею особи на поруки не перешкоджає колективу звернутися до суду з цим клопотанням.
( Стаття 11 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР
N 1851-IX від 23.03.77,
N 6834-X від 16.04.84;
Законами
N 3351-XII від 30.06.93,
N 2670-III від 12.07.2001 )
Стаття 11-1 Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давностіПрокурор, а також слідчий за згодою прокурора на підставі, передбаченій частиною першою статті 49 Кримінального кодексу України, виносять мотивовану постанову про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.
Суд у судовому засіданні за наявності підстав, передбачених частиною першою статті 49 Кримінального кодексу України, закриває кримінальну справу у зв'язку із закінченням строків давності у випадках, коли справа надійшла до суду з обвинувальним висновком.
Якщо в ході дізнання та досудового слідства протягом строків, зазначених у частині першій статті 49 Кримінального кодексу України, не встановлено особу, яка вчинила злочин, прокурор або слідчий за згодою прокурора направляє кримінальну справу до суду для вирішення питання про її закриття за підставою, передбаченою частиною другою цієї статті.
Питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно з законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі, згідно з частиною четвертою статті 49 Кримінального кодексу України, не може бути призначено і заміняється позбавленням волі на певний строк.
( Кодекс доповнено статтею 11-1 згідно із Законом
N 2670-III від 12.07.2001 )
Стаття 12. Оскарження потерпілим рішення суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку зі зміною обстановки, дійовим каяттям, застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, з передачею особи на поруки та із закінченням строків давностіПри вирішенні питання про закриття кримінальної справи відповідно до статей 7, 7-1, 7-2, 8, 9, 10, 11-1 або при застосуванні до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру відповідно до статті 7-3 цього Кодексу суд зобов'язаний з'ясувати думку потерпілого і в разі закриття справи повідомити про це потерпілого та його представника. Потерпілий або його представник можуть оскаржити рішення про закриття справи в апеляційному порядку.
( Стаття 12 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР
N 1851-IX від 23.03.77,
N 6834-X від 16.04.84,
N 8627-X від 20.03.85,
N 838-XII від
18.03.91, Законами
N 2857-XII від 15.12.92,
N 3351-XII від 30.06.93,
N 3787-XII від 23.12.93,
N 2533-III від 21.06.2001 - набуває чинності з
29.06.2001, в редакції Закону
N 2670-III від
12.07.2001 )
Стаття 13. Відновлення справи при відмові від поручительстваСуд за наявності рішення колективу підприємства, установи чи організації, прийнятого на загальних зборах, про відмову від поручительства за взяту ними на поруки особу, яка протягом року з дня передачі її на поруки не виправдає довіру колективу, ухилятиметься від заходів виховного характеру та порушуватиме громадський порядок, вирішує питання про кримінальну відповідальність цієї особи.
Відновлення справи в цих випадках проводиться відповідно до глави 31 цього Кодексу.
( Стаття 13 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР
N 1851-IX від 23.03.77,
N 6834-X від 16.04.84,
Законами
N 2857-XII від 15.12.92,
N 2533-III від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001, в
редакції Закону
N 2670-III від 12.07.2001 )
( Статтю 13-1 виключено на підставі Указу ПВР
N 838-XII від 18.03.91 )
Стаття 14. Недоторканність особиНіхто не може бути заарештований інакше як на підставі судового рішення.
Прокурор повинен негайно звільнити кожного, хто незаконно позбавлений волі або утримується під вартою понад строк, передбачений законом чи судовим вироком.
( Стаття 14 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР
N 6834-X від 16.04.84, із Законом
N 2533-III від
21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001 )
Стаття 14-1. Недоторканність житла, охорона особистого життя громадян, таємниці листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, банківських вкладів та рахунківГромадянам гарантується недоторканність житла. Ніхто не має права без законної підстави увійти в житло проти волі осіб, які проживають в ньому.
Особисте життя громадян, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, банківських вкладів та рахунків охороняються законом.
Обшук, виїмка, огляд приміщення у громадян, накладення арешту на кореспонденцію і виїмка її в поштово-телеграфних установах можуть провадитись тільки на підставах і в порядку, встановлених цим Кодексом.
У разі наявності загрози вчинення насильства або інших протиправних дій щодо осіб, взятих під захист, за письмовою заявою або письмовою згодою цих осіб може проводитися прослуховування телефонних та інших розмов, візуальне спостереження із застосуванням або без застосування звуко-, відеозапису, фото- і кінозйомки.
( Частина четверта статті 14-1 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 965-IV від 19.06.2003 )
Прослуховування телефонних та інших розмов, розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, здійснюється з письмового дозволу власника такої інформації або за рішенням суду, крім випадків, передбачених Законом України "Про боротьбу з тероризмом".
( Частина п'ята статті 14-1 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 965-IV від 19.06.2003 )( Кодекс доповнено статтею 14-1 згідно з Указом ПВР
N 6834-X від 16.04.84; із змінами, внесеними згідно із Законами
N 1381-XIV від 13.01.2000,
N 2922-III від10.01.2002 )
Стаття 15. Здійснення правосуддя тільки судомПравосуддя в кримінальних справах здійснюється тільки судом.
Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до закону.
( Стаття 15 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР
N 6834-X від 16.04.84 )
Стаття 16. Здійснення правосуддя на засадах рівності громадян перед законом і судомПравосуддя в кримінальних справах здійснюється на засадах рівності громадян перед законом і судом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.
( Стаття 16 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР
N 6834-X від 16.04.84 )
Стаття 16-1. Змагальність і диспозитивністьРозгляд справ у судах відбувається на засадах змагальності.
При розгляді справи в суді функції обвинувачення, захисту і вирішення справи не можуть покладатися на один і той же орган чи на одну і ту ж особу.
Державне обвинувачення в суді здійснює прокурор. У випадках, передбачених цим Кодексом, обвинувачення здійснює потерпілий або його представник.
Захист підсудного здійснює сам підсудний, його захисник або законний представник.
Прокурор, підсудний, його захисник чи законний представник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники беруть участь у судовому засіданні як сторони і користуються рівними правами та свободою у наданні доказів, їх дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом.
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для виконання сторонами їх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав.
Функція розгляду справи покладається на суд.
( Кодекс доповнено статтею 16-1 згідно із Законом
N 2533-III від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001 )
Стаття 16-2. Автоматизована система документообігу судуУ суді функціонує автоматизована система документообігу суду, що забезпечує:
1) об'єктивний та неупереджений розподіл справ між суддями з додержанням принципів черговості та однакової кількості справ для кожного судді;
2) надання фізичним та юридичним особам інформації про стан розгляду справ, учасниками процесу яких вони є;
3) централізоване зберігання текстів вироків, постанов, ухвал та інших процесуальних документів;
4) підготовку статистичних даних;
5) реєстрацію вхідної і вихідної кореспонденції та етапів її руху;
6) видачу вироків, ухвал, постанов суду та виконавчих листів на підставі наявних у системі даних;
7) передачу справ до електронного архіву.
Кримінальні справи, скарги, подання та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов'язковій реєстрації в автоматизованій системі документообігу суду, яка здійснюється працівниками апарату відповідного суду в день їх надходження. До автоматизованої системи документообігу суду в обов'язковому порядку вносяться: дата надходження кримінальної справи, скарги, подання або іншого процесуального документа, прізвище особи, стосовно якої подані документи, та їх суть, прізвище (найменування) особи (органу), від якого надійшли документи, прізвище працівника апарату суду, який здійснив реєстрацію, інформація про рух судових документів, дані про суддю, який розглядав справу, та інші дані, передбачені Положенням про автоматизовану систему документообігу суду, що затверджується Радою суддів України за погодженням з Державною судовою адміністрацією України.
Визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи здійснюється автоматизованою системою документообігу суду під час реєстрації відповідної кримінальної справи, скарги, подання чи іншого процесуального документа за принципом вірогідності, який ураховує кількість справ, що знаходиться на розгляді у суддів, заборону брати участь у перевірці вироків, ухвал та постанов для судді, який брав участь в ухваленні вироку, ухвали та постанови, про перевірку яких порушується питання, перебування суддів у відпустці, на лікарняному, у відрядженні та закінчення терміну їх повноважень. Справи розподіляються з урахуванням спеціалізації суддів. Після визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи, внесення змін до реєстраційних даних щодо цієї справи, а також видалення цих даних з автоматизованої системи документообігу суду не допускається, крім випадків, установлених законом.
Доступ до автоматизованої системи документообігу суду надається суддям та працівникам апарату відповідного суду згідно з їх функціональними обов'язками.
Несанкціоноване втручання в роботу автоматизованої системи документообігу суду має наслідком відповідальність, установлену законом.
Порядок функціонування автоматизованої системи документообігу суду, в тому числі видачі вироків, ухвал, постанов суду та виконавчих листів, передачі справ до електронного архіву, зберігання текстів вироків, ухвал, постанов суду та інших процесуальних документів, надання інформації фізичним та юридичним особам, підготовки статистичних даних, визначається Положенням про автоматизовану систему документообігу суду.
( Кодекс доповнено статтею 16-2 згідно із Законом
N 2453-VI від 07.07.2010 - зміни щодо запровадження автоматизованої системи документообігу в судах вводяться в дію з 1 січня 2011 року, а щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ - з 1 листопада 2010 року )
Стаття 17. Колегіальний і одноособовий розгляд справКримінальні справи розглядаються в суді першої інстанції одноособово суддею, який діє від імені суду, за винятком випадків, передбачених частинами другою і третьою цієї статті.
Кримінальні справи про злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років, розглядаються в суді першої інстанції колегіально судом у складі трьох осіб, якщо підсудний заявив клопотання про такий розгляд, а про злочини, за які законом передбачена можливість призначення покарання у виді довічного позбавлення волі, - у складі трьох осіб незалежно від наявності клопотання підсудного про такий розгляд.
( Частину третю статті 17 виключено на підставі Закону
N 3388-VI від 19.05.2011 )
Розгляд справ у апеляційному і касаційному порядку здійснюється відповідно апеляційними і касаційними судами у складі трьох суддів. Розгляд справ за нововиявленими обставинами здійснюється апеляційними і касаційними судами у складі не менше трьох суддів.
Суддя чи склад колегії суддів для розгляду конкретної справи визначається у порядку, встановленому частиною третьою статті 16-2 цього Кодексу.
Розгляд справ у Верховному Суді України здійснюється колегіально за участю всіх суддів Верховного Суду України.
( Стаття 17 в редакції Закону
N 2464-XII від 17.06.92, із змінами, внесеними згідно із Законами
N 174/94-ВР від 21.09.94,
N 1483-III від 22.02.2000,
N 2533-III від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001,
N 2670-III від 12.07.2001,
N 2453-VI від 07.07.2010 - зміни щодо запровадження автоматизованої системи документообігу в судах вводяться в дію з 1 січня 2011 року, а щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ - з 1 листопада 2010 року; із змінами, внесеними згідно із Законом
N 3388-VI від 19.05.2011 )
Стаття 18. Незалежність суддів і підкорення їх тільки законовіПри здійсненні правосуддя в кримінальних справах судді незалежні і підкоряються тільки законові. Судді вирішують кримінальні справи на основі закону, в умовах, що виключають сторонній вплив на суддів.
( Стаття 18 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2857-XII від 15.12.92; текст статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 3388-VI від 19.05.2011 )
Стаття 19. Мова, якою здійснюється провадження в кримінальних справах Мова, якою здійснюється провадження в кримінальних справах, визначається статтею 15 Закону України "Про засади державної мовної політики".
( Стаття 19 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР
N 6834-X від 16.04.84; в редакції Закону
N 5029-VI від 03.07.2012 )
Стаття 20. Гласність судового розглядуРозгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної або іншої захищеної законом таємниці.
Закритий судовий розгляд, крім того, допускається за мотивованою ухвалою суду в справах про злочини осіб, які не досягли шістнадцятирічного віку, в справах про статеві злочини, у справах щодо торгівлі людьми, а також в інших справах з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі та у разі коли цього потребують інтереси безпеки осіб, взятих під захист.
Слухання справ у закритому засіданні суду здійснюється з додержанням усіх правил судочинства.
Вироки судів у всіх випадках проголошуються публічно.
( Частину п'яту статті 20 виключено на підставі Закону
N 2533-III від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001 )
( Стаття 20 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР
N 6834-X від 16.04.84, Законами
N 1381-XIV від 13.01.2000,
N 2533-III від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001,
N 850-IV від 22.05.2003,
N 3739-VI від 20.09.2011 )
Стаття 21. Забезпечення підозрюваному, обвинуваченому і підсудному права на захистПідозрюваному, обвинуваченому і підсудному забезпечується право на захист.
Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд зобов'язані до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного роз'ясняти їм право мати захисника і скласти про це протокол, а також надати підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення та забезпечити охорону їх особистих і майнових прав.
( Стаття 21 в редакції Закону
N 3780-XII від
23.12.93 )
Стаття 22. Всебічне, повне і об'єктивне дослідження обставин справиПрокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність.
Суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, не вправі перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого.
Забороняється домагатись показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів.
( Стаття 22 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР
N 6834-X від 16.04.84, із Законом
N 2533-III від
21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001 )
Стаття 23. Виявлення причин і умов, які сприяли вчиненню злочинуПри провадженні дізнання, досудового слідства і судового розгляду кримінальної справи орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язані виявляти причини і умови, які сприяли вчиненню злочину.
( Стаття 23 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР
N 6834-X від 16.04.84, із Законом
N 2533-III від
21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001 )
Стаття 23-1. Подання органу дізнання, слідчого, прокурора в кримінальній справіОрган дізнання, слідчий, прокурор, встановивши причини і умови, що сприяли вчиненню злочину, вносять у відповідний державний орган, громадську організацію або посадовій особі подання про вжиття заходів для усунення цих причин і умов.
Якщо в ході дізнання, досудового слідства або перевірки, що проводилась на підставах, передбачених частиною 4 статті 97 цього Кодексу, буде встановлено, що в діянні особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, чи в діяннях інших осіб є ознаки дисциплінарного правопорушення або ці особи повинні бути згідно з чинним законодавством притягнуті до матеріальної відповідальності, орган дізнання, слідчий чи прокурор зобов'язані порушити в поданні питання про притягнення цих осіб до дисциплінарної або матеріальної відповідальності.
Не пізніш як у місячний строк по поданню має бути вжито необхідних заходів і про результати повідомлено особу, яка надіслала подання.
У разі залишення посадовою особою подання без розгляду орган дізнання, слідчий чи прокурор зобов'язані вжити заходів, передбачених статтями 254 - 257 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
( Кодекс доповнено статтею 23-1 згідно з Указом ПВР
N 6834-X від 16.04.84, із змінами, внесеними згідно із Законом
N 358/95-ВР від 05.10.95 )
Стаття 23-2. Окрема ухвала (постанова) судуСуд при наявності на те підстав виносить окрему ухвалу (постанову), якою звертає увагу державних органів, громадських організацій або посадових осіб на встановлені по справі факти порушення закону, причини і умови, що сприяли вчиненню злочину і вимагають вжиття відповідних заходів.
Окрему ухвалу (постанову) може бути також винесено при виявленні судом порушень прав громадян та інших порушень закону, допущених при провадженні дізнання, досудового слідства або при розгляді справи нижчестоящим судом.
( Частину третю статті 23-2 виключено на підставі Закону
N 2533-III від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001 )
Суд може окремою ухвалою (постановою) довести до відома відповідного підприємства, установи або організації про виявлені громадянином високу свідомість, мужність при виконанні громадського обов'язку, які сприяли причиненню чи розкриттю злочину.
Окрема ухвала (постанова) суду також виноситься, коли у засудженого до позбавлення волі є неповнолітні діти, які залишилися без нагляду і потребують влаштування або встановлення над ними опіки чи піклування.
Суд за матеріалами судового розгляду вправі винести окрему ухвалу (постанову) і в інших випадках, якщо визнає це за необхідне.
Не пізніш як у місячний строк по окремій ухвалі (постанові) має бути вжито необхідних заходів і про результати повідомлено суд, що виніс окрему ухвалу (постанову).
У разі залишення посадовою особою окремої ухвали (постанови) суду без розгляду повинно бути вжито заходів, передбачених статтями 254 - 257 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
( Кодекс доповнено статтею 23-2 згідно з Указом ПВР
N 6834-X від 16.04.84, із змінами, внесеними згідно із Законами
N 358/95-ВР від 05.10.95,
N 2533-III від
21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001 )
( Статтю 24 виключено на підставі Закону
N 2453-VI від 07.07.2010 - зміни щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ - з 1 листопада 2010 року )
Стаття 25. Прокурорський нагляд в кримінальному судочинствіНагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.
Прокурор зобов'язаний в усіх стадіях кримінального судочинства своєчасно вживати передбачених законом заходів до усунення всяких порушень закону, від кого б ці порушення не виходили.
Свої повноваження в кримінальному судочинстві прокурор здійснює незалежно від будь-яких органів і посадових осіб, підкоряючись тільки законові і керуючись вказівками Генерального прокурора України.
Постанови прокурора, винесені відповідно до закону, є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.
( Стаття 25 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР
N 6834-X від 16.04.84, Законами
N 2857-XII від
15.12.92,
N 2533-III від 21.06.2001 - набуває чинності
з 29.06.2001 )
Стаття 26. Об'єднання і виділення справВ одному провадженні можуть бути об'єднані справи по обвинуваченню декількох осіб - співучасників вчинення одного чи кількох злочинів або по обвинуваченню однієї особи у вчиненні декількох злочинів.
Виділення справи допускається тільки у випадках, які викликаються необхідністю, коли це не може негативно відбиватися на всебічності, повноті і об'єктивності дослідження і вирішення справи.
Об'єднання і виділення справ проводиться за постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або за ухвалою чи постановою суду.
Правила цієї статті можуть бути застосовані і у випадках притягнення до кримінальної відповідальності за заздалегідь не обіцяні переховування злочинця і приховання злочину, а також недонесення про злочин.
Стаття 27. Притягнення до кримінальної відповідальності не інакше як за скаргою потерпілогоСправи про злочини, передбачені статтею 125, частиною 1 статті 126, а також справи про злочини, передбачені статтею 203-1, частиною 1 статті 206, статтями 219, 229, 231 - 232-2, 356 Кримінального кодексу України щодо дій, якими заподіяно шкоду правам та інтересам окремих громадян, порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, якому і належить у такому разі право підтримувати обвинувачення. Зазначені справи підлягають закриттю, якщо потерпілий примириться з обвинуваченим, підсудним. Примирення може статися лише до видалення суду в нарадчу кімнату для постановлення вироку. У справах про злочини, передбачені статтею 125, частиною 1 статті 126, а також статтею 356 Кримінального кодексу України щодо дій, якими заподіяно шкоду правам та інтересам окремих громадян, дізнання і досудове слідство не провадяться.
Справи про злочини, передбачені частиною 1 статті 152 Кримінального кодексу України, порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, але закривати їх за примиренням потерпілого з обвинуваченим, підсудним не можна.
Якщо справа про будь-який із зазначених у частині 1 цієї статті злочинів має особливе громадське значення, а також у виняткових випадках, коли потерпілий у такій справі чи в справі про злочин, зазначений у частині 2 цієї статті, через свій безпорадний стан, залежність від обвинуваченого чи з інших причин не може захистити свої законні інтереси, прокурор порушує справу і при відсутності скарги потерпілого. Справа, порушена прокурором, направляється для провадження дізнання чи досудового слідства, а після закінчення розслідування розглядається судом в загальному порядку. Така справа в разі примирення потерпілого з обвинуваченим, підсудним закриттю не підлягає.
Прокурор вправі в будь-який момент вступити в справу, порушену суддею за скаргою потерпілого, про злочини, зазначені в частині 1 цієї статті, і підтримувати обвинувачення в суді, коли цього вимагає охорона державних або громадських інтересів чи прав громадян. Вступ прокурора в справу не позбавляє потерпілого прав, передбачених статтею 49 цього Кодексу, але справа в цих випадках за примиренням потерпілого з обвинуваченим, підсудним закриттю не підлягає.
( Частину п'яту статті 27 виключено на підставі Закону
N 2533-III від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001 )
( Стаття 27 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР
N 986-VIII від 30.08.72,
N 1937-VIII від 10.08.73,
N 6834-X від 16.04.84, із Законами
N 2533-III від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001,
N 2670-III від 12.07.2001,
N 4025-VI від 15.11.2011 )
( Стаття 27-1 втратила чинність на підставі Закону
N 2808-VI від 21.12.2010 )
Стаття 27-2. Притягнення до кримінальної відповідальності за заявою юридичної особи Якщо діянням, передбаченим статтею 203-1, частиною 1 статті 206, статтями 219, 229, 231 - 232-2, 356, 364-1, 365-1 або 365-2 Кримінального кодексу України, завдано шкоди виключно інтересам юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми, порушення кримінальної справи здійснюється за заявою власника (співвласника) цієї юридичної особи чи за його згодою. В інших випадках притягнення до кримінальної відповідальності винної особи здійснюється на загальних підставах.
( Кодекс доповнено статтею 27-2 згідно із Законом
N 3207-VI від 07.04.2011; текст статті 27-2 в редакції Закону
N 4025-VI від 15.11.2011 )
Стаття 28. Цивільний позов у кримінальній справіОсоба, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину, вправі при провадженні в кримінальній справі пред'явити до обвинуваченого або до осіб, що несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, цивільний позов, який розглядається судом разом з кримінальною справою.
Закриття справи з підстав, зазначених у статтях 7 і 7-1 цього Кодексу, не звільняє особу від обов'язку відшкодувати в установленому законом порядку матеріальні збитки, завдані нею державним, громадським організаціям або громадянам.
Цивільний позов може бути пред'явлений як під час досудового слідства і дізнання, так і під час судового розгляду справи, але до початку судового слідства. Відмова у позові в порядку цивільного судочинства позбавляє позивача права пред'являти той же позов у кримінальній справі.
Особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальній справі, а також особа, цивільний позов якої залишився без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.
Цивільний позивач і цивільний відповідач при розгляді цивільного позову в кримінальній справі або позову про відшкодування матеріальних збитків, завданих особою, щодо якої справу закрито з підстав, зазначених у статтях 7 і 7-1 цього Кодексу, звільняються від сплати державного мита.
( Стаття 28 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР
N 6834-X від 16.04.84, Законом
N 2857-XII від
15.12.92 )
Стаття 29. Забезпечення відшкодування збитків, завданих злочином, і виконання вироку в частині конфіскації майнаПри наявності достатніх даних про те, що злочином завдана матеріальна шкода, або понесені витрати закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину, орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов'язані вжити заходів до забезпечення цивільного позову.
Прокурор пред'являє або підтримує поданий потерпілим цивільний позов про відшкодування збитків, заподіяних злочином, якщо цього вимагає охорона інтересів держави, а також громадян, які за станом здоров'я та з інших поважних причин не можуть захистити свої права.
( Частину третю статті 29 виключено на підставі Закону
N 2533-III від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001 )
При провадженні в кримінальній справі про злочин, за який може бути застосована додаткова міра покарання у вигляді конфіскації майна, орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язані вжити заходів до забезпечення можливої конфіскації майна обвинуваченого.
( Стаття 29 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР
N 6834-X від 16.04.84, Законами
N 2857-XII від
15.12.92,
N 3132-XII від 22.04.93,
N 2533-III від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001 )
( Стаття 30 виключена на підставі Закону
N 2857-XII від 15.12.92 )
Стаття 31. Порядок зносин судів, прокурорів, слідчих і органів дізнання з відповідними установами іноземних державПорядок зносин судів, прокурорів, слідчих і органів дізнання з відповідними установами іноземних держав, а також порядок виконання взаємних доручень визначається законодавством України і міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
( Стаття 31 із змінами, внесеними згідно з Указом
N 6834-X від 16.04.84, Законамим
N 2857-XII від 15.12.92,
N 3529-VI від 16.06.2011 )
Стаття 32. Роз'яснення значення термінів КодексуТерміни, що їх вжито в цьому Кодексі, коли немає окремих вказівок, мають таке значення:
1) "Суд" - Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, апеляційні суди областей, міст Києва і Севастополя, районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, суддя, який одноособово розглядає справу;
2) "Суд першої інстанції" - районний, районний у місті, міський та міськрайонний суд, що має право винести вирок у справі;
3) "Апеляційний суд" - суд, що розглядає справи за апеляціями на вироки, ухвали і постанови суду першої інстанції, які не набрали законної сили;
4) "Касаційний суд" - суд, що розглядає справи за касаційними скаргами в касаційному порядку;
5) "Суддя" - голова, заступник голови і суддя відповідно Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційних судів областей, міст Києва і Севастополя, районного, районного у місті, міського та міськрайонного судів;
5-а) "Головуючий" - суддя, який головує при колегіальному розгляді справи або розглядає справу одноособово;
6) "Прокурор" - Генеральний прокурор України, прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор області, прокурор міста Києва, районний, міський прокурор, військовий прокурор, транспортний прокурор та інші прокурори, прирівняні до прокурорів областей, районних або міських прокурорів, їх заступники і помічники, прокурори управлінь і відділів прокуратур, які діють у межах своєї компетенції;
6-а) "Начальник слідчого відділу" - начальник Головного слідчого управління, слідчого управління, відділу, відділення органів внутрішніх справ, безпеки та його заступники, які діють у межах своєї компетенції, а також податкової міліції;
7) "Слідчий" - слідчий прокуратури, слідчий органів внутрішніх справ, слідчий органів безпеки, слідчий податкової міліції;
8) "Учасники процесу" - обвинувачений, підозрюваний, захисник, а також потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їхні представники;
9) "Обвинувач" - прокурор, що підтримує в суді державне обвинувачення, і потерпілий в справах, передбачених частиною 1 статті 27 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених цим Кодексом;
10) "Законні представники" - батьки, опікуни, піклувальники даної особи або представники тих установ і організацій, під опікою чи опікуванням яких вона перебуває;
11) "Близькі родичі" - батьки, дружина, чоловік, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки;
12) "Вирок" - рішення суду першої інстанції про винність або невинність особи;
13) "Ухвала" - всі рішення, крім вироку, які виніс суд першої апеляційної і касаційної інстанції в судових засіданнях в колегіальному складі;
14) "Постанова" - рішення органу дізнання, слідчого і прокурора, а також рішення, які виніс суддя одноособово чи апеляційний суд;
15) "Апеляція" - скарга прокурора і скарга учасника процесу про скасування або зміну судового рішення в апеляційному порядку;
( Пункт 16 статті 32 виключено на підставі Закону
N 2533-III від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001 )
( Пункт 17 статті 32 виключено на підставі Закону
N 2533-III від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001 )
( Пункт 18 статті 32 виключено на підставі Закону
N 2533-III від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001 )
19) "Касаційна скарга" - скарга прокурора, скарга учасника процесу про скасування або зміну судового рішення в касаційному порядку;
20) "Протокол" - документ про проведення слідчих і судових дій, про їх зміст і наслідки.
( Стаття 32 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР від 13.06.63, 18.01.66,
N 117-VIII від 30.08.71,
N 52-IX від 18.07.75,
N 6834-X від 16.04.84, Законами
N 2464-XII від 17.06.92,
N 2857-XII від 15.12.92,
N 4018-XII від 24.02.94,
N 85/98-ВР від 05.02.98,
N 2533-III від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001,
N 2453-VI від 07.07.2010 - зміни щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ - з 1 листопада 2010 року,
N 2950-VI від 14.01.2011; із змінами, внесеними згідно із Законом
N 3388-VI від 19.05.2011 )
( Статтю 32-1 виключено на підставі Указу ПВР
N 6834-X від 16.04.84 )
( Статтю 32-2 виключено на підставі Указу ПВР
N 6834-X від 16.04.84 )
Г л а в а 2
ПІДСУДНІСТЬ
Стаття 33. Суд першої інстанціїУсі кримінальні справи розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами.
( Стаття 33 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 4018-XII від 24.02.94; в редакції Закону
N 2453-VI від 07.07.2010 - зміни щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ - з 1 листопада 2010 року )
( Статтю 33-1 виключено на підставі Закону
N 174/94-ВР від 21.09.94 )
( Статтю 34 виключено на підставі Закону
N 2453-VI від 07.07.2010 - зміни щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ - з 1 листопада 2010 року )
( Статтю 35 виключено на підставі Закону
N 2533-III від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001 )
( Статтю 36 виключено на підставі Закону
N 2453-VI від 07.07.2010 - зміни щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ - з 1 листопада 2010 року )
Стаття 37. Територіальна підсудністьКримінальна справа розглядається в тому суді, в районі діяльності якого вчинено злочин. Якщо місця вчинення злочину встановити не можна, то справа повинна бути розглянута судом, в районі діяльності якого закінчено дізнання чи досудове слідство в даній справі.
Стаття 38. Передача справи з одного суду до іншогоЗ метою забезпечення найбільш об'єктивного і повного розгляду справи, а також найкращого забезпечення виховної ролі судового розгляду, в окремих випадках справа може бути передана на розгляд суду за місцем проживання чи роботи обвинуваченого або за місцем знаходження більшості свідків.
Передача в цих випадках справи з одного суду до іншого допускається лише до початку її розгляду в судовому засіданні.
Питання про передачу справи з одного районного, районного у місті, міського, міськрайонного суду до іншого в межах Автономної Республіки Крим, однієї області, міст Києва і Севастополя, вирішується головою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, головами відповідних апеляційних судів областей, міст Києва і Севастополя.
Питання про передачу справи до суду іншої області вирішується Головою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ чи його заступником.
( Стаття 38 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР
N 6834-X від 16.04.84, Законами
N 2857-XII від 15.12.92,
N 4018-XII від 24.02.94,
N 2453-VI від 07.07.2010 - зміни щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ - з 1 листопада 2010 року )
Стаття 39. Визначення підсудності справ, які належать до компетенції декількох однойменних судівВ разі об'єднання в одному провадженні кримінальних справ по обвинуваченню декількох осіб у вчиненні декількох злочинів, коли ці справи підсудні двом або декільком однойменним судам, справу розглядає той суд, в районі діяльності якого було порушено кримінальну справу або закінчено досудове слідство чи дізнання.
Стаття 40. Визначення підсудності справ, які належать до компетенції різнойменних судівЯкщо одна особа або група осіб обвинувачуються у вчиненні декількох злочинів, справи про які підсудні різнойменним судам, то справа розглядається вищестоящим з цих судів.
( Частину другу статті 40 виключено на підставі Закону
N 2453-VI від 07.07.2010 - зміни щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ - з 1 листопада 2010 року )
( Частину третю статті 40 виключено на підставі Закону
N 2453-VI від 07.07.2010 - зміни щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ - з 1 листопада 2010 року )
( Стаття 40 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 4018-XII від 24.02.94 )
Стаття 41. Направлення справи за підсудністюСуддя, встановивши, що кримінальна справа не підсудна даному суду, надсилає її за підсудністю; про це суддя виносить постанову.
Якщо підсудність справи іншому однойменному суду виявилася в судовому засіданні, суд продовжує розгляд справи, коли це не може завдати шкоди повноті і об'єктивності дослідження обставин справи. Коли ж не можна забезпечити повноти і об'єктивності дослідження обставин справи, суд надсилає справу за підсудністю, про що виносить ухвалу.
Суд, виявивши в судовому засіданні, що справа підсудна вищестоящому суду, надсилає її за підсудністю.
Передача до нижчестоящого суду справи, початої розглядом у судовому засіданні вищестоящого суду, не допускається.
( Стаття 41 із змінами, внесеними згідно із Законами
N 4018-XII від 24.02.94,
N 2533-III від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001,
N 2453-VI від 07.07.2010 - зміни щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ - з 1 листопада 2010 року )
Стаття 42. Недопустимість спорів про підсудністьСпори про підсудність між судами не допускаються. Кримінальна справа, надіслана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтями 38-41 цього Кодексу, повинна бути прийнята цим судом до свого провадження, якщо при цьому не перевищується компетенція суду.
Г л а в а 3
УЧАСНИКИ ПРОЦЕСУ, ЇХ ПРАВА І ОБОВ'ЯЗКИ
Стаття 43. Обвинувачений і його праваОбвинуваченим є особа, щодо якої в установленому цим Кодексом порядку винесена постанова про притягнення як обвинуваченого. Після призначення справи до судового розгляду обвинувачений називається підсудним.
Обвинувачений має право: знати, в чому його обвинувачують; давати показання з пред'явленого йому обвинувачення або відмовитися давати показання і відповідати на запитання; мати захисника і побачення з ним до першого допиту; подавати докази; заявляти клопотання; ознайомлюватися після закінчення досудового слідства або дізнання з усіма матеріалами справи; брати участь у судовому розгляді в суді першої інстанції; заявляти відводи; подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду, а за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки.
Підсудний має право на останнє слово.
( Стаття 43 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР
N 6834-X від 16.04.84, Законами
N 3780-XII від
23.12.93,
N 1381-XIV від 13.01.2000,
N 2533-III від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001 )
Стаття 43-1. ПідозрюванийПідозрюваним визнається:
1) особа, затримана по підозрінню у вчиненні злочину;
2) особа, до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого.
Підозрюваний має право: знати, в чому він підозрюється; давати показання або відмовитися давати показання і відповідати на запитання; мати захисника і побачення з ним до першого допиту; подавати докази; заявляти клопотання і відводи; вимагати перевірки судом чи прокурором правомірності затримання; подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить оперативно-розшукові дії та дізнання, слідчого і прокурора, а за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки.