Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Ладан та Гультяєв проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Іванна Джеліч (<...>), Голова,

Ганна Юдківська (<...>),

Арнфінн Бордсен (<...>), судді,

та Лів Тігерштедт (<...>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 04 лютого 2021 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, які зазначені у таблиці в додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

3. Перелік заявників і відповідні деталі заяв наведені у таблиці в додатку.

4. Заявники стверджували, що під час тримання під вартою вони не отримали належної медичної допомоги. Вони також висунули інші скарги за положеннями Конвенції.

5. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

6. Заявники скаржилися, головним чином, на ненадання їм належної медичної допомоги під час тримання під вартою. Вони посилалися на статтю 3 Конвенції, яка передбачає:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню".

7. Суд зазначає, що заявники страждали на серйозні захворювання, зазначені у таблиці в додатку, які вплинули на їхнє повсякденне життя. Отже, вони могли зазнати значного занепокоєння щодо того, чи була належною надана їм медична допомога.

8. Суд повторює, що "належність" медичної допомоги залишається найбільш важким елементом для визначення (див. рішення у справі "Блохін проти Росії" [ВП] (Blokhin v. Russia) [GC], заява № 47152/06, пункт 137, ЄСПЛ 2016). У цьому контексті зрозуміло, що органи державної влади повинні забезпечити оперативність і точність постановки діагнозу та лікування (див. рішення у справах "Горбуля проти Росії" (Gorbulya v. Russia), заява № 31535/09, пункт 62, від 06 березня 2014 року, та "Похлєбін проти України" (Pokhlebin v. Ukraine), заява № 35581/06, пункт 62, від 20 травня 2010 року, з подальшими посиланнями), а у випадку, коли це викликано медичним станом,- регулярність і систематичність нагляду та наявність плану терапевтичних заходів з метою ефективного лікування захворювань ув’язненої особи або запобігання їхньому ускладненню (див., inter alia, рішення у справах "Ухань проти України" (Ukhan v. Ukraine), заява № 30628/02, пункт 74, від 18 грудня 2008 року, та "Колесникович проти Росії" (Kolesnikovich v. Russia), заява № 44694/13, пункт 70, від 22 березня 2016 року, з подальшими посиланнями). Суд підкреслює, що медична допомога, яка надається в установах виконання покарань, має відповідати рівню допомоги, яку органи державної влади зобов’язалися надавати для всього населення. Проте це не означає, що кожному затриманому має гарантуватися медичне лікування на тому самому рівні, що й у найкращих медичних закладах поза межами установ виконання покарань (див., наприклад, рішення у справах "Садретдінов проти Росії" (Sadretdinov v. Russia), заява № 17564/06, пункт 67, від 24 травня 2016 року, та "Коновальчук проти України" (Konovalchuk v. Ukraine), заява № 31928/15, пункт 52, від 13 жовтня 2016 року обидва з подальшими посиланнями).

9. Розглянувши всі надані матеріали, Суд визначив недоліки у лікуванні заявників, наведені у таблиці в додатку. Суд вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі (див. рішення у справах "Невмержицький проти України" (Nevmerzhitsky v. Ukraine), заява № 54825/00, пункти 103-105, ЄСПЛ 2005-II, "Мельник проти України" (Melnik v. Ukraine), заява № 72286/01, пункти 104-106, від 28 березня 2006 року, та "Логвиненко проти України" (Logvinenko v. Ukraine), заява № 13448/07, пункти 68-78, від 14 жовтня 2010 року). Беручи до уваги свою практику з цього питання, Суд вважає, що у цій справі заявники не отримали всебічної та належної медичної допомоги під час тримання під вартою.

10. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення статті 3 Конвенції.

11. Заявники подали інші скарги, які також порушували питання за Конвенцією з огляду на відповідну усталену практику Суду (див. таблицю в додатку). Ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції та не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними. Розглянувши всі наявні матеріали, Суд доходить висновку, що вони також свідчать про порушення Конвенції у контексті його висновків у рішеннях у справах "Меріт проти України" (Merit v. Ukraine), заява № 66561/01, від 30 березня 2004 року, "Мельник проти України" (Melnik v. Ukraine), згадане рішення, "Харченко проти України" (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, від 10 лютого 2011 року, "Ігнатов проти України" (Ignatov v. Ukraine), заява № 40583/15, від 15 грудня 2016 року, та "Корбан проти України" (Korban v. Ukraine), заява № 26744/16, від 04 липня 2019 року.