Це рішення набуває статусу остаточного відповідно до обставин, що зазначені в параграфі 2 статті 44 Конвенції. Воно може бути редакційно відредаговане.

У справі "Меріт проти України",

Європейський суд з прав людини (Друга секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Ж.-П. Коста, Голова,

п. Л. Лукайдес,

п. С. Бірсан,

п. К. Юнгвірт,

п. В. Буткевич,

пані В. Томассен,

пані А. Мулароні, судді,

а також пані С. Доллє, секретар секції,

після обговорення у нарадчій кімнаті 9 березня 2004 р. виносить таке рішення, яке було прийняте цього дня:

1. Справа грунтується на заяві (N 66561/01) проти України, що була подана до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі - Конвенція) паном Семом Мерітом, громадянином Ізраїлю, (далі - заявник) 13 листопада 2000 р. Заявника представляла п. Андрасоні, юрист, що практикує у Румунії.

2. Уряд України (далі - Уряд) представляли п. Валерія Лутковська, яку змінила п. Зоряна Бортновська, представники Уряду України у Суді.

3. Заявник скаржився на порушення статті 6 параграфа 1 та статті 13 Конвенції щодо тривалості розгляду кримінальної справи відносно нього.

4. 22 жовтня 2002 року Суд вирішив надіслати скаргу заявника щодо стверджуваної нерозумної тривалості провадження Уряду-відповідачу. Він також визнав частину скарг заявника неприйнятними. Відповідно до положень статті 29 параграфа 3 Конвенції він вирішив розглядати питання прийнятності та суті поданих скарг одночасно.

5. Заявник, 1939 року народження, зараз проживає в Ізраїлі. Він є власником 99-відсоткової частки статутного фонду компанії "Джейсон Девелопмент Ентерпрайзес Лімітед" (далі - JDE), що зареєстрована в Україні.

6. 27 вересня 1997 року Вадул-Сіретська митниця Державної митної служби України провела митну перевірку устаткування з обробки кави, імпортованого компанією "Джейсон Індастріз" (компанією, якою володіє заявник) в якості внеску до статутного фонду акціонерної компанії JDE. Митна перевірка показала, що вантажно-митна декларація була заповнена представниками JDE на основі сфальсифікованих документів. 29 вересня 1997 року Вадул-Сіретська митниця Державної митної служби порушила кримінальне розслідування за фактами контрабанди та шахрайства.

7. У цей же день справа була передана до прокуратури Чернівецької області (далі - "прокуратура") для подальшого розслідування. На підставі постанов прокуратури від 10 і 20 жовтня 1997 року, 18 листопада 1997 року та 19 січня 1998 року Вадул-Сіретська митниця Державної митної служби вилучила документи, що стосувались фінансової та комерційної діяльності JDE.

8. 13 жовтня 1997 року прокуратура наклала арешт на майно, внесене до статутного фонду JDE, для забезпечення доказів та 16 жовтня 1997 року арештувала рахунки JDE. Вона також провела виїмку всіх документів компанії, включаючи бухгалтерські книги та копії контрактів, а також іншого майна, що належало компанії та заявнику.

9. 28 січня 1998 року заявник був затриманий за підозрою у скоєнні злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України (ККУ).

10. 30 січня 1998 року прокуратура винесла постанову про арешт заявника у зв'язку з порушеною проти нього кримінальною справою.

11. 4 лютого 1998 року прокуратура притягнула заявника як обвинуваченого у контрабанді (стаття 70 ККУ, шахрайстві з фінансовими ресурсами (148-5 ч. 2 ККУ та вчиненні посадового підлогу (172 ч. 2 ККУ.

12. 5 лютого 1998 року прокурор продовжив термін розслідування до 4 місяців.

13. 17 березня 1998 року прокурор продовжив термін тримання заявника під вартою до 4 місяців.

14. 6 квітня 1998 року прокурор продовжив термін розслідування до 5 місяців та 14 днів.

15. 9 червня 1998 року заявник був додатково притягнений як обвинувачений в ухилянні від сплати податків (стаття 148-2 (2) ККУ та використанні завідомо підроблених документів (стаття 194 (2) ККУ).

16. 10 червня 1998 року заявник був повідомлений про закінчення слідства.

17. 30 січня 1999 року заступником прокурора був затверджений обвинувальний висновок, складений слідчим.

18. 3 лютого 1999 року справа була направлена до Ленінського районного суду м. Чернівців (далі - "районний суд").

19. 29 червня 1999 року районний суд направив справу на додаткове розслідування в прокуратуру у зв'язку з неповнотою розслідування. У ході провадження заявник подав клопотання до районного суду, вимагаючи свого звільнення. Його клопотання було відхилене районним судом через те, що існував ризик його втечі.

20. У липні 1999 року прокуратура оскаржила рішення про додаткове розслідування до Чернівецького обласного суду (далі - обласний суд) на підставі того, що вже існували докази у достатній кількості.

21. 10 серпня 1999 року обласний суд відхилив заяву прокуратури, виходячи з того, що було необхідно провести додаткове розслідування для відновлення картини злочину.

22. 25 серпня 1999 року заявник був звільнений з-під арешту на підставі постанови слідчого прокуратури. Запобіжний захід був встановлений - підписка про невиїзд.

23. 22 вересня 1999 року запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд у відношенні заявника був змінений на зобов'язання з'являтись в органи слідства та суду. Того ж дня кримінальне розслідування проти заявника було зупинене у зв'язку з винесенням постанови про розшук Льодянової Л.О. (підозрюваної у справі).

24. У вересні 1999 року JDE порушила справу в районному суді проти Уряду України, Чернівецької обласної адміністрації та прокуратури, вимагаючи повернути її майно і документи.

25. 15 вересня 1999 року районний суд листом, адресованим JDE, повідомив, що не розглядатиме скарги на дії юридичних осіб, оскільки вони не підвідомчі суду.

26. 1 жовтня 1999 року районний суд, розглянувши додаткову заяву JDE, відмовив у розгляді скарги проти Уряду України та прокуратури з огляду на те, що скарга непідвідомча суду. Він також зазначив, що це питання підвідомче господарському суду.

27. 27 жовтня 1999 року обласний суд задовольнив касаційну скаргу JDE, скасувавши рішення від 1 жовтня 1999 року, та передав справу на повторний розгляд у той самий суд.

28. 3 листопада 1999 року районний суд зупинив провадження у справі через невиконання JDE формальних вимог Цивільного процесуального кодексу щодо подання скарг (стаття 137 Кодексу). Суд надав JDE термін до 16 листопада 1999 року для виправлення помилок.

29. 17 листопада 1999 року районний суд залишив без розгляду скарги JDE, оскільки компанія не виконала вимог ухвали від 3 листопада 1999 року. 1 грудня 1999 року обласний суд залишив це рішення в силі.

30. 14 грудня 1999 року JDE подала нову скаргу проти Уряду України, Чернівецької обласної державної адміністрації та прокуратури Чернівецької області.

31. 6 січня 2000 року районний суд залишив скаргу JDE без руху в зв'язку з недотриманням формальних вимог статті 137 Цивільного процесуального кодексу щодо подання скарг. JDE було надано термін до 14 січня 2000 року для усунення недоліків.

32. 17 січня 2000 року районний суд відмовився розглядати скарги JDE, оскільки остання не усунула недоліки, зазначені в ухвалі від 6 січня 2000 року.

33. 2 лютого 2000 року обласний суд скасував ухвалу від 17 січня 2000 року та передав справу на розгляд по суті до того ж суду.

34. 24 квітня 2000 року районний суд відхилив клопотання щодо компенсації моральної та матеріальної шкоди, завданої JDE Урядом України, Чернівецькою обласною державною адміністрацією та Прокуратурою України. Зокрема, суд встановив, що скарги JDE становили окрему вимогу, яка мала бути поданою до суду відповідно до статті 137 Цивільного процесуального кодексу України.

35. 25 квітня 2000 року районний суд у ході слухання в присутності сторін відмовився розглядати вимоги JDE щодо повернення майна та документів як такі, що не підпадають під юрисдикцію суду відповідно до статті 227-1 та 248-3 Цивільного процесуального кодексу та статті 234 Кримінально-процесуального кодексу. Він також вирішив закрити провадження в справі.

36. 31 травня 2000 року обласний суд підтримав це рішення. Зокрема, він визначив,що на той момент вимоги JDE не могли розглядатися в цивільному провадженні. Він також відмітив, що у внутрішньому законодавстві існує інший порядок для їх розгляду.

37. У травні 2000 року заявник подав скаргу на дії прокуратури, вимагаючи закриття кримінальної справи стосовно нього. 2 червня 2000 року районний суд відхилив його скаргу як таку, що не підпадає під юрисдикцію суду згідно зі статтями 248-3 Цивільного процесуального кодексу та 234 Кримінально-процесуального кодексу. Зокрема, він зазначив, що заявник не скористався особливою процедурою оскарження дій слідчого, вжитих в ході попереднього слідства.

38. 20 липня 2000 року кримінальна справа була закрита у зв'язку з недостатністю доказів.

39. 19 вересня 2000 року заступник прокурора скасував постанову від 20 липня 2000 року в зв'язку з невиконанням слідчим вказівок районного суду, які були викладені в рішенні суду від 29 червня 1998 року (див. параграф 19). Прокуратура направила справу на додаткове розслідування.

40. 22 листопада 2001 року районний суд виніс постанову про затримання п. Льодянової.

41. 7 грудня 2001 року прокуратура поінформувала заявника, що кримінальне розслідування щодо нього досі продовжується.

42. Кримінальне розслідування на сьогоднішній день зупинене у зв'язку із розшуком п. Льодянової.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА

1. Конституція України від 28 червня 1996 року

Стаття 55 Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. (...) Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Стаття 121. Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються:

підтримання державного обвинувачення в суді;

представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Стаття 122. Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду за згодою Верховної Ради України та звільняється з посади Президентом України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади.

Строк повноважень Генерального прокурора України - п'ять років.

Стаття 123. Організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

Стаття 124. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.

... Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

... Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

2. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 лютого 1960 року (змінений 21 червня 2001 року)

Стаття 120. Строки досудового слідства Досудове слідство у кримінальних справах повинно бути закінчено протягом двох місяців. В цей строк включається час з моменту порушення справи до направлення її прокуророві з обвинувальним висновком чи постановою про передачу справи до суду для розгляду питання про застосування примусових заходів медичного характеру або до закриття чи зупинення провадження в справі. Цей строк може бути продовжено районним, міським прокурором, військовим прокурором армії, флотилії, з'єднання, гарнізону та прирівняним до них прокурором у разі неможливості закінчити розслідування - до трьох місяців. Час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи при обчисленні строку досудового слідства не враховується. В особливо складних справах строк досудового слідства, встановлений частиною 1 цієї статті, може бути продовжено прокурором Автономної Республіки Крим, прокурором області, прокурором міста Києва, військовим прокурором округу, флоту і прирівняним до них прокурором або їх заступниками на підставі мотивованої постанови слідчого - до шести місяців. Далі продовжувати строк досудового слідства можуть лише у виняткових випадках Генеральний прокурор України або його заступники. При поверненні судом справи для провадження додаткового слідства, а також відновленні закритої справи строк додаткового слідства встановлюється прокурором, який здійснює нагляд за слідством, в межах одного місяця з моменту прийняття справи до провадження. Дальше продовження зазначеного строку провадиться на загальних підставах. Правила, викладені в цій статті, не поширюються на справи, в яких не встановлено особу, що вчинила злочин. Перебіг строку слідства в таких справах починається з дня встановлення особи, яка вчинила злочин. (30 січня 2003 року Конституційний Суд України розтлумачив це положення та визначив, що максимальний строк для розслідування у кримінальних справах не може бути фіксованим/обмеженим. Він вирішив, що строк, наданий для розслідування, повинен бути розумним та відповідати статті 6 Конвенції

Стаття 234. Оскарження дій слідчого ... Дії слідчого можуть бути оскаржені до суду. Скарги на дії слідчого розглядаються судом першої інстанції при попередньому розгляді справи або при розгляді її по суті, якщо інше не передбачено цим Кодексом. (це положення було частково визнано неконституційним Конституційним Судом України від 30 січня 2003 року

Стаття 236. Оскарження дій прокурора Скарга на дії прокурора при проведенні ним досудового слідства або окремих слідчих дій у справі подається вищестоящому прокуророві, який її розв'язує в порядку і в строки, що передбачені статтями 234 і 235 цього Кодексу. Дії прокурора можуть бути оскаржені до суду. Скарги на дії прокурора розглядаються судом першої інстанції при передньому розгляді справи або при розгляді її по суті, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

3. Цивільно-процесуальний кодекс України

Стаття 137. Зміст і форма позовної заяви Позовна заява подається до суду в письмовій формі. Позовна заява повинна містити в собі: 1) назву суду, до якого подається заява; 2) точну назву позивача і відповідача, їх місце проживання або знаходження, а також назву представника позивача, коли позовна заява подається представником; 3) зміст позовних вимог; 4) виклад обставин, якими позивач обгрунтовує свої вимоги; 5) зазначення доказів, що стверджують позов; 6) зазначення ціни позову; 7) підпис позивача або його представника з зазначенням часу подання заяви. ... До позовної заяви додаються письмові докази, а якщо позовна заява подається представником позивача - також довіреність чи інший документ, що стверджує повноваження представника.

Стаття 227. Підстави закриття провадження в справі Суд закриває провадження в справі: 1) якщо справа не підлягає розглядові в судах;

Стаття 248-3. Скарги на рішення і дії, які не підвідомчі судам

Судам не підвідомчі скарги:

... на акти і дії службових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду, якщо законодавством встановлено інший порядок оскарження;

(це положення було визнано неконституційним в частині щодо непідвідомчості судам скарг "на акти і дії службових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури ...), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 23.05.2001 року N 6-рп/2001

4. Рішення Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року, справа щодо конституційності статті 248-3 ЦПК України

... Визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу четвертого статті 248-3 Цивільного процесуального кодексу України в частині щодо непідвідомчості судам скарг "на акти і дії службових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури ...", якщо законодавством встановлено виключно позасудовий порядок оскарження. (...)

5. Рішення Конституційного Суду Українивід 30 січня 2003 року, справа щодо конституційності частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України

1.2. Частини шостої статті 234, частини третьої статті 236, згідно з якими скарги на постанови слідчого, прокурора про притягнення як обвинуваченого розглядаються судом першої інстанції при попередньому розгляді справи або при розгляді її по суті.

2. Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України, які унеможливлюють розгляд судом на стадії досудового слідства скарг на постанови слідчого, прокурора стосовно приводів, підстав і порядку порушення кримінальної справи щодо певної особи.

43. Заявник скаржиться відповідно до статті 6 параграфа 1 Конвенції на нерозумну тривалість кримінального розслідування щодо нього. Він також скаржиться на відсутність ефективних засобів захисту відносно його скарг, які вимагаються статтею 13 Конвенції.

44. 14 травня 2003 року заявник подав додаткову скаргу до Суду відповідно до статті 1 Протоколу N 1 до Конвенції. У своїх зауваженнях у відповідь на зауваження Уряду від 14 березня 2003 року заявник і надалі стверджував, що, незважаючи на рішення Європейського суду з прав людини про часткову неприйнятність від 22 листопада 2002 року, статті 1,4 параграфів 2, 5 параграфів 1, 2, 3, 4 та 5, 6 параграфів 1, 2 та 3, 8 параграфів 1 та 13, а також стаття 4 Протоколу N 7 до Конвенції також були порушені.

45. За твердженнями заявника, тривалість провадження порушила вимогу "розумного строку", закріплену статтею 6 параграфа 1 Конвенції, якою передбачено:

"Кожний при вирішенні питання... щодо обгрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на ... розгляд упродовж розумного строку... судом..."

46. Він також наполягав, що він не мав ефективних засобів захисту з огляду на цю скаргу в порушення статті 13 Конвенції, яка передбачає:

"Кожен, чиї права і свободи, викладені в цій Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи".

I. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

А. ПОПЕРЕДНІЙ РОЗГЛЯД

47. Суд спочатку зазначає, що скарги заявника згідно статей 3, 4, 5 параграфа 1 та 3, 6 параграфа 1 (справедливість) і статті 14 Конвенції були відхилені з підстав, визначених в його ухвалі щодо часткової прийнятності від 22 жовтня 2002 р. Він знову підтверджує підстави відхилення цих скарг. У зв'язку з цим його рішення не може бути переглянуте.

48. Суд далі зазначає, що після надіслання скарг на тривалість провадження Уряду для зауважень заявник подав додаткову скаргу на порушення статті 1 Протоколу N 1 до Конвенції. У зв'язку з цим Суд зазначає, що кримінальне провадження стосовно заявника все ще триває. Коли це провадження закінчиться, заявник матиме можливість подати позов про відшкодування до національного суду. Тому скарга заявника за статтею 1 Протоколу N 1 є передчасною і підлягає відхиленню, оскільки не вичерпано національних засобів правового захисту. Суд вказує, що після того, як буде винесене остаточне рішення щодо позову про відшкодування, заявник зможе знову подати скаргу до Суду, якщо він все ще вважатиме себе потерпілим від стверджуваного порушення статті 1 Протоколу N 1. У зв'язку з цим скарга має бути відхилена на підставі статті 35 параграфів 1 і 4 Конвенції.

49. Нарешті Суд зазначає, що після комунікації були подані нові скарги, які стосувалися стверджуваного порушення статей 5 параграфів 2, 4 і 5, 6 параграфів 2 і 3 та статті 4 Протоколу N 7 до Конвенції. Незважаючи на інші підстави неприйнятності, Суд вважає,що в справі немає даних, які б свідчили про наявність порушення цих положень. Тому ці скарги слід відхилити як такі, що повністю необгрунтовані, відповідно до ст. 35 параграфів 3 і 4 Конвенції.

B. ЗАУВАЖЕННЯ СТОРІН ЩОДО СКАРГ, ЯКІ РОЗГЛЯДАЮТЬСЯ

50. Уряд стверджував, що заявник не використав всіх національних засобів правового захисту, оскільки він не оскаржив до прокурора вищого рівня постанову про тимчасове зупинення розслідування в його справі (див. параграф 42). У зв'язку з цим він посилався на ст. 234 Кримінально-процесуального кодексу (КПК). Більше того, Уряд зазначав, що статті 55 і 124 Конституції України і ст. 248-3 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) надавали заявнику додаткові засоби правового захисту, які б дозволили йому подати скаргу до суду на неправомірні дії слідчого, який відмовився діяти відповідно до постанови заступника прокурора Чернівецької області від 19 вересня 2000 р. (див. параграф 39). Проте він не скористався цим засобом правового захисту.

51. Заявник спростував цю позицію. Зокрема, він заявив, що він скаржився на неправомірні дії, які вчинялися під час розслідування, до Ленінського районного суду та Чернівецького обласного суду згідно ст.ст. 234 КПК та 248-3 ЦПК. Відповідні рішення були винесені цими судами 25 квітня, 31 травня та 2 червня 2000 р. Далі заявник наголосив, що постанова, винесена заступником прокурора Чернівецької області від 19 вересня 2000 р., є остаточним рішенням для вичерпання всіх національних засобів правового захисту. Заявник стверджував, що не було ефективних засобів правового захисту, які він повинен був використати, щоб оскаржити цю постанову. Зокрема, заявник зазначав, що він скаржився до Генеральної прокуратури України з різних підстав і до Чернівецької обласної прокуратури на необгрунтовану тривалість та неправомірність провадження в його справі. Остаточна відповідь на ці скарги була надана 7 грудня 2001 р. прокуратурою, яка повідомляла, що його справа все ще розслідується.

52. Уряд зазначив, що 23 травня 2001 р. Конституційний Суд визнав частину 4 статті 248-3 ЦПК частково неконституційною. Він обгрунтовував, що на підставі цього рішення заявник отримав право, забезпечене законом, подавати скарги на дії слідчого безпосередньо до суду і вимагати відшкодування шкоди, завданої цими діями. Уряд також звертав увагу на зміни, внесені до ст. 234 КПК 21 червня 2001 р., які забезпечували можливість оскаржити до суду дії слідчого чи прокурора, якими порушуються права сторони.

53. Заявник далі стверджував, що засоби правового захисту, впроваджені 23 травня та 21 червня 2001 р. (почали діяти з 29 червня 2001 р.), не існували, коли він подав заяву. Він стверджував, що на той час судові та правоохоронні органи діяли на підставі чинних тоді законів. Виходячи з цього, він дійшов висновку, що національні засоби правового захисту були вичерпані.

C. ОЦІНКА СУДУ

1. Засоби правового захисту, передбачені законодавством України

54. Суд зазначає, що відповідно до зауважень Уряду засоби правового захисту, впроваджені в Україні з 23 травня та 21 червня 2001 р., уповноважили суди розглядати скарги за статтями 234 КПК та 248-3 ЦПК на неправомірні дії слідчих органів, які порушують права сторін кримінального процесу. Таким чином, судам надано право присуджувати відшкодування за встановлені порушення, включаючи право скасувати спірні рішення. Щодо скарг заявника на тривалість провадження та скарг на призупинєння кримінального провадження та його відновлення, Уряд зазначив, що вони можуть бути подані до національних судів з дотриманням формальностей, встановлених законом. Зокрема, скарги на тривале провадження мали бути подані до суду за статтею 248-3 ЦПК з 23 травня 2001 р. Що стосується скарг на призупинення провадження і на постанову від 19 вересня 2000 р., вони могли бути подані до суду згідно ст. 234 КПК з 29 червня 2001 р.