Текст рішення може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Похлєбін проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Рената Ягер (Renate Jaeger),

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Райт Маруст (Rait Maruste),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva), судді,

Михайло Буроменський (Mykhaylo Buromenskiy), суддя ad hoc,

та Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції, після наради за зачиненими дверима 27 квітня 2010 року

постановляє таке рішення, ухвалене того самого дня:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 35581/06), яку 13 серпня 2006 року подав до Суду проти України відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України пан Дмитро Вікторович Похлєбін (далі - заявник).

2. Заявника представляла в Суді його мати, пані Р. Льдокова. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - пан Ю. Зайцев.

3. Заявник стверджував, зокрема, що умови тримання його під вартою були незадовільними і що під час тримання під вартою його не забезпечували належним лікуванням.

4. 6 квітня 2009 року Голова п'ятої секції вирішив повідомити Уряд про заяву. Суд також вирішив одночасно розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви (пункт 3 статті 29).

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1970 році та проживає в м. Сімферополі.

A. Провадження у кримінальній справі заявника та пов'язані з цим питання

6. 24 червня 2004 року заявника затримали за підозрою у незаконному обігу наркотичних засобів. Спочатку його помістили в камеру для затриманих Київського районного відділу МВС м. Сімферополя, а потім перевели до Сімферопольського слідчого ізолятора (далі - Сімферопольський СІЗО).

7. 24 грудня 2004 року заявника звільнили під підписку про невиїзд у зв'язку з незадовільним станом здоров'я.

8. 12 листопада 2005 року заявник разом із двома спільниками спровокував сварку, а потім і бійку з паном А. та його сином, які проходили вулицею. Під час бійки заявник відібрав у потерпілих куртку, гроші, мобільний телефон і велосипед.

9. 16 листопада 2005 року заявника було затримано у зв'язку зі скоєнням цього злочину.

10. 19 травня 2006 року Київський районний суд м. Сімферополя визнав заявника винним у вчиненні зазначених вище злочинів і призначив йому покарання у вигляді шести років позбавлення волі з конфіскацією майна. Мотивуючи своє рішення, суд спирався на показання кількох свідків, експертні висновки, документальні та речові докази. Заявник оскаржив вирок до апеляційного суду.

11. 25 липня 2006 року апеляційний суд Автономної Республіки Крим залишив скаргу заявника без задоволення, а рішення суду першої інстанції від 19 травня 2006 року - без змін. Заявник оскаржив цю ухвалу в касаційному порядку.

12. 13 лютого 2007 року Верховний Суд відхилив касаційну скаргу заявника і залишив рішення судів нижчого рівня без змін.

13. 3 жовтня 2007 року Голопристанський районний суд Херсонської області у зв'язку з незадовільним станом здоров'я заявника та його подальшим погіршенням ухвалив рішення про дострокове звільнення заявника з місця позбавлення волі. 18 грудня 2007 року це рішення набрало законної сили.

14. 21 грудня 2007 року заявника було звільнено.

15. Згодом, в рамках виконання вироку в частині конфіскації майна, на частину квартири, яка належала спільно заявникові та його матері, було накладено арешт.

16. За твердженням заявника, протягом невизначеного періоду йому не виплачували допомогу у зв'язку з інвалідністю, незважаючи на наявність у нього відповідного права.

B. Матеріально-побутові умови тримання в Сімферопольському ІТТ

1. Твердження заявника щодо фактів

17. У період з 16 листопада 2005 року до 20 липня 2006 року заявника тримали в Сімферопольському ізоляторі тимчасового тримання (далі - Сімферопольський ІТТ). Площа камери, в якій тримали заявника, становила 21 кв. м. У ній було шість ліжок, тоді як кількість осіб, які утримувалися в ній, коливалася від дванадцяти до чотирнадцяти включно із заявником. Камера не мала належного освітлення і вентиляції, оскільки в ній було тільки одне невелике вікно з металевими ґратами. Протягом зазначеного періоду заявника ніколи не виводили на прогулянки; прийняти душ не було можливості.

18. Листом від 22 грудня 2005 року у відповідь на скаргу заявника прокуратура м. Сімферополя повідомила його, що Сімферопольський ІТТ було побудовано в 1977 році і там немає дворика для щоденних прогулянок, а також немає ванної чи душової кімнати. Заявник також стверджував, що в Сімферопольському СІЗО відмовлялися приймати затриманих, хворих на туберкульоз.

2. Твердження Уряду щодо фактів

19. За інформацією Уряду, у Сімферопольському ІТТ заявника спочатку тримали разом з трьома іншими затриманими в камері площею 10 кв. м. Згодом його перевели в камеру площею 14 кв. м, у якій разом з ним трималися ще п'ять затриманих.

20. Ці камери були обладнані достатньою кількістю ліжок і санітарними вузлами. Системи вентиляції та освітлення функціонували належним чином. У Сімферопольському ІТТ була душова кабіна, і затримані мали можливість митися щотижня.

C. Питання, що стосуються надання медичної допомоги

21. За твердженням заявника, він заразився на туберкульоз у червні 2004 року, коли його тримали в камері для затриманих у Київському райвідділі міліції м. Сімферополя.

22. У листопаді 2004 року, коли заявник перебував під вартою протягом досудового слідства, медична комісія склала висновок, яким було підтверджено, що заявник хворіє на СНІД (з 1997 року), туберкульоз легенів (з 2004 року), хронічний гепатит і кандидоз. Комісія також дійшла висновку, що лікування, яким заявника забезпечували під час тримання під вартою, було неефективним. Тому запобіжний захід стосовно заявника у вигляді тримання під вартою було замінено іншим запобіжним заходом, не пов'язаним із триманням під вартою, і 24 грудня 2004 року заявника було звільнено.

23. У лютому 2005 року заявник пройшов медичне обстеження, за результатами якого, з огляду на наявні у нього хвороби, йому було встановлено другу групу інвалідності.

24. Під час тримання заявника в Сімферопольському ІТТ (з 16 листопада 2005 року до 20 липня 2006 року) медичні працівники цієї установи забезпечували заявника лікуванням у зв'язку з його хворобами.

25. Посилаючись на відомості, надані місцевим управлінням внутрішніх справ, Уряд стверджував, що в Сімферопольському ІТТ заявника завжди забезпечували препаратами для лікування туберкульозу та СНІДу. Щоразу, коли заявник звертався по допомогу, приїжджала бригада швидкої медичної допомоги і лікарі робили необхідні ін'єкції. За твердженням заявника, він не проходив медичного обстеження з метою діагностики туберкульозу: препарати для лікування СНІДу призначалися нерегулярно і без належного документування та контролю; так само не забезпечувалося лікування інших наявних у нього хвороб.

26. Починаючи з лютого 2006 року заявник скаржився на оніміння ніг.

27. 20 липня 2006 року заявника перевели із Сімферопольського ІТТ до Сімферопольського СІЗО, де він продовжив лікування.

28. 11 серпня 2006 року заявника направили до лікарні при Дар'ївській виправній колонії (ВК № 10), де він проходив лікування до 7 вересня 2006 року. Наприкінці зазначеного періоду заявник все ще хворів на туберкульоз, який на той час уразив його ліву легеню, а також на інші згадувані раніше хвороби. Крім того, йому діагностували наявність токсичної поліневропатії та інших менш серйозних захворювань. Тому медичні працівники вирішили за необхідне переглянути стратегію подальшого лікування заявника.

29. У період із 7 вересня 2006 року до 30 січня 2007 року заявника тримали в Сімферопольському СІЗО, Софіївській ВК № 45 та Дніпропетровському СІЗО, де медичні працівники продовжували забезпечувати заявника лікуванням у зв'язку з його численними хворобами.

30. 30 січня 2007 року з огляду на подальше погіршення стану здоров'я заявника було знову поміщено до лікарні при Дар'ївській ВК № 10, де він тримався до 14 березня 2007 року. Після прибуття до лікарні заявникові, окрім усіх зазначених вище хвороб, було діагностовано туберкульоз хребта, гострий гайморит і хронічний періодонтит. Наприкінці свого перебування в цій установі заявник усе ще мав ці хвороби, до того ж було встановлено, що він втрачає вагу.

31. З 14 березня до 21 грудня 2007 року заявник перебував у лікарні при Голопристанській ВК № 7, де проходив спеціальний курс лікування туберкульозу та СНІДу. За цей час туберкульоз хребта прогресував настільки, що заявник втратив здатність самостійно пересуватися.

32. За інформацією Уряду, у зазначений період заявник відмовлявся від призначеного лікування. Уряд посилався на акт, складений медичними працівниками 23 травня 2007 року, яким було задокументовано таку відмову заявника.

33. 6 червня 2007 року медична комісія рекомендувала дострокове звільнення заявника у зв'язку з погіршенням стану його здоров'я.

34. Після того як 21 грудня 2007 року заявника звільнили, він пройшов медичне обстеження, за результатами якого, у зв'язку з наявними у нього хворобами, йому встановили першу групу інвалідності.

35. З останніх наданих заявником матеріалів вбачається, що після звільнення він відновив здатність самостійно пересуватися.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО І ПРАКТИКА

36. Відповідні положення національного законодавства та практики стисло викладено в рішеннях Суду у справах "Двойних проти України" (Dvoynykh v. Ukraine), заява № 72277/01, пп. 28-37, від 12 жовтня 2006 року, та "Яковенко проти України" (Yakovenko v. Ukraine), заява № 15825/06, пп. 48-55, від 25 жовтня 2007 року.

III. ВІДПОВІДНІ МІЖНАРОДНІ МАТЕРІАЛИ

37. Відповідні міжнародні матеріали стисло викладено в рішенні від 28 березня 2006 року у справі "Мельник проти України" (Melnik v. Ukraine), заява № 72286/01, пп. 47-53.

І. СКАРГА ПРО ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

38. Заявник скаржився, що матеріально-побутові умови тримання в Сімферопольському ІТТ були незадовільними. Він також скаржився, що під час перебування під вартою його не забезпечували належною медичною допомогою. Заявник посилався на статтю 3 Конвенції, яка проголошує:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню".

A. Матеріально-побутові умови тримання в Сімферопольському ІТТ

1. Прийнятність

39. Уряд стверджував, що заявник не вичерпав національних засобів юридичного захисту та повинен був звернутися в установленому порядку з такими скаргами до прокуратури і судів.

40. Заявник з цим не погодився.

41. Суд зауважує, що він уже відхиляв подібні заперечення урядів-відповідачів щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту щодо скарг про умови тримання під вартою, коли виявляв, що такі скарги вказували на існування в національній пенітенціарній системі відповідної держави проблем системного характеру (див., наприклад, ухвалу від 18 вересня 2001 року у справі "Калашников проти Росії" (Kalashnikov v. Russia), заява № 47095/99, згадане вище рішення у справі "Мельник проти України" (Melnik v. Ukraine), пп. 69-71, і рішення від 10 грудня 2009 року у справі "Коктиш проти України" (Koktysh v. Ukraine), заява № 43707/07, п. 86).

42. У справі, що розглядається, Суд вважає, що питання, порушені заявником з цього приводу, теж мають системний характер. Суд також зазначає, що заявник безуспішно звертався до прокуратури зі скаргами на умови тримання його під вартою в Сімферопольському ІТТ (див. пункт 18 вище). За таких обставин Суд не може дорікати заявникові за те, що надалі той не став удаватися до національних засобів юридичного захисту, на які посилався Уряд, і відхиляє подане у зв'язку з цим заперечення Уряду.

43. Суд також вважає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

2. Суть

a. Доводи сторін

44. Посилаючись на свою версію обставин справи, заявник стверджував, що матеріально-побутові умови тримання його під вартою в Сімферопольському ІТТ становили порушення статті 3 Конвенції.

45. Уряд стверджував, що матеріально-побутові умови тримання заявника під вартою в цій установі були належними. При цьому він посилався на свою версію обставин справи.

b. Оцінка Суду

46. Суд зауважує, що згідно з його практикою, погане поводження підпадає під дію статті 3 Конвенції лише у разі, якщо досягнуто певного мінімального рівня жорстокості. Оцінка такого мінімального рівня жорстокості є відносною; вона залежить від таких обставин справи як тривалість поводження, його фізичні та психічні наслідки, а в деяких випадках мають враховуватися також стать, вік і стан здоров'я потерпілого (див., серед інших джерел, рішення від 18 січня 1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v. the United Kingdom), п. 162, серія A, № 25). Крім того, вирішуючи, чи є поводження таким, що "принижує гідність", у розумінні статті 3 Конвенції, Суд братиме до уваги, чи було його метою принизити і зневажити відповідну особу і чи його наслідки вплинули несприятливо на її особистість у спосіб, несумісний із гарантіями статті 3 Конвенції. Навіть відсутність такої мети не може переконливо виключити констатацію порушення цього положення (див. рішення у справах "Пірс проти Греції" (Peers v. Greece), заява № 28524/95, пп. 67-68 і 74, ECHR 2001-111, і "Валашинас проти Литви" (Valasinas v. Lithuania), заява № 44558/98, п. 101, ECHR 2001-VIII).

47. Суд послідовно наголошував, що йдеться про страждання і приниження, рівень яких у будь-якому разі перевищує той рівень страждань і приниження, який є невід'ємним складником певної форми легітимного поводження чи покарання. Заходи, які позбавляють особу свободи, часто можуть містити такий складник. Зазначене положення покладає на державу обов'язок забезпечувати те, щоб умови тримання особи під вартою відповідали принципу поваги до людської гідності, щоб характер і спосіб застосування такого заходу не піддавали особу стресу чи випробуванням, інтенсивність яких перевищує той неминучий рівень страждань, що завжди є невід'ємним складником тримання під вартою, і щоб з урахуванням практичних вимог ув'язнення належним чином забезпечувалися охорона здоров'я такої особи та її благополуччя (див. рішення у справі "Калашников проти Росії" (Kalashnikov v. Russia), заява № 47095/99, п. 95, ECHR 2002-VI).

48. У справі, що розглядається, сторони надали різні цифри щодо особистого простору, який припадав на одного ув'язненого в камері під час тримання заявника під вартою в Сімферопольському ІТТ. Згідно з даними заявника, в цій установі на нього припадало від 1,5 кв. м до 2,6 кв. м особистого простору. За даними Уряду, на одного ув'язненого в зазначеній установі припадало від 2,3 кв. м до 2,5 кв. м особистого простору.