Це рішення стане остаточним відповідно до умов пункту 2 статті 44 Конвенції. Текст рішення може зазнати редакційної правки.

У справі "Ухань проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Райт Маруст (Rait Maruste), Голова,

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Володимир Буткевич (Volodymyr Butkevych),

Ренате Ягер (Renate Jaeger),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska), судді,

та Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після наради за зачиненими дверима 25 листопада 2008 року, постановляє таке рішення, винесене того самого дня:

1. Справа порушена за заявою (N 30628/02), поданою проти України до Суду 31 липня 2002 року на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України п. Уханем Іваном Дмитровичем (далі - заявник).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - паном Ю.Зайцевим.

3. Заявник стверджував, зокрема, що всупереч статті 3 Конвенції його було піддано поганому поводженню в управлінні міліції, а також скаржився на те, що умови тримання в різних установах системи виконання покарання не відповідали положенням зазначеної статті та він не мав ефективних засобів юридичного захисту за цими скаргами.

4. 11 грудня 2006 року Суд визнав заяву частково неприйнятною та вирішив направити зазначені скарги Уряду. Він також ухвалив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно (пункт 3 статті 29) .

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник, 1961 року народження, проживає у с. Нехворощ Черкаської області.

1. Відбування заявником покарання у виді позбавлення волі у період з серпня 1997 року по червень 2003 року

6. Вироком Городищенського районного суду Черкаської області від 21 травня 1997 року, який 12 серпня 1997 року було залишено без змін Черкаським обласним судом, заявника було визнано винним у нанесенні тяжких тілесних ушкоджень та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років.

7. З 18 серпня 1997 року по 3 грудня 2002 року заявник відбував покарання у Вінницькій виправній колонії N 86.

8. Заявник стверджував, що санітарно-гігієнічні умови у цій виправній колонії були жахливі, оскільки посуд, яким користувались ув'язнені, після використання не мився належним чином, що призводило до підвищення ризику для ув'язнених захворіти на туберкульоз. Крім того, ув'язнених будили дуже рано та збирали на майданчику для ранкової перевірки, не беручи до уваги погодні умови.

9. У грудні 2002 року заявника було переведено до виправної колонії N 113 з менш суворим режимом, в якій ув'язнені користувались відносною свободою пересування. Заявник стверджував, що у цій установі харчування та умови тримання були неналежними, а також, що ув'язнених використовували як дешеву робочу силу для потреб адміністрації колонії.

10. За твердженням заявника, у жодній з цих установ позбавлення волі він не отримував належного медичного лікування через відсутність необхідних медичних умов.

11. Уряд стверджував, що умови тримання заявника у зазначених установах позбавлення волі, виключаючи якість медичної допомоги, були належними.

12. У червні 2003 року заявника було умовно-достроково звільнено, він повернувся додому у с. Нехворощ.

2. Кримінальне провадження за обвинуваченням у хуліганстві

13. 28 жовтня 2003 року заявника було затримано за підозрою у хуліганстві та вчиненні крадіжки і доправлено до управління МВС м. Корсунь-Шевченківського.

14. 31 жовтня 2003 року Корсунь-Шевченківський районний суд обрав щодо заявника запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

15. У цей же день заявник звернувся до Корсунь-Шевченківської районної прокуратури із заявою про порушення кримінальної справи стосовно декількох працівників міліції, які, за твердженням заявника, спричинили йому тілесні ушкодження для того, щоб змусити його визнати себе винним у вчиненні злочину.

16. 11 листопада 2003 року заявник пройшов медичне обстеження, в результаті якого було встановлено, що, незважаючи на перелом ребра, він може триматись під вартою. За твердженням заявника працівники міліції спричинили йому також інші ушкодження, зокрема тяжку травму голови, та це не було зафіксовано. Проте у встановлений час він не оскаржив результати медичного обстеження.

17. 30 січня 2004 року прокуратура відмовила у порушенні кримінальної справи за скаргою заявника на погане поводження у зв'язку із її необґрунтованістю. Вона посилалась на висновок медичної комісії про те, що заявник може знаходитись під вартою, а також на показання слідчого та працівників міліції, які брали участь у затриманні заявника. Всі працівники правоохоронних органів заперечували твердження заявника про погане поводження. Однак чотири працівники міліції, які приймали участь у затриманні заявника, визнали, що вони могли завдати незначних ушкоджень заявнику під час затримання. Проте, на їх думку, застосування сили до заявника було пропорційним, оскільки заявник, який переховувався від слідства після хуліганських дій 25 жовтня 2003 року, вчинив значний опір при затриманні та погрожував працівникам міліції зарядженою рушницею.

18. 20 грудня 2004 року Корсунь-Шевченківський районний суд визнав заявника винним у хуліганстві, виправдав його за обвинуваченням у крадіжці та призначив покарання у виді позбавлення волі строком на шість з половиною років. Зокрема суд встановив, що 25 жовтня 2003 року заявник з незареєстрованої рушниці вбив двох собак, які належали його сусіду, облаяв та побив двох жінок, а також стріляв з рушниці у напрямку працівників міліції.

19. Заявник оскаржив цей вирок, зокрема, він стверджував, що працівники міліції, для того щоб змусити його визнати себе винним у вчиненні зазначених злочинів, побили його.

20. 29 березня 2005 року апеляційний суд Черкаської області відхилив апеляційну скаргу заявника. Суд відмовив у розгляді скарг на погане поводження, посилаючись на постанову прокурора від 30 січня 2004 року про відмову в порушенні кримінальної справи, а також на те, що заявник не оскаржив зазначену постанову в передбаченому порядку.

21. 4 жовтня 2005 року Верховний Суд України відхилив касаційну скаргу заявника, в якій заявник стверджував про невірне застосування закону судами нижчих інстанцій.

3. Умови тримання заявника після листопада 2003 року

22. З листопада 2003 року до травня 2005 року заявник перебував під вартою у Черкаському слідчому ізоляторі N 30.

23. Заявник стверджував, що у цей період він відчував сильний головний біль та біль у лівому оці, який виник у результаті стверджуваної травми голови. Поступово він почав втрачати рухливість у лівій частині тіла. Крім того, заявник відчував загострення хронічного бронхіту та проблеми з шлунково-кишковим трактом. Заявник вважав, що адміністрація Черкаського СІЗО не забезпечила йому проведення вчасного та належного медичного обстеження і лікування для того, щоб приховати факт, що його проблеми із здоров'ям виникли внаслідок поганого поводження з ним в управлінні міліції.

24. За твердженням Уряду, заявника неодноразово було обстежено фахівцями-медиками. Хоча Уряд не надав повної медичної документації, в якій були б зафіксовані такі обстеження, в матеріалах справи є декілька написаних від руки медичних довідок, і, наскільки їх можна зрозуміти, вони вказують на те, що заявника часто відвідували лікарі.

25. Перші медичні висновки стосуються обстеження заявника, яке проводилось 18 грудня 2003 року у Корсунь-Шевченківській районній лікарні, у результаті якого було встановлено, що заявник хворіє на геморой, хронічний бронхіт та має перелом ребра. Інші медичні висновки від 6 та 27 квітня 2004 року стосуються обстеження заявника у Корсунь-Шевченківській районній лікарні щодо хронічного бронхіту та невизначеної "неврологічної симптоматики". На той час неврологічної симптоматики не виявлено. Детальної інформації стосовно рекомендацій щодо лікування заявника надано не було.

26. 21 травня 2004 року заявника обстежив лікар СІЗО у зв'язку із скаргами на головний біль, нудоту та аритмію. У нього було виявлено наслідки перенесеної черепно-мозкової травми, яку він зазнав у 2003 році, зокрема, гіпертонію та неврастенію. Йому були призначені ноотропні та протигіпертонічні препарати (дибазолюм та церебролізин). Немає жодних відомостей щодо тривалості такого лікування та чи дійсно заявник його отримав.

27. Згодом заявника неодноразово оглядали медичні працівники СІЗО, зокрема 27 та 28 травня 2004 року (скарги на головний біль, запаморочення, шум у вухах а також загострення хронічного бронхіту); 21 та 30 червня 2004 року (ті самі симптоми); 4 серпня 2004 року (ушкодження коліна); 21 вересня 2004 року (головний біль, нудота, озноб); 12, 13 жовтня та 3 листопада 2004 року (біль у животі, бронхіт, головний біль); 13, 17 та 28 грудня 2004 року (біль у нозі, головний біль, бронхіт); 11 та 14 січня 2005 року (головний біль); 18 січня 2005 року (головний біль та свербіж); 21 січня 2005 року (безсоння, головний біль); 3, 9 та 13 лютого 2005 року (нудота, безсоння, головний біль); 18, 25 та 27 лютого, а також 3, 7, 9 та 18 березня 2005 року (головний біль, нудота, безсоння та свербіж).

28. Під час зазначених оглядів заявнику в основному було рекомендовано приймати знеболювальне (анальгін та темпалгін) та інші традиційні препарати, а саме: заспокійливе (таблетки валеріани та димедрол), м'які бронхіальні препарати та ліки від кашлю (амінофілін, бромгексин та мукалтін); шлункові препарати (платифілін); стимулятори мозку (фезам, церебролізин, пірацетам) та антиалергійний препарат, який відпускається без рецепта (діазолін).

29. 8 липня 2004 року заявник був обстежений лікарем-невропатологом із іншої установи виконання покарань (Бучанської), який зробив висновок, що заявник хворіє на церебральну ангіодистонію, хронічну судинну недостатність, шийний остеохондроз, хронічний риніт та часткову втрату зору лівого ока. Невропатолог зафіксував, що проблеми заявника із здоров'ям пов'язані з черепно-мозковою травмою, яку заявник отримав у 2003 році.

30. 21 липня 2004 року заявнику було проведено сканування голови, під час якого у заявника не виявлено травм черепа.

31. 15 грудня 2004 року та 30 березня 2005 року заявника оглянули лікарі невропатолог та окуліст, які дійшли висновку, що у заявника часткова атрофія зорового нерва лівого ока травматичного походження, астено-невротичний синдром та безсоння. Згідно з наданими матеріалами заявник отримав лікування зазначених захворювань у повному обсязі. Проте в матеріалах немає конкретної інформації про характер та тривалість призначеного лікування.

32. З 5 квітня по 3 травня 2005 року заявник пройшов курс стаціонарного лікування у медичному закладі при Бучанській виправній колонії з приводу наслідків перенесеної черепно-мозкової травми з помірно вираженим лівобічним геміпарезом, а також астенії, мнестичного зниження особистості, бронхіту та хронічного гастродуоденіту. У матеріалах справи немає відомостей про характер такого лікування.

33. У невизначену дату заявник звернувся до Черкаської прокуратури із скаргою на недостатність, з огляду на серйозність захворювань, медичного лікування, яке він отримував. 8 квітня 2005 року прокуратура повідомила заявника, що немає підстав розглядати його скаргу.

34. 26 квітня 2005 року заявник був обстежений лікарсько-трудовою комісією при Бучанській виправній колонії. Йому було встановлено інвалідність третьої групи на 1 рік у зв'язку з атрофією другого ступеня нерва лівого ока, з помірно вираженим лівобічним геміпарезом без рухових розладів, церебральною астенією, мнестичним зниженням особистості, хронічним бронхітом та хронічним гастродуоденітом. Він був визнаний непридатним для роботи на холоді, для робіт в умовах сильного шуму та робіт, пов'язаних з підняттям тяжких предметів.

35. 11 травня 2005 року заявника було переведено до Стрижавської виправної колонії N 81 у Вінницькій області.

36. На думку заявника, умови тримання у зазначеній установі були незадовільними, оскільки адміністрація установи не забезпечила йому належний медичний нагляд та лікування, а також засоби для догляду за хворим, з огляду на прогресуюче погіршення його можливості пересуватись. Зокрема, заявник більше не міг без сторонньої допомоги прийти до їдальні, і, навіть якщо його супроводжували інші ув'язнені, заявник відчував нестерпний біль при ходьбі. Крім того, в багатьох випадках адміністрація установи не дозволяла іншим ув'язненим допомагати заявнику, стверджуючи, що він удає, ніби відчуває біль, і заявник-залишався у камері без їжі по декілька днів.

37. Відповідно до інформації Уряду, наскільки можна зрозуміти написані від руки медичні довідки, заявник неодноразово був оглянутий лікарями та проходив лікування в умовах стаціонару.

38. З 1 до 22 червня та з 25 червня до 15 липня 2005 року заявник перебував у лікарні при виправній колонії. Йому було поставлено діагноз посттравматичний остеохондроз, хронічний обструктивний бронхіт, гастродуоденіт, гіперметропія лівого ока та хронічний геморой. Призначене лікування в основному складалось з традиційних препаратів, таких як заспокійливе (димедрол), знеболювальне (анальгін, цитрамон), стимулятори мозкової діяльності (цинаризін, пірацетам), вітаміни (нікотиновий оксид), стимулятори обміну речовин (інозін, аспаркам), шлункові ліки (альмагель, вікалін) та спазмолітики (но-шпа, папаверин). У матеріалах справи відсутня інформація про дози та тривалість призначеного лікування та чи фактично заявник отримав його. Після того як заявника було виписано з лікарні, йому було рекомендовано подальший терапевтичний нагляд, неконкретизована дієта та профілактичне лікування в умовах стаціонару двічі на рік.

39. 13 червня 2005 року заявника додатково оглянув доцент кафедри нервових захворювань, який дійшов висновку, що "невизначене обмеження рухливості лівих кінцівок" не відповідає критеріям органічного геміпарезу травматичного або судинного походження, як це було визначено у висновку про інвалідність. Проте видається, що, окрім цього висновку, він не надав інших пояснень щодо характеру захворювань заявника та рекомендації щодо подальшого нагляду та лікування.

40. 3 серпня 2005 року заявник відмовився йти до їдальні через нестерпний біль у спині та попросив приносити йому обід у камеру або перевозити його до їдальні у візку. Зрештою, за вказівкою адміністрації установи двоє ув'язнених допомагали заявнику пройти до їдальні, підтримуючи його за руки. У цей же день заявник звернувся до начальника виправної колонії з приводу труднощів у пересуванні та був направлений до лікаря установи.

41. 4 серпня 2005 року лікар, посилаючись, зокрема, на висновок доцента кафедри нервових захворювань, зазначив, що заявник перебільшував серйозність свого стану, який, на його думку, був стабільний, а також що заявник міг самостійно пересуватись за допомогою ціпка або милиць.

42. 11 серпня 2005 року адміністрація виправної колонії дійшла висновку, що відмова заявника ходити до їдальні була обумовлена низьким рівнем моральних якостей заявника та бажанням отримати незаслужені привілеї. Відповідно 19 серпня 2005 року заявника було притягнено до дисциплінарної відповідальності та винесено йому догану за таку поведінку.

43. 31 серпня 2005 року заявник попросив терміново його госпіталізувати, оскільки відчував сильний біль у спині з огляду на загальне погіршення стану здоров'я. Заявник стверджував, що з 25 серпня 2005 року до 13 вересня 2005 року він оголосив голодування на знак протесту проти ситуації, яка склалась, та що протягом цього часу його двічі на день примусово годували. З 1 до 13 вересня 2005 року заявник був переведений до дисциплінарного ізолятора, в якому, за твердженням заявника, не було жодних необхідних умов для існування, в тому числі меблів.

44. Уряд стверджував, що заявника було переведено на зазначений строк до дисциплінарного ізолятора за приниження гідності іншого засудженого. Однак заявник не відмовлявся від прийому їжі, у всякому випадку він не повідомив адміністрацію колонії про своє голодування і, відповідно, до нього не застосовувалось примусове годування. Умови тримання заявника у камері дисциплінарного ізолятора відповідали вимогам поваги до людської гідності.

45. 3 14 вересня до 21 жовтня 2005 року заявник перебував у лікарні виправної колонії у зв'язку із такими ж скаргами на здоров'я, в якій він отримав таке ж традиційне лікування, що й у червні - липні 2005 року. Згодом заявника було переведено до виправної колонії N 6.

46. З 8 листопада по 18 грудня 2005 року заявник перебував у лікарні Дніпропетровського слідчого ізолятора з приводу органічного ураження центральної нервової системи складного генезису (травматичного та судинного), лівобічного геміпарезу, психоорганічного синдрому. У цей період лікування заявника проводилось глюкозою, амінофіліном, інозіном, пірацетамом, цинаризіном та мікстурою Павлова (заспокійливе). Заявнику був рекомендований подальший нагляд.

47. Декілька разів заявник звертався до різних органів влади, зокрема до прокуратури та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини із скаргами на недостатність його лікування в лікарнях установ системи виконання покарань. Зокрема, медичний персонал відмовлявся розглядати та навіть письмово фіксувати його чисельні скарги, зокрема, на сильний біль в черевній порожнині, головний біль та біль у правій руці. Крім того, він мав можливість ходити в туалет тільки три рази на день у визначений час, що було нестерпно у його стані. Також пацієнти утримувались в антисанітарних умовах: в приміщеннях лікарні був неприємний запах, одноразові шприци використовувались декілька разів, запас ліків був незначним, інколи використовувались ліки, термін придатності яких сплинув. Медичний персонал рідко відвідував пацієнтів, включаючи тих, хто був тяжкохворий, та нерегулярно надавав ліки. У результаті, кожного дня хтось помирав. Заявник отримав декілька відповідей на свої скарги від органів влади, в яких зазначалось, що у тій мірі, в якій вони можуть визначити, стан його здоров'я був задовільним, отже, не було потреби у втручанні з їх боку.

48. 9 грудня 2005 року заявник був обстежений лікарсько-трудовою комісією, яка визнала його інвалідом другої групи. Цього ж місяця заявника було переведено до спеціалізованого закладу для інвалідів при Софіївській виправній колонії N 45.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА МІЖНАРОДНІ ДОКУМЕНТИ

49. Відповідні положення Конституції та Кримінально-процесуального кодексу наведені у рішенні у справі "Козінець проти України" (Kozinets v. Ukraine) (N 75520/01, пп. 39-42, 6 грудня 2007 року).

50. У відповідних витягах з 3-го Загального звіту [CPT/Inf (93) 12] Європейського Комітету із запобігання катуванню і нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню і покаранню (далі - СРТ) зазначається таке:

"a. Доступ до лікаря

35. Служба охорони здоров'я ув'язнених має бути здатною забезпечити регулярні амбулаторні консультації та невідкладну допомогу (крім того, зазвичай наявною є медична частина з ліжками)... Також лікар тюремної установи повинен мати можливість викликати відповідних фахівців...

Над амбулаторним лікуванням має здійснюватись відповідний нагляд з боку персоналу, який відповідає за охорону здоров'я; у багатьох випадках забезпечення подальшого нагляду лікаря не повинно залежати тільки від ініціативи ув'язненого.

36. Для ув'язнених мають бути доступними послуги повністю обладнаної або цивільної або в'язничної лікарні...

37. Щоразу, коли ув'язнені потребують госпіталізації чи огляду спеціаліста у лікарні, вони мають бути доставлені туди без зволікань та у спосіб, який відповідає їх стану здоров'я.

b. Рівноцінність допомоги

38. Служба охорони здоров'я у в'язниці має бути здатною забезпечити лікування та догляд медичної сестри, а також відповідну дієту, фізіотерапію, реабілітаційні або інші спеціальні засоби, за умови їх співмірності з тими, якими можуть користуватись цивільні пацієнти. Також має відповідно здійснюватись забезпечення медичними, сестринськими, технічними засобами, а також приміщеннями, приладами та обладнанням.

Над аптекою та розповсюдженням медичних препаратів має здійснюватись відповідний нагляд. Також розповсюдження медичних препаратів завжди має здійснюватись кваліфікованим персоналом (фармацевтом, медичною сестрою тощо).

39. Щодо кожного пацієнта має вестись медична картка, в якій зазначається інформація про діагноз, а також поточні записи щодо розвитку хвороб пацієнта та будь-які спеціальні огляди, які він проходив. У разі переведення ця картка має передаватись лікарям іншої установи.

Також персонал охорони здоров'я повинен вести щоденні записи, в яких, зокрема, вказуються пов'язані з пацієнтами випадки. Такі записи є корисними, оскільки вони надають повну інформацію про стан охорони здоров'я у в'язниці, у той же час висвітлюючи специфічні проблеми, які могли виникнути.

40. Налагоджена робота служби охорони здоров'я передбачає, що лікарі та сестринський персонал можуть регулярно зустрічатись та здатні створити робочу команду під керуванням головного лікаря, який очолює цю службу".

I. МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

51. Суд звертає увагу на те, що після того, як справу було направлено до Уряду, заявник декілька разів подавав додаткові скарги, пов'язані з умовами тримання у виправній колонії N 45.

52. На думку Суду, нові скарги не є уточненням первинних скарг заявника, з якими він звернувся до Суду і які були направлені Уряду-відповідачу. Відповідно Суд вважає, що недоцільно розглядати ці скарги зараз (див. справу "Пірянік проти України" (Piryanik v. Ukraine), N 75788/01, п. 20, 19 квітня 2005 року).

II СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ З КОНВЕНЦІЇ

53. Заявник скаржився за статтею 3 Конвенції на погане поводження з ним з боку працівників міліції протягом тримання його під вартою в управлінні МВС міста Корсунь-Шевченківського у 2003 році. Він також посилався на статтю 3 Конвенції у своїх скаргах на побутові умови тримання у різних установах системи виконання покарань; на поміщення його у дисциплінарний ізолятор у вересні 2005 року та на застосування щодо нього примусового годування у цей період, а також на недостатність медичної допомоги, яку він отримував протягом усього періоду позбавлення волі. Стаття 3 Конвенції передбачає таке:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню".

A. Щодо прийнятності

1. Зауваження сторін

54. Уряд стверджував, що заявник не виклав жодних обґрунтованих вимог та відповідно заява є неприйнятною.

55. Заявник не погодився. Він стверджував, що у результаті ушкоджень, завданих працівниками міліції у 2003 році, він став інвалідом третьої групи та був позбавлений якісної медичної допомоги протягом всього періоду позбавлення волі, стан його здоров'я швидко та незворотно погіршився. Усі чисельні скарги на ситуацію, в якій опинився заявник, до різних органів влади не дали жодного ефективного результату. Відповідно його скарги за Конвенцією не є очевидно необґрунтованими та неприйнятними з будь-яких інших підстав.

2. Стосовно стверджуваного неналежного поводження в управлінні міліції

56. Суд нагадує, що відповідно до статті 3 Конвенції поводження визнається нелюдським при досягненні мінімального рівня жорстокості. Оцінка цього мінімального рівня є відносною; вона залежить від усіх обставин справи, таких як тривалість такого поводження, його фізичні та психічні наслідки, а також, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілої особи (див. рішення у справі "Валашінас проти Литви" (Valasinas v. Lithuania), N 44558/98, пп. 100-01, ECHR 2001-VIII). Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом" (див. рішення у справі "Авшар проти Туреччини" (Avsar v. Turkey), N 25657/94, п. 282, ECHR 2001-VII (витяги)). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. Суд має застосовувати особливу ретельність при розгляді небезпідставної скарги заявника на погане поводження (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Рібіч проти Австрії" (Ribitsch v. Austria), рішення від 4 грудня 1995 року, Серія A, N 336, п. 32, та згадане вище рішення у справі "Авшар проти Туреччини" (Avsar v. Turkey), п. 283). Проте Суд зв'язаний своєю наднаціональною природою та вбачає, що він має бути дуже обережним з перебиранням функцій суду першої інстанції, якщо це неминуче не викликано обставинами справи (див., наприклад, ухвалу у справі "МакКерр проти Великобританії" (McKerr v. the United Kingcdom), N 28883/95, від 4 квітня 2000 року).

57. Повертаючись до обставин справи та з огляду на відсутність жодних тверджень Уряду щодо невичерпання національних засобів у цій справі, Суд буде вважати, що заявник вичерпав всі засоби юридичного захисту, які за обставин справи могли бути ефективними (див. рішення у справах "Сейдовіч проти Італії" (Sejdovic v. Italy) [GC] N 56581/00, п. 46, ECHR 2006, та "Добрев проти Болгарії" (Dobrev v. Bulgaria), N 55389/00, пп. 112-114, 10 серпня 2006 року). Суд має розглянути у світлі наявних матеріалів, чи є небезпідставною скарга заявника щодо нанесення йому тілесних ушкоджень в управлінні міліції.

58. У цьому зв'язку Суд нагадує, що заявник стверджував, що він у жовтні 2003 року отримав чисельні тілесні ушкодження в управлінні міліції, у тому числі ушкодження голови. Проте заявник не надав жодного медичного доказу того, що у цей період у нього були тілесні ушкодження, за винятком доказу щодо зламаного ребра. Згідно з більш пізніми медичними висновками заявник дійсно міг зазнати травми голови у 2003 році. Проте за відсутності матеріалів щодо зазначених обставин, у тому числі щодо періоду, у який заявник міг зазнати таке ушкодження, це твердження само по собі не може викликати розумну підозру щодо працівників міліції.

59. Під час кримінального провадження заявник звертався із скаргами на погане поводження до прокуратури та національних судів. 30 січня 2004 року прокуратурою були відхилені скарги заявника та зроблено припущення, що заявник міг зазнати тілесних ушкоджень під час затримання. Пізніше національний суд відхилив скарги заявника на погане поводження, посилаючись на висновки прокуратури, які заявник не оскаржив у порядку, передбаченому законом. Відповідно, ґрунтуючись на матеріалах справи, немає доказів того, що заявника було піддано поганому поводженню в управлінні міліції.

60. Навіть припустивши, що ребро заявника було зламане під час затримання, Суд зазначає, що згідно з висновками прокуратури, які не були оскаржені, заявника було затримано чотирма працівниками міліції в той час, коли він ухилявся від слідства за обвинуваченням у тому, що він наніс тілесні ушкодження двом особам, застрелив двох собак та стріляв з незареєстрованої зброї у напрямку працівників міліції, які вимагали від заявника припинити неналежну поведінку. Заявник відмовився підкоритись вимогам працівників міліції та погрожував їм зарядженою зброєю. Відповідно у світлі наданих матеріалів немає prima facie доказів того, що застосування працівниками міліції сили при затриманні не було викликане саме поведінкою заявника, а також, приймаючи до уваги характер його ушкоджень, немає доказів того, що застосування сили було надмірним та піднімало небезпідставні питання за Конвенцією (див. mutatis mutandis, рішення у справі "Берлінські проти Польщі" (Berlinski v. Poland), N 27715/95 та N 30209/96, пп. 62-64, 20 червня 202 року, та в протиставлення рішення у справі "Ребок проти Словенії" (Rehbock v. Sloveniia), N 29462/95, пп. 65-78, ECHR 200-XII).

61. Таким чином, ця частина заяви повинна бути відхилена відповідно до пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції.