Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Міняйло та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Габріеле Куцско-Штадльмайер (<...>), Голова,

Лятіф Гусейнов (<...>),

Ладо Чантурія (<...>), судді,

та Енн-Марі Дуге (<...>), в.о. заступника Секретаря секції,

з огляду на:

заяви (№ 59356/10, № 61038/10 та № 59824/12), які подали у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) троє громадян України - п. Анатолій Анатолійович Міняйло, п. Ігор Олександрович Кіндра та п. Леонід Олексійович Харченко (далі - заявники),

рішення повідомити про заяви Уряд України (далі - Уряд),

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 01 вересня 2020 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Ця справа стосується стверджуваного жорстокого поводження з заявниками з боку працівників міліції та стверджувано неефективного розслідування їхніх відповідних скарг. Крім того, вона також стосується інших скарг за усталеною практикою Суду (пункти 1 та 5 статті 5 і пункту 1 статті 6 Конвенції).

2. Деталі та відповідні факти щодо заявників наведені в таблицях у додатку.

3. Уряд представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина.

I. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

4. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

5. Заявники скаржилися на жорстоке поводження з ними працівників міліції та на непроведення належного розслідування відповідних скарг. Вони посилалися на статті 3 і 13 Конвенції.

6. Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи, вважає, що зазначені скарги мають розглядатися лише за статтею 3 Конвенції (див., серед інших джерел, рішення у справі "Баришева проти України" (Barysheva v. Ukraine), заява № 9505/12, пункт 45, від 14 березня 2017 року). Це положення передбачає:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.".

А. Прийнятність

1. Заява № 59356/10 п. A. Міняйла

7. Уряд стверджував, що заявник не вичерпав доступні йому національні засоби юридичного захисту, оскільки не оскаржив вирок від 24 грудня 2010 року. Уряд також стверджував, що якщо Суд не вважатиме таке оскарження ефективним засобом юридичного захисту, то цю скаргу слід вважати поданою поза межами встановленого шестимісячного строку, який має обчислюватися з дати винесення останньої постанови прокуратури про відмову у порушенні кримінальної справи за скаргами заявника на жорстоке поводження, тобто з 15 листопада 2007 року. Зрештою Уряд стверджував, що скарга заявника у будь-якому випадку була явно необґрунтованою.

8. Заявник заперечив.

9. Насамперед Суд зазначає стосовно заперечень Уряду про невичерпання засобів юридичного захисту та подання заяви поза межами шестимісячного строку, що подібні заперечення вже відхилялися в інших справах проти України (див., наприклад, рішення у справах "Каверзін проти України" (Kaverzin v. Ukraine), заява № 23893/03, пункти 90-99, від 15 травня 2012 року, "Буглов проти України" (Buglov v. Ukraine), заява № 28825/02, пункт 63, від 10 липня 2014 року, та "Зякун проти України" (Zyakun v. Ukraine), заява № 34006/06, пункт 35, від 25 лютого 2016 року). Суд не вбачає жодних підстав відходити від таких висновків у цій справі, і тому вважає, що ця скарга не може бути відхилена у зв’язку з невичерпанням засобів юридичного захисту або недотриманням шестимісячного строку.

10. Щодо тверджень Уряду про явну необґрунтованість скарг заявника, то беручи до уваги всі документи у матеріалах справи, зокрема медичні документи, що підтверджують наявність у заявника тілесних ушкоджень, Суд не вважає їх цілком безпідставними. Суд також зазначає, що ці скарги порушують питання фактів і права за Конвенцією, вирішення яких вимагає розгляду по суті. Тому Суд відхиляє заперечення Уряду у зв’язку з цим.

2. Заява № 61038/10 п. Кіндри та заява № 59824/12 п. Харченка

11. Уряд не надав жодних зауважень щодо прийнятності зазначених скарг заявників за статтею 3 Конвенції.

3. Загальний висновок Суду щодо усіх заяв

12. Суд зазначає, що скарги заявників не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.

B. Суть

13. Заявники стверджували, що було порушено як матеріальний, так і процесуальний аспекти статті 3 Конвенції у кожній з їхніх відповідних справ.

14. Уряд не подав жодних зауважень щодо заяви № 61038/10, поданої п. Кіндрою. Стосовно решти заяв Уряд заперечив проти точки зору заявників.

15. Розглядаючи факти цих справ у контексті встановлених у його практиці загальних принципів (див., в якості нещодавнього прикладу, рішення у справі "Буїд проти Бельгії" [ВП] (Bouyid v. Belgium) [GC], заява № 23380/09, пункти 81-90 та 114-123, ЄСПЛ 2015), Суд вважає, що на національному рівні заявники висунули правдоподібні скарги на жорстоке поводження. Ці скарги призвели до виникнення зобов’язання національних органів влади провести ефективне офіційне розслідування для встановлення походження тілесних ушкоджень заявників, а також встановлення та покарання винних осіб, якщо твердження заявників про жорстоке поводження виявляться правдивими.

16. З наявних у Суду документів вбачається, що проведені на національному рівні розслідування не свідчили про серйозні спроби встановити відповідні факти (див. конкретні відомості в таблицях у додатку).

17. Суд зазначає, що у згаданій справі "Каверзін проти України" (Kaverzin v. Ukraine), пункти 173-180, він встановив, що небажання органів державної влади забезпечити оперативне та ретельне розслідування скарг на жорстоке поводження з боку працівників правоохоронних органів становило системну проблему у розумінні статті 46 Конвенції. З огляду на обставини цих заяв і свою попередню практику Суд вважає, що ці факти є ще одним прикладом такого незабезпечення оперативного та ретельного розслідування.

18. Суд також вважає, що наведені заявниками описи обставин стверджуваного жорстокого поводження з ними є детальними та послідовними, а результати розслідувань з огляду на їхні численні недоліки не спростували ці твердження. За цих обставин і з огляду на обов’язок держави надати переконливі пояснення щодо тілесних ушкоджень, яких особи зазнали, перебуваючи під контролем працівників міліції (див. згадане рішення у справі "Буїд проти Бельгії" (Bouyid v. Belgium), пункт 83, а також, наприклад, рішення у справах "Аднаралов проти України" (Adnaralov v. Ukraine), заява № 10493/12, пункт 45, від 27 листопада 2014 року, "Кулік проти України" (Kulik v. Ukraine), заява № 10397/10, пункт 59, від 19 березня 2015 року, та "Ярошовець та інші проти України" (Yaroshovets and Others v. Ukraine), заява № 74820/10 та 4 інші заяви, пункт 85, від 03 грудня 2015 року), Суд доходить висновку, що держава несе відповідальність за жорстоке поводження із заявниками.

19. Цих висновків достатньо для встановлення Судом того, що заявники зазнали жорстокого поводження, яке має бути кваліфіковане як нелюдське та таке, що принижує гідність.

20. Отже, було порушено як процесуальний, так і матеріальний аспекти статті 3 Конвенції.

III. ІНШІ СКАРГИ ЗА УСТАЛЕНОЮ ПРАКТИКОЮ СУДУ

A. Заява № 59356/10 п. Міняйла

21. Пан Міняйло також скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції на необґрунтовану тривалість кримінального провадження щодо нього. Він посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції, відповідна частина якої передбачає:

"Кожен має право на ... розгляд його справи упродовж розумного строку ... судом, ..., який ... встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення …".

22. Суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватися у контексті обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника і відповідних органів державної влади, а також важливість предмета спору для заявників (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Пелісьє та Сассі проти Франції" [ВП] (Pelissier and Sassi v. France), заява № 25444/94, пункт 67, ЄСПЛ 1999-II, та "Фрідлендер проти Франції" [ВП] (Frydlender v. France) [GC], заява № 30979/96, пункт 43, ЄСПЛ 2000-VII).

23. У керівній справі "Меріт проти України" (Merit v. Ukraine), заява № 66561/01, від 30 березня 2004 року, Суд вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

24. Розглянувши всі надані матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті зазначеної скарги. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі, у частині щодо п. Міняйла, тривалість провадження була надмірною та не відповідала вимозі "розумного строку".

25. Отже, ця скарга є прийнятною та свідчить про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

B. Заява № 61038/10 п. Кіндри

26. Пан Кіндра також скаржився за пунктом 1 статті 5 Конвенції на те, що 23 серпня 2008 року його було свавільно позбавлено свободи приблизно з 11 год. 00 хв. до близько 23 год. 00 хв - 23 год. 50 хв. Він також скаржився за статтею 13 Конвенції на неефективність проведеного розслідування за його скаргою у зв’язку з цим, поданою разом зі скаргою на жорстоке поводження.

27. Суд вважає, що зазначену скаргу слід розглядати лише за пунктом 1 статті 5 Конвенції (див. рішення у справі "Лопатін та Медведський проти України" (Lopatin and Medvedskiy v. Ukraine), заяви № 2278/03 та № 6222/03, пункт 90, від 20 травня 2010 року).

28. Пан Кіндра також скаржився за пунктом 5 статті 5 Конвенції на неможливість отримати відшкодування за свавільне позбавлення його свободи.

29. Відповідні положення Конвенції передбачають:

"1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

(a) законне ув’язнення особи після засудження її компетентним судом;

(b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов’язку, встановленого законом;

(c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення; ...

5. Кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування.".

30. Розглядаючи скаргу п. Кіндри у контексті встановлених у його практиці загальних принципів (див., серед інших джерел, рішення у справі "Креанге проти Румунії" [ВП] (Creange v. Romania) [GC], заява № 29226/03, пункти 84 та 88-92, від 23 лютого 2012 року), Суд бере до уваги версію подій заявника, яка не була оскаржена Урядом, а також показання працівників міліції, надані під час провадження на національному рівні (див. розділи "А" (2, 4) та "С" у таблиці 2 у додатку). Суд вважає, що у матеріалах справи достатньо документів для висновку, що 23 серпня 2008 року заявник тримався під вартою у відділі міліції як підозрюваний у справі про підпал, і це тримання під вартою було позбавленням свободи. Жодних документів у зв’язку з цим триманням під вартою складено не було.

31. Суд повторює, що, як встановлено в його численній практиці, незадокументоване тримання особи під вартою є абсолютним запереченням фундаментально важливих гарантій, закріплених статтею 5 Конвенції, та вказує на найбільш серйозне порушення цього положення (див., серед інших джерел, рішення у справах "Смолік проти України" (Smolik v. Ukraine), заява № 11778/05, пункти 45-48, від 19 січня 2012 року, "Гриненко проти України" (Grinenko v. Ukraine), заява № 33627/06, пункти 74-78, від 15 листопада 2012 року , та "Белей проти України" [Комітет] (Beley v. Ukraine) [Committee], заява № 34199/09, пункти 46 і 59-61, від 20 червня 2019 року). Суд не вбачає підстав відходити від зазначеної практики у цій справі.

32. У контексті його усталеної практики (див., в якості нещодавнього прикладу, рішення у справі "Сінькова проти України" (Sinkova v. Ukraine), заява № 39496/11, пункти 79-84, від 27 лютого 2018 року) Суд також вважає, що всупереч пункту 5 статті 5 Конвенції, п. Кіндра не мав забезпеченого правовою санкцією права на відшкодування у зв’язку з позбавленням свободи 23 серпня 2008 року.

33. У світлі зазначеного Суд вважає скарги п. Кіндра за пунктами 1 та 5 статті 5 Конвенції прийнятними та такими, які свідчать про порушення цих положень.

IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

34.Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.".

35. З огляду на наявні в нього документи та свою практику Суд вважає за доцільне присудити заявникам суми, зазначені у таблицях в додатку. Він відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.

36. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1.Вирішує об’єднати заяви.

2.Оголошує заяви прийнятними.

3.Постановляє, що було порушено як процесуальний, так і матеріальний аспекти статті 3 Конвенції щодо усіх заявників.

4.Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції у зв’язку зі скаргою на тривалість провадження, висунутою у заяві № 59356/10.

5.Постановляє, що було порушено пункти 1 та 5 статті 5 Конвенції у зв’язку зі скаргами, висунутими у заяві № 61038/10.

6.Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам суми, зазначені у таблиці в додатку, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

7.Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 24 вересня 2020 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.