Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Король та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Сіофра О’Лірі (<…>), Голова,

Мартіньш Мітс (<…>),

Ладо Чантурія (<…>), судді,

та Лів Тігерштедт (<…>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 14 лютого 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначені у таблиці в додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

3. Перелік заявників та відповідні деталі заяв наведені у таблиці в додатку.

4. Заявники скаржились на ненадання належної медичної допомоги під час тримання під вартою. Деякі заявники також висували інші скарги за положеннями Конвенції.

I. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

5. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

6. Заявники скаржились, здебільшого, на ненадання їм належної медичної допомоги під час тримання під вартою. Вони посилались на статтю 3 Конвенції, яка передбачає таке:

Стаття 3

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.".

7. Суд зазначає, що заявники страждали на серйозні захворювання, як зазначено у таблиці в додатку, що впливало на їхню повсякденну діяльність.

8. Суд повторює, що "належність" медичної допомоги залишається найбільш важким елементом для визначення (див. рішення у справі "Блохін проти Росії" [ВП] (Blokhin v. Russia) [GC], заява № 47152/06, пункт 137, ЄСПЛ 2016). У цьому контексті зрозуміло, що державні органи повинні забезпечити оперативність і точність постановки діагнозу та лікування (див. рішення у справах "Похлєбін проти України" (Pokhlebin v. Ukraine), заява № 35581/06, пункт 62, від 20 травня 2010 року, та "Горбуля проти Росії" (Gorbulya v. Russia), заява № 31535/09, пункт 62, від 06 березня 2014 року, з подальшими посиланнями), а у випадку, коли це викликано медичним станом, - регулярність і систематичність нагляду та наявність плану терапевтичних заходів з метою ефективного лікування захворювань ув’язненої особи або запобігання їхньому ускладненню (див., inter alia, рішення у справах "Ухань проти України" (Ukhan v. Ukraine), заява № 30628/02, пункт 74, від 18 грудня 2008 року, та "Колесникович проти Росії" (Kolesnikovich v. Russia), заява № 44694/13, пункт 70, від 22 березня 2016 року, з подальшими посиланнями). Суд підкреслює, що медична допомога, яка надається в установах виконання покарань, має бути відповідною рівню допомоги, яку державні органи зобов’язалися надавати для всього населення. Проте це не означає, що кожному затриманому має гарантуватись медичне лікування на тому самому рівні, що й у найкращих медичних закладах поза межами установ виконання покарань (див. рішення у справах "Садретдінов проти Росії" (Sadretdinov v. Russia), заява № 17564/06, пункт 67, від 24 травня 2016 року, та "Коновальчук проти України" (Konovalchuk v. Ukraine), заява № 31928/15, пункт 52, від 13 жовтня 2016 року, з подальшими посиланнями).

9. Розглянувши всі надані матеріали, Суд визначив недоліки у лікуванні заявників, наведені у таблиці в додатку. Суд вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі (див. рішення у справах "Невмержицький проти України" (Nevmerzhitsky v. Ukraine), заява № 54825/00, пункти 103-105, ЄСПЛ 2005-II (витяги), "Мельник проти України" (Melnik v. Ukraine), заява № 72286/01, пункти 104-106, від 28 березня 2006 року, "Логвиненко проти України" (Logvinenko v. Ukraine), заява № 13448/07, пункти 68-78, від 14 жовтня 2010 року, "Сергій Антонов проти України" (Sergey Antonov v. Ukraine), заява № 40512/13, пункти 76-90, від 22 жовтня 2015 року, та "Пивоварник проти України" (Pivovarnik v. Ukraine), заява № 29070/15, пункти 37-46, від 06 жовтня 2016 року). Беручи до уваги свою практику з цього питання, Суд вважає, що у цій справі заявники не отримали вичерпної та належної медичної допомоги під час тримання під вартою.

10. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення статті 3 Конвенції.

III. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ

11. Заявники у заявах № 54503/08 та № 38721/10 також скаржились на відсутність у їхньому розпорядженні ефективних національних засобів юридичного захисту щодо скарг на якість медичної допомоги під час тримання під вартою. Їхні скарги мають розглядатись за статтею 13 Конвенції, яка передбачає таке:

Стаття 13

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі...".

12. Суд неодноразово встановлював відсутність ефективних національних засобів юридичного захисту у зв’язку зі скаргами на якість медичної допомоги під час тримання під вартою (див., серед багатьох інших джерел, згадане рішення у справі "Мельник проти України" (Melnik v. Ukraine), пункти 113-116, рішення у справах "Коваль проти України" (Koval v. Ukraine), заява № 65550/01, пункти 93-98, від 19 жовтня 2006 року, та "Савінов проти України" (Savinov v. Ukraine), заява № 5212/13, пункт 58, від 22 жовтня 2015 року). У згаданих справах Суд встановив, що жоден із запропонованих Урядом засобів не становив ефективний засіб юридичного захисту для запобігання стверджуваним порушенням, їх припиненню або надання заявникам адекватного і достатнього відшкодування у зв’язку з їхніми скаргами за статтею 3 Конвенції.

13. Суд не вбачає причин, які могли б виправдати відступ від його усталеної практики з цього питання. Він доходить висновку, що заявники у заявах № 54503/08 та № 38721/10 не мали у своєму розпорядженні ефективного національного засобу юридичного захисту щодо їхніх скарг, що є порушенням статті 13 Конвенції.

IV. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ ВІДПОВІДНО ДО УСТАЛЕНОЇ ПРАКТИКИ СУДУ

14. Заявники у заявах № 65987/09, № 29273/10 та № 38721/10 висували інші скарги, які також порушували питання за Конвенцією, з огляду на відповідну усталену практику Суду (див. таблицю у додатку). Ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції та не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними. Розглянувши всі наявні у нього матеріали, Суд доходить висновку, що вони також свідчать про порушення Конвенції у світлі його висновків у згаданому рішенні у справі "Мельник проти України" (Melnik v. Ukraine), та в рішеннях у справах "Харченко проти України" (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, від 10 лютого 2011 року, "Ігнатов проти України" (Ignatov v. Ukraine), заява № 40583/15, від 15 грудня 2016 року, та "Василь Іващенко проти України" (Vasiliy Ivashchenko v. Ukraine), заява № 760/03, пункти 103-110, від 26 липня 2012 року.

V. ІНШІ СКАРГИ

15. У заявах № 25725/09, № 51967/09, № 65987/09, № 29273/10 та № 38721/10 заявники також подали інші скарги за різними статтями Конвенції.

16. Суд розглянув інші скарги у цих заявах та вважає, що з огляду на всі наявні в нього матеріали та належність оскаржуваних питань до сфери його компетенції, ці скарги не відповідають критеріям прийнятності, викладеним у статтях 34 і 35 Конвенції, та не виявляють жодних ознак порушень прав і свобод, гарантованих Конвенцією або протоколами до неї.