Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Його текст може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Савінов проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Жозеп Касадеваль (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Вінсент А. Де Гаетано (<…>),

Андре Потоцький (<…>),

Хелена Єдерблом (<…>),

Алеш Пейхал (<…>),

Сіофра О'Лірі (<…>), судді,

та Клаудія Вестердік (<…>), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 29 вересня 2015 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 5212/13), яку 21 січня 2013 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Едуард Володимирович Савінов (далі - заявник).

2. Інтереси заявника представляла пані О.Є. Сапожнікова - юрист, яка практикує у м. Києві. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження - п. Борис Бабін з Міністерства юстиції України.

3. Заявник стверджував, що йому не було надано належної медичної допомоги під час тримання його під вартою та відбування покарання у період з 30 грудня 2006 року по 18 березня 2013 року, та що він не мав ефективного засобу юридичного захисту у зв'язку зі своєю скаргою.

4. 18 березня 2013 року Суд згідно з правилом 39 Регламенту Суду вирішив надати Уряду вказівку про те, що він повинен "негайно, за допомогою відповідних засобів, забезпечити належне лікування заявника з огляду на його ВІЛ-інфекцію".

5. 8 липня 2013 року про зазначені скарги було повідомлено Уряд, а решту скарг у заяві визнано неприйнятними. Того ж дня Суд припинив дію тимчасового заходу, щодо якого Уряду було надано вказівку відповідно до правила 39 Регламенту Суду.

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Заявник народився у 1970 році. Згідно з останньою наявною інформацією після звільнення з-під варти у червні 2013 року заявник переїхав до м. Іллічівська. Про своє теперішнє місцезнаходження він Суд не повідомив.

A. Кримінальне провадження щодо заявника

7. Згідно з інформацією, наданою Урядом, 21 серпня 2006 року Іллічівський міський суд Одеської області призначив заявнику покарання у вигляді позбавлення волі строком на два роки за злочини, пов'язані з незаконним обігом наркотичних засобів, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням. Того ж дня той самий суд в якості запобіжного заходу обрав заявнику тримання під вартою, оскільки заявник також підозрювався у вчиненні крадіжки.

8. 29 травня 2007 року Іллічівський міський суд призначив заявнику покарання у вигляді позбавлення волі строком на один рік за скоєння крадіжки.

9. 25 червня 2008 року той самий суд визнав заявника винним у завданні тяжких тілесних ушкоджень та призначив йому покарання у вигляді восьми з половиною років позбавлення волі. Оскільки заявник мав попередні невідбуті судимості, сукупний строк відбуття покарання склав дев'ять років.

B. Тримання заявника під вартою та його лікування

10. Згідно з твердженнями Уряду позитивні результати аналізу на наявність вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ) заявник отримав ще у 1996 році. Відповідно до наявної інформації, перебуваючи на волі, заявник один раз (18-22 вересня 2003 року) перебував на лікуванні в інфекційному відділені лікарні (діагноз вказано не було).

11. 30 грудня 2006 року заявника було затримано та поміщено до ізолятора тимчасового тримання Іллічівського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (далі - Іллічівський ІТТ) Уряд повідомив, що встановити точний строк перебування заявника у згаданій установі неможливо у зв'язку зі знищенням відповідних документів.

12. У період з 15 січня 2007 року по 25 грудня 2008 року заявника тримали в Ізмаїльському слідчому ізоляторі (далі - СІЗО). Він також перебував там з 10 березня по 4 травня 2009 року.

13. Згідно з твердженнями Уряду 15 січня 2007 року заявника було оглянуто і встановлено, що він "практично здоровий". Впродовж свого перебування у СІЗО заявник проходив такі огляди та курси лікування: щонайменше тричі у 2007 і 2008 роках заявник проходив рентгенографію (легень та серця - жодної патології виявлено не було) та одного разу здавав аналіз крові (реакція Вассермана, результат негативний). У липні та листопаді 2008 року його також оглянув фельдшер і діагностував у нього простатит. Заявнику було призначено ліки.

14. У період з 26 грудня 2008 року по 10 березня 2009 року заявник відбував покарання в Одеській виправній колонії № 14. Він також перебував там з 5 травня 2009 року по 5 вересня 2012 року.

15. В Одеській виправній колонії № 14 у березні 2009 року заявник пройшов медичний огляд, за результатами якого було встановлено, що він "практично здоровий". У грудні 2009 року заявник хворів на вірусну респіраторну інфекцію. У січні та вересні 2011 року заявника оглядав лікар-терапевт. Згодом у заявника було діагностовано тромбофлебіт і йому призначено курс лікування. Двічі - у 2011 і 2012 роках - заявник проходив рентгенографію, жодної патології при цьому виявлено не було.

16. У період з 23 листопада по 3 грудня 2011 року заявник перебував у медичній частині з діагнозом тромбофлебіт. У листопаді 2011 року керівництво Одеської виправної колонії подало до Головного управління санітарно-епідеміологічної служби в Одеській області запит про ВІЛ-статус заявника. 23 листопада 2011 року було отримано відповідь про те, що ВІЛ-інфекцію у заявника діагностовано у 1996 році.

17. 4 травня 2012 року ВІЛ-інфекцію у заявника було діагностовано терапевтом.

18. У липні-серпні 2012 року заявник неодноразово здавав кров на аналізи, зокрема і аналіз на CD4+ клітини, результат якого становив 74 клітини. 12 серпня 2012 року заявнику було поставлено діагноз: IV клінічна стадія ВІЛ-інфекції, туберкульоз лімфатичних вузлів та орофарингеальний кандидоз. Було зазначено, що стан здоров'я заявника - критичний. 30 серпня 2012 року заявнику було призначено протитуберкульозне лікування.

19. У період з 7 вересня по 12 жовтня 2012 року заявник лікувався в інфекційному відділенні міжобласної багатопрофільної лікарні при Даріївській виправній колонії № 10 Херсонської області. Заявник неодноразово здавав аналізи крові і сечі, проходив рентгенографію та інші дослідження, необхідні для підтвердження діагнозу туберкульозу та його лікування. Він також здав аналіз крові на CD4+ клітини, результат якого становив 98 клітин. Заявника оглянули лікарі і йому було призначено курс лікування. При виписці з відділення у заявника було діагностовано IV клінічну стадію ВІЛ-інфекції, туберкульоз лімфатичних вузлів, орофарингеальний кандидоз, лейкопенію, дефіцит маси тіла на 8 %, хронічний гепатит та хронічний панкреатит. Йому було рекомендовано пройти огляд у лікаря-інфекціоніста з метою призначення курсу антиретровірусної терапії (далі - АРВ-терапія).

20. 12 жовтня 2012 року заявник прибув до міжобласної спеціалізованої туберкульозної лікарні при Голопристанській виправній колонії № 7. У нього було діагностовано туберкульоз периферичних лімфовузлів, втрату маси тіла на 8 %, анемію, лейкопенію, хронічний гепатит у стадії нестійкої ремісії та хронічний панкреатит у фазі ремісії. Тут заявник пройшов низку досліджень і йому було призначено лікування, зокрема від туберкульозу.

21. 26 жовтня 2012 року заявника було оглянуто лікарем-інфекціоністом і у нього діагностовано IV клінічну стадію ВІЛ-інфекції та туберкульоз периферичних лімфатичних вузлів. У листопаді-грудні 2012 року заявника оглядав хірург, який діагностував у нього післятромбофлебітичний синдром обох нижніх кінцівок (набряково-виразкова форма), та призначив курс лікування. У період з листопада 2012 року по січень 2013 року заявник проходив подальші дослідження та здавав аналізи. Зокрема, 21 листопада 2012 року заявнику було зроблено аналіз крові на CD4+ (результат якого становив 44 клітини або 18,4 %).

22. Згідно з твердженнями Уряду 17 грудня 2012 року заявника оглянув лікар-інфекціоніст, і під час огляду заявник просив призначити АРВ-терапію, проте АРВ-терапію не було призначено у зв'язку з відсутністю ліків. Начальник Голопристанської виправної колонії звернувся до Одеського обласного центру з профілактики і боротьби зі СНІДом з проханням надати ліки, необхідні для проведення АРВ-терапії. Листом від 15 січня 2013 року у задоволенні запиту було відмовлено на тій підставі, що такі ліки засудженим повинна надавати сама пенітенціарна установа. Було також зазначено, що як тільки заявника буде звільнено, йому буде забезпечено відповідну медичну допомогу.

23. З наявних матеріалів справи випливає, що ліки для АРВ-терапії заявника було згодом надано неурядовою організацією у кількості, яка дозволяла продовжувати лікування до лютого 2013 року. У подальшому заявник продовжував отримувати необхідні ліки.

24. 4 і 25 лютого 2013 року начальник Голопристанської колонії подавав до Голопристанського районного суду Херсонської області (далі - Голопристанський районний суд) подання про звільнення заявника згідно зі статтею 84 Кримінального кодексу України, в яких зазначалось, що заявник хворіє на СНІД та має інші серйозні проблеми зі здоров'ям. Подання ґрунтувались на висновках медичної комісії, згідно з якими частина захворювань заявника входила у перелік захворювань, які дають пенітенціарній установі підстави для клопотання про звільнення.

25. 11 лютого і 11 березня 2013 року відповідно зазначений суд відмовляв у задоволенні подань головним чином на тій підставі, що заявник неодноразово засуджувався за вчинення тяжких злочинів (останнього разу - за скоєння злочину проти життя і здоров'я його матері, внаслідок чого вона померла), а під час відбування покарання до нього дванадцять разів застосовувалися заходи стягнення, що свідчило про його постійну асоціальну поведінку та небажання стати на шлях виправлення. Згідно з висновками суду заявник продовжував становити небезпеку для суспільства. У своїй ухвалі від 11 лютого 2013 року суд також зазначив, що з матеріалів подання начальника виправної колонії не випливало, що СНІД у заявника було діагностовано лікарем відповідної спеціалізації. Більше того, не було жодної інформації щодо наявності у заявника родичів або близьких, які б могли доглядати за ним після його звільнення.

26. 15 березня 2013 результат аналізу вмісту у крові клітин CD4+ становив 129 клітин.

27. 25 березня 2013 року Уряд надав медичну інформацію, згідно з якою важкість стану здоров'я заявника оцінювалася як середня. Діагностовані у нього ВІЛ і туберкульоз було підтверджено, а також зазначено, що заявник, крім того, страждає на гіпертермію, хронічний гепатит, хронічний панкреатит, післятромбофлебітичний синдром, анемію, серйозне пригнічення імунітету, втрату ваги та діарею. Заявник перебував у Голопристанській виправній колонії під постійним наглядом ліки рів-фтизіатрів та інфекціоністів та отримував АРВ-терапію і протитуберкульозгн лікування, а також симптоматичне лікування і вітаміни.

28. 22 квітня 2013 року Голопристанський районний суд відмовив у задоволенні ще одного подання начальника виправної колонії про звільнення заявника у у зв'язку зі станом його здоров'я. Суд зазначив, що заявник хворий на СНІД та низку інших серйозних захворювань. Проте суд дійшов висновку, що заявник мав численні судимості за вчинення, зокрема тяжких, злочинів. Під час відбування покарання до нього неодноразово застосовувалися заходи стягнення. Суд вже двічі відмовляв у задоволенні подібних подань про звільнення, і не було жодних доказів того, що стан здоров'я заявника погіршився порівняно з часом, коли було відмовлено у задоволенні останнього подання.

29. 20 червня 2013 року апеляційний суд Херсонської області скасував зазначену ухвалу та постановив звільнити заявника у зв'язку з тяжким захворюванням.

30. 26 червня 2013 року заявника було звільнено.

II. ВІДПОВІДНІ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА МІЖНАРОДНЕ ПРАВО І ДОКУМЕНТИ

31.Стаття 84 Кримінального кодексу України передбачає, зокрема, що особа, яка після скоєння злочину або постановлення вироку захворіла на тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути звільнена від подальшого відбування покарання. При вирішенні цього питання суд має враховувати тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи.

32. Інші відповідні положення національного законодавства, міжнародного права та документи наведено в рішенні у справі "Сергій Антонов проти України" (Sergey Antonov v. Ukraine) (заява № 40512/13, пп. 40-53 і 55-56, від 22 жовтня 2015 року).

І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

33. Заявник скаржився за статтею 3 Конвенції на те, що був підданий катуванню, оскільки органи влади у період з грудня 2006 року по березень 2013 року не забезпечували його належною медичною допомогою. Стаття, на яку він посилався, передбачає таке:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.".

А. Прийнятність

34. Уряд доводив, що заявник не вичерпав ефективні національні засоби юридичного захисту у зв'язку зі своїми скаргами. Зокрема, заявник повинен був подати скарги до прокуратури, повноваження якої полягають у здійсненні нагляду за дотриманням і належним застосуванням законів у пенітенціарних установах. Рішення прокурора з цих питань є обов'язковими та повинні виконуватися негайно. Заявник не скаржився прокурору на відсутність належної медичної допомоги.

35. Заявник стверджував, що медичний персонал був обізнаний про його захворювання, але він потребував лікування у спеціалізованій установі.

36. Суд зазначає, що він вже відхиляв подібні заперечення, що ґрунтувалися на невичерпанні засобів юридичного захисту, і встановлював, що засіб юридичного захисту, на який посилався Уряд, був неефективним, оскільки не було доведено, що його застосування могло забезпечити покращення умов тримання заявників (див. рішення у справі "Мельник проти України" (Melnik v. Ukraine), заява № 72286/01, пп. 69, від 28 березня 2006 року, і нещодавнє рішення у справі "Буглов проти України" (Buglov v. Ukraine), заява № 28825/02, п. 74, від 10 липня 2014 року), і не вбачає підстав відходити у цій справі від згаданого висновку. Отже, Суд вважає, що цю скаргу не може бути відхилено на підставі не вичерпання національних засобів юридичного захисту.

37. Тим не менш, Суд вважає, що скарга заявника стосовно періоду з грудня 2006 року по листопад 2011 року є неприйнятною з наступних причин.

38. Суд зазначає, що у цій справі заявник є ВІЛ-інфікованим впродовж близько двадцяти років. Заявник стверджував, що він повідомив адміністрацію установи тримання під вартою про те, що він ВІЛ-інфікований, коли його було взято під варту у грудні 2006 року, але сторони не надали доказів на підтвердження або спростування цього твердження. Навіть якщо припустити, що керівництво Іллічівського ізолятору тимчасового тримання знало про те, що заявник ВІЛ-інфікований, Суд зауважує, що до переведення до СІЗО, а згодом - до Одеської виправної колонії № 14, заявник перебував в Іллічівському ІТТ щонайбільше два тижні.

39. Щодо медичної допомоги, яку заявник отримував у період з січня 2007 року по листопад 2011 року, Суд зазначає, що заявник не надав жодних доказів того, що до взяття під варту він проходив будь-яке лікування, яке потребувало продовження, що у СІЗО та в Одеській виправній колонії № 14 він повідомив про свої проблеми зі здоров'ям лікарів або що будь-які з його скарг стосовно стану його здоров'я не було належним чином розглянуто.

40. Отже, ця частина заяви має бути відхилена як явно необґрунтована відповідно до підпункту "а" пункту 3 і пункту 4 статті 35 Конвенції.

41. Суд також зазначає, що скарга заявника стосовно періоду з листопада 2011 року по березень 2013 року не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.