Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Його текст може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Сергій Антонов проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Жузеп Касадеваль (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Вінсент А. Де Гаетано (<…>),

Андре Потоцький (<…>),

Хелена Єдерблом (<…>),

Алеш Пейхал (<…>),

Сіофра О'Лірі (<…>), судді,

та Клаудія Вестердік (<…>), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 29 вересня 2015 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 40512/13), яку 21 червня 2013 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Сергій Васильович Антонов (далі - заявник).

2. Заявника, якому було надано правову допомогу, представляв п. Ю.В. Овсієнко - юрист, який практикує у м. Харкові. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження - п. Б. Бабін з Міністерства юстиції України.

3. Заявник стверджував, що йому не було надано належної медичної допомоги під час тримання його під вартою та що він не мав ефективного засобу правового захисту у зв'язку зі своєю скаргою. Він також стверджував, що органи державної влади чинили на нього тиск у зв'язку з його заявою до Суду.

4. 24 червня 2013 року Суд, розглянувши клопотання заявника за правилом 39 Регламенту Суду, вирішив надати Уряду вказівку щодо необхідності забезпечення доступу заявника до відповідного спеціалізованого лікування, якого він потребував, та фактичного надання такого лікування, включаючи переведення його за необхідності до спеціалізованої медичної установи. Того ж дня про заяву було повідомлено Уряд.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1975 році. Згідно з останньою наявною інформацією у вересні 2013 року заявник прибув до Бучанської виправної колонії № 85 для відбування покарання. Про своє теперішнє місцезнаходження він Суд не повідомив.

А. Лікування в установах виконання покарань

6. Впродовж кількох років заявник страждає на низку захворювань. Зокрема, у липні 2009 року заявника, який, як видається, відбував покарання в Бучанській виправній колонії № 85, було госпіталізовано, а згодом переведено до туберкульозної лікарні при Слов'яносербській виправній колонії № 61. З листопада 2009 року заявник перебуває на обліку у Київському міському центрі профілактики та боротьби зі СНІДом. Як видається, у грудні 2011 року заявник пройшов аналіз крові на клітини CD4, який показав результат 23 клітини. Більш докладна інформація щодо точного діагнозу або подальших подій у період з 2009 року до вересня 2012 року відсутня.

7. Згідно з твердженнями заявника 7 вересня 2012 року його було затримано за підозрою у вчиненні крадіжки. У листі до Суду від 21 червня 2013 року заявник стверджував, що на момент його затримання він мав такі захворювання: IV клінічна стадія вірусу імунодефіциту людини (далі - ВІЛ-інфекція), залишкові зміни після перенесеного туберкульозу, орофарингіальний кандидоз та хронічний гепатит С.

8. Постанову про обрання заявникові запобіжного заходу у вигляді взяття під варту судом було ухвалено 10 вересня 2012 року. У період з 27 вересня 2012 року по 29 вересня 2013 року заявник перебував у Київському слідчому ізоляторі (далі - СІЗО).

9. По прибутті до СІЗО заявник пройшов первинний медичний огляд, Уряд надав копію картки первинного медичного огляду, в якій було зазначено такі відомості: зріст 1,77 м; вага 63 кг; кров'яний тиск 125/80; група крові (нерозбірливий почерк): тілесні ушкодження відсутні; інфекційні захворювання: туберкульоз легень - 2008 р.; хвороба Боткіна - "-"та венеричні хвороби - "-". Було зазначено, що заявник скарг на здоров'я "не має". Під час огляду заявник також повідомив, що перебуває на обліку у Київському міському центрі профілактики та боротьби зі СНІДом.

10. Згідно з твердженнями заявника внаслідок погіршення стану його здоров'я у листопаді 2012 року він пройшов обстеження у зазначеному вище Центрі. Єдиним документом, наданим на підтвердження цього твердження, є консультативний висновок Центру від 8 листопада 2012 року "за вимогою". У висновку без зазначення точної дати обстеження вказувалося, що заявника було обстежено і у нього діагностовано IV клінічну стадію ВІЛ-інфекції, залишкові зміни після туберкульозу легень, орофарингеальний кандидоз та хронічний вірусний гепатит С. У висновку також наводився результат аналізу заявника на CD4+ клітини, проведеного 13 грудня 2011 року. Було рекомендовано пожиттєве лікування антиретровірусними препаратами (далі - АРТ). У своїх зауваженнях від 5 липня 2013 року після клопотання заявника за правилом 39 Регламенту Суду (див. пункт 4) Уряд зазначив, що 8 листопада 2012 року заявникові було поставлено зазначені вище діагнози.

11. 10 грудня 2012 року після "добровільного звернення до МСЧ СІЗО м. Київ" заявник погодився пройти тест на ВІЛ-інфекцію. Результати цього тесту, проведеного 12 грудня 2012 року, показали наявність в крові заявника антитіл ВІЛ.

12. 9 січня 2013 року заявник пройшов біохімічний аналіз крові та аналіз на CD4+ клітини (результат аналізу був 3 клітини або 0,5 % (частка від загальної кількості лімфоцитів)). У заявника було діагностовано тяжку імуносупресію та призначено протитуберкульозне лікування.

13. 14 лютого 2013 року заявника було поміщено до інфекційного ізолятора медичної частини СІЗО. Було зазначено, що стан здоров'я заявника - "середньої тяжкості". Він пройшов рентгенографію та інші обстеження, і у нього було діагностовано рецидив туберкульозу, позалегеневий туберкульоз, IV клінічну стадію ВІЛ-інфекції, хронічний гепатит змішаного ґенезу (токсичний + вірусний С) та інші захворювання. Заявникові було призначено курс протитуберкульозного лікування, дезінтоксикаційне та симптоматичне лікування. Уряд доводив, що заявник отримав лікування у повному обсязі.

14. Згідно з наявними медичними документами за період з 14 лютого до 12 червня 2013 року вага заявника зменшилась з 63 кг до 58 кг.

15. 19 лютого 2013 року заявника було обстежено у Київському міському центральному протитуберкульозному диспансері.

16. Згідно з медичною карткою, наданою Урядом, у період з 21 лютого по 2 липня 2013 року лікарі СІЗО оглядали заявника у такі дати: 21 і 28 лютого 2013 року; 7, 14, 21 і 28 березня 2013 року; 4, 11, 18 і 29 квітня 2013 року; 6, 8 і 16 травня 2013 року; 4, 19, 21 і 26 червня 2013 року; а також 2 липня 2013 року.

Зазначалося, що у деякі із вищезазначених дат заявник скаржився на загальну слабкість, однак стан його здоров'я був стабільним. Заявник "лікування переносив задовільно" і після того, як було розпочато курс АРТ (див. пункт 18), надавалися неодмінні рекомендації щодо її продовження. У кількох випадках заявникові призначались додаткові ліки.

17. 26 лютого 2013 року заявникові було призначено курс профілактичного лікування. Було рекомендовано продовжити протитуберкульозне лікування, щоб підготувати заявника до АРТ.

18. У своєму листі від 23 липня 2013 року заявник повідомив, що АРТ йому було призначено у лютому 2013 року. У своїх подальших зауваженнях заявник зазначав, що АРТ йому було призначено лише 30 березня 2013 року. Точна дата початку проходження заявником АРТ залишається нез'ясованою.

19. Кілька разів у березні і квітні 2013 року заявник відмовлявся від прийому АРТ-препаратів. Згідно з твердженнями заявника призначені ліки йому не підходили.

20. 26 квітня 2013 року заявникові було призначено АРТ "за схемою TDF/FTC (Тенофовір/Емтрицитабін +ztv)".

21. 16 травня 2013 року заявник консультувався з лікарем-інфекціоністом з Київської міської клінічної лікарні № 5, і йому було призначено дієту та прийом певних ліків. Було зазначено, що заявник знову припинив прийом АРТ.

22. 14 червня 2013 року адміністрація СІЗО у відповідь на запит органів внутрішніх справ відповіла, що стан здоров'я заявника розцінюється як "середнього ступеню тяжкості з тенденцією до погіршення, що може призвести до летального кінця". Адміністрація СІЗО підтвердила, що, окрім зазначених захворювань, заявник страждає на запалення лімфатичних вузлів, дерматит, дисбактеріоз кишечника та інші захворювання. Заявник отримує протитуберкульозне, антиретровірусне та симптоматичне лікування. Було зазначено, що заявник потребує тривалого лікування у спеціалізованому лікувальному закладі. Відповідно адміністрація просила прискорити розгляд кримінальної справи та розглянути можливість заміни запобіжного заходу на інший, не пов'язаний з триманням під вартою. Документ було підписано начальником СІЗО та начальником медичної частини СІЗО.

23. Того ж дня кримінальну справу щодо заявника було передано до суду для розгляду по суті.

24. 18 червня 2013 року захисник заявника подав до суду клопотання про звільнення заявника з-під варти.

25. У період з 26 червня по 5 липня 2013 року заявник пройшов низку аналізів і досліджень (аналіз крові, сечі і рентгенографію). Зокрема 3 липня 2013 року заявник пройшов біохімічний аналіз крові і аналіз на CD4+ клітини. Було встановлено збільшення кількості CD4+ клітин з 3 до 69 (з 0,5 % до 4,5 %). 5 липня 2013 року було проведено аналіз мокротиння заявника за методикою MTB-RIF для встановлення наявності мікобактерій туберкульозу. Тест показав негативний результат.

26. У своїй заяві до Суду від 8 липня 2013 року заявник стверджував, що страждав на загальну слабкість, болі у кишечнику, сильний головний біль, збільшення кількості і розмірів грибкових язв на тілі і обличчі, біль у печінці і грудній клітці, геморой, діарею, біль у лімфатичних вузлах, сильну задишку. Він також відчував сильний біль у лівій нозі, втратив близько 20 кг ваги та не міг спати. Проте кількість клітин CD4+ у нього збільшилася. Гепатит С, язви та ліва нога взагалі ніколи не лікувались.

27. 11 липня 2013 року адміністрація СІЗО повідомила захисника заявника, що він перебуває у медичній частині СІЗО. Заявник отримував протитуберкульозне, антиретровірусне та симптоматичне лікування, пройшов рентгенографію, здав різні аналізи (загальний та біохімічний аналізи крові, аналіз крові на вміст цукру, аналіз кількості клітин CD4+, аналізи сечі і мокротиння), а також його оглянули лікар-інфекціоніст та фтизіатр. Було зазначено, що стан здоров'я заявника стабільний та що спостерігається позитивна динаміка. Госпіталізації він не потребував, але йому був необхідний нагляд лікаря-інфекціоніста та фтизіатра.

28. У ту ж дату Кагарлицький районний суд Київської області продовжив тримання заявника під вартою на два місяці. Клопотання захисника заявника про звільнення заявника з-під варти за станом здоров'я було залишене судом без задоволення як не підтверджене відповідними документами. Суд також залишив без задоволення клопотання захисника заявника про проведення медичного обстеження заявника.

29. Заявник стверджував, що 13 липня 2013 року йому було викликано швидку медичну допомогу. Того разу йому дали болезаспокійливі засоби.

30. У листі до Суду від 23 липня 2013 року заявник стверджував, що у період з 14 червня по 23 липня 2013 року у його лікуванні жодних змін не відбулося. Згідно з його твердженнями поточне лікування не покращувало стан його здоров'я.

31. 5 та 14 серпня 2013 року заявника було оглянуто фтизіатром, який дійшов висновку, що стан заявника є стабільним.

32. 29 вересня 2013 року заявника було переведено до Бучанської виправної колонії № 85 для відбування покарання (сторони не надали Суду деталей щодо вироку заявникові). Його було забезпечено ліками для двохмісячного курсу АРТ. По прибутті до колонії заявника оглянув лікар, який діагностував у нього IV клінічну стадію ВІЛ-інфекції, гепатит у стадії ремісії та залишкові зміни після перенесеного туберкульозу (категорія 5.1).

33. 10 жовтня 2013 року заявник поскаржився на жар, кашель та біль у животі. У нього було діагностовано ускладнення гепатиту, гастродуоденіт та бронхіт, і його було переведено до медичної частини.

В. Стверджуваний тиск на заявника

34. Згідно з твердженнями заявника 25 червня і 3 липня 2013 року він зазнав психологічного тиску з боку адміністрації СІЗО і медичних працівників установи, які кричали на заявника, ображали його та вимагали від нього підписати заяву, в якій зазначалося, що він добровільно відмовляється від АРТ та що у нього немає жодних скарг. У матеріалах справи наявна копія написаного від руки пояснення, датованого 3 липня 2013 року і підписаного заявником. У поясненні зазначається таке:

"Незалежно від того, що стан мого здоров'я погіршується, працівники медичного закладу СІЗО № 13 роблять все можливе, і до них в мене претензій немає.".

35. 4 липня 2013 року заявник зустрівся із захисником. У ту ж дату заявник подав до прокуратури скаргу про стверджуваний тиск, що чинився на нього. Він стверджував, що лікарі СІЗО та незнайомий працівник міліції змусили його підписати документ про те, що він "відмовлявся приймати АРТ" та що він не має претензій. Згідно з твердженнями заявника йому погрожували побиттям, випискою з медичної частини та поміщенням до ізолятора, а також що через нього постраждають інші ув'язнені особи. Заявник зазначив, що підписав документ, в якому вказувалося, що він не має жодних скарг щодо лікарів СІЗО.

36. Листом від 8 липня 2013 року прокуратура Шевченківського району м. Києва направила скаргу захисника заявника до Управління Державної пенітенціарної служби у м. Києві та Київській області "для розгляду".

37. У невстановлену дату посадова особа Державної пенітенціарної служби України повідомила Управління Державної пенітенціарної служби України у м. Києві та Київській області про те, що "порушень чинного законодавства в діях співробітників [медичної частини або керівництва] Київського слідчого ізолятору не встановлено". 5 серпня 2013 року цю інформацію було надіслано заступнику прокурора і заявникові.

38. 14 жовтня 2013 року начальник медичної частини СІЗО повідомив начальника СІЗО про відсутність будь-яких випадків вчинення тиску на заявника впродовж його перебування у медичній частині.

39. Того ж дня сусіди заявника по камері Б. і Ф. дали на ім'я начальника СІЗО покази про те, що жодних випадків здійснення тиску на заявника не було, і він завжди отримував медичну допомогу, коли просив про неї.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

A. Закон України від 12 грудня 1991 року № 1972-ХІІ "Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ" (Закон про протидію ВІЛ і соціальний захист ВІЛ-інфікованих)

40. Цей закон визначає порядок правового регулювання діяльності у сфері профілактики, лікування, догляду і підтримки та відповідні заходи щодо правового і соціального захисту людей, які живуть з ВІЛ. За статтею 6 Закону, тестування осіб віком від 14 років і старше проводиться добровільно, за наявності усвідомленої інформованої згоди особи, отриманої після надання їй попередньої консультації щодо особливостей тестування, його результатів і можливих наслідків. Тестування проводиться з дотриманням умов щодо конфіденційності персональних даних, у тому числі даних про стан здоров'я особи.

B. Порядок медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань Державного департаменту України з питань виконання покарань, затверджений наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України від 18 січня 2000 року № 3/6

41. Порядок передбачає, що надання медичної допомоги ВІЛ-інфікованим має здійснюватися на загальних засадах (пункт 4.3.4). У Порядку також містяться рекомендації, в яких зазначається, що доступне, інформативне і доброзичливе консультування повинно бути забезпечене як до тестування на ВІЛ, так і після нього (додаток 28 до пункту 4.3.4).

42. Згідно з пунктом 6.1.3 Порядку усі особи, які прибули до слідчого ізолятора, проходять первинний медичний огляд. Дані огляду заносяться до Журналу медичних оглядів у СІЗО. Під час огляду лікар повинен проінформувати ув'язнену особу про можливість проведення тестування на ВІЛ. Протягом трьох діб від часу прибуття ув'язнених осіб у СІЗО вони мають пройти лікарський огляд (пункт 6.1.5).

C. Інструкція з організації медичної допомоги хворим на ВІЛ-інфекцію/СНІД, затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України "Про вдосконалення організації" медичної допомоги хворим на ВІЛ-інфекцію/СНІД" № 120 від 25 травня 2000 р.

43. Згідно з пунктом 14 Інструкції залежно від стадії захворювання, ВІЛ-позитивні особи повинні проходити тестування на клітини CD4+ один раз на строк від одного до шести місяців.

D. Інструкція про організацію антиретровірусної терапії хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, затверджена наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань, Міністерства охорони здоров'я України від 15 листопада 2005 року № 186/607 (чинна до 10 грудня 2013 року)

44. Згідно з пунктами 2.1 і 2.3 Інструкції медична допомога хворим на ВІЛ-інфекцію/СНІД включає проведення обов'язкового диспансерного нагляду, лікування опортуністичних захворювань і забезпечення доступу до антиретровірусної терапії. Лікування ВІЛ-інфікованих осіб з III-IV клінічними стадіями повинно здійснюватися у багатопрофільних лікарнях кримінально-виконавчої служби, а осіб з активними формами туберкульозу - у туберкульозних лікарнях.

45. Антиретровірусну терапію призначають лікарі-інфекціоністи закладів охорони здоров'я кримінально-виконавчої служби, які пройшли навчання з питань проведення АРТ, або фахівці обласних (міських) центрів профілактики та боротьби зі СНІДом. Моніторинг АРТ у слідчих ізоляторах здійснюють фахівці обласних (міських) центрів профілактики та боротьби зі СНІДом (пункти 3.1 і 3.2.1 Інструкції).

46. Лабораторний моніторинг ВІЛ-інфекції і АРТ включає серологічне обстеження на ВІЛ-інфекцію, загальний аналіз крові (гемоглобін, еритроцити, тромбоцити, загальна кількість лейкоцитів і лейкоцитарна формула), біохімічний аналіз крові та визначення рівня СД-4 методом проточної цитофлюорометрії (по можливості) (пункт 3.2.2).

Е. Порядок взаємодії закладів охорони здоров'я, територіальних органів внутрішніх справ, установ виконання покарань і слідчих ізоляторів у частині забезпечення наступності диспансерного спостереження за ВІЛ-позитивними особами, здійснення клініко-лабораторного моніторингу за перебігом хвороби та проведення антиретровірусної терапії , затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України від 05 вересня 2012 року № 692/775/1311/5 (чинний з 12 жовтня 2012 року)

47. Згідно із зазначеним вище документом (пункти 3.6-3.8 і 3.10) адміністрація слідчого ізолятора подає до Центрів СНІДу інформацію про осіб, узятих під варту, у яких виявлено ВІЛ-інфекцію. Крім того, вона запитує Центри СНІДу про результати лікування ВІЛ-інфікованих в лікарнях. Вона також забезпечує організацію диспансерного нагляду та надання медичної допомоги узятим під варту, хворим на ВІЛ-інфекцію/СНІД, згідно з відповідними документами Міністерства охорони здоров'я.

III. ВІДПОВІДНІ НАЦІОНАЛЬНІ ТА МІЖНАРОДНІ ДОКУМЕНТИ

А. Охорона здоров'я ув'язнених / Інфекційні захворювання

1. Рекомендація Rec(2006)2 Комітету міністрів державам-членам щодо Європейських пенітенціарних правил (ухвалена Комітетом міністрів 11 січня 2006 року на 952-му засіданні заступників Міністрів)

48. Відповідні положення Європейських пенітенціарних правил передбачають таке:

39. Адміністрація пенітенціарних установ забезпечує охорону здоров'я всіх ув'язнених, які перебувають у цих установах.

40.1. Медичні послуги в пенітенціарних установах організовуються у тісній співпраці з органами охорони здоров'я місцевого чи загальнодержавного рівня.

40.2. Політика охорони здоров'я в пенітенціарних установах є невід'ємною частиною національної системи охорони здоров'я та повинна бути сумісна з нею.

40.3. Ув'язнені повинні мати доступ до медичних послуг, які існують у країні, без дискримінації за ознакою їхнього правового становища.

40.4. Медичні послуги в пенітенціарних установах спрямовані на виявлення та лікування фізичних та психічних хвороб або патологій, на які можуть страждати ув'язнені.

40.5. Для цього ув'язненим надаються усі необхідні медичні, хірургічні та психіатричні послуги, у тому числі наявні в закладах охорони здоров'я.

41.1. Кожен пенітенціарний заклад повинен мати не менше одного лікаря, який має відповідну кваліфікацію лікаря-терапевта.

41.2. Повинні вживатися заходи з метою неодмінного забезпечення у випадку необхідності термінової невідкладної допомоги кваліфікованого лікаря.

41.3. Якщо у пенітенціарних установах немає штатного лікаря-терапевта, ці заклади повинен регулярно відвідувати терапевт, який працює за сумісництвом.

...

42.1. Лікар або кваліфікована медична сестра, підлегла такому лікареві, оглядають кожного ув'язненого одразу при прибутті, за винятком випадків, коли в цьому явно немає необхідності.

42.2. Лікар або кваліфікована медична сестра, підлегла такому лікареві, за вимогою обстежують ув'язненого при звільненні, а також обстежують ув'язнених в усіх необхідних випадках.

42.3. При огляді ув'язненого лікар або підлегла такому лікареві медична сестра особливу увагу приділяють такому:

...

b. діагностиці фізичних або психічних хвороб та вжиттю всіх необхідних заходів для їх лікування та для продовження курсу лікування;

c. реєстрації та доведенню до відома відповідних органів влади наявності будь-яких ознак або свідчень можливого жорстокого поводження з ув'язненими;

...

f. ізоляції ув'язнених, щодо яких є підозра наявності у них інфекційних та інших заразних хвороб, на строк перебігу інфекції та забезпечення їх належного лікування;

g. гарантуванню того, щоб ВІЛ-інфіковані ув'язнені не були ізольовані винятково з цієї причини;

...

j. досягненню домовленостей із закладами охорони здоров'я щодо продовження будь-якого необхідного соматичного або психіатричного лікування після звільнення, якщо ув'язнені дають згоду на такі домовленості.

43.1. Лікар піклується про фізичне та психічне здоров'я ув'язнених та обстежує, в умовах та з частотою, які відповідають стандартам охорони здоров'я в суспільстві, всіх хворих ув'язнених, усіх ув'язнених, які скаржаться на хворобу або травму, і будь-якого ув'язненого, якому приділяється особлива увага.

...

44. Лікар або інший компетентний орган влади регулярно здійснює нагляд, за необхідності збирає інформацію в інший спосіб та консультує начальника установи про:

a. кількість, якість, приготування та видачу продуктів харчування і води;

b. санітарно-гігієнічний стан установи та ув'язнених;

c. стан каналізації, опалення, освітлення та вентиляції в установі; та

d. придатності та чистоти одягу і постільних приналежностей ув'язнених.

45.1. Начальник пенітенціарної установи розглядає доповіді та висновки, надані лікарем або іншим уповноваженим органом відповідно до правил 43 та 44 і, у випадку згоди з наданими рекомендаціями, вживає негайних заходів на їх виконання.

45.2. Якщо виконання рекомендацій лікаря не входять до сфери повноважень начальника, або якщо начальник не згодний з ними, то він негайно направляє висновок лікаря та свій особистий рапорт до вищестоящого органу.

46.1. Якщо в пенітенціарній установі неможливо надати спеціалізоване лікування хворим ув'язненим, які його потребують, такі хворі переводяться до спеціалізованої установи або закладу охорони здоров'я.

46.2. Якщо пенітенціарна установа має власну лікарню, вона повинна бути належним чином укомплектована персоналом та устаткуванням для належного догляду і лікування ув'язнених, яких направляють до цієї лікарні.".

2. Європейський комітет з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (КЗК), 11 Загальна доповідь, 2000 р.

49. У відповідній частині доповіді зазначено таке:

"Поширення інфекційних хвороб та, зокрема, туберкульозу, гепатиту і ВІЛ/СНІДу стало головною проблемою у сфері охорони здоров'я у низці європейських країн. Хоча ці хвороби впливають на населення цілому, у певних пенітенціарних системах вони перетворилися на критичну проблему. У зв'язку з цим КЗК неодноразово був змушений висловити серйозне занепокоєння з приводу неадекватності заходів, що вживаються для вирішення цієї проблеми. Крім того, побутові умови, в яких тримаються ув'язнені, часто виявляються такими, що лише сприяють поширенню цих хвороб.

КЗК розуміє, що у періоди економічних труднощів, які наразі мають місце у багатьох з тих країн, які КЗК відвідує, слід від чогось відмовлятись, в тому числі в пенітенціарних установах. Проте, незважаючи на труднощі, які в будь-який час можуть виникнути, позбавлення особи свободи завжди втілює в собі обов'язок дбати про неї, що передбачає ефективні заходи з профілактики, скринінгу та лікування захворювань. Виконання органами влади цього обов'язку стає ще більш важливим, коли мова йде про лікування хвороб, що загрожують життю.

Використання сучасних методів скринінгу, регулярне забезпечення ліків та пов'язаних матеріалів, наявність персоналу, що забезпечує прийом ув'язненими призначених ліків у правильних дозах та через правильні проміжки часу, а також забезпечення у необхідних випадках відповідних спеціальних дієт є ключовими елементами ефективної стратегії боротьби із зазначеними вище захворюваннями та забезпечить належний догляд за ув'язненими. Схожим чином побутові умови тримання ув'язнених, які хворіють на інфекційні захворювання, повинні сприяти покращенню стану їхнього здоров'я; на додаток до природного освітлення та належної вентиляції наявною повинна бути задовільна гігієна та відсутність переповненості.

Також ув'язнені, про яких йдеться, не повинні бути відокремлені від решти ув'язнених, якщо це суворо не вимагається на підставі медичних або інших міркувань. У зв'язку з цим КЗК бажає наголосити, зокрема, що не існує жодних медичних виправдань для відокремлення ув'язнених виключно на підставі того, що вони ВІЛ-інфіковані.

Для того, щоб розвіяти помилкові уявлення з цих питань, національним органам влади належить забезпечити всебічну освітню програму з питань інфекційних захворювань як для ув'язнених, так і для медичного персоналу. Така програма має висвітлювати способи передачі та засоби захисту, а також застосування належних заходів із запобігання. Так, особливу увагу має бути приділено ризикам інфікування ВІЛ або гепатитом В чи С через статеві контакти / внутрішньовенне введення наркотиків, та пояснено роль рідин організму як носіїв ВІЛ-інфекції і гепатиту.

Також має бути наголошено на тому, що перед тестуванням повинні надаватися відповідна інформація і консультації, а у разі позитивного результату - і після проведення тестування. Також аксіомою є те, що інформація, яка стосується пацієнта, має бути захищена лікарською таємницею. Принциповим питанням є те, що будь-які втручання у цій сфері повинні ґрунтуватися на інформованій згоді зазначеної особи.

Більше того, для того, щоб боротьба із захворюванням була ефективною, усі міністерства та державні органи, які працюють у цій сфері, повинні забезпечити якомога кращу координацію своїх зусиль. У зв'язку з цим КЗК бажає наголосити на тому, що слід гарантувати продовження лікування після відбуття строку покарання.".

В. ВІЛ/СНІД в Україні / Умови тримання під вартою

1. Гармонізовані звіти України про досягнутий прогрес

50. З метою моніторингу прогресу, досягнутого на виконання завдань, закріплених у Політичній декларації, ухваленій на засіданні високого рівня Генеральної Асамблеї ООН щодо ВІЛ/СНІДу у 2011 році, Україна надала Секретаріату Об'єднаної програми Організації Об'єднаних Націй з ВІЛ/СНІД кілька офіційних звітів.

51. Гармонізований звіт України про досягнутий прогрес у здійсненні національних заходів у відповідь на епідемію СНІД за січень 2010 року - грудень 2011 року містив таку інформацію:

"Епідемія ВІЛ-інфекції в Україні є однією з найтяжчих серед країн Східної Європи та Співдружності Незалежних Держав.

...

За період 1987-2011 рр. в Україні офіційно зареєстровано 202787 випадків ВІЛ-інфекції серед громадян України, у тому числі 46300 випадків захворювання на СНІД та 24626 випадків смерті від захворювань, зумовлених СНІД. Масштаби епідемії ВІЛ-інфекції поступово зростають - починаючи з 1999 р., кількість вперше зареєстрованих випадків ВІЛ-інфекції щороку постійно збільшується. У 2011 р. в країні офіційно зареєстровано 21177 нових випадків ВІЛ-інфекції (46,2 на 100 тис. населення) - це найвищий показник за весь період спостереження за ВІЛ-інфекцією в Україні з 1987 р.

...

Показник охоплення диспансеризацією ВІЛ-позитивних осіб за період 2009-2011 рр. в Україні має тенденцію до збільшення - 54,5 %, 60,6 %, 62,7 %, відповідно, але його рівень залишається недостатнім, нижче 70 %, Отже, третина осіб, виявлених за даними сероепідмоніторингу, не перебуває під диспансерним наглядом у закладах охорони здоров'я з різних причин (не звернулися за результатами тестування, не бажають пройти медичне обстеження тощо) та є джерелом збудника інфекції, що призводить до подальшого поширення ВІЛ.

...

Найбільш поширеним СНІД-індикаторним захворюванням в Україні, як і раніше, залишається туберкульоз, який виявлено в 5745 (62,5 %) випадках з 9189 нових випадків СНІД.

Аналіз епідемічної ситуації з ВІЛ-інфекції в Україні свідчить про те, що ця інфекція кинула виклик системі охорони здоров'я: темпи розвитку епідемії ВІЛ-інфекції/СНІД випереджають темпи розгортання діяльності щодо її запобігання та лікування, зокрема надання антиретровірусної терапії всім, хто її потребує.

...

Станом на 01.01.2012 р. під диспансерним наглядом у закладах охорони здоров'я перебувало 120148 громадян України (264,3 на 100000 населення), у тому числі у закладах Державної пенітенціарної служби України, з них 18751 - з діагнозом СНІД (41,2 на 100000 населення).

...

У 2009 р. в Україні вперше в рамках ДЕН вивчали поширеність ВІЛ серед засуджених. За даними дослідження 2009 р. показник інфікованості ВІЛ становив 15 % (д. і. 13 % - 17 %).

У 2011 р. дослідження поширеності ВІЛ серед засуджених було проведено вдруге у тих самих установах, з використанням методології та розміру вибірки попереднього дослідження. Показник інфікованості ВІЛ за цей період часу практично не змінився - 13,7 % (д. і. 11,8 % - 15,6 %).".

52. Згідно з Гармонізованим звітом України про досягнутий прогрес у здійсненні національних заходів у відповідь на епідемію СНІД (звітний період: січень 2012 р. - грудень 2013 р.):

"Наразі Україна посідає серед європейських країн одне з перших місць за кількістю ВІЛ-інфікованих осіб. Згідно з оцінками на початку 2013 р. у країні проживало 238 тис. ВІЛ-інфікованих осіб віком від 15 років і старше.

...

... групи, які протягом останніх років стали дедалі більш уразливими до ВІЛ, включають: ..., ув'язнених та засуджених.

Впродовж 2012-2013 рр. було протестовано ... 98000 осіб, що перебувають в установах Державної пенітенціарної служби України, що забезпечило можливість збільшення доступу до добровільних консультацій і тестування у кілька разів - з 18,2 % у 2011 р. до 77,2 % у 2013 р. Досягнення таких результатів стало можливим завдяки співпраці між неурядовими організаціями і урядовими установами.".

2. Лікування хворих на ВІЛ/СНІД та догляд за ними в Україні, звіт Європейського регіонального бюро Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), квітень 2013 року, частина загального аналізу виконання Загальнодержавної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД, проведеного у вересні 2012 року.

53. У витягах зі звіту зазначено про таке:

"Серед ув'язнених поширеність ВІЛ доволі велика: у 2011 році у 10 % (2463 з 23779 осіб, що пройшли тестування) було виявлено ВІЛ-інфекцію Оскільки тестування на ВІЛ у пенітенціарній системі ґрунтується на згоді пацієнта, робити аналіз на основі ВІЛ-тестування за ініціативою медичних установ неможливо.

Лікування ВІЛ у пенітенціарних установах фінансується цілком за кошти грантів Глобального фонду боротьби з ВІЛ/СНІД, а тому не є стабільним.

...

5.2. Права людини

Україна запровадила цілий комплекс міжнародних інструментів і стандартів у сфері прав людини з метою сприяння основоположним правам людини та їх захисту, включаючи право на охорону здоров'я. Україна ухвалила національні закони, стратегії, програми у сфері охорони здоров'я, включаючи Закон України "Про протидію поширенню хвороби, зумовленої вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ" (2010 р.) і спрямовану на досягнення загальнодоступної медичної допомоги Загальнодержавну програму забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009-2013 роки, у багатьох з яких знайшли своє відображення міжнародні інструменти захисту прав людини. Незважаючи на позитивні кроки у напрямку до посилення законодавчих положень щодо рівного доступу до лікування ВІЛ та догляду за хворими на ВІЛ/СНІД, при їх імплементації переважають серйозні недоліки. Найбільш помітні вони у зв'язку з відсутністю доступу до ліків АРТ та супутнього лабораторного спостереження за тими, хто цього потребує, що суперечить основоположному праву людини на охорону здоров'я, конституційному праву українців на безкоштовну медичну допомогу (стаття 49 Конституції України 1996 року) та праву на безоплатне забезпечення антиретровірусними препаратами та лікарськими засобами для лікування опортуністичних інфекцій (стаття 15 Закону України "Про протидію поширенню хвороби, зумовленої вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ" ). Наслідком обмеженості охоплення належним тестуванням, консультацій з лікарями та довідкових служб, а також періодичної нестачі ліків та засобів для АРТ є відсутність гарантованого доступу до АРТ та продовження такого лікування для усіх, хто його потребує. На додаток, відсутність доступу до тестування CD4 і VL ставить перешкоди на шляху до своєчасної постановки на облік осіб, яким було діагностовано ВІЛ. Внаслідок цього багато людей починають АРТ на пізньому етапі захворювання, а отже позбавлені оптимальних клінічних переваг АРТ. Триваючий поганий стан запровадження послуг для груп ризику ВІЛ та опортуністичних інфекцій, зокрема наркозалежних осіб, які не тільки становлять групу найбільшого ризику ВІЛ в Україні, але й також найбільш уразливі до туберкульозу та гепатиту В і С, також робить свій внесок у нерівний доступ до послуг з порятунку тих, хто найбільш цього потребує.".

3. Доповідь КЗК Уряду України за підсумками візиту до України у період 9-21 жовтня 2013 року

54. У відповідних частинах доповіді зазначається таке:

"142. ...Справді, надання медичної допомоги ув'язненим в Україні залишається проблематичним, здебільшого за рахунок нестачі персоналу, засобів і ресурсів. У ході візиту делегація КЗК знову почула у всіх відвіданих установах численні скарги від ув'язнених, які стосуються затримки в доступі до лікарів (зокрема, фахівців), відсутності ліків, а також неналежної якості медичної допомоги.

...

143. Служба охорони здоров'я в Київському СІЗО має складатися з 42 штатних постів (18 посад службового персоналу і 24 цивільних); проте 12,5 з тих посад були офіційно вакантними (у тому числі чотири посади службового персоналу і 8,5 для цивільного персоналу). На практиці завдання з догляду за медико-санітарними потребами 2618 ув'язнених (у тому числі кількох десятків пацієнтів медичної частини), яких утримувала установа під час візиту делегації, лягла на плечі 12 лікарів (які, однак, спільно обіймали 8,6 посад з повним робочим часом) та 11 фельдшерів, робочий час яких дорівнював чотирьом посадам з повним робочим часом. У штаті була також медсестра, спеціаліст з обслуговування рентгенологічного обладнання, лаборант, фармацевт і два "дезінфектори".

...

144. У підсумку, кадрові ресурси медико-санітарної допомоги у відвідуваних пенітенціарних установах, як правило, були недостатніми, щоб належним чином задовольняти потреби тієї кількості ув'язнених, що трималися у відповідних установах. Особливо це стосується кількості фельдшерів і медсестер. Ця ситуація дуже сильно сприяє затримці у доступі до медичної допомоги та численним скаргам від ув'язнених стосовно її якості. Крім того, певні вакансії (зокрема вакансії медичних фахівців) додатково обмежували доступ ув'язнених до певного виду лікування.

...

151. В усіх відвіданих установах делегація відзначила, що медичні записи та інші медичні документи, як правило, погано велися, відомості вказувалися дуже стисло, були відсутні та/або неузгоджені...

159. Як процедури скринінгу туберкульозу (у тому числі систематичне застосування рентгенографії, яка здійснювалася до або після прийому і повторювалося згодом через регулярні проміжки часу, а також лабораторні аналізи мокротиння при необхідності), так і лікування, як вбачалося, були в цілому адекватними, відповідно до протоколів DOTS і DOTS+. Зокрема, делегація КЗК відзначила поліпшення у Київському СІЗО, де протитуберкульозні ліки другої лінії були тепер доступні.

... Що стосується побутових умов у туберкульозних відділеннях, таке відділення у Київському СІЗО викликає особливе занепокоєння КЗК: воно було у занедбаному стані, темне і погано вентильоване, а стіни в деяких камерах були брудними і пошкодженими від цвілі. Устаткування камер залишало бажати кращого: зношені ліжка, брудні постільні приналежності, туалети в камерах лише частково відгороджені від решти приміщень. Умови у душовій відділення були також поганими...

160. Кожна з відвіданих установ також утримувала низку ВІЛ-інфікованих ув'язнених, які не були ізольовані у зв'язку з їх станом здоров'я. Тести на ВІЛ пропонувалися на конфіденційній і добровільній основі, і була доступна антиретровірусна терапія (яка також частково фінансується за рахунок пожертвувань від Глобального фонду)."

С. Матеріали ВООЗ, пов'язані з ВІЛ/СНІД

55. У відповідних положеннях настанов ВООЗ "Перелік клінічних критеріїв ВООЗ для спостереження та переглянутої класифікації клінічних стадій і імунологічної класифікації ВІЛ-захворювань у дорослих і дітей" 2006 року передбачено таке: