Про деякі питання практики вирішення спорів, пов"язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів

ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ

Р О З'Я С Н Е Н Н Я

N 02-5/706 від 06.10.94
м.Київ

Арбітражним судам України

( Роз'яснення втратило чинність на підставі Постанови Вищого господарського суду N 1 від 24.11.2014 )

Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів

( Із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненнями Вищого Арбітражного Суду N 02-5/220 від 30.03.95 N 02-5/165 від 14.05.97 N 02-5/445 від 18.11.97 N 02-5/467 від 18.04.2001 Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/1429 від 18.11.2003 ) ( У тексті роз'яснення, крім вступної частини, слова "арбітражний" і "арбітражні" в усіх відмінках замінено відповідно словами "господарський" і "господарські" у відповідних відмінках згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 ) ( Абзац перший вступної частини виключено на підставі Рекомендацій Президії Вищого господарського суду N 04-5/1429 від 18.11.2003 )

З метою забезпечення правильного та однакового застосування законодавства у вирішенні спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів Президія Вищого Арбітражного Суду України вважає за необхідне дати такі роз'яснення.

( Абзац другий вступної частини із змінами, внесеними згідно з Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/1429 від 18.11.2003 )

1. Відповідно до статті 42 Закону України "Про Національний банк України" до функцій Національного банку України віднесено надання кредитів лише комерційним банкам. Що ж до видачі кредитів підприємствам, установам і організаціям, то ця функція віднесена до компетенції комерційних банків.

( Абзац перший пункту 1 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )

До компетенції комерційних банків також віднесено надання кредитів резидентам в іноземній валюті за індивідуальною ліцензією Національного банку України (пункт 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"). Термін і суми таких кредитів мають обмеження, встановлені Національним банком України. Перевищення хоча б одного із обмежень відносно термінів і сум валютного кредиту вимагає індивідуального дозволу Національного банку України.

Стаття 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносить до кредитних операції, зазначені у пункті 3 частини першої та у пунктах 3 - 7 частини другої статті 47 цього Закону.

( Абзац третій пункту 1 в редакції Рекомендацій Президії Вищого господарського суду N 04-5/1429 від 18.11.2003 )

Згідно з частиною третьою названої статті операції, визначені пунктами 1 - 3 частини першої цієї статті (у тому числі розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик), належать до виключно банківських операцій, здійснювати які у сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію. Інші юридичні особи мають здійснювати операції, визначені пунктами 2 - 3 частини першої цієї статті, на підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій, а інші операції та угоди, передбачені цією статтею, вони можуть здійснювати у порядку, визначеному законами України. Отже договори кредитування, укладені між підприємствами та організаціями з порушенням зазначених законодавчих приписів, визнаються господарськими судами недійсними згідно з чинним законодавством.

( Пункт 1 доповнено абзацом згідно з Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/1429 від 18.11.2003 )

2. Згідно зі статтями 47, 49 і частиною першою статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" комерційні банки здійснюють кредитне обслуговування позичальників на договірних умовах. Спори, що виникають при укладанні кредитного договору, підвідомчі господарським судам, на загальних підставах.

( Абзац перший пункту 2 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609від 31.05.2002 )

Згідно з Законом "Про банки і банківську діяльність" кредитування господарюючих суб'єктів здійснює комерційний банк, а не його структурні одиниці (відділення, філії). Отже, якщо це передбачено відповідними повноваженнями структурної одиниці (положення, статут, довіреність), остання має право укладати кредитні договори від імені банку. Стороною за договором у таких випадках є банк, а не його структурна одиниця. Якщо структурна одиниця банку (відділення, філія) одержала від банку належним чином оформлені повноваження на укладання кредитних договорів від імені банку, відсутність в тексті договору посилання на те, що цей договір укладений від імені банку за наданими повноваженнями не може бути підставою для визнання договору недійсним. За цих обставин слід вважати, що договір укладений від імені банку.

( Абзац другий пункту 2 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого Арбітражного Суду України N 02-5/220 від 30.03.95 )

Якщо структурна одиниця банку не одержала відповідних повноважень і уклала кредитний договір від імені банку, а останній у подальшому письмово схвалив цю угоду, то у таких випадках слід керуватись статтею 63 Цивільного кодексу України.

3. Чинне законодавство, зокрема Глава 33 Цивільного кодексу України та Закон України "Про банки і банківську діяльність", не передбачає вимоги щодо форми і змісту кредитного договору. З цього питання необхідно виходити з загальних правил, встановлених статтями 44, 153 та 154 Цивільного кодексу України. Оскільки усні угоди є такими, що виконуються під час їх укладання (стаття 43 Цивільного кодексу України), а виконання зобов'язання за кредитним договором не збігається з моментом його укладання, то кредитний договір повинен бути укладений у письмовій формі.

Відповідно до статті 154 Цивільного кодексу України цей договір може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає.

4. Вирішуючи спори, пов'язані з умовою договору щодо процентної ставки за наданий кредит, слід виходити з такого.

Відповідно до частини восьмої статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки по своїх операціях. Порядок встановлення цих ставок передбачений пунктом 16 Положення "Про кредитування", затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28 вересня 1995 року N 299 (з подальшими змінами і доповненнями).

( Абзац другий пункту 4 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002, із змінами, внесеними згідно з Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/1429 від 18.11.2003 )

Отже розмір процентної ставки за кредит, а так само порядок її сплати встановлюються банком і визначаються у кредитному договорі в залежності від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які існують на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки Національного банку України та інших обставин.

Одностороння зміна умов договору не допускається, за винятком випадків, передбачених законом (стаття 162 Цивільного кодексу України. Щодо кредитного договору чинне законодавство не містить винятків з цього загального правила. Таким чином внесення змін до кредитного договору, зокрема щодо розміру процентної ставки, може здійснюватись, у тому числі й у випадку зміни облікової ставки Національним банком України, лише у порядку, передбаченому статтею 11 Господарського процесуального кодексу України.

Якщо сторони не досягли згоди щодо розміру ставки за кредит, у господарського суду відсутні підстави для встановлення цього розміру, оскільки відповідна умова є істотною для кредитних договорів і потребує згоди сторін, у тому числі в разі його зміни Національним банком України.

( Пункт 4 в редакції Роз'яснення Вищого Арбітражного Суду України N 02-5/165 від 14.05.97 )

5. Відповідно до статті 178 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання щодо повернення кредиту і сплати процентної ставки може бути забезпечене поручительством або гарантією.

При вирішенні спорів, пов'язаних з відповідальністю поручителя або гаранта перед банком, що надав кредит позичальнику, слід мати на увазі таке:

5.1. Підставою для покладання відповідальності за невиконання позичальником зобов'язання за кредитним договором є договір, що укладений між банком (кредитором) та поручителем (гарантом) у письмовій формі. Відповідно до статті 191 Цивільного кодексу України, яка поширюється і на гарантії (стаття 196 Цивільного кодексу України), недодержання письмової форми тягне недійсність договору поруки (гарантії). Письмова форма цього договору має відповідати вимогам, викладеним у частині другій статті 154 Цивільного кодексу України.

( Абзац перший підпункту 5.1 пункту 5 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )

Так, одним з доказів укладання договору гарантії є письмове повідомлення банку (лист, телеграма, телетайпограма, телефонограма тощо) - гаранту про те, що банк приймає від останнього гарантійний лист. Також можна вважати встановленими договірні відносини між банком та гарантом, якщо в договорі банку з позичальником є посилання на надісланий банку гарантійний лист і банк проти цього не заперечив. Якщо в кредитному договорі таке посилання на гарантійний лист відсутнє, слід вважати, що договірні відносини банка і гаранта не встановлені.

5.2. Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України у разі невиконання зобов'язання боржник і поручитель відповідають перед банком як солідарні боржники, якщо інше не встановлено договором поруки. Отже, якщо іншого не встановлено договором поруки, позичальник кредиту та поручитель несуть перед банком відповідальність за правилами, встановленими статтями 174 та 175 Цивільного кодексу України.

Що ж до гарантії, то чинне законодавство не передбачає солідарної відповідальності боржника і гаранта. Відповідно до статті 191 Цивільного кодексу України гарант зобов'язується перед банком, що надав кредит іншій особі, відповідати за виконання нею свого зобов'язання за кредитним договором.

Отже гарант несе субсідіарну відповідальність, і тому банк має право вимагати від гаранта сплати основної заборгованості позичальника та сум процентної ставки за наданий кредит тільки у випадку відсутності у боржника грошових коштів, необхідних для належного виконання зобов'язання.

( Підпункт 5.2 із змінами, внесеними згідно з Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/1429від 18.11.2003 )

5.3. Згідно зі статтею 194 Цивільного кодексу України порука або гарантія припиняється з припиненням забезпеченого ними зобов'язання, зокрема, виконання зобов'язання позичальником (стаття 216 Цивільного кодексу України).

Порука чи гарантія також припиняється, якщо банк протягом трьох місяців з дня настання строку зобов'язання позичальником кредиту не пред'явить позову до поручителя або гаранта. Цей строк не може бути змінений угодою сторін або відновлений господарським судом.

................

Перейти до повного тексту