У Державній митній службі України розглянуто лист Асоціації митних брокерів України від 29.05.2008 N 15/77.

I. Відповідно до пункту 9 статті 92 Конституції України засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи визначаються виключно законами України.

Згідно зі статтею 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно зі статтями 15 та 19 Закону України 29.06.2004 N 1906-IV "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

Чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

У статті 7 Митного кодексу України зазначено, що якщо міжнародним договором України, укладеним в установленому законом порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 19.06.92 N 2479-XII Україна приєдналася до Конвенції про створення Ради Митного Співробітництва 1950 року (далі - Рада).

Однією з основних цілей Ради є вивчення технічних аспектів митних систем, так само як і пов'язаних із ними економічних чинників, з метою запропонування членам Ради практичних засобів досягнення якомога вищого рівня погодженості та однаковості.

З прийняттям Верховною Радою України Закону України від 05.10.2006 N 227-V, Україна приєдналась до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур (далі - Кіотська конвенція), чим взяла на себе зобов'язання з впровадження відповідних міжнародних норм та стандартів у митному праві України. Кіотська конвенція розроблена під егідою Ради.

Регулювання діяльності митних брокерів найбільш чітко описано в Стандартних правилах розділу 8 "Відносини між митною службою та третіми сторонами" Загального додатка до Кіотської конвенції.

Згідно з положеннями Кіотської конвенції, для досягнення гармонізації і спрощення митних правил і процедур з існуючими міжнародними стандартами кожна договірна сторона повинна запровадити прийняті нею Стандартні правила.

Необхідність приведення норм Митного кодексу України до Кіотської конвенції, імплементації в законодавстві України норм законодавства Європейського співтовариства та міжнародних угод, якими регулюються митні відносини між країнами світу, також визначено:

Угодою про партнерство та співробітництво між Європейськими співтовариствами і Україною (стаття 51), ратифікованою Законом України від 10.11.94 N 237/94-ВР;

Указом Президента України від 24.10.2003 N 1209/2003 "Про заходи щодо підвищення ефективності діяльності митної служби України";

Загальнодержавною програмою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, затвердженою Законом України від 18.03.2004 N 1629-IV;

Протоколом про вступ України до Світової організації торгівлі, ратифікованим Законом України від 10.04.2008 N 250-VI. З ратифікацією Протоколу Україна взяла на себе ряд міжнародних зобов'язань з приведення і спрощення її законодавчих і нормативно-правових актів, які регулюють відносини у галузі митної справи, до вимог Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року та Генеральної угоди з тарифів і торгівлі від 30 жовтня 1947 року.

Поряд з наведеним, положення Закону України від 01.06.2000 N 1775-III "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" не дають права Держмитслужбі в повній мірі реалізувати в нормативному регулюванні митної справи вимоги Стандартних правил Кіотської конвенції та призводять до законодавчої неузгодженості між статтями Митного кодексу України (в частині регулювання діяльності митного брокера) і Кіотською конвенцією.

Для довідки:

Перша неузгодженість.

1. Стандартним правилом пункту 8.6 розділу 8 "Відносини між митною службою та третіми сторонами" Загального додатка до Кіотської конвенції, визначено, що митна служба визначає умови, за яких третя сторона не допускається до участі у митних операціях (тобто, митна служба самостійно визначає умови, за яких третя сторона (митні брокери) може здійснювати декларування товарів митним органам).

Відповідно до статті 5 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", спеціально уповноважений орган з питань ліцензування затверджує спільно з органами ліцензування ліцензійні умови провадження певного виду господарської діяльності та порядок контролю за їх додержанням, крім випадків, передбачених цим Законом.

Тобто, визначення відповідних умов, з настанням яких митні брокери не можуть здійснювати декларування товарів митним органам, здійснюватиметься спільно Держкомпідприємництвом та Держмитслужбою, а не митною службою, як це передбачено пунктом 8.6 Кіотської конвенції.

2. Стандартним правилом пункту 8.7 визначено, що митна служба повідомляє у письмовому вигляді третю сторону про своє рішення стосовно відмови їй в участі у митних операціях (тобто, митна служба самостійно приймає рішення щодо неможливості участі третьої сторони у митних операціях, у т.ч. анулювання відповідного дозвільного документа).

Згідно зі статтею 21 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", орган ліцензування приймає рішення про анулювання ліцензії протягом десяти робочих днів з дати встановлення підстав для анулювання ліцензії, яке вручається (надсилається) ліцензіату із зазначенням підстав анулювання не пізніше трьох робочих днів з дати його прийняття. Рішення про анулювання ліцензії набирає чинності через десять днів з дня його прийняття.

Якщо ліцензіат протягом цього часу подає скаргу до експертно-апеляційної ради, дія даного рішення органу ліцензування зупиняється до прийняття відповідного рішення спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", експертно-апеляційна рада є колегіальним органом, створеним при спеціально уповноваженому органі з питань ліцензування. Рішення експертно-апеляційної ради мають характер експертних висновків і є обов'язковими для розгляду спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування.

Рішення експертно-апеляційної ради з питань звернень (апеляцій) є підставою для видання спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування розпорядження про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування, допущених органом ліцензування.

Розпорядження спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, прийняті у межах його компетенції, є обов'язковими до виконання органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, юридичними особами всіх форм власності, а також фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності (стаття 3 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності") .