Відповідно до абзацу четвертого статті 2 та пункту 2 статті 8 Закону України від 4 грудня 1990 року N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні", статті 5 Закону України від 25 червня 1991 року N 1251-XII "Про систему оподаткування", розділу 9 Порядку обліку платників податків, зборів (обов'язкових платежів), затвердженого наказом ДПА України від 19.02.98 N 80, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 16.03.98 за N 172/2612 (у редакції наказу ДПА України від 17.11.98 N 552), зі змінами, з метою повного охоплення обліком платників окремих видів податків

1. Затвердити Методичні рекомендації щодо повноти охоплення обліком платників окремих видів податків (далі - Методичні рекомендації), що додаються.

2. Головам державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі забезпечити:

2.1. проведення підпорядкованими органами державної податкової служби інвентаризації платників окремих видів податків та приведення їх обліку у відповідність до вимог Методичних рекомендацій з метою забезпечення достовірності, повноти та актуальності облікових справ платників окремих видів податків та відомостей про таких платників у Єдиному банку даних про платників податків - юридичних осіб або Реєстрі фізичних осіб - платників податків - підприємців;

2.2. зарахування платників податків до категорії платників окремих видів податків за місцезнаходженням їх підрозділів чи об'єктів оподаткування, розташованих на території іншої територіальної громади, ніж такі платники податків, у підпорядкованих органах державної податкової служби відповідно до Методичних рекомендацій.

3. Департаменту масово-роз'яснювальної роботи та звернень громадян (Косарчук В.П.) забезпечити оприлюднення цього наказу через засоби масової інформації та розміщення на веб-сайті ДПА України.

4. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Голови Регурецького В.В.

Методичні рекомендації розроблені з метою забезпечення єдиної методології обліку платників окремих видів податків і призначені для використання органами ДПС при вирішенні питань зарахування платника податків до категорії платників окремих видів податків за місцезнаходженням його підрозділів чи об'єктів оподаткування, розташованих на території іншої територіальної громади, ніж такий платник податків.

Якщо відповідно до законодавства у платника податків, крім обов'язків подання податкових декларацій (розрахунків, звітів) та/або нарахування, утримання або сплати (перерахування) податків, зборів, інших обов'язкових платежів на території територіальної громади за своїм місцезнаходженням, виникають такі обов'язки на території іншої територіальної громади, то в органі ДПС, який обслуговує цю територію, такий платник податків зараховується до категорії платників окремих податків.

Зарахування платника податків до категорії платників окремих податків за місцезнаходженням підрозділів чи об'єктів платника податків, розташованих на території іншої територіальної громади, ніж юридична особа, здійснюється у порядку, визначеному пунктом 7.11 розділу 7 та розділом 9 Порядку обліку платників податків, зборів (обов'язкових платежів), затвердженого наказом ДПА України від 19.02.98 N 80, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.03.98 за N 172/2612 (у редакції наказу ДПА України від 17.11.98 N 552), із змінами.

У Методичних рекомендаціях терміни вживаються у визначених чинним законодавством України значеннях.

Скорочення вживаються у таких значеннях:

органи ДПС - органи державної податкової служби України;

ЄДР - Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;

Єдиний банк даних - Єдиний банк даних про платників податків - юридичних осіб;

Реєстр фізичних осіб - Реєстр фізичних осіб - платників податків самозайнятих осіб.

2.1. Податок з доходів фізичних осіб

Обов'язки нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку з доходів фізичних осіб до бюджету відповідно до підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України від 22 травня 2003 року N 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі - Закон N 889) покладено на податкового агента, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 Закону N 889.

Порядок сплати (перерахування) податку до бюджету визначено статтею 16 Закону N 889 і застосовується юридичними особами, у тому числі такими, що мають філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, розташовані на території іншої територіальної громади, ніж така юридична особа, а також відокремленими підрозділами юридичних осіб, яким в установленому порядку надано повноваження щодо нарахування, утримання і сплати (перерахування) до бюджету податку (далі - уповноважений підрозділ).

Якщо відокремленим підрозділам, утвореним для здійснення господарської діяльності, в установленому порядку не надано повноваження щодо нарахування, утримання і сплати (перерахування) до бюджету податків і зборів (обов'язкових платежів), у тому числі податку з доходів фізичних осіб, то на обліку в органах ДПС за місцезнаходженням таких відокремлених підрозділів (структурних одиниць) повинні перебувати господарські організації як платники окремих податків (наказ ДПА України від 22.04.2004 N 232 "Про затвердження Податкового роз'яснення щодо порядку сплати (перерахування) податку з доходів фізичних осіб до бюджету").

Відповідно до пункту 5.3 розділу 5 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом ДПА України від 29.09.2003 N 451, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 22.10.2003 за N 960/8281, у випадку, коли юридична особа має філію або інший відокремлений підрозділ з окремим ідентифікаційним кодом за ЄДРПОУ та іншим місцезнаходженням ніж головне підприємство, які наділені повноваженнями нарахування, утримання і сплати (перерахування) податку з доходів фізичних осіб, податковий розрахунок за формою N 1ДФ таким уповноваженим підрозділом подається до органу ДПС за своїм місцезнаходженням. У разі коли філія не є уповноваженим підрозділом, податковий розрахунок за формою N 1ДФ у вигляді окремої порції за філію подає головне підприємство до органу ДПС за своїм місцезнаходженням.

Відповідальність за своєчасне та повне перерахування сум податку до відповідного місцевого бюджету несе юридична особа або її уповноважений підрозділ, що нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід.

Враховуючи викладене, якщо відокремлений підрозділ є уповноваженим підрозділом щодо нарахування, утримання і сплати (перерахування) до бюджету податку з доходів фізичних осіб, то він перебуває на обліку в органі ДПС за своїм місцезнаходженням, та головне підприємство, у складі якого знаходиться такий підрозділ, не підлягає зарахуванню до категорії платників окремих видів податків у такому органі ДПС.

Якщо відокремлений підрозділ не є уповноваженим підрозділом щодо нарахування, утримання і сплати (перерахування) до бюджету податку з доходів фізичних осіб, то в органі ДПС за місцезнаходженням такого підрозділу повинно перебувати головне підприємство як платник податку з доходів фізичних осіб.

При цьому внесення відомостей до Єдиного банку даних про зарахування головного підприємства до категорії платників окремих видів податків як платника податку з доходів фізичних осіб здійснюється підрозділом реєстрації та обліку платників податків у разі надходження від підрозділів оподаткування юридичних осіб службової записки про сплату таким платником податків податку з доходів фізичних осіб та необхідність зарахування до категорії платників окремих видів податків.

2.2. Плата за торговий патент

Частиною першою статті 1 Закону України від 23 березня 1996 року N 98/96-ВР "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" (далі - Закон N 98) встановлено, що об'єктом правового регулювання згідно з цим Законом є торговельна діяльність за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток на території України, діяльність з обміну готівкових валютних цінностей (включаючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та кредитними картками), а також діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону N 98, який є спеціальним законом з питань оподаткування щодо патентування, суб'єктами правовідносин, які підлягають регулюванню за цим Законом, є юридичні особи та суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи, резиденти і нерезиденти, а також їх відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо), які займаються підприємницькою діяльністю, передбаченою частиною першою цієї статті.

Згідно зі статтею 2 Закону України від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі у цьому пункті - Закон N 334) платниками цього податку, зокрема, є суб'єкти господарської діяльності, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку, та їх філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої територіальної громади.

Податок з прибутку, отриманий від діяльності, яка підлягає патентуванню відповідно до Закону N 98, підлягає сплаті до бюджету у сумі, визначеній відповідно до Закону N 334, зокрема пунктом 16.3 Закону N 334. Згідно з цим пунктом платник податку, який здійснює діяльність, що підлягає патентуванню відповідно до Закону N 98, зобов'язаний вести окремий облік та визначати податок на прибуток від кожного окремого виду такої діяльності з відображенням у додатку К6 до рядка 13 декларації із податку на прибуток підприємства.

Тобто спеціальним Законом N 98 та Законом N 334 встановлено коло суб'єктів правовідносин у сфері патентування, до яких поряд із юридичними особами належать і філії, інші відокремлені структурні підрозділи юридичної особи.

Таким чином, в органах ДПС платниками плати за торговий патент є юридичні особи або фізичні особи - підприємці, які здійснюють торговельну діяльність, діяльність з обміну готівкових валютних цінностей, а також діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг, а також філії юридичних осіб, інші відокремлені структурні підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, у разі, якщо вони є платниками податку на прибуток відповідно до вимог Закону N 334 або якщо відомості про такі відокремлені підрозділи внесені до ЄДР відповідно до вимог Закону України від 15 травня 2003 року N 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

При цьому внесення відомостей до Єдиного банку даних або Реєстру фізичних осіб щодо зарахування до категорії платників окремих видів податків як платника плати за торговий патент здійснюється підрозділом реєстрації та обліку платників податків у разі надходження від підрозділів оподаткування юридичних (фізичних) осіб облікової справи такого платника податків, яка містить подану платником заяву на придбання торгового патенту, оформлену відповідно до частини четвертої статті 2 Закону N 98.

2.3. Місцеві податки і збори

Відповідно до статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування зокрема встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону.

Пунктами 24 і 28 статті 26 Закону України від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон N 280) встановлено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить встановлення місцевих податків, зборів і розмірів їх ставок у межах, визначених законом, прийняття рішень про надання відповідно до чинного законодавства пільг при сплаті місцевих податків і зборів. Статтею 69 Закону N 280 визначено, що місцеві податки і збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів.

Пунктом 3 статті 15 Закону України від 25 червня 1991 року N 1251-XII "Про систему оподаткування" (далі - Закон N 1251) визначено, що місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), механізм справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і у межах граничних розмірів ставок, визначених законами України.

Види місцевих податків і зборів, граничні розміри ставок, порядок обчислення і сплати, категорії платників визначено Декретом Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року N 56-93 "Про місцеві податки і збори" (далі - Декрет). Нормами Декрету визначено, що платниками збору за парковку автомобілів, ринкового збору, збору за участь у бігах на іподромі, податку з реклами, збору за право на використання місцевої символіки, збору за право на проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей, збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі, податку з продажу імпортних товарів, комунального податку є юридичні особи та громадяни.

Таким чином, в органах ДПС як платники місцевих податків і зборів повинні обліковуватись особи, уповноважені сплачувати ці збори, з урахуванням вимог рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів. При цьому внесення відомостей до Єдиного банку даних або Реєстру фізичних осіб про зарахування до категорії платників окремих видів податків як платника місцевих податків та зборів здійснюється підрозділом реєстрації та обліку платників податків у разі надходження від підрозділів оподаткування юридичних (фізичних) осіб облікової справи такого платника податків, яка містить поданий платником податковий розрахунок.

У разі якщо на території таких громад здійснюють діяльність відокремлені підрозділи юридичної особи та юридична особа прийняла рішення про делегування повноважень щодо подання податкових розрахунків та сплаті місцевих податків та зборів такому підрозділу, письмово повідомивши про це орган ДПС за місцем своєї реєстрації та орган ДПС за місцезнаходженням відокремленого підрозділу, то на обліку в органі ДПС відповідної територіальної громади має перебувати відокремлений підрозділ. При цьому юридичну особу не потрібно брати на облік як платника місцевих податків та зборів.

2.4. Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів

Статтею 1 Закону України від 11 грудня 1991 року N 1963-XII "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" (далі - Закон N 1963) визначено, що платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є підприємства, установи та організації, які є юридичними особами, іноземні юридичні особи (далі - юридичні особи), а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (далі - фізичні особи), які здійснюють першу реєстрацію в Україні, реєстрацію, перереєстрацію транспортних засобів та/або мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, які відповідно до статті 2 цього Закону є об'єктами оподаткування.

Статтею 3 Закону N 1963 визначено, що податок з визначених цим Законом власників наземних транспортних засобів сплачується юридичними та фізичними особами за місцем реєстрації таких транспортних засобів.

Таким чином, в органах ДПС за місцем реєстрації транспортних засобів повинна перебувати на обліку юридична особа як платник податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів. При цьому внесення відомостей до Єдиного банку даних про зарахування до категорії платників окремих видів податків як платника податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів здійснюється підрозділом реєстрації та обліку платників податків у разі надходження від підрозділів оподаткування юридичних (фізичних) осіб облікової справи такого платника податків, яка містить поданий платником розрахунок суми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

У разі якщо на таких транспортних засобах здійснюють діяльність відокремлені підрозділи юридичної особи та юридична особа прийняла рішення про делегування повноважень з подачі податкових розрахунків та сплаті податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів такому підрозділу, письмово повідомивши про це орган ДПС за місцем своєї реєстрації та орган ДПС за місцезнаходженням відокремленого підрозділу, на обліку в органі ДПС за місцем реєстрації транспортного засобу має перебувати відокремлений підрозділ. При цьому юридичну особу не потрібно брати на облік як платника податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

2.5. Збір за спеціальне водокористування у частині використання води

Відповідно до абзацу десятого статті 30 Водного кодексу України платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також громадяни-підприємці, які використовують воду, отриману шляхом збору води (первинні водокористувачі) та/або з водозабірних споруд первинних водокористувачів (вторинні водокористувачі), та користування водами для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва.

Згідно із пунктом 2.3 Інструкції про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики та водного транспорту, затвердженої спільним наказом Мінфіну, ДПА, Мінекономіки, Мінекобезпеки України від 01.10.99 N 231/539/118/219, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.10.99 за N 711/4004, якщо до складу підприємства-водокористувача входять філії, які не мають банківських рахунків, не ведуть окремого бухгалтерського обліку діяльності, не складають окремого балансу, то збори вносяться підприємством-водокористувачем, до складу якого входять такі філії, за місцезнаходженням таких філій.

Внесення відомостей до Єдиного банку даних або Реєстру фізичних осіб про зарахування суб'єкта господарювання до категорії платників окремих видів податків як платника збору за спеціальне водокористування у частині використання води здійснюється підрозділом реєстрації та обліку платників податків у разі надходження від підрозділів оподаткування юридичних (фізичних) осіб облікової справи такого платника податків, яка містить поданий платником розрахунок збору за спеціальне водокористування у частині використання води.

3.1. Плата за землю (земельний податок та орендна плата за землі державної і комунальної власності)

Законом України від 25 червня 1991 року N 1251-XII "Про систему оподаткування" встановлено, що плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) є загальнодержавним податком і справляється у порядку, визначеному Законом України від 3 липня 1992 року N 2535-XII "Про плату за землю" (далі - Закон N 2535).

Відповідно до статті 5 Закону N 2535 об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар, тобто, безпосередньо ті юридичні особи, фізичні особи - підприємці та громадяни (у тому числі резиденти і нерезиденти), які відповідно до законодавства набули права власності на землю в Україні або яким законодавством надані в користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата (стаття 2 Закону N 2535).

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу ДПС за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на календарний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій (стаття 14 Закону N 2535).

Якщо за юридичною особою рахуються у власності або користуванні земельні ділянки у кількох адміністративно-територіальних одиницях, на яких здійснюють діяльність відокремлені підрозділи юридичної особи, то до державних податкових інспекцій такої адміністративно-територіальних одиниці подається юридичною особою податковий розрахунок земельного податку у розрізі земельних ділянок, тобто де наявні такі земельні ділянки. За кожним поданим розрахунком у податкових інспекціях відкриваються картки особових рахунків, де проводиться нарахування земельного податку.

Отже, в органах ДПС за місцезнаходженням земельних ділянок юридична особа (фізична особа - підприємець) повинна перебувати на обліку як платник плати за землю і відповідно подавати до органу ДПС податковий розрахунок. При цьому внесення відомостей до Єдиного банку даних або Реєстру фізичних осіб про зарахування до категорії платників окремих видів податків як платника плати за землю здійснюється підрозділом реєстрації та обліку платників податків у разі надходження від підрозділів оподаткування юридичних (фізичних) осіб облікової справи такого платника податків, яка містить поданий платником податковий розрахунок.

3.2. Збір за спеціальне використання лісових ресурсів

Пунктом 2.1 Інструкції про механізм справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду, затвердженої наказом Державного комітету лісового господарства України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, ДПА України від 15.10.99 N 91/241/129/236/565, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15.11.99 за N 785/4078 (далі - Інструкція), визначено, що платниками збору за спеціальне використання лісових ресурсів є юридичні і фізичні особи, яким надані у постійне або тимчасове користування земельні ділянки лісового фонду (далі - лісокористувачі).

Відповідно до пункту 6.1 Інструкції лісокористувачі щокварталу складають розрахунок збору за спеціальне використання лісових ресурсів накопичувальним підсумком з початку року за встановленою формою, що є підставою для взяття їх на облік в органах ДПС та нарахування суми збору в особовому рахунку платника. Розрахунок лісокористувачами подається органам ДПС за місцем адміністративного розташування ділянок лісового фонду.

Пунктом 6.2 Інструкції визначено, що збір за спеціальне використання лісових ресурсів сплачується лісокористувачами щокварталу рівними частинами від суми, зазначеної у дозволі, протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку подання розрахунку збору (тобто протягом 50 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу), за винятком громадян, які отримали ордери на дрібний відпуск деревини чи лісові квитки; підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, релігійних організацій, іноземних юридичних і фізичних осіб, якщо сума збору в лісорубному чи лісовому квитках не перевищує п'яти неоподаткованих мінімумів доходів громадян; лісокористувачів з іншої області.

Згідно з пунктом 6.5 Інструкції до отримання лісорубних квитків (ордерів) та лісових квитків збір вноситься у каси лісокористувачів, які їх видають:

громадянами - вся сума, зазначена в ордері чи лісовому квитку;

підприємствами, установами, організаціями, об'єднаннями громадян, релігійними організаціями, іноземними юридичними і фізичними особами - якщо сума збору у лісорубному чи лісовому квитках не перевищує п'яти неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Платники збору за спеціальне використання лісових ресурсів обліковуються в органі ДПС за місцем розташування ділянок лісового фонду. При цьому внесення відомостей до Єдиного банку даних щодо зарахування до категорії платників окремих видів податків як платника збору за спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється підрозділом реєстрації та обліку платників податків у разі надходження від підрозділів оподаткування юридичних осіб облікової справи такого платника податків, яка містить поданий платником податковий розрахунок збору за спеціальне використання лісових ресурсів.

3.3. Фіксований сільськогосподарський податок (ФСП)

Відповідно до статті 2 Закону України від 17 грудня 1998 року N 320-XIV "Про фіксований сільськогосподарський податок" (далі - Закон N 320) особи можуть бути зареєстровані як платники ФСП, якщо такі особи є сільськогосподарськими підприємствами різних організаційно-правових форм, передбачених законами України, селянські та інші господарства, які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, а також рибницькі, рибальські та риболовецькі господарства, які займаються розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах), у яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 75 відсотків загальної суми валового доходу.

Якщо особа створюється шляхом злиття, приєднання, поділу (виділу), перетворення або виділу згідно з відповідними нормами Цивільного кодексу України, то норма щодо дотримання не менш як 75 відсотків загальної суми валового доходу від реалізації (поставки) сільськогосподарської продукції (супутніх послуг) протягом останнього податкового періоду поширюється на:

усіх осіб солідарно, які зливаються або приєднуються;

кожну окрему особу, створену шляхом поділу або виділу;

особу, створену шляхом перетворення.

Згідно зі статтею 5 Закону N 320 об'єктом оподаткування для платників ФСП є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому у користування, у тому числі на умовах оренди, а також земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах).

Для отримання реєстрації як платника ФСП особа має подати відповідному органу ДПС документи за переліком, який встановлюється за процедурою, визначеною законом для подання податкової звітності.

В умовах дії Закону N 320 та законів, що визначають статус сільськогосподарських виробників, платниками ФСП можуть бути лише юридичні особи, які виконують умови Законів України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", "Про фермерське господарство", Закону N 320, постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 року N 658 "Про затвердження Положення про порядок справляння та обліку фіксованого сільськогосподарського податку" із змінами та інших нормативних актів. Тобто, платниками ФСП є юридичні особи, які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, а також розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах).

Платники податку визначають суму ФСП на поточний рік у порядку і розмірах, передбачених Законом N 320, і подають загальний розрахунок ФСП на всю площу земельної ділянки органу ДПС за місцем своєї реєстрації до 1 лютого календарного року. У ті ж терміни платник податку подає розрахунок ФСП окремо по кожній земельній ділянці органу ДПС за місцем розташування такої земельної ділянки.

Отже, в органах ДПС за місцем своєї реєстрації та місцезнаходженням земельних ділянок юридична особа повинна перебувати на обліку як платник ФСП і відповідно подавати до органу ДПС податкові розрахунки. При цьому внесення відомостей до Єдиного банку даних про зарахування до категорії платників окремих видів податків як платника ФСП здійснюється підрозділом реєстрації та обліку платників податків у разі надходження від підрозділів оподаткування юридичних осіб облікової справи такого платника податків, яка містить поданий платником розрахунок ФСП.