Другий сенат Конституційного Суду України у складі:

Мойсик Володимир Романович (голова засідання),

Городовенко Віктор Валентинович,

Лемак Василь Васильович (доповідач),

Первомайський Олег Олексійович,

Різник Сергій Васильович,

Юровська Галина Валентинівна,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційною скаргою Боярова Артура Володимировича щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу першого частини п’ятої статті 380 Митного кодексу України.

Заслухавши суддю-доповідача Лемака В.В. та дослідивши матеріали справи, зокрема позиції, що їх висловили: Голова Верховної Ради України Стефанчук Р.О., Прем’єр-міністр України Шмигаль Д.А., виконувач обов’язків Голови Державної митної служби України Звягінцев С.Б., науковці: Київського національного університету імені Тараса Шевченка - доктор юридичних наук, професор Якимчук Н.Я., доктор філософії в галузі права (PhD), асистент Житник Ю.В.; Інституту держави і права імені В.М. Корецького Національної академії наук України - кандидат юридичних наук, доцент Кисіль Л.Є.; Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого - кандидат юридичних наук, доцент Зима О.Т., кандидат юридичних наук, доцент Балакарєва І.М., кандидат юридичних наук Бєлікова М.І.; Державного вищого навчального закладу "Ужгородський національний університет" - доктор юридичних наук, професор Лазур Я.В., доктор юридичних наук, професор Дорофеєва Л.М.; Університету митної справи та фінансів - доктор юридичних наук, професор Мінка Т.П., кандидат юридичних наук, доцент Мазур А.В.,

Конституційний Суд України

1. Бояров А.В. звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати абзац перший частини п’ятої статті 380 Митного кодексу України (далі - Кодекс) таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Згідно з абзацом першим частини п’ятої статті 380 Кодексу "тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування можуть використовуватися на митній території України виключно громадянами, які ввезли зазначені транспортні засоби в Україну, для їхніх особистих потреб".

На думку суб’єкта права на конституційну скаргу, абзац перший частини п’ятої статті 380 Кодексу не відповідає частині першій статті 41, частині першій статті 57 Конституції України, оскільки "внаслідок існування даної норми та відсутності її якості" його позбавлено можливості користуватися ввезеним на митну територію України транспортним засобом, який належить йому на праві власності.

Обґрунтовуючи свої твердження, автор клопотання посилається на Конституцію України, приписи Кодексу, Конвенцію про тимчасове ввезення 1990 року (далі - Стамбульська конвенція), а також на судові рішення у його справі.

1.1. Зі змісту конституційної скарги та долучених до неї документів і матеріалів убачається таке.

Бояров А.В. у вересні 2020 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Волинської митниці Державної митної служби України (далі - Митниця), у якому просив визнати протиправною бездіяльність Митниці щодо ненадання йому як особі-нерезиденту дозволу на передачу права використання митного режиму тимчасового ввезення щодо транспортного засобу особистого користування від іншої особи-нерезидента, зобов’язати Митницю надати йому дозвіл на передачу права використання митного режиму тимчасового ввезення стосовно транспортного засобу особистого користування від іншої особи-нерезидента в порядку частин першої, другої статті 380 Кодексу.

Волинський окружний адміністративний суд рішенням від 30 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2021 року, відмовив Боярову А.В. у задоволенні його позову.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду постановою від 10 січня 2023 року касаційну скаргу Боярова А.В. задовольнила частково: змінила мотивувальні частини судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій щодо підстав відмови у задоволенні позову.

1.2. Голова Верховної Ради України на запит судді-доповідача від 1 червня 2023 року № 359-005-02/2377 стосовно предмета конституційної скарги зазначив, що, "закріплюючи умови надання податкових пільг для спеціального суб’єкта права власності щодо конкретного майна - транспортного засобу, тимчасово ввезеного на територію України, законодавець керується належними державі правами встановлювати податки та обов’язкові збори на своїй території, що є одним із принципів її правосуб’єктності, символом національного суверенітету та основою для забезпечення соціальної, економічної, правоохоронної та інших функцій; законодавче врегулювання державою порядку справляння податків та обов’язкових зборів, зокрема і митних зборів, а також порядку застосування податкових пільг (звільнення від оподаткування) може передбачати обмеження права власності та повинно здійснюватися з урахуванням необхідності дотримання балансу конституційно значущих цінностей, у тому числі інтересів суспільства, та необхідності захисту конституційних прав людини і громадянина".

На думку Голови Верховної Ради України, є підстави вважати абзац перший частини п’ятої статті 380 Кодексу таким, що не суперечить частині першій статті 41 Конституції України, статті 8 Стамбульської конвенції, пункту "b" статті 7 Додатка C до Стамбульської конвенції.

1.3. Прем’єр-міністр України у відповідь на запит судді-доповідача від 1 червня 2023 року № 359-005-07/2378 зазначив, що "обмеження, встановлені абзацом першим частини п’ятої статті 380 Кодексу, спрямовані на забезпечення особистої відповідальності власника транспортного засобу як джерела підвищеної небезпеки, визначеного частиною четвертою статті 319 та частиною першою статті 1187 Цивільного кодексу України, а також виконання зобов’язання реекспорту транспортного засобу відповідно до частини першої статті 103 Кодексу".

2. Досліджуючи порушені в конституційній скарзі питання, Конституційний Суд України виходить із того, що застосовними у цій справі є встановлені Конституцією України верховенство права (правовладдя) (частина перша статті 8 ), повага до прав і свобод людини (стаття 3), зокрема щодо непорушності права власності (частини перша, четверта статті 41 ).

3. Захист суверенітету України в аспекті економічної безпеки держави та захисту її митних інтересів належить до конституційних повноважень різних органів державної влади. Згідно з Конституцією України виключно законами України визначаються "засади <…> митної справи" (пункт 9 частини першої статті 92 ); Кабінет Міністрів України "організовує і забезпечує здійснення <…> митної справи" (пункт 8 статті 116 ).

3.1. Митна справа - це, зокрема, установлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення, справляння митних платежів, боротьба з порушеннями митних правил, організація і забезпечення діяльності митних органів та інші заходи, спрямовані на реалізацію державної митної політики (частина перша статті 7 Кодексу). У спосіб здійснення митної справи досягають забезпечення та реалізації митних інтересів України, стан захищеності яких є митною безпекою як складовою економічної безпеки держави [ абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 6 вересня 2023 року № 6-р(I)/2023 ].

Спеціальним законом, яким унормовано митну справу в Україні, є Кодекс.

Митну справу здійснюють на основі таких принципів: виключна юрисдикція України на її митній території; виключні повноваження митних органів України щодо здійснення митної справи; єдиний порядок переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України; визнання рівності та правомірності інтересів усіх суб’єктів господарювання незалежно від форми власності; відповідальність усіх учасників відносин, що регулюються Кодексом ( пункти 1, 2, 4, 6, 10 статті 8 Кодексу).

Конституційний Суд України наголошує, що, маючи широкий розсуд у регулюванні митної справи, Верховна Рада України не може діяти свавільно, однак зобов’язана втілювати конституційні цінності, зокрема верховенство права (правовладдя) (частина перша статті 8 Конституції України), в аспекті пропорційності (домірності) та з дотриманням балансу між захистом митних інтересів України та захистом індивідуальних людських прав і свобод.

4. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (частина перша); ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним ( частина четверта).

Конституційний Суд України висловлював юридичні позиції щодо розуміння права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України, у яких наголошував на значущості цього права:

- право власності є природним правом особи; на виконання вимог частини другої статті 3, частини четвертої статті 13, статті 41, пунктів 1, 7 частини першої статті 92 Конституції України держава зобов’язана не лише належним чином унормувати відносини власності, а й, застосовуючи сукупність усіх юридичних засобів, забезпечити функціонування ефективного механізму здійснення та захисту права власності, оскільки гарантування особі державою вільного та на власний розсуд здійснення права власності є передумовою реалізації інших конституційних прав і свобод людини і громадянина [абзаци перший, другий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 16 листопада 2022 року № 9-р(II)/2022 ];

- головним обов’язком держави у сфері відносин власності є забезпечення захисту прав усіх суб’єктів права власності; одним із механізмів забезпечення такого захисту є законодавче врегулювання, у межах якого чітко та вичерпно встановлено, зокрема, підстави виникнення, припинення права власності, випадки правомірного обмеження права власності, підстави і порядок здійснення такого обмеження; у приписові частини першої статті 41 Конституції України визначено тріаду правомочностей власника: володіння, користування, розпорядження, які він здійснює щодо певного майна, що йому належить на тій чи тій юридичній підставі, тому в розумінні цього припису власність, якою кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися, стосується майна; відповідно, конституційний імператив щодо непорушності права приватної власності скеровано насамперед на убезпечення власника від протиправного втручання в здійснення ним своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження належним йому майном вільно та на власний розсуд [абзаци десятий, одинадцятий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 22 червня 2022 року № 6-р(II)/2022 ].

5. Конституційний Суд України обирає такий спосіб тлумачення конституційних гарантій людських прав і свобод, зокрема й щодо права власності, відповідно до якого зміст цих конституційних гарантій є узгодженим із міжнародними зобов’язаннями України.

5.1. Юридичні позиції Конституційного Суду України щодо гарантій права власності (стаття 41 Конституції України) є узгодженими із зобов’язаннями, які Україна взяла на себе за міжнародними договорами з прав людини (pacta sunt servanda ), зокрема Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практикою її тлумачення Європейським судом з прав людини.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (абзац перший); проте попередні положення жодним чином не обмежують права держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за потрібне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (абзац другий).

Європейський суд з прав людини зазначав таке:

- для того, щоб бути сумісним зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, захід (втручання) має відповідати трьом умовам: він має бути правомірним, мати легітимну мету та забезпечувати справедливий баланс між загальним інтересом суспільства й основоположними правами особи [рішення у справі Краєва проти України/Krayeva v. Ukraine від 13 січня 2022 року (заява № 72858/13), § 24];

- абзац другий статті 1 Першого протоколу до Конвенції уповноважує Договірну Державу вводити в дію такі закони, які вона вважає за потрібне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, які у певних випадках можуть спонукати законодавчу владу контролювати використання власності [рішення у справі Marckx v. Belgium від 13 червня 1979 року (заява № 6833/74), § 64];

- для того, щоб захід утручання у право власності відповідав Конвенції, він має бути правомірним і забезпечувати баланс між суспільними інтересами та інтересами заявника [рішення у справі Рисовський проти України/Rysovskyy v. Ukraine від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), § 68];

- захід утручання в право на мирне володіння майном повинен відповідати "справедливому балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи; має бути розумне співвідношення домірності між засобами, що їх було застосовано, та метою, якої прагнули досягти за допомогою будь-яких заходів, ужитих державою, зокрема заходів, що позбавляють особу її майна [рішення у справі Beyeler v. Italy від 5 січня 2000 року (заява № 33202/96), §§ 108-114].

5.2. Відповідно до Закону України "Про приєднання України до Конвенції про тимчасове ввезення" від 24 березня 2004 року № 1661-IV Україна без застережень приєдналася до Стамбульської конвенції та Додатків A, B.1-B.9, C, D та E до Стамбульської конвенції, ухвалених 26 червня 1990 року у місті Стамбул.

У Стамбульській конвенції визначено, зокрема, таке:

- "тимчасове ввезення" означає митний режим, який дозволяє приймати на митну територію певні товари (зокрема, транспортні засоби), умовно звільнені від увізного мита і податків, без застосування заборон чи обмежень економічного характеру на ввезення; такі товари (зокрема, транспортні засоби) мають ввозитися з визначеною метою і призначатися для подальшого вивезення у встановлений термін та не піддаватися змінам, за винятком нормального зниження їх вартості (амортизації) унаслідок їх використання (пункт "a" статті 1 );

- кожна з Договірних Сторін може на запит дозволити передачу права на тимчасове ввезення будь-якій іншій особі, якщо вона відповідає вимогам, визначеним у Стамбульській конвенції, та бере на себе обов’язки першого користувача правом на тимчасове ввезення (стаття 8);

- для того, щоб можна було скористатись правами на пільги, що їх надає Додаток C до Стамбульської конвенції, транспортні засоби особистого користування повинні бути зареєстровані на території, яка не є територією тимчасового ввезення, на ім’я особи, яка зареєстрована або постійно проживає за межами території тимчасового ввезення, і ввозитись та використовуватись особами, які постійно проживають на такій території (пункт "b" статті 5 Додатка C до Стамбульської конвенції);