Спекуляція є одним з небезпечних господарських злочинів. Вона завдає значної шкоди торгівлі та інтересам громадян, нерідко поєднана з розкраданням, хабарництвом, посадовими та іншими злочинами.

Вивчення судової практики в справах про спекуляцію свідчить, що суди України, виконуючи закон, вирішують ці справи в основному правильно.

Разом з тим в діяльності судів не усунуто недоліки і помилки, які знижують ефективність застосування законодавства.

Деякі суди недооцінюють суспільну небезпечність спекуляції, призначають необгрунтовано м'які міри покарання особам, які вчинили спекуляцію неодноразово, у великих або особливо великих розмірах, або раніше були судимі за спекуляцію, допускають помилки в застосуванні закону про додаткові міри покарання.

Мають місце факти постановлення вироків в справах, розслідування яких проведено неповно і неякісно, не завжди виконуються вимоги про необхідність виявлення джерел придбання предметів спекуляції та осіб, які сприяли їх скуповуванню й перепродажу, внаслідок чого не всі учасники злочину притягуються до відповідальності.

Допускаються помилки при кваліфікації дій спекулянтів, а також посадових осіб, працівників торгівлі, винних у незаконному відпуску товарів завідомо для спекуляції.

В порушення вимог закону у вироках інколи не вирішуються питання про речові докази, внаслідок чого предмети спекуляції не конфіскуються, а гроші та інші цінності, нажиті злочинним шляхом, не звертаються в доход держави. Не завжди вирішується і доля автомобілів, мотоциклів та інших транспортних засобів, використаних як знаряддя злочину.

У ряді випадків суди не приділяють належної уваги з'ясуванню причин і умов, які сприяють спекуляції, не вживають заходів до їх усунення. Окремі ухвали (постанови), які виносяться в цих справах, іноді не відповідають пред'явлюваним вимогам і часто є формальними.

Суди не завжди реагують на факти тяганини, що допускаються органами слідства, а в деяких випадках й самі розглядають справи через тривалий час після надходження їх до суду.

Допускаються помилки і при розгляді адміністративних справ про дрібну спекуляцію, іноді до заходів адміністративного стягнення притягуються особи, в діях яких є склад злочину.

Суди обласного рівня мало приймають справ про спекуляцію до розгляду по першій інстанції.

З метою усунення зазначених недоліків Пленум Верховного Суду України

1. Звернути увагу судів на необхідність при розгляді справ про спекуляцію суворого виконання вимог закону. При цьому належить забезпечувати повне і всебічне дослідження матеріалів справи, додержання закону при кваліфікації вчиненого та призначенні мір покарання.

2. Судам слід підвищити вимогливість щодо якості попереднього слідства в справах цієї категорії. Розглядаючи справи про спекуляцію, суди повинні з'ясовувати, чи вжито передбачених законом заходів до всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, встановлення всіх осіб, які сприяли спекулянтам у злочинній діяльності, та притягнення їх до відповідальності, а також до виявлення джерел придбання предметів спекуляції.

Якщо по справі допущені істотна неповнота і неправильність проведеного дізнання чи попереднього слідства, які не можуть бути усунуті в судовому засіданні, така справа має надсилатись на додаткове розслідування.

3. Виконуючи вимоги ст.39 КК України про індивідуалізацію покарання, суди не повинні допускати призначення м'яких мір покарання особам, які вчинили спекуляцію неодноразово, у великих або особливо великих розмірах, або раніше були судимі за спекуляцію чи організованою групою.

При вирішенні питання про застосування додаткового покарання у вигляді конфіскації майна судам слід керуватися роз'ясненнями, що містяться в пунктах 8, 9 і 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. N 22 "Про практику призначення судами кримінального покарання".

Враховуючи, що частинами 2 і 3 ст.154 КК України конфіскація майна передбачена як обов'язкова додаткова міра покарання, суди можуть не застосовувати її лише за наявності умов, передбачених ст.44 КК України, з обов'язковим наведенням у вироку мотивів прийнятого рішення.

Судам необхідно мати на увазі, що призначення покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої санкціями частин 2 і 3 ст.154 КК України, або перехід до іншого більш м'якого виду покарання, в тому числі і штрафу, не виключає можливість застосування додаткового покарання у вигляді конфіскації майна.

4. Суди зобов'язані у всіх випадках конфіскувати предмети спекуляції, виявлені у підсудного або осіб, яким вони були передані на зберігання, а також звертати в доход держави у порядку, передбаченому ст.81 КПК України, гроші і цінності, нажиті шляхом спекуляції.

Якщо предмети спекуляції до розгляду справи в суді були передані для реалізації в торговельну мережу, суд у вироку повинен вирішити питання про звернення в доход держави грошей, виручених від продажу цих предметів.

Не підлягають конфіскації предмети спекуляції, що знаходяться у покупців, за винятком викрадених, а також предметів, вилучених із обігу.

Наживою від спекуляції слід вважати нетрудовий доход, який становить різницю між ціною продажу і ціною покупки предмета спекуляції. При цьому не повинні враховуватися витрати на транспортування, зберігання та оброблення предметів спекуляції.

5. Роз'яснити судам, що автомобілі, мотоцикли та інші, належні винним транспортні засоби, використані як знаряддя злочину, підлягають конфіскації на підставі ст.81 КПК України.

5-1. При встановленні факту скуповування товарів, на які є державні роздрібні ціни, як одного з обов'язкових ознак складу спекуляції, судам слід мати на увазі, що відповідно до роз'яснення, даного в постанові Верховної Ради України від 26 січня 1993 р. "Про застосування статей 154, 155-6 Кримінального кодексу України та статей 160-2, 208-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення", крім зазначених у ч.1 ст.154 КК України підприємств (організацій) державної торгівлі та споживчої кооперації, які реалізують населенню товари за державними роздрібними цінами, іншими підприємствами, які здійснюють реалізацію товарів чи інших предметів, є належні державі чи споживчій кооперації бази і склади, з яких товари безпосередньо реалізуються населенню, магазини-склади по продажу дрібнооптових партій товарів, організації і підприємства, що надають послуги населенню, а також державні каси по продажу квитків на проїзд усіма видами транспорту і каси по продажу квитків на відвідування видовищних закладів.