1. Ця Директива встановлює гармонізовані рамки для регулювання електронних комунікаційних мереж, електронних комунікаційних послуг, пов’язаних засобів та пов’язаних послуг, а також деяких аспектів термінального обладнання. Вона встановлює обов’язки національних регуляторних органів і, якщо застосовно, інших компетентних органів, а також встановлює набір процедур для забезпечення гармонізованого застосування регуляторних рамок в усьому Союзі.

2. Метою цієї Директиви є:

(a) запровадити внутрішній ринок електронних комунікаційних мереж та послуг, що призведе до розгортання та використання мереж надвисокої пропускної здатності, сталої конкуренції, взаємодійності електронних комунікаційних послуг, доступності, безпеки мереж і послуг та переваг для кінцевих користувачів; і

(b) забезпечити надання в усьому Союзі якісних загальнодоступних послуг за прийнятною ціною шляхом забезпечення ефективної конкуренції та вибору, врегулювати випадки, у яких потреби кінцевих користувачів, включаючи потреби осіб з інвалідністю, щодо доступу до послуг на рівних з іншими умовах не задовольняються ринком належним чином, та встановити необхідні права кінцевих користувачів.

3. Ця Директива не обмежує:

(a) зобов’язання, встановлені національним законодавством відповідно до законодавства Союзу або законодавством Союзу стосовно послуг, що надаються за допомогою електронних комунікаційних мереж і послуг;

(b) заходи, що вживаються на рівні Союзу або на національному рівні, відповідно до законодавства Союзу, для досягнення цілей суспільного інтересу, зокрема стосовно захисту персональних даних та приватності, регулювання контенту та аудіовізуальної політики;

(c) дії, що вживаються державами-членами для цілей громадського порядку та громадської безпеки, а також для оборони;

(d) Регламенти (ЄС) № 531/2012 та (ЄС) 2015/2120 та Директиву 2014/53/ЄС.

4. Комісія, Орган європейських регуляторів електронних комунікацій ("BEREC") та відповідні органи забезпечують відповідність здійснюваного ними опрацювання персональних даних правилам захисту даних Союзу.

Для цілей цієї Директиви застосовують такі терміни та означення:

(1) "електронна комунікаційна мережа" означає системи передачі, незалежно від того, чи вони базуються на постійній інфраструктурі або централізованому адмініструванні потужностей, і, якщо застосовно, обладнання для комутації або маршрутизації та інші ресурси, включаючи неактивні елементи мережі, які дозволяють передавати сигнали через дротові, радіо-, оптичні або інші електромагнітні засоби, включаючи супутникові мережі, мережі фіксованого (з комутацією каналів та з комутацією пакетів, включаючи Інтернет) та мобільного зв’язку, електросилові кабельні системи, в тій мірі, в якій вони використовуються для передачі сигналів, мережі радіо- та телевізійного мовлення та мережі кабельного телебачення, незалежно від типу переданої інформації;

(2) "мережа надвисокої пропускної здатності" означає або електронну комунікаційну мережу, яка цілком складається з оптоволоконних елементів, щонайменше до точки розподілу в пункті обслуговування, або електронну комунікаційну мережу, яка здатна забезпечувати, за звичайних умов пікового часу, аналогічне функціонування мережі з точки зору доступної пропускної здатності низхідного та висхідного каналів зв’язку, відмовостійкості, параметрів, пов’язаних з помилками, та часу затримки і його варіації; функціонування мережі може вважатися аналогічним незалежно від того, чи змінюються очікування кінцевого користувача внаслідок різних характеристик середовища, за допомогою якого мережа в кінцевому підсумку з’єднується з кінцевою точкою мережі;

(3) "транснаціональні ринки" означає ринки, визначені відповідно до статті 65, які охоплюють Союз або його значну частину, розташовані в більш ніж одній державі-члені;

(4) "електронна комунікаційна послуга" означає послугу, що зазвичай надається за плату через електронні комунікаційні мережі, яка охоплює, за винятком послуг, що забезпечують або здійснюють редакційний контроль контенту, який передають за допомогою електронних комунікаційних мереж і послуг, такі види послуг:

(a) "послуга доступу до мережі Інтернет", як визначено у пункті (2) другого параграфа статті 2 Регламенту (ЄС) 2015/2120 ;

(b) послуга міжособистісної комунікації; і

(c) послуги, що складаються повністю або головним чином з передачі сигналів, такі як послуги передачі, що використовуються для надання міжмашинної взаємодії і для мовлення;

(5) "послуга" міжособистісної комунікації" означає послугу, яка зазвичай надається за винагороду та дозволяє здійснювати прямий міжособистісний та інтерактивний обмін інформацією через електронні комунікаційні мережі між обмеженою кількістю осіб, при якому особи, які ініціюють або беруть участь у комунікації, визначають її одержувача(ів); це не включає послуги, які дозволяють міжособистісне та інтерактивне спілкування лише як незначну допоміжну функцію, невід’ємно пов’язану з іншою послугою;

(6) "послуга міжособистісної комунікації з використанням нумерації" означає послугу міжособистісної комунікації, яка з’єднується з загальнодоступними ресурсами нумерації, а саме номером або номерами у національних або міжнародних планах нумерації, або яка дозволяє здійснювати комунікацію з номером або номерами у національних або міжнародних планах нумерації;

(7) "послуга міжособистісної комунікації без використання нумерації" означає послугу міжособистісної комунікації, при якій не здійснюється зв’язок з ресурсами нумерації загального користування, а саме номеру чи номерів у національних або міжнародних планах нумерації, або яка не дозволяє здійснювати комунікацію з номером або номерами у національному чи міжнародному планах нумерації;

(8) "електронна комунікаційна мережа загального користування" означає електронну комунікаційну мережу, яка використовується повністю або переважно для надання загальнодоступних електронних комунікаційних послуг, які підтримують передання інформації між кінцевими точками мережі;

(9) "кінцева точка мережі" означає фізичну точку, в якій кінцевому користувачеві надається доступ до електронної комунікаційної мережі загального користування, і яка у випадку мереж, що включають комутацію або маршрутизацію, ідентифікується за допомогою конкретної мережевої адреси, може бути зв’язаною з номером або ім’ям кінцевого користувача;

(10) "пов’язані засоби" означає пов’язані послуги, об’єкти фізичної інфраструктури та інші засоби або елементи, пов’язані з електронною комунікаційною мережею або електронною комунікаційною послугою, які дозволяють або підтримують надання послуг через таку мережу або послугу, або мають потенціал для цього, і включають будівлі або кабельні вводи будівель, внутрішньобудинкову електромережу, антени, вежі та інші допоміжні конструкції, канали, трубопроводи, щогли, люки та шафи;

(11) "пов’язана послуга" означає послугу, пов’язану з електронною комунікаційною мережею або електронною комунікаційною послугою, яка уможливлює або підтримує надання, самостійне або автоматизоване надання послуг через таку мережу чи послугу або має потенціал для цього, і включає перетворення номерів або систем, що пропонують еквівалентну функціональність, системи умовного доступу та електронні телегіди (EPG), а також інші послуги, такі як служба ідентифікації, визначення місцезнаходження та присутності;

(12) "система умовного доступу" означає будь-який технічний засіб, систему автентифікації та / або механізм, згідно з яким доступ до захищеної послуги радіо- або телевізійного мовлення в зрозумілій формі залежить від підписки або іншої форми попередньої індивідуальної авторизації;

(13) "користувач" означає фізичну або юридичну особу, яка використовує або замовляє загальнодоступну електронну комунікаційну послугу;

(14) "кінцевий користувач" означає користувача, який не надає електронних комунікаційних мереж загального користування або загальнодоступних електронних комунікаційних послуг;

(15) "споживач" означає будь-яку фізичну особу, яка використовує або замовляє загальнодоступну електронну комунікаційну послугу для цілей, які не відносяться до її торгівлі, бізнесу, ремесла або професії;

(16) "надання електронної комунікаційної мережі" означає створення, експлуатацію, управління або забезпечення доступності такої мережі;

(17) "розширене цифрове телевізійне обладнання" означає приставки, призначені для підключення до телевізорів або інтегровані з цифровими телевізорами, здатні приймати послуги цифрового інтерактивного телебачення;

(18) "інтерфейс прикладних застосунків" або "API" означає інтерфейс програмного забезпечення між застосунками, що надаються мовниками або надавачами послуг, і ресурсами в розширеному цифровому телевізійному обладнанні для цифрових телевізійних і радіослужб;

(19) "розподіл радіочастотного спектра" означає визначення певної смуги радіочастотного спектра для використання одним або декількома типами послуг радіозв’язку, залежно від випадку, на певних умовах;

(20) "шкідливі завади" означає завади, які загрожують функціонуванню радіонавігаційної служби або інших служб безпеки або які іншим чином серйозно погіршують, перешкоджають або неодноразово переривають послуги радіозв’язку, що здіснюються відповідно до чинних міжнародних, Союзних або національних положень;

(21) "безпека мереж і послуг" означає здатність електронних комунікаційних мереж і послуг протистояти, з певним рівнем впевненості, будь-яким діям, які підривають доступність, автентичність, цілісність або конфіденційність цих мереж і послуг, збережених, переданих або оброблених даних, або пов’язаних з ними послуг, що надаються або доступні через ці електронні комунікаційні мережі або послуги;

(22) "загальна авторизація" означає правову основу, встановлену державою-членом, яка забезпечує права на надання електронних комунікаційних мереж або послуг і встановлює секторальні зобов’язання, які можуть застосовуватися до всіх або до певних типів електронних комунікаційних мереж і послуг, відповідно до цієї Директиви;

(23) "точка бездротового доступу короткого радіусу дії" означає малопотужне обладнання для бездротового доступу до мережі малого розміру, що має невелику дальність дії з використанням ліцензованого радіочастотного спектра, звільненого від ліцензування радіочастотного спектру або їх поєднання, яка може використовуватися як частина електронної комунікаційної мережі загального користування, може бути обладнана однією або кількома антенами з низьким візуальним впливом і дозволяє бездротовий доступ користувачів до електронних комунікаційних мереж незалежно від базової топології мережі, мобільної або фіксованої;

(24) "локальна радіомережа" або "RLAN" означає систему бездротового доступу малої потужності, що має невелику дальність дії, з низьким ризиком виникнення завад для інших таких систем, розгорнутих в безпосередній близькості іншими користувачами, що використовує гармонізований радіочастотний спектр на невиключній основі;

(25) "гармонізований радіочастотний спектр" означає радіочастотний спектр, для якого були встановлені гармонізовані умови стосовно його доступності та ефективного використання за допомогою технічних імплементаційних заходів відповідно до статті 4 Рішення № 676/2002/ЄС;

(26) "спільне користування радіочастотним спектром" означає доступ двох або більше користувачів до користування одними і тими ж смугами радіочастотного спектра в рамках визначеної схеми спільного користування, дозволеної на основі загальної авторизації, індивідуальних прав користування радіочастотним спектром або їх поєднання, включаючи регуляторні підходи, такі як ліцензований спільний доступ, спрямований на полегшення спільного використання смуги радіочастотного спектра, за умови обов’язкової згоди всіх зацікавлених сторін, відповідно до правил загальної авторизації, включених до їхніх прав на використання радіочастотного спектра, щоб гарантувати всім користувачам передбачувані та надійні механізми розподілу, і без обмежень застосування конкурентного права;

(27) "доступ" означає забезпечення доступності засобів або комунікаційних послуг іншим суб’єктам господарювання на визначених умовах на виключній або невиключній основі з метою надання електронних комунікаційних послуг, у тому числі, коли вони використовуються для надання послуг інформаційного суспільства або послуг з розповсюдження мовленнєвого контенту; охоплює, серед іншого: доступ до елементів мережі та пов’язаних засобів, які можуть включати підключення обладнання за допомогою стаціонарних або нестаціонарних засобів (зокрема, це включає доступ до місцевої лінії зв’язку, до обладнання і необхідних послуг для надання послуг через місцеву лінію зв’язку); доступ до фізичної інфраструктури, включаючи будівлі, канали і щогли; доступ до відповідних систем програмного забезпечення, включаючи системи операційної підтримки; доступ до інформаційних систем або баз даних для попереднього замовлення, надання, замовлення, запитів на здійснення технічного обслуговування та ремонту, а також виставлення рахунків; доступ до перетворення номерів або систем, що забезпечують еквівалентну функціональність; доступ до мереж фіксованого і мобільного зв’язку, зокрема для роумінгу; доступ до систем умовного доступу для послуг цифрового телебачення та доступ до послуг віртуальних мереж;

(28) "взаємоз’єднання" означає певний тип доступу, що реалізується між операторами мереж загального користування за допомогою фізичного та логічного з’єднання електронних комунікаційних мереж загального користування, що використовуються тим самим або іншим суб’єктом господарювання, щоб дозволити користувачам одного суб’єкта господарювання спілкуватися з користувачами того ж або іншого суб’єкта господарювання, або для доступу до послуг, що надаються іншим суб’єктом господарювання, якщо такі послуги надаються залученими сторонами або іншими сторонами, які мають доступ до мережі;

(29) "оператор" означає суб’єкт господарювання, який надає або авторизований для надання електронної комунікаційної мережі загального користування або пов’язаних засобів;

(30) "місцева лінія зв’язку" означає фізичний шлях, що використовується електронними комунікаційними сигналами для з’єднання кінцевої точки мережі з точкою розподілу або аналогічним обладнанням у фіксованій електронній комунікаційній мережі загального користування;

(31) "виклик" означає з’єднання, встановлене за допомогою загальнодоступної послуги міжособистісної комунікації, що дозволяє здійснювати двосторонню голосову комунікацію;

(32) "послуга голосової комунікації" означає загальнодоступну електронну комунікаційну послугу для здійснення та отримання, безпосереднього або непрямого, національних або національних та міжнародних викликів через номер або номери національного або міжнародного плану нумерації;

(33) "географічний номер" означає номер з національного плану нумерації, частина цифрової структури якого містить географічну ознаку, яка використовується для маршрутизації викликів до фізичного розташування кінцевої точки мережі;

(34) "негеографічний номер" означає номер з національного плану нумерації, який не є географічним номером, наприклад, мобільні, безкоштовні номери та номери з преміум- тарифом;

(35) "об’єднана послуга спілкування" означає мультимедійну послугу спілкування в реальному часі, яка забезпечує двонаправлену симетричну передачу відео в реальному часі, тексту в реальному часі та голосу між користувачами в двох або більше місцях розташування;

(36) "точка приймання безпекових викликів" або "PSAP" означає фізичне місце, де екстрена комунікація в першу чергу отримується під відповідальність державного органу або приватної організації, визнаної державою-членом;

(37) "найбільш прийнятна точка приймання безпекових викликів (PSAP)" означає точку приймання безпекових викликів (PSAP), створену відповідальними органами для охоплення екстреної комунікації з певної території або для екстрених комунікацій певного типу;

(38) "екстрена комунікація" означає зв’язок за допомогою послуг міжособистісної комунікації між кінцевим користувачем і точкою приймання безпекових викликів (PSAP) з метою запиту та отримання екстреної допомоги від служб екстреної допомоги;

(39) "служба екстреної допомоги" означає службу, визнану державою-членом такою, що надає невідкладну та швидку допомогу в ситуаціях, коли існує, зокрема, прямий ризик для життя або здоров’я, для особистого або громадського здоров’я чи безпеки, для приватної чи державної власності або навколишнього середовища відповідно до національного законодавства;

(40) "інформація про місцезнаходження абонента, що здійснює виклик" означає опрацьовані у мережі мобільного зв’язку загального користування дані, отримані від мережевої інфраструктури або мобільного обладнання, із зазначенням географічного положення термінального мобільного обладнання кінцевого користувача, а в мережі фіксованого зв’язку загального користування - дані про фізичну адресу кінцевої точки мережі;

(41) "термінальне обладнання" означає термінальне обладнання, як визначено у пункті (1) Статті 1 Директиви Комісії 2008/63/ЄС (- 1);

(42) "інцидент безпеки" означає подію, що має реальний негативний вплив на безпеку електронних комунікаційних мереж або послуг.

1. Держави-члени забезпечують, щоб при виконанні регуляторних завдань, зазначених у цій Директиві, національні регуляторні та інші компетентні органи вживали всіх обґрунтованих заходів, які є необхідними і пропорційними для досягнення цілей, визначених у параграфі 2. Держави-члени, Комісія, Група з питань радіоспектральної політики ("RSPG") і BEREC також повинні сприяти досягненню цих цілей.

Національні регуляторні та інші компетентні органи в межах своєї компетенції сприяють забезпеченню реалізації політики, спрямованої на просування свободи вираження поглядів та свободи інформації, культурного та мовного розмаїття, а також плюралізму засобів масової інформації.

2. У контексті цієї Директиви національні регуляторні та інші компетентні органи, а також BEREC, Комісія та держави-члени переслідують кожну з наступних загальних цілей, які вказані не в порядку пріоритетності:

(a) сприяти підключенню і доступу до мереж надвисокої пропускної здатності, включаючи фіксовані, мобільні та бездротові мережі, а також їх використанню всіма громадянами та підприємствами Союзу;

(b) сприяти конкуренції у сфері забезпечення електронних комунікаційних мереж та пов’язаних засобів, включаючи ефективну конкуренцію на основі інфраструктури, а також у сфері надання електронних комунікаційних послуг та пов’язаних послуг;

(c) здійснювати внесок до розвитку внутрішнього ринку, усуваючи перешкоди, що збереглися, а також сприяючи конвергентним умовам, здійснюючи інвестиції та забезпечуючи електронні комунікаційні мережі, електронні комунікаційні послуги, пов’язані засоби та пов’язані послуги у всьому Союзі шляхом розробки загальних правил та передбачуваних регуляторних підходів, сприяння дієвому, ефективному та скоординованому користуванню радіочастотним спектром, відкритих інновацій, створення та розвитку трансєвропейських мереж, забезпечення, доступності та взаємодійності загальноєвропейських послуг, а також наскрізного підключення;

(d) сприяти інтересам громадян Союзу шляхом забезпечення підключення, широкої доступності і використання мереж надвисокої пропускної здатності, включаючи фіксовані, мобільні та бездротові мережі, а також електронні комунікаційні послуги, надаючи можливість для отримання максимальної користі з точки зору вибору, ціни і якості на основі ефективної конкуренції, підтримуючи безпеку мереж і послуг, забезпечуючи високий загальний рівень захисту для кінцевих користувачів за допомогою необхідних галузевих правил і задовольняючи потреби, такі як доступні ціни, окремих соціальних груп, зокрема кінцевих користувачів з інвалідністю, кінцевих користувачів похилого віку та кінцевих користувачів з особливими соціальними потребами, а також вибір та рівноцінний доступ для кінцевих користувачів з інвалідністю.

3. Якщо Комісія встановлює еталонні параметри та звіти про ефективність заходів держав- членів щодо досягнення цілей, зазначених у параграфі 2, Комісії, у разі необхідності, допомагають держави-члени, національні регуляторні органи, BEREC та RSPG.

4. Національні регуляторні та інші компетентні органи з метою досягнення цілей політики, зазначених у параграфі 2 і визначених у цьому параграфі, повинні, зокрема:

(a) сприяти регуляторній передбачуваності шляхом забезпечення послідовного регуляторного підходу протягом відповідних періодів перегляду та через співпрацю один з одним, з BEREC, з RSPG та з Комісією;

(b) забезпечувати, щоб за подібних обставин не було дискримінації в поводженні з надавачами електронних комунікаційних мереж і послуг;

(c) застосовувати законодавство Союзу технологічно нейтрально, якщо це відповідає досягненню цілей, викладених у параграфі 2;

(d) сприяти ефективному інвестуванню та інноваціям у нову та вдосконалену інфраструктуру, включаючи забезпечення того, щоб будь-яке зобов’язання щодо доступу належним чином враховувало ризики, яких зазнають суб’єкти господарювання, що здійснюють інвестиції, дозволяючи різні домовленості про співпрацю між інвесторами та сторонами, які прагнуть отримати доступ для диверсифікації інвестиційних ризиків, забезпечуючи при цьому збереження конкуренції на ринку та принципу недискримінації;

(e) належним чином враховувати різноманітність умов, що стосуються інфраструктури, конкуренції, обставин, в яких перебувають кінцеві користувачі і, зокрема, споживачі у різних географічних районах держави-члена, включаючи місцеву інфраструктуру, управління якою здійснюється фізичними особами на неприбутковій основі;

(f) запроваджувати ex ante регуляторні зобов’язання лише в тій мірі, в якій це необхідно для забезпечення ефективної та стійкої конкуренції в інтересах кінцевих користувачів та послаблювати або знімати такі зобов’язання, як тільки ця умова буде виконана.

Держави-члени забезпечують, щоб національні регуляторні та інші компетентні органи діяли неупереджено, об’єктивно, прозоро, недискримінаційно та пропорційно.

1. Держави-члени співпрацюють між собою та з Комісією з питань стратегічного планування, координації та гармонізації використання радіочастотного спектра в Союзі відповідно до політики Союзу щодо створення та функціонування внутрішнього ринку електронних комунікацій. З цією метою вони враховують, серед іншого, економічні та безпекові аспекти, аспекти охорони здоров’я, суспільні інтереси, свободу вираження поглядів, культурні, наукові, соціальні та технічні аспекти політики Союзу, а також різносторонні інтереси спільнот користувачів радіочастотного спектра, з метою оптимізації використання радіочастотного спектра та уникнення шкідливих завад.

2. Співпрацюючи одна з одною та з Комісією, держави-члени сприяють координації підходів політики радіочастотного спектра в Союзі та, у відповідних випадках, гармонізованих умов щодо доступності та ефективного використання радіочастотного спектра, необхідного для створення та функціонування внутрішнього ринку електронних комунікацій.

3. Держави-члени, через RSPG, співпрацюють одна з одною та з Комісією відповідно до параграфа 1, а на їхнє прохання - з Європейським Парламентом та Радою, з метою підтримки стратегічного планування та координації підходів до політики використання радіочастотного спектра в Союзі, шляхом:

(a) розробки кращих практик з питань, пов’язаних з радіочастотним спектром, з метою імплементації цієї Директиви;

(b) сприяння координації між державами-членами з метою імплементації цієї Директиви та інших законодавчих актів Союзу та сприяння розвитку внутрішнього ринку;

(c) координації своїх підходів до присвоєння та авторизації використання радіочастотного спектра та публікації звітів або висновків з питань, пов’язаних з радіочастотним спектром.

BEREC бере участь у координації питань, що відносяться до його компетенції та стосуються регулювання ринку і конкуренції, пов’язаних з радіочастотним спектром.

4. Комісія, максимально враховуючи висновок RSPG, може подавати законодавчі пропозиції до Європейського Парламенту та Ради з метою запровадження багаторічних програм радіоспектральної політики, визначаючи політичні орієнтири та цілі стратегічного планування і гармонізації використання радіочастотного спектра відповідно до цієї Директиви, а також з метою вивільнення гармонізованого радіочастотного спектра для спільного користування або для користування, що не підпадає під індивідуальні права.

1. Держави-члени забезпечують, щоб кожне із завдань, встановлених у цій Директиві, виконувалось компетентним органом.

У рамках цієї Директиви національні регуляторні органи несуть відповідальність принаймні за виконання таких завдань:

(a) впровадження регулювання ринку ex ante, включаючи накладення зобов’язань щодо доступу та взаємоз’єднання;

(b) забезпечення вирішення спорів між суб’єктами господарювання;

(c) здійснення управління радіочастотним спектром і прийняття рішень або, у випадках коли такі завдання покладені на інші компетентні органи, надання консультацій щодо формування ринку і елементів конкуренції національних процесів, пов’язаних з правами користування радіочастотним спектром для електронних комунікаційних мереж і послуг;

(d) сприяння захисту прав кінцевих користувачів у секторі електронних комунікацій, у координації, де це необхідно, з іншими компетентними органами;

(e) оцінювання та ретельний моніторинг формування ринку і питань конкуренції щодо вільного доступу до мережі Інтернет;

(f) оцінювання несправедливого навантаження та обчислення собівартості надання універсальної послуги;

(g) забезпечення перенесення номерів між надавачами;

(h) виконання будь-яких інших завдань, які ця Директива покладає на національні регуляторні органи.

Держави-члени можуть покладати на національні регуляторні органи інші завдання, передбачені цією Директивою та іншим законодавством Союзу, зокрема такі, що стосуються ринкової конкуренції або виходу на ринок, такі як загальна авторизація, і такі, що стосуються будь-якої ролі, закріпленої за BEREC. Якщо завдання, пов’язані з ринковою конкуренцією або виходом на ринок, покладені на інші компетентні органи, останні повинні намагатися проводити консультації з національним регуляторним органом перед ухваленням рішення. З метою сприяння виконанню завдань BEREC, національні регуляторні органи мають право збирати необхідні дані та іншу інформацію від учасників ринку.

Держави-члени можуть також покладати на національні регуляторні органи інші завдання відповідно до національного законодавства, включаючи національне законодавство, що імплементує законодавство Союзу.

Держави-члени повинні, зокрема, сприяти стабільності компетенцій національних регуляторних органів в процесі транспонування цієї Директиви з огляду на розподіл завдань у відповідності до регуляторних рамок Союзу в сфері електронних комунікацій у редакції від 2009 року.

2. Національні регуляторні та інші компетентні органи тієї самої держави-члена або різних держав-членів, у разі необхідності, укладають угоди про співпрацю один з одним для сприяння регуляторній співпраці.

3. Держави-члени оприлюднюють завдання, які повинні виконуватися національними регуляторними та іншими компетентними органами, у легкодоступній формі, зокрема, якщо такі завдання покладені на більш ніж один орган. Держави-члени забезпечують, у відповідних випадках, консультації та співпрацю між такими органами, а також між такими органами та національними органами, яким доручено імплементацію конкурентного права або захисту прав споживачів, з питань, що становлять спільний інтерес. Якщо більше ніж один орган має компетенцію вирішувати такі питання, держави-члени забезпечують публікацію відповідних завдань кожного органу в легкодоступній формі.

4. Держави-члени повідомляють Комісію про всі національні регуляторні та інші компетентні органи, на які покладені завдання відповідно до цієї Директиви, та їхні відповідні обов’язки, а також будь-які зміни до них.

1. Держави-члени повинні гарантувати незалежність національних регуляторних органів та інших компетентних органів, забезпечуючи, щоб вони були юридично відокремленими та функціонально незалежними від будь-якої фізичної або юридичної особи, що надає електронні комунікаційні мережі, обладнання або послуги. Держави-члени, які зберігають право власності або контроль над суб’єктами господарювання, що надають електронні комунікаційні мережі або послуги, повинні забезпечити ефективне структурне відокремлення регуляторної функції від діяльності, пов’язаної з правом власності або здійсненням контролю.

2. Держави-члени забезпечують, щоб національні регуляторні та інші компетентні органи здійснювали свої повноваження неупереджено, прозоро і своєчасно. Держави-члени забезпечують, щоб вони мали належні технічні, фінансові та кадрові ресурси для виконання покладених на них завдань.

1. Голова національного регуляторного органу або, якщо застосовно, члени колегіального органу, що виконують цю функцію в межах національного регуляторного органу, або особи, які їх заміщують, повинні призначатись на строк не менше трьох років з числа осіб з визнаною репутацією та професійним досвідом на підставі професійних заслуг, кваліфікації, знань та досвіду за результатами відкритої та прозорої процедури відбору. Держави-члени забезпечують безперервність вироблення й ухвалення рішень.

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб керівник національного регуляторного органу або, якщо застосовно, члени колегіального органу, що виконують цю функцію в межах національного регуляторного органу, або особи, які їх заміщують, могли бути звільнені під час строку їхніх повноважень тільки у тому випадку, якщо вони більше не відповідають умовам, необхідним для виконання їхніх обов’язків, закріплених у національному законодавстві до їх призначення.

3. Рішення про звільнення голови відповідного національного регуляторного органу або, якщо застосовано, членів колегіального органу, які виконують цю функцію, оприлюднюється на дату звільнення. Звільнений керівник національного регуляторного органу або, якщо застосовно, члени колегіального органу, які виконують цю функцію, отримують роз’яснення про причини звільнення. У випадку, якщо роз’яснення про причини звільнення не оприлюднюється, воно оприлюднюються на прохання такої особи. Держави-члени повинні забезпечити, щоб таке рішення підлягало перегляду в судовому порядку, з огляду на фактичні та юридичні обставини страви.

1. Без обмеження статті 10, національні регуляторні органи повинні діяти незалежно та об’єктивно, включно з розробкою внутрішніх процедур та управлянням персоналом, повинні працювати прозоро та підзвітно у відповідності до законодавства Союзу і не звертатись за вказівками та не приймати вказівки від будь-якого іншого органу стосовно виконання завдань, покладених на них відповідно до національного законодавства, що імплементує законодавство Союзу. Це не перешкоджає здійсненню нагляду відповідно до національного конституційного права. Лише апеляційні органи, створені відповідно до Статті 31, мають право призупиняти або скасовувати рішення національних регуляторних органів.

2. Національні регуляторні органи повинні щорічно звітувати, зокрема про стан ринку електронних комунікацій, про рішення, які вони ухвалюють, про свої кадрові та фінансові ресурси, про те, як ці ресурси розподіляються, а також про майбутні плани. їхні звіти повинні бути оприлюднені.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб національні регуляторні органи мали окремі річні бюджети та мали автономію щодо реалізації виділеного бюджету. Такі бюджети повинні оприлюднюватись.

2. Без обмеження зобов’язання щодо забезпечення національних регуляторних органів достатніми фінансовими та кадровими ресурсами для виконання покладених на них завдань, фінансова автономія не повинна перешкоджати здійсненню нагляду або контролю відповідно до національного конституційного права. Будь-який контроль за бюджетом національних регуляторних органів має здійснюватися у прозорий спосіб та оприлюднюватися.

3. Держави-члени також повинні забезпечити наявність у національних регуляторних органів адекватних фінансових та кадрових ресурсів, які дозволяли б їм брати активну участь у діяльності BEREC та робити свій внесок до неї.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб цілі BEREC сприяли більшій координації і узгодженості регуляторної діяльності та активно підтримувалися відповідними національними регуляторними органами.

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб національні регуляторні органи максимально враховували настанови, висновки, рекомендації, спільні позиції, кращі практики та методології, затверджені BEREC, при ухваленні власних рішень для своїх національних ринків.

Національні регуляторні органи, інші компетентні органи відповідно до цієї Директиви та національні органи з питань конкуренції надають один одному інформацію, необхідну для застосування цієї Директиви. До обміну інформацією застосовуються правила Союзу щодо захисту даних і орган, що отримує інформацію, забезпечує такий самий рівень конфіденційності, що й у органу, від якого надходить інформація.

1. Держави-члени забезпечують свободу надання електронних комунікаційних мереж і послуг при дотриманні умов, визначених у цій Директиві. З цією метою держави-члени не перешкоджають суб’єкту господарювання надавати електронні комунікаційні мережі або послуги, за винятком випадків, коли це необхідно з причин, викладених у статті 52 (1) ДФЄС. Будь-яке таке обмеження свободи надання електронних комунікаційних мереж і послуг має бути належним чином обґрунтоване і повідомлене Комісії.

2. Надання електронних комунікаційних мереж або послуг, крім послуг міжособистісної комунікації без використання нумерації, може, без обмеження спеціальних зобов’язань, зазначених у статті 13 (2), або прав користування, зазначених у статтях 46 і 94, бути предметом виключно загальної авторизації.

3. Якщо держава-член вважає, що вимога щодо повідомлення є обґрунтованою для суб’єктів господарювання, що підпадають під загальну авторизацію, така держава-член може вимагати від таких суб’єктів господарювання лише подання повідомлення національному регуляторному або іншому компетентному органу. Держава-член не повинна вимагати від таких суб’єктів господарювання отримання окремого рішення або будь-якого іншого адміністративного акта від такого органу або будь-якого іншого органу, перш ніж здійснювати права, що випливають із загальної авторизації.

Після повідомлення, якщо таке вимагається, суб’єкт господарювання може розпочинати діяльність, якщо необхідно, керуючись положеннями прав користування відповідно до цієї Директиви.

4. Під повідомленням, зазначеним у параграфі 3, не розуміється нічого, крім декларації з боку фізичної або юридичної особи по відношенню до національного регуляторного або іншого компетентного органу про намір розпочати надання електронних комунікаційних мереж або послуг та подання мінімальної інформації, що вимагається для того, щоб BEREC та відповідний орган могли вести реєстр або список надавачів електронних комунікаційних мереж та послуг. Така інформація обмежується:

(a) найменуванням надавача;

(b) юридичним статусом, формою та реєстраційним номером надавача, якщо надавач зареєстрований у торговому чи іншому подібному державному реєстрі в Союзі;

(c) географічною адресою головного осідку надавача в межах Союзу, якщо такий існує, та, де застосовно, будь-якої вторинної філії в державі-члені;

(d) адресою веб-сайту надавача, якщо застосовно, пов’язаного з наданням електронних комунікаційних мереж або послуг;

(e) контактною особою та контактними даними;

(f) стислим описом мереж або послуг, які надаватимуться;

(g) відповідними державами-членами; і

(h) розрахунковою датою початку діяльності.

Держави-члени не повинні встановлювати жодних додаткових або окремих вимог щодо повідомлення.

З метою уніфікації вимог до повідомлень BEREC оприлюднює настанови щодо шаблону повідомлення та веде на рівні Союзу базу даних повідомлень, направлених компетентним органам. З цією метою компетентні органи повинні електронними засобами без будь-яких затримок пересилати BEREC кожне отримане повідомлення. Повідомлення, подані до компетентних органів до 21 грудня 2020 року, необхідно переслати BEREC до 21 грудня 2021 року.

1. Загальна авторизація для надання електронних комунікаційних мереж або послуг, прав користування радіочастотним спектром та використання ресурсів нумерації може підпадати виключно під умови, перелічені у додатку I. Такі умови повинні буди недискримінаційними, пропорційними і прозорими. У випадку прав користування радіочастотним спектром такі умови повинні забезпечувати його ефективне та раціональне використання і відповідати статтям 45 та 51, а у випадку прав користування ресурсами нумерації - статті 94.

2. Спеціальні зобов’язання, які можуть бути накладені на суб’єкти господарювання, що надають електронні комунікаційні мережі та послуги згідно зі статтею 61(1) та (5), а також статтями 62, 68 та 83, або такі, що визначені для надання універсальної послуги відповідно до цієї Директиви, повинні бути юридично відокремлені від прав та обов’язків за загальною авторизацією. Для досягнення прозорості, критерії та процедури накладення таких спеціальних зобов’язань на окремі суб’єкти господарювання повинні бути зазначені у загальній авторизації.

3. Загальна авторизація має містити лише умови, характерні для зазначеного сектора і викладені в частинах A, B і C додатка I та не дублювати умови, які застосовуються до суб’єктів господарювання згідно з іншим національним законодавством.

4. Держави-члени не повинні дублювати умови загальної авторизації, якщо вони надають право на користування радіочастотним спектром або ресурсами нумерації.

Компетентні органи протягом одного тижня від запиту суб’єкта господарювання видають стандартизовані декларації, які підтверджують, якщо застосовно, що суб’єкт господарювання подав повідомлення відповідно до статті 12(3). Такі декларації детально описують обставини, за яких будь-який суб’єкт господарювання, що надає електронні комунікаційні мережі або послуги відповідно до загальної авторизації, має право подати заявку на право встановлювати засоби, вести переговори про взаємоз’єднання та отримувати доступ або взаємоз’єднання, щоб полегшити здійснення таких прав, наприклад, на інших рівнях державної влади або стосовно інших суб’єктів господарювання. У відповідних випадках такі декларації можуть надаватися у якості автоматичної відповіді на повідомлення, зазначене в статті 12(3).

1. Суб’єкти господарювання, що підпадають під загальну авторизацію відповідно до статті 12, мають право:

(a) надавати електронні комунікаційні мережі та послуги;

(b) на розгляд їхньої заяви про надання необхідних прав на встановлення засобів відповідно до статті 43;

(c) використовувати, відповідно до статей 13, 46 та 55, радіочастотний спектр, що має відношення до електронних комунікаційних мереж і послуг;

(d) на розгляд їхньої заяви про надання необхідних прав на користування ресурсами нумерації відповідно до статті 94.

2. Якщо такі суб’єкти господарювання надають електронні комунікаційні мережі або послуги громадськості, загальна авторизація надає їм право:

(a) проводити переговори про взаємоз’єднання та, у відповідних випадках, отримувати доступ або взаємоз’єднання від інших надавачів електронних комунікаційних мереж загального користування або загальнодоступних електронних комунікаційних послуг, на які в Союзі поширюється загальна авторизація відповідно до цієї Директиви.

(b) отримати можливість бути призначеними для надання різних елементів універсальної послуги або покривати різні частини національної території відповідно до статті 86 або 87.

1. Будь-які адміністративні збори, що встановлюються для суб’єктів господарювання, які надають електронні комунікаційні мережі або послуги за загальною авторизацією або яким було надано право на користування:

(a) покривають, загалом, лише адміністративні витрати, пов’язані з управлінням, контролем та забезпеченням виконання загальної авторизації, а також прав користування та спеціальних зобов’язань, зазначених у статті 13(2), які можуть включати витрати на міжнародну співпрацю, гармонізацію та стандартизацію, аналіз ринку, моніторинг дотримання та інший ринковий контроль, а також регуляторну роботу, що включає підготовку та забезпечення виконання вторинного законодавства і адміністративних рішень, таких як рішення щодо доступу та взаємоз’єднання; і

(b) встановлюються для окремих суб’єктів господарювання в об’єктивний, прозорий і пропорційний спосіб, що мінімізує додаткові адміністративні витрати та пов’язані з ними збори.

Держави-члени можуть вирішити не застосовувати адміністративні збори для суб’єктів господарювання, оборот яких нижчий певного порогового значення, діяльність яких не досягає мінімальної частки ринку або які мають дуже обмежене територіальне охоплення.

2. Якщо національні регуляторні або інші компетентні органи встановлюють адміністративні збори, вони публікують щорічний огляд своїх адміністративних витрат і загальну суму стягнутих зборів. Якщо існує різниця між загальною сумою зборів та адміністративними витратами, необхідно внести відповідні корективи.

1. Держави-члени вимагають від суб’єктів господарювання, що надають електронні комунікаційні мережі загального користування або загальнодоступні електронні комунікаційні послуги та мають спеціальні або виключні права на надання послуг в інших секторах у тій самій або іншій державі-члені:

(a) вести окремий бухгалтерський облік для діяльності, пов’язаної з наданням електронних комунікаційних мереж або послуг, у тій мірі, в якій це було б необхідним, якби такі види діяльності здійснювалися юридично незалежними особами, з метою визначення всіх елементів витрат і доходів на основі їхніх розрахунків та детальних використовуваних методів віднесення, пов’язаних з такою діяльністю, включаючи деталізовану розбивку основних засобів та структурних витрат; або

(b) мати структурне відокремлення для діяльності, пов’язаної з наданням електронних комунікаційних мереж або послуг.

Держави-члени можуть не застосовувати вимоги, зазначені в першому підпараграфі, до суб’єктів господарювання, що мають річний оборот менше ніж 50 млн. євро від діяльності в межах Союзу, пов’язаної з електронними комунікаційними мережами або послугами.

2. Якщо суб’єкти господарювання, що надають електронні комунікаційні мережі загального користування або загальнодоступні електронні комунікаційні послуги, не підпадають під дію вимог корпоративного права та не задовольняють критеріїв законодавства Союзу щодо правил обліку для малих та середніх підприємств, їхні фінансові звіти складаються та подаються для проведення незалежного аудиту і оприлюднюються. Аудит здійснюється згідно з відповідними правилами Союзу та національними правилами.

Перший підпараграф цього параграфа також застосовується до окремого бухгалтерського обліку, що вимагається відповідно до пункту (a) першого підпараграфа параграфа 1.

1. Держави-члени забезпечують, щоб права, умови та процедури, що стосуються загальної авторизації і прав користування радіоспектром або ресурсами нумерації, або права на встановлення засобів могли бути змінені лише в об’єктивно обґрунтованих випадках і у пропорційний спосіб, з урахуванням, якщо застосовно, конкретних умов, які стосуються прав користування радіочастотним спектром або ресурсами нумерації, що можуть передаватися.

2. Окрім випадків, коли запропоновані зміни є незначними і були узгоджені з власником прав або загальної авторизації, повідомлення про намір внести такі зміни необхідно надавати у відповідний спосіб. Зацікавленим сторонам, включаючи користувачів та споживачів, надається достатній період часу, щоб висловити свою позицію щодо запропонованих змін. Такий період становить не менше чотирьох тижнів, окрім випадків виняткових обставин.

Внесені зміни оприлюднюються разом з підставами для них.

1. Без обмеження положень статті 30(5) та (6), держави-члени не обмежують права або не позбавляють прав на встановлення засобів або права користування радіочастотним спектром або ресурсами нумерації до закінчення періоду, на який вони були надані, за винятком випадків, коли це обґрунтовано відповідно до параграфа 2 цієї статті, і, якщо застосовно, відповідно до додатка I, та відповідних національних положень щодо компенсації за позбавлення прав.

2. Відповідно до необхідності забезпечення ефективного та раціонального використання радіочастотного спектра або виконання технічних імплементаційних заходів, ухвалених відповідно до статті 4 Рішення № 676/2002/ЄС, держави-члени можуть дозволяти обмеження або вилучення прав користування радіочастотним спектром, включаючи права, зазначені в статті 49 цієї Директиви, на основі заздалегідь встановлених і чітко визначених процедур, відповідно до принципів пропорційності та недискримінації. У таких випадках власники прав можуть, у відповідних випадках, і згідно законодавства Союзу та відповідних положень національного законодавства отримати належну компенсацію.

3. Зміна правил використання радіочастотного спектра внаслідок застосування статті 45(4) або не може бути єдиною підставою для виправдання позбавлення права на користування радіочастотним спектром.

4. Будь-який намір обмежити права або позбавити прав за загальною авторизацією або індивідуальних прав користування радіочастотним спектром або ресурсами нумерації без згоди власника таких прав потребує консультацій із зацікавленими сторонами відповідно до статті 23.

1. Держави-члени забезпечують, щоб суб’єкти господарювання, що надають електронні комунікаційні мережі та послуги, пов’язані засоби або пов’язані послуги, надавали всю інформацію, включаючи фінансову інформацію, необхідну національним регуляторним органам, іншим компетентним органам та BEREC для забезпечення відповідності положенням, рішенням або висновкам, ухваленим відповідно до цієї Директиви та Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2018/1971 (- 2). Зокрема, національні регуляторні органи та інші компетентні органи, якщо це необхідно для виконання ними їхніх завдань, мають право вимагати від таких суб’єктів господарювання надавати інформацію щодо майбутнього розширення мережі або послуг, що може вплинути на оптові послуги, які вони пропонують конкурентам, а також інформацію про електронні комунікаційні мережі та пов’язані засоби, з розбивкою на місцевому рівні та достатньо деталізовану для здійснення географічного огляду та визначення територій відповідно до статті 22.

Якщо інформація, зібрана відповідно до першого підпараграфа, є недостатньою для національних регуляторних органів, інших компетентних органів та BEREC для виконання їхніх регуляторних завдань відповідно до права Союзу, така інформація може запитуватися у інших відповідних суб’єктів господарювання, що діють у сфері електронних комунікацій або тісно пов’язаних секторах.

Від суб’єктів господарювання, які визначені як такі, що мають значну ринкову владу в на оптових ринках, також може вимагатися надання даних бухгалтерського обліку на роздрібних ринках, пов’язаних з відповідними оптовими ринками.

Національні регуляторні та інші компетентні органи можуть запитувати інформацію від єдиних інформаційних пунктів, створених відповідно до Директиви 2014/61/ЄС.

Будь-який запит про надання інформації має бути обґрунтованим і пропорційним до виконання завдання.

Суб’єкти господарювання повинні надавати необхідну інформацію у найкоротші строки та відповідно до запитуваних часових рамок та рівнів деталізації.

2. Держави-члени забезпечують, щоб національні регуляторні та інші компетентні органи після обґрунтованого запиту надавали Комісії інформацію, необхідну для виконання нею її завдань згідно з ДФЄС. Інформація, що запитується Комісією, має бути пропорційною до виконання таких завдань. Якщо надана інформація стосується інформації, попередньо наданої суб’єктами господарювання на запит органу, відповідні суб’єкти господарювання інформуються про таке. У тій мірі, в якій це необхідно, і якщо орган, що надає інформацію, не подав чіткого і обґрунтованого запиту про протилежне, Комісія надає доступну інформацію іншому такому органу в іншій державі-члені.

З урахуванням вимог параграфа 3, держави-члени забезпечують, щоб інформація, яка була надана одному органу, могла бути надана іншому такому органу в тій самій або іншій державі- члені, а також BEREC, після обґрунтованого запиту, коли це необхідно для того, щоб дозволити будь-якому органу або BEREC виконувати їхні обов’язки відповідно до права Союзу.

3. Якщо інформація, зібрана згідно з параграфом 1, включаючи інформацію, зібрану в контексті географічного огляду, вважається конфіденційною національним регуляторним або іншим компетентним органом у відповідності до правил Союзу та національних правил щодо комерційної таємниці, Комісія, BEREC та будь-які інші компетентні органи забезпечують таку конфіденційність. Така конфіденційність не перешкоджає своєчасному обміну інформацією між компетентним органом, Комісією, BEREC та будь-якими іншими зацікавленими компетентними органами з метою перегляду, моніторингу та нагляду за застосуванням цієї Директиви.

4. Держави-члени забезпечують, щоб, діючи у відповідності до національних правил щодо доступу громадськості до інформації та з урахуванням правил Союзу та національних правил про комерційну таємницю і захист персональних даних, національні регуляторні та інші компетентні органи публікували інформацію, що сприяє відкритому та конкурентному ринку.

5. Національні регуляторні та інші компетентні органи публікують умови доступу громадськості до інформації, зазначеної у параграфі 4, включаючи процедури отримання такого доступу.

1. Без обмеження будь-якої інформації, запитуваної згідно зі статтею 20, і зобов’язань щодо надання інформації та звітності відповідно до національного законодавства, окрім загальної авторизації, національні регуляторні та інші компетентні органи можуть вимагати від суб’єктів господарювання надавати інформацію стосовно загальної авторизації, прав користування або спеціальних зобов’язань, зазначених у статті 13(2), яка є пропорційною та об’єктивно обґрунтованою, зокрема, для цілей:

(a) перевірки, на систематичній або індивідуальній основі, дотримання умови 1 частини А, умов 2 та 6 частини D, умов 2 та 7 частини E, додатка I, а також дотримання зобов’язань, зазначених у статті 13(2);

(b) перевірки, на індивідуальній основі, дотримання умов, викладених у додатку I, у разі якщо отримано скаргу або якщо компетентний орган має інші підстави вважати, що умова не виконується або у випадку проведення розслідування компетентним органом за власною ініціативою;

(c) здійснення процедур для запитів про надання прав користування та оцінювання таких запитів;

(d) публікації порівняльних оглядів якості послуг та цін на послуги в інтересах споживачів;

(e) зведення чітко визначеної статистики, звітів або досліджень;

(f) проведення аналізу ринку для цілей цієї Директиви, включаючи дані про ринки нижчого рівня дистрибуційного ланцюга або роздрібні ринки, які пов’язані з ринками, що є предметом ринкового аналізу, або стосуються їх;

(g) забезпечення ефективного використання та забезпечення ефективного управління радіочастотним спектром та ресурсами нумерації;

(h) оцінювання майбутніх тенденцій мереж або послуг, які могли б вплинути на оптові послуги, доступні конкурентам, на територіальне покриття, на доступність підключення для кінцевих користувачів або на визначення територій відповідно до статті 22;

(i) проведення географічних оглядів;

(j) реагування на обґрунтовані запити щодо отримання інформації з боку BEREC.

Інформація, зазначена в пунктах (a) і (b) і (d)-(j) першого підпараграфа не вимагається до або в якості передумови надання доступу до ринку.

BEREC може розробити шаблони інформаційних запитів, де це необхідно, для полегшення консолідованого представлення та аналізу отриманої інформації.

2. Що стосується прав користування радіочастотним спектром, то інформація, зазначена в параграфі 1, повинна стосуватися, зокрема, дієвого та ефективного використання радіочастотного спектра, а також дотримання будь-яких зобов’язань щодо покриття та якості послуг, передбачених правами на користування радіочастотним спектром, та їх перевірки.

3. Якщо національні регуляторні або інші компетентні органи вимагають від суб’єктів господарювання надавати інформацію, зазначену в параграфі 1, вони мають поінформувати їх про конкретну мету, з якої цю інформацію буде використано.

4. Національні регуляторні або інші компетентні органи не повинні дублювати запити про надання інформації, вже здійснені BEREC згідно зі статтею 40 Регламенту (ЄС) 2018/1971, у випадках, коли BEREC надав інформацію таким органам.

1. Національні регуляторні та/або інші компетентні органи мають провести географічний огляд територіального охоплення електронних комунікаційних мереж, здатних забезпечувати широкосмуговий доступ ("широкосмугові мережі") до 21 грудня 2023 року, та надалі оновлювати його щонайменше раз на три роки.

Географічний огляд має включати огляд поточного географічного охоплення широкосмугових мереж на їхній території, що вимагається для виконання завдань національними регуляторними та / або іншими компетентними органами відповідно до цієї Директиви та для оглядів, необхідних для застосування правил надання державної допомоги.

Географічний огляд може також включати прогноз охоплення широкосмугових мереж на їхній території на період, визначений відповідним органом, включаючи мережі надвисокої пропускної здатності.

Такий прогноз повинен включати всю необхідну інформацію, включаючи інформацію про заплановане розгортання будь-яким суб’єктом господарювання або органом публічної влади мереж надвисокої пропускної здатності та суттєве оновлення або розширення мереж до швидкості завантаження у принаймні 100 Мбіт/с. З цією метою національні регуляторні та/або інші компетентні органи мають запитувати у суб’єктів господарювання та державних органів таку інформацію в тій мірі, в якій вона є доступною і може бути надана з розумними зусиллями.

Національний регуляторний орган повинен вирішувати стосовно конкретних завдань, покладених на нього відповідно до цієї Директиви, наскільки слід покладатися на всю або частину інформації, зібраної у рамках такого прогнозу.

Якщо географічний огляд не проводиться національним регуляторним органом, він має здійснюватися у співпраці з таким органом у тій мірі, в якій він може стосуватися його завдань.

Інформація, включена до географічного огляду, має належним чином деталізуватися для місцевого рівня, містити достатньо інформації про якість обслуговування та її параметри і розглядатися відповідно до статті 20(3).

2. Національні регуляторні та/або інші компетентні органи можуть визначати територію з чіткими територіальними межами, на якій, на основі зібраної інформації та будь-якого прогнозу, підготовленого відповідно до параграфа 1, визначено, що протягом відповідного прогнозованого періоду жоден суб’єкт господарювання чи орган публічної влади не розгорнув або не планує розгорнути мережу надвисокої пропускної здатності або суттєво оновити чи розширити мережу до швидкості завантаження у принаймні 100 Мбіт/с. Національні регуляторні та/або інші компетентні органи повинні оприлюднювати інформацію про такі визначені території.

3. У межах визначеної території, відповідні органи можуть запропонувати суб’єктам господарювання та органам публічної влади заявити про свої наміри розгорнути мережі надвисокої пропускної здатності протягом відповідного прогнозованого періоду. Якщо на таку пропозицію суб’єкти господарювання чи орган публічної влади заявлять про такий намір, відповідний орган може вимагати від інших суб’єктів господарювання та державних органів заявити про свої наміри розгорнути мережі надвисокої пропускної здатності або значно оновити чи розширити свою мережу до швидкостей завантаження у принаймні 100 Мбіт/с на такій території. Відповідний орган має визначити інформацію, яка повинна бути включена в такі заяви, щоб забезпечити принаймні схожий рівень деталізації, який враховується при здійсненні будь-якого прогнозу згідно з параграфом 1. Він також повинен проінформувати суб’єкта господарювання чи орган публічної влади, який висловить свою зацікавленість, про те, чи визначена територія покривається або імовірно буде покриватися мережею доступу наступного покоління, що пропонує швидкості завантаження до 100 Мбіт/с на основі інформації, зібраної відповідно до параграфа 1.

4. Заходи відповідно до параграфа 3 мають здійснюватися відповідно до ефективної, об’єктивної, прозорої та недискримінаційної процедури, за якою жодний з суб’єктів господарювання не виключається апріорі.

5. Держави-члени повинні забезпечити, щоб національні регуляторні та інші компетентні органи, а також місцеві, регіональні та національні органи, відповідальні за розподіл державних коштів для розгортання електронних комунікаційних мереж, за розробку національних планів широкосмугового доступу, за визначення зобов’язань щодо покриття, передбачених правами на користування радіочастотним спектром, та за перевірку наявності послуг, передбачених зобов’язанням щодо універсальної послуги на їхній території, враховували результати географічних оглядів та будь-яких визначених територій відповідно до параграфів 1, 2 і 3.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи, що здійснюють географічний огляд, надавали такі результати, за умови що орган, що отримує інформацію, забезпечує такий самий рівень конфіденційності та захисту комерційної таємниці, що й орган, що передає інформацію, та інформували про це сторони, які надали інформацію. Такі результати мають також надаватись BEREC і Комісії на їхній запит і на тих самих умовах.

6. Якщо відповідна інформація не доступна на ринку, компетентні органи повинні робити дані географічного огляду, які не підпадають під комерційну таємницю, безпосередньо доступними, у відповідності до Директиви 2003/98/ЄС, щоб дозволити їх повторне використання. Вони також повинні, коли такі інструменти не доступні на ринку, забезпечити інформаційні інструменти, що дозволяють кінцевим користувачам визначати доступність підключення на різних територіях, з рівнем деталізації, який є корисним для здійснення вибору оператора або надавача послуг.

7. До 21 червня 2020 року, з метою сприяння послідовному застосуванню географічних оглядів та прогнозів, BEREC, після консультацій зі стейкхолдерами та у тісній співпраці з Комісією та відповідними національними органами, має ухвалити настанови з метою надання допомоги національним регуляторним та/або іншим компетентним органам щодо послідовного виконання їхніх зобов’язань відповідно до цієї статті.

1. За винятком випадків, що підпадають під дію статті 26 або 27, або статті 32(10), держави- члени повинні забезпечити, щоб у випадках, коли національні регуляторні або інші компетентні органи мають намір вжити заходів відповідно до цієї Директиви, або коли вони мають намір запровадити обмеження відповідно до статті 45(4) та (5), які мають значний вплив на відповідний ринок, такі органи повинні були надати зацікавленим сторонам можливість прокоментувати проект заходу протягом розумного періоду, враховуючи складність питання, який, крім виняткових обставин, у будь-якому випадку не може становити менше 30 днів.

2. Для цілей статті 35 компетентні органи повинні інформувати RSPG на момент оприлюднення про будь-який проект заходу, який підпадає під сферу застосування порівняльної або конкурентної процедури відбору відповідно до статті 55(2) і стосується використання радіочастотного спектра, для якого технічними імплементаційними заходами були встановлені гармонізовані умови відповідно до Рішення № 676/2002/ЄС, з метою забезпечення можливості його використання для бездротових широкосмугових електронних комунікаційних мереж та послуг ("бездротові широкосмугові мережі та послуги"),

3. Національні регуляторні та інші компетентні органи мають оприлюднити свої національні процедури консультацій.

Держави-члени повинні забезпечити створення єдиного інформаційного пункту, через який можна отримати доступ до всіх поточних консультацій.

4. Результати консультаційної процедури повинні бути загальнодоступними, за винятком випадків, що стосуються конфіденційної інформації відповідно до правил Союзу та національних правил щодо комерційної таємниці.

1. Держави-члени повинні забезпечити, у разі необхідності, щоб компетентні органи у координації, де це доцільно, з національними регуляторними органами враховували позиції кінцевих користувачів, зокрема споживачів, кінцевих користувачів з інвалідністю, виробників та суб’єктів господарювання, що надають електронні комунікаційні мережі або послуги, з питань, пов’язаних з усіма правами кінцевих користувачів і споживачів, включаючи рівнозначний доступ і вибір для кінцевих користувачів з інвалідністю загальнодоступних електронних комунікаційних послуг, зокрема у випадку, коли вони мають значний вплив на ринок.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб компетентні органи у координації, де це доцільно, з національними регуляторними органами, створили механізм консультацій, доступний для кінцевих користувачів з інвалідністю, забезпечуючи у своїх рішеннях щодо питань, пов’язаних з правами кінцевого користувача та споживача стосовно загальнодоступних електронних комунікаційних послуг, належне врахування інтересів споживачів у сфері електронних комунікацій.

2. Зацікавлені сторони можуть розробляти, під керівництвом компетентних органів, у координації, де це доцільно, з національними регуляторними органами, залучаючи споживачів, групи користувачів і надавачів послуг, механізми для підвищення загальної якості надання послуг шляхом, зокрема, розроблення та моніторингу кодексів поведінки та стандартів діяльності.

3. Без обмеження національних правил відповідно до права Союзу, що сприяють досягненню цілей культурної та медіа-політики, таких як культурне і мовне розмаїття та плюралізм засобів масової інформації, компетентні органи у координації, де це доцільно, з національними регуляторними органами, можуть сприяти співпраці між суб’єктами господарювання, що надають електронні комунікаційні мережі або послуги, та секторами, зацікавленими у просуванні законного контенту в електронних комунікаційних мережах та послугах. Така співпраця може також включати координацію інформації, що становить суспільний інтерес і має бути надана відповідно до статті 103(4).

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб національний регуляторний орган або інший компетентний орган, відповідальний за застосування статей 102-107 та статті 115 цієї Директиви, або принаймні один незалежний орган, що має підтверджені експертні знання щодо такого застосування, був зазначений як орган альтернативного вирішення спорів відповідно до статті 20(2) Директиви 2013/11/ЄС з метою вирішення спорів між надавачами та споживачами, що виникають відповідно до цієї Директиви та пов’язані з виконанням договорів. Держави- члени можуть розширити доступ до альтернативних процедур вирішення спорів, наданих таким органом для кінцевих користувачів, відмінних від споживачів, зокрема для мікропідприємств та малих підприємств.

2. Без обмеження Директиви 2013/11/ЄС, коли у такі спори залучені сторони з різних держав- членів, держави-члени координують свої зусилля з метою вирішення спору.

1. У разі виникнення спору у зв’язку з наявними зобов’язаннями, передбаченими цією Директивою, між надавачами електронних комунікаційних мереж або послуг у державі-члені, між такими суб’єктами господарювання та іншими суб’єктами господарювання у державі- члені, що отримують вигоду від зобов’язань щодо доступу чи взаємоз’єднання, або між надавачами електронних комунікаційних мереж чи послуг у державі-члені та надавачами пов’язаних засобів, відповідний національний регуляторний орган, за зверненням будь-якої із сторін, без обмеження параграфа 2, має ухвалити зобов’язальне рішення щодо вирішення спору в найкоротші строки на основі чітких і ефективних процедур, і в будь-якому випадку протягом чотирьох місяців, за винятком випадку надзвичайних обставин. Відповідна держава- член вимагає від усіх сторін повної співпраці з національним регуляторним органом.

2. Держави-члени можуть передбачити положення, які б дозволяли національним регуляторним органам відмовляти у вирішенні спору, якщо існують інші механізми, включаючи медіацію, які б краще сприяли своєчасному врегулюванню спору відповідно до цілей, викладених у статті 3. Національний регуляторний орган без затримки інформує про це сторони. Якщо після чотирьох місяців спір не було вирішено, і якщо спір не було передано до суду стороною, яка вимагає відшкодування, національний регуляторний орган, за зверненням будь-якої із сторін, ухвалює зобов’язальне рішення щодо вирішення спору у найкоротші терміни і в будь-якому випадку протягом чотирьох місяців.

3. При вирішенні спору національний регуляторний орган ухвалює рішення, спрямовані на досягнення цілей, викладених у статті 3. Будь-які зобов’язання, накладені на суб’єкт господарювання національним регуляторним органом при вирішенні спору, повинні відповідати цій Директиві.

4. Рішення національного регуляторного органу має бути загальнодоступним з урахуванням вимог комерційної таємниці. Національний регуляторний орган надає зацікавленим сторонам повну інформацію про причини, на яких ґрунтується таке рішення.

5. Процедура, зазначена в параграфах 1, 3 і 4, не перешкоджає будь-якій зі сторін звернутися до суду.

1. У разі спору, що виник відповідно до цієї Директиви між суб’єктами господарювання в різних державах-членах, застосовуються параграфи 2, 3 і 4 цієї статті. Ці положення не застосовуються до спорів, що стосуються координації радіочастотного спектра, на які поширюється дія статті 28.

2. Будь-яка сторона може передати спір до національного регуляторного органу або відповідних органів. Якщо спір впливає на торгівлю між державами-членами, компетентний національний регуляторний орган або органи повідомляють BEREC про такий спір з метою забезпечення належного врегулювання спору відповідно до цілей, викладених у статті 3.

3. У разі такого повідомлення BEREC має підготувати висновок, у якому пропонує відповідному національному регуляторному органу або органам вжити конкретних заходів для вирішення спору або утриматися від дій, у найкоротші терміни, але у будь-якому випадку протягом чотирьох місяців, окрім випадків виняткових обставин.

4. Національний регуляторний орган або відповідні органи мають дочекатися висновку BEREC. перш ніж вжити будь-яких заходів для вирішення спору. За виняткових обставин, коли існує нагальна необхідність вжити заходів для захисту конкуренції або захисту інтересів кінцевих користувачів, будь-який компетентний національний регуляторний орган може, на вимогу сторін або за власною ініціативою, ухвалити тимчасові заходи.

5. Будь-які зобов’язання, накладені на суб’єкт господарювання національним регуляторним органом в рамках вирішення спору, мають відповідати цій Директиві, максимально враховувати висновок, ухвалений BEREC, і бути затвердженими протягом одного місяця після такої висновку.

6. Процедура, зазначена в параграфі 2, не перешкоджає будь-якій зі сторін звернутися до суду.

1. Держави-члени та їхні компетентні органи повинні забезпечити, щоб використання радіочастотного спектра було організовано на їхній території таким чином, щоб не перешкоджати жодній іншій державі-члену дозволяти використання на її території гармонізованого радіочастотного спектра відповідно до права Союзу, зокрема через транскордонні шкідливі завади між державами-членами.

З цією метою держави-члени вживають всіх необхідних заходів, не порушуючи при цьому своїх зобов’язань за міжнародним правом та відповідними міжнародними договорами, такими як Регламент радіозв’язку MCE та регіональні угоди MCE.

2. Держави-члени мають співпрацювати одна з одною, а у разі необхідності - через RSPG, з питань транскордонної координації використання радіочастотного спектра з метою:

(a) забезпечення дотримання параграфа 1;

(b) вирішення будь-якої проблеми або спору щодо транскордонної координації або транскордонних шкідливих завад між державами-членами, а також з третіми країнами, які заважають державам-членам використовувати гармонізований радіочастотний спектр на своїй території.

3. З метою забезпечення дотримання параграфа 1, будь-яка держава-член, що зазнала негативного впливу, може попрохати RSPG виступити посередником для вирішення будь-якої проблеми або спору стосовно транскордонної координації або транскордонних шкідливих завад. У відповідних випадках RSPG може підготувати висновок, що пропонує узгоджене рішення такої проблеми або спору.

4. Якщо дії, зазначені в параграфі 2 або 3, не призвели до вирішення проблеми або спору, і на прохання будь-якої держави-члена, що зазнала негативного впливу, Комісія може, максимально враховуючи будь-який висновок RSPG, що рекомендує скоординоване рішення відповідно до параграфа 3, ухвалити рішення, адресовані державам-членам, яких стосується неврегульована шкідлива завада, за допомогою імплементаційних актів для врегулювання транскордонних шкідливих завад між двома або більше державами-членами, які перешкоджають їм використовувати гармонізований радіочастотний спектр на своїй території.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною в статті 118(4).

5. Союз, на прохання будь-якої держави-члена, що зазнала негативного впливу, надає юридичну, політичну та технічну підтримку для вирішення питань координації радіочастотного спектра з країнами-сусідами Союзу, включаючи країни-кандидати та країни, що приєднуються, таким чином, щоб відповідні держави-члени могли дотримуватися своїх зобов’язань за законодавством Союзу. При наданні такої допомоги Союз сприяє реалізації політики Союзу.

1. Держави-члени встановлюють правила щодо санкцій, включаючи, у разі необхідності, штрафи та некримінальні попередньо визначені або періодичні санкції, що застосовуються до порушень положень національного законодавства, встановлених відповідно до цієї Директиви, або будь-яких зобов’язальних рішень, ухвалених Комісією, національним регуляторним органом або іншим компетентним органом відповідно до цієї Директиви, і вживають всіх заходів, необхідних для забезпечення їх імплементації. У межах національного законодавства, національні регуляторні та інші компетентні органи мають право накладати такі санкції. Передбачені санкції повинні бути належними, дієвими, пропорційними та стримувальними.

2. Держави-члени повинні передбачати санкції у контексті процедури, зазначеної у статті 22(3), лише якщо суб’єкт господарювання або орган публічної влади умисно чи через грубу недбалість надає оманливу, помилкову або неповну інформацію.

При визначенні суми штрафів або періодичних санкцій, що накладаються на суб’єкт господарювання або орган публічної влади за умисне або пов’язане із грубою недбалістю надання неправдивої, помилкової або неповної інформації в контексті процедури, зазначеної у статті 22(3), слід враховувати, зокрема, чи поведінка суб’єкта господарювання або державного органу негативно вплинула на конкуренцію, і, зокрема, чи суб’єкт господарювання або державний орган, всупереч первинно наданій інформації або будь-якому її оновленню, розгорнув, розширив або оновив мережу або ж не розгорнув мережу і не надав об’єктивне обґрунтування такої зміни плану.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб їхні відповідні компетентні органи відстежували та здійснювали нагляд за дотриманням умов загальної авторизації або прав користування радіочастотним спектром та ресурсами нумерації, спеціальних зобов’язань, зазначених у статті 13(2), та зобов’язань ефективно та раціонально використовувати радіочастотний спектр відповідно до статті 4, статті 45(1) та статті 47.

Компетентні органи мають повноваження вимагати від суб’єктів господарювання, які підпадають під загальну авторизацію або отримують вигоду від прав користування радіочастотним спектром або ресурсами нумерації, надавати всю інформацію, необхідну для перевірки дотримання умов загальної авторизації або прав користування радіочастотним спектром та ресурсами нумерації або спеціальних зобов’язань, передбачених статтею 13(2) або статтею 47, відповідно до статті 21.

2. Якщо компетентний орган виявляє, що суб’єкт господарювання не виконує одну або декілька умов загальної авторизації або прав користування радіочастотним спектром та ресурсами нумерації, або спеціальні зобов’язання, передбачені Статтею 13(2), він повинен повідомити суб’єкт господарювання про відповідні висновки і надати суб’єкту господарювання можливість викласти свою позицію в розумний строк.

3. Компетентний орган має право вимагати припинення порушення, зазначеного в параграфі 2, негайно або протягом розумного строку і вживати відповідних пропорційних заходів, спрямованих на забезпечення дотримання таких вимог.

У зв’язку з цим держави-члени мають уповноважити компетентні органи на:

(a) накладення, у відповідних випадках, переконливих фінансових санкцій, які можуть включати періодичні санкції зворотної дії;

(b) надання розпоряджень про припинення або призупинення надання послуги або пакету послуг, яке, у разі його продовження, призведе до суттєвої шкоди конкуренції, до виконання зобов’язань щодо доступу, накладених за результатами аналізу ринку, проведеного відповідно до статті 67.

Компетентні органи без затримки повідомляють про такі заходи та причини, на яких вони базуються, відповідний суб’єкт господарювання і встановлюють розумний термін для суб’єкта господарювання для дотримання таких заходів.

4. Незважаючи на параграфи 2 та 3 цієї статті, держави-члени повинні уповноважити компетентні органи накладати, якщо це доцільно, фінансові санкції на суб’єкти господарювання за ненадання інформації відповідно до зобов’язань, накладених згідно з пунктами (a) або (b) першого підпараграфа статті 21(1) та статті 69 протягом розумного строку, встановленого компетентним органом.

5. У разі серйозного порушення або повторних порушень умов загальної авторизації або прав користування радіочастотним спектром та ресурсами нумерації, спеціальних зобов’язань, зазначених у статті 13(2) або статті 47(1) чи (2), якщо заходи, спрямовані на забезпечення дотримання відповідних вимог, зазначені в параграфі 3 цієї статті, не були успішними, держави-члени надають повноваження компетентним органам запобігати подальшому наданню суб’єктом господарювання електронних комунікаційних мереж або послуг, призупиняти відповідні права користування чи позбавляти їх. Держави-члени повинні уповноважити компетентний орган накладати санкції, які є дієвими, пропорційними та стримувальними. Такі санкції можуть застосовуватися на період будь-якого порушення, навіть якщо порушення згодом було виправлено.

6. Незважаючи параграфи 2, 3 і 5 цієї статті, компетентний орган може вжити термінових тимчасових заходів для виправлення ситуації до прийняття остаточного рішення, якщо він має докази порушення умов загальної авторизації, прав користування радіочастотним спектром та ресурсами нумерації, або спеціальних зобов’язань, зазначених у статті 13(2), статті 47(1) чи (2), що становить безпосередню і серйозну загрозу для суспільної безпеки, громадської безпеки чи громадського здоров’я або ризики створення серйозних економічних чи операційних проблем для інших надавачів або користувачів електронних комунікаційних мереж або послуг або інших користувачів радіочастотного спектра. Компетентний орган повинен надати відповідному суб’єкту господарювання розумну можливість висловити свою позицію та запропонувати будь-які засоби вирішення проблеми. У відповідних випадках компетентний орган може підтвердити тимчасові заходи, які діють максимум три місяці, але які можуть, у випадках, коли процедури примусового виконання не були завершені, бути продовжені на додатковий період до трьох місяців.

7. Суб’єкти господарювання мають право оскаржити заходи, вжиті згідно з цією статтею, відповідно до процедури, зазначеної в статті 31.

1. Держави-члени повинні забезпечити існування ефективних механізмів на національному рівні, згідно з якими будь-який користувач або суб’єкт господарювання, що надає електронні комунікаційні мережі, послуги або пов’язані засоби, на які впливає рішення компетентного органу, має право оскаржити таке рішення в апеляційному органі, що є незалежним від залучених сторін і будь-якого зовнішнього втручання або політичного тиску, здатного поставити під загрозу його незалежну оцінку питань, що надходять до нього. Такий орган, який може бути судом, повинен мати належні експертні знання, які дозволять йому ефективно виконувати свої функції. Держави-члени повинні забезпечити належне врахування обставин справи.

До винесення рішення апеляційною інстанцією рішення компетентного органу має залишатись в силі, якщо не запроваджені тимчасові заходи відповідно до національного законодавства.

2. Якщо апеляційний орган, зазначений у параграфі 1 цієї статті, не є судовим за своїм характером, він завжди повинен надавати письмові підстави для свого рішення. Крім того, у такому випадку його рішення підлягають перевірці судом або трибуналом у значенні статті 267 ДФЄС.

Держави-члени повинні забезпечити ефективність механізму оскарження.

3. Держави-члени збирають інформацію про загальний предмет оскарження, кількість запитів про оскарження, тривалість апеляційного провадження та кількість рішень про запровадження тимчасових заходів. Держави-члени мають надавати таку інформацію, а також рішення або постанови Комісії та BEREC на їх мотивований запит.

1. При виконанні своїх завдань відповідно до цієї Директиви національні регуляторні органи повинні максимально враховувати цілі, викладені у статті 3.

2. Національні регуляторні органи роблять внесок у розвиток внутрішнього ринку шляхом співпраці між собою та з Комісією і BEREC у прозорий спосіб з метою забезпечення послідовного застосування цієї Директиви у всіх державах-членах. З цією метою вони, зокрема, повинні співпрацювати з Комісією та BEREC для визначення типів інструментів та засобів захисту прав, найбільш придатних для розв’язання окремих видів ситуацій на ринку.

3. Якщо інше не передбачено рекомендаціями або настановами, ухваленими відповідно до статті 34 після завершення публічних консультацій, якщо це вимагається статтею 23, у разі, якщо національний регуляторний орган має намір вжити заходів, які:

(a) підпадають під дію статей 61, 64, 67, 68 або 83; і

(b) вплинуть на торгівлю між державами-членами,

він повинен оприлюднити проект заходів та повідомити про нього Комісію, BEREC та національні регуляторні органи в інших державах-членах, одночасно вказуючи причини для такого заходу відповідно до статті 20(3). Національні регуляторні органи, BEREC та Комісія можуть прокоментувати цей проект заходу протягом одного місяця. Одномісячний період не може бути продовжений.

4. Проект заходу, зазначеного в параграфі 3 цієї статті, не може бути ухвалений протягом подальших двох місяців, якщо цей захід спрямований на:

(a) визначення відповідного ринку, який відрізняється від ринків, визначених у рекомендації, зазначеній у статті 64(1); або

(b) визначення суб’єкта господарювання, як такого, що має, як окремо, так і спільно з іншими, значну ринкову владу відповідно до статті 67(3) або (4);

і це вплине на торгівлю між державами-членами, а Комісія вказала національному регуляторному органу, що вона вважає, що проект заходу створить бар’єр для внутрішнього ринку або якщо вона має серйозні сумніви щодо його сумісності з правом Союзу і, зокрема, цілями, зазначеними в статті 3. Цей двомісячний період не може бути продовжений. При цьому Комісія повинна поінформувати BEREC та національні регуляторні органи про свої застереження і одночасно оприлюднити їх.

5. BEREC має оприлюднити висновок щодо застережень Комісії, зазначених у параграфі 4, вказуючи, чи він вважає, що проект заходів повинен бути збережений без змін, змінений або відкликаний, і, залежно від випадку, надати конкретні пропозиції з цією метою.

6. Протягом двомісячного періоду, зазначеного в параграфі 4, Комісія може:

(a) ухвалити рішення, що вимагає від відповідного національного регуляторного органу відкликати проект заходу; або

(b) ухвалити рішення про зняття застережень, зазначених у параграфі 4.

Комісія повинна максимально враховувати висновок BEREC перед ухваленням рішення.

Рішення, зазначені у пункті (a) першого підпараграфа, мають супроводжуватись детальним та об’єктивним аналізом того, чому Комісія вважає, що проект заходу не повинен бути ухвалений, разом з конкретними пропозиціями щодо внесення до нього змін.

7. Якщо Комісія ухвалила рішення відповідно до пункту (a) першого підпараграфа параграфа 6 цієї статті, що вимагає від національного регуляторного органу відкликати проект заходу, національний регуляторний орган повинен змінити або відкликати проект заходу протягом шести місяців з дати ухвалення рішення Комісією. У разі внесення змін до проекту заходу національний регуляторний орган повинен провести публічні консультації у відповідності до статті 23 і повідомити Комісію про змінений проект заходу відповідно до параграфа 3 цієї статті.

8. Відповідний національний регуляторний орган повинен максимально враховувати коментарі інших національних регуляторних органів, BEREC та Комісії і може, за винятком випадків, охоплених параграфом 4 та підпунктом (a) параграфа 6, ухвалити кінцевий проект заходу і, у такому разі, повідомити Комісію.

9. Національний регуляторний орган повідомляє Комісію та BEREC про усі ухвалені кінцеві заходи, які підпадають під підпункти (a) та (b) параграфа 3.

10. За виняткових обставин, якщо національний регуляторний орган вважає, що існує нагальна необхідність вжити заходів для захисту конкуренції та захисту інтересів користувачів, як відступ від процедури, визначеної в параграфах 3 і 4, він може негайно вжити пропорційних тимчасових заходів. Він має невідкладно повідомити Комісію, інші національні регуляторні органи та BEREC про такі заходи, разом з вичерпним обґрунтуванням. Рішення національного регуляторного органу про здійснення таких заходів на постійній основі або продовження періоду, протягом якого вони застосовуються, підпадають під дію параграфів 3 та 4.

11. Національний регуляторний орган може відкликати проект заходу у будь-який час.

1. Якщо запланований захід, передбачений статтею 32(3), має на меті накласти, змінити або скасувати зобов’язання суб’єкта господарювання на застосовування статті 61 або 67 у поєднанні зі статтями 69-76 та статтею 83, Комісія може в межах одномісячного періоду, зазначеного у статті 32(3), повідомити відповідний національний регуляторний орган та BEREC про наявні у неї підстави вважати, що проект заходу створить бар’єр для внутрішнього ринку, або серйозні сумніви щодо його сумісності з правом Союзу. У такому випадку проект заходу не повинен ухвалюватися протягом подальших трьох місяців після повідомлення Комісії.

За відсутності такого повідомлення, відповідний національний регуляторний орган може ухвалити проект заходу, максимально враховуючи будь-які коментарі, зроблені Комісією, BEREC або будь-яким іншим національним регуляторним органом.

2. Протягом тримісячного періоду, зазначеного в параграфі 1 цієї статті, Комісія, BEREC та відповідний національний регуляторний орган тісно співпрацюють з метою визначення найбільш прийнятних та ефективних заходів, зважаючи на цілі, викладені у статті 3, із врахуванням позицій учасників ринку та необхідності напрацювання послідовної регуляторної практики.

3. Протягом шести тижнів з початку тримісячного періоду, зазначеного в параграфі 1, BEREC має ухвалити висновок щодо повідомлення Комісії, зазначеного в параграфі 1, вказуючи, чи вважає він, що проект заходу повинен бути змінений або відкликаний, та, у відповідних випадках, надати конкретні пропозиції з цією метою. Такий висновок повинен включати обґрунтування та оприлюднюватися.

4. Якщо у своєму висновку BEREC поділяє серйозні сумніви Комісії, він має тісно співпрацювати з відповідним національним регуляторним органом для визначення найбільш прийнятного та ефективного заходу. До закінчення тримісячного періоду, зазначеного в параграфі 1, національний регуляторний орган може:

(a) внести зміни або відкликати свій проект заходу з максимальним урахуванням повідомлення Комісії, зазначеного в параграфі 1, та висновку BEREC; або

(b) зберегти свій проект заходу.

5. Комісія може, протягом одного місяця після закінчення тримісячного періоду, зазначеного в параграфі 1, з максимальним урахуванням висновку BEREC, якщо такий є:

(a) надати рекомендацію, що вимагає від відповідного національного регуляторного органу внести зміни або відкликати проект заходу, включаючи конкретні пропозиції з цією метою, і надати обґрунтування своєї рекомендації, зокрема, якщо BEREC не поділяє серйозних сумнівів Комісії;

(b) ухвалити рішення про зняття застережень, зазначених у параграфі 1; або

(c) для проектів заходів, які підпадають під дію другого підпараграфа статті 61(3) або статті 76(2), ухвалити рішення, що вимагає від відповідного національного регуляторного органу відкликати проект заходу, щодо якого BEREC поділяє серйозні сумніви Комісії, супроводжуючи його детальним та об’єктивним аналізом того, чому Комісія вважає, що проект заходу не повинен бути ухвалений, а також конкретними пропозиціями щодо внесення змін до проекту заходу, що підлягають процедурі, зазначеній у статті 32(7), яка застосовується mutatis mutandis.

6. Протягом одного місяця після надання Комісією рекомендації відповідно до пункту (a) параграфа 5 або зняття застережень відповідно до підпункту (b) параграфа 5 відповідний національний регуляторний орган повинен повідомити Комісію та BEREC про ухвалений остаточний захід.

Цей період може бути продовжено, щоб дозволити національному регуляторному органу провести громадські консультації відповідно до статті 23.

7. Якщо національний регуляторний орган вирішив не вносити зміни або відкликати проект заходу на основі рекомендації, наданої відповідно до пункту (a) параграфа 5, він повинен надати обґрунтування.

8. Національний регуляторний орган може відкликати запропонований проект заходу на будь- якій стадії процедури.

За результатами консультацій з громадськістю та після консультацій з національними регуляторними органами та з максимальним урахуванням висновку BEREC, Комісія може ухвалити рекомендації або настанови стосовно статті 32, що встановлюють форму, зміст і рівень деталізації, які повинні надаватися у повідомленнях у відповідності зі статтею 32(3), обставини, за яких повідомлення не потрібні, і розрахунок строків.

1. Якщо національний регуляторний або інший компетентний орган має намір здійснити процедуру відбору відповідно до статті 55(2) стосовно радіочастотного спектра, для якого були встановлені гармонізовані умови за допомогою технічних імплементаційних заходів відповідно до Рішення № 676/2002/ЄС для того, щоб забезпечити його використання для бездротових широкосмугових мереж і послуг, він, відповідно до статті 23, інформує RSPG про будь-який проект заходу, який підпадає під сферу застосування порівняльної або конкурентної процедури відбору відповідно до статті 55(2), і вказує, чи він буде і коли буде направляти RSPG запит щодо скликання Форуму партнерської перевірки.

У разі такого запиту RSPG має організувати Форум партнерської перевірки для обговорення та обміну думками щодо наданих проектів заходів і сприяти обміну досвідом та найкращими практиками щодо таких проектів заходів.

Форум партнерської перевірки має складатись з членів RSPG. організовуватись і проводитись під головуванням представника RSPG.

2. Не пізніше ніж під час публічних консультацій, які проводять відповідно до статті 23, RSPG може, у виняткових випадках, взяти на себе ініціативу щодо скликання Форуму партнерської перевірки відповідно до його внутрішнього регламенту з метою обміну досвідом та найкращими практиками щодо проекту заходу стосовно процедури відбору, якщо вона вважає, що проект заходу суттєво обмежить спроможність національного регуляторного або іншого компетентного органу досягти цілей, визначених у статтях 3, 45, 46 і 47.

3. RSPG має заздалегідь визначити та оприлюднити об’єктивні критерії для виняткового скликання Форуму партнерської перевірки.

4. Під час Форуму партнерської перевірки національний регуляторний орган або інший компетентний орган має надати пояснення щодо того, яким чином проект заходу:

(a) сприяє розвитку внутрішнього ринку, транскордонному наданню послуг, а також конкуренції, максимізує переваги для споживача і в цілому досягає цілей, визначених у статтях 3, 45, 46 і 47 цієї Директиви, а також Рішеннях № 676/2002/ЄС та № 243/2012/ЄС;

(b) забезпечує дієве та ефективне використання радіочастотного спектра;

(c) забезпечує стабільні та передбачувані інвестиційні умови для наявних та потенційних користувачів радіочастотного спектра при розгортанні мереж для надання електронних комунікаційних послуг, які базуються на використанні радіочастотного спектра.

5. Форум партнерської перевірки повинен бути відкритим для добровільної участі експертів від інших компетентних органів та BEREC.

6. Форум партнерської перевірки має проводитись лише один раз протягом загальнонаціонального процесу підготовки та консультацій щодо єдиної процедури відбору, що стосується однієї або декількох смуг радіочастотного спектра, якщо національний регуляторний або інший компетентний орган не направляє запит про повторне зібрання.

7. На запит національного регуляторного або іншого компетентного органу, який направив запит про зустріч, RSPG може ухвалити звіт про те, яким чином проект заходу досягає цілей, передбачених у параграфі 4, відображаючи погляди, якими обмінювалися у рамках Форуму партнерської перевірки.

8. RSPG має оприлюднити у лютому кожного року звіт про проекти заходів, що обговорюються відповідно до параграфів 1 і 2. У звіті повинні бути зазначені досвід та відмічені кращі практики.

9. Після Форуму партнерської перевірки, на запит національного регуляторного або іншого компетентного органу, який направив запит про зустріч, RSPG може ухвалити висновок щодо проекту заходу.

Якщо використання радіочастотного спектра гармонізовано, умови та процедури доступу узгоджені, а суб’єкти господарювання, яким розподіляється радіочастотний спектр, обрані відповідно до міжнародних угод та правил Союзу, відповідно до вищезазначеного, держави- члени надають право користування таким радіочастотним спектром. Якщо всі національні умови, пов’язані з правом користування відповідним радіочастотним спектром були задоволені у випадку загальної процедури відбору, держави-члени не повинні встановлювати будь-яких додаткових умов, додаткових критеріїв або процедур, які б обмежували, змінювали або затримували належну імплементацію загального розподілу такого радіочастотного спектра.

Дві або декілька держав-членів можуть співпрацювати одна з одною і з RSPG, беручи до уваги будь-який інтерес, висловлений учасниками ринку, шляхом спільного визначення загальних аспектів процесу авторизації та, де доцільно, також спільного проведення процесу відбору для надання індивідуальних прав користування радіочастотним спектром.

При розробці процесу спільної авторизації держави-члени можуть враховувати такі критерії:

(a) окремі національні процеси надання авторизації мають ініціюватися та імплементуватися компетентними органами відповідно до спільно узгодженого графіку;

(b) він має передбачати, де доцільно, загальні умови та процедури відбору і надання індивідуальних прав користування радіочастотним спектром серед відповідних держав-членів;

(c) він повинен передбачати, де доцільно, загальні або порівнянні умови, які повинні бути прикріплені до індивідуальних прав користування радіочастотним спектром серед відповідних держав-членів, що дозволяло б, серед іншого, розподіляти користувачам подібні блоки радіочастотного спектра;

(d) він повинен бути відкритим в будь-який час для інших держав-членів, доки не буде проведений процес спільної авторизації.

Якщо, незважаючи на зацікавленість учасників ринку, держави-члени не діють спільно, вони мають поінформувати таких учасників ринку про причини, що пояснюють їхнє рішення.

1. Якщо Комісія вважає, що розбіжності в імплементації національними регуляторними або іншими компетентними органами регуляторних завдань, зазначених у цій Директиві, можуть створити бар’єр для внутрішнього ринку, Комісія може, максимально враховуючи висновки BEREC або, у відповідних випадках, RSPG, ухвалити рекомендації або, з урахуванням параграфа 3 цієї статті, ухвалити рішення щодо забезпечення за допомогою імплементаційних актів гармонізованого застосування цієї Директиви з метою сприяння досягненню цілей, викладених у статті 3.

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб національні регуляторні та інші компетентні органи при виконанні своїх завдань максимально враховували рекомендації, зазначені в параграфі 1. Якщо національний регуляторний або інший компетентний орган вирішує не виконувати рекомендацію, він має поінформувати Комісію, зазначаючи підстави своєї позиції.

3. Рішення, ухвалені відповідно до параграфа 1, мають включати лише зазначення гармонізованого або скоординованого підходу з метою вирішення наступних питань:

(a) непослідовної імплементації національними регуляторними органами загальних регуляторних підходів щодо регулювання ринків електронних комунікацій при застосуванні статей 64 і 67, якщо це створює бар’єр для внутрішнього ринку; такі рішення не повинні стосуватися окремих повідомлень, виданих національними регуляторними органами відповідно до статті 32; у такому випадку Комісія має пропонувати лише проект рішення:

(i) не менше, ніж через два роки після ухвалення Комісією рекомендації стосовно того ж самого питання; і

(ii) максимально враховуючи висновок BEREC щодо ухвалення такого рішення, що має надаватись BEREC протягом трьох місяців з моменту запиту Комісії;

(b) ресурсів нумерації, включаючи діапазони номерів, можливості перенесення номерів та ідентифікаторів, систем перекладу номерів та адрес, а також доступу до служб екстреної допомоги через єдиний європейський номер екстреної допомоги "112".

4. Імплементаційні акти, зазначені в параграфі 1 цієї статті, ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 118(4).

5. BEREC може, за власною ініціативою, консультувати Комісію щодо того, чи слід затверджувати захід відповідно до параграфа 1.

6. Якщо Комісія не ухвалила рекомендацію або рішення протягом одного року з дати ухвалення BEREC висновку, що вказує на наявність розбіжностей у виконанні національними регуляторними або іншими компетентними органами регуляторних завдань, зазначених у цій Директиві, що може створити бар’єр для внутрішнього ринку, вона повинна інформувати Європейський Парламент і Раду про підстави для цього, а також оприлюднити такі підстави.

Якщо Комісія ухвалила рекомендацію відповідно до параграфа 1, але непослідовна імплементація, що створює бар’єр для внутрішнього ринку, зберігається протягом двох років після цього, Комісія, з урахуванням параграфа 3, має ухвалити рішення за допомогою імплементаційного акту відповідно до параграфа 4.

Якщо Комісія протягом подальшого року з моменту затвердження будь-якої рекомендації, ухваленої відповідно до другого підпараграфа, не ухвалила рішення, вона має інформувати Європейський Парламент і Раду про підстави для цього, а також оприлюднити такі підстави.

1. Комісія повинна розробити та опублікувати в Офіційному віснику Європейського Союзу перелік необов’язкових стандартів або специфікацій, які слугуватимуть основою для заохочення гармонізованого надання електронних комунікаційних мереж, електронних комунікаційних послуг, пов’язаних засобів і пов’язаних послуг. У разі необхідності, Комісія може, після консультацій з Комітетом, заснованим Директивою (ЄС) 2015/1535, направити запит щодо розробки таких стандартів європейськими організаціями стандартизації (Європейський комітет зі стандартизації (CEN), Європейський комітет зі стандартизації в електротехніці (Cenelec) та Європейський інститут телекомунікаційних стандартів (ETSI)).

2. Держави-члени повинні заохочувати використання стандартів або специфікацій, зазначених в параграфі 1, для надання послуг, технічних інтерфейсів або мережевих функцій у тій мірі, яка є суворо необхідною для забезпечення взаємодійності послуг, наскрізного підключення, сприяння питанням зміни надавача послуг і перенесення номерів та ідентифікаторів, а також покращення свободи вибору для користувачів.

За відсутності опублікованих стандартів або специфікацій відповідно до параграфа 1, держави- члени мають заохочувати імплементацію стандартів або специфікацій, затверджених європейськими організаціями зі стандартизації.

За відсутності таких стандартів або специфікацій держави-члени повинні заохочувати імплементацію міжнародних стандартів або рекомендацій, ухвалених Міжнародним союзом електрозв’язку (МСЕ), Європейською конференцією адміністрацій зв’язку (СЕРТ), Міжнародною організацією зі стандартизації (КО) та Міжнародною електротехнічною комісією (IEC).

Якщо міжнародні стандарти існують, держави-члени повинні заохочувати європейські організації зі стандартизації використовувати їх або відповідні їх частини як основу для розроблюваних ними стандартів, за винятком випадків, коли такі міжнародні стандарти або відповідні частини були б неефективними.

Жодні стандарти або специфікації, зазначені в параграфі 1 або в цьому параграфі, не повинні перешкоджають доступу, який може вимагатися відповідно до цієї Директиви, де це можливо.

3. Якщо стандарти або специфікації, зазначені в параграфі 1, не були належним чином імплементовані, що призвело до того, що взаємодійність послуг в одній або декількох державах-членах не може бути забезпечена, то імплементація таких стандартів або специфікацій може ставати обов’язковою згідно з процедурою, встановленою в параграфі 4, виключно у тій мірі, що є суворо необхідною для забезпечення такої взаємодійності та для покращення свободи вибору для користувачів.

4. Якщо Комісія має намір зробити імплементацію деяких стандартів або специфікацій обов’язковою, вона публікує повідомлення в Офіційному віснику Європейського Союзу і запрошує усі відповідні сторони публічно надати свої коментарі. Комісія за допомогою імплементаційних актів повинна зробити імплементацію відповідних стандартів обов’язковою, посилаючись на них як на обов’язкові стандарти в переліку стандартів або специфікацій, опублікованих в Офіційному віснику Європейського Союзу.

5. Якщо Комісія вважає, що стандарти або специфікації, зазначені в параграфі 1, більше не сприяють наданню гармонізованих електронних комунікаційних послуг, більше не відповідають потребам споживачів або перешкоджають технологічному розвитку, вона повинна вилучити їх зі списку стандартів або специфікацій, зазначеного у параграфі 1.

6. Якщо Комісія вважає, що стандарти або специфікації, зазначені в параграфі 4, більше не сприяють наданню гармонізованих електронних комунікаційних послуг, більше не відповідають потребам споживачів або перешкоджають технологічному розвитку, вона повинна за допомогою імплементаційних актів вилучити такі стандарти та специфікації зі списку стандартів або специфікацій, зазначеного у параграфі 1.

7. Імплементаційні акти, зазначені в параграфах 4 та 6 цієї статті, ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 118(4).

8. Ця стаття не застосовується до будь-яких основних вимог, специфікації інтерфейсу або гармонізованих стандартів, на які поширюється Директива 2014/53/ЄС.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб надавачі електронних комунікаційних мереж загального користування або загальнодоступних електронних комунікаційних послуг вживали належних та пропорційних технічних та організаційних заходів для належного управління ризиками, що виникають для безпеки мереж та послуг. Беручи до уваги сучасний рівень техніки, такі заходи повинні забезпечувати рівень безпеки, що відповідає наявним ризикам. Зокрема, для запобігання та мінімізації впливу інцидентів безпеки на користувачів та на інші мережі та послуги необхідно, де доцільно, вживати заходів, включаючи забезпечення шифрування.

Європейське агентство з питань мережевої та інформаційної безпеки ("ENISA") має сприяти, відповідно до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 526/2013 (- 3), координації держав-членів з метою уникнення розбіжностей між національними вимогами, що можуть спричинити ризики для безпеки та бар’єри для внутрішнього ринку.

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб надавачі електронних комунікаційних мереж загального користування або загальнодоступних електронних комунікаційних послуг без зайвої затримки повідомляли компетентний орган про інцидент безпеки, який суттєво вплинув на роботу мереж або послуг.

З метою визначення значущості впливу інциденту безпеки, за наявності, слід враховувати, зокрема, такі параметри:

(a) кількість користувачів, які постраждали від інциденту безпеки;

(b) тривалість інциденту безпеки;

(c) розмір території, що постраждала від інциденту безпеки;

(d) ступінь впливу на функціонування мережі або послуги;

(e) ступінь впливу на економічну та соціальну діяльність.

Якщо доцільно, відповідний компетентний орган має поінформувати компетентні органи інших держав-членів та ENISA. Відповідний компетентний орган може інформувати громадськість або вимагати цього від надавачів, якщо він приходить до висновку, що розкриття інформації про інцидент безпеки відповідає інтересам суспільства.

Один раз на рік відповідний компетентний орган повинен надати Комісії та ENISA підсумковий звіт про отримані повідомлення та заходи, вжиті відповідно до цього параграфа.

3. Держави-члени повинні забезпечити, щоб у разі виникнення особливої та істотної загрози інциденту безпеки в електронних комунікаційних мережах загального користування або загальнодоступних електронних комунікаційних послугах, надавачі таких мереж або послуг інформували своїх користувачів, які можуть постраждати від такої загрози, про можливі захисні заходи або засоби захисту, які можуть вжити користувачі. Там, де це доцільно, надавачі також мають інформувати своїх користувачів про саму загрозу.

4. Ця стаття не обмежує дію Регламенту (ЄС) 2016/679 та Директиви 2002/58/ЄС.

5. Комісія, максимально враховуючи висновок ENISA, може ухвалювати імплементаційні акти, в яких детально описані технічні та організаційні заходи, зазначені в параграфі 1, а також обставини, формат і процедури, що застосовуються до вимог щодо повідомлення згідно з параграфом 2. Вони, наскільки це можливо, мають базуватись на європейських та міжнародних стандартах і не перешкоджати державам-членам ухвалювати додаткові вимоги для досягнення цілей, встановлених в параграфі 1.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною в статті 118(4).

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб з метою імплементації статті 40 компетентні органи мали повноваження видавати обов’язкові до виконання розпорядження, включаючи ті, що стосуються заходів, необхідних для врегулювання інциденту безпеки або запобігання його виникненню, якщо виявлено суттєву загрозу, а також терміни їх реалізації надавачами електронних комунікаційних мереж загального користування або загальнодоступних електронних комунікаційних послуг.

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб компетентні органи мали повноваження вимагати від надавачів електронних комунікаційних мереж загального користування або загальнодоступних електронних комунікаційних послуг:

(a) надавати інформацію, необхідну для оцінювання безпеки їхніх мереж і послуг, включаючи задокументовані правила безпеки; і

(b) підпорядковуватися аудиту безпеки, який проводиться кваліфікованим незалежним органом або компетентним органом, і надавати його результати компетентному органу; вартість аудиту оплачується надавачем.

3. Держави-члени повинні забезпечити, щоб компетентні органи мали всі повноваження, необхідні для розслідування випадків невідповідності та їх впливу на безпеку мереж і послуг.

4. Держави-члени повинні забезпечити, щоб, з метою імплементації статті 40, компетентні органи мали повноваження отримувати допомогу Групи реагування на інцидент комп’ютерної безпеки (далі - "CSIRT"), призначеної відповідно до статті 9 Директиви (ЄС) 2016/1148 стосовно питань, що підпадають під завдання CSIRT відповідно до пункту 2 додатка I до цієї Директиви.

5. Компетентні органи, у відповідних випадках та згідно з національним законодавством, мають консультуватись та співпрацювати з відповідними національними правоохоронними органами, компетентними органами у значенні статті 8(1) Директиви (ЄС) 2016/1148 та національними органами захисту даних.

1. Держави-члени можуть дозволяти компетентному органу встановлювати плату за права користування радіочастотним спектром або права встановлювати на об’єктах державної або приватної власності, над або під ними засоби, які використовують для надання електронних комунікаційних мереж або послуг та пов’язаних засобів, щоб забезпечити оптимальне використання таких ресурсів. Держави-члени повинні забезпечити, щоб така плата була об’єктивно виправданою, прозорою, недискримінаційною та пропорційною до її мети і повинні враховувати загальні цілі цієї Директиви.

2. Що стосується прав користування радіочастотним спектром, держави-члени мають прагнути забезпечити встановлення відповідної плати на рівні, що забезпечує ефективний розподіл та використання радіочастотного спектра, у тому числі шляхом:

(a) встановлення резервних цін у вигляді мінімальної плати за права користування радіочастотним спектром з урахуванням вартості таких прав з точки зору їх можливого альтернативного використання;

(b) врахування витрат, пов’язаних з прикріпленими до таких прав умовами;

(c) застосування, наскільки це можливо, домовленостей про оплату, пов’язаних з фактичною доступністю радіочастотного спектра для користування.

1. Держави-члени повинні забезпечити, якщо компетентний орган розглядає заяву про надання прав:

- на встановлення засобів на державній або приватній власності, над або під нею, суб’єкту господарювання, авторизованому надавати електронні комунікаційні мережі загального користування, або

- на встановлення засобів на державній або приватній власності, над або під нею, суб’єкту господарювання, авторизованому надавати інші електронні комунікаційні мережі, аніж електронні комунікаційні мережі загального користування,

щоб такий компетентний орган:

(a) діяв на основі простих, ефективних, прозорих і загальнодоступних процедур, що застосовуються без дискримінації і без затримки, і в будь-якому випадку ухвалював рішення протягом шести місяців з моменту подання заяви, крім випадків експропріації; і

(b) дотримувався принципів прозорості та недискримінації при прикріпленні умов до будь- яких таких прав.

Процедури, зазначені в пунктах (a) і (b), можуть відрізнятися залежно від того, чи надає заявник електронні комунікаційні мережі загального користування.

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб, якщо або місцеві органи влади зберігають право власності або контролюють суб’єкти господарювання, що надають електронні комунікаційні мережі загального користування або загальнодоступні електронні комунікаційні послуги, існувало ефективне структурне відокремлення функції, відповідальної за надання прав, зазначених у параграфі 1, від діяльності, пов’язаної з власністю або контролем.

1. Якщо оператор скористався правом, передбаченим згідно з національним законодавством, щодо встановлення засобів на державній або приватній власності, над чи під нею, або скористався процедурою експропріації або отримання права користування власністю, компетентні органи можуть накладати зобов’язання про спільне розміщення та спільне використання елементів мережі та пов’язаних засобів, встановлених на такій основі, з метою захисту навколишнього середовища, охорони здоров’я, громадської безпеки або для досягнення цілей планування міста та країни.

Зобов’язання щодо спільного розміщення або спільного використання елементів мережі та встановлених засобів і спільного використання майна може бути накладено лише після відповідного періоду громадських консультацій, протягом якого всім зацікавленим сторонам буде надана можливість висловити свої думки, і лише у конкретних сферах, де таке використання вважається необхідним для досягнення цілей, передбачених у першому підпараграфі. Компетентні органи можуть встановлювати спільне використання таких засобів або майна, включаючи землю, будівлі, кабельні вводи будівель, кабельні мережі будівель, щогли, антени, вежі та інші допоміжні споруди, канали, кабелепроводи, люки, шафи або заходи, що сприяють координації публічних будівельних робіт. У разі необхідності держава- член може призначити національний регуляторний або інший компетентний орган для виконання одного або декількох з таких завдань:

(a) координування процесу, передбаченого цією статтею;

(b) функціонування в якості єдиного інформаційного пункту;

(c) встановлення правил розподілу витрат за спільне використання засобів або власності та координацію будівельних робіт.

2. Заходи, вжиті компетентним органом відповідно до цієї статті, повинні бути об’єктивними, прозорими, недискримінаційними та пропорційними. Там, де це доцільно, такі заходи мають здійснюватися у координації з національними регуляторними органами.

1. Беручи належним чином до уваги той факт, що радіочастотний спектр є суспільним благом, що має важливу соціальну, культурну та економічну цінність, держави-члени повинні забезпечити ефективне управління радіочастотним спектром для надання електронних комунікаційних мереж та послуг на їхній території відповідно до статей 3 та 4. Вони повинні забезпечити, щоб розподіл, видача загальної авторизації та надання індивідуальних прав користування радіочастотним спектром для електронних комунікаційних мереж та послуг компетентними органами здійснювалися на основі об’єктивних, прозорих, про-конкурентних, недискримінаційних та пропорційних критеріїв.

При застосуванні цієї статті держави-члени повинні дотримуватись відповідних міжнародних угод, включаючи Регламенти радіозв’язку МСЕ та інші угоди, підписані в рамках МСЕ, що стосуються радіочастотного спектра, наприклад, домовленість, досягнуту на Регіональній конференції з питань радіозв’язку 2006 року, і можуть брати до уваги політичні міркування.

2. Держави-члени повинні сприяти гармонізації використання радіочастотного спектра електронними комунікаційними мережами та послугами по всьому Союзу, відповідно до необхідності забезпечення їх дієвого та ефективного використання, для досягнення переваг для споживача, таких, як конкуренція, економія на масштабах та взаємодійність мереж і послуг. При цьому вони діють відповідно до статті 4 цієї Директиви та Рішення № 676/2002/ЄС, зокрема:

(a) забезпечуючи бездротове широкосмугове покриття своєї національної території та населення з високою якістю та швидкістю, а також покриття основних національних та європейських транспортних шляхів, включаючи транс’європейську транспортну мережу, як зазначено у Регламенті Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1315/2013 (- 4);

(b) сприяючи швидкому розвитку в Союзі нових бездротових комунікаційних технологій і програмних застосунків, в тому числі, у відповідних випадках, із застосуванням міжсекторального підходу;

(c) забезпечуючи передбачуваність та послідовність надання, продовження, зміни, обмеження та позбавлення прав користування радіочастотним спектром з метою сприяння довгостроковим інвестиціям;

(d) забезпечуючи запобігання транскордонним чи національним шкідливим завадам відповідно до статей 28 та 46, а також вживаючи відповідних попереджувальних та коригувальних заходів з цією метою;

(e) сприяючи спільному використанню радіочастотного спектра для подібних або різних видів використання радіочастотного спектра відповідно до законодавства про конкуренцію;

(f) застосовуючи найбільш відповідну та найменш обтяжливу систему авторизації, що є можливою відповідно до статті 46, таким чином, щоб максимізувати гнучкість, спільне використання та ефективність використання радіочастотного спектра;

(g) застосовуючи правила надання, передачі, продовження, зміни та позбавлення прав користування радіочастотним спектром, які чітко та прозоро встановлені з метою гарантування регуляторної визначеності, послідовності та передбачуваності;

(h) дотримуючись послідовності та передбачуваності в усьому Союзі стосовно дозволеного способу використання радіочастотного спектра для захисту здоров’я населення з урахуванням Рекомендації 1999/519/ЄС.

Для цілей першого підпараграфа і в контексті розробки технічних імплементаційних заходів для смуги радіочастотного спектра згідно з рішенням № 676/2002/ЄС, Комісія може направити RSPG запит щодо ухвалення висновку, що рекомендує найбільш прийнятні режими авторизації для використання радіочастотного спектра у такій смузі частот або її частинах. Якщо доцільно і з максимальним урахуванням такого висновку, Комісія може ухвалити рекомендацію з метою сприяння послідовному підходу в Союзі стосовно режимів авторизації для використання такої смуги частот.

Якщо Комісія розглядає питання про вжиття заходів у відповідності до статті 39(1), (4), (5) та (6), вона може направити RSPG запит щодо ухвалення висновку стосовно наслідків будь-якого такого стандарту або специфікації для координації, гармонізації та доступності радіочастотного спектра. Комісія зобов’язана максимально враховувати висновок RSPG при ухваленні будь- яких подальших кроків.

3. У разі відсутності ринкового попиту на національному або регіональному рівні на використання смуги в гармонізованому радіочастотному спектрі держави-члени можуть дозволити альтернативне використання всієї або частини такої смуги, включаючи наявні види використання, відповідно до параграфів 4 та 5 цієї статті, за умови, що:

(a) висновок про відсутність ринкового попиту на використання такої смуги базується на публічних консультаціях згідно зі статтею 23, включаючи прогноз ринкового попиту;

(b) таке альтернативне використання не заважає або не перешкоджає доступності або використанню такої смуги в інших державах-членах; і

(c) відповідна держава-член належним чином враховує довгострокову доступність або використання такої смуги в Союзі та економію на масштабах для обладнання, що є результатом використання гармонізованого радіочастотного спектра в Союзі.

Будь-яке рішення щодо альтернативного використання у виняткових випадках має підлягати регулярному перегляду і в будь-якому випадку негайно переглядається за належним чином обґрунтованим запитом потенційного користувача до компетентного органу щодо використання смуги відповідно до технічного імплементаційного заходу. Держава-член інформує Комісію та інші держави-члени про ухвалене рішення та його підстави, а також про результати будь-якого його перегляду.

4. Без обмеження дії другого підпараграфа, держави-члени повинні забезпечити, щоб усі види технологій, що використовуються для надання електронних комунікаційних мереж або послуг, могли бути використані в радіочастотному спектрі, заявленому для надання електронних комунікаційних послуг у їхньому Національному плані розподілу частот відповідно до права Союзу.

Держави-члени можуть, однак, передбачати пропорційні та недискримінаційні обмеження для окремих типів радіомережі або технології бездротового доступу, що використовуються для електронних комунікаційних послуг, де це необхідно для того, щоб:

(a) уникати шкідливих завад;

(b) захищати здоров’я населення від електромагнітних полів, максимально враховуючи Рекомендацію 1999/519/ЄС;

(c) забезпечувати технічну якість обслуговування;

(d) забезпечувати максимізацію спільного використання радіочастотного спектра;

(e) підтримувати ефективне користування радіочастотним спектром; або

(f) забезпечувати виконання цілей загального інтересу відповідно до параграфа 5.

5. Без обмеження другого підпараграфа, держави-члени повинні забезпечити, щоб усі види електронних комунікаційних мереж або послуг могли надаватися в радіоспектрі, заявленому як доступний для електронних комунікаційних послуг у їхньому Національному плані розподілу частот відповідно до права Союзу. Держави-члени можуть, однак, передбачити пропорційні та недискримінаційні обмеження для видів електронних комунікаційних послуг, що надаватимуться, включаючи, у разі необхідності, виконання вимог відповідно до Регламенту радіозв’язку МСЕ.

Заходи, які вимагають надання електронних комунікаційних послуг у певній смузі частот, доступних для електронних комунікаційних послуг, мають бути обґрунтованими для забезпечення виконання цілей загального інтересу, встановлених державами-членами відповідно до права Союзу, включаючи, але не обмежуючись:

(a) безпеку життя;

(b) сприяння соціальній, регіональній або територіальному згуртуванню;

(c) уникнення неефективного використання радіочастотного спектра; або

(d) сприяння культурному та мовному розмаїттю та плюралізму засобів масової інформації, наприклад, надання послуг радіо- та телевізійного мовлення.

Захід, що забороняє надання будь-якої іншої електронної комунікаційної послуги у певній смузі частот, може вживатись лише у випадках, коли це обґрунтовується необхідністю захисту служб охорони життя. Держави-члени можуть, у виняткових випадках, також розширювати дію такого заходу з метою виконання інших цілей загального інтересу, встановлених державами- членами відповідно до права Союзу.

6. Держави-члени повинні регулярно переглядати необхідність обмежень, зазначених у параграфах 4 і 5, і оприлюднювати результати таких переглядів.

7. Обмеження, встановлені до 25 травня 2011 року, повинні бути приведеними у відповідність до параграфів 4 та 5 до 20 грудня 2018 року.

1. Держави-члени повинні сприяти користуванню радіочастотним спектром, включаючи спільне користування, відповідно до загальної авторизації і обмежувати надання індивідуальних прав користування радіочастотним спектром ситуаціями, коли такі права необхідні для максимального ефективного користування спектром з огляду на попит та із врахуванням критеріїв, викладених у другому підпараграфі. У всіх інших випадках вони встановлюють умови користування радіочастотним спектром у загальній авторизації.

З цією метою держави-члени повинні ухвалювати рішення щодо найбільш прийнятного режиму авторизації користування радіочастотним спектром, з урахуванням:

(a) специфічних характеристик відповідного радіочастотного спектра;

(b) необхідності захисту від шкідливих завад;

(c) створення надійних умов для спільного користування радіочастотним спектром, де це необхідно;

(d) необхідності забезпечити технічну якість комунікацій або послуг;

(e) цілей загального інтересу, встановлених державами-членами відповідно до права Союзу;

(f) необхідності гарантувати ефективне користування радіочастотним спектром.

При розгляді питання стосовно видачі загальної авторизації або надання індивідуальних прав користування гармонізованим радіочастотним спектром з урахуванням технічних імплементаційних заходів, вжитих відповідно до статті 4 Рішення № 676/2002/ЄС, держави- члени повинні намагатись звести до мінімуму проблеми шкідливих завад, у тому числі у випадках спільного користування радіочастотним спектром на основі поєднання загальної авторизації та індивідуальних прав користування.

У відповідних випадках держави-члени мають розглядати можливість дозволити користування радіочастотним спектром на основі поєднання загальної авторизації та індивідуальних прав користування, беручи до уваги ймовірний вплив різного поєднання загальної авторизації та індивідуальних прав користування та поступового їх переміщення з однієї категорії у іншу на конкуренцію, інновації та вихід на ринок.

Держави-члени мають прагнути мінімізувати обмеження користування радіочастотним спектром, приділяючи належну увагу технологічним рішенням для управління шкідливими завадами, щоб встановлювати найменш обтяжливий режим авторизації.

2. При ухваленні рішення відповідно до параграфа 1 з метою полегшення спільного користування радіочастотним спектром компетентні органи забезпечують чітке визначення умов для спільного користування радіочастотним спектром. Такі умови мають сприяти ефективному користуванню радіочастотним спектром, конкуренції та інноваціям.

1. Компетентні органи мають включати умови в індивідуальні права користування радіочастотним спектром відповідно до статті 13(1) таким чином, щоб забезпечити оптимальне та найбільш ефективне користування радіочастотним спектром. Перед наданням або продовженням таких прав вони повинні чітко встановити будь-які такі умови, включно з необхідним рівнем користування та можливістю виконувати таку вимогу шляхом продажу або лізингу, щоб забезпечити виконання таких умов відповідно до статті 30. Умови, включені до продовження прав користування радіочастотним спектром, не повинні надавати неправомірні переваги наявним власникам таких прав.

Такі умови повинні визначати застосовні параметри, включаючи будь-який кінцевий термін для реалізації прав користування, невиконання яких надало б право компетентному органу позбавити права користування або вжити інші заходи.

Компетентні органи повинні своєчасно та у відкритий спосіб консультуватися та інформувати зацікавлені сторони про умови, включені до індивідуальних прав користування, до моменту їх встановлення. Вони заздалегідь мають визначати та інформувати зацікавлені сторони у прозорий спосіб про критерії оцінювання виконання таких умов.

2. При включенні умов до індивідуальних прав користування радіочастотним спектром компетентні органи можуть, зокрема, з метою забезпечення дієвого та ефективного користування радіочастотним спектром або для сприяння розширенню покриття, передбачати такі можливості:

(a) спільне використання пасивної або активної інфраструктури, яка базується на радіоспектрі, або самого радіочастотного спектра;

(b) угоди про доступ до комерційного роумінгу;

(c) спільне розгортання інфраструктури для надання мереж або послуг, які спираються на користування радіочастотним спектром.

Компетентні органи мають не перешкоджати спільному користуванню радіочастотним спектром в умовах, включених до прав користування радіочастотним спектром. Виконання суб’єктами господарювання умов, встановлених згідно з цим параграфом, залишається предметом законодавства про конкуренцію.

1. Якщо необхідно надавати індивідуальні права користування радіочастотним спектром, держави-члени повинні надати такі права на запит будь-якому суб’єкту господарювання для надання електронних комунікаційних мереж або послуг на підставі загальної авторизації, зазначеної в статті 12, з урахуванням статті 13, пункту (c) статті 21(1) та статті 55 та будь-яких інших правил, що забезпечують ефективне використання таких ресурсів відповідно до цієї Директиви.

2. Без обмеження конкретних критеріїв і процедур, ухвалених державами-членами для надання індивідуальних прав користування радіочастотним спектром надавачам послуг радіо- або телевізійного мовлення з метою досягнення цілей загального інтересу відповідно до права Союзу, індивідуальні права користування радіочастотним спектром мають надаватись через відкриті, об’єктивні, прозорі, недискримінаційні та пропорційні процедури та відповідно достатті 45.

3. Виняток із вимоги щодо відкритих процедур може застосовуватися, коли надання індивідуальних прав користування радіочастотним спектром надавачам послуг радіо- та телевізійного мовлення є необхідним для досягнення цілей загального інтересу, встановлених державами-членами відповідно до права Союзу.

4. Компетентні органи мають розглядати заявки на отримання індивідуальних прав користування радіочастотним спектром в контексті процедур відбору відповідно до об’єктивних, прозорих, пропорційних і недискримінаційних критеріїв прийнятності, які визначаються заздалегідь і відображають умови, які будуть включені до таких прав. Компетентні органи повинні мати можливість вимагати від заявників всю необхідну інформацію для того, щоб на основі таких критеріїв оцінити їхню здатність дотримуватися відповідних умов. Якщо компетентний орган приходить до висновку, що заявник не володіє необхідними можливостями, він повинен ухвалити належним чином обґрунтоване рішення з цього приводу.

5. При наданні індивідуальних прав користування радіочастотним спектром держави-члени мають визначити, чи такі права можуть передаватися або надаватися в оренду власником прав і за яких умов. Статті 45 та 51 застосовуються.

6. Компетентний орган повинен ухвалити, повідомити та оприлюднити рішення про надання індивідуальних прав користування радіочастотним спектром якнайшвидше після отримання повністю оформленої заявки та протягом шести тижнів у випадку радіочастотного спектра, заявленого як доступний для електронних комунікаційних послуг у Національному плані розподілу частот. Такий строк не повинен обмежувати дію статті 55(7) та будь-які міжнародні угоди, що стосуються користування радіочастотним спектром або орбітальних позицій.

1. Якщо держави-члени дозволяють користування радіочастотним спектром шляхом надання індивідуальних прав користування на обмежений період часу, вони повинні забезпечити, щоб право користування надавалося на період, який є прийнятним з огляду на цілі, які переслідуються відповідно до статті 55(2), беручи до уваги необхідність забезпечення конкуренції, а також, зокрема, дієвого та ефективного користування радіочастотним спектром, сприяння інноваціям та ефективним інвестиціям, у тому числі шляхом надання відповідного періоду для амортизації інвестицій.

2. Якщо держави-члени надають індивідуальні права користування радіочастотним спектром, для яких гармонізовані умови користування були встановлені технічними імплементаційними заходами відповідно до Рішення № 676/2002/ЄС, для забезпечення можливості його використання для бездротових широкосмугових електронних комунікаційних послуг ("бездротові широкосмугові послуги") на обмежений період, вони повинні забезпечити регуляторну передбачуваність для власників прав користування протягом періоду не менше 20 років щодо умов для інвестування в інфраструктуру, що спирається на користування таким радіочастотним спектром, з урахуванням вимог, зазначених у параграфі 1 цієї статті. Ця стаття застосовується, якщо доцільно, з урахуванням будь-яких змін до умов, пов’язаних з такими правами користування відповідно до статті 18.

З цією метою держави-члени повинні забезпечити, щоб такі права були дійсними протягом не менше 15 років і передбачали, якщо це необхідно для дотримання першого підпараграфа, належне продовження строку їхньої дії відповідно до умов, викладених у цьому параграфі.

Держави-члени повинні робити доступними загальні критерії продовження строку дії прав користування, у прозорий спосіб для всіх зацікавлених сторін перед наданням прав користування, як частину умов, встановлених відповідно до статті 55(3) та (6). Такі загальні критерії стосуються:

(a) необхідності забезпечення дієвого та ефективного користування відповідним радіочастотним спектром, цілей, переслідуваних у пунктах (a) та (b) статті 45(2), або необхідності досягнення цілей загального інтересу, пов’язаних із забезпеченням безпеки життя, громадського порядку, громадської безпеки або оборони; і

(b) необхідності забезпечення не викривленої конкуренції.

Щонайменше за два роки до закінчення початкового строку дії індивідуального права користування компетентний орган повинен здійснити об’єктивне та перспективне оцінювання загальних критеріїв, встановлених для продовження строку дії такого права користування, враховуючи пункт (c) статті 45(2). За умови, що компетентний орган не ініціював процедуру примусового виконання через недотримання умов, передбачених правами користування згідно зі статтею 30, він повинен продовжити строк дії права користування, якщо він не дійшов висновку, що таке продовження не відповідає загальним критеріям, викладеним у пунктах (a) або (b) третього підпараграфа цього параграфа.

Будь-який захід відповідно до цього параграфа має бути пропорційним, недискримінаційним, прозорим і обґрунтованим.

На основі такого оцінювання компетентний орган повинен повідомити власника права про те, чи буде надано продовження строку дії права користування.

Якщо таке продовження не надається, компетентний орган повинен застосувати статтю 48 для надання прав користування для такої окремої смуги радіочастотного спектра.

Як відступ від статті 23 зацікавлені сторони повинні мати можливість протягом щонайменше трьох місяців коментувати будь-який проект заходу відповідно до третього і четвертого підпараграфів цього параграфа.

Цей параграф не обмежує застосування статей 19 і 30.

При встановленні плати за права користування держави-члени повинні враховувати механізм, передбачений цим параграфом.

3. Якщо це належним чином обґрунтовано, держави-члени можуть відступати від параграфа 2 цієї статті у таких випадках:

(a) на обмежених географічних територіях, де доступ до високошвидкісних мереж є суттєво недостатнім або відсутнім, і є необхідним для забезпечення досягнення цілей статті 45(2);

(b) для окремих короткострокових проектів;

(c) для експериментального використання;

(d) для використання радіочастотного спектра, який згідно зі статтею 45(4) і (5) може співіснувати з бездротовими широкосмуговими послугами; або

(e) для альтернативних видів користування радіочастотним спектром відповідно до статті 45(3).

4. Держави-члени можуть коригувати строк дії прав користування, передбачений цією статтею, щоб забезпечити одночасне закінчення строків дії прав в одній або декількох смугах.

1. Національні регуляторні або інші компетентні органи, повинні своєчасно ухвалювати рішення про продовження дії індивідуальних прав користування гармонізованим радіочастотним спектром до закінчення строку дії таких прав, за винятком випадків, коли на момент розподілу таких прав можливість продовження їх дії була чітко виключена. З цією метою такі органи повинні оцінити необхідність такого продовження строку дії за власною ініціативою або за запитом власника права, в останньому випадку - не раніше ніж за п’ять років до закінчення строку дії таких прав. Це не повинно обмежувати положення щодо продовження строку дії, що застосовуються до наявних прав.

2. При ухваленні рішення відповідно до параграфа 1 цієї статті компетентні органи, зокрема, повинні взяти до уваги:

(a) виконання цілей, викладених у статті 3, статті 45(2) та статті 48(2), а також цілей державної політики відповідно до права Союзу або національного права;

(b) здійснення технічного імплементаційного заходу, ухваленого відповідно до статті 4 Рішення № 676/2002/ЄС;

(c) перегляд належної реалізації умов, включених до такого права;

(d) необхідність сприяти конкуренції або уникати будь-якого її викривлення відповідно до статті 52;

(e) необхідність забезпечення більш ефективного користування радіочастотним спектром у зв’язку з еволюцією технологій або ринку;

(f) необхідність уникати серйозних перебоїв в обслуговуванні.

3. При розгляді можливого продовження дії індивідуальних прав користування гармонізованим радіочастотним спектром, для яких кількість прав користування обмежена відповідно до параграфа 2 цієї статті, компетентні органи повинні проводити відкриту, прозору та недискримінаційну процедуру і, серед іншого:

(a) надавати всім зацікавленим сторонам можливість висловити свою позицію шляхом проведення публічних консультацій відповідно до статті 23; і

(b) чітко зазначати причини для такого можливого продовження дії.

Національний регуляторний або інший компетентний орган повинен враховувати будь-які докази, що виникають в результаті консультацій відповідно до першого підпараграфа цього параграфа стосовно ринкового попиту з боку суб’єктів господарювання, інших, аніж ті, що володіють правами користування радіочастотним спектром у відповідній смузі частот, при ухваленні рішення про продовження дії права користування або організації нової процедуру відбору з метою надання прав користування відповідно до статті 55.

4. Рішення продовжити дію індивідуальних прав користування гармонізованим радіочастотним спектром може супроводжуватися переглядом плати, а також інших положень і умов, що включаються до нього. Якщо доцільно, національні регуляторні або інші компетентні органи можуть коригувати плату за права користування відповідно до статті 42.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб суб’єкти господарювання могли передавати або надавати в оренду іншим суб’єктам господарювання індивідуальні права користування радіочастотним спектром.

Держави-члени можуть визначити, що цей параграф не застосовується, коли індивідуальне право користування радіочастотним спектром початково було надане суб’єкту господарювання безкоштовно або призначене для здійснення мовлення.

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб наміри суб’єкта господарювання передати або надати в оренду права користування радіочастотним спектром, а також їх фактичне передання повідомлялися компетентному органу відповідно до національних процедур і оприлюднювалося. У разі гармонізованого радіочастотного спектра будь-яка така передача має відповідати такому гармонізованому використанню.

3. Держави-члени повинні дозволити передачу або оренду прав користування радіочастотним спектром, якщо зберігаються початкові умови, включені до прав користування. Без обмеження необхідності забезпечити відсутність викривлення конкуренції, зокрема, відповідно до статті 52, держави-члени повинні:

(a) визначати для передачі та оренди прав найменш обтяжливу процедуру;

(b) не відмовляти в оренді прав користування радіочастотним спектром, якщо орендодавець зобов’язується зберігати відповідальність за дотримання початкових умов прав користування;

(c) не відмовляти у передачі прав користування радіочастотним спектром, якщо немає очевидного ризику того, що новий власник не може виконати початкові умови прав користування.

Будь-яке адміністративне стягнення, встановлене для суб’єктів господарювання у зв’язку з обробкою заявки на передачу або оренду прав користування радіочастотним спектром, повинно відповідати статті 16.

Пункти (a), (b) і (c) першого підпараграфа не обмежують компетенції держав-членів у будь-який час у примусовому порядку забезпечувати дотримання умов, включених до прав користування, як стосовно орендодавця, так і орендаря відповідно до національного права.

Компетентні органи повинні сприяти передачі або оренді прав користування радіочастотним спектром шляхом розгляду будь-якого запиту щодо своєчасної адаптації умов, включених до прав, та забезпечення того, щоб такі права або відповідний радіочастотний спектр могли бути максимально поділені на частини або дезагреговані.

Враховуючи будь-яку передачу або оренду прав користування радіочастотним спектром, компетентні органи зобов’язані оприлюднювати відповідну детальну інформацію, включену до прав, що підлягають комерційній реалізації, в стандартизованому електронному форматі, коли такі права створюються, і зберігати таку інформацію, поки існують права.

Комісія може ухвалювати імплементаційні акти, що визначають відповідну детальну інформацію.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною в статті 118(4).

1. Національні регуляторні та інші компетентні органи повинні сприяти ефективній конкуренції та уникати викривлення конкуренції на внутрішньому ринку при ухваленні рішень про надання, зміну або продовження дії прав користування радіочастотним спектром для електронних комунікаційних мереж і послуг відповідно до цієї Директиви.

2. Якщо держави-члени надають, змінюють або продовжують дію прав користування радіочастотним спектром, їх національні регуляторні або інші компетентні органи відповідно до рекомендації, наданої національним регуляторним органом, можуть вживати належних заходів, таких як:

(a) обмеження кількості смуг радіочастотного спектра, на які надаються права користування будь-якому суб’єкту господарювання, або, в обґрунтованих випадках, включення умов при наданні таких прав користування, таких як надання оптового доступу, національного або регіонального роумінгу, в окремих смугах або окремих групах смуг частот з подібними характеристиками;

(b) резервування, якщо це доречно і обґрунтовано з урахуванням конкретної ситуації на національному ринку, певної частини смуги радіочастотного спектра або групи смуг для розподілу новим учасникам;

(c) відмова у наданні нових прав користування радіочастотним спектром або наданні дозволу на нові види користування радіочастотами в окремих смугах, включення умов при наданні нових прав користування радіочастотним спектром або авторизація нових видів користування радіочастотним спектром, щоб уникнути викривлення конкуренції через будь-який розподіл частот, передачу або накопичення прав користування;

(d) включення умов, що забороняють або встановлюють умови передачі прав користування радіочастотним спектром, яка не підлягає Союзному або національному контролю за злиттям, якщо така передача прав може призвести до значної шкоди конкуренції;

(e) внесення змін до наявних прав у відповідності до цієї Директиви, якщо це необхідно для того, щоб виправити деформацію конкуренції, до якої призвела будь-яка передача або накопичення прав користування радіочастотним спектром.

Національні регуляторні та інші компетентні органи, беручи до уваги ринкові умови та наявні контрольні показники, ґрунтують свої рішення на об’єктивній та перспективній оцінці ринкових конкурентних умов стосовно того, чи є такі заходи необхідними для підтримки або досягнення ефективної конкуренції, і ймовірні наслідки таких заходів для існуючих та майбутніх інвестицій учасників ринку, зокрема, для розгортання мережі. При цьому вони повинні враховувати підхід до аналізу ринку, викладений у статті 67(2).

3. При застосуванні параграфа 2 цієї статті національні регуляторні та інші компетентні органи повинні діяти відповідно до процедур, передбачених у статтях 18, 19, 23 і 35.

1. Держави-члени повинні співпрацювати з метою координації використання гармонізованого радіочастотного спектра для електронних комунікаційних мереж і послуг у Союзі з належним урахуванням різних ситуацій на національних ринках. Це може включати визначення однієї, або, залежно від випадку, декількох спільних дат, до яких використання визначеного гармонізованого радіочастотного спектра має бути дозволено.

2. Якщо гармонізовані умови встановлювалися технічними імплементаційними заходами у відповідності до Рішення № 676/2002/ЄС з метою забезпечення використання радіочастотного спектра для бездротових широкосмугових мереж і послуг, держави-члени повинні дозволити використання такого радіочастотного спектра якомога швидше і не пізніше, ніж через 30 місяців після ухвалення такого заходу, або якомога швидше після скасування будь-якого рішення про дозвіл на альтернативні види використання на виключній основі відповідно до статті 45(3) цієї Директиви. Це не обмежує дію Рішення (ЄС) 2017/899 та права законодавчої ініціативи Комісії.

3. Держава-член може відтермінувати строк, передбачений у параграфі 2 цієї статті, для конкретної смуги частот за таких обставин:

(a) в обсязі, обґрунтованому обмеженням використання такої смуги на підставі цілей загального інтересу, передбачених у пункті (a) або (d) статті 45(5);

(b) у випадку невирішених питань транскордонної координації, що призводять до шкідливих завад з третіми країнами, за умови, що держава-член, що зазнала негативного впливу, у відповідних випадках, звернулася по допомогу Союзу відповідно до статті28(5);

(c) забезпечення національної безпеки і оборони; або

(d) форс-мажорні обставини.

Відповідна держава-член має переглядати таке відтермінування принаймні кожні два роки.

4. Держава-член може відтермінувати строк, передбачений у параграфі 2, для окремої смуги в межах необхідного та до 30 місяців у разі:

(a) невирішених питань транскордонної координації, що призводять до шкідливих завад між державами-членами, за умови, що держава-член, яка зазнала негативної дії, вчасно вживає всіх необхідних заходів відповідно до статті 28 (3) і (4);

(b) необхідності забезпечення і складності такого забезпечення технічного переходу наявних користувачів такої смуги.

5. У випадку відтермінування відповідно до параграфа 3 або 4, зацікавлена держава-член своєчасно інформує інші держави-члени та Комісію, із зазначенням причин.

1. До 31 грудня 2020 року для наземних систем, здатних надавати послуги бездротового широкосмугового зв’язку, держави-члени, де це необхідно для полегшення розгортання 5G, вживають усіх необхідних заходів для того, щоб:

(a) реорганізувати та дозволити використання достатньо великих блоків смуги 3,4-3,8 ГГц;

(b) дозволити користування принаймні 1 ГГц смуги 24,25-27,5 ГГц, за умови, що існують чіткі докази ринкового попиту та відсутності значних обмежень для переходу наявних користувачів або вивільнення смуги.

2. Держави-члени можуть, однак, продовжити термін, встановлений у параграфі 1 цієї статті, якщо це обґрунтовано, відповідно до статті 45(3) або статті 53(2), (3) або (4).

3. Заходи, вжиті відповідно до параграфа 1 цієї статті, мають відповідати гармонізованим умовам, встановленим технічними імплементаційними заходами відповідно до статті 4 Рішення № 676/2002/ЄС.

1. Без обмеження статті 53, якщо держава-член приходить до висновку, що право користування радіочастотним спектром не може підпадати під загальну авторизацію, і якщо вона розглядає питання про обмеження кількості прав користування радіочастотним спектром, що надаються, вона, серед іншого:

(a) чітко зазначає причини обмеження прав користування, зокрема, приділяючи належну увагу необхідності максимізації переваг для користувачів та сприяння розвитку конкуренції, та переглядає, у разі необхідності, обмеження через регулярні проміжки часу або за розумним запитом суб’єктів господарювання, що зазнали впливу;

(b) надає всім зацікавленим сторонам, включаючи користувачів і споживачів, можливість висловити свою позицію щодо будь-яких обмежень шляхом проведення публічних консультацій відповідно до статті 23.

2. Якщо держава-член приходить до висновку, що кількість прав користування має бути обмежена, вона повинна чітко визначити і обґрунтувати цілі, які переслідуються через проведення конкурсних процедур або порівняльної процедури відбору згідно з цією статтею, і, де це можливо, представити їх у кількісній формі, надаючи належну увагу необхідності виконання національних цілей внутрішнього ринку. Цілі, які держава-член може встановити при розробці конкретної процедури відбору, на додаток до сприяння конкуренції, мають обмежуватись одним або кількома з наступних пунктів:

(a) сприяння покращенню покриття;

(b) забезпечення необхідної якості обслуговування;

(c) сприяння ефективному використанню радіочастотного спектра, у тому числі з урахуванням умов, включених до прав користування, та рівня плати;

(d) сприяння інноваціям та розвитку бізнесу.

Національний регуляторний або інший компетентний орган має чітко визначити та обґрунтувати вибір процедури відбору, включаючи будь-який попередній етап для доступу до процедури відбору. Він також має чітко визначити результати будь-якого пов’язаного оцінювання конкурентної, технічної та економічної ситуації на ринку та надати підстави для можливого використання та вибору заходів відповідно до статті 35.

3. Держави-члени повинні оприлюднити будь-яке рішення щодо обраної процедури відбору та відповідних правил, чітко зазначаючи їх підстави. Також мають бути оприлюднені умови, які будуть включені до прав користування.

4. Після визначення процедури відбору держава-член має запросити до подання заявок на права користування.

5. Якщо держава-член приходить до висновку, що можуть бути надані додаткові права користування радіочастотним спектром або поєднання загальної авторизації і індивідуальних прав користування, вона повинна оприлюднити такий висновок і ініціювати процес надання таких прав.

6. У випадках, коли необхідно обмежити надання прав користування радіочастотним спектром, держави-члени повинні надавати такі права на підставі критеріїв відбору та процедури відбору, які є об’єктивними, прозорими, недискримінаційними та пропорційними. Будь-які такі критерії відбору мають належним чином враховувати досягнення цілей і вимог статей 3, 4, 28 і 45.

7. Якщо повинні застосовуватися конкурентні або порівняльні процедури відбору, держави- члени можуть продовжити максимальний строк у шість тижнів, зазначений у статті 48(6), до тих пір, поки це необхідно для забезпечення того, щоб такі процедури були справедливими, розумними, відкритими і прозорими для всіх зацікавлених сторін, але не більше ніж на вісім місяців, з урахуванням будь-якого конкретного графіка, встановленого відповідно до статті 53.

Такі строки не повинні обмежувати дію будь-яких міжнародних угод, що стосуються користування радіочастотним спектром та координації супутників.

8. Ця стаття не обмежує передачу прав користування радіочастотним спектром відповідно до статті 51.

1. Компетентні органи повинні дозволяти надання доступу через RLAN до електронної комунікаційної мережі загального користування, а також користування гармонізованим радіочастотним спектром для надання такого доступу, що підпадає лише під умови загальної авторизації, які стосуються користування радіочастотним спектром, як зазначено у статті 46(1).

Якщо таке надання доступу не є частиною господарської діяльності або є допоміжним для господарської діяльності або державної служби, що не залежить від передачі сигналів у таких мережах, будь-який суб’єкт господарювання, орган публічної влади або кінцевий користувач, що надає такий доступ, не повинен підпадати під будь-яку загальну авторизацію щодо надання електронних комунікаційних мереж або послуг відповідно до статті 12, під зобов’язання щодо прав кінцевих користувачів відповідно до Розділу II Частини III або під зобов’язання щодо взаємоз’єднання їхніх мереж відповідно до статті 61(1).

2. Має застосовуватись стаття 12 Директиви 2000/31/ЄС.

3. Компетентні органи не повинні перешкоджати надавачам електронних комунікаційних мереж загального користування або загальнодоступних електронних комунікаційних послуг надавати громадськості доступ до своїх мереж через RLAN, які можуть розташовуватися в приміщеннях кінцевого користувача, за умови дотримання відповідних вимог загальної авторизації та попередньої інформованої згоди кінцевого користувача.

4. Відповідно до, зокрема, статті 3(1) Регламенту (ЄС) 2015/2120 компетентні органи повинні забезпечувати, щоб надавачі електронних комунікаційних мереж загального користування або загальнодоступних електронних комунікаційних послуг в односторонньому порядку не обмежували або не перешкоджали кінцевим користувачам:

(a) здійснювати за власним вибором доступ до RLAN, наданих третьою стороною; або

(b) дозволяти обопільний або, більш загально, доступ до мереж таких надавачів для інших кінцевих користувачів через RLAN, в тому числі на основі ініціатив третіх сторін, які агрегують і роблять загальнодоступними RLAN різних кінцевих користувачів.

5. Компетентні органи не повинні обмежувати або перешкоджати кінцевим користувачам надавати доступ, обопільно або на інших умовах, до своїх RLAN іншим кінцевим користувачам, у тому числі на основі ініціатив третіх осіб, які агрегують і роблять RLAN різних кінцевих користувачів загальнодоступними.

6. Компетентні органи не повинні безпідставно обмежувати надання доступу громадськості до RLAN:

(a) державними організаціями або у громадських місцях, розташованих поблизу приміщень, які займають такі державні організації, коли надання такого доступу є допоміжним для державних послуг, що надаються в таких приміщеннях;

(b) за ініціативою неурядових організацій або органів публічного сектора агрегувати та зробити взаємно або більш загально доступними RLAN різних кінцевих користувачів, включаючи, якщо застосовно, RLAN, до яких надається публічний доступ відповідно до пункту (a).

1. Компетентні органи не повинні безпідставно обмежувати розгортання точок бездротового доступу короткого радіусу дії. Держави-члени прагнуть забезпечити, щоб будь-які правила, що регулюють розгортання точок бездротового доступу короткого радіусу дії, були узгоджені на національному рівні. Такі правила мають оприлюднюватись до їх застосування.

Зокрема, компетентні органи не мають регулювати розгортання точок бездротового доступу короткого радіусу дії, які відповідають характеристикам, встановленим відповідно до параграфа 2, шляхом видачі будь-яких індивідуальних містобудівних дозволів або інших індивідуальних попередніх дозволів.

Як відступ від другого підпараграфа цього параграфа, компетентні органи можуть вимагати дозволи на розміщення точок бездротового доступу короткого радіусу дії на будівлях або ділянках архітектурної, історичної або природної цінності, які охороняються відповідно до національного права, або коли це необхідно для громадської безпеки. Стаття 7 Директиви 2014/61/ЄС застосовується до надання таких дозволів.

2. Комісія за допомогою імплементаційних актів повинна уточнити фізичні та технічні характеристики, такі як максимальний розмір, вага та, залежно від випадку, потужність випромінювання точки бездротового доступу короткого радіусу дії.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною в статті 118(4).

Перший такий імплементаційний акт має бути ухвалено до 30 червня 2020 року.

3. Ця стаття не обмежує основні вимоги, викладені у Директиві 2014/53/ЄС, а також режим авторизації, який застосовується для користування відповідним радіочастотним спектром.

4. Держави-члени, застосовуючи, де це доречно, процедури, ухвалені відповідно до Директиви 2014/61/ЄС, забезпечують, щоб оператори мали право на доступ до будь-якої фізичної інфраструктури, що контролюється національними, регіональними або місцевими органами публічної влади, яка є технічно придатною для розміщення точок бездротового доступу короткого радіусу дії або для підключення таких точок доступу до магістральної мережі, включаючи вуличне обладнання, таке як стовпи вуличного освітлення, дорожні знаки, світлофори, білборди, автобусні та трамвайні зупинки та станції метро. Органи публічної влади повинні задовольняти всі обґрунтовані запити про доступ на справедливих, розумних, прозорих і недискримінаційних умовах, які мають бути оприлюднені в єдиному інформаційному пункті.

5. Не обмежуючи будь-які комерційні угоди, до розгортання точок бездротового доступу короткого радіусу дії не повинна застосовуватися будь-яка плата або збори, що перевищують адміністративні збори відповідно до статті 16.

Процедури, викладені в Директиві (ЄС) 2015/1535, повинні застосовуватись до будь-якого проекту заходу держав-членів, який встановлює для розгортання точок бездротового доступу короткого радіусу дії інші вимоги щодо електромагнітних полів, ніж ті, що передбачені в Рекомендації 1999/519/ЕС.

1. Держави-члени повинні забезпечити відсутність обмежень, що перешкоджали б суб’єктам господарювання в одній державі-члені або в різних державах-членах вести переговори між собою щодо технічних і комерційних домовленостей про доступ або взаємоз’єднання відповідно до права Союзу. Суб’єкт господарювання, який подає запит на доступ або взаємоз’єднання, не потребує авторизації в державі-члені, де запитується доступ або взаємоз’єднання, якщо він не надає послуги та не управляє мережею в такій державі-члені.

2. Без обмеження дії статті 114, держави-члени не повинні зберігати в силі правові або адміністративні заходи, які вимагають від суб’єктів господарювання при наданні доступу або взаємоз’єднання пропонувати різним суб’єктам господарювання різні умови за аналогічні послуги або заходи, що накладають зобов’язання, не пов’язані з фактичними послугами доступу та взаємоз’єднання, що надаються без обмеження умов, викладених у додатку I.

1. Оператори електронних комунікаційних мереж загального користування повинні мати право за зверненням інших суб’єктів господарювання, авторизованих відповідно до статті 15, зобов’язання вести переговори між собою про взаємоз’єднання з метою надання загальнодоступних електронних комунікаційних послуг, щоб забезпечити надання та взаємодійність послуг по всьому Союзу. Оператори пропонують доступ та взаємоз’єднання іншим суб’єктам господарювання на умовах, що відповідають зобов’язанням, накладеним національним регуляторним органом відповідно до статей 61, 62 та 68.

2. Без обмеження дії статті 21, держави-члени повинні вимагати, щоб суб’єкти господарювання, які отримують інформацію від іншого суб’єкта господарювання до, під час або після процесу переговорів щодо доступу або укладання домовленостей про взаємоз’єднання, використовували таку інформацію виключно з метою, для якої вона була надана, і в будь-який час дотримувалися конфіденційності переданої або збереженої інформації. Такі суб’єкти господарювання не повинні передавати отриману інформацію будь-якій іншій стороні, зокрема іншим підрозділам, дочірнім компаніям або партнерам, яким така інформація може забезпечити конкурентну перевагу.

3. Держави-члени можуть передбачати проведення переговорів через нейтральних посередників, якщо цього вимагають умови конкуренції.

1. Національні регуляторні органи або, у випадку пунктів (b) та (c) першого підпараграфа параграфа 2 цієї статті, національні регуляторні органи або інші компетентні органи, діючи задля досягнення цілей, викладених у статті 3, мають заохочувати і, де доцільно, забезпечувати, відповідно до цієї Директиви, належний доступ і взаємоз’єднання, взаємодійсність послуг, виконуючи свої обов’язки таким чином, щоб сприяти ефективності, стійкій конкуренції, розгортанню мереж надвисокої пропускної здатності, ефективним інвестиціям та інноваціям, а також надавати максимальну користь кінцевим користувачам.

Вони повинні надавати настанови та оприлюднювати процедури, що застосовуються для отримання доступу та взаємоз’єднання, щоб забезпечити, щоб малі та середні підприємства та оператори з обмеженим географічним охопленням могли отримати користь від накладених зобов’язань.

2. Зокрема, без обмеження заходів, які можуть бути вжиті щодо суб’єктів господарювання, визначених як такі, що мають значну ринкову владу відповідно до статті 68, національні регуляторні органи або, у випадку пунктів (b) і (c) цього підпараграфа, інші компетентні органи повинні мати можливість накладати:

(a) в обсязі, необхідному для забезпечення наскрізного підключення, зобов’язання на суб’єкти господарювання, що підпадають під загальну авторизацію і які контролюють доступ до кінцевих користувачів, включаючи, в обґрунтованих випадках, зобов’язання щодо взаємоз’єднання їхніх мереж, якщо вони ще не були накладені;

(b) у обґрунтованих випадках і в необхідному обсязі, зобов’язання на суб’єкти господарювання, що підпадають під загальну авторизацію і які контролюють доступ до кінцевих користувачів, для забезпечення операційної сумісності їхніх послуг;

(c) в обґрунтованих випадках, коли наскрізне підключення між кінцевими користувачами знаходиться під загрозою через відсутність взаємодійсноті між послугами міжособистісної комунікації та в обсязі, необхідному для забезпечення наскрізного підключення між кінцевими користувачами, зобов’язання на відповідних надавачів послуг міжособистісної комунікації без використання нумерації, які досягають значного рівня покриття та охоплення користувачів, для забезпечення операційної сумісності їхніх послуг;

(d) в обсязі, необхідному для забезпечення доступності для кінцевих користувачів послуг цифрового радіо- та телевізійного мовлення та пов’язаних з ними додаткових послуг, визначених державою-членом, зобов’язання на операторів щодо надання доступу до інших засобів, зазначених у частині II додатка II, на справедливих, обґрунтованих та недискримінаційних умовах.

Зобов’язання, зазначені у параграфі (c) першого підпараграфа, можуть накладатись лише:

(i) в обсязі, необхідному для забезпечення взаємодійсності послуг міжособистісної комунікації, і можуть включати пропорційні зобов’язання для надавачів таких послуг оприлюднювати та дозволяти використання, зміну та перерозподіл відповідної інформації органами влади та іншими надавачами або використовувати та впроваджувати стандарти чи специфікації, перелічені у статті 39(1) або у будь-яких інших відповідних європейських або міжнародних стандартах;

(ii) якщо Комісія, після консультацій з BEREC і з максимальним урахуванням його позиції, виявила значну загрозу для наскрізного підключення між кінцевими користувачами по всьому Союзу або принаймні в трьох державах-членах і ухвалила імплементаційні заходи, визначивши характер та масштаби зобов’язань, які можуть бути накладені.

Імплементаційні заходи, зазначені в пункті (ii) другого підпараграфа, ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 118(4).

3. Зокрема, і не обмежуючи параграфи 1 і 2, національні регуляторні органи можуть, за обґрунтованим зверненням, накладати зобов’язання щодо надання доступу до електропроводки, кабелів та пов’язаних з ними засобів у будівлях або до першої точки концентрації чи розподілу, що визначається національним регуляторним органом, якщо така точка знаходиться поза межами будівлі. Якщо таке є обґрунтованим на підставі того, що дублювання таких елементів мережі було б економічно неефективним або фізично неможливим, такі зобов’язання можуть бути накладені на надавачів електронних комунікаційних мереж або на власників таких електропроводів і кабелів та пов’язаних засобів, якщо ці власники не є надавачами електронних комунікаційних мереж. Встановлені умови доступу можуть включати в себе окремі правила щодо доступу до таких елементів мережі, пов’язаних засобів та пов’язаних послуг, щодо прозорості та недискримінації та щодо розподілу витрат на доступ, які, де це необхідно, коригуються з урахуванням факторів ризику.

Якщо національний регуляторний орган приходить до висновку, враховуючи, де це доречно, зобов’язання, які випливають з будь-якого відповідного аналізу ринку, що зобов’язання, накладені відповідно до першого підпараграфа, не враховують в достатній мірі високі та постійні економічні або фізичні бар’єри для дублювання елементів мережі, які лежать в основі наявної, або такої, що складається, ринкової ситуації, яка значним чином обмежує результати конкуренції для кінцевих користувачів, він може розширити дію таких зобов’язань щодо доступу, на чесних та обґрунтованих умовах, за межі першої точки концентрації або розподілу до точки, визначеної як найближча до кінцевих користувачів, що здатна розмістити достатню кількість підключень кінцевих користувачів, щоб бути комерційно виправданою для ефективних бажаючих отримати доступ. При визначенні міри розширення поза межами першої точки концентрації або розподілу національний регуляторний орган повинен максимально враховувати відповідні настанови BEREC. Якщо це виправдано з технічних або економічних міркувань, національні регуляторні органи можуть накладати зобов’язання щодо активного або віртуального доступу.

Національні регуляторні органи не повинні накладати зобов’язання відповідно до другого підпараграфа на надавачів електронних комунікаційних мереж, якщо вони встановлюють, що:

(a) надавач має характеристики, перелічені у статті 80(1), і робить доступними життєздатні та подібні альтернативні засоби досягнення кінцевих користувачів шляхом надання доступу до мережі надвисокої пропускної здатності будь-якому суб’єкту господарювання на справедливих, недискримінаційних та розумних умовах; національні регуляторні органи можуть робити таке виключення для інших надавачів, які пропонують, на справедливих, недискримінаційних і обґрунтованих умовах, доступ до мережі надвисокої пропускної здатності; або

(b) накладення зобов’язань поставило б під загрозу економічну чи фінансову життєздатність для розгортання нової мережі, особливо невеликими місцевими проектами.

Як відступ від пункту (a) третього підпараграфа, національні регуляторні органи можуть накладати зобов’язання на надавачів електронних комунікаційних мереж, які відповідають критеріям, встановленим у зазначеному пункті, якщо відповідна мережа фінансується державою.

До 21 грудня 2020 року BEREC має опублікувати настанови, що сприятимуть послідовному застосуванню цього параграфа, встановивши відповідні критерії для визначення:

(a) першої точки концентрації або розподілу;

(b) точки, поза межами першої точки концентрації або розподілу, здатної розміщувати достатню кількість підключень кінцевих користувачів, що дає змогу ефективному суб’єкту господарювання подолати визначені суттєві бар’єри для дублювання;

(c) які розгортання мережі можна вважати новими;

(d) які проекти можна вважати малими; і

(e) які економічні або фізичні бар’єри для дублювання є високими і тривалими.

4. Без обмеження параграфів 1 і 2, держави-члени повинні забезпечити, щоб компетентні органи мали повноваження накладати на суб’єкти господарювання, що надають або авторизовані надавати електронні комунікаційні мережі, зобов’язання щодо спільного використання пасивної інфраструктури або зобов’язання укладати угоди про локальний роумінг, в обох випадках, якщо це безпосередньо необхідно для надання послуг, які використовують радіочастотний спектр, на місцевому рівні, відповідно до права Союзу і за умови, що жодні життєздатні та подібні альтернативні засоби доступу до кінцевих користувачів не є доступними для будь-якого суб’єкта господарювання на справедливих та обґрунтованих умовах. Компетентні органи можуть накладати такі зобов’язання тільки тоді, коли така можливість чітко передбачена при наданні прав користування радіочастотним спектром і якщо це є обґрунтованим на підставі того, що на території, що підпадає під такі зобов’язання, непереборні економічні або фізичні обставини перешкоджають розгортанню інфраструктури, яке б обумовлювалося ринковими умовами, для надання мереж або послуг, які базуються на користуванні радіочастотним спектром, і тому доступ до мереж або послуг для кінцевих користувачів є недостатнім або відсутнім. За тих обставин, коли доступ і спільне використання пасивної інфраструктури не є достатніми для врегулювання ситуації, національні регуляторні органи можуть накласти зобов’язання щодо спільного використання активної інфраструктури.

Компетентні органи повинні враховувати:

(a) необхідність максимального підключення по всьому Союзу, уздовж основних транспортних шляхів та на окремих територіях, а також можливість значно збільшити вибір і підвищити якість послуг для кінцевих користувачів;

(b) ефективне користування радіочастотним спектром; або

(c) технічну доцільність спільного користування та пов’язаних з ним умов;

(d) стан конкуренції на рівні інфраструктури та на рівні послуг;

(e) технологічні інновації;

(f) першочергову необхідність підтримати ініціативу наявного оператора мережі щодо розгортання інфраструктури.

У разі вирішення спорів компетентні органи можуть, зокрема, накладати на бенефіціара зобов’язання щодо спільного використання або доступу, зобов’язання спільно користуватися радіочастотним спектром з власником інфраструктури на відповідній території.

5. Зобов’язання та умови, встановлені згідно з параграфами 1-4 цієї статті, мають бути об’єктивними, прозорими, пропорційними та не дискримінаційними, вони повинні впроваджуватись відповідно до процедур, зазначених у статтях 23, 32 та 33. Національні регуляторні та інші компетентні органи, які наклали такі зобов’язання та умови, повинні оцінювати їхні результати протягом п’яти років після ухвалення попередніх заходів стосовно тих самих суб’єктів господарювання та оцінювати, чи доцільно відкликати або змінити їх з огляду на умови, що змінюються. Такі органи повинні повідомляти про результати свого оцінювання відповідно до процедур, зазначених у статтях 23, 32 та 33.

6. Для цілей параграфів 1 і 2 цієї статті держави-члени повинні забезпечити, щоб національний регуляторний орган був уповноважений втручатися за власною ініціативою, якщо це обґрунтовано, для забезпечення цілей політики, зазначених у статті 3, відповідно до цієї Директиви та, зокрема, із урахуванням процедур, зазначених у статтях 23 та 32.

7. До 21 червня 2020 року, з метою сприяння національними регуляторними органами процесу послідовного визначення місця розташування кінцевих точок мережі, BEREC, після консультацій зі стейкхолдерами та у тісній співпраці з Комісією, має ухвалити настанови щодо спільних підходів до ідентифікації кінцевої точки в мережах з різною топологією. Національні регуляторні органи повинні максимально враховувати такі настанови при визначенні місця знаходження кінцевих точок мережі.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб умови, викладені у частині I додатка II, застосовувались до послуг цифрового телевізійного та радіомовлення з умовним доступом, які транслюються для глядачів і слухачів в Союзі, незалежно від засобів передачі.

2. Якщо в результаті аналізу ринку, проведеного відповідно до статті 67(1), національний регуляторний орган виявляє, що один або більше суб’єктів господарювання не мають значної ринкової влади на відповідному ринку, він може змінити або скасувати умови стосовно таких суб’єктів господарювання, відповідно до процедур, зазначених у статтях 23 та 32, лише в тій мірі, в якій:

(a) на доступність для кінцевих користувачів радіо- та телевізійних передач і каналів мовлення та послуг, визначених відповідно до статті 114, не буде здійснюватися негативний вплив через таку зміну або скасування; і

(b) на перспективи ефективної конкуренції не буде здійснюватися негативний вплив через таке внесення змін або скасування для наступних ринків:

(i) роздрібні послуги цифрового телебачення та радіомовлення; і

(ii) системи умовного доступу та інші пов’язані засоби.

Сторонам, яких стосується така зміна або скасування умов, має надаватись належний період повідомлення.

3. Умови, що застосовуються згідно з цією статтею, не обмежують здатності держав-членів накладати зобов’язання стосовно презентаційного аспекту електронних телегідів (EPG) та аналогічних засобів лістингу і навігації.

4. Незважаючи на параграф 1 цієї статті, держави-члени можуть дозволити своєму національному регуляторному органу якнайшвидше після 20 грудня 2018 року та періодично після цього переглядати умови, що застосовуються відповідно до цієї статті, шляхом проведення аналізу ринку відповідно до статті 67(1), щоб визначити, чи необхідно зберігати, змінювати або скасовувати застосовані умови.

1. Якщо ця Директива вимагає від національних регуляторних органів визначати, чи мають суб’єкти господарювання значну ринкову владу відповідно до процедури, зазначеної у статті 67, в такому випадку має застосовуватись параграф 2 цієї статті.

2. Суб’єкт господарювання має вважатись таким, що має значну ринкову владу, якщо він, окремо або спільно з іншими, користується положенням, еквівалентним домінуванню, а саме положенням економічної сили, яке надає йому можливість поводитися значною мірою незалежно від конкурентів, клієнтів і, зрештою, споживачів.

Зокрема, національні регуляторні органи, при оцінюванні того, чи займають два або більше суб’єктів господарювання спільно домінантне положення на ринку, діють відповідно до права Союзу та в повній мірі враховують настанови щодо аналізу ринку та оцінювання значної ринкової влади, опубліковані Комісією відповідно до статті 64.

3. Якщо суб’єкт господарювання має значну ринкову владу на певному ринку, він також може бути визначений як такий, що має значний ринковий вплив на тісно пов’язаному ринку, якщо зв’язки між двома ринками дозволяють використати як важіль ринковий вплив на певному ринку для впливу на тісно пов’язаний ринок, тим самим зміцнюючи ринковий вплив суб’єкта господарювання. Тому засоби правового захисту, спрямовані на запобігання такого важелю, можуть застосовуватися на тісно пов’язаному ринку відповідно до статей 69, 70, 71 і 74.

1. Після проведення публічних консультацій, у тому числі з національними регуляторними органами та з максимальним урахуванням висновку BEREC, Комісія має ухвалити Рекомендацію щодо відповідних ринків товарів та послуг ("Рекомендація"), Рекомендація повинна ідентифікувати такі ринки товарів та послуг у секторі електронних комунікацій, характеристики яких можуть бути такими, що обґрунтовують запровадження регуляторних зобов’язань, визначених у цій Директиві, без обмеження для ринків, які можуть бути визначені в окремих випадках відповідно до конкурентного права. Комісія повинна визначати ринки відповідно до принципів конкурентного права.

Комісія повинна включати ринки товарів та послуг у Рекомендацію, якщо, після виявлення загальних тенденцій у Союзі, вона вважає, що задовольняється кожен з трьох критеріїв, перелічених у статті 67(1).

Комісія має переглянути Рекомендацію до 21 грудня 2020 року і надалі здійснювати це регулярно.

2. Після консультацій з BEREC Комісія має оприлюднити настанови з аналізу ринку та оцінювання значної ринкової влади ("настанови щодо значної ринкової влади"), які повинні відповідати належним принципам конкурентного права. Настанови щодо значної ринкової влади включають в себе настанови для національних регуляторних органів щодо застосування концепції значного ринкового впливу до конкретного контексту регулювання ринків електронних комунікацій ex ante з урахуванням трьох критеріїв, перелічених у статті 67(1).

3. Національні регуляторні органи, максимально враховуючи Рекомендацію та настанови щодо значного ринкового впливу, мають визначати відповідні ринки згідно з національними умовами, зокрема відповідні географічні ринки на їхній території, беручи до уваги, між іншим, ступінь конкуренції на рівні інфраструктури у таких областях, відповідно до принципів конкурентного права. Національні регуляторні органи, де це доречно, також мають враховувати результати географічного огляду, проведеного відповідно до статті 22(1). Вони повинні дотримуватись процедур, зазначених у статтях 23 та 32, перш ніж визначати ринки, відмінні від тих, які ідентифіковані у Рекомендації.

1. Якщо Комісія або щонайменше два відповідні національні регуляторні органи подають обґрунтований запит, включаючи підтверджуючі докази, BEREC має провести аналіз потенційного транснаціонального ринку. Після консультацій зі стейкхолдерами та з максимальним урахуванням аналізу, проведеного BEREC, Комісія може ухвалювати рішення, що ідентифікують транснаціональні ринки відповідно до принципів конкурентного права та максимально враховують Рекомендацію та настанови щодо значного ринкового впливу, ухвалені відповідно до статті 64.

2. У разі транснаціональних ринків, ідентифікованих у відповідності до параграфа 1 цієї статті, відповідні національні регуляторні органи повинні спільно провести аналіз ринку з максимальним урахуванням настанов щодо значного ринкового впливу і в узгодженому порядку ухвалити рішення про будь-яке накладення, збереження, зміну або зняття регуляторних зобов’язань, зазначених у статті 67(4). Відповідні національні регуляторні органи повинні спільно повідомити Комісії свої проекти заходів щодо аналізу ринку та будь-яких регуляторних зобов’язань відповідно до статей 32 та 33.

Два або більше національних регуляторних органів можуть також спільно повідомляти про свої проекти заходів щодо аналізу ринку та будь-яких регуляторних зобов’язань за відсутності транснаціональних ринків, якщо вони вважають, що ринкові умови у їхніх відповідних юрисдикціях є достатньо однорідними.

1. BEREC має проводити аналіз транснаціонального попиту з боку кінцевого користувача стосовно продуктів та послуг, які надаються в межах Союзу на одному або декількох ринках, перелічених у Рекомендації, якщо він отримує обґрунтований запит, у якому наведені підтверджуючі докази, від Комісії або від щонайменше двох зацікавлених національних регуляторних органів, які вказують на існування серйозної проблеми попиту, що потребує вирішення. BEREC може також проводити такий аналіз, якщо отримає обґрунтований запит від учасників ринку, у якому наведені достатні підтверджуючі докази, і вважає, що існує серйозна проблема попиту, яка потребує вирішення. Аналіз BEREC не обмежує будь-яких висновків стосовно транснаціональних ринків відповідно до статті 65(1) та будь-яких висновків національних регуляторних органів стосовно національних чи субнаціональних географічних ринків відповідно до статті 64(3).

Такий аналіз транснаціонального попиту з боку кінцевого користувача може включати продукти та послуги, що постачаються в межах ринків продуктів або послуг, які були визначені різними способами одним або кількома національними регуляторними органами з урахуванням національних обставин, за умови, що такі продукти та послуги є замінними на такі, що постачаються на ринках, перелічених у Рекомендації.

2. Якщо BEREC приходить до висновку, що транснаціональний попит з боку кінцевого користувача існує, є значним і не задовольняється на належному рівні наявною пропозицією, що надається на комерційній або регульованій основі, він, після консультацій зі стейкхолдерами та у тісній співпраці з Комісією, має ухвалити настанови щодо загальних підходів для задоволення національними регуляторними органами ідентифікованого транснаціонального попиту, включаючи, де це доцільно, накладання засобів правового захисту відповідно до статті 68. Національні регуляторні органи повинні максимально враховувати такі настанови при виконанні своїх регуляторних завдань у межах своєї юрисдикції. Такі настанови можуть забезпечити взаємодійність продуктів оптового доступу в усьому Союзі та можуть включати в себе настанови з гармонізації технічних специфікацій продуктів оптового доступу, здатних задовольнити такий виявлений транснаціональний попит.

1. Національні регуляторні органи повинні встановлювати, чи є відповідний ринок, визначений відповідно до статті 64(3), таким, що обґрунтовує накладення регуляторних зобов’язань, визначених у цій Директиві. Держави-члени забезпечують проведення аналізу, якщо доцільно, у співпраці з національними органами з питань конкуренції. Національні регуляторні органи повинні максимально враховувати настанови щодо значного ринкового впливу та дотримуватися процедур, зазначених у статтях 23 та 32, при проведенні такого аналізу.

Ринок можна вважати таким, що виправдовує накладення регуляторних зобов’язань, визначених у цій Директиві, якщо виконуються всі наступні критерії:

(a) існують високі та постійні структурні, правові чи нормативні бар’єри для виходу (на ринок);

(b) існує ринкова структура, яка не тяжіє до ефективної конкуренції протягом відповідного періоду часу, враховуючи стан конкуренції на рівні інфраструктури та інших джерел конкуренції за бар’єрами для виходу (на ринок);

(c) лише конкурентного права недостатньо для адекватного подолання виявленої неспроможності ринку.

Якщо національний регуляторний орган проводить аналіз ринку, який включено до Рекомендації, він має виходити з того, що пункти (a), (b) і (c) другого підпараграфа виконані, якщо тільки національний регуляторний орган не встановить, що один або більше таких критеріїв не виконуються за конкретних національних обставин.

2. Якщо національний регуляторний орган проводить аналіз, передбачений параграфом 1, він має враховувати розвиток ринку з точки зору довгострокової перспективи за відсутності регулювання, встановленого на основі цієї статті на такому відповідному ринку, і з урахуванням усього наступного:

(a) тенденцій розвитку ринку, що впливають на ймовірність того, що відповідний ринок схильний до ефективної конкуренції;

(b) усіх відповідних конкурентних обмежень на оптовому та роздрібному рівнях, незалежно від того, чи вважаються джерелом таких обмежень електронні комунікаційні мережі, електронні комунікаційні послуги або інші типи послуг чи застосунки, які можна порівняти з точки зору кінцевого користувача, і незалежно від того, чи є такі обмеження частиною відповідного ринку;

(c) інші види регулювання або заходи, що встановлюються та впливають на відповідний ринок або суміжний роздрібний ринок або ринки протягом відповідного періоду, включаючи, без обмежень, зобов’язання, що накладаються відповідно до статей 44, 60 та 61;

(d) регулювання, що застосовується на інших відповідних ринках на основі цієї статті.

3. Якщо національний регуляторний орган приходить до висновку, що відповідний ринок не виправдовує накладення регуляторних зобов’язань відповідно до процедури, передбаченої у параграфах 1 і 2 цієї статті, або якщо умови, викладені в параграфі 4 цієї статті, не виконано, він не повинен накладати або зберігати будь-які спеціальні регуляторні зобов’язання відповідно до статті 68. Якщо вже існують секторальні регуляторні зобов’язання, накладені відповідно до статті68, він повинен скасувати такі зобов’язання, застосовані до суб’єктів господарювання на такому відповідному ринку.

Національні регуляторні органи повинні забезпечити, щоб сторони, яких стосується таке скасування зобов’язань, отримували відповідний строк повідомлення, визначений шляхом балансування між необхідністю забезпечення планомірного переходу для бенефіціарів таких зобов’язань і кінцевих користувачів, вибору кінцевого користувача, а також щоб регулювання не тривало довше, ніж потрібно. При встановленні такого строку повідомлення національні регуляторні органи можуть визначати конкретні умови та строки повідомлення щодо наявних угод про доступ.

4. Якщо національний регуляторний орган визначає, що на відповідному ринку накладення регуляторних зобов’язань відповідно до параграфів 1 і 2 цієї статті є обґрунтованим, він повинен ідентифікувати будь-які суб’єкти господарювання, які індивідуально або спільно мають значну ринкову владу на відповідному ринку, відповідно до статті 63. Національний регуляторний орган повинен накласти на такі суб’єкти господарювання відповідні специфічні регуляторні зобов’язання згідно статті 68, зберегти або змінити такі зобов’язання, якщо вони вже існують, якщо він вважає, що результат для кінцевих користувачів, за відсутності таких зобов’язань, не буде ефективно конкурентним.

5. Заходи, що вживаються відповідно до параграфів 3 та 4 цієї статті, повинні підпадати під процедури, зазначені у статтях 23 та 32. Національні регуляторні органи повинні проводити аналіз відповідного ринку та повідомляти про відповідний проект заходу відповідно до статті 32:

(a) протягом п’яти років з моменту ухвалення попереднього заходу, якщо національний регуляторний орган визначив відповідний ринок і встановив суб’єкти господарювання, які мають значну ринкову владу; такий п’ятирічний період може, у виняткових випадках, бути продовжений на строк до одного року, якщо національний регуляторний орган повідомив Комісію про обґрунтовану пропозицію щодо його продовження не пізніше ніж за чотири місяці до закінчення п’ятирічного періоду і якщо Комісія протягом одного місяця після повідомлення про продовження не висловила заперечення;

(b) протягом трьох років з моменту ухвалення переглянутої Рекомендації щодо відповідних ринків, для ринків, про які раніше не повідомлялося Комісії; або

(c) протягом трьох років з моменту їх приєднання для держав-членів, які нещодавно вступили до Союзу.

6. Якщо національний регуляторний орган вважає, що він не може завершити або не завершив аналіз відповідного ринку, ідентифікованого в Рекомендації, в межах строку, встановленого в параграфі 5 цієї статті, BEREC, за запитом, має надати допомогу відповідному національному регуляторному органу щодо завершення аналізу зазначеного ринку та спеціальних зобов’язань, які повинні бути накладені. З такою допомогою відповідний національний регуляторний орган протягом шести місяців до закінчення строку, встановленого у параграфі 5 цієї статті, повідомляє Комісію про проект заходу відповідно до статті 32.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб національні регуляторні органи були уповноважені накладати зобов’язання, передбачені статтями 69 та 74 і статтями 76-81.

2. Якщо суб’єкт господарювання визначений як такий, що має значну ринкову владу на окремому ринку в результаті аналізу такого ринку, проведеного відповідно до статті 67, національні регуляторні органи, у відповідних випадках, повинні накласти будь-які зобов’язання, визначені в статтях 69-74 і статтях 76 та 80. Відповідно до принципу пропорційності національний регуляторний орган повинен обирати найменш обтяжливий спосіб вирішення проблем, виявлених у рамках аналізу ринку.

3. Національні регуляторні органи повинні накладати зобов’язання, зазначені у статтях 69-74 та статтях 76 і 80, тільки на суб’єкти господарювання, які були визначені як такі, що мають значну ринкову владу відповідно до параграфа 2 цієї статті, без обмеження:

(a) Статей 61 і 62

(b) Статей 44 та 17 цієї Директиви, умови 7 у частині D додатка I, що застосовуються на підставі статті 13(1) цієї Директиви, статей 97 та 106 цієї Директиви та відповідних положень Директиви 2002/58/ЄС, що містять зобов’язання для суб’єктів господарювання, відмінних від тих, які були визначені як такі, що мають значну ринкову владу; або

(c) необхідності дотримання міжнародних зобов’язань.

За виняткових обставин, коли національний регуляторний орган має намір накласти на суб’єкти господарювання, визначені як такі, що мають значну ринкову владу, інші зобов’язання щодо доступу або взаємоз’єднання, ніж ті, що визначені у статтях 69-74 та статтях 76 і 80, він повинен подати запит до Комісії.

Комісія, максимально враховуючи висновок BEREC, має ухвалити рішення за допомогою імплементаційних актів, що дозволяють або забороняють національному регуляторному органу вживати таких заходів.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з дорадчою процедурою, зазначеною у статті 118(3).

4. Зобов’язання, накладені відповідно до цієї статті, повинні бути:

(a) такими, що ґрунтуються на характері проблеми, ідентифікованої національним регуляторним органом у його аналізі ринку з урахуванням, за необхідності, ідентифікації транснаціонального попиту відповідно до статті 66;

(b) пропорційними, враховуючи, де це можливо, витрати та вигоди;

(c) виправданими з огляду на цілі, викладені у статті 3; і

(d) такими, що накладаються після консультацій відповідно до статей 23 і 32.

5. Що стосується необхідності дотримання міжнародних зобов’язань, зазначених у параграфі 3 цієї статті, національні регуляторні органи повинні повідомляти Комісію про рішення щодо накладення, зміни або скасування зобов’язань для суб’єктів господарювання відповідно до процедури, зазначеної у статті 32.

6. Національні регуляторні органи повинні розглядати вплив нових ринкових тенденцій, наприклад таких, які стосуються комерційних угод, включаючи угоди про спільне інвестування, що впливають на конкурентну динаміку.

Якщо такі тенденції не є достатньо суттєвими для того, щоб потребувати нового аналізу ринку відповідно до статті 67, національний регуляторний орган без затримки оцінює, чи існує необхідність переглянути зобов’язання, накладені на суб’єкти господарювання, визначені як такі, що мають значну ринкову владу, і внести зміни до будь-якого попереднього рішення, у тому числі шляхом скасування зобов’язань або накладення нових зобов’язань, для того, щоб забезпечити, щоб такі зобов’язання надалі відповідали умовам, викладеним у параграфі 4 цієї статті. Такі зміни накладають лише після консультацій відповідно до статей 23 та 32.

1. Національні регуляторні органи можуть, відповідно до статті 68, накласти зобов’язання щодо прозорості стосовно взаємоз’єднання або доступу, вимагаючи від суб’єктів господарювання оприлюднювати певну інформацію, таку як бухгалтерська інформація, ціни, технічні специфікації, характеристики мережі та їх очікувані зміни, а також умови постачання та використання, включаючи будь-які умови, що змінюють доступ до послуг або застосунків або їх використання, зокрема з огляду на перехід з застарілої інфраструктури, якщо такі умови дозволені державами-членами відповідно до права Союзу.

2. Зокрема, якщо суб’єкт господарювання має зобов’язання щодо недискримінації, національні регуляторні органи можуть вимагати від такого суб’єкта господарювання публікувати типову пропозицію, яка має бути достатньо деталізованою, щоб забезпечити, щоб суб’єкти господарювання не були змушені платити за засоби, які не є необхідними для запитуваної послуги. Така пропозиція повинна містити опис відповідних запропонованих послуг, з розбивкою на компоненти відповідно до потреб ринку, а також пов’язаних з ними умов, включаючи ціни. Національний регуляторний орган може, зокрема, вносити зміни до типових пропозицій, щоб ввести в силу зобов’язання, що накладаються відповідно до цієї Директиви.

3. Національні регуляторні органи можуть вказувати конкретну інформацію, яку необхідно надавати, рівень деталізації та спосіб оприлюднення.

4. До 21 грудня 2019 року, з метою сприяння послідовному застосуванню зобов’язань щодо прозорості, BEREC, після консультацій зі стейкхолдерами та у тісній співпраці з Комісією, має ухвалити настанови щодо мінімальних критеріїв для типової пропозиції та переглядати їх, якщо необхідно, з метою їх адаптації до технологічних та ринкових тенденцій. Забезпечуючи такі мінімальні критерії, BEREC має переслідувати цілі, зазначені в статті 3, і враховувати потреби бенефіціарів зобов’язань щодо доступу та кінцевих користувачів, які діють у більш ніж одній державі-члені, а також будь-які настанови BEREC. що ідентифікують транснаціональний попит відповідно до статті 66, та будь-яке відповідне рішення Комісії.

Незважаючи на параграф 3 цієї статті, якщо суб’єкт господарювання має зобов’язання згідно зі статтею 72 або 73 щодо надання оптового доступу до мережевої інфраструктури, національні регуляторні органи повинні забезпечити оприлюднення типової пропозиції з максимальним урахуванням настанов BEREC щодо мінімальних критеріїв для типової пропозиції, забезпечити зазначення ключових показників ефективності, де необхідно, а також відповідних рівнів якості обслуговування, здійснювати ретельний моніторинг та забезпечувати їх дотримання. Крім того, національні регуляторні органи можуть, коли це необхідно, заздалегідь визначати пов’язані фінансові санкції відповідно до права Союзу та національного права.

1. Національний регуляторний орган може, згідно зі статтею 68, накладати зобов’язання щодо недискримінації стосовно взаємоз’єднання або доступу.

2. Зобов’язання щодо недискримінації повинні забезпечити, зокрема, щоб суб’єкт господарювання застосовував еквівалентні умови в еквівалентних обставинах для інших постачальників еквівалентних послуг, а також надавав послуги та інформацію іншим постачальникам на тих самих умовах і такої ж якості, як він забезпечує для власних послуг, послуг своїх дочірніх компаній або партнерів. Національні регуляторні органи можуть накладати на такий суб’єкт господарювання зобов’язання щодо постачання продуктів та послуг доступу всім суб’єктам господарювання, в тому числі собі, на таких самих умовах, включаючи такі, що стосуються ціни та рівнів якості обслуговування, та за допомогою тих самих систем і процесів для забезпечення еквівалентності доступу.

1. Національний регуляторний орган може, згідно зі статтею 68, накладати зобов’язання щодо роздільного бухгалтерського обліку стосовно певних видів діяльності, пов’язаних з взаємоз’єднанням або доступом.

Зокрема, національний регуляторний орган може вимагати від вертикально інтегрованого суб’єкта господарювання зробити прозорими свої оптові ціни та внутрішні трансфертні ціни для забезпечення, серед іншого, дотримання зобов’язання щодо недискримінації відповідно до статті 70 або, якщо необхідно, для запобігання несправедливому перехресному субсидуванню. Національні регуляторні органи можуть визначати формат та методологію обліку, які повинні засто совуватися.

2. Без обмеження статті 20, для полегшення перевірки дотримання зобов’язань щодо прозорості та недискримінації, національні регуляторні органи мають право вимагати, щоб інформація про бухгалтерський облік, включаючи дані про доходи, отримані від третіх сторін, надавалися на запит. Національні регуляторні органи можуть публікувати інформацію, яка сприятиме відкритому і конкурентному ринку, дотримуючись при цьому правил Союзу та національних правил щодо комерційної таємниці.

1. Національний регуляторний орган може, відповідно до статті 68, накладати зобов’язання на суб’єкти господарювання, щоб задовольнити обґрунтовані запити на доступ до об’єктів будівництва та їх використання, включаючи, але не обмежуючись, будівлі або кабельні вводи будівель, будівельні кабелі, включаючи електропроводку, антени, вежі та інші несучі конструкції, стовпи, щогли, канали, трубопроводи, оглядові колодязі, люки та шафи, в ситуаціях, коли, врахувавши аналіз ринку, національний регуляторний орган робить висновок, що відмова у доступі або доступ, наданий на несправедливих умовах, що мають подібний ефект, перешкоджатимуть появі стійкого конкурентного ринку і не відповідатимуть інтересам кінцевого користувача.

2. Національні регуляторні органи можуть накладати зобов’язання на суб’єкт господарювання щодо надання доступу відповідно до цієї статті, незалежно від того, чи є активи, на які впливає зобов’язання, частиною відповідного ринку згідно аналізу ринку, за умови, що це зобов’язання є необхідним та пропорційним для досягнення цілей статті 3.

1. Національні регуляторні органи можуть, згідно зі статтею 68, накладати зобов’язання на суб’єкти господарювання, щоб задовольнити обґрунтовані запити на доступ окремих елементів мережі та пов’язаних засобів, а також їх використання, у випадках, коли національні регуляторні органи вважають, що відмова у доступі або доступ на несправедливих умовах, що мають подібний ефект, перешкоджатимуть появі стійкого конкурентного ринку на роздрібному рівні і не відповідатимуть інтересам кінцевого користувача.

Національні регуляторні органи можуть вимагати від суб’єктів господарювання, серед іншого:

(a) надавати третім сторонам доступ до окремих фізичних елементів мережі та пов’язаних засобів, а також їх використання, залежно від випадку, включаючи розділений доступ до місцевих ліній та підліній зв’язку;

(b) надавати третім сторонам доступ до окремих активних або віртуальних елементів мережі та послуг;

(c) добросовісно вести переговори з суб’єктами господарювання, які подають запит на отримання доступу;

(d) не скасовувати доступ до вже наданих засобів;

(e) надавати окремі послуги на оптовій основі для перепродажу третіми сторонам;

(f) надавати відкритий доступ до технічних інтерфейсів, протоколів або інших ключових технологій, необхідних для взаємодійності послуг або послуг віртуальної мережі;

(g) забезпечувати спільне розміщення або інші форми спільного використання пов’язаних засобів;

(h) надавати користувачам окремі послуги, необхідні для забезпечення взаємодійності наскрізних послуг або роумінгу в мобільних мережах;

(i) надавати доступ до систем операційної підтримки або аналогічних систем програмного забезпечення, необхідних для забезпечення добросовісної конкуренції при наданні послуг;

(j) здійснювати взаємоз’єднання мереж або мережевих засобів;

(k) надавати доступ до пов’язаних послуг, таких як ідентифікація, визначення місцезнаходження та присутності.

Національні регуляторні органи можуть підпорядковувати такі зобов’язання умовам, що забезпечують справедливість, обґрунтованість і своєчасність.

2. Якщо національні регуляторні органи розглядають доцільність накладання будь-яких з можливих спеціальних зобов’язань, зазначених у параграфі 1 цієї статті, і зокрема, якщо вони оцінюють, відповідно до принципу пропорційності, чи слід і, якщо слід, то яким чином такі зобов’язання необхідно накладати, вони повинні проаналізувати, чи достатньо інших форм доступу до оптових ресурсів, на тому ж або на пов’язаному оптовому ринку, для вирішення виявленої проблеми в інтересах кінцевого користувача. Така оцінка повинна включати пропозиції комерційного доступу, регульований доступ згідно зі статтею 61, існуючий або запланований регульований доступ до інших оптових ресурсів відповідно до цієї статті. Національні регуляторні органи мають враховувати, зокрема, такі фактори:

(a) технічну та економічну рентабельність використання або встановлення конкуруючих засобів, з урахуванням темпів розвитку ринку, характеру та типу залученого взаємоз’єднання або доступу, включаючи рентабельність інших продуктів доступу вищого рівня, таких як доступ до каналів;

(b) очікувану технологічну еволюцію, що впливає на проектування та управління мережею;

(c) необхідність забезпечення технологічної нейтральності, що дозволяє сторонам проектувати власні мережі та управляти ними;

(d) доцільність надання пропонованого доступу відповідно до наявної потужності;

(e) початкові інвестиції власника засобів з урахуванням будь-яких державних інвестицій та ризиків, пов’язаних із здійсненням інвестицій, зокрема з особливою увагою до інвестицій та рівнів ризику, пов’язаних з мережами надвисокої пропускної здатності;

(f) необхідність захищати конкуренцію в довгостроковій перспективі, приділяючи особливу увагу економічно ефективній конкуренції на рівні інфраструктури та інноваційним бізнес-моделям, які підтримують стійку конкуренцію, наприклад, на основі спільного інвестування в мережі;

(g) у відповідних випадках, будь-які відповідні права інтелектуальної власності;

(h) надання загальноєвропейських послуг.

Якщо національний регуляторний орган розглядає, на підставі статті 68, накладення зобов’язань на підставі статті 72 або цієї статті, він повинен дослідити питання про те, чи накладення зобов’язань лише відповідно до статті 72 буде пропорційним засобом для просування конкуренції і захисту інтересів кінцевого користувача.

3. При накладанні зобов’язань на суб’єкт господарювання щодо надання доступу відповідно до цієї статті національні регуляторні органи можуть встановлювати технічні або експлуатаційні умови, яким має відповідати надавач або бенефіціари такого доступу, якщо це необхідно для забезпечення нормального функціонування мережі. Зобов’язання щодо дотримання конкретних технічних стандартів або специфікацій повинні відповідати стандартам і специфікаціям, встановленим відповідно до статті 39.

1. Національний регуляторний орган може, відповідно до статті 68, накладати зобов’язання, пов’язані з відшкодуванням витрат та контролем за цінами, включаючи зобов’язання щодо орієнтування цін на витрати та зобов’язання щодо систем обліку витрат, для надання окремих видів взаємоз’єднання або доступу, у ситуаціях, коли аналіз ринку свідчить про відсутність ефективної конкуренції, що означає, що зацікавлений суб’єкт господарювання може утримувати ціни на занадто високому рівні або може застосувати ціновий тиск на шкоду кінцевим користувачам.

При визначенні доречності зобов’язань щодо цінового контролю національні регуляторні органи повинні враховувати необхідність сприяння конкуренції та довгостроковим інтересам кінцевих користувачів, пов’язаним з розгортанням та використанням мереж наступного покоління, і особливо мереж надвисокої пропускної здатності. Зокрема, для заохочення інвестицій з боку суб’єкта господарювання, у тому числі у мережі наступного покоління, національні регуляторні органи повинні враховувати інвестиції, здійснені суб’єктом господарювання. Якщо національні регуляторні органи вважають накладення зобов’язання щодо цінового контролю доречним, вони дозволяють суб’єкту господарювання прийнятний рівень дохідності з вкладеного капіталу, беручи до уваги будь-які ризики, характерні для конкретного нового проекту інвестування в мережу.

Національні регуляторні органи мають розглядати можливість не накладати або не зберігати зобов’язання відповідно до цієї статті, якщо вони встановлюють, що існує об’єктивне обмеження роздрібної ціни, і що будь-які зобов’язання, накладені відповідно до статей 69-73, включаючи, зокрема, будь-який тест економічної відтворюваності, передбачений відповідно до статті 70, забезпечують ефективний і недискримінаційний доступ.

Якщо національні регуляторні органи вважають за доцільне встановлювати зобов’язання щодо цінового контролю на доступ до наявних елементів мережі, вони також повинні враховувати переваги передбачуваних і стабільних оптових цін для забезпечення ефективного виходу на ринок і достатніх стимулів для всіх суб’єктів господарювання розгортати нові та вдосконалені мережі.

2. Національні регуляторні органи повинні забезпечити, щоб будь-який механізм відшкодування витрат або методологія ціноутворення, які є обов’язковими, сприяли розгортанню нових та вдосконалених мереж, ефективності та стійкої конкуренції та максимізували сталі вигоди для кінцевих користувачів. У зв’язку з цим національні регуляторні органи можуть також враховувати доступні ціни на порівнянних конкурентних ринках.

3. Якщо суб’єкт господарювання має зобов’язання щодо встановлення своїх цін з орієнтацією на собівартість, тягар доведення того, що збори відображають витрати, включаючи розумний рівень прибутку з інвестицій, має покладатись на відповідний суб’єкт господарювання. З метою розрахунку вартості ефективного надання послуг національні регуляторні органи можуть використовувати методи обліку витрат, незалежні від тих, що використовуються суб’єктом господарювання. Національні регуляторні органи можуть вимагати, щоб суб’єкт господарювання надавав повне обґрунтування встановлених ним цін, і, якщо це доречно, вимагати їх коригування.

4. Національні регуляторні органи повинні забезпечити, щоб у випадку, коли запровадження системи обліку витрат вимагається для забезпечення цінового контролю, опис системи обліку витрат був загальнодоступним, відображаючи принаймні основні категорії, за якими групуються витрати, та правила, що використовуються для розподілу витрат. Кваліфікований незалежний орган перевіряє відповідність системі обліку витрат і щорічно оприлюднює заяву про відповідність.

1. До 31 грудня 2020 року Комісія, максимально враховуючи висновок BEREC, ухвалює делегований акт у відповідності зі статтею 117, що доповнює цю Директиву, встановлюючи єдину максимальну таксу за термінацію мобільного голосового зв’язку для усього Союзу та єдину максимальну таксу за термінацію фіксованого голосового зв’язку для Союзу (в подальшому іменовані разом як "такси за термінацію голосового зв’язку для Союзу"), які встановлюються для будь-якого надавача послуг мобільного або фіксованого голосового зв’язку, відповідно, в будь-якій державі-члені.

З цією метою Комісія повинна:

(a) дотримуватися принципів, критеріїв і параметрів, наведених у додатку II;

(b) при першому встановленні такс за термінацію голосового зв’язку для Союзу враховувати середньозважені ефективні витрати у фіксованих і мобільних мережах, встановлені відповідно до принципів, наведених у додатку III, що застосовуються на території Союзу; такси за термінацію голосового зв’язку для Союзу в першому делегованому акті не повинні бути вищими за найвищий показник серед такс, які діяли за шість місяців до ухвалення такого делегованого акту у всіх державах-членах, після будь-яких необхідних коригувань для врахування виняткових національних обставин;

(c) враховувати загальну кількість кінцевих користувачів у кожній державі-члені з метою забезпечення належного розрахунку максимальних такс за термінацію, а також національних обставин, які призводять до суттєвих розбіжностей між державами- членами при визначенні максимальних такс за термінацію для Союзу;

(d) враховувати інформацію про ринок, надану BEREC, національними регуляторними органами або безпосередньо суб’єктам господарювання, що надають електронні комунікаційні мережі та послуги; і

(e) розглядати доцільність перехідного періоду, що не перевищує 12 місяців, для того, щоб дозволити коригування в державах-членах, якщо це необхідно з огляду на раніше встановлені такси.

2. Враховуючи висновок BEREC, Комісія повинна кожні п’ять років переглядати делегований акт, ухвалений відповідно до цієї статті, і, застосовуючи критерії, перелічені у статті 67(1), щоразу розглядати питання, чи залишається необхідним встановлення такс за термінацію для усього Союзу. Якщо після такого розгляду відповідно до цього параграфа Комісія вирішить не встановлювати максимальну таксу за термінацію мобільного голосового зв’язку та/або максимальну таксу за термінацію фіксованого голосового зв’язку, то національні регуляторні органи можуть провести аналізи ринку послуг термінації голосового зв’язку відповідно до статті 67, щоб оцінити, чи є необхідним запровадження регуляторних зобов’язань. Якщо національний регуляторний орган за результатами такого аналізу встановлює орієнтовані на собівартість такси за термінацію на відповідному ринку, він повинен дотримуватися принципів, критеріїв і параметрів, наведених у додатку III, а його проект заходу повинен відповідати процедурам, які описані у статтях 23, 32 та 33.