ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ І РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Співтовариства, зокрема його статтю 95,

Беручи до уваги пропозицію Комісії (-1),

Беручи до уваги висновок Європейського економічно-соціального комітету (-2),

Беручи до уваги висновок Комітету регіонів (-3),

Діючи згідно з процедурою, встановленою у статті 251 Договору (-4),

Оскільки:

(1) Договір передбачає створення внутрішнього ринку і системи, що забезпечує недопущення викривлення конкуренції на внутрішньому ринку. Гармонізація правил та практик держав-членів стосовно використання інформації публічного сектора сприяє досягненню цих цілей.

(2) Розвиток у напрямку суспільства інформації та знань впливає на життя кожного громадянина у Співтоваристві, оскільки дозволяє йому, між іншим, скористатися новими способами доступу до знань та їх набуття.

(3) Цифровий контент відіграє важливу роль у такому розвитку. Вироблення контенту призвело до швидкого створення робочих місць в останні роки, і ця тенденція триває. Більшість таких робочих місць створюється у невеликих компаніях, що розвиваються.

(4) Публічний сектор збирає, виробляє, відтворює та поширює широкий спектр інформації у багатьох сферах діяльності, наприклад соціальну, економічну, географічну, метеорологічну, туристичну, ділову, патентну та освітню інформацію.

(5) Однією з основних цілей запровадження внутрішнього ринку є створення умов, що сприяють розвитку послуг у всьому Співтоваристві. Інформація публічного сектора становить важливий вихідний матеріал для продуктів і послуг із цифровим контентом і стане ще важливішим ресурсом контенту з розвитком послуг бездротової передачі контенту. Широке транскордонне географічне покриття також матиме велике значення у цьому контексті. Більші можливості вторинного використання інформації публічного сектора повинні, між іншим, дозволити європейським компаніям використовувати їхній потенціал і сприяти економічному зростанню і створенню робочих місць.

(6) Існують значні відмінності у правилах і практиках держав-членів стосовно використання інформаційних ресурсів публічного сектора, що перешкоджають повній реалізації економічного потенціалу цього ключового документального ресурсу. Традиційна практика використання органами публічного сектора інформації публічного сектора розвивалась дуже неоднаково. Це необхідно враховувати. Таким чином, повинна бути проведена мінімальна гармонізація національних правил і практик щодо вторинного використання документів публічного сектора у випадках, коли відмінності між національними нормативно-правовими актами і практиками або відсутність ясності заважають безперешкодному функціонуванню внутрішнього ринку та належному розвитку інформаційного суспільства у Співтоваристві.

(7) Крім того, за відсутності мінімальної гармонізації на рівні Співтовариства, законодавча діяльність на національному рівні, яка вже була розпочата у низці держав-членів для того, щоб відреагувати на технологічні проблеми, може призвести до ще більших відмінностей. Вплив таких законодавчих відмінностей і невизначеностей зростатиме внаслідок подальшого розвитку інформаційного суспільства, що вже значною мірою збільшило транскордонне використання інформації.

(8) Для умов, що регулюють вторинне використання документів публічного сектора, потрібна спільна основа, щоб забезпечити справедливі, домірні і недискримінаційні умови для вторинного використання такої інформації. Органи публічного сектора збирають, складають, відтворюють і поширюють документи для виконання своїх публічних функцій. Використання таких документів для інших цілей становить вторинне використання. Політики держав-членів можуть передбачати стандарти, вищі за встановлені у цій Директиві мінімальні стандарти, і, таким чином, дозволяти їх ширше вторинне використання.

(9) Ця Директива не передбачає зобов’язання дозволяти вторинне використання документів. Рішення щодо того, чи дозволяти вторинне використання, залишиться у межах компетенції держав-членів або відповідного органу публічного сектора. Ця Директива повинна застосовуватись до документів, вторинне використання яких стає можливим, коли органи публічного сектора видають дозволи на використання інформації, продають, розповсюджують, обмінюють або надають інформацію. Щоб уникнути перехресного субсидіювання, вторинне використання повинне включати подальше використання документів у самій організації стосовно діяльності, що виходить за межі її публічних функцій. Діяльність, що виходить за межі публічних функцій, звичайно включає надання документів, складання яких і встановлення плати за які здійснюється виключно на комерційній основі та в умовах конкуренції з іншими гравцями ринку. Означення терміна "документ" не включає комп’ютерні програми. У цій Директиві взято за основу режими доступу, що існують у державах-членах, та вона не змінює національні правила доступу до документів. Вона не застосовується у випадках, коли громадяни або компанії можуть згідно з відповідним режимом доступу отримати документ, лише якщо вони зможуть довести наявність у них особливого інтересу. На рівні Співтовариства статті 41 (право на належне адміністрування) та 42 Хартії фундаментальних прав Європейського Союзу визнають право будь-якого громадянина Союзу та будь-якої фізичної або юридичної особи, що проживає або має юридичну адресу на території держави-члена, мати доступ до документів Європейського Парламенту, Ради і Комісії. Необхідно заохочувати органи публічного сектора надавати для вторинного використання будь-які документи, що перебувають у їхньому розпорядженні. Органи публічного сектора повинні сприяти вторинному використанню документів і заохочувати до нього, включаючи офіційні тексти законодавчого та адміністративного характеру, у тих випадках, коли орган публічного сектора має право дозволяти їх вторинне використання.

(10) Означення "орган публічного сектора" та "орган публічного права" взято з Директив про державні закупівлі (92/50/ЄЕС (-5), 93/36/ЄЕС (-6), 93/37/ЄЕС (-7) та 98/4/ЄС (-8)). Публічні підприємства не підпадають під ці означення.

(11) Ця Директива містить загальне означення терміна "документ", що відповідає змінам в інформаційному суспільстві. Це означення включає будь-яке представлення дій, фактів або інформації - та будь-яке поєднання таких дій, фактів або інформації - незалежно від його носія (написане на папері або таке, що зберігається в електронній формі або як звуковий, візуальний чи аудіовізуальний запис), що перебуває у розпорядженні органів публічного сектора. Документ, що належить органу публічного сектора, є документом вторинне використання якого цей орган публічного сектора має право дозволяти.

(12) Строк надання відповіді на запити на вторинне використання повинен бути розумним і відповідати такому строку для запитів на доступ до документа згідно з відповідними режимами доступу. Розумні строки у всьому Союзі стимулюватимуть створення нових комплексних інформаційних продуктів та послуг на загальноєвропейському рівні. Після схвалення запиту на вторинне використання органи публічного сектора повинні надати доступ до документів протягом строку, що дозволяє повною мірою використати їхній економічний потенціал. Це особливо важливо для динамічного контенту (наприклад, дані про трафік), економічна вартість якого залежить від можливості негайного використання інформації та від регулярних оновлень. У разі видачі ліцензії вчасне надання доступу до документів може бути однією з умов ліцензії.

(13) Можливості вторинного використання можуть бути покращені шляхом зменшення необхідності оцифровування паперових документів або обробки цифрових файлів для того, щоб зробити їх взаємно сумісними. Таким чином, якщо це можливо і доцільно, органи публічного сектора повинні надавати доступ до документів за допомогою електронних засобів у будь-якому наявному форматі чи будь-якою мовою, якою їх складено. Органи публічного сектора повинні прихильно ставитися до запитів на надання витягів з наявних документів, якщо для задоволення такого запиту необхідно виконати лише просту дію. Але органи публічного сектора не зобов’язані надавати витяг з документа, якщо це потребує надмірних зусиль. Для сприяння вторинному використанню органи публічного сектора повинні надавати доступ до власних документів у форматі, що, наскільки можливо і доцільно, не потребує використання спеціального програмного забезпечення. Якщо це можливо і доцільно, органи публічного сектора повинні враховувати можливості вторинного використання документів особами та для осіб зі спеціальними потребами.

(14) У разі стягнення плати сукупний дохід не повинен перевищувати сукупних витрат на збір, складання, відтворення і поширення документів, включаючи розумний інвестиційний дохід, за потреби з урахуванням вимог щодо самофінансування органу публічного сектора. Складання включає створення і перевірку, а поширення може також включати підтримку користувачів. Відшкодування витрат, включаючи розумний інвестиційний дохід, згідно із застосовними принципами бухгалтерського обліку та відповідним методом розрахунку витрат органу публічного сектора становить верхню межу плати, оскільки необхідно не допустити завищення цін. Встановлена у цій Директиві верхня межа плати не обмежує права держав-членів або органів публічного сектора визначати плату у меншому розмірі або взагалі не стягувати плати, і держави-члени повинні заохочувати органи публічного сектора надавати доступ до документів за плату, що не перевищує граничних витрат на відтворення і поширення документів.

(15) Забезпечення ясності і загальнодоступності умов вторинного використання документів публічного сектора є передумовою для розвитку ринку інформації у всьому Співтоваристві. Тому всі відповідні умови вторинного використання документів повинні бути зрозуміло викладені для всіх потенційних вторинних користувачів. Держави-члени повинні за потреби заохочувати створення доступних онлайн переліків наявних документів у такий спосіб, щоб сприяти поданню запитів на вторинне використання і полегшити його. Особи, що подали запити на вторинне використання документів, повинні бути поінформовані про наявні засоби правового захисту стосовно рішень або практик, що впливають на них. Це буде особливо важливо для МСП, які можуть не знати порядок взаємодії з органами публічного сектора інших держав-членів та відповідні засоби правового захисту.

(16) Оприлюднення всіх загальнодоступних документів публічного сектора, що стосуються не лише політичного процесу, а й правового та адміністративного процесу, є основним інструментом розширення права на знання, що є основоположним принципом демократії. Це завдання стоїть перед установами на кожному рівні: місцевому, національному або міжнародному.

(17) У деяких випадках вторинне використання документів відбувається без отримання ліцензії. В інших випадках видається ліцензія, що встановлює умови вторинного використання одержувачем ліцензії, які регулюють, зокрема, питання відповідальності, належного використання документів, гарантування невнесення змін та зазначення джерела. Якщо органи публічного сектора видають ліцензії на вторинне використання документів, умови таких ліцензій повинні бути справедливими і прозорими. Доступні онлайн стандартні ліцензії також можуть відігравати важливу роль щодо цього. Отже, держави-члени повинні забезпечити наявність стандартних ліцензій.

(18) Якщо компетентний орган вирішить більше не надавати доступ до деяких документів для вторинного використання або припинити оновлення цих документів, він повинен якомога раніше оприлюднити ці рішення та, якщо можливо, за допомогою електронних засобів.

(19) Умови вторинного використання повинні бути недискримінаційними для порівнянних категорій вторинного використання. Це, наприклад, не повинне перешкоджати безоплатному обміну інформацією між органами публічного сектора для здійснення публічних функцій, у той час як з інших осіб стягується плата за вторинне використання тих самих документів. Також це не повинне перешкоджати проводити політику диференційованої тарифікації для комерційного та некомерційного вторинного використання.

(20) Органи публічного сектора повинні враховувати правила конкуренції під час визначення принципів вторинного використання документів, уникаючи, наскільки можливо, угод між ними та приватними партнерами, за якими надаються ексклюзивні права. Втім, для надання послуг, що становлять загальний економічний інтерес, інколи може бути необхідно надавати ексклюзивне право на вторинне використання окремих документів публічного сектора. Так може бути у тому разі, коли комерційні видавці не бажатимуть публікувати інформацію без такого ексклюзивного права.

(21) Цю Директиву необхідно імплементувати і застосовувати з повним дотриманням принципів охорони персональних даних згідно з Директивою Європейського Парламенту і Ради 95/46/ЄС від 24 жовтня 1995 року про охорону фізичних осіб щодо обробки персональних даних і про вільний обіг таких даних (-9).

(22) Ця Директива не обмежує прав інтелектуальної власності третіх осіб. Для уникнення сумнівів, термін "права інтелектуальної власності" означає лише авторські та суміжні права (включаючи форми охорони sui generis ). Ця Директива не поширюється на документи, що охороняються правами промислової власності, зокрема на патенти, зареєстровані промислові зразки і торговельні марки. Ця Директива не впливає на існування прав інтелектуальної власності органів публічного сектора або на володіння цими правами і жодним чином не обмежує здійснення цих прав за встановленими цією Директивою межами. Встановлені цією Директивою зобов’язання діють лише тією мірою, якою вони відповідають нормам міжнародних угод про охорону прав інтелектуальної власності, зокрема Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (Бернська конвенція) та Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода ТРІПС). Втім, органи публічного сектора повинні здійснювати свої авторські права у спосіб, що сприяє вторинному використанню.

(23) Засоби, що допомагають потенційним вторинним користувачам знаходити доступні для вторинного використання документи, і умови вторинного використання можуть значно сприяти транскордонному використанню документів публічного сектора. Отже, держави-члени повинні забезпечити наявність практичних заходів, що допомагають вторинним користувачам у пошуку доступних для вторинного використання документів. Списки фондів доступних переважно онлайн основних документів (документів, що є або можуть бути предметом активного вторинного використання) і сайти порталів, пов’язані з децентралізованими списками фондів, є прикладами таких практичних заходів.

(24) Ця Директива не обмежує застосування Директиви Європейського Парламенту і Ради 2001/29/ЄС від 22 травня 2001 року про гармонізацію деяких аспектів авторських і суміжних прав в інформаційному суспільстві (-10) та Директиви Європейського Парламенту і Ради 96/9/ЄС від 11 березня 1996 року про правову охорону баз даних (-11). У ній викладено умови, за яких органи публічного сектора можуть здійснювати свої права інтелектуальної власності на внутрішньому ринку інформації, дозволяючи вторинне використання документів.

(25) Оскільки цілей запропонованих заходів, а саме сприяти створенню у всьому Співтоваристві інформаційних продуктів та послуг на основі документів публічного сектора, сприяти ефективному транскордонному використанню документів публічного сектора приватними компаніями для створення інформаційних продуктів і послуг з доданою вартістю та обмежити викривлення конкуренції на ринку Співтовариства, не можуть бути достатньою мірою досягнуті державами-членами, і, таким чином, враховуючи, що сфера і наслідки зазначених заходів стосуються Співтовариства, можуть бути краще досягнуті на рівні Співтовариства, Співтовариство може вжити заходів згідно з принципом субсидіарності, передбаченим у статті 5 Договору. Згідно з передбаченим у вказаній статті принципом пропорційності, ця Директива не виходить за межі необхідного для досягнення таких цілей. Ця Директива повинна досягти мінімальної гармонізації, тим самим запобігаючи подальшим розбіжностям між державами-членами у сфері вторинного використання документів публічного сектора.

УХВАЛИЛИ ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

1. Ця Директива запроваджує мінімальний набір правил, що регулюють вторинне використання, та практичні засоби сприяння вторинному використанню наявних документів, що належать органам публічного сектора держав-членів.

2. Ця Директива не поширюється на:

(a) документи, надання яких є діяльністю, що виходить за межі публічних функцій відповідних органів публічного сектора, що їх визначено законом або іншими зобов’язальними правилами у державах-членах, або, за відсутності таких правил, згідно із загальноприйнятою адміністративною практикою у відповідній державі-члені, за умови що сфера публічних функцій є прозорою і підлягає перевірці;

(b) документи, на які треті особи володіють правами інтелектуальної власності;

(c) документи, доступ до яких заборонено внаслідок чинних у державах-членах режимів доступу, у тому числі з причин:

- охорони національної безпеки (тобто державної безпеки), оборони або громадської безпеки,

- статистичної конфіденційності,

- комерційної конфіденційності (наприклад, комерційної, професійної або фірмової таємниці);

(ca) документи, доступ до яких обмежено внаслідок чинних у державах-членах режимів доступу, у тому числі у випадках, коли громадяни або компанії повинні довести наявність у них особливого інтересу, щоб отримати доступ до документів;